Аналітичні центри як суб’єкти дослідження публічної політики

Размещено на http://www.allbest.ru/

[Введите текст]

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара

ГЛОБА Оксана Євгенівна

УДК 321.02

АНАЛІТИЧНІ ЦЕНТРИ ЯК СУБ'ЄКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПУБЛІЧНОЇ ПОЛІТИКИ

Спеціальність 23.00.01 - теорія та історія політичної науки

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Дніпропетровськ - 2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі політології Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара Міністерства освіти і науки України.

Захист відбудеться 15 травня 2009 р. о 14.00 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 08.051.08 Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара за адресою: 49027, м. Дніпропетровськ, пл. Т.Г. Шевченка, 1 (парк ім. Т.Г. Шевченка), Палац студентів, к. 30.

З дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці ім. О. Гончара Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара за адресою: 49050, м. Дніпропертровськ, вул. Казакова, 8.

Автореферат розісланий 13 квітня 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради С.В. СТАВЧЕНКО

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Співпраця державних органів з незалежними аналітичними центрами є невід'ємним елементом демократичної політичної культури європейського зразка. Становлення незалежного від держави аналітичного сегмента є одним із елементів посткомуністичної трансформації. За ступенем та ефективністю впливу на державу незалежних аналітичних центрів можна оцінювати глибину перетворень, ступінь модернізації та європеїзації посткомуністичних держав. В Україні існує декілька сотен аналітичних центрів, які працюють в різних сферах суспільного життя, проте не кожен із них можна віднести до організацій, які працюють у полі публічної політики. Аналітичні центри як суб'єкти дослідження публічної політики є однією з ланок в системі ухвалення рішень в державі та намагаються поєднати організовану в експертну корпорацію силу інтелекта із силою і глобальним впливом держави. Це своєрідні “вузлові точки” в структурі того соціального процесу, який можна назвати соціальною інженерією, тобто інструментальною і технологічною роботою по реформуванню суспільства, яка здійснюється відкрито і дозволяє залучати кращих фахівців у тій чи іншій галузі Ї без посередників, на конкурсній основі, з оприлюдненням результатів та їх публічною оцінкою.

Сьогодні незалежні аналітичні центри є магістральним шляхом розвитку соціальної інженерії. Аналітичні центри є одним із провідних соціальних способів існування інтелекту, спосіб його адекватного соціального застосування. Вони свідомо ставлять перед собою завдання перетворити суспільство; таке завдання виникає як ідея в головах інтелектуалів, проект у вигляді консультаційного тексту в аналітичних доповідях інтелектуалів, що об'єднані в експертні корпорації, намір суспільної дії у сфері публічної політики, куди аналітичний центр просуває свої доповіді, і потім виникає як конкретне законодавче або управлінське рішення в інституційній політиці, де його знову ж таки формулює експертне середовище. У цьому ланцюжку аналітичний центр є генератором ідей, виробником альтернатив і прогнозів, презентантом висновків, модератором публічної комунікації, проектантом конкретних законодавчих або управлінських рішень і врешті решт лобістом суспільних інтересів, що виражаються публічно.

Таке розуміння діяльності аналітичних центрів не завжди адекватно усвідомлюється суб'єктами політичного процесу, особливо в перехідних суспільствах, де ще не сформовано традицій демократичної культури. Аналітичні центри часто сприймаються політичними акторами й суспільством у цілому як дослідницькі структури старого зразка з оновленим “фасадом” Ї вони лише опанували нову фразеологію, а, по суті, залишаються заангажованими органами влади та/або окремими політичними партіями. Визначення справжньої ролі аналітичних центрів у демократичному суспільстві неможливе без урахування того, що вони мають досліджувати сферу публічної політики й активно просувати результати своїх напрацювань у центри прийняття політичних рішень. Обґрунтування цього аспекту потребує не лише презумпційної констатації, але й детальної теоретичної проробці.

Поняття “аналітичний центр” з'явилося в лексиконі науковців порівняно недавно. Окремі ідеї та концепти, які спрямовані на теоретичне осмислення проблематики дисертації, розроблялися такими вітчизняними вченими, як: О. Валевський, В. Грановський, С. Дацюк, Ю. Калиновський, В. Пащенко, М. Примуш, В. Ребкало, В. Романов, Ю. Сурмін, В. Тертичка, О. Токовенко, В. Хилько, О. Чемшит, Г. Щедрова та ін. Попри розробку цих окремих аспектів проблема визначення специфіки аналітичних центрів як суб'єктів дослідження публічної політики не досягла всебічного теоретичного осмислення й потребує свого розв'язання.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тему дисертаційного дослідження затверджено Вченою радою Дніпропетровського національного університету. Обраний напрям дослідження пов'язаний з розробкою наукової теми “Проблема забезпечення стабільного політичного розвитку України в контексті сучасних соціальних та політичних трансформацій”, що її здійснювала кафедра політології Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара в 2001-2008 роках.

Мета i завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у розкритті сутності та особливостей діяльності аналітичних центрів як суб'єктів дослідження публічної політики.

Для досягнення цієї мети в роботі намічаються та вирішуються такі завдання:

розкрити функціонально-організаційний зв'язок аналітичних центрів і сфери публічної політики;

здійснити класифікацію аналітичних центрів як суб'єктів дослідження публічної політики;

виокремити функції аналітичних центрів як суб'єктів дослідження публічної політики;

охарактеризувати форми діяльності аналітичних центрів як суб'єктів дослідження публічної політики;

описати сучасний стан та окреслити перспективи розвитку аналітичних центрів в Україні.

Об'єктом дослідження є діяльність аналітичних центрів у процесі дослідження публічної політики.

Предметом дисертаційного дослідження є функції, форми діяльності, механізми фінансування, деліберативні інструменти аналітичних центрів у контексті їх взаємодії з державою в полі публічної політики.

Методи дослідження. Для реалізації мети роботи застосована комплексна методика, яка поєднує методи інституційного та системного аналізу, що забезпечило отримання достовірних результатів дослідження, евристичних висновків. Крім загальнонаукових методів, при розв'язанні дослідницьких завдань активно використовувалися конкретно-наукові методи. Зокрема, при розкритті функціонально-організаційного зв'язку аналітичних центрів і сфери публічної політики та виокремленні функції аналітичних центрів як суб'єктів дослідження публічної політики було використано прийоми системно-функціонального аналізу із застосуванням елементів ретроспективного моделювання. Класифікація аналітичних центрів як суб'єктів дослідження публічної політики здійснена за допомогою методів дихотомізації та ідеально-типового підходу. Для визначення традиційних форм діяльності аналітичних центрів здобільшого застосовувалися методи системно-структурного аналізу, нові форми діяльності аналітичних центрів досліджувалися в основному методами мережного підходу. Методи змістовно-описового (дескриптивного) аналізу, нормативно-прогностичні прийоми використовувалися при вивченні сучасного стану та перспектив розвитку аналітичних центрів в Україні.

Наукова новизна отриманих результатів полягає у формулюванні цілісної концепції аналітичних центрів як суб'єктів дослідження публічної політики на сучасному етапі їх розвитку і конкретизується такими положеннями:

визначено, що аналітичний центр як суб'єкт дослідження публічної політики є громадською, незалежною (формально неурядовою та позапартійною), неприбутковою (непідприємницькою та некомерційною) організацією, дослідницька діяльність якої полягає у вивченні суспільно важливих проблем і виробленні шляхів їх розв'язання та зосереджена переважно на соціально-політичних проблемах національного рівня і є суспільно корисною, тобто такою, що випливає із загальносуспільних інтересів та орієнтується на них;

встановлено, що аналітичні центри як суб'єкти дослідження публічної політики мають чітко виражену маркетингову орієнтацію, яка пов'язана з тим, що вони працюють на особливому ринку послуг Ї ринку політичного аналізу, який межує з ринком наукової політологічної продукції і ринком PR-продукції і відрізняється від них характеристиками інформаційних продуктів (насамперед стилістикою і мовою), методологічними настановами, методичними інструментами й технологічними прийомами;

обґрунтовано, що у взаємовідносинах з державою аналітичні центри виступають не лише як суб'єкти дослідження публічної політики, але і як її агенти, оскільки за безпосередньої участі аналітичних центрів із застосуванням деліберативних технологій у сфері публічної політики формується простір комунікації, де громадянські інтереси можуть бути конвенціонально виражені в політично впливовій формі;

запропоновано класифікувати суб'єкти дослідження публічної політики за сферою вироблення державної політики на основі погодження різноманітних суспільних інтересів за реципієнтами на аналітичні центри, що репрезентують групи специфічних і громадських інтересів, які за допомогою своїх аналітичних структур здатні трансформуватися відповідно в такі, що репрезентують інституціональні та асоційовані групи інтересів;

доведено, що аналітичні центри на сучасному етапі свого розвитку активно використовують як традиційні форми діяльності (співпраця із засобами масової інформації; взаємодія з органами державної влади; співробітництво між аналітичними центрами тощо), які забезпечують їх взаємодію з державою і бізнесом, так і новітні форми діяльності, які ґрунтуються на мережних технологіях і забезпечують співпрацю не лише в середині “трисекторної” системи суспільства, але й із залученням учасників “альтернативного громадянського суспільства”;

з'ясовано, що поява аналітичних центрів в Україні пов'язана із загальними процесами політичної трансформації, але ці процеси відбувалися за особливими умовами, оскільки бракувало ефективних громадсько-політичних механізмів, які у спосіб самоорганізації сприяли б реалізації тих чи інших (політичних, культурних, релігійних, світоглядних, професійних) інтересів через створення аналітичних структур, які свідомо ставили б перед собою завдання перетворення суспільства.

Практичне значення отриманих результатів. Дисертаційне дослідження формує необхідне теоретико-методологічне підґрунтя для подальшої розробки проблематики становлення та розвитку аналітичного сегменту громадянського суспільства, вдосконалення методів, прийомів і техніки дослідження публічної політики. Також концептуальні положення цієї роботи можуть скласти методологічне підґрунтя для формування стратегії розвитку сфери публічної політики в перехідних суспільствах, зокрема в Україні. Крім цього, матеріали роботи можуть бути використані в навчальному процесі, особливо в системі фахової підготовки політологів, соціологів, фахівців у сфері державного управління.

Особистий внесок здобувача. Постановка і вирішення всього комплексу завдань даної дисертації здійснені самостійно. За темою дослідження автором одноосібно підготовлено 5 публікацій.

Апробація результатів дослідження. Окремі положення даного дисертаційного дослідження були апробовані в одноосібних доповідях на: Міжнародній науково-практичній конференції “Ціна свободи й незалежності: трансформація політичних систем в країнах Центральної та Південно-Східної Європи до та після 1989-1991 рр.” (м. Ужгород, 2-3 листопада 2006 р.); Науково-практичній конференції “Роль кафедр соціально-гуманітарних дисциплін у формуванні морально-етичної культури студентів” (м. Дніпропетровськ, 15 грудня 2006 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Громадянське суспільство: проблеми теорії та практики” (м. Київ, 13-14 вересня 2007 р.); Міжнародній науковій конференції “Соціально-гуманітарна освіта в контексті євроінтеграційних процесів” (м. Дніпропетровськ, 25 жовтня 2007 р.).

Основні положення дисертації були обговорені на теоретичних семінарах кафедри політології Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара.

Публікації. За темою дисертації автором одноосібно опубліковано 4 наукові статті в наукових фахових виданнях України, а також одну тезу доповіді на конференцію.

Структура дисертації. Робота складається із вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаної літератури. Повний обсяг дисертації складає 202 сторінки. Список використаної літератури містить 251 позицію.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено мету і завдання, окреслено об'єкт і предмет, описано методику дослідження, визначено наукову новизну роботи, розкрите практичне значення отриманих результатів дослідження, їх апробація.

Перший розділ “Теоретико-методологічні засади дослідження” присвячений аналізу підходів щодо визначення сутнісних ознак аналітичних центрів, відображених у зарубіжній та вітчизняній науковій літературі, виокремленню методологічних принципів вивчення аналітичних центрів як дослідницьких установ і громадських організацій.

У першому підрозділі “Громадська природа аналітичних центрів” показано, що аналітичні центри як незалежні дослідницькі організації є результатом еволюції громадянського суспільства. Дослідженню аналітичного сегменту громадянського суспільства присвячені наукові праці українських фахівців: Д. Неліпа, В. Пащенко, Н. Піроженко, О. Полішкарова, В. Новохатський, І. Снігур та ін. вивчали аналітичні центри як різновид неурядових громадських організацій; М. Примуш, О. Бойко, А. Бородай, О. Гейда, Л. Дунаєва, І. Рябіка, О. Стаценко, С. Топалова, Ю. Шведа, К. Шкуренко та ін. вивчали аналітичні структури політичних партій. Аналіз поглядів Ю. Сурміна, Є. Бєлокурової, С. Панциря та деяких інших авторів на громадську природу аналітичних центрів дозволив зробити висновок, що організаційно-інституціональна підсистема громадянського суспільства містить організації третього сектору (які інституціоналізовані в існуючу політичну систему) та рухи “альтернативного громадянського суспільства” (які знаходяться поза існуючої політичної системи та репрезентовані слабкоінституціоналізованими або навіть неінституціоналізованими групами). Важливе місце в організаційно-інституціональній структурі громадянського суспільства належить аналітичним центрам Ї об'єднанням експертів, які володіють певною автономією і незалежні від держави і вузьких лобістських груп. Ґенеза аналітичних структур показує, що аналітичні центри Ї це, по-перше, форма самоорганізації інтелекту і вираження здатності побудови своєї інституційної стратегії, по-друге, її діяльність відбувається на ринку, в ситуації замовлення і надання платних послуг, а не усередині адміністративного управління. Ринкова орієнтація аналітичних центрів пов'язана з тим, що вони працюють на особливому ринку послуг Ї ринку політичного аналізу. Послуги, які пропонуються на ринку політичного аналізу, перш за все, орієнтовані на проведення аналізу і надання прогнозу політичних ситуацій, процесів та інститутів, а також надання рекомендацій суб'єктами політичної діяльності щодо розв'язання важливих суспільно значущих проблем.

У другому підрозділі “Проблематика аналітичних центрів у зарубіжній та вітчизняній науковій літературі” виокремлені та проаналізовані підходи щодо визначення сутнісних ознак аналітичних центрів. Показано, що проблематика аналітичного сегменту третього сектору дуже активно розробляється західною політичною наукою в рамках політичного аналізу як її прикладного напряму. У працях таких західних фахівців, як Д. Веймер і Е. Вайнінґ, М. Говлет і М. Рамеш, Л. Пал, В. Парсонс, Р. Розенфельд, Д. Стоун, Д. Ейбелсон, Дж. Ендерсон, М. Еткінсон, Е. Бардах, В. Данн, Ч. Ліндблом, А. Мелтснер, А. Вільдавські, В. Вільямс та інших, розкриваються методологічні засади та технологічні прийоми політичного аналізу, тією чи іншою мірою висвітлюються питання діяльності аналітичних центрів як суб'єктів (продуцентів) політичного аналізу.

У вітчизняному науковому дискурсі вперше проблематика аналітичних центрів була актуалізована монографією І.Л. Шейдіної “США: “фабрика думки” на службі стратегії”, у якій розкрито роль аналітичних центрів (і в першу чергу корпорації РЕНД) у формуванні зовнішньої політики США, визначені важливі напрями та інструменти впливу аналітичних центрів на прийняття політичних рішень. В Україні, а також у Росії та інших країнах СНД, аналітичні центри вивчаються в контексті трансформаційних процесів як суб'єкти політичного трансферту: у залежності від ставлення до вектору західного розвитку пострадянського суспільства формулюється і ставлення до аналітичних центрів. Критично налаштовані автори (Н. Нарочницька, Ф. Фішер, А. Шевцов і Г. Мерніков та ін.) розглядають аналітичні центри в руслі радянської американістики, визначаючи їх провідну роль в експансіоністських намірах західних країн щодо пострадянського простору; апологетично налаштовані автори (В. Амєлін і А. Дегтярьов, К. Боришполець, А. Макаричев, К. Симонов, С. Туронок та ін.) розглядають аналітичні центри як важливий сегмент третього сектору, вплив якого на процеси демократизації суспільства є вирішальним. До останніх також належать експерти аналітичних структур, які намагаються поширити позитивний образ своїх установ (В. Грановський, С. Дацюк, В. Дудченко, М. Мейєр, О. Кулєнкова, В. Нікітін, М. Пашков, В. Чалий та ін.).

Значну роль у розширенні теоретичного і практичного горизонту проблематики аналітичних центрів відіграють спеціалізовані заходи, що їх організовують провідні експертні корпорації. Однім з перших подібних заходів був “круглий стіл”, організований російським журналом “Трансформація”, а журнал “Со-общение” присвятив свій тематичний випуск російським фабрикам думки. В Україні віхою розвитку експертного середовища стала опублікована в 2003 р. доповідь Центру Разумкова “Неурядові аналітичні центри в Україні: стан і тенденції розвитку”, у якій було зроблено детальний аналіз досягнень аналітичного сегменту третього сектору і сформульовані пропозиції щодо його розвитку.

Окремим напрямком вивчення аналітичних центрів є сфера державної політики, прийняття рішень в контексті широкого суспільного обговорення. Цей напрям обумовлений залученістю аналітичних структур у процес ухвалення суспільно значущих рішень. У цьому зв'язку можна виокремити роботи таких фахівців, як В. Бакуменко, О. Валевський, Ю. Калниш, О. Кучеренко, В. Ребкало, Ю. Сурмін, О. Сушинський, С. Телешун, В. Тертичка. Активно розробляють дану проблематику представники дніпропетровської школи (В. Романов, О. Рудік, О. Антонова, Т. Брус, О. Тинкован), праці яких посідають важливе місце у вивченні сфери аналізу державної політики.

Другий розділ “Аналітичні центри як агенти публічної політики” присвячений аналізу публічної політики як сфери діяльності аналітичних центрів, які не лише досліджують її, але і включені в її структури, використовують в своїй дослідницькій діяльності публічно-політичні інструменти та інституційні механізми.

У першому підрозділі “Публічна політика як сфера діяльності аналітичних центрів” показано, що етимологія терміну “публічна політика” походить від англійського словосполучення “public policy”. Поняття “публічна політика”, по-перше, співвідноситься із сферою “politics” Ї публічними діями в боротьбі з представниками різних груп особливих інтересів; по-друге, пов'язана з процесами, відкритими для громадськості, з прозорістю дій, що відбуваються. Тому “public policy” доцільно розглядати в контексті “politics”; тим самим вводиться розрізнення між “policy” як державної політики і “public policy” як формування державної політики в ході широкого обговорення в суспільстві. Публічна політика тісно пов'язана з усвідомленням того, що різні групи мають різні інтереси і демократичний суспільний устрій вимагає їх узгодження. В міру формування сфери публічної політики змінюється способи просування інтересів у політичному процесі: від персонального, коли нові ідеї у сфері публічної політики надходили від самих політиків і спеціальних груп інтересів, до формування якісно нового чиннику публічної політики Ї аналітичних центрів. Аналітичні групи безпосередньо пов'язані з громадянськими інтересами (громадською думкою), виражають ці думки і ці інтереси в інтелектуальній формі, в той час як з державним апаратом і організованими інтересами партій, рухів, корпорацій (які співробітничають між собою здебільшого в непублічній політиці) аналітичні центри пов'язані лише через публічну політику. Таким чином, публічна політика стає сферою безпосередньої діяльності аналітичних центрів. Публічний характер цієї сфери виявляється не лише в тому, що дії учасників є прилюдними, відомими широкій громадськості (це певною мірою притаманно і державним органам, і комерційним корпораціям), але також і в широкому залученні до аналізу, комунікації і процесу ухвалення рішень різних партій, груп інтересів, політично активних громадян. Саме завдяки аналітичним центрам ця сфера Ї сфера публічної політики Ї інституціоналізувалася як стійка і основна сфера вироблення законодавчих і управлінських рішень.

У другому підрозділі “Деліберативний процес як основа публічно-політичної діяльності аналітичних центрів” показано, що аналітичні центри у своєму функціональному вимірі слід розглядати не лише як суб'єкти дослідження сфери публічної політики, але і як агенти публічної політики, які у цій іпостасі беруть активну участь у формуванні державної політики в ході постановки гостроактуальних питань, їх широкого (публічного) обговорення в суспільстві та просування в центри ухвалення політичних рішень. За безпосередньої участі аналітичних центрів із застосуванням деліберативних технологій у сфері публічної політики формується простір комунікації, де громадянські інтереси можуть бути конвенціонально виражені в політично впливовій формі. Процедура просування ідей аналітичними центрами в публічній політиці відбувається через деліберативний процес Ї процес масових консультацій усередині країни із суспільно значущих проблем з метою привернути увагу громадськості до розробки публічної політики. Деліберативний процес також може розглядатися і як механізм “зведення” різноманітних інтересів в єдине ціле (агрегування інтересів). Деліберативний процес являє собою процес комунікації у сфері публічної політики, який набуває відкритого характеру і програмного змісту. Для нього притаманні чітка конвенціональна комунікативна стратегія ініціаторів і більшості учасників, наявність заздалегідь відомих і відкритих інструментів і етапів комунікації, отримання узгоджених результатів у вигляді сценарію і протоколу розвитку, планів публічних діалогів, конференцій, муніципальних зустрічей, програмуванням дослідницьких замовлень і, врешті-решт, виходом на те чи інше законодавче або управлінське рішення, той чи інший корпоративний соціально значущий проект.

У третьому підрозділі “Класифікація аналітичних центрів як агентів публічної політики” запропоновано класифікувати аналітичні центри за характером взаємодії аналітичних структур зі сферою публічної політики. При розкритті сутності аналітичних центрів як агентів публічної політики необхідно ввести уточнення Ї повноправними агентами публічної політики можуть бути не всі аналітичні структури, що здійснюють політичний аналіз, а лише ті з них, які є незалежними (від держави, від корпорацій, від політичних партій). Аналітичні центри як агенти публічної політики є специфічним різновидом аналітичних структур, які здійснюють свою діяльність у проектній формі із застосуванням деліберативних технологій.

Класифікуючи аналітичні центри (“фабрики думки”), П. Діксон виділив такі групи: (1) неурядові аналітичні центри, які у своєму складі мають експертів-професіоналів, укладають довгострокові договори з урядовими відомствами; (2) внутрішньоурядові аналітичні структури, які утворюються як підрозділ урядових структур для розробки довгострокових проблем; (3) незалежні дослідницькі центри, які створюються при університетах та інших академічних установах; (4) комерційні, які орієнтовані на отримання прибутку від своєї діяльності, це Ї консультаційні фірми (самостійні організації або відділення крупних промислових концернів); (5) незалежні неприбуткові “фабрики думки”, що орієнтуються не на уряд або крупні промислові концерни, а на широку громадськість. Подібну схему класифікації сприйняли багато західних фахівців. Д. Веймер та А. Вайнінґ, Л. Пал та ін. західні фахівці поділяють всі структури, що працюють у сфері політичного аналізу, на два сектори: державний і недержавний. Кожний з цих секторів поділений на підгрупи: (1) державний сектор містить (а) урядові, (б) квазіурядові аналітичні підрозділи; (2) недержавний сектор містить аналітичні центри, які (а) працюють задля одержання прибутку, (б) створені на базі університетів, (в) не вважають фінансовий прибуток основною метою свого функціонування. У дисертаційному дослідженні доводиться, що аналітичні центри як агенти публічної політики є переважно неприбутковими незалежними “фабриками думки”, які пов'язані з процесами інституціоналізації впливу груп інтересів. Більшість таких аналітичних центрів являють собою групи специфічних інтересів, які володіють інформацією та досвідом, що конче потрібно уряду для вироблення ефективної політики. Аналітичні центри функціонують і як групи громадських інтересів, які репрезентують широкі, різнопланові, некомерційні інтереси. Як специфічний різновид подібних аналітичних структур є центри, які обслуговують венчурні політичні проекти у сферах, де немає безпосереднього замовлення.

Третій розділ “Функції та форми діяльності аналітичних центрів” присвячений розгляду особливостей дослідницької та публічно-політичної діяльності аналітичних центрів.

У першому підрозділі “Функціональний прототип сучасних аналітичних центрів” з'ясовано, що сучасні аналітичні центри Ї суб'єкти дослідження публічної політики Ї в своїй основі мають функціональний прототип, який був сформований під час утворення аналітичного сегменту громадянського суспільства в США в післявоєнну добу. У дослідженні доведено, що американські аналітичні центри складають прототип сучасних аналітичних центрів. Створена на цій основі ідеалізована модель аналітичного центру дозволила виявити такі його основні функції: (1) генерація ідей і пропозицій для державної політики; (2) проведення досліджень і репрезентація їх результатів громадськості; (3) участь в оцінці урядових програм; (4) підготовка рекомендацій для політиків; (5) просування експертів на посади в органах влади; (6) участь в дискусіях із злободенних суспільних питань.

Виконуючи ці функції, американські аналітичні центри можна поділити на п'ять груп, які відтворюють історичний шлях формування прототипу сучасних експертних корпорацій: (1) організації, які виконують глибоко специфічні завдання за умов контракту, найчастіше з урядом; (2) цільові організації, кожна з яких порушує одне крупне конфліктне питання суспільної політики; (3) дослідницькі інститути при університетах і академічних установах; (4) традиційні фабрики думки, які перш за все працюють над довгостроковими, академічними програмами; (5) центри адвокатської дії, які керуються ідеологічними принципами і, відповідно, рекомендують вирішення проблем, виходячи з цих принципів. Для центрів адвокатської дії важливим стає застосування не технології просування своїх продуктів, а технології відбору суспільно значущих питань. Цю місію підкреслює слово “advocacy” Ї аналітичні центри цього типу орієнтовані на виявлення, захист і відстоювання інтересів громадянського суспільства і широкої громадськості перед іншими суб'єктами політики Ї державою, політичними партіями, групами інтересів та іншими. Аналітичні центри адвокатської дії розробляють рекомендації або критикують існуючу політику; висунуті пропозиції активно просуваються аналітичними центрами доки по них не буде прийняте відповідне рішення. Саме аналітичні центри адвокатської дії формують сферу функціональної активності сучасних аналітичних центрів як суб'єктів дослідження публічної політики.

У цілому до основних функціональних напрямків діяльності аналітичних центрів як суб'єктів дослідження публічної політики відносяться: (1) адвокатська дія; (2) внутріпартійні дослідження; (3) дослідження і політичне планування при уряді; (4) корпоративні консультанти; (5) просвітництво та освіта.

У другому підрозділі “Форми фінансування і традиційні форми діяльності аналітичних центрів” описується базова модель сучасного аналітичного центру (відповідно до американського прототипу), яка передбачає такі традиційні форми діяльності, як: співпраця із засобами масової інформації; взаємодія з органами державної влади; співробітництво між аналітичними центрами. Базова модель також передбачає, що спроможність аналітичних центрів ефективно здійснювати дослідницьку діяльність, розвивати організаційну структуру, підвищувати фаховий рівень співробітників обумовлюється обсягами та стабільністю фінансування. Відповідно до джерел фінансування аналітичні центри поділяються на: (1) патронажні (державні, корпоративні), фінансування яких здійснюється по таких каналах, як державні замовлення (від конкретних урядових установ), замовлення приватних фірм, замовлення від фізичних осіб; (2) донорські, фінансування яких здійснюється по таких каналах, як співпраця з благодійними організаціями (отримання грантів від благодійних фондів і різноманітних міжнародних організацій), пожертви від фізичних та юридичних осіб, членські внески; (3) змішані, фінансування яких здійснюється як за схемою патронажних, так і за схемою донорських організацій.

У третьому підрозділі “Мережні форми діяльності аналітичних центрів” зазначається, що найбільшої ефективності співпраця між аналітичними центрами досягається із застосуванням мережних технологій, що ґрунтуються на горизонтальних, мережних формах взаємодії (networking), на принципах децентралізації і різноманіття та працюють на конвергенцію інтересів своїх основних учасників. На сучасному етапі розвитку аналітичні центри активно залучені в мережні взаємодії на багатьох рівнях і в багатьох секторах, серед яких можна виділити: (1) мережі аналітичних центрів, які об'єднують дослідницькі заклади, що організаційно схожі між собою по основних цілях і структурі; (2) мережі адвокатської дії (advocacy-networks), тобто об'єднання неурядових організацій, які головним своїм завданням вважають захист суспільних інтересів і активне залучення громадян в процеси обговорення, вироблення і реалізації політичних рішень; (3) епістемічні (epistemic) товариства як об'єднання експертів з певних галузей спеціального знання, які пов'язані не тільки прихильністю до аналітичної діяльності, але і певними нормативними цінностями; (4) політичні мережі і товариства (policy communities), які об'єднують публічних і приватних акторів (експертів, політиків, державних чиновників, представників громадськості і бізнесу) різного рівня і масштабу.

Таким чином, аналітичні центри як суб'єкти дослідження публічної політики на сучасному етапі свого розвитку активно використовують як традиційні форми діяльності, які забезпечують взаємодію функціонально-організаційних структур “третього сектору” з державою і бізнесом, так і новітні форми діяльності, які ґрунтуються на мережних технологіях і забезпечують співпрацю не лише в середині “трисекторної” системи суспільства, але й із залученням учасників “альтернативного громадянського суспільства”. Це стає можливим завдяки особливостям мережних технологій, які в своїй основі мають стратегічно орієнтований менеджмент.

Четвертий розділ “Сучасний стан і перспективи розвитку аналітичних центрів в Україні” присвячений аналізу основних етапів розвитку аналітичних центрів в Україні, потенціалу і можливостей українських аналітичних структур виступати в ролі суб'єктів дослідження публічної політики.

У першому підрозділі “Загальні тенденції розвитку аналітичних центрів у перехідних суспільствах” виокремлено основні напрямки утвердження аналітичних центрів як суб'єктів дослідження публічної політики в перехідних суспільствах. Нові тенденції в дослідницькому секторі пострадянських суспільств виникають в середині Ї наприкінці 1980-х рр. Від академічних інститутів, які існували за радянські часи, нові аналітичні центри в основному запозичували кадри, тематику і частково методологію, від західних Ї мобільність, малу чисельність штатних співробітників (звичайні 5-7 осіб), установку на комерційну реалізацію продукції і частину словникового інструментарію, від партійно-державних інститутів Ї стиль. Аналітичні центри перехідних суспільств покликані просувати ідеї демократичних перетворень. Серед основних досягнень аналітичних центрів на пострадянському просторі є: руйнування монополії держави на політичну творчість і політичну інформацію; активізація змагання та конкуренція на ринку ідей; створення умов для залучення громадян у політичний процес, розширюючи сферу дебатів і публічних дискусій; виховання нової генерації дослідників і продукування нового типу лідерства; розширення сфери публічної політики.

Разом з тим, в умовах перехідної економіки, неструктурованості громадянського суспільства та його інститутів, аналітичні центри не можуть ефективно працювати в напрямку розвитку публічної політики. Дефіцит як громадських, так і приватних джерел фінансування перешкодив становленню міцної системи політичного аналізу на пострадянському простору. Низький рівень фінансування змушує дослідників продавати свої послуги приватному бізнесу, який і став головним клієнтом багатьох аналітичних центрів. Відволікання аналітичних центрів від сфери публічної політики також пояснюється і тим, що продукти їхньої діяльності стали реалізовувати тільки за плату (“на правах реклами”), що поставило фінансово слабкі дослідницькі установи в дуже несприятливі умови. Комерціалізація досліджень призвела до розпорошеності дослідницького сектору Ї обмін інформаційно-аналітичними матеріалами значно утруднився, посилилася конкуренція (іноді нездорова) у боротьбі за контракти. Крім дефіциту фінансування, серйозно підриває спроможність аналітичних центрів професійна підготовка їхнього кадрового складу.

У перехідних суспільствах можна виокремити такі типи аналітичних структур: (1) організації, які утворилися усередині програм технічної допомоги, в силу чого головним завданням для них було просування західних ліберальних ідей на пострадянському просторі; (2) організації, які утворювалися усередині комерційних банків, великих бізнес-корпорацій, партій; (3) організації, засновані на персоні, основним ресурсом якиї є унікальні здатності й зроблене у свій час авторитетне ім'я експерта-засновника; (4) аналітичні групи державних установ.

У другому підрозділі “Становлення та сучасний стан аналітичних центрів в Україні” простежується етапи формування аналітичного сегменту в Україні. Поява аналітичних центрів в Україні пов'язана із загальними процесами політичної трансформації, але ці процеси відбувалися за особливими умовами. Це, в першу чергу, гіпертрофована роль держави, відсутність чіткого поділу влади; ключова роль у суспільно-політичному житті не належить інститутам громадянського суспільства. В Україні процес творення аналітичного сегменту відбувається дуже повільними темпами. Доводиться констатувати, що на сьогодні в Україні (як до речі і в інших пострадянських суспільствах) не склалась традиція функціонування недержавних (приватних) дослідницьких інституцій, які у спосіб самоорганізації сприяли б реалізації тих чи інших (політичних, культурних, релігійних, світоглядних, професійних) волевиявлень. Важливість цих інституцій пояснюється тим, що вони свідомо ставлять перед собою завдання соціальної інженерії суспільства, тобто такого перетворення суспільства, що виникає як ідея в головах інтелектуалів, як проект Ї у вигляді консультаційного тексту в аналітичних доповідях цих інтелектуалів, об'єднаних у фабрику думки, як намір суспільної дії Ї у сфері публічної політики, куди “фабрика думки” просуває свої доповіді, і потім виникає як конкретне законодавче або виконавче рішення в інституціональній політиці, де його знову ж формулює “фабрика думки”. Протягом всього цього ланцюга “фабрика думки” є генератором ідей, аналітиком альтернатив і прогнозів, презентантом висновків, одним з модераторів публічної комунікації, проектантом конкретних законодавчих або виконавчих рішень і лобістом суспільних інтересів, що виражаються привселюдно.

Основним джерелом для вітчизняних аналітичних центрів виступають переважно зовнішні донори, що породжує явище “грантоїдства”, яке в громадській думці набуває негативного віддтінку. Проте важливим позитивним аспектом явища грантоїдства є технічна допомога, через яку недержавним організаціям та уряду були передані зразки демократичної поведінки. Гранти, які здебільшого розраховані на невеликий обсяг фінансування, не дозволяють проводити широкомасштабні лобістські заходи, тому вітчизняні аналітичні центри здійснюють переважно просвітницьку та освітню діяльність. Вони активно просувають деякі освітні програми й курси, підвищують поінформованість громадськості. Ця діяльність має цілком очевидні стратегічні наслідки, оскільки в такій спосіб готується необхідний ґрунт для сприйняття цінностей іншого культурного середовища. По суті йдеться про політичний трансферт Ї процес перенесення інтелектуальних основ, моделей, технологій і практик політичного й організаційного управління з одного (політичного, соціо-культурного, просторово-часового) середовища в інше.

Сьогодні аналітичними центрами акумульований значний інтелектуальний потенціал, накопичений досвід співпраці з дослідницькими організаціями інших країн. Практика свідчить: ці структури, на відміну від державних дослідницьких установ, мобільніші, здатні залучати для розробок додатковий експертний штат і відповідно пропонувати державі професійно підготовлену аналітичну продукцію, нові рішення, механізми і технології їх реалізації.

У третьому підрозділі “Шляхи розвитку аналітичного сегменту в Україні” визначаються напрямки подальшого розвитку аналітичного сегменту. Зазначається, що після подій 2004 р. в Україні помітно розвивається сфера публічної політики, індикаторами чого є те, що: (1) уряд та інші органи державного управління допускають недержавні аналітичні центри до участі в тендерах на розробку аналітичних документів; (2) бізнес-структури часто проявляють зацікавленість незалежною аналітикою і розміщують замовлення на теми, що їх цікавлять, а також виступають замовниками на публічні обговорення і лобіювання своїх інтересів; (3) політичні партії в ситуації реальної політичної конкуренції і виборів усвідомили необхідність публічності своїх програм і стали відноситися до аналітики уважніше.

Процес інституціоналізації аналітичних центрів в Україні ускладнює невизначеність їх соціального статусу. Про це свідчить певна законодавча неврегульованість діяльності експертного товариства: визначення “аналітичний центр” або “неурядовий аналітичний центр” в українському законодавстві немає. Не фігурує подібне словосполучення і в суворих формах статистичної звітності про об'єднання громадян. Тобто де-юре Ї інтелектуальне ядро третього сектора Ї сегмент неурядових аналітичних центрів відсутній, де-факто Ї це цілком реальне явище, яке дедалі все більше і більше впливає на суспільно-політичні процеси в країні.

Постмайдановий етап розвитку українського соціуму висуває на перший план питання трансформації пріоритетів діяльності аналітичних центрів з політичних на соціальні. Аналітичні центри як суб'єкти дослідження публічної політики повинні стати необхідними владі Ї розробляти такі продукти і надавати такі послуги, які влада без участі третього сектору якісно зробити не має можливості. У цьому напряму доцільно зробити наступне: сприяти появі великих програм від донорів для масового і регулярного навчання недержавних організацій основам аналізу політики і лобіювання визначених аналітикою змін; добиватися відкритої інформації про державні замовлення на аналітичні роботи і організацію консультацій з групами інтересів; зробити пропозиції про порядок розробки і обговорення Національних доповідей і поліпшення формату проведення Президентських слухань; задіяти ефективні формати інформування суспільства про державну політику і законотворчу діяльність з аналізом наслідків ухвалених рішень.

З боку держави для ефективного використання потенціалу недержавних аналітичних центрів у сфері розробки і впровадження державної політики і розробки законів доцільно зробити наступне: довести до логічного завершення і впровадити в практику органів влади всіх рівнів процедури проведення публічних консультацій щодо документів державної політики; розширити практику і зробити відкритою інформацію про державні замовлення на аналітичні роботи і консультацію з групами інтересів; зробити процес розробки урядових програм відкритим для обговорень; чітко визначити функціональне місце Національних доповідей і засобу їх використання в процесах розробки державної політики.

У Висновках здійснено узагальнення результатів проведеного дослідження. Зокрема, отримані наступні висновки:

1. Розкриваючи функціонально-організаційний зв'язок аналітичних центрів і сфери публічної політики встановлено, що організаційно-інституціональна підсистема громадянського суспільства включена в трисекторну модель суспільства: державні органи Ї бізнесові структури Ї громадські організації. Важливе місце в організаційно-інституціональній структурі громадянського суспільства належить аналітичним центрам Ї об'єднанням експертів, які володіють певною автономією і незалежні від держави і вузьких лобістських груп. Як суб'єкт дослідження публічної політики аналітичний центр має статус громадської, незалежної (неурядової та позапартійної), неприбуткової (непідприємницької та некомерційної) організації, дослідницька діяльність якої полягає у вивченні суспільно важливих проблем і виробленні шляхів їх розв'язання та зосереджена переважно на соціально-політичних проблемах національного рівня і є суспільно корисною, тобто такою, що випливає із загальносуспільних інтересів та орієнтується на них.

Специфічною ознакою аналітичних центрів як суб'єктів дослідження публічної політики є їхня маркетингова орієнтація, яка пов'язана з тим, що вони працюють на особливому ринку послуг Ї ринку політичного аналізу, який кореспондується з ринком наукової політологічної продукції і ринком PR продукції.

Аналітичні центри у функціональному вимірі доцільно розглядати не лише як суб'єкти дослідження публічної політики, але і як її агенти, які у цій іпостасі беруть активну участь у формуванні державної політики в ході постановки гостроактуальних питань, їх широкого (публічного) обговорення в суспільстві та просування в центри ухвалення політичних рішень. За безпосередньої участі аналітичних центрів із застосуванням деліберативних технологій у сфері публічної політики формується простір комунікації, де громадянські інтереси можуть бути конвенціонально виражені в політично впливовій формі.

2. Наявні класифікації аналітичних центрів не дозволяють повною мірою визначити їхню специфіку й інституційне розмаїття. Аналітичні центри як суб'єкти дослідження публічної політики доцільно класифікувати за критерієм їх взаємозв'язку із сферою публічної політики. Більшість аналітичних центрів як експертних корпорацій являють собою групи специфічних інтересів, які володіють інформацією та досвідом, що конче потрібні уряду для вироблення ефективної політики. Аналітичні центри функціонують і як групи громадських інтересів, які репрезентують широкі, різнопланові, некомерційні інтереси. Як специфічний різновид подібних аналітичних структур є центри, які обслуговують венчурні політичні проекти у сферах, де немає безпосереднього замовлення.

3. На основі моделювання американського прототипу аналітичного центру було виокремлено такі їхні функції: (1) генерація ідей і пропозицій для державної політики; (2) проведення досліджень і репрезентація їх результатів громадськості; (3) участь в оцінці урядових програм; (4) підготовка рекомендацій для політиків; (5) просування експертів на посади в органах влади; (6) участь в дискусіях із злободенних суспільних питань. У цілому до основних функціональних напрямків діяльності аналітичних центрів як суб'єктів дослідження публічної політики відносяться: (1) адвокатська дія; (2) внутріпартійні дослідження; (3) дослідження і політичне планування при уряді; (4) корпоративні консультанти; (5) просвітництво та освіта.

4. Характеризуючи форми діяльності аналітичних центрів як суб'єктів дослідження публічної політики, було виділено традиційні форми їхньої діяльності (співпраця із засобами масової інформації; взаємодія з органами державної влади; співробітництво між аналітичними центрами тощо) та новітні форми діяльності, що ґрунтуються на мережних взаємодіях, на принципах децентралізації і різноманіття та працюють на конвергенцію інтересів своїх основних учасників.

Було встановлено, що традиційні форми діяльності забезпечують взаємодію функціонально-організаційних структур “третього сектору” з державою і бізнесом, а новітні (мережні) форми діяльності забезпечують співпрацю не лише в середині “трисекторної” системи суспільства, але й із залученням учасників “альтернативного громадянського суспільства”. Це стає можливим завдяки особливостям мережних технологій, які в своїй основі мають стратегічно орієнтований менеджмент.

5. Описуючи сучасний стан розвитку аналітичних центрів в Україні, було показано, що поява аналітичних центрів на пострадянському просторі пов'язана із загальними процесами політичної трансформації, але ці процеси відбувалися за особливими умовами.

Важливою вадою пострадянської моделі політичної трансформації є брак системи прозорого бюджетного фінансування аналітичного сектору, а також системи заохочень для вітчизняного бізнесу вкладати кошти в недержавні дослідницькі організації.

Сьогодні аналітичними центрами акумульований значний інтелектуальний потенціал, накопичений досвід співпраці з дослідницькими організаціями інших країн.

Практика свідчить: ці структури, на відміну від державних дослідницьких установ, мобільніші, здатні залучати для розробок додатковий експертний штат і відповідно пропонувати державі професійно підготовлену аналітичну продукцію, нові рішення, механізми і технології їх реалізації. Аналітичні центри надалі повинні відігравати ключову роль у суспільно-політичному житті, у спосіб самоорганізації сприяти реалізації тих чи інших (політичних, культурних, релігійних, світоглядних, професійних) інтересів, свідомо ставити перед собою завдання соціальної інженерії суспільства.

ГОЛОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ВИКЛАДЕНІ В ТАКИХ ПРАЦЯХ АВТОРА

аналітичний центр влада політика

1. Глоба О. Є. Аналітичні центри в системі “третього сектору” сучасного демократичного суспільства / О. Є. Глоба // Вісник Дніпропетровського університету. Серія: Філософія. Соціологія. Політологія. Ї Д., 2006. Ї Вип. 14. Ї С. 285Ї291.

2. Глоба О. Є. Аналітичні центри як сегмент “третього сектору” в перехідних суспільствах / О. Є. Глоба // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Політологія. Соціологія. Філософія. Ї Ужгород, 2007. Ї Вип. 5Ї6. Ї С. 134Ї137.

3. Глоба О. Є. Аналітичні центри як суб'єкти інформаційної підтримки політичного трансферту (“трансферту знань”) / О. Є. Глоба // Вісник Дніпропетровського університету. Серія: Філософія. Соціологія. Політологія. Ї Д., 2007. Ї Вип. 16. Ї С. 408Ї417.

4. Глоба О. Є. Аналітичні центри як агенти публічної політики: проблеми становлення на пострадянському просторі / О. Є. Глоба // Грані. Ї 2007. Ї № 6. Ї С. 133Ї136.

5. Глоба О. Є. Роль аналітичних центрів у розвитку “третього сектору”: причини неефективності діяльності експертно-аналітичного сегмента в перехідних суспільствах / О. Є. Глоба // Громадянське суспільство: проблеми теорії та практики: матеріали Міжнар. наук.-практ. конф., м. Київ, 5 жовт. 2007 р. Ї К.: НаУКМА, 2007. Ї С. 192Ї193.

АНОТАЦІЯ

Глоба О.Є. Аналітичні центри як суб'єкти дослідження публічної політики. Ї Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.01 Ї теорія та історія політичної науки. Ї Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, Дніпропетровськ, 2009.

Робота присвячена розкриттю сутнісних характеристик і форм діяльності аналітичних центрів як суб'єктів дослідження публічної політики. На підставі аналізу праць вітчизняних та зарубіжних фахівців, використовуючи комплексну методику, визначено, що аналітичний центр є громадською, незалежною, неприбутковою організацією, дослідницька діяльність якої полягає у вивченні суспільно важливих проблем і виробленні шляхів їх розв'язання. Важлива особливість аналітичних центрів полягає в тому, що вони мають чітко виражену маркетингову орієнтацію, працюють на особливому ринку послуг Ї ринку політичного аналізу. У взаємовідносинах з державою аналітичні центри виступають не лише як суб'єкти дослідження публічної політики, але і як її агенти. У зв'язку з цим, сучасні аналітичні центри активно використовують як традиційні (співпраця із засобами масової інформації; взаємодія з органами державної влади; співробітництво між аналітичними центрами тощо), так і новітні (засновані на мережних технологіях) форми діяльності.

Ключові слова: аналітичний центр, ринок політичного аналізу, публічна політика, прототип аналітичного центру, деліберативний процес, мережні технології.

АННОТАЦИЯ

Глоба О.Е. Аналитические центры как субъекты исследования публичной политики. Ї Рукопись.