Формування етнічної ідентичності домінантних спільнот Криму: політико-культурологічний аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Таврійський національний університет імені В.І. Вернадського

УДК 323.1+316.723 (477.75)

23.00.05 - етнополітологія та етнодержавознавство

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

Формування етнічної ідентичності домінантних спільнот Криму: політико-культурологічний аспект

Білецька Юлія Олександрівна

Сімферополь - 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософських і соціальних наук Севастопольського національного технічного університету Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України.

Науковий керівник: доктор політичних наук, професор Чемшит Олександр Олександрович, Севастопольський національний технічний університет, декан гуманітарного факультету.

Офіційні опоненти:

- доктор політичних наук, професор Обушний Микола Іванович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри політології;

- кандидат філософських наук, доцент Філатов Анатолій Сергійович, Таврійський національний університет імені В.І. Вернадського, доцент кафедри політичних наук і міжнародних відносин.

Захист відбудеться "6" жовтня 2011 р. о 12.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К52.051.07 у Таврійському національному університеті імені В.І. Вернадського за адресою: 95007, м. Сімферополь, вул. Ялтинська, 20, зала засідань.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського, 95007, м. Сімферополь, пр. Академіка Вернадського, 4.

Автореферат розіслано "2" вересня 2011 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Є.О. Горюнова.

Анотація

Білецька Ю.О. Формування етнічної ідентичності домінантних спільнот Криму: політико-культурологічний аспект. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.05 - етнополітологія та етнодержавознавство. - Таврійський національний університет імені В.І. Вернадського. - Сімферополь, 2011.

Дисертацію присвячено дослідженню формування етнічної ідентичності домінантних спільнот Криму під впливом діяльності політичних акторів та інститутів у сфері культури.

На підставі аналізу різних історіографій досліджується політика пам'яті та історичні міфи домінантних спільнот Криму, а також протистояння між певними політичними акторами з приводу закріплення цих міфів у "політичному ландшафті" Криму в образі монументів, топоніміки, системі свят і пам'ятних дат, а також офіційних статусів цих груп на державному та регіональному рівнях.

Здійснюється аналіз політичного впливу на процес етнічної ідентифікації через мову та релігію. Визначаються особливості політизації цих сфер та використання етномовного та етнорелігійного фактору певними політичними силами для здобуття електорального капіталу.

Вивчається геополітичний символізм Криму та його вплив на формування етнічної ідентичності. Підкреслюється символічна роль Росії та Туреччини для кожної з етнічних спільнот в процесі етнічної ідентифікації.

Ключові слова: етнічна ідентичність, політика пам'яті, історичні міфи, політичний ландшафт, мова, релігія, кримські татари, українці в Криму, росіяни в Криму.

Аннотация

Билецкая Ю.А. Формирование этнической идентичности доминантных групп Крыма: политико-культурологический аспект. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.05 - этнополитология и этногосударствоведение. - Таврический национальный университет имени В.И. Вернадского. - Симферополь, 2011.

Диссертация посвящена исследованию формирования этнической идентичности доминантных групп Крыма под влиянием деятельности различных политических акторов и институтов в сфере культуры.

Рассмотрены три основных подхода к понятию этничности в западной науке - примордиализм, инструментализм и конструктивизма. За основу исследования выбран конструктивизм, как теория, с помощью которой можно наилучшим образом проанализировать аспекты культуры, формирующие идентичность этнических групп Крыма, и определить степень влияния политических акторов на этот процесс. Анализ советской теории этноса предоставил возможность понять основы этнических процессов на постсоветском пространстве.

Анализируются цели, задачи, методы и последствия советской политики в области "национального вопроса". Дается характеристика историческим условиям формирования советской национальной политики, выделяются основные этапы ее проведения. Определяется категориальный аппарат советской национальной политики, проводится соотношение советской и западной терминологий в области национального вопроса. Рассматриваются инструменты, с помощью которых осуществлялось фактическое конструирование этнических групп и наций, что стало основой для межнациональных отношений и конфликтов, имеющих место в постсоветских странах.

На основании анализа доминирующих историографий, определяются ключевые исторические мифы, формирующие политику памяти Крыма, которая в свою очередь становится основой территориальных претензий на Крым для каждой из доминирующих этнических групп полуострова. Исследуются проблемы материального закрепления исторической памяти этнических групп в "политическом ландшафте" Крыма, в виде монументов, топонимики, системы праздников и памятных дат, а также официальных статусов этих групп на государственном и региональном уровнях.

Дается характеристика особенностей архитектурно-мемориального пространства, и проводится анализ проявлений так называемой "войны памятников". Рассматриваются позиции различных политических сил и противостояние между ними по проблемам изменения названий населенных пунктов, улиц, площадей и т.п. Проводится анализ системы государственных праздников и их согласованности с исторической памятью каждой из групп. Определяются знаменательные даты этнических групп, олицетворяющие их исторические мифы. Выявлено, что политические акторы, используя в своей деятельности политический ландшафт, как часть символического пространства, оказывают влияние на процесс конструирования идентичности этнических групп Крыма.

Анализируется действующее украинское законодательство относительно официальных статусов, которые имеют русские, украинцы и крымские татары в Крыму. Определяется разница между официальным и воображаемым (желаемым) статусом этнических групп в крымском обществе. Рассматриваются основные требования и законодательные инициативы крымских татар по установке статусов "коренной народ" и "депортированный народ".

Осуществляется анализ политического влияния на процесс этнической идентификации через язык и религию. Определяются особенности политизации этих сфер и использование этноязыкового и этнорелигиозного фактора определенными политическими силами для получения электорального капитала.

Изучается геополитический символизм Крыма, и его влияние на формирование этнической идентичности. Подчеркивается символическая роль России и Турции для каждой из этнических общностей в процессе этнической идентификации.

Ключевые слова: этническая идентичность, политика памяти, историческая память, исторические мифы, политический ландшафт, язык, религия, крымские татары, украинцы в Крыму, русские в Крыму.

Annotation

Bіletska Y. The formation of ethnic identity of the dominant groups of Crimea: the political and cultural aspect. - Manuscript.

Thesis for Candidate's degree in political science. Speciality 23.00.05 - Ethnopolicy and Ethnostate studies. - Taurida national V.I. Vernadsky university. - Simferopol, 2011.

The thesis is devoted to studying the formation of the ethnic identity of the dominant groups of Crimea under the influence of various political actors and institutions in the cultural sphere.

Based on the analysis of various historiographies, the politics of memory and historical myths of the dominant groups of Crimea, as well as contradictions between certain political actors on fixing these myths in the "political landscape" of Crimea in the form of monuments, place names, the system of holidays and celebrations, and the official status of these groups at the national and regional levels are studied.

Analysis of political influence on the process of ethnic identity through language and religion is done. The characteristics of these areas and the politicization of ethnolinguistic and ethnoreligious factors by certain political forces for gaining electoral capital are determined.

Geopolitical symbolism of Crimea and its influence on the formation of ethnic identity are studied. The symbolic role of Russia and Turkey for each of the ethnic communities in the process of ethnic identification is pointed out.

Key words: ethnic identity, politics of memory, historical myths, the political landscape, language, religion, the Crimean Tatars, the Ukrainians in Crimea, the Russians in Crimea.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Розпад Радянського Союзу, крім значних політичних та економічних перетворень, спричинив зміни на рівні ідентичності громадян. Почала відбуватися поступова трансформація ідентичності "радянський народ", яка, на думку радянських ідеологів, повинна була стати першорядною. В умовах нових, незалежних держав на перший план виходить "етнічна ідентичність".

В основу державного будівництва незалежної України було покладено принцип титульної нації. Росіяни, які до цього мали привілейоване положення у створеній "ієрархії націй", опинилися в позиції національної меншини. Відповідно до цих умов, почалося формування єдиної державної етнонаціональної політики без врахування регіональних особливостей.

Регіон Криму має свої етнонаціональні особливості, які характеризуються домінуванням етнічних росіян, присутністю українців, що в результаті радянської політики втратили елементи культури своєї етнічної групи, та наявністю кримськотатарської спільноти, що була депортована в 1944 р. і розпочала репатріацію наприкінці 80-х початку 90-х років минулого століття. Етнічна ситуація в Криму, що відрізняється від решти території України, особливим чином актуалізує вивчення проблем формування етнічної ідентичності саме на регіональному рівні.

У процесі державобудівництва кожна з цих етнічних груп стала суб'єктом політичного процесу на регіональному, загальнодержавному та міжнародному рівнях. На основі етнічного компоненту почали створюватися політичні партії та організації. Було створено цілу низку організацій, що в своїй діяльності орієнтуються на Росію, організовано Меджліс, який позиціонує себе як представницький орган кримськотатарського народу, відкрилися регіональні відділення, що популяризують "проукраїнську" політику на території Криму. Цей процес політизації етнічності має також зворотній вектор: не тільки етнічні групи впливають на політику в країні, але й політичні сили в процесі своєї діяльності впливають на формування етнічної ідентичності певних спільнот. Намагаючись отримати політичні дивіденди, ці сили використовують культуру та символічний простір, звертаючись до чуттєвого рівня етнічної ідентичності. Не зважаючи на наукову та суспільну популярність теми політизації етнічності, саме ця її сторона залишається маловивченою. Однак, для розбудови суспільства на засадах міжетнічного миру, автор вбачає вкрай важливим розуміти, як різні політичні сили (регіональні, державні, міжнародні) впливають на процес етнічної ідентифікації домінантних спільнот кримського суспільства.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в рамках науково-дослідницької теми "Оптимізація взаємодії інститутів держави та громадянського суспільства в сучасному модернізаційному процесі", яку розробляє кафедра філософських і соціальних наук Севастопольського національного технічного університету.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи - виявити, як різні політичні актори та інститути впливають на формування етнічної ідентичності домінантних груп Криму через сферу культури.

Поставлена мета зумовила необхідність розв'язання наступних завдань:

1. Узагальнити науково-теоретичні підходи до аналізу формування етнічної ідентичності та вибрати той підхід, який найкращим чином зможе пояснити процеси формування етнічних ідентичностей домінантних спільнот Криму;

2. Виявити головні аспекти радянської національної політики, що зумовили сучасну етнічну ситуацію в Криму;

3. Визначити особливості формування політики пам'яті домінантних спільнот Криму та її вплив на процес етнічної ідентифікації цих спільнот;

4. Проаналізувати процеси закріплення політики пам'яті етнічних спільнот у сфері "політичного ландшафту" Криму, що включає "війну пам'ятників", протистояння у сфері топоніміки, системі державних свят та пам'ятних дат цих спільнот, а також протистояння у галузі законодавчого оформлення статусів етнічних груп Криму;

5. Дослідити політичний вплив на процес етнічної ідентифікації спільнот Криму через мову та релігію;

6. Виявити місце геополітичних акторів Росії та Туреччини в процесі етнічної ідентифікації домінантних спільнот Криму.

Об'єктом дослідження є етнічна ідентичність трьох домінантних спільнот Криму.

Предметом дослідження виступає формування етнічної ідентичності домінантних спільнот Криму під впливом діяльності політичних акторів та інститутів у сфері культури.

Методи дослідження. При написанні дисертації було використано комплекс світоглядно-філософських, теоретичних (загальнонаукових та загальнологічних) та емпіричних методів.

Спираючись на діалектичний метод, автором було здійснено комплексний аналіз ключових теорій, концепцій, ідей щодо формування етнічної ідентичності.

Системний підхід дозволив розглянути етнічну ідентичність домінантних спільнот Криму як цілісний конструкт, що формується завдяки комплексу пов'язаних між собою факторів. У свою чергу функціонально-структурний аналіз допоміг визначити особливості складових процесу формування ідентичності, ступінь та формат їх впливу, а також функції. Завдяки методу термінологічного аналізу вдалося визначити зміст, взаємозв'язок і субординацію категорій, що були використані в дослідженні. Історичний метод дозволив з'ясувати передумови сучасної етнічної ситуації Криму, що склалася в результаті Радянської політики в галузі національного питання, а також особливості формування політики пам'яті домінантних спільнот Криму, які базуються на певних історіографіях та історичних міфах. На основі методу порівняльного аналізу вдалося виявити спільні риси та відмінності процесу формування етнічної ідентичності кожної з трьох найбільших спільнот Криму.

Завдяки загальнологічним методам (аналіз та синтез, індукція та дедукція) було встановлено зв'язок між теорією та отриманими результатами. За допомогою методу аналізу документів було проаналізовано законодавче оформлення статусів етнічних груп на державному та регіональному рівні, можливості використання російської, української та кримськотатарської мови на території Криму; релігійна ситуація в Криму; місце України, Криму та кримськотатарської спільноти в зовнішньополітичній концепції Туреччини.

Аналіз статистичних даних (результатів Всеукраїнського перепису населення у 2001 р. та даних опитувань центру Разумкова) допоміг охарактеризувати мовну та релігійну ситуацію на півострові в кореляції з етнічною ідентичністю, а також визначити позиції етнічних спільнот щодо геополітичних акторів.

На базі моніторингу та контент-аналізу кримської регіональної преси було виявлено деякі аспекти використання "мовного питання" та релігії у політичному дискурсі Криму. Завдяки таким методам, як "case-study" та "event-study", були проаналізовані випадки протистояння в "політичному ландшафті" Криму, релігійній та мовній сфері. Експертне опитування було використане для аналізу впливу Туреччини на ідентичність кримських татар в Криму, а глибинне інтерв'ю - на етнічну ідентичність кримськотатарських студентів, що навчаються в Туреччині.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що:

уперше:

- вивчено процес впливу політичних акторів на формування етнічної ідентичності росіян, українців та кримських татар Криму через культурний зміст їхніх етнічних кордонів;

- сформовано оригінальний підхід до вивчення формування етнічної ідентичності спільнот Криму на основі ідей конструктивізму, радянської теорії етносу у концепціях Ю. Бромлєя та Л. Гумільова та розуміння радянської національної політики в її дуальній основі, що проявлялось у вигляді її примордіальної теорії та конструктивістської практики;

- проаналізовано та охарактеризовано вплив політичних акторів на формування "політичного ландшафту" Криму, який є результатом закріплення історичних міфів етнічних груп Криму та представлений у вигляді монументів, топонімів, системі знаменних дат та офіційних статусів етнічних груп в чинному українському законодавстві;

удосконалено:

- розуміння впливу мови та релігії на процес етнічної ідентифікації;

- розуміння ролі геополітичних акторів в процесі формування етнічної ідентичності;

набуло подальшого розвитку:

- характеристика та порівняння історичної пам'яті та історичних міфів етнічних спільнот Криму;

- аналіз проблеми політизації мови та релігії в Кримському суспільстві, а також її вплив на формування етнічної ідентичності найбільших спільнот півострова.

Практичне значення одержаних результатів охоплює науково-дослідну, навчальну, інформаційно-аналітичну та суспільно-політичну сфери їх застосування. Положення дисертації значною мірою розширюють можливості дослідження етнічних груп у Кримському суспільстві, тому результати дослідження можуть бути використані в науково-дослідницькій роботі, при читанні спецкурсів з міжетнічних відносин, створенні навчальних посібників тощо.

Результати можуть бути використані державними установами при розробці спеціальних державних документів, законів, програм та концепцій з урегулювання міжетнічних відносин та збереження міжнаціональної згоди в Україні та, зокрема, в Криму. Висновки дослідження будуть корисні для політичних організацій, партій та блоків.

Особистий внесок здобувача. Усі основні ідеї, положення і висновки дисертації розроблялись автором самостійно, наукові праці опубліковано без співавторів.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і висновки роботи представлені автором на 5 міжнародних та регіональних наукових конференціях: "Релігійний фактор соціокультурного розвитку" (Баланове, 7-9 жовтня 2005 р.); "Крим у контексті Російського Світу: суспільство і культура", (Сімферополь, 30 червня 2006 р.); EuroSimA 2008 (Анкара, 24-27 квітня 2008 р.); "Соціально-політичні та культурні проблеми сучасності" (Сімферополь, 26 березня 2010 р.); "Актуальні проблеми соціокультурного розвитку Криму: історія і сучасність" (Сімферополь, 19 травня 2011 р.). Крім того, результати дослідження були оприлюднені у 7 доповідях, 4 з яких на російськомовних і 3 на англомовних конференціях професорсько-викладацького складу, аспірантів і студентів Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського у 2004-2007 рр.. Теоретичні аспекти зробленого дисертантом дослідження обговорювалися на Літній Школі для викладачів соціології "Modernity and the Futures of Capitalism in Eurasia: Scholarly Debates and Teaching Practices" (Санкт-Петербург, 6-19 липня 2008 р.).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження викладені в 9 друкованих публікаціях, 6 з яких - у виданнях, що входять до переліку фахових видань із політичних наук, затверджених ВАК України.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел, 17 додатків. Загальний обсяг дисертації - 266 сторінок, із яких 201 сторінка основного тексту, 45 сторінок використаних джерел (409 найменувань, 73 з яких англомовні), 20 сторінок додатків.

2. Основний зміст роботи

У Вступі обґрунтовано актуальність теми, подано її зв'язок з науковими програмами, планами, темами, сформульовано мету, завдання, об'єкт і предмет дослідження, визначено методи аналізу, наукову новизну і практичне значення отриманих результатів, наведено дані про апробацію, публікації та структуру роботи.

Перший розділ "Теоретико-методологічні основи дослідження та історичні передумови етнічної ситуації в Криму" складається з чотирьох підрозділів. етнічний крим радянський політика

У підрозділі 1.1. "Стан наукової розробки та джерельна база дослідження" показано які аспекти етнічності та етнічної ідентифікації трьох найбільших спільнот Криму вивчалися попередниками автора.

Серед вітчизняних науковців проблемою формування етнічної ідентичності займалися, І. Варзар, В. Євтух, О. Картунов, В. Котигоренко, І. Кресіна, І. Курас, А. Леонова, О. Майборода, С. Макарчук, О. Маруховська, Л. Нагорна, М. Обушний, Ю. Римаренко, Г. Перепелиця, М. Пірен, Т. Сенюшкіна, М. Товт, А. Швецова, Л. Шкляр. Серед радянських слід відзначити С. Широкогорова, Л. Гумільова, В. Козлова, Ю. Бромлєя. У пострадянській Росії найбільш продуктивний внесок у цій сфері зробили Л. Дробіжева, А. Здравомислов, Е. Паїн, В. Тішков. Серед західних дослідників проблемою етнічності займалися П. Ван ден Берг, К. Гірц, Е. Шилз, (послідовники примордіалізму), Д. Белл, П. Брасс, Н. Глейзер, Д. Мойніхан (послідовники інструменталізму), Б. Андерсон, Ф. Барт, М. Вебер, М. Губернау, Е. Сміт (конструктивісти).

Проблемами етнонаціональної, етноконфесійної та етномовної ситуації в Автономній Республіці Крим займалися наступні вітчизняні науковці: М. Араджионі, Д. Базів, Е. Бейтуллаєв, І. Беднарський, Г. Бекірова, О. Богомазова, О. Богомолов, В. Брошеван, О. Габрієлян, В. Ганкевич, О. Галенко, В. Григор'янц, С. Данилов, А. Емірова, М. Жидков, В. Жолдоков, В. Зарубін, О. Ішин, М. Капустін, В. Карлова, Ю. Катунін, М. Кирюшко, О. Кислий, М. Клес, О. Коваль, Л. Ковач, К. Коростеліна, Н. Костенко, В. Котигоренко, О. Кривицька, М. Кузьмін, В. Кулик, І. Лопушинський, Л. Мазука, А. Мальгін, Е. Мамонтова, Е. Муратова, А. Нікіфоров, М. Панчук, В. Павлов, В. Петров, Т. Пилипенко, С. Плохій, І. Прибиткова, М. Семена, І. Семиволос, І. Симоненко, Т. Сенюшкіна, Н. Седнєва, В. Середа, С. Смирнов, Ю. Тищенко, А. Філатов, Р. Халілов, О. Цвєтков, Є. Чорний, В. Чумак, Л. Чупрій, О. Швець, О. Шевчук. Серед західних науковців вагомими є дослідження Д. Девсона, Т. Кузьо, Г. Сасс.

Проблемам етногенезу, депортації, репатріації, політико-правового статусу кримськотатарського народу присвятили свої дослідження Д. Асанова, Н. Бекіров, Г. Бекірова, Н. Беліцер, О. Велешко, В. Возгрін, Е. Гафаров, О. Габріелян, О. Гайворонський, А. Еміров, С. Єфімов, В. Зарубін, М. Кирюшко, О. Кислий, В. Котигоренко, Р. Куртієв, Ф. Лашков, А. Мальгін, Е. Муратова, А. Нікіфоров, В. Павлов, В. Петров, В. Піховшик, В. Поляков, І. Прибиткова, Ю. Тищенко, Д. Хаваджи, С. Червонна, Е. Чубаров, О. Щевель, Ю. Якименко. Серед західних науковців слід відзначити Е. Лазеріні, Д. Мінахана, Б. Нахайла, Е. Вільсона, Б. Вільямса, А. Фішера, А. Шихі, Г. Юлінг. Привертають інтерес дослідження турецьких вчених: А. Айдингюн, І. Айдингюна, Е. Їлдирима.

Положення етнічних росіян на території сучасної України певним чином досліджується в роботах українських соціологів: О. Белєнка, В. Ворони, В. Городяненка, Є. Головахи, Л. Колісник, І. Кононова, В. Коробова, О. Лой, Т. Рудницької, О. Філіппової, Н. Черниш, М. Шульги; вчених Російської Федерації: Ю. Арутюняна, Н. Лебедєвої, В. Тішкова, С. Савоскула; та західних дослідників: Є. Бремера, Е. Вільсона.

Зовнішньополітичні фактори впливу на Крим розглянуті А. Мальгіним, А. Нікіфоровим, О. Майбородою, О. Богомоловим, С. Даніловим, І. Семиволосом, західними Г. Сасс, Дж. Девсоном. Російський фактор цього впливу досліджували Р. Солчаник, Д. Келебей, О. Литвиненко, Л. Чекаленко, М. Шевченко, А. Мірабуллієв, В. Заборский, В. Семко. Вивченню концепту "Російського світу" присвятили свої дослідження В. Даренський, А. Філатов, П. Щедровицький. Кримськотатарський фактор українсько-турецьких відносин та вплив Туреччини на Крим вивчали українські вчені: М. Воротнюк, Н. Стівенс, О. Щерба, І. Давидов, О. Майборода; кримськотатарські - Е. Бейтуллаєв; турецькі - Д.Б. Сезер, Ф.Т. Айдин, Х. Киримли; білоруський - Д. Шевельов.

Джерельну базу дослідження становлять правові акти та інші офіційні документи органів державної влади і міжнародних організацій, документи політичних і громадських організацій, об'єднань і діячів, державних посадовців, статистичні дані, результати соціологічних досліджень, результати проведеного автором моніторингу і контент-аналізу регіональної преси, експертного опитування та глибинного інтерв'ю; матеріали наукових і публіцистичних праць, інформаційно-аналітичних видань, повідомлення засобів масової інформації, Інтернет-ресурсів.

У підрозділі 1.2. "Науково-теоретичні підходи до аналізу формування етнічної ідентичності" розглянуто основні світові теорії етнічності, а також радянський підхід до етнічних питань. Визначені ключові моменти трьох основних підходів західної політичної науки - примордіалізму, інструменталізму та конструктивізму. За основу дослідження було вибрано конструктивізм, як теорію, за допомогою якої можна якомога концептуальніше проаналізувати аспекти культури, що формують етнічну ідентичність спільнот Криму, та визначити ступінь впливу політичних акторів на цей процес. Аналіз радянської теорії етносу надав можливість зрозуміти основи етнічних процесів у пострадянському просторі. Теорія етносу Ю. Бромлєя, який був офіційним теоретиком у Радянському Союзі, відображає примордіалістську та конструктивістську основу радянської національної політики і допомагає зрозуміти особливості конструювання етнічної ситуації в Радянському Союзі і в Криму зокрема. Концепція Л. Гумільова, який був в опозиції до радянського режиму, дає нам підставу розуміти, з одного боку, територіальні і політичні претензії пригнічених націй (у нашому випадку це кримські татари), а з іншого боку, обґрунтовує самовизначення росіян, як природно вищого етносу.

У підрозділі 1.3. "Методологія дослідження" визначено комплекс світоглядно-філософських, теоретичних (загальнонаукових та загальнологічних) та емпіричних методів, які стали основою для проведення дисертаційного дослідження. Серед теоретичних методів використовувалися: діалектичний метод, системний підхід, функціонально-структурний аналіз, метод термінологічного аналізу, історичний метод, метод порівняльного аналізу, аналіз та синтез, індукція та дедукція, метод аналізу документів. Серед емпіричних, застосовувалися: аналіз статистичних даних, моніторинг та якісний контент-аналіз кримської регіональної преси, "case-study" та "event-study", експертне опитування, глибинне інтерв'ю.

У підрозділі 1.4. "Радянська національна політика як передумова сучасної етнічної ситуації в Криму" аналізуються цілі, задачі, методи та наслідки радянської політики в галузі "національного питання". У 1917 р. в умовах громадянської війни територією колишньої Російської імперії прокотилася хвиля національного відродження. Намагаючись використати цю ситуацію на свою користь, більшовики приділили особливу увагу національному питанню, обіцяючи національне самовизначення. Перед ними постало питання: яким чином і, головне, кому саме дати це право, адже у колишній імперії було зафіксовано близько 200 етнічних спільнот.

Для вирішення цієї проблеми було запроваджено термін "національність", який має примордіальну основу, початкову, дану від природи (слід відрізняти цей термін від співзвучного західного - "nationality", який базується на приналежності людини до конкретної держави). На цій основі був створений перелік спільнот, який використовували під час переписів. Населення повинно було вибирати з поміж існуючих у цьому списку груп. Після офіційної фіксації імен етнічних груп радянська влада вирішила, кому буде гарантоване право політичного самовизначення на певній території. У результаті, до 1944 р. була створена "штучна ієрархія так званих націй".

Подальше конструювання проходило на основі "консолідації", "інтеграції" та "асиміляції". Засобами реалізації цієї політики були: перепис населення, запровадження системи внутрішніх паспортів, депортація і переселення, а також тотальна русифікація. Кінцевою метою цієї політики повинно було стати створення нової ідентичності - "радянський народ".

Прагнучи категорізувати політику в галузі національного питання, радянське керівництво запровадило різні терміни, що позначають статус етнічної групи в радянському суспільстві: "нація", "народність", "народ", "титульна нація", "корінна нація".

Другий розділ "Вплив політичних акторів на формування етнічної ідентичності через символічний простір Криму" складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. "Формування політики пам'яті та її вплив на процес етнічної ідентифікації домінантних спільнот Криму" автор спочатку звертається до теоретичних основ проблеми місця історичних міфів у етнічній ідентичності, а також намагається зрозуміти роль політичних акторів у процесі формування історичної пам'яті. На підставі аналізу домінуючих історіографій визначаються ключові історичні міфи, що формують політику пам'яті Криму, яка в свою чергу стає основою для територіальних претензій щодо Криму кожної з домінуючих етнічних спільнот.

Згідно політики пам'яті кримських татар, Крим є єдиною для них Батьківщиною, тому що саме на півострові вони сформувалися як окрема нація, побудувавши свою першу державу - Кримське ханство. Російська Імперія, згідно цієї історичної пам'яті, силою завоювала Крим, зруйнувала традиційну соціальну та економічну структуру, витіснила кримськотатарську культуру російськими традиціями і способом життя. Потім Радянська влада застосувала силу проти всього кримськотатарського народу, депортувавши його з рідної землі. У результаті дослідження історичних міфів кримських татар, можемо зробити висновок, що за час заслання концепти "землі" (мрія про Батьківщину), "злочину" та "жертви" стають центральними елементами кримськотатарської національної ідентичності та політико-територіальних вимог щодо Криму. Таким чином, саме Радянська влада сприяла розвиненню кримськотатарської національної ідентичності та створенню міфу про Крим, як про Батьківщину.

Українці обґрунтовують свої права на Крим на основі українофільської історіографії, посилаючись на часи Київської Русі і Запорізької Січі. Проте українофільські історики не можуть апелювати ні до часів, коли українці складали більшість на півострові, ні до фактів про українців, як корінного населення Криму. Таким чином, свої територіальні претензії вони обґрунтовують на фактах ранньої появи українців у цьому регіоні, а також на фізико-географічному положенні півострова, який прилягає до континентальної України, і, отже, є її частиною. Основним аргументом продовжує залишатися факт законної передачі Кримської області з-під юрисдикції РРФСР в юрисдикцію УРСР (1954 р.).

Територіальні претензії росіян щодо Криму (як і у випадку українофільської історії) ґрунтуються на історичних міфах часів Київської Русі. В історичних міфах слов'янське населення з'явилося в Криму раніше, ніж тюркське. Факт входження Криму до складу Російської імперії описується як "приєднання", тобто не завоювання чужих земель, а возз'єднання та відновлення прав росіян на свою власну землю. Росія зображена як рятівниця кримських татар, які були кочовим та нецивілізованим народом. Кримськотатарське суспільство розглядається як варварське, тому приєднавши Крим, Росія тим самим принесла цивілізацію на півострів та сприяла його розвитку та процвітанню. Передача Криму під юрисдикцію Української РСР вважається незаконною. Політичний рух за збереження автономії, російської культури та мови позиціонується не як боротьба національної меншини за свої права, а як зусилля по збереженню інтернаціонального середовища, що історично склалося в регіоні.

Підрозділ 2.2. "Протистояння у сфері "політичного ландшафту" Криму" присвячений проблемам матеріального уособлення історичної пам'яті етнічних спільнот у "політичному ландшафті" Криму у вигляді архітектурно-меморіального простору, топоніміки та системи свят і пам'ятних дат.

Російська етнічна група закріплена в архітектурно-меморіальному просторі Криму у вигляді пам'яток, що уособлюють імперський період історії Криму. Важливою для історичної пам'яті етнічних росіян є фіксація "міфу про Севастополь".

Не зважаючи на падіння СРСР, радянська ідентичність на півострові продовжує зберігати значні позиції. У меморіально-архітектурному просторі вона представлена монументальними комплексами, присвяченими подіям Великої Вітчизняної війни (вічний вогонь, могили невідомого солдата, танки) та пам'ятниками Леніну. Одна зі складових меморіального простору комуністів - це спростовування історичних міфів українства, як наприклад про вояків ОУН-УПА та Голодомор 1932-33 рр.

Закріплення кримськотатарської історичної пам'яті у політичному ландшафті Криму в основному присвячено темі депортації. Відносно новим напрямком у меморіальному просторі кримських татар є пам'ятки, що спростовують міф про кримських татар, створений за радянських часів, як про поплічників фашистів та зрадників Батьківщини.

Через те, що українці втратили свою культуру та мову в процесі русифікації часів СРСР, при аналізі фіксації "українофільської історичної пам'яті" в політичному ландшафті Криму більш справедливим буде звернути увагу на офіційну політику Української держави в цій сфері. Взагалі, можемо зробити висновок, що фіксація українських історичних міфів у меморіальному просторі Криму дуже слабка.

Основні риси "війни пам'ятників" в Криму полягають в активному протистоянні (яке іноді виливається у вандалізм) проти встановлення пам'яток, що належать до іншої історичної пам'яті. Роль офіційної кримської влади виражається в наданні чи ненаданні офіційного дозволу на встановлення символу історичної пам'яті етнічних груп Криму.

У сфері топоніміки на даний момент маємо ситуацію, коли більшість топонімів Криму збереглася з часів Радянського Союзу. Тому в кримському суспільстві постійно постають питання про необхідність зміни назв населених пунктів, вулиць, майданів тощо. Кожна з етнічних груп ставить свої вимоги стосовно перейменування топонімів, що узгоджуються з їх "політикою пам'яті". Кримські татари вимагають відновити топоніми, що існували в Криму ще до приходу імперської та радянської влади. Проросійські сили Криму наголошують на необхідності заміни сучасних топонімів тими, що існували за часів Російської імперії. Майже всі проросійські організації, включаючи комуністів, виступають проти ініціатив кримських татар з відродження кримськотатарських назв.

Система існуючих державних свят має три основні складові: свята, що пов'язані із здобуттям Україною державності, релігійні свята християнської конфесії та "спадщина" радянських часів. Активісти проросійських організацій, посилаючись на відповідну історичну пам'ять, виступають проти свят пов'язаних з державністю України та знаменних дат, що були створені та культивуються цією державою. У той же час, кримськотатарські політичні сили цілковито підтримують ініціативи української влади в цій сфері. Для кримських татар також існує декілька свят (неофіційні або локальні), що не узгоджуються з їхньою історичною пам'яттю та політичною позицією. Державою враховуються релігійні свята і День депортації кримських татар, а також деякі дати з історичної пам'яті етнічних росіян. На регіональному рівні міністерство культури і мистецтв Автономної Республіки Крим проводить низку заходів з підтримки російської, української та кримськотатарської культур на півострові.

Таким чином, протистояння у сфері політичного ландшафту співпадає з загальнополітичним протистоянням у Криму та проходить лініями політичних організацій: "кримськотатарські - проросійські", "кримськотатарські - комуністичні", "проросійські - проукраїнські", "комуністичні - проукраїнські", "проросійські - комуністичні".

Підрозділ 2.3. "Політичне протистояння стосовно законодавчого оформлення статусів етнічних груп Криму" присвячений аналізу співвідношення офіційного й уявного статусів етнічних груп Криму та активності політичних сил з узаконювання останнього. Аналізуючи чинне українське законодавство стосовно офіційних статусів, автор робить висновок, що в трьох етнічних групах Криму виявлено невідповідність офіційного і самоідентифікованого статусів. Відповідно, стає неможливим задоволення прав, на які розраховує кожна з груп. Українці ідентифікують себе з титульною нацією, але в реальності вони є "меншістю в меншості". Офіційно, етнічні росіяни - "національна меншина", проте на основі чисельних і політичних критеріїв вони ідентифікують себе як "національна більшість". Кримські татари, також вважаються "національною меншиною", проте вони категорично проти цього статусу, ідентифікуючи себе з "корінним народом" Криму та вимагаючи законодавчого оформлення цього статусу, а також статусу "депортована нація".

Третій розділ "Політичний вплив на процес етнічної ідентифікації через мову та релігію" складається з двох підрозділів. У підрозділі 3.1. "Мова як політичний фактор формування етнічної ідентичності в Криму" автор аналізує мовну ситуацію на півострові в кореляції з етнічною ідентифікацією домінантних груп Криму, структуру мовного законодавства України та її регіональні особливості, а також державний вплив на мовний фактор етнічної ідентичності жителів Криму через систему освіти, та мовний фактор етнічної ідентифікації в кримських ЗМІ.

За результатами соціологічних досліджень бачимо, що російська мова є мовою міжнаціонального спілкування, нею володіє абсолютна більшість мешканців Криму. Вона визначається, як рідна мова майже всіма етнічними росіянами та більшістю українців Криму. Для двох етнічних груп, кримських татар та українців, мова етнічної спільноти грає лише символічну роль, без її реального використання в повсякденному житті.

На законодавчому рівні, статус державної має тільки українська мова. Проте, права російської і кримськотатарської мов забезпечені законодавчими актами на регіональному рівні. У системі освіти та ЗМІ поміж трьох етнічних груп найбільшою мірою забезпечені права етнічних росіян (абсолютна більшість освітніх закладів всіх рівнів та ЗМІ функціонують на російській мові).

Не зважаючи на те, що Україна має істотну законодавчу базу стосовно мовної політики, проросійські політичні сили вважають, що українські закони або обмежують, або недостатньо визначають механізми розвитку російської мови. Ці вимоги витікають з розбіжності офіційного статусу росіян ("національна меншина") та реальних позицій на території Криму ("національна більшість"). На даний момент етнічні росіяни мають абсолютну перевагу за освітніми закладами, можливостями отримання освіти рідною мовою та задоволенням потреб рідної мови в ЗМІ, якщо виходити з пропорції етнічного складу в АРК. Основа проблеми закладена тим, що проросійські організації стоять на позиціях збереження радянського рівня русифікації, яке обґрунтовується особливою цінністю російської культури, як зразка досконалості та патріотизму. Відповідно, покращення мовної ситуації для інших груп вони розглядають як елементи власної дискримінації.

Актуальність "мовної проблеми" в Кримському суспільстві забезпечується ще й тим, що різні політичні сили активно використовують її як засіб для побудови виборчих кампаній та підкріплення формованої в суспільстві опозиції "свій - чужий", що допомагає їм здобути популярність та як результат - голоси виборців. Піком мовного питання в Криму можна вважати передвиборчі кампанії 2005-2006 рр., коли тема референдуму активно культивувалася всіма політичними силами, що сприяло посиленню поляризації суспільства за лініями "етнічна ідентичність - політичні уподобання", та як результат стало джерелом утворення їх політичного капіталу.

У підрозділі 3.2. "Зв'язок релігії та політики в процесі формування етнічної ідентичності росіян, українців та кримських татар у Криму" автор розглядає зв'язок між релігійною належністю та етнічною ідентифікацією, а точніше, як релігія впливає на процес ідентифікації. У кореляції "етнічність - релігія" найчіткіший поділ існує між мусульманами (кримськими татарами) та православними (росіянами і українцями). Слід зазначити, що мусульмани за чисельністю поступаються православним. При цьому релігійні кордони мусульман збігаються з етнічними кордонами кримських татар, що робить їх чисельною меншиною, як в етнічному, так і в релігійному сенсі. Така ситуація, на нашу думку, сприяє їх дистанціюванню від інших етнічних та релігійних спільнот. Релігія виступає чинником посилення етнонаціональної ідентичності. Це спонукає політичні сили використовувати релігійну ідентичність (саме ідентичність, а не віру) для актуалізації міжгрупової диференціації за лінією "ми-інші".

Для аналізу політизації релігії в Криму, автором було проведено моніторинг і контент-аналіз кримської преси у 2005 та 2006 рр. та case-study конфліктів з релігійною складовою. Ці конфлікти можна умовно поділити на дві групи: 1) ініціатива релігійних та політичних акторів із закріплення православних символів у політичному ландшафті Криму, що створюють образ православного Криму (встановлення поклінних хрестів) та православ'я, як найстарішої релігії півострову (реставрація древніх церков, пам'ятник Андрію Первозваному, рекламні щити) 2) вимоги Духовного управління мусульман Криму (ДУМК) та Меджлісу відновити мусульманські святині (кладовища, медресе, мечеті), що посилюють міф про мусульманське минуле півострову. Конфліктні ситуації виникають на основі невідповідності політики пам'яті політичних сил, що орієнтується на дві найбільші етнорелігійні спільноти: православних етнічних росіян та російськомовних українців з одного боку та кримських татар-мусульман з другого.

Аналіз конфліктів виявляє глибоку політизацію релігійної сфери. Політизація ісламу пов'язується з діяльністю Меджлісу, а православ'я - з взаємною підтримкою УПЦ-МП та різних проросійських сил півострову, які одночасно входять до владних структур автономії.

У політичному дискурсі Криму активно культивуються міфи про радикалізацію ісламу, що пов'язуються в першу чергу з роллю закордонних ісламських організацій у процесі відродження ісламу в Криму. Ми не можемо заперечувати діяльність закордонних ісламських організацій у Криму, навіть радикального напряму, однак їх реальні позиції значно слабкіші за створений образ "радикального ісламу" в політичному дискурсі Криму. Ініціатива поширення міфу про "екстремістів" та "радикальний іслам" походить як від проросійських сил, так і від Меджлісу.

Четвертий розділ "Геополітичний символізм Криму: "Російський світ" та "турецька загроза" присвячений вивченню ролі геополітичних акторів на процес ідентифікації етнічних спільнот. У підрозділі 4.1. "Вплив "Російського світу на формування етнічної ідентичності домінантних спільнот Криму" в першу чергу визначаються геополітичні уподобання етнічних груп Криму за результатами опитувань. Більшість жителів Криму вважають пріоритетним вектором зовнішньої політики України відносини з Росією. У кримськотатарських геополітичних орієнтирах стосовно майбутнього Криму виділяється два основних вектори: турецький та російський, - з явним домінуванням останнього. Найбільш негативно російською та українською спільнотами Криму сприймається Туреччина, що співпадає з міфами, які існують ще з часів Радянського Союзу. На підставі цього, у політичному дискурсі півострова автор виділяє два аспекти стосовно питання міжнародного впливу на етнічну ідентичність домінантних спільнот Криму: 1) визначення Криму, як частини "Російського світу" та 2) Туреччина як захисник інтересів кримських татар та фактор страху для слов'янської спільноти.

Концепт "Російського світу" посідає центральне місце в процесі формування етнічної ідентичності російськомовної спільноти Криму. Важливою складовою цього концепту виступає "міф про Севастополь", в культивації якого доля масової підтримки значно перевищує зусилля влади.

Аналізується місце Криму в політичному дискурсі Росії та позиції офіційних і неофіційних акторів щодо його статусу та майбутнього. Визначається, що питання Криму не має чіткої узгодженості між політичними силами в Росії. Офіційна позиція Росії стосовно Криму - досить обережна, практичні кроки - це, як правило, участь у політично нейтральних заходах. Одночасно використовуються напівофіційні та неофіційні канали впливу на ситуацію в Криму. Деякі російські політики неодноразово ставили під сумнів знаходження Криму під юрисдикцією України.

На території Криму діє низка культурно-політичних організацій, що представляють та захищають інтереси етнічних росіян у Криму: Російський культурний центр, Всесвітня координаційна рада російських співвітчизників, "Російська спільнота Криму", Будинок Москви в Севастополі тощо.

У той же час велика частина політичних сил півострова використовує геополітичну орієнтацію на Росію під час передвиборчої агітації з метою актуалізації етнічної ідентичності росіян і русифікованих українців та подальшого отримання електорального капіталу.

У підрозділі 4.2. "Туреччина як чинник зміцнення етнічних кордонів домінантних спільнот Криму" автор розглядає діяльність різних турецьких акторів та їх вплив на етнічну ідентичність як кримськотатарської, так і слов'янської спільнот. Існування стійких міфів навколо "турецького питання" у кримському регіоні спричинило необхідність вивчення місця України та Криму в зовнішній політиці Туреччини. Крім того, були проаналізовані безпосередньо міфи, що створюють навколо Туреччини "фактор страху" в кримському проросійському політичному дискурсі. Питання діяльності Туреччини в Криму по-різному оцінюється на дипломатичному рівні та в дискурсах українських, проросійських, турецьких і західних дослідників. Ключовим у питанні турецького впливу на Крим є місце кримських татар та відносини між ними та турецькими акторами в особі Організації "Кримських турків" і турецького агентства міжнародного співробітництва (ТІКА). На підставі експертних опитувань було з'ясовано, що діяльність цих організацій в основному має культурну та соціально-економічну складову і стосується відродження кримськотатарської культурної спадщини, вивчення мови етнічної спільноти, традицій, відродження та створення релігійних споруд (мечетей, медресе), будування житла для репатріантів, облаштування селищ компактного проживання. У результаті глибинних інтерв'ю, що були проведені з кримськотатарськими студентами, які навчаються в Туреччині за програмами турецького уряду, була виявлена динаміка їхньої етнічної ідентичності. Це дало змогу визначити, як перебування серед культурно близького народу при тісній взаємодії з діаспорними організаціями "кримських турків" вплинуло на основні маркери етнічної ідентичності кримських татар.

Висновки

Результати розв'язання дослідницьких завдань найшли своє відображення в наступних висновках та рекомендаціях.

1. Конструктивізм вбачається підходом, з позицій якого можна найкращим чином проаналізувати аспекти культури, що формують ідентичність домінантних спільнот Криму, і визначити ступінь впливу політичних акторів на цей процес.

2. Радянська політика в галузі "національного питання" стала історичною передумовою сучасної етнічної ситуації в Криму. Головною особливістю етнічної ситуації в Радянському Союзі було те, що вона будувалася на протиріччі: офіційна доктрина мала примордіальну сутність, але радянська національна політика за своєю суттю була конструктивістська. Унаслідок цієї політики, в Криму було сформовано три різні етнічні ідентичності: росіяни в Криму, українці в Криму, кримські татари, - та закладено підґрунтя для міжнаціональних відносин і конфліктів. Головний компонент радянської політики "національність" у її примордіальному розумінні зберігає своє значення та вагу і в сьогоденні.

3. Символічна складова має одну з ключових ролей у процесі етнічної ідентифікації домінантних спільнот Криму. В основу конструювання символічного простору покладено "політику пам'яті". Історичні міфи домінантних спільнот Криму формуються під впливом декількох історіографій, які в більшості випадків є взаємовиключними.

Апелюючи до певних історичних міфів, кожна спільнота позначає політичний ландшафт Криму, що виражається у закріпленні певних образів та подій в архітектурно-меморіальному просторі, топоніміці, системі свят і пам'ятних дат і символічному закріпленні статусів цих груп на державному та регіональному рівні. Комплекс закріплених образів становить собою візуальну складову для кожної спільноти при пред'явленні претензій стосовно території Криму. Зв'язок між етнічними почуттями і територіальною приналежністю є ключовим елементом ідентичності домінантних спільнот Криму.

4. Політичний ландшафт Криму характеризується перехідним періодом. Зберігаючи багато радянських маркерів, він постійно наповнюється уособленням міфів росіян, кримських татар та офіційної державної політики. Неузгодженість, а інколи і протилежність "історичних пам'ятей" домінантних спільнот неодмінно призводить до напруження в політичному ландшафті Криму, що супроводжується гострою полемікою та подекуди обертається у відкрите політичне протистояння, як наприклад "війна пам'ятників", та веде до поляризації суспільства на основі етнічної ідентичності.

Міжетнічні взаємини у символічному просторі супроводжуються існуванням актору "комуністи", що є спадщиною радянської політики у сфері формування ідентичностей. Отже, фактично, у протистоянні задіяні чотири групи: проросійські, кримськотатарські, провладні сили та комуністи. Основна конфронтація проходить лініями розбіжності історичної пам'яті і складає два найбільших полюси: проросійські сили та комуністи - з одного боку і провладні та кримськотатарські сили - з другого. Крім того, протистояння також існує між комуністами і проросійськими організаціями, а інколи навіть і в таборі різних організацій з російським вектором.

Розбудова міжетнічних взаємин у Криму на основах миру та злагоди вимагає усвідомлення того, що не існує об'єктивної історії, а історична правда - це завжди відносний конструкт у межах однієї етнічної групи. Будуючи концепцію історіографії, яка буде покладена в основу шкільного навчання, а отже стане основою для розуміння міжетнічних відносин у молодого покоління, варто орієнтуватися на зміну вектора описування історії з "конфліктного мілітарійського" на "мирний співробітницький" із зменшенням характеристик, що призводять до формування негативних стереотипів.

5. Релігія та мова, як складові культури, виступають важливими факторами в процесі формування етнічної ідентичності домінантних спільнот Криму. Головною характеристикою мовного питання в Криму є його глибока політизація, що становить собою активність (у більшості випадків виключно символічну) різних політичних сил півострову стосовно питання статусу російської мови в Криму.

...