Військово-політичні союзи як інструмент зовнішньої політики малих та середніх держав

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

23.00.04 - політичні проблеми міжнародних

систем та глобального розвитку

Військово-політичні союзи як інструмент зовнішньої політики

малих та середніх держав

КОВАЛЬЧУК СВІТЛАНА МИКОЛАЇВНА

Київ - 2009

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

військовий політика міжнародний держава

Актуальність теми дослідження. Геополітичні зміни кінця ХХ століття змінили структуру системи міжнародних відносин та характер зв'язків між основними елементами системи. Елементи старої структури системи міжнародних відносин частково зникли, частково відбувається їх еволюція та адаптація до нових умов сучасного світу. Характерними рисами сучасної системи міжнародних відносин стали висока динаміка перетворень, де поєднуються доцентрові та відцентрові тенденції; глобалізація та фрагментація, вплив яких проявляється як єдність протилежностей, адже у глобалізованому світі жодна із держав не здатна самостійно забезпечити реалізацію своїх національних інтересів.

Змінена геополітична структура світу відобразилася і на поведінці середніх та малих держав, які постали перед необхідністю перегляду та адаптації механізмів реалізації своєї зовнішньої політики, що відповідали б новим реаліям існування та дозволили б оперативно реагувати на зміни як внутрішнього, так і зовнішнього середовища країни.

Нова структура зв'язків між елементами системи та зовнішньополітичних завдань країн вплинула на характер військово-політичних союзів, які перебувають на етапі трансформації, що відзначається на нових завданнях та функціях військово-політичних союзів у постбіполярний період міжнародних відносин.

Для України як середньої держави питання союзних відносин як механізму реалізації зовнішньої політики набуває все більшого значення з огляду на особливість геополітичного положення та неефективність проголошеного зовнішньополітичного курсу на багатовекторність, що на практиці перетворився на постійні його коливання між західним (європейським та євроатлантичним) та східним (російським та євразійським) напрямами.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано в рамках комплексної програми науково-дослідних робіт Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Наукові проблеми сталого державного розвитку України» і наукової теми Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Інтеграція України у європейські правові, політичні та економічні системи» (номер державної реєстрації 01БФ048-01). Дослідження виконане відповідно до наукової програми кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Європейський вектор зовнішньої політики України в контексті процесів міжнародних відносин».

Наукове питання, яке вирішує автор, полягає у з'ясуванні теоретичних та практичних аспектів використання військово-політичних союзів як інструменту реалізації зовнішньої політики малих та середніх держав.

Об`єктом дисертаційного дослідження є зовнішня політика середніх та малих держав.

Предметом дослідження є військово-політичні союзи як інструмент реалізації зовнішньої політики середніх та малих держав.

Мета і завдання дослідження. З урахуванням науково-теоретичної та практично-прикладної актуальності теми дисертації її метою визначено аналіз військово-політичних союзів як інструменту зовнішньої політики малих та середніх держав у постбіполярний період.

Для досягнення мети дослідження передбачається вирішити такі конкретні завдання:

- проаналізувати та систематизувати існуючі теорії та концепції військово-політичних союзів в теорії міжнародних відносин;

- дослідити структурну ієрархію сучасних міжнародних відносин;

- здійснити аналіз особливостей впливу середовища на формування мотивів та цілей середніх та малих держав;

- визначити особливості формування зовнішньополітичних стратегій середніх та малих держав у постбіполярній системі міжнародних відносин;

- розкрити сутність та особливості використання військово-політичних союзів як механізму зовнішньої політики середніх та малих держав;

- з'ясувати функції військово-політичних союзів у постбіполярній системі міжнародних відносин;

- виявити переваги та недоліки участі України як середньої держави у військово-політичних союзах.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є системний підхід, який об'єднує системно-структурний, системно-функціональний та системно-аналітичний методи дослідження, що дає змогу комплексно вивчити процес формування зовнішньої політики середніх та малих держав, враховуючи вплив зовнішнього та внутрішнього середовища. З допомогою системно-структурного методу досліджено місце військово-політичних союзів у сучасній системі міжнародних відносин. Системно-функціональний метод був використаний для дослідження функцій військово-політичних союзів, системно-аналітичний метод - для дослідження зовнішньополітичних стратегій середніх та малих держав.

Проблемно-історичний метод застосовувався при дослідженні особливостей діяльності середніх та малих держав у союзах. Використання компаративного методу дало змогу проаналізувати наявні теорії та концепції дослідження союзів, плюралістичного підходу - виявити комплексну взаємозалежність факторів різного походження в процесі формування зовнішньої політики.

З метою класифікації держав у сучасній системі міжнародних відносин та доведення об'єктивності певних висновків було використано статистичний метод дослідження.

Для роботи із фактичним матеріалом, передусім з основними документами військово-політичних союзів та офіційними зовнішньополітичними документами малих та середніх держав застосовано методику контент-аналізу.

Наукова новизна дисертаційного дослідження визначається такими результатами:

- здійснено систематизацію сучасних теорій та концепцій військово-політичних союзів, досліджено генезис поняття союз. Запропоновано авторське визначення військово-політичного союзу як чіткої угоди у сфері безпеки, за умовами якої сторони гарантують взаємну допомогу у формі значного ресурсного внеску у разі певної необхідності, поява якої є непевною;

- обґрунтовано авторський підхід до визначення середніх та малих держав, який базується на поєднанні таких трьох складових: валового національного продукту держави (економічна складова), витрати держав на оборону (військова складова), площі держави та кількості населення (географічна складова). В результаті визначається 1 наддержава, 6 великих, 60- середніх, та 125 малих держав;

- з'ясовано, що зовнішньополітична стратегія малих та середніх країн спрямована на 1) утворення союзу з іншими малими та середніми державами, 2) утворення або приєднання до союзу за участю великою держави, 3) пошук підтримки з боку великої держави або 4) підтримання нейтралітету. Перша опція передбачає обмежену підтримку з боку великої держави, в той час як друга та третя опції передбачає здобутки за рахунок підтримки з боку великої держави, четверта ж опція не передбачає підтримки з боку великої держави, проте виступає засобом уникнення участі у конфліктах;

- доведено, що в постбіполярний період військово-політичні союзи виконують функцію забезпечення безпеки, на відміну від оборонної функції, яка була характерною для біполярної системи міжнародних відносин; для малих та середніх держав військово-політичні союзи виступають механізмом збільшенням структурної сили держави та активізації міжнародної діяльності;

- з'ясовано переваги та недоліки євроатлантичної інтеграції України. Аналіз функцій союзів дає підстави стверджувати, що для утвердження України, як повноцінної середньої держави в сучасній системі міжнародних відносин, необхідно отримати членство у Північноатлантичному союзі, що посилить її структурні позиції. Членство в Організації Держав Колективної Безпеки не може стати альтернативою членства в НАТО, оскільки відносини в межах останнього є більш плюралістичними й відповідними потенціалу України, ніж союзні відносини із пострадянськими державами.

Наукова новизна роботи визначається також введенням у науковий обіг в Україні праць іноземних авторів із зазначеної проблематики, які збагачують аргументаційну базу для розуміння сутнісних аспектів теми.

Наукове та практичне значення дослідження визначається його актуальністю та науковою новизною отриманих результатів. Матеріали, основні положення і наукові результати дослідження можуть бути корисними в діяльності зовнішньополітичного відомства, науково-дослідних інститутів і центрів України: для використання теоретичного і практичного досвіду союзних відносин у процесі розробки і реалізації національної зовнішньополітичної стратегії; аналізу та прогнозування зовнішньополітичного курсу малих та середніх держав. Матеріали й узагальнення дослідження можуть бути використані у ВНЗ при розробці нормативних і спеціальних курсів політологічного характеру, а саме «Теорії міжнародних відносин», «Зовнішньополітичних стратегій та доктрин», «Проблем військово-політичної інтеграції», «Міжнародної та європейської безпеки» тощо.

Апробація результатів дослідження. Апробація результатів дослідження здійснювалася шляхом підготовки наукових доповідей. Принципові ідеї, теоретичні положення, висновки автора було оприлюднено у доповідях на наукових конференціях: «Шевченківська весна. Сучасний стан науки: досягнення, проблеми та перспективи розвитку», Київ, Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка (3 березня 2006 р., 2 березня 2007 р.), конференції молодих вчених «Актуальні проблеми міжнародних відносин», Київ, Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка (24 жовтня 2006 р.); міжнародній конференції молодих вчених «Цвєтковські читання» (Київ, 2007), круглому столі «Україна в глобалізованому світі: виклики та перспективи» (Київ, 2008), II Міжнародному форумі Євроатлантичне майбутнє України (Київ, 2008). Результати дослідження доповідались на засіданнях кафедри міжнародних відносин і зовнішньої політики Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Публікації. Основні положення дисертації опубліковано в семи статтях у наукових фахових виданнях, згідно з переліком ВАК України.

Структура дисертації. Робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Список використаних джерел налічує 428 найменувань англійською, німецькою, російською та українською мовами. Загальний обсяг дисертації становить 222 сторінки, з них 182 сторінки основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність та доцільність проведення дослідження, розкрито зв'язок з науковими програмами, планами, темами, сформульовано мету та завдання дисертаційного дослідження, визначено його об'єкт, предмет та методологічну основу, обґрунтовано наукову новизну роботи, показано її теоретичне та практичне значення, наведено відомості про апробацію результатів дисертації та її структуру.

Перший розділ - «Джерельно-документальна база та концептуально-методологічні засади дослідження» - присвячений аналізу джерел та літератури з проблематики дисертації, з'ясуванню стану наукової розробки теми, формулюванню концептуально - методологічних підходів дослідження.

У розділі проаналізовано та систематизовано існуючі наукові розробки з досліджуваної проблеми військово-політичних союзів як інструменту зовнішньої політики малих та середніх держав. Використані в дисертації джерела за походженням, формою та змістом можна умовно поділити на чотири групи.

До першої групи віднесемо нормативно-правові джерела, які об'єднують документи військово-політичних союзів, зовнішньої та оборонної політики середніх і малих держав.

Другу групу утворюють теоретичні роботи, присвячені питанню дослідження, які доцільно поділити на два рівня:

- перший рівень - праці, що присвячені питанням функціонування системи міжнародних відносин, структурній ієрархії сучасних міжнародних відносин, формуванню зовнішньополітичної стратегії держави. До таких робіт належать дослідження Ч.В.Кеглея, Ч.Херманнна, Дж.Розенау, Дж.Кеохейна, Х.Булла, Дж.Ная, Г.Моргентау, К.Уолтца, О.Вендта, Б.Буено де Мескіти, Дж.Сінгера, Р.Джервіса, Дж.Маршаймера, А.Моравчіка, Д.Лейка, М.А.Хрустальова, А.Д.Богатурова, І.Г.Тюліна, М.М.Лебедевої, А.П. та П.А.Циганкових, М.А.Косолапова, В.І.Гантнама, В.Кудрявцева, В.М.Кулагіна, А.В.Торкунова, Є.Є.Камінського, О.А.Коппель, В.А.Манжоли, М.Г.Капітоненка, В.В.Копійки, І.І.Жовкви, М.З.Мальського та М.М.Мацяха, В.Ф.Цимбалістого Г.М.Препелиці, В.П. Горбуліна, С.І.Пирожкова, А.А.Суботіна, Б.О.Парахонського.

- другий рівень - теоретичні праці, в яких досліджуються особливості формування та функціонування військово-політичних союзів. У рамках соціально-економічної науки питання союзних відносин стало предметом досліджень К.Левістросса, Й.фон Нойманна та О.Моргенштерна, У.Райкера, Т.Каплоу, К.Адріана та К.Преса, Е.Келлі, С.Грьонінга, А.Хіршмана, Е.Броунва, С.Коморіти, Е.Лоулера, Г.Янгса, І.Брюджа, В.Херманна, П.Варвіка та В.Гамсона; у рамках теорії міжнародних відносин - праці представників реалістичної та неореалістичної шкіл міжнародних відносин: Дж.Ліски, Г.Снайдера, С.Уолта, Р.Швеллера, Дж.Морроу, А.Сміта, Б.Хансена, Т.В.Пола, Р.А.Пейпа, Х.Моурітцена, А.Вайвеля, Д.Ларсон, С.Девіда.

До третьої групи віднесено роботи історично-прикладного характеру. Історично-практичний вимір історіографії також слід розділити на два рівні:

- перший рівень - наукові праці, присвячені дослідженню практичного виміру поведінки малих та середніх держав у системі міжнародних відносин. При дослідженні особливостей формування та реалізації зовнішньополітичних стратегій малих та середніх держав на велику увагу заслуговують дослідження Р.Бара, М.Ханделя, Р.Кохейна, К.Холбраада, Е.Чарльза, Л.Нік, А. Ван Стадена, Т.Ріссе-Каппена, Дж.Петерса, Л.Мічела, Т.Міллара, Дж.Брауна, К.Белла, Дж.Гранатштейна, Б.Вуда, А.Купера. Дослідження М.Хайвес, М.Маккея, О. Де Реймакера, І.Ноймана, Л.Нік, Р.Рохстайна розкривають особливості поведінки малих та середніх держав у системі міжнародних відносин та вибраної ними стратегії зовнішньої політики;

- другий рівень - роботи, присвячені практичному виміру діяльності союзів. На окрему увагу заслуговує колективна праця Австрійського інституту зовнішньої політики під керівництвом Е.Райтера «Малі держави та союзи», в якій розкриті як теоретичні підходи до союзів у теорії міжнародних відносин, так і здійснений емпіричний аналіз союзів у зовнішньополітичній поведінці малих європейських країн.

Іншим вдалим прикладом поєднання емпіричного виміру з практичним стала монографія К.Хонканен «Вплив малих держав на прийняття рішень в НАТО. Досвід членства Данії, Норвегії, Угорщини та Чеської Республіки», в якій аналізується вплив малих держав на прийняття рішень у Північноатлантичному союзів та досліджені особливості їх поведінки у військово-політичному союзі. Доводиться, що після завершення холодної війни НАТО створює для малих держав своєрідну нішу впливу та можливість відігравати нову роль.

До четвертої групи слід віднести статистичні дані дослідницьких проектів: Проекту дослідження договірних зобов'язань та умов союзів, де проаналізовано всі союзні угоди, підписані між 1815 та 2003 рр.; дані щодо основних питань міжнародних відносин та безпеки Стокгольмського інституту дослідження проблем миру, а також статистичні дані Організації Об'єднаних Націй, Світового банку та національних статистичних агенцій.

На основі аналізу джерел та літератури нами запропоновано класифікацію наукових поглядів на утворення союзів виходячи з їх співвідношення із зовнішньою та внутрішньою безпекою держави. В основу концепцій та теорій першої групи покладені зовнішні загрози та системні фактори утворення союзів (структура системи, полярність, анархічність), другої групи - внутрішні фактори утворення або приєднання до союзів.

Виходячи з цього, до першої групи належить «теорія балансу сили» К.Уолтца, відповідно до якої сторони утворюють союз з метою балансування проти могутнішої держав; «теорія балансу загроз» С.Уолта, в якій концепція «зовнішньої загрози» виступає центральним елементом утворення союзу; «теорія оборонного реалізму» Дж. Маршаймера, в якій процес утворення союзів визначається на основі розподілу сили та географічної близькості держав; теорія балансу інтересів Р.Швеллера, відповідно до якої найбільш важливою детермінантою об'єднання постає сумісність політичних цілей, а не диспропорція сили чи загрози; теорія М.Смолла та Д.Сінгера, виходячи з якої союз виступає «формальною гарантією безпекового співробітництва, чи підтримки іншого типу співробітництва, яке сприяє посиленню позиції держави щодо інших; модель компромісу Дж. Морроу, згідно з якою утворення союзу базується на компромісі між безпекою та автономією, втратами та здобутками; підхід Х.Моурітцен та А.Вайвель, які обґрунтовують утворення союзу геополітичними чинниками.

До другої групи слід віднести інституціоналістський підхід Д.Ларсон, яка вважає, що слід відмовитися від системного рівня аналізу і зосередитися на внутрішній структурі держави, яка вирішила об'єднатися із великою державою, та теорію загального балансування С. Девіда, відповідно до якої утворення союзу визначається поведінкою еліти. Автор систематизував існуючі концепції та теорії дослідження союзів у теорії міжнародних відносин на основі їх співвідношення із зовнішньою та внутрішньою безпеки держави.

З огляду на методологічну проблему визначення категорії союз у теорії міжнародних відносин, нами запропоноване власне визначення категорії військово-політичний союз, під яким розуміємо чітку угоду у сфері безпеки, за умовами якої сторони гарантують взаємну допомогу у формі значного ресурсного внеску в разі певної необхідності, поява якої є непевною.

У другому розділі - «Мотиви і цілі малих та середніх держав у постбіполярній системі міжнародних відносин» - проаналізовано малі та середні держави як актори сучасної системи міжнародних відносин та досліджено особливості їх зовнішньополітичної стратегії.

Під структурною ієрархією сучасної системи міжнародних відносин автор розуміє розміщення елементів у системі, в якій політичний та економічний статус елементів є диференційованим незалежно від того, що кожен з них володіє суверенітетом однаковою мірою. Ієрархія передбачає ранжування держав на основі відносних можливостей.

Мотиви та цілі держави формуються під впливом внутрішнього та зовнішнього середовища. З точки зору держави як елемента системи міжнародних відносин зовнішнім середовищем виступає система міждержавних зв'язків, а внутрішнім - власне внутрішньодержавні процеси та характеристики.

Анархічність зовнішнього середовища формує основний мотив держави, який полягає в забезпеченні власного існування та збереженні миру, і породжує дилему безпеки держави, відповідно до якої зміцнення безпеки одного актора посилює небезпеку інших і, таким чином, збільшує їх прагнення щодо підвищення ступеня безпеки.

Ступінь безпеки, який є характерним для зовнішнього середовища, визначає поведінку держави в системі та вибір механізмів забезпечення міжнародної безпеки, які можуть відрізнятися від забезпечення «балансу сил», створення наднаціональних інституцій до утворення міжнародних союзів та коаліцій. Проте, незалежно від вибраного механізму, держави зосереджують увагу на такому явищі, як колективна безпека, що передбачає співробітництво держав у сфері безпеки з метою протистояння спільним чи транснаціональним загрозам.

Наступний чинник формування мотивів держав у сучасній системі міжнародних відносин - транснаціональні відносини, які відображаються в транснаціональній взаємодії та транснаціональній організації. Транснаціональні відносини наразі виступають механізмом, завдяки якому малі та середні держави системи презентують свої інтереси в межах системи, і з допомогою якого вдається досягати консенсусу.

Важливим фактором для розуміння процесу формування зовнішньополітичної стратегії є внутрішня структура держави. Децентралізована структура держави передбачає наявність впливу різних груп на прийняття рішень у зовнішній та внутрішній політиці. Якщо гегемонічна держава є ліберальною, то малі й середні держави системи мають різні канали та механізми узгодження власних інтересів з гегемоном. Не менш важливою є і соціально-політична структура держави. Національна державна стратегія завжди спрямована на здійснення посередництва між внутрішніми та зовнішніми соціально-економічними та політичними складовими і, відповідно, стабільність системи міжнародних відносин, яка констатується державами, залежить від регулювання цих зовнішніх та внутрішніх домовленостей між основними державами системи.

Таким чином, наслідком взаємодії зовнішнього та внутрішнього середовища визначаються основні мотиви та цілі держави. Анархічність зумовлює те, що основна мета діяльності будь-якої держави полягає в піклуванні про свою безпеку, зовнішньо ж політичні мотиви та цілі малих та середніх держав доповнюються прагненням збільшити свою структурну силу, що сприятиме посиленню впливу країни в системі міжнародних відносин.

Зовнішньополітичні стратегії малих та середніх держав спрямовані, переважним чином, на компенсацію структурної слабкості держави та передбачають активне міжнародне співробітництво.

У третьому розділі - «Місце союзів у зовнішній політиці середніх та малих держав» - досліджуються особливості союзів як системного феномену та як механізму зовнішньої політики малих та середніх держав.

Союзи є результатом анархічності системи міжнародних відносин, яка продукує мотиви їх створення та визначає дилему безпеки союзу. Дилема безпеки союзу набуває наступного виміру: союз, створений для взаємної оборони, розглядається іншими як потенційно агресивний; держави, прагнучи захиститись, створюють контрсоюз, який, з точки зору учасників першого союзу, розглядається як агресивний. Базовими детермінантами стимулів союзників в їх дилемі безпеки є відносна залежність учасників союзу, їх інтереси і ступінь їх домовленостей; всі ці фактори є взаємообумовленими.

Полярність системи міжнародних відносин породжує відмінність союзів. У багатополярній системі союзники не визначається структурою системи. Беручи до уваги рідкі, неструктурні конфлікти, які можуть блокувати певні об'єднання, логічно припустити, що кожна держава може бути як противником, так і партнером іншої держави. Біполярна система визначає союзників.

Союзи доповнюють структуру системи міжнародних відносин різними деталямиё а саме тим, які взаємовідносини мають структурні елементи один з одним. Вони доповнюють домовленості, включаючи до них наміри та очікування держав, поряд з їх спроможностями як детермінантами місця держав у системі. Якщо б домовленості про утворення союзу були б обов'язково зобов'язуючими, то кожен союз змінював би структуру системи, зменшуючи кількість акторів.

Особливості союзу як механізму зовнішньої політики малих та середніх держав визначаються функціями союзу. Якщо в біполярний період міжнародних відносин союзи створювалися з метою забезпечення оборони країн-членів, що передбачає співробітництво країн -членів системи колективної безпеки проти загрози з боку визначеного противника, то у постбіплярний період основна функція військово-політичних союзів полягає в забезпеченні колективної безпеки країн-членів,що передбачає об'єднання зусиль держав-членів.

Наступна функція участі в союзі полягає у збільшенні можливостей держави. По-перше, союзники об'єднують свої ресурси на основі обміну обіцянками, таким чином кожен союзник має у своєму розпорядженні власні ресурси та ресурси партнерів. По-друге, будучи членом союзу держава отримує додаткові можливості впливу на міжнародні події, зокрема впливаючи на визначення позиції союзу щодо певних подій.

Емпіричні дані також свідчать про економічний ефект від участі держав у військово-політичних союзах, який проявляється у зменшенні видатків на оборону, зростанні торговельного обороту між країнами-членами. На підставі аналізу 213 угод про утворення союзів, які розміщені у версії 1 Проекту дослідження договірних зобов'язань та умов союзів, отримуємо 39 угод, тобто 18% від усіх угод, які містять статті стосовно специфічних акцій у рамках економічного співробітництва (наприклад, ліквідація військових бар'єрів) або включають статті, які передбачали специфічне співробітництво або в яких декларувалося, що в найближчому майбутньому будуть проведені переговори про укладання спеціальних економічних угод.

Військово-політичні союзи сприяють розширенню демократії, взаємодії держав-членів щодо важливих питань міжнародних відносин, вирішенню конфліктних ситуацій, співробітництву держав у цивільній та гуманітарній сферах, розвитку публічної дипломатії.

У розділі аналізуються особливість діяльності малих та середніх держав у дво- та багатосторонньому союзах: союзі США та Австралії та на основі співробітництва держав у Північноатлантичному союзі.

Позиції держави в союзі визначаються механізмом прийняття рішень іё відповідно, ступенем впливу держави на прийняття рішення, що визначається як структурою союзу, так і структурними характеристиками держави. У дослідженні структурно проводиться відмінність між дво- та багатосторонніми союзами, які за своїм характером можуть бути симетричними та асиметричними.

Якщо в двосторонньому союзі малі та середні держави залежать виключно від його структури, то в багатосторонньому союзі вони отримують додатковий механізм впливу за рахунок утворення внутрішньосоюзних коаліцій, що збільшує структурну силу держави.

Союзні відносини створюють залежність держав, яка проявляється у спільних позиціях щодо безпекових питань та наданні підтримки в разі необхідності. Особливістю поведінки малих та середніх держав у безпекових союзах є те, що вони є «споживачами безпеки», яку надають союзи. Відповідно в асиметричних союзах малі та середні держави зацікавлені в підтримці позицій лідерів, що автоматично зміцнює безпеку.

Двосторонні асиметричні союзи за участю наддержави - з одного боку, та малої або середньої держави - з другого, які були утворені в біполярний період міжнародних відносин, створили мережу забезпечення присутності наддержави в різних регіонах. Для малих та середніх держав відповідні союзи утворюють залежність від наддержави і разом з тим слугують механізмом забезпечення безпеки. Структурні характеристики держав створюють умови для їх гнучкості та різних варіацій у рамках союзу. Особливість діяльності держави у союзі визначається її геополітичним положення, власне це було основним фактором стримуючої політики Норвегії в рамках НАТО, що пояснюється її відносинами із Росією, Данія ж навпаки активно лобіювала вступ своїх сусідів у дану структуру. Специфіка поведінки держави у двосторонньому союзі пояснюється посиленням її впливу в регіоні та можливістю долучення до процесів регіонального та глобального характеру.

Україна є типовою середньою державою. В Європі вона посідає друге місце за площею, поступаючись лише Росії, та шосте місце за чисельністю населення - після Росії, Німеччини, Великої Британії, Франції та Італії (сьоме, якщо враховувати Туреччину).

Вибрана Україною стратегія багатовекторності зовнішньої політики довела свою недієздатність у динамічній системі міжнародних відносин, де забезпечення національної безпеки нерозривно пов'язано із забезпеченням колективної безпеки.

Таким чином, доцільним для України з точку зору посилення її впливу розглядається участь у військово-політичному союзі, що створить гарантії національній безпеці держави, сприятиме посиленню економічних позицій та поліпшенню зовнішньополітичного іміджу України. Недоліки членства України у союзі пояснюються зменшенням автономності держави у сфері зовнішньої політики, що проявляється у обмеженні свободи вибору і можливості маневрування у політиці через союзницькі зобов'язання; збільшення ризику залучення до конфліктів, до яких Україна не має прямого відношення.

Альтернативними союзами для України є Організація Договору про колективну безпеку (ОДКБ) та Північноатлантичний союз. Зважаючи на тісний взаємозв'язок України з країнами пострадянського простору у воєнній сфері з огляду на спільне минуле, питання участі України в ОДКБ не розглядається як доцільне, оскільки існує високий рівень небезпеки використання ОДКБ як механізму залежності України від Росії, що поставило б під питання незалежність України.

Натомість Північноатлантичний союз є найбільш ефективною системою колективної безпеки в Європі, яка здатна швидко реагувати на динамічні зміни середовища системи міжнародних відносин, що проявляється в діяльності союзу на міжнародній арені та швидкій адаптації концептуальної бази союзу до нових вимог. На відміну від ОДКБ, НАТО є простором демократії, що відображає цивілізаційно-ціннісну орієнтацію України.

ВИСНОВКИ

У дисертації на основі аналізу теоретичних та практичних аспектів військово-політичних союзів вирішене наукове завдання щодо визначення місця та ролі військово-політичних союзів в системі механізмів реалізації зовнішньополітичних завдань середніх та малих держав. Військово-політичні союзи продовжують відігравати важливу роль у зовнішній політиці та політиці безпеки малих та середніх держав, адже союзи спрямовані на забезпечення безпеки держав та збільшення їх структурної сили. Важливість міжнародного співробітництва для малих та середніх держав пояснюється їх обмеженими ресурсами та неможливістю власними силами гарантувати національну безпеку з огляду на глобалізацію загроз та викликів. В обмін на гарантії безпеки малі та середні держави втрачають певний ступінь автономності в реалізації своєї політики, оскільки вони зобов'язуються надавати допомогу союзникам, у тому числі й в разі необхідності у вигляді ресурсного внеску.

Досліджуючи особливості військово-політичних союзів як інструменту зовнішньої політики малих та середніх держав відповідно до поставлених завдань, доходимо таких висновків:

1. Наукові погляди на утворення союзів можна класифікувати на дві групи виходячи з їх співвідношення із зовнішньою та внутрішньою безпекою держави. В основу концепцій та теорій першої групи покладено зовнішні загрози та системні фактори утворення союзів (структура системи, полярність, анархічність), в основу концепцій та теорій другої групи - внутрішні фактори утворення або приєднання до союзів.

Понятійно-категорійний апарат дослідження характеризується плюралізмом підходів щодо визначення категорії «союз». Як у західній, так і у вітчизняній науковій літературі практично відсутнє загальноприйняте трактування поняття союз. У дисертаційному дослідженні автор зосереджує увагу на військово-політичних союзах. Відповідно пропонується таке визначення військово-політичного союзу: чітка угода у сфері безпеки, за умовами якої сторони обіцяють взаємну допомогу у формі значного ресурсного внеску в разі певної необхідності, поява якої є непевною.

2. В анархічній системі міжнародних відносин, де відсутній єдиний керівний орган, структурна ієрархія визначається на основі влади, яку має домінантний актор над слабшим. Згідно із запропонованим підходом до класифікації держав в сучасній системі міжнародних відносин можна виокремити одну наддержаву - США, 6 великих держав - Китай, Японію, Францію, Великобританію, ФРН, Російську Федерацію і решта 185 держав, які утворюють велику групу середніх та малих держав. В малих та середніх державах проживає 68% населення планети, військові витрати даної групи країн становлять 30,25% світових витрат і виробляється 42% світового ВНП.

3. Особливості формування зовнішньополітичних стратегій середніх та малих держав у постбіполярній системі міжнародних відносин пояснюються, по-перше, обмеженістю ресурсів таких держав, по-друге, незначним впливом або відсутністю впливу окремої держави на систему міжнародних відносин. Особливості впливу середовища на формування мотивів та цілей зовнішньої політики середніх та малих держав визначаються високим ступенем залежності держави від зовнішнього середовища.

Такі фактори системи міжнародних відносин, як анархічність, безпека, транснаціональна взаємодія та взаємозалежність визначають природу середовища постбіполярної системи міжнародних відносин. Відповідно, основна потреба держави полягає в піклуванні про власну безпеку та збільшенні впливу, що ускладнюється анархічним міжнародним середовищем, яке породжує дилему безпеки держав та проблему колективних дій. Безпека ж з розвитком транснаціональної взаємодії та взаємозалежності отримує колективний вимір, адже загрози безпеці держав виходять за межі однієї держави, і отже вимагають колективних зусиль для їх подолання та забезпечення як індивідуальної, так і колективної безпеки. Це знаходить практичне відображення в діяльності міжнародних союзів та коаліцій, які об'єднують зусилля держав з метою протистояння загрозам та вирішення кризової ситуації в певній державі, а також для гарантування національної безпеки.

Найбільш поширеними зовнішньополітичними стратегіями малих та середніх держав виступають: стратегія м'якого та твердого балансування; стратегія об'єднання з іншими державами; пасивна зовнішня політика, спрямована як на уникнення будь-яких зобов'язань, так і на можливість ізолювання; стратегія спрямована на відновлення статус-кво.

4. Характеризуючи особливості використання союзів як механізму зовнішньої політики середніх та малих держав, можна такі характерні риси:

- найпростіша роль, яку можуть виконувати малі держави в рамках союзу - бути «вірним союзником»;

- наступною їх особливістю є здатність компенсувати власну слабкість за рахунок допомоги/ підтримки з боку сильнішого союзника, що, з одного боку, збільшує структурну силу держави, а з другого - зменшує ступінь її автономності;

- слабший союзник може використовувати союз з метою впливу на сильнішого, таким чином союз збільшує переговорну силу держави;

- вигідне геополітичне положення союзника збільшує його вагу, а отже і його вплив як у рамках союзу, так і в регіональному оточенні;

- будучи, по-суті, споживачами безпеки, малі та середні держави в союзах переважно підтримують позиції великих держав, що автоматично зміцнює безпеку;

- особливості поведінки малих та середніх держав визначаються механізмом прийняття рішення в рамках союзу, наприклад у НАТО, де рішення приймаються на основі консенсусу; малі та середні держави мають механізм впливу на функціонування союзу та прийняття рішень в його рамках;

- участь малих та середніх держав у міжнародних союзах породжує залежність перших від других, що є функцією вигоди, яку держава отримує від союзу порівняно з вигодою, яка є доступною із альтернативних джерел. Відповідно, залежність держави від союзників визначається широким колом питань, до якого крім питань військової безпеки входять також питання престижу, внутрішньої стабільності. Здобутки країн-союзниць є спільними, оскільки сама сутність союзу передбачає обмін: цінності, які надаються союзниками, є частково компенсацією власних зобов'язань щодо союзників. Держава є менш залежна, якщо вона має альтернативне джерело цих цінностей, що може бути її власними ресурсами або забезпечуватися її дипломатичними засобами на зразок альтернативного союзу чи угоди з опонентами. Залежність, зазвичай, виявляється у двох аспектах: взаємозалежністю союзників від прибутків союзу, і до того ж що може бути доступним для них самих. Залежність у союзі, як і в будь-яких зв'язках, може визначатися чітко та загально як можливі витрати, які її визначають;

- підтримка союзників часто вимагає від середніх держав важливих поступок, дозволяючи таким чином союзникам, переважно впливовим, отримати контроль над своїми середніми та малими партнерами по союзу. Крім того, участь у союзі зменшує дипломатичну гнучкість щодо запобігання кризам у зовнішній політиці: від ескалації напруження до розв'язання війни;

- для малих та середніх держав колективна безпека є більш вигідною з точки зору запобігання військовим конфліктам, якщо вона базується на багатосторонніх домовленостях. Вагомою перевагою багатосторонніх союзів над двосторонніми є їхня здатність збільшувати безпеку малих та середніх держав, даючи їм змогу підтримувати певний ступінь гнучкості у зовнішній політиці. Це є наслідком того, що малі та середні держави в багатосторонніх союзах можуть створювати внутрішньосоюзні коаліції з третіми партнерами по союзу і тому не залежать від певного союзника.

5. Військово-політичні союзи у постбіполярній системі міжнародних відносин виконують функцію забезпечення безпеки та збільшення структурної сили держав-членів. Крім вищезазначених функцій союзи додатково виконуватимуть функцію ідентифікації партнерів (у біполярний період визначалися також і противники, оскільки утворені союзи були взаємно ворожими) та функцію накопичення силових ресурсів.

Наступна важлива функція союзу полягає в утворенні стратегічного середовища, що на практиці проявляється у системному впливі союзів. Зокрема, в біполярний період Північноатлантичний союз був основним чинником політичного регулювання та інтеграції для Західної Європи, в постбіполярний період утворення стратегічного середовища вимагає розширення спектру завдань союзу, оскільки безпекова динаміка визначається термінами глобалізації, а співвідношення між безпекою та економікою - глобальним змаганням за природні ресурси та енергетику; у зв'язку із розвитком інформаційних технологій інформаційна безпека набуває пріоритетного значення.

Військово-політичні союзи виконують економічну функцію, яка полягає у зростанні торговельного обороту між країнами-членами союзу, збільшенні іноземних інвестицій, зменшенні витрат на оборону та збільшення за рахунок цього інших статей бюджету держави.

Наступною функцією союзів є формування спільних зовнішньополітичних позицій держав-членів. У рамках військово-політичних союзів реалізується низка освітньо-навчальних заходів між союзниками, що свідчить про розширення функцій союзу. Новою функцією постібполярних союзів став розвиток публічної або громадської дипломатії, яка спрямована на розширення міжнародного співробітництва громадян країн у різних сферах, включаючи науку та технології.

Крім того, участь у політичних чи військово-політичних союзах разом з великими державами є ще й потужним засобом підвищення міжнародного авторитету та ефективності імплементації зовнішньополітичних і зовнішньоекономічних стратегій малої чи середньої держави, з якою змушені рахуватися навіть ті потенційні супротивники, що за інших обставин могли б її просто ігнорувати.

6. Переваги членства України у військово-політичному союзові полягають у зміцненні впливу України на міжнародній арені та утвердженню України як повноцінної середньої держави, що сприятиме перетворенню України на регіонального лідера. Економічний ефект членства у союзі відобразиться у активізації торгівельних відносин із країнами-членами, збільшення потоку іноземних інвестицій і зменшенні витрат на безпеку. Не менш важливим для України є військово-технічний ефект членства у союзі, який полягає у модернізації військово-промислового комплексу країни, участі у спільних військових навчаннях. Участь України у союзі демократичних держав сприятиме поліпшенню зовнішньополітичного іміджу країни та стане свідченням надійності України як зовнішньополітичного партнера.

Недоліком членства у союзі є зменшення ступеня автономності держави та можливість бути втягнутою у конфлікт за інтереси союзника.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Ковальчук С. М. Природа міжнародних союзів та коаліцій / C. М. Ковальчук // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. пр. - К.: Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка; Ін_т. міжнар. відносин, 2007. - Вип. 68 (Ч. 1) - С.109-116.

2. Ковальчук С. М. Союзи та коаліції у зовнішньополітичній стратегії України у ХХІ столітті / С. М. Ковальчук // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. пр. - К.: Київ. нац. ун-т ім.Тараса Шевченка; Ін-т міжнар. відносин, 2007.- Вип. 69 (Ч.1) - С.109 - 115.

3. Ковальчук С. М. Аналіз еволюції союзницьких американо-японських відносин на основі економічної моделі внеску союзника / С. М. Ковальчук // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. Пр. - К.: Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка; Ін-т міжнар. відносин, 2008. - Вип.76 (Ч.2) - С.158-165.

4. Ковальчук С. М. Структурна ієрархія сучасних міжнародних відносин: малі та середні держави як актори сучасних міжнародних відносин / С. М. Ковальчук // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. Пр. - К.: Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка; Ін-т міжнар. відносин, 2008. - Вип.71 (Ч.2) - С.150-154.

5. Ковальчук С. М. Вплив середовища на детермінування мотивів та цілей малих та середніх держав в постбіполярній системі міжнародних відносин / С. М. Ковальчук // Політологічний вісник: Зб. наук. пр. -К.: ІНТАС, 2008. - № 31. - С.252 - 268.

6. Ковальчук С. М. Особливості діяльності середніх та малих держав в союзах та коаліціях / С. М. Ковальчук // Нова парадигма: Зб. наук. пр. - К.: Київ. нац. пед. ун-т імені М. П. Драгоманова, 2008. - Вип.73. - С.147-158

Размещено на Allbest.ru