Еволюція зовнішньополітичної стратегії Республіки Індія у постбіполярний період

Основні риси зовнішньополітичної стратегії Республіки Індія у постбіполярний період. Ступінь інтегрованості традиційних індійських пріоритетів міжнародної поведінки у сучасну зовнішньополітичну стратегію держави. Концепції стратегічного розвитку Індії.

Рубрика Политология
Вид автореферат
Язык украинский
Дата добавления 29.07.2015
Размер файла 106,6 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

БОРДІЛОВСЬКА ОЛЕНА АНАТОЛІЇВНА

УДК 327.82(540)

ЕВОЛЮЦІЯ ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНОЇ СТРАТЕГІЇ

РЕСПУБЛІКИ ІНДІЯ У ПОСТБІПОЛЯРНИЙ ПЕРІОД

Спеціальність 23.00.04 - Політичні проблеми

міжнародних систем та глобального розвитку

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора політичних наук

КИЇВ - 2011

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі міжнародних відносин та зовнішньої політики в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий консультант: доктор історичних наук, професор Манжола Володимир Андрійович, Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики

Офіційні опоненти:

доктор політичних наук, професор Шергін Сергій Олександрович Дипломатична академія України при Міністерстві закордонних справ України, завідувач кафедри глобальних і регіональних систем

доктор політичних наук, професор Скороход Юрій Степанович Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, професор кафедри міжнародних організацій та дипломатичної служби

доктор політичних наук, професор Жангожа Рустем Наільули Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, провідний науковий співробітник відділу сучасних проблем цивілізацій.

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці ім. М. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м.Київ, вул. Володимирська, 58).

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради С.В.Андрущенко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження зумовлена постійним посиленням позиції Республіки Індія в сучасній структурі міжнародних відносин разом зі збереженням країною традиційних підходів до методів формування і шляхів реалізації зовнішньополітичної стратегії. В науці про міжнародні відносини вже усталено зайняли належне місце дослідження стратегій окремих країн, особливо тих, які мають потужний потенціал впливу на розвиток глобальної ситуації та багатий досвід реалізації власної зовнішньополітичної концепції. Серед таких країн виокремлюються не лише наддержави та визнані політичні гравці, але й нові кандидати на роль більш впливових фігурантів міжнародної системи, які останнім часом заявляють про свої амбіції голосно і наполегливо. Регіональні лідери та країни, які швидко розвиваються, прагнуть до більшого впливу на розвиток світової ситуації. Поруч з Китаєм, одним з флагманів «ери Азії», так само рішуче нагадує про себе його сусід - Республіка Індія. На межі ІІ і ІІІ тисячоліття Індія - безперечно, одна з найбільш потужних держав з точки зору матеріальних чинників, демографічного потенціалу, економічної, військової, науково-технічної позицій, темпів зростання, збереження і розвитку демократичних цінностей. ЇЇ затвердження як важливого учасника процесів трансформації сучасної міжнародної системи відбувається доволі швидкими темпами. При цьому зберігається, навіть за умов фактичного набуття ядерного статусу, імідж толерантної і миролюбної країни, що також сприяє посиленню позиції Індії.

Республіка Індія, з її традиціями поваги і сприйняття інших культур, співіснуванням багатої культурної спадщини і прагнення сучасного прогресу, завжди претендувала на статус «гуру», наставника людства. Це стосується не лише індійських релігійно-філософських систем та наукових знань, але й способу взаємодії на глобальному рівні. Великий досвід Індії, що базується на традиційних цивілізаційних засадах, свідчить про можливість й ефективність мирного співіснування, а історія зовнішньої політики незалежної Республіки Індія демонструє, що толерантність та пріоритет миру у міжнародних питаннях здатні сприяти підвищенню позиції країни у світових справах. Індія може також запропонувати свій досвід зовнішньополітичної, науково-технологічної та економічної діяльності світу, який розвивається за правилами глобалізації.

Для України надзвичайно цікавими можуть бути сучасні концепції розвитку Індії, шляхи реалізації її зовнішньополітичних пріоритетів, співіснування традиційних підходів і новацій в стратегії міжнародного спілкування. Свого часу перший прем'єр-міністр Дж. Неру виголосив амбітну мету зовнішньополітичної стратегії своєї країни, а саме - перетворення Індії на велику державу. Шістдесят років потому Індія - не лише визнаний лідер Південноазійського регіону, але й перетворюється в одного з провідних міжнародних гравців, і ця тенденція посилюється. Сьогодні у більшості політологів вже немає сумнівів в тому, що Республіка Індія є державою не просто регіонального, але й глобального рівня. “Свобода, розвиток та відповідне місце у світі” - такою є мантра індійських політиків, які прагнуть довести спроможність своєї країни впливати на ходу міжнародного розвитку.

Але йдеться не лише про амбітні плани Індії, яка бажає зайняти високу позицію на світовій арені. Іншим вагомим чинником геостратегії країни є власне розуміння ідеального порядку, закладеного в традиційних індійських політичних теоріях, які розглядали весь світ як єдину родину народів. В умовах глобалізації така теорія отримала новий поштовх для розвитку, і сучасні індійські політологи активно працюють над її аргументацією. Глобалізований світ має уособлювати велику дружню родину країн, які будуть поєднані між собою тисячами різних ниточок - господарчими, науковими, культурними зв'язками, проте кожен з народів продовжуватиме свій власний розвиток і не відмовлятиметься від своєї культурно-цивілізаційної ідентичності. Вміння цінувати власні здобутки у поєднанні з повагою до інших націй може бути запорукою гідної міжнародної поведінки і такої лінії, яка забезпечить сталий розвиток і свободу країни - в цьому, власне, і полягає зовнішньополітична стратегія Республіки Індія, що її автор прагне дослідити.

Таким чином, актуальність теми дослідження зумовлена наступними факторами:

- активною позицією Республіки Індія в сучасних міжнародних відносинах, її сталим економічним і технологічним розвитком та наполегливим прагненням найближчим часом увійти до клубу провідних світових держав;

- вмінням індійських стратегів поєднувати цивілізаційне надбання і світоглядні традиції з актуальною відповіддю на виклики сучасності, що представляється вкрай важливим в контексті формування багатополюсного світового порядку;

- існуванням консенсусу всередині країни щодо стратегічної лінії міжнародної поведінки, побудованим на основі визнання пріоритету всебічного захисту національних інтересів Індії;

- виключною спадковістю та характерними особливостями зовнішньополітичної стратегії Республіки Індія, яка здобула належне визнання на світовому рівні;

- зацікавленістю України у розбудові ефективних відносин як на дво-, так і на багатосторонньому рівні з країнами, що стрімко розвиваються, й Індією зокрема; можливістю використання нашою державою багатого досвіду Республіки Індія в міжнародній діяльності, зокрема у розвитку співробітництва з країнами різного економічного і політичного рівня, відповідно, потребою поглибленого дослідження зовнішньополітичної стратегії Індії в Україні.

Сучасна позиція, якої вже досягла Республіка Індія на міжнародній арені, і яка має сталу тенденцію до зміцнення, не може залишатися поза увагою фахівців. Але її повне розуміння можливе лише за умов ретельного дослідження традиційних засад і здобутків зовнішньополітичної поведінки, а також факторів, які сприяли її вдалій переорієнтації і диверсифікації по закінченні холодної війни. Такий підхід зумовив формулювання наукової проблеми, яка вирішується автором: трансформація зовнішньополітичної стратегії Республіки Індія у постбіполярний період.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в рамках наукових тем Інституту міжнародних відносин „Міжнародні правові, політичні та економічні засади розвитку України” (№ 01БФ048-01) і „Інтеграція України у європейські правові, політичні та економічні системи (2006-2010 рр.)” (№ 06БФ048-01).

Мета дослідження полягає у визначенні ефективності зовнішньополітичної стратегії Республіки Індії у постбіполярний період, відповідно до оголошеного курсу на досягнення статусу великої світової держави.

Відповідно до мети визначені основні завдання роботи:

- розкрити доктринальні засади і виокремити характерні риси зовнішньополітичної стратегії Республіки Індія у постбіполярний період;

- простежити ступінь інтегрованості традиційних індійських пріоритетів міжнародної поведінки у сучасну зовнішньополітичну стратегію держави;

- дослідити вплив нових викликів постбіполярної доби на переорієнтацію індійської глобальної стратегії на засадах прагматизму та захисту національних інтересів;

- проаналізувати зміст концепцій стратегічного розвитку Індії, взаємозв'язок їх внутрішньо- і зовнішньополітичних компонентів у контексті досягнення статусу впливової держави світового рівня;

- з'ясувати ступінь впливу військово-стратегічних факторів, зокрема, ядерного чинника на реалізацію глобальної стратегії набуття статусу великої держави;

- узагальнити роль багатосторонньої дипломатії в реалізації основної стратегічної мети зовнішньополітичної діяльності країни;

- визначити місце та роль регіонального лідерства Індії у Південній Азії в глобальній стратегії держави;

- сформулювати особливості індійської зовнішньополітичної стратегії по відношенню до традиційного супротивника в регіоні - Пакистану;

- дослідити роль стратегічного партнерства з провідними світовими центрами сили в умовах формування багатополюсної конфігурації у зовнішньополітичній доктрині Індії;

- виявити підґрунтя, особливості і перспективи розвитку відносин стратегічного партнерства зі США, Російською Федерацією і Європейським Союзом;

- показати специфіку китайського напрямку стратегії Індії в контексті поступового відродження „ери Азії” і, водночас, посилення боротьби між двома країнами за вплив на регіональні й світові події;

- узагальнити можливості використання досвіду міжнародної поведінки Республіки Індія у зовнішньополітичній стратегії України.

Об'єктом дослідження виступає зовнішня політика Республіки Індія.

Предметом дослідження є еволюція зовнішньополітичної стратегії у період по закінченні «холодної війни».

Хронологічні рамки дослідження (1991 - 2009 рр.) - у дослідженні розглядається діяльність Індії у так званий постбіполярний період, коли подібно до більшості інших держав світу країна змушена була адаптувати свою стратегію до змін глобального масштабу. У 2009 р. в Індії відбулися чергові парламентські вибори, що підвели риску під певним етапом розвитку країни в нових політичних умовах.

Методологія та методи дослідження. Методологічну основу дослідження обрано відповідно до визначеної мети та поставлених завдань. Дисертаційне дослідження проведене за допомогою загально-філософських, загальнонаукових і спеціальних методів дослідження, таких як гносеологічно-історичний, діалектично-філософський, компаративний, метод системно-структурного аналізу.

Гносеологічно-історичний метод дозволяє вивчити коріння та особливості зовнішньополітичної стратегії Індії в процесі її еволюції, простежити певну трансформацію протягом її розвитку, в той час як діалектичний підхід забезпечує розуміння й наукове трактування такої еволюції. За допомогою цих методів проведено дослідження доктринальних засад зовнішньополітичної стратегії Республіки Індія та можливостей їх застосування в сучасну епоху, а також зроблено науковий аналіз диверсифікації зовнішньої політики Індії по закінченні „холодної війни”, її пристосування до потреб глобалізованого світу. Компаративний метод є необхідним для проведення порівняльних досліджень та визначення специфіки індійської зовнішньополітичної поведінки і сучасних прагнень Республіки Індія на тлі стратегій інших міжнародних акторів, як в регіоні, так і у світі загалом. Наприклад, статус регіонального лідера й патерналістська поведінка Індії в Південній Азії вивчається з урахуванням підходів інших країн субконтиненту до регіональної ситуації. Розвиток ядерної програми і взагалі стратегічних секторів Індії досліджується порівняно з подібними прагненнями у сусідньому Пакистані, так само детально вивчаються підходи двох країн до основних питань відносин двостороннього, регіонального й глобального рівня - від Кашмірської проблеми до анті-терористичної боротьби. Компаративістика визначає сутність підходів до вивчення державних стратегій Індії і Китаю, їх спільних підходів до майбутнього світового устрою та відродження Азії, можливостей їх співпраці і, водночас, об'єктивного характеру суперництва на різних рівнях. Для цього також автором використаний метод наукового прогнозування, що дозволяє зробити припущення стосовно подальших перспектив окремих напрямків стратегії Індії, наприклад, розвитку відносин стратегічного партнерства з провідними центрами сили - США, Російською Федерацією та Євросоюзом.

Метод системно-структурного аналізу є визначальним для осмислення усього комплексу здобутих результатів. Він дозволяє як чітко дослідити окремі наукові аспекти, так і узагальнити результати та зробити відповідні наукові висновки. Завдяки системно-структурному аналізу автором визначені основні чинники набуття Індією у середньостроковій перспективі статусу „великої держави” та простежений взаємозв'язок між концепціями сталого внутрішнього розвитку країни і її зовнішньополітичними прагненнями й амбіціями. Використання системного методу також уможливлює всебічний розгляд усіх принципових особливостей зовнішньополітичної стратегії Індії в їх взаємозалежності та взаємовпливу.

Наукова новизна дослідження полягає у тому, що автор намагається провести аналіз досвіду й еволюції традиційної зовнішньої поведінки Індії з точки зору цивілізаційних пріоритетів і принципів. Вперше комплексно простежується певна переорієнтація державної стратегії країни по закінченні „холодної війни” і формування нової державної концепції трансформації Республіки Індія, яка передбачає взаємовплив і поєднання сталого внутрішнього розвитку і активної позиції на світовій арені. Автор акцентує увагу на активній позиції Індії щодо формування багатополюсної міжнародної системи й більш справедливого світового порядку в умовах глобалізації, яка заслуговує принаймні на вивчення, а у найкращому випадку й використання у плануванні і реалізації зовнішньополітичної стратегії нашої держави.

Основними положеннями, що визначають наукову новизну отриманих результатів, є такі:

- запропоновано авторське бачення визначальних особливостей стратегічної лінії Індії у зовнішньополітичній поведінці на базі цивілізаційної специфіки, геополітичної ситуації і традиційних морально-етичних принципів (нейтралітет, пріоритет мирних засобів у вирішенні проблем будь-якого рівня; толерантність і повага до інших націй; гнучкість, вміння використовувати світовий досвід; незалежність у впровадженні власної зовнішньополітичної стратегії);

- простежена інтеграція традиційних принципів зовнішньополітичної діяльності, закладених у «священній географії» і цивілізаційній специфіці в сучасну стратегію Індії, визначена їх об'єктивна актуалізація відповідно до новітніх пріоритетів державної стратегії;

- на основі аналізу індійських наукових підходів до засад і шляхів міжнародної діяльності, дослідження теоретичного обґрунтування сучасної зовнішньополітичної стратегії Індії виокремлено чотири основні течії у науково-дослідних підходах до формування і реалізації глобальної стратегії держави: моралізм, індуський націоналізм, стратегічний підхід, лібералізм;

- визначена актуальність традиційної індійської концепції «васудгейв кутумбакам» - «весь світ - одна родина» в умовах глобалізації й посилення процесів взаємозалежності на світовому рівні, підкреслена схожість традиційного індійського бачення „єдиного світу” й сучасних концепцій багатополюсного світу;

- на підставі комплексного аналізу еволюції глобальної стратегії Індії по закінченні «холодної війни» визначені основні чинники переорієнтації державної стратегії на реальне набуття статусу великої держави, а також механізми й засоби досягнення такої мети в нових міжнародних умовах;

- досліджена сутність державної концепції «Індія-2020», що передбачає сталий взаємовплив стабільного внутрішнього розвитку і активної позиції країни на світовій арені, трансформації її зовнішньополітичної стратегії;

- на основі аналізу сучасної геостратегії і геоекономіки Індії автором показане посилення реалістичної складової зовнішньополітичної стратегії країни; визначена роль ядерного фактору і розвитку новітніх оборонних програм в контексті досягнення стратегічної мети державного розвитку;

- з'ясована асиметричність зовнішньополітичної стратегії Індії на регіональному і глобальному рівні, що проявляється у намаганні одночасно зберегти і посилити позиції регіонального лідера та розбудувати відносини стратегічного партнерства з провідними світовими гравцями;

- визначено роль і місце регіональної політики у глобальній стратегії Індії, націленої на перетворення на потужний центр сили глобального рівня, а також показані напрямки стратегії Республіки Індії в Азії та зоні Індійського океану; з'ясовано особливості ідейного протистояння Індії і Пакистану та надано прогноз можливих подальших сценаріїв розвитку регіональної системи;

- виявлені основні тенденції стратегічної поведінки країни в умовах формування багатополюсного світу на засадах рівноваги сил; досліджена специфіка, здобутки і перспективи стратегічного діалогу з провідними полюсами сучасного світу - США, Російською Федерацією, КНР і Європейським Союзом.

- доведено, що глобальна стратегія країни, яка традиційно будується на принципах мирного співіснування, поєднується з практикою багатосторонньої дипломатії Індії, націленої на конструктивний міжцивілізаційний діалог та формування багатополюсного світового порядку.

Дослідження загалом доводить можливість співіснування у зовнішньополітичній стратегії держави традиційних доктринальних засад й актуальних реалістичних тенденцій, що, власне, і є визначальною характеристикою індійської стратегічної поведінки; подано прогноз щодо найближчого майбутнього, а саме стверджується, що зовнішньополітична стратегія Індії зберігатиме вірність традиційним принципам гандизму та продовжуватиме реалізовуватися відповідно до потреб захисту національних інтересів.

Теоретичне і практичне значення одержаних результатів. Наукове значення дослідження визначається передусім його новизною для української науки міжнародних відносин, політології та індології, тоді як практичне значення зумовлено політичною актуальністю проблеми. Прикладне значення проведеного дослідження також полягає в тому, щоб дати можливість провідним політичним установам нашої країни вивчити конкретні приклади стратегічної поведінки Індії з метою можливого подальшого використання (скажімо, нейтралістська позиція Індії щодо важливих питань міжнародного порядку денного - Югославська, Іракська проблема тощо). Що стосується наукової новизни, то результати роботи були використані автором для підготовки спецкурсів «Зовнішня політика Республіки Індія» та «Основні етапи розвитку індійської цивілізації», прочитані студентам відділення «міжнародні відносини» Інституту міжнародних відносин, які вивчали мову гінді та пройшли стажування в Республіці Індія, а також для окремих лекцій, присвячених зовнішньополітичній стратегії Індії і прочитаних у руслі різних нормативних курсів. Також матеріали й конкретні результати дослідження використовуються колегами під час викладання нормативних курсів зі спеціальності «міжнародні відносини»: «Зовнішня політика країн Азії», «Теорія цивілізацій», «Міжнародні відносини і світова політика», «Сучасні тенденції міжнародних відносин», «Аналіз та прогнозування зовнішньої політики». Надалі результати дослідження можуть бути використані при розробці нормативних курсів зі світової політики, історії дипломатії, теорії міжнародних відносин, геополітики і конфліктології. Також робота може бути корисною для індологів, фахівців різного рівня - істориків, культурологів, політологів.

В дисертації широко використані різноманітні джерела, а також - поради й міркування відомих фахівців у галузі зовнішньої політики і сучасної історії Індії. Зокрема, автор провела серію консультацій з викладачами Школи міжнародних відносин Університету імені Джавахарлала Неру та Інституту Оборонних досліджень і Аналізу, м. Нью-Делі. Також в роботі враховувалися наукові підходи й здобутки російських колег з Центру індійських досліджень Інституту сходознавства РАН і наукових працівників одного з найвідоміших європейських індологічних центрів - Інституту Керна Лейденського університету в Королівстві Нідерланди. В цілому в дисертації запропонована авторська концепція бачення еволюції зовнішньополітичної стратегії Республіки Індія в період формування нового світового порядку.

Апробація роботи: Основні результати роботи були оприлюднені у виступах на республіканських і міжнародних наукових конференціях, зокрема: «І Всеукраїнська науково-практична конференція індологів» (Київ, січень 2000р.), Міжнародний індологічний семінар для країн Центральної Європи (Будапешт, березень 2002 р.), «Уроки 11 вересня: проблеми глобальної, регіональної та національної безпеки» (Київ, квітень 2002 р.), «Україна - країни Сходу в ХХІ столітті: діалог мов, культур, цивілізацій» (Київ, квітень 2003 р.), VII Сходознавчі читання А.Кримського (Київ, червень 2003 р.), «Моделювання міжнародних відносин» (Київ, квітень 2004 р.), «IX Сходознавчі читання А.Кримського» (Київ, червень 2005 р.), «Регіональна політика Індії» (Нью-Делі, серпень 2005 р.), «Культурна дипломатія Індії» (Київ, травень 2006 р.), «Індія в сучасній системі міжнародних відносин» (Київ, травень 2007), ІІ Всеукраїнська конференція індологів (Київ, 5-6 червня 2007 р.), круглий стіл до Міжнародного Дня ненасилля (Київ, жовтень 2007 р.), «Глобалізація ґандизму» (Нью-Делі, листопад 2007р.), «Прицаківські читання» (Київ, квітень 2008 р.), «Китайська цивілізація: традиція та сучасність» (Київ, червень 2008 р.), «Цирендоржиївські читання - 2008» (Київ, вересень 2008), XIV Сходознавчі читання А.Кримського (Київ, квітень 2010 р.).

Публікації: автор підготувала монографію «Зовнішня політика Республіки Індія у постбіполярний період (1991 - 2008)», 35 статей і виступів, присвячених різним аспектам теми дослідження, здійснила переклад програмної книги колишнього президента Індії А.П.Дж.Абдул Калама «Місія Індії», брала участь у колективних працях і, зокрема, є співавтором підручників й монографій колективу кафедри міжнародних відносин і зовнішньої політики Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка (розділи, присвячені Південній Азії).

Структура дисертації складається зі вступу, чотирьох розділів, поділених на підрозділи, висновків, списку використаних джерел і літератури (594 найменування на 33 сторінках). Загальний обсяг тексту складає 453 сторінки.

індійський зовнішньополітичний стратегія пост біполярний

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, наукове та практичне значення роботи, визначено об'єкт і предмет дослідження, його мету, відповідно окреслені завдання і визначені хронологічні рамки дисертаційної праці. Також відображено практичне значення та апробація отриманих результатів.

У першому розділі „Джерелознавча та науково-концептуальна база дослідження” представлено авторське бачення застосованих під час роботи наукових методів, відповідно до контексту різних напрямків дослідження та загальної методології. При цьому автор здебільшого спирається на специфіку традиційних індійських теоретично-концептуальних підходів, в основі яких - принципи толерантності, мирного співіснування і взаємоповаги. Саме такі цивілізаційні особливості визначили норми міжнародної поведінки Індії впродовж багатьох століть. Наразі Індія уособлює велику цивілізацію, і саме завдяки спадковості і безперервності цивілізаційного розвитку посідає значну позицію у світових справах. Шанування традиційних пріоритетів далося взнаки в абсолютно всіх сферах розвитку, в тому числі - зовнішньополітичній стратегії країни. Саме тому у дослідженні широко використані цивілізаційний підхід, а також конструктивістський дискурс теорії міжнародних відносин. Конструктивісти виходять з того, що національні інтереси держави і спосіб їх захисту і реалізації визначаються основними цінностями, які становлять соціально-культурний кістяк нації. Для пояснення процесів формування зовнішньополітичної стратегії вони відштовхуються від соціальної ідентичності міжнародних акторів, тож саме конструктивістський дискурс може запропонувати цікаві підходи для розуміння, наприклад, специфіки індо-пакистанських відносин, яка походить саме від ідеологічних розбіжностей двох найбільших держав Південної Азії.

Нео-реалізм, який уособлює класичний структурний підхід, навіть з огляду на його критику не може бути визнаний як повністю застарілий дискурс, адже його основним твердженням залишається розгляд глобальної системи як продукту балансу сил, в тому числі і за нових умов міжнародного розвитку. Серед змін глобального характеру в цей період помітним є поступове посилення позицій нових центрів сили, які так само змагаються між собою за плив на світовій арені. Зокрема, стратегії як Індії, так і Пакистану від початку їх існування у 1947 р. і до кінця 90-х років минулого сторіччя, коли обидві держави перетворилися на ядерні, можуть бути розглянуті саме з позицій нео-реалістів.

Хоча цінності і традиційні підходи індійської цивілізації залишаються основою життєдіяльності країни у сучасний період, все частіше вони піддаються масованим атакам зовні, особливо такі процеси пришвидшуються у період глобалізації. Глобальний розвиток на базі західних цінностей - як економічний, так і ідеологічний - є „улюбленою темою” прихильників лібералізму. Головний їх аргумент полягає в тому, що національні, релігійні та культурні відмінності більше не є бар'єром для тріумфу ліберальної демократії і капіталізму, а глобалізація, з її надзвичайно широким колом нових можливостей, до певної міри є ідеальним світовим порядком, що кореспондується з індійською теорією „весь світ - одна родина”. Проте для індійців принципове питання полягає в тому, як саме незалежні країни можуть розвивати співпрацю без гегемонії якоїсь окремої держави чи групи держав та нав'язування західних цінностей. Адже в цілому світі на початку ІІІ тисячоліття поступово відбувається належне сприймання процесу, що отримав назву „повернення ери Азії”, тому ліберальні підходи мають бути враховані зі значним ступенем застереження.

В умовах глобалізації і посилення взаємозалежності у міжнародних справах натомість особливого значення набуває теорія плюралізму, яка передбачає врахування багатогранності сучасного світу. Це вкрай важливо для нашого дослідження, оскільки індійський погляд на світ не передбачає - у жодному разі - будь-якого цивілізаційного зіткнення. Навпаки, вся стратегія міжнародної поведінки Індії виходить з теорії толерантності, можливості мирного співіснування різних націй за будь-яких умов світового розвитку. Новітня етика міжнародних відносин на основі плюралізму як раз і передбачає уважне ставлення до традиційних цінностей кожної окремої держави для можливого прогнозування її зовнішньополітичної стратегії. Індійський принцип „єдність у відмінностях” має абсолютну відповідність до плюралістичної парадигми сучасної теорії міжнародних відносин.

Лише досить недавно в самій Індії було розпочато серйозні порівняльні дослідження з теорії міжнародних відносин, і нині фахівці-політологи активно працюють над теоретичним „забезпеченням” зростаючої ролі Республіки Індія на світовій арені. Поки що власне індійське бачення можливої реалізації свого потенціалу та ступеню впливу на розвиток міжнародних відносин перебуває в стадії формування, проте виокремлюються чотири основні течії:

- Моралізм, представники якого прагнуть дотримання принципів неприєднання, а також інших традиційних підходів.

- Індуський націоналізм - прихильники цієї течії вважають, що індійці мають „показувати свої мускули”, захищаючи велику індуїстську цивілізацію.

- Стратегічний підхід - схожий до попереднього, оскільки культивує розвиток стратегічно важливих для держави секторів, але він позбавлений будь-якого релігійного забарвлення і виходить лише з національних інтересів країни.

- Лібералізм, націлений на пошук миру та процвітання шляхом пожвавлення торгівлі та інших економічних чинників, посилення співпраці з іншими країнами світу.

Не важко побачити, що перші два - специфічні „місцеві” підходи, ближчі до ідеалів батьків-засновників нації, М.Ганді і Дж.Неру (моралізм) і загального комплексу індуської суспільно-політичної думки (націоналізм), тоді як дві останні течії є індійським віддзеркаленням відомих західних дискурсів, нео-реалізму і нео-лібералізму відповідно. Загалом названі вище підходи можуть бути звужені до 2-х основних - традиційного і модерністського. Перший підкреслює важливість наслідувати ключові принципи індійської стратегії, такі, як миролюбність, толерантність і неприєднання. Другий, сформований під впливом реалізму і лібералізму, зауважує на необхідності використання не тільки моральних принципів, але й більш ефективних нормативних методів для досягнення стратегічних цілей.

Протягом минулих десятиріч Індія зробила собі за звичку дивувати світ. Миролюбна держава, що стала ядерною, толерантна країна, яка ніколи не мала військових стратегій, нині володіє однією з найбільших армій світу, країна, де майже 40% населення все ще не вміють читати і писати, йде попереду в індустрії інформаційних технологій. Чого чекати від держави, яка настільки швидко змінюється і примушує світ рахуватися з цими змінами? Чи є прогнозованою або, принаймні, зрозумілою стратегія цієї країни для решти світу і України зокрема?

Для відповідей на такі питання і для досягнення основної мети нашої наукової праці необхідним є використання ефективних методів дослідження, серед яких головними є наступні: діалектично-філософський, історико-гносеологічний, компаративний, метод системно-структурного аналізу. Перші два дають можливість розуміння природи і специфіки індійської світоглядної доктрини та вивчення її трансформації на різних етапах означеного періоду. Два останні методи є загальнонауковими і необхідні для узагальнення отриманих під час дослідження результатів. Усі методи застосовуються в контексті їх традиційного використання в теорії міжнародних відносин.

Також для з'ясування індійської цивілізаційної специфіки необхідним є застосування методу геополітичного аналізу, оскільки „священна географія” і реальне геополітичне становище Індії є визначальними факторами її стратегічної поведінки. Значна територія, величезний людський ресурс і природні багатства, поза сумнівом, завжди визначали роль Індії у політичних процесах і регіонального, і світового рівня. У традиційному індійському світогляді досить давно усталилася думка про те, що Індія (в найширшому розумінні цього терміна) є могутньою країною з власними великими амбіціями та можливостями, давньоіндійські автори політичних доктрин добре усвідомлювали її вигідне місце географічній карті. Якщо не можна говорити про геополітику (як сучасну науку), то принаймні може йтися про так звану „священну географію” субконтиненту.

Для побудови геостратегії держави, окрім суто географічних чинників, надзвичайно важливе значення має цивілізаційна специфіка. У даному разі цей фактор набуває особливої ваги: індійська цивілізація - одна з найдавніших у світі, яка не має «комплексу неповноцінності» перед цивілізаціями Заходу. Природне, расове, етнічне, мовне й релігійне розмаїття привчили індійців до толерантного сприйняття інших культур та гармонійного співіснування. Цивілізаційний вимір великою мірою визначає сприйняття цієї країни у світі, а також її міждержавну поведінку і стратегію, яка базується саме на стародавніх індійських традиціях гнучкості, гармонії та мирного співіснування. Сучасна зовнішньополітична стратегія Індії наслідує такі традиційні підходи, пріоритет мирних шляхів вирішення будь-яких спірних ситуацій, терпимість до звичаїв представників інших народів та релігій значною мірою визначили традиції державної поведінки індійців, які можемо спостерігати і в сучасний період. Вони відомі під загальною назвою гандизм, і саме ця концепція є визначальною для розуміння настанов зовнішньої політики незалежної Індії. Широке використання Індією у своїй зовнішньополітичній діяльності «панча шила» - п'яти принципів мирного співіснування, які стали індійським «ноу-хау» у міжнародній політиці, та її активна позиція в Русі неприєднання цілком узгоджуються з настановами гандизму, саме завдяки неприєднанню Індія досить швидко набула певної ваги у міжнародних відносинах. Окрім теорії ненасилля традиційний світогляд індійців передбачав сприйняття світу як цілісної, єдиної родини - ”васудгейв кутумбакам”, і за сучасних умов країна прагне відродження таких поглядів, зокрема виступаючи проти встановлення монополярного світового устрою на чолі зі США.

Протягом минулих років у суспільній свідомості індійців відбувалися суттєві зміни, які стосувалися і сфери міжнародної поведінки країни. Гандизм, з його пацифістською концепцією, частково поступився більш прагматичним поглядам, що призвело до певної переоцінки засобів впровадження зовнішньополітичної стратегії Індії, але центральним залишилося поняття національного інтересу.

Зовнішньополітична стратегія Індії є предметом досліджень фахівців, істориків, політологів, дипломатів-практиків як у середині країни, так і закордоном. Загальний огляд джерельно-історіографічної бази дає підстави стверджувати, що ця тема постійно перебуває в центрі уваги індійських вчених, їх колег у Європі, Сполучених Штатах і Росії, тоді як в Україні подібних досліджень поки що бракує, хоча потреба у вивченні досвіду Індії справді існує.

В окрему групу джерел слід винести праці державних діячів і провідних дипломатів Республіки Індія, фундаторів й провідників її зовнішньої політики, передусім М.Ганді і Дж.Неру, „батьків-засновників” незалежної Індії, а також М.Крішни Менона, М.Десаї, І.Ганді, І.К.Гуджрала, А.Б. Ваджпаї. Окремо, на думку автора, слід розглядати програмні праці А.П.Дж.Абдул Калама - передостаннього президента країни. Доктор Калам - не просто державний діяч, це всесвітньо відомий вчений, один із засновників ракетно-ядерної і космічної програми Індії, філософ і радник уряду, який став також головним автором концепції новітнього розвитку держави „Індія-2020”.

Серед праць відомих індійських дипломатів вважається за потрібне виокремити аналітичні роботи Дж.Н.Діксіта та Ш.Тхарура. Головне місце в роботах Дж.Н.Діксіта посідають принципові для стратегії Індії питання: відданість толерантності, багатовимірності у зовнішніх зносинах, захист національних інтересів, боротьба за встановлення багатополюсного світового порядку. Ш. Тхарур зробив блискучу кар'єру в ООН, де він працював протягом 23 років. Питання багатосторонньої дипломатії він вважає принциповими для сучасних умов розвитку світу й Індії зокрема, про що йдеться в багатьох його книгах, зокрема у монографії „Індія. Від сутінок до тисячоліття”.

Наступну велику групу літературних джерел становлять дослідження індійських науковців - політологів, істориків, фахівців у галузі міжнародних відносин. Серед класичних праць з історії зовнішньої політики Індії передусім хотілося б назвати роботи професорів В.Кханни і В.Датта, які є цікавими з точки зору розуміння власне індійських підходів до вивчення й аналізу зовнішньополітичної стратегії. Слід відзначити, що в Індії досить плідно працюють фахові наукові центри, які акумулюють кращі кадри для розробки стратегічних питань розвитку країни. Школа міжнародних відносин Університету ім. Дж.Неру, заснована 1955 р., є провідним центром з вивчення і викладання теорії і практики міжнародних відносин. Сім центрів Школи працюють над різними напрямками зовнішньополітичної діяльності Індії, також ведуться дослідження з міжнародного права, політичної географії, дипломатії, міжнародної торгівлі і розвитку, діяльності міжнародних організацій та роззброєння. Роботи професорів А.Ченой, Ч.Сінгха, А.Моханті (Центр російськиї і центрально-азійських досліджень), Ч. Махапатри (Центр американських досліджень), а також С.К.Пандея, Ш.Сінгха, Г. Сачдеви та інших є доволі показовими з точки зору розуміння проблем і їх ретельного наукового аналізу.

Для нашого дослідження надзвичайно корисними є праці фахівців з Інституту Оборонних Досліджень і Аналізу (IDSA) в Делі. Цей інститут від самих початків (1965) є „мозковим центром” країни у галузі національної безпеки та зовнішньої стратегії. Аналіз регіональної та глобальної ситуації, прорахунок можливих зовнішніх ризиків і розробка практичних рішень з реалізації зовнішньополітичної стратегії - такою є місія цієї наукової установи. Тому показовими є персоналії директорів інституту, першим з них став К. Субраманьям - провідний індійський фахівець у галузі безпеки, відомий своїми працями зі стратегії індійської зовнішньої політики. Він вважається представником школи реальної політики, яка виходить з суто практичних засобів забезпечення національних інтересів і скептично ставиться до надто ідеальних гандистстьких підходів. З цієї причини К.Субраманьям сприймається передусім як ідеологічний провідник ядерної стратегії Індії, захисник необхідності збільшення силового потенціалу країни та здобуття Індією статусу великої держави. Представником школи „реальної політики” є також чинний директор Інституту Оборонних Досліджень і Аналізу Н.С.Сісодіа, випускник Делійського і Гарвардського університетів. Його дослідження і статті вирізняє сутнісний підхід, прагматичність і віра у велике майбутнє Індії. Так само глибоко аналітичними оцінками вирізняються роботи наукових співробітників Інституту - С.Самюеля Раджива, Р.Найана, А.Мукхопадхьяя, М.Сетхі, А.Вінод Кумара, С.М.Д'Саузи, присвячені питанням ядерної і безпекової політики Індії та індійсько-американським відносинам, Аравінда Гупти і Смруті С.Паттнаїк - у питаннях південноазійської політики Індії, Р.Бері, П.К.Джга - дослідженні відносин з Російською Федерацією і КНР.

Наукові праці так званих „закордонних індійців” становлять значну частину наукового доробку з питань стратегічного розвитку Індії та її шляху до набуття статусу великої держави. Чи не найбільш знаним у науковому світі фахівцем у галузі зовнішньої і безпекової політики Індії є С.Раджа Мохан, який очолює спеціальний центр ім. Г.Кіссенджера в бібліотеці Конгресу США, досліджує еволюцію зовнішньополітичної стратегії Індії та співробітництва зі США. С.Гангулі, голова Центру індійської культури і цивілізації ім. Р.Тагора, професор політології університету Індіани в Блумінгтоні, так само відомий передусім своїми працями у галузі безпекової і, зокрема, ядерної політики Республіки Індія та аналізу індійсько-пакистанських відносин. Не можна не пригадати роботи Нобелівського лауреата у галузі економіки (1998), професора Гарвардського університету А.Сена. Одна з його останніх монографій присвячена проблемам ідентифікації Індії, особливостям її цивілізаційного розвитку і сучасному місці в світі. Автором схожої за задумом книги „Ідея Індії” є С.Кхілнані - директор Центру Південноазійських студій школи міжнародних досліджень Університету Джона Хопкінса у Вашингтоні. Раджеш М.Басрур, професор Школи міжнародних відносин Сингапурського університету - відомий фахівець у галузі безпекової політики Індії та інших країн Південної Азії, ядерних програм Індії і Пакистану, тероризму та теорії міжнародних відносин. Вагомий внесок у дослідження сучасної стратегії Індії зробив Б.Р.Найар - професор Монреальського університету МакГілла в Канаді. „Британські індійці” не менш знані у науковому світі своїми фундаментальними дослідженнями, саме їх праці відрізняються стратегічним мисленням. Серед цих дослідників - В.Харш Пант, викладач Лондонського королівського коледжу, сфера наукових інтересів якого поширюється від регіональних (Південна Азія) до загальних проблем глобального сучасного розвитку, Р.Рой-Чоудхурі - старший науковий співробітник Інституту стратегічних досліджень в Лондоні, відомий своїми дослідженнями питань ядерних перегонів у Південній Азії. Для нашого дослідження важливими є новітні підходи до ролі і місця Індії у формуванні нового глобального порядку (А.Робертс) і сучасної системи безпеки (Б.Бузан). І.Телбот - професор історії Саутгемптонського університету, знаний своїми працями з сучасної історії як Індії, так і Пакистану, є одним з провідних фахівців з теми розділу колишньої Британської Індії і витоків сучасної індо-пакистанської конфронтації. Ці дослідження продовжені Д.МакЛеодом, який всебічно розглядає всі аспекти складних відносин двох найбільших країн Південної Азії.

Наукові праці російських індологів широко відомі завдяки професіоналізму та відданості науковій темі. Діяльність Центру індійських досліджень Інституту сходознавства РАН під керівництвом Т.Л.Шаумян є багатомірною та надзвичайно плідною. В нашій роботі використані передусім праці, присвячені сучасному розвитку незалежної Індії та її зовнішній політиці. Хотілося б у цьому зв'язку згадати імена провідних російських вчених - Ф.Юрлова, В.Кашина, С.Луньова, Т.Шаумян, А.Куценкова, Н.Лєбєдєвої: фактично, абсолютно усі проблеми сучасного політичного життя Республіки Індія перебувають у фокусі їх досліджень, від локальних (Кашмірська проблема - Т.Л.Шаумян) до глобальних (стратегія на здобуття статусу великої держави - Ф.Юрлов). Для розуміння визначального впливу особливостей індійського цивілізаційного комплексу на стиль міжнародної поведінки країни важливими є праці Б.Клюєва і А.Куценкова. Нагальна проблема розвитку ситуації в басейні Індійського океану досліджується Н.Лєбєдєвою й Д.Касаткіним. Двосторонні відносини з провідними державами світу - США і Російською Федерацією вивчаються професором кафедри сходознавства Московського Інституту міжнародних відносин С.І. Луньовим. Серед молодих російських дослідників хотілося б назвати О.Шиліна і С.Оборотова, в монографіях і статтях яких досліджується проблема розвитку так званих стратегічних секторів, ракетної та інших оборонних програм, а також - ядерного фактору в сучасній політиці Індії.

Праці українських вчених, присвячені деяким аспектам, регіональним і глобальним, зовнішньополітичної стратегії Індії, становлять значний науковий інтерес і використані в роботі. За роки незалежності в Україні поступово відроджувались індологічні дослідження, і серед перших вчених, хто розпочав вивчати проблеми сучасної історії і політики Індії, слід назвати О.І.Лукаш - провідного наукового співробітника Інституту світових економічних і політичних проблем НАНУ і професора О.О.Чувпила, завідувача кафедрою нової і новітньої історії Харківського національного університету ім. Каразіна. Останнім часом значно збільшилась кількість серйозних наукових досліджень з історії і політики сучасної Індії, особливо хотілося б згадати дослідження відомих дипломатів, колишніх послів України в Республіці Індія О.Семенця та І.Поліхи. Роботи К.Рубель, І.Горобця вирізняються серйозним науковим аналізом та могли би бути надзвичайно корисними для міжнародників-практиків, тих, хто формує зовнішньополітичну стратегію нашої держави сьогодні. Становлення Індії як регіонального лідера та відносини країн Південної Азії плідно досліджує П.Ігнатьєв. З'являються молоді фахівці, які присвячують свій науковий інтерес зовнішній політиці Індії -А.Кобзаренко, В.Таран, Л.Давидович. У фокусі їх наукових інтересів - демографічні, політичні, безпекові аспекти, історія та перспективи подальшого розвитку індійсько-українських відносин та питання присутності Індії на пострадянському просторі. Cеред праць загального характеру, присвячених історії східних країн та міжнародним відносинам, в Південної Азії зокрема, можна назвати наукові праці й підручники В.Головченка, Ю.Скорохода, В.Рубеля, І.Д.Коміренка, В.Кириченка. Також необхідно пригадати науковий доробок українських фахівців у галузі проблем безпеки - Б.Парахонського, С.Галаки, Г.Перепелиці; теорії цивілізацій, геополітики й проблем країн, що розвиваються - С.Шергіна, О.Коппель, Р.Жангожи, С.Андрущенко, в роботах яких розглядаються окремі аспекти стратегії Республіки Індія.

Загалом можна зазначити, що існує доволі серйозна джерельно-історіографічна база з теорії, історії та окремих аспектів зовнішньої політики і стратегії Республіки Індія, що дозволяє скористатися з існуючих наукових доробок для детального аналізу обраної наукової теми.

У другому розділі дисертації „Сучасна стратегія набуття статусу „великої держави” розглядаються основні чинники, завдяки яким стає можливим реалізація Індією курсу на отримання статусу великої держави. При цьому особлива увага зосереджується на тому, що в країні майже одразу після здобуття незалежності був досягнутий консенсус з питань зовнішньополітичної діяльності. Зокрема, було визначено, що нейтралітет та неприєднання мають бути базовими принципами стратегії, оскільки Індія як велика цивілізація не може дозволити собі наслідувати чиїсь пріоритети, навпаки, незалежність зовнішнього курсу була і залишається ознакою цивілізаційної величі і запорукою збереження свободи. Також звертається увага на те, що фундатори цього курсу і, передусім, його основний архітектор Дж.Неру одразу поставили за мету набуття Індією позиції провідної світової сили, проте індійський підхід до визначення статусу „великої держави” в жодному разі не передбачає приборкання інших, менших за потенціалом країн, або нав'язування їм власних пріоритетів. Таке розуміння залишається актуальним для індійців і сьогодні, коли процеси глобалізації диктують нові правила міжнародної поведінки. Сучасна політична еліта поділяє, незалежно від партійної приналежності, почуття гордощів з приводу величі й самобутності індійської цивілізації, та активно прагне приєднання до клубу великих держав, але без применшення значущості інших країн світу.

Закінчення „холодної війни” спричинило корінні зрушення в світі, а також співпало зі значними змінами в середині індійського суспільства. Йдеться про закінчення так званої «епохи панування династії Неру-Ганді» та прихід до влади декількох коаліційних урядів. Зовнішня політика не-конгресистських урядів на перший погляд вирізнялась більшою агресивністю та реваншизмом, та насправді крім окремих варіацій у шляхах впровадження зовнішньополітичної стратегії, артикуляції та коментарях у засобах масової інформації принципових відхилень від традиційної зовнішньополітичної стратегії не відбулося. Не сталося перегляду „курсу Неру” й під час тривалого перебування при владі урядів на чолі з доволі шовіністичною політичною силою - БДП: разом з посиленням принципу самостійності у внутрішньополітичній перебудові був вкотре підтверджений принцип незалежності у зовнішньополітичної діяльності. Уряд А.Б.Ваджпаї у своїй стратегічній поведінці на міжнародній арені був набагато більш лояльний та вивірений, і деякі події, на які він наважився, лише виглядали особливо, насправді ж вони були продовженням вже визначеного курсу. Це стосується передусім ядерних випробувань, які назвали прямим наслідком шовіністичної лінії БДП. Але ж ядерна програма почала розвиватися ще за часів Дж.Неру, і перші ядерні випробування відбулися за наказом І. Ганді 1974 р., тож саме конгресистський уряд підготував шлях до фактичного набуття країною ядерного статусу. Зовнішня політика за часів Ваджпаї відбивала більш широкий підхід на основі консенсусу і захисту національних інтересів, про що свідчила й офіційна назва зовнішньополітичної платформи БДП: «істинне неприєднання» та «покращення відносин з безпосередніми сусідами».

Принципова нейтралістська позиція Індії була продемонстрована, зокрема, виступом уряду Ваджпаї проти втручання НАТО в події в Югославії та проти війни в Іраку, запровадженої Сполученими Штатами. Конструктивне співробітництво як зі старим стратегічним партнером - Росією, основною спадкоємицею СРСР, так і з США при цьому продовжувало розвиватися, відносини з двома супердержавами знов, як і за часів Неру, опинилися в ракурсі особливої уваги, проте тепер вони наповнилися конкретним змістом, особливо це стосується індійсько-американських відносин. Також набула сучасного звучання ідея першого індійського прем'єра про непорушну дружбу з Китаєм: на межі тисячоліть в індійсько-китайських відносинах запанував діалог на основі здорової конкуренції та спільної для обох країн ідеї багатополярного світу.

Після повернення до влади урядів на чолі з ІНК було підтверджене кредо у зовнішній політиці, визначене Дж. Неру, зокрема підкреслювалося, що Індійський Національний Конгрес завжди дбав про верховні національні інтереси Індії. Важливо наголосити, що жодна політична сила сучасної Індії, в тому числі ІНК, не заперечуватиме важливості взаємовпливу внутрішніх реформ і продуманої зовнішньополітичної стратегії для забезпечення ефективного захисту національних інтересів. Так само спільним є усвідомлення існуючих внутрішніх загроз: великої кількості бідного і неосвіченого населення, корупції і клановості, прорахунків „кастової демократії”, шовіністичних і комуналістських настроїв, сепаратистських рухів в окремих регіонах країни.

Ще одним провідним аспектом спільного бачення майбутнього розвитку держави є активна участь Індії в процесах глобалізації та посилення економічної дипломатії. Характерною рисою на початку постбіполярного періоду стає економізація зовнішньополітичної діяльності Індія, а це, у свою чергу, стало можливим завдяки ринковим реформам і модернізації країни, започаткованим урядами Р.Ганді і Н.Рао. Наприкінці ХХ сторіччя країні вдалося досить успішно адаптувати національну стратегію до вимог сучасності, а також вдало використати успіхи у проведенні внутрішніх економічних реформ для потреб процесів глобалізації. Індія змогла пристосуватися до «правил глобалізації» та скористатися ними, розвиток глобалізаційних процесів співпав з новою економічною політикою в країні. Концепція розвитку країни на найближче майбутнє, яка отримала назву „Індія - 2020”, націлена на перетворення країни на високорозвинену націю, з якою будуть рахуватися у світі. Запорукою такої високої позиції є збереження незалежності, подальший науково-технічний розвиток і спроможність захистити власне населення.

...

Подобные документы

  • Дослідження та аналіз міжнародно-історичних причин агресивної поведінки Росії, передусім щодо колишніх радянських республік. Ретроспективний огляд згаданої проблеми в контексті середньовічних міжнародних відносин у регіоні Центрально-Східної Європи.

    статья [42,9 K], добавлен 19.09.2017

  • У період існування Української Народної Республіки розпочалося формування гуманістичної політики держави у сфері регулювання міжетнічних, міжнаціональних відносин, було окреслено основні положення захисту і забезпеченню прав національних меншин.

    статья [24,0 K], добавлен 12.06.2010

  • Юридичні ознаки унітарної держави і парламентської республіки. Правовий статус Президента та парламенту Італії. Партійна система республіки. Специфіка становлення відносин країни з ЄС та її зв’язки з Україною. Загальна характеристика зовнішньої політики.

    курсовая работа [54,1 K], добавлен 04.12.2014

  • Встановлення Третьої республіки після поразки у франко-прусській війні. Особливості політичної моделі Франції за Конституцією 1875 року. Економічний та культурний підйом в ХІХ-ХХ ст. Особливості правової системи Франції за часів Третьої республіки.

    курсовая работа [74,2 K], добавлен 04.08.2016

  • Вивчення національних особливостей розвитку політичної системи і політичного режиму республіки Парагвай. Чинники та фактори, які впливають на швидке подолання трансформаційного переходу досліджуваної країни: від довготривалої диктатури до демократії.

    курсовая работа [759,2 K], добавлен 23.06.2011

  • Відмінні риси розвитку Португалії в період Просвітництва. Загальна характеристика політики освіченого абсолютизму в Португалії. Основні політичні ідеї короля Жозефа І Еммануїла "Реформатора" і способи їх втілення маркізом де Помбал. Реформи Помбала.

    реферат [33,5 K], добавлен 30.04.2013

  • Зародження і становлення політичної економії, еволюція з найдавніших часів. Класична школа економічної науки. Інституціоналізм, посткласичний та кейнсіанський напрямок розвитку політекономії. Неокласичні концепції та сучасний неоінституціоналізм.

    реферат [53,5 K], добавлен 24.04.2009

  • Основні характерні ознаки президентської республіки. Вищий законодавчий орган США — Конгрес. Форма державного устрою країни, суб'єкти федерації. Характеристики та риси демократичного режиму. Партійна система Америки. Ідеологія Республіканської партії.

    контрольная работа [95,9 K], добавлен 14.02.2016

  • Роль України в сучасному геополітичному просторі. Напрямки і пріорітети зовнішньополітичної діяльності української держави. Нація як тип етносу, соціально-економічна та духовна спільність людей з певною психологією та самосвідомістю, що виникає історично.

    контрольная работа [25,5 K], добавлен 21.12.2011

  • Політична система Аргентини: критерії визначення, типологія та структура. Особливості становлення та розвиток політичної системи Аргентинської республіки, характеристика основних її елементів. Історія політичних режимів Аргентинської республіки в ХХ ст.

    курсовая работа [72,0 K], добавлен 02.06.2010

  • Ієрархія національних інтересів України та їх формування. Практична реалізація концепції національних інтересів в Україні. Приєднання України до світового процесу економічного розвитку. Захист національних інтересів від зовнішніх і внутрішніх загроз.

    реферат [23,7 K], добавлен 31.01.2010

  • Поняття та основні засади популізму як політичного явища. Історія та передумови виникнення популізму. Активізація та характерні риси популістської ідеології та політичної стратегії. Характеристика та особливості сучасного популістського руху на Україні.

    реферат [23,4 K], добавлен 14.12.2010

  • Основні підходи до формування ідей, що стали підґрунтям появи концепції електронної демократії, як нової форми політико-правового режиму форми держави. Особливості діяльності видатних мислителів, що формували уявлення про інформаційне суспільство.

    статья [32,4 K], добавлен 19.09.2017

  • Проблема Косово. "Жовтнева революція" в Югославії. Утворення Союзної республіки Югославії. Референдум і нова конституція Сербії 2006 року. Особливості трансформації югославської держави. Участь зовнішньополітичних сил у югославських змінах на поч. ХХІ ст.

    курсовая работа [58,2 K], добавлен 18.09.2010

  • Основні складові політичного маркетингу і менеджменту. Етапи політичного розвитку: стабільність і конфлікти. Політична реклама в системі державно-управлінської комунікації, її аналіз. Іміджеві та рекламні стратегії виборчих кампаній політичних партій.

    дипломная работа [126,0 K], добавлен 20.01.2011

  • Суперечливий характер процесів, які відбувались в Румунії в трансформаційний період. Демократизація країни, становлення плюралізму і багатопартійності. Ідеологія Румунської комуністичної політичної партії. Парламентські вибори 2008 року в Румунії.

    контрольная работа [25,8 K], добавлен 19.12.2010

  • Загальна характеристика та особливості діяльності основних партій та політичних організацій соціалістичної, ліберальної та консервативної орієнтацій в Бессарабії в період революції 1905-1907 рр. Аналіз організаційних мереж політичних партій в Бессарабії.

    курсовая работа [48,7 K], добавлен 11.11.2010

  • Основи політичного та економічного ладу постсоціалістичної Польщі. Характеристика основних гілок влади: законодавча (Сейм Польської Народної Республіки), виконавча (інститут президентства, Рада Міністрів та самоврядування) та судова (прокуратура).

    реферат [47,9 K], добавлен 11.06.2011

  • Сутність, структура та передумови розвитку громадянського суспільства. Правова держава: теорії, притаманні риси та основні принципи. Головні проблеми та задачі держави України в перехідних умовах. Погляди на громадянське суспільство та політичне життя.

    курсовая работа [39,3 K], добавлен 12.06.2010

  • Дослідження життя родини Грушевських. Розгляд точки зору М. Грушевського щодо незалежності України та більшовицького перевороту в Петербурзі. Розробка Конституції Української Народної Республіки. Основні політичні ідеали першого президента України.

    презентация [4,5 M], добавлен 26.10.2021

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.