Кримськотатарський національний рух як суб'єкт політичного процесу в Криму

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Таврійський національний університет імені В.І. Вернадського

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

23.00.05 - етнополітологія та етнодержавознавство

Кримськотатарський національний рух як суб'єкт політичного процесу в Криму

Бекіров Сервер Наріманович

Сімферополь - 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії та соціальних наук Республіканського вищого навчального закладу „Кримський гуманітарний університет” (м. Ялта) Міністерства освіти, науки, молоді і спорту Автономної Республіки Крим

Науковий керівник доктор політичних наук, професор Юрченко Сергій Васильович, Таврійський національний університет імені В.І.Вернадського, завідувач кафедри політичних наук і міжнародних відносин.

Офіційні опоненти:

доктор політичних наук, професор Оніщенко Ірина Григорівна, Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв (м. Київ), професор кафедри менеджменту;

кандидат політичних наук, доцент Муратова Ельміра Серверівна, Таврійський національний університет імені В.І. Вернадського, доцент кафедри політичних наук і міжнародних відносин

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Є.О. Горюнова

Анотація

кримський татарин політичний

Бекіров С.Н. Кримськотатарський національний рух як суб'єкт політичного процесу в Криму - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.05 - етнополітологія та етнодержавознавство. - Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського. - Сімферополь, 2011.

У роботі досліджуються історичні і політичні передумови і умови зародження національного руху кримських татар, характеризуються основні етапи його розвитку, ідейно-політичні установки, особливості, форми і методи його діяльності, процеси диференціації, взаємодія з різними політичними силами Криму і України і моделюються основні варіанти еволюції руху на сучасному етапі. Кримськотатарський національний рух - один з головних суб'єктів політичного процесу в Криму - розглядається як форма діяльності на основі етнічної мобілізації, типи якої - оборонний і наступальний - чергуються в процесі його еволюції. Параметрами функціонування руху виступають цілі, структура політичних можливостей, ролева диференціація, етнічна ідеологія, особливості політичної організації, мобільні ресурси, політична стратегія і тактика. Національний рух кримських татар є важливим чинником впливу на національну політику України, що дозволяє визначити напрями підвищення її ефективності.

Ключові слова: кримськотатарський національний рух, політичний процес, депортація, Крим.

Аннотация

Бекиров С.Н. Крымскотатарское национальное движение как субъект политического процесса в Крыму. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата политических наук по специальности 23.00.05 - этнополитология и этногосударствоведение. - Таврический национальный университет имени В.И. Вернадского. - Симферополь, 2011.

В работе исследуются исторические и политические предпосылки и условия зарождения национального движения крымских татар, характеризуются основные этапы его развития, идейно-политические установки, особенности, формы и методы его деятельности, процессы дифференциации, взаимодействие с различными политическими силами и моделируются основные варианты эволюции движения на современном этапе.

Крымскотатарское национальное движение - один из главных субъектов политического процесса в Крыму - рассматривается как форма деятельности на основе этнической мобилизации. Параметрами функционирования движения выступают цели, структура политических возможностей, ролевая дифференциация, этническая идеология, особенности политической организации, мобильные ресурсы, стратегия и тактика.

В результате присоединения Крыма к России в жизни крымских татар произошли серьезные изменения, обусловившие эмиграцию в Турцию, носившую волнообразный характер и ставшую одной из первых форм протеста и предпосылкой к зарождению национального движения, формировавшегося на протяжении несколько этапов. В эволюции крымскотатарского движения проявлялась двойственность в отношении к действующей власти: часть крымскотатарских лидеров ориентировалась на сотрудничество с ней, а часть выступала против такого сотрудничества, зачастую ориентируясь на поддержку внешних сил. При этом пики активности национального движения крымских татар были непосредственно связаны с ослаблением власти в силу внешних или внутренних факторов.

Тактика, используемая национальным движением, принесла желаемые результаты: основная задача - возвращение в Крым - была решена. На этапе 1944-1991 гг. движение прошло путь от стихийного объединения народа в борьбе за возвращение на родину до организованных форм политической борьбы. В движении наметились процессы дифференциации, при этом ОКНД пользовалась максимальной поддержкой крымских татар, ее лидеры провели Курултай и образовали Меджлис. Осуществился переход от радикальных форм борьбы к использованию широкого спетра методов, включая активное участие в выборах и работу представителей движения в Верховном Совете Крыма и Верховной Раде Украины. Формируется система партнерства крымских татар и украинских национальных сил. Институционализировалось взаимодействие властей и национального движения, как на региональном, так и на общегосударственном уровне - был образован Совета представителей крымскотатарского народа при Президенте Украины.

В условиях нового этапа развития национального движения усиливается процесс дифференциации, выразившийся в деятельности таких политических организаций как Адалет, Милли Фирка, Миллет, Крымскотатарский блок, Координационный совет, НДКТ и др. На основании взаимодействия комплекса внешних и внутренних факторов выявлено восемь основных моделей эволюции крымскотатарского национального движения на современном этапе.

Результаты деятельности крымскотатарского национального движения, рассматриваемого в качестве важного фактора влияния на национальную политику Украины, позволяют обозначить направления ее оптимизации. формирование концепции национальной политики Украины в АРК; создание правовой базы для регулирования национальных отношений; подготовка и реализация программ по развитию народов Крыма; повышение эффективности взаимодействия между автономией и Центром; принятие мер по систематическому мониторингу этнополитической ситуации в Крыму; улучшение информационно-аналитического и кадрового обеспечения национальной политики; расширение взаимодействия органов власти с общественными и политическими организациями; создание общеукраинской общественной организации, призванной стать консолидирующим центром для постоянного диалога этнических групп с органами государственной власти.

Ключевые слова: крымскотатарское национальное движение, политический процесс, депортация, Крым.

Annotation

Bekirov S.N. Crimean Tatars National Movement as a Subject of Political Process in Crimea. - Manuscript.

The thesis for a Candidate Degree in Political Science. Speciality 23.00.05 - Ethnopolitical Science and State Science. - Taurida Vernadsky National University. - Simferopol, 2011.

The thesis deals with various historical and political grounds and conditions for the rise of the Crimean Tatars national movement. In the present research its main stages of development, political ideas, peculiarities, forms and methods of its activities, its differentiation processes and interaction with political forces of Crimea and Ukraine are characterized; main possible variants of the Crimean Tatars national movement further development on the contemporary stage are modeled.

Crimean Tatars national movement being one of the main subjects of the political process in Crimea is regarded as a form of activity based on ethnic mobilization which main types - defensive and offensive - are interchangeable during its evolution. Among the essential characteristic features of the national movement are its objectives, the structure of its political abilities, role differentiation, ethnic ideology, peculiarities of political organization, mobile resources as well as political strategy and tactics.

Crimean Tatars national movement carries out deep impact on the national policy of Ukraine allowing to define possible ways to increase the effectiveness of the latter.

Key words: Crimean Tatars national movement, political process, deportation, Crimea.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Політичні процеси кінця ХХ століття призвели до розпаду Радянського Союзу та створення нових незалежних держав. Набуття Україною незалежності, з одного боку, уособлювало національне відродження українського народу, а з іншого, викликало необхідність створення умов для розвитку етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх народів і національних меншин України, формування ефективної державної національної політики.

Поліетнічний і поліконфесійний характер української держави вимагає активізації досліджень ролі національного чинника у внутрішньополітичних процесах, аналізу діяльності національних суб'єктів політичного процесу, особливостей міжетнічних відносин, що впливають на формування та реалізацію етнонаціональної політики держави. Важливо зазначити, що внутрішній вимір етнополітичних питань у багатонаціональних державах тісно пов'язаний із міжнародними проблемами, формуванням і реалізацією зовнішньої політики, що знаходить чітке вираження у взаємодії національних меншин у державах та діаспор, часом численних і політично впливових, в інших країнах; або в їх відносинах з державами, в яких відповідна нація є титульною.

Дослідження етнополітичних процесів актуалізується і тим, що в сучасному світі багато держав, у тому числі й Україна, стикаються зі сплеском націоналізму та релігійного екстремізму, зростаючою кількістю етнополітичних конфліктів, що створюють складну ситуацію в суспільстві і кидають виклик державності. Цей „підйом” націоналізму розглядається як довготривала тенденція розвитку сучасного світу.

Особливо гостро ці проблеми характеризують політичні процеси в Автономній Республіці Крим, де етноконфесійні чинники з особливою силою виявляють себе з поверненням кримських татар та інших депортованих народів на свою історичну батьківщину. В останні два десятиліття проблема повернення та облаштування кримських татар, питання політико-правового статусу кримськотатарського народу виступають найважливішими чинниками етнополітичної ситуації на півострові, визначаючи діяльність кримськотатарського національного руху - одного з провідних суб'єктів політичного процесу в Криму, який виступає свого роду індикатором суспільно-політичної ситуації на півострові і впливає на політичне становище в Україні.

Ці процеси відбуваються на тлі особливої геополітичної ролі Криму, територія якого історично виступає частиною цивілізаційного перехрестя, на якому стикалися православ'я й іслам, уособленням досвіду взаємодії цивілізацій; місцем локалізації потужної спадщини Римської, Візантійської й Османської імперій, що опосередковано впливає на сучасні народи та держави; регіоном, у якому впродовж століть розгорталася боротьба великих держав. У сучасних умовах ці обставини доповнюються особливою роллю Криму в зростаючій зовнішньополітичній боротьбі за вплив у Причорномор'ї, конкуренцією держав за контроль над шляхами постачання енергоресурсів Каспію на ринки Європи, яка має і внутрішньополітичні виміри.

У цьому контексті формування сприятливих умов соціально-економічного, політичного та культурного розвитку України, гармонізація етноконфесійних відносин в АРК припускають всебічний аналіз еволюції, діяльності суб'єктів політичного процесу в автономії, в тому числі кримськотатарського національного руху.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційної роботи є частиною дослідницької проблеми кафедри філософії і соціальних наук Республіканського вищого навчального закладу „Кримський гуманітарний університет” (м. Ялта) „Філософські основи соціально-гуманітарних наук: теорія і практика” (державний реєстраційний № 0107U001587).

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження - аналіз передумов, причин і умов виникнення і еволюції національного руху кримських татар та його впливу на суспільно-політичні процеси в Криму.

Завдання дослідження полягають у тому, щоб:

1. Проаналізувати ступінь вивченості проблеми, систематизувати та класифікувати джерела, що характеризують кримськотатарський національний рух як суб'єкт політичного процесу в Криму.

2. Виявити історичні, політичні передумови та умови зародження національного руху кримських татар і встановити основні етапи його еволюції.

3. Розкрити ідейно-політичний зміст національного руху кримських татар на різних етапах його розвитку, виявити основні особливості, тенденції, форми і методи його діяльності.

4. Розглянути еволюцію організаційних форм національного руху кримських татар, виявити причини його диференціації й основні моделі подальшої еволюції.

5. Проаналізувати законодавчу базу політики держави щодо кримських татар у різні історичні періоди як принциповий чинник впливу на розвиток кримськотатарського національного руху.

6. Охарактеризувати взаємодію кримськотатарського національного руху з різними політичними силами Криму й України.

7. Визначити основні напрями політики української держави щодо кримськотатарського національного руху та виявити шляхи оптимізації міжнаціональних відносин в АРК.

Об'єкт дослідження - політичний процес в Криму.

Предмет дослідження - кримськотатарський національний рух як суб'єкт політичного процесу в Криму.

Методи дослідження. У дисертації комплексно застосовано загальнонаукові й конкретно наукові підходи та методи.

Застосування структурно-функціонального підходу обумовлювалося сприйняттям суспільства як функціональної системи, сприяло визначенню ролі діяльності національних рухів, встановленню універсальних закономірностей функціональної дії соціальних систем, виділенню в них структурних складових і їх ролей (функцій). За допомогою соціологічного підходу розкрито соціальну основу політичних подій, виявлено взаємозв'язок політики й інших сфер життя. Інституціональний підхід застосовувався при розгляді національного руху як інституту реалізації політичної діяльності для досягнення поставлених цілей; критико-діалектичний підхід дозволив виявити внутрішні протиріччя національного руху кримських татар.

За допомогою порівняльно-історичних методів (хронологічний, ретроспективний, прогностичний, періодизації) вивчено політичні явища в тісному зв'язку з історичними умовами; розвиток національного руху в залежності від політичної й економічної ситуації в країні, а також виявлено шляхи подальшого розвитку національного руху кримських татар.

Порівняльний метод застосовувався для зіставлення однотипних соціальних явищ. За допомогою порівняльного методу виявлено специфічні особливості політичних структур, їх відмінності, знайдено точки дотику, можливість застосування ефективних форм і шляхів розв'язання політичних проблем.

Основний обсяг дослідження здійснено за допомогою аналізу документів і наукових публікацій в академічних журналах, науково-публіцистичних виданнях, газетах, окремих монографій, наукових доповідей, аналітичних матеріалів, що дозволило визначити зміст і соціально-політичну спрямованість національної політики держави, діяльності кримськотатарського національного руху, інших суб'єктів політичного процесу, ступінь впливу на них тих чи інших внутрішніх і міжнародних чинників.

За допомогою методу моделювання зроблено спробу визначення шляхів розвитку кримськотатарського національного руху. При цьому моделі виступають як умовні образи - описи, які спрощено відображають найсуттєвіші властивості предмета дослідження.

Наукова новизна одержаних результатів характеризується тим, що вперше:

- в українській політичній науці зроблено системний аналіз національного руху кримських татар як соціально-політичного явища;

- охарактеризовано моделі розвитку кримськотатарського національного руху в сучасних умовах;

- у науковий обіг введено раніше невідомі та маловідомі документальні джерела (матеріали національного руху, архівні матеріали);

конкретизовано:

- зміст поняття „національний рух”;

- етапи національного руху з урахуванням закономірностей економічного, політичного та культурного розвитку держави, особливостей політики щодо кримських татар;

- основні тенденції розвитку національного руху кримських татар, його організаційні й інституційні особливості та ідейно-політичні установки;

- сутнісні характеристики сучасних політичних процесів у Криму, їх вплив на національний рух кримських татар;

отримало подальшого розвитку:

- уявлення про роль національного руху кримських татар у суспільно-політичному житті української держави при визначенні шляхів політико-правового розвитку Автономної Республіки Крим;

- дослідження суперечностей у політиці України щодо кримськотатарського народу, можливі сценарії розвитку міжнаціональних відносин в Криму та шляхи їх оптимізації.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що теоретичні положення та висновки дослідження сприяють більш повному та цілісному відтворенню історичного минулого кримських татар, оцінці діяльності національного руху з метою гармонізації політичних процесів і міжнаціональних відносин у Криму. Результати роботи можуть бути використані для розробки нормативних і спеціалізованих навчальних курсів з політології, історії та етнології, а також для розробки комплексних моделей і програм у галузі державного управління етнополітичними процесами.

Основні наукові положення та висновки дисертації впроваджено в навчально-виховний процес Республіканського вищого навчального закладу «Кримський гуманітарний університет» (м. Ялта).

Апробація результатів дослідження. Основні результати дослідження викладено в доповідях і виступах на 11 конференціях, у тому числі 5 міжнародних, 3 всеукраїнських та 3 регіональних: „Ялта 1945-2005: от биополярного мира к геополитике будущего” (Ялта, 2005), „Вторая мировая война: человек, общество, государство” (Ялта, 2006), „Дипломатия Великой Победы: итоги исследований и уроки для формирования новой системы международных отношений” (Ялта, 2006), „Розвиток освіти в умовах поліетнічного регіону” (Ялта, 2008), „Современный мировой порядок и интеграционные процессы на постсоветском пространстве” (Ялта, 2008); „Проблеми інтеграції кримських репатріантів в українське суспільство” (Київ, 2004), „Професіоналізм педагога (проективна педагогіка: питання теорії та практики)” (Ялта, 2004), „Розвиток освіти в поліетнічніх регіонах” (Ялта, 2006); VIII науково-теоретичної конференції професорсько-викладацького складу, студентів і аспірантів Кримського державного інженерно-педагогічного університету (Сімферополь, 2002), X науково-теоретичної конференції професорсько-викладацького складу, студентів і аспірантів Кримського державного інженерно-педагогічного університету (Сімферополь, 2004), „Профессиональная подготовка будущего специалиста: проблемы теории и практики” (Ялта, 2008).

Публікації. Результати дослідження викладено в 10 наукових публікаціях, із яких 4 - у спеціалізованих виданнях зі списку, затвердженого ВАК України, 6 - у збірниках матеріалів конференцій.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації - 229 сторінок, 29 сторінок - список джерел, що включає 282 найменування.

2. Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету та завдання, об'єкт і предмет дослідження, наведено перелік застосованих методів, виділено наукову новизну, практичне значення та ступінь апробації отриманих результатів.

У першому розділі „Теоретико-методологічні основи дослідження” на концептуальному рівні розглянуто феномен національних рухів, понятійний апарат дослідження, особливості політичного процесу в Криму, джерельну базу й історіографію кримськотатарського національного руху.

У підрозділі 1.1 „Національний рух як феномен. Понятійний апарат дослідження” розглянуто особливості виникнення й еволюції суспільно-політичних рухів як суб'єктів політичного процесу, що характеризуються такими особливостями, як значна широта цілей і завдань; відсутність жорсткої оргструктури, рухливість учасників; керівництво за ознакою лідерства.

Особливий тип суспільно-політичних рухів - етнополітичні або національні рухи, які формуються на основі етнічної мобілізації, що розуміється як процес, в ході якого певна етнічна група політизується на основі усвідомлення своїх колективних інтересів, а потім організується як політичний суб'єкт. Розрізняються два типи мобілізації: оборонний (реактивний) і наступальний (проактивний).

На основі аналізу досліджень Б. Андерсона, Ф. Барта, Г. Беккера, П. Ван ден Берга, П. Бергера, М. Бердяєва, П. Брасса, Ю. Бромлея, М. Вебера, Е. Геллнера, І. Гердера, Л. Гумільова, Е. Дюркгейма, А. Здравомислова, В. Козлова, А. Коена, Т. Лукмана, П. Новгородцева, М. Нордберга, Д. Оруелла, Т. Парсонса, Г. Панкратової, Е. Сміта, Е. Хобсбаума, С. Широкогорова, К. Янга та інших авторів зазначено, що походження етносів і, відповідно, національних рухів розглядається з позицій трьох основних теорій: примордіалістської, інструменталістської та конструктивістської.

Конструктивізм виступає як методологічна основа, за допомогою якої можливе ефективне вивчення кримськотатарського національного руху, що є формою діяльності людей однієї національності, спрямованої на збереження рідної мови, релігії, культури, традицій, історичної пам'яті, досягнення рівних політичних прав у рамках багатонаціональної держави, досягнення спеціального статусу та/або досягнення державності. Параметрами функціонування та дослідження національних рухів виступають цілі; структура політичних можливостей; рольова диференціація; етнічна ідеологія; особливості політичної організації; мобільні ресурси; стратегія та тактика.

У підрозділі 1.2 „Особливості еволюції політичного процесу в Криму як фактор дослідження національного руху кримських татар” зазначено, що сучасний політичний процес в Україні охоплює сукупність політичних взаємодій суб'єктів, носіїв та інститутів влади. Вони діють на основі тих ролей і функцій, які задаються системою культури, традиціями, конфесійним середовищем, ментальністю суспільства, особливостями його історичного розвитку, рисами психологічного складу етносів. Складовою частиною політичного процесу в Україні є політичний процес у Криму, що є середовищем функціонування кримськотатарського національного руху.

Із точки зору вивчення національного руху кримських татар, сучасна політична історія Криму може бути розділена на кілька етапів. Перший етап (1991-1994 рр.) характеризувався поверненням кримських татар із місць депортації; активізацією політичних сил, що призвело до створення автономії; структуруванням національного руху шляхом скликання Курултаю та створення Меджлісу, що орієнтувався на відновлення політичних прав кримських татар на національно-державне самовизначення на своїй національній території; наростанням суперечностей між кримською й українською владами; виборами Президента Республіки Крим; політичною кризою на півострові; нерозв'язаністю проблем кримських татар, які використовували на підставі наступальної мобілізації активні методи боротьби, що призвело до зіткнень із правоохоронними органами.

Другий етап (1994-1998 рр.) характеризувався зростанням конфліктної ситуації та впливу кримінальних груп; суперечностями між різними політичними силами; конфліктами між українськими та кримськими владами; поверненням автономії в правове поле України та прийняттям Конституції АРК на підґрунті розвитку в країні централізаторських тенденцій і формування сильної президентської вертикалі влади. На цьому етапі відбулася зміна політичних установок кримськотатарського національного руху: як основний напрям діяльності Меджлісу було визначено завдання домагатися визнання за кримськими татарами статусу „корінного народу” і статусу Криму як національно-територіальної автономії у складі України.

Третій етап (1999-2004 рр.) характеризувався тим, що центральна влада міцно утримувала регіональні еліти в сфері свого впливу, контролювала політичні процеси в регіонах; у Криму вплив на політичну ситуацію надавали численні політичні партії, а в етнічному складі Верховної Ради АРК відбулися зміни, пов'язані з включенням кримських татар у регіональні політичні процеси: кількість депутатів кримських татар збільшилась.

Четвертий етап (2005-2010 рр.) характеризувався виборами Президентом України В. Ющенка; низьким рівнем підтримки населенням Криму діяльності центральних органів влади; збільшенням чисельності прихильників опозиції; посиленням диференціації кримськотатарського національного руху; загостренням відносин між Росією й Україною; виборами 2010 р.

З приходом до влади В. Януковича розпочався п'ятий етап в еволюції політичного процесу в Криму, який характеризується посиленням централізації; інфільтрацією в політичний простір представників донецької політичної еліти, спробами формування нової політики щодо кримських татар.

На кожному з етапів еволюції політичного процесу в Криму виявлялися його специфічні характеристики, які є важливим зовнішнім чинником впливу на кримськотатарський національний рух: наявність різних культурно-цивілізаційних моделей розвитку та великою мірою конфліктна взаємодія суспільно-політичних сил, що їх представляли; нероздільність політики й економіки; висока концентрація політичної влади і ресурсів у руках правлячої еліти, що змушує опозицію виступати радикальним рухом, а не політичним опонентом; відсутність консенсусу між учасниками регіонального політичного процесу; наявність автономії в Криму; специфіка елітних взаємин; особливості електорального поля; сплеск релігійної самосвідомості; зростання етнічної самоідентифікації; наявність чинників зовнішнього впливу, насамперед в особі Росії та Туреччини. Вплив цих чинників обумовлює високий ступінь конфліктності регіонального політичного процесу.

У підрозділі 1.3 „Джерельна база дослідження кримськотатарського національного руху” зазначено, що ця проблематика залишається серед маловивчених сюжетів при наявності досить великого обсягу літератури, присвяченої історії, релігії, культурі, традиціям та побуту кримських татар.

Значний внесок у вивчення цього кола проблем у різний час внесли М. Акчурин, Ф. Андрієвський, С. Байбуртлі, У. Боданінський, Т. Бояджі, А. Булатов, І. Гаспринський, Ф. Домбровський, В. Кондараки, А. Кричинський, А. Кримський, Ф. Лашков, А. Маркевич, Є. Марков, А. Медієв, Б. Муртазаєв, Н. Остроумов, Я. Пічакчі, Г. Радде, А. Самойлович, В. Смирнов, Е. Тотлебен та ін.

Дослідження різних аспектів цієї проблематики було продовжено в роботах сучасних дослідників О. Беннігсена, О. Бойцової, В. Возгрина, В. Ганкевича, Е. Гафарова, Н. Горошкова, І. Керімова, М. Кирюшко, Л. Корольової, Ю. Кочубея, А. Куркчі, Е. Муратової, Д. Прохорова, П. Тарана, О. Тимощука, Д. Урсу, Р. Фазилова, Д. Хованцева, С. Шендрікової.

Участь і роль кримських татар у переломних історичних подіях висвітлювалася в дослідженнях М. Акулова, М. Багрова, Л. Вакатової, С. Громова, О. Зарубіна, В. Зарубіна, В. Корольова, Д. Омельчука, О. Романька, С. Юрченка.

Великий блок історичних і політичних досліджень сучасних фахівців присвячено дослідженню депортації кримських татар, поверненню до Криму, облаштуванню та участі в політичному житті, в якому виділяються роботи О. Габріеляна В. Котигоренка, Р. Куртієва, О. Латишевої, Г. Луцишина, О. Кислого, А. Мальгіна, Р. Музафарова, А. Никифорова, В. Петрова, І. Прибиткової, Т. Сенюшкіної, В. Темненка, Р. Хаяли, С. Цикуренка.

Перспективи розвитку міжнаціональних відносин в Україні, правовий статус національних меншин, концептуальні підходи до національної політики викладено в роботах О. Антонюка, О. Копиленка, О. Майбороди, І. Оніщенко, С. Римаренка, Ю. Римаренка, Л. Шкляра, М. Юрченка.

Серед досліджень європейських, американських і турецьких авторів слід відзначити роботи Ф. Айдіна, Д. Девсона, К. Карпата, Х. Кірімли, Т. Кузіо, О. Мотиля, М. Нордберга, Г. Сасс, Д. Сезера.

Безпосередньо окремі проблеми або періоди національного руху кримських татар у різний час і з різних позицій розглядали А. Бочагов, Г. Бекірова, М. Губогло, О. Єфімов, Б. Змерзлий, Д. Золотарьов, В. Корольов, Г. Левицький, Ш. Мухамедьяров, А. Озенбашли, Е. Сейдаметов, А. Сейтмуратова, О. Хоменок, С. Червона.

Досягнення вітчизняної та зарубіжної історіографії доповнено даними з джерел, що поділяються на матеріали, які пов'язані з політикою держави щодо кримських татар; матеріали національного руху; роботи представників різних політичних партій і громадських організацій, дисидентського руху; дорожні замітки, записки та нариси; мемуарна література; преса, в тому числі періодика кінця XIX-початку XX ст.: газети „Терджіман”, „Ветан хадими”, журнали „Алєєм-і-нісван”, „Міллет”; видання 20-х років ХХ ст. - газети „Ені дюнья”, „Яш къувет”, журнали „Ілері”, „Ені Чолпан”, „Ок'ув ішлері”; єдина газета 50-х років ХХ ст. „Ленін байрагъы”; видання постдепортаційного періоду „Авдет”, „Достлук”, „Ватан”, „Арекет”; довідкова література. При написанні роботи використовувалися фонди Державного архіву Автономної Республіки Крим, які дозволили визначити еміграцію як одну з первинних форм національної боротьби, уточнити чисельність тих кримських татар-емігрантів і розглянути маловідомі питання їх історії протягом XIX століття.

У другому розділі „Еволюція кримськотатарського національного руху: ідейно-політичний та інституційний аспекти” розглядаються передумови кримськотатарського національного руху та практика політичної поведінки кримських татар протягом кількох етапів: 1783-1883 рр., 1883-1921 рр., 1921-1944 рр., 1944-1991 рр.

У підрозділі 2.1 „Формування передумов національного руху кримських татар в „імперський” період російської історії” визначено, що в результаті приєднання Криму до Росії в житті кримських татар відбулися серйозні зміни у сфері економічних і соціальних відносин: конфіскація вакуфних земель, позбавлення кримських татар управлінських посад, перерозподіл матеріальних доходів; посилилося нерівноправне соціальне становище; скоротилися можливості розвитку духовної культури. Ці обставини створили передумови для еміграції кримських татар до Туреччини, яка продовжувалася майже сто років, мала хвилеподібний характер та стала однією з перших форм протесту кримськотатарського народу. Вона доповнювалася протидією політиці русифікації, захистом навчання рідною мовою, збереженням виховних і релігійних традицій у навчальних закладах. При цьому в політичній практиці кримськотатарської знаті та населення до державної політики Російської імперії з самого початку виявлялася відома подвійність: підтримка і протидія, що проявилося і в такі переломні моменти, як Кримська війна.

У підрозділі 2.2 „Діяльність кримськотатарських просвітителів і ідейне оформлення національного руху” розглянуто духовний підйом народу наприкінці XIX століття. Плеяду кримськотатарських просвітителів очолювали А. Нурі, У. Боданинський, І. Гаспринський. Процес суспільної активності був також пов'язаний з розповсюдженням джадидизму - культурно-реформаторського, просвітницького, суспільно-політичного руху, що виступав за реформу національної освіти як основного шляху національно-культурного, а значить, і політичного відродження мусульманських народів.

Зростання політичної активності кримських татар підтверджує з'їзд кримськотатарського народу в 1905 року. Серед кримськотатарської інтелігенції в цей період переважала національно-ліберальна ідеологія. Основними ідеями кримськотатарської політико-правової думки початку ХХ століття визначено: повна незалежність ісламських релігійних справ від втручання адміністрації, вільне обране муфтія, рівні права мусульманського та християнського духівництва; звільнення кримськотатарської народної школи від адміністративної опіки; звільнення з в'язниць усіх борців визвольного руху; повне скасування страти та справедливе розв'язання земельної проблеми. І. Гаспринский і його однодумці створили мусульманську ліберальну організацію "Бутюнрусие іттіфак аль муслимин" ("Всеросійський союз мусульман"). Він був членом ЦК і безпосередньо очолив Кримське відділення "Іттіфак аль муслимин". У цей період відбулося помітне зближення „Іттіфака” з російським ліберальним рухом.

Слід зазначити, що погляди учасників національного руху на майбутнє облаштування Криму були полярними: протурецько налаштовані лідери вбачали звільнення півострова від царської Росії в об'єднанні кримських мусульман і наданні допомоги Туреччині у війні (брати Яшлавські, І. Аджі, Я. Халілов). Соціалісти есерівського напряму (С. Меметов, Д. Сейдамет, Х. Чапчакчі) майбутнє Криму вбачали в умовах російської революційної перспективи.

У революційних умовах 1917 року, був скликаний Курултай і обрано Мусульманський комітет (Муском), який відігравав роль Тимчасового автономного національного уряду кримських татар. Його керівники вбачали майбутнє Криму в побудові демократичного республіканського ладу на національно-федеративних засадах. У цьому питанні з ним була солідарна національна партія Міллі-фірка, сутність програми якої виражалася в загальнодемократичних вимогах: створення культурно-національної автономії в рамках російської федерації, скасування привілеїв, рівноправ'я жінок, справедливому розподілі землі, створенні окремих мусульманських військових частин. Політичну мету партії відображало гасло „Крим для кримців”. Але вже в березні було проголошено Радянську Соціалістичну Республіку Таврида. Курултай і Міллі-фірка стали в опозицію до уряду. Але реалізація їхніх програм була неможливою в умовах Громадянської війни.

Підрозділ 2.3 „Кримські татари і політика Радянської держави в умовах існування Кримської АРСР” висвітлює долю кримських татар в часи, коли в жовтні 1921 року було створено Кримську АРСР у складі Російської Федерації. Цей етап в еволюції кримськотатарського національного руху характеризувався спадом активності, пов'язаним як із реформістською політикою радянської влади, що виявилася в формуванні автономії та політики „коренізації”, так і з посиленням державної політики в умовах тоталітарного режиму. Поряд із прийняттям законів щодо національних мов, якими забезпечувалося їх функціонування в державних органах, першочерговим висуненням на керівні посади осіб корінної національності, формуванням національних кадрів, органи держбезпеки реалізовували репресивну політику. Стан національного руху кримських татар, який практично залишився без лідерів, характеризувався повною втратою організаційної системи і впливу.

Із початком Великої Вітчизняної війни серед кримських татар знову виявилася двоїстість у поглядах на розв'язання національного питання: одні воювали з германськими військами на фронті і в партизанських загонах, інші - включилися в активну боротьбу на боці окупантів з метою створення в Криму кримськотатарської держави. У процесі дослідження визначено декілька поглядів на долю кримських татар у війні, загальним камертоном яких є думка про те, що німецька окупаційна влада здійснювала в Криму політику розколу та підбурювання етносів, створення і підтримки колабораціоністського руху. У травні 1944 року кримські татари були депортовані з Криму.

У підрозділі 2.4 „Зміна цілеполагання, форм і методів діяльності кримськотатарського руху в умовах депортації” показано, що саме тоді здійснювався процес остаточного формування кримськотатарського національного руху. Було виявлено періоди розвитку національного руху, які характеризуються зміною форм і методів боротьби. 1944-1956 рр. - режим спецпоселень, в умовах якого були можливі тільки такі форми протесту, як втечі з місць депортації до Криму або інших регіонів спецпоселень; порушення трудової дисципліни; виготовлення та розклеювання листівок. 1956-1967 рр. - скасування режиму спецпоселень і звільнення від адміністративного нагляду. Формами боротьби в цей період були: створення неофіційних організацій, листи, робота з молодіжними організаціями, добровільний збір грошових коштів, робота з архівними документами тощо. 1967-1970 рр. характеризувалися такими методами боротьби, як висвітлення кримськотатарської проблеми в ЗМІ як усередині країни, так і за кордоном; мітинги; збір підписів під петиціями в міжнародні організації; самовільне масове переселення до Криму. 1970-1987 рр. - період репресій з боку державної влади проти кримських татар, що призвело до спаду активності національного руху, який посилювався відсутністю єдиної думки щодо форм і методів боротьби, масовими арештами; вербуванням агентури серед учасників руху. 1987-1991 рр. - посилення боротьби, проведення Першої всесоюзної наради ініціативних груп, організація демонстрацій і мітингів.

Зусиллями руху було вирішено низку завдань: залучення уваги вітчизняних і зарубіжних правозахисників; зняття завіси таємності з кримськотатарської проблеми; участь у русі переважної більшості кримських татар; повернення народу до Криму. Національний рух кримських татар став організованим. Але в ньому виявився розкол між помірним і радикальним крилами, що представляли НРКТ і ОКНР. Прихильники НРКТ вважали, що проблема повернення народу та відновлення національної автономії може вирішитися лише в тому випадку, коли керівництво країни переконається в абсолютній лояльності кримських татар до радянської влади, доцільності їхнього повернення для успішного розвитку Криму. Але лідерство в русі незабаром стало обіймати більш радикальне крило - ОКНР, прихильники якого наполягали: кримськотатарське питання може бути розв'язаним за умови активізації тиску на владу.

У третьому розділі „Кримськотатарський національний рух на сучасному етапі: ідейно-політичне позиціонування та моделі розвитку” проаналізовано розвиток національного руху кримських татар в умовах незалежної української держави.

У підрозділі 3.1 „Створення АРК і зміна ідейно-політичних установок і організаційних форм кримськотатарського національного руху” розглянуто його діяльність після повернення до Криму з місць депортації. Встановлено, що з вирішенням головного завдання в національному русі намітилися процеси диференціації, які виявилися у діяльності НРКТ і ОКНР, при цьому остання користувалася максимальною підтримкою кримських татар. Лідери ОКНР провели Курултай і утворили Меджліс, який на основі наступальної етнічної мобілізації орієнтувався на відновлення національних і політичних прав кримських татар, формування в Криму кримськотатарської державності, що не повною мірою враховувало реальну політичну ситуацію.

У подальшому, від радикальних форм боротьби на початку 1990-х років (самозахоплення земель, встановлення наметових містечок, акти непокори, протидія кримської автономії та бойкот волевиявлень громадян), обумовлених як максималізацією ідейно-політичних установок Меджлісом, так і реальними труднощами повернення та соціальної адаптації кримських татар, національний рух до середини десятиліття переходить до використання широкого спектра методів діяльності, включаючи активну участь у виборах і роботу його представників у Верховній Раді Криму та Верховній Раді України. Формується система партнерських відносин кримськотатарського національного руху й українських національних сил в особі Народного Руху України. Перехід національного руху до нових методів і форм роботи дозволив активізувати участь кримських татар у політичному житті, домогтися певних поступок у розв'язанні соціально-економічних і правових питань. Поступово відбувається й інституціоналізація системи взаємодії влади та кримськотатарського національного руху, як на регіональному, так і на загальнодержавному рівні, важливим результатом якої було створення Ради представників кримськотатарського народу - консультативно-дорадчого органу при Президентові України.

Однак, в умовах нового етапу розвитку національного руху й імперативу вироблення нових ідейно-політичних установок і організаційних форм посилюється процес подальшої диференціації, що виявився в діяльності таких політичних партій і суспільно-політичних організацій, як Адалет, Ана-юрт, Міллі Фірка, Міллет, Кримськотатарський блок, Координаційна рада, опозиційних до Меджлісу. Ці політичні процеси відбивали глибинні соціальні зміни, що відбувалися серед кримських татар.

У підрозділі 3.2 „Моделі еволюції кримськотатарського національного руху на сучасному етапі” на підставі взаємодії комплексу зовнішніх і внутрішніх чинників, виявлено вісім основних моделей еволюції кримськотатарського національного руху.

Головними чинниками зовнішнього середовища виступають: рівень соціально-економічного розвитку, що обумовлює рівень добробуту етнічних груп і наявність умов для реалізації їхніх прав; характер суспільно-політичного ладу в державі; історично створена національна структура; ступінь та особливості впливу традицій, історичних спогадів, психічного складу конкретної етнічної групи й особливо поширення відповідної релігії, яка до цього часу залишається важливим етноконсолідуючим чинником; геополітична ситуація в регіоні; наявність можливостей держави по реалізації ефективної національної політики; майнова та соціально-політична стратифікації кримськотатарського соціуму, ступінь його консолідації.

У якості внутрішніх чинників виступають: тип етнічної мобілізації; цілі національного руху; структура його політичних можливостей, що відображає якісні особливості ситуації, в якій рух вибирає тактику дій; рольова диференціація, з виділенням основних типів учасників національного руху; етнічна ідеологія, яка ставить бачення кінцевого результату; особливості політичної організації, що обумовлюють форми діяльності; мобільні ресурси; політична стратегія та тактика.

Результати діяльності кримськотатарського національного руху, що розглядається і як важливий чинник впливу на національну політику України, дозволив позначити низку напрямів її оптимізації для підтримки стабільності етнополітичної ситуації в Криму.

Висновки

1. Походження етносів і, відповідно, національних рухів розглядається з позицій примордіалістської, інструменталістської та конструктивістської теорій. При цьому конструктивізм виступає в якості тієї методологічної основи, за допомогою якої можливе ефективне вивчення кримськотатарського національного руху, під яким розуміється форма діяльності людей однієї національності, спрямованої на збереження рідної мови, релігії, культури, традицій, історичної пам'яті, досягнення рівних політичних прав у рамках багатонаціональної держави, досягнення спеціального статусу та/або державності.

2. Національні рухи формуються на основі етнічної мобілізації, яка представлена двома типами: оборонним і наступальним, які чергуються в процесі еволюції кримськотатарського національного руху, а параметрами його функціонування та дослідження виступають цілі; структура політичних можливостей; рольова диференціація; етнічна ідеологія; особливості політичної організації; мобільні ресурси; політична стратегія і тактика.

3. У результаті приєднання Криму до Російської імперії в житті кримських татар відбулися серйозні зміни, що обумовили еміграцію кримських татар до Туреччини, яка носила хвилеподібний характер і стала однією з перших форм протесту кримськотатарського народу, передумовою до зародження національного руху, що формувався протягом кількох етапів.

4. На всіх етапах еволюції національного руху виявлялася подвійність у ставленні до чинної державної влади: частина кримськотатарських лідерів була орієнтована на співпрацю з нею, а частина виступала проти такої співпраці, часто орієнтуючись на підтримку зовнішніх сил. При цьому піки активності національного руху кримських татар безпосередньо пов'язані з послабленням влади в силу зовнішніх або внутрішніх чинників.

5. Тактика, що використовувалася національним рухом, принесла кримськотатарському народу бажані результати: основне завдання - повернення до Криму - було вирішено. Таким чином, кримськотатарський національний рух у період 1944-1991 рр. пройшов шлях від стихійного об'єднання народу в боротьбі за повернення на батьківщину до трансформації в організовані форми політичної боротьби.

6. На кожному з етапів формування та розвитку національного руху як зовнішнє середовище виступали особливості кримських регіональних політичних процесів, які в сучасних умовах пов'язані з різноманітними культурно-цивілізаційними моделями розвитку; взаємодією суспільно-політичних сил, які представляли їх; нероздільністю політики й економіки; високою концентрацією політичної влади та ресурсів у руках правлячої еліти, що змушує опозицію оформлюватися та виступати як радикальна сила, а не політичний опонент; відсутністю консенсусу між учасниками регіонального політичного процесу; наявністю автономії в Криму; системою елітних взаємин усередині автономії; особливостями електорального поля Криму; наявністю чинників зовнішнього впливу, насамперед в особі Росії та Туреччини.

7. На сучасному етапі різноманітні варіанти бачення кримськотатарської проблеми та цілей національного руху в своїй основі мають різні відповіді на запитання: чи є кримські татари нацією, яка має право на власну територію, політичне життя навіть до створення власної держави; чи кримські татари є національною меншиною. У залежності від варіанту відповіді окреслюється пошук шляхів розв'язання: у першому випадку робиться акцент на політичних правах народу, а в другому - на розв'язанні соціально-економічних проблем. Перший підхід знайшов відображення в позиції Меджлісу. Позиція, що трактує кримських татар як національну меншину, зафіксована в законодавстві України. В історіографії як компромісні моделі виступають визнання за кримськими татарами права на національно-територіальну автономію за умови збереження цілісності Української держави та визначення статусу кримських татар як корінного народу.

8. З повернення на історичну батьківщину в кримськотатарському національному русі визначилися процеси диференціації, при цьому ОКНД користувалася максимальною підтримкою кримських татар. Його лідери провели Курултай і організували Меджліс, який на підставі етнічної мобілізації орієнтувався на відродження національних і політичних прав кримських татар і формування в Криму кримськотатарської державності, що не в повній мірі враховувало реальну політичну ситуацію в Криму й Україні.

У подальшому, від радикальних форм боротьби початку 1990-х років національних рух до середини десятиліття переходить до використання широкого спектра методів діяльності, включаючи активну участь у виборах, роботу його представників у Верховній Раді Криму та Верховній Раді України. Формується система партнерських відносин кримськотатарського національного руху й українських національних сил. Інституціоналізувалася взаємодія влади та кримськотатарського руху, як на регіональному, так і на загальнодержавному рівні: було створено Раду представників кримськотатарського народу при Президентові України.

9. В умовах нового етапу розвитку національного руху й імператива формування нових ідейно-політичних установок та організаційних форм знову намічається процес диференціації, що виявився в діяльності таких політичних партій, суспільно-політичних організацій, як Адалет, Міллі Фірка, Міллет. Кримськотатарський блок, Координаційна Рада, НДКТ, та ін.

10. На підставі взаємодії комплексу зовнішніх і внутрішніх чинників виявлено вісім моделей можливій еволюції кримськотатарського руху на сучасному етапі: 1) збереження сьогоднішньої ситуації за умови домінування Меджлісу в національному русі, що обумовив уже відомий процес політичного позиціювання, конфліктно-консенсусні відносини між Меджлісом і владою; поступову інтеграцію кримських татар у регіональне співтовариство з подальшим послабленням консолідації руху та підтримки Меджлісу кримськотатарським народом; 2) зміна поколінь у керівництві Меджлісу, формування конструктивної програми співпраці з владою для забезпечення соціальної адаптації кримських татар; 3) розкол у національному русі і вияв різноманітних партій та організацій, із посиленням конкурентної боротьби між ними, зниженням рівня консолідації й активності руху; 4) продовження діяльності Меджлісу з орієнтацією на збільшення кількості представників кримськотатарського народу в органах влади, організацію національних округів по виборах, що в перспективі може призвести до зміни ситуації «зсередини»; 5) сильна національна політика української держави, яка відповідає основним інтересам кримськотатарського національного руху, насамперед у соціально-економічній сфері, сильний асиміляційний момент в рамках загального руху до модернізації; 6) розвиток політичної ситуації в напрямку забезпечення Криму статусу кримськотатарської національної автономії, інтеграції структур національного руху в органи влади; 7) погіршення відносин між центральною та регіональною владами, з одного боку, та кримськотатарським національним рухом, з іншого, радикалізацію руху і перехід до активної фази боротьби; 8) різка зміна геополітичної ситуації в світі, Чорноморському регіоні, Україні та/або Росії, радикалізація національного руху в напрямку одержання державності при використанні установок радикального ісламу та орієнтації на зовнішню підтримку.

Можливість реалізації кожної з наведених моделей неоднакова і залежить від значної кількості змінних, але необхідно враховувати різноманітні варіанти еволюції кримськотатарського національного руху для того, щоб забезпечити стабільність етнополітичної ситуації на півострові, яка характеризується значним конфліктним потенціалом.

11. Результати діяльності кримськотатарського національного руху, який розглядається як важливий чинник впливу на національну політику України, дозволяють визначити такі напрями її оптимізації: формування концепції національної політики України в АРК; створення правової бази для регулювання національних відносин; підготовка та реалізація конкретних програм соціально-економічного та національно-культурного розвитку народів Криму; підвищення ефективності взаємодії між автономією та Центром; прийняття невідкладних мір із систематичного моніторингу етнополітичної ситуації в Криму; покращення інформаційно-аналітичного та кадрового забезпечення національної політики України; розширення взаємодії органів державної влади й органів влади на місцях із громадськими та політичними організаціями, в тому числі такими. які представляють кримськотатарський рух; створення загальноукраїнської громадської організації, що має стати консолідуючим центром для організації постійного діалогу етнічних груп із органами державної влади.