Формування і механізми функціонування партійної системи Європейського Союзу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський національний університет імені Івана Франка

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Спеціальність 23.00.04 - політичні проблеми міжнародних систем

та глобального розвитку

Формування та механізми функціонування партійної системи Європейського Союзу

БАЙКОВСЬКИЙ ПЕТРО БОГДАНОВИЧ

• Львів - 2011
• Дисертацією є рукопис
• Робота виконана на кафедрі країнознавства і міжнародного туризму факультету міжнародних відносин Львівського національного університету імені Івана Франка (Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України).

Науковий керівник:	кандидат економічних наук, доцент Зінько Ігор Зіновійович, Львівський національний університет імені Івана Франка, доцент кафедри країнознавства і міжнародного туризму факультету міжнародних відносин
Офіційні опоненти:	доктор політичних наук, професор Обушний Микола Іванович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри політології філософського факультету
	кандидат політичних наук, доцент Шведа Юрій Романович, Львівський національний університет імені Івана Франка, доцент кафедри політології філософського факультету

Захист відбудеться «19» вересня 2011 р. о 11 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.051.11 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79000, м. Львів, вул. Січових Стрільців, 19, ауд. 205.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: 79005 м. Львів, вул. М. Драгоманова, 5.

Автореферат розісланий «5» серпня 2011 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради К 35.051.11, доктор історичних наук, професор	Н.В. Антонюк

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Поглиблена та усестороння інтеграція була і залишається знаковим процесом усієї повоєнної історії Європи, що проявляється у значній трансформації суспільних та політичних відносин. Прямим наслідком цього є поява та функціонування наднаціональної політичної системи Європейського Союзу (ЄС), яка тісно пов'язана з національними політичними системи - основним джерелом її легітимності. Влада в ЄС поступово почала зосереджуватися на наднаціональному рівні, створюючи передумови для формування нового типу політичних відносин.

Політичні партії є одними з важливих елементів політичної системи демократичного суспільства, які покликані виконувати вагому функцію зв'язку громадян з інститутами влади. Особливого значення партії набули в країнах Західної Європи, де вони є основними акторами політичного процесу. За своєю суттю європейська політика має партійний характер.

У процесі поглиблення європейської інтеграції виникла специфічна система партійної кооперації та співпраці на загальноєвропейському рівні. В 1950-х рр. утворилися партійні групи в Асамблеї Європейського співтовариства вугілля і сталі (ЄСВС), а в 1970-х р. - і перші партійні федерації християнських демократів, соціалістів і лібералів. Сьогодні, в результаті тривалого інституційного, ідеологічного та правового розвитку, в Європейському Союзі формується та функціонує унікальна наднаціональна партійна система ЄС.

Тема дослідження є актуальною як з науково-теоретичної, так і з суспільно-політичної точки зору. З науково-теоретичного погляду дослідження має виразний міждисциплінарний характер, поєднуючи в собі елементи та підходи як теорії міжнародних відносин, так і різних галузей політології. А відтак, актуальним є пошук взаємозв'язку між двома самодостатніми науковими дисциплінами на прикладі дослідження партійної системи ЄС. Політико-правова унікальність Європейського Союзу створює передумови для такої ж унікальності партійної системи, яка функціонує на його рівні, тому наукова важливість даної теми є очевидною для подальшого розвитку теорії європейської інтеграції та теорії політичних партій. З суспільно-політичної точки зору актуальність дослідження зумовлене тим, що фактично вся політика на рівні ЄС здійснюється людьми, які, як правило, є впливовими партійними діячами. Вибори до Європарламенту, зростання його повноважень та загальний інституційний та правовий розвиток ЄС змушує національні політичні партії адаптуватися до цих процесів та бути активними на європейському рівні. Актуальною є також можливість політичних партій на європейському рівні позитивно впливати на подолання проблеми «дефіциту демократії» в Європейському Союзі.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота пов'язана з науковою темою кафедри країнознавства і міжнародного туризму факультету міжнародних відносин Львівського національного університету імені Івана Франка в межах комплексної теми «Інтеграція України до ЄС: порівняльний аналіз національних систем соціальних показників європейських держав та України (термін виконання: 2007-2012 рр.), номер державної реєстрації: 01084006462.

Метою дисертації є визначення особливостей становлення, розвитку та механізмів функціонування партійної системи Європейського Союзу на основі комплексного теоретичного та емпіричного аналізу.

Для досягнення цієї мети поставлено такі завдання:

- дослідити особливості становлення та функціонування політичної системи ЄС;

- довести, що на рівні Європейського Союзу сформувалася та функціонує унікальна наднаціональна партійна система;

- розкрити основні етапи становлення та розвитку загальноєвропейських політичних партій, форми їхньої організації та управління, а також правові основи їх діяльності;

- дослідити історичний розвиток та особливості функціонування партійної системи Європейського Парламенту;

- з'ясувати механізми впливу політичних партій на процеси прийняття рішень в ЄС;

- дослідити позиції загальноєвропейських партій з основних питань розвитку ЄС;

- окреслити тенденції та перспективи подальшого розвитку партійної системи ЄС.

Об'єктом дослідження є партійна система Європейського Союзу як складова частина його політичної системи.

Предметом дослідження є процес становлення і механізми функціонування партійної системи Європейського Союзу.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період від встановлення транснаціональних коопераційних зв'язків між політичними партіями на європейському рівні після Другої світової війни до сучасного етапу функціонування партійної системи ЄС (січень 2010 року)

Методологічною основою дослідження є теорія неоінституціоналізму, науковий інструментарій якої відкриває значні можливості для аналізу становлення, розвитку і функціонування інституту наднаціональних загальноєвропейських політичних партій та партійної системи ЄС.

Робота базується на засадах комплексного дослідження партійної системи ЄС на теоретико-методологічному та емпіричному рівнях.

Наукове дослідження побудоване на використанні системного, порівняльного та структурно-функціонального методів. Системний підхід є базовим для даного дослідження, адже пропонує розглядати ЄС як цілісну багаторівневу систему зі складною організаційною структурою та динамічними зв'язками як внутрішнього, так і зовнішнього характеру. Вихідною тезою нашого дослідження є розуміння Європейського Союзу як унікальної політичної системи, що за багатьма критеріями є співмірною з політичними системами національних держав. За допомогою системного методу розглянуто горизонтальну та вертикальну структуру політичної системи ЄС, механізм її функціонування, а також місце і роль політичних партій та партійної системи ЄС в рамках багаторівневої політичної системи ЄС. Також системний підхід використаний для безпосереднього дослідження партійної системи ЄС, аналізу її структури, характеру внутрішніх системних зв'язків, внутрішньої стабільності імпульсів для розвитку, тощо. Поглибленням системного підходу є застосування структурно-функціонального методу, який, шляхом поділу системи на окремі частини, дозволяє досліджувати структурні елементи партійної системи ЄС: загальноєвропейські політичні партії, національні партії та партійні групи Європарламенту, аналізуючи закономірності їхнього розвитку та функціональні особливості. Порівняльний метод, як базовий метод порівняльної політології, дав змогу порівняти партійну систему ЄС з партійними системами таких федеративних держав як США, Німеччина, Швейцарія. Шляхом порівняння вдалося з'ясувати політичну природу політичних партій на європейському рівні, їхню роль в процесі прийняття рішень, а також можливість впливу на вирішення головних проблем розвитку ЄС.

Застосування проблемно-історичного і хронологічного підходів, а також івент-аналізу дало змогу прослідкувати ґенезу партійної співпраці на європейському рівні, суспільно-історичну зумовленість розвитку загальноєвропейських політичних партій, партійних груп Європарламенту та основні етапи становлення партійної системи ЄС.

Дослідження правового регулювання загальноєвропейських партій, а також програмних основ їхньої діяльності здійснено шляхом використання методу контент-аналізу документів. За допомогою методів прогнозування та моделювання зроблені дослідження перспектив розвитку партійної системи ЄС. Широкого застосування набули також загальнонаукові методи: дедукція, індукція, логічний аналіз, синтез, порівняння, абстрагування та узагальнення.

Ступінь наукової розробки проблеми. Теоретико-методологічною основою дисертації є напрацювання відомих західних політологів у сфері теорії європейської інтеграції (С. Бульмер, В. Вессельс, С. Гофманн, К. Дойтч, Л. Ліндберг, Г. Маркс, Е. Моравчик, П. Пірсон, А.Стоун-Світ, І. Тьоммель, Ф. Шарф, Ф. Шміттер, Е. Хаас, М. Яхтенфухс), теорії політичних партій (М. Дюверже, Р. Катц, П. Майєр, Р. Міхельс, М. Острогорський) та теорії партійних систем (С. Ліпсет, А. Лійпхарт, С. Роккан та Дж. Сарторі). Окремо варто згадати про використання теорії політичних систем Д. Істона та Г. Алмонда.

Ще в 1950-х рр. ХХ ст. Е. Хаас зробив першу спробу аналізу місця і ролі політичних партій в процесі європейської інтеграції. У праці «Об'єднання Європи» він назвав партії ключовими агентами інтеграції. Згодом, напередодні перших прямих виборів до Європарламенту (1979), серед науковців (Г. Вреддінг, Ст. Геннінг, Д. Маркуанд) почала побутувати думка, що завдяки виборам, на європейському рівні сформуються повноцінні загальноєвропейські політичні партії. Найбільш цілісним дослідженням того часу можна вважати працю Г. Фрідман та П. Фрідман «Транснаціональні партії в Європейському Співтоваристві», яка була першою спробою комплексного аналізу системи зв'язків та відносин між трьома ключовими елементами партійної системи ЄС: партійними групами ЄП, загальноєвропейськими партійними федераціями та національними політичними партіями. В 1983 р. побачила світ також праця О. Нідермаєра «Європейські партії?: транскордонна взаємодія політичних партій в рамках Європейського Співтовариства». Ці праці можна вважати основоположними, хоча їхній оптимізм стосовно швидкого формування партійної системи ЄС і не виправдався.

Сучасний етап наукових досліджень розпочався після прийняття Маастрихтського договору, в результаті чого з'явилися різнобічні теоретичні та емпіричні дослідження. Мова йде про дослідження виборів до Європарламенту (Л. Барді, Ж. Лодж, М. Марш, О. Нідермаєр, Г. Шмідт), структури та принципів функціонування партійних груп Європарламенту (Ф. Аттіна, К. Лорд, С. Хікс), загальноєвропейських партійних федерацій (Л. Барді, П. Дельвіт, К.-М. Йохансон, П. Зервакіс, Ю. Міттаг, Т. Янсен), а також правових передумов розвитку партій на європейському рівні (Д. Тсатсос, Т. Папандополоу).

Провідними фахівцями на сьогодні у галузі досліджень партій на європейському рівні та партійної системи ЄС є Ф. Аттіна, Л. Барді, Д. Генлі, П. Дельвіт, Т. Дітц, К. Доргет, П. Зервакіс, К.-М. Йохансон, К.Кік, Е. Кулаці, Р. Ладрех, К. Лорд, П. Магнет, Ю.Міттаг, О. Нідермаєр, Т. Рауніо, С. Хікс, Ю. Шмідт, Т. Ясен.

У російській політології цією проблематикою безпосередньо займаються О. Карінцев та Ю. Клочкова. Дотичними є праці І. Бусигіної, Г. Голосова, М. Грачьова, Е. Громогласової, Н. Кавешникова, Ю. Мелешкіної, Г. Пушкарьової, С. Погорельської, Л. Сморгунова, М. Стрижньової, Т. Шмачкової та ін..

В українській політологічній науці дослідженню загальноєвропейських партійних утворень присвячено мало уваги. Окремі аспекти досліджуваної проблеми можна знайти у працях з історії та теорії європейської інтеграції та інституційних механізмів функціонування ЄС (Н. Антонюк, І. Грицяк, Н. Грицяк, В. Довгань, Є. Кіш, О. Ковальова, Д. Ковриженко, В. Копійка, Ю. Макар, І. Піляєв, В. Посельський, А. Сапсай, В. Терницький, Т. Шинкаренко), теорії політичних партій та партійних систем (Б. Гагалюк, Л. Ганюкова, Т. Купрій, Д. Лук'янов, Н. Марадик, М. Обушний, Ю.Остапець, М. Примуш, В. Семенко, О. Стаценко, А. Романюк, Ю. Шведа, М. Чабанна), а також аналізу політичних інститутів (Л. Бунецький, В. Лелюк, М. Кармазіна, А. Колодій, О. Михайловська, А. Романюк, Ю. Чернецький).

Джерельно-документальну базу дисертаційного дослідження становлять установчі договори ЄС (Паризький, Римський, Єдиний Європейський Акт, Маастрихтський, Амстердамський, Ніццький та Лісабонсьий), проект Конституції для Європи, Регламент Європейського Парламенту, нормативні акти ЄС та держав-членів, котрі регламентують проведення загальноєвропейських виборів, Рішення ЄС № 2004/2003 «Про статус і порядок фінансування політичних партій на європейському рівні», статути загальноєвропейських політичних партій та партійних груп Європейського Парламенту, їхні політичні програми, передвиборчі маніфести, політичні позиції і заяви, плани дій тощо.

Гіпотеза наукового дослідження: в результаті інтеграційних процесів в Європейському Союзі формується та функціонує унікальна наднаціональна партійна система, яка є інституціолізованою формою кооперації національних політичних партій в рамках багаторівневого політичного простору ЄС.

Наукова новизна одержаних результатів дисертаційного дослідження полягає у тому що:

вперше:

· на основі комплексного аналізу діяльності політичних партій на європейському рівні доведено, що в Європейському Союзі сформувалася та функціонує унікальна партійна система транснаціонального та наднаціонального характеру, яка є інституціолізованою формою взаємодії різноманітних структур, правил, норм, звичаїв і політичних традицій, що регулюють відносини між політичними партіями на загальноєвропейському рівні. Подано структуру та конфігурацію партійної системи ЄС;

· встановлено, що безпосередньою причиною формування партійної системи ЄС є європеїзація національних політичних партій, яка полягає у їхній трансформації внаслідок впливу інтеграційних процесів та «перетікання» влади з національного на наднаціональний рівень. Розглянуто сфери в яких відбувається європеїзація національних політичних партій, зокрема: програмно-ідеологічна, організаційна, сфера міжпартійної конкуренції, взаємовідносин партій і уряду та сфера, пов'язана з активізацією діяльності політичних партій на загальноєвропейському рівні;

· здійснено періодизацію процесу формування та розвитку партійної системи ЄС. Виокремлено етап становлення загальноєвропейських партій та партійної системи ЄС (1945 - сер. 1970-х рр.), етап поглиблення співпраці та активного утворення транснаціональних партійних структур (сер.1970-х - поч.1990-х рр.) та сучасний постмаастрихтський етап переходу від транснаціональної моделі співпраці до функціонування наднаціональних федеративних партійних структур загальноєвропейського масштабу;

· обґрунтовано механізми впливу політичних партій на процеси прийняття рішень в ЄС: урядово-бюрократичний - через опосередковану партійну присутність у Раді ЄС та Європейській Раді; парламентсько-представницький - через участь партій, які отримали мандати на загальноєвропейських виборах на представництво та діяльність у Європарламенті, і впливу на формування та діяльність Європейської Комісії, який відбувається як через Європейський Парламент, так і через національні уряди шляхом впливу зі сторони провладних партій. Кожен з цих механізмів дозволяє національним партіям через структури партійної системи ЄС відстоювати свої програмні інтереси на загальноєвропейському рівні;

· прослідковано основні тенденції та перспективи розвитку партійної системи Європейського Союзу. Зокрема, виокремлено три ймовірні моделі еволюції політичної системи ЄС (парламентська, президентська і постпарламентська), які гіпотетично матимуть різний вплив на розвиток загальноєвропейських політичних партій та партійної системи ЄС; охарактеризовано вплив подальшого розвитку правового доробку ЄС на діяльність загальноєвропейських партій та функціонування партійної системи ЄС; проаналізовано вплив перспективного розширення ЄС на функціональні особливості партійної системи ЄС, а також в цьому контексті прослідковано особливості співпраці українських партій з загальноєвропейськими партійними федераціями;

отримали подальший розвиток:

· теоретико-методологічні підходи, які вивчають особливості функціонування політичної системи Європейського Союзу. Доведено, що Європейський Союз є особливою політичною системою, для вивчення якої слід використовувати не тільки методи теорії міжнародних відносин, але і специфічні теоретико-методологічні підходи політології, які раніше використовувалися для дослідження національних політичних систем та їх складових. Проаналізовано політичну систему ЄС на основі моделі політичної системи Д. Істона та Г. Алмонда;

· дослідження таких структурних одиниць партійної системи ЄС, як загальноєвропейські партійні федерації та партійні групи Європейського Парламенту. З'ясовано, що загальноєвропейські партійні федерації (європартії) та партійні групи ЄП є окремим інститутами, для яких характерна внутрішня структура, форми і способи управління, механізми прийняття внутрішніх партійних рішень, власні джерела фінансування, а також правові підстави функціонування, які визначаються правом ЄС. Партійні федерації і партійні групи ЄП взаємодіють між собою в межах партійної системи і використовуються національними партіями для досягнення їхніх політичних цілей на загальноєвропейському рівні;

· аналіз закономірних ознак функціонування партійної системи в Європейському Парламенті. Завдяки використанню емпіричних показників (індекс згуртованості партійних груп та частота спільних голосувань в Європарламенті) визначено, що партійна система Європейського Парламенту поступово набуває ознак, які характерні для партійних систем національних парламентів з високим рівнем гомогенності партійних груп і зростаючим рівнем міжпартійної конкурентності. Виявлено варіанти коаліцій, які були можливі в Європарламенті протягом шостого скликання (2004-2009);

· з'ясування ідеологічних позицій загальноєвропейських політичних партій з основних питань розвитку ЄС: інституційний устрій ЄС, питання розширення, соціально-економічної та зовнішньої політики. На прикладі партійної системи ЄС підтверджено усталену в науковому середовищі думку про поділ політичних партій за ідеологічним критерієм на правих, лівих і центристів, а також сучасну тенденцію до поступового нівелювання цього поділу через подібність партійних програм і методів їх реалізації.

уточнено:

· Суть понять «наднаціональна партія», «загальноєвропейська партія», «європартія», «загальноєвропейська партійна федерація», «партія на європейському рівні», «наднаціональна партійна система». Виявлено особливості їхнього смислового розмежування та вживання в політологічних дослідженнях.

Теоретичне та практичне значення. Теоретичне значення роботи полягає в тому, що вона є самостійним внеском в українську політичну науку, сприяє розвитку теорії політичних партій та теорії європейської інтеграції. Комплексне дослідження зазначеної проблеми допомагає глибше зрозуміти суть інтеграційних процесів у Європі, особливості функціонування політичної системи ЄС та напрямки подальшого розвитку європейської представницької демократії.

Результати дослідження можуть мати практичне застосування в процесі розробки лекцій, семінарів та спецкурсів, які пов'язані з вивченням теорії європейської інтеграції, інституційної та політичної системи ЄС, політичних партій і викладаються для студентів спеціальностей «політологія», «міжнародні відносини», «країнознавство». Зокрема, мова йде про такі курси: «Теорії європейської інтеграції», «Європейський Союз: структура, функції, механізми», «Порівняльний аналіз політичних систем», «Трансформація політичних систем сучасності», «Історія та теорія політичних партій», «Соціологія політичних партій», «Теорія політичної системи» тощо. Дослідження може також стати корисним для науково-дослідних та аналітичних центрів, які займаються проблемами європейської інтеграції, трансформації політичних та партійних систем. Отримані результати дослідження можуть бути використані в практичній діяльності органів влади України, особливо для розвитку зовнішніх зв'язків політичних українських партій.

Апробація результатів дослідження. Дисертація виконана на кафедрі країнознавства і міжнародного туризму факультету міжнародних відносин Львівського національного університету імені Івана Франка. Апробацію основних положень і висновків дисертації було здійснено під час обговорень на міжнародній науковій конференції «Суспільство і політичні інститути в умовах трансформації та реформ» (м. Харків, 2008), міжнародній конференції «Регіон - 2010: стратегія оптимального розвитку» (м. Харків, 2010), всеукраїнській науково-практичній конференції студентів та молодих науковців «Віра і Розум» (м. Київ, 2010), ІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції студентів та молодих вчених «Міжнародні відносини і туризм: сучасність та ретроспектива» (м. Остріг. 2011). Результати наукового дослідження висвітлювалися на засіданнях наукового семінару та на звітних конференціях кафедри країнознавства і міжнародного туризму факультету міжнародних відносин Львівського національного університету імені Івана Франка. Методи і теоретичні підходи дисертації пройшли обговорення також під час наукового стажування в Гумбольдському університеті (Берлін, Німеччина), яке відбувалося в рамках програми Еразмус Мундус (березень-грудень 2010 р.). Основні положення й результати роботи опубліковані в п'яти наукових статтях у фахових виданнях, затверджених переліком ВАК України.

Структура дисертаційного дослідження. Робота складається зі вступу, списку скорочень та абревіатур, трьох розділів, одинадцяти підрозділів, висновків, п'яти додатків, списку використаних джерел (449 найменувань). Обсяг основної частини роботи становить 160 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність і новизну теми, визначено об'єкт і предмет дослідження, його мету і завдання, проаналізовано ступінь наукової розробки проблеми як в українській, так і в зарубіжній політичній науці, висунуто гіпотезу наукового дослідження та розкрито його методологію, висвітлено практичне значення дисертації, а також наведено дані про апробацію її результатів.

У першому розділі «Теоретико-методологічні основи дослідження партійної системи ЄС» проаналізовано актуальний стан наукового опрацювання проблематики, виявлені сучасні наукові підходи до вивчення Європейського Союзу як складного багатофункціонального інтеграційного утворення, яке володіє власною багаторівневою політичною системою, сформовано понятійно-категоріальний апарат дослідження, зокрема запропоновано та уточнено визначення понять «наднаціональна партія», «транснаціональна партія», «загальноєвропейська партійна федерація», «загальноєвропейська політична партія», «європартія», «партія на європейському рівні», «наднаціональна партійна система», визначено основні аспекти функціонування політичної системи ЄС, розкрито суть та особливості процесу європеїзації політичних партій, а також їхньої інституціоналізації на загальноєвропейському рівні, розглянуто конфігурацію та структуру партійної системи ЄС.

У процесі дослідження з'ясовано, що Європейський Союз сьогодні є складною багаторівневою політичною системою «sui generis», для якої є характерною модель вертикальних (між акторами наднаціонального, національного та регіонального рівнів) і горизонтальних (між акторами одного рівня) зв'язків, а також механізми національного та міжурядового типу прийняття рішень. Політична система ЄС, як і національні політичні системи, функціонує за моделлю Д. Істона, де політичні вимоги на «вході» політичної системи перетворюються на відповідні рішення на її «виході». Встановлено, що політична система ЄС є втіленням колегіальної системи кооперативного федералізму з домінуванням консенсусного типу політичних відносин.

Важливим наслідком інтеграції є процес європеїзації, яка проявляється у адаптаційних змінах та пристосуванні структурних елементів інтеграційного утворення до нових умов, які виникають в результаті інтеграції, а також є результатом впливу європейської інтеграції на політичні системи держав-членів. Безпосереднім виявом європеїзації є трансформація національних партій і партійних систем держав-членів, а також вихід національних партій на загальноєвропейський рівень з формуванням там наднаціональної партійної системи.

На рівні ЄС формується і функціонує унікальна наднаціональна партійна система ЄС, яка є системою відносин суперництва та співробітництва між політичними партіями (національними та наднаціональними) на наднаціональному рівні, а також система взаємовідносин між партіями та наднаціональними інститутами влади. Партійна система ЄС функціонує в межах територіального, політичного та правового простору Європейського Союзу. Ця система має похідний характер від національних партійних систем і є системою кооперації національних політичних партій та системою артикуляції інтересів національних партійних еліт в політичному просторі ЄС.

Структурно партійна система ЄС складається з національних партій, наднаціональних партій і партійних груп Європарламенту (ЄП). Національні партії входять в структуру партійної системи ЄС, якщо вони є членами загальноєвропейських партій, або мають своїх представників в Європарламенті. Вони є базовими одиницями партійної системи, від яких походять основні імпульси партійної політики на наднаціональному рівні, і які єдині мають безпосередній контакт з виборцями, право брати участь у загальноєвропейських виборах, висувати своїх кандидатів та контролювати поведінку обраних до Європейського Парламенту депутатів. Другим структурним елементом партійної системи ЄС є наднаціональні партії, які є інституйованою, юридично оформленою та структурно організованою формою кооперації ідеологічно близьких національних політичних партій на наднаціональному рівні, метою діяльності яких є розробка спільних програм та підходів з вирішення тих чи інших загальноєвропейських проблем і вплив на діяльність наднаціональних органів та інститутів влади. Для позначення наднаціональних партій, які діють в політичній системі ЄС застосовують близькі за значенням термінологічні варіації - «загальноєвропейська партійна федерація», «загальноєвропейська партія» (європартія), «партія на європейському рівні». Наднаціональні партії виконують в основному функцію координації партійної політики на рівні ЄС. І, нарешті, партійні групи Європейського Парламенту є об'єднанням депутатів, які представляють ідеологічно близькі національні партії або, іншими словами, є коаліціями національних партійних делегацій. Також партійна діяльність відбувається в Європейській Раді (саміти лідерів національних партій напередодні самітів ЄС), Раді ЄС (узгодження позицій національних міністерств через структури європартій) та Єврокомісії (комісари є впливовими партійними функціонерами і беруть участь у роботі європартій).

Виникнення та функціонування європартій і партійних груп ЄП відбувається в рамках історично усталених родин (сімей) політичних партій, до яких належать родини християнсько-демократичних і консервативних партій, соціалістів, лібералів, зелених, крайніх правих, крайніх лівих, регіоналістів і євроскептиків.

Дослідивши структуризацію партійної системи на шкалі ліво-правої орієнтації та шкалі інтеграція-суверенітет, оцінивши рівень вагомості європартій залежно від отриманих ними результатів на виборах до Європарламенту, а також, проаналізувавши характер міжпартійної конкуренції, ми дійшли до висновку, що партійна система ЄС найбільше відповідає типу багатопартійної системи поміркованого плюралізму з домінуванням двох європартій - Європейської народної партії та Партії європейських соціалістів.

У другому розділі «Особливості становлення та розвитку партійної системи ЄС» досліджено історію становлення загальноєвропейських партій та партійних груп Європейського Парламенту, здійснено періодизацію розвитку партійної системи ЄС, виявлено правові аспекти діяльності європартій та порівняльні особливості їхньої організаційної структури, принципів управління і механізмів фінансування. Прослідковано історичний розвиток Європейської народної партії (ЄНП), Партії європейських соціалістів (ПЄС), Європейської ліберально-демократичної партії реформ (ЛДПР), Європейської партії зелених (ЄПЗ), Партії європейських лівих (ПЄЛ), Демократичної партії народів Європи/Європейського вільного альянсу (ДПНЄ/ЄВА), Європейської демократичної партії (ЄДП), Альянсу за Європу націй (АЄН) та європартії «Демократи Європейського Союзу»(ДЄС).

Розвиток міжпартійної співпраці в Європі розпочався ще наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст., однак системності і періодичності ця співпраця набула лише після Другої світової війни на початку розгортання інтеграційних процесів. Особливою активними в цей період були партії християнських демократів, соціалістів та лібералів. У 40 - 50-х. рр. ХХ ст. утворилися перші постійно діючі міжнародні організації цих партійних родин. Вагомим імпульсом в напрямку поглиблення співпраці було утворення у вересні 1952 р. партійних груп у Асамблеї Європейського співтовариства вугілля і сталі. На даному (першому) етапі (1945 - середина 1970-х. рр.) відбувалася інституціоналізація первинних структур міжпартійної співпраці, а також мали місце спроби вироблення узгоджених підходів щодо європейської інтеграції.

Другий етап розпочався напередодні перших виборів до ЄП у середині 1970-х. рр. і був відзначений великим оптимізмом щодо подальшого розвитку політичних партій на європейському рівні. Тоді були створені більш інтегровані партійні федерації соціалістів, лібералів та християнських демократів, а також відбулося зародження контактів між консервативними, реґіоналістськими, зеленими, крайніми лівими та крайніми правими партіями. політичний система партія європейський

Набуття чинності Маастрихтського договору (1993) розпочало сучасний (третій) етап розвитку партійної кооперації на рівні ЄС. Для нього характерним є перехід від транснаціональної партійної співпраці до формування наднаціональних партійних структур - сучасних європартій. Відбулося прийняття норм правового регулювання діяльності наднаціональних партійних структур, поглиблення їхньої організаційної та ідеологічної інтегрованості, фінансове унезалежнення, а також розширення європартій за рахунок партій з нових держав-членів і зростання ролі та значення партійних груп ЄП.

Встановлено, що правовими підставами для діяльності загальноєвропейських партій є «конституційні положення» установчих договорів ЄС, Рішення Ради ЄС та ЄП № 2004/2003 «Про статус і порядок фінансування політичних партій на європейському рівні», а також статути європартій, які складені згідно з національним правом тієї держави, де зареєстрована загальноєвропейська партія. У ст. 138а Маастрихтського договору (пізніше ст.191) зазначено, що «політичні партії на європейському рівні є важливим чинником інтеграції в рамках Співтовариства. Вони сприяють формуванню європейської ідентичності та вираженню політичної волі громадян». Дане положення з незначними змінами знайшло своє підтвердження і в Лісабонському договорі (ст.10/4). Згідно з Рішенням Ради ЄС та ЄП № 2004/2003 політичною партією на європейському рівні є об'єднання громадян або оформлена кооперація не менше ніж двох політичних партій (союз політичних партій), що переслідує політичні цілі й організовується в одній з держав-членів ЄС відповідно до її публічного права. Для європартій, які відповідають ряду критеріїв, встановлених цим документом, щорічно надається часткове фінансування з бюджету ЄС.

Докладний аналіз статутних документів чотирьох найбільших загальноєвропейських партій дозволив вперше в українській політичній науці дослідити типи та особливості членства в європартіях, принципи формування і повноваження партійних органів (конгресів, рад, президій, самітів лідерів національних партій), виявити джерела фінансування європартій та основні статті видатків. Для європартій характерне повноправне, асоційоване членство, членство в статусі спостерігача, а також індивідуальне членство окремих громадян. Членами європартій можуть бути національні партії, а також секторальні організації (молодіжні, студентські, жіночі та організації пенсіонерів, малого бізнесу, тощо). Джерела доходів загальноєвропейських партій формуються з членських внесків, фінансування з бюджету ЄС та приватних пожертвувань.

Структурно партійна система Європарламенту складається з партійних груп, які мають свою внутрішню структуру, ієрархію керівництва, моделі прийняття рішень, способи дотримання внутрішньої дисципліни.

Дослідження загальноєвропейських виборів показало, що їхнє проведення, без сумніву, стимулює розвиток партійної системи ЄС, однак відсутність уніфікованого виборчого законодавства у державах членах, а також домінування у виборчому процесі національних партій і національної проблематики, що перетворює європейські вибори на вибори другого, а то й третього порядку, суттєво уповільнює цей процес.

Залежно від місця політичних партій в ідеологічному просторі, виділено чотири блоки, в межах яких відбувалося і відбувається формування партійних груп Європарламенту: правий блок (християнські демократи, консерватори, країні праві), лівий блок (соціалісти, зелені, крайні ліві, радикали), центристський блок (ліберали) і блок євроскептиків.

В третьому розділі «Механізми функціонування партійної системи ЄС» виділено механізми впливу політичних партій на процеси прийняття рішень в ЄС, розкрито функціонування партійної системи Європейського Парламенту, визначено позиції загальноєвропейських партій щодо основних питань європейської інтеграції, а також окреслено перспективи розвитку загальноєвропейських партій та партійної системи ЄС.

Політика в рамках політичної системи ЄС є результатом діяльності партій на двох рівнях політичної влади: національному та загальноєвропейському. Національний рівень є базовим, і саме з нього походять основні імпульси партійної політики. Європейський рівень влади є похідним від національного, а відтак партійна політика на загальноєвропейському рівні є віддзеркаленням політики національних партій. Для ефективнішої діяльності національні партії змушені шукати механізми взаємодії, які б поєднали партійну діяльність національного та загальноєвропейського рівнів. У результаті виникає так званий міжрівневий простір кооперації, в рамках якого функціонують загальноєвропейські партійні федерації.

Виділено три механізми впливу політичних партій на процес прийняття рішень в багаторівневій системі урядування ЄС: урядово-бюрократичний, який відбувається через Європейську Раду та Раду ЄС завдяки присутності лідерів національних партій в цих органах і їхній комунікації через структури європартій, парламентсько-представницький (через Європейський Парламент та частково через Комітет Регіонів), а також вплив через формування та діяльність Європейської Комісії.

У дослідженні функціонування партійної системи Європейського Парламенту приділено увагу двом параметрам, які є визначальними для партійної системи будь-якого парламенту: рівень єдності (згуртованості) партійних груп та особливості конкуренції між партійними групами. Результати показують, що, по-перше, відбувається поступове зростання рівня єдності партійних груп, який на даний момент майже відповідає рівню єдності фракцій національних парламентів. По-друге, партійна система ЄП є схильною до формування в ній так званої «великої коаліції» двох найбільших партійних груп ЄНП та ПЄС, що призводить до низького рівня конкуренції у стінах ЄП. Хоча протягом останніх 10 років частота спільних голосувань ЄНП та ПЄС зменшується, що свідчить про зростання конкуренції в цьому представницькому органі ЄС.

Виокремленні усі варіанти ідеологічних коаліцій, які можуть виникати у ЄП: надширока коаліція, широка коаліція, широка права коаліція, правоцентриська коаліція, права коаліція, лівоцентриська коаліція, ліва коаліція і коаліція євроскептиків.

Партійна політика на європейському рівні в значній мірі залежить від ідеологічних та програмних позиції загальноєвропейських партій з основних проблем європейської інтеграції та розвитку ЄС. Щодо цієї проблематики, в центрі уваги дослідження знаходяться чотири найбільші європартії - ЄНП, ПЄС, ЄЛДПР та ЄПЗ. ЄНП та ЄЛДПР відображають правоцентриський фланг європейської політики, тоді як ПЄС та ЄПЗ - лівоцентриський. З'ясовано, що кожна з цих європартій має своє власне бачення цілей та способів реалізації європейської інтеграції, які, щоправда, досить часто пересікаються. Для ЄНП інтеграція - це, перш за все, цивілізаційний проект, який ґрунтується на спільних історично зумовлених цінностях. Для ПЄС вона є закономірним результатом глобалізації та регіоналізації, а її метою є покращення соціально-економічного благополуччя громадян. Ліберали вбачають у інтеграції можливість торжества свободи і демократії в рамках всього континенту, а зелені пропагують також ідеї екологічного та сталого розвитку. Загалом, всі чотири європартії позитивно ставляться до інтеграційних процесів, хоча і мають розбіжності стосовно її пріоритетів та способів досягнення. Всі без винятку європартії підтримують ідею федералізації ЄС і розширення повноважень Європарламенту. Програмні підходи європартій стосуються таких важливих для ЄС сфер, як соціально-економічний розвиток, зовнішня і безпекова політика, політика сусідства, охорона довкілля, питання гендерної рівності тощо.

Подальший розвиток загальноєвропейських політичних партій і партійної системи ЄС безпосередньо залежить від перспектив поглиблення інтеграційних процесів і розширення ЄС. Виділено три головні чинники, які матимуть вплив на розвиток партійної системи ЄС в майбутньому, а саме: вибір подальшої конструкції для розвитку політичної системи ЄС, територіальне розширення ЄС, а також розвиток правової бази стосовно діяльності партій на загальноєвропейському рівні.

Сьогодні в експертному середовищі домінує три ймовірні конструкції для розвитку політичної системи ЄС: парламентська, президентська та постпарламентська. В кожній з них політичні партії можуть знайти свою роль, однак найперспективнішою, з нашої точки зору, для них є парламентська модель, за якої ціна перемоги на загальноєвропейських виборах значно зросте, що змусить європартії суттєво поглибити рівень інтегрованості, чіткіше формулювати передвиборчі програми, проводити жорсткішу міжпартійну конкуренцію.

Процес розширення ЄС для партійної системи варто сприймати одночасно і як виклик, і як можливість для розвитку. Остання хвиля розширення, що відбулася протягом 2004 - 2007 рр. продемонструвала, що, незважаючи на всі труднощі на шляху адаптації партій з держав Центрально-Східної Європи до організаційної та ідеологічної специфіки загальноєвропейських партійних федерацій, їм вдалося органічно вписатися в механізми функціонування партійної системи ЄС. Емпіричні дані показують, що розширення ЄС майже не вплинуло на рівень згуртованості партійних груп ЄП, за винятком зовнішньополітичних питань. У незначній мірі зросла чисельність партійних груп, які сповідують євроскептицизм.

Прослідковано стан та особливості співпраці українських партій з загальноєвропейськими партійними структурами і виявлено, що на сьогодні така співпраця має незначний та ситуативний характер. Членство в європартіях або співпраця з ними використовується українськими партіями здебільшого у внутрішньополітичній боротьбі як ознака, яка покликана демонструвати їхню відданість європейським цінностям.

Встановлено, що правове поле, яке регулює діяльність політичних партій на європейському рівні, потребує подальшого вдосконалення. Зокрема, мова йде про закріплення на законодавчому рівні принципів внутріпартійної демократії, надання безпосереднього доступу європартіям до національних політичних систем, чітку диференціацію загальноєвропейських партійних федерацій та європартій, які виникають в результаті безпосередньої ініціативи громадян Союзу. Ще одним позитивним моментом для розвитку може бути збільшення обсягу фінансування європартій з бюджету ЄС.

ВИСНОВКИ

Маастрихтський і Лісабонський договори ознаменували собою значний поступ Європейського Союзу в напрямку поглиблення інтеграції, зміцнення комунітарних інститутів і, як наслідок, створили передумови для політизації і демократизації політичного простору ЄС, ознакою чого є, зокрема, формування та функціонування партійної системи ЄС.

Встановлено, що європейська інтеграція призводить до значної трансформації національних політичних систем держав-членів ЄС, важливими елементами яких є політичні партії, які змушені адаптуватися до нових політичних реалій, породжених інтеграцією. Цей процес отримав назву європеїзації політичних партій і проявляється у змінах програмно-ідеологічних та організаційних аспектів їхнього функціонування, у трансформації характеру міжпартійної конкуренції в рамках партійної системи і змінах особливості взаємодії правлячих партій та уряду. Однак, найвідчутнішим наслідком європеїзації партій є активізація їхньої діяльності на загальноєвропейському рівні - інституціоналізація транснаціональних та наднаціональних партійних структур. Сьогодні на загальноєвропейському рівні функціонують два типи таких структур - загальноєвропейські партійні федерації (європартії) та партійні групи Європейського Парламенту. Їхня інституалізація розпочалася в середині 1950-х років, коли були утворені партійні групи в Асамблеї ЄСВС, а також позапарламентські організації християнських демократів, соціалістів і лібералів. У другій половині 1970-х рр. відбувалося поглиблення партійної співпраці шляхом створення більш інтегрованих федерацій політичних партій трьох вищенаведених партійних родин, а також шляхом налагодження кооперації в середовищі інших партійних родин (зелених, консерваторів, крайніх лівих, регіоналістів). В 1990-х та в 2000-х роках, внаслідок юридичного визнання статусу партій на європейському рівні та значного поглиблення інтеграції, відбувся перехід від транснаціональної партійної співпраці до формування наднаціональних партійних структур - європартій.

Існування усталених механізмів конкуренції та співпраці між партіями на рівні ЄС, їхній вплив на діяльність наднаціональних інститутів влади в ЄС, а також наявність в їхній діяльності чіткого програмно-ідеологічного підґрунтя дозволяє говорити про існування унікальної партійної системи Європейського Союзу, характерними ознаками якої є також цілісність, наявність власної структури, конфігурації, а також специфічних механізмів функціонування.

Партійна система ЄС складається з трьох важливих елементів: національних політичних партій, які беруть участь у роботі європартій, або мають своїх представників в інституціях ЄС, загальноєвропейських партійних федерацій (європартій) і партійних груп Європарламенту.

Встановлено, що тип або конфігурація партійної системи Європейського Союзу безпосередньо залежить від чинників інституційного оточення і соціополітичних поділів. Серед інституційних факторів слід назвати особливості політичної системи ЄС, яка є системою кооперативного федералізму з колегіальною виконавчою владою, консенсусний характер її функціонування, а також спосіб проведення загальноєвропейських виборів. Соціополітичні поділи, хоча і відрізняються в кожній окремо взятій державі, зважаючи на спільний історичний розвиток європейських держав, мають багато спільних ознак і зводяться до конкуренції партій у двовимірному політичному просторі ЄС на шкалі ліві-праві та інтеграція-суверенітет. На основі проведених досліджень вдалося показати, що партійна система ЄС є багатопартійною системою поміркованого плюралізму, де дві великі партії змагаються між собою на виборах, а згодом шукають підтримки в середовищі кількох менших партій, або ж утворюють коаліції між собою.

Європейський Парламент є єдиною інституцією ЄС, де діяльність політичних партій має безпосередній характер. Встановлено, що розвиток партійної системи в ЄП визначається позапарламентськими чинниками, які пов'язані з інституційною конфігурацією політичної системи ЄС і внутрішніми парламентськими імпульсами. Рівень розвитку партійної системи Європейського Парламенту залежить від трьох важливих показників: особливостей загальноєвропейських виборів, рівня згуртованості партійних груп ЄП та рівня конкуренції між ними.

Проведення прямих виборів до Європарламенту, починаючи з 1979 р., є важливим імпульсом для розвитку партійної системи ЄС. Однак відсутність уніфікованої виборчої системи, «другорядний характер» європейських виборів і домінування національної проблематики на цих виборах є негативним фактором для її подальшого розвитку.

Дослідження показало, що партійні групи з часом стають все більш гомогенними і показники їхньої згуртованості поступово наближаються до рівнів, які характерні для фракцій національних парламентів.

Також в процесі дослідження виявлено, що партійна система ЄП схильна до формування в ній так званої «великої коаліції» двох найбільших партійних груп ЄНП та ПЄС. Щоправда, дана особливість має тенденцію до зниження і протягом останніх 10 років частота спільних голосувань ЄНП та ПЄС зменшується.

На рівень єдності партійних груп та на їхню здатність конкурувати між собою суттєвий вплив мають наступні інституційні чинники: діяльність виконавчої влади в ЄС не залежить від підтримки постійної парламентської коаліції; значна фрагментація ЄП за національною ознакою (велика кількість національних партій); голосування в ЄП, яке відбувається за принципом прийняття рішень абсолютною більшістю, а також боротьба ЄП за нові повноваження в інституційній системі ЄС, що змушує партійні групи різних ідеологічних напрямків виступати єдиним фронтом.

Запропоновано модель, яка передбачає виділення трьох механізмів впливу політичних партій на процес прийняття рішень в ЄС: урядово-бюрократичний, який реалізується через залучення лідерів національних партій і урядовців до діяльності Європейської Ради та Ради ЄС, парламентсько-представницький (через вплив партійних груп ЄП та частково Комітету Регіонів), а також вплив на формування та діяльність Європейської Комісії, через процес призначення та висловлення Єврокомісії вотуму недовіри зі сторони ЄП, а також через залучення впливових партійних функціонерів до її діяльності.

Важливою властивістю загальноєвропейських партій є їхня здатність генерувати і пропагувати різноманітні ідеологічні та програмні позиції з основних питань розвитку Європейського Союзу. У дисертаційній роботі розкриті позиції чотирьох найбільших європартій як лівоцентриської (ПЄС, ЄПЗ), так і правоцентриської (ЄНП, ЄЛДПР) орієнтації з питань інституційного та соціально-економічного розвитку ЄС, фінансів, зовнішньої політики та політики безпеки, охорони навколишнього середовища, тощо.

Встановлено, що подальший розвиток партійної системи ЄС залежатиме від трьох чинників: вибору моделі політичної системи ЄС, розвитку правової бази, яка регулює утворення, діяльність та фінансування партійних структур на європейському рівні, а також від перспектив територіального розширення ЄС. Доведено, що найперспективнішою, з точки зору розвитку партійної системи ЄС, є запровадження парламентської моделі політичної системи ЄС з центральною роллю Європарламенту. За такої моделі партії відіграватимуть ключову роль у загальноєвропейських виборах, під час формування коаліцій більшості та в утворенні виконавчих структур.

Дослідження показали, що здатність європартій бути ефективними акторами європейської політики залежатиме і від правової визначеності їхньої діяльності. Існує потреба законодавчого закріплення внутрішньопартійної демократії, надання безпосереднього доступу європартіям до національних політичних систем, а також потреба у диференціації європартій, які функціонують на основі федеративних союзів національних партій, і європартій, що виникли в результаті ініціативи громадян Союзу та транснаціональних громадянських рухів.

Кожне розширення ЄС матиме різнобічний вплив на функціонування партійної системи, який полягає як у нових можливостях для окремих європартій збільшити свою чисельність і вплив, так і в загрозах зменшення гомогенності та єдності за рахунок приєднання нових партій. Процес розширення передбачає адаптацію національних партій, які прагнуть приєднатися до європартій. Глибина адаптації залежатиме від рівня наближеності політичних систем держав-кандидатів до політичних та правових цінностей ЄС. Відповідно, різні наслідки відчує на собі партійна система ЄС за умови можливої інтеграції Ісландії, Норвегія, Швейцарії, країн Балканського регіону чи держав колишнього СРСР.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Байковський П.Б. Інтеграційні процеси у програмних засадах Європейської народної партії / Петро Байковський // Вісник Львівського університету. Серія міжнародні відносини. - 2008. - Вип. 25.- С. 9 - 14

2. Байковський П.Б. Загальноєвропейські партії в політичній системі Європейського Союзу / П.Б. Байковський // Історико - політичні проблеми сучасного світу: зб. наук. статей. - 2009. - Т. 19 - 20. - C.224 - 228.

3. Байковський П.Б. Європейський Союз як політична система / Петро Байковський // Вісник Львівського університету. Серія міжнародні відносини.- 2009. - Вип. 26. - С. 104-112

...