Моделі безпеки у Чорноморському регіоні в сучасних міжнародно-політичних концепціях

Размещено на http://www.allbest.ru/

Таврійський національний університет імені В.І.Вернадського

УДК 327.5+327.8

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

МОДЕЛІ БЕЗПЕКИ У ЧОРНОМОРСЬКОМУ РЕГІОНІ В СУЧАСНИХ МІЖНАРОДНО-ПОЛІТИЧНИХ КОНЦЕПЦІЯХ

Спеціальність 23.00.04 - політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку

Бебешко Олена Володимирівна

Сімферополь - 2011

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі нової та новітньої історії зарубіжних країн Таврійського національного університету імені В.І.Вернадського Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України

Науковий керівник- доктор політичних наук, професор Юрченко Сергій Васильович, Таврійський національний університет імені В.І.Вернадського, завідувач кафедр політичних наук і міжнародних відносин

Офіційні опоненти:

доктор політичних наук, професор Шергін Сергій Олександрович, Дипломатична академія України при Міністерстві закордонних справ України, завідувач кафедри регіональних систем та європейської інтеграції

кандидат історичних наук, доцент Нікіфоров Андрій Ростиславович, Таврійський національний університет імені В.І.Вернадського, доцент кафедри політичних наук і міжнародних відносин

Захист відбудеться «27» травня 2011 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 52.051.07 у Таврійському національному університеті імені В.І.Вернадського (95007, Сімферополь, вул. Ялтинська, 20; зал засідань).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Таврійського національного університету імені В.І.Вернадського (95007, Сімферополь, просп. Вернадського, 4).

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Є.О.Горюнова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

геополітичний чорноморський регіональний безпека

Актуальність теми дослідження. Визначальною тенденцією розвитку сучасного світу є глобалізація, що включає інтеграційну та дезінтеграційну складові. Це зумовлює розвиток процесів регіоналізації міжнародних відносин і утворення геополітичних регіонів, вивчення яких стає актуальним завданням політології міжнародних відносин.

Серед геополітичних регіонів особливе місце займає Чорноморський регіон (ЧР), характеристиками якого є важливе геостратегічне положення, перетин інтересів глобальних сил - США, ЄС і Росії; активізація дій регіональних акторів; високий рівень політичної структуризації, що оформляється діяльністю ОЧЕС, НАТО, ОДКБ, ЄС, ОДЕР-ГУАМ, СДВ, ініціативою створення Чорноморського єврорегіону; висока конфліктогенність з наявністю "заморожених" етнополітичних конфліктів; формування загроз різного типу. Ці геополітичні характеристики отримали новий імпульс розвитку у зв'язку з військовими операціями США в Афганістані і в Іраку; планами модернізації Великого Близького Сходу; розширенням НАТО і ЄС; новою політикою Туреччини; російсько-грузинським збройним конфліктом у 2008 р.

Особливості геостратегічного положення ЧР визначаються насамперед його роллю з'єднувальної ланки між експортерами енергоресурсів Каспію і ринком Європи; комунікативною функцією шляху між Європою та Азією; значенням як цивілізаційного перехрестя, місця зіткнення православ'я й ісламу, регіону, у якому посилюється вплив західного християнства і західної політичної культури; території зі значним населенням, ресурсами, промисловим потенціалом, містким ринком для міжнародної торгівлі, розвиненою інфраструктурою, широкими можливостями для розвитку туризму.

У цих умовах перед Україною постає комплекс загроз і можливостей, аналіз яких дозволить виявити принципові напрями діяльності, що сприятимуть розвитку держави. Серед цих загроз - посилена мілітаризація регіону, тероризм, організована злочинність, наркотрафік, нелегальна міграція, торгівля людьми і зброєю, розроблення континентального шельфу та інша діяльність, що негативно впливає на екологію регіону. Серед можливостей - збільшення обсягів зовнішньої торгівлі; забезпечення диверсифікації енергопостачання; розширення морських комунікацій; використання транспортних коридорів; участь у міжнародних проектах кільцевої автодороги навколо Чорного моря і пасажирського сполучення між портами ЧР; розвиток туризму; використання «південного вектора» в євроінтеграційних стратегіях України.

Роль ЧР у світовій політиці і глобальній економіці є великою, але при цьому складається загрозлива ситуація «вакууму безпеки», що актуалізує вивчення підходів дослідників різних країн до проблем безпеки в Причорномор'ї; пріоритетів зовнішньої політики України; процесу формування зовнішньополітичних доктрин геополітичних «гравців» і виявлення варіативності моделей регіональної безпеки.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація пов'язана з науковою проблемою кафедри нової і новітньої історії зарубіжних країн ТНУ імені В.І.Вернадського «Історія формування і реалізації регіональних та міжнародних стратегій розвитку в контексті глобальних викликів XXI століття» (номер державної реєстрації 0106U003073). Мета і завдання дослідження. Мета роботи полягає у визначенні основних принципів геополітичного позиціонування ЧР, його ролі в зовнішній політиці регіональних та позарегіональних акторів, у виявленні спектру моделей забезпечення регіональної безпеки.

Відповідно до мети визначено конкретні завдання:

- виявити принципи геополітичного позиціонування ЧР в сучасних міжнародно-політичних концепціях, особливості геополітичного потенціалу регіону і чинники, що зумовлюють зміну його ролі у світовій політиці в контексті глобальних тенденцій та стратегій РФ, США і ЄС;

- розглянути наукову інфраструктуру, тематику, результати й перспективи міжнародно-політичних досліджень ЧР, зміст підходів до оцінки ситуації, політики держав і формування системи безпеки в Причорномор'ї;

- систематизувати різні підходи до оцінки ролі і значення ЧР, встановити їх типологію, виявити спектр моделей забезпечення регіональної безпеки на концептуальному рівні;

- узагальнити результати досліджень міжнародно-політичних процесів у ЧР в контексті їх впливу на стан і розвиток суспільно-політичної ситуації в Україні, у тому числі в Криму;

- дати оцінку зовнішній політики України в ЧР з точки зору відповідності політичних практик реаліям геополітичних процесів і запропонувати шляхи її оптимізації з урахуванням найважливіших узагальнень вітчизняних і зарубіжних міжнародно-політичних концепцій.

Об'єктом дослідження є масив наукових досліджень, що містять концептуальні положення, які характеризують міжнародно-політичну ситуацію в Чорноморському регіоні.

Предметом дослідження виступають моделі безпеки в Чорноморському регіоні, відображені в сучасних міжнародно-політичних концепціях.

Методи дослідження визначаються як сукупністю завдань роботи, так і джерельною базою, що включає офіційні документи держав і міжнародних організацій; матеріали ЗМІ, у тому числі профільних сайтів та електронних видань; довідкові видання з географії та геополітики і, як першооснову, сучасні міжнародно-політичні концепції, що відбивають взаємодію політичних сил у ЧР, які містяться як в офіційних документах, так і в дослідженнях «мозкових центрів» та окремих авторів із США, країн ЄС, Росії, Туреччини, України й інших чорноморських держав. У роботі розглянуто сучасні міжнародно-політичні концепції, пов'язані з процесом формування нової геополітичної структури світу в епоху після «холодної війни» і присвячені проблемам зовнішньополітичної та воєнної безпеки. Методологічною основою дослідження є системний підхід, що дозволяє поєднати різноспрямовані тенденції в загальну картину трансформації політичної ситуації в ЧР. У ході дослідження використовувався центр-периферійний підхід як в розумінні представників класичної геополітики, що описують дихотомію «центр-периферія» як воєнно-політичний конфлікт між континентальним центром і морською периферією, так і в трактуванні представників нової геополітики, що характеризують економічний конфлікт і взаємодію між ядром та периферією. У зв'язку з цим слід зазначити зростання ролі економічних, особливо енергетичних, чинників. Основний обсяг дослідження здійснено шляхом аналізу документів і наукових публікацій, що дозволило визначити концептуальні основи офіційних актів, ступінь впливу на них тих або інших міжнародно-політичних концепцій. У роботі застосовано історичний метод, який дозволяє побачити процес еволюції зовнішньополітичного курсу акторів, що діють у ЧР, і його концептуально-доктринального забезпечення. Нормативно-ціннісний метод використано для з'ясування впливу конкретних чинників на процес зміни міжнародно-політичних концепцій. Порівняльний метод був корисний для визначення динаміки змін міжнародних концепцій, реалізованості прогнозів і співвідношення різних підходів. З метою виявлення загального та особливого в позиціонуванні регіону і моделях безпеки використано методи систематизації і типологізації. Для формування моделей безпеки в ЧР застосовано метод моделювання. Під моделлю безпеки розуміємо стійке співвідношення між елементами суперництва і співпраці у відносинах двох або більше держав у конкретних просторових рамках упродовж тривалого часу. Загальними підставами для вивчення моделей безпеки стали такі параметри, як оцінка з позицій парадигм «універсалізм або сфери впливу»; конфігурація проекції на регіональну систему безпеки більш широкої системи безпеки і діалектичний зв'язок між ними; ініціювальна сила формування моделі регіональної безпеки; її просторова проекція; основні елементи - держави і структура; вигоди і ризики моделі безпеки і, відповідно, прибічники й опоненти її реалізації; місце і роль України.

Наукова новизна отриманих результатів пов'язана з тим, що:

вперше:

- системно розглянуто наукову інфраструктуру, тематику, результати й перспективи міжнародно-політичних досліджень в сфері безпеки в ЧР та виявлено основні моделі її забезпечення;

удосконалено:

- розуміння підходів дослідників до визначення меж і геополітичного позиціонування ЧР;

- виявлення основних моделей регіональної безпеки в ЧР в американських концепціях «просування демократії і підтримання геополітичного плюралізму в Євразії» і «Великого Чорноморського регіону»;

- характеристики моделей регіональної безпеки в сучасних європейських концепціях як проекції «Великої Європи» і розвитку Європейської політики сусідства;

- розуміння, що в європейських концепціях політики в ЧР переважає використання «м'якої сили», тобто способи забезпечення геополітичного контролю стають усе більш гнучкими, з переважанням ідеологічних та культурних заходів освоєння простору;

- вивчення протиріч між діяльністю інститутів інтеграції в Причорномор'ї (ОЧЕС) і політичним курсом ЄС, орієнтованим на співпрацю або з окремими країнами, або з групами країн;

- дослідження «модерністських» та «націоналістичних» концепцій зовнішньої політики Туреччини і підходи до регіональної безпеки;

- уявлення про політику Росії в ЧР в «атлантистських» концепціях; міжнародно-політичних дослідженнях російських державників; геополітичних концепціях російської політики;

- аналіз концептуальних основ зовнішньої політики України в регіоні в рамках євро-атлантичного і європейського векторів; політики багатовекторності і концепта «нейтрального статусу»; концепції Православно-Східнослов'янської цивілізації;

набуло подальшого розвитку:

- вивчення основних загроз і можливостей для України в контексті реалізації «південного вектора» зовнішньої політики;

- розуміння того, що практики реалізації політики України в ЧР, мають ситуативний характер і не зовсім відповідають реаліям геополітичних процесів, проблемності претензій України на регіональне лідерство, заходи для досягнення якого можуть призвести до неефективного використання наявних ресурсів.

Практичне значення отриманих результатів полягає в подальшому розвитку геополітичних досліджень у їх регіональному вимірі; у тому, що результати можуть бути використані для політико-аналітичної та управлінської діяльності державних інститутів у сфері забезпечення національної безпеки і розвитку України та її південних регіонів, зокрема Криму. Основні положення і висновки можуть бути використані у викладанні за напрямами «Політологія», «Історія», «Міжнародні відносини».

Апробація результатів дисертації здійснювалася на XXXIV-XL наукових конференціях професорсько-викладацького складу, аспірантів і студентів ТНУ ім. В.І.Вернадського (Сімферополь, 2005-2011 рр.); круглому столі «Досвід Словаччини в процесі Євроатлантичної інтеграції» (Сімферополь, 1 листопада 2007 р.); міжнародних наукових конференціях «Сучасний світовий порядок та інтеграційні процеси на пострадянському просторі» (Ялта, 5-9 лютого 2008 р.), «Чорноморська безпека: кримський вимір міжнародних тенденцій» (Ялта, 16 вересня 2008 р.), «Ялтинська система» і сучасний світовий порядок: проблеми глобальної та регіональної безпеки» (Ялта, 17-21 лютого 2010 р.); наукових семінарах «Від Версаля до Ялти: Перша світова війна і трансформація системи міжнародних відносин» (Ялта, 11 листопада 2008 р.), «Ялта 1945 року і далі: держави та народи Чорноморського регіону у світовій політиці» (Ялта, 10 лютого 2009 р.); Сьомій міжнародній науковій конференції «Лазаревські читання - 2009» «Причорномор'я. Історія, політика, культура» (Севастополь, 7-8 жовтня 2009 р.). Матеріали і висновки дисертації обговорено на засіданнях кафедри нової і новітньої історії зарубіжних країн, міжкафедральних семінарах з кафедрою політичних наук і міжнародних відносин, а також використано у викладанні навчальних курсів на історичному факультеті ТНУ імені В.І.Вернадського.

Публікації. Основні ідеї дисертації відображено в 6 публікаціях, 3 з яких - у виданнях, які входять до переліку ВАК України як фахові.

Структура роботи включає вступ, чотири розділи, висновки, список використаних джерел і додатки. Повний обсяг дисертації 270 сторінок, у тому числі основний текст - 209 сторінок, список використаних джерел з 534 найменувань на 55 сторінках і 6 додатків на 6 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету, завдання, об'єкт і предмет роботи, охарактеризовані методологічні основи, наукова новизна, теоретичне і практичне значення дослідження, ступінь апробації його результатів.

У першому розділі «Теоретичні основи вивчення проблем безпеки в контексті міжнародно-політичних досліджень Чорноморського регіону» розглянуто визначення меж, геополітичне позиціонування регіону в контексті глобальних тенденцій і політики «великих держав», систему організації, результати і перспективи досліджень проблем безпеки в ЧР.

У підрозділі «1.1. Геополітичне позиціонування Чорноморського регіону в контексті глобальних тенденцій і політики «великих держав» проаналізовано підходи і варіанти визначення меж ЧР, констатовано, що більшість дослідників здійснює це в рамках конвенціоналістського підходу, підкреслюючи відносність цих меж, які визначаються динамікою взаємодії «місцевих» акторів і позарегіональних «гравців». Залежно від того, що є предметом їх інтересу визначаються функції конкретного геополітичного регіону як сегменту світового геополітичного простору. ЧР виконує функції транзитного регіону і геополітичного «коридору». До ЧР слід відносити не лише 6 країн, що мають безпосередній вихід до моря, а ширше коло держав, включаючи Азербайджан, Вірменію, Грецію і Молдову, а сам регіон можна розглядати як субрегіон для ширших стратегій і концепцій. ЧР розглядається як частина БЧР, Середземноморсько-Чорноморського регіону, «Великого Середземномор'я», ЧКР, «Великого Чорноморсько-Каспійського регіону», Середземноморсько-Чорноморсько-Каспійського регіону тощо. Залежно від включення ЧР в різні стратегії визначається і «серцевина» конкретного макрорегіону: Балкани - у Чорноморсько-Середземноморському регіоні; Каспій - у ЧКР. Власне Причорномор'я такої ролі не відіграє. Головна геополітична характеристика регіону - це локалізація на периферії глобальних процесів, «об'єктність», а не «суб'єктність» розвитку, імператив вбудування в процеси, центр яких знаходиться за його межами. В умовах чіткої поляризації регіонів з огляду на стабільність і нестабільність: ЧР - нестабільний регіон, що потребує адекватних моделей безпеки.

У підрозділі «1.2. Наукова інфраструктура, результати і перспективи досліджень проблем безпеки в Чорноморському регіоні» проаналізовано систему і результати міжнародно-політичних досліджень ЧР, які набули масштабного, багатоаспектного, інституціонального і багатонаціонального характеру, виявом чого є діяльність Комісії з Чорного моря, започаткованою низкою європейських фондів і центрів у 2009 р.

У Росії проблеми ЧР вивчають підрозділи інститутів РАН, в тому числі наукова Рада Середземноморсько-Чорноморських досліджень і Центр Середземномор'я та Чорномор'я Інституту Європи, Центр вивчення Центральної Азії, Кавказу та Урало-Поволжя Інституту сходознавства; а також Чорноморсько-каспійський інформаційно-аналітичний центр - філія РІСД тощо. Проблематика, пов'язана з безпекою в ЧР, розробляється і в провідних ВНЗ та їх наукових центрах: МДІМВ(У), Дипломатичній академії МЗС РФ, МДУ ім. М.В.Ломоносова, ВНЗ Нижнього Новгорода. Вивчають безпеку в ЧР і незалежні «мозкові центри», зокрема Інститут країн СНД.

У контексті дослідження важливим є внесок у розуміння глобальних тенденцій, стратегічної стабільності і безпеки таких російських дослідників, як О.Арбатов, О.Богатуров, К.Гаджієв, М.Косолапов, І.Мурадян, М.Нартов, В.Наумкін, О.Панарін, О.Пушков, А.Уткін, М.Хрустальов. Геополітичні аспекти безпеки відображено в роботах О.Дугіна, С.Переслєгіна, В.Цимбурського. Регіональні аспекти національної безпеки РФ та інших держав вивчали Є.Борисов, Г.Вовк, О.Воркунова, В.Дегоєв, С.Жильцов, І.Зонн, М.Ковальський, Ю.Кокін, І.Кукліна, А.Макаричев, М.Марджанли, А.Мощес, В.Романенко, А.Ротов, О.Рябцев, А.Скаков, А.Толкачова, С.Усов, С.Хатунцев, А.Шостак, В.Южилін, А.Язькова.

Особливу роль у розумінні контексту проблем безпеки відіграли роботи американських учених З.Бжезинського, І.Валлерстайна, П.Гордона, Дж.Ікенбері, Ч.Капхена, Г.Кіссінджера, Дж.Міршеймера, Дж.Ная, Дж.Розенау, С.Хантінгтона, A.Шлезінгера-мол. Значно посилилась увага дослідників США безпосередньо до питань безпеки в ЧР, про що свідчать роботи провідних «мозкових центрів» і реалізація конкретних проектів, зокрема Програми чорноморської безпеки Гарвардського університету; роботи Центру стратегічних і міжнародних досліджень (Вашингтон), у тому числі в рамках щорічних конференцій російсько-американської експертної мережі PONARS, перетвореної в PONARS Eurasia; дослідження Німецького Фонду Маршалла в США; Інституту Центральної Азії і Кавказу Університету Джона Хопкінса; Вашингтонського інституту близькосхідної політики. Серед американських учених необхідно назвати роботи Р.Асмуса, Б.Джексона, А.Коена, К.Ірвіна, В.Сокора, С.Лерребі, І.Лессера, П.Сондерса, Ф.Стара, А.Умланда, політолога Т.Кузьо з Університету Карлтона в Канаді.

Проблеми безпеки в ЧР активно вивчаються також дослідниками країн ЄС: в Інституті Європейського союзу досліджень у сфері безпеки; Датському інституті міжнародних досліджень; брюссельському Центрі європейських політичних досліджень; у незалежному Інституті політики безпеки і розвитку (Стокгольм); у Королівському коледжі в Лондоні; в Оксфордському університеті; у британському Королівському інституті міжнародних відносин; у Центрі геополітики і візуальній антропології Бухарестського університету; у Міжнародному центрі чорноморських досліджень в Афінах тощо. Американські і європейські центри, які досліджують ЧР, реалізують різноманітні спільні програми. Серед європейських авторів вирізняються роботи Ф.Біанчері, Ф.Бордонаро, І.Бедеску, Л.Мурешана, Н.Фергюсона, Я.Папаніколо, А.Попа, Л. ді Пуппо, Д.Сандерса, Г.Сасс, Ф.Тассінарі, Д.Тріантафілло, Дж.Шерра, П.Шульце та ін.

Активно розробляють проблеми безпеки в регіоні і дослідники інших країн. У Туреччині ці проблеми вивчають М.Айдін, Б.Арал, М.Білхан, С.Генч, А.Даутоглу, Б.Караденіз, С.Кінікліоглу, С.Оган, Н.Таракчі, А.Сомуджоглу. Масштабні дослідження проводить Турецький центр міжнародних відносин і стратегічного аналізу. В Азербайджані питання безпеки досліджують в Інституті стратегічних досліджень Кавказу, Інституті центральноазіатських і кавказьких досліджень. Активно вивчають ЧР вірменські автори С.Григорян, Р.Заргарян, С.Шакарянц та ін. У Грузії ці проблеми розробляються в Тбіліському державному університеті, у тому числі в Школі політики і міжнародних відносин; Південно-Кавказькому інституті регіональної безпеки; Грузинському фонді стратегічних і міжнародних досліджень у Тбілісі; Національному центрі проблем міжнародної безпеки. У Молдові дослідження регіону проводяться в Державному інституті міжнародних відносин, Соціал-демократичному інституті Молдови.

В Україні проблеми безпеки в ЧР вивчають у НІСД, у тому числі в його регіональних філіях в Одесі і Донецьку; ІСЕМВ НАНУ; Інституті європейських досліджень НАНУ; Інституті зовнішньої політики Дипломатичної академії України при МЗС України; КНУ імені Тараса Шевченка, ОНУ імені І.І.Мечникова. Чорноморську проблематику розробляють також дослідники з українських незалежних «мозкових центрів». Серед робіт українських авторів слід зазначити дослідження С.Аппатова, О.Білоруса, О.Брусиловської, О.Бодрука, О.Гончаренка, С.Гриневецького, В.Дергачова, Р.Джангужина, А.Єрмолаєва, Є.Камінського, В.Карасьова, І.Коваля, А.Кудряченка, В.Манжоли, Б.Парахонського, Ю.Пахомова, С.Пирожкова, Ф.Рудича, С.Толстова, С.Федуняка, Л.Чекаленко, С.Шергіна. Військово-політичним аспектам взаємодії держав у ЧР присвячені дослідження Є.Долгова, В.Корнілова, П.Лакійчука, Є.Лосєва, Г.Перепелиці, В.Хількевича; регіональній співпраці і безпеці - О.Амоша, І.Александрова, П.Варбанця, О.Власюка, О.Воловича, С.Глебова, Т.Данька, В.Дубовика, Н.Ксьондзик, В.Макухи, Ю.Макогона, І.Максименко, А.Мокія, П.Сіновець, Т.Стародуб, Т.Фічори, Г.Чижикова, Г.Шелест, М.Янковського; проблемам міждержавних відносин у ЧР - Н.Беліцер, М.Воротнюка, С.Герасимчука, О.Дьякова, О.Маначинського, Н.Мхітарян, В.Петрова, М.Плаксенка, В.Побережного, О.Цапенка, І.Черникова; геополітичній ролі Криму - І.Лосєва, Г.Надтоки, М.Юрлова та ін. У вивчення проблем безпеки в ЧР роблять внесок і кримські дослідники - представники ТНУ імені В.І.Вернадського, Філії МДУ ім. М.В.Ломоносова в Севастополі, інших ВНЗ і наукових центрів: В.Афанасьєв, М.Багров, О.Габрієлян, О.Ірхін, Н.Кисельова, С.Кисельов, С.Кулик, А.Мальгін, М.Нікітіна, А.Нікіфоров, Т.Сенюшкіна, О.Старіш, О.Тупота, А.Філатов, О.Форманчук, С.Юрченко та ін.

Результатом досліджень проблем безпеки в ЧР стало його чітке геополітичне позиціонування як транзитного регіону і геополітичного «коридору»; виділення основних груп акторів і специфіки їх інтересів; аналіз перетину в ЧР двох основних підходів до забезпечення безпеки: воєнно-політичних союзів і колективної безпеки; визначення як перспективи досліджень посилення координації наукових розробок з проведенням конференцій з вузької регіональної проблематики; створення узагальнюючих праць з історії і сучасних міжнародних відносин у ЧР на базі багатонаціонального авторського колективу з урахуванням актуальності економічного співробітництва як основи системи регіональної безпеки, політики ЄС відносно ОЧЕС, проблематики раннього попередження конфліктів, досліджень політики НАТО в Причорномор'ї.

У другому розділі «Євро-атлантичне співтовариство і концептуалізація проблем безпеки в Чорноморському регіоні» проаналізовано концепції дослідників США, країн ЄС, Туреччини, а також їх похідні.

У підрозділі «2.1. Чорноморський регіон у зовнішньополітичних концепціях США» досліджено зміст американських безпекових підходів до ЧР, які детермінуються енергетичними чинниками; прагненням створення плацдарму для операцій у регіонах, близьких до ЧР; імперативом «дроблення» євразійського простору, у тому числі і за рахунок «ізоляційних прокладок» у Балто-Чорноморському регіоні; створенням противаг ісламізму. У концепції «просування демократії і підтримання геополітичного плюралізму в Євразії» інтереси США розглядаються в контексті забезпечення ситуації, у якій жодна держава не контролювала б цей простір, а світова спільнота мала б до нього фінансово-економічний доступ. У пропонованій моделі безпеки мається на увазі світове лідерство США, партнерство з державами ЄС і ПСА, зусилля НАТО і ЄС, спрямовані на включення нових незалежних держав, передусім України, в орбіту євро-атлантичного співтовариства; створення союзів, що оформляють Балто-Чорноморську дугу з її продовженням у Центральну Азію; включення РФ в систему трансатлантичної безпеки як «нормальної» держави без імперських амбіцій, створення зони загальноєвропейської співпраці від Лісабона до Владивостока. Ця концепція безпеки, що постулює наявність у Євразії геополітичних центрів, доповнюється моделлю формування «трикутника геополітичних центрів» - Азербайджану, України, Туреччини, яка відкриває перспективи для ГУАМ і вихід за рамки пострадянського геополітичного простору із включенням у комбінацію Казахстану і Туркменистану.

Зі зміною ситуації на початку 2000-х років було сформульовано концепцію «Великого Чорноморського регіону», що передбачає посилення євро-атлантичної співпраці; використання «теорії розширення» НАТО, згідно з якою «парасолька безпеки» і заповнення вакууму сили сприяють демократичним перетворенням і реформам; об'єднання зусиль США, Німеччини, Туреччини і низки інших країн (нарівні з Болгарією та Румунією); здійснення ЄС «Програми європейського сусідства плюс»; членство країн регіону в НАТО. Події на Кавказі в 2008 р. показали, що цей проект наштовхнувся на воєнну протидію Росії. Тому всередині НАТО посилилися позиції тих, хто вважає подальше розширення блоку кроком до збільшення конфронтації. Ця тенденція дозволяє прогнозувати формування нової стратегії США і НАТО в ЧР.

У підрозділі «2.2. Чорноморський регіон у концепціях політики безпеки Європейського союзу» розглянуто моделі безпеки в дослідженнях європейських фахівців, обумовлені прагненням до диверсифікації енергопостачання; розвитку транспортного потенціалу; підтримкою демократичних цінностей. При цьому основним механізмом є ідея європеїзації - вплив на внутрішні структури сусідніх держав. Варіантом концептуалізації виступає проект «Великої Європи», що має численні трактування. Одним з них передбачено формування «Великої Європи» для зміцнення позицій ЄС у конкуренції з азіатськими державами і США на основі партнерства з РФ. Розвиток проекту «Великої Європи» передбачає взаємодію ЄС і РФ, що формують стратегічний простір, у якому Україна могла б відігравати ключову роль. З цього проекту утворюється проекція безпеки в ЧР: партнерство ЄС і РФ, яка інтегрує навкруг себе на новій основі країни пострадянського простору; включення України та Туреччини в цю геополітичну конструкцію.

Із розширенням ЄС у 2004 р. було розроблено концепцію Європейської політики сусідства, покликаної зміцнити регіональну і субрегіональну співпрацю, стабільність та безпеку. Ідеї ЄПС відображали якісну зміну традиційних європейських понять просторових стосунків між державами: практика встановлення фіксованих кордонів трансформувалася в прийняття розмитості простору, характерного для практики існування буферних держав. Проте в ході реалізації ЄПС виявилися її протиріччя з інтеграційними процесами в рамках ОЧЕС. Тому ставилося питання про взаємодію ЄС і ОЧЕС на інституціональному рівні для співпраці в п'яти ключових сферах: екології, транспорті, енергетиці, внутрішній безпеці, демократії. У 2008 р. ці підходи формалізувалися в доктрині «Чорноморська синергія» з її орієнтацією регіональну співпрацю і врегулювання конфліктів. Війна на Кавказі 2008 р. зумовила появу «Східного партнерства» з акцентом на глибшу інтеграцію з ЄС через двосторонню взаємодію України, Молдови, Азербайджану, Вірменії, Грузії і Білорусі.

У підрозділі «2.3. Моделі безпеки в Чорноморському регіоні в концепціях дослідників Туреччини» розглянуто «модерністські» і «націоналістичні» підходи з урахуванням нової ролі Туреччини як важливого енергетичного центру. «Модерністські» концепції орієнтовані на вступ у ЄС; забезпечення регіональної безпеки на базі ОЧЕС при взаємодії з ЄС; інтеграцію держав регіону в розширену Європу; зміцнення незалежності нових держав ЧР; упровадження за допомогою ЄС механізмів кризового менеджменту; підтримку діяльності НУО, захист прав людини і національних меншин; урегулювання національних конфліктів. У рамках цієї моделі безпеки приєднання ЄС до РФ, Туреччини та України створює збалансоване геополітичне утворення без однозначного лідера.

Прибічники «націоналістичного» напряму орієнтуються на роль Туреччини як нового регіонального лідера й акцентують імператив проведення самостійної політики в ЧР. Основними елементами їх моделей безпеки є: сприйняття Туреччини як одного з полюсів сили; регіональна співпраця на основі ОЧЕС; визнання провідної ролі в ЧР Туреччини і РФ; протидія експансії США, у тому числі в контексті розширення НАТО за рахунок України і Грузії; дотримання конвенції Монтрьо; створення системи безпеки Кавказу, ЧР і Прикаспійського регіону по вісі країни регіону - ЄС - ОБСЄ. У максимальному варіанті «націоналісти» розглядають формування регіональної системи безпеки на основі очолюваного Туреччиною співтовариства держав. На практичному рівні «модерністські» і «націоналістичні» концепції поєднуються в курсі правлячої Партії справедливості і розвитку, яка на основі концепції «стратегічної глибини», принципу «нульових проблем» із сусідами і «багатовекторної» зовнішньої політики сформулювала новий міжнародний курс.

У третьому розділі «Моделі безпеки в Причорномор'ї в російських зовнішньополітичних концепціях» проаналізовано регіональні проекції у сфері безпеки основних парадигм російських міжнародно-політичних досліджень: ідеалізму-лібералізму у вигляді «атлантизму»; реалізму у формі «державництва»; і геополітики, пов'язаної з «неоєвразійством».

У підрозділі «3.1. Чорноморський регіон в «атлантистських» концепціях національних інтересів Росії» проаналізовано «атлантистську» парадигму, варіативність моделей якої коливається від прагнення до повного включення РФ в євро-атлантичні інститути та активізації їх ролі в ЧР до помірніших підходів. Моделі безпеки, пропоновані на їх основі, пов'язані з пріоритетністю відносин з пострадянськими республіками, особливо з Україною з її нейтральним статусом; прагненням уникати конфліктів з НАТО і зробити вагомішою роль РФ в трансформації альянсу; перспективою зв'язків з військовими структурами НАТО і ЄС, зокрема за рахунок створення СШР; активізацією взаємодії силових структур на території пострадянських держав: співпрацею в транзиті, тиловому забезпеченні, взаємному використанні баз, формуванням механізму спільного застосування сил НАТО і РФ; обережним ставленням до Туреччини; підтриманням стосунків з Вірменією.

У підрозділі «3.2. Причорномор'я в міжнародно-політичних концепціях російських державників» проаналізовано підходи до безпеки в контексті ідеї збереження status quo як моделі безпеки в ЧР і підтримання вздовж кордонів РФ наявного балансу сил при нейтральному статусі України. Модель безпеки Росії в ЧР як «великої європейської держави» передбачає сприйняття РФ як частини Європи; негативну оцінку політики США в регіоні; акцентування самостійної ролі Росії - центра сили і лідера двох коаліцій: «вузької коаліції» країн, близьких за цивілізаційними ознаками: України, Білорусі, Казахстану та ін.; і «широкої м'якої коаліції миру», що протистоїть хаотизації міжнародних відносин; формування нової системи безпеки в Європі; реалізацію формули співробітництва з Україною - «Разом у Європу»; протидію планам інтеграції Балто-Чорноморського простору під американською егідою; збереження російських позицій і ролі ЧФ в ЧР. У деяких концепціях цього напряму акцентується імператив активної політики відносно співвітчизників у ближньому зарубіжжі, у першу чергу в Криму і східних областях України шляхом підтримки російських діаспор, створення культурних центрів, шкіл з російською мовою навчання тощо.

У рамках проекції консервативно-патріотичних концепцій релігійно-історичної парадигми на безпеку в ЧР акцентуються загроза відтиснення РФ від Середземноморсько-Чорноморсько-Каспійського регіону; геополітичний наступ «англосаксонської вісі» по Балто-Чорноморській дузі; важливість геополітичних позицій у Прибалтиці і Криму із Севастополем, які «зробили Росію великою державою»; політика США, яка спрямована на стимулювання російсько-українських протиріч. Модель безпеки в ЧР є проекцією взаємодії трикутника центрів сили: Америки - Європи - Росії, у якій безпека в ЧР забезпечуватиметься на основі співпраці РФ і Європи.

У підрозділі «3.3. Підходи до забезпечення безпеки в Причорномор'ї в російських геополітичних концепціях» розглянуто моделі безпеки в рамках концепцій відродження Росії як євразійської імперії, що визначає курс і в ЧР: оцінку пострадянського простору як сфери стратегічних інтересів; орієнтація на протидію США та ЄС; акцентування ролі ЧФ, Криму і Севастополя в зміцненні позицій у регіоні; важливість контролю над трубопроводами. Ці ідеї концептуалізувались і у підходах «неоєвразійців» про необхідність ліквідації «санітарного кордону» - Балто-Чорноморського регіону; формування на західних кордонах РФ «дружньо-нейтральних утворень» із стратегічною залежністю від Росії, що, передусім, стосується України; тотальний російський контроль над усім чорноморським узбережжям від України до Абхазії; зміцнення довготної інтеграції і підтримка широтного розмежування етнічних регіонів Закавказзя. У геополітичній концепції «Острів Росія» підкреслюється, що РФ надовго залишиться в «острівному» статусі - не претендентом на гегемонію на прилеглих «протоках» Великого Лімітрофа, а противником будь-якої чужої гегемонії. Ця позицію диктує диференційований підхід до проблем безпеки, у тому числі необхідність взаємодії РФ та Ірану і підтримки ними тих сил на Кавказі, які протистоять антиросійським «вісям» та «імперіям». У перспективі розглядається можливість солідаризації РФ з Іраном та арабськими країнами в блокуванні каспійської нафти для підтримування світових цін. Одним з варіантів забезпечення безпеки в ЧР як частини ЧКР, розглядається модель із створенням наднаціональних інститутів у ЧКР на зразок «міні-ОБСЄ», яка має бути заснована на базі ОЧЕС, з перспективою створення єдиного геополітичного простору і загального Чорноморсько-Кавказького дому.

Четвертий розділ «Безпека в Чорноморському регіоні в контексті зовнішньополітичного позиціонування України» присвячено моделям безпеки, запропонованим українськими дослідниками.

У підрозділі «4.1. Євро-атлантичний і європейський вектори зовнішньополітичних концепцій України і параметри безпеки в Причорномор'ї» проаналізовано підходи в контексті сприйняття України як частини європейської цивілізації; інтенцій з інтеграції в євро-атлантичні та європейські структури; позиціонування ЧР як сегмента Балто-Чорноморсько-Каспійського регіону. При цьому підкреслюється необхідність міжнародних зусиль для врегулювання «заморожених» конфліктів; гарантування енергетичної безпеки; роль ОДЕР-ГУАМ і СДВ, українсько-турецьких відносин для створення балансу і забезпечення стабільності у ЧР. Ці ідеї зумовлювали модель безпеки як проекції на ЧР потужності євро-атлантичних структур; посилення взаємодії з ними через регіональні механізми; розвиток відносин ЄС не лише з ОЧЕС, але й і з ОДЕР-ГУАМ та СДВ. З урахуванням цих концепцій у 2005 р. було проголошено курс України на «регіональне лідерство». Однією з моделей цього напряму стало забезпечення безпеки на основі активізації діяльності ГУАМ за підтримки НАТО і ЄС; розширення складу організації і встановленням кореляцій з ОБСЄ. При такому підході ГУАМ ставав елементом нової архітектури безпеки і нівелював проблеми, пов'язані з членством у НАТО. Проте в позиціях прибічників цього напряму є відмінності, що стосуються оцінки євро-атлантичного і європейського векторів політики України та інших сюжетів, дискусії з приводу яких кристалізували такі моделі безпеки, як регіональна проекція концепції «Великої Європи» - геополітичного трикутника ЄС-Україна-РФ, у якому Україна є системотвірною ланкою, а не периферійним елементом; і проекція на ЧР балансу сил у Євразії, який забезпечуватимуть два оборонні союзи - постнатівський європейський та об'єднаний євразійський, - з об'єднанням країн ЧР в субрегіональну організацію, дружню ЄС.

У підрозділі 4.2. «Причорномор'я в проекції політики багатовекторності та нейтрального статусу України як моделі забезпечення безпеки» відзначено, що з рубежу 2006-2007 рр. в українських наукових колах актуалізувалися підходи, що обґрунтовують імператив нейтрального статусу як моделі забезпечення безпеки. У проекції на ЧР регіональна стабільність забезпечувалася збереженням нейтрального статусу нових чорноморських держав. Розроблялися основи «політики активного нейтралітету», що передбачала участь у створенні нових постблокових систем регіональної і глобальної безпеки; включеність у діалог про нову систему безпеки в Європі, яка може бути пов'язана з майбутньою євразійською системою безпеки на основі ШОС; розвитком видобування енергоресурсів на шельфах Чорного та Азовського морів, що надавало Україні нове геополітичне позиціонування. У зв'язку з цим з 2006 р. розроблявся проект «Південний вектор», спрямований на активізацію політики в ЧР для нівелювання проблеми вибору в системі координат «Росія або Захід» і розвитку причорноморських областей та АР Крим. Це дозволяло Україні нарощувати потенціал донора європейської системи безпеки як у ЧР, так і на євро-азійському напрямі. Особливо відзначалися необхідність уважного ставлення ЄС до ОЧЕС, перегляд ролі СДВ - «клубу підтримки кольорових революцій» - і доцільность функціонування ГУАМ; формування механізму розв'язання проблем через багатосторонні зусилля шляхом неформального діалогу.

Підрозділ «4.3. Проблеми безпеки України в контексті концепції Православно-Східнослов'янської цивілізації» присвячено розгляду проекції на регіон ідентичності України як країни Православно-Східнослов'янської цивілізації, культурні основи якої багато в чому не збігаються, а то й перебувають у конфронтації з духовною природою та історично сформованими інститутами Заходу. З цього випливає висновок про те, що вирішення як соціально-економічних питань, так і проблем безпеки України можна досягнути лише на ґрунті взаємодоповнюваності з РФ та Білоруссю, у тому числі на регіональному рівні. «Плацдармом» для розвитку системи регіональних зв'язків між Україною і РФ в деяких концепціях розглядається Крим, де суспільна свідомість населення підготовлена до реалізації ідеї східнослов'янської єдності. Втім, ідея союзу східнослов'янських держав і проекція його можливостей на сферу безпеки є далекою від реалізації. Створення системи безпеки в Східній Європі за участю РФ, України і низки менших держав та її проекції на ЧР не можуть здійснитися через протиріччя між Росією та Україною, і в цьому контексті будь-яке асиметричне об'єднання за участю двох держав приречене на провал. Можливим розв'язанням проблеми є створення нової системи загальноєвропейської безпеки за участю України і Росії за умов дотримання головного принципу об'єднання - багатополярності і симетричності блоку. Хоча на сьогодні цей проект не реалізовується через протидію США, нова модель геополітичної інтеграції, у якій знімалися б системні протиріччя між основними європейськими геополітичними акторами, може мати певні перспективи.

ВИСНОВКИ

1. У контексті глобальних процесів формуються геополітичні регіони, які характеризуються динамікою взаємодії геополітичних сил, що визначають призначення регіонів як сегментів світового геополітичного простору. Одним з таких регіонів виступає ЧР, процес формування якого пов'язаний з перетином у ньому інтересів РФ, США, ЄС та регіональних акторів. Варіанти визначення меж і геополітичного позиціонування регіону та реальний політичний процес демонструють, що до ЧР слід включати десять держав з виходом до Каспію і на Балкани, а сам ЧР виступає субрегіоном для ширших стратегій - у рамках ЧКР, «серцевиною» якого є Каспій. ЧР становить собою перехресне геополітичне поле, у якому реалізуються функції транзитного регіону і геополітичного «коридору», що зумовлює нестабільність регіону й актуальність розробки адекватних моделей безпеки.

2. Формування ЧР і еволюція геополітичної взаємодії в регіоні здійснювалися в умовах «поділу радянської спадщини» упродовж декількох етапів: 1992-1996 рр. характеризувалися інтеграційними ініціативами, спрямованими на дистанціювання колишніх частин радянської імперії від метрополії; 1997-2001 рр. пов'язані з посиленням уваги до регіону з боку США і ЄС у зв'язку з енергетичними ресурсами Каспію; 2001-2008 рр. визначалися операціями США в Афганістані та Іраку, зростанням ролі транзиту енергоресурсів, «кольоровими революціями» в Грузії й Україні, вступом Болгарії і Румунії до НАТО та ЄС, змінами в політиці РФ і Туреччини; із середини 2008 р. настає новий етап, пов'язаний з війною на Кавказі, посиленням позицій ЄС, світовою фінансово-економічною кризою. У цьому контексті традиційні інститути втрачають ефективність у формуванні системи безпеки в ЧР.

3. Дослідження проблем безпеки в ЧР відразу набули багатонаціонального та інституціонального характеру і привели до розуміння того, що в ЧР діють чотири групи акторів: світові держави - США, РФ, ЄС; регіональні центри сили - Туреччина, Україна, Румунія; інші держави; міжнародні організації - ОЧЕС, НАТО, ОДКБ, ЄС, ОБСЄ, СНД, ОДЕР-ГУАМ, СДВ. У цьому контексті забезпечення безпеки в ЧР передбачає врахування трьох рівнів: глобального, загальноєвропейського та регіонального. У ЧР існує перетин двох основних моделей безпеки: воєнно-політичних союзів і колективної безпеки, а основні загрози пов'язані з етнополітичними конфліктами та формуванням дуги вразливості - від Середземномор'я через Чорномор'я, Кавказ до Центральної Азії. Перспективи досліджень полягають у посиленні координації в рамках наукових програм ОЧЕС, наукових розробках зі створенням узагальнюючих праць з історії і сучасних міжнародних відносин у ЧР на базі багатонаціонального авторського колективу; вивченні економічного співробітництва як основи системи регіональної безпеки, політики ЄС щодо ОЧЕС, проблематики раннього попередження конфліктів; дослідження політики НАТО в ЧР.

4. У 1990-і рр. оформилася концепція курсу США на підтримку геополітичного плюралізму і просування демократії на пострадянському просторі, спроектована і на ЧР. В основі похідної моделі безпеки покладено принципи підтримання стабільної рівноваги, при якій США виступають арбітром; створення євро-атлантичної системи безпеки з провідною роллю НАТО; включення в неї РФ як «молодшого партнера»; об'єднання держав у рамках союзів, які оформлюють БЧР; недопущення інтеграції України з РФ за рахунок підтримання керованого конфлікту. Похідною від такого підходу виступала концепція безпеки за рахунок активізації ГУАМ шляхом створення за підтримки США «трикутника геополітичних центрів» - Азербайджану, України, Туреччини. Зміна ситуації зумовила формування концепції «Великого Чорноморського регіону», де підкреслювалася взаємодія США, ЄС та інших країн, діяльність НАТО і ОБСЄ, включення в систему України, Молдови і країн Південного Кавказу. Проте реалізація цієї моделі виявилася проблематичною через спротив РФ, зміни в політиці Туреччини і неоднозначну політику «старої» Європи. Тому актуалізується проблема створення нової архітектури безпеки, яка заснована на пом'якшенні блокового підходу і передбачає існування нейтральних держав. Ця тенденція дозволяє прогнозувати формування нової концепції стратегії США і НАТО в ЧР.

5. В основі політики безпеки ЄС у ЧР лежить концепція ЄПС і похідні проекти, спрямовані на створення «кільця дружніх країн» на кордонах ЄС. У ЧР основними напрямами взаємодії є екологія, енергетика, транспорт, внутрішня безпека та демократія. У політиці ЄС акцент з договірних двосторонніх відносин змістився на більш цілісний підхід - на розгляд ЧР як регіону єдиної політики, що й визначено в концепції «Чорноморська синергія» і в «Східному партнерстві». ЄС ігнорував можливості стабілізації ЧР за рахунок ОДЕР-ГУАМ, СДВ, ОЧЕС, а також те, що, усупереч встановленню фіксованих меж - традиційної європейської практики, - ідея сусідства вносить елемент розмитості геополітичного простору. Одна з моделей безпеки в ЧР, що є похідною від концепції «Великої Європи», ґрунтується на взаємодії ЄС та РФ, яка інтегрує на новій основі пострадянські країни і включає в систему Україну та Туреччину.

6. Дослідники Туреччини формують моделі безпеки в рамках «модерністського» і «націоналістичного» напрямів. Модерністські підходи орієнтовані на вступ Туреччини в ЄС; сприйняття ЧР компонентом розширеної Європи; акцентування ролі ОЧЕС як основи безпеки та інституціональної взаємодії з ЄС; оцінку ролі ЄС як нового лідера в ЧР, здатного сприяти подоланню регіональних конфліктів та забезпеченню безпеки на основі взаємодії Туреччини, РФ, України і ЄС. Представники націоналістичного напряму бачать у Туреччині нового регіонального лідера, здатного убезпечити ЧР на основі взаємодії Туреччини та РФ і створення системи безпеки Кавказу, ЧР і Каспійського регіону по вісі «країни регіону - ЄС - ОБСЄ».

7. Російські концепції безпеки в ЧР формуються в рамках «атлантизму», реалізму у формі «державництва» і геополітичних підходів, пов'язаних з неоєвразійськими концепціями, і дають широкий спектр моделей безпеки від зміцнення в ЧР співробітництва із США та ЄС аж до вступу в євро-атлантичні інститути; до підтримки status quo як моделі безпеки в ЧР; зміцнення позицій РФ в ЧР за рахунок взаємодії з державами «старої» Європи; формування нового імперського демократичного полюса з тотальним контролем над північним узбережжям Чорного моря.

8. Українські концепції безпеки в ЧР формуються в рамках парадигм євро-атлантичного і європейського вибору, багатовекторності та нейтралітету як моделі забезпечення безпеки і концепції Православно-Східнослов'янської цивілізації з формулюванням моделей безпеки на основі проекції на ЧР потужності євро-атлантичних структур; участі України у «Великій Європі», концепція якої має геополітичну формулу трикутника ЄС-Україна-Росія, у якому Україна є системотвірним елементом з важливою комунікаційною функцією; укріплення безпеки в ЧР за рахунок збереження нейтрального статусу України, Грузії та Молдови; на основі цивілізаційної єдності України, Росії і Білорусі з проекцією на ЧР.

9. Подолання «вакууму безпеки» в ЧР шляхом формування нових моделей передбачає врахування того, що на рубежі 1980-1990-х років у Європі і в світі почався процес змін, які далекі від завершення і, судячи з історичного досвіду, займуть проміжок близько 30 років. Тому спроби створити міцну структуру відносин в умовах, коли інтереси держав матимуть поточний характер, можуть виявитися непродуктивними. У цьому контексті у держав ЧР багато спільних сфер інтересів і проблем (екологія, туризм, розвиток транспорту і культурної співпраці), розв'язання яких поступово формуватиме основу для створення системи воєнно-політичної безпеки. При цьому система безпеки в ЧР має бути частиною масштабнішого проекту полірегіонального характеру, а збільшення кількості гравців у ЧР не є обов'язковою умовою зміцнення регіональної безпеки. Зараз ЧР слід розглядати як зону конкуренції різних геополітичних проектів, кожен з яких має шанс на успіх. У реалізації таких проектів все більшу роль відіграє «м'яка сила», і методи забезпечення геополітичного контролю стають усе більш гнучкими, з перевагою ідеологічних та економіко-фінансових засобів контролю над простором.

10. Для України доцільною є реалізація концепції нейтральної держави, що дозволяє реалізовувати самостійну зовнішню політику, зосередитися на економіці, відігравати активнішу роль в ОЧЕС, а не відволікатися на створення кон'юнктурних асоціацій держав на зразок ОДЕР-ГУАМ і СДВ, що призводить до малоефективних витрат ресурсів. У цьому контексті найкращою моделлю безпеки в ЧР для України є проекція концепції «Великої Європи» з геополітичним трикутником ЄС - Україна - РФ у рамках взаємодії в регіоні чотирьох центрів сили: ЄС, РФ, України і Туреччини.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Бебешко О. «Пятиденна війна» на Кавказі 2008 р.: причини і геополітичні наслідки / Олена Бебешко // Освіта регіону. Політологія. Психологія. Комунікації.- 2010.- № 2.- С.87-93.

2. Бебешко Е.В.Черноморский регион: проблема определения границ и геополитического позиционирования в современных международно-политических исследованиях / Е.В.Бебешко // Ученые записки ТНУ. Серия: Политология. Социология.- 2010.- Т.23(62), №3.- С.172-183.

3. Бебешко Е.В. Украина в концепции американского мирового лидерства З. Бжезинского: продвижение демократии и поддержка геополитического плюрализма в Евразии / Е.В.Бебешко // Ученые записки ТНУ. Серия: Политические науки.- 2008.- Т.21(60), № 1.- С.62-78.

4. Бебешко Е.В. Основы внешней политики России и Черноморский регион в религиозно-исторической парадигме современной российской историографии / Е.В. Бебешко // Світова цивілізація і міжнародні відносини.- 2010.- № 1(4).- С.77-84.

5. Бебешко Е.В. Интеграционные институты на постсоветском пространстве: сравнительный анализ / Е.В. Бебешко // Современный мировой порядок и интеграционные процессы на постсоветском пространстве: материалы международной научной конференции (Крым. Ялта. Ливадийский дворец музей, 5-9 февраля 2008 г.): Сб. науч. ст. / Под ред. С.В.Юрченко.-Симферополь: АнтиквА, 2008.- С.174-185.

6. Бебешко Е.В. Общественная дипломатия и внешняя политика в глобализирующемся мире: подходы в США и России / Е.В. Бебешко // Общественная дипломатия, неправительственные организации и эволюция международных отношений в ХХ-ХХI веках: Материалы международной научной конференции: Сб. науч. ст. / Под ред. С.В.Юрченко.- Симферополь: АнтиквА, 2008.- С.118-123.

АНОТАЦІЇ

Бебешко О.В. Моделі безпеки у Чорноморському регіоні в сучасних міжнародно-політичних концепціях. - Рукопис.

Дисертація на здобуття вченого ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.04 - політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку. - Таврійський національний університет імені В.І.Вернадського. - Сімферополь, 2011.

У контексті глобальних процесів відбувається формування геополітичних регіонів, серед яких особливе місце займає Чорноморський регіон, що характеризується важливим геостратегічним положенням, перетином інтересів США, ЄС, РФ, Туреччини та інших акторів, наявністю загроз різного типу, що зачіпають національну безпеку України. У цих умовах у міжнародно-політичних дослідженнях триває пошук моделей регіональної безпеки. У роботі проаналізовано моделі - похідні від американських концепцій "просування демократії і підтримання геополітичного плюралізму в Євразії", "Великого Чорноморського регіону"; проекту "Великої Європи" і Європейської політики сусідства; турецьких "модерністських" і "націоналістичних" підходів; російських концепцій "атлантизму", "державництва" та "неоєвразійства"; українських підходів у контексті євро-атлантичного і європейського векторів політики, збереження нейтрального статусу, посилення інтеграції в рамках Православно-Східнослов'янської цивілізації.