Соціокультурні та ідейно-політичні аспекти впливу державно-виконавчих установ на засоби масової комунікації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Інститут журналістики

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Спеціальність 23.00.03 -- Політична культура та ідеологія

Соціокультурні та ідейно-політичні аспекти впливу державно-виконавчих установ на засоби масової комунікації

Трухачов Олександр Іванович

Київ 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі міжнародної журналістики Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник: доктор політичних наук, професор ЧІЧАНОВСЬКИЙ Анатолій Анатолійович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут журналістики, професор кафедри міжнародної журналістики

Офіційні опоненти: доктор політичних наук, професор ГОЛОВЧЕНКО Володимир Іванович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, професор кафедри країнознавства

кандидат політичних наук НАБРУСКО Віктор Іванович, Національна радіокомпанія України, президент

Захист відбудеться „07” вересня 2010 року о 14-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.36 Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 04119, м. Київ, вул. Мельникова 36/1, Інститут журналістики

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці імені М.О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, к. 10.

Автореферат розіслано „ 04 ” серпня 2010 року

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Д 26.001.36 Г. М. Сащук

1. Загальна характеристика роботи

соціокультурний державний комунікація соціум

Актуальність теми дослідження визначається особливостями сучасного етапу суспільного розвитку України як посттоталітарної держави. Якщо на початку дев'яностих років ХХ сторіччя у формуванні інформаційного забезпечення політичної сфери домінувала держава, то сьогодні через нарощування політичних та медійних ресурсів інформаційна складова політики значно змінились. Завдяки новітнім технологіям та трансформації політичної системи медіа-ресурси фактично перетворюються у самостійній фактор політики. Ці зміни позначаються в тому, що: розширюються права громадян завдяки праву доступу до інформаційних ресурсів; збільшуються можливості людей брати участь у процесі ухвалення політичних рішень і контролювати дії системи управління; надається можливість не тільки споживати, а й активно виробляти знання; забезпечуються засоби захисту приватного життя та анонімності особистих комунікацій.

Демократичні перетворення актуалізували також проблему впливу державно-виконавчих установ на засоби масової комунікації, що позначається на формуванні політичного середовища. Держава як інститут влади (панування) та засоби масової комунікації мають різні функції, однак їх об'єднує насамперед багатовікова свідома діяльність людини: як політична, так і комунікаційна сфери створені штучно, з метою ефективного управління суспільством.

Держава залишається одним із найвпливовіших чинників у формуванні сфери політичного. Її численні структури, продукуючи та поширюючи інформацію, так чи інакше чинять вплив на інформаційний простір, використовуючи функціональні та комунікаційні механізми засобів масової комунікації (переважно піарівські технології) -- політичну пропаганду, політичну рекламу, інформаційний та іміджевий лобізм, завдяки чому державно-виконавчі установи намагаються домінувати в інформаційно-політичній сфері. І тут на перший план виходять соціокультурні та ідейно-політичні чинники, за допомогою яких масово-комунікаційна складова набуває відповідного, потрібного певним політичним силам, політичного забарвлення. Саме за допомогою названих чинників влада намагається уникнути відповіді на „незручні” запитання; звести до мінімуму кількість критичних матеріалів та думок як з боку опозиційних політиків, так і ЗМІ; нав'язати суспільству або через вплив на непідконтрольні їй медіа, або через контрольовані нею ЗМІ свій інформаційний „порядок денний”, аби утримати політично-панівну точку зору в інформаційному просторі.

З іншого боку, мас-медіа, базуючись на принципах свободи слова та думки, діючи в рамках політичної комунікації, виконуючи притаманні їм функції, намагаються впливати на прийняття політичних рішень. Змагаючись з державно-виконавчими установами за вплив на суспільство, вони не тільки збирають, виробляють та поширюють політично значиму інформацію, але й намагаються перебрати на себе роль активного політичного гравця.

У цьому контексті сучасна політична сфера розглядається з позицій інформаційно-комунікаційних процесів, структури якої виробляють, отримують та поширюють інформацію, за допомогою якої політичні актори здійснюють свої ролі та функції у політичному середовищі.

Незважаючи на наявність досить вагомих праць, присвячених проблематиці взаємовідносин державної влади та системи засобів масової комунікації, ступінь вивчення проблеми державного впливу на медіа в українській політичній науці, можна оцінити як недостатній, що актуалізує значення її наукового аналізу.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано на кафедрі міжнародної журналістики Інституту журналістики Київського Національного університету імені Тараса Шевченка, в рамках теми Інституту журналістики „Системи масових комунікацій та світовий інформаційний простір” (номер державної реєстрації № 01БФ-045-01), зокрема, розділ „Моніторинг ЗМІ та інформаційне моделювання”.

Мета і завдання дослідження -- розкрити сутність і складові соціокультурного та ідейно-політичного впливу державно-виконавчих установ на засоби масової комунікації.

У відповідності до мети дослідження та з урахуванням необхідності виходу на новий рівень теоретичного осмислення проблеми та розробки практичних рекомендацій, у роботі виокремлюються такі завдання:

-- на основі системного аналізу узагальнити теоретико-методологічні підходи до поняття „інформаційно-комунікаційна сфера політики”;

-- дослідити основні етапи еволюції теорій політичної комунікації;

-- визначити сутність та проаналізувати управлінську парадигму державно-виконавчих установ з точки зору масово-комунікаційної складової політики;

-- виокремити та дослідити соціокультурні та ідейно-політичні аспекти впливу державно-виконавчих установ на засоби масової комунікації;

-- описати структуру та визначити специфіку діяльності ЗМІ у сучасному політичному просторі;

-- дослідити морально-етичні засади взаємодії інформаційної та полі- тичної сфери.

Об'єкт дослідження: масово-комунікаційна складова управлінської парадигми державно-виконавчих установ.

Предмет дослідження: соціокультурні та ідейно-політичні аспекти впливу державно-виконавчих установ на засоби масової комунікації.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період, що починається з моменту проголошення незалежності України. Поряд з цим необхідність простеження взаємодії між мас-медіа та владою потребує розгляду фактів, подій та суспільно-політичних процесів, які відбувались з кінця ХХ до початку ХХІ ст.

Методи дослідження. У вирішенні вказаних завдань дослідження використано методи загальнонаукові, філософські та системні:

-- теоретичний аналіз -- використано при теоретико-методологічному дослідженні інформаційно-комунікаційної сфери політики, дав змогу дослідити основні концепції інформаційної та комунікаційної теорії, виокремити масово-комунікаційну складову управлінської парадигми владних структур;

-- політологічний аналіз -- сприяв аналізові взаємовідносин в трикутнику „влада-медіа-суспільство”;

-- біхевіорестичний метод -- допоміг проаналізувати поведінку учасників процесу взаємовпливів між державно-виконавчими установами та засобами масової комунікації;

-- логіко-семантичний аналіз -- був застосований для визначення поняття „інформаційно-комунікаційна сфера політики”, дозволив створити авторське визначення досліджуваного феномену;

-- порівняльний підхід -- дозволив виявити відмінності процесу впливу у формуванні політики від інших процесів, форм та видів формування;

-- міждисциплінарний підхід -- дозволив дослідити соціальні, культурні, ідеологічні та політичні аспекти проблеми формування інформаційно-комунікаційного середовища політики в цілому.

Провідними були такі аспекти системного підходу, як системно- історичний, системно-компонентний, системно-комунікаційний, що забезпечили комплексне дослідження взаємодії між мас-медіа та державно-виконавчими установами як підсистем соціальної системи. Цей підхід обумовив використання методу структурно-функціонального аналізу для визначення сучасної структури медіа-системи та її функцій у загальній системі, а також по відношенню до політичної системи.

Наукова новизна одержаних результатів зумовлена сукупністю поставлених мети і завдань та засобами їх розв'язання. На основі результатів системного політологічного аналізу соціокультурного та ідейно-політичного аспектів впливу державно-виконавчих установ на засоби масової комунікації запропоновано рекомендації щодо оптимізації взаємовідносин у трикутнику „влада-медіа-суспільство” відповідно до загальновизнаних демократичних норм та стандартів, підвищення ролі морально-етичної складової у взаємодії між політичною та інформаційною сферами. У рамках проведеного дослідження виокремлено результати, які окреслюють наукову новизну:

-- дисертаційна робота є однією з перших спроб комплексного дослідження феномену впливу державно-виконавчих установ на засоби масової комунікації, зокрема, таких складових управлінської парадигми посттоталітарної держави, як соціокультурна та ідейно-політична. Перебіг політичних подій в Україні доводить, що інформація та комунікація все більше стають рівноправними політичними партнерами влади у керуванні політичними процесами. Соціальні реалії, ідеологічні уподобання змінюють характер взаємодії мас-медіа та владних інституцій, впливаючи на вектори практичної політики;

-- на базі закордонних та вітчизняних досліджень інформаційно-комунікаційної сфери політики, сучасних теоретичних концепцій сформульоване авторське поняття „інформаційно-комунікаційна сфера політики” та визначені його складові;

-- вперше виявлена сутність механізму впливу державно-виконавчих установ на засоби масової комунікації залежно від мети відповідних інститутів;

-- виявлено та прокоментовано з точки зору причинно-наслідкових зв'язків особливості формування сучасного політичного простору, які полягають у використанні владними установами масово-комунікаційних технологій;

-- доведено, що головними морально-етичними засадами взаємодії політичної та інформаційної сфери є верховенство принципів гуманізму та солідарна відповідальність політиків і журналістів при формуванні публічного інформаційно-політичного середовища.

Практичне значення одержаних результатів визначається науковою новизною і полягає у можливості застосування в практиці функціонування органів державної влади, засобів масової комунікації, політичних партій та громадських об'єднань, а також з науково-дослідницькою, навчальною та прикладною метою.

Теоретичні результати та практичні рекомендації дослідження можуть бути використані органами державного управління, відповідальними за розвиток державної інформаційної сфери. А саме: Національною радою з питань телебачення та радіомовлення, Державним комітетом телебачення та радіомовлення, Комітетом Верховної Ради України з питань свободи слова та інших державно-виконавчих установ різних рівнів.

Результати дисертаційного дослідження знаходитимуть належне застосування при читанні для студентів спеціальностей „політологія”, „теорія та практика комунікації”, „теорія журналістики” таких нормативних курсів, як „Політична журналістика”, „Політична комунікація”, „Паблік рілейшенз”, „Теорія та практика масової комунікації”, а також при розробці методичних і навчальних посібників, аналітичних доповідей тощо.

Апробація результатів дослідження. Основні ідеї та окремі положення дисертаційного дослідження викладені у доповідях на міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях: Всеукраїнська науково-практична конференція „Українська журналістика: умови формування та перспективи розвитку” (квітень 2007 р., м. Черкаси); науково-практична конференція аспірантів та студентів факультету міжнародних відносин університету економіки та права «КРОК» „Міжнародний бізнес в інформаційну епоху” (24 квітня 2007 р., м. Київ); Міжнародна науково-практична конференція „Національні економіки в глобальному економічному просторі” (16-17 квітня 2008 р., м. Київ); Міжнародна науково-практична конференція „Сучасні проблеми політичного менеджменту” (15-16 жовтня 2008 р., м. Київ); Всеукраїнська наукова конференція „Методологія політичної науки” (19 грудня 2008 р., м. Львів).

Публікації. Основні теоретичні та практичні положення, результати, висновки і пропозиції дисертаційного дослідження знайшли відображення у дев'яти публікаціях, чотири з яких надруковані у наукових фахових виданнях, визнаних ВАК України.

Структура дисертації. Поставлені мета та завдання визначили структуру роботи, яка складається зі вступу, трьох розділів, поділених на вісім підрозділів, висновків (176 сторінок), списку використаних джерел (193 позиції на 20 сторінках). Загальний обсяг дисертації становить 196 сторінок.

2. Основний зміст дисертації

У Вступі обґрунтовується актуальність дисертаційної роботи, окреслені мета й завдання, визначено предмет і об'єкт дослідження, а також методологічна основа роботи, розкрито її наукову новизну, теоретичне та практичне значення, зв'язок дисертації з науковими програмами та темами, показано апробацію результатів дослідження, структуру роботи.

У першому розділі „Інформаційно-комунікаційна сфера політики: теоретико-методологічні засади” здійснено аналіз наукової літератури закордонних та вітчизняних вчених, розкрито зміст і значення основних наукових концепцій та теорій, які використано автором з проблематики дисертаційного дослідження.

У підрозділі 1.1. „Теоретико-концептуальні підходи дослідження інформаційно-комунікаційної сфери політики” міститься аналіз провідних теоретичних підходів у політичній науці до вивчення й узагальнення інформаційно-комунікаційної складової у формуванні сфери політики, сформульоване авторське поняття „інформаційно-комунікаційна сфера політики”.

Автор запропонував поділити праці дослідників з визначеної проблематики на кілька груп.

До першої групи джерел належать роботи західних теоретиків і практиків, які у рамках досліджень теорій політичної системи висвітлюють провідну роль інформаційної та комунікаційної складових у формуванні політичної сфери. Серед класичних праць слід відзначити роботи Д. Істона, К. Дейча, Н. Вінера, Г. Алмонда, Г. Пітерса, Л. Пала та ін. Сучасні напрямки досліджень в цій галузі, презентовано дослідженнями західних вчених Л. С. Саністебаном, Д. Стоун, російськими науковцями О. І. Соловйовим, В. П. Пугачовим, Ю. Ю. Петруніним, А. А. Дегтярьовим. Вітчизняні наукові доробки представлені роботами В. Г. Кременя, М. І. Горлача, І.С.Дзюбки, А. А. Чічановського.

Другу групу джерел складають дослідження, в яких тією або іншою мірою вивчається феномен інформації як однієї з основних складових соціально-політичних процесів у сучасному суспільстві. До цієї групи відносяться праці К. Шеннона, Д. Бела, Ф. Махлупа, В. Коштоєва, В.Урсула, А. Пушкіна, А. Ракітова та інших.

До третьої групи джерел відносяться дослідження, присвяченні вивченню комунікації. В рамках цієї групи джерел дисертант виокремлює дві рівнозначні за значенням підгрупи наукових досліджень та праць, присвячених масовій і політичній комунікації. Комплексний огляд розвитку теорій комунікації у ХХ ст. та нові тенденції у цій галузі наукової діяльності подано у працях науковців Г. Г. Почепцова, Дж. Д. Пітерса, Н. Лумана, І. Яковлєва та інших.

Дослідження, присвячені теоріям масової комунікації, представленні працями західних вчених: Г. Лассуєла, У. Ліппманна, Д. МакКвєйла, П. Вінтерхофф-Шпурка, Є. Ноєль-Нойманн. Здобутки вітчизняної науки представлені дослідженнями В. В. Різуна, В. В. Бебіка, С. Квіта, О. М. Зернецької, О. К. Мелещенка. Російські дослідники представленні роботами Г. П. Бакуліна, В. М. Березіна, В. П.Теріна, І. І. Засурського.

Дослідження політичної комунікації наводяться у працях закордонних вчених Б. МакНайра, К. Кроса, Р. Гакет, П. Штормаєйра, Д. Габріель, К. Волтмер, Р. М. Перлоффа. Дослідження російських вчених у галузі політичної комунікації відзначаємо у працях М. Н. Грачова, В. П. Пугачова, О. І. Соловйова, Ю. Ю. Петруніна. Вітчизняні дослідження представлені працями В. М. Бебіка, О. Проскуріної, Г. Г. Почепцова, О. В. Шевченко, О. Гриценко, А. Костирєва та інших.

Четверту групу джерел складають наукові доробки з досліджень проблематики функціонування засобів масової комунікації та масово-комунікаційних процесів у соціально-політичній сфері суспільства. Поряд з дослідженнями закордонних вчених Ф. Сіберта, В. Шрамма, Т. Пітерсона, Р. Гунтера, А. Мугана, Д. Халліна, П. Манчіні, Г. Штромайера, М. Прайса. Слід відзначити дослідження російських науковців І. Я. Засурського, С. Г. Корконосенко, Є. П. Прохорова, В. Михайлова. Вітчизняні дослідження представленні працями А. А. Чічановського, А. З. Москаленка, В. В. Різуна, О. М. Гриценко, В. І. Шкляра, Є. А. Макаренко, О. Д. Кузнецової, В. Карпенко, О. Г. Мукомели, а також Ю. Нестеряка, О. Чекмишева, Т. Петріва.

Як теоретична база для аналізу процесів взаємовпливу між державно-виконавчими установами та засобами масової комунікації, що досліджуються і виокремлюються в інформаційно-комунікаційній сфері політики, автору прислужилися монографії та дисертації українських і російських авторів, які презентують різні наукові школи політології, теорії комунікації, журналістики та державного управління. Опрацьована джерельна база засвідчує, що різноманітні підходи до визначення формування та функціонування інформаційно-комунікаційної сфери політики є недостатньо дослідженими та не отримали комплексного різнопланового опрацювання.

На основі ознайомлення з науковими працями розкрито особливості різних підходів до визначення понять „інформація” та „комунікація”, наведено ряд узагальнюючих дефініцій цих ключових термінів. Застосовуючи метод логіко-семантичного аналізу, у підрозділі сформульовано авторське поняття „інформаційно-комунікаційна сфера політики”, як сукупності інформаційних, комунікаційних зв'язків і процесів між державно-виконавчими структурами, політичними акторами, системою медіа та суспільством, у рамках якої продукується і поширюється політичнозначима інформація та відбувається формування політики.

Використання запропонованого концепту „інформаційно-комунікаційна сфера політики” дає змогу аналізувати сучасні процеси формування та функ- ціонування практичної політики крізь призму інформаційно-комунікаційних підходів.

У підрозділі 1.2. „Еволюція теоретичних підходів у галузі політичної комунікації” через історико-теоретичний аналіз досліджуються основні етапи розвитку політичної комунікації. Доведено, що теорії політичної комунікації формувались та розвивались у результаті взаємодії численних соціологічних, масово-комунікаційних, психологічних та політичних концепцій другої поло- вини ХХ сторіччя.

Поштовхом до формування теорій та моделей політичної комунікації стали праці з загальної теорії систем Л. фон Берталанфі, кібернетична концепція Н. Вінера, дослідження теорій політичних систем К. Дейча, Д. Істона, Г. Алмонда, а також концепцій масової комунікації Г. Лассуєла, П. Лазарсфельда, Х. Годе та ін.

Сучасні концептуальні підходи політичної комунікації теоретично поділяються на два напрямки -- ліберальний плюралізм та критичний підхід. Ліберальний плюралізм допускає, що політична влада піддається спостереженню і, отже, має зміст, а засоби масової комунікації розглядаються з одного боку як форум, де відбувається боротьба між різними групами інтересів, а з іншого -- як один з інституційних центрів влади, що має право на власні інтереси. Критичний підхід включає три підходи до діяльності медіа: інструменталізм, структурний детермінізм та гегемонія. В рамках цих підходів влада використовує медіа для поширення та зміцнення своїх позицій у суспільстві.

Стан розвитку сучасних теорій політичної комунікації характеризується дослідженнями новітніх технічних засобів передачі інформації та вибудуваних і реалізованих на цій базі масово-комунікаційних і політичних технологій. В межах еволюції теорій політичної комунікації набули розвитку теоретичні концепції, в яких досліджуються процеси взаємовідносин між системою засобів масової комунікації та політичною сферою взагалі та державно-виконавчими установами зокрема.

У другому розділі „Місце засобів масової комунікації у формуванні політичної сфери” розглянуто процеси взаємовпливу між державно-виконавчими установами та засобами масової комунікації, визначено місце української медіа-системи у соціально-політичній сфері, виокремлено ідейно-політичний аспект впливу владних установ на систему медіа, проаналізовано особливості формування сучасної сфери політики.

У підрозділі 2.1. „Сутність процесів взаємовпливу між засобами масової комунікації та державно-виконавчими установами” визначена сутність процесів взаємовпливів між державно-виконавчими установами та засобами масової комунікації, виокремлено масово-комунікаційну складову управ- лінської парадигми в діяльності владних установ, виявлено причини впливу державно-виконавчих установ на медіа, доведено, що метою процесів взаємовпливу є намагання домінувати в формуванні „порядку денного”.

Автор, спираючись на розуміння поняття „вплив” як процес/дію, спрямований на продукування змін або перешкоджання небажаним змінам, визначає у рамках дослідження процес взаємовпливу як взаємоспрямовані та заплановані дії одного суб'єкта соціально-політичної сфери на інший; обопільний процес впливу в рамках інформаційно-комунікаційної сфери політики з використанням масово-комунікаційних практик. Метою процесів взаємовпливу є намагання змінити в об'єкта, на якого направлена означена дія, його психологічний стан, ідейно-політичні уподобання, соціальну поведінку, сприйняття соціально-політичної реальності.

Визначено, що суттю процесів взаємовпливу між медіа та державно-виконавчими установами є намагання домінувати в інформаційно-політичній сфері, що дає змогу формувати „порядок денний” і таким чином впливати та контролювати інформаційно-політичну сферу.

Державно-виконавчі установи за рахунок процесів впливу на мас-медіа намагаються уникнути відповіді на „незручні” запитання, звести до мінімуму кількість критичних матеріалів та думок, а також зберегти, утримати та посилити позиції контролю і тиску на суспільство. Вплив державно-виконавчих установ на медіа відбувається на трьох рівнях: політичному, судовому та економічному.

Засоби масової комунікації за рахунок продукування альтернативного інформаційного процесу, шляхом висвітлення та поширення нагальних проблем суспільства впливають на владні установи з метою кореляції політичних дій та рішень влади, захисту суспільства від маніпулювання інформацією та застосування фізичної сили.

Використання державно-виконавчими установами масово-комунікаційної складової в управлінській парадигмі визначається автором як процес передачі/отримання інформації від комунікатора (державно-виконавчі установи) певними каналами (система медіа), за допомогою технічних засобів зв'язку комуніканту (масовій аудиторії).

У підрозділі 2.2. „Загальне та специфічне у формуванні ідейно-політичного світогляду засобів масової комунікації” визначено ідейно-політичний аспект впливу державно-виконавчих установ, через політологічний аналіз досліджено масово-комунікаційні механізми формування ідейно-політичного світогляду, визначено загальне та специфічне у продукуванні ідейно-політичного світогляду.

Державно-виконавчі установи, впливаючи на медіа нав'язують аудиторії свої ідейно-політичні системи. У цьому контексті розглянуті основні поняття та функції ідеології. Ідеологічна система визначається автором як результат цілеспрямованих зусиль щодо визначення своєї політично-соціальної ідентичності окремими соціальними класами та групами. Через це ідеологія є одним з головних системних елементів будь-якої соціально-політичної системи та духовною основою функціонування держави.

Виконуючи в соціально-політичному просторі свої функції, ідеологія впливає на стосунки у трикутнику „влада-медіа-суспільство”. Таким чином, діяльність державно-виконавчих установ з політичного керування суспільством спирається на корпоративну ідейно-політичну базу.

Автор у підходах до визначення загального та специфічного у формування ідейно-політичного світогляду мас-медіа розділяє цільне поняття ідеології на державну і політичну. Державна ідеологія розуміється автором як загально-об'єднуюча ідея/модель у розвитку та підтримці демократичного суспільства. Завдання державної ідеології полягають у наданні громадянам уявлення про напрямок руху суспільства та держави, розуміння щодо формування загальних принципів існування держави та її політики. Державна ідеологія визначається як ідеї, що сприймаються більшістю суспільства, підвищують легітимність держави та її легітимацію і, відповідно, збільшують ефективність соціальних і державних перетворень.

Політична ідеологія розуміється як одна з найвпливовіших форм політичної свідомості, що відбивається в доктринах та системах, які виправдовують зазіхання політичних сил на завоювання, використання та знаходження при владі. На її основі політичні еліти та державно-виконавчі установи намагаються вибудувати в аудиторії специфічний ідейно-політичний світогляд та підпорядкувати громадську думку. Серед завдань політичної ідеології виокремлюються: забезпечення легітимності політичної влади, дискредитація опозиційних ідейно-політичних доктрин, утримання суспільства в потрібному державно-виконавчим установам та політичним елітам стані.

Автором дано визначення „ідейно-політичний аспект впливу” як сукупності ідейних та політичних директив і установок, використовуваних державно-виконавчими установами для керування суспільством, продукування заданого світогляду і формування системи цінностей. З точки зору масово-комунікаційних процесів, ідейно-політичний аспект може розумітись як цілеспрямована, підготовлена для поширення на широку масову аудиторію інформаційно-комунікаційна технологія з просування потрібного ідейно-політичного світогляду, що впливає на зміну наявних у соціумі уявлень, думок, оцінок та поведінки індивіда або групи. З цих позицій базовою основою ідейно-політичного аспекту виступає сукупність суб'єктивних ідей та світобачення окремих соціальних або політичних груп, які в даний момент знадяться при владі.

Механізмами творення ідейно-політичного світогляду суспільства виступають такі масово-комунікаційні технології, як політична пропаганда, політична реклама, політичний паблік рілейшенз та маніпуляції. У якості інструменту поширення ідейно-політичного світогляду, державно-виконавчі установи активно використовують систему засобів масової комунікації.

У підрозділі 2.3. „Особливості формування сучасного інформаційно-політичного простору” досліджено становлення, структуру та особливості формування сучасної української медіа-системи, вказано на її державно-олігархічний характер функціонування, виокремленні специфічні чинники, що впливають на продукування сучасного інформаційно-політичного середовища. Запропоновано підходи для подолання нерівномірності при формуванні інформаційно-політичного простору українського суспільства.

Після здобуття незалежності в Україні розпочався активний процес з формування власної вітчизняної моделі системи засобів масової комунікації. Поява вільної преси призвела до руйнації тоталітарної моделі медіа-системи. Натомість, за часів авторитарного режиму, під впливом економічних і політичних факторів система медіа набула ознак державно-олігархічної моделі.

Вказано, що характерною особливістю сучасної інформаційної сфери України, є її розподіл між засобами масової інформації, які контролюються державно-виконавчими установами та медійними концернами фінансово-промислових корпорацій. Результатом такого становища є можливість представників влади та політичних еліт в будь-який час використовувати „аудиторні потужності” медіа для поширення корпоративних ідейно-політичних систем шляхом проведення масових інформаційно-пропагандистських та політичних рекламних кампаній з підтримки власних ініціатив і дій. За таких умов суспільство позбавлене можливості отримувати достовірну та якісну інформацію, а також контролювати діяльність державно-виконавчих установ в інформаційному просторі.

Виокремлено чинники, які впливають на особливості творення сучасної інформаційно-політичної сфери, а саме: 1) державні засоби масової інфор- мації, які знаходяться на утриманні держави, надають перевагу у своїй діяльності представникам влади; 2) формування інформаційної політики виконавчих установ будується не на наданні інформації про реальні соціально-політичні проблеми та пов'язані з ними рішення і дії влади, а на ідейно-політичних системах у вигляді інформаційно-пропагандистських повідомлень; 3) через ідейно-політичний аспект впливу та інструметалістський підхід до мас-медіа державно-виконавчі установи нав'язують суспільству стереотипи, норми та „кут зору” на результати своєї діяльності; 4) маніпуляції з інформацією, а саме приховування та засекречування даних від мас-медіа для поширення у суспільстві; 5) активне використання таких масово-комунікаційних технологій, як: політична пропаганда та реклама, політичний піар й інформаційний лобізм у якості мобілізації окремих груп та верств населення на підтримку дій державно-виконавчих установ, а також застосування контрпропаганди та антиреклами проти опозиції; 6) економічна, фінансова та правова залежність медіа від державних та бізнесових структур; 7) неспроможність суспільства контролювати інформаційний простір, а відтак і впливати на інформаційну діяльність виконавчих установ; 8) професійна слабкість та політична заанґажованість української медіа-системи.

На основі аналізу моніторингових досліджень та статистичних даних доведено використання державно-виконавчими установами масово-комунікаційних технологій у формування інформаційно-політичного простору.

З метою виходу на загальноприйняті демократичні засади формування інформаційної сфери та зменшення впливу державно-виконавчих установ на систему медіа, у дисертаційній роботі запропоновано наступне: 1) проведення прозорого роздержавлення державних засобів масової інформації та створення на їх базі загальнонаціонального концерну „Громадське мовлення”, пріоритетами у діяльності якого повинні стати: вироблення та поширення якісної соціально-політичної інформації; відкрите обговорення нагальних проблем суспільства; встановлення інформаційно-комунікаційного діалогу між владою та громадянами; 2) розробити та прийняти законопроект, який би відповідав існуючим у розвинутих демократичних країнах стандартам та правовим нормам взаємовідносин в трикутнику „держава-медіа-суспільство”.

У третьому розділі „Політична комунікація як соціокультурний чинник” проаналізовано функціонування засобів масової комунікації крізь призму політичної комунікації як активного учасника соціальних та культурних відносин у суспільстві.

У підрозділі 3.1. „Політичний контекст медіа-системи” проаналізована діяльність засобів масової комунікації як соціально-політичного інституту через їх політичні функції в транзитивному суспільстві, виокремлено інформаційно-комунікаційне поле, яке створюють своєю діяльністю медіа. Відзначено процеси медіатизації політики та політизації медіа-системи.

Входження системи засобів масової комунікації (та її підсистеми ЗМІ) у політичну підсистему як самостійного соціального інституту визначає галузь реалізації завдань та відтворення ними певних соціально-політичних функцій, а саме збирання, обробку та розповсюдження соціально-політичної інформації. Головне призначення системи медіа як автономного соціально-політичного інституту полягає у безперервному відображенні соціально-політичної реальності у всіх її діалектичних зв'язках і взаємозалежностях, протиріччях та конфліктах, які виникають у соціумі. Виконуючи політичні функції, підсистема медіа як складова соціально-політичної сфери, продукуючи інформаційний процес, бере участь у політичному управлінні суспільством, формуючи ставлення суспільства до дій та рішень владних установ на основі сформованої ними громадської думки.

Автор визначає політичний контекст діяльності медіа-системи як акцентування або фокусування уваги аудиторії засобами масової комунікації на окремих інформаційно-політичних подіях/повідомленнях з метою виокремлення їх із загального інформаційного потоку та формування на їхній основі сприйняття соціально-політичної реальності. Мас-медіа, виокремлюючи певні елементи з загальної маси соціально-політичних подій та інформаційних повідомлень, надаючи окремим із них особливої уваги, в такий спосіб збільшують цінність однієї ідеї та зменшують вартість іншої, надаючи їм певного політичного контексту.

Засоби масової комунікації як соціально-політичний інститут беручи активну участь на всіх стадіях соціально-політичних процесів, ефективно впливають на вироблення, прийняття та втілення політичних рішень, здійснення зворотних зв'язків, коригуванні обраного політичного курсу, а також впливають на формування норм політичної культури, соціального діалогу та громадської думки.

У підрозділі 3.2. „Соціокультурна складова в діяльності засобів масової комунікації” крізь призму соціокультурної парадигми досліджується діяльність медіа з формування соціокультурної реальності. Виокремлено соціо- культурний аспект впливу державно-виконавчих установ. Наголошено на ролі медіа у формуванні засад політичної культури. Визначено взаємодію засобів масової комунікації та громадської думки у формуванні соціокультурної реальності.

Процеси трансформації українського суспільства призводять до змін соціальних реалій та культурних ідеалів, в результаті чого складається нова соціокультурна реальність.

Соціокультурна реальність виражається у поєднанні культурної та соціальної складової. Таким чином, культура, виступає засадничим фактором існування соціальної системи та впливає на її формування. У свою чергу, соціальна система, під час модернізації (трансформацій) суспільства, впливає на культурну складову, викликаючи зміни та намагаючись адаптувати традиційну культуру до нових соціально-політичних реалій.

Культура за такого підходу є відбитком соціально-політичного контексту, в рамках якого політичні події стають зрозумілими суспільству. З цих позицій політична культура постає як система усталених у суспільстві ціннісно-поведінкових форм, традицій політичної діяльності, прийомів та стандартів у забезпеченні прав та обов'язків соціально-політичних інститутів та індивідів. Політична культура, включаючи в себе моральні та етичні принципи, стає основною складовою у готовності політиків та суспільства до взаємних дій в побудові демократичного ладу, оскільки морально-етичні норми постають базовим компонентом, спираючись на які в демократичному суспільстві і відбувається інформаційно-комунікаційний процес в трикутнику „влада-медіа-суспільство”.

Провідне місце у формуванні політичної культури суспільства належить державі та її виконавчим установам. Сформовані державно-виконавчими установами ідейно-політичні системи відбиваються на існуючих у суспільстві нормах політичної культури. Проаналізована взаємозалежність політичного контексту системи медіа та політичної культури в межах соціокультурної парадигми висвітлює щільне переплетіння ідеології та культури.

Соціокультурний аспект впливу державно-виконавчих установ розуміється як інформаційне масово-комунікаційне діяння з боку державно-виконавчих установ, спрямоване на консервацію або модернізацію існуючих у соціумі соціальних відносин та культурних ідеалів, що позначається на соціальній, культурній та політичній реальності.

Наголошено, що мас-медіа як соціально-політичний інститут перебувають в епіцентрі політичних, соціальних та культурних трансформацій. Доведено, що соціокультурний рівень суспільства певною мірою залежить від інтеракцій між державно-виконавчими установами та системою медіа. Соціокультурна складова діяльності засобів масової комунікації за своєю природою сприяє суспільній рівновазі, налагодженню соціального партнерству та консенсусу.

Доведено, що засоби масової комунікації формують політичні та культурні цінності суспільства шляхом формування громадської думки. Роль мас-медіа у формуванні та підтримці політичної культури детермінована наступними факторами: їх впливом і місцем в життєдіяльності та культурі сучасного суспільства; вбудованості у соціально-політичну сферу творенням та поширенням інформації, яка викликає у суспільстві потребу в якісно нових символах, традиціях та формах політичної культури.

У підрозділі 3.3. „Морально-етичні засади взаємодії інформаційної та політичної сфери” розглядаються взаємовідносини інформаційної та політичної сфери з точки зору морально-етичних засад як критерію реальної демократичності. Наголошено, що морально-етичні засади не стали непорушним надбанням під час трансформаційних змін українського суспільства та загальновизнаними принципами у взаємовідносинах між діючими політиками та журналістами.

Проблематика взаємодії політичної та інформаційної сфери розглядається в контексті морально-етичних принципів. Головний акцент в аналізі цієї проблеми ставиться на визначенні оптимальних умов для взаємодії цих сфер в інтересах побудови та функціонування розвинутого демократичного суспільства.

Визначено, що як мораль, так і політика виконують інтегративну, регулятивну, організаційну та контрольну функції в суспільстві. Але між ними існують суттєві відмінності. Якщо політика спирається на владу, силу законів, санкції і фінансову підтримку, то мораль спирається головним чином на „санкції совісті” і громадську думку. Таким чином, являючись однією із сторін будь-якого типу соціальних стосунків, мораль і моральні стосунки повинні визначати основу взаємодії політичної сфери з іншими сферами суспільства. Разом з тим, залишаючись головним складовим елементом саморегуляції суспільства, моральні засади, через представників сфери політичного включаються і в сферу управління.

Проведений аналіз та наведені факти дають підстави визначити, що політична сфера у взаємодії з медіа-системою здебільшого не дотримується прийнятних у демократичних суспільствах морально-етичних засад.

Запропоновано для виправлення існуючої ситуації публічним політикам дотримуватись наступних принципів: визначити головними засадами у своїй діяльності зверхність морально-етичних принципів над політичними прим- хами лідерів та партійних об'єднань; відмовитись від практики будь-якого тиску (в першу чергу політичного та економічного) на засоби масової інформації (якої б форми власності вони б не були).

Журналістська етика проявляється у послідовному дотриманні демократичних принципів діяльності преси та визначається специфікою взаємин між журналістами та суспільством. Доведено, що основою співпраці між практичною політикою та засобами масової комунікації повинні стати взаємовідносини побудовані на гуманістичних та демократичних принципах.

Висновки

1. Сучасний процес формування політики як феномен соціального буття зазнає карколомних змін. Поряд з класичними методами формування політичної сфери, сьогодні особливого значення набувають інформаційно-комунікаційні підходи. У результаті цього змінюються парадигми формування практичної політики за рахунок включення до процесу саме інформаційної та комунікаційної складових. Концептуальні підходи до інформаційно-комунікаційного принципу формування політики стали результатом взаємодії численних політичних, кібернетичних, інформаційних та комунікаційних концепцій ХХ сторіччя, й істотно вплинули на формування сучасних концептів щодо використання інформаційно-комунікаційних методів у сфері політичного. Даний підхід визначає принципову відмінність у формуванні політики від традиційних форм та підходів. Про це свідчить динаміка взаємовідносин між державно-виконавчими установами та засобами масової комунікації, обумовлена управлінською парадигмою та необхідністю використання в якості механізмів керування масово-комунікаційних технологій.

2. Доведено, що зростає визначальна роль інформації та комунікації як каталізатора процесу політичної комунікації, що має неоднозначні наслідки у формуванні інформаційної сфери політики. Запропоноване об'єднання інформаційної та комунікаційної складових в одному концепті -- „інформаційно-комунікаційна сфера політики” -- дає змогу розглядати формування практичної політики як інформаційно-комунікаційний процес.

3. Процес еволюції теорії політичної комунікації став результатом взаємодії численних соціологічних, комунікаційних, психологічних та політичних концепцій другої половини ХХ сторіччя, які істотно вплинули на його формування. Покладені в основу теоретичних концепцій політичної комунікації інформаційно-комунікаційні базиси набувають особливого значення в умовах інформаційного суспільства. На сучасному етапі в рамках теорій політичної комунікації, розвиваються теоретично-практичні напрямки: політична пропаганда, політичний PR, політичний іміджмейкінг, політичний консалтинг та інші.

4. В умовах переходу від авторитарного до демократичного суспільства відбувається якісна зміна місця та ролі засобів масової комунікації у соціально-політичній структурі суспільства. Аналіз доводить, що медіа стають активним агентом творення соціально-політичної реальності, займаючи місце між державно-виконавчими установами та суспільством. З цих позицій засоби масової комунікації не тільки корелюють, а також і впливають на характер політичних рішень. Процеси трансформації у суспільстві спонукають засоби масової комунікації до виконання своїх функцій, що призводить до виникнення процесів взаємовпливу між ними та інститутами влади. Доведено, що суттю процесів взаємовпливу з боку державно-виконавчих установ є намагання закріпити за собою одноосібне, неконтрольоване суспільством, право на формування інформаційного „порядку денного”. Натомість медіа намагаються стати виразниками думок та захисниками демократичних засад у суспільстві, формуючи та оприлюднюючи соціально-політичні та значимі для громадськості проблеми, вимагаючи реакції від діючої влади.

5. Сучасна управлінська парадигма насамперед залежить від наявності інформаційно-комунікаційної складової між суб'єктом та об'єктом процесу управління, тобто розгалуженої мережі прямих та зворотних зв'язків, цілеспрямованих інформаційних потоків, якісних комунікаційних каналів. Таким чином, масово-комунікаційна складова управлінської парадигми розглядається як процес передачі/отримання інформації від комунікатора (державно-виконавчих установ) певними каналами (системи засобів масової комунікації) за допомогою технічних засобів зв'язку комуніканту (масовій аудиторії). Використання інформаційно-комунікаційної складової дозволяє вирішити ряд управлінських задач, а саме: поширення нормативно-правової державної інформації у суспільстві; трансляція інформаційних повідомлень з метою мобілізації суспільства на підтримку діючої влади та схвалення її діяльності.

6. Процес впливу державно-виконавчих установ на засоби масової комунікації характеризується намаганням домінувати в інформаційно-політичному просторі. У рамках процесу впливу державно-виконавчих установ на засоби масової комунікації дано визначення ідейно-політичному аспекту як сукупності ідейних та політичних директив і установок, використовуваних державно-виконавчими установами для керування суспільством, продукування заданого світогляду і формування системи цінностей. З точки зору масово-комунікаційних процесів ідейно-політичний аспект -- це цілеспрямована, підготовлена для поширення на широку масову аудиторію інформаційно-комунікаційна технологія з формування та нав'язування ідейно-політичного світогляду.

7. Проведений в рамках дослідження аналіз формування сучасного інформаційно-політичного простору дав змогу визначити його особливості, серед яких -- розподіл суспільного інформаційного простору між державними засобами масової комунікації та медіа-концернами фінансово-політичних груп; неспроможність суспільства контролювати інформаційний простір; формування інформаційної політики виконавчих установ не наданням інформації про реальні соціально-політичні проблеми та пов'язані з ними рішення і дії влади, а ідейно-політичними системами у вигляді інформаційно-пропагандистських повідомлень (з огляду на нагальні економічно-політичні потреби фінансово-політичних еліт); маніпуляції з інформацією (приховування та засекречування даних від мас-медіа для поширення у суспільстві).

8. Політичний контекст медіа-системи визначено як акцентування або фокусування уваги аудиторії засобами масової комунікації на тих чи інших інформаційно-політичних подіях/повідомленнях з метою виокремлення їх із загального інформаційного потоку та формування на їх основі (сприйняття аудиторією) соціально-політичної реальності. В рамках політичного контексту медіа формується інформаційно-комунікаційне поле політики, яке має свої чітко окреслені кордони (але доволі часто порушує їх) відносно інших соціальних сфер суспільства.

9. Засоби масової комунікації в рамках соціокультурної складової беруть участь у формуванні політичної культури, соціальної орієнтації та соціальної активності, відтворенні певних ідеалів і цінностей, спрямованих на потреби суспільства.

Соціокультурний аспект впливу державно-виконавчих установ визначається як інформаційне масово-комунікаційне діяння з боку державно-виконавчих установ, спрямоване на консервацію або модернізацію існуючих у суспільстві соціальних відносин та культурних ідеалів, що позначається на соціальній, культурній та політичній реальності.

10. У сучасних умовах гостро постає проблема морально-етичних засад взаємодії між інформаційною та політичною сферами. Аналіз цієї проблеми свідчить, що як для політиків, так і для журналістів моральні та етичні принципи в більшості випадків залишаються напівзабутими термінами.

Однак, являючись однією із сторін будь-якого типу соціальних відносин, мораль і моральні стосунки повинні визначати основу взаємодії між політичною, інформаційною та іншими сферами суспільства.

Для покращення ситуації слід зробити наступне: визначити головними засадами у діяльності політиків зверхність морально-етичних принципів над політичними примхами лідерів та партійних організацій; відмовитись від практики будь-якого тиску (у першу чергу -- політичного та економічного) на засоби масової інформації (якої б форми власності вони б не були).

Журналістам та працівникам ЗМК треба розуміти, що головною засадою діяльності соціально відповідальних ЗМІ є довіра аудиторії до їхньої інформації; журналістська етика проявляється у послідовному дотриманні принципів преси та визначається специфікою взаємин між журналістами та суспільством; продукуючи свої матеріали згідно норм об'єктивності та плюралізму, журналісти та працівники ЗМІ сприяють налагодженню взаєморозуміння між всіма сферами суспільства.

Публікації за темою дисертації

1. Трухачов О. І. Принцип зворотного зв'язку в українській політичній комунікації / О. І. Трухачов // Політичний менеджмент. - 2007. -- № 5(26). -- С. 69-76.

2. Трухачов О. І. Політика та мас-медіа: аспекти взаємовпливу в масово-комунікативному просторі / О. І. Трухачов // Політика та публіцистика. -- 2007. -- Вип. 1(4). -- С. 32-41.

3. Трухачов О. І. Інформаційно-комунікативне поле політики / О. І. Трухачов // Політика та публіцистика. -- 2008. -- Вип. 1(5). -- С. 70-78.

4. Трухачов О. І. Держава як модератор політично значимої інформації / О. І. Трухачов // Сучасна українська політика: політики та політологи про неї. -- 2008. -- Спецвипуск: Політичний менеджмент. -- С. 284-291.

5. Трухачов О. І. Місце інформації у формуванні сфери політики / О. І. Трухачов // Політика та публіцистика. -- 2009. -- Вип. 1(6). -- С. 84-94.

6. Трухачов О. І. "Політична журналістика" і "політичний PR": точки дотику та розбіжності в політичній комунікації / О. І. Трухачов // Українська журналістика: умови формування та перспективи розвитку: зб. наук. пр. -- Черкаси, 2007. -- С. 284-287.

7. Трухачов О. І. Діалог між владою та ЗМК як складова масово-комунікаційного процесу (політологічний аспект)/ О. І. Трухачов // Творчі та організаційні особливості сучасного медійного простору: зб. наук. пр. -- Тернопіль; Львів, 2008. -- Т. 1. -- С. 130-133.

8. Трухачов О. І. Засоби масової комунікації (ЗМК) як інструмент реалізації політичного процесу / О. І. Трухачов // Міжнародний бізнес в інформаційну епоху: матер. наук.-практ. конф., 27 квіт., 2007 р. -- К., 2007. -- С. 276-279.

9. Трухачов О. І. Формування політичного середовища в умовах інформаційного суспільства // Національні економіки в глобальному економічному просторі: матер. міжн. наук.-практ. конф., 16-17 квіт. 2008 р.

Анотація

Трухачов О. І. Соціокультурні та ідейно-політичні аспекти впливу державно-виконавчих установ на засоби масової комунікації. -- Рукопис (196 с.).

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.03 -- політична культура та ідеологія. -- Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. -- Київ, 2010.

У дисертації здійснено комплексне дослідження соціокультурного та ідейно-політичного аспектів впливу державно-виконавчих установ на засоби масової комунікації, визначено сутність та мету процесів взаємовпливів між державно-виконавчими установами та засобами масової комунікації. Ідейно-політичний аспект впливу визначається як сукупність ідейних та політичних директив і установок, використовуваних державно-виконавчими установами для керування суспільством та продукування заданого світогляду.

Виокремлено та прокоментовано управлінську парадигму з точки зору масово-комунікаційної складової політики. Визначено місце та роль засобів масової комунікації у процесах політичної комунікації у тріаді „влада-медіа-суспільство”.

Соціокультурний аспект впливу державно-виконавчих установ розуміється як інформаційне масово-комунікаційне діяння з боку державно-виконавчих установ, спрямоване на консервацію або модернізацію існуючих у соціумі соціальних відносин та культурних ідеалів. Досліджено особливості формування сучасної інформаційно-політичної сфери суспільства з урахуванням державно-олігархічної моделі системи медіа. Визначені морально-етичні засади взаємодії політичної та інформаційної сфери.

...