Лідерський вплив на модернізаційні процеси в незалежній Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ПОЛІТИЧНИХ І ЕТНОНАЦІОНАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ імені І. Ф. КУРАСА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Спеціальність 23.00.02 - політичні інститути та процеси

ЛІДЕРСЬКИЙ ВПЛИВ НА МОДЕРНІЗАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В НЕЗАЛЕЖНІЙ УКРАЇНІ

Симоненко Олена Василівна

Київ - 2010

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

політичний лідер пострадянський

Актуальність теми дослідження. Дана тема набуває особливої актуальності сьогодні, бо якісна перебудова життя суспільства незалежної України, неможлива без кардинального реформування політичної системи, без наявності професійного корпусу політичних лідерів. Проблема впливу політичних лідерів на політичну систему в Україні викликає дослідницький інтерес за кількома підставами. Перш за все, вона є нагальною практичною проблемою нашого часу. Її актуальність визначається соціально-політичною ситуацією в Україні. Разом з тим роль і суспільну функцію політичного лідерства необхідно ширше вивчати та аналізувати в перехідні моменти розвитку суспільства. Ріст дослідницького інтересу до даної проблеми не тільки в політології, але й у філософії, соціології та інших науках свідчить про те, що в період політичної модернізації у суспільстві і державі роль політичного лідерства стає винятково важливою, оскільки саме від його ефективності великою мірою залежить якість відповідей на виклики, визначені часом. Таким викликом для України є побудова суспільства з розвинутою демократією, що є необхідною умовою для здійснення європейського вибору, проголошеного нашою державою. Соціальна, економічна і політична модернізація суспільних відносин, яка відбувається в сучасній Україні, приводить до життя широке коло проблем, які вимагають теоретичного осмислення і практичного вирішення. Так, сьогодні існує об'єктивна необхідність системного описання тенденцій впливу політичних лідерів на модернізаційні процеси політичної системи в сучасній Україні, яке може слугувати основою для кардинального підвищення ефективності діяльності сучасних політичних лідерів. До того ж, складна соціально-економічна ситуація в Україні затвердила імідж політичного лідера, який пов'язаний з гострою політичною кризою в суспільстві, що значно активізувало проблему політичного лідерства.

У вітчизняній політологічній думці відсутня цілісна концепція об'єктивних та суб'єктивних чинників впливу політичних лідерів на модернізаційні процеси політичної системи незалежної України. Попередня надмірна ідеологізація радянської політичної науки, відрив від світової наукової думки обумовили в деякій мірі споглядальний характер досліджень політичного лідерства і не розрахований на практичне використання висновків і узагальнень. В сучасних умовах модернізація політичної системи України відбувається за відсутності всебічного наукового розуміння цього процесу. Процеси у політичній, економічній, правовій, соціальній сферах не завжди є прогнозованими. Виходячи з необхідності вибору адекватної моделі розвитку держави та з метою сприяння ефективних модернізаційних процесів, постає гостра потреба в поглибленому науковому осмисленні щодо діяльності політичних лідерів в процесі модернізації політичної системи сучасної України. Адже саме в ньому, лідерстві, фокусуються суспільно-політичні процеси, покликані полегшувати і прискорювати модернізацію суспільства, організовувати і спрямовувати його енергію в річище подальшого розвитку. Але для того, щоб цей потужний соціально-політичний інструмент став ефективним, необхідно досліджувати і пізнавати його сутність, можливості та наслідки функціонування. Саме вивчення впливу політичного лідерства на моденрнізаційні процеси політичної системи незалежної України має бути науковим - тут не можна обмежуватися пізнанням і застосуванням лише практичного досвіду управлінців чи сліпим калькуванням чужого досвіду. Проведення науково обґрунтованих емпіричних і теоретичних досліджень дасть змогу краще коригувати процеси лідерства, а отже, і впливати на процеси модернізації суспільства.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дане дисертаційне дослідження цілком узгоджується і тісно пов'язане з науковими програмами і розробками відділу теоретичних та прикладних проблем політології Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України: «Політичне лідерство на постсоціалістичному просторі: національний і регіональний аспекти» (2005-2006 рр.; №0105U00046) та «Політичний клас в сучасній Україні: специфіка формування, тенденції розвитку» (2008-2009 рр.; № 0108U001417).

Мета і завдання дослідження. Основною метою дисертаційного дослідження є з`ясування місця фактору впливу на політику української незалежної держави окремих політичних лідерів та в розкритті змісту процесу формування політичного лідерства на засадах вітчизняного наукового досвіду. З огляду на складність, багатовимірність і початковий ступінь розробленості зазначеної проблеми, дисертант не претендує на всебічне її висвітлення, свідомо обмеживши дослідження рамками тих тенденцій, які найбільш повно виявили себе і тих, які в достатній мірі вдалося відшукати за допомогою аналізу відповідної наукової літератури, та реального політичного процесу в Україні.

Досягнення зазначеної мети передбачає постановку і вирішення таких завдань:

­ проаналізувати ступінь розробки проблеми діяльності політичного лідерства у вітчизняній літературі;

­ визначити основні теоретичні підходи вітчизняних науковців до аналізу проблеми політичного лідерства;

­ з'ясувати сутність феномена сучасного українського політичного лідерства та його ключові риси;

­ показати місце і роль політичного лідерства в сучасному політичному житті України;

­ на теоретичному рівні дослідити особливості характеру впливу суб`єктивного фактора - мотивації політичних лідерів - на політичні процеси в період модернізації політичної системи незалежної України;

­ розкрити механізм прояву основних тенденцій в розвитку лідерства на загальнонаціональному та регіональному рівнях у політичному полі сучасної України;

­ дослідити об'єктивні та суб'єктивні чинники діяльності політичного лідера в незалежній Україні;

­ прослідкувати найбільш ефективні шляхи формування політичного лідерства в сучасних політичних умовах.

Об'єктом дослідження є політичні лідери сучасної України.

Предмет дослідження - вплив (діяльність) провідних політичних лідерів України на політичну систему в період формування демократичних основ суспільства.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період від проголошення незалежності України до 2010 року включно.

Методи дослідження. Роботу виконано на засадах комплексного підходу до застосування наукових методів дослідження. Насамперед, використовувався системний метод, який дав підстави для з'ясування впливу на політичну систему економічних відносин, соціальної структури, ідеології і культури. Історіософський, компаративістський та описовий методи використовувалися для аналізу теоретичних розробок, концепцій політичного лідерства вітчизняними науковцями. Структурно-функціональний метод дав можливість проаналізувати взаємозв'язки між політичними явищами в реальній дійсності. Біхевіористський метод застосовувався для вивчення різноманітної поведінки політичних лідерів. Критично-діалектичний метод орієнтував на критичний аналіз, вияв суперечностей та соціально-політичних змін, дозволив визначити зміст та форми процесу взаємодії особистості і політики, описати мотиваційні моделі владного процесу.

Соціологічні методи дали можливість проаналізувати на основі емпіричних даних місце політичного лідера у сучасному українському суспільстві, визначити оцінку суспільством дій окремих політичних лідерів.

У даній дисертаційній роботі на основі аналізу та синтезу різних підходів до розуміння феномена політичного лідерства, дисертант вважала за потрібне і необхідне дослідити політичне лідерство в якості політичного процесу сьогодення. Підставою для цього слугувало те, що нині фактор політичного лідерства виявляється визначальним у становленні та розвитку політичної системи, впливає на перебіг різних політичних процесів.

Поєднання різного характеру і рівня методологічних принципів та підходів політичного пізнання зумовило своєрідність дисертаційного дослідження та його результатів.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у здійсненні комплексного аналізу основ діяльності політичних лідерів, зокрема в умовах демократизації, яка зумовлена модернізацією політичної системи українського суспільства. У цьому контексті сформульовано такі основні результати даного дослідження, які характеризуються науковою новизною та розкривають базову концепцію дисертації. Зокрема:

· Запропоновано авторський підхід у дослідженні діяльності політичного лідера, який визначає ефективність головною оціночною категорією такого впливу на політичну модернізацію в незалежній Україні. Ефективною є та діяльність політичного лідера, яка створює можливості для всебічного розвитку суспільства.

· Вперше аналіз впливу діяльності політичного лідерства на модернізацію політичної системи незалежної України обрано предметом окремого спеціального наукового дослідження. Таким чином, вперше у вітчизняній політичній науці було проаналізовано даний процес за умов незалежності формування державного механізму, його генезис від руйнації радянської системи до самостійного функціонування.

· Встановлено ступінь впливу політичного лідера на політику держави (продемонстровано, що особистість лідера не є єдиним чинником, що впливає на його політичну поведінку, він постійно перебуває під впливом системних та інституційних обмежень як формальних, так і неформальних, але у кризових умовах вплив інституційних обмежень суттєво зменшується, а вплив суб`єктивного (психологічного) чинника збільшується).

· Обґрунтовано, що процес діяльності політичних лідерів обумовлений особливостями виникнення і функціонування об'єктивних та суб'єктивних чинників діяльності політичного лідера у модернізаційних зрушеннях незалежної України.

· Вказано на те, що при створенні ефективної моделі політичного лідерства потрібно з достовірністю враховувати прояв нових тенденцій у формуванні такого феномену як закономірного елементу загального політичного процесу, що буде сприяти перетворенню діяльності політичних лідерів у фактор політичної стабільності і поступального суспільного розвитку України.

· На основі аналізу, зокрема, останніх президентських виборів (2004 р., 2010 р.), уточнено коло основних проблем, вирішення яких сприятиме підвищенню ефективної діяльності політичних лідерів в Україні і, в цілому, суспільному прогресу.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів.

У межах дослідження одержано наступні наукові результати, які характеризуються новизною та є логічним розв'язанням поставлених у роботі завдань:

­ проаналізовано та синтезовано різні точки зору на феномен політичного лідерства незалежної України, вітчизняними авторами. З'ясовано, що політичне лідерство є складним політико-психологічним феноменом;

­ обґрунтовано, що цілісність феномена політичного лідерства забезпечують три його невід'ємні компоненти: особа лідера (психологічні та професійні характеристики), зовнішні соціальні, політичні, економічні обставини та його оточення (контекст політичного лідерства) та взаємодія між лідером та громадянами;

­ встановлено, що змістом даного процесу є діяльність лідера, сутністю - влада як його здатність і можливість чинити вплив на громадян. Основними ресурсами реалізації процесу є вплив та авторитет лідера;

­ уточнено коло основних проблем, вирішення яких сприятиме підвищенню ефективності діяльності політичних лідерів в Україні. Вони є наступні: спільними зусиллями представників різних політичних сил, науковців, громадськості чітко визначити національні інтереси України; створити потужні партії європейського типу, лідери яких відчуватимуть відповідальність перед рядовими членами і виборцями; подолати розрив між політичними елітами, лідерами та суспільними групами, інтереси яких вони представляють.

Практичне значення дисертації визначається тим, що сформульовані в ній висновки, положення та рекомендації збагачують політичну науку в Україні як теоретичну основу модернізації політичної системи.

Основні положення і висновки дисертації створюють основу для подальшого теоретичного дослідження проблематики політичного лідерства в умовах суспільства, яке трансформується, що являється актуальною проблемою вітчизняної політичної науки. Використаний в дисертації фактичний матеріал, основні теоретичні узагальнення можуть бути застосовані в науково-дослідницькій сфері при аналізі соціально-політичної ситуації, визначенні перспектив подальшого суспільного розвитку.

Здійснений аналіз сприяє напрацюванню нових підходів у державотворчій практиці, істотно розширює горизонт розуміння проблем перехідного періоду, а також розширює можливості для розробки й вдосконалення навчальних програм з політології, підготовки загальних і спеціальних курсів у вищих навчальних закладах освіти.

Апробація результатів дисертації.

Наукові положення, висновки і практичні рекомендації дисертаційної роботи доповідалися автором на Міжнародній науковій конференції «Дні науки філософського факультету - 2008» (КНУ ім. Т. Шевченка, м. Київ, 2008), а також круглих столах: «Політичні еліти і політичні лідери в країнах Центральної та Східної Європи: загальне, особливе» (Київ, 29 травня 2007 р.), «Політичний клас в сучасній Україні: специфіка становлення, тенденції розвитку» (Київ,16 травня 2008 р.).

Результати дослідження були обговорені та схвалені в Інституті політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса відділу теоретичних та прикладних проблем політології. А також хід і результати даного дослідження відображені в опублікованих роботах автора.

Публікації. Основні теоретичні положення і результати дослідження знайшли свій відбиток у 6-х особистих наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, затверджених ВАК України та одних тезах.

Структура дисертації будується у відповідності до мети та завдань дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, кожний з яких має по два підрозділи, висновків, додатків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 194 сторінки, список використаних джерел включає 218 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У «Вступі» обґрунтовано вибір теми та актуальність дисертації. Визначені мета і завдання наукової роботи, об'єкт і предмет, розкриті методи та хронологічні межі дослідження. Сформульовано авторське бачення наукової новизни та практичного значення дисертаційного дослідження, а також містяться дані про його структуру, обсяг та апробацію одержаних результатів.

У першому розділі - «Стан наукової розробки проблем політичного лідерства та трансформаційних процесів в Україні у вітчизняній політології» розкривається ступінь наукової розробленості теми дисертаційного дослідження шляхом аналізу літератури, що висвітлює цю проблему. Головна увага у розділі зосереджена на вивченні та аналізі сучасних українських політологічних видань.

У підрозділі 1.1. «Ступінь реалізації теоретико-методологічних засад політичного лідерства українськими науковцями» головною метою є обґрунтування теоретико-методологічних засад осмислення феномену політичного лідерства, визначення стану наукової розробки проблематики провідними українськими дослідниками.

Аналіз вітчизняної наукової літератури дозволяє стверджувати, що проблема політичного лідерства, тривалий час була поза увагою з тої причини, що трактувалася вона виключно як партійна проблема пов'язана, перш за все, з підбором, розстановкою і вихованням кадрів в будь-якій сфері функціонування суспільства.

Але з часом інтерес до феномену політичного лідерства став зростати. З'являється ряд цікавих робіт, присвячених аналізу політичного лідерства.

Цим історичним періодом, який викликав інтерес до проблеми політичного лідерства, став час, який послідував за розпадом СРСР, період становлення незалежної державності України. Починаючи з кінця 80-х років ХХ ст., представники української політичної школи демонструють значні досягнення в теоретичному осмисленні проблеми лідерства. Адже до недавнього часу українська політологічна наука, значною мірою, існувала за рахунок запозичень зарубіжних знань і була достатньо насичена постулатами та емпірикою зовсім іншої політичної культури. Втім ми вже неодноразово переконувалися, що механічне перенесення на нашу українську політичну реальність положень і висновків зарубіжної політології найчастіше не дає очікуваних результатів. Тому актуальність даного дослідження визначається, насамперед, недостатньою розробкою проблеми у вітчизняній політології і, не дивлячись на деякі успіхи української політичної науки в дослідженні проблеми, за рамками досліджень лишається багато нерозкритих аспектів. Українські політологи та науковці аналізують політичне лідерство, пов'язуючи його основні функції, типи і характер прояву з процесами трансформації і модернізації у сучасному українському суспільстві. З такої точки зору ґрунтовними є роботи: І. Бекешкіної, Д. Видріна, Н. Головатого, В. Горбатенко, В. Журавського, Г. Зеленько, Ю. Зущика, М. Кармазіної, І. Кураса, О. Кривошеєнко, Ю. Левенця, О. Майбороди, М. Михальченка, С. Наумкіної, А. Пахарєва, Ф. Рудича, та багато інших.

Варто взяти до уваги те, що у вітчизняній політичній науці загальноприйнятого визначення політичного лідерства поки не існує. Це обумовлено багатоаспектністю даного феномена. В різних підходах воно тлумачиться по-різному: як вплив, авторитет, влада і контроль над іншими; своєрідне підприємництво, що здійснюється на політичному ринку; зразок політичної поведінки здатний реалізувати інтереси народу за допомогою влади; набір особистісних соціально-психологічних якостей претендента на політичне лідерство та інше.

Самостійний блок у дослідженнях лідерства складає нормативний підхід, у якому проблема аналізується як політико-правова і вирішується застосуванням юридичних засобів - розподілом прав й повноважень суб'єктів влади. Більшість вітчизняних учених-правників, зокрема А. Георгіца, В. Журавський, В. Шаповал, Ю. Шемшученко визначають політичне лідерство як правову норму, у просторі якої формуються партнерські відносини мас та еліт, знімаючи в системному існуванні політичного об'єкта певну невпорядкованість. Учені, які досліджують проблеми законопроектної практики з позицій політології, зокрема правові грані системи політики, підкреслюють зв'язок правової діяльності з нормативною стороною політичної діяльності - вона підкріплює лідеротворчий механізм та активно впливає на політичний процес у цілому, зважаючи на те, що все юридичне в основі своїй має політичну природу.

В дослідженні використовуються і виокремлюються, також, напрями, пов'язані з питаннями формування іміджу політичного лідера, технологіями ведення виборчих кампаній, засобами ПР-діяльності, досліджувані П. Ващенком, Л. Кочубей, В. Олійником, Г. Почепцовим та ін.

Отож, на формування сучасного знання про політичне лідерство значною мірою вплинули проаналізовані роботи вищезазначених авторів, які і складають основу вітчизняної суспільно-політичної наукової думки.

У підрозділі 1.2. «Рівень наукових досліджень модернізації політичної системи в сучасній Україні» визначено, що здобуття українською державою незалежності відкрило для неї можливість кардинальним чином змінити характер соціально-економічних й суспільно-політичних відносин, стати на шлях створення ринкової економіки й громадянського суспільства, побудови правової держави, реального забезпечення прав й свобод громадян.

У політичній системі України відбулися суттєві зміни. Вони полягали у переході від радянської влади до демократичної форми розподілу владних функцій. На жаль, конституційне оформлення цього процесу в нашій державі затягнулося (з усіх країн пострадянського простору Україна останньою прийняла Основний Закон, який, як показали подальші внутрішньополітичні події, потребує суттєвих доповнень та удосконалень). Торкаючись безпосередньо теоретико-методологічних аспектів концепції модернізації, Президент Української Академії політичних наук М. Михальченко трактує політичну модернізацію як «віртуальний проект», що його без серйозного наукового обґрунтування, по суті, нав'язали суспільству.

Цікавим і достатньо обґрунтованим є дослідження політичної модернізації в незалежній Україні Г. Зеленько, звертаючи увагу на те, що наразі пошук шляхів виходу із замкненого кола невдач соціально-політичного реформування потребує всебічного дослідження світового досвіду модернізації, прискіпливого вивчення як західних, так i незахідних моделей соціальних реформ, урахування їxньогo негативного та позитивного досвіду.

Науково обґрунтованим є дослідження політичної модернізації у Горбатенко В. П. Він пропонує, досліджуючи методологічні аспекти вітчизняної модернізації, розглядати її крізь призму цивілізаційного підходу, вважаючи модернізацію рушійною силою новітньої історії нашої країни.

Отже, аналіз політологічних джерел, що стосується проблематики, пов'язаної з модернізацією політичної системи, засвідчує значні здобутки вітчизняної політичної науки.

У другому розділі дисертації «Модернізаційні зрушення політичної системи України в умовах незалежності» розроблено наукові рекомендації щодо необхідності модернізації в сучасних умовах, йдеться фактично про те, за яких умов Україна стане, як i решта постсоціалістичних країн, активним гравцем, суб'єктом на міжнародній арені, щоб не залишитися об'єктом світової політики котра диктуватиме їй ті або інші умови.

У підрозділі 2.1. «Становлення та функціонування політичної системи України в початковий період державної незалежності і прийняття нової Конституції» на значному фактичному матеріалі розвинено теоретичні уявлення про те, що політична система отримала в процесі унезалежнення слабкий і надзвичайно суперечливий імпульс щодо оновлення. Слабкий, оскільки саме суспільство було недостатньо задіяне у боротьбі за незалежність. Основний недолік усіх спроб проведення політичних реформ в Україні полягав у тому, що не була вироблена сама ідеологія цих реформ.

Найважливішим чинником суспільно-політичного розвитку України стало те, що унезалежнення розв'язало лише проблеми державності як такої, залишивши без чіткої відповіді питання про нову систему цінностей і модель національного розвитку, а відсутність новітньої стратегії модернізації суспільства призвела до негативних наслідків у всіх сферах суспільного життя. Якщо вірити оцінкам зарубіжних і вітчизняних експертів, то наша Конституція належить до достатньо ґрунтовних актів сучасності, хоча й містить деякі недоліки, однак цілком дозволяє модернізувати державу.

Таким чином, дослідження проблематики даного підрозділу дало підстави зробити висновок, що сучасна політична система України, як і політичні системи більшості інших молодих незалежних держав, що виникли на теренах колишнього Радянського Союзу, має перехідний від тоталітаризму до демократії характер. В Україні конституційно закріплено основні принципи демократичної організації політичного життя суспільства - народного суверенітету, представництва, поділу влади, багатопартійності тощо. За роки незалежності в країні сформовано демократичні державні інститути, створено численні політичні партії, громадсько-політичні організації, впроваджено демократичну виборчу систему, яка постійно вдосконалюється.

У підрозділі 2.2. «Модернізаційні процеси в розвитку політичної системи в умовах внутрішньополітичної кризи» проаналізовано мотиви та характер модернізаційних змін політичної системи незалежної України в умовах внутрішньополітичної кризи. Проведений аналіз дає змогу стверджувати про те, що зміни в політичній системі, особливо кардинальні, зумовлені кризовим станом попередніх суспільно-політичних відносин, вимагали і до цього часу вимагають, нових політичних лідерів. Модернізація політичної системи в Україні відбувається надто повільно. Політична ситуація загострюється за наявності економічних кризових явищ, що і ще з більшою очевидністю ставить питання про нове покоління лідерів, здатних зрозуміти вимоги часу, здатних до активних новаторських дій і головне, здатних взяти за ці дії відповідальність на себе. Після ентузіазму «помаранчевої революції» прийшло розчарування тотальними поразками «помаранчевої влади».

В умовах політичної і економічної нестабільності, яка проявляється насамперед, в падінні рівня життя, невпевненості у завтрашньому дні, інтереси суспільства вимагають від лідера не тільки чітко сформульованих програмних перетворень, але і бачення їх як позитивних, так і негативних (що всеодно неминуче) наслідків. Кризовий стан політичною системи України в значній мірі пояснюється гострим дефіцитом політичних лідерів, що володіють реальним суспільним авторитетом.

Відомий український політолог М. Михальченко пропонує розглядати українську модернізацію політичної системи країни як спосіб її виживання. Проте, він не один серед вітчизняних фахівців, хто звернув увагу на своєрідну «модернізаційну пастку», у яку потрапила наша країна. Торкаючись проблем, які стримують модернізаційні процеси, такі дослідники як В. Горбатенко та В. Цвєтков також звертають увагу на проблемі, що набула назву «кризового синдрому модернізації». До проявів цього синдрому автори відносять: кризу легітимності, кризу ідентичності та кризу управління.

Україна зразка 2010 року - розчарована, загартована в кризах, але об'єднана в одному - у прагненні успіху, заможності, визнання.

У третьому розділі дисертації «Шляхи формування політичного лідерства в сучасному українському політичному процесі» здійснюється всебічний аналіз шляхів формування політичного лідерства незалежної України. Для вивчення цього питання використовується, насамперед, вітчизняні емпіричні матеріали.

У підрозділі 3.1. «Процес становлення та розвитку лідерства на загальнонаціональному та регіональному рівнях» автором аналізується лідеротворча політика в Україні, яка, головним чином, концентрується у структурах державної влади, а точніше - сферах управлінського апарату Верховної Ради, Адміністрації Президента, Кабінету міністрів.

За даними соціологічних досліджень пересічний громадянин обирає людей, а не ідеї чи програми, унаслідок чого центральною ланкою механізму формування політичного лідерства в Україні постає особистість політичного діяча. Наприклад, на етапі надбання лідером статусу загальнонаціонального, очікування електорату, безумовно, відіграють першочергову роль. Даний фактор неможливо аналізувати, не враховуючи такої особливості як наявність суттєвої регіональної диференціації електоральних уподобань України. Політик може вважатися піднесеним до рангу національного лідера, якщо він має підтримку більшості виборців. Спираючись лише на окремі соціальні прошарки населення, навіть найбільш відомі лідери не можуть вважатися авторитетними політиками загальнонаціонального масштабу. І цей факт яскраво доводять результати президентських виборів 2010 року. Ані В. Янукович, ані Ю. Тимошенко, у першому турі, не здолали 50-відсоткову позначку. А це означає, що політична сила претендента на президенство дуже низька. За великим рахунком, результат В. Януковича - це показник недовіри до Ю. Тимошенко. Результат лідера БЮТ - показник недовіри до керманича ПР. Під час цих президентських перегонів тоді діючий президент - В. А. Ющенко (на думку автора, він мав неймовірно великий кредит довіри української громадськості в 2005 році та мав неабиякі шанси стати загальнонаціональним лідером) поступився не тільки двом основним фаворитам президентських перегонів - В. Януковичу і Ю. Тимошенко, а й двом ще «молодим» політичним лідерам - А. Яценюку та С. Тігіпко, таким чином, опинившись на п'ятому місці. Отже, особливістю кампанії стала поява і великий успіх когорти нових лідерів. Понад 20 відсотків сумарного успіху Тігіпка, Яценюка, Гриценка -- це істотний поворот у суспільних настроях.

Дане дослідження переконливо свідчить, що про яких би політичних лідерів України - загальнонаціональних, регіональних - не йшлося, вихідними були й лишаються дві проблеми. Перша, основоположна: формування конче національного лідерства, забезпечення його спроможності не просто самореалізуватися, а й максимально прислужитися власному народові, державі. Друга проблема пов'язана з неузгодженістю дій політичних лідерів загальнонаціональних і регіональних, що суттєво посилює федералістські настрої, тенденції, а відтак ставить під загрозу національну єдність унітарної української держави. У процесі дослідження з'ясовано, що харизму людини, яка робить її лідером, в першу чергу створює якраз поєднання таких важливих характеристик політика, як уміння вести за собою маси, захищати народні інтереси і вміння викликати довіру, повагу людей.

У підрозділі 3.2. «Роль і місце впливових партійних лідерів в сучасному політичному процесі» обґрунтовується, що сучасний етап соціально-політичних та економічних змін в Україні потребує переосмислення питання про партійне лідерство в загальнодержавному житті, його внесок у політичний процес перехідного періоду розвитку українського суспільства. У період реформування політичної системи, її модернізації, реструктуризації, при перманентності процесу оновлення правового поля, у якому має відбуватися функціонування інститутів політичної системи та громадянського суспільства, що ми й спостерігаємо нині в Україні, зростає роль партійного лідера. Саме цими фактами пояснюється доцільність і актуальність запропонованого дослідження даного підрозділу. Сьогодні вітчизняна політологічна література налічує чималу кількість монографічних досліджень та інформаційних збірок, присвячених даній проблематиці. Спектр поглядів науковців є надзвичайно широким. Значним є й емпіричний матеріал, зібраний українськими соціологами, представниками політичної психології стосовно рейтингів політиків і уподобань електорату. Аналіз процесів, які відбуваються в сучасному українському суспільстві, дав можливість автору об'єктивно оцінити роль партійних лідерів. На сучасному етапі українська політична реформа відбувається під значним впливом особистісних мотивів партійних лідерів, що реалізують політичну владу. У всіх країнах Європи, незалежно від того, президентська це республіка чи парламентська, взагалі, роль лідера надзвичайно велика. Це загальносвітова політична тенденція і її розвиток спирається на партійну історію.

Більше того, якщо поглянути на класичну європейську партію, то побачимо, що вона має три складові: ідеологія, організація і лідер. В Україні ми спостерігаємо наступне: часто ідеологія програє, а лідер партію «витягує». Особливістю української політики є те, що імідж політичних блоків і партій сприймається саме через імідж політичного лідера, який очолює даний блок чи партію, а не через програму чи ідеологічне направлення.

Автор, також, відзначає наступне, що політичний лідер діє не у «вакуумі», його поведінка певним чином визначається оточенням, тими чи іншими суспільними відносинами. Він безумовно залежить від соціально-політичного середовища, близького оточення, що, однак, не заперечує його індивідуальності.

ВИСНОВКИ

Проведений аналіз стану наукової розробки проблеми політичного лідерства в досліджуваний період дає підстави стверджувати, що в сучасній політичній науці дана тематика є недостатньо розробленою. Водночас джерельна база проблеми є достатньо репрезентована і дозволяє адекватно проаналізувати діяльність політичних лідерів в час, коли політична система України модернізується. Також, в дослідженні, автор дійшла висновку, що політична діяльність лідера, яка виступає формою професійної політичної активності являє собою свідому системну його дію за допомогою використання політичної влади і сили особистого авторитету на систему суспільно політичних відношень.

З метою дослідження політичної системи як головного об'єкта реформування на сучасному етапі, автор дисертації здійснила аналіз інформаційно-джерелознавчої бази на предмет становлення, розвитку та функціонування політичної системи України в умовах незалежності. Автор констатує, що до аналізу модернізації політичної системи в сучасній Україні, необхідно підходити комплексно. В роботі неодноразово підкреслюється, що в період модернізаційних процесів політичної системи сучасної України, розвиток інституту політичного лідерства має своєрідний характер. Він протікає, головним чином, в умовах кризи, яка часто характеризується змінами. Дисертант стверджує, що чим глибша політична криза, тим швидше зростає в громадській свідомості розуміння необхідності виходу на політичну арену нової генерації політичних лідерів, у яких політична діяльність повинна стати їх професією. На жаль, криза в українській політиці підтвердила й те, що відносинам влади і суспільства не вистачає морального начала, що спричиняє недовіру до влади і невдоволення в суспільстві. Тому, аналіз автором політичного життя українського суспільства довів, що аби не допустити в Україні розвитку песимістичної моделі «війни всіх проти всіх», і влада, і громадськість повинні спиратися у своїх діях насамперед на закон і на загальнолюдські моральні цінності.

При проведенні аналізу, охарактеризовано шляхи формування політичного лідерства в сучасному українському політичному процесі, тобто ті теоретично розроблені вітчизняною політичною наукою змістові засади лідерства, без яких неможливо не лише з'ясувати сутність розвитку цього політичного феномену, а й пояснити причини сходження й утвердження особистості на верхівці влади. В дисертації акцентується увага на тому факті, що функціональні обов'язки політичного лідера визначаються його владним статусом і становищем. Однак, не менш важливу роль відіграють особистісні характеристики лідера, що складають змістовний бік самого лідерства. Вивчення політичних процесів показало, що в Україні існує проблема створення сучасної політичної еліти, яка здатна виховувати і висувати на політичну арену лідерів нової генерації. Сучасні українські політичні лідери - це політичні діячі, керівники політичних партій, громадських організацій, політичних рухів та об'єднань. Нинішнім провідним політикам притаманні такі риси як: амбіційність, популізм, невисокий рівень політичної культури. Сучасних політичних лідерів можна охарактеризувати у більшості випадків, як активних та ініціативних діячів українського політикуму. Спираючись лише на окремі соціальні прошарки населення, навіть найбільш відомі лідери не можуть вважатися авторитетними політиками загальнонаціонального масштабу.

Виходячи із змісту дослідження, його основних результатів і одержаних висновків автор дисертаційного дослідження наголошує на тому, що будь-які висновки стосовно факторів формування сучасного політичного лідерства в Україні робити не слід, не врахувавши наступних обставин. По-перше, «велике» лідерство в Україні охоплює поки що невеликий період історії і включає в себе лідерство чотирьох президентів - Л. Кравчука, Л. Кучми, В. Ющенка та В. Януковича. По-друге, досягнення лідером статусу вищої посадової особи в країні - президента, є важливим індикатором масштабу його лідерства. І зрештою лідер, що не досяг президентства і не користується підтримкою значної частини населення, може вважатися партійним або регіональним лідером. На основі аналізу численних наукових розробок автор зазначає, що процес становлення політичного лідерства відбувається в тісному зв'язку з формуванням нових політичних еліт та багатопартійності у вітчизняній політичній системі.

Реальність сучасної України є такою: існує історичний ґрунт для того, щоб з'явилися якісно нові політичні та економічні еліти і якісно нові лідери. Сьогодні жодний прогноз не дасть відповіді на запитання: це відбудеться швидко чи потрібно багато часу? В суспільстві панує думка, що всі впливові політики, які вже безпосередньо були пов'язані з владним керуванням, знову використають свої здібності для примноження свого особистого надбання. Тому існує велика необхідність у появі нових суб'єктів політичних відносин. Від ефективної діяльності політичних лідерів залежить не лише якість політичної влади, а і в цілому суспільний прогрес незалежної України.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Симоненко О. В. Інноваційні моделі сучасного загальнополітичного лідерства в умовах політичних трансформацій в Україні / О. Симоненко // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень імені І. Ф. Кураса НАН України. - К., 2007. - Вип. 36. - С. 307-316.

2. Симоненко О. В. Моделі політичного лідерства в Україні / О. Симоненко // Політичний менеджмент. - 2007. - № 6 (27). - С. 58-65.

3. Симоненко О. В. Шляхи формування політичних лідерів України в умовах незалежності / О. Симоненко // Науковий вісник. Одеський державний економічний університет. Всеукраїнська асоціація молодих науковців. - Науки: економіка, політилогія, соціологія. - 2008. - № 3 (59). - С. 174-182.

4. Симоненко О. В. Модернізаційні зрушення політичної системи в незалежній Україні і вплив на них провідних політиків / О. Симоненко // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень імені І. Ф. Кураса НАН України. - К., 2008. - Вип. 38. - С. 265-274.

5. Симоненко О. В. Реалії та перспективи партійного лідерства в умовах політичної реформи в Україні / О. Симоненко // Трибуна. - 2008. - № 11-12. - С. 30-32.

6. Симоненко О. В. Політичні лідери в Україні: наскільки вони можливі (політологічний аналіз)? / О. Симоненко // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень імені І. Ф. Кураса НАН України. - К., 2010. - Вип. 1 (45). - С. 202-211.

7. Симоненко О.В. Проблеми формування політичних лідерів в сучасних умовах / О. Симоненко // Дні науки філософського факультету - 2008: міжнар. наук. конф., (16-17 квіт. 2007 р.): матеріали доповідей та виступів. - К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2008. - Ч. 11. - С. 83-84.

Размещено на Allbest.ru