Концептуальні засади політики гуманітарної безпеки української держави в умовах демократичних перетворень

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ СТРАТЕГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

УДК 325.455+342.5:342.4(477)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

Концептуальні засади політики гуманітарної безпеки української держави в умовах демократичних перетворень

Спеціальність 21.01.01 - основи національної безпеки держави (політичні науки)

Зубченко Сергій Олександрович

Київ - 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі гуманітарної політики Національного інституту стратегічних досліджень. держава політика гуманітарний україна

Науковий керівник: кандидат філософських наук, доцент, Заслужений діяч науки і техніки України ЗДІОРУК Сергій Іванович, Національний інститут стратегічних досліджень, завідувач відділу гуманітарної політики.

Офіційні опоненти:

доктор політичних наук, доцент ГРУБОВ Володимир Михайлович, Інститут міжнародних відносин Національного авіаційного університету, професор кафедри міжнародної інформації;

кандидат філософських наук, доцент БУЧМА Олег Васильович, Інститут філософії імені Г. С. Сковороди НАН України, старший науковий співробітник відділення релігієзнавства.

Захист відбудеться “04” липня 2011 року о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.718.03 у Національному інституті стратегічних досліджень за адресою: 01030, м. Київ, вул. Пирогова, 7-а.

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Національного інституту стратегічних досліджень за адресою: 01030, м. Київ, вул. Пирогова, 7-а.

Автореферат розісланий “01” червня 2011 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат політичних наук, старший науковий співробітник Т.С. Стародуб.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. З відновленням у 1991 році державного суверенітету та незалежності перед Україною постала проблема самостійного провадження політики національної безпеки. Радянська теоретико-методологічна та нормативно-правова база в цій сфері втратила свою актуальність (з огляду на проголошення і подальше конституційне закріплення принципів свободи слова, вільного вираження своїх поглядів і переконань, інших демократичних свобод), а зарубіжні підходи та методики потребували адаптації до вітчизняних політико-правових реалій. Особливо це стосується реалізації заходів гуманітарно-безпекової політики (політики гуманітарної безпеки). Відповідно, постала необхідність розробки власної комплексної програми захисту свого гуманітарного простору.

Спектр загроз, які постають перед будь-якою сучасною державою, є надзвичайно широким і він постійно розширюється. В умовах постіндустріального інформаційного суспільства, подальшого розвитку систем колективної регіональної та глобальної безпеки військова агресія перестає бути найбільш небезпечною з них. На перше місце виходять гуманітарні (інформаційні, культурні, ідеологічні тощо) загрози, які мають більш високий ступінь латентності, а отже - становлять об'єкт підвищеної небезпеки.

За умов тоталітарної системи управління, забезпечення гуманітарної безпеки базувалося на зовсім інших засадах і механізмах. Адже, коли принципи верховенства права та законності підміняються політичною доцільністю та підпорядковуються панівній ідеології, держава в особі її уповноважених органів є значно більш вільною у виборі засобів та способів реалізації безпекової політики.

Натомість, Україна, проголосивши себе правовою державою, закріпивши на конституційному рівні принципи пріоритету прав людини, свободи слова та переконань, добровільно відмовилася від тоталітарної практики безпекової політики. Держава зобов'язалася не нав'язувати суспільству певну точку зору, а лише раціонально регулювати весь спектр відносин та процесів в межах своєї територіальної, предметної та часової юрисдикції, захищаючи свої національні інтереси та інтереси своїх громадян. Це і визначає актуальність дослідження, його предмет і об'єкт, наукову новизну.

Проблеми реалізації гуманітарної політики знайшли своє відображення у Конституції України, окремих законодавчих актах України, Актах Президента України та Посланнях Президента України до Верховної Ради України. Вагомий теоретико-методологічний внесок у наукове вивчення проблем гуманітарної політики зробили такі вітчизняні науковці, як В. П. Горбулін, В. М. Грубов, В. О. Дзоз, О. П. Дзьобань, С. І. Здіорук, В. Г. Кремень, О. В. Литвиненко, М. А. Ожеван, М. М. Розумний, М. Т. Степико, В. А. Скуратівський, В. П. Трощинський та ін.

В контексті своїх досліджень окремі сектори реалізації гуманітарної політики розглядали такі вчені, як І. В. Богачевська, О. В. Бучма, О. Л. Валевський, М. М. Карпенко, О. М. Литвиненко, Л. І. Лойко, Г. О. Нестеренко, Б. О. Парахонський, В. В. Токман, С. А. Чукут, А. І. Шевцов, Г. М. Яворська та ін. Гуманітарна проблематика також була предметом аналізу іноземних фахівців - Л. Джеймса, Д. Д'юітта, Дж. Кіртона, С. Крофта, В. Кузнєцова, П. Моргана, А. Сухарьова, Т. Терріфа, Д. Хаглунда, М. Шіхена та ін.

Попри це, гуманітарно-безпекова проблематика в контексті демократичних перетворень досі залишається недостатньо розробленою, подекуди фрагментарно та інколи тенденційно висвітленою у вітчизняній і зарубіжній літературі. У цьому аспекті актуальність дослідження проблем реалізації політики гуманітарної безпеки України не викликає сумнівів. Це є важливим не тільки з науково-теоретичних позицій, а й у практичній площині, з огляду на нагальну необхідність оптимізації гуманітарного вектора державної безпекової політики на сучасному, складному та суперечливому етапі політико-правових трансформацій в Українській Державі.

Актуальність теми визначила основне наукове завдання дисертаційної роботи, котре полягає у дослідженні концептуальних засад політики гуманітарної безпеки України в умовах демократичних політико-правових перетворень і розробці на підставі теоретичних узагальнень науково-практичних рекомендацій щодо вдосконалення системи формування та реалізації політики гуманітарної безпеки.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалося в рамках комплексних наукових проектів Національного інституту стратегічних досліджень «Гуманітарна політика держави: шляхи утвердження української національної ідентичності» (2008 р., номер державної реєстрації проекту 0108U000951); «Гуманітарна політика Української Держави» (2009 р., номер державної реєстрації проекту 0109U000491); «Гуманітарна політика Української Держави» (2010 р., номер державної реєстрації проекту 0110U004007).

Об'єктом дисертаційного дослідження виступає політика гуманітарної безпеки України в умовах демократичних трансформацій.

Предметом дослідження є концептуальні засади формування політики гуманітарної безпеки України як її теоретико-методологічна база.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в розкритті сутності політики гуманітарної безпеки, комплексному науковому визначенні її особливостей, концептуальних засад і пріоритетів в сучасних умовах державного будівництва в Україні та з'ясуванні шляхів вдосконалення теоретико-методологічних та організаційних аспектів державного регулювання гуманітарної сфери України.

Досягнення визначеної мети передбачало постановку та вирішення в процесі дослідження таких завдань:

· аналіз існуючих у науковій літературі концептуальних підходів щодо сутності та здійснення політики гуманітарної безпеки;

· формулювання сучасного визначення політики гуманітарної безпеки;

· визначення змістовних характеристик політики гуманітарної безпеки в правовій державі;

· дослідження особливостей впровадження політики гуманітарної безпеки в умовах трансформаційних процесів;

· компаративний аналіз вітчизняного та зарубіжного досвіду провадження політики гуманітарної безпеки в контексті демократичних суспільно-політичних перетворень;

· визначення ролі та співвідношення етатичних механізмів та інститутів громадянського суспільства в реалізації гуманітарної безпеки України;

· розробка пропозицій щодо вдосконалення політики гуманітарної безпеки України в контексті державного будівництва, оптимізації її нормативно-правового регулювання.

Методи дослідження. Теоретико-методологічні засади дослідження ґрунтуються на принципах наукової об'єктивності та неупередженості, системності, аксіологічної єдності стратегічних цілей і завдань політики гуманітарної безпеки та державного будівництва. З огляду на те, що тематика дисертаційного дослідження знаходиться на межі філософії, політології, державного управління та юриспруденції, теоретичну та методологічну основу дисертаційного дослідження склали фундаментальні положення сучасної політичної теорії, праці згаданих вище провідних науковців, Конституція України, а також наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених з питань гуманітарної політики, державного управління та юриспруденції.

Методологічні засади роботи та підбір методичного інструментарію наукового дослідження базуються на принципах органічного поєднання філософських, політологічних, загальнонаукових та спеціальних методів. Автор виходить із органічної єдності політологічного та гносеологічного аналізу. Крім традиційних та іманентних для кожного наукового дослідження методів (аналізу, синтезу, дедукції, індукції, узагальнення, екстраполяції тощо), для досягнення мети роботи та розв'язання поставлених завдань використані структурно-функціональний, порівняльно-ретроспективний, герменевтичний методи, що надало можливість визначити пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення політики гуманітарної безпеки України.

Важливе місце у дисертації відводиться також принципам історизму, єдності історичного та логічного дослідження.

Наукова новизна одержаних результатів. Теоретичне значення дисертаційного дослідження полягає в тому, що воно є першим комплексним дослідженням концептуальних засад політики гуманітарної безпеки України у контексті державного будівництва в умовах демократичних перетворень.

Проведене дослідження дало змогу сформулювати та обґрунтувати низку положень, висновків, рекомендацій та пропозицій щодо концептуальних засад політики гуманітарної безпеки, що містять наукову новизну. Зокрема, у дисертації:

вперше:

· здійснено комплексне дослідження взаємозв'язку гуманітарної сфери та демократичних перетворень в Україні (зокрема, конституційної реформи та тих суспільно-політичних процесів, які актуалізувалися внаслідок її проведення), що дало змогу визначити особливості здійснення політики гуманітарної безпеки в умовах трансформаційних процесів;

· сформульовано авторське визначення термінів «гуманітарна безпека» (захищеність життєво важливих інтересів людини й громадянина, стратегічних інтересів суспільства та держави, за якої забезпечуються сталий, поступальний розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання та нейтралізація реальних і потенційних загроз гуманітарній сфері національної безпеки) та «політика гуманітарної безпеки» (діяльність уповноважених органів держави щодо реалізації системи правових, організаційних, інформаційних, контрольних, фінансових та ін. заходів, спрямованих на забезпечення стану гуманітарної безпеки);

· з'ясовано особливості реалізації політики гуманітарної безпеки в умовах формування правової держави, суть яких полягає в існуванні обмежуючих політико-юридичних факторів гарантування державою прав людини та громадянина;

· досліджено вплив процесів суспільної трансформації на гуманітарну безпеку, визначено фактори стабілізації системи гуманітарної безпеки держави (політико-аксіологічний консенсус в суспільстві та політикумі, скоординованість дій всіх гілок влади, висока політична та правова культура громадян, якнайшвидше завершення ключових реформ) та її дестабілізації (політичні конфлікти, концептуальна неузгодженість нормативно-правових актів, слабкість державного контролю у сфері інформаційної, міграційної, демографічної політики);

удосконалено:

· теоретичну та методологічну базу для подальшого наукового дослідження таких феноменів, як гуманітарна безпека, політика гуманітарної безпеки, державне будівництво;

· наукове забезпечення стратегій державотворення, зокрема, запропоновано законодавчо визначити Концепцію державного будівництва; викладено авторську редакцію окремих концептуальних положень цього фундаментального документу;

· підходи до фахового висвітлення актуальних аспектів політики гуманітарної безпеки для держав в умовах демократичних трансформаційних процесів, що з необхідністю має бути враховано при формуванні та реалізації нових безпекових стратегем в Україні (забезпечення громадської безпеки, підтримання режиму законності та правопорядку, протидія корупції, захист прав громадян та регулювання інформаційної сфери тощо);

· теоретичне осмислення та обґрунтування особливостей державницької парадигми формування України як демократичної країни з усіма притаманними їй атрибутами, в якій процес державного будівництва ще не є завершеним, оскільки регламентація роботи основних політичних інституцій зазнає постійних ревізій (внесення змін до нормативно-правових документів щодо їх діяльності), що і спричиняє актуалізацію деструктивних соціально-політичних процесів (зокрема, знижує рівень довіри населення до держави й її органів);

дістали подальшого розвитку:

· бачення пріоритетів сучасної політики гуманітарної безпеки України в умовах суспільно-політичних трансформацій: особливостей політичної консолідації та солідаризації суспільства; розвитку правової та політичної культури громадян; вдосконалення державної інформаційної політики, етнополітики, щодо сфери релігійної політики; збереження та примноження науково-технічного потенціалу, створення умов для його ефективної реалізації; завершення базових реформ - конституційної, адміністративної, судово-правової; протидії корупції, підтримання режиму законності та правопорядку; формування та підтримання сприятливого міжнародного іміджу України, авторитету її органів влади;

· позиції щодо вдосконалення нормативно-правового забезпечення роботи органів державної влади, інститутів громадянського суспільства у реалізації політики гуманітарної безпеки; налагодження ефективної співпраці між ними.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що на основі проведеного аналізу означеної проблематики автором було обґрунтовано низку політичних та організаційно-правових новел, котрі можуть сприяти підвищенню ефективності політичної та правової системи, системи державного управління в Україні, гарантуванню гуманітарної безпеки Української Держави.

Основні положення дисертації, подані висновки та рекомендації можуть бути використані у практичній діяльності органів політичної влади та правотворенні (при формуванні та реалізації державних і політичних програм, стратегій, концепцій тощо; нормопроектній роботі, розробленні пропозицій щодо вдосконалення законодавства в сфері реалізації політики гуманітарної безпеки); у науково-дослідній сфері (при проведенні наукових досліджень у відповідній сфері, підготовці аналітичних доповідей та записок); у ціннісно-ідеологічній сфері (для раціонального формування суспільної думки щодо розуміння основних цінностей правової держави та державницьких цінностей); у навчально-освітньому процесі (при викладанні нормативних і спеціальних курсів, розробленні навчально-методичних матеріалів, написанні монографій, підручників, навчальних посібників з політології та юриспруденції).

Отримані науково значимі результати дисертаційного дослідження були використані для підготовки аналітичних матеріалів Національного інституту стратегічних досліджень (довідка про впровадження від 16 березня 2011 року).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійним науковим дослідженням автора, в якому розроблено та науково обґрунтовано концептуальні засади політики гуманітарної безпеки України в умовах демократичних політико-правових перетворень. Проміжні та остаточні висновки, пропозиції та рекомендації (у тому числі й ті, що характеризують наукову новизну роботи) одержані автором особисто.

Апробація результатів дисертації. Основні ідеї, положення та висновки дисертаційного дослідження апробувалися автором на міжнародних та всеукраїнських наукових, науково-практичних конференціях, семінарах і круглих столах, а саме: Міжнародній науково-практичній конференції «Захист прав людини на сучасному етапі» (м. Київ, 7 грудня 2007 р.); круглому столі «Проблеми та перспективи входження України в європейський інтелектуальний простір» (м. Київ, 19 червня 2008 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Державно-церковна політика в Україні як фактор формування громадянського суспільства» (м. Київ, 27 листопада 2008 р.); Міжнародній науковій конференції «Україна та розвиток громадянського суспільства після 2004 року» (м. Тернопіль, 10-11 грудня 2009 р.); круглому столі «Проблеми та перспективи входження України в європейський інтелектуальний простір: освітні аспекти» (м. Київ, 28 травня 2009 р.); круглому столі «Нова гуманітарна політика України» (м. Київ, 28 травня 2010 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Соціально-економічні та демографічні наслідки системної кризи в Україні та шляхи їх подолання» (м. Київ, 26 листопада 2010 р.).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладені у 10 наукових публікаціях (загальний обсяг - 2,9 д. а.), з яких 4 надруковано у фахових наукових виданнях та 6 - в інших виданнях та у збірниках матеріалів наукових конференцій.

Структура та обсяг роботи. Структура дисертації обумовлена логікою дослідження, що визначається поставленими метою та завданнями. Дисертаційна робота складається з переліку умовних скорочень, вступу, трьох розділів, що об'єднують дев'ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел та літератури.

Загальний обсяг дисертації становить 202 сторінки, у тому числі список використаних джерел на 38 сторінках (395 найменувань).

Основний зміст дисертації

У вступі дисертаційного дослідження подається обґрунтування актуальності його теми, аналізується її попередня теоретична розробленість, зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Розкривається предмет і об'єкт дослідження, його мета й завдання; з'ясовуються теоретико-методологічні засади роботи; визначається наукова новизна дослідження, теоретичне й практичне значення його результатів, особистий внесок дисертанта.

У першому розділі - «Теоретико-методологічні основи дослідження проблем гуманітарної безпеки» - досліджуються сучасні підходи до дослідження проблем гуманітарної безпеки, сутність політики гуманітарної безпеки та особливості її провадження в умовах правової держави. Окреслено джерельну базу дисертаційного дослідження, в якій важливе місце займають не тільки науково-теоретичні праці авторитетних вітчизняних (В. П. Горбулін, В. М. Грубов, В. О. Дзоз, О. П. Дзьобань, С. І. Здіорук, В. Г. Кремень, О. В. Литвиненко, М. А. Ожеван, Б. О. Парахонський, М. М. Розумний, М. Т. Степико та ін.) і зарубіжних (Д. Д'юітта, Дж. Кіртона, С. Крофта, П. Моргана, А. Сухарьова, Т. Терріфа, Д. Хаглунда, М. Шіхена та ін.) вчених, а й Конституція України, закони та підзаконні нормативно-правові акти чинного законодавства нашої держави, Послання Президента України.

Визначено методологічний інструментарій і підходи до дослідження проблем гуманітарної безпеки в сучасній Україні та за кордоном, їх спільні та відмінні риси. Запропоновано використовувати для аналізу політики гуманітарної безпеки комплексний, системний теоретико-методологічний підхід як такий, що оптимально поєднує в собі переваги організаційно-правового підходу (характерного для європейської та північноамериканської політико-правової літератури) та соціокультурного підходу (характерного для української та російської політико-правової літератури), приділяючи увагу як політико-правовій, так і культурній, науковій, інформаційно-ідеологічній складовій.

На основі застосованого системного підходу було запропоновано авторське визначення термінів «гуманітарна безпека» та «політика гуманітарної безпеки». Встановлено, що поняття «інформаційна безпека» та «гуманітарна безпека» не є тотожними (інформаційна безпека в сучасних умовах постає як один із компонентів гуманітарної безпеки, які нерозривно пов'язані між собою внутрішніми структурними зв'язками). В свою чергу, політика гуманітарної безпеки являє собою органічний елемент політики національної безпеки. Вказується на непоширеність понять «гуманітарна безпека», «політика гуманітарної безпеки» в наукових колах, однією з детермінант якої є стереотипи щодо «непріоритетності», «другорядності» гуманітарних питань в суспільстві та серед політичного істеблішменту. Акцентується на винятковій актуальності гуманітарної проблематики (зокрема, в контексті послаблення зовнішніх військових загроз).

Констатується єдність всіх видів безпеки в контексті наявності в них єдиної мети - убезпечення держави, суспільства, кожного громадянина від загроз і ризиків.

Встановлено, що сутність політики гуманітарної безпеки полягає в здійсненні державою (в особі її уповноважених органів) системи правових, організаційних, інформаційних, контрольних, фінансових та ін. заходів, спрямованих на забезпечення захищеності життєво важливих інтересів людини й громадянина, стратегічних інтересів суспільства та держави - стану, за якого забезпечуються сталий, поступальний розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання та нейтралізація реальних і потенційних загроз гуманітарній сфері національної безпеки. Гуманітарна безпека може бути досягнута тільки в результаті провадження послідовної, зваженої та науково обґрунтованої гуманітарної політики. Саме ці параметри визначені як передумови дієвості, ефективності політичної практики в будь-якій державі.

Основними суб'єктами забезпечення гуманітарної безпеки в Україні є держава (в особі її верховних органів влади та інших уповноважених органів) та громадянське суспільство (громадяни України та їх об'єднання). Проте на гуманітарне середовище, стан гуманітарної безпеки можуть також впливати різноманітні зовнішні (іноземні) чинники (зарубіжні ЗМІ, державні та недержавні інституції, політики тощо).

Висунута теза про те, що надмірна юридизація суспільного життя є не менш загрозливою для гуманітарної безпеки, ніж відсутність належного нормативно-правового регулювання.

Зроблено висновок про те, що в цілому Україна має достатній науковий потенціал для реалізації ефективної гуманітарно-безпекової політики; що найбільша результативність при формуванні та реалізації такої політики, прийнятті стратегічних управлінських рішень та подальшій їх реалізації (зокрема, на етапі нормопроектної роботи) буде досягнута за умов належного використання органами державної влади авторських та колективних експертно-аналітичних розробок у сфері гуманітарної політики, інтеграції вітчизняного та зарубіжного досвіду в цій сфері на основі комплексного, системного підходу. Брак уваги з боку чиновників до наукової спадщини у сфері гуманітарної проблематики є причиною недостатньої ефективності державної політики в цій сфері та державної політики України в цілому,

В розділі також показано, що останнім часом в гуманітарній сфері Української Держави відбулися значні зміни, які вказують на зростання державної уваги до гуманітарного сектору. Іншою тенденцією є актуалізація певних загроз національній та гуманітарній безпеці внаслідок невиваженої державної політики деяких попередніх років, непослідовного проведення конституційної реформи та інших трансформаційних процесів в державі. За умов ефективного використання існуючого науково-правового та політичного інструментарію з чітким визначенням та закріпленням на найвищому рівні концептуальних засад та пріоритетів політики гуманітарної безпеки України, які мають відповідати доктрині соціальної правової держави, що міститься в Конституції України, вказані негативні фактори можуть бути подолані.

Другий розділ - «Процеси суспільної трансформації та їх вплив на гуманітарну безпеку» - присвячено розгляду політики гуманітарної безпеки України в контексті демократичних перетворень, аналізу впливу політичної реформи на гуманітарну безпеку Української Держави та зарубіжного досвіду провадження політики безпеки в умовах трансформаційних процесів.

Вказується, що з точки зору гуманітарної безпеки демократичні перетворення в пострадянській Україні необхідно розглядати як процеси масштабних змін в політико-правовій сфері, які з необхідністю відобразилися й на інших сферах суспільного буття.

Визначено, що основні проблеми реалізації національної безпеки України не пов'язані з недоліками демократичного державного режиму, а є наслідком занадто широкої інтерпретації деякими громадсько-політичні діячами та політичними силами поняття демократії, фактичним зловживанням ними наданими їм Конституцією правами та свободами. Такі дії провокують політичні протистояння та кризи, чим ставлять під загрозу національну й гуманітарну безпеку України, проте з юридичної точки зору їх дії вкрай важко кваліфікувати як правопорушення. З огляду на це наголошується, що в більшості демократичних правових держав діяльність політиків та політичних партій регулюється не стільки правовими нормами, скільки нормами соціальними, нормами правової та політичної культури, без якої важко говорити як про відповідальність політичних діячів перед нацією, так і про якісну політику гуманітарної безпеки.

Більшість з нинішніх політичних проблем України є традиційними для демократій, які перебувають на стадії незавершеного інституціонального розвитку та державного будівництва. В цьому контексті першочергове завдання полягає в тому, щоб забезпечити стабільне функціонування вже сформованих основних владних політико-правових інститутів на основі сталого ефективного законодавства та принципів, закладених в Конституції України (зокрема, пріоритету прав і свобод громадян).

На прикладі політичного досвіду Української Держави доведено політичну та юридичну некоректність тверджень про те, що Україні не вистачає «демократії», «демократичного врядування», «свободи» тощо. Означені елементи демократичного державного ладу в нашій державі знаходяться на рівні сучасних світових стандартів.

В розділі також зазначається, що процеси суспільної трансформації (в т. ч. і демократичні перетворення), попри їх спрямованість на оптимізацію соціально-політичних та державних механізмів, зміцнення основ законності та парламентаризму, неминуче спричиняють актуалізацію загроз гуманітарній безпеці держави. Не зважаючи на різноманітність засобів та способів протидії вказаним загрозам в політичній практиці різних держав, спільним для всіх них є те, що до завершення процесу державного будівництва вони були змушені йти на деяке звуження прав своїх громадян (підданих) з метою гарантування національної та гуманітарної безпеки. Вказується, що реформи мають бути наповнені конкретикою, що дозволить в стислі терміни завершити державне будівництво та перевести державне управління на якісно новий рівень. Для цього влада повинна мати в своєму розпорядженні чітку програму дій в сфері структурного державотворення, послідовне здійснення якої має контролюватися на найвищому політичному рівні.

Серед пострадянських трансформацій особливу увагу приділено конституційній реформі 2004 р. Автором наголошується, що пріоритетами державної політики в контексті подолання негативних наслідків політичної реформи та запобігання деструктивному впливу трансформаційних процесів є:

1) створення умов для підвищення політичної та правової культури громадян;

2) забезпечення стабільного функціонування органів та інститутів демократичної держави, реалізація заходів з підвищення авторитету державної влади;

3) зміцнення основ конституціоналізму та парламентаризму;

4) недопущення політичної та правової девальвації статусу Президента України;

5) якнайшвидше завершення основних соціально-політичних реформ;

6) вдосконалення правового регулювання діяльності мас-медіа та функціонування іноземних неприбуткових організацій;

7) розробка цілісної Концепції державного будівництва, яка повинна стати фундаментом для консолідації всіх політичних сил, запорукою послідовності державотворчих зусиль, незалежно від політичної ситуації в державі та кон'юнктурних міркувань представників політикуму. В ній необхідно чітко визначити власне мету (конкретні тип і форма держави, яка має бути побудована), основні напрямки, засоби та способи, а також етапність досягнення цієї мети. Крім того, в Концепції мають бути закріплені основні непорушні державницькі суспільно-політичні цінності, які будуть актуальними для всіх громадян та які ніким не будуть ставитися під сумнів. Адже саме ідеологія, спільні політичні цінності та національні інтереси є основою всякої держави, фундаментом для державного будівництва.

На основі аналізу вітчизняного та зарубіжного досвіду визначено, що складність реалізації політики безпеки в умовах правової держави та демократичного політичного режиму детермінована обмеженістю державних органів у виборі засобів та способів впливу на суспільство, неможливістю використання виключно імперативного методу правового регулювання (з огляду на дію принципів верховенства права та закону, пріоритету прав і свобод людини тощо).

Автор наголошує, що при формуванні та реалізації політики безпеки необхідно враховувати неактуальність більшості підходів та методів, які використовувалися безпосередньо після відновлення незалежності України та пострадянських трансформацій її соціально-економічної, політичної системи (зокрема, в контексті загальновизнаної кризи доктрини лібералізму).

У третьому розділі - «Пріоритети сучасної політики гуманітарної безпеки Української Держави» - розглянуто етатичні механізми формування та реалізації політики гуманітарної безпеки, досліджено роль інститутів громадянського суспільства в реалізації політики гуманітарної безпеки та визначено пріоритети політики гуманітарної безпеки України в умовах державного будівництва.

Вказано, що етатичні механізми формування та реалізації політики безпеки є провідними та мають безперечний пріоритет порівняно з громадськими механізмами з огляду на володіння державними органами притаманними лише їм рисами та інструментами впливу на суспільство, що підтверджує і українська, й зарубіжна практика. Інститути громадянського суспільства є важливим елементом в сучасній системі забезпечення гуманітарної безпеки держави, проте їх роль та можливості не варто переоцінювати. Закцентовано на провідній ролі органів державної виконавчої влади в забезпеченні гуманітарної безпеки зважаючи на те, що саме органи виконавчої влади на практиці реалізовують державну політику, наповнюючи акти законодавчої влади реальним змістом.

Серед етатичних механізмів формування та реалізації політики гуманітарної безпеки виокремлено два основні: 1) нормотворча діяльність органів державної влади; 2) їх інформаційно-комунікаційна діяльність.

На основі аналізу політико-правової практики сучасних демократичних правових держав доведено, що інститути громадянського суспільства не можуть ефективно функціонувати без сильної державної влади, яка б за допомогою належних тільки їй засобів може створити відповідні умови та гарантії для їхнього існування. Реалізація громадянських прав, забезпечення гуманітарної безпеки держави може відбуватися виключно за участі етатичних засобів, за умови широкого втручання держави в життя суспільства, раціонального регулювання соціальних, економічних, а також ідеологічних процесів в суспільстві. Роль інститутів громадянського суспільства варто розглядати лише як допоміжну, таку, що сприяє здійсненню державної політики (в т. ч. політики безпеки). Адже вказані інституції не мають і не можуть мати власного апарату примусу (що є виключною прерогативою держави та однією з її невід'ємних атрибутивних ознак як політико-територіальної організації суспільства). При цьому автор вказує, що означене твердження не варто тлумачити як пропаганду політики етатизму чи виправдання випадків порушення державними органами суспільних або приватних інтересів, втручання в приватне життя громадян.

Попри допоміжну роль інститутів громадянського суспільства в здійсненні державної політики, на нинішньому етапі державного будівництва вкрай важливо забезпечити належну взаємодію державних установ із громадянськими інститутами, зміцнити довіру до державної влади та підвищити її суспільний авторитет. Це є можливим через реалізацію політики соціального партнерства, раціонального державного регулювання ключових суспільно-політичних та соціально-економічних процесів.

Таким чином, політика гуманітарної безпеки України в умовах державного будівництва повинна передбачати реалізацію комплексних заходів з широкого спектру її різноманітних підсистем - правової, інформаційної, етнонаціональної, науково-технологічної, культурної політики та ін. Ключовими вимогами, які мають об'єднати всі ці елементи, є їх відповідність демократичним стандартам та цінностям правової держави, системність та скоординованість між собою. Дотримання цих параметрів не тільки створить умови для ефективної реалізації прав та свобод громадян, належної взаємодії влади та інститутів громадянського суспільства, а й стане провідною детермінантою успішного завершення державного будівництва в Україні.

Серед пріоритетів сучасної політики гуманітарної безпеки Української Держави автором запропоновано наступні основні позиції:

1) політична консолідація та солідаризація суспільства;

2) розвиток правової та політичної культури громадян;

3) вдосконалення державної інформаційної політики, етнополітики, політики щодо релігій;

4) збереження та примноження науково-технічного потенціалу, створення умов для його ефективної реалізації;

5) завершення засадничих реформ (конституційної, адміністративної, судово-правової);

6) протидія корупції, підтримання режиму законності та правопорядку;

7) формування та підтримання сприятливого міжнародного іміджу України, авторитету її органів влади.

При цьому вказується, що ефективність політики гуманітарної безпеки України (як і політики національної безпеки в цілому) в умовах трансформаційних процесів прямо залежить від адекватності та раціональності використання основних етатичних механізмів її формування та реалізації, узгодженості та скоординованості дій влади, якості експертного, науково-аналітичного забезпечення державної політики.

Висновки

У висновках, які завершують роботу, узагальнено основні аспекти дисертаційного дослідження, сформульовано найсуттєвіші результати авторського аналізу практики формування та реалізації політики гуманітарної безпеки. З них основними є такі положення:

1. За умов послаблення зовнішньої військової загрози, саме від реалізації гуманітарної політики, політики гуманітарної безпеки залежить стабільність основ конституційного ладу та демократії, поступ держави у внутрішніх справах та на світовій політичній арені. Поширений нині в Україні стереотип щодо «непріоритетності», «другорядності» гуманітарної проблематики є деструктивним та потребує елімінації.

2. Рівень захищеності гуманітарного простору держави безпосередньо залежить від ефективності інформаційної політики держави (як складової політики гуманітарної безпеки), адекватності правового, організаційного, науково-експертного забезпечення цієї ключової сфери національної безпеки. Це тим більш актуально для України, де процеси державного будівництва та демократичних перетворень ще не є завершеними, а суспільство не має «імунітету» проти маніпулятивних інформаційних технологій.

3. Провадження комплексної стратегії державотворення, політики гуманітарної безпеки вимагає ухвалення на найвищому державному рівні системного науково-політичного документа - Концепції державного будівництва, в якому мають бути окреслені пріоритети структурно-інституційного розвитку: власне мета (конкретні тип і форма держави, яка має бути побудована); основні напрямки, засоби та способи, а також етапність її досягнення.

В Концепції мають бути закріплені основні непорушні державницькі суспільно-політичні цінності, які будуть актуальними для всіх громадян, незалежно від їх політичних поглядів, етнічної належності, мови, релігії тощо (державний суверенітет України, її незалежність, територіальна цілісність, міжнародний авторитет; демократичний та правовий характер Української Держави; високий соціальний статус наших громадян). Саме політико-аксіологічні константи та національні інтереси є основою кожної держави, фундаментом для державного будівництва, ідеологічним підґрунтям для консолідації та солідаризації всього суспільства.

4. Президентові України як Главі держави, гарантові державного суверенітету України, її територіальної цілісності, додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина, належить провідна роль у формуванні та реалізації політики гуманітарної безпеки. З точки зору державного управління, він виступає координатором державної політики в цілому. В сучасних умовах українського соціуму, триваючих суспільних трансформацій, незавершеного державного будівництва не можна допускати політичної та правової девальвації статусу Президента України.

Глава держави є єдиним органом влади, котрий отримує персональну загальнонаціональну інвеституру, всенародний вотум довіри, що свідчить про його вищий суспільний авторитет. Крім того, Президент як одноособовий орган здатний найбільш швидко та ефективно реагувати на зміну оперативної ситуації в державі. Критика окремих його дій не повинна ставити під загрозу авторитет влади, інституту президентства як такого.

5. Гарантування гуманітарної безпеки України з нагальністю вимагає якнайшвидшого завершення основних реформ (конституційної, адміністративної, судово-правової). Їх нинішня незавершеність сприяє політичній нестабільності, викликає зниження довіри населення до влади, падіння авторитету державних інституцій, ефективності як політики гуманітарної безпеки, так і державного управління в цілому.

6. При провадженні демократичних перетворень в Україні владі необхідно враховувати деактуалізацію деяких політико-правових вчень та підходів в умовах сучасних глобальних світових трансформацій (ліберальної доктрини та концепцій, що передбачають децентралізацію функцій держави, послаблення регулятивного впливу на важливі суспільні процеси).

7. Етатичні механізми формування та реалізації політики гуманітарної безпеки за будь-якого політичного режиму мають пріоритетний характер порівняно з механізмами громадянського суспільства, оскільки саме уповноважені державні органи за своїм правовим та політичним статусом володіють ключовими важелями впливу на суспільство, мають виключне право на застосування примусу для забезпечення дотримання всіма суб'єктами режиму законності та правопорядку. Роль інститутів громадянського суспільства в реалізації політики гуманітарної безпеки є допоміжною. Попри це, задля результативної реалізації політики безпеки в гуманітарній сфері, держава повинна також заручитися підтримкою недержавних інституцій, інститутів громадянського суспільства, встановивши з ними відносини соціального партнерства через застосування дорадчо-консультативних процедур, використання механізмів публічності та транспарентності при прийнятті рішень. Це дозволить підвищити рейтинг політичної легітимності влади, рівень довіри до неї з боку української громадськості та зарубіжних партнерів.

8. Поступальний розвиток гуманітарної сфери України є можливим лише за умови відновлення високого престижу наукової роботи та соціального статусу науковців; комплексної державної опіки над національними кадрами, інтелектуальною, творчою елітою, достойної оплати праці науковців, належного забезпечення умов їх роботи, побуту та відпочинку. Першочерговими кроками в цьому контексті повинні стати державні програми підтримки обдарованої молоді, залучення молодих громадян до творчої та наукової діяльності. Мають бути також ліквідовані вікові обмеження для вступу громадян до вищих навчальних закладів, організаційні перепони для дострокового закінчення навчання у середній школі.

Імплементація означених вище положень до практики формування та реалізації сучасної політики гуманітарної безпеки України дозволить не тільки якісно підвищити рівень державного управління гуманітарною сферою, а й консолідувати навколо непорушних державницьких цінностей всі конструктивні політичні сили, весь Український народ, створивши надійне підґрунтя для провадження комплексної, ефективної стратегії безпеки. Тільки тоді можна буде вести мову про заняття Україною належного їй по праву місця в авангарді європейського та світового інтелектуального геополітичного простору, реальне гарантування її гуманітарної та національної безпеки.

Список праць, опублікованих за темою дисертації

Статті у наукових фахових виданнях:

1. Зубченко С. О. Вплив конституційної реформи на гуманітарну безпеку Української Держави / С. О. Зубченко // Політологічний вісник : Збірник наукових праць. - К.: ІНТАС, 2011. - Вип. 53. - С. 236-243.

2. Зубченко С. О. Сучасні наукові підходи до аналізу гуманітарної політики в Україні / С. О. Зубченко // Стратегічні пріоритети : Науково-аналітичний щоквартальний збірник. - К.: НІСД. - 2010. - № 1 (14). - С. 103-106.

3. Зубченко С. О. Здійснення політики гуманітарної безпеки в умовах трансформаційних процесів : український та зарубіжний досвід / С. О. Зубченко // Порівняльно-правові дослідження : Українсько-грецький міжнародний науковий юридичний журнал. - 2010. - № 2. - С. 146-151.

4. Зубченко С. О. Інститути громадянського суспільства в механізмі реалізації гуманітарної безпеки України / С. О. Зубченко // Релігійна свобода: Науковий щорічник / Держ. ком. України у справах національностей та релігії / [За ред. А. Колодного, О. Сагана].- К.: Світ Знань. - 2009. - № 14. - С. 92-97.

Статті в інших виданнях, тези доповідей на конференціях:

1. Зубченко С. О. Інститути громадянського суспільства в сучасному механізмі реалізації гуманітарної безпеки України / С. О. Зубченко // Україна та розвиток громадянського суспільства після 2004 року : Матеріали українсько-німецької наукової конференції. - Тернопіль: Астон, 2010. - С. 101-107.

2. Зубченко С. О. Пріоритети політики гуманітарної безпеки України у сфері науки в аспекті інтеграції до європейського інтелектуального простору / С. О. Зубченко // Проблеми та перспективи входження України в європейський інтелектуальний простір : освітні аспекти : Зб. наук.-експерт. матеріалів / [За ред. Н. В. Грицяк]. - К.: НІСД, 2009. - С. 84-89.

3. Зубченко С. О. Взаємодія органів державної влади та інститутів громадянського суспільства в контексті інтеграції України до європейського інтелектуального простору / С. О. Зубченко // Проблеми та перспективи входження України в європейський інтелектуальний простір : Зб. наук.-експерт. матеріалів / [Наук. ред. Н. В. Грицяк]. - К.: НІСД, 2008. - С. 77-79.

4. Зубченко С. О. Державне будівництво в Україні : стан і перспективи / С. О. Зубченко // Місцеве самоврядування та самоорганізація населення в м. Києві : стан, проблеми та ризики розвитку. Матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції 15 березня 2006 р., м. Київ / [За заг. ред. О. П. Литвина, В. М. Кампо, М. І. Корнієнка]. - К., 2006. - С. 118-123.

5. Зубченко С. О. Зміст і значення зміни структури зв'язків між органами виконавчої влади в результаті проведення адміністративної реформи в Україні / С. О. Зубченко // Законодавство України : проблеми та перспективи розвитку / Збірник матеріалів міжнародної наукової конференції (24.01.-29.01.2005 р., м. Косів Івано-Франківської області). - Вип. 6. - К.: Вид-во КУП НАН України, 2005. - С. 179-183.

6. Зубченко С. О. Зовнішня політика України : нові перспективи та старі проблеми / С. О. Зубченко // Науковий вісник Академії муніципального управління. Серія «Право» / [За ред. Ю. М. Мальчина, В. В. Луця]. - К.: Видавничо-поліграфічний центр, 2005. - Вип. 1. - С. 87-90.

Анотацiя

Зубченко С. О. Концептуальні засади політики гуманітарної безпеки Української Держави в умовах демократичних перетворень. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 21.01.01 - Основи національної безпеки держави (політичні науки). - Національний інститут стратегічних досліджень. - Київ, 2011.

Дисертаційне дослідження присвячено розкриттю концептуальних основ політики гуманітарної безпеки України в умовах сучасних соціально-політичних трансформацій.

Аналізуються особливості формування та реалізації політики гуманітарної безпеки в Україні та за кордоном; подається авторське визначення гуманітарної безпеки та політики гуманітарної безпеки, визначаються їх іманентні риси, суб'єктний склад, специфіка провадження в умовах правової держави та співвідношення з іншими соціально-політичними феноменами.

На підставі проведеного аналізу та з урахуванням останніх світових політико-правових тенденцій визначено перспективи розвитку та запропоновано напрямки вдосконалення системи формування та реалізації політики гуманітарної безпеки сучасної України.

Ключові слова: гуманітарна безпека, політика гуманітарної безпеки, гуманітарна політика, національна безпека, політична реформа, правова держава, державне будівництво.

Аннотация

Зубченко С. А. Концептуальные основы политики гуманитарной безопасности Украинского Государства в условиях демократических превращений. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 21.01.01 - Основы национальной безопасности государства (политические науки). - Национальный институт стратегических исследований. - Киев, 2011.

Диссертационное исследование посвящено раскрытию концептуальных основ политики гуманитарной безопасности Украины в условиях современных социально-политических трансформаций.

Анализируются особенности формирования и реализации политики гуманитарной безопасности в Украине и за рубежом; излагается авторское определение гуманитарной безопасности и политики гуманитарной безопасности, определяются их имманентные черты, субъектный состав, специфика реализации в условиях правового государства и соотношение с другими социально-политическими феноменами в сфере государственной политики и политики национальной безопасности.

Исследуется влияние процессов общественно-политической трансформации на гуманитарную безопасность Украинского Государства, определяются проблемные моменты системы реализации гуманитарной безопасности, предлагаются пути её стабилизации и оптимизации. Детально рассматриваются гуманитарные угрозы, которые актуализировались вследствие незавершенности социально-политических превращений в Украине. Анализируется зарубежный опыт проведения гуманитарной политики, реализация мероприятий этатического влияния на общество в условиях политического плюрализма.

В диссертации аргументированно доказывается, что Украина является демократическим государством со всеми присущими ему атрибутами, однако, процесс государственного строительства в Украине еще не является завершенным, поскольку регламентация работы основных политических институций всё ещё страдает от постоянных ревизий и изменений. Учитывая это, предлагается принять на наивысшем государственном уровне Концепцию государственного строительства, которая вместе с Конституцией Украины станет базисом государственнических усилий Украинского народа.

На основании проведенного анализа и с учетом новейших мировых политико-правовых тенденций, определяются перспективы развития и предлагаются направления усовершенствования системы формирования и реализации политики гуманитарной безопасности современной Украины как демократического социально-правового государства.

Ключевые слова: гуманитарная безопасность, политика гуманитарной безопасности, гуманитарная политика, национальная безопасность, политическая реформа, правовое государство, государственное строительство.

Summary

Zubchenko, Sergiy. The conceptual principles of the humanitarian security policy of The Ukrainian State in terms of the democratic transformations. - The Manuscript.

The thesis for a scientific degree of a candidate of political science within speciality 21.01.01 - The grounds of national security of the state (political sciences). - National Institute for Strategic Studies. - Kyiv, 2011.

This thesis is devoted to the disclosure of conceptual fundamentals of Ukrainian humanitarian safety policy in conditions of modern social and political transformations.

The research touches the influence of social-political transformation process on humanitarian safety of Ukrainian state. The most problem moments of humanitarian safety system implementation are defined, suggesting the ways of stabilization and improvement.

On the basis of the analysis and the consideration of the main modern political trends the prospective of development is defined and also the ways of Ukraine's humanitarian safety policy implementation and improvement are suggested.

Key words: humanitarian security, humanitarian security policy, humanitarian policy, national security, political reform, rule-of-law state, state building.

Размещено на Allbest.ru

...