Ідеологія і міжнародна практика ісламського фундаменталізму

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський національний університет імені Івана Франка

УДК: 327:297:329.3

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

Ідеологія і міжнародна практика ісламського фундаменталізму

Спеціальність 23.00.04 - політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку

Абдо-Ясінська Ліна Імад

• Львів - 2011
• Дисертацією є рукопис.
• Робота виконана на кафедрі міжнародних відносин і дипломатичної служби факультету міжнародних відносин Львівського національного університету імені Івана Франка (Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України). ісламський фундаменталізм радикальний
• Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент Мороз Юрій Миколайович, Львівський національний університет імені Івана Франка, доцент кафедри міжнародних відносин і дипломатичної служби факультету міжнародних відносин.
• Офіційні опоненти:
• доктор політичних наук, професор Скороход Юрій Степанович, Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, професор кафедри міжнародних організацій і дипломатичної служби;
• кандидат політичних наук, Варбанець Павло Анатолійович, Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, науковий співробітник відділу Азії і Африки.
• Захист відбудеться 19 вересня 2011 р. о 14 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.051.11 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79000, м. Львів, вул. Січових Стрільців, 19, ауд. 205.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: 79005 м. Львів, вул. М. Драгоманова, 5.

Автореферат розісланий «18» серпня 2011 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради К 35.051.11, доктор історичних наук, професор Н.В. Антонюк.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Зростання впливу ісламу на міжнародні відносини є однією з важливих ознак сучасного політичного життя. Як цілісна релігійна система іслам поширений не лише в країнах сповідування, а й у всьому світі, здійснює регулювання усіх сфер життя мусульман, у свідомості яких релігія і політика, духовне і світське нероздільні. Під його впливом змінюються пріоритети внутрішньої і зовнішньої політики навіть тих мусульманських країн, яким протягом тривалого часу був притаманний секуляризм.

Зі зростанням значення релігійної складової в житті країн Сходу важливим елементом світового політичного процесу став ісламський фундаменталізм, як система релігійно-філософських поглядів, що втілюються у формі політичної практики на рівні окремих держав, організацій і рухів. Його прихильники виступають за повернення до істинного ісламу часів пророка Мухаммеда, що передбачає утворення єдиної ісламської держави і регулювання життєдіяльності суспільства відповідно до положень Корану та Суни.

Ідеологія ісламського фундаменталізму характеризується яскраво вираженою спрямованістю назовні, оскільки містить міжнародну складову. Її нерідко використовують радикальні організації та угруповання, які здійснюють дестабілізуючий вплив в мусульманських країнах і своїми деструктивними діями привертають увагу світової спільноти. Відтак виникає тенденція до ототожнення фундаменталізму і тероризму, а також сприйняття першого як ідеологічної основи другого, що загрожує міжнародній стабільності і мирному співіснуванню представників різних релігій і культур.

Дослідження ідеології ісламського фундаменталізму і методів її практичної реалізації актуальне для України, де проживає значна кількість мусульман. Нерозв'язаність багатьох соціально-економічних проблем, вплив зарубіжних радикальних неурядових релігійно-політичних організацій (НРПО) можуть стати підґрунтям для виникнення рухів, що використовуватимуть силові методи й ісламські гасла задля досягнення політичних цілей. Ці чинники здатні не лише негативно вплинути на ситуацію всередині нашої держави, а й погіршити її імідж у світі.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота пов'язана з науковою проблематикою, над якою працює кафедра міжнародних відносин і дипломатичної служби факультету міжнародних відносин Львівського національного університету імені Івана Франка в межах теми «Україна в новій архітектурі європейської безпеки» (номер державної реєстрації 0108U009551).

Мета дисертації полягає в комплексному аналізі ідеології ісламського фундаменталізму, її міжнародного аспекту і способів реалізації у міжнародній практиці. Мета обумовлює необхідність розв'язання таких завдань:

- визначити суть, особливості, причини виникнення ісламського фундаменталізму і його місце в системі ідейних течій ісламу;

- дослідити появу й еволюцію фундаменталістських ідей в ісламі та їхній вплив на міжнародні відносини;

- проаналізувати ідеологію сучасного ісламського фундаменталізму і виокремити її міжнародний аспект;

- виявити особливості інтерпретації ідеології фундаменталізму прихильниками поміркованого і радикального напрямів;

- дослідити способи реалізації фундаменталістської ідеології в мусульманських країнах, а також її використання в міжнародній діяльності ісламських неурядових релігійно-політичних організацій;

- з'ясувати значення ісламського фундаменталізму для політичних процесів в Україні.

Об'єктом дослідження є ісламський фундаменталізм у міжнародних відносинах.

Предметом дослідження є ідейно-політичні основи та міжнародна практика ісламського фундаменталізму.

Методологічна основа дослідження. Для досягнення поставленої мети і реалізації завдань у роботі використано системний підхід, що полягає в комплексному вивченні ісламського фундаменталізму, усі складові якого взаємопов'язані й який сприймається як поєднання ідеологічних установок і їхньої практичної реалізації. Водночас ісламський фундаменталізм є елементом міжнародної системи, що виник з огляду на специфіку та характерні для неї проблеми розвитку. Діалектичний підхід полягає у сприйнятті ісламського фундаменталізму як динамічного явища, що перебуває у постійному розвитку і характеризується фазами зародження, високої активності і поступового занепаду. За допомогою цивілізаційного підходу ісламський і західний світи розглядаються, як відмінні системи морально-етичних і культурних цінностей. Підходи неоінституціоналізму використовуються при дослідженні діяльності та впливу на суспільство і міжнародні відносини ісламських фундаменталістських організацій і рухів.

Крім названих вище підходів, у процесі наукового дослідження використано такі методи: аналіз, зокрема, для розгляду причин виникнення ісламського фундаменталізму, а також ідеологічних концепцій, що стосуються економіки, політики і міжнародних відносин; синтез досліджених аспектів, що дозволяє сформувати поняття про всеосяжну ідеологію, якій підпорядковані всі сфери життя; проблемно-хронологічний, за допомогою якого ретроспективно розглядаються аналогічні сучасному фундаменталізму явища, періодична повторюваність яких свідчить про циклічний характер тенденцій до відродження основ релігії протягом усього часу існування ісламу; порівняльний використовувався при співставленні трактувань коранічних постулатів прихильниками поміркованого і радикального напрямів у фундаменталізмі, а також методів реалізації фундаменталістської ідеології різними державами та організаціями. -

Ступінь наукової розробки проблеми. Витоки ідеології ісламського фундаменталізму відображені передусім у Корані і канонічних збірках хадісів. Важливим джерелом теологічних основ ісламського фундаменталізму є праці головних ідеологів салафізму Ібн Таймії (1263-1328), Ібн аль-Каїма (1292-1350), М. аль-Ваххаба (1703-1792). Слід відзначити праці мусульманських реформаторів Дж. аль-Афгані (1838-1897), М. Абдо (1849-1905), А. аль-Кавакібі (1849-1903), Р. Ріди (1865-1935), які здійснили безпосередній вплив на формування ідеології ісламського фундаменталізму. У дослідженні використано праці ідеолога поміркованого напряму в ісламському фундаменталізмі Х. аль-Банни (1906-1949), а також праці ідеологів радикальної течії С. Кутба (1906-1966) і А.А. аль-Маудуді (1903-1979). Зрозуміти загальні та специфічні риси ісламських фундаменталістських організацій допомагають праці X. ат-Турабі (1932) та М. Фараджа (1954-1982).

Проблеми ісламського фундаменталізму розглядаються в працях З.С. Арухова, А.А. Ігнатенка, А.І. Іонової, А.Х. Вафи, І.П. Добаєва, Дж.Л. Еспозіто, Н.В. Жданова, Ж. Кепеля, А.В. Коровікова, Р.Г. Ланди, З.І. Левіна, Б. Льюіса, А.В. Малашенка, Л.Р. Полонської, А.В. Сагадєєва, М.Т. Степанянц, Б. Тібі.

В українській науці на особливу увагу заслуговують присвячені ісламу роботи А.В. Богомолова, О.Є. Бойцової, П.А. Варбанця, В.Є. Григор'янца, В.К. Гури, С.І. Данилова, А.М. Захарченко, М.І. Кирюшка, І.Н. Семиволоса, Ю.С. Скорохода, В.О. Шведа, Г.М. Яворської.

У дисертації використані також конституції Ірану та Судану, статути й програмні документи низки партій і організацій фундаменталістського спрямування: “Брати-мусульмани”, “Хизбаллах”, “Хизб ут-Тахрір”.

Питання ісламського фундаменталізму висвітлюються в зарубіжній і вітчизняній періодичній літературі: “Азия и Африка сегодня”, “Арраид”, “Возрождение”, “Восток”, “Международная жизнь”, “Мировая экономика и международные отношения”, “Політика і час”, “Халифат”.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим в Україні науковим дослідженням ідеології ісламського фундаменталізму в контексті її особливостей і реалізації на міжнародному рівні.

На основі проведеного дослідження сформульовано нові наукові положення, які виносяться на захист.

Вперше:

- виокремлено складову ідеології ісламського фундаменталізму, що стосується міжнародних відносин і включає концепцію поділу світу на територію ісламу та територію війни, концепцію халіфату, концепцію джихаду, а також містить принципи ісламської солідарності й мусульманського братерства;

- встановлено, що ісламський фундаменталізм характеризується циклічністю і не є унікальним явищем, що виникло у ХХ ст., адже прагнення повернутися до основ релігії, позбавленої пізніших нашарувань, спостерігалися протягом усього розвитку ісламу (діяльність хариджитів, ханбалітів, ваххабітів, махдистів, сенуситів);

- доведено концептуальну цілісність фундаменталістської ідеології в ісламі й показано, що різняться лише її інтерпретація та методи практичної реалізації прихильниками поміркованого і радикального напрямів, зокрема, у міжнародному середовищі.

Удосконалено теоретичні розробки щодо:

- поняття ісламського фундаменталізму, причому встановлено, що терміни “пуританізм“, “інтегризм“, “ревайвалізм“ не охоплюють повною мірою явище очищення й відродження релігії, а також запропоновано розмежовувати поняття “ісламський фундаменталізм” і “ісламізм“;

- класифікації ідейних течій в ісламі, серед яких - традиціоналізм і реформаторство, у якому виокремлено модернізм і фундаменталізм. У фундаменталізмі існують поміркований і радикальний напрями. Останній ж, в свою чергу, поділяється на власне радикалізм та ультрарадикалізм;

- причин виникнення ісламського фундаменталізму у ХХ ст., зокрема з'ясовано, що на зародження фундаменталістських тенденцій впливають як внутрішні (соціальна нерівність, економічні кризи, політична нестабільність), так і зовнішні (міжнародні конфлікти, вестернізація, глобалізаційні процеси) чинники, вплив яких можна розглядати як рівнозначний.

Отримали подальший розвиток:

- твердження, що особливе бачення міжнародних відносин притаманне концепціям усіх ідеологів ісламського фундаменталізму;

- думка, що реалізація фундаменталізму в окремих мусульманських державах передбачає не лише зміни внутрішньополітичного характеру, а спрямовується назовні, що зумовлюється специфікою його ідеології;

- положення, що серед ісламських фундаменталістів переважають помірковані, водночас діяльність радикальної меншості через її деструктивний характер помітніша на міжнародній арені. Відтак недоречно і неприйнятно ототожнювати фундаменталізм із екстремізмом, а також використовувати словосполучення “ісламський тероризм”.

Теоретичне і практичне значення отриманих результатів. Дисертація є самостійним внеском в українську політичну науку, зокрема, в політологію міжнародних відносин, створює підґрунтя для подальших досліджень релігійно-політичних явищ, що мають міжнародний характер.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що його результати можуть бути використані з метою аналізу політичних процесів, які відбуваються в Україні і ймовірностей виникнення радикального напряму фундаменталізму, а також сприяти ліквідації негативних стереотипів у відносинах між представниками різних конфесій. Матеріали роботи можуть бути застосовані під час розробки навчальних курсів для студентів, що навчаються за спеціальностями “політологія”, “міжнародні відносини“, “релігієзнавство“, “країнознавство“ і в межах вивчення дисциплін “Зовнішня політика країн Азії, Африки, Австралії та Океанії”, “Конфліктологія”, “Історія міжнародних відносин”. Дисертація може слугувати основою для підготовки і написання підручників, навчальних посібників, практикумів з перелічених вище дисциплін. Отриманими результатами дослідження також можуть скористатися органи влади України в своїй зовнішній діяльності, зокрема, для налагодження та інтенсифікації відносин із арабськими країнами.

Апробація результатів дослідження. Дисертація виконана на кафедрі міжнародних відносин і дипломатичної служби факультету міжнародних відносин Львівського національного університету імені Івана Франка. Результати дослідження апробовані під час обговорення на міжнародній конференції “Дні науки” (листопад 2007 р., Люблін, Польща), на звітних наукових конференціях Львівського національного університету імені Івана Франка (лютий 2006 р., лютий 2007 р., лютий 2009 р., лютий 2010 р., Львів), на наукових семінарах кафедри міжнародних відносин і дипломатичної служби. Основні положення й результати роботи висвітлені в чотирьох наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертаційного дослідження. Робота складається зі вступу, переліку скорочень, трьох розділів, дев'яти підрозділів, висновків, додатку, списку використаних джерел (245 найменувань на 19 сторінках). Обсяг основної частини роботи становить 186 сторінок.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність і новизну теми, визначено об'єкт і предмет дослідження, його мету і завдання, проаналізовано ступінь наукової розробки проблеми як в українській, так і в зарубіжній політичній науці, розкрито методологію наукового дослідження, висвітлено практичне значення дисертації, а також наведено відомості про апробацію її результатів.

У першому розділі “Теоретико-методологічні основи дослідження ісламського фундаменталізму” висвітлено стан і методологію дослідження проблеми, сформовано понятійно-категорійний апарат, з'ясовано причини виникнення ісламського фундаменталізму та визначено його місце серед ідейних течій ісламу.

У підрозділі 1.1 “Стан і методологія вивчення ісламського фундаменталізму” проаналізовано праці вітчизняних і зарубіжних дослідників, присвячені ісламу і фундаменталістським тенденціям у ньому. Важливий внесок у розробку проблеми здійснили середньовічні вчені М. аш-Шахрастані, Абу Хамід аль-Газалі, а згодом - відомі богослови Ібн Теймія та М. ібн Абд аль-Ваххаб. Напрями і вчення в ісламі, його вплив на суспільно-політичне життя досліджували наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. В.В. Бартольд, І. Гольдциєр, Г. Е. фон Грюнебаум, А. Мец. У працях теоретиків сучасного фундаменталізму С. Кутба, А. аль-Маудуді, Х. ат-Турабі, Р. Хомейні заперечуються західні моделі розвитку, проголошуються ідеї особливого шляху, основу яких мають формувати фундаментальні цінності ісламу. Питання еволюції ісламу, місце фундаменталізму серед його ідейних течій, основні соціально-економічні причини його відродження аналізували в своїх працях А. Ахмедов, Дж. Волл, Дж. Еспозіто, А.І. Іонова, З.І. Левін, Б. Льюїс, Л.Р. Полонська, М.Т. Степанянц. Проблематиці співвідношення релігії і політики присвячені праці А.М. Васильєва, М.В. Жданова, Л.І. Медведка, Л.Р. Сюкіяйнена.

Ще одну групу становлять дослідники, які спеціалізуються на аналізі розвитку релігійно-політичних процесів та ісламського фундаменталізму в окремих країнах: Р.Г. Ланда, (Алжир), А.Б. Борисов, М.З. Ражбадінов (Єгипет), С.Л. Агаєв, А.К. Лукоянов (Іран), О.В. Плєшов (Пакистан), К.І. Поляков (Судан), Н.І. Ворончанінова (Туніс). Дослідженню фундаменталізму у контексті релігійно-політичного радикалізму присвячені праці З.С. Арухова, І.П. Добаєва, А.А. Ігнатенка, А.В. Коровікова, А.В. Малашенка, Г. Мірского. Дослідженню ісламу і політичних процесів, що відбуваються в арабському світі, присвячені праці відомих українських науковців П.А. Варбанця, який досліджує питання модернізаційних процесів, що відбуваються на мусульманському Сході, зокрема в Туреччині, В.Є. Григор'янца, В.К. Гури, А.М. Захарченко, М.І. Кирюшка, Ю.С. Скорохода., який приділяє особливу увагу питанням близькосхідної безпеки, зокрема, ситуації в Лівані, В.О. Шведа.

Дослідження опирається на сукупність праць вітчизняних і зарубіжних дослідників, що завдяки ґрунтовній методологічній основі дозволяє розглянути явище ісламського фундаменталізму цілісно, зосередити увагу на вивченні його ідеології та способів реалізації. Всеохопність сприйняття міжнародної практики ісламського фундаменталізму досягається завдяки дослідженню її у різних державах (Іран, Судан, Афганістан), з урахуванням діяльності ісламських фундаменталістських організацій.

У підрозділі 1.2 “Суть та особливості ісламського фундаменталізму” з'ясовано, що для означення фундаменталізму в ісламі використовуються терміни, які не відображають його повною мірою. Так, “пуританізм” не стосується важливого для нас політичного аспекту і використовується лише в контексті чистоти релігії, “інтегризм” однобічно характеризує фундаменталізм, наголошуючи лише на його тенденції до абсолютного (інтегрального) втілення норм ісламу, “ренесанс” та “ревайвалізм” - відповідники поняття “відродження” є умовними, оскільки іслам ніколи не зазнавав занепаду, щоб відроджуватися; словосполучення “ісламський радикалізм”, поява якого зумовлена наявністю у фундаменталізмі поміркованої і радикальної течій з притаманними представникам останньої агресивним неприйняттям європейсько-християнських духовних цінностей, підвищеною політичною активністю, схильністю до терористичних методів, вживати не етично, оскільки воно стосується усього ісламу, який не слід ототожнювати з радикалізмом.

Проаналізовано, як співвідноситься фундаменталізм із поняттям “ісламізм”, а також визначення останнього, подані різними дослідниками. Запропоновано сприймати ісламізм як політичну діяльність, що відбувається під ісламськими гаслами. В арабській мові для означення фундаменталізму вживаються терміни “аль-баас аль-ісламія” (“ісламське відродження”), “ас-сахва аль-ісламія” (“ісламське пробудження”), “іхья ад-дін” (“відродження релігії”), “аль-усулія аль-ісламія” (“ісламські основи”), “усуль ад-дін” (“корені віри”), ”ас-салафія” (“ас-салаф” - предки). Термін “фундаменталізм” запозичений із християнства, де використовувався для позначення ортодоксальної течії в протестантизмі. У роботі наголошено на значній кількості визначень поняття ісламського фундаменталізму, який тлумачиться як надмірно політизована ісламська течія, кінцевою метою якої є створення у мусульманському світі державно-політичної системи, що існувала в період правління пророка Мухаммеда і перших чотирьох праведних халіфів, або як заклик повернутися до первинної чистоти релігії, зміненої відступниками. Можна стверджувати, що ісламський фундаменталізм - це одна з течій ісламу, що має на меті зміцнити віру в базові джерела цієї релігії, привести норми суспільного і особистого життя у відповідність до її заповідей, змусити віруючих беззастережно виконувати положення Корану і шаріату, затвердити основи ісламської економіки, а також на практиці реалізувати концепції, що стосуються міжнародних відносин і світового порядку. З'ясовано, що фундаменталізм, як вимога повернення до релігійних витоків, притаманний не лише ісламу, а й християнству, іудаїзму, індуїзму і буддизму.

У підрозділі 1.3 “Ісламський фундаменталізм у системі ідейних течій ісламу та причини його відродження у ХХ столітті” розглянуто підходи науковців щодо місця фундаменталізму серед течій ісламу: ортодоксія, реформаторство, модернізм, відродництво (М.Т. Степанянц); традиціоналізм, неотрадиціоналізм, реформаторство (З.І. Левін); традиціоналізм, секуляризм, модернізм, фундаменталізм (У. Шепард). Запропоновано вважати, що в ісламі існує дві течії: традиціоналізм і реформаторство, яке поділяється на модернізм і фундаменталізм. У фундаменталізмі слід виокремити поміркований і радикальний напрями. Останній включає радикалізм і ультрарадикалізм. Прихильники традиціоналізму виступають проти будь-яких реформ ісламу, наголошують на неприпустимості відступу від релігійних догм, вільного трактування основних принципів ісламу, сформульованих мусульманськими правознавчими школами в період становлення ісламської системи. Модерністи ж намагаються примирити іслам із секуляризмом, стверджуючи, що іслам не може виступати як регулятор усіх сфер життя, слід враховувати особливості окремих мусульманських країн, не застосовувати щодо них універсальних релігійних догм, використовувати цінності та блага західного світу для досягнення прогресу.

До внутрішніх причин, що зумовлюють виникнення фундаменталістських тенденцій в ісламі, належать безробіття, корупція, інфляція, соціальна нерівність, авторитарність владних режимів, політична нестабільність, ідеологічний вакуум, неефективність різноманітних моделей розвитку, що впроваджувались у постколоніальному арабському світі. Демократія західного зразка, соціалізм, військові диктатури виявилися неспроможними розв'язати існуючі проблеми і сформували думку, що причина відходу від ісламських витоків і традицій - у намаганні втілити запозичені взірці розвитку. Мусульманські ідеологи сприймали соціалізм, комунізм і капіталізм як такі, що випливають із матеріалістичних бажань і призводять до духовного зубожіння. Іслам же враховує духовний аспект, не допускає надлишкового володіння матеріальними благами, утверджує принципи братерства і рівності в мусульманській спільноті. Важливу роль у виникненні фундаменталістських тенденцій відіграють також зовнішні причини: кризові ситуації і міжнародна нестабільність, вестернізація і глобалізаційні процеси. Останні, на думку мусульман, покликані перетворити традиційні суспільства на техногенні за зразком західних країн і є небезпечними, оскільки суперечать основам віри, насаджують поняття, які не відповідають ісламським уявленням про мораль, призводять до нівелювання національних відмінностей.

У другому розділі “Ідеологія ісламського фундаменталізму і її міжнародний вимір” досліджено розвиток фундаменталістських ідей в ісламі та їхнє значення для міжнародних відносин, з'ясовано основні ідеологеми ісламського фундаменталізму, специфіку його радикального напряму.

У підрозділі 2.1 “Еволюція фундаменталістських ідей в ісламі та їхній вплив на міжнародні відносини” з'ясовано, що перший ідеологічний розкол в ісламі стався у 657 р. і спричинив виникнення руху хариджитів, основна ідея вчення яких полягала в суворому дотриманні чистоти релігії, прагненні повернутися до істинного ісламу. Погляди і методи діяльності хариджитів свідчать, що вони були попередниками сучасних фундаменталістів-радикалів, провадили боротьбу не лише із владним режимом халіфів, а й проти мусульманського населення, що не поділяло їхніх поглядів.

У 827 р. впроваджено мутазилітську доктрину, положення якої суперечили первинному ісламу, що викликало різкий протест богословів і призвело до створення релігійно-політичної течії під назвою ханбалізм (від імені теолога Ахмада ібн Ханбала). Її прихильники наполягали на необхідності повернутися до порядку часів пророка Мухаммеда, засуджували нововведення (бід'а) у вірі та житті. Ханбалітська ідеологія знайшла продовження в працях Ібн аль-Джаузі, Ібн аль-Каїма і Ібн Таймії, які критикували культ святих і спроби залучити до ісламу елементи філософії. Тогочасний розвиток фундаменталістських ідей зумовлювався важливими міжнародними процесами - до середини ХІІІ ст. усі мусульманські країни на схід від Сирії були захоплені монголами й увійшли до складу держави Хулагуїдів (Ільханів). Теологічні погляди Ібн Теймії були відроджені в XVIII ст. Мухаммедом ібн Абд аль-Ваххабом і лягли в основу ваххабізму - релігійно-політичної течії в сунітському ісламі, основними принципами якої є суворий монотеїзм, братерство мусульман і їх рівність перед Аллахом. Релігійну доктрину ваххабітів взяли на озброєння феодальні правителі неджійського князівства Дарія як ідеологію потужного руху, що призвів до об'єднання арабів Аравійського півострова і створення держави на чолі із династією Саудидів. Ідеї відродження ісламу втілювали махдисти, концепції яких сприяли здобуттю незалежності Суданом, і сенусити, що очолювали боротьбу проти італійських колонізаторів у Лівії на початку ХХ ст.

Середина ХІХ ст. ознаменувалася початком всеарабського культурного й ідеологічного підйому, що отримав назву Нахда (Відродження). Його прихильники прагнули синтезувати елементи західної і східної цивілізацій, але при цьому головним завданням вважали відродження колишньої могутності арабів у економічній, політичній і культурній сферах. Мусульманські реформатори Дж. ад-Дін аль-Афгані, М. Абдо, Р. Ріда, Абд ар-Рахман аль-Кавакібі визначальною у релігії вважали віру в єдиність Бога, Коран сприймали як регулятор суспільного і приватного життя, основоположну роль у відродженні ісламського світу відводили не стільки політичним акціям, скільки просвітництву, позаяк наука вважалась основою політичної свободи і соціальної справедливості. Через менш ніж півстоліття деякі погляди реформаторів втілилися в ідеології сучасного ісламського фундаменталізму.

У підрозділі 2.2 “Ідеологічні концепції сучасного ісламського фундаменталізму” проаналізовано погляди ідеологів сучасного фундаменталізму Хасана аль-Банни, Аль-Маудуді, Юсефа аль-Кардаві, Саїда Кутба, які, відстоюючи ідеї повернення до первинного ісламу, говорили про нероздільність політики та релігії, необхідність звільнення від негативного впливу чужоземців усієї території поширення ісламу, об'єднання мусульманських народів на основі Корану, створення всесвітньої ісламської держави, неспроможність західних ідеологій розв'язати актуальні проблеми суспільного розвитку східних країн. Ісламські фундаменталісти вважають, що політична система повинна базуватися на принципах халіфату, верховна влада в ісламській державі, усі сфери життя якої підпорядковані приписам Корану, належить Аллаху, шаріат є основним законом країни. Забороняється зосереджувати усю владу в руках богословів, адже це суперечить положенням ісламу, участь народу в управлінні країною - неодмінна умова розвитку. Ідеальною моделлю суспільства є спільнота часів пророка Мухаммеда і чотирьох праведних халіфів. В економічній галузі фундаменталізм спрямований на побудову ісламської економіки - особливого шляху розвитку, що визначається шаріатськими нормами володіння власністю і її спадкування, положеннями Корану щодо торгівлі та фінансових справ: заборона лихварства, виплата закята (податку з багатства), досягнення соціальної справедливості.

Ісламська концепція світового порядку випливає із поділу світу на декілька частин: Дар аль-Іслам (територія ісламу), Дар аль-Харб (територія війни), Дар ас-Сульх (територія договору), базується на принципах єдності мусульман усього світу і взаємодопомоги, передбачає викорінення націоналізму, об'єднання всіх ісламських рухів у єдиний глобальний, ліквідацію політичного, економічного і культурного впливу західного світу, відродження домінуючої ісламської цивілізації, заснованої на концепції єдинобожжя. Теорія поділу світу і необхідності створення всесвітньої ісламської держави нерозривно пов'язана з концепцією джихаду. Трактуючи поняття джихаду, слід зважати на історичні умови, за яких воно використовувалося і розуміти під ним докладання усіх зусиль для поширення віри в Аллаха, що здійснюється і мирними засобами, а не лише за допомогою зброї. Відображена в роботі еволюція концепцій джихаду свідчить, що він може бути оборонним і наступальним.

У підрозділі 2.3. “Радикалізм в ісламському фундаменталізмі” аналізується трактування фундаменталістської ідеології представниками радикального напряму, зокрема, досліджується їхня інтерпретація понять, такфір (звинувачення в невір'ї), хакімія (всевладдя Аллаха), джахілія (невігластво). Радикали вважають мусульманином лише того, хто повністю виконує усі релігійні обов'язки і піддають такфіру, того, хто робить це частково, називаючи його не поганим мусульманином, а невірним. Такфір поширюється на представників влади в ісламських державах, на правоохоронні органи і силові структури, на тих мусульман, які таку державу захищають і підтримують. Хакімія, на думку радикалів, унеможливлює створення інших законів, крім встановлених Аллахом. Подібне твердження призводить до заперечення будь-якої форми правління, крім теократії, позбавлення уряду країни права на законодавчу ініціативу, вважається, що будь-які закони, крім шаріату, не мають сили і підкорятися їм є великим гріхом. Таким чином, правителі, які запроваджують не шаріатські закони, проголошуються узурпаторами божого атрибуту. Невігластво ж полягає у незнанні чи забутті ісламських догм, найголовнішою серед яких є таухід (твердження, що Бог єдиний), потуранні власним бажанням і пристрастям, підкоренні створеним людьми законам. Радикалам притаманна чітко виражена ідея дихотомії світу, який розглядається як поле битви добра і зла. До джахілійських вони відносять не лише західні держави, а й владні режими в мусульманських країнах. Відносини ісламської держави зі світовою спільнотою повинні будуватися на принципі неприєднання до будь-яких міжнародних сил, що дозволить позбутися усіх форм зовнішньої залежності й здобути повну незалежність; ісламська держава повинна підтримувати пригноблені мусульманські меншини; усі території, захоплені мусульманами, перетворюються на їхню законну власність; мусульмани мають право вести джихад не лише для самооборони, але й першими починати його. У концепціях радикалів перевага надається малому джихаду, тобто збройній боротьбі, важливе місце відводиться мученицькій смерті за віру.

У третьому розділі “Міжнародна практика ісламського фундаменталізму” досліджується реалізація фундаменталістської ідеології в окремих мусульманських країнах, на рівні ісламських неурядових релігійно-політичних організацій, а також її значення для міжнародних відносин.

У підрозділі 3.1 “Реалізація фундаменталістської ідеології у мусульманських країнах” з'ясовано, що фундаменталісти перебувають при владі лише в Ірані, який після революції 1979 р. перетворився на ісламську республіку. Розглянуто внутрішньополітичні зміни, що відбулися в державі, зокрема, впровадження концепції ісламського правління велаят-е-факіх, згідно з якою країною повинен керувати уряд на чолі з духовним лідером, знавцем мусульманського права, який може забезпечити істинно ісламський характер держави і втілення положень Корану. Проаналізовано міжнародні наслідки зовнішньополітичного курсу держави, що визначався принципами ізоляціонізму й ісламської солідарності, виражався в політиці експорту ісламської революції. Зміни курсу завжди залежали від перебування при владі реформаторів чи консерваторів, але мета у них була одна - поширення іранської моделі правління й успішна реалізація ісламського проекту. Досліджено сучасні політичні процеси в Ірані, зокрема широкий резонанс від подій у Єгипті 2011 р., які сприймаються як продовження ісламської революції, що насправді не відповідає дійсності.

Під впливом ісламського фундаменталізму, яскравим представником якого є Хасан ат-Турабі, сформоване правління в Судані. Для суданського ідеолога, засновника Національного ісламського фронту завжди було притаманним прагнення поширити фундаменталізм за межі держави, про що свідчать тісні зв'язки з ідеологічно близькими рухами та організаціями, утворення Ісламо-арабської народної конференції, що стала об'єднавчим органом для ісламістів усього регіону. Ідеї фундаменталістів у Судані зазнали трансформації, пов'язаної з реаліями політичного та економічного життя, що було виражено в заявах про необхідність відкритості ісламського руху для світу. Сучасні політичні події стосуються головним чином відокремлення у найближчому майбутньому Південного Судану як незалежної держави і ймовірного утворення ісламської держави у Північному Судані. Прикладом реалізації фундаменталістської ідеології в радикальній інтерпретації стала діяльність в Афганістані руху “Талібан”, що характеризувалася крайнім фанатизмом, викликала негативне ставлення мусульманських держав і була припинена внаслідок антитерористичної кампанії в 2001 р.

У підрозділі 3.2 “Міжнародна діяльність ісламських фундаменталістських організацій” досліджено виникнення в Єгипті першої фундаменталістської організації “Брати-мусульмани”, яка швидко політизувалась і перетворилась на міжнародний рух, відкривши зарубіжні відділення у Лівані, Сирії, Трансйорданії, Палестині, Ємені, Кувейті, Судані, Палестині. За формами і методами діяльності ісламські неурядові релігійно-політичні організації поділяються на помірковані та радикальні. Помірковані фундаменталістські угруповання діють легально (йорданські “Брати-мусульмани”), напівлегально (помірковане крило алжирського “Ісламського фронту порятунку”), нелегально (сирійські “Брати-мусульмани”). Вони характеризуються відмовою від терористичних методів боротьби, визнанням легітимності світських режимів, готовністю до компромісу із ними, використанням пропаганди як основного методу діяльності, координацією діяльності з аналогічними групами в інших країнах.

Фундаменталісти-радикали не мають єдиної стратегії діяльності, однак серед основних її етапів можна виокремити початковий - просвітницька і благодійна робота, впровадження загальних ісламських ідей у масову свідомість; організаційний - зміцнення організації; силовий - боротьба за встановлення ісламського порядку. Охарактеризовано основні ознаки, що свідчать про міжнародний характер фундаменталістських рухів, багато з яких не обмежують коло діяльності країною базування, здійснюючи операції на території сусідів, створюючи філіали в інших державах, в тому числі й у Західній Європі, США, Канаді, в Південній Африці, активно співпрацюють з ісламістськими угрупованнями за межами своєї країни (Національний ісламський фронт Судану підтримує зв'язки з алжирським Ісламським фронтом порятунку і його войовничим крилом - Ісламською армією порятунку, єгипетською “Аль-Джамаа аль-Ісламія”, туніською партією “Ан-Нахда”), користуються закордонною підтримкою, зокрема, й з боку державних структур (організація ХАМАС фінансується Іраном), проводять регулярні зустрічі, наради, координуючи спільні дії, надаючи взаємну допомогу. Наведено факти, які підтверджують прагнення радикальних НРПО об'єднатися в єдину силу, що було реалізовано в межах Світового фронту джихаду. Серед чинників, що обмежують можливості НРПО, - відсутність альтернативи існуючим правлячим режимам, проти яких вони виступають, протиріччя та боротьба за гегемонію між організаціями, опір і протидія владних сил в окремих мусульманських країнах.

У підрозділі 3.3 “Проблеми розвитку ісламського фундаменталізму в Україні” охарактеризовано утворені в Україні центри, які діють автономно і є інститутами офіційного ісламу. Найбільш впливові серед них - Духовне управління мусульман України (ДУМУ), Духовне управління мусульман Криму (ДУМК), Духовний центр мусульман України (ДЦМУ). Певна частина громад не належить до жодної із цих структур. Сприянням подальшому розвитку співпраці між різними духовними центрами мусульман України, зміцненню суспільної злагоди і гармонізації державно-конфесійних відносин займається Рада представників Духовних управлінь і центрів мусульман України створена в квітні 2009 р. при Державному комітеті України у справах національностей та релігій. З'ясовано, що перелічені вище об'єднання не мають єдиної взаємопов'язаної структури, не можуть виступати від імені всіх мусульман України та представляти їхні інтереси на міжнародній арені. Відсутність організаційної єдності мусульман, що проживають в Україні, спричинила поширення на території нашої держави ідей зарубіжних релігійних осередків. Охарактеризовано діяльність фундаменталістської радикальної організації “Хизб ут-Тахрір аль-Ісламі” (“Партія звільнення ісламу”), представництва якої, незважаючи на заборону, діють в країнах Близького і Середнього Сходу, у Північній Африці, Західній Європі та Центральній Азії, а одне з них було викрите у 2009 р. у Криму. Проголошені “Хизб ут-Тахрір аль-Ісламі” завдання передбачають впровадження ісламських принципів, дотримання шаріату, відтворення халіфату. Як відомо в кінці 2007 р. на півострові з'явилися послідовники радикального угруповання “Ат-Такфір ва аль-хіджра”, ідеологія якого базується на необхідності насильницького повалення режимів, що переслідують мусульман за релігійні переконання. Щоб уникнути розвитку в Україні фундаменталістського руху в радикальній формі, держава повинна, крім розв'язання соціально-кономічних проблем, здійснювати виважену конфесійну політику, контролювати діяльність зарубіжних ісламських організацій, уникати розпалювання ісламофобії та розвивати діалог із мусульманськими країнами.

Висновки

Результати дослідження можна звести до таких положень:

1. Ісламський фундаменталізм - одна з течій ісламу, що ставить за мету зміцнити віру в фундаментальні джерела цієї релігії, привести норми суспільного й особистого життя у відповідність із її заповідями, змусити віруючих беззастережно виконувати приписи Корану і шаріату, утвердити основи ісламської економіки, переосмислити релігійні традиції, що склалися історично, з метою виявлення і встановлення первинних основ релігії. Фундаменталізм - феномен притаманний не лише ісламу, а й протестантському, католицькому, православному, іудаїстському, буддистському віровченням, стосується насамперед релігій Одкровення.

В ісламі слід виділяти дві течії: традиціоналізм і реформаторство, яке спрямоване на зміну традиційного ісламу і об'єднує дві протилежні між собою течії - модернізм і фундаменталізм. В останньому слід виокремлювати поміркований і радикальний напрями.

2. Поява фундаменталістської течії в ісламі у ХХ ст. зумовлена і внутрішніми, і зовнішніми чинниками. До перших слід зарахувати вплив на мусульманські країни економічної і політичної кризи, яка є наслідком колоніального минулого і глобалізаційних процесів сучасності, нерозв'язаність демографічних, соціальних, економічних і психологічних проблем, що спричинили зміни ідеологічних і світоглядних основ. До другої групи належать наслідки холодної війни, зокрема, політика Радянського Союзу і Сполучених Штатів Америки щодо ісламського світу, невизначеність у пошуках вигідної зовнішньополітичної орієнтації та основного світового партнера в умовах багатополярності, збройні конфлікти і пов'язана з ними проблема біженців, розчарування від намагань запровадити західний спосіб життя і пошук власного історичного і культурно-релігійного коріння, відмінного від інших шляху забезпечення соціальної справедливості і моральних ідеалів, загострення етнорелігійних конфліктних ситуацій.

Ісламський фундаменталізм характеризується циклічністю, оскільки спроби повернутися до релігійних основ виникали в мусульманському світі ще за часів ранніх салафітів, згодом вони використовувалися в ідеології ваххабітів і були поширені реформаторами у ХІХ ст. Усі ці течії та ідеї мали визначальний вплив на формування ідеології сучасного ісламського фундаменталізму й містили особливе бачення міжнародних відносин.

3. Фундаменталістській ідеології притаманні тоталітарність, егалітаризм, принципи братерства, географічна універсальність, пріоритет суспільних цінностей над індивідуальними.

Основні ідеологічні положення ісламського фундаменталізму полягають в наступному:

- усвідомлене абсолютне єдинобожжя (таухід);

- універсальність ісламу і неподільність релігії та суспільства;

- необхідність повернення до істинного ісламу часів пророка Мухаммеда і чотирьох праведних халіфів, звільнення релігії від численних нашарувань, приведення норм життя у відповідність до приписів Корану та Суни, заперечення нововведень (бід'а);

- відродження халіфату, у якому світська і релігійна влада невіддільні одна від одної; реалізація принципу хакімії - божественного суверенітету; зосередження політичної влади в руках представника Аллаха (сакральність влади), обраного всією уммою, що править в інтересах не окремої групи чи партії, а всього суспільства; скасування законодавства, що орієнтується на європейські взірці, підпорядкування життя мусульманської спільноти нормам шаріату;

- утвердження ісламської економіки - особливого шляху розвитку, що визначається шаріатськими нормами володіння власністю і її спадкування, приписами Корану щодо торгівлі і фінансових справ. Члени спільноти користуються спільним майном залежно від трудового внеску, приватна власність допускається, але регулюється залежно від критеріїв добробуту усієї спільноти. Закят у поєднанні з державною політикою не допускає різкої соціальної диференціації; свобода економічної діяльності обмежується численними заборонами;

- наявність ісламської концепції світового порядку, згідно з якою світ поділяється на Дар аль-Іслам (територія ісламу - країни з ісламською формою правління), Дар аль-Харб (територія війни - країни, які становлять реальну загрозу мусульманам чи з боку яких очікуються ворожі дії, або ж держави, у яких мусульманський правитель не володіє суверенітетом і силою і не може керувати згідно з шаріатом), Дар ас-Сульх (територія договору - країни, що за домовленістю підкорилися мусульманам);

- концепція джихаду (зусилля на шляху Аллаха), яка нерозривно пов'язана із теорією поділу світу і необхідністю створення всесвітньої ісламської держави.

4. В ісламському фундаменталізмі можна виділити радикальний напрям, прихильники якого відрізняються від поміркованих тим, що незважаючи на спільність ідеології, інакше трактують її концепції і формують стратегію своєї діяльності. Розбіжності стосуються головним чином поглядів щодо правителя держави, суспільства, таких понять, як куфр (невір'я), джахілія (невігластво), такфір (звинувачення у невір'ї), ширк (багатобожжя), джихад, і способів впровадження шаріату як єдиного закону. Тоді як помірковані фундаменталісти відстоюють легальний парламентський шлях, обираючи як метод заклик (даава), радикали орієнтуються на насильницький шлях захоплення влади.

Радикальний напрям у фундаменталізмі характеризується фаталізмом, фанатизмом, нетерпимістю і прагненням до світового панування. Поглядам радикалів притаманне дихотомічне сприйняття світу, який розглядається як поле битви істинної віри та невір'я. Швидке поширення у масовій свідомості висунутих радикалами концепцій пояснюється їхньою цілісністю і простотою.

У свою чергу, радикальний напрям можна розділити на дві течії. Прихильники першої вважають неправедним лише керівництво держави, прихильники другої ж, керуючись розширеним трактуванням джахілії, розглядають як неправедне все суспільство мусульманської держави. Загалом можна стверджувати, що ідеологеми радикалів суперечать релігійним і політичним традиціям більшості населення мусульманських країн.

5. Фундаменталізм, як ідеологія, поширений в Алжирі, Афганістані, Єгипті, Ірані, Йорданії, Лівані, Мавританії, Марокко, Пакистані, Сирії, Судані, Тунісі. Реалізація фундаменталістської ідеології містить міжнародний аспект, оскільки передбачає поширення ідей ісламу на інші держави. Так в Ірані, відразу після становлення ісламської республіки, одним із зовнішньополітичних напрямів було проголошено експорт ісламської революції. Така практика зумовлена концепцією утворення халіфату. Сьогодні єдиною державою, в якій вдалося втілити ідеї ісламського фундаменталізму, є Іран. Фундаменталістська риторика набула поширення і в Судані після перевороту 1989 р. Зважаючи на останні заяви президента Судану Омара аль-Башира про утворення ісламської держави, існує ймовірність того, що на міжнародній арені з'явиться ще одна держава, де зреалізується фундаменталістська ідеологія. Правління талібів у Афганістані є спробою реалізувати фундаменталістську ідеологію радикалами. Але у цьому випадку в основі діяльності є політичні інтереси, а не прагнення реалізувати релігійні основи. Фундаменталістські неурядові релігійно-політичні організації, у свою чергу, не обмежують діяльність кордонами держави базування. Реалізація фундаменталістської ідеології стикається зі значними труднощами, оскільки в арабських країнах їй протистоять правлячі режими. Неприйняття владою фундаменталістських рухів призводить до радикалізації останніх і дестабілізації ситуації як усередині країни, так і за її межами. Та й у державах, де вона була втілена, не спостерігалося значних позитивних змін в економіці та соціальній сфері, що свідчить про складність здійснення проголошуваних гасел.

6. Плюралізм релігійного життя в Україні і наявність населення, яке традиційно сповідує іслам, роблять питання реалізації фундаменталістської ідеології особливо актуальним для нашої держави. Водночас існує загроза проникнення на територію України ідей прихильників радикального напряму в ісламському фундаменталізмі. До цього можуть призвести як зовнішні чинники - активність зарубіжної мусульманської діаспори, діяльність суспільних і релігійних мусульманських організацій Сходу, цілеспрямована діяльність спецслужб держав, зацікавлених у поширенні впливу в Україні, так і внутрішні - загострення соціально-економічної і політичної ситуації в в країні, масове безробіття і зростання рівня злочинності, зневіра населення у моральних якостях владних структур і їх спроможності змінити ситуацію на краще. Як засвідчила практика, краще запобігти появі радикальних тенденцій, ніж боротися з їхніми наслідками. Тому політика України повинна формуватися з урахуванням ісламського фактору як всередині держави, так і у міжнародних відносинах, спрямовуватись на ліквідацію внутрішніх соціально-економічних і політичних проблем.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Абдо-Ясінська Л.І. Сучасний ісламський фундаменталізм: сутність і причини виникнення / Л.І. Абдо-Ясінська // Вісник Львівського національного університету імені Івана Франка. Серія міжнародні відносини. - 2006. - Вип. 18. - С. 102-107.

2. Абдо-Ясінська Л.І. Ісламістські неурядові організації у сучасному світі / Л.І. Абдо-Ясінська // Вісник Львівського національного університету імені Івана Франка. Серія міжнародні відносини. - 2007. - Вип. 19. - С. 75-80.

3. Абдо-Ясінська Л.І. Ідеологія послідовників радикального напрямку в ісламському фундаменталізмі / Л.І. Абдо-Ясінська // Науковий вісник Чернівецького університету. Історія. Політичні науки. Міжнародні відносини. - 2007. - Вип. 325-326. - С. 9-13.

4. Абдо-Ясінська Л.І. Концепція джихаду в ідеології ісламського фундаменталізму / Л.І. Абдо-Ясінська // Грані. - 2011. - №. 4 (78). - С. 78-80.

5. Абдо-Ясінська Л.І. Ісламське відродження в Криму / Л.І. Абдо-Ясінська // Міжнародні відносини: політичні, правові, економічні, лінгвокраїнознавчі аспекти. Матеріали наукової конференції факультету міжнародних відносин Львівського національного університету імені Івана Франка, 5-8 лютого 2010 р. - Львів : ЛНУ, 2010. - С.33-36.

Анотація

Абдо-Ясінська Ліна Імад. Ідеологія і міжнародна практика ісламського фундаменталізму. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук зі спеціальності 23.00.04 - політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку. - Львівський національний університет імені Івана Франка, факультет міжнародних відносин, Львів, 2011.

У дисертації досліджено сутність ісламського фундаменталізму, основні положення його ідеології, зокрема ті, що стосуються міжнародних відносин, специфіка її інтерпретації представниками радикального напряму. Аналізуються розвиток фундаменталістських ідей в ісламі та причини їх виникнення. Розглядаються особливості і міжнародне значення реалізації фундаменталістської ідеології в мусульманських країнах та в діяльності ісламських фундаменталістських організацій.

Встановлено, що ідеологія ісламського фундаменталізму характеризується зовнішньою спрямованістю і концептуальною цілісністю, різниться лише її інтерпретація представниками поміркованого і радикального напрямів. Практична реалізація фундаменталізму стикається зі значними труднощами, не призводить до негайного розв'язання існуючих проблем і має яскраво виражений міжнародний характер.

Ключові слова: іслам, ісламський фундаменталізм, ісламізм, ідеологія, міжнародні відносини, релігія, радикалізм.

Аннотация

Абдо-Ясинская Л.И. Идеология и международная практика исламского фундаментализма. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.04 - политические проблемы международных систем и глобального развития. - Львовский национальный университет имени Ивана Франко, факультет международных отношений, Львов, 2011.

В диссертация исследуется сущность исламского фундаментализма, основные положения его идеологии, в частности, касающихся международных отношений, специфике её интерпретации представителями радикального течения. Анализируются развитие фундаменталистских идей в исламе и причины их возникновения. Рассматриваются особенности и международное значение реализации фундаменталистской идеологии в мусульманских странах и в деятельности фундаменталистских организаций.

Установлено, что идеология исламского фундаментализма характеризируется внешней направленностью и концептуальной целостностью, отличается лишь её интерпретация представителями умеренного и радикального течений. Практическая реализация фундаментализма сталкивается со значительными трудностями, не приводит к немедленному решению существующих проблем и имеет ярко выраженный международный характер.