Громадянська дія як складова демократичної трансформації політичної системи

Размещено на http://www.allbest.ru/

10

Громадянська дія як складова демократичної трансформації політичної системи

громадський політичний суспільство

Громадська діяльність виступає індикатором розвитку взаємозв'язку між громадською думкою щодо політичних процесів і власне політичною діяльністю. Кількість і змістове наповнення акцій громадянської дії свідчить про ступінь розвитку активістської політичної культури та водночас про можливість реалізації базових політичних прав і свобод у межах конкретного суспільства. Цей аспект є досить актуальним для сучасної України, у якій громадянські дії ще не набули сталих форм, функціонального місця і ролі в політичній системі. Дослідження структури та специфіки громадянської дії в контексті її впливу на процеси демократизації важливе також через необхідність осмислення на національному рівні сутності та причинно-наслідкових зв'язків між соціальною структурою сучасного суспільства та політичною системою. Нові соціальні групи та верстви населення дедалі голосніше заявляють про себе не лише на національній, а й на глобальній політичній арені, при цьому форми громадянської активності зазнають значних перетворень під впливом інформаційно-комунікаційної революції, що не може, у свою чергу, не впливати на сутність і зміст сучасного політичного процесу. Актуальність дослідження громадянської дії в контексті пріоритетів розвитку сучасної політичної науки зростає також через потребу в модернізації уявлень щодо причин та наслідків індивідуальної і групової політичної активності. Мотиви масової політичної участі громадян не знайшли свого висвітлення в соціологічних, психологічних і філософських розробках. Разом із тим ідеологічні пріоритети, доктринальні засади, соціальні орієнтири сучасної громадянської дії є основою для міждисциплінарного синтезу в предметному полі структури та перспектив розбудови громадянського суспільства.

Опрацювання та узагальнення інформації щодо добровільних масових та індивідуальних політичних виступів громадян набуває актуальності через значне кількісне зростання цього феномену протягом останніх двадцяти років. У багатьох державах сучасного світу заходи за участю громадськості стали каталізатором масштабних демократичних змін.

Політична практика в Україні та за кордоном свідчить про зростання значення комунікаційних засобів мобілізації населення для участі в політичних процесах. Очевидними для багатьох науковців є способи маніпулювання свідомістю, які можуть провокувати дестабілізацію політичної системи. У зв'язку з цим набуває актуальності оцінювання ризиків для державної безпеки тих форм громадянської активності, які мають деструктивний поза правовий характер.

Рішення та моделі поведінки органів державного управління в умовах зростання різноманіття форм і засобів громадянської дії також потребують наукового опрацювання. Адекватне та гнучке реагування на громадські заходи є індикатором реформування всієї політико-управлінської структури України та інших країн, що перебувають в умовах переходу до демократії. Потребує опрацювання й проблема визначення оптимального рівня громадянської дії для сталого політичного, а також соціального та економічного розвитку.

Проблематика специфіки впливу громадянської активності на процеси демократизації викликає гострий інтерес у провідних учених України, Росії, Європи та Північної Америки. Дослідження значущих аспектів видозміни політичного функціонування місцевих громад здійснювали такі відомі вітчизняні та зарубіжні науковці, як А. Арато, Е. Геллнер, С. Перегудов, В. Литвин, Дж. Ролз, Р. Даль, В. Кулик, В. Кривошеїн, Є. Суліма, М. Примуш, О. Чувардинський, Г. Торо, М. Шепєлєв, Ф. Рудич, Ю. Сурмін, О. Узун, О.Токовенко, Г. Щедрова. Разом із тим, не зважаючи на ґрунтовну розробку окремих аспектів, на сучасному етапі розвитку вітчизняної політичної науки стан розробленості проблеми далекий від вичерпного.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тему дисертаційного дослідження затверджено Вченою радою Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара. Робота виконана в рамках наукової теми «Політична стабільність в сучасній Україні та світі: теоретико-методологічні детермінанти аналізу та процесуально-інституційні виміри розвитку», яку розробляє кафедра політології Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара.

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є комплексний аналіз громадянської дії як елементу демократичної трансформації політичної системи.

У межах реалізації зазначеної мети в роботі виконані такі завдання:

- встановити теоретико-методологічні основи дослідження акцій громадянської дії як політичного явища та чинника детермінації взаємин політичних акторів, які визначають параметри життєдіяльності сучасного демократичного політичного режиму;

- дослідити сутність та специфіку співвідношення феноменів громадянської дії та громадянського суспільства в сучасній політичній теорії та практиці, функціонування політичної системи в умовах демократизації;

- визначити основні характеристики впливу політичної практики громадянської дії як чинника демократизації політичних систем перехідних посткомуністичних суспільств;

- дослідити структуру впливу викликів процесів політичної глобалізації на оцінку акцій громадянської дії як чинників демократичної модернізації політичної системи;

- розкрити ключові передумови інтенсифікації процесів демократизації в сучасній Україні на основі збільшення кількості акцій громадянської дії як чинника стимулювання масової участі громадян у політичних процесах.

Об'єктом дослідження є функціонування громадянського суспільства як основи розвитку політичної демократії.

Предметом дослідження є громадянська дія як форма політичної активності в умовах становлення демократичної політичної системи.

Методи дослідження. Для виконання завдань, поставлених у дисертаційній роботі, використано низку методичних засобів. Поєднання загальнонаукових і спеціальних політологічних методів забезпечує розкриття загальносуспільного та вузького політико-праксеологічного значення явища громадянської дії. Основними інструментами дослідження впливу політичних інститутів на процеси реформування місцевого самоврядування мають стати системний підхід і структурно-функціональний метод, орієнтовані на пошук причинно-наслідкових зв'язків між функціонуванням компонентів громадянської дії та процесами демократизації в сучасному світі. Крім того, вони покликані встановити структурні компоненти системної діяльності із політичної активізації громадян, а також визначити вплив пріоритетів і вимог окремих акцій і громадянських кампаній на процеси демократизації. Інституційний метод є одним із центральних у дослідженні акцій громадянської дії, оскільки рішення та імпульси щодо побудови демократичного політичного устрою ініціюють політичні інститути. Порівняльний метод забезпечує зіставлення форм, методів і способів реалізації громадянської активності в різних регіонах світу, а також сприяє систематизації фактичного матеріалу щодо результатів і перспектив процесів демократизації, започаткованих на основі громадянських дій.

Наукова новизна отриманих результатів обумовлена як сукупністю поставлених завдань, так і способами їх виконання. У дисертації здійснено комплексний аналіз властивостей громадянських дій як чинників впливу на процеси демократизації політичної системи. У межах дослідження одержано результати, які містять наукову новизну.

Вперше:

- встановлено, що громадянська дія як складник демократичної трансформації політичної системи є специфічним різновидом політичної діяльності, який відзначається підвищеною демонстративністю, значною кількістю учасників, великим суспільним значенням і політичною результативністю та надає змогу ефективного представництва політичних, соціальних та економічних інтересів, а також впливу на прийняття політичних рішень;

- визначено, що громадянська дія є одним із провідних чинників ініціювання процесів демократизації політичних відносин, оскільки збільшує рівень представництва політичних позицій громадян, реалізації громадянських політичних прав, максимізує прояви плюралізму ідеологічних уподобань у суспільстві та забезпечує обґрунтування альтернатив розвитку держави;

- доведено, що громадянська дія виступає значущим компонентом політичного процесу в моменти кризи політичного управління суспільством, втрати зв'язків між політичною елітою та громадськістю та неспроможності політичних сил забезпечити адекватний рівень функціонування політичної системи;

- обґрунтовано, що умовою стабільного функціонування інституту громадянської дії в демократичній політичній системі є високий рівень громадсько-активістської політичної культури, розвиток громадянського суспільства, наявність розвиненої правової системи та високий рівень суспільної моралі;

уточнено:

- значення поняття акції громадянської дії як комунікаційного явища політичної сфери, яке полягає у збільшенні кількості проявів громадсько-політичної діяльності через інтенсифікацію уваги політично ангажованих верств населення та актуалізації політичного змісту вимог, позицій і переконань окремих громадян та громадських груп;

- етапи розгортання громадянської дії як політичної технології, які розкриваються у виборі місця акції, доборі учасників, оцінці аудиторії, доборі комунікаційних засобів, правовій оцінці можливих наслідків і політичних результатів у межах масштабного політичного проекту;

набуло подальшого розвитку:

- поняття «громадянська кампанія», яке в умовах сучасної України означає колективну громадянську дію з чітко визначеною політичною метою, централізованою організацією, плануванням комунікаційного ефекту та характеризується особливою інтенсивністю в періоди виборчих процесів, має прямий чи опосередкований зв'язок із функціонуванням політичних сил;

- тлумачення політико-ідеологічного змісту акцій громадянської дії як компонента ліберально-демократичної, національно-визвольної, консервативно-клерікальної політичних традицій, що мають відображення у масовій політичній свідомості демократичного суспільства.

Практичне значення отриманих результатів. Положення і висновки дисертації збільшують можливості подальшого теоретичного дослідження процесів демократизації політичної системи, заснованих на чинниках громадянської активності населення. Велике значення вивчення політичного застосування акцій громадянської дії має для вирішення проблем захисту національної державності та встановлення необхідного рівня безпеки для стабільного політичного розвитку. У першу чергу це стосується підвищення ефективності роботи органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування у сфері моніторингу та передбачення наслідків масових заворушень на основі реалізації права громадян на вільні збори. Істотне значення одержали результати мають і для розробки та впровадження стратегій держави і громадянського суспільства щодо підвищення рівня політичної культури громадян засобами громадянської самоорганізації. Окремі положення роботи можуть бути використані в навчальному процесі у вищих навчальних закладах під час викладання політології, лекційних курсів з структури громадянського суспільства, практикумів із громадсько-політичної діяльності, зарубіжного та вітчизняного досвіду акцій громадянської дії.

Особистий внесок здобувача. Постановку й виконання всього комплексу завдань дисертаційної роботи автор здійснив самостійно. За темою дослідження автор одноосібно, без співавторів, підготував 4 публікації у фахових виданнях ВАК України.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи, її результати та висновки були викладені автором і обговорювалися на засіданні кафедри політології Дніпропетровського національного університету, доповідалися й обговорювалися на міжнародних, регіональних та університетських наукових і науково-практичних конференціях: Міжвузівському круглому столі «Людина у системі суспільних відносин в умовах економічної кризи» (Дніпропетровськ, 2009); Міжнародному науково-практичному семінарі «Демократія: виклики ХХІ століття» (Дніпропетровськ, 2010); Першій міжнародній інтерактивній науковій конференції «Європейський освітній простір: стан проблеми, перспективи» (Дніпропетровськ, 2010).

Публікації. За результатами дослідження опубліковано 4 статті у фахових виданнях загальним об'ємом 3,2 авт. арк.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 204 сторінки, з них 31 - список використаних джерел (350 найменувань).

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено мету та завдання роботи, розглянуто об'єкт і предмет, методи дослідження, сформульовано наукову новизну дослідження, охарактеризовано практичне значення одержаних результатів, їх апробацію, наведені дані про структуру роботи.

Перший розділ «Теоретичні та методологічні засади дослідження громадянської дії» присвячено розгляду проблем методології, обґрунтуванню структурної організації роботи, розгляду джерельної бази та стану розробки теми в науковій літературі, а також аналізу основних підходів до встановлення сутності громадянської дії та її проявів у політичній практиці.

У першому підрозділі «Філософські, історичні та соціологічні основи вивчення громадянської активності в політичному процесі» описано основні напрямки та способи вивчення впливу громадянської дії на політичний розвиток на концептуально-теоретичному рівні, у межах політико-історичних контекстів і дослідних традицій. Перші спроби осягнення сутності перетворювальної самодіяльної активності громадян у межах політичної спільноти знаходимо у творах Т. Гоббса і Дж.Локка. Важливими для осягнення теоретичного змісту поняття «громадянська дія» міркування Т. Гоббса про природне право та громадський або позитивний, закон: на його думку, вони збігаються як за змістом, так і за обсягом. У період Відродження та Нового часу політичну участь розглядали переважно як додатковий засіб творення ідеальної політичної стратегії для правителя (Н. Макіавеллі), носіїв суверенітету і різних способів правління (Ж. Боден), визначення форм і принципів правління (Ш. Монтеск'є), природи суспільного договору, форм уряду і «народного суверенітету» (Ж.-Ж. Руссо). Значний внесок у дослідження політичної проблематики громадянської дії зробили праці вітчизняних істориків, зокрема А. В. Мінаєва, Н. М. Швець, В. В. Шаповал, які розглядають соціально-економічні процеси як причину зростання громадянської активності тих чи інших верств населення.

Розгляд філософських, історичних і соціологічних засад вивчення громадянської активності в політиці дав змогу встановити, що проблему місця та ролі громадянина та його суб'єктивної волі досліджували представники провідних методологічних напрямків соціально-гуманітарного знання. Головною лінією встановлення значення участі громадян у політиці стала онтологічна. Аналіз життєвих (екзистенційних) причин вступу громадянина на шлях політичної діяльності став основою для виходу на значні соціальні проблеми минулих епох. Зокрема висвітлення проблем співвідношення громадянства, та волі громадян, та волі правителів, справедливості правління, було здійснено як раз на тлі вивчення соціальних вимог і соціального самопочуття громадян. Другою значущою філософською посилкою в межах вивчення громадянської активності став моральний аспект громадської діяльності, у якому проявляються найважливіші чесноти громадянина - патріотизм, активна політична позиція, відстоювання інтересів суспільства.

У другому підрозділі «Напрямки осмислення громадянської дії в межах політологічної дослідницької традиції» встановлено, що в контексті політологічної розробки громадянської дії, великого значення набувають роботи зарубіжних науковців Е. Коена, А. Арато, Е. Геллнера, Р. Дарендорфа, Ч. Хекшера, Х. Рейнголда, Дж. Ролза, М. Шумейта. Названі вчені розробляли такі важливі проблеми громадянського активізму, як громадянське суспільство в історичному контексті, проблеми зіставлення моралі, політичних інститутів і функціонування громадянського суспільства, проблеми переходу внутрішнього устрою сучасних громадських організацій з бюрократичної моделі на модель горизонтальних зв'язків, започаткували вивчення технологій створення «розумного натовпу» за доби телекомунікаційної революції. Російські вчені Р. Апресян, М. Ільїн та Б. Коваль, А. Кочетков, С. Перегудов, Р. Рибаков досліджували взаємодію громадянського суспільства та держави як складників системного цілого, основні тенденції та причини формування громадянського суспільства, стан і перспекти громадянської дії у країнах сучасного світу. Вітчизняні науковці В. В. Барабаш, В. Д. Новохацький, В. І. Пащенко, О. К. Обрінська зосередили увагу на компонентах громадянського суспільства, його взаємодії з органами державної влади та політичними інститутами, перспективах розвитку громадянської дії в сучасній Україні. Водночас політологічне вивчення потенціалу громадянської дії в контексті демократизації не набуло досконалої форми.

У третьому підрозділі «Методичні засоби вивчення впливу громадянської дії на політичну систему» викладено обґрунтування методології дослідження політичних інститутів і процесів у предметному полі громадянської дії. Показано, що завдання роботи вимагали залучення різних дослідних перспектив, позицій та дослідницьких традицій. Значні перспективи відкрив метод системного аналізу, з його допомогою в дисертації будуть досліджуватися роль громадянської дії як компонента політичної системи.

Структурно-функціональний підхід спрямований на розкриття структури громадянських дій у цілому та окремих її елементів, а також на вивчення і встановлення етапів процесу демократизації в сучасних умовах та їх взаємної залежності. У межах структурно-функціонального підходу виявлено функції окремих громадянських дій та тенденцій їх застосування. Структурно-функціональний аналіз також спрямований на встановлення вимог громадянських дій як функцій політичного процесу, тобто їх зв'язку з конкретними політичними суб'єктами.

Діалектичний підхід у межах цього дослідження орієнтований на вивчення протилежних інтересів окремих громадянських дій і функцій держави як антагоністичних явищ в межах політичної системи.

Соціокультурний метод у цьому дослідженні допомагає розглянути проблематику функціонування політичних інститутів і ціннісного тла політичної активності, яка залежить від ментальних характеристик регіонів світу. У межах застосування цього методу був досліджений сенс громадянської дії в різних цивілізаційно-культурних ареалах, визначені потенціальні наслідки громадянської дії для етнічної ментальності як підґрунтя політики, встановлені роль та місце випадкових і цілеспрямованих громадянських дій у сучасній політичній системі.

Крім того, застосування соціокультурного підходу дозволяє встановити терміни імплементації практики громадянської дії до політичної діяльності різних країн світу, у тому числі України. Також цей підхід пропонує досліднику широкі можливості вивчення потенціалу залучення до громадянської дії осіб, які належать до різних соціокультурних груп. Вивчення змісту різних форм політичної активності на ґрунті етнічних і соціокультурних розбіжностей, також уможливлює цей метод. Передбачено врахування вікових і статусних причин участі громадян у громадянських діях.

У межах дослідження також знаходить застосування метод «кейс стадіз», або аналіз конкретних випадків. Застосування цього методу обумовлено потребою обґрунтування теоретичних положень конкретними фактами. У цьому контексті окремі громадянські дії досліджені як симптоматичні в межах широких тенденцій. Крім того, апробація громадянської дії як інституту політичної системи також відбувається на основі узагальнення великої кількості конкретних випадків. Також за допомогою цього методу в роботі продемонстрований вплив окремих, обмежених за масштабом дій на демократизацію політичного процесу як цілісного феномену.

Порівняльний метод виконує функцію зіставлення фактів громадянської дії за темпорально-просторовими лініями. Громадянські дії в різних частинах світу та в різних політичних ситуаціях мають розбіжності, які є одиницями порівняння.

Другий розділ «Громадянська дія як феномен політичної практики» містить аналіз значення громадянської політичної активності на макрорівні сучасної політичної системи. Ця частина роботи виступає підґрунтям для вивчення проявів громадянської дії у конкретних суспільствах.

У першому підрозділі «Громадянська дія в контексті політичної участі» вказано, що співвідношення громадянської дії та політичної практики сучасності ґрунтується на розумінні різноманіття видів сучасної політичної участі, оскільки політика охоплює всі сфери сучасного суспільства, адже суспільство стає технологізованим, поширюється владний контроль, тому й традиційні форми соціальної участі можна розглядати як політичні. Такими видами політичної участі є участь у діяльності політичних партій, громадських організацій, інших об'єднань на добровільних засадах. Разом із тим, як громадянську дію можна розглядати й індивідуальні вчинки, наприклад акти публічного самознищення, які є граничним виявом політичного протесту. Тим не менше, сучасна політична реальність дає змогу вважати, що громадянська дія як вид політичної участі реалізується у вигляді регулярних виступів громадян або їх груп з політичною метою. Зазначені заходи мають форму демонстрацій, пікетувань, публічних обговорень, акцій осуду і т. ін.

Адекватним критерієм визначення природи громадянської дії як різновиду політичної участі є склад учасників, якими в більшості випадків є громадяни, які раніше не залучалися до регулярної та легальної політичної діяльності і нерідко належать до маргінальної верстви соціальної структури. У підрозділі показано, що громадянська дія є для окремих громадян і груп єдиним шляхом задоволення певних інтересів або амбіцій у межах розширення особистісного рівня політичної участі (наприклад забезпечення відомості та публічності).

У підрозділі також визначено, що критерієм для встановлення приналежності громадянської дії до категорії політичних явищ є її вплив на владні відносини та владні інститути. Водночас обґрунтовано, що основним чинником ідентифікації є оцінка громадянської та не громадянської природи тієї чи іншої акції. Складність цього питання полягає в тому, що всі без винятку люди в певних правових межах є громадянами, проте критерієм для визначення громадянської дії є все ж таки її матеріальна обґрунтованість, відсутність особистісних корисливих мотивацій та широкий суспільний резонанс, тобто вираження потреб широких верств населення.

У другому підрозділі «Громадянська дія та громадянське суспільство в рамках процесів політичної модернізації» розглянуто інноваційний зміст комплексного явища громадянської активності для політичної системи. Показано, що кризові явища у світовій економіці, зростання загроз миру та безпеці попри зусилля світового співтовариства, висока соціальна ціна реформ у трансформаційних суспільствах обумовлюють кризу довіри до демократії як провідної форми політичної організації суспільства. Обґрунтовано роль і значення встановлення ресурсів та можливостей розвитку громадянської підтримки діяльності політичних інститутів для сучасної політичної науки.

Також у підрозділі встановлена функціональна роль громадянської дії в рамках розбудови громадянського суспільства. Визначено, що добровільні, самостійно організовані дії громадян у політиці є чинником демонстрації стану громадської думки, найбільш нагальних і пріоритетних інтересів населення в умовах, коли політичні партії відстоюють вузькі групові інтереси, а засоби масової інформації виступають знаряддям спрямованої маніпуляції та підпорядковані політиці власників. Разом із тим у різних галузях сучасного політологічного знання напрацьований великий досвід вивчення проблем політичної участі. Ці напрямки включають мотиви, завдання, перспективи та наслідки участі громадян у громадсько-політичній діяльності, розкривають рівні та інституційні структури залучення груп та окремих осіб до сфери владної регуляції суспільства.

У третьому підрозділі «Партійно-ідеологічні пріоритети сучасних громадянських дій» з'ясовано, що науковий розгляд проблем громадянської дії актуалізує питання про вплив цього феномену на політичне та суспільне життя. Обґрунтовано, що громадянська дія - це вид громадсько-політичної діяльності, який відзначається підвищеним рівнем демонстративності, суспільного значення вимог, що висуває суб'єкт громадянської дії, впливом на певні процеси та тенденції в політичному житті. Критерієм приналежності актів діяльності громадян до категорії громадянської дії є їх громадська спрямованість та мотивація. Важливим компонентом підрозділу є розгляд партійно-ідеологічних уподобань як чинників активізації громадянської дії. Відзначено, що вплив класичних лівих, правих і центристських ідеологічних систем, на яких базується діяльність багатьох політичних сил, втрачає роль провідного мотивуючого чинника масової громадянської дії. Для політико-ідеологічного підґрунтя сучасної громадянської дії характерними є ідеологічний плюралізм та еклектика основних програмних положень, які змінюються відповідно до політичної ситуації.

Одним із найбільш поширених проявів громадянської активності є протестна громадянська дія, детермінована різними явищами суспільного життя. Вона може мати як індивідуальне, так і колективне походження і бути як сукупністю поведінкових реакцій, так і свідомою діяльністю на основі ідеологічних уподобань.

У підрозділі обґрунтовано положення про те, що з огляду на позитивний та негативний вплив громадянської дії основним критерієм її значення для суспільства є її мета, оскільки громадянська дія виступає лише засобом відстоювання інтересів і вимог індивідів, окремих груп або суспільства в цілому. Із цього погляду непокора, яка зберігає громадянський пафос, є соціально прийнятною, у той час як спроби підірвати основи громадського життя мають бути відкинуті.

Таким чином, осмислення конкретного політичного змісту концепту громадянської дії та її практичного втілення дає змогу стверджувати, що акції громадянської дії є своєрідним проявом політичної участі населення, однією з важливих частин політичного процесу. Ці дії громадян можуть бути як локальними проявами незгоди з існуючим політичним ладом, так і початком масштабних процесів перетворень у межах окремих держав та регіонів світу.

Розгляд існуючих способів інтерпретації поняття та явища громадянської дії в даному підрозділі дав підстави для таких висновків. З одного боку, провідною тенденцією є тлумачення громадянської дії як особливого виду політичної діяльності, який відзначається масовою участю та широким діапазоном цілей таких заходів. Разом із тим приналежність тих чи інших політичних подій та громадянських дій не завжди однозначна, в окремих випадках досить важко відрізнити акцію громадянського спрямування від дій в межах паблік рілейшенз та політичної маніпуляції.

У третьому підрозділі «Політико-демографічна, політико-економічна та політико-культурна структура вимог громадянської дії» обґрунтовано зв'язок громадянської дії з проблемами демографії, економіки та культурного розвитку. Він полягає в тому, що громадянська дія поєднує всі ці аспекти в предметній сфері політики. Неможливість задовольнити певні інтереси на соціальному та економічному рівнях змушує громадян висувати свої вимоги до влади та її політичної системи. Разом з тим, опрацьований у розділі матеріал свідчить, що різні антропологічні передумови викликають однакову реакцію, тобто невдоволення владою змушує населення до активних дій у той момент, коли влада втрачає зв'язок з населенням незалежно від рівня розвиненості країни. Демографічне та культурне підґрунтя відіграє значну роль у підвищенні інтенсивності громадянських дій. В межах сучасного суспільства економічні вимоги відіграють дедалі більшу роль через їх комплексний характер та можливість задовольнити широкий спектр інтересів. Тому культурні вимоги, як абстрактні та такі, що не є життєвими та екзистенційними, поступаються економізації політичного життя.

У цілому на цьому етапі дослідження можна вважати, що громадянська дія є важливим аспектом явища рекрутування учасників політичної активності, набуває рис як політичного інституту так і процесу. Специфіку цих двох начал у сутності громадянської дії доцільно розглянути на різних географічних рівнях сучасної світової системи демократії.

У третьому розділі «Глобальний та регіональний вектори впливу громадянської дії як чинника демократизації політичної системи» проаналізовано просторово-географічні межі прояву впливу громадянської дії на процес демократизації політичних систем. Матеріали, опрацьовані в розділі, свідчать, що перебіг і результати процесів демократизації як у розвинених країнах, так і в країнах наздоганяючого розвитку, був ідентичним незалежно від етнічної специфіки

У першому підрозділі «Потенціал соціально конфліктного активізму як чинника демократичної трансформації інституційної структури політики» встановлено, що проблеми політичного розвитку транзитивних суспільств становлять один із провідних напрямків як прикладних, так і теоретичних досліджень у галузі політичної науки. Проте серед ключових предметних сегментів, на які спрямовано основні зусилля вчених (якими у проблематиці посткомуністичної та загалом посттоталітарної та поставторитарної модернізації виступають питання розбудови демократичних інститутів управління, що відповідає ліберальним настановам підвищення політичної культури населення, розширення публічності та гласності, подолання корупції, забезпечення транспарентності зв'язку політики та економіки), особливу увагу дослідників привертають виклики, актуальні як для науки, так і для суспільства в цілому. Мова йде про проблему розширення політичної участі громадян у прийнятті політичних рішень, надання політичному процесу рис, що посилюють його зв'язки із соціальною структурою та життєвими проблемами населення. Такими рисами є динамізм взаємодії еліти і маси, спрямованість усіх взаємодій всередині політичної структури на вирішення проблем окремих індивідів і локальних спільнот, відповідність стратегічних пріоритетів розвитку політики завданням прогресу в людському вимірі. В умовах, коли згадані риси не втілені в політичну реальність, поширюється соціальна аномія, знижується рівень легітимності держави та інших політичних інститутів, зростає небезпека дезінтеграції суспільства. Під час комплексу трансформацій, які переживає сучасна Україна, проблема громадянської дії як найбільш інтенсивного прояву політичної участі громадян, спрямованої на вирішення нагальних питань, актуальна як для політологічного дослідження, так і для практичної площини політики. Творення громадянського суспільства, яке є визначальним завданням з огляду на європейські перспективи України, неможливе без актуалізації діяльнісного потенціалу громадських об'єднань, без впровадження у функціонування вітчизняної політичної системи механізмів прямого вираження позиції громадських груп та окремих громадян.

У другому підрозділі «Глобальна інтеграція як чинник радикалізації демократичних вимог громадянських дій» доведено, що місце громадянських дій у процесах демократизації детерміноване вимогами та радикалізмом населення, що залежать від етнічної специфіки. Етноментальною детермінантою демократизаційних процесів у країнах світу стала специфіка потреби в демократії, артикульована в тих, чи інших варіаціях. Досвід політичного розвитку країн Азії, Африки та Латинської Америки свідчить про те, що багато протестних громадянських дій за основну мають не встановлення демократії, а задоволення мотивів їх учасників. Проте за певних політичних умов сукупність систематичних і послідовних громадянських дій спричиняє демократизацію політичного режиму, як це сталося у Південно-Африканській республіці. Натомість обмеження громадянських дій і їх дискредитація в суспільному та громадському загалі Білорусії свідчать, що ментальні передумови в цій країні не дали змоги громадянській дії стати основою демократизаційного процесу.

Дані про розвиток громадянської дії в ЄС та США свідчать про те, що вона є фундаментальною основою політичних систем у цих регіонах світу. Громадянська дія стала основою формування органів влади Сполучених Штатів та країн ЄС шляхом «знизу догори», фактично влада не прислухається до певних вимог громадян, вона існує для задоволення нормативно-правовим вимогам. Тому громадянська дія є невід'ємною частиною політичного життя у США та ЄС. Громадянська дія функціонально забезпечує контроль і політичну конкуренцію, і в цьому полягає її сутність як постійного інституційно-процесуального компоненту політичної системи.

У третьому підрозділі «Громадянська самоорганізація в межах процесів демократизації політичної системи перехідного типу» встановлено, що емпіричні прояви громадянської активності в політичному полі перехідних країн Центральної та Східної Європи є основою для розгляду громадянської дії як одного з центральних явищ взаємодії політичної системи та суспільства. Аргументами на користь цієї тези є закритість технократичних політичних еліт, які виключають громадян із процесів прийняття рішень, висока соціальна ціна реформ у перехідних суспільствах, нерівномірність розподілу суспільного багатства в умовах фінансово-економічної кризи. Певні тенденції, характерні для «оксамитових революцій» у Польщі, Угорщині та Чехословаччині, проявилися в період «помаранчевої революції» 2004-го року. Разом із тим, подвійна природа сукупності акцій громадянської непокори, підтримки та вимог, яка має і політико-громадянську детермінацію, зумовила і вибіркове запозичення іноземного досвіду.

У четвертому розділі «Українська специфіка розвитку громадянського активізму в межах процесів демократизації політичної системи» розглянуто особливості європейської парадигми структурної та функціональної організації локального управління. Також приділено увагу впливу досвіду існування територіальних громад країн ЄС на реформаційний процес в Україні.

У першому підрозділі «Етапи розвитку та трансформація громадянської дії в сучасній Україні» доведено, що перебіг і специфіка розвитку української громадянської дії свідчать про те, що за останні двадцять років вона пройшла певний шлях прогресу і має відчутні здобутки. Разом із тим політична зрілість, ідеологічна та організаційно-структурна стійкість форм громадянської дії ще не досягли рівня розвинених демократичних суспільств. Формування громадянської дії, як каталізатора процесів, пов'язаних із проголошенням незалежності та державотворення, стало безпрецедентним кроком в історії України та проявом масової громадянської дії. Однак такі її риси, як спорадичність, спонтанність, відсутність чітко визначених цілей, напрямків політичного поступу, зумовили швидке згасання громадянської активності та затримку вироблення її сталих форм. Участь громадян в акціях, пов'язаних із підняттям прапора незалежності в різних адміністративно-територіальних одиницях України, прояви громадянської непокори, демонстрації типу «живий ланцюг», а також студентські голодування стали ознакою того, що в Україні є свідомі громадяни, здатні піти на політично мотивовані громадянські дії. Однак після розгортання пострадянських перетворень і розбудови національної державності громадянська дія швидко згорнулася і її політико-ідеологічний характер, спрямований на утвердження національної свідомості та політичної зрілості населення, був утрачений.

У другому підрозділі «Комунікаційний ефект громадянської дії в умовах політичного процесу сучасної України» увагу приділено політико-технологічним аспектам організації громадянських дій з урахуванням запланованого комунікаційного впливу.

У підрозділі зазначено, що політизація громадської діяльності на новітньому етапі політичного розвитку України не сприяла творенню громадянського суспільства, показала обмеженість суб'єктів громадянської дії та їх ангажованість політичними силами. Ці явища яскраво виявилися в кампанії виборів Президента України 2004-го року, коли сформувався алгоритм політичної акції громадянської дії, у якому провідну роль відіграють організаційне ядро, політичні інвестори і комунікаційні засоби. В умовах нерозвиненості політичної культури українського населення, неможливості об'єктивної політичної оцінки, відсутності вірогідної політичної інформації, критичного ставлення до подій інспірація політико-технологічних акцій громадянської дії нерідко зумовлює масові заворушення, політичні зміни, які використовують окремі політичні сили.

Стан громадянського суспільства в сучасній Україні також не дає підстав говорити про стабілізацію навичок позитивної громадянської дії у населення, оскільки в міжвиборчий період з 2005-го по 2010-й роки в Україні розгорнула свою діяльність велика кількість неурядових організацій, прямо пов'язаних із закордонними джерелами фінансування, що в цілому на тлі процесів політизації громадянської дії та використання її як інструменту цілеспрямованих політичних перетворень створюють низку загроз для національної безпеки.

У третьому підрозділі «Виклики та перспективи громадянської дії в умовах становлення української демократії» встановлено, що провідною тенденцією демократичної трансформації політичної системи України є втрата ініціативи національними громадянськими об'єднаннями через зростання ролі політичних інвесторів і активізацію діяльності закордонних донорських мереж та організацій. Також обґрунтовано, що небезпечним для національного політичного розвитку та стабільності є залучення окремих груп громадян, зокрема молоді до протестних дій, які мають неконтрольований розмахом, безвідповідальні політичні цілі та ідеологічну спрямованість, серед яких підрив національного миру, злагоди між соціальними групами й етнічними меншинами. Водночас загрозою національній безпеці є консервація стану громадянського суспільства на пасивному рівні, на якому невелика кількість неурядових структур монополізує ринок політичних вимог і пропозицій у боротьбі за громадську думку.

Усунення можливих загроз для громадського порядку і громадянського миру - це важливе завдання демократизації політичної системи сучасної України. На його виконання мають бути спрямовані спільні зусилля державних структур і громадських організацій. Система державного управління насамперед в особі правоохоронних органів має забезпечити контроль за діяльністю деструктивних, екстремістським чином налаштованих псевдогромадських утворень. Відзначено, що шляхами такого контролю є нагляд, моніторинг та аналіз статутної діяльності громадських об'єднань, особливо тих, які мають іноземні джерела фінансування. Іншим напрямком є реформування дозвільної системи щодо запланованих масових акцій громадянської дії та аналіз заявлених результатів із метою покарання тих суб'єктів громадянської дії, які порушують статут та норми права.

У висновках зазначено, що оптимальною формою впливу громадянської активності на процеси демократичної трансформації політичної системи є громадянські дії, які ґрунтуються на широкій участі громадян та представництві їх інтересів. Обґрунтовано підходи державної влади до ведення діалогу з громадянським суспільством із метою запобігання радикалізації суспільних настроїв, які виявляються в гострих акціях громадянської дії.

У зв'язку з цим на основі дослідженого матеріалу автор пропонує такі висновки.

1. Теоретико-методологічні засади вивчення та ідентифікації громадянської дії як чинника демократизації політичної системи базується на трьох ключових принципових положеннях. По-перше, громадянська дія є показником радикалізації громадянської думки та ступеня участі громадськості в політичному процесі. По-друге, громадянська дія виступає засобом відображення рівня розвитку громадянського суспільства. По-третє, аналіз доктринальних положень, які визначають сутність і тенденцію розвитку громадянського суспільства в межах сучасної політичної науки, засвідчує обмеженість ліберальної парадигми громадянської діяльності, яка визначає громадянський активізм виключно як позитивне явище, яке сприяє підвищенню рівня демократизації політичної системи.

2. Громадянські дії виступають чинником демократизації політичної системи в умовах, коли представництво політичної позиції окремих громадян і груп не забезпечує їх активної участі в ухваленні політичних і державних рішень тією мірою, яка б могла знизити рівень суспільного невдоволення, соціальної напруженості засобами політичної системи, які забезпечують її зв'язок із соціальним середовищем: політичною комунікацією, ідеологічним обґрунтуванням, якісно новими механізмами рекрутування політичних еліт.

3. Розгляд існуючих способів інтерпретації поняття та явища громадянської дії дає підстави для уточнення критеріїв його ідентифікації. Провідною тенденцією є тлумачення громадянської дії як особливого виду політичної діяльності, який відзначається масовою участю та широким діапазоном цілей таких заходів. Разом із тим, приналежність тих чи інших політичних подій до громадянських дій не завжди однозначна, в окремих випадках досить важко відрізнити акцію громадянського спрямування від дій у межах паблік рілейшенз та політичної маніпуляцієї. Критерієм приналежності громадянської дії до числа проявів активності громадян як суб'єктів політичного життя демократичного суспільства є мотивація індивідів і груп, індивідуальної та групової участі. Цей критерій значною мірою детермінований культурним тлом та політичною ситуацією, балансом сил між політичними силами, а також впливом зовнішніх чинників. Провідними критеріями ідентифікації громадянської дії є її масштаби та рівень проведення, кількість учасників і результати.

4. У ході дослідження встановлено, що громадянська дія, яка відбувається у формах громадських акцій, є інноваційною тенденцією політичного життя. Виявлено, що сучасне технологічне суспільство дає змогу розширювати політичну участь населення за рахунок індивідуальних і групових акцій громадянської дії. Водночас зворотним боком розгортання масових акцій громадянської дії є тенденція до політичного абсентеїзму, тобто уникнення більшою частиною населення участі в політичних подіях. Соціальний склад учасників громадянської дії свідчить про те, що політичний активізм дедалі більше стає сферою діяльності меншості населення.

5. На основі аналізу життєдіяльності політичних систем перехідного типу визначено, що громадянські дії виступають чинниками дестабілізації усталеного політичного ладу в умовах, коли політична влада втрачає зв'язок із населенням. Крім того, основним наслідком масових і тривалих акцій громадянської дії є делегітимація режиму через активне упереджене висвітлення його діяльності засобами масової інформації та поширення ними інформації про акції громадянської дії. Такі умови створюють підстави для швидкої зміни політичної ситуації.

6. У дисертації визначено, що оптимальним під кутом зору демократизації політичної системи проявом громадянської активності є громадянські дії, які ґрунтуються на свідомій участі громадян у трансформації політичної системи. Державна влада має знаходити консенсус з громадянським суспільством із метою запобігання радикалізації суспільних настроїв, які виявляються у масштабних акціях громадянської дії. Необхідний постійний моніторинг найбільш значущих і резонансних суспільних проблем, особливо проблем, пов'язаних із соціальною нерівністю. Дієвим засобом контролю та регулювання акцій громадянської дії є ізоляція громадських заходів від засобів масової інформації, а також контрдії державних агентств зв'язків з громадськістю. В умовах демократії підрозділи державного управління мають зробити більш гнучкими засоби своєї діяльності у контексті застосування політичних паблік рілейшенз.

9. Ступінь демократизації в контексті збільшення кількості акцій громадянської дії варіюється залежно від національних та етнічних умов. Аналіз громадянських дій політичного спрямування в різних регіонах світу показав, що вони відіграють провідну роль у демократизації переважно на початку демократичних перетворень. В умовах сталої демократії акції громадянської дії стають чинником підтримки рівня реалізації громадянських прав і свобод в тому чи іншому суспільстві. Від рівня доступу громадян до акцій громадянської дії (зборів, мітингів, демонстрацій тощо), залежить зовнішньополітичний імідж держави як демократичної за умов демократизаційних процесів.

10. У дисертації виявлено, що акції громадянської дії перебувають у тісному зв'язку із системами масової комунікації. Завдяки цьому вплив громадянської дії на політичну свідомість громадян постійно розширюється. У цих умовах громадянські дії розраховані на конкретну аудиторію і нерідко проводяться відповідно до існуючої структури засобів масової комунікації. Окремі комунікаційні заходи, зокрема такі, як ведення інтернет-щоденників і розміщення медіаматеріалів у мережі Інтернет, стають за характером та сутністю акціями громадянської дії, оскільки вони, по-перше, виражають громадянську позицію, по-друге, виконують волю окремого політичного суб'єкта, по-третє, не мають спрямованості на комерційну вигоду, по-четверте, не пов'язані з діяльністю держави.

Література

1. Пікалов С. В. Громадянська дія як проблема наукового дослідження: напрямки вивчення в межах українських гуманітарних наук / С. В. Пікалов // Політологічний вісник. Зб. наук. праць - К.: «ІНТАС», 2010. - Вип. 46. - С. 173 - 182.

2. Пікалов С. В. Громадянська непокора як особлива громадянська дія: філософські, правові та етичні засади застосування / С. В. Пікалов // Грані: наук.-теорет. і громадсько-політ. альманах. - 2010 - № 3 (71). - С. 107 - 110.

3. Пікалов С. В. Громадянська дія в контексті політичної участі: тенденції та можливості розвитку в умовах демократії / С. В. Пікалов //Філософія і політологія в контексті сучасної культури.Науковий журнал. - Д.: Вид-во Дніпропетр. ун-ту, 2010. - С.217 - 224.

4. Пікалов С. В. Громадянська дія: проблеми термінології та критерії ідентифікації як політичного явища / С. В. Пікалов // Гілея: науковий вісник : Зб. наук. праць. - К., 2010. - Випуск 42 (12) - С. 578 - 584.

5. Пікалов С. В. Громадянська дія як політичне явище: теоретичні засади дослідження / С. В. Пікалов // Вісник Дніпропетровського університету. Філософія. Соціологія. Політологія. - Вип. 16. - 2010. - С. 197 - 203.

6. Пікалов С. В. Громадянська дія як проблема наукового дослідження. / С. В. Пікалов // Матеріали першої міжнародної інтерактивної наукової конференції. - Дніпропетровськ, 2010. - С. 132 - 133.

Размещено на Allbest.ru