Проблеми національної безпеки в регіональній політиці Арабської Республіки Єгипет

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ІНСТИТУТ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

23.00.04 - політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку

УДК:327(620)

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

ПРОБЛЕМИ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ В РЕГІОНАЛЬНІЙ ПОЛІТИЦІ АРЄ

Бовсунівський

Павло Васильович

Київ

2011



ДИСЕРТАЦІЄЮ Є РУКОПИС

Робота виконана на кафедрі країнознавства Інституту міжнародних відносин

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник:

доктор політичних наук, професор

Головченко Володимир Іванович,

Інститут міжнародних відносин

Київського національного університету

імені Тараса Шевченка,

професор кафедри країнознавства

Офіційні опоненти:

доктор політичних наук, професор

Скороход Юрій Степанович

Інститут міжнародних відносин

Київського національного університету

імені Тараса Шевченка,

професор кафедри міжнародних організацій

та дипломатичної служби

кандидат історичних наук, доцент

Пророченко Наталія Олександрівна

Київський національний лінгвістичний університет

доцент кафедри мов і цивілізацій Близького та Середнього Сходу

Захист відбудеться „11" квітня 2011 р. о 14-00 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.001.29 в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 04119, м. Київ, вул. Мельникова, 36/1.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 58, к. 10.

Автореферат розісланий „7" березня 2011 р..

Вчений секретар

Спеціалізованої вченої ради

Андрущенко С.В.



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Арабська Республіка Єгипет - найчисельніша за населенням та найпотужніша у військовому сенсі арабська держава, що займає дуже вигідне географічне, геополітичне та військово-стратегічне положення. З часу революції 1952 року Єгипет пройшов тривалий і важкий шлях. Країна неодноразово вступала у військове протистояння з Ізраїлем, а також брала участь в інших збройних конфліктах різних рівнів інтенсивності та масштабу на Близькому Сході та в Африці, переживала різку зміну політичного та соціально-економічного курсу в 1952, 1961-1962, 1971-1974 роках, активізацію ісламських екстремістів з середини 1970-х років.

Складна і напружена військово-політична ситуація на Близькому Сході та в Африці в другій половині ХХ - першому десятилітті ХХІ століття, наявність територіальних і політичних конфліктів АРЄ із сусідніми державами, проблеми, пов'язані з контролем і розподілом вод Нілу, труднощі й протиріччя в соціально-економічному розвитку республіки й антиурядова діяльність ісламської опозиції впливають на міжнародно-політичну активність цієї держави, тому дослідження зовнішньої політики Єгипту та її місця в міжнародних політичних процесах доцільно вивчати саме в контексті проблем національної безпеки.

Оскільки АРЄ діє на міжнародній арені як передусім регіональна держава, для адекватного аналізу безпекових пріоритетів країни основну увагу необхідно зосереджувати саме на регіональному рівні зовнішньої політики Єгипту, де зосереджено основні безпекові інтереси, та звідки походить більшість загроз безпеці країни. Важливим є й те, що АРЄ прагнула і прагне відігравати виключно важливу роль на Близькому Сході та в Африці, бути єднальною ланкою між двома основними частинами арабського світу - Магрибом і Машриком. Зовнішня політика цієї держави є структурним чинником на Близькому Сході, від неї багато в чому залежить загальний баланс сил, мир і стабільність як у суміжних, так і в географічно віддалених арабських ісламських країнах, й у регіоні в цілому.

Аналіз окремих елементів моделі регіональної політики АРЄ та головних напрямів цієї політики є важливим з огляду на можливість встановлення характерних рис сучасної зовнішньої політики цієї країни. Міжнародна діяльність АРЄ суттєво впливає на інші арабські країни й ситуацію в регіоні в цілому. Актуальність також визначається назрілою в умовах політичного ісламу необхідністю всебічного вивчення всього комплексу проблем, пов'язаних з урегулюванням близькосхідного конфлікту, ситуації в Південному та Західному Судані (Дарфур), питань нерозповсюдження зброї масового знищення, системи зовнішньополітичних заходів, що проводить Єгипет у взаємодії з іншими арабськими державами та позарегіональними акторами міжнародних відносин.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в межах комплексної програми науково-дослідницьких робіт Київського національного університету імені Тараса Шевченка "Наукові проблеми сталого державного розвитку України" і наукової теми Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка "Інтеграція України у європейські правові, політичні та економічні системи" (номер державної реєстрації 06БФ048-01).

Мета дисертаційної роботи полягає у визначенні особливостей регіональної політики АРЄ з огляду на інтереси національної безпеки цієї країни.

Відповідно до поставленої мети визначено такі завдання дослідження:

* на підставі критичного опрацювання вітчизняної й зарубіжної фахової літератури узагальнити концептуально-теоретичні підходи в політичній науці до дослідження проблем національної безпеки АРЄ і запропонувати авторське бачення її параметрів;

*розробити авторську класифікацію міжнародних, регіональних та внутрішньополітичних загроз, що впливають на національну безпеку Єгипту;

*визначити й дослідити основні завдання, цілі й методи зовнішньополітичної діяльності АРЄ у сфері реалізації національних безпекових інтересів;

*окреслити й проаналізувати посередницьку участь АРЄ у мирному врегулюванні ізраїльсько-палестинського конфлікту;

*з'ясувати характерні особливості єгипетсько-ізраїльської взаємодії щодо гарантування регіональної безпеки;

*дослідити позицію Єгипту в питаннях нерозповсюдження зброї масового знищення в регіоні та еволюцію поглядів політичної еліти країни на цю проблему;

*висвітлити основні напрями діяльності уряду АРЄ в регіональній політиці щодо протидії ісламському екстремізму та тероризму;

*проаналізувати зовнішньополітичну діяльність АРЄ щодо врегулювання регіональних проблем розподілу водних ресурсів.

Об'єктом дослідження є регіональна політика АРЄ.

Предметом дослідження є проблеми національної безпеки в регіональній політиці АРЄ.

Методологія дослідження. Виходячи з визначення об'єкта та предмета, особливостей мети і завдань наукової роботи, автор використовує як загальнонаукові, так і спеціальні методи наукового дослідження. До загальнонаукових методів, застосованих автором, передусім, слід віднести такі: системний аналіз зі структурно-функціональними й системно-аналітичними методами, гносеологічний, історико-філософський, хронологічний, історико-генетичний та компаративний. Серед прикладних методів дослідження варто зазначити екстраполяцію та аналіз тенденцій зовнішньої політики окремих держав та світового розвитку та критичне осмислення тексту. Вивчення зовнішньої політики АРЄ у сфері забезпечення національних інтересів базується на поєднанні методів та засобів концепції діалектичного взаємозв'язку внутрішньої та зовнішньої політики.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вона є одним із перших в українській політичній науці спеціальних досліджень проблеми забезпечення національних інтересів АРЄ через проведення нею активної регіональної політики. Наукову новизну дослідження визначають такі положення:

*на основі аналізу оригінальної джерельної бази, зокрема західних та єгипетських арабомовних документів, проведено всебічне дослідження національних безпекових інтересів АРЄ в регіональній політиці через детермінування загроз її національній безпеці, розкриття місця країни в регіональній стратифікації, визначення внутрішніх та зовнішніх чинників, що впливають на політику держави в умовах конфліктного геополітичного середовища;

*виходячи з аналізу теоретичних засад зовнішньої політики АРЄ, встановлено, що головними формами й засобами, якими керується уряд держави для нейтралізації загроз її національній безпеці є, передусім, політичні ненасильницькі методи, проте наявність потужних боєздатних і технічно добре оснащених збройних сил, що не поступаються іншим регіональним "центрам сили", розглядається керівництвом держави необхідним інструментом, що значно підсилює ефективність дипломатичних методів у відстоюванні національних інтересів Єгипту;

*розкрито модель взаємовідносин АРЄ - Держава Ізраїль - регіональні арабські країни, що полягає у прагненні Єгипту реалізувати виключне право бути виразником загальноарабських інтересів та зберігати монопольне право на посередництво між арабами й Ізраїлем, рівень відносин з яким визначається здобутками Єгипту в переговорному процесі, а також визначено, що незважаючи на декларативну приналежність АРЄ до загальноарабської системи безпеки, відстоювання власне єгипетських національних інтересів стало основою зовнішньої політики АРЄ;

*доведено, що активна участь АРЄ у вирішенні етнополітичних конфліктів у Судані та дипломатична підтримка існуючого політичного режиму Омара аль-Башира, в першу чергу, пов'язані з розподілом водних ресурсів, адже Єгипет прагне зберегти територіальну цілісність південного сусіда з метою збереження існуючих двосторонніх угод, що регулюють розподіл вод Нілу, в той же час, розглядаючи можливість відділення Півдня Судану, АРЄ проводить політику налагодження контактів із сепаратистами через надання гуманітарної допомоги та побудову соціальної інфраструктури в регіоні;

*обґрунтовано, що встановлення режиму нерозповсюдження зброї масового знищення на Близькому Сході є пріоритетною метою зовнішньої політики АРЄ, оскільки має на меті забезпечення стратегічного завдання - створення військово-технічного паритету з Ізраїлем, враховуючи нереалістичність сценарію отримання Єгиптом власної ядерної зброї;

*встановлено, що основні підходи АРЄ до проблеми розподілу вод Нілу полягають у невизнанні будь-яких міжнародно-правових угод, що зменшують нині існуючі водні квоти Єгипту, у намаганні перешкодити будівництву гідроенергетичних та іригаційних комплексів, що планують побудувати держави верхньої частини русла Нілу, наданні політичної та фінансової підтримки урядам держав басейну річки в обмін на підтримку єгипетської позиції;

*визначено, що зовнішньополітична діяльність АРЄ в сфері боротьби з ісламським екстремізмом та міжнародним тероризмом спрямована на інтенсифікацію міжнародної співпраці з цього питання шляхом обміну інформацією, посиленням контролю за фінансовими потоками та активізацією спільних дій спецслужб різних країн.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що фактологічний матеріал, оцінки та висновки, які містяться в дисертації, можуть у подальшому використовуватися науковцями для поглибленого аналізу міжнародної діяльності АРЄ і країн Близького Сходу, а також для дослідження позиції Єгипту щодо окремих питань, зокрема таких, як режим нерозповсюдження ЗМЗ, близькосхідне врегулювання, протидія міжнародному тероризму тощо. Крім того матеріали дисертації можуть бути корисні під час підготовки лекційних курсів і спецкурсів, проведення практичних занять у вищих навчальних закладах України гуманітарного профілю, присвячених сучасним проблемам міжнародних відносин на Близькому Сході та в світі, теоретичним аспектам зовнішньої політики держав, що розвиваються, а також при викладанні навчальних курсів з історії та сучасних проблем зовнішньої політики і міжнародних відносин тощо. Окремі положення дисертації можуть залучатися до написання підручників і підготовки аналітичних доповідей. Окрім цього висновки дослідження можуть стати у нагоді фахівцям МЗС України та спеціалістам інших державних установ, науково-дослідницьких інститутів і центрів, які беруть участь у плануванні та здійсненні зовнішньої політики України в регіоні Близького Сходу.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки дисертації знайшли відображення у доповідях автора на засіданнях кафедри країнознавства Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, у виступах на міжнародних науково-практичних конференціях, зокрема "Дипломатія України: історія та сучасність" (20 грудня 2007 р., м. Київ), "Шевченківська весна. Сучасний стан науки: досягнення, проблеми та перспективи розвитку" (21 березня 2008 р., 26 березня 2009 р., 25 березня 2010 р., м. Київ), конференції молодих вчених "Актуальні проблеми міжнародних відносин" (23 жовтня 2008 р., 22 жовтня 2009 р., м. Київ) та на міжнародному круглому столі "45 років Африканському Союзу" (20 травня 2008 р., м. Київ).

Основні положення та висновки відображені у шести наукових статтях опублікованих у фахових виданнях, затверджених переліком ВАК України та двох тезах конференцій.

Структурно дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків і переліку використаних джерел (331 найменування українською, російською, англійською та арабською мовами). Загальний обсяг роботи, без списку використаних джерел, - 163 сторінки, перелік використаних джерел - 33 сторінки.



ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено наукове значення роботи, розкрито її зв'язки з науковими програмами, сформульовано мету та завдання дослідження, визначено його об'єкт і предмет, обґрунтовано наукову новизну роботи, її теоретичне та практичне значення, висвітлено методологічні засади та структуру дослідження, наведено інформацію про апробацію та публікацію результатів дослідження.

У першому розділі "Концептуально-теоретичні засади та джерельна база дослідження" обґрунтовано концептуальні засади дослідження, категорійно-понятійний апарат, наводиться пояснення методологічних засад дослідження та огляд основних джерел, використаних при підготовці дослідження, а також літератури, присвяченої проблематиці регіональної політики АРЄ. схід ізраїльський палестинський ісламський

Досліджено основні теоретичні напрями вивчення проблем безпеки у теорії і практиці міжнародних відносин. Встановлено, що не існує універсального загальноприйнятого підходу до аналізу питань безпеки у зовнішній політиці, тому застосовується комплекс з окремих елементів традиційних підходів і метод їх критичного осмислення для дослідження власне національних безпекових інтересів АРЄ в її регіональній політиці. В цьому відношенні традиційні школи дослідження міжнародних відносин розділено за спектром їх впливу на зовнішню політику держави - на зовнішньо-системний і психологічно-ідіосинкретичний напрями. Зважаючи на те, що ці напрями являють собою діаметрально протилежні рівні дослідження зовнішньої політики держави, їх спільне застосування дає можливість комплексно розглянути як зовнішні чинники, зокрема зовнішні загрози національній безпеці, так і внутрішньодержавні механізми реагування на ці загрози.

Беручи за основу реалістську парадигму дослідження питання національної безпеки АРЄ, автор зважає на структурні недоліки цього теоретичного підходу в контексті специфічних особливостей Єгипту. Так, зокрема, політичний реалізм визначає світову політику, як політику виживання держав, а зовнішню політику держави - як захист національних інтересів, наголошуючи на перевазі міжнародно-системних детермінант таких, як міжнародна анархія, але не розглядає саму основу цього підходу - державу. Цей підхід до дослідження проблем національної безпеки АРЄ, на думку автора, не є цілком виправданим, оскільки, розглядаючи зовнішньосистемні детермінанти, в тіні залишаються внутрішньодержавні джерела забезпечення національної безпеки АРЄ, не розглядається вплив на це питання комплексу взаємодії "держава-суспільство", а саме специфічні особливості політичної системи та існуючого режиму. Ще одним недоліком цього підходу є розгляд держави на основі моделі європейської держави-нації, що є абсолютно недопустимим при досліджені арабської та ісламської держави, якою є Єгипет, що має свою власну політичну традицію і специфічний державний лад.

Тому, враховуючи серйозні концептуальні й емпіричні недоліки реалістичної парадигми з їхнім наголосом на першість зовнішньо-системних чинників, автор вважає за необхідне звернутися до теоретичних засад індивідуально-психологічної школи

Р. Снайдера, Х. Брука, Б. Сапіна, що роблять наголос на процесі прийняття рішень у державі, а поняття „національного інтересу" зводять до розуміння цього терміну власне керівництвом держави, що одночасно ліквідує необхідність існування внутрішньодержавного консенсусу щодо цього питання. Прийнятність цього підходу до дослідження проблем національної безпеки АРЄ визначається існуючою політичною системою в Єгипті, де роль лідера була завжди вирішальною. Саме особистісне сприйняття Г. Насером, А. Садатом, Х. Мубараком загроз національній безпеці Єгипту визначало політику Єгипту щодо їх подолання. Хоча згадані президенти і відрізняються за стилем правління, проте всі вони повністю централізували та персоналізували процес прийняття рішень у сфері національної безпеки та зовнішньої політики.

Регіональна політика є інструментом реалізації інтересів держав у регіональному просторі або в регіональній системі, й вона необов'язково передбачає активні дії держави, спрямовані на перетворення структури відносин у певному регіональному комплексі. Регіональна політика АРЄ здійснюється у зоні її найвагоміших стратегічних зовнішньополітичних інтересів на Близькому Сході та в Африці й спрямована на становлення країни у якості впливової держави у регіональних відносинах.

У якості джерельної бази дослідження в дисертації використовуються доступні для широкого загалу офіційні документи єгипетської зовнішньої політики, законодавство АРЄ, тексти виступів вищих посадових осіб Єгипту з питань регіональної політики та проблем національної безпеки країни, двосторонні та багатосторонні документи, учасником яких виступала АРЄ.

Автор докладно аналізує літературу, присвячену проблематиці зовнішньої політики АРЄ, її національній безпеці та відносинам з окремими державами. На рівні академічних монографій вона представлена відносно невеликою кількістю праць, у той час, як основна частина наукових розробок зосереджена у статтях, опублікованих в академічних і політичних виданнях, тематичних дослідженнях наукових центрів і в дещо меншій мірі у збірках статей. Переважна більшість дослідників займається аналізом поточних подій, пропонуючи часткові висновки.

В розділі проаналізовано дослідження науковців і наукових центрів Єгипту, інших близькосхідних держав, а також США, РФ, висвітлено внесок українських дослідників до розробки тематики регіональної політики АРЄ. Значний внесок у розробку близькосхідної та єгипетської тематики зробили радянські (російські) сходознавці:

О. Б. Борисов, O. M. Васильєв, А. З. Єгорін, В. І. Кисельов, P. Г. Ланда, Л. І. Медведко,

Г. І. Мирський, Є. М. Примаков, І. П. Беляєв, В. І. Нагайчук, Є. Д. Пирлін. Характерною рисою праць радянських дослідників є нівелювання межі між політичною наукою та наукою міжнародних відносин, з одного боку, та практичною політикою і міжнародно-політичною журналістикою, що пов'язано з поєднанням ними політичної, дипломатичної та наукової діяльності, а також присутня значна заідеологізованість робіт. Предметом досліджень радянських науковців переважно є основоположні проблеми зовнішньої політики Єгипту - радянсько-єгипетські відносини, арабо-ізраїльське протистояння, зовнішньополітична діяльність США в регіоні.

Особливістю досліджень "молодшого покоління" російських дослідників -

В. П. Юрченка, В. Я. Бєлокренітського, П. Н. Мамед-заде, М. О. Сапронової,

В. В. Кудєлєва, М. З. Ражбадінова - є застосування наукового апарату західних політичних досліджень, неупередженість дослідницьких позицій, звертання до тем, пов'язаних не лише з зовнішньою політикою АРЄ, але й із регіональним розвитком Близького Сходу: проблеми розповсюдження ЗМЗ, радикальний ісламізм і тероризм, розподіл водних ресурсів тощо. Особливою рисою робіт зазначених дослідників є те, що ситуація в регіоні розглядалася через призму загроз не лише регіональній, а й світовій безпеці. Головними науковими установами РФ щодо дослідження Близького й Середнього Сходу є Інститут Близького Сходу, а також Інститут сходознавства РАН.

Серед єгипетських авторів необхідно відзначити відомих науковців Багдада Корані, Алі Десукі, Ахмеда Ібрахіма Махмуда, Мухаммеда Абдель Хаді Аляма,

Аймана Сайїда Ваххаба, Ахмеда Юсефа Аль-Каріє, Мухаммеда Кадрі Саїда, Ібрагіма Нафіє, Осаму Газалі Харба, Мухаммеда Хасанейн Хейкала, Хасана Абу Талібу, що публікуються в авторитетних арабських виданнях, зокрема в "Ас-сіяса ад-Даулія", "Аш-шарк Ауасат", у найрейтинговішій газеті Єгипту "Аль-Ахрам" та тижневику "Aль-Ахрам віклі". Вагоме значення мають матеріали опубліковані центром політичних і стратегічних досліджень "Аль-Ахрам" та Американським університетом в Каїрі.

Значний вплив на розвиток близькосхідних досліджень в цілому та розвиток безпекових і політичних досліджень зокрема мають дослідження американських науковців. Переважна більшість досліджень Близького Сходу в США зосереджена в комерційних дослідницьких центрах (Брукінгз інстітьюшн, РАНД), університетських наукових центрах (Гарвардський центр близькосхідних студій, Вашингтонський інститут досліджень політичних проблем Близького Сходу) та неурядових аналітичних центрах (Центр імені Г. Стімсона, Міжнародна група з вивчення криз, Центр стратегічних та міжнародних досліджень). До переліку провідних американських фахівців у галузі досліджень АРЄ та Близького Сходу належать С. Волт, Г. Сміт, Дж. Петрас, Д. Бабай,

Л. Мартін, С. Міллер.

До провідних центрів дослідження близькосхідної тематики в Україні слід віднести Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, відділ Азії та Африки Інституту світової економіки та міжнародних відносин Національної академії наук України, Інститут сходознавства імені А. Ю. Кримського Національної академії наук України, Сходознавчі студії Одеської філії інституту стратегічних досліджень. Значний внесок у дослідження близькосхідного регіону та політичних проблем його розвитку внесли такі українські дослідники: О. А. Коппель,

Ю. С. Скороход, О. С. Пархомчук, В. К. Гура, Ю. М. Кочубей, Б. О. Парахонський,

О. О. Волович, А. І. Веселовський. Необхідно виокремити колективну монографію вітчизняних вчених "Близький Схід: міжнародна безпека, регіональні відносини та перспективи для України", де автори аналізують широкий спектр проблем у регіоні та визначають складові його конфліктогенності. Також у роботі представлено аналіз близькосхідних політик провідних акторів міжнародних відносин - США, ЄС, РФ - в їхній взаємодії та конкуренції.

У другому розділі "Політика АРЄ щодо врегулювання Близькосхідного конфлікту" аналізується посередницька роль АРЄ в ізраїльсько-палестинському конфлікті, особливості єгипетсько-ізраїльського партнерства з проблем регіональної безпеки, політика АРЄ щодо створення зони, вільної від ЗМЗ на Близькому Сході в контексті близькосхідного врегулювання.

В розділі викладено розгорнутий аналіз еволюції позиції АРЄ щодо близькосхідного врегулювання, зроблено спробу проаналізувати позицію Єгипту щодо мирного процесу з точки зору єгипетських безпекових інтересів, балансу між роллю посередника між арабами й Ізраїлем та декларативною приналежністю до арабської системи безпеки, визначити основні сфери безпекової взаємодії між АРЄ та Ізраїлем, що впливають не тільки на арабо-ізраїльський мирний процес, а й на національну безпеку Єгипту, оскільки вивільняє матеріальні ресурси для економічного розвитку та підтримання соціально-економічної стабільності. Активна посередницька позиція АРЄ дає можливість країні зберегти статус провідного актора регіональних міжнародних відносин та отримувати значну безоплатну фінансову та військову допомогу з боку США й арабських країн.

Дисертант аналізує виважений, прагматичний підхід АРЄ до відносин з Ізраїлем та наголошує на прагненні арабської держави зміцнити свій військовий потенціал у зв'язку з побоюваннями, що диспаритет у озброєннях з єврейською державою загрожує стабільності на Близькому Сході й національній безпеці АРЄ, оскільки може бути використаний останньою як інструмент політичного тиску на арабів.

Детально розглянуто міжнародно-політичну діяльність Єгипту щодо створення зони, вільної від зброї масового знищення на Близькому Сході. Автор доводить, що прагнення АРЄ перетворити Близький Схід на зону, вільну від зброї масового знищення, пов'язано з прагненням Каїру встановити військово-політичний паритет з Ізраїлем шляхом приєднання останнього до ДНЯЗ та пояснює небажання арабської держави підписувати Конвенцію про заборону хімічної зброї і ратифікувати Конвенцію про заборону біологічної і токсичної зброї та Договір про всеосяжну заборону випробувань ядерної зброї, мотивуючи це необхідністю позбавлення від всіх видів ЗМЗ одночасно. Висвітлена позиція АРЄ стосовно іранської ядерної програми, що однозначно розглядається Каїром як загроза свої власній та регіональній безпеці. Встановлено, що Єгипет пов'язує іранські ядерні амбіції з небажанням Ізраїлю приєднуватися до ДНЯЗ та вимагає рівності підходів до цих двох держав. Дисертант приділяє велику увагу питанню розвитку атомної енергетики Єгипту, зокрема аналізує еволюцію поглядів керівництва держави щодо цього питання та розглядає потенційні загрози розповсюдження ЗМЗ в регіоні через підвищений інтерес до "мирного атому". В той же час плани уряди АРЄ щодо розбудови мережі АЕС розглядаються автором як крок до забезпечення національної енергетичної безпеки країни в майбутньому.

У третьому розділі "Діяльність АРЄ щодо запобігання глобальним загрозам регіональній безпеці" проаналізовано комплекс заходів, що реалізує Єгипет з метою протидії ісламському екстремізму й міжнародному тероризму в його регіональній політиці, а також висвітлено міжнародно-політичну діяльність АРЄ щодо врегулювання регіональної проблеми розподілу водних ресурсів.

Аналіз зовнішньополітичної діяльності АРЄ у сфері протидії ісламському екстремізму та тероризму в межах ЛАД та двосторонніх угод дав можливість стверджувати, що Єгипет виступає за посилення міжнародної співпраці з цього питання шляхом активізації боротьби з фінансуванням тероризму та посиленням координації спецслужб щодо обміну інформацією та затримання осіб, причетних до терористичної діяльності. Автор наголошує на взаємозв'язку політики придушення будь-яких проявів ісламізму, навіть поміркованого, в середині країни з її зовнішньополітичною діяльністю з цього питання. В той же час стверджується, що АРЄ часто виступає об'єктом критики з боку міжнародних правозахисних організацій за придушення опозиційних сил під приводом боротьби з радикальним ісламізмом і тероризмом.

В розділі також досліджується загроза водній безпеці Єгипту, що виявляється у загостренні регіональних протиріч з розподілу вод найбільшої африканської річки Нілу. Автор акцентує увагу на актуалізації водної проблеми в АРЄ у зв'язку з демографічним вибухом, аналізує міжнародно-правову базу, що регулює розподіл вод Нілу нині та розглядає міжнародно-політичну діяльність АРЄ, спрямовану на збереження існуючих водних квот Єгипту, що виявляється у намаганні зберегти існуючі угоди через політику підтримки територіальної цілісності Судану, наданні політичної підтримки режиму

О. Башира в контексті звинувачення останнього в злочинах проти людства, політиці невизнання будь-яких міжнародних домовленостей, що зменшують права країни на воду. Аналізується політика АРЄ щодо Ефіопії й інших країн, що висловлюються за перегляд існуючих міжнародних угод, що регулюють стік Нілу. Підкреслюється, що АРЄ намагається вирішити проблему дипломатичним шляхом, але автор припускає, що у випадку реальної загрози своїй водній безпеці, Каїр готовий застосувати погрозу силою, або навіть і саму силу.



ВИСНОВКИ

1.Проблеми національної безпеки держави у теорії та практиці міжнародних відносин займають провідне місце, що обумовлено переважанням державоцентричного підходу до дослідження питань безпеки, який визначає державу головним суб'єктом безпеки. Проте не існує універсального, загальноприйнятого підходу до аналізу питань безпеки у зовнішній політиці.

Встановлено, що жоден сучасний провідний теоретичний підхід не може повною мірою бути застосованим до дослідження проблем національної безпеки у регіональній політиці АРЄ без урахування специфічних особливостей країни: політичної традиції, арабо-мусульманської ідентичності тощо. Беручи за основу реалістську парадигму, що визначає світову політику, як політику виживання держав, а зовнішню політику держави - захистом національних інтересів, автор звертається до теоретичних засад індивідуально-психологічної школи Р. Снайдера, Х. Брука, Б. Сапіна, що роблять наголос на процесі прийняття рішень у державі, а поняття "національного інтересу" зводять до розуміння цього терміну власне керівництвом держави, яке одночасно ліквідує необхідність існування внутрішньодержавного консенсусу щодо цього питання та пов'язує сприйняття загроз національній безпеці Єгипту й вироблення методів і засобів їх ліквідації через зовнішню політику виключно з керівництвом держави. Прийнятність цього підходу до дослідження проблем національної безпеки АРЄ визначається існуючою політичною системою в Єгипті, де роль лідера була завжди вирішальною, та відсутністю або закритістю концептуальних документів, що визначають основні загрози національній безпеці та форми й засоби їх ліквідації через проведення активної міжнародно-політичної діяльності.

2.У ході проведеного дослідження вдалося встановити, що ключовим національним інтересом АРЄ у сфері безпеки є збереження статусу великої регіональної держави та впливовості на Арабському Сході, а врегулювання загроз національної безпеки є головною складовою регіональної політики Єгипту від часу здобуття незалежності, що впливає на всі інші аспекти міжнародно-політичної активності цієї держави. У той же час загрози національній безпеці АРЄ суттєво ускладнюють реалізацію її національних інтересів як у регіональних міжнародних відносинах, так і в системі глобальних міжнародних відносин. У результаті дослідження автором детерміновано такі загрози національній безпеці АРЄ:

*На регіональному рівні - невирішеність арабо-ізраїльського конфлікту, близькість до потужних енергетичних джерел, що є постійним об'єктом боротьби між провідними акторами міжнародних відносин, загроза розповсюдження ЗМЗ, гонка озброєнь і диспаритет у військовій потужності з Ізраїлем, наявність неврегульованих територіальних суперечок із сусідніми державами (трикутник Халаїб), загострення питання розподілу вод Нілу, сепаратистські рухи в суміжних державах, що можуть зруйнувати соціальну стабільність всередині країни (Південний та Західний Судан), розповсюдження радикального ісламізму і тероризму, що загрожує існуючому режиму та секулярності держави, "прозорість" кордонів, що загрожує проникненням радикальних елементів, контрабанди та біженців, які дестабілізують соціальну рівновагу (кордон із сектором Гази ПНА та Суданом).

*На глобальному рівні - велика залежність від військової та фінансової допомоги США, невідповідність зовнішньополітичних амбіцій реально існуючим фінансовим можливостям, більша схильність США до основного військово-політичного конкурента Ізраїлю.

*На внутрішньому рівні - соціально-економічне розшарування населення, високий рівень безробіття, загострення демографічних проблем, дефіцит продовольства та питної води, порушення прав людини, відсутність політичної конкуренції, політичні переслідування, невизначеність з майбутнім "після Мубарака".

3.До основних завдань зовнішньої політики АРЄ у сфері забезпечення національних безпекових інтересів на сучасному етапі та на найближчу перспективу належать: збереження традиційно високої посередницької участі Єгипту в близькосхідному врегулюванні та в його головній складовій - арабсько-ізраїльському конфлікті, зменшення військової загрози з боку Ізраїлю, забезпечення водними ресурсами країни через врегулювання питання розподілу вод Нілу, підтримання військово-політичного партнерства зі США, проведення активної миротворчої діяльності для підтримання зовнішньополітичного впливу й отримання іноземної допомоги, подолання нестабільності в зоні Перської затоки, ліквідація діяльності ісламських та інших екстремістських організацій, зокрема терористичних, у країнах регіону та їхнього зв'язку з місцевими ісламськими радикалами.

Проблеми забезпечення зовнішньої безпеки держави, а також усунення наявних загроз єгипетське керівництво вирішує головним чином політичними, ненасильницькими методами, водночас спираючись на потужні, боєздатні й технічно добре оснащені збройні сили, міцний військово-промисловий потенціал, що значною мірою підсилює політичний вплив АРЄ та дозволяє залишатися великою регіональною державою, незважаючи на відносну слабкість економіки й наявність великої кількості внутрішніх соціальних проблем. Основою єгипетської зовнішньої політики є теза про те, що АРЄ є невід'ємною складовою арабського світу, а мир на Близькому Сході є стратегічною метою для країни, одночасно підкреслюючи, що нормалізація відносин з Ізраїлем ставиться у залежність від вирішення палестинської проблеми й успіху арабо-ізраїльського врегулювання.

4.Однією з найважливіших складових елементів зміцнення національної безпеки Єгипту вважається успішне просування близькосхідного мирного процесу, врегулювання в найближчій перспективі ізраїльсько-палестинського конфлікту. В АРЄ розуміють, що відсутність прогресу в цьому питанні, періодична ескалація конфлікту загрожує потенційною небезпекою переростання в нову масштабну війну, в яку тією чи іншою мірою може бути залучена АРЄ. Єгипет, маючи величезний досвід у веденні переговорного процесу з Ізраїлем, перед підписанням Кемп-Девідських угод і тривалим процесом їх імплементації із закінченням холодної війни та зникненням глобального протистояння між СРСР та США віднайшов своє місце в системі міжнародних відносин на Близькому Сході як посередник у близькосхідному врегулюванні. Це дозволяє підтримувати авторитет серед арабських країн та одночасно отримувати безоплатну допомогу від США, що фактично стала критично необхідною для підтримки боєздатності національних збройних сил та забезпечення соціально-економічної стабільності в країні. Наріжним каменем зовнішньополітичного курсу Єгипту стосовно Близькосхідного конфлікту є підтвердження того, що в основі проблеми лежить окупація ізраїльськими військами палестинських земель, будівництво нових поселень на окупованих територіях, насильство над цивільними особами та багато інших неправомірних акцій ізраїльського уряду. Каїр виступає за відведення ізраїльських військ до кордонів, окреслених станом на 1967 рік, і здійснення законного права палестинського народу на створення власної держави. Проте варто відзначити, що швидке вирішення ізраїльсько-палестинського конфлікту теж не відповідає єгипетським інтересам, оскільки може покласти край наданню безвідплатної американської допомоги, призвести до втрати Каїром ролі посередника і, відповідно, до відчутного зниження регіональної ролі Єгипту.

5.Єгипет є першою арабською країною, що визнала Державу Ізраїль й відмовилася від антиізраїльського напряму в зовнішній політиці, Каїр також прагне перешкодити його прояву в інших арабських державах. Єгипетське керівництво всіляко доводить правильність політики пошуків шляхів мирного врегулювання з Ізраїлем. Саме з такою лінією поведінки Єгипет пов'язував суттєві зрушення і в арабо-ізраїльських відносинах у цілому, та в розв'язанні палестинського вузла протиріч. Характерними особливостями єгипетсько-ізраїльської взаємодії у гарантуванні регіональної безпеки є наявність постійних офіційних і неофіційних дипломатичних контактів на найвищому рівні, що не переривалися навіть в період значного охолодження відносин та відкликання послів. У межах двосторонніх відносин з Ізраїлем АРЄ сприяє відновленню прямих ізраїльсько-палестинських перемовин, проводить консультації двох держав стосовно вироблення позицій у міжпалестинському конфлікті (ФАТХ - ХАМАС), реалізує прикордонну взаємодію з метою припинення контрабанди зброї, вибухівки з території АРЄ в сектор Гази та проникнення нелегальних іммігрантів на свою територію, підсилює важливість для Ізраїлю своїх контактів з ХАМАС у справі повернення полонених ізраїльських солдатів (справа капрала Г. Шаліта) тощо. Сукупно дипломатичні відносини АРЄ та Ізраїлю позитивно впливають на розвиток арабо-ізраїльського врегулювання та збереження миру й стабільності на Близькому Сході.

6.Проблема ісламського екстремізму й тероризму є однією з найвідчутніших загроз національній безпеці АРЄ, що вимагає жорстких і рішучих дій від уряду цієї держави та її органів безпеки. Подолавши різке підвищення активності ісламістів у 1990-х та не допустивши розвитку подій за "алжирським сценарієм", керівництво АРЄ вживає всіх можливих заходів для подолання цієї загрози як всередині країни, так і на міжнародній арені. Єгипетська влада жорстко придушує найменші прояви ісламізму у будь-яких його формах. Єгипет виступав і продовжує виступати за тісну координацію дій арабських та інших країн у боротьбі з міжнародним тероризмом і політичним екстремізмом, які загрожують стабільності та безпеці практично всіх держав Близького Сходу. Регіональна політика АРЄ впроваджується шляхом укладання спеціальних договорів і протоколів на двосторонньому рівні та в межах ЛАД, які регулюють вироблення заходів щодо обміну інформацією і здійснення взаємної співпраці в галузі запобігання терористичним актам екстремістів, блокування грошових потоків, що йдуть на фінансування тероризму, проведення спільних операцій із затримання підозрюваних тощо. Серед документів, запропонованих АРЄ та прийнятих під егідою Ліги арабських держав, слід виокремити такі: "Стратегію арабської безпеки", "Угоду про заходи боротьби з тероризмом та екстремізмом", "Угоду про спільну протидію тероризму" між Єгиптом, Алжиром, Бахрейном і Тунісом, "Загальну стратегію боротьби арабських країн з тероризмом", "Кодекс поведінки", а також велику кількість міжвідомчих документів, де зафіксовано конкретні зобов'язання держав-членів ЛАД з надання взаємної допомоги у всіх аспектах боротьби з тероризмом та екстремізмом.

7.Швидке зростання споживання прісної води в АРЄ у зв'язку з різким збільшенням населення та зростанням виробничих і сільськогосподарських потреб при обмежених джерелах її надходження веде до загострення проблеми водної безпеки Єгипту, що ставить її на пріоритетне місце серед інших загроз національній безпеці. Основною складовою цієї проблеми є питання про розподіл вод найбільшої африканської річки Нілу. Міжнародно-правове регулювання питання розподілу нільської води повністю відповідає інтересам Каїру (Британсько-Єгипетська угода 1929 року та Єгипетсько-Суданський договір 1959 року), проте Уганда, Кенія, Танзанія та Ефіопія відмовляються виконувати домовленості колоніальної доби. Судан, що потребує єгипетської підтримки на міжнародній арені через звинувачення Омара аль-Башира у злочинах проти людства, координує свою позицію з АРЄ до того ж квоти в 18,5 мільярдів кубічних метрів Хартуму поки що цілком достатньо. Щодо країн, котрі висловлюють своє незадоволення розподілом вод Нілу, Каїр завжди займав жорстку позицію відстоювання єгипетських інтересів, що передбачає невизнання жодних міжнародних угод, які зменшують квоти Єгипту, перешкоджання фінансування з боку міжнародних фінансових організацій проектів побудови гідроенергетичних та іригаційних комплексів, що зменшать стік вод Нілу, надання підтримки опозиційним до уряду силам в країнах, що виступають за перегляд угод. Важливою складовою міжнародно-політичної діяльності АРЄ з гарантування власної водної безпеки є політика щодо Судану, яка базується на бажанні зберегти територіальну цілісність цієї держави, проте, допускаючи можливість перетворення Півдня на незалежну державу, Єгипет налагоджує зв'язки з Джубою.

8.Питання про перетворення Близького Сходу на зону, вільну від зброї масового знищення, є однією зі складових близькосхідного врегулювання, що безпосередньо пов'язано з проблемою небажання Ізраїлю приєднуватися до ДНЯЗ. Тому міжнародно-політична діяльність АРЄ спрямована на створення зони, вільної від ЗМЗ, через встановлення міжнародного контролю над ядерною зброєю й атомними об'єктами Ізраїлю та приєднання Тель-Авіву до ДНЯЗ. Складовою єгипетської політики з цього питання є відмова підписувати Конвенцію про заборону хімічної зброї та ратифікувати Конвенцію про заборону біологічної і токсичної зброї, а також Договір про всеосяжну заборону випробувань ядерної зброї, мотивуючи свої дії необхідністю позбавлення від усіх видів ЗМЗ одночасно. В той же час АРЄ засуджує й іранську ядерну програму, проте виступає за рівність підходів до ІРІ та Ізраїлю. Серед основних пріоритетів національної безпеки АРЄ є розбудова мережі АЕС, що мають гарантувати енергетичну безпеку Єгипту і стати основою економічного розвитку та зростання життєвого рівня населення, в результаті чого значно активізувалися переговори АРЄ з РФ, КНР і США.



СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1.Бовсунівський П.В. Брати-мусульмани як фактор світової політики / П.В. Бовсунівський // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Зб. наук. пр. - Вип. 68 (Ч.1) - К. : Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2007. - С.71-77

2.Бовсунівський П.В. Формування та еволюція зовнішньої політики Арабської Республіки Єгипет / П.В. Бовсунівський // Політологічний вісник. Збірник наукових праць. - Вип.37. - К.: „ІНТАС", 2007. - С.422-431.

3.Бовсунівський П.В. Деякі аспекти безпекової політики АРЄ / П.В. Бовсунівський // Україна дипломатична. - Вип. 9. - К., 2008. - С.370-387

4.Бовсунівський П.В. Участь Арабської Республіки Єгипет в урегулюванні етнополітичних конфліктів у Судані / П.В. Бовсунівський // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Зб. наук. пр. - Вип. 89 (Ч.1) - К. : Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2010. - С.55-57.

5.Бовсунівський П.В. Політика АРЄ щодо створення зони вільної від зброї масового знищення на Близькому Сході / П.В. Бовсунівський // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Зб. наук. пр. - Вип. 90 (Ч.1) - К. : Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2010. - С.86-89.

6.Бовсунівський П. Зовнішня політика Єгипту: балансування в боротьбі за регіональне лідерство / П. Бовсунівський, А. Курас // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф.Кураса НАН України. Зб. наук. пр. - Вип. 4 (48) - К. : Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф.Кураса НАН України, 2010. - С.461-469.

Тези наукових доповідей

1.Бовсунівський П.В. Зовнішня політика Арабської Республіки Єгипет: нові тенденції / П.В. Бовсунівський // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Зб. наук. пр. - Вип. 73 (Ч.2) - К. : Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2008. - С.167-169.

2.Бовсунівський П.В. Безпековий вимір зовнішньої політики Єгипту / П.В. Бовсунівський // Матеріали міжнародного круглого столу „45 років Африканському Союзу" 20 травня 2008 р. - К. : Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2009. - С.61-68.



АНОТАЦІЯ

Бовсунівський П.В. Проблеми національної безпеки в регіональній політиці АРЄ. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук зі спеціальності 23.00.04 - Політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, Київ, 2011.

Дисертацію присвячено дослідженню форм і засобів гарантування національних безпекових інтересів АРЄ через проведення нею активної регіональної політики у взаємозв'язку з прагненням до забезпечення лідерства на Арабському Сході. В роботі проаналізовано основні загрози безпеці країни, що походять з Близького Сходу, безпекові інтереси АРЄ в регіоні та методи їх реалізації урядом Єгипту у відносинах із сусідніми державами, визначено основні параметри впливу єгипетського внутрішньополітичного процесу та політики інших регіональних та позарегіональних держав на гарантування національної безпеки АРЄ, встановлено головні механізми взаємовпливу у сфері безпеки у відносинах АРЄ - Держава Ізраїль - регіональні арабські країни.

Головними напрямами регіональної політики АРЄ щодо реалізації національних безпекових інтересів, що розглядаються в роботі, є посередницька роль АРЄ в ізраїльсько-палестинському конфлікті, особливості єгипетсько-ізраїльського партнерства з проблем регіональної безпеки, політика АРЄ щодо створення зони, вільної від ЗМЗ на Близькому Сході в контексті близькосхідного врегулювання, діяльність Єгипту з протидії ісламському екстремізму й міжнародному тероризму та врегулювання регіональної проблеми розподілу водних ресурсів. Аналізуються безпекові інтереси країни у відносинах з іншими державами регіону, еволюція підходів уряду АРЄ до проблем арабської безпеки та її співвідношення з національною безпекою Єгипту.

Ключові слова: Близький Схід, національна безпека АРЄ, близькосхідне врегулювання, зона, вільна від ЗМЗ на Близькому Сході, ісламський екстремізм і тероризм, політика безпеки, водна безпека.



АНОТАЦИЯ

Бовсуновский П.В. Проблемы национальной безопасности в региональной политике АРЕ. - Рукопись

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.04 - Политические проблемы международных систем и глобального развития. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Институт международных отношений, Киев, 2011.

Диссертация посвящена исследованию форм и средств обеспечения национальных интересов безопасности АРЕ посредством проведения активной региональной политики во взаимосвязи со стремлением к обеспечению лидерства на Арабском Востоке. В работе проанализированы основные угрозы безопасности страны, исходящие из Ближнего Востока, интересы безопасности АРЕ в регионе и методы их реализации правительством Египта в отношениях с соседними государствами, определены основные параметры влияния египетского внутриполитического процесса и политики других региональных и внерегиональных государств на обеспечение национальной безопасности АРЕ, определены главные механизмы взаимовлияния в сфере безопасности в отношениях

АРЕ - Государство Израиль - региональные арабские страны.

Главными направлениями региональной политики АРЕ по реализации национальных интересов безопасности, которые рассматриваются в работе, являются: посредническая роль АРЕ в израильско-палестинском конфликте, особенности египетско-израильского партнерства по проблемам региональной безопасности, политика АРЕ по созданию зоны, свободной от ОМУ на Ближнем Востоке в контексте ближневосточного урегулирования, деятельность Египта по противодействию исламскому экстремизму и международному терроризму и урегулирования региональной проблемы распределения водных ресурсов. Анализируются интересы безопасности страны в отношениях с другими государствами региона, эволюция подходов правительства АРЕ к проблемам арабской безопасности и её соотношение с национальной безопасностью Египта.

Ключевые слова: Ближний Восток, национальная безопасность АРЕ, ближневосточное урегулирование, зона, свободная от ОМУ на Ближнем Востоке, исламский экстремизм и терроризм, политика безопасности, водная безопасность.



SUMMARY

Bovsunivskyy P. Issues of national security in the regional policy of the Arab Republic of Egypt. - Typescript.

Thesis for the Ph.D. in Political Science, specialty 23.00.04. - Political Problems of International Systems and Global Development. - Kyiv Taras Shevchenko National University, Institute of International Relations, Kyiv, 2011.

The thesis concentrates on the research of the forms and means of ensuring national security interests of Egypt through its active regional policy in connection with the aspiration to support leadership in the Arab East. The study analyzes the main threats to security of the country, originating from the Middle East, Egypt's security interests in the region and methods of their implementation by the Government of Egypt in its relations with neighboring countries, determined the basic parameters of influence of Egyptian political processes and policies of other regional and non regional states on safeguard of national security of Egypt, defined the main mechanisms of reciprocal influence in the security relations of Egypt - the State of Israel - regional Arab countries.

As the main areas of regional policy of Egypt in the sphere of implementation of national security interests are considered Egypt's mediating role in Israeli-Palestinian conflict, peculiarities of the Egyptian-Israeli partnership regarding issues of regional security, Egypt's policy in order to establish Middle East WMD free zone in the context of the Middle East settlement, Egyptian activity against Islamic extremism and international terrorism and resolving of regional problem of division of water resources. Security interests of the country in relations with other countries of the region, evolution of approaches of the Government of Egypt to the problems of Arab security and its correlation with the national security of Egypt are also analyzed.

It is asserted that the Egyptian leaders solve the problems of external security of the country, as well as elimination of existing threats, mainly, by political, non-violent methods, at the same time relying on strong, operationally and technically well-equipped armed forces, powerful military-industrial potential. The basic goals of regional policy of Egypt in the sphere of guaranteeing of national security interests at the present stage and for the near future include: maintaining of traditionally active participation of Egypt in mediation in the Middle East settlement and its main component - the Arab-Israeli conflict, reducing military threat from Israel, ensuring supply of water resources through the settlement of the issue of division of Nile water, maintenance of military and political partnership with the United States, conducting of active peacekeeping activities in order to support foreign policy influence and obtain foreign assistance, overcoming instability in the Persian Gulf, eliminating activity of Islamic and other extremist organizations, including terrorist in the region and their relationship with local Islamic radicals.

...