Концепція транснаціональної державності у сучасній політичній науці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара

УДК 327 (321.011.7)

КОНЦЕПЦІЯ ТРАНСНАЦІОНАЛЬНОЇ ДЕРЖАВНОСТІ

У СУЧАСНІЙ ПОЛІТИЧНІЙ НАУЦІ

Спеціальність 23.00.01 - теорія та історія політичної науки

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

ПЕРМІНОВ Володимир Олександрович

Дніпропетровськ - 2011



Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі політології Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України

Науковий керівник: доктор політичних наук, професор ШЕПЄЛЄВ Максиміліан Альбертович, Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, завідувач кафедри міжнародних відносин

Офіційні опоненти: доктор політичних наук, професор ШЕРГІН Сергій Олександрович, Дипломатична академія України при Міністерстві закордонних справ України (м.Київ), завідувач кафедри регіональних систем та європейської інтеграції

кандидат політичних наук, доцент ШУЛЯК Сергій Вікторович, Академія митної служби України (м. Дніпропетровськ), доцент кафедри філософії та соціально-політичних дисциплін

Захист відбудеться 27 жовтня 2011 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 08.051.08 Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара за адресою: 49027, м. Дніпропетровськ, пл. Т.Г. Шевченка, 1 (Парк ім. Т.Г. Шевченка), Палац студентів, к. 30.

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара за адресою: 49050, м. Дніпропетровськ, вул. Казакова, 8.

Автореферат розісланий «26» вересня 2011 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради С.В. СТАВЧЕНКО



АНОТАЦІЇ

Пермінов В. О. Концепція транснаціональної державності у сучасній політичній науці. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.01 - теорія та історія політичної науки. - Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, Дніпропетровськ, 2011.

У дисертації виконане комплексне дослідження концепції транснаціональної державності у сучасній політичній науці. З'ясовано, що дослідження феномену транснаціональної державності в сучасній політичній науці здійснюється на основі синтезу транснаціонального, цивілізаційного та мережного теоретико-методологічних підходів. Сформульовано зміст поняття «транснаціональна державність».

Структуровано концепт транснаціональної державності, проведено аналіз його трьох основних взаємопов'язаних елементів (інклюзивного суверенітету, транснаціональної ідентичності, транстериторіальності), побудовано модель утворення транснаціональної ідентичності. Досліджено формування в рамках політологічного дискурсу транснаціональної державності наукових шкіл, які поєднані єдністю концептуальних підходів із домінуванням того чи іншого аспекту в методології досліджень (демографічного, економічного, етнічного), а також специфічних підходів (ретрофутурологічний). Доведено необхідність застосування концепції транснаціональної державності для оптимального вибору моделей взаємовідносин України з іншими державами або їх блоками, позиціонування себе у світовому політичному процесі.

Ключові слова: транснаціональний підхід, цивілізаційний підхід, мережний підхід, транснаціональна державність, транснаціональна ідентичність, інклюзивний суверенітет, транстериторіальність.



Перминов В. А. Концепция транснациональной государственности в современной политической науке. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.01 - теория и история политической науки. - Днепропетровский национальный университет имени Олеся Гончара, Днепропетровск, 2011.

В диссертации выполнено комплексное исследование концепции транснациональной государственности в современной политической науке. Выяснено, что исследование феномена транснациональной государственности осуществляется на основе синтеза транснационального, цивилизационного и сетевого теоретико-методологических подходов. Сформулировано содержание понятия «транснациональная государственность».

Выяснено, что основные черты современного этапа мирового развития объективно отображены в концептуальной схеме «Север» - «Юг», согласно которой определенные группы людей, капиталы, технологии двигаются, невзирая на действующие границы национальных государств. Основным проблемным вопросом функционирования системы «Север» - «Юг» является неминуемое укоренение и углубление отсталости стран «Юга», предопределенное их полной зависимостью от транснационального капитала и технологий, которые разрабатываются в развитых странах «Севера», невозможностью в такой ситуации проводить самостоятельную политику во всех жизненно важных сферах.

Рассмотрена также «концепция фатальности демографии», ортодоксальные сторонники которой доказывают, что ближайшие 30-40 лет радикально изменят современный мир за счет «исламизации» Европы и «латинизации» (доминирование испаноязычного латиноамериканского населения) США с непредсказуемыми последствиями для мира в целом.

Определено, что вопрос способности государства преодолеть полную бесконтрольность транснациональных структур остается ключевым для сторонников всех отмеченных выше теорий. Учитывая особенности транснациональных структур, а именно преодоление ими традиционных национальных границ уже по определению, в масштабах мирового глобального пространства для противостояния им необходимым является оппонент с адекватными сущностными свойствами - транснациональное государство.

При этом соблюдение принципов транснациональности в данном случае означает: кардинальную трансформацию понятия «государственный суверенитет», приоритет в политической практике «инклюзивного суверенитета»; формирование транснациональной идентичности вместо идентичности территориальной и национальной; отход от традиционного восприятия государства как территориального субъекта к транстерриториальности.

Структурирован концепт транснациональной государственности, проведен анализ его трех основных взаимосвязанных элементов (инклюзивного суверенитета, транснациональной идентичности, транстерриториальности).

Построена модель создания транснациональной идентичности с точки зрения реальной политической практики как объединение региональных идентичностей вокруг определенного нетерриториального (виртуального) центра. інклюзивний суверенітет транснаціональний державність

Исследовано формирование в рамках политологического дискурса транснациональной государственности научных школ, которые объединены общностью концептуальных подходов с доминированием того или другого аспекта в методологии исследований (демографического, экономического, этнического). Также выделен специфический ретрофутурологический подход, содержание которого заключается в обстоятельном анализе тех или других событий в прошлом, которые развивались за похожим сценарием и приводили в результате к появлению новых социальных форм, что позволило рассмотреть транснациональную государственность как общественно-исторический феномен.

Обосновано, что сегодня в радикальных изменениях в сфере утверждения транснациональных форм государственности нуждаются не только и не в первую очередь развитые страны, в которых, в том числе, из-за фактической бесконтрольности транснациональных структур, наблюдается кризис так называемого «государства общего благосостояния» (welfare state), однако страны, которые развиваются, которые находятся в полной зависимости от могучих транснациональных структур, от их желания направлять ресурсные и финансовые потоки в том или ином направлении. Выяснено, что на сегодня инструментом получения сверхдоходов для транснациональных структур может быть избрано полное или частичное уничтожение экономики отдельной страны и потеря ею суверенитета, государственности. Для предотвращения этого необходимым является сильное государство, в то же время интегрированное в транснациональные государственные структуры.

Доказана необходимость применения концепции транснациональной государственности для оптимального выбора моделей взаимоотношений Украины с другими государствами или их блоками, позиционирования себя в мировом политическом процессе.

Ключевые слова: транснациональный подход, цивилизационный подход, сетевой подход, транснациональная государственность, транснациональная идентичность, инклюзивний суверенитет, транстерриториальность.



Perminov V. O. Conception of the transnational state system in modern political science. - Manuscript.

Thesis for degree of candidate of political sciences, speciality 23.00.01 - Theory and history of political science. - Dnipropetrovsk National University named after Oles Honchar, Dnipropetrovsk, 2011.

In thesis complex research of conception of the transnational state system in modern political science is perfomed. Clarified that research of the phenomenon of the transnational state system in modern political science is carried out on the basis of synthesis transnational, civilization and network theoretical-methodological approaches. Theoretical content of the term «transnational state system» is formulated.

Concept of the transnational state system is structured, the analysis of it is conducted three basic associated elements (inclusive sovereignty, transnational identity, transterritory), the model of formation of transnational identity is built. Investigated the forming within the framework of political science reasoning of the transnational state system of scientific schools, which are connected by unity of conceptual approaches with prevailing of that or other aspect at methodology of researches (demographic, economic, ethnic), and also specific approaches (retrofuturological). Proved the necessity of application of conception of the transnational state system for the optimum choice of models of mutual relations of Ukraine with other states or their blocks, positioning of itself in a world political process.

Keywords: transnational approach, civilization approach, network approach, transnational state system, transnational identity, inclusive sovereignty, transterritory.



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. В останні роки одним з найбільш дискусійних питань у наукових дослідженнях, пов'язаних з осмисленням сучасних тенденцій і перспектив суспільного розвитку, є майбутнє держави як інституту.

Ще у минулому столітті із впевненістю можна було говорити про цілковиту адекватність тогочасним реаліям існуючих на той момент класичних держав-націй як визначальних територіальних одиниць політичної, економічної та культурної взаємодії між народами, основних форм соціальної єдності та узгодженості.

Проте нові реалії - формування єдиного світового ринку, вихід на авансцену світового політичного процесу могутніх транснаціональних структур, зростання глобального громадянського суспільства - зумовлюють необхідність появи та ствердження нових форм державності, які будуть відповідати ступеню транснаціоналізації сучасного світового політичного простору. Питання трансформації державності, модернізації політичної системи, їх адаптації до глобальних викликів привертають увагу широкого кола українських науковців, серед яких варто відзначити праці В. Бебика, О. Бабкіної, В. Горбатенка, М. Іванова, Ф. Кирилюка, І. Кресиної, Ю. Левенця, М. Примуша, О. Токовенка, О. Тупиці, О. Чемшита, Г. Щедрової, В. Грубова, М. Михальченка, Ю. Якименка, С. Сторожука, Ю. Седляра.

Події останніх років дають підстави говорити про можливості швидкого поширення кризових явищ, революційних настроїв, своєрідний «експорт» нестабільності з однієї країни певного регіону до інших, стихійне або штучне «переформатування» цілих цивілізацій із непередбачуваними наслідками для світу в цілому. Можна зробити припущення, що об'єктивні причини (на кшталт продовольчої кризи або її реальної загрози) є лише «верхівкою айсбергу». Необхідно, в першу чергу, вказати на невміння реагувати на нові (і також на достатньо старі) глобальні виклики з боку безпосередньо держави як інституту в країнах, що розвиваються. Слід також зауважити, що державні інститути розвинутих країн можуть у будь-який момент виявитися безпорадними під час «зіткнення» з небаченими досі загрозами, що опосередковано доводиться масштабністю проявів світової кризи у багатих країнах Західної Європи та в Європейському Союзі в цілому як у до певної міри наддержавній структурі.

Враховуючи вищезазначене, можна вказати на втрату сучасними державами-націями звичних позицій та природність появи нових транснаціональних суспільно-історичних суб'єктів, завдяки яким поступово було б створено новий формат влади, який фактично нівелює державні кордони.

До того ж, в тих регіонах світу, де на сьогодні важко або взагалі неможливо говорити про існування класичних держав-націй, де превалює суто географічний, досить схематичний постколоніальний поділ на країни, при цьому фактично зберігається кланова та племінна структура, а отже існують всі передумови для безперешкодного використання територій зазначених країн у інтересах транснаціональних структур, особливо важливим є визрівання якісно нових транснаціональних форм державності, що стане запорукою запобігання у майбутньому масштабних конфліктів, основою для сталого політичного, економічного та соціального розвитку.

Під впливом цих тенденцій у рамках сучасного політологічного дискурсу сформувався специфічний напрям транснаціональних досліджень, в рамках якого відбувається концептуалізація феномену транснаціоналізації державності. Особливий інтерес в цьому контексті становлять праці У. Бека, З. Баумана, М. Кастельса, Р. Кеохейна, Дж. С. Ная (мол.), М. Шоу, Е. Азроянца, М. Делягіна, Е. Кочетова, О. Неклесси, М. Чешкова, Є. Суліми, М. Шепєлєва, С. Шергіна. У рамках суспільнонаукового дискурсу визначились концептуально-методологічні ознаки та складові транснаціоналізму як міждисциплінарного підходу, застосування якого в політичній науці втілилося у концепції транснаціональної державності. Однак методологічні засади, джерела формування, зміст і значення концепції транснаціональної державності не потрапили до фокусу предметного поля вказаних дослідників, в той час як проблема транснаціоналізації соціальних, в тому числі міжнародних, відносин вже давно знаходиться в центрі уваги соціологічної науки та науки про міжнародні відносини.

Таким чином, всебічний розгляд концептуальних основ транснаціональної державності із урахуванням точок зору представників різноманітних континентів, культур та цивілізацій залишається на недостатньому ступені наукової розробленості проблеми, проте є надзвичайно актуальним дослідницьким завданням.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тему дисертаційної роботи затверджено Вченою радою Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара. Дослідження заявленої тематики пов'язане із розробкою наукової теми «Методологічні засади, інституційні можливості та соціокультурні чинники забезпечення стабільного політичного розвитку», яку здійснює кафедра політології Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара.

Мета і завдання дисертаційного дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у виявленні джерел і змісту концепції транснаціональної державності, її місця та ролі у розвитку сучасної політичної науки.

Для досягнення вказаної мети поставлено наступні завдання:

- визначити теоретико-методологічні засади формування концепції транснаціональної державності;

- розкрити зміст поняття «транснаціональна державність»;

- здійснити структурування концепту транснаціональної державності в сучасному політологічному дискурсі;

- дослідити уявлення щодо процесів транснаціоналізації світового політичного простору та відповідних трансформацій державного суверенітету, існуючих форм ідентичностей та територіальності в сучасних соціально-політичних науках;

- розкрити особливості функціонально-праксеологічної моделі трансформацій державності у сучасному світовому політичному процесі;

- визначити основні фактори впливу процесів транснаціоналізації державності на Україну та можливості їх врахування у державній зовнішньополітичній стратегії.

Об'єктом дослідження є політологічний дискурс трансформації державності в сучасному світі.

Предметом дисертаційного дослідження є сукупність концептуальних досліджень, у яких представлено передумови виникнення, розкривається зміст та перспективи транснаціональних форм державності у сучасному світі.

Методи дослідження. В процесі дослідження застосовано ряд методологічних підходів і методів, використання яких дозволило провести комплексний аналіз концепції транснаціональної державності у сучасній політичній науці.

Фундаментальною методологічною основою дисертаційного дослідження є дескриптивний аналіз, який в даному випадку передбачає детальний опис ситуації у дослідженні транснаціонального виміру світового політичного процесу. За допомогою дескриптивного аналізу проведено структурування ситуації у вказаній царині, визначено основні та менш значущі фактори впливу на формування в перспективі транснаціонального типу державності.

Для цілей дослідження оптимальним було використання фрагментарного типу дескриптивного аналізу із зосередженням на проблемі трансформації держави як інституту.

Проблемний підтип фрагментарного аналізу використано при проведенні структурно-компонентному аналізу концепту транснаціональної державності. Проблемою виступало виражене протиріччя між назрілою необхідністю реформування держави як інституту та відсутністю в сучасному світовому політичному процесі умов для практичної реалізації зазначеного проекту.

Відповідно інший підтип фрагментарного аналізу - діагностичний - використано при виявленні потенційних можливостей для виникнення у майбутньому проблемних ситуацій у даній сфері. За допомогою діагностичного аналізу розглянуто потенційні можливості формування транснаціонального типу державності.

Метод системного аналізу використано для розгляду питань формування та еволюції системи «Північ» - «Південь». Зазначена модель взаємовідносин держав є таким поєднанням умов і обставин політичного життя, яке може бути виділене із світового політичного процесу як відносно завершений його фрагмент.

Також використано загальнонаукові методи, зокрема метод аналогій в дослідженні застосовано з метою встановлення схожості між ситуаціями у сучасному світовому політичному процесі та у Південно-Африканському Союзі на початку 50-х років минулого століття, в результаті чого відокремлено специфічний ретрофутурологічний підхід в рамках політологічного дискурсу транснаціональної державності.

В цілому за допомогою зазначених підходів визначено методологічну базу дослідження концепції транснаціональної державності у сучасній політичній науці.

Наукова новизна отриманих результатів визначається тим, що вперше в українській політичній науці здійснено комплексне дослідження сучасної концепції транснаціональної державності, детермінант її формування та перспектив впливу на розвиток політичної науки. У межах дослідження отримано результати, які становлять певний науковий та практичний інтерес, а саме:

Вперше:

- визначено, що дослідження феномену транснаціональної державності в сучасній політичній науці здійснюється на основі синтезу транснаціонального, цивілізаційного та мережного теоретико-методологічних підходів, де перший грає домінуючу роль, а в рамках інших сформовано певні принципи, які можуть стати методологічною основою нових концепцій державності, суверенітету, ідентичності;

- структуровано концепт транснаціональної державності, що складається з трьох основних взаємопов'язаних елементів: інклюзивного суверенітету, транснаціональної ідентичності, транстериторіальності;

Удосконалено:

- осмислення формування специфічної міждисциплінарної наукової парадигми у процесі дослідження транснаціональної державності, у рамках якої формуються наукові школи, які поєднані єдністю концептуальних підходів із домінуванням того чи іншого аспекту в методології досліджень - демографічного, економічного, етнологічного тощо;

- визначення феномену транснаціональної державності - специфічного типу державності, який дозволяє на основі принципу транснаціональності поєднати потенціали кількох (при фактично необмеженій кількості учасників) країн з метою їх ствердження на міжнародній арені, розв'язання та запобігання в подальшому проблем у політичній, економічній, соціальній, демографічній, екологічній та інших сферах;

Дістало подальшого розвитку:

- розкриття змісту поняття «транснаціональна ідентичність» через моделювання утворення транснаціональної ідентичності з точку зору реальної політичної практики як поєднання регіональних ідентичностей навколо певного нетериторіального (віртуального) центру;

- формування в рамках політологічного дискурсу транснаціональної державності специфічного ретрофутурологічного підходу, зміст якого полягає у грунтовному аналізі тих чи інших подій у минулому, які розвивалися за схожим сценарієм та приводили в результаті до появи нових соціальних форм, що дозволяє розглянути транснаціональну державність як суспільно-історичний феномен.

Практичне значення отриманих результатів зумовлене науковою новизною і сукупністю поставлених завдань та засобами їх розв'язання. Висновки та основні положення дослідження мають як теоретичний, так і прикладний характер.

Теоретичні висновки роботи та методологічні здобутки автора можуть бути використані для викладання нормативних дисциплін та спецкурсів студентам спеціальностей «Міжнародні відносини», «Політологія», «Державне управління» тощо. Результати дисертаційного дослідження можна застосовувати при підготовці навчальних посібників з теорії світової політики.

Викладені в дисертації положення та висновки, нові підходи до аналізу процесів трансформації державності у сучасному світовому політичному процесі можуть бути використані також органами державної влади у формуванні політики в сфері державного будівництва, міжнародних відносин, при розробці зовнішньополітичної стратегії України.

Особистий внесок здобувача. Постановку і виконання всього комплексу завдань дисертації здійснено самостійно. За темою дослідження автором одноосібно підготовлено шість публікацій.

Апробація результатів дослідження. Матеріали дисертаційного дослідження, його окремі положення та результати було використано в учбовому процесі та науково-дослідній роботі кафедри міжнародних відносин Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара, також вони оприлюднювалися та обговорювалися на другій Міжнародній науково-практичній конференції «Європейська інтеграція і перспективи розвитку економічного потенціалу України» (м. Дніпропетровськ, 30-31 жовтня 2009 року), Міжнародній науковій конференції «Людина і світова глобалізація: перспективи та межі розвитку» (м. Дніпропетровськ, 25-26 листопада 2010 року), другій Міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми глобалізації та моделі стійкого розвитку економіки» (м. Луганськ, 24-26 березня 2010 року).

Основні положення дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри міжнародних відносин та кафедри політології Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара.

Публікації. Основні теоретичні та практичні положення і висновки дисертаційного дослідження відображено в шести наукових публікаціях загальним обсягом 2,8 умовного друкарського аркуша, чотири з яких надруковані у фахових виданнях, внесених до переліку ВАК України (обсяг - 2 умовних друкарських аркуша).

Структура дисертації обумовлена поставленими метою і завданнями дослідження та складається з вступу, чотирьох розділів (11 підрозділів), висновків, списку використаних джерел. Дисертацією є рукопис загальним обсягом 211 сторінок, з них 23 сторінки - список використаних джерел (203 найменування). Обсяг текстової частини дисертації складає 188 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено мету, завдання, об'єкт і предмет дослідження, сформульовано наукову новизну, висвітлено теоретичне і практичне значення роботи, викладено дані про апробацію результатів дослідження.

У першому розділі «Методологічна та джерельно-документальна база дослідження проблеми транснаціональної державності у іноземній та вітчизняній політичній науці» досліджуються методологічні підстави аналізу трансформацій державності в умовах транснаціоналізації світового політичного простору.

В підрозділі 1.1 «Джерельна база дослідження транснаціональної державності» визначено, що концепція транснаціональної державності народилася як реакція на нові глобальні виклики. Так, ще задовго до того І. Кант писав про міждержавне об'єднання, в якому кожний учасник поступався частиною власного суверенітету з метою загальної безпеки. Проте у якості наукової проблеми транснаціональна державність могла постати лише в останній чверті XX сторіччя, коли значну роль у світовому політичному процесі почали відігравати транснаціональні структури. Засновником концепції вважається німецький вчений У. Бек, який звернув увагу на те, що свавілля транснаціонального капіталу, а саме його практично необмежена воля сплачувати податки у довільно обраних країнах, руйнує сам інститут соціальної держави у країнах Європи. Відповідно європейським країнам пропонувалося об'єднання у транснаціональну державу, яка б ефективно обмежувала транснаціональний капітал аналогічно тому, як національна держава у XX сторіччі змогла обмежити відповідно капітал національний. Надалі концепція У. Бека поступово позбувалася рис надмірної економізації та «євроцентричності» («євроатлантичності»), з'явилася перша класифікація транснаціональних держав - вони поділялися на держави «нагляду» (більш закритий та недемократичний варіант) та держави «відкритого світу».

Окремі аспекти концепції транснаціональної державності детально висвітлюються в роботах інших вчених, зокрема досліджено:

- вихід на ключові ролі в світовій політиці транснаціональних структур (З. Бауман, Е. Гідденс, Дж. Розенау, С. Хантінгтон, Дж. С. Най (мол.), Р. О. Кеохейн, Ю. Шишков, А. Кузнецова, Є. Аркадьєв, М. Вшивцева, А. Куліджанішвілі, А. Ільїн, Н. Коваленко, С. Касько, Н. Ковальова, О. Дергачова);

- втрата національними урядами функцій виключних носіїв суверенітету (В. Калюжний, С. Тіхонен, Г. Морган, К. Фірк, К. Галлі, Д. Жуков, С. Лямін, Л. Грінін, Л. Шестакова, Ф. Сендс, Д. Вейлер, Р. Купер, Т. Зонова, А. де Сваан, Р. Чілачава, П. Мельник, М. Сандел, Е. Брандман, О. Гапова, О. Фомін);

- різноманітні аспекти детериторізації та появи нових форм ідентичності (Р. Касторяно, О. Пінюгина, Б. Лутідзе, О. Люсий, Н. Зубаревич, Л. Коробейникова, Д. Арреола, Дж. Куртис, Дж. Нагата, А. Аппадураі, А. Адіфайе, Г. Глущенко, Д. Бурстін, С. Севастьянов, С. Земляной, І. Квасова, І. Крутій, І. Зангієва, І. Гревал, К. Каплан, А. Шаров, А. Колодій, Л. Сморгунов, К. Гломозда, В. Середа, Б. Марков, В. та С. Шалаєви, Д. Воробйов, А. Сироткина, О. Філатова, О. Степанова, Р. Коллінз, В. Філіпов, О. Кузнецова, Я. Слінін, А. Клемєшев, М. Крилов, Ю. Качанов, Н. Шматко, Г. Корепанов, Ніна Глік Шиллер, Дж. Миклтвейт, А. Вулридж).

Таким чином, обґрунтовано необхідність кардинального реформування держави як інституту, введено терміни «глобальна держава» (М. Шоу), «космополітична імперія» (В. Мартьянов), тощо.

Серед українських вчених питання транснаціоналізації світового політичного процесу висвітлювалися, в першу чергу, в працях Б. Гуменюка, О. Дергачова, А. Кудряченка, М. Михальченка, Н. Пелагеші, Ф. Рудича, В. Храмова, С. Шергіна, М. Шепєлєва.

У підрозділі 1.2 «Методологічні основи та загальна методика дослідження» фрагментарний тип дескриптивного аналізу визначено методологічною базою дослідження політологічного дискурсу процесів трансформації держави як інституту.

Проблемний підтип фрагментарного аналізу застосовано при розгляді елементів концепту транснаціональної державності, а саме інклюзивного державного суверенітету, транснаціональних форм ідентичності, транстериторіальності.

Із використанням проблемного та діагностичного підтипів фрагментарного аналізу розглянуто детермінанти формування моделі транснаціональної державності, а також процеси трансформації свідомості в сучасних умовах у якості підґрунтя формування транснаціональних форм державності.

Визначається, що найбільш ефективним способом оцінювання світового політичного процесу в контексті роботи є проведення оцінного аналізу. При цьому за базову характеристику внутрішньої та зовнішньої політики держави (для цілей дослідження - транснаціональної держави) береться її ефективність. Оцінний аналіз проведено у дисертаційному дослідженні в контексті перспектив формування транснаціонального типу державності. Для здійснення оцінки моделі транснаціональної державності дисертантом також застосовано праксеологічний (прагматичний) підхід, який передбачає осмислення того чи іншого об'єкта, процесу, явища з погляду більш ефективного використання в практичному житті.

У другому розділі «Теоретико-методологічні засади формування концепції транснаціональної державності» доводиться, що дослідження феномену транснаціональної державності в сучасній політичній науці здійснюється на основі синтезу транснаціонального, цивілізаційного та мережного теоретико-методологічних підходів.

У підрозділі 2.1. «Особливості транснаціонального підходу у дослідженні специфіки сучасного світового розвитку» обґрунтовано, що сучасний світовий політичний процес крізь призму транснаціоналізму фактично набуває тих ознак, які притаманні, в першу чергу, світовій економіці, а саме певних однорідності та цілісності. Для транснаціональних структур закономірно зменшується значення національних систем, центр ваги їх стратегії розвитку переміщається з національного на наднаціональний рівень, відповідно вони перетворюються на інститут, що лобіює інтереси глобального світового простору, отримавши можливість сприяти серйозним інституціональним трансформаціям у структурі національних політичних, економічних та соціальних систем.

Найбільші з транснаціональних структур перевершують сьогодні за масштабами своєї діяльності більшість націй світу та мають достатньо важелів впливу для того, щоб ефективно диктувати власну волю національним урядам. У результаті цього держави втрачають можливість планувати свою діяльність та її наслідки.

Підрозділ 2.2. «Цивілізаційний підхід у дослідженні світополітичного середовища формування транснаціональної державності» розкриває місця та ролі цивілізаційного підходу у формуванні концепції транснаціональної державності. Згідно з цим підходом подальше ускладнення пануючих технологій і викликане ним підвищення відносної значущості якісної праці створюють передумови для заміни глобальної, загальносвітової інтеграції регіональною інтеграцією дуже обмеженого кола розвинених країн, що здійснюється з мінімальною участю решти світу. Так формується протистояння у світовому масштабі: система «Північ» - «Південь», у якій з одного боку представлені багаті країни із серйозними матеріальними, інтелектуальними, управлінськими та технологічними ресурсами, а з іншого - країни, що розвиваються, держави часто постколоніальні, відсталі у економічному відношенні, проте у багатьох випадках із значними людськими та природними ресурсами, іноді - з великими територіями.

Для цієї нової моделі міжнародних відносин характерним є перетікання матеріальних, фінансових (конвертованих, у свою чергу, з природних) та людських ресурсів (як у вигляді дешевої робочої сили, яка працює на багату «Північ», в тому числі, не покидаючи власної держави, так і «завдяки» міграції кваліфікованих кадрів) з країн «Півдня» до країн, які символізують «Північ». В результаті цього процесу заможні країни продовжують збагачуватися, бідні країни, такі, що розвиваються, - стають ще біднішими. В той же час саме країни «Півдня» мають значні людські ресурси, які поступово у вигляді практично неконтрольованих, не зважаючи на будь-яки упереджувальні заходи, міграційних потоків «розмивають» корінне населення традиційних країн «Півночі», що може призвести у вже недалекому майбутньому до «виснаження» раніше сформованих та формування нових національних ідентичностей. Згадані процеси провокують значні зміни (а можливо, корінну перебудову) у системі «Північ» - «Південь». Очевидно, що нові реалії привнесуть до теорії міжнародних відносин нові концепції державності, суверенітету, державної території, національної ідентичності.

У підрозділі 2.3. «Мережний підхід у політичному дискурсі транснаціональної державності» з'ясовано, що в парадигмі мережного підходу до аналізу світового політичного процесу на сьогодні сформовано певні принципи, які можуть стати методологічною основою нових концепцій державності, суверенітету, ідентичності, зокрема:

- мережеві організаційні структури будуються на принципах коаліції, із забезпеченням потенційної рівності учасників та за відсутності формалізованого керівництва у його традиційному вигляді;

- соціальні та політичні мережі є механізмом самоорганізації різних ідентичностей.

Нова комунікаційна система руйнує культурні, історичні, географічні особливості тієї чи іншої місцевості, реінтегруючи її у нові функціональні мережі. Ці висновки цілком збігаються з аналогічними у представників транснаціонального та цивілізаційного підходів щодо радикальних змін у сучасному глобальному просторі, а саме формування нових форм ідентичності (у вказаному випадку - транстериторіальних), та заміна традиційної в минулому територіальної держави на її інший різновид - транстериторіальний.

У третьому розділі «Концепт транснаціональної державності в сучасному політологічному дискурсі: структурно-компонентний аналіз» проведено структурування концепту транснаціональної державності та, відповідно, виділено три його основних елементи, а саме: інклюзивний суверенітет, транснаціональна ідентичність, транстериторіальність.

Як з'ясовано у підрозділі 3.1. «Трансформація змісту державного суверенітету у логіці транснаціонального підходу», змістовне наповнення концепції інклюзивного суверенітету щільно пов'язане з теорію переходу сучасного світу від епохи Першого модерну з його впорядкованістю і раціональністю до епохи Другого модерну, якій притаманна атмосфера всепроникаючого ризику, мінливості, непевності, тривоги, а також із транснаціоналізмом, який акцентує увагу на виході на авансцену світового політичного процесу транснаціональних структур, що не поступаються власною економічною та політичною вагою багатьом сучасним державам. Більшість країн у таких умовах суверенітету в класичному розумінні цього слова фактично не мають та є потенційними учасниками державних об'єднань нового типу.

Доведено, що характерною ознакою інклюзивного суверенітету є добровільна віддача частини суверенних функцій на користь наддержавних структур, яка, в свою чергу, супроводжується фактичним розширенням реального суверенітету. Прикладом є держави Європейського Союзу, кожна з яких значно обмежила власний суверенітет, а загалом країнам-членам цього міждержавного об'єднання вдалося створити ефективну «систему взаємного втручання у внутрішні справи одне одного».

У підрозділі 3.2. «Транснаціональні ідентичності у соціально-політичній структурі сучасності» показано, що феномен транснаціональної ідентичності є знайомим людству, але розвиток технологій комунікації дозволяє говорити про набуття ним нового змісту.

Традиційна національна ідентичність передбачає ідентифікацію людини як із державою, так і з суспільством (народом), до того ж в історичній ретроспективі такі форми ідентичності найчастіше не народжувалися самі собою, проте створювалися значною мірою штучно. Зазначена абстрактна конструкція насичувалася певним соціокультурним змістом, сенсом, який зазвичай створювався інтелігенцією, запозичувався з різних культурних джерел, а згодом оголошувався національною культурою в самому широкому сенсі цих слів. Проте також цей сенс міг бути просто взятий з етнічної культури панівного етносу. Таким чином, доведено, що нація є достатньо суб'єктивною, уявною людською спільнотою, реальність якої детерміновано цілеспрямованою роботою державних інститутів та конкретними історичними обставинами.

З'ясовано, що в умовах сьогодення модель появи нових форм ідентичностей, які не прив'язані до певної національної держави, можна сформулювати як вироблення стійкої регіональної ідентичності (є аналогічною суспільству (народу) у вищезазначеній схемі формування національної ідентичності) та її входження до більш широкої ідентичності (уособлюється транснаціональною державою, якщо продовжити вказану аналогію).

Пов'язаною з можливістю окремих осіб або груп людей фактично обирати собі певну ідентичність є концепція транстериторіальності, якій присвячено підрозділ 3.3. «Концептуальне пояснення феномену транстериторіальності». Відхід від класичної територіальної моделі державності та її заміна принципово новою державою - транстериторіальною детермінований наступними факторами:

- по-перше, самоідентифікація громадян конкретної держави з чимось нетериторіальним (умма) або віртуальним («золоті комірці», віртуальні спільноти), кількома державами одночасно (прикордонні ідентичності, трансмігранти) значно послаблює значення державних кордонів, загалом держави як одиниці територіальної;

- по-друге, протягом людської історії держава далеко не завжди пов'язувалася з чіткими географічними межами, держава в цілому символізувалася гербом, персонально її репрезентував монарх, який здійснював управління не конкретною територією, проте певними родинами (територіальна держава виникла з розвитком картографії та налічує не більше 200 років, при цьому її повне ствердження має місце не на всіх континентах, так, у Африці деякі етнічні групи, будучи фактично розділеними національними кордонами, ідентифікують себе як єдине ціле і в повсякденному житті ігнорують існуючі політичні кордони);

- по-третє, проявами транстериторіальності можна вважати вихід окремих регіонів певних держав на міжнародний рівень у якості транснаціональних агентів.

Можливостям впровадження концепції, що досліджується, присвячено четвертий розділ «Функціонально-праксеологічна модель транснаціональної державності».

У підрозділі 4.1. «Детермінанти формування моделі транснаціональної державності» проведено аналіз функціонування системи «Північ» - «Південь» та обґрунтовано, що для кожного етапу світового розвитку характерним є наявність країн, які практично визначають сутність цього етапу, та країн, ресурсний потенціал яких використовується (у певних випадках фактично знищується) без отримання зазначеними державами будь-якої вигоди або ж із зізнанням ними значних збитків.

Для сучасного етапу основним у ресурсному потенціалі держави є капітал, який, зважаючи на сьогоднішні технічні можливості, має змогу вийти з «країни-жертви» у обсязі, близькому до повного, за надзвичайно короткий проміжок часу. При цьому основними кандидатами у такі «жертви» є країни із незначним досвідом державотворення, а також з історично слабким громадянським суспільством, без можливості мати певну опору у релігії або ж традиції (в першу чергу, мова йде про більшість пострадянських та африканських країн).

Доведено, що загроза фактичного знищення потенційних «країн-жертв» в результаті діяльності транснаціонального капіталу є на сьогодні більш вірогідною, ніж руйнація ним соціальної держави у розвинутих країнах.

Моделювання ситуацій «підтягування» до певного стандарту країн світової периферії, не дивлячись на успішність окремих спроб на практиці (Малайзія або Південна Корея), доводить неможливість вирішення всього комплексу проблем через те, що розвинуті країни своєрідним чином «консервують» існуючий стан речей, до того ж залишають невирішеними глобальні проблеми людства (екологічні, справедливого розподілу природних ресурсів, транснаціональної злочинності, тощо).

У підрозділі 4.2. «Трансформація свідомості як підґрунтя формування транснаціональної держави» обґрунтовано незахищеність (слабку захищеність) духовного простору зазначених вище потенційних «країн-жертв», з'ясовано, що він заповнюється більш потужними державами, проте суспільна думка в них, у свою чергу, визначається транснаціональним капіталом, що призводить до певних деформацій у людській свідомості на сьогоднішньому етапі світового розвитку.

Таким чином, протистояти могутнім транснаціональним структурам потенційні «країни-жертви» не мають жодних можливостей (а також у багатьох випадках юридичних прав). Це дає змогу, в тому числі за допомогою наднаціональних структур, «перекроювати» світ під себе транснаціональному капіталові, який сьогодні фактично вийшов з-під контролю навіть найпотужніших країн. Єдиний інформаційний простір, активний розвиток віртуального світу, який на сьогодні є доступним субститутом світу реального, у поєднанні із абсолютною просторовою мобільністю населення сприяють втраті ідентифікації значних прошарків населення. Швидкі комунікації сприяють не тільки поліпшенню стилю життя і поширенню корисних знань, а й стають каналом поширення соціальних відхилень, девіантності і різних форм підробок. Загроза керованої трансформації свідомості, за чим стоять певні економічні інтереси, вже на сьогодні стає поруч з нагальними економічними, соціальними та екологічними питаннями.

Підрозділ 4.3. «Перспективи формування транснаціонального типу державності в сучасній політичній практиці» присвячено безпосередньо моделюванню процесів транснаціоналізації сучасних форм державності.

Обґрунтовано, що найбільш вдалими прикладами «прообразу» транснаціональної державності є, крім Європейського Союзу, азійські «зони росту». Вказаний тип транснаціональної кооперації виник наприкінці 80-х років минулого століття. Зони росту являють собою субрегіональну зону, що включає сусідні території двох або більше країн, де інтеграційні процеси охоплюють потоки товарів, послуг, інвестицій, робочої сили. Важливим є той факт, що зони росту є не тільки, більше того, не стільки економічним інструментом, скільки інструментом комплексного розв'язання проблем регіонального розвитку. До такого об'єднання входять країни з усіма ознаками розвинутості (реальні або є потенційні представники умовної «Півночі»), які мають значні, в першу чергу, технологічні ресурси, та країні відносно бідні (умовний «Південь»), проте з наявністю природних та людських ресурсів. Фактично так звані зони росту є механізмом гармонійного поєднання можливостей та ресурсів «Півдня» та «Півночі», своєрідними прототипами транснаціональної державності.

Також показано орієнтацію російського політичного керівництва та наукових кіл на пошук нових форм інтеграції з орієнтацією на транснаціональність, що відбилося у офіційних та опосередковано у законодавчих документах.

Крім цього, відносно Російської Федерації доведено:

- проходження нею історичного періоду імперського розвитку із тяжінням до централізації та культурної уніфікації;

- збереження при цьому значної кількості принципових відмінностей між окремими суб'єктами федерації;

- можливості подальшого поширення та закріплення власних зон впливу.

Україна, маючи всі ознаки «країни-жертви», тим не менш у змозі використати на власну користь можливості, які надаються сучасним етапом глобалізації, для чого обов'язковим є врахування реального ступеню транснаціоналізації світового політичного процесу при налагодженні відносин із існуючими центрами сили.

Відносно периферійне положення України в контексті дослідження є певною мірою позитивним фактором, адже нові і доволі революційні форми виникають найчастіше саме на периферії світового розвитку, де здатні відмовитися від старого без вбивчих для себе витрат. Навпаки, хоча грандіозні організми і володіють великим потенціалом до перебудови, але ще більш масштабними є їхні витрати.

У висновках проведено теоретичне узагальнення і здійснено розв'язання наукового завдання, яке полягало у проведенні комплексного аналізу джерел і змісту концепції транснаціональної державності, її місця та ролі у розвитку сучасної політичної науки.

В результаті визначено, що основні риси сучасного етапу світового розвитку об'єктивно відображено у концептуальній схемі «Північ» - «Південь», в якій держава відсувається з позицій головного актора у світовому політичному процесі, а провідну роль у ньому відіграють потужні транснаціональні структури. Згідно з даною моделлю певні групи людей, капітали, технології рухаються, незважаючи на чинні кордони національних держав. Основним проблемним питанням функціонування системи «Північ» - «Південь» є неминуче вкорінення та поглиблення відсталості країн «Півдня», зумовлене їх цілковитою залежністю від транснаціонального капіталу та технологій, які розробляються у розвинутих країнах «Півночі», неможливістю у такій ситуації проводити самостійну політику у всіх життєво важливих сферах.

В рамках інших наукових шкіл у межах специфічної міждисциплінарної наукової парадигми, яка визначилася у процесі дослідження транснаціональної державності, детерміновано «концепцію фатальності демографії», яка акцентує увагу на значних людських ресурсах бідних країн умовного «Півдня» та тенденції практичної депопуляції групи країн умовної «Півночі». Доведено, що сучасні мігранти, вміло використовуючи майже необмежені можливості сучасних телекомунікацій, зберігають сталі зв'язки з колишньою (якщо так можна сказати в умовах сьогодення) батьківщиною, формуючи у такий спосіб нові форми ідентичності, а не асимілюючись з корінним населенням приймаючої країни. Ортодоксальні прихильники «концепції фатальності демографії» доводять, що найближчі 30-40 років радикально змінять сучасний світ за рахунок «ісламізації» Європи та «латінізації» (домінування іспаномовного латиноамериканського населення) США з непередбачуваними наслідками для світу в цілому.

Проте питання спроможності держави подолати повну безконтрольність транснаціональних структур залишається ключовим для прибічників всіх зазначених вище теорій. Враховуючи особливості транснаціональних структур, а саме подолання ними традиційних національних кордонів вже за визначенням, у масштабах світового глобального простору для протистояння ним необхідним є опонент із адекватними сутнісними властивостями - транснаціональна держава.

При цьому дотримання принципів транснаціональності в даному випадку означає: кардинальну трансформацію поняття «державний суверенітет», пріоритет у політичній практиці «інклюзивного суверенітету»; формування транснаціональних ідентичностей замість ідентичностей територіальних та національних; відхід від традиційного сприйняття держави як територіального суб'єкта до транстериторіальності.

Обґрунтовано, що сьогодні радикальних змін у сфері ствердження транснаціональних форм державності потребують не лише і не в першу чергу розвинуті країни, у яких, в тому числі, через фактичну безконтрольність транснаціональних структур спостерігається криза так званої «держави загального добробуту» (welfare state), проте країни, що розвиваються, які знаходяться у цілковитій залежності від могутніх транснаціональних структур, від їх бажання спрямовувати ресурсні та фінансові потоки в тому чи іншому напрямку.

Це стосується також України, для якої характерними є: відносна слабкість державного суверенітету, значний вплив транснаціональних структур на політичні та економічні процеси в державі, розмаїття територіальних ідентичностей за відсутності консенсусу відносно національної ідеї та фактично необмеженого панування в інформаційному просторі транснаціональних ЗМІ. З'ясовано, що поява нових можливостей для «приборкання» об'єктивних наслідків глобалізації, використання переваг, які, в свою чергу, може надати глобалізація, безпосередньо залежить від сили держави як інституту.

Суперечливість і невизначеність розвитку епохи Другого модерну вимагає постійного пошуку стабілізуючих факторів управління глобальними відносинами і процесами. Українська держава як невід'ємна складова світового співтовариства має змогу застосовувати концепцію транснаціональної державності для оптимального вибору моделей взаємовідносин з іншими державами або їх блоками, позиціонування себе у світовому політичному процесі.

Обґрунтовано, що на сьогодні інструментом отримання надприбутків для транснаціональних структур може бути обрано повне або часткове знищення економіки окремої країни та втрата нею суверенітету, державності. Для запобігання цьому необхідною є сильна держава, водночас інтегрована до транснаціональних державних структур. На нашу думку, цими факторами детерміновано необхідність участі України в транснаціональних державних проектах.



ГОЛОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ВИКЛАДЕНІ В ТАКИХ ПРАЦЯХ АВТОРА

Основні праці

1. Пермінов В. О. Концепція транснаціональної держави: формування транстериторіальності та транснаціональної ідентичності / В. О. Пермінов // Політологічний вісник. - Вип. 45. - К.: «ІНТАС», 2009. - С. 536-542.

2. Пермінов В. О. Виклики глобалізації: універсалізація та індивідуалізація свідомості / В. О. Пермінов // Філософія і політологія в контексті сучасної культури. Науковий журнал. - Дніпропетровськ: Видавництво Дніпропетровського національного університету, 2010. - С. 119-124.

3. Пермінов В. О. Глобалізація, «сомалізація» та транснаціональна державність: рецепти майбутнього / В. О. Пермінов // Наукові праці: Науково-методичний журнал. - Т. 125. - Вип. 112. Державне управління. - Миколаїв: Вид-во ЧДУ ім. Петра Могили, 2010. - С. 121-126.

4. Пермінов В. О. Концепція транснаціональних держав: трансформації суверенітету епохи Другого модерну / В. О. Пермінов // Вісник ДНУ. - Дніпропетровськ: Видавництво Дніпропетровського національного університету, 2010. - Вип. 20 (2). Серія: філософія, соціологія, політологія. - С. 17-22.

Додаткові праці

5. Пермінов В. О. Євроінтеграційний вектор зовнішньої політики України в контексті процесів формування транснаціональної державності / В. О. Пермінов // Світова цивілізація і міжнародні відносини. - 2009. - №1 (3). - С. 82-85.

6. Пермінов В. О. Транснаціональна парадигма сучасних міжнародних відносин / В. О. Пермінов // Світова цивілізація і міжнародні відносини. - 2010. - № 1 (4). - С. 59-64.

Размещено на Allbest.ru

...