Безпека особи в транзитних суспільствах: політико-інституційний вимір

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Спеціальність 23.00.02 - Політичні інститути та процеси

Безпека особи в транзитних суспільствах: політико-інституційний вимір

Мельник Віталій Іванович

Львів 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі теорії та історії політичної науки філософського факультету Львівського національного університету імені Івана Франка (Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України).

Науковий керівник: кандидат політичних наук, доцент Угрин Леся Ярославівна, Львівський національний університет імені Івана Франка, доцент кафедри теорії та історії політичної науки

Офіційні опоненти: доктор політичних наук, професор Круглашов Анатолій Миколайович, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, завідувач кафедри політології та державного управління

кандидат політичних наук, доцент Романюк Наталія Андріївна, Львівський національний університет імені Івана Франка, доцент кафедри країнознавства і міжнародного туризму

Захист відбудеться 31 березня 2011 р. о 12.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д35.051.17 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79001, м. Львів, вул. Університетська 1, ауд. 301.

Із дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: м. Львів, вул. Драгоманова, 5.

Автореферат розіслано 22 лютого 2011 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О. М. Сорба

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. У різних вимірах безпека є неодмінною умовою буття будь-якої особи. Від якісного вирішення проблеми безпеки залежить життя і окремої людини, й існування цивілізації на земній кулі. На сучасному етапі трансформації світових відносин потрібна така форма співпраці усіх суб'єктів реалізації й забезпечення безпеки особи, яка дозволила б досягти її найвищого рівня. Водночас безпека кожної особи на сучасному етапі перебуває у невизначеному стані: держава більше не здатна захищати кожну людину повною мірою, але водночас і не може, як було досі авторитарними методами примушувати її, обмежувати її безпеку; міжнародні організації, попри щораз більший вплив, також ще не здатні охопити усю сферу безпеки особи, як неспроможна це зробити і сама людина. Це несе певні загрози безпеці особи, бо велика кількість суб'єктів, їх різні та інколи ще не повністю визначені права, обов'язки та можливості не дозволяють досягти найвищого рівня безпеки, але водночас і не дозволяють одному суб'єктові реалізації безпеки особи диктувати свою волю, визначати основні пріоритети, а такі обставини забезпечують певну форму плюралізму та відсутність загрози авторитарного впливу. Викладене зумовлює потребу переосмислити традиційні підходи до забезпечення безпеки, безпеки особи зокрема, в основі яких етатистські засади та визначення жорсткої ієрархії загроз.

Варто також зазначити, що в Україні ця проблематика недостатньо вивчена, немає комплексних досліджень, оскільки більше уваги вчені приділяють проблематиці національної безпеки. Західні дослідження питання безпеки особи зосереджуються в основному на дослідженнях сталого розвитку, стабільних демократій, а також проблематики безпеки особи в діяльності держав на міжнародній арені, міждержавних організацій, зокрема ООН. Такі дослідження більше стосуються практичних кроків у сфері реалізації безпеки особи, теоретичні обґрунтування та концептуалізація проблем такої діяльності потребують подальшого розвитку.

Мета роботи - дослідження безпеки особи (human security) в транзитних суспільствах через політико-інституційні механізми в контексті глобальних трансформацій.

Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

- дослідити безпеку особи як соціально-політичне явище, її історико-методологічні аспекти, поняття, структуру;

- виявити динаміку безпеки особи в контексті глобальних трансформацій та її особливості у транзитних суспільствах;

- конкретизувати систему загроз, небезпек, ризиків та викликів безпеці особи в умовах глобальних трансформацій та суспільств, що трансформуються;

- з'ясувати політико-інституційні механізми забезпечення безпеки особи та їхні особливості у транзитних суспільствах;

- виявити особливості взаємодії державних, міжнародних та громадських організацій в контексті реалізації безпеки особи та інституційні механізми удосконалення їх діяльності у відповідній сфері;

- визначити основні шляхи вдосконалення процесу забезпечення безпеки особи в сучасних умовах у суспільствах транзитного типу.

Об'єктом дисертації є безпека особи в транзитних суспільствах, а предметом - політико-інституційний вимір та основні засади забезпечення безпеки особи в транзитних суспільствах.

Вибір методології та методів дослідження зумовлений метою та завданнями дисертаційної роботи, прагненням комплексно проаналізувати сформульовану проблему. Методологічною основою дослідження є конструктивізм (А. Вендт, О. Вевер, Н. Онаф), який дозволив проаналізувати поряд з традиційними загрозами, вплив на безпеку особи та її реалізацію соціокультурних чинників, передовсім ідентичностей, цінностей, норм, простежити процеси їх актуалізації через включення до системи політичного дискурсу на основі засад теорії сек'юритизації (О. Вевер). Це дало змогу сформулювати основні передумови, принципи реалізації безпеки особи в контексті сучасних тенденцій глобального розвитку та соціально-політичних трансформацій транзитних суспільств.

Досліджувану проблему потрактовано в контексті концепту human security (безпека особи), сформованого в рамках досліджень західних учених (Л. Ексуорті, Т. Терріф, С. Крофт, Л. Джеймс, П. Морган, С. Сміт, К. Буз) та інституціоналізованого у програмних рішеннях ООН.

Розуміння важливості ролі інституцій як сукупності правил, норм, цінностей, що визначають поведінку та взаємодії суб'єктів у транзитних суспільствах та впорядковують взаємодію міжнародних акторів у сфері безпеки особи, зумовило звернення до теоретичних засад неоінституціоналізму (Д. Норт, Дж. Марч, Й. Олсен). Аналіз вказаних проблем у суспільствах, розвиток яких позначається системними суспільно-політичними трансформаціями, кризами ідентичностей, процесами інституціалізації та деінституціоналізації нових правил та норм, що зумовлюють нестабільність, непевність їх розвитку, слабкість держави та формують додаткові загрози безпеці особи, визначив також використання в дисертаційному дослідженні методології теорії транзиту.

Для реалізації поставлених завдань було використано передовсім загальнонаукові методи - системний, історичний та порівняльний. Зокрема, системний метод дав змогу розглянути механізм реалізації безпеки особи як організаційно-інституційної системи. За допомогою історичного методу досліджено витоки й особливості концепції безпеки особи. Порівняльний метод допоміг з'ясувати особливості формування передумов реалізації безпеки особи в транзитних суспільствах та в період глобальних трансформацій. Обрані методи дозволили комплексно охарактеризувати не лише об'єкт та предмет дослідження, але й з'ясувати зміст і функції широкого кола політологічних проблем.

Наукова новизна зумовлена вибором предмета і об'єкта дослідження. В межах дослідження отримано такі наукові результати, які характеризуються новизною і є логічним вирішенням поставлених у роботі завдань:

Вперше:

- в українській політологічній літературі на основі методології конструктивізму та неоінституціоналізму комплексно досліджено політико-інституційний вимір безпеки особи у транзитних суспільствах в контексті глобальних та суспільно-політичних трансформацій;

- це дало змогу визначити особливості інституційного механізму реалізації безпеки особи в транзитних суспільствах, які полягають: у поєднанні ієрархічного етатистського принципу безпеки з мережевим, що забезпечує особі вбудованість у систему громадських та транснаціональних комунікацій, які визначаються взаємозалежністю та солідарністю при реалізації безпеки особи, повністю не контролюються державою і можуть впливати на неї; у відсутності сталої ієрархії загроз та пріоритетів безпеки, які модифікуються дискурсивними практиками та політичними технологіями, що може бути передумовою їх сек'юритизації; у домінуванні неформальних, часто ситуаційних інституцій на національному рівні у гарантуванні безпеки особи, що пов'язано з деінституціоналізацією декларованих демократичних прав і свобод особи в неконсолідованих суспільствах;

- обґрунтовано тенденцію підвищення ролі інститутів та норм громадянського суспільства й міжнародних неурядових організацій і, відповідно, норм та принципів міжнародного права у забезпеченні безпеки особи в транзитних суспільствах, яка корелюється з глобальними тенденціями делегування суверенітету держави на локальний та наднаціональний рівні.

Уточнено:

- поняття “безпека особа”, яке характеризує індивідуальний вимір безпеки. Запропоновано авторське визначення безпеки особи як стабільного стану надійної захищеності інтересів особи, її прав, цінностей та ідентичностей від небезпек, загроз, ризиків та викликів, як умов збереження і розвитку потенціалу особи та її здатності до ефективної діяльності в суспільно-політичній та інших сферах;

- основні загрози, виклики та ризики для безпеки особи, зокрема визначено нові нетрадиційні загрози в транзитних суспільствах, серед яких неефективність національних урядів, їх ресурсна залежність, нездатність відповідати на глобальні загрози та виклики (зокрема погіршення стану природного середовища, неконтрольована міграція, тероризм, інформаційні війни, поширення інфекційних захворювань тощо), неконсолідованість суспільства, відсутність суспільної згоди та ефективних інституційних інструментів забезпечення прав і свобод особи;

- основні чинники впливу на безпеку особи, серед яких: внутрішні (психофізичний стан; рівень освіти (знання); традиції; цінності, ідеали, переконання; потреби та інтереси тощо); зовнішні (внутрішньодержавні: чинники стану суспільства і взаємодії особи та суспільства; чинники стану держави та взаємодії особи і держави; глобальні: чинник глобальних проблем; чинник глобальних інституцій; чинник глобальних процесів). Визначено важливе значення в актуалізації проблем безпеки особи в глобалізованому світі тенденцій гуманізації міжнародних відносин, зростання ролі гуманітарних проблем та впливу принципів міжнародного права у внутрішній та міжнародній політиці держав, зростання міжнародно-політичної суб'єктності та індивідуалізації особи;

- роль соціокультурних чинників безпеки особи, передовсім ідентичності в умовах глобальних і суспільно-політичних трансформацій та нестабільності, що зумовлюється суб'єктивним сприйняттям стану безпеки чи загроз загалом. Обґрунтовано, що ідентичність є: важливим об'єктом безпеки особи; опосередковує сприйняття загроз та ризиків для безпеки особи або стає основою їх конструювання; чинником структурування загроз та визначення пріоритетів у формуванні механізму реалізації безпеки особи; основою для прийняття консенсусних рішень у сфері забезпечення безпеки особи. Визначено, що транзитні суспільства характеризуються кризою ідентичності, її відносним і релятивним характером, і як наслідок - кризою традиційних зв'язків особи і держави, традиційних моделей лояльності і, відповідно, більшою орієнтацією особи на локальні та субнаціональні (транснаціональні) інституційні рівні забезпечення безпеки;

- основні критерії безпеки особи, найважливішими серед яких є якість життя і можливості самореалізації і розвитку особи; а також принципи забезпечення безпеки особи: принцип балансу інтересів та взаємної відповідальності особи, суспільства, держави та міжнародного співтовариства; принцип комплексності; законності та правового гарантування безпеки особи; принцип гнучкості та мобільності; принцип запобігання загрозам, небезпекам та ризикам; принцип відкритості при забезпеченні безпеки особи.

Отримало подальший розвиток:

- положення про загострення дилеми безпеки та свободи особи через актуалізацію нових загроз і викликів, зокрема тероризму, інформаційного насилля, глобальних епідемій, поширення наркоторгівлі і торгівлі людьми. Вони зумовлюють об'єктивну неможливість створити систему безпеки особи без обмеження її свободи, яка є одним з основних критеріїв безпеки; в неконсолідованих суспільствах ця суперечність може посилювати авторитарні тенденції і бути загрозою правам і свободам громадян, політичним насамперед;

- обґрунтування положення, що першочерговими напрямками в реалізації безпеки особи в транзитних суспільствах є інституціоналізація громадянського суспільства на основі мережевих принципів взаємодії, а саме: самоорганізації, кооперації, формування та примноження соціального капіталу; конструювання спільної ідентичності учасників мережевої взаємодії на основі спільних цінностей, норм, культури; а також інститутів, норм та цінностей глобального громадянського суспільства.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів. Положення, викладені в дисертації, допоможуть краще зрозуміти процеси формування сфери безпеки особи, зокрема в Україні, з'ясувати її роль у політичному розвитку суспільства, країни, а також кожної особи. Одержані результати можуть бути використані як теоретична основа для подальших досліджень безпеки особи, механізмів її реалізації і, зокрема, політичних аспектів безпеки особи. Окрім того, теоретичні висновки дослідження можна використати в лекціях з політології, у спецкурсах, для написання підручників, посібників чи монографій.

Викладені положення, теоретичні висновки і узагальнення можуть застосовувати державні та громадські організації, особи під час побудови безпекових стратегій, взаємодії з державними інститутами та міжнародними організаціями у сфері реалізації безпеки особи.

Апробація результатів дисертації. Основні ідеї та результати дисертаційного дослідження апробовано у формі доповідей на наукових конференціях: “Політична наука в Україні: стан і перспективи” (10 травня 2007 р., м. Львів: ЛНУ імені Івана Франка); Звітна наукова конференція філософського факультету Львівського національного університету імені Івана Франка (лютий 2007 р., м. Львів); Звітна наукова конференція філософського факультету Львівського національного університету імені Івана Франка (лютий 2008 р., м. Львів); Звітна наукова конференція філософського факультету Львівського національного університету імені Івана Франка (лютий 2009 р., м. Львів); Всеукраїнська науково-практична конференція “Україна-НАТО: регіональний вимір” (6 грудня 2008 р., м. Львів); Всеукраїнська наукова конференція “Методологія політичної науки” (19 грудня 2008 р., м. Львів). Результати дослідження були обговорені на засіданнях кафедри теорії та історії політичної науки Львівського національного університету імені Івана Франка.

Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано 4 статті в наукових виданнях, визнаних ВАК України як фахові для політичних наук.

Структура роботи зумовлена метою, завданнями, об'єктом і предметом дослідження та обраною методологією. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, десяти підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Обсяг основної частини дисертації становить 189 сторінок, список використаних джерел -16 сторінок (238 найменувань).

2. Основний зміст дисертації

безпека особа суспільство громадський

У “Вступі” обґрунтовано актуальність, розкрито ступінь наукової новизни дослідження проблеми, визначено об'єкт і предмет дослідження, наукову мету та завдання, методологічну основу дисертації, її теоретичне і практичне значення, наведено дані про апробацію результатів дослідження.

У розділі 1 “Теоретико-методологічні засади дослідження безпеки особи”, що складається з трьох підрозділів, висвітлено стан та основні напрямки сучасних наукових досліджень окресленої проблеми, здійснено аналіз основних публікацій на цю тему, систематизовано напрацювання, що стосуються безпеки особи в політологічній науці, визначено методологічні моделі та принципи дослідження безпеки особи.

У підрозділі 1.1 “Історичні етапи дослідження проблематики безпеки” розглянуто основні етапи становлення та розвитку поглядів на безпеку (зокрема і на безпеку особи) в історичній ретроспективі, узагальнено основні напрями та способи визначення місця і ролі безпеки в державному, суспільному житті та житті кожної особи. У результаті проведеного дослідження виокремлено такі етапи у вивченні безпеки: безпека як філософське поняття, розгляд безпеки через національну безпеку та етап актуалізації проблематики безпеки особи.

Значну увагу звернуто на появу та еволюцію концепції національної безпеки та місце безпеки особи в теоретичних побудовах її представників. Виділено також основні джерела українських теорій безпеки. Перш за все, це - західні теорії, що опираються на традиційні парадигми реалізму, лібералізму і глобалізму, а також постпозитивізм. Друге джерело - це українські політологічні теорії (В. Липинський, Д. Донцов та ін.).

Зазначено, що на сучасному етапі суспільного розвитку потрібно приділяти більше уваги не безпеці держав, а громадянським правам та рівності в розподілі ресурсів, охороні навколишнього середовища й охороні здоров'я, а також безпеці і розвитку окремого індивіда (інакше кажучи - безпеці особи).

У підрозділі 1.2 “Стан наукового дослідження безпеки особи” наголошено, що тематика безпеки особи є недостатньо дослідженою в українській науці й опирається переважно на ідеї західної та російської наукової думки. Зазначену проблему вивчали зарубіжні західні і російські політологи, державні діячі, серед яких: Т. Терріф, С. Крофт, Л. Джеймс, П. Морган, Д. Балуєв, Л. Ексуорті, Ю. Фененко, С. Сміт, К. Буз, Б. Бузан та ін.

Досліджено також роль міжнародного співтовариства, міжнародних організацій, зокрема ООН у розвитку концепції безпеки особи.

Визначено основні підходи до розуміння безпеки, а саме: концепція, що розглядає безпеку особи як теорію, що походить з необхідності реалізації основних потреб людини; “інтервенціоністське трактування” безпеки особи, що звертає основну увагу на взаємодію особи та держави у сфері безпеки; модель розвитку в концепції безпеки особи трактує розвиток як фундамент, основу для існування людини, її самореалізації, а основні підстави для розвитку повинна забезпечити безпека особи; підхід, що розглядає появу концепції безпеки особи як наслідок зміщення акцентів у забезпеченні національної безпеки з традиційних на нетрадиційні загрози.

У підрозділі 1.3 “Теоретичні засади конструктивізму та неоінституціоналізму як основа дослідження безпеки особи у транзитних суспільствах” акцентовано увагу на те, що одним із найважливіших напрямів дослідження безпеки загалом і безпеки особи зокрема є конструктивізм (А. Вендт, О. Вевер, Н. Онаф та ін.). Конструктивісти наголошують‚ що дії міжнародних акторів зумовлені сприйняттям ними інших акторів й очікуваннями щодо поведінки останніх. Саме сприйняття інших є, на думку цієї групи авторів, визначальним для формулювання цілей та інтересів міжнародних акторів, а отже, уявлення про безпеку змінюють саму структуру безпеки і ведуть до нової моделі безпеки. Концепція сек'юритизації дала змогу дослідити безпеку особи в динаміці: як процес, за допомогою якого в політичному співтоваристві конструюється розуміння і ставлення до чого-небудь як загрози особі; коли будь-який конфлікт, небезпека, ризик набуває характеру проблеми безпеки. А також як процес, що вимагає закликати до невідкладних і виняткових заходів, спрямованих на те, щоб подолати відповідну загрозу, небезпеку чи виклик безпеці особи.

Зі свого боку, неоінституціоналізм (Д. Норт, Дж. Марч, Й. Олсен) дав змогу дослідити взаємозв'язок трансформацій інституційної системи транзитних суспільств, проаналізувати роль формальних і неформальних правил, їхню взаємодію в процесі реалізації безпеки особи. Норми, процедури, принципи та цінності розглянуто як інституції, що формують правила, які обмежують і мотивують діяльність суб'єктів політики, зумовлюючи рамки та стандарти політичної поведінки.

Розкрито також основні сучасні політологічні концепції, які відіграють значну роль у формуванні та подальшому розвитку концепції безпеки особи. Йдеться, зокрема, про теорії глобалізації (Г. Терборн, Р. Робертсон, Е. Гідденс, Л. Склер, У. Бек, З. Бауман), мережевого (М. Кастельс, А.-М. Слотер) та інформаційного (М. Кастельс, М. Порат, Дж. Нейсбітт, Т. Стоуньєр, Р. Жірарде, У. Бек) суспільства.

У розділі 2 “Сутність та основні виміри безпеки особи”, що складається з трьох підрозділів, досліджено аспекти безпеки особи, розглянуто основні підходи до розкриття сутності поняття “безпека особи”, розкрито структуру безпеки особи та основні її чинники, а також особливості реалізації безпеки особи в умовах сучасних глобальних трансформацій.

У підрозділі 2.1 “Поняття та основні аспекти безпеки особи” з'ясовано та досліджено різні підходи до визначення суті безпеки особи, її специфіки, проаналізовано та систематизовано теоретичні погляди до визначення поняття “безпека особи”, уточнено саме поняття “безпека особи”.

Безпека особи передбачає не лише фізичний захист кожної людини (“безпека людини”) чи завдання виживання і безпеки людства (“людська/глобальна безпека”), а реалізацію здатності кожної людини до повноцінного життя та забезпечення відповідних умов для цього з боку самої людини, громадських організацій, суспільства, а також держави, міжнародного співтовариства, міжнародних організацій тощо.

Безпеку особи розглянуто як стабільний стан надійної захищеності життєвоважливих інтересів особи, її прав та цінностей від небезпек, загроз, шкідливих впливів (фізичного, духовного, майнового, інформаційного, соціального, економічного, політичного, екологічного, військового тощо) за умов збереження і розвитку потенціалу особи та її здатності до ефективної діяльності в усіх сферах.

Концепція безпеки особи також охоплює поняття свободи, яка засновується на таких умовах, які дозволяють кожній особі жити, не обмежуючи інтереси інших. Свобода була і є важливим елементом безпеки, свобода виступає критерієм безпеки, і загрози свободі є частиною загроз безпеці. Стверджується, що свобода в поєднанні із загрозами та ризиками може призвести до значного рівня небезпеки, так само як і безпека без такого елемента, як свобода. Будь-якій особі потрібна і свобода, і безпека, а неможливість повного забезпечення обох цінностей вимагає досягнення компромісу, який ґрунтувався б на раціональному виборі індивіда.

У підрозділі 2.2 “Основні елементи безпеки особи” розкрито систему безпеки, її структуру, основні чинники, що впливають на рівень безпеки особи, проаналізовано основні елементи відповідної структури.

Дисертант розкриває проблематику безпеки особи через дійсні або потенційні небезпеки, загрози і ризики. “Небезпека” визначається як об'єктивна можливість негативного впливу на особу, внаслідок якого їй може бути заподіяно який-небудь збиток, шкоду, що погіршує її стан, це надає її розвитку небажаної динаміки або параметрів. Небезпеки розрізняють щодо їх джерел, об'єктів їх впливу, рівнів (ступенів) небезпеки. За рівнем (розмахом і масштабами можливих негативних наслідків) небезпеки можуть бути: міжнародні (глобальні й регіональні), національні, локальні і обмежені (для окремих груп, особистостей). Загроза має високий ступінь загострення, виходить із конкретного джерела, що має реальну можливість і намір діяти, адресована конкретному об'єктові. Застосовано класифікацію загроз безпеці особи за такими параметрами; за місцем виникнення; за ступенем небезпеки; за можливістю здійснення; за масштабами здійснення; за тривалістю дії; за сферою спрямування; за ставленням до них; за характером спрямування.

Розглянуто також поняття “виклик” та “ризик”. Поняття “виклик” ідентифіковано як проблему (сукупність однорідних, близьких проблем), що з певних причин одержала на якомусь відрізку часу сильне звучання й загострено сприймається політичною елітою, суспільством, водночас має важливе, пріоритетне значення для безпеки особи. Ризик - це можливість виникнення несприятливих і небажаних наслідків діяльності самого суб'єкта. Це пов'язано з тим, що поняття “ризик” є важливою складовою людської діяльності, коли існує невпевненість у результатах того чи іншого рішення, процесу.

Визначено основні чинники безпеки особи, що можуть свідчити і про зміцнення, і про послаблення її рівня. Виокремлено такі їхні типи: внутрішні (психофізичний стан; рівень освіти (знання); традиції; цінності, ідеали, переконання; потреби та інтереси тощо); зовнішні (внутрішньодержавні: чинники стану суспільства та взаємодії особи та суспільства; чинники стану держави та взаємодії особи та держави; глобальні: чинник глобальних проблем; чинник глобальних інституцій; чинник глобальних процесів).

Звернуто увагу на нетрадиційні загрози в транзитних суспільствах, серед яких: нестабільність суспільств, що трансформуються, їх неконсолідованість, відсутність ефективних інституційних інструментів забезпечення прав і свобод особи, неефективність внутрішньої політики національних урядів, їх ресурсна залежність, нездатність відповідати на глобальні загрози та виклики (погіршення стану природного середовища, інформаційні війни, неконтрольована міграція, тероризм, глобальні епідемії тощо).

У підрозділі 2.3 “Безпека особи в контексті сучасних глобальних змін” наголошено, що сучасні глобальні трансформації несуть значну кількість загроз безпеці особи і водночас надають кожній конкретній особі щораз більше можливостей для реалізації власного потенціалу і забезпечення власної безпеки.

Стверджується, що процеси глобалізації призводять до змін у найважливіших інститутах сучасної цивілізації: змінюється роль держави, трансформуються цінності та засади суспільного життя, зростає статус особи та її роль у світі; із зростанням світової комунікації, локальних та регіональних взаємозв'язків, що набувають глобального звучання, зростає значення принципу мережевості, збільшується вільний обіг інформації, що скасовує ієрархічні та бюрократичні засади процесу реалізації безпеки особи.

У розділі 3 “Політико-інституційні засади забезпечення безпеки особи у транзитних суспільствах” розкрито сутність механізму забезпечення безпеки особи, досліджено інститут держави з огляду на його обмеженість у забезпеченні безпеки особи, з'ясовано особливості безпеки особи в транзитних суспільствах та розглянуто роль громадянського суспільства і міжнародних інститутів у забезпеченні безпеки.

У підрозділі 3.1 “Основні засади механізму забезпечення безпеки особи” уточнено основні завдання механізму забезпечення безпеки особи, сформульовано принципи реалізації безпеки особи та визначено основні показники (індикатори, критерії) рівня безпеки особи.

Розкрито основні завдання механізму забезпечення безпеки особи: визначення головних принципів забезпечення безпеки особи; формулювання та наповнення реальним, практичним змістом основних показників (критеріїв, індикаторів) рівня безпеки особи; теоретична та практична розробка основних підходів до створення системи забезпечення безпеки особи на глобальному та державному рівні; визначення та врахування основних передумов реалізації безпеки особи (зокрема глобалізація, транзитний етап в період існування держав, трансформація системи цінностей, поширення процесів демократизації, розмивання ідентичності тощо).

Запропоновано основні принципи реалізації: пріоритет цінності особи над суспільною безпекою, національною чи міжнародною безпекою тощо; принцип балансу інтересів особи, суспільства і держави; наукова основа у визначенні заходів та механізмів забезпечення безпеки особи та під час аналізу і прогнозування загроз, небезпек та ризиків щодо особи; принцип комплексності у забезпеченні безпеки особи; принцип рівності людей у забезпеченні їх безпеки; принцип законності та правової забезпеченості при реалізації безпеки особи; принцип гнучкості та мобільності; принцип взаємної відповідальності особи, суспільства, держави і міжнародного співтовариства; принцип запобігання загрозам, небезпекам та ризикам; принцип адекватності заходів забезпечення безпеки особи; принцип конкретності; принцип відкритості при забезпеченні безпеки особи.

Визначено основні критерії безпеки, серед яких: якість життя, свобода, можливість самореалізації особи та її розвитку. Критерії класифіковано відповідно до сфер забезпечення безпеки: загроз економічній безпеці, екологічній безпеці, здоров'ю, загроз політичній безпеці, культурній і суспільній безпеці, глобальних загроз безпеці.

У підрозділі 3.2 “Інституційні механізми та їх обмеженість у забезпеченні безпеки особи” розкрито роль сучасної держави в забезпеченні безпеки особи та досліджено основні перешкоди й обмеження діяльності держави у цій сфері, розглянуто інші традиційні інституційні механізми реалізації безпеки особи.

Стверджується, що наслідками процесу глобалізації є зменшення і трансформація традиційної ролі держави, і у внутрішній політиці, і в міжнародних відносинах. Динаміка процесів глобалізації призводить до того, що можливості національної держави обмежуються такими тенденціями, як формування міжнародних фінансових ринків, глобалізація бізнесу і капіталу, поява глобальних відкритих інформаційних мереж, самовизначення нових націй, мобільність населення, що різко збільшилася, наддержавний характер багатьох загроз безпеці людини (особи), глобальні проблеми сучасності тощо.

Держави в умовах глобалізації характеризуються кризою ідентичності, традиційних зв'язків особи і держави, моделей лояльності і, відповідно, більшою орієнтацією особи на локальні та субнаціональні (транснаціональні) інституційні рівні забезпечення безпеки.

На думку автора, сучасна держава для збереження свого значення у процесі функціонування має зняти суперечність щодо ідентичності, багаторівневої ідентифікації індивіда через надання йому можливості множинного самовираження, права одночасного перебування в різних соціальних ролях і референтних групах, мережах та спільнотах.

У підрозділі 3.3 “Особливості безпеки особи в транзитних суспільствах” на основі дослідження транзитних суспільств визначено основні їхні особливості, що перешкоджають реалізації безпеки особи.

Це, зокрема: нестійкість, нерівномірність соціальних процесів, що протікають в транзитному суспільстві; транзитне суспільство має яскравий тимчасовий характер, відповідно і система безпеки особи цього періоду не може бути розрахована на період, тривалість якого перевищить тривалість самого транзиту; процеси соціальної маргіналізації; проблема соціальної аномії, що вміщує відсутність чіткої системи соціальних норм, цінностей, порушення єдності суспільства та культури, неконсолідованість, кризу ідентичності; транзитне суспільство характеризується побутуванням значної кількості міфів, і щодо минулого, і щодо сучасності та майбутнього суспільства, а це, своєю чергою, обмежує можливості щодо адекватного аналізу загроз, небезпек та ризиків у сфері безпеки особи.

У підрозділі 3.4 “Роль та значення громадянського суспільства та міжнародних інститутів у забезпеченні безпеки особи” досліджено роль громадянського суспільства та міжнародних неурядових громадських організацій, побудованих на принципах мережевої взаємодії у забезпеченні безпеки особи, розкрито основні функції громадянського суспільства в цьому процесі.

Однією з найпоширеніших форм взаємодії осіб у суспільстві для реалізації власних прав і свобод, зокрема і для забезпечення безпеки особи, є громадські організації, що, існуючи часто у мереженій формі, утворюють громадянське суспільство, яке, зі свого боку, є потужним чинником впливу на суспільно-політичний процес у країні.

Запропоновано такі ознаки мережевих громадських організацій у сфері безпеки особи: взаємозв'язаність і безперервна комунікація; включеність - кожен учасник мережі повинен постійно бути включеним у діяльність мережі; рівноправ'я - кожна людина приходить у мережу вільною і рівною в правах з іншими; відносна свобода входу-виходу в мережу; набір цінностей та інтересів, що їх розділяють усі члени мережі; орієнтація на результат і високу ефективність; адаптивність до змін зовнішнього і внутрішнього середовища; здатність до самоорганізації і саморегуляції; горизонтальна організація - відсутність єдиного центру або поліцентричність. Розглянуто такі функції мереж у сфері безпеки особи: забезпечення неформальних зв'язків; формування та примноження соціального капіталу; забезпечення ресурсами; формування ідентичності; реалізація безпеки (захисту) члена мережі.

Роль і значення громадянського суспільства і громадських організацій для безпеки особи визначається їх здатністю виконувати функції, що стосуються реалізації безпеки особи: виділення стратегічних проблем та можливих загроз для суспільного розвитку, пошук пріоритетних напрямів їх вирішення та аналіз можливих сценаріїв їх вирішення; дослідження поточних політичних проблем та розробка рекомендацій стосовно їх вирішення; незалежна експертиза законопроектів, урядових програм, владних рішень, міжнародних угод; співробітництво з державними установами в укладанні стратегічних документів розвитку країни та, зокрема, безпекової сфери суспільного життя; розробка та публічна презентація законопроектів і стратегічних документів альтернативних офіційним; дослідження громадської думки та динаміки суспільних настроїв; залучення людей до процесу обговорення проблем безпеки особи; реалізація безпеки особи через спільну діяльність у різних сферах; формування суспільної довіри, досягнення загальногромадянського миру і згоди; формування громадської думки і вплив на неї, розвиток громадянської самосвідомості; захист прав, свобод та інтересів особи, громадянського суспільства; захист особи і суспільства від інтересів різних державних структур і держави загалом; тиск на державу з метою змусити її ефективно відстоювати саме національні інтереси, інтереси особи і суспільства; допомога державі в реалізації життєвоважливих інтересів особи та суспільства; сприяння стабільності в державі і суспільстві, гармонізації інтересів різних соціальних груп і знаходження балансу інтересів тощо.

Стверджується, що функції глобального громадянського суспільства, нерозривно пов'язані з його сутнісними характеристиками. Насамперед, люди зможуть через посередництво такої інституції артикулювати власні інтереси, інтереси широких верств населення, що формуються під впливом глобалізації. Артикуляція інтересів має супроводжуватись виробленням пропозицій щодо шляхів вирішення проблем, пов'язаних з безпекою і розвитком людини (особи) і суспільства, а також проведенням демократичного громадського контролю щодо безпеки особи.

Висновки

За результатами дослідження політико-інституційного виміру безпеки особи у транзитних суспільствах отримано такі висновки:

1. Серед основних трактувань безпеки особи виділяють такі: концепція, що розглядає безпеку особи як теорію, що походить з необхідності реалізації основних потреб людини; “інтервенціоністське трактування” безпеки особи звертає основну увагу на взаємодію особи та держави у сфері безпеки; модель розвитку в концепції безпеки особи закономірно трактує розвиток як фундамент, основу для існування людини, її самореалізації, а основні підстави для розвитку має забезпечити безпека особи; підхід, що розглядає появу концепції безпеки особи як наслідок зміщення акцентів у забезпеченні національної безпеки з традиційних на нетрадиційні загрози. У рамках цього підходу стверджується про необхідність змін, трансформацій у системі безпеки у зв'язку із нетрадиційними загрозами та небезпеками.

2. Безпека особи виступає як стабільний стан надійної захищеності життєвоважливих інтересів особи, її прав та цінностей від небезпек, загроз, шкідливих впливів (фізичного, духовного, майнового, інформаційного, соціального, економічного, політичного, екологічного, військового тощо) за умов збереження і розвитку потенціалу особи та її здатності до ефективної діяльності в усіх сферах.

3. Відповідно до класифікації рівнів безпеки за об'єктами забезпечення виокремлено безпеку особи, безпеку суспільства, держави (національна безпека) та міжнародну безпеку. Проте така класифікація за зростанням масштабів об'єкта безпеки не вказує на ієрархічність наведених рівнів. Вони є рівними за значенням, проте на певних етапах людської історії більшого значення набуває той чи інший рівень.

4. Виділено такі типи чинників, що впливають на стан безпеки особи: внутрішні (психофізичний стан; рівень освіти (знання); традиції; цінності, ідеали, переконання; потреби та інтереси тощо); зовнішні (внутрішньодержавні: чинники стану суспільства та взаємодії особи і суспільства; чинники стану держави та взаємодії особи і держави; глобальні: чинник глобальних проблем; чинник глобальних інституцій; чинник глобальних процесів).

5. Сучасний період в історії людства, а саме глобалізація, розширює можливості для підвищення якості життя й розвитку людини, але в той же час вона створює нові загрози безпеці особистості й підсилює вже наявні. Серед важливих ефектів глобалізації, що впливають на людину, можна виділити такі: змінюється роль держави, трансформуються цінності та засади суспільного життя, зростає статус особи та її роль у світі.

6. Забезпечення безпеки особи повинно будуватися на базових принципах і засадах, дотримуючись яких, можна гарантувати безпеку особи і на їх основі сформулювати певні напрями діяльності. Серед них, зокрема, виділено: пріоритет цінності особи; принцип балансу інтересів особи, суспільства і держави; наукова основа у визначенні основних заходів та механізмів реалізації безпеки особи; принцип комплексності у забезпеченні безпеки особи; принцип рівності людей у реалізації їх безпеки; принцип законності та правової забезпеченості при реалізації безпеки особи; принцип гнучкості та мобільності; принцип взаємної відповідальності особи, суспільства, держави і міжнародного співтовариства; принцип запобігання загрозам, небезпекам та ризикам; принцип відкритості при забезпеченні безпеки особи.

7. Роль і значення громадянського суспільства і громадських організацій для безпеки особи визначаються їх здатністю виконувати функції, що стосуються реалізації безпеки особи: виділення стратегічних проблем та можливих загроз для суспільного розвитку, пошук пріоритетних напрямів їх вирішення та аналіз можливих сценаріїв їх вирішення; дослідження поточних політичних проблем та розробка рекомендацій стосовно їх вирішення; незалежна експертиза законопроектів, урядових програм, владних рішень, міжнародних угод; співробітництво з державними установами в укладанні стратегічних документів розвитку країни та, зокрема, безпекової сфери суспільного життя; розробка та публічна презентація законопроектів і стратегічних документів альтернативних офіційним; дослідження громадської думки та динаміки суспільних настроїв; залучення людей до процесу обговорення проблем безпеки особи; забезпечення безпеки особи через спільну діяльність у різних сферах; формування суспільної довіри, досягнення загальногромадянського миру і згоди; формування громадської думки і вплив на неї, розвиток громадянської самосвідомості; захист прав, свобод та інтересів особи, громадянського суспільства; захист особи і суспільства від інтересів різних державних структур і держави загалом; тиск на державу з метою змусити її ефективно відстоювати саме національні інтереси, інтереси особи і суспільства; допомога державі у реалізації життєвоважливих інтересів особи та суспільства; сприяння стабільності в державі і суспільстві, гармонізації інтересів різних соціальних груп і знаходження балансу інтересів тощо.

Основний зміст та висновки дисертації викладено в публікаціях

1. Мельник В. Безпека особи: суть та структура поняття / Віталій Мельник // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Політологія. Соціологія. Філософія. - 2007. - Вип. 7-8. - С. 127-132.

2. Мельник В. Безпека особи: ціннісний вимір / Віталій Мельник // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Політологія. Соціологія. Філософія. - 2007. - Вип. 9. - С. 45-49.

3. Мельник В. Безпека особи в системі загальної безпеки / Віталій Мельник // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Політологія. Соціологія. Філософія. - 2009. - Вип. 11. - С. 45-49.

4. Мельник В. Безпека особи в контексті сучасних глобальних змін / Мельник Віталій // Вісник СевНТУ. Вип. 100: Політологія. - Севастополь : В-во СевНТУ, 2009. - 204 с. ; іл. - С. 95-99.

Анотація

Мельник В. І. Безпека особи в транзитних суспільствах: політико-інституційних вимір. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02 - політичні інститути та процеси. - Львівський національний університет імені Франка. - Львів, 2011.

Вперше у вітчизняній політичній науці комплексно досліджено поняття безпеки особи у транзитних суспільствах, розкрито його особливості, чинники функціонування та основні форми. Показано особливості політико-інституційного механізму реалізації безпеки особи в транзитних суспільствах в контексті глобальних трансформацій. Уточнено суть поняття “безпека особи”. Розкрито основні загрози, небезпеки та ризики у сфері безпеки особи, основні чинники впливу на безпеку особи; уточнено внутрішню структуру безпеки особи та розкрито зовнішню структуру, в яку вбудована безпека особи. Отримало подальший розвиток положення, що основними механізмами реалізації безпеки особи в транзитних суспільствах є громадянське суспільство та мережеві громадські організації.

Ключові слова: безпека особи, загрози, небезпеки та ризики у сфері безпеки особи, критерії та індикатори безпеки особи, транзитне суспільство, забезпечення безпеки особи.

Аннотация

Мельник В. И. Безопасность личности в транзитных обществах: политико-институциональное измерение. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата политических наук по специальности 23.00.02 - политические институты и процессы. - Львовский национальный университет имени Ивана Франка. - Львов, 2011.

Понятия безопасности и опасности являются вечными спутниками человеческого существования. Жизнь людей во все времена была опасна. С момента рождения человека подстерегают многочисленные опасности его существованию и благополучию: голод, болезни, хищные животные, естественные стихии, техногенные катастрофы.

В разных измерениях безопасность является непременным условием бытия любой личности. От качественного решения проблемы безопасности зависит жизнь не только отдельного человека, но и существования цивилизации. Особенно важным является такое рассмотрение безопасности, которое было бы адекватным современным условиям развития человечества, связанным с теми интенсивными процессами, которые непредсказуемо протекают во всех сферах человеческой жизни. В первую очередь это глобализация, информационная и в целом научно-техническая революция, процессы трансформации международной политической и экономической систем, в том числе и изменение значения государства в глобализированом мире, рост роли каждой личности в мировом политическом процессе, изменение общественных отношений и трансформационные процессы, характерные для новых независимых государств.

Методологическая основа исследования - конструктивизм, который позволил осуществить исследование особенностей и формы трансформации безопасности личности, сформулировать основные предпосылки, принципы реализации безопасности личности и неоинституционализм, выбор которого предопределен пониманием важности роли институций как совокупности правил, норм, ценностей, которые определяют поведение и взаимодействия субъектов в транзитных обществах. В диссертационном исследовании эти методологические подходы дополнены также принципами концепции секьюритизации.

Показаны особенности политико-институционного механизма реализации безопасности личности в транзитных обществах в контексте глобальных и общественно-политических трансформаций. Обоснованно сетевой принцип функционирования основных механизмов реализации безопасности. Комплексно исследовано сущность безопасности личности транзитных обществах (в контексте глобальных и общественно-политических трансформаций) на основе методологии конструктивизма, неоинституционализму и концепции секьюритизации. Уточнена суть понятия “безопасность личности”. Предложено авторское определение безопасности личности, как стабильного состояния надежной защищенности интересов личности, ее прав и ценностей от опасностей, угроз, рисков и вызовов при условиях сохранения и развития потенциала личности и ее способности к эффективной деятельности в общественно-политической и других сферах. Исследовано основные угрозы, опасности и риски, а также основные факторы влияния на безопасность личности. Раскрыта внутренняя структура безопасности личности и внешняя структура, в которую она встроена. Уточнены основные принципы и критерии обеспечения безопасности личности. Обоснованно суть проблемы соотношения безопасности и свободы личности как закономерного следствия выбора каждой личности в условиях современных глобальных и общественно-политических трансформаций, что заключается в невозможности создать систему безопасности личности без учета свободы, как одного из критериев безопасности, с одной стороны, и необходимости ограничивать определенные элементы свободы для достижения высокого уровня безопасности, с другой. Определенно, что первоочередными направлениями, относительно реализации безопасности личности в транзитных обществах есть формирование гражданского общества на основе сетевых принципов взаимодействия, а также то, что основными механизмами реализации безопасности личности в обществах неконсолидированного типа (транзитных) является гражданское общество и сетевые общественные организации, а также глобальное гражданское общество, его институты, нормы и ценности.

Ключевые слова: безопасность личности, угрозы, опасности и риски в сфере безопасности личности, критерии и индикаторы безопасности личности, транзитное общество, обеспечение безопасности личности.

Summary

Melnyk V. I. The human security in transitional societies: political - institutional dimensions. - Manuscript.

Thesis for obtaining a scientific Degree of Candidate of Political Sciences on specialty 23.00.02 - political institutes and processes - The Ivan Franko Lviv National University. - Lviv, 2011.

For the first time in the National Political science the thesis highlighted the peculiarities, factors of functioning and main forms of the human security in transitional societies. Specifics of political - institutional mechanisms of the human security realization in transforming societies in the context of global and social - political transformations. The essence of the “human security” concept was clarified. Main challenges, threads and dangers in the sphere of human security were explained. Main factors of influence on the human security, its internal structure and external structure that human security was a part of had been defined. The perspectives of the use of the civil society, civil networking organizations and global society, including its institutes, norms and values as main mechanisms of the human security implementation (realization) in neocolonial (transitional) societies had been developed.

Key words: human security, threads, dangers and risks in the sphere of human security, criteria and indicators of the human security, transitional society, securement of the human security.

Размещено на Allbest.ru