Політичне відчуження людини в сучасних теоріях політичного лібералізму

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський національний університет імені Івана Франка

УДК 32001.159.9232

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

Політичне відчуження людини в сучасних теоріях політичного лібералізму

23.00.01 - теорія та історія політичної науки

Чайковський Ян Романович

Львів - 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі політології Львівського національного університету імені Івана Франка (Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України).

Науковий керівник:кандидат філософських наук, доцент Поліщук Микола Васильович, Львівський національний університет імені Івана Франка, завідувач кафедри політології

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор Кирилюк Федір Михайлович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри політології

кандидат політичних наук, доцент Остапець Юрій Олександрович, Вищий державний навчальний заклад «Ужгородський національний університет», декан факультету суспільних наук, доцент кафедри політології

Захист відбудеться 8 червня 2011 р. о 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.051.17 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: вул. Університетська, 1 (ауд. 301), м. Львів, 79000, тел. 239-44-62.

Із дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: вул. Драгоманова, 5, м. Львів, 79005.

Автореферат розіслано « 7» травня 2011 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О.М. Сорба

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Статус людини в ліберальному суспільстві і філософсько-політичний аналіз відчуження людини від нього - належать до найважливіших проблем, що так чи інакше проявляються в науковому дискурсі щодо соціального виміру буття. Людина, як основоположний елемент буття, перманентно перебуваючи в процесі подвійної ідентифікації, з одного боку, як соціальна істота, що потребує тісного контакту (об'єднання) зі собі подібними, з іншого - як незалежний індивід, із властивими тільки йому характеристиками та особливостями, що формують неповторну суб'єктивність, прагне знайти свою визначеність і однозначність, а відтак створити власний світ з чітко визначеними механізмами і принципами «спілкування» із собі подібними. Трансцендентний світ кожної окремої людини, будучи наповнений соціальними характеристиками виконує функцію специфічного початку відліку, що дозволяє утримувати себе одним з елементів соціального виміру буття, гарантувати власну і неповторну ідентичність, переживати своє існування в постійному власному теперішньому, не гублячись ні в минулому, ні в майбутньому. Проте функцією трансцендентного світу є не лише захист, а й поширення своєї неповторності на інші світи інших людей з інтенціями до створення соціально домінантних форм, як засобу власної самореалізації. Діалектика людської суб'єктивності (трансцендентних світів) і людської потреби в соціальності, що виникає з інтенцій до створення домінантних соціальних форм, породжує явище відчуження людини. Саме в цьому контексті упродовж усієї історії формується поняття політики.

Однак дослідники, зокрема в галузі політичної науки, не часто звертають увагу на проблему діалектики подвійної ідентифікації в політико-філософському контексті. Більш частими є ґрунтовні дослідження і окремо соціальної складової буттєвого виміру людини, що властиві соціальним філософам, соціологам і великою мірою політологам, і індивідуального (суб'єктивного) виміру, що найчастіше проявляються у представників психологічної науки. Утім і в тих, і в тих дослідженнях простежуються прагнення знайти оптимальне співвідношення суб'єктивного і соціального, яке було б взаємоприйнятне, якщо не для всіх, то принаймні, для більшості людей, і одночасно залишало меншості можливість для розвитку, а отже, подолання чи максимального нівелювання відчуження людини. Вищезазначені принципи співвідношення сформовані на основі сукупності узагальнених ідей, що визнаються загальноприйнятними, соціально обґрунтованими й індивідуально найменш конфронтаційними і зазвичай називаються цінностями. Сукупність цінностей, визначених у політичній площині, є основою ідеологій, таких як лібералізм, консерватизм, марксизм, нацизм, націоналізм тощо.

Проте оптимальне визначення між суб'єктивним і соціальним вимірами веде до його узагальнення й ідеалізації, не досягаючи поставленого результату, а саме визначення сутності взаємодії, певного алгоритму функціонування, що дало б змогу не лише констатувати перелік актуальних цінностей (актуальне ціннісне ядро ідеології), але й прогнозувати потенційні напрямки їх розвитку та верифікації в майбутньому. Відчуження людини, як особливий стан індивідуального переживання об'єктивних факторів може бути використаний, як науковий інструмент пізнання, що дасть можливість досягати бажаного результату, можливість прогнозувати потенційні напрямки розвитку цінностей в майбутньому. Дослідження проблеми відчуження людини в політико-філософському вимірі вкрай актуальне, тому що не тільки відкриває можливість дослідження оптимальних співвідношень суб'єктивного і соціального в акті буттєвої співдії, але й забезпечує методологічний потенціал виходу на проблему сутності самої буттєвості відчуження людини як такої.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, тематиками. Дослідження виконано в рамках наукової роботи кафедри політології Львівського національного університету імені Івана Франка, напрям «Етнонаціональні процеси в Україні» (номер державної реєстрації 0103U005961).

Мета та завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи - з'ясувати основні причини та форми проявів і шляхів подолання явища політичного і суміжного з ним соціального відчуження людини, спричиненого розвитком, видозмінами та втіленням у практиці сучасних теорій політичного лібералізму.

Мета дослідження передбачає виконання таких завдань:

– різнобічно дослідити та окреслити основні підходи до дослідження проблеми політичного відчуження людини на підставі обраного методологічного апарату і визначити поняття відчуження людини;

– з'ясувати різнопланові аспекти проблеми політичного відчуження людини у політичному лібералізмі на різних рівнях;

– виділити типи політичного відчуження людини і особливості їх відображення в сучасних теоріях політичного лібералізму;

– розкрити сутнісні особливості політичного відчуження людини на рівні політичного домену в площині ліберальних теорій;

– визначити підходи до розв'язання проблеми політичного відчуження людини на ідеологічному рівні;

– встановити закономірності виявів проблеми політичного відчуження людини на рівні «суспільного ґрунту».

Об'єкт дослідження - сучасні теорії політичного лібералізму.

Предмет дослідження - сутнісні особливості політичного відчуження людини, способи його інтерпретації в сучасних теоріях політичного лібералізму.

Методологічна база дослідження. У процесі дослідження використано міждисциплінарний підхід, із застосуванням інтерпретаційних методів, характерних для філософії, психології, а також політичної науки, об'єднаних методологією дискурс-аналізу. У роботі застосовано загальнонаукові засоби пізнання, методи і принципи наукового дослідження: аналіз і синтез, індукція і дедукція, конкретно-історичний аналіз. А також відповідно до поставлених завдань використано специфічний методологічний апарат. Зокрема, на основі методу ідеалізації окреслено предмет дослідження в межах досліджуваного об'єкта, визначено особливості процесу його пізнання та інтерпретації. Системний метод дав змогу забезпечити формування ідеалізованої форми цілісної структури соціально-політичного поля буття людини. За допомогою історіологічного методу реконструйовано основні категорії дисертації. Застосовуючи метод дискурс-аналізу (Т. ван Дейк, Е. Лакло та Ш. Муфф), виділено складові елементи ідеалізованого цілісного соціально-політичного поля, охарактеризовано їх сутність у контексті відчуження людини.

Наукова новизна:

Вперше:

· показано, що основним виявом об'єктивного відчуження людини на рівні політичного домену виступають політичні інститути, і на рівні держав, і на наддержавному рівні. Підтверджено тезу, що створення наддержавних органів збільшує рівень об'єктивної відчуженості людини;

· визначено, що на рівні ідеології подолання об'єктивного відчуження людини проявляється в розвитку надалі спільних цінностей, зокрема толерантності, що мали б об'єднати максимально велику кількість людей;

· доведено, що сучасні теорії політичного лібералізму претендують на роль дієвого чинника подолання відчуження людини в теоретичному й ідеологічному контексті, разом з тим у політичній практиці утверджують і поглиблюють політичне відчуження людини;

· відзначено нові аспекти відчуження людини, що сформовані в сучасних умовах, а саме: поява можливого правового регулювання відповідальності батьків перед дітьми за вибрані їм «вроджені» особливості, що традиційно вважалися спонтанними, а сьогодні можуть стати предметом вибору і маніпуляцій завдяки розвитку генної інженерії;

· показано, що на рівні «суспільного ґрунту» в ліберальних теоріях пропагується відчуження від науки, зокрема й політичної, і на основі відчуженої форми науки теоретики сучасного політичного лібералізму прагнуть створити Нового Бога, спільного для всіх жителів планети Земля.

Удосконалено:

· визначення відчуження людини, з урахуванням особливих умов його використання, - специфічне ставлення людини до суб'єкта (предмета) відчуження, що характеризується переживанням (відчуттям) його як уже іншого, що володіє перманентною здатністю поглинання інших сутностей, і тим самим «віддаляє» і створює себе чужим, небезпечним для людини-творця;

· розуміння основних ідеологічнихта аксіологічних аспектів сучасного лібералізму, що безпосередньо впливають та формують відчуження людини. Показано, що сучасні теорії лібералізму формуються на основі принципу мультикультурності в рамках панівної рамкової ідеологічно-ціннісної системи.

Отримали подальший розвиток:

· базуючись на науковому доробку Г. Гегеля, К. Маркса, Е. Фромма і узагальнюючи подальші підходи (філософські, психологічні, соціологічні) до вивчення відчуження людини, залежно від ставлення об'єкта відчуження виділено два типи політичного відчуження людини - об'єктивне і суб'єктивне;

· показано, що об'єктивне відчуження людини - це відносини між людиною та різноманітними її творіннями, в основі яких лежить ідея, що людина творить певні речі, які, набуваючи власного існування, стають чужими, навіть ворожими до людини; Об'єктивне політичне відчуження людини найповніше проявляється себе в межах права, на основі якого створюються права людини, політичних інституцій, скажімо, держави, влади і політичних відносин та інших об'єктивних творінь людини, зокрема ринку, економіки, продукції тощо;

· доведено, що суб'єктивне політичне відчуження - це внутрішнє переживання людини і протистояння власного рівня непричетності до політичного поля і його зовнішніх виявів та до процесу ухвалення політичних рішень;

· на основі дослідження сутності явища відчуження людини виявлено, що політичне відчуження людини проявляється на трьох рівнях політичного дискурсу, а саме: на рівні політичного домену, ідеології та «суспільного ґрунту»;

· визначено, що основним позитивним наслідком відчуження людини в сучасних теоріях лібералізму стало створення інституційних форм, які, з одного боку, репрезентують саму людину, а з іншого - фактично підпорядковуються їй. Одночасно є загроза, що відчужені форми набувають надмірно самостійного характеру і можуть отримувати надто високий рівень незалежності від власного творця.

Теоретична значущість дослідження зумовлена його науковою новизною й актуальністю та полягає в уточненні і розробці інтенцій до подальшого вдосконалення категоріального апарату, зокрема у проблематиці політичного відчуження людини, і методологічного апарату у сфері використання методу дискурс-аналізу, що можу бути використаний і для подальших рефлексій над проблематикою дослідження і суміжних з нею проблем, і для практичної розробки академічних курсів та навчальних посібників.

Результати дослідження можуть практично застосовуватися для розробки методології і практичних дослідницьких інструментів у польових дослідженнях у політології, соціології та психології. Результати дослідження можуть бути використані в діяльності центрів політичних досліджень, науково-дослідних інститутів, політиків для розробки ідеологічних програм з урахуванням позитивних наслідків та загроз, що їх містить у собі відчуження людини.

Апробація результатів дисертації. Положення дисертаційної роботи апробовані на восьми конференціях: Науковій конференції кафедри політології філософського факультету Львівського національного університету імені Івана Франка «Етнокультурні проблеми політичного процесу в Україні» (Львів, 14-15 листопада 2000 р.) - доповідь «Антропологічний аналіз політики»; X Міжнародній науково-практичній конференції «Стан, проблеми, перспективи розвитку українознавства» (Київ, 18-20 жовтня 2001 р.) - доповідь «Свідомість українця - проблеми визначення»; Міжнародній науковій конференції Дні науки філософського факультету, Київський національний університет імені Тараса Шевченка» (Київ, 12-13 квітня 2006 р.) - доповідь «Політичний дискурс відчуження людини як феномен політичної філософії»; Всеукраїнські науково-практичній конференції «Проблеми та перспективи викладання політології у вищій школі» (Львів, НУ «Львівська Політехніка», 15-16 травня 2006 р.) - доповідь «Політичний дискурс як теорія та методологія дослідження»; IV Міжнародній конференції «Розвиток демократії та демократична освіта в Україні» (Ялта, 28-30 вересня 2006 р.) - доповідь «Проблеми політичного відчуження людини на сучасному етапі історичного розвитку»; звітних конференціях кафедри політології Львівського національного університету імені Івана Франка (Львів, 2006 р.) - доповідь «Проблема політичного дискурсу в теорії Теу ван Дейка»; науковій конференції «Політична наука в Україні: стан і перспективи» (Львів, ЛНУ ім. Івана Франка, кафедра політології, 10-11 травня 2007 р.) - доповідь «Розуміння держави в сучасному лібералізмі»; IV Варшавській Східноєвропейській конференції «Демократія і Авторитаризм» (Варшава, 15-18 липня 2007 р.) - доповідь «Нова Європа як підвищена якість старої Європи».

Публікації. Основні положення дисертації висвітлено в п'яти статтях у наукових збірниках, затверджених ВАК України.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, поділених на дев'ять підрозділів, висновків та списку використаних джерел (161 позицій). Загальний обсяг дисертації становить 166 сторінки.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми й проблеми дослідження, джерельну базу, сформульовано цілі та завдання дослідження, визначено об'єкт, предмет, методологічну й теоретичну базу, методи дослідження; розкрито основні етапи дослідження, наукову новизну, теоретичну та практичну значущість дослідження, зв'язок дисертації з науковими програмами і темами, висвітлено апробацію результатів дослідження.

У Розділі 1 «Теоретико-методологічні засади дослідження політичного відчуження людини в лібералізмі» проаналізовано з політико-філософського погляду проблему відчуження людини, а також сутність сучасного лібералізму з політичного погляду. З'ясовано сутність поняття відчуження людини, висвітлено його ґенезу й видозміни в трактуванні. Продемонстровано актуальність переосмислення проблеми відчуження людини в сучасному політичному лібералізмі. Визначено основні характеристики сучасного політичного лібералізму. Обґрунтовано необхідність і розроблено механізми використання дискурс-аналізу як методології дослідження проблеми відчуження людини в сучасному лібералізмі.

У підрозділі 1.1 «Стан дослідження проблеми відчуження людини» за хронологією проаналізовано підходи до розуміння відчуження людини, починаючи від праць філософів Древнього Китаю та Греції до праць сучасних дослідників. Перші звернення до проблематики відчуження в соціально-культурному аспекті можна віднайти у працях древньокитайських філософів Конфуція та Лао-дзи, в індійських ведах, у творах Платона та Св. Августина Блаженного й Отців Церкви. Зверталися до проблематики відчуження як методу побудови соціальної-політичної дійсності філософи ХVII-XVIII ст. Р. Декарт, Г. Гегель, Т. Гоббс, Дж. Локк, Ж-Ж. Руссо, Г. Гроцій. Проблеми відчуження людини із соціально-політичної позиції першим досліджував К. Маркс. Він найбільш повно й глибоко описав сутність та роль відчуження в ліберальній теорії. На початку XX ст. Г. Лукач продовжив вивчення цієї проблеми, ототожнюючи її з проблемою опредметнення. Е. Дюркгейм вивчав процес аномії, під час якого людина відчуває розгубленість та пригнічення. Проблему відчуженості людини в суспільстві вивчали представники франкфуртської школи М. Хоркхаймер, Т. Адорно, Е. Фромм, Г. Маркузе. Про зростання формальної раціональності, що призводить до відчуженості в повсякденному житті, говорив М. Вебер. Окрім них, явище відчуження вивчали у своїх дослідженнях Г. Зіммель, А. Лефевр, Ч. Р. Міллс, Р. Нісбет, Ю. Хабермас, К. Оффе, Н. Еліас, Р. Блаунер, К. Касторіадіс, А. Швейцер, К. Ясперс та ін.

У дослідженні звернуто увагу на психологічні аспекти відчуження, зокрема теорії А. Камю, Е. Фромма, Ж.-П. Сартра, С. Л. Франка, К. Хорні та ін. Ці автори теоретизують феномен відчуження, його форми, зв'язок із процесами суспільного розвитку й людської діяльності і разом із сучасним характером розвитку суспільної системи утворюють широкий спектр методологічних підходів та ідейних засад.

Значний внесок у дослідження відчуження людини здійснив М. Сімен, який у своїй соціально-політичній теорії феномен відчуження розглядає із суто політологічного погляду. Вагому роль відіграли: радянські дослідники, зокрема М. Мамардашвілі, І. Нарський, Г. Батищева, Т. Ойзерман, Е. Ситников, Т. Меграбян, А. Огурцов, Н. Лапін. Особливості проблеми відчуження людини в процесі трудової діяльності активно досліджували українські й російські філософи Д. П. Богиня, І. І. Кальний, Я. І. Кузьмінов, В. В. Яцкевич та ін. Особливої уваги заслуговує грузинська школа філософів, зокрема такі її представники як: Н. Д. Абсава, І. Я. Брачули, Г. М. Малашхия, В. В. Парцванія.

Серед українських дослідників варо відзначити В. Табачковського, Є. Андроса, С. Ковало та ін.

У дослідженні виявлено, що, незважаючи на активне звернення до проблеми відчуження людини, в історії філософської та політичної думки не було сформульовано автономної теорії відчуження. Для більшості дослідників відчуження людини ставало теоретичним підходом аналізу основних сфер їх зацікавлення, методологічним апаратом для пізнання й розуміння дійсності. Однак у більшості випадків дослідники не ставили перед собою завдання звести до однієї завершеної теорії відчуження з чіткою логікою викладу та структурою.

Відчуження заведено трактувати суто негативно, як певну втрату зв'язку з реальністю, конфлікт із зовнішнім світом чи навіть клінічну патологію. Негативне ставлення до цього явища є наслідком тривалих років його ідеологізації, а також низького рівня вивченості, зокрема в політичній науці. Відчуження спричиняє не лише негативні наслідки для людини. Як не парадоксально, інтеграція, незалежно від того, чи на рівні держав, чи на рівні політичного домену, можлива лише за умови індивідуалізації людини, її розвитку в напрямку самовідчуження. Лише така людина здатна відійти від сформованої традиції і з упевненістю, хоча й обережно, творити нові соціальні й політичні утворення. Зокрема, активний процес інтеграції, що відбувається в Західній Європі і в євроатлантичному просторі, неможливий без індивідуалізації й відчуження людини. Відчуження людини - це фактично визнання світової багатогранності й мультинапрямленості, визнання прав та готовності себе й іншого до постійного вибору кожного для самого себе. політичний відчуження лібералізм

Сучасні дослідження питань відчуження спрямовані на вивчення змісту категорії «відчуження», причин та наслідків відчуження, форм відчуження, дегуманізації. Концепції дослідників, що пояснюють феномен відчуження, мають вагоме значення для вивчення й аналізу, але, незважаючи на це, низку питань і досі недостатньо розглянуто. Зокрема, не вивчено питання зв'язку між проблемою відчуженням людини й лібералізмом, критика якого викликала потребу в ґрунтовному аналізі проблеми відчуження. Не розкрито зміну характеру відчуження людини у зв'язку з модифікаціями лібералізму, спричиненими соціально-політичним розвитком людства. Недостатньо систематизовано і лише фрагментарно проаналізовано вплив відчуження людини в контексті сучасного науково-технічного прогресу (зокрема генних технологій) та їхній вплив на політичні інституції.

Як наслідок, вивчення проблеми відчуження людини потребує глибокого аналізу різних методологічних підходів для розробки найбільш відповідного методологічного підґрунтя, що дасть змогу найбільш повно проаналізувати проблеми відчуження людини в сучасних концепціях лібералізму.

У підрозділі 1.2 «Сучасні концепції лібералізму: періодизація, основні напрямки та їх суть» сутність сучасного лібералізму досліджено на основі розгляду напрацювань засновників ранньобуржуазного лібералізму - Т. Гоббса, Дж. Локка, Ж-Ж. Руссо, Г. Гроція; класичного лібералізму - Дж. Мілля, А. Смітта, лібералізму початку ХХ ст. В. Фена, Ч. Шава, Р. Джона, Дж. Дівея, Б. Мартіна, Дж. Кейнса, Г. Гувера і В. Ліпмана, лібералізму середини ХХ ст. - Г. Алана, В. Кимлічки, Дж. Роулза, Нозіка, комунітаризму - Д. Боаза, Н. Патріка і найновіших досліджень Дж. Грея та ін.

Ліберальні теорії упродовж ХХ століття зазнали видозмін та модифікацій, удосконалень і втрат, домінації й боротьби. Вони постійно прагнули відповідати вимогами часу, та при цьому не втрачати свого первинного ядра, закладеного при заснуванні. Ще наприкінці ХІХ ст. теоретики лібералізму обґрунтовували потребу розвитку науки як основи технічного прогресу, що міг забезпечити людині свободу, розвиток її індивідуальності. А вже на початку ХХ ст. вони виступали за обмеження (широке) наукових досліджень, що може призвести до втрати людиною власної ідентичності чи взагалі можливості жити на землі. Лібералізм під гаслом свободи людини втягнув у сферу політики різноманітні царини суспільного життя - економіку, державне управління, соціальні відносини та інститути, міжнародні стосунки, тим самим підпорядкувавши їх людині. Одночасно, як відчужені форми, вищеназвані сфери одержали змогу існувати самостійно, проте вже будучи підпорядковані тією чи іншою мірою кожній людині зокрема. Ліберальні теорії у певні періоди домінували на міжнародній арені та у внутрішньому житті багатьох країн, а були періоди й нищівної їх критики за надмірну антигуманність та антисоціальність у часи криз.

Лібералізм посилив свій вплив після Другої світової війни й пережив протести під час студентських революцій 60-х, активні видозміни наприкінці ХХ століття. Незважаючи на складний шлях формування, його теоретики завжди прагнули шукати максимально адекватні відповіді на виклики історії, але завжди залишали ціннісне ядро, що викликало й викликає критику, однак завжди дає можливість вирізнятися з-поміж інших ідеологічних течій. Мобільність у зміні, пристосування й одночасно стійкість в основоположних принципах лібералізму, характерні для цього часу, дають підстави говорити про перспективність його розвитку. На основі аналізу ставлення до основоположних цінностей, що асоціюються з такими поняттями, як «права», «свобода», «найбільше благо для найбільшої кількості людей», «рівність можливостей», було виділено три основні напрямки лібералізму: «утилітарний лібералізм», «ліберальна рівність», «лібертаризм».

Проведене дослідження показало, що кожен із напрямків лібералізму прагнув адаптувати свої ідеологічні постулати, максимально прийняті у традиційно ліберальних державах, і для традиційно неліберальних суспільств. Нині можна виділити три основні напрямки адаптованого лібералізму: нейтральний лібералізм, лібералізм на ідеальних засадах, «модус вівенді». Згідно з нейтральною моделлю, лібералізм не володіє певною концепцією загального блага. Держава, що здійснює ліберальну політику, не може нав'язувати громадянам певні способи життя і співжиття, а лише забезпечує можливість розвитку необмеженої кількості різноманітних способів життя. Лібералізм на ідеальних засадах формувався на основі протиставлення аргументів нейтрального лібералізму і застерігав та застерігає представників нейтральної моделі, які не повністю усвідомлюють різноманітність і глибину небезпеки, що її несе сучасний плюралістичний світ. Для укріплення ціннісного ядра лібералізму потрібно чітко визначити основні принципи функціонування держави, на які не може впливати людина.

Модель «модус вівенді» базується на критиці двох попередніх моделей і стверджує, що існують мінімальні стандарти добрих звичаїв і правоздатності, які використовуються у всіх сучасних суспільних системах, але вони не всі однозначно ліберальні. Вони не містять недоліків попередніх систем. Декларуючи необхідність певної системи цінностей, якої немає в нейтральному лібералізмі, її окреслюють так, щоб можна було застосувати в межах плюралістичних суспільств і на світовому рівні, що неможливо для лібералізму на ідеальних засадах. Такий підхід, на думку його авторів, дає можливість врахувати інтереси кожної людини, її походження й історичні особливості розвитку, навіть якщо її інтереси суперечать принципам лібералізму.

За результатами дослідження можна стверджувати, що теорії лібералізму мають низку спільних характеристик у розумінні сучасної соціально-політичної ситуації наявних проблем. Модель «модус вівенді» виступає найбільш повним відображенням спроби лібералізму знову звернутися до розуміння сутності людини, переосмислити цінності в контексті глобалізації, зміни сутності й функцій сучасної держави.

У підрозділі 1.3 «Дискурс-аналіз як методологічне підґрунтя дослідження явища відчуження людини. Рівні виявлення та типи політичного відчуження людини» використано дискурс-аналіз як одну із вдалих методологій, що дає можливість об'єднати не лише теоретичні праці, але й практичний досвід реалізації, зокрема в рамках політичного поля. Дискурс-аналіз дав змогу поєднати всі ліберальні теорії та проаналізувати відчуження, що має не менш яскраві форми, ніж у ХІХ ст. Саме тому дискурс-аналіз вибраний в роботі головною методологією для аналізу. Визначено, що людина й людська дія виступають основним чинником будь-якої суспільної системи. Лише аналіз сутності людини, у цьому випадку через її дію в формі тексту, дає змогу зрозуміти й осмислити сутність відносин у середині суспільства, сформувати механізми впливу на них, спрямувати в «правильне русло». Зокрема, через текст створюється можливість формувати бачення людиною своєї ролі в політичному дискурсі, у його сучасній інтерпретації як досить малого домену людського життя, а також ідеологічної складової, що, зокрема, надає історичності людині.

Серед теоретичних напрацювань, які мають вагоме значення для розвитку методології дискурс-аналізу, у дослідженні використано праці Т. ван Дейка, Р. Барта, М. Фуко, Ю. Хабермаса, Н. Кампа, П. Хілтона, Е. Лакло і Ш. Муффа, Д. Джонсона та Р. Джонсон, а також дослідження вітчизняних авторів: М. В. Ільїна, Є. І. Шейгала, О. М. Баранова, Г. Г. Почепцова, А. Баранова і В. Дем'янкова. З-поміж інших виділено Т. ван Дейка, котрий пропонує методологію дослідження, яка дає змогу зрозуміти нові тенденції розвитку суспільства, зокрема в політичному домені.

Соціально-філософський підхід до розуміння дискурсу та дискурс-аналіз як методологія дослідження соціальних явищ, що розвинулася на основі постструктуралізму, дозволяє комплексно розглянути різні суспільні явища, зокрема політику та відчуження. На основі наукового доробку Т. ван Дейка в роботі відзначено, що відчуження людини проявляється на трьох рівнях політичного дискурсу - у політичному домені, в ідеології та на суспільному ґрунті. На рівні політичного домену виникають питання міжособистісних стосунків людей, соціальних груп, суспільств. На рівні ідеології постають актуальні питання індивідуальної ідентифікації людини в соціальному просторі, її відносини, переживання і співжиття з власними творіннями. На рівні соціального ґрунту виникають питання людських цінностей як основи для розвитку суспільства.

У Розділі 2 «Сутність політичного відчуження в лібералізмі. Об'єктивне й суб'єктивне політичне відчуження людини» проаналізовано особливості проявів відчуження в лібералізмі. Виділено суб'єктивне і об'єктивне відчуження людини. Проведений аналіз суб'єктивного й об'єктивного політичного відчуження людини дає можливість зрозуміти, що ліберальна ідеологія, сформована на основі поступового відчуження людини з тієї чи іншої сфери суспільного життя, надалі спрямована на подальшу об'єктивізацію нових сфер людської життєдіяльності.

У підрозділі 2.1 «Поняття політичного відчуження людини» обґрунтовано, що проаналізувавши відчуження, можна зрозуміти особливість та актуальність буття людини в політичній сфері. Причому не тільки як пасивного об'єкта впливу чи навіть як пасивного суб'єкта сприйняття, що має право вибору лише в межах гамлетівської дилеми «бути чи не бути», тобто сприймати чи спробувати відмовитися сприймати, не будучи переконаним у тому, що суб'єкт дії не планує саме такого вибору суб'єкта сприйняття, але й як активного діяча (тобто носія такої дії (мовленнєвого акту), яку інші сприйматимуть як особливу та необхідну для цієї сфери), що здатен впливати на інших і сам піддаватися їх впливові. Отже, відчуження людини - це специфічне ставлення людини до суб'єкта (предмета) відчуження, що характеризується переживанням (відчуттям) його як уже іншого, що володіє перманентною здатністю поглинання іншої сутності, а отже, «віддаляти», і створює себе чужим, небезпечним для людини-творця.

К. Маркс у критиці ліберальної теорії вперше показує можливі негативні наслідки, теорії ранньобуржуазного лібералізму, зокрема за умови втрати контролю над відчуженими формами (праці, землі, предметів виробництва тощо) людини. К. Маркс запровадив методологію аналізу відчуження людини в ліберальних теоріях, що дало змогу розкрити та проаналізувати слабкі сторони лібералізму й небезпеки, які він несе для людини. Проте активний розвиток ліберальних теорій зумовлює потребу подальшого розвитку і диференціації політичного відчуження людини в лібералізмі. Залежно від ставлення об'єкта відчуження у рамках політичного відчуження людини виділено два типи відчуження: об'єктивне і суб'єктивне. Об'єктивне відчуження людини - це відносини між людиною та різноманітними її творіннями, в основі яких лежить ідея, що людина творить певні речі, які, набуваючи власного існування, стають чужими, навіть ворожими до людини. Об'єктивне політичне відчуження людини найбільш повно виявляється в рамках права, на основі якого створюються права людини, політичних інституцій, зокрема держави, та інших об'єктивних творінь людини, скажімо ринку, економіки, продукції тощо. Суб'єктивне політичне відчуження - це внутрішнє переживання людиною власного рівня непричетності до політичного поля і його зовнішніх виявів та до процесу ухвалення політичних рішень. Суб'єктивне відчуження людини виявляється так би мовити в переважанні людини над суспільними інститутами, відчутті впливати на їх рішення, у рівні власного контролю над ними.

У підрозділі 2.2 «Формування об'єктивного відчуження людини: класичний лібералізм та його критики» показано, що теоретики ранньобуржуазного та класичного лібералізму формують основні цінності, які визначають людське життя, а відтак й ідеологічну складову політичного дискурсу. Окреслюючи окремі цінності, а тим більше формуючи інституції шляхом суспільного договору як добровільної згоди людей відмовитись від своїх природних прав заради майбутнього, лібералізм створює відчужені предмети, що потенційно отримують незалежність від свого творця. Завдяки цьому право, держава, власність, праця лягли в основу ліберальної ідеології як інституції, що хоча й мають людське походження, проте наділені індивідуальними особливостями існування.

Об'єктивне відчуження інституцій, а головне людської праці, критикує К. Маркс. Філософ показує, що об'єктивізованість інституцій може негативно впливати на життя свого творця. Незалежні інституції, що не підпорядковуються людині, починають діяти проти неї, прагнуть підпорядкувати її своїй волі. Особливо актуальним є постійне підвищення значення суспільних інститутів, що здійснюється засобами наділення їх функціями контролю, спричиняє формування відчужених форм, які протистоять людині, її сутності, відповідно, з ними людина мусить постійно боротися. Аналіз потенційних негативних наслідків об'єктивного відчуження людини продовжує Г. Аренд. Вона вказує, що надмірне об'єктивне відчуження людини і втрата контролю людиною над політичними інститутами веде до втрати людиною зв'язку не лише із самою собою, й зі світом загалом.

У підрозділі 2.3 «Формування суб'єктивного відчуження людини» показано, що суб'єктивне відчуження неможливо визначити як суто психологічне явище, тому що воно узалежнене від об'єктивних обставин - норм, традицій, політичної практики й суспільного життя. Подолання його потребує напруженості, зусиль, що характерно для кожної людини під час визнання чи невизнання кожного із зазначених елементів. Надзусилля спричиняють постійну внутрішню боротьбу зі собою, є постійним кроком попереду себе, постійною втратою себе з панічним чи спокійним, раціональним чи спонтанним пошуком утрачених елементів.

Суб'єктивне відчуження виникає на стику моделей з рівнями дискурсу. Воно характеризує способи адаптації людини до суспільного, а отже, до об'єктивно відчуженого. Відчуття відчуження - це не що інше, як рівень сприйняття того чи того рівня дискурсу. Особливо актуально питання суб'єктивного відчуження постає в ситуації, коли немає можливості безпосередньої змінити дискурс. Ментальна модель кожної людини безпосередньо впливає на політичний домен. Відчуження суб'єктивного відчуження на стику ментальної моделі й політичного домену виникають лише у випадку обмеження доступу до нього для людини з боку панівної ідеології чи загальноприйнятого «суспільного ґрунту».

Зроблено висновок, що подолання суб'єктивного відчуження можливе лише за умови формування абстрактної єдності людини зі світом, яка проявляється у формі спонтанності творіння (Е. Фромм). Спонтанність забезпечує зниження рівня відповідальності людини перед собою, забезпечує можливість обґрунтування позалюдського походження природних прав.

У Розділі 3 «Політичне відчуження людини у сучасному лібералізмі» висвітлено особливості вияву суб'єктивного та об'єктивного відчуження людини в сучасному лібералізмі на кожному рівні політичного дискурсу.

У підрозділі 3.1 «Відчуження людини на рівні політичного домену» розглянуто трактування держави в сучасному лібералізмі як основного інституту політичного домену в контексті активного формування наддержавних утворень. Відносини між політичним доменом та ментальною моделлю в сучасному лібералізмі чітко характеризує «Парадокс Бюкенфорда»: ліберальна система може функціонувати і функціонує в системі відчуження людини від держави, що постійно долається. Як наслідок - подолання відчуження стає новим станом відчуження. Подолання парадоксу теоретики лібералізму прагнуть знайти в легітимізації наднаціональних утворень, які повинні зняти напруженість у відносинах людина-держава. Створення Європейського Союзу і наявність багатьох інституцій з дотримання прав людини в національних державах яскраво віддзеркалюють подібні прагнення.

Проте, утворюючи державу, людина закладала неможливість подальшого делегування своїх прав відчуженій інституцій - державі. Створення наддержавних інституцій несе в собі загрозу для національної держави в контексті порушення суспільного договору (у цьому контексті чітко зрозуміло, чому всенародний референдум є обов'язковою умовою для вступу в ЄС). Наддержавні інституції, отримавши делеговані права, тим самим обмежили сферу безпосередніх рішень людини, знизили рівень контролю кожного за діяльністю відчужених інституцій, підвищуючи рівень суб'єктивного відчуження. Водночас наддержавні інституції отримали право безапеляційно втручатися в життя кожної людини. Сучасний лібералізм схильний трактувати наднаціональні органи як відчужену форму спільних цінностей, що не роз'єднують, а саме об'єднують людей.

У роботі зроблено висновок, що на рівні політичного домену об'єктивне відчуження людини виявляється у формуванні наднаціональних інституцій. Їх підконтрольність повинна забезпечуватися обмеженістю їх повноважень.

У підрозділі 3.2 «Відчуження людини на рівні ідеології» розглянуто зміну трактування цінностей, а отже, зміну ціннісного ядра лібералізму. Свобода людини, основна цінність лібералізму, підпадає під загрозу обмеження через глобалізацію та науково-технічний прогрес. Свобода забезпечувалася спонтанністю творіння. Гарантія індивідуальності, автономія особистості є основою лібералізму. Проте активний політичний, економічний і соціальний вплив на західні культури з боку неєвропейських цивілізацій спричиняє потребу переосмислити свободу як особливу європейську цінність. Проте загрози свободи є і в середині самих ліберальних суспільств. Подальший розвиток генної інженерії, що дає можливість змінювати генетичний код ще не народженої дитини, ставить під загрозу принцип спонтанності, а отже, й свободу людини та її волі. Залежність людини від попередніх поколінь завжди розглядали як виклик для свободи людини. Сьогодні ця загроза стає ще актуальнішою. Конфлікти, що потенційно можуть виникнути, мають ту саму основу, але потребуватимуть не лише переосмислення цінностей, але й переосмислення всіх відносин у суспільстві й самоідентифікації. Виходячи з об'єктивних основ, захист свободи людини ліберали бачать у відході чи, точніше, в частковій видозміні принципів Просвітництва, а отже, у відході від концепцій поступу й раціонально-здетермінованого розвитку. Тоді як генетично модифіковані люди - це практика просвітництва у фізіології людини, суспільства, людства.

У роботі показано, що сучасна ліберальна ідеологія, намагаючись максимально адаптуватись до ситуації, запропонувала шляхи подолання фактичного відчуження, що виникає між членами суспільства в різних політичних культурах.

У підрозділі 3.3 «Відчуження людини на рівні «суспільного ґрунту». показано, що сучасні ліберали на основі доробку К. Маркса прагнуть розробити схему подолання відчуження людини. Проте, погоджуючись із принциповим розумінням причин відчуження у критиці К. Маркса, ліберали не можуть погодитися із шляхами його подолання. Основною проблемою сьогодення, на їх погляд, стає домінування науки, як відчуженої, великою мірою не підконтрольної нікому інституції. У сучасному лібералізмі наука прирівнюється до виробництва чи релігії. Механізми, які використовують ліберали, є ті самі, які пропонував К. Маркс, так само ліберали запозичили принципи такої дії - універсальність та цілісність.

Сучасний лібералізм, сприйнявши соціально-марксистську критику, стверджує, що людина не має змогу активно реалізовувати себе, відтворювати свій природний потенціал у капіталістичному суспільстві. Ця дія є не що інше, як створення інобуття до природи, виділення людини з-поміж іншої природи й початок формування людини, що живе інакше.

Об'єктивне відчуження людини є необхідним методом для виконання поставленого завдання. Людині пропонують створити новий віртуальний образ Бога, спільний для всіх людей на Землі (всесвітня універсалізація ліберальних принципів), політичний дискурс об'єктивного відчуження людини після відчуження її від релігії, прав, економіки - відчуження людини від науки. Як наслідок - людина потрапляє в нову систему моральних цінностей, сформовану на місці цінностей просвітництва, їй пропонують створити відповідний «суспільний ґрунт» для всієї планети.

Висновки

У висновках підсумовано одержані в дисертаційній роботі результати відповідно до поставленої мети та завдань:

1. На основі комплексного дослідження і міждисциплінарного підходу, що містить інтерпретаційні методи, властиві філософії, психології, а також політичній науці, базуючись на дослідженнях проблеми відчуження людини Г. Гегеля, К. Маркса, Е Фромма, а також на основі аналізу праць сучасних дослідників відчуження людини, зокрема соціологічного підходу М. Сімена, в роботі наведено власне розуміння відчуження людини - це специфічне ставлення людини до суб'єкта (предмета) відчуження, що характеризується переживанням (відчуттям) його як уже іншого, що володіє перманентною здатністю поглинати інші сутності, і тим самим «віддаляти», створює себе чужим, небезпечним для людини-творця.

2. Показано, що лібералізм не зумів залишитися одним-єдиним, давши можливість створення великої кількості корегуючих теорій. Незважаючи на це, він зберіг незмінність ідеологічних максим. Лібералізм нині є однією з найбільш поширених ідеологічних систем, що надалі розвивається. Проте, попри видозміни в розвитку, лібералізм залишив у собі метод відчуження як особливу форму творення чужорідних форм інститутів, що наділені людською сутністю. В роботі визначено, що людина надалі є ідейно-теоретичною основою сучасного лібералізму. Проте це вже не людина початку ХХ ст., що потребувала свободи власного розвитку з домінантною економічною складовою. Людина XXI століття дедалі більше протистоїть самій собі, власним винаходам і безсиллю боротися з екологічними проблемами та науковим розвитком.

3. На основі аналізу наукового доробку К. Маркса та його послідовників виокремлено два види відчуження людини: суб'єктивне й об'єктивне. Кожне з них має різну природу походження, проте спільну характеристику - створення бачення предметів як іншого - у нейтрально-позитивному значенні цього слова. Об'єктивне відчуження людини - це специфічні відносини між людиною та її творіннями, що характеризуються здатністю людини творити речі, які набувають власного існування і навіть стають чужими. Найкращим прикладом об'єктивного відчуження є право. Незалежно існуючи й маючи багаторічну історію формування, право дає змогу перебувати в стані постійного спостерігача, що забезпечує контроль і арбітраж між іншими суб'єктами відносин. Політичні інституції, різноманітні сфери людської активності (економіка, релігійне життя) щораз більше підпадають під визначення об'єктивного відчуження як сфери, що хоч і перебуває у внутрішній єдності з Людиною, проте є чужою для неї. Суб'єктивне відчуження характеризується внутрішньою схильністю людини відмовлятися від власної причетності до політичного поля, переживання людиною зближення й віддалення від нього. Комфортність перебування людини в політичному полі вимагає визнання чи сприйняття норм, правил тощо. Внутрішня незгода з ними спричиняє бажання змін і невизнання правил, що існують.

4. На основі методології дискурс-аналізу виділено три основні сфери-рівні політичного дискурсу: політичний домен, ідеологія та «суспільний ґрунт». На рівні політичного домену яскраво виявляється відчуження в постійному зниженні активності людини в політичній діяльності, важливим показником якого є низька явка на виборах. Означено позитивний і негативний вплив політичного дискурсу відчуження людини в сучасних теоріях лібералізму на сучасну людину, суспільство, державу. На рівні політичного домену відбувається процес зменшення повноважень і можливостей впливу людини. Створюючи наддержавні утворення, що формуються не прямими виборами, а через представників національних держав, людина не має можливості безпосередньо впливати на них. Вони, своєю чергою, наділяють себе повноваженнями обмежувати людську свободу, створюючи додаткові регулятивні правила. Відчужена інституція, яка, згідно із суспільним договором, не отримувала права делегувати повноваження іншим органам, на сьогодні фактично обмежує людську свободу. У цьому контексті яскравим прикладом може слугувати неприйняття Конституції ЄС і дуже важкий процес ратифікації Конституційного договору. Він хоча й успішно завершився, проте яскраво засвідчив небажання людей обмежувати власні права задля цілей, відмінних від економічних, що безпосередньо впливають на рівень життя. Саме тому більшість повноважень інституцій ЄС мають суто економічних характер, а політичні, тим паче культурні та освітні, цілі залишаються в межах повноважень національних держав.

5. На рівні ідеології запропоновано обмежити експерименти з генномодифікованим плодом, тому що це може призвести до зміни спонтанності в людському творенні на спланованість. А отже, батьки отримають додаткову відповідальність перед дітьми, що може кардинально вплинути на зміну стосунків у суспільстві, де може виникнути ситуація природної нерівності, а це суперечить одному з головних принципів лібералізму, що всі люди народжуються рівними.

6. На рівні «суспільного ґрунту» ліберальна теорія прагне подолати відчуження методами створення нової об'єднавчої ідеї - ідеї науки пізнання заради виживання. Внесення науки в політичний домен і піднесення її до рангу загальної ідеї дає можливість по-новому розглянути питання людської відповідальності.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1.Чайковський Я. Між тимчасовістю та універсальністю: пошук суті лібералізму в сучасній американській політичній думці / Ян Чайковський // Вісник СевДТУ : зб. наук. пр. Політологія - 2006. - Вип. 77 - С. 81-88.

2.Чайковський Я. Політичний дискурс як теорія та метод дослідження / Ян Чайковський // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку : зб. наук. пр.- Львів : Вид. Національного університету «Львівська політехніка», 2006. - Вип. 18. - С. 218-223.

3.Чайковський Я. Проблема політичного дискурсу в теорії Теу ван Дейка / Ян Чайковський // Вісник Львівського університету. Сер. Філософські науки. - 2007. - № 10. - С. 306-317.

4.Чайковський Я. Об'єктивний дискурс відчуження людини в концепціях англійського лібералізму XVII ст. / Ян Чайковський // Вісник Львівського університету. Сер. Міжнародні відносини. - 2008. - Вип. 5. - C. 120-127.

5.Чайковський Я. Переосмислення проблеми відчуження людини в соціально-економічній теорії К. Маркса / Ян Чайковський // Науковий Вісник Ужгородського університету. Сер. : Політологія. Соціологія. Філософія. - 2009. - Вип. 11. - С. 75-80.

Анотація

Чайковський Я. Р. Політичне відчуження людини в сучасних теоріях політичного лібералізму. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.01 - теорія та історія політичної науки. - Львівський національний університет імені Івана Франка - Львів, 2011.

Дисертація присвячена комплексному дослідженню теоретичних основ, форм практичного відображення і функціонування, суспільного впливу та особливостей видозмін політичного відчуження людини в сучасних теоріях політичного лібералізму. У роботі з'ясовано основні ідеологічні і ціннісні ознаки сучасного лібералізму, що безпосередньо впливають на формування відчуження людини. За допомогою дискурс-аналізу виділено три рівні виявлення відчуження людини в сучасному лібералізмі: на рівні «суспільного ґрунту», ідеології та в політичному домені. Показано, що основним проявом об'єктивного відчуження людини на рівні політичного домену виступають політичні інститути і на рівні держав, і на наддержавному рівні. Визначено, що на рівні ідеології об'єктивне відчуження людини проявляється в розвитку надалі спільних цінностей, зокрема толерантності, що мали б об'єднати максимально велику кількість людей. Показано, що на рівні «суспільного ґрунту» в ліберальних теоріях пропагується відчуження від науки, зокрема й політичної, і на базі відчуженої форми науки прагнуть створити Нового Бога, спільного для всіх жителів планети Земля.

Ключові слова: політичне відчуження людини, політичний лібералізм, політична дійсність, політична людина, політична ідентичність, «модус віведі», політичний домен, суспільний ґрунт.

Аннотация

Чайковский Я. Р. Политическое отчуждение человека в современных теориях политического либерализма. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.01 - теория и история политической науки. - Львовский национальный университет имени Ивана Франко. - Львов, 2011.

Диссертация посвящена комплексному исследованию теоретических основ, форм практического отображения и функционирования, общественного влияния и особенностей видоизменения политического отчуждения человека в современных теориях политического либерализма. В работе определены основные идеологические и ценностные черты современного либерализма, которые непосредственно влияют на формирование отчуждения человека.

Показано, что либерализм не смог остаться одной единственной идеологией, дав возможность создать большое количество дочерних теорий. Несмотря на это, он сохранил неизменность идеологических максим. На сегодняшний день либерализм остается одной из наиболее распространенных идеологических систем, которая и далее перманентно развивается. Однако, несмотря на видоизменения форм в развитии, либерализм сохранил в себе отчуждение как особую форму создания чужеродных форм институтов, которые наделены человеческой сутью. В работе определено, что человек далее остается идейно-теоретической основой современного либерализма. В то же время, это уже не человек начала ХХ века, который потребовал свободу собственного развития с доминирующей экономической составляющей. Человек XXI века все в большей мере сам себе противостоит, собственными путями и бессильем борется с экологическими проблемами и научным развитием.