Роль політичних партій центристського спрямування у створенні демократичної партійної системи в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ДАЛЯ

АВТОРЕФЕРАТ

РОЛЬ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ ЦЕНТРИСТСЬКОГО СПРЯМУВАННЯ У СТВОРЕННІ ДЕМОКРАТИЧНОЇ ПАРТІЙНОЇ СИСТЕМИ В УКРАЇНІ

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі політології Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник:

доктор політичних наук, професор

ЩЕДРОВА Галина Петрівна,

Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля, проректор з науково- педагогічної роботи

Офіційні опоненти:

доктор політичних наук, професор ПРИМУШ Микола Васильович, Донецький національний університет, завідувач кафедри політології

кандидат політичних наук, доцент ТОПАЛОВА Світлана Олександрівна, Харківський інститут банківської справи Університету банківської справи Національного банку України, доцент кафедри соціально-гуманітарних дисциплін

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля за адресою: 91034, м. Луганськ, кв. Молодіжний, 20 а.

Автореферат розісланий «2» лютого 2010 р.

Т.в.о. вченого секретаря спеціалізованої вченої ради, кандидат політичних наук О. Г. МАЗУР

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Підвищена увага до політичних партій та їхньої ролі в Україні на сучасному етапі обумовлена перебігом конституційної реформи, зміною виборчої системи, яка з 2006 року набула суто пропорційного характеру. В нових умовах, коли як на центральному, так і на місцевому рівнях владу під час виборів формують політичні партії, зміна їх функцій має призвести до подальшої трансформації партійно-політичної системи і таким чином стати головним напрямом реалізації політичних перетворень. Проте наявність у суспільстві багатопартійної системи та вільних виборів не є достатньою гарантією формування та забезпечення демократичної партійної системи. Ключове значення тут мають ступінь демократичності внутрішньої організації політичних партій та їхня ідеологічна орієнтація.

Політичні партії центристського ідеологічного спрямування відіграють одну з провідних ролей у становленні демократичної партійної системи. Політичні події останніх років, що характеризуються гострим протистоянням, свідчать, що українські провідні політичні сили ще не є повною мірою демократичними. Вони налаштовані на непримиренну боротьбу, аніж на досягнення згоди. Поки що партії не стали виразниками ідеологічної політичної програми в межах класичного демократичного спектру, де лівий фланг представляють захисники соціальної рівності, а правий - поборники лібералізму й консерватизму. У програмних положеннях українських партій здебільшого містяться протилежні елементи: з одного боку, вимоги високих соціальних виплат, а з іншого - зниження податків та значної лібералізації держави.

Значна кількість політичних сил в Україні позиціонує себе виразниками ідей політичного центризму, хоча сучасні центристські партії не відрізняються чіткою ідеологічно-організаційною структурованістю, не мають своїх осередків на місцях, фактично не пов'язані з основними соціальними верствами населення. Тому проблема політичного центризму в Україні постає з особливою гостротою, адже багато країн, що розвиваються, потерпають від політичних проблем, зумовлених глибокими протиріччями між соціальними групами й відсутністю загальнонаціонального консенсусу.

Проблема розвитку та функціонування політичних партій центристського спрямування в українській політичній системі не була темою спеціального політичного аналізу, а розглядалася в контексті специфіки їхнього ідеологічного спрямування, історичної ретроспективи, соціальної бази, ролі в системі державного управління. Разом із цим, існує потреба більш ґрунтовного дослідження впливу центристських партій на формування демократичної партійної системи в сучасній Україні.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тему даного дисертаційного дослідження затверджено Вченою радою Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля. Дисертаційне дослідження здійснене в рамках держбюджетної теми «Теоретична модель розвитку громадянського суспільства в контексті сучасних модернізаційних процесів політичної системи України» (ДН - 49 - 07) кафедри політології Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля.

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є визначення місця і ролі центристських політичних партій у формуванні демократичної партійної системи в Україні. Реалізація поставленої мети зумовила необхідність розв'язання наступних завдань:

- дослідити еволюцію наукових уявлень про роль партій центру в демократичних партійних системах;

- запропонувати систему критеріїв дослідження програмно-ідеологічних засад функціонування політичних партій з метою їхньої ідеологічної ідентифікації;

- проаналізувати діяльність та роль центристських партій країн Європи на предмет виявлення стабілізуючого потенціалу;

- запропонувати етапи розвитку політичних партій центристського спрямування в Україні;

- здійснити політологічний аналіз програмних документів парламентських партій України з точки зору їхньої ідеологічної ідентифікації;

- визначити особливості та перспективи розвитку соціальної бази українських партій політичного центру;

- проаналізувати сучасні чинники формування впливу центристських партій на партійну систему України.

Об'єктом дослідження є процес становлення і розвитку партійної системи України.

Предметом дослідження є роль партій політичного центру у створенні демократичної партійної системи.

Методи дослідження. Відповідно до вимог сучасної науки, дисертантка послідовно застосовує ряд методів для дослідження місця і ролі центристських політичних партій в партійній системі України. У поєднанні використовувалися загальнофілософські методи дослідження проблеми положення центристських партій в партійній системі, зокрема системний підхід, що дав можливість розглянути партії центру як цілісне суспільне явище, складну систему з певною структурою, механізмом реалізації програмних засад; соціологічний підхід, що передбачав залежність напрямів практичного втілення центристських установок, форм і методів їхнього здійснення від становища соціальної бази центристських політичних партій, їхньої соціальної активності тощо.

За допомогою гносеологічного підходу проведено аналіз сутності політичного центризму як ідеологічної основи діяльності партій центру. Визначено основні концептуальні засади, що становлять теоретичну основу сучасних уявлень про даний процес. Структурно-функціональний підхід дозволив виділити основні сегменти українського політичного спектру, наповнивши кожен із них конкретним функціональним змістом. За допомогою історичного підходу вдалося розглянути об'єкт дослідження в його розвитку, в контексті тієї конкретної історичної обстановки, в якій він знаходився на різних етапах свого становлення і функціонування, запропонувати та обґрунтувати періодизацію становлення центристських партій в Україні. В результаті, центристський простір розглядається як самостійний політичний феномен зі своїми конкретними структурними і функціональними характеристиками, що знаходиться при цьому в динамічному стані.

Метод порівняльного аналізу дає змогу з'ясувати та відстежити зміни, що відбулися у становищі центристських партій після парламентських виборів 1998, 2002, 2006 та 2007 років. Також цей метод застосовується для аналізу ролі і місця партій центру в різних партійно-політичних системах, а також для зіставлення різних етапів становлення партій центристського спрямування в Україні, виявлення їхньої специфіки. Застосовуючи контент-аналіз, проаналізовано програмні документи політичних партій в Україні, що дозволило визначити декларовану ідеологічну спрямованість, зміст та характер їхньої діяльності. За допомогою методу вторинного соціологічного аналізу авторка проаналізувала результати соціологічних досліджень провідних наукових колективів України, які вивчали соціальну базу українських політичних партій та результати парламентських виборів.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в роботі здійснено комплексний аналіз ролі центристських партій у становленні демократичної партійної системи в Україні на основі узагальнення науково-теоретичного доробку західних і вітчизняних учених та широкої емпіричної бази. В межах здійсненого дисертантом дослідження одержано наступні результати:

- узагальнено теоретичні розробки зарубіжних та вітчизняних учених щодо ролі партій центру в розвитку стабільної демократичної партійної системи. У межах дослідження сутність політичного центризму висвітлюється у двох аспектах: теоретико-ідеологічному, де політичний центризм визначається як політична метаідеологія, що орієнтується на забезпечення балансу інтересів усіх учасників політичного процесу на базі суспільного консенсусу, виступає гарантом політичної та соціальної стабільності; та у структурно-функціональному - як сукупність партій або їхніх блоків, націлених на діяльність в політичному просторі між радикальним реформізмом та консерватизмом. При цьому підкреслюється, що основні технології центризму - консенсус, компроміс і толерантність;

- на основі систематизації теоретичного доробку зарубіжних та вітчизняних науковців було сформульовано наступні критерії дослідження програмно-ідеологічних засад функціонування політичних партій з метою їхньої ідеологічної ідентифікації: визначення провідного актора суспільних перетворень по лінії «людина - нація», оцінка соціально-економічних проблем, механізм взаємодії держави та громадянського суспільства, рівень централізації владних відносин, оцінка ролі середнього класу у формуванні стабільної економічної політики, основні вектори зовнішньополітичної діяльності;

- проаналізовано діяльність партій центру у становленні партійних систем країн Європи. Окремо розглянуті країни Західної Європи, де центристські партії вже виконали свою стабілізуючу функцію, а їхній сучасний розвиток визначається сформованою системою постматеріальних цінностей; та країни Центральної і Східної Європи, де партії центру лише набувають значення для створення конструктивної демократичної партійної системи. Визначена подібність еволюційних завдань, що постають перед центристськими партіями в процесі стабілізації партійної системи в країнах ЦСЄ та в Україні;

- запропоновано етапізацію становлення центристських партій в сучасній Україні: етап зародження (1989 - 1991 рр.), етап становлення (1991 - 1996 рр.), етап розвитку (1996 - 2004 рр.), сучасний етап інституційної стабілізації партійних структур (з 2004 р. і по цей час);

- на основі аналізу програмних документів політичних партій України та за допомогою визначених критеріїв, установлено ідеологічну спрямованість провідних політичних сил в Україні. Дослідження програм цих партій засвідчує незавершеність ідеологічної структурованості українського суспільства, що сприяє збереженню низького рівня політичної культури населення й значним маніпуляціям суспільною свідомістю під час кожної передвиборної кампанії;

- на підставі аналізу електоральної географії та даних соціологічних досліджень визначено тенденцію до зміцнення соціальної бази політичних партій центру. В той же час у роботі стверджується, що реальна діяльність провідних політичних сил свідчить про формальне використання цінностей центризму лише в якості виборчого гасла та методу мобілізації електорату;

- проаналізовано діяльність парламентських фракцій центристських партій та внутрішньопартійні відносини в партіях політичного центру. Доведено, що для набуття парламентськими фракціями сутнісних ознак демократичності необхідним є використання в їхній діяльності класичних технологій центристських партій - консенсусу, компромісу, толерантності. Однак аналіз практики прийняття важливих політичних рішень на рівні парламентських фракцій свідчить про ігнорування партійною верхівкою зазначених принципів. У практиці парламентської діяльності поширена тактика ситуативних компромісів та прагнення повного домінування над політичними опонентами.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що положення і висновки дисертації можуть використовуватись дослідниками, що вивчають питання становлення партійної системи. Результати дослідження також розвивають специфічний підхід до проблеми залежності рівня ефективності функціонування партійної системи від сформованості в ній політичних партій центристського спрямування. Висновки та результати роботи можуть бути використані при розробці навчальних програм зі спеціальності «Політологія», у викладанні навчальних дисциплін «Партологія», «Загальна теорія політики», «Політичні режими та системи сучасності», «Політична географія» тощо.

Особистий внесок здобувача. Постановка і вирішення всього комплексу завдань даної дисертації здійснені самостійно. За темою дослідження автором одноосібно підготовлено чотири наукові праці, які опубліковані у фахових виданнях.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації викладені в наукових статтях, доповідях та наукових повідомленнях на науково-практичних конференціях, «круглих столах»: І, ІІ та ІІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції «Модернізація політичної системи України: стан та перспективи розвитку» (Луганськ, 2007 р., 2008 р., 2009 р.); І міжнародній науково-практичній конференції «Дні науки - 2006» (Дніпропетровськ, 2006 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Шлях України: колізії новітнього поступу» (Тернопіль, 2006 р.). Окремі положення досліджуваної проблеми висвітлювались на засіданнях «круглого столу» професорсько-викладацького складу Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля (2006-2009 рр.).

Публікації. Основні положення та висновки дисертації опубліковані авторкою у дев'яти наукових працях, зокрема, в чотирьох, що опубліковані в фахових виданнях, які визначені ВАК України.

Структура дисертації складається зі вступу, трьох розділів, кожен із яких містить по три підрозділи, висновків, додатків та списку використаної літератури із 346 найменувань, розміщених на 34 сторінках. Загальний обсяг дисертації становить 230 сторінок, із них основного тексту - 193 сторінки, додатки - 3 сторінки.

Основний зміст роботи

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, характеризуються теоретико-методологічні основи, формулюються об'єкт, предмет, мета і завдання роботи, визначається наукова новизна та практичне значення результатів дослідження, наводяться дані про апробацію, публікації та структуру роботи.

У першому розділі «Теоретико-методологічні засади дослідження партій центристського спрямування» розглядається основна проблематика дослідження феномену «політичного центризму», висвітлюються сучасні підходи до визначення ролі центристських партій у створенні демократичної партійної системи, описується методологічна концепція дослідження, формулюються критерії визначення ідеологічної належності політичних партій, аналізуються основні технології діяльності партій центру.

У першому підрозділі «Теоретико-методологічні основи вивчення ролі партій центру в демократичних партійних системах» здійснено аналіз та систематизацію концепцій дослідження ролі партій центру в партійні системі. Визначаючи партії як провідних акторів у функціонуванні партійної системи, авторка наголошує на необхідності розгляду категорій у взаємопов'язаній системі «партія - політичний центризм - партійна система». На важливість переважання у суспільному устрої цінностей політичного центризму (суспільний консенсус, громадянський мир, рівновага) вказували Арістотель, Конфуцій, Платон, Полібій, Фукідід. Дисертація базується на роботах Л. де Бональда, Т. Гоббса, Б. Констана, Ж. де Местра, А. де Токвіля, Б. Чичеріна, Д. Юма та інших учених.

Дисертантка підкреслює, що вивчення класичних робіт М. Дюверже, Л. Дюгі, Дж. Сарторі, С. Франка створило ґрунт для аналізу ролі політичних партій центру у формуванні та функціонуванні стабільної партійної системи. У ході дослідження було акцентовано увагу на шляхах виникнення центристських політичних партій, меті їхньої діяльності, типах партійних систем, в яких центристські партії виконують різні функції і мають різний статус. Актуалізована теза Дж. Сарторі, згідно якій партії вважаються впливовими, якщо їхнє існування визначає спрямування партійного змагання або в бік правого партійно-політичного спектру, або ж лівого, змінюючи конкуренцію між партіями у бік центроспрямованого чи відцентрованого спрямування.

У процесі написання дисертації авторка спиралася на роботи сучасних зарубіжних учених, що приділяють увагу розвитку партійних систем у напрямку досягнення політичної стабільності та рівноваги - Г. Алмонда, К. фон Бойме, С. Б. Волінеца, Г. Даалдера, К. Г. Мюрдаля, А. Сіарофа та інших.

Значний унесок у розробку феномену політичного центризму та партійної системи зробили російські дослідники - Г. Водолазов, О. Глухова, А. Коляскін, В. Межуєв, О. Панарін, С. Сулакшин, В. Шевченко та інші.

Аналіз наукової літератури з питань функціонування центристських політичних партій показує, що дана проблематика достатньо активно досліджується вітчизняними науковцями. Політичний центризм як принцип політичних відносин, який дозволяє забезпечити консолідацію та єдність суспільства визначали В. Баранівський, А. Бородай, І. Кирилюк, М. Михальченко, В. Литвин, А. Пахарєв та інші.

Соціальну базу партій центру в Україні аналізують наступні науковці: В. Грицанюк, Т. Ковальчук, В. Литвин, В. Рябіка та ін. Ідеологічні основи функціонування центристських партій досліджують В. Заболоцький, О. Новакова, С. Остюченко, Ю. Шведа та інші.

Увагу до проблеми визначення політично-стратегічного курсу та політичної тактики центризму, умов його формування, соціальної основи виявляють українські дослідники - Ф. Барановський, А. Колодій, М. Михальченко, М. Недюха, М. Обушний, М. Примуш, А. Романюк, С. Топалова, О. Чемшит, Ю. Шведа, Ю. Шайгородський, Г. Щедрова та інші.

Проблеми політичної структураціїї українського суспільства вивчають В. Новак, А. Пахарєв, М. Примуш, С. Телешун, О. Шаблій. Але все ж проблема визначення місця і ролі партій центристського спрямування, їхнього впливу на забезпечення стабільності та ефективності функціонування демократичної партійної системи залишається мало дослідженою.

Методологічну базу дослідження склала сукупність сучасних методів політичної науки. Так, під час роботи над дисертацією були використані системний, структурно-функціональний, історичний, гносеологічний, герменевтичний, порівняльний методи. Активно використовувалися спеціальні методи дослідження, зокрема вторинний соціологічний аналіз, метод шкалування, метод аналізу документів (законодавчо-нормативних актів, програм, статутів тощо).

Враховуючи відсутність комплексного підходу до розкриття обраної проблематики, особливо необхідним бачиться визначення специфіки діяльності партій центристського спрямування у створенні демократичної партійної системи та можливих шляхів підвищення їхнього впливу на забезпечення стабільності та ефективності її функціонування.

У другому підрозділі «Формування системи критеріїв дослідження програмно-ідеологічних засад функціонування політичних партій» проаналізовані критерії розмежування політичних партій по шкалі «праві-ліві». Для визначення засадничих принципів функціонування центристських політичних партій були проаналізовані концепції сучасних дослідників З. Баумана, Н. Боббіо, Р. Інглхарта, Г. Кітчелта, С. М. Ліпсета, Д. Нолана, М. Ревеллі, С. Роккана, М. Фрітца, К. Холодковського та ін. Так, Н. Боббіо вказує на те, що в сучасних умовах деідеологізації політики на рівні партійних програм, які більше орієнтовані на прагматичний підхід в здійсненні влади, «ліво-правий» континуум як інструмент з жорстко заданою системою координат не може повною мірою відобразити весь спектр партійних доктрин і пов'язаних з ним типів партійної політики, організаційної побудови партій, які пропонуються в науковій літературі. Тому він пропонував визначати положення партій за двома лініями перетину «рівність-нерівність» та «свобода-авторитаризм». Дана схема дозволяє більш якісно визначати ідеологічну забарвленість сучасних політичних партій. За більш розгорнутою схемою пропонує ідентифікувати політичні партії і засновник теорії лібертаризму Д. Нолан. У якості основних критеріїв він визначає відсоток відстоювання партією політичних та економічних свобод громадян. Саме комбінація цих змінних і визначає якість, приналежність політичної партії.

Сучасні американські політологи С. М. Ліпсет та С. Роккан роблять наголос на тому, що в сучасних постіндустріальних суспільствах істотно трансформувався механізм вироблення політичних переваг. Згідно їхньої моделі на політичний вибір громадян впливає поєднання п'яти змінних: суспільного стану, рівня доходів, якості освіти, місця проживання і релігійної приналежності.

У другій половині ХХ століття, стверджує російський дослідник К. Холодковський, саме за голоси помірковано налаштованих виборців розгорталася найбільш гостра конкуренція, саме їхні інтереси опинялися у фокусі політичного суперництва. Це зумовило поступовий «дрейф» масових партій до центру, перетворення їх в «партії для всіх». Зближення позицій основних партій зробило можливим створення «великих коаліцій» і проведення «двопартійної політики».

У цілому дослідження доводить, що ідеологічне шкалування політичних партій по лінії «праві-ліві» потребує суттєвого уточнення, що зумовлено перебігом сучасного політичного процесу. Аналіз наукових підходів дає змогу визначити стратегічні напрямки діяльності сучасних центристських партій: раціональний підхід до відтворення політичних традицій, консолідуюча система громадянських цінностей, ефективне поєднання вільного ринку та державного втручання в його функціонування, гнучкий підхід до податкової політики, раціональне втручання держави у сферу суспільних відносин, децентралізація, вільний доступ до інформації тощо. Для визначення ідеологічного типу політичної партії необхідно враховувати широкий спектр критеріїв. Так, основними критеріями дослідження програмно-ідеологічних засад функціонування політичних партій були визначені наступні: визначення провідного актора суспільних перетворень по ліній «людина - нація», оцінка соціально-економічних проблем, механізм взаємодії держави та громадянського суспільства, рівень централізації владних відносин, оцінка ролі середнього класу у формуванні стабільної економічної політики, основні вектори зовнішньополітичної діяльності.

На основі цього підходу вибудовується подальша логіка нашого дослідження.

У третьому підрозділі «Аналіз основних технологій діяльності центристських партій» проведено дослідження сутності основних технологій, які використовуються центристськими політичними партіями і ґрунтуються на загальновизнаних демократичних цінностях: консенсусу, компромісу, толерантності. Дані технології досліджувалися західними та вітчизняними науковцями: І. Горовіцем, І. Жадан, О. Картуновим, В. Лекторським, С. М. Ліпсетом, Р. Мертоном, М. Примушем, Ю. Хабермасом, Е. Шилзом та ін.

У даному дослідженні визначаємо консенсус як вищу форму соціальної солідарності, що сприяє формуванню колективної єдності, органічності, функціональної взаємодії політичних інститутів та суспільства. Погоджуючись з думкою Е. Шилза, зазначаємо, що задля досягнення політичного консенсусу сучасні політичні партії повинні враховувати три чинники: спільне сприйняття законів, правил і норм суспільства; відданість політичним інститутам, які впроваджують у життя ці закони, правила і норми; загальне почуття політичної єдності.

У свою чергу, впровадження консенсусу неможливе без використання технології компромісу, який є важливим засобом запобігання соціально-політичним, етнічним, міжнародним зіткненням, пом'якшення конфронтації, подолання внутрішньополітичних криз, уникнення розколу в суспільстві.

Здійснення центристської політики також тісно пов'язане із необхідністю використання принципу толерантності. У межах даного дослідження вона використовується у значенні позиції певних політичних сил, що виражає їхню готовність припускати існування іншої точки зору у своїх рядах, особливо у випадку, якщо ці сили, знаходяться при владі. Механізми затвердження ідеї толерантності пов'язані з усією системою суспільних відносин, із дотриманням конституційно-демократичних прав і свобод, із рівнем духовної культури особистості й суспільства в цілому. Особливої ваги цей принцип набуває у внутрішньопартійних стосунках сучасних партій центру.

Формування демократичної партійної системи вимагає від партій центру спиратися в своїй діяльності саме на технології консенсусу, компромісу, толерантності.

Другий розділ «Еволюція ролі центристських партій у становленні демократичної партійної системи» присвячено аналізу процесів становлення та розвитку центристських партій в партійних системах країн Європі та України. У першому підрозділі «Аналіз діяльності партій центру по забезпеченню стабільності партійної системи в країнах Європи» проаналізовані основні етапи еволюції партійних систем країн Європи та роль у цих процесах партій центру.

Проведене дослідження дозволяє диференціювати тенденції розвитку для країн Західної і Центральної та Східної Європи. Так, дослідження ролі центристських партій в країнах Західної Європи з традиціями ліберальної демократії дозволяє констатувати виконання ними стабілізуючої ролі. С. Б. Волінец, Г. Даалдер, Дж. Сарторі визначають, що після Другої світової війни саме партії центру сформували та стабілізували партійно-політичні системи цих країн. Сучасні політичні сили в цих країнах демонструють спроможність до адаптації в нових умовах динамічного політичного процесу, гнучкість у виробленні політики, спрямованість на досягнення консенсусу на рівні всього суспільства. Політичні партії Німеччини, Франції, Італії, Великобританії демонструють поступове стирання ідеологічних кордонів між колишніми супротивниками, орієнтуючись на вироблення компромісної лінії поведінки. Партії цих країн все частіше визначають себе «народними», таким чином знищуючи поділ на лівих та правих. Це навіть дає змогу констатувати тенденцію до суттєвого зменшення національних особливостей політичних партій в різних країнах. Проведене дослідження підтверджує висновки вітчизняних учених, зокрема А. Романюка, що домінуючим напрямом для всіх партійних систем європейських країн є посилення центризму, рух лівих і правих у минулому політичних партій до центру.

Ще однією тенденцією західного політичного процесу є поступове ствердження там цінностей постматеріальної культури: цінності духовного плану, «соціальний престиж», спосіб життя тощо. Це спричинило появу партій «нового» типу. Поділ політичних партій відбувається саме за ставленням до цих цінностей, а не на основі відмінностей по вирішенню соціально-політичних та економічних проблем. Саме тому деякі дослідники наголошують на поступовому втрачанні партіями центру впливовості. Але результати останніх виборів як у окремих країнах, так і у виборах до Європарламенту, свідчать про збереження центристською більшістю своїх домінуючих позицій. Тому, на наш погляд, доречно говорити про необхідність оновлення програмних засад, адаптацію до нових соціально-політичних умов політичними партіями центру.

Аналіз партійних систем країн Центральної та Східної Європи доводить наступне: тут діють партії дуже різної ідеологічної спрямованості, існують неоднорідні організаційні структури. Всі вони перебувають на етапі інституційної перебудови та соціальної невизначеності. Тому на тлі високої непостійності виборців слід очікувати подальших якісних і кількісних змін партійної розбудови. В партійних системах країн даного регіону сьогодні значну роль відіграє радикальний сегмент. Коаліційний потенціал існуючих там політичних сил заслабкий для створення потужного та дієвого політичного центру. Ситуація ускладнюється наявністю фінансово-економічної кризи, що зазвичай підвищує радикальні настрої у суспільстві. Тому політичні партії центру в країнах ЦСЄ повинні відіграти роль стабілізатора, як це зробили подібні партії в країнах Західної Європи після Другої світової війни. Аналогічне завдання стоїть і перед політичними партіями центристського спрямування в Україні, де ситуація ускладнюється виборами Президента України у січні 2010 року, коли знову актуалізується теза про необхідність загальнонаціонального консенсусу. Таким чином, констатуємо подібність еволюційних завдань політичних партій центру для країн Центральної, Східної Європи та України, вирішення яких сприятиме збереженню консенсусу й пошуку політичного компромісу між поляризовано налаштованими силами, що допоможе сформувати стабільну систему ліберальної демократії.

У другому підрозділі «Характеристика основних етапів розвитку центристських партій в Україні» авторка звернула увагу на те, що політичні партії центристського спрямування в Україні пройшли значний шлях становлення та розвитку. Проаналізовано нормативно-правову базу функціонування політичних партій в країні. Це, перш за все, Конституція України, Закон України «Про політичні партії в Україні», Закон України «Про вибори народних депутатів України» тощо. В роботі обґрунтована теза щодо факторів впливу на розвиток партій центру таких, як рівень розвитку демократії в країні, тип виборчої системи, рівень політичної культури.

Проведений авторкою аналіз дозволив запропонувати власне бачення етапізації розвитку центристських партій в Україні: етап зародження (1989-1991 рр.), етап становлення (1991-1996 рр.), етап розвитку (1996-2004 рр.), сучасний етап інституційної стабілізації партійних структур (з 2004 р. і по цей час). На першому етапі становлення багатопартійності ідеологічні засади всіх партій були подібні між собою, їхні програми складались із декларативних гасел, спрямованих до всього народу. Вони демонстрували схожість підходів до державотворення, соціально-економічного устрою суспільства, релігійних, культурологічних та екологічних питань, відстоювали ідеї парламентської демократії та приватної власності, суверенітет України. Спроби ідеологічної визначеності характеризувались безсистемністю та непослідовністю. За цей період виникло декілька партій центристського спрямування: Партія демократичного відродження України (ПДВУ), Соціал-демократична партія України (СДПУ), Партія зелених України (ПЗУ). центристський політичний партія

Другий етап становлення (1991-1996 рр.) характеризувався збільшенням кількості політичних партій центру. Президент Л. Кравчук у 1993 р. актуалізував тезу про необхідність об'єднання політичних сил у державі на принципах політичного центризму. Але, навпаки, замість інтеграції на засадах центризму у політичних партіях, які зробили багато для досягнення незалежності України, пробудження національної самосвідомості та духовного відродження держави, після референдуму та виборів першого Президента почалися процеси розколу і виникнення ідейних розбіжностей. Цей етап характеризується розширенням спектру центристських партій, посиленням процесів їхнього дроблення, формуванням партійних осередків та регіонального представництва, налагодженням зв'язків між партіями та олігархічними структурами, створенням виборчих блоків.

Етап розвитку (1996-2004 рр.) центристських партій характеризується, перш за все, підведенням під їхнє функціонування законодавчої бази: Конституції України та Закону України «Про політичні партії в Україні» від 5 квітня 2001 року. У цей період відбулись перші вибори до Верховної Ради України за змішаною виборчою системою, тому політичні партії стали важливим учасником політичного процесу, отримавши статус офіційного учасника виборчих перегонів. Саме в цей період в українському політико-партійному просторі сформувалися провідні політичні гравці сучасного політичного процесу: ВО «Батьківщина»; Партія регіонального відродження України, що трансформувалась згодом у Партію регіонів; партії, що склали блок «Наша Україна» тощо.

Сучасний етап визначаємо фазою інституційної стабілізації партійних структур (з 2004 р. і до цього часу), що зумовлюється конституційною реформою та реформою виборчої моделі, коли партії починають відігравати провідну роль у формуванні не лише партійної, але й політичної системи. На парламентських виборах 2006 р. та 2007 р. центристські політичні сили отримали значну підтримку електорату, про що свідчить майже стовідсоткова прихильність виборців України цінностям політичного центризму. Таким чином, стверджуємо про формальне інституційне завершення оформлення політичних партій центристського спрямування. Натомість перед сучасними партіями постає завдання якісної відповідності декларованих цілей практиці політичної діяльності. У цей час на перший план виходять проблеми щодо створення правлячої коаліції, тому на особливу увагу заслуговує коаліційний потенціал партії. Науковці стверджують, що найвищий коаліційний потенціал мають зазвичай центристські партії, які можуть бути учасниками як лівоцентристської, так і правоцентристської коаліцій. Але сучасні реалії демонструють неспроможність українських центристів вирішувати нагальні проблеми, використовуючи технології консенсусу, компромісу та толерантності. Сучасний політичний процес в Україні характеризується двома тенденціями. З одного боку - це прихильність виборців до цінностей політичного центризму (за даними Центру Разумкова 74% громадян України надають перевагу саме цінностям тих ідеологій, що репрезентують центристський спектр), а з іншого - непримиренність позицій політичних партій, що можуть за ідеологічними показниками сформувати дієву коаліцію. Констатуємо наявність протиріччя між задекларованими ідеологічними цілями, що закладені в партійних програмах, та конкретною практикою діяльності. Вважаємо, що причиною є надмірна персоніфікація політичних сил та відсутність традицій спільного пошуку загальнонаціонального консенсусу із урахуванням основних вимог усіх учасників переговорного процесу. До того ж, політична історія України свідчить про традиції моноідеологічності, єдиної обов'язкової точки зору. Але сучасні політичні партії, особливо ті, що використовують тренд центризму, повинні враховувати одну із основних вимог демократії - урахування широкого спектру думок із суспільно значущих проблем.

У третьому підрозділі «Особливості ідеологічної ідентифікації парламентських партій політичного центру» на основі вивчення програмних документів політичних партій центру проаналізовано специфіку ідеологічних засад центристських партій.

Авторка вважає доцільним зазначений політологічний аналіз обмежити політичними партіями, що представлені у Верховній Раді України VI скликання, які мають достатньо визначену соціальну базу та за які населення впродовж останніх електоральних циклів віддавало свої голоси. Серед таких визначається Партія регіонів, а також партії, що сформували виборчі блоки: Блок Юлії Тимошенко, Блок «НАША УКРАЇНА-НАРОДНА САМООБОРОНА», Блок Литвина.

Проведений аналіз партійних програм за визначеними критеріями дозволяє зробити наступні висновки. В програмах більшості партій саме людина визначається найвищою соціальною цінністю, у той же час Народний Рух України та УРП «Собор» визначають провідним актором націю. Соціально-економічний блок традиційно є найбільш проробленою частиною центристських партій, його аналіз дозволяє констатувати схожість перспективних шляхів розвитку держави, декларованих у програмах: сприяння малому бізнесу, послаблення податкового тягаря, поліпшення інвестиційного клімату, розвиток середнього класу тощо. Стосовно ролі громадянського суспільства, позиція досліджуваних політичних сил подібна - усі наголошують на необхідності його формування. Найбільшою строкатістю вирізняється зовнішньополітичний блок. Тут чітко простежується наступна тенденція - правоцентристські партії чітко зорієнтовані на євроінтеграцію, регіонали - спрямовані на більш тісну взаємодію з Російською Федерацією. У той же час, УРП «Собор» навіть не зараховує Росію до списку стратегічних партнерів. А партії, що увійшли до Блоку Литвина, взагалі не мають у своїх програмах подібного блоку (!).

Робимо висновок, що політичні партії в Україні навмисно пропонують електорату такий універсальний набір цінностей, який задовольнив би всі соціальні верстви, таким чином перетворюючись, за визначенням О. Кіркхаймера, на «всеядні» партії. Зазначимо, що за даними соцопитувань на вибір українських громадян першочерговий вплив мають партійні програми та постать лідера. Так, програма має найбільше значення для прихильників Блоку «НАША УКРАЇНА-НАРОДНА САМООБОРОНА» (НУ-НС) - 61% та Партії регіонів (ПР) - 48%. Хоча при більш детальному дослідженні знання і розуміння громадянами змісту пропозицій, більшість респондентів (51,4%) відзначали, що було важко зрозуміти позиції різних політичних сил і політиків. Для електоратів Блоку Юлії Тимошенко (БЮТ) та Блоку Литвина (БЛ) головну роль відігравали постаті їх лідерів - 47% та 48% відповідно. Партії намагаються визначати себе народними, механічно копіюючи зовнішні ознаки країн сталої демократії. Основними аспектами, що вирізняють політичні сили одна від одної в очах виборців є, на наш погляд, ставлення до минулого, до подій Помаранчевої революції, статусу російської мови, тобто до другорядних проблем. Адже саме ці проблеми створюють для виборців ілюзію протиборства, боротьби за міфічні ідеали. Вважаємо, що ідеологічну ідентифікацію політичних партій необхідно проводити з урахуванням відповідності декларованих завдань реальним діям. У цьому напрямку парламентські партії демонструють невідповідність дій намірам. Це простежується, наприклад, при внесенні законопроектів на розгляд до Верховної Ради України та голосуванням в парламенті. Проведений аналіз дає підстави визначати ПР та НУ-НС - правоцентристами, БЮТ та БЛ - лівоцентристами, хоча самі політичні сили у своїх програмах декларують себе виключно центристами.

У третьому розділі «Сучасні чинники формування впливу партій центру на партійну систему України» визначено чинники формування партійної системи України та роль центристських партій у цьому процесі.

У першому підрозділі «Зміцнення соціальної бази українських центристських партій» зазначається необхідність формування в Україні середнього класу, тому що саме він є традиційною соціальною базою центристських партій. Зазначимо, що середній клас орієнтується не лише на певний статок, але й на певний життєвий стандарт, якість життя, спосіб мислення. Дослідження показало, що програми аналізованих політичних партій фіксують необхідність створення в Україні міцного середнього класу, на який спиратиметься кожна політична сила. Хоча дані соціологічних досліджень до початку фінансово-економічної кризи стверджували про наявність майже 18% за майновими ознаками людей, що підходять під категорію середнього класу, але всього 3% нараховувалось тих громадян, які могли б виступати активними акторами суспільно-політичних процесів. Наразі у 2009 р. ці показники зменшились.

Тим не менше за відсутності традиційної соціальної бази центристські партії мають на свою підтримку голоси інших суспільних прошарків. Так, результати виборів до Верховної Ради України у 1998, 2002, 2006, 2007 роках дають підстави стверджувати про зміцнення соціальної бази партій центру, що проявляється у переважному голосуванні за ці політичні сили. Жоден із регіонів України ані у виборах 2006 р., ані у виборах 2007 р. не проголосував переважно за радикально праві та ліві політичні сили. Навпаки, 68% виборців України у 2006 р. та 83% у 2007 р. делегують свої владні повноваження центристським політичним партіям. Тож, ментально українці відчувають себе середнім класом, розуміючи, що радикально налаштовані сили неспроможні стабілізувати партійно-політичну систему. В українському суспільстві існує соціальний запит на центристські цінності, саме тому вони так активно представлені в програмах політичних партій. Але реальна діяльність провідних політичних сил свідчить, що цінності центризму сприйняті ними лише як виборне гасло і використовуються як метод мобілізації електорату. На часі перетворення центристських принципів у політичну практику, чого потребує розвиток суспільства у прогресивному напрямку.

Зміст другого підрозділу «Демократизація діяльності парламентських фракцій центристської орієнтації» містить аналіз демократичних принципів створення та діяльності фракцій політичних партій в парламенті України. Передусім, звертається увага, що тенденцією сучасного політичного процесу є поступова втрата парламентом своєї первинної сутності місця для обговорення. Фракція підходить до голосування за законопроект із попередньо сформованим політичним рішенням. Тому на перший план виходять проблеми демократизації фракційної діяльності та партійної дисципліни. До основних принципів створення фракцій відносимо їхнє формування на партійній основі, право однієї політичної сили сформувати лише одну депутатську фракцію, принцип демократизму в роботі фракції. Ці принципи повинні доповнюватись демократичними принципами діяльності: колегіальністю, гласністю, відкритістю, рівноправністю, підкоренням меншості більшості, відповідністю дій чинному законодавству України. Справжньою проблемою виступає закритість інформації про процес створення та функціонування конкретних фракцій. Наразі лише Регламент Верховної Ради України визначає принципи фракційної організації та діяльності. Статути та програми аналізованих партій не містять даних про процес формування списку партії на вибори до ВРУ та створення на його основі фракцій в парламенті.

Доведено, що особливої ваги принципи демократичності набувають при створенні парламентської коаліції та голосуванні за важливі законопроекти, що стосуються змін конституційного дизайну, виборчої системи, статусу Президента та Уряду, бюджету країни тощо. Аналіз практики прийняття важливих політичних рішень свідчить про перетворення даного процесу на позиційні торги з метою отримання певної політичної користі, при цьому реальний зміст політичних рішень залишається поза межами уваги. Таким чином, сучасні українські партії центру воліють використовувати у своїй діяльності ситуативні компроміси, чим консенсус, порушуючи навіть ці домовленості.

У дисертації доводиться недоречність уведення «імперативного мандату», адже це заважає становленню демократичної організації політичних партій через підвищення ролі партійного лідера, можливості неврахування інтересів фракційної меншості, перетворення відповідальності депутата перед виборцями у відповідальність перед партією. Сучасна фракція впливає значним чином на побудову усієї партії, представляючи інтереси партійної верхівки та «прохідного» списку партії.

Дисертантка наголошує, що сьогодні в Україні на перший план виходять проблеми демократизації діяльності партійних фракцій. Ознакою їхньої демократичності виступає, по-перше, закріплене в статуті право партійців об'єднуватися в платформи для відстоювання альтернативних поглядів щодо методів управління партійними структурами, технологій формування керівництва, механізмів їхньої кадрової ротації. По-друге, право фракцій мати власну назву, бути зареєстрованими у координаційному органі чи контрольно-ревізійній комісії виступає демократичним підґрунтям їхньої діяльності. По-третє, фракція повинна мати право створюватись за підтримки визначеної партійним статутом кількості обласних організацій, виступати на з'їздах із доповідями і мати своїх представників в керівних органах. Реалізація означених принципів роботи фракцій всередині безпосередньо самої партії забезпечить демократичні основи діяльності фракцій партій в парламенті. На підставі аналізу наукової літератури, вивчення статутів політичних партій в Україні у третьому підрозділі «Підвищення відкритості та розвиток внутрішньопартійної демократії» аналізується стан та проблеми внутрішнього устрою парламентських партій, який виходить на перший план у країнах із провідною роллю парламенту.

Зміна конституційного дизайну в Україні вимагає від партійного керівництва концентрації всіх ресурсів політичної партії - матеріальних, людських, духовних - у своїх руках для швидкого та ефективного реагування на зовнішні та внутрішні виклики, як під час передвиборчої боротьби, так і безпосередньо при роботі в парламенті. Тому найважливішу роль починає відігравати рівень демократизації в межах політичної партії при прийнятті політичних рішень та у механізмах кадрової ротації.

Сутність внутрішньопартійної демократії полягає у забезпеченні влади партійних мас та її здійсненні на принципах колективності, критики, підкорення меншості більшості, підзвітності, виборності, змінності керівництва. Процеси, що протікають у досліджуваних партіях, свідчать про умовність додержання цим принципам. Сьогодні відзначаємо незначний вплив партійців на рішення керівництва, непрозорість механізму формування партійних списків, чому значним чином сприяє нелегітимна система фінансування партій. Констатуємо недотримання проголошених у статутах принципів толерантності в лавах партії, коли відбуваються гучні виключення відомих політиків без їхнього завчасного попередження, порушуючи таким чином права членів партії. Подібні процеси відбуваються у провідних гравців політичного процесу, наприклад, Партії регіонів та БЮТ. Виключення з їхніх лав відомих політиків: Р. Богатирьової, Т. Чорновола, О. Кужель, Г. Задирка, В. Каплієнка, І. Рибакова свідчить про нехтування партійною верхівкою принципу толерантності як визнання права інших дотримуватися власних поглядів на соціально-політичний устрій держави.

Аналіз статутних документів дає підстави стверджувати про певну подібність організаційної побудови досліджуваних партій. Всі вони мають проблеми зі створенням демократичної організаційної структури. Тому першочерговим завданням центристських політичних партій в Україні є підвищення прозорості та демократизація внутрішньопартійного життя.

У Висновках дисертаційної роботи сформульовані основні результати і підсумки, які були отримані в ході дослідження.

1. Проаналізовано різні підходи до визначення політичного центризму та ролі партій центру у створенні демократичної партійної системи в роботах західних, російських і вітчизняних науковців, висвітлена ґенеза й сучасні інтерпретації феномену «політичний центризм» через взаємозв'язок з партійною системою. У дослідженні були визначені та уточнені наступні категорії: «політичний центризм», «консенсус», «компроміс». Так, сутність політичного центризму висвітлюється у двох аспектах: теоретико-ідеологічному, де політичний центризм визначається як політична метаідеологія, що орієнтується на забезпечення балансу інтересів усіх учасників політичного процесу на базі суспільного консенсусу, виступає гарантом політичної та соціальної стабільності; та у структурно-функціональному - як сукупність партій або їхніх блоків, націлених на діяльність в політичному просторі між радикальним реформізмом та консерватизмом. Консенсус у дисертаційному дослідженні розглядається, насамперед, як вища форма соціальної солідарності, що сприяє формуванню колективної єдності, органічності, функціональної взаємодії політичних інститутів та суспільства. Компроміс у політичній взаємодії виступає однією з суттєвих ознак демократичного суспільства, визначальним його принципом, згідно з яким учасники політичного процесу мають погоджуватися на поступки, вміти жертвувати тією чи іншою другорядною часткою своєї позиції заради досягнення згоди у головному, для встановлення взаємної прийнятності намірів та рішень.

2. Внесені пропозиції щодо формування системи критеріїв дослідження програмно-ідеологічних засад функціонування політичних партій з метою їхньої ідеологічної ідентифікації. Зокрема, авторкою запропоновано використовувати в якості таких критеріїв: визначення провідного актора суспільних перетворень по ліній «людина - нація», оцінка соціально-економічних проблем, механізм взаємодії держави та громадянського суспільства, рівень централізації владних відносин, оцінка ролі середнього класу у формуванні стабільної економічної політики, основні вектори зовнішньополітичної діяльності.

3. Проведене дослідження дозволило акцентувати увагу на застосуванні таких технологій у діяльності центристських партій, як консенсус, компроміс, толерантність.

4. Проаналізовано діяльність партій центру у формуванні демократичних партійних систем у країнах Європи. Зокрема, був проведений порівняльний аналіз цих процесів у країнах Західної і Центральної та Східної Європи, в результаті якого стверджується про подібність еволюції партій центру в країнах ЦСЄ та в Україні. Ці партії у зазначеному регіоні мають значний потенціал і передумови для збільшення свого впливу на формування партійно-політичної системи.

5. Визначені етапи становлення політичних партій центристського спрямування в сучасній Україні. Перший етап (1989-1991 рр.) - зародження. Другий етап (1991-1996 рр.) - становлення. Третій етап (1996-2004 рр.) - розвиток. Четвертий етап (з 2004 р. і по цей час) характеризується інституційною стабілізацією партійних структур.

6. На основі аналізу партійної документації установчого та програмного характеру, системи критеріїв дослідження визначена ідеологічна ідентифікація парламентських партій та блоків. Так, Партія регіонів та Блок «НАША УКРАЇНА-НАРОДНА САМООБОРОНА» визначені правоцентристськими організаціями, Блок Юлії Тимошенко та Блок Литвина - лівоцентристськими.

7. У дисертації на підставі аналізу електоральної географії та даних соціологічних досліджень визначено розширення та зміцнення соціальної бази центристів, стирання кордонів між політичними уподобаннями громадян України, що представляють різні суспільні прошарки. Аналіз електоральних уподобань громадян України дозволив зробити висновок, що, не дивлячись на практичну відсутність середнього класу, який є традиційною соціальною базою центристських партій, відповідні політичні сили мають 423 місця у Верховній Раді України VІ скликання. Таке положення змінює попередні уявлення про соціальну базу політичного центризму в Україні.