Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара

УДК 328.182: 364.467 (477)

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

Політико-інституційні засоби контролю правоохоронних органів громадянським суспільством

23.00.02 - політичні інститути та процеси

Іоненко Данило Анатолійович

Дніпропетровськ - 2011

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі політології Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара Міністерства науки і освіти, молоді та спорту України

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор Токовенко Олександр Сергійович, Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, декан соціально-гуманітарного факультету

Офіційні опоненти:

доктор політичних наук, професор Юрченко Сергій Васильович, Таврійський національний університет імені В.І. Вернадського (м. Сімферополь), завідувач кафедри політології і міжнародних відносин

кандидат політичних наук, доцент Рудік Олександр Миколайович, Дніпропетровський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президенті України, заступник директора з наукової роботи

Захист відбудеться “20” травня 2011 р. о 14.00 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 08.051.08 Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара за адресою: 49027, м. Дніпропетровськ, пл. Т.Г. Шевченка, 1 (парк ім. Т.Г. Шевченка), Палац студентів ДНУ, к. 30.

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці ім. Олеся Гончара Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара за адресою: 49050, м. Дніпропетровськ, вул. Козакова, 8.

Автореферат розісланий “15” квітня 2011 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради С.В. Ставченко

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Питання контролю суспільства за діяльністю владних органів є наріжним питанням збереження та ефективного функціонування демократичної держави. Саме контроль з боку громадськості, звісно, поєднаний із системою стримувань і противаг та взаємоконтролю державних інституцій, є запорукою їх діяльності на благо суспільства у межах правового поля.

Для України як правової соціальної та демократичної держави одним з найактуальніших питань її подальшого розвитку є залучення громадськості до процесу здійснення контролю і, як результат - ефективність та прозорість діяльності органів публічної влади. В Україні процес контролю ще не є дійсно досконалий, а дії представників органів влади не завжди зрозумілі населенню.

Насправді необхідно контролювати діяльність усіх державних установ. Навіть в установах, чия діяльність пов'язана із забезпеченням захисту інтересів держави, державними таємницями, є певні сфери, де контроль громадськості є повністю доречним і принципово можливим. В деяких організаціях подібний контроль узагалі є обов'язковим. До числа таких інституцій належать і правоохоронні органи. Розбудова України як правової демократичної держави вимагає структурних перетворень та нових підходів до роботи правоохоронних органів, зокрема до здійснення контролю за їх діяльністю з боку інститутів громадянського суспільства.

Взаємодія правоохоронних органів, зокрема прокуратури, суду, міліції, з громадськістю є необхідною умовою їх ефективної та прозорої діяльності. Сучасна світова практика довела, що тільки за постійної взаємодії, співпраці зазначених органів з контрагентами з числа організацій громадянського суспільства вони можуть якісно виконувати свої функції.

Необхідність розвитку громадянського суспільства в Україні та контролю ним правоохоронних органів доведена численними працями вітчизняних науковців - Р. Балабана, В. Баркової , В. Безродної, О. Вознесенської, Г. Зеленько, М. Іванова, А. Колодій, Ф. Кирилюка, О. Михайловської, М. Примуша, О. Резніка, О. Рудіка, Ф. Рудича, Т. Розової, М. Рябчука, В. Степаненко, Є. Суліми, О. Токовенко, О. Чемшита, Г. Щедрової, С. Юрченка.

Загальні характеристики громадянського контролю за діяльністю державних органів були предметом дослідження в працях О. Андрійко, В. Паращука, А. Зеленцова, А. Крупника, В. Шостака.

Проблемні питання контролю за діяльністю правоохоронних органів були предметом окремих досліджень С. Брателя, К. Левченко, О. Полторакова. Проблеми окремих політико-інституційних засобів громадянського контролю за діяльністю правоохоронних органів вивчались мало (праці С. Денисюка, В. Латишевої, О. Літвінової), але в їх межах ці питання досліджувались у контексті більш широкої адміністративно-правової проблематики з акцентом на формально-юридичних аспектах. Фактично дослідження громадянського контролю за діяльністю правоохоронних органів проводилися поза межами політологічних підходів, про що свідчить відсутність в них уваги до тих організацій громадянського суспільства, які й мали використовувати в своїй діяльності надані державою можливості контролю, що й обумовлює актуальність обраної тематики дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тему дисертаційного дослідження затверджено вченою радою Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара. Виконана дисертаційна робота є частиною кафедральної науково-дослідної роботи «Політична стабільність в сучасній Україні та світі: теоретико-методологічні детермінанти аналізу та процесуально-інституційні виміри розвитку», яку розробляють на кафедрі політології Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є виявлення специфіки та умов функціонування політико-інституційних засобів контролю правоохоронних органів громадянським суспільством.

Досягнення поставленої мети зумовило необхідність виконання комплексу таких завдань:

- здійснити хронологічну класифікацію теоретичних підходів до визначення змісту категорії «громадянське суспільство» в контексті його функцій відносно державних органів;

- дослідити концептуально-категоріальні засади дослідження політико-інституційних засобів контролю правоохоронних органів громадянським суспільством і запропонувати на цій основі визначення понять контролю та засобів контролю;

- проаналізувати світовий досвід участі громадянського суспільства в контролі діяльності державних органів;

- дослідити розвиток взаємодії правоохоронних органів і громадянського суспільства;

- з'ясувати можливості політико-інституційних засобів контролю правоохоронних органів громадянським суспільством в Україні;

- визначити напрямки подальшого розвитку можливостей контролю громадянським суспільством правоохоронних органів в Україні.

Об'єктом дослідження є інституційний розвиток громадянського суспільства.

Предметом дослідження є політико-інституційні засоби контролю громадянським суспільством правоохоронних органів.

Методи дослідження. Вибір методів дослідження безпосередньо пов'язаний з характером мети дослідження і дослідних завдань. Здійснюючи аналіз політико-інституційних засобів контролю громадянським суспільством правоохоронних органів, автор застосовував загальнонаукові та спеціальні методи.

Історичний метод надав можливість простежити в хронологічній послідовності еволюцію науково-теоретичного розуміння концепту «громадянське суспільство» та феномену контролю за діяльністю держави з боку громадянського суспільства. Системний підхід був основним в аналізі факторів, що забезпечують цілісність і стабільність внутрішньо складної системи громадського контролю. За його допомогою також виявлені ті системні елементи, що впливають на динаміку інституціоналізації громадянського суспільства. Визначення функціональності громадянського суспільства та рівня його інституціоналізації здійснено за неоінституціональною методологією.

Структурно-функціональний метод дозволив розглянути громадянське суспільство як функціональну структуру, що безпосередньо або опосередковано здійснює громадянський контроль. Зазначений метод дозволив проаналізувати конкретні політико-інституційні засоби контролю, що знаходяться в розпорядженні громадянського суспільства. Також на основі структурно-функціонального аналізу було виявлено причини дисфункцій та чинники гармонізації або конфліктності окремих засобів контролю. З метою максимально повного та об'єктивного вивчення предмета дослідження під час роботи було застосовано традиційні теоретичні й емпіричні методи - абстрагування, аналіз, синтез, індукція і дедукція та спостереження.

Наукова новизна отриманих результатів зумовлена метою, дослідними завданнями та способами їх виконання. У межах дослідження отримано результати, які мають наукову новизну.

Вперше:

- запропоновано та обґрунтовано поділ неурядових організацій, в межах яких відбувається взаємодія правоохоронної системи та громадянського суспільства на два типи, перший з яких включає організації, створені на основі єдності інтересів представників правоохоронних органів, а другий - організації, спрямовані на захист інтересів громадян, які не належать до числа представників правоохоронних органів;

- визначено види неурядових організацій спрямованих на захист інтересів громадян, які не належать до числа представників правоохоронних органів, а саме: правозахисні організації, що відстоюють суспільні інтереси і взаємодіють з правоохоронною системою лише ситуативно; правозахисні організації, що роблять це на основі постійної співпраці; групи тиску, що домагаються врахування партикулярних інтересів; організації, створені для здійснення контролю правоохоронних органів громадянським суспільством, які мають чітко виписаний правовий статус та інституційні можливості нагляду та контролю;

Удосконалено:

- номенклатуру політико-інституційних засобів контролю громадянським суспільством правоохоронних органів, до якої включені громадські ради, громадські експертизи, мобільні групи з моніторингу дотримання конституційних прав та свобод громадян, професійні спілки та об'єднання працівників правоохоронних органів;

- зміст обмежень діяльності професійних спілок та об'єднань працівників правоохоронних органів, до компонентів якого додані структурні обмеження, зумовлені умовами функціонування в ієрархізованих державних інституціях, заснованих на принципах субординації та підпорядкування;

- концептуальну модель впливу груп інтересів у межах правоохоронних органів, елементами якої є наявність сприятливих для здійснення тиску на опонентів внутрішніх характеристик, стратегічної позиції професійної спільноти і здійснення впливу переважно з метою відстоювання галузевих прав відносно державних інституцій, а не врегулювання відносин груп інтересів.

Отримало подальший розвиток:

- вивчення основних форм діяльності груп інтересів у спільноті працівників правоохоронних органів. А саме: було виділено функціональні організації (використовуються для відстоювання власних інтересів у ході політичного процесу, діють у межах традиційної логіки соціального партнерства і як основні сприятливі умови своєї діяльності використовують переваги власної стратегічної позиції), та цільові асоціації (використовуються в ході групової діяльності, діють у межах кооперації зусиль задля досягнення взаємної вигоди і як основні сприятливі умови своєї діяльності використовують переваги внутрішніх характеристик групи);

- опрацювання проблем використання громадянським суспільством політико-інституційних засобів контролю, у результаті чого розроблено рекомендації щодо вдосконалення законодавства шляхом введення пункту закону про обов'язковість надання інформації, потрібної для проведення громадської експертизи та санкцій за її ненадання, налагодження обміну даними про відповідних експертів з числа представників неурядових організацій з створенням загальнонаціональної бази даних, створення відповідної інфраструктурної неурядової організації, яка б займалася розвитком засобів контролю в Україні.

Практичне значення отриманих результатів дослідження визначається насамперед його актуальністю, новизною і сукупністю положень, винесених на захист. Теоретичні висновки з роботи та методологічні розробки автора можуть бути використані в подальшій роботі над можливостями правового унормування контролю громадянським суспільством діяльності правоохоронних органів. Створено можливість для підвищення ефективності державної політики, спрямованої на розвиток таких політико-інституційних засобів контролю, як громадська експертиза, громадська рада, мобільна група з моніторингу дотримання конституційних прав та свобод громадян. Визначено умови, необхідні для подальшого розвитку контролю з боку громадянського суспільства.

Результати дисертаційної роботи мають цінність для суб'єктів громадянського суспільства, які прагнуть бути корисними партнерами держави. Знання політико-інституційних засобів контролю, умов їх формування і функціонування, механізмів взаємодії з державою допоможуть у роботі інститутів громадянського суспільства, що здійснюють контроль за діяльністю правоохоронних органів.

Окремі положення роботи можуть бути використані у ході написання узагальнюючих праць і навчальних посібників з політології; як основа для лекцій з політології, спецкурсів для студентів-політологів.

Особистий внесок здобувача. Постановка і виконання всього комплексу завдань даної дисертації здійснені самостійно. За темою дослідження автором одноосібно, без співавторів, підготовлено 7 наукових праць.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертаційної роботи оприлюднено на Першій міжнародній інтерактивній науковій конференції «Європейський освітній простір: стан, проблеми, перспективи» (жовтень 2010 р., м. Дніпропетровськ), Міжнародній науковій конференції «Людина і Світова глобалізація: Перспективи та межі розвитку» (листопад 2010 р., м. Дніпропетровськ), Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих учених, аспірантів, студентів «Особливості інтеграції України у світовий економічний та політико-правовий простір» (грудень 2010 р., м. Маріуполь), Всеукраїнській науково-практичній конференції «Науково-практичні аспекти оптимізації управлінської діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування» (грудень 2010 р., м. Запоріжжя), Третій Всеукраїнській науково-практичній конференції «Антикризова стратегія регіональної молодіжної політики» (лютий 2011 р., м. Донецьк).

Основні результати дисертаційного дослідження обговорювалися на методичних семінарах та засіданнях кафедри політології ДНУ імені Олеся Гончара.

Публікації. Основні положення, результати та висновки дисертаційної роботи апробовані в 7 публікаціях, з яких 5 наукових статей у виданнях, затверджених ВАК України як фахові з політичних наук, загальним обсягом 2,5 авт. арк.

Структура дисертації зумовлена характером проблематики, постановкою мети та завдань дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, які містять дев'ять підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації складає 210 сторінок, у тому числі список використаних джерел - 208 позицій.

Основний зміст роботи

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, сформульовано об'єкт, предмет, мету і завдання, визначено наукову новизну та практичне значення результатів дослідження.

Перший розділ дисертаційної роботи «Теоретико-методологічні засади дослідження контролю державних органів громадянським суспільством» присвячено розгляду основних здобутків у сфері дослідження громадянського суспільства та його можливостей контролю державних органів, накопичених у вітчизняній та світовій політології та формулюванню теоретико-методологічних засад дослідження контролю державних органів громадянським суспільством.

У першому підрозділі «Можливості контролю державних органів у теорії громадянського суспільства» проаналізовано праці та здобутки дослідників в межах даної тематики - Августина Блаженного, Аристотеля, Ю. Габермаса, Г. В. Ф. Гегеля, Т. Гоббса, І. Канта, Дж. Локка, Ш. Монтеск'є, Платона, Т. Пейна, Ж.-Ж. Руссо, А. Токвіля. Відстежено розвиток теорії громадянського суспільства. Її багатоаспектність та різноманітність дослідницьких підходів зумовлює виділення окремих етапів розвитку. У роботі виділення етапів проведено залежно від такого критерію, як можливість здійснення громадянським суспільством контролю за діяльністю держави. Характеристикою першого етапу є те, що в його межах держава та громадянське суспільство практично не розділялися, оскільки як ключова дихотомія в межах даного етапу використовувалося протиставлення громадянське - природне. До представників першого етапу можуть бути віднесені Т. Гоббс, Д. Локк, Д. Юм, Ж.-Ж. Руссо та А. Фергюсон.

Під час другого етапу починається диференціація громадянського та державного, використовується дихотомія держава - громадянське суспільство, проте, хоча два поняття й розрізнялися, але чіткого протиставлення (і тим більше протистояння) не було. На громадянське суспільство покладалися функції зі сприяння, доповнення чи заміщення дій держави (Г. В. Ф. Гегель). У деяких випадках окремі дослідники говорили про стримування держави чи захист індивідів (Т. Пейн), але виконання громадянським суспільством функцій контролю держави було обґрунтовано лише під час третього етапу розвитку громадянського суспільства.

Пов'язано це було з тим, що громадянське суспільство набуло значення не тільки як економічний чи політичний інститут, але і як один з важливих інститутів демократичних. Саме встановлення та збереження ефективних демократичних політичних режимів привернуло увагу дослідників до функцій контролю громадянським суспільством державних органів. До представників третього етапу можуть бути віднесені А. Грамші, Ю. Габермас.

У другому підрозділі «Методологія дослідження політико-інституційних основ контролю правоохоронних органів громадянським суспільством» визначено поняття «правоохоронні органи» та категорії «влада громадянського суспільства» і «контроль». Встановлено, що для визначення правоохоронних органів доцільно застосовувати функціональний критерій. Основні правоохоронні функції такі: профілактична, захисна, охоронна, ресоціалізаційна, оперативно-розшукова, розслідування злочинів, судового розгляду справ про злочини, розгляд справ про адміністративні правопорушення, розгляду справ про фінансові та адміністративно-господарські правопорушення, виконавча.

Окремі правоохоронні функції виконують законодавча та виконавча гілки влади, інститут президентства, громадянське суспільство тощо. Тому суб'єктами правоохоронної діяльності є: держава через свої законодавчі, виконавчі, судові органи, прокуратуру; деякі громадські організації та об'єднання; окремі громадяни, яким державою делеговані певні повноваження з урахуванням відповідного розподілу між ними компетенцій, форм і засобів здійснення. Тобто правоохоронна діяльність виходить за межі діяльності лише правоохоронних органів.

Водночас до правоохоронних органів може бути віднесено лише такий державний орган, виконання яким однієї чи кількох головних правоохоронних функцій є визначальним у його діяльності. Тобто до правоохоронних органів ми відносимо такі державні органи, які з огляду на вищезазначене потребують специфічного матеріально-технічного та іншого забезпечення, до працівників яких законодавство висуває спеціальні вимоги і працівники яких з метою ефективного виконання своїх обов'язків згідно з законодавством наділені різноманітними специфічними правами, мають відповідні пільги та зовнішні ознаки належності до правоохоронних органів, підлягають підвищеному правовому захисту.

Отже, складовими елементами системи правоохоронних органів є насамперед державні органи, серед яких центральні - судова діяльність, прокурорський нагляд, виявлення та розслідування правопорушень і які відповідно здійснюють судова система, прокуратура та органи, що виявляють і розслідують правопорушення.

Говорячи про взаємовідносини між громадянським суспільством та державою, часто уникають точного визначення природи цих взаємин. Реалізацію жодною з сторін у цих відносинах своїх інтенцій не можна назвати дослідженою належним чином. Стосовно держави можна зазначити, що реалізацію нею своїх інтенцій можна окреслити та описати термінами «влада», «контроль», «вплив», «регуляція», проте з'ясування можливості й доцільності кожного з ужитих термінів залежить від окремої ситуації, а також від суб'єктів взаємодії (різних державних інституцій) та об'єктів (різних інститутів громадянського суспільства). Ще менше визначеності у реалізації громадянським суспільством в цих відносинах своїх інтенцій, оскільки фактично нез'ясованим є питання - якими термінами слід описувати та характеризувати ситуацію, чи можна вживати термін «влада» та інші терміни з цього ряду в контексті громадянського суспільства і, якщо можна, то в яких саме ситуаціях.

У ході дослідження було запропоновано поділ влади громадянського суспільства на «владу над кимось» і «владу зробити щось», і саме останній тип влади визначено як найбільш притаманний інститутам громадянського суспільства. У межах одновимірного підходу до влади, де вона розуміється як здатність А змусити Б робити те, що Б в іншому випадку не став би робити, і сприймається як «негативна», спрямована проти інтересів (намірів, цілей, преференцій) об'єкта, владу громадянського суспільства можна побачити в ситуації, коли його інститути перебирають на себе функції держави, наприклад шляхом їх делегування. Подібним інститутом громадянського суспільства можуть бути народні дружини. «Одновимірну» владу громадянське суспільство може використовувати і без залучення держави, коли відносини підпорядкування виникають у межах власне громадянського суспільства, і всупереч державі, коли воно реалізує свої інтереси всупереч її опору шляхом революцій та масових заворушень.

«Двовимірну» владу, яка характерна для ситуації коли рішення не приймаються, наприклад у формі обмеження сфери ухвалення рішень «порівняно безпечними» (для суб'єкта влади) питаннями, громадянське суспільство здійснює тоді, коли, апелюючи до демократичних цінностей, прав людини, універсальних цінностей різного ґатунку, дозволяє запобігти державному втручанню в певні сфери суспільного життя.

Третє «обличчя» влади виявляється за відсутності явного конфлікту, коли А може здійснювати владу над Б, не тільки змушуючи того робити те, чого він не хоче, але також шляхом формування його бажань або впливаючи на них. Для громадянського суспільства отримати владу саме у такому вимірі є найбільш амбітним із завдань, оскільки - поставити державу і взагалі політичну систему на службу громадянам є однією з головних цілей громадянського суспільства. Адже саме від нього очікують, що воно буде формувати «бажання» владних інститутів та політиків.

Що стосується громадського контролю, то він визначений як одна з функцій громадянського суспільства, проявом якої є публічна перевірка діяльності органів влади з боку громадян та їх об'єднань на відповідність цілей, які влада проголошує, суспільним інтересам, і спрямована на корегування як цієї діяльності, так й самих цілей. Механізм контролю громадянського суспільства за діяльністю органів влади є однією з форм здійснення народовладдя, інструментом захисту й забезпечення прав і свобод особистості, який проявляється у діяльності окремих індивідів, їх колективних утворень у межах політико-правової системи.

Характерні відмінності громадського контролю від будь-якого іншого виду контролю стосуються суб'єктно-об'єктної сфери й полягають у тому, що, по-перше, громадський контроль здійснюється саме громадськістю, і по-друге, що у процесі здійснення громадського контролю перевіряється виконання саме соціальних завдань, безпосередньо пов'язаних із захистом і реалізацією прав і свобод громадян, задоволенням та узгодженням соціальних потреб та інтересів населення.

Другий розділ «Контроль правоохоронних органів громадянським суспільством: форми та засоби» спрямовано на опис основних інституційних та процедурних передумов ефективного виконання громадянським суспільством функції контролю діяльності правоохоронних органів. контроль правоохоронний державний суспільство

У першому підрозділі «Громадянський контроль та контроль громадянського суспільства: співвідношення понять» визначено особливості дослідження громадського контролю правоохоронних органів, їх взаємодії з громадськістю в Україні в наукових роботах С. Брателя, Р. Веприцького, С. Денисюка, М. Іншина, О. Клюєва, К. Левченко, В. Московця, О. Музичука, О. Полторакова, Ю. Римаренко., Ю. Шемшученко, С. Шестака, О. Ярмиш.

Доведено, що поняття «громадський контроль» та «контроль з боку громадянського суспільства» не є повністю тотожними. Українські дослідники пропонують різні визначення громадянського контролю, включаючи до нього контроль з боку місцевих виборних органів і парламентський контроль; контроль з боку політичних партій, різних громадських формувань (або угруповань) - профспілок, трудових колективів, партій, рухів, фондів та інших утворень; контроль з боку телебачення і радіомовлення, громадської думки, громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства, що проживають в Україні.

З позиції більшості вказаних дослідників щодо форм громадського контролю можна чітко розмежувати громадський контроль і контроль з боку громадянського суспільства. Для останнього перелік форм та засобів буде ширший, оскільки включатиме також професійні спілки. Тому необхідно вживати термін «контроль громадянського суспільства», який ширший за вже усталений термін «громадський контроль», оскільки включає в себе як зовнішній, так і внутрішній контроль за участі, наприклад, професійних спілок.

У другому підрозділі «Типи неурядових організацій - суб'єктів здійснення контролю з боку громадянського суспільства» визначено, що неурядові організації виконують ряд важливих для суспільства функцій, а саме: комунікаційну, контрольну, досягнення суспільно значимих благ, сервісну, або досягнення соціальної справедливості, та функцію кооперації й мобілізації. З метою впорядкування безлічі неурядових організацій, які відзначаються різноманітністю, було вказано головні їх типи. За критерій при цьому було обрано тип діяльності. У результаті було виділено такі організації: адвокатські, дослідні, клубного типу, інфраструктурні, або службові, організації взаємної вигоди та сервісні, або організації соціальної справедливості.

У третьому підрозділі «Можливості та напрямки роботи професійних спілок в правоохоронних органах» зазначено, що створення професійних спілок у правоохоронних органах можна назвати досить новою тенденцією, оскільки в багатьох країнах їх виникнення датується лише другою половиною ХХ століття. У різних країнах профспілки представників правоохоронних структур мають різні можливості для захисту своїх прав. Відмінність полягає в наявності чи відсутності права на організацію профспілок, проведення масових акцій протесту і страйків.

Об'єднання профспілок поліцейських мають місце і у світовому та загальноєвропейському масштабах. Так, діє Європейська асоціація поліцейських профспілок, Міжнародна асоціація профспілок і громадських організацій військовослужбовців і співробітників правоохоронних органів.

Структурно профспілки також досить різноманітні. Особливістю профспілкового руху поліцейських США є те, що представники різних звань мають власні профспілки. У Німеччині Профспілка поліції об'єднує спеціальні групи, які представляють інтереси, наприклад, жінок, працівників похилого віку або молодих поліцейських.

Малоефективний профспілковий рух у МВС Росії. Основними причинами цього є інформаційний вакуум, у якому йому доводиться діяти та автономність регіональних профспілок міліції.

У четвертому підрозділі «Громадянське суспільство та правоохоронна система в Україні: точки дотику» визначено, що точки дотику правоохоронної системи та громадянського суспільства можуть бути досить різноманітними. На основі аналізу усіх типів неурядових організацій (адвокатські, дослідні, клубного типу, інфраструктурні, або службові, організації взаємної вигоди та сервісні, або організації соціальної справедливості), установлено їх можливі точки дотику з правоохоронною системою. У результаті проведено поділ усієї їх сукупності на два типи.

У межах першого типу, який включає неурядові організації, створені на основі єдності інтересів представників правоохоронних органів, тобто створені на захист їх групових інтересів, виділено професійні спілки, які утворюються в правоохоронних органах і мають на меті контроль у сфері соціального та правового захисту своїх членів. Крім того, у межах першого типу можемо виділити організації взаємної вигоди та клубного типу, які об'єднують працівників правоохоронних органів і задовольняють їх непрофесійні інтереси.

Стосовно другого типу неурядових організацій, які представляють громадськість, не пов'язану професійними відносинами з правоохоронними органами, то серед них можна виділити чотири основні види. Частина організацій має точки дотику з правоохоронною системою лише ситуативно. Наприклад до першого виду можна віднести організації, що займаються боротьбою за рівні права для жінок, можуть взаємодіяти з правоохоронцями, коли у межах системи порушуються права жінок як працівників чи ув'язнених. До другого виду належать організації, які співпрацюють з правоохоронною системою на постійній основі. Це насамперед організації соціальної спрямованості, правозахисні організації, благодійні фонди, що сприяють розвитку правоохоронної системи, громадські організації та рухи, що виступають за зміни в ній, які об'єднує те, що вони захищають суспільні, а не свої, вузькогрупові інтереси. Ще один вид організацій діє як групи тиску, домагаючись від правоохоронних органів урахування своїх інтересів.

До жодного з вказаних видів не можна віднести такі організації, як Громадська рада при МВС України з питань забезпечення прав людини та окремих громадян у здійсненні контролю за діяльністю міліції, постійно діючі мобільні групи з моніторингу забезпечення прав і свобод людини та громадянина в діяльності органів внутрішніх справ. На відміну від вищеназваних видів неурядових організацій вони мають чітко окреслений правовий статус та інституційні можливості з нагляду та контролю за діяльністю правоохоронних органів. Належність їх до політико-інституційних засобів контролю правоохоронних органів громадянським суспільством дозволяє говорити про них як про явище, подібне до професійних спілок діючих у цій сфері, проте їх відмінність від профспілок у тому, що вони складаються не з членів цих організацій. Отже, можна їх виділити у окремий виду неурядових організацій, пов'язаних з правоохоронною системою.

Третій розділ «Перспективи засобів контролю правоохоронних органів громадянським суспільством в Україні» спрямовано на аналіз стану контролю правоохоронних органів громадянським суспільством в Україні, його активності, чинників, що її зумовлюють та напрямків розвитку.

У першому підрозділі «Громадські ради як засіб контролю правоохоронних органів громадянським суспільством» визначено, що до числа найважливіших проблем в діяльності громадських рад слід віднести: кадрове забезпечення і непідготовленість членів відповідних рад до здійснення покладених на них функцій, дорадчий статус відповідних рад, функціонування в режимі «кишенькових» радників, оскільки в основі діяльності цих рад - рішення керівника органу державної влади про їх створення й відповідно існування, відсутність належної законодавчої бази, що регулює їх діяльність.

Наразі дослідження проблеми контролю державного управління громадськими радами набуває особливої актуальності, зважаючи на останні ініціативи держави у цій сфері. Кабінет Міністрів України ухвалив своєю постановою № 996 від 3 листопада 2010 р. новий порядок формування громадських рад та проведення консультацій з громадськістю, який створює нові умови діяльності та нові можливості для громадянського суспільства. Згідно з постановою запроваджено новий порядок організації громадських рад та проведення консультацій з громадськістю; затверджено типове положення про громадську раду; змінено принципи формування громадських рад (їх склад буде формуватися не за наказом міністра, а самими інститутами громадянського суспільства шляхом відкритого рейтингового голосування за склад громадської ради на відповідних установчих зборах); значно розширено список можливих членів громадської ради; уведено пункт про обов'язковість належності голови громадської ради до числа громадськості.

У другому підрозділі «Громадська експертиза як засіб контролю правоохоронних органів громадянським суспільством» визначено найважливіші проблеми в процесі здійснення громадських експертиз, до яких слід віднести: закритість органів влади - небажання надавати необхідну інформацію, узагалі співробітничати; відсутність у інститутів громадянського суспільства достатніх правових підстав для проведення громадських експертиз державних органів взагалі, і громадських експертиз певного роду їх діяльності зокрема; нестача компетентних та підготовлених кадрів серед представників інститутів громадянського суспільства; зневіра представників інститутів громадянського суспільства у власних силах та в успішному кінцевому результаті проведення громадської експертизи, у бажанні органів державної влади прислухатися до їх висновків; незнання процедурних особливостей та відсутність досвіду проведення громадських експертиз.

Удосконалення використання громадянським суспільством такого політико-інституційного засобу, як громадська експертиза залежить від подальшого створення законодавчих можливостей її проведення: формування переліку запитань, обов'язкових для розгляду інститутами громадянського суспільства, уведення пункту обов'язковості надання інформації, потрібної для проведення громадської експертизи, та санкцій за її ненадання, упровадження обов'язкової участі у громадському обговоренні опозиційних до влади неурядових організацій, розробки системи державних грантів для гарантованого застосування наслідків громадських експертиз, забезпечення розміщення результатів експертиз та реакції державних органів виключно в доступних для широких верств населення ЗМІ.

У третьому підрозділі «Мобільні групи як засіб контролю правоохоронних органів громадянським суспільством» ми визначено, що створення постійно діючих мобільних груп з моніторингу дотримання конституційних прав та свобод громадян стало помітним кроком в реалізації ідеї громадського контролю над правоохоронними органами.

Взаємодія органів міліції та громадськості у вирішенні питань дотримання прав людини набула нових форми і змісту. Удосконалення використання громадянським суспільством такого засобу контролю правоохоронних органів вимагає посилення інформаційної підтримки їх діяльності шляхом виявлення та збору всіх необхідних нормативних документів і формування єдиної бази даних; налагодження висвітлення діяльності мобільних груп в ЗМІ, наприклад шляхом впровадження регулярних Оглядів діяльності мобільних груп; упровадження такої форми моніторингу дотримання прав людини, як опитування особового складу відділень міліції; обов'язкового доповнення візитів мобільних груп іншими заходами, як-от: проведення тренінгів за міжнародними стандартами дотримання прав людини, організація «круглих столів» з проблематики дотримання прав людини для співробітників правоохоронних органів; перегляд методичного забезпечення їх діяльності, зокрема, оптимізація форми Звіту монітора; налагодження контролю за вже проведеними перевірками.

Висновки

У висновках вказано, що в ході розвитку теорія громадянського суспільства проходила різні етапи. У межах даного дослідження критерієм для виділення етапів була можливість здійснення громадянським суспільством контролю за діяльністю держави. Відповідно до цього критерію можна виділити три етапи. Під час першого етапу держава та громадянське суспільно практично не розділялися, оскільки як ключову дихотомію в межах даного етапу використовували протиставлення громадянське - природне. Під час другого етапу починається диференціація громадянського та державного, використовується дихотомія держава - громадянське суспільство, проте, хоча два поняття й розрізнялися, чіткого протиставлення (і тим більше протистояння) не було. На громадянське суспільство покладалися функції зі сприяння, доповнення чи заміщення дій держави. У деяких випадках окремі дослідники говорили про стримування держави чи захист індивідів, але виконання громадянським суспільством функцій контролю держави було обґрунтовано лише під час третього етапу розвитку громадянського суспільства. Пов'язано це було з тим, що громадянське суспільство набуло значення не тільки як економічний чи політичний інститут, але і як один з важливих інститутів демократичних. Саме встановлення та збереження ефективних демократичних політичних режимів привернуло увагу дослідників до функцій контролю громадянським суспільством державних органів.

Поділяючи владу громадянського суспільства на «владу над кимось» і «владу зробити щось», саме останній тип влади визначено як найбільш притаманний інститутам громадянського суспільства. У межах одновимірного підходу до влади, де вона розуміється як здатність А змусити Б робити те, що Б в іншому випадку не став би робити, і сприймається як «негативна», спрямована проти інтересів (намірів, цілей, преференцій) об'єкта, владу громадянського суспільства можна побачити в ситуації, коли його інститути перебирають на себе функції держави, наприклад шляхом їх делегування. Подібним інститутом громадянського суспільства можуть бути народні дружини. «Одновимірну» владу громадянське суспільство може використовувати і без залучення держави, коли відносини підпорядкування виникають у межах власне громадянського суспільства, і всупереч державі, коли воно реалізує свої інтереси всупереч її опору шляхом революцій та масових заворушень.

«Двовимірну» владу, яка характерна для ситуації коли рішення не приймаються, наприклад, у формі обмеження сфери прийняття рішень «порівняно безпечними» (для суб'єкта влади) питаннями, громадянське суспільство здійснює тоді, коли, апелюючи до демократичних цінностей, прав людини, універсальних цінностей різного ґатунку, дозволяє запобігти державному втручанню в певні сферу.

Третє «обличчя» влади виявляється за відсутності явного конфлікту, коли А може здійснювати владу над Б не тільки змушуючи того робити те, чого не хоче, але також шляхом формування його бажань або впливаючи на них. Для громадянського суспільства отримати владу саме у такому вимірі є найбільш амбітним із завдань, оскільки - поставити державу і політичну систему взагалі на службу громадянам є однією з найголовніших цілей громадянського суспільства. Адже саме від нього очікують, що воно буде формувати «бажання» владних інститутів та політиків.

Відомо, що поняття «громадський контроль» та «контроль з боку громадянського суспільства» не є повністю тотожними. До громадського контролю включають і парламентський контроль. Проте парламент не є інститутом громадянського суспільства, тож частиною контролю громадянського суспільства він бути не може. Тобто перелік форм контролю з боку громадянського суспільства буде інший, оскільки не включатиме парламент, натомість у його складі виділено професійні спілки. Отже, контроль громадянського суспільства ширший за вже усталений термін «громадський контроль», оскільки включає як зовнішній, так і внутрішній контроль.

Основними типами політико-інституційних засобів контролю громадянським суспільством правоохоронних органів є громадські ради, громадська експертиза, мобільні групи з моніторингу дотримання конституційних прав та свобод громадян, механізми соціального партнерства. Крім того, головним суб'єктом, від якого залежить успішність реалізації громадських рад та громадської експертизи, є самі інститути громадянського суспільства. Саме вони мають опанувати нову технологію та на професійному рівні, збалансовано й неупереджено проводити громадські експертизи з питань діяльності правоохоронних органів. Необхідно відповідним чином внести зміни до статутних документів, налагодити обмін даними про відповідних експертів з числа представників неурядових організацій (НУО), можливо, навіть шляхом створення відповідної загальнонаціональної бази даних.

Процес навчання інститутів громадянського суспільства використанню громадських експертиз має бути спільною справою усього середовища НУО, яке має налагодити ефективний обмін досвідом та передовими практиками в цій сфері. Можливо, є доцільним створення відповідної інфраструктурної НУО, яка б взяла на себе завдання розвитку відповідного засобу контролю громадянського суспільства в Україні.

Головні положення дисертаційного дослідження викладено в таких публікаціях автора

Основні праці

1. Іоненко Д.А. Громадська експертиза як засіб контролю правоохоронних органів громадянським суспільством / Д.А. Іоненко // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Політологія, Соціологія, Філософія. Вип. 10. - Ужгород: Вид-во УжНУ «Говерла», 2010. - С. 228 - 232.

2. Іоненко Д.А Громадянське суспільство та правоохоронні органи в Україні: точки дотику / Д.А. Іоненко // Політологічний вісник. Зб. наук. праць. - К.: ТОВ «ІНТАС», 2010. - Вип. 49. - С. 250 - 259.

3. Іоненко Д.А. Три «обличчя» влади громадянського суспільства / Д.А. Іоненко // Політологічний вісник. Зб. наук. праць. - К.: ТОВ «ІНТАС», 2011. - Вип. 51. - С. 139 - 147.

4. Іоненко Д.А. Громадські ради як засіб контролю державних органів громадянським суспільством / Д.А. Іоненко // Грані. - 2011. - № 1. - С.141 - 145.

5. Іоненко Д.А. Типи політико-інституційних засобів контролю правоохоронних органів громадянським суспільством // Гілея: науковий вісник: Зб. наук. праць. - К., 2011. - Вип. 43 (1) - 2011. - C. 538 - 544.

Додаткові праці

1. Іоненко Д.А. Глобальне громадянське суспільство та правоохоронні органи / Д.А. Іоненко // Людина і Світова глобалізація: Перспективи та межі розвитку: Тези Міжнародної наукової конференції. - Дніпропетровськ: ДНУЗТ, 2010. - С. 10-11.

2. Іоненко Д.А. Права людини, правоохоронні органи та європейський освітній простір / Д.А. Іоненко // Європейський освітній простір: стан, проблеми, перспективи. Матеріали Першої міжнародної інтерактивної наукової конференції. - Дніпропетровськ: ТОВ «Інновація», 2010. - С. 120 - 122.

Анотація

Іоненко Д.А. Політико-інституційні засоби контролю правоохоронних органів громадянським суспільством. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02 - політичні інститути та процеси. Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара. - Дніпропетровськ, 2011.

Дисертація присвячена дослідженню політико-інституційних засобів контролю правоохоронних органів громадянським суспільством. Здійснено хронологічну класифікацію теоретичних підходів до визначення змісту категорії «громадянське суспільство» в контексті його функцій відносно державних органів. Визначено та проаналізовано концептуально-категоріальні засади дослідження політико-інституційних засобів контролю правоохоронних органів громадянським суспільством і запропоновано на цій основі визначення понять «контроль» та «влада громадянського суспільства». Досліджено світовий досвід участі громадянського суспільства в контролі діяльності правоохоронних органів. Визначено особливості розвитку взаємодії правоохоронних органів і громадянського суспільства.

З'ясовано можливості політико-інституційних засобів контролю правоохоронних органів громадянським суспільством в Україні, визначено напрямки подальшого розвитку їх можливостей.

Ключові слова: правоохоронні органи, профспілки, неурядові організації, громадянське суспільство, громадська експертиза, громадська рада.

Аннотация

Ионенко Д.А. Политико-институциональные средства контроля правоохранительных органов гражданским обществом. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.02 - политические институты и процессы. Днепропетровский национальный университет имени Олеся Гончара. - Днепропетровск, 2011.

Диссертация посвящена исследованию политико-институциональных средств контроля правоохранительных органов гражданским обществом. Осуществлена хронологическая классификация теоретических подходов к определению содержания категории «гражданское общество» в контексте его функций в отношении государственных органов. Определены и проанализированы концептуально-категориальные основы исследования политико-институциональных средств контроля правоохранительных органов гражданским обществом и на этой основе предложено определение понятий «контроль» и «власть гражданского общества».

Исследован мировой опыт участия гражданского общества в контроле деятельности правоохранительных органов. Определены особенности развития взаимодействия правоохранительных органов и гражданского общества.

Выяснены возможности политико-институциональных средств контроля правоохранительных органов гражданским обществом в Украине, определены направления дальнейшего развития их возможностей.

Ключевые слова: правоохранительные органы, профсоюзы, неправительственные организации, гражданское общество, общественная экспертиза, общественный совет.

Annotation

Ionenko DA Politic-institutional means of control law enforcement civil society. - Manuscript.

Thesis on obtaining a scientific degree of a Candidate of political science on the speciality 23.00.02 - political institute and process. Oles Gonchar National University of Dnipropetrovsk, Dnipropetrovsk, 2011.

Thesis is devoted to political and institutional means of control law enforcement civil society. The chronological classification of theoretical approaches to determining the content category of «civil society» in the context of its functions in relation to public bodies is carried out. As a part of these theses, the research criterion for the selection stage is the possibility of civil society oversight of the state. According to this criterion we can distinguish three stages. During the first phase of the State and civil society were united. Because as a key dichotomy within this stage was the opposition of civil - natural. During the second phase begins the differentiation of civil and public, using dichotomy state - civil society, but although the two concepts also differ but clear opposition and more - the confrontation was not. In civil society relied on the help function, supplementing or replacement by state action. In some cases, some researchers talked about the state of deterrence or protection of individuals, but of civil society functions of state control was justified only when the third stage of development of civil society, and this was due to the fact that civil society got its significance not only as an economic political institution, but also as an important democratic institutions.

Identified and analyzed conceptual categorical bases of the study of political and institutional means of control law enforcement agencies and civil society on this basis proposed definitions of «control» and «the power of civil society».

Studied the world experience of civil society participation in monitoring the activities of law enforcement. The features of interaction between law enforcement bodies and civil society.

Proposed separation of points of contact law enforcement and civil society into two types, one of which includes organizations that are based on the unity of interests of members of law enforcement officers themselves, designed to protect the vested interests of law enforcement officers, the second - the rest of the public.

Determined that the second type of common ground can be attributed - human rights organizations, which have points of contact with law enforcement system only situational, human rights organizations not having a permanent contact, a pressure group seeking to law enforcement agencies account for their interests, political and institutional means of control of law enforcement by civil society who: have a clearly written out the legal status and institutional capacity for supervision and control over the activities of law enforcement.

Establishes a list of the main methods of safeguarding and realizing the interests of law enforcement: local protests, the group statement, strikes, work organizations. Held systematization of types of political and institutional means of control civil society law enforcement agencies, which covers the public councils, public examination, mobile teams to monitor compliance with the constitutional rights and freedoms of citizens, trade unions and associations of law enforcement officers.

The definition of the features of the influence of interest groups within law enforcement agencies, which are the are favorable for the pressure of internal performance and strategic position of the professional community within the society and influence primarily to defend the rights of industry in relation to state institutions, rather than the normalization of relations between different interest groups.

Ascertain the possibility of political and institutional means of control law enforcement by civil society in Ukraine, identified areas for further development of their capabilities.

...