Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук україни

Інститут політичних і етнонаціональних досліджень

ім. І. Ф. кураса

УДК 32:316.3(092)(477)(043.3)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Політичні ідеї Сергія Єфремова

в контексті його суспільно-політичної діяльності

23.00.01 - теорія та історія політичної науки

Бойко Наталія Романівна

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті політичних і етнонаціональних досліджень

ім. І.Ф. Кураса Національної академії наук України

Науковий керівник:доктор політичних наук,

академік НАН України

Левенець Юрій Анатолійович

Інститут політичних і етнонаціональних

досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України,

директор Інституту

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор

Шаповал Юрій Іванович

Інститут політичних і етнонаціональних

завідувач відділу етнополітології

кандидат політичних наук

Рукомеда Роман Миколайович

Апарат Ради національної безпеки і оборони України,

Департамент зовнішньополітичних аспектів

національної безпеки, державний експерт

Захист відбудеться “21” квітня 2009 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.181.01 Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України за адресою: 01011, м. Київ-11, вул. Кутузова, 8, кім. 202.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України (01011, м. Київ-11, вул. Кутузова, 8

Автореферат розісланий “19” березня 2009 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

доктор політичних наук Зеленько Г.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Проблеми сучасності нероздільно пов'язані з історичними уроками минулого, тому й нинішній процес державного будівництва вимагає осмислення здобутків політичної історії. Етапи формування й розвитку нації і держави пов'язані з відомими особами, без яких немислима об'єктивна оцінка історії української державності. Ознайомлення з життєвим шляхом та творчим доробком визначних постатей нашої історії, які уособлювали інтелектуальний потенціал української нації, неможливе без вивчення внеску окремих особистостей у вироблення напрямків і моделей суспільного розвитку.

У колі наукових інтересів сучасних дослідників - імена українських державних, громадських діячів і вчених минулого, які були безпосередніми учасниками державотворчого процесу кінця XIX - початку XX століть. Цікаві вони насамперед своїми політичними ідеями і концепціями, осмисленням тогочасного “українського політичного світу”.

Не всі відомі імена повернулись до нас у повноті. Одним приділено багато уваги, інші залишаються й донині маловивченими. Серед останніх і постать Сергія Олександровича Єфремова - громадського діяча, політика, літературознавця й публіциста, відомого представника української еліти кінця XIX - початку ХХ століть.

Тривалий час теоретична спадщина вченого замовчувалась, що обмежувало доступ науковців до першоджерел та всебічного дослідження діяльності С. Єфремова. Сьогодні немає жодної узагальнюючої праці, яка б комплексно досліджувала теоретичний доробок С. Єфремова з питань нації, національної ідеї й державності.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в рамках планової наукової теми відділу етноісторичних досліджень Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України “Політичні системи в Україні ХХ ст.: історико-порівняльний аналіз” (реєстраційний номер 0101U000122).

Мета дослідження - висвітлити суспільно-політичну діяльність С. Єфремова, проаналізувати політичні ідеї та теоретичні концепції вченого, визначити його місце і роль у контексті політичного життя України кінця XIX - початку XX століть. Відповідно до означеної мети були визначені такі завдання:

– проаналізувати стан і ступінь наукової розробки досліджуваної теми;

– дослідити основні етапи формування суспільно-політичних поглядів С. Єфремова та провести контекстний аналіз його творчості;

– вивчити основні аспекти теоретичної спадщини С. Єфремова та на їх основі розкрити особливості світогляду С. Єфремова;

– дослідити погляди вченого на національне питання та шляхи його реалізації;

– розглянути концепцію С. Єфремова щодо розбудови української держави.

Об'єкт дослідження - суспільно-політична діяльність; науково-теоретична спадщина С. Єфремова як складова частина української політичної думки кінця XIX - початку ХХ ст.

Предмет дослідження - політичні ідеї та суспільні погляди С. Єфремова, їх вплив на перебіг українського державотворчого процесу та внесок у розвиток суспільно-політичної думки України кінця XIX - початку XX ст. єфремов політичний концепція світогляд

Методи дослідження. Відповідно до визначених мети та завдань у роботі використані загальнонаукові та спеціальні методи, які забезпечують цілісний історико-політологічний аналіз діяльності, ідей та поглядів С. Єфремова, а саме: методи верифікації джерела та проблемно-хронологічний. Важливу роль у дисертації відіграв біографічний метод, за допомогою якого було реконструйовано політичну біографію С. Єфремова та витлумачено пов'язані з нею історичні факти. Він також дозволив визначити особистий внесок С. Єфремова у розвиток української політичної науки початку ХХ ст. Використання системно-структурного підходу сприяло аналізу політичних процесів кінця XIX - початку XX ст.

Крім того, у роботі застосовувались такі загальнонаукові методи як описовий, аналізу і синтезу, абстрагування і конкретизації, метод текстологічного аналізу. Комплексне використання методів аналізу і синтезу дало можливість оптимально залучити архівні матеріали, опубліковані джерела, наукові праці. А методи біографічного опису та аналізу результатів діяльності сприяли розкриттю творчої спадщини вченого.

Методологічна основа дисертації спирається на загальноприйняті концепції суспільного розвитку та конкретно-історичного аналізу дослідження фактологічних джерел, що дало змогу всебічно розкрити особистість С. Єфремова, проаналізувати його діяльність та теоретичні напрацювання.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що дисертантка вперше в межах окремого дослідження здійснила спробу комплексного аналізу політичних ідей С. Єфремова в контексті основних етапів його суспільно-політичної діяльності та у тісному зв'язку з епохою. У процесі дослідження отримано такі елементи наукової новизни:

· Проаналізовано і систематизовано значний масив джерел, що дозволило визначити фактори, які вплинули на формування та еволюцію політичних поглядів вченого, довести послідовність їх розвитку.

· Досліджено єфремівську концепцію розвитку національного питання: розкрито підходи вченого до формулювання національної ідеї та ставлення до національних рухів, систематизовано його погляди щодо шляхів розв'язання національної проблеми в Україні.

· Вперше розкрито зміст сформованої Єфремовим доктрини націоналізму як важливого фактора формування нації та з'ясовано позитивні й негативні сторони його прояву.

· Досліджено й обґрунтовано концептуальні засади побудови української держави у політичній спадщині С. Єфремова, виділено основні складові державного будівництва.

· Доведено послідовність дотримання вченим народницької ідеології: народ визнано основною рушійною силою державотворчих процесів та показано роль еліти у формуванні програмних засад державотворення, шляхів їх реалізації та консолідації суспільства.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що виконана робота, її висновки й узагальнення дозволяють поглибити знання про творчу спадщину С. Єфремова, його місце і роль у розвитку як політичної історії України, так і української політичної науки. Матеріали дисертації можуть застосовуватись у навчально-освітній діяльності, при розробці навчальних курсів з історичних та політологічних дисциплін, зокрема історії України, історії світових політичних вчень та історії політичної думки України, теорії політичних партій та громадських рухів, написанні навчальних посібників для середньої та вищої школи, у науковій роботі.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та окремі аспекти дисертації були викладені на таких наукових заходах: Днях науки НаУКМА (м. Київ, 2001 р.), П'ятому Міжнародному конгресі україністів (м. Чернівці, 2002 р.), щорічних Міжнародних науково-практичних конференціях Науково-дослідного інституту українознавства: “Українознавство в розбудові громадянського суспільства в Україні” (м. Київ, 2003 р.), “Соціально-економічні, політичні та етнонаціональні чинники буття народу в системі українознавства” (м. Київ, 2004 р.), “Українська мова вчора, сьогодні, завтра в Україні і в світі” (м. Київ, 2005 р.), Днях науки філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (м. Київ, 2004, 2006, 2008 рр.).

Публікації. Основні положення дисертації викладено у п'яти статтях автора, чотири з яких - у фахових виданнях, та трьох публікаціях матеріалів конференції.

Структура роботи. Дисертація складається з вступу, основної частини (чотири розділи), висновків, списку використаних джерел та літератури (291 позиція на 26 сторінках). Загальний обсяг дисертації становить 187 сторінок (з них 161 сторінка основного тексту).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У “Вступі” обґрунтовано актуальність обраної теми, сформульовано мету й завдання роботи, визначено зв'язок роботи з науковими темами, об'єкт, предмет, методи дослідження, наукову новизну та практичне значення, представлено апробацію результатів і структуру дисертації.

У першому розділі “Стан наукової розробки теми та джерельна база дослідження” зроблено комплексний аналіз джерел і літератури, опрацьованих у процесі роботи над дисертацією.

У підрозділі “Історіографія проблеми” розглянуто літературу за темою дисертації, яку поділено на два періоди: перший - публікації про С. Єфремова за життя та до часу його реабілітації; другий - від реабілітації його імені 1989 року до сьогоднішнього дня.

Перші згадки про наукову діяльність вченого з'явились 1920 року в часописах “Громадське слово” та “Книгар”. Єдина змістовна праця про С. Єфремова належить перу А. Кримського, який охарактеризував його життєвий шлях та систематизував науково-публіцистичну спадщину. Подальші публікації пов'язані з процесом цькування Єфремова як головного фігуранта у справі “Спілки визволення України”. З часу винесення судового вироку 1930 року радянська історіографія обмежилась щодо особи вченого ярликом “буржуазного націоналіста”, а його праці тривалий час були заборонені. Утворену історіографічну прогалину заповнила діаспорна література. Роботи М. Ковалевського, Н. Павлушкової, В. Петрова, С. Підгайного, В. Плюща та ін. зосереджені на справі “СВУ” та постаті С. Єфремова як постраждалого від тоталітарної системи. Як плідний науковець, публіцист, журналіст, громадський діяч вчений постає у статтях Ю. Бойка, П. Голубенка, Б. Кравціва, Г. Костюка, М. Овчаренко, П. Одарченка, Н. Полонської-Василенко, Б. Рубчака, Ю. Тищенка-Сірого.

З 1989 року починається новий період вивчення діяльності вченого. На початку 90-х рр. науковці й публіцисти на шпальтах різних видань звертають увагу на окремі сторінки української історії, пов'язані з ім'ям С. Єфремова. Серед них Б. Антоненко-Давидович, С. Білокінь, А. Болабольченко, І. Дзюба, Г. Касьянов, В. Качкан, В. Кирилюк, М. Наєнко, Г. Снєгірьов, Е. Соловей, Ю. Шаповал, Ю. Левенець, В. Шмельов, Ю. Шевельов, Т. Щербань та ін. У більшості публікацій стисло висвітлюються біографічні дані про вченого, характеризується його участь у справі СВУ, відбувається розвінчання міфу про буржуазність наукового методу.

Розсекречені у середині 90-х рр. фонди спецархівів дали змогу А. Болабольченку, В. Пристайку, Ю. Шаповалу опублікувати невідомі факти і документи у сфабрикованій справі “СВУ”. Подальша історіографія ознаменована увагою істориків та філологів до постаті С. Єфремова. І. Гирич, Л. Матвєєва, М. Наєнко, Л. П'яста, С. Павличко, В. Пахаренко, Е. Соловей та ін. розглядали його літературознавчі та публіцистичні напрацювання, досліджували його діяльність на посаді віце-президента ВУАН та персональні стосунки з сучасниками.

У дисертаціях І. Гирича та С. Приколоти, присвячених науковій спадщині вченого, у контексті дослідження архівних джерел були висвітлені окремі етапи життя й громадсько-політичної діяльності С. Єфремова.

Початок нового століття ознаменував новий інтерес до особи С. Єфремова. Продовжують свої дослідження А. Болабольченко, І. Гирич, Л. Кореневич, Н. Кріль, Е. Соловей. Ряд публікацій присвячені 125- та 130-річчю з дня народження вченого. Їх автори: Б. Білецький, Л. Горенко, М. Наєнко, В. Пономарьов, А. Чабан, Ю. Шаповал, намагались представити С. Єфремова не тільки як науковця, репресованого академіка, патріота, але й як активного політичного та громадського діяча. У статтях Т. Бевз, В. Бойка, О. Гонтар, О. Колосової, Л. Могильного досліджується його участь у формуванні та діяльності українських політичних партій, у державотворчих процесах часів Української революції та Гетьманату, вивчається його мемуаристика. З'явилась перша спроба систематизації усієї опублікованої літератури про С. Єфремова, започаткована Т. Єрмашовим.

Для розкриття теми дисертації широко залучались праці, які допомогли реконструювати перебіг суспільно-політичних процесів в Україні впродовж кінця XIX - першої половини ХХ ст., визначити місце і роль С. Єфремова у розвитку національно-визвольного руху українців, історії української інтелігенції, діяльності українських партій та громадських організацій. Серед них роботи Г. Касьянова, М. Кармазіної, Ю. Левенця, Л. Нагорної, В. Масненка, О. Голобуцького, В. Кулика, О. Рафальського, В. Колесника, М. Вівчарика, О. Любовець, С. Донченка, В. Стрільця.

Проаналізувавши історіографію проблеми, очевидним є факт недостатнього заглиблення дослідників у творчу спадщину вченого. Політичні ідеї як окрема сторона світогляду С. Єфремова не вивчались.

У підрозділі “Джерельна база дослідження” дисертантом систематизовано різноплановий масив джерел, поділений на такі групи: 1) опубліковані праці С. Єфремова; 2) архівні документи та матеріали; 3) спогади та щоденники сучасників С. Єфремова; 4) наукові праці.

Найважливіша група джерел - опубліковані праці вченого, серед яких чільне місце належить публікаціям в українських та російських виданнях, у яких автор розглядав найбільш важливі для українства теми освіти, мови, культури, формування національної свідомості, державного устрою, аналізував суспільне життя українців на теренах Російської імперії, зародження й розвиток ідеологічних течій, громадських організацій, українських партій, їх діяльність.

Періодика представляє найбільший пласт науково-публіцистичного доробку вченого, безсумнівним лідером серед яких є газети “Рада” та “Нова рада”. Значну кількість публікацій Єфремова містять часописи “Літературно-науковий вісник”, “Киевская старина”, “Громадська думка”, “Русское богатство”, “Киевские отклики”, “Киевская мысль”, “Украинская жизнь”, “Украинский вестник”, “Голос минувшего”, “Северные записки”, “Наше минуле”, “Громадське слово”, “Книгар”.

Сформовані тривалою публіцистикою погляди ставали основою праць С. Єфремова з окремих питань, у яких автор викладав власне бачення політичних подій та процесів, теоретично обґрунтовував суспільні явища, популяризував українські ідеї серед народу, виступав у підтримку демократичних змін у суспільстві, засуджував жахіття війни й деморалізації суспільства.

Другу групу джерел складають архівні документи та матеріали. Найбільшу кількість рукописів С. Єфремова зберігають Інститут рукописів НБУ ім. В.І. Вернадського (ф. 317, 357, 226), Центральний державний історичний архів України у м. Києві (ф. 274, 1235), відділи рукописів Інституту археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського (ф. 257) та Інституту літератури НАН України (ф. 78, 120). Головними є автобіографічні роботи, щоденники С. Єфремова та численне листування з відомими людьми свого часу, де основу становлять листи до М. Грушевського, Ф. Матушевського, В. Доманицького, А. Ніковського, Д. Дорошенка, Є. Чикаленка, О. Лотоцького, І. Шрага, М. Василенка, С. Шелухіна.

Третю групу джерел становлять праці та спогади сучасників Єфремова, які дають можливість уточнити деякі події з життя вченого, наповнити їх реальним змістом. Серед них роботи В. Винниченка, Д. Дорошенка, О. Лотоцького, Р. Млиновецького, Н. Полонської-Василенко, Є. Чикаленка, П. Феденка, Г. Юртика, при опрацюванні яких враховувався авторський суб'єктивізм в оцінці осіб, подій, явищ.

До окремої групи джерел належить його наукова спадщина, яка має опосередкове відношення до поставлених у дисертації завдань. Однак визначена в них характеристика літературного процесу в контексті загальних політичних змін у суспільстві дає також певну картину уявлень С. Єфремова про взаємозв'язок науки з дійсністю, про ідейні впливи на творчість.

Опрацьовані авторські публікації та матеріали дають можливість впевнено визнати, що існуюча джерельна база дозволяє впоратись із поставленими у дослідженні завданнями.

У другому розділі “Аналіз основних етапів життя, суспільно-громадської діяльності та формування політичних поглядів С. Єфремова” досліджено перебіг подій і процесів, безпосереднім учасником яких був С. Єфремов, і які вплинули на формування його політичних поглядів.

У розділі лаконічно висвітлюються етапи життя С. Єфремова. Відзначається вплив родинного виховання на формування потягу до знань, почуття любові та вірності до рідного краю, мови, історії, традицій. Отримавши початкову освіту в Уманській бурсі, С. Єфремов продовжив її у Київській духовній семінарії, де проходить процес самоосвіти Єфремова, що сприяв поступовому зросту його свідомості, формуються ідеологічні уподобання. Він стає прихильником народницької теорії суспільного розвитку. Участь у гуртку “Ельдорадо” сприяла знайомству з авторитетними членами української громади та майбутніми друзями, які мали значний вплив на формування його національного світогляду та громадянської позиції. Розпочинається співпраця з українськими виданнями “Київська старовина”, “Записки НТШ”, “Літературно-науковий вісник”. У студентські роки він стає членом Всеукраїнської загальної безпартійної організації, бере участь у заснуванні й діяльності видавництва “Вік”.

Напередодні та під час Першої російської революції активізується громадсько-політична діяльність С. Єфремова. Він долучається до процесу партійного будівництва в Україні: бере участь в утворенні партій ліберально-демократичного напрямку, серед яких Українська демократична партія, Українська радикальна партія, Українська демократично-радикальна партія, створює спеціальну літературу з метою роз'яснення основних завдань партії та шляхів її практичної реалізації серед українського населення. Як член партії співробітничає з національними культурно-просвітніми організаціями, задіяний у виборчому процесі до I та II Державних Дум. Сформовані погляди Єфремова щодо ролі народу, і селянства зокрема, у розв'язанні державотворчого питання сприяли його участі в українській філії “Крестьянского Союза”. За підготовку агітаційної літератури для селянства та переховування заборонених видань вчений потрапляє під нагляд поліції й відбуває тюремні ув'язнення.

У ці ж роки С. Єфремов проводив роботу навколо створення української газети, якою стала “Рада”, де він працював як член редколегії, кореспондент, автор численних статей. Українські видання були трибуною для виголошення його поглядів на проблеми українства, серед яких помітне місце займають питання української освіти, функціонування рідної мови, формування та розвитку національної свідомості.

У період реакції С. Єфремов обирається членом Ради Товариства українських поступовців (ТУП), одночасно входить до складу Петербурзького парламентського клубу “Українська думська фракція”, співпрацює з місячником “Украинская жизнь”, виступає співавтором Заяви на захист національних інтересів українців, домагаючись автономії у сфері освіти та культури. Та найбільше працює у газеті “Рада”, де веде огляди українського життя, діяльності партій, аналізує ставлення державних органів та громадян до українського руху, гостро відгукується на сепаратистські випади щодо українців з боку російських шовіністичних кіл. Водночас інтенсивно займається наукою: виходять його монографії про українських письменників, десятки публікацій з літературознавства, досліджується історія українського письменства як самостійний культурно-історичний процес.

У 1917 році С. Єфремов знову у вирі політичного й громадського життя України: стає членом Виконавчого комітету об'єднаних громадських організацій м. Києва, на шпальтах газет виступає на підтримку демократичних свобод, виголошених у Петербурзі, та з надією на утворення української держави. За його активної участі ТУП перетворюється на партію соціалістів-федералістів (УПСФ), де С. Єфремов займає чільне місце серед керівництва і як її представник очолює секретаріат з міжнаціональних справ новоствореної Української Центральної Ради, у складі української делегації прямує до Петербургу з вимогою визнання національно-територіальної автономії для України, входить до комісії по створенню Статуту автономії України, який мав стати прообразом майбутньої конституції України. У 1918 році Єфремов зосереджується на публіцистиці, основою якої стає аналіз політичних змін в тогочасному суспільстві, та остаточно повертається в науку.

У 20-х роках С. Єфремов сконцентрував увесь потенціал на роботі в Українській Академії наук. Залишаючись українським патріотом, для нової влади він став ключовою дійовою особою у справі про діяльність контрреволюційної “Спілки визволення України”. Влітку 1929 р. його було заарештовано. У квітні 1930 р. на процесі “СВУ” йому було винесено смертний вирок, замінений на 10 років ув'язнення. Життя вченого обірвалось у березні 1939 р. в Ярославському ізоляторі для в'язнів.

Разом із значним практичним досвідом на ниві служіння українській справі С. Єфремов залишив велику теоретичну спадщину, аналіз якої дозволяє оцінити переломні політичні моменти історії становлення української державності та може бути використаний при дослідженні сучасних процесів державотворення.

У третьому розділі “Національне питання у світоглядній концепції С. Єфремова” розкривається зміст і роль національної ідеї в процесі становлення української нації.

Проаналізувавши життя українців та інших народів у межах Російської імперії, історію європейських визвольних змагань, С. Єфремов розробив власну концепцію національного розвитку, теоретично осмисливши поняття нації та національної ідеї, незаперечними чинниками формування якої є розвиток національної свідомості, культури, освіти та мови, процес національної консолідації та суспільної відповідальності. Вироблені теоретичні узагальнення він переніс у площину українського життя для показу еволюції української нації.

Залишаючись на периферії політичного життя імперії, українці були позбавлені всіх прав і свобод. Зламати таку традицію, на переконання Єфремова, повинна боротьба за особисту й національну індивідуальність, основу якої становили розвиток національної свідомості та формування процесу самовизначення серед народу.

За рівнем культурного розвитку та станом національної свідомості С. Єфремов поділяв нації на культурні й некультурні та визначав етапи їх трансформації: від романтичного милування славною старовиною до здобуття права на незалежне існування. Вчений вважав, що нація виникає і розвивається за певних історичних умов, проходить випробування часом і залишається незмінною лише за умови збереження власної культури. Вкорінення національної ідеї передбачає її наближення до потреб народу, оскільки лише на власній національній основі народ може розвиватись і покращувати своє життя. Саме тому культура у С. Єфремова є частиною політики, її розвиток пов'язаний з формуванням громадянського суспільства в краї, встановленням політичних прав і свобод в українському соціумі.

Вчений визначив провідну роль освітніх закладів у формуванні уявлень народу про самих себе, де значну увагу приділяв розвитку народної початкової школи, в якій закладаються підвалини самопізнання особистості та триває процес збереження народної самобутності, традицій, звичаїв, мови.

Ще однією визначальною рисою нації є рідна мова. Мовне питання С. Єфремов розглядав як суто політичне, відстоював його важливість у початковій та вищій школі, цілком слушно підтримуючи гасло “рідну мову - в рідну школу”, проводив практичні заходи по її відновленню й розвитку у боротьбі за український університет, україномовний часопис та українську книгу.

Вагому роль у розв'язанні національного питання С. Єфремов відводив інтелігенції, яка виступає стимулюючою ланкою політичної активності суспільства та ферментує пожвавлення національного руху.

У процесі теоретичних обґрунтувань проблеми національного розвитку С. Єфремов сформував власну доктрину націоналізму. За рівнем культурного розвитку та методами боротьби за власне існування вчений розділив національний рух на здоровий та нездоровий. Здоровий націоналізм він наділяє ознаками справедливості, гуманності, поваги до інших націй, сприймає його як явище нормальне й справедливе і підтримує його розвиток серед пригніченого народу, який обороняється від шкідливих впливів та домагається своїх прав. За визначенням С. Єфремова, націоналізм у нього є не менш важливим фактором людського життя, ніж соціально-економічні перетворення. На переконання вченого, націоналізм як політична ідеологія був дискредитований минулим, коли домінувала ненависть до чужого. Тому він акцентує увагу на тому, що націоналізм - річ нормальна лише тоді, коли його стимулом є бажання приєднати власний народ до скарбниці загальнолюдської культури. Але коли девізом нації стає неповага й насильство над іншими народами, цей націоналізм вчений визнає як явище шкідливе і засуджує його. Такий негативний процес породив зневір'я народу до національного руху, а саме поняття сприймається як синонім шовінізмові. Двоїстість націоналізму для пануючої й пригнобленої націй він пояснює просто, знаходячи для них інші назви: реакція та демократизм.

У своїх політичних поглядах вчений поєднав національний рух з культурним розвитком, у якому вбачав той стрижень, навколо якого суспільство об'єднується в окрему націю.

У четвертому розділі “Ідея державності в політичних поглядах С. Єфремова” з'ясовано погляди вченого щодо основних елементів держави як політичного інституту, розкрито зміст його ідей про політичні підстави української державності.

Встановлено, що державницькі погляди С. Єфремова базувалися на ідеї демократизації суспільства, еволюційних змінах та переконанні, що у процесі державотворення необхідно використовувати власний історичний досвід народу, складовими якого були демократизм та республіканські традиції. Тому у своїй теорії побудови національної держави він виділив дві найбільш притаманні українству риси політичного розвитку - автономізм і демократизм, взаємопов'язані між собою. На їх основі запропонував власну концепцію федерації, яка б базувалась на принципах децентралізації влади і розвитку місцевого самоврядування, рівності й толерантності до всіх народів, що входять до її складу. Автономія дозволила б українському народові через представників, обраних до місцевих органів влади, сформувати внутрішню культурно-національну та соціально-економічну політику. Національно-територіальна автономія України у складі федерації вільних народів стає основою державницьких поглядів С. Єфремова. Самобутність ідей вченого полягає в тому, що така держава повинна створюватись за умови високої національної свідомості та внутрішньої консолідації всього українського народу.

Вплив народницької ідеології на світогляд С. Єфремова позначився на визнанні народу основною рушійною силою державотворення. Особливу роль у соціальному середовищі він відводив українському селянину і вирішенню аграрного питання як першочергового економічного, про що свідчили програмні засади політичних партій, у яких перебував Єфремов, та його численні публікації, особливо 1908-1914 рр., які констатували підйом національної свідомості та громадської активності селян. Фундатором головних ідей українського громадянства у вченого виступає українська інтелектуальна еліта. На початку ХХ ст. С. Єфремов визначив загальну основу розвитку суспільства: без уміння солідарності та взаємної відповідальності суспільство втрачає можливість разом відстоювати свої інтереси.

Демократичне суспільство у С. Єфремова ґрунтується на двох підвалинах - правах людини і правах нації. Національну справу він ідентифікував з народною, як і національні домагання з народними потребами. На цій основі він виробив теорію безкласовості української нації, у якій національний рух є боротьбою одночасно за національні й соціальні права, а тому стає народним. Українська інтелігенція виступає як надкласовий елемент у вирішенні питання національного державотворення. Розвиток національності в інтересах розвитку самого народу С. Єфремов називає “демократизацією національної ідеї”.

Значну роль у розповсюдженні та практичній реалізації національних прагнень народу С. Єфремов відводив політичним партіям, адже в їхніх програмах визначались головні завдання для народу та окреслювались шляхи й методи їх виконання. Програмні засади партій розкривали політичні наміри її представників та визначали межі активності її учасників у політичних процесах націє- та державотворення.

Серед форм здійснення ідеї державності виділяється своєрідне ставлення вченого до явища революції. Якщо Лютневу революцію 1917 р. С. Єфремов сприйняв як процес демократизації суспільства та зустрів з надією на вирішення питання української державності, то більшовицьку революцію не схвалив, адже її спонтанний характер, на його думку, призвів лише до руйнівного ефекту. Вчений дотримувався точки зору, що процес державотворення не здійснюється поспіхом. Відкидаючи загарбницький шлях побудови держави, він віддавав перевагу поступовим еволюційним змінам у суспільстві, шляхом свідомого розуміння народом своїх прагнень через дотримання культурних, економічних та політичних вимог у взаєморозумінні з іншими народами.

У висновках стверджується, що Сергій Єфремов залишив велику науково-публіцистичну спадщину, в якій оцінював політичні події та їх вплив на сучасне йому громадянство. Ерудованість і великий інтелектуальний потенціал, різноплановість інтересів, багатий життєвий досвід та активна суспільно-політична діяльність на ниві українства визначають вагу творчого потенціалу Єфремова.

До найбільш важливих підсумків дисертаційного дослідження можна віднести такі:

1. У результаті аналізу опрацьованої літератури з'ясовано, що суспільно-політична діяльність С. Єфремова досі не стала предметом спеціального дослідження, а його ідейно-політичний доробок не розглядався як окремо поставлені питання.

2. Світогляд С. Єфремова формувався під впливом культурницького середовища Старої громади, за безпосередньої участі відомих українських діячів та ідей, вироблених попередниками та сучасниками вченого. Проведений комплексний аналіз його громадської діяльності та творчої спадщини дозволяє стверджувати, що суспільна позиція, віра в українство як націю, сформована в юнацькі роки, впродовж подальшого становлення особистості не зазнала змін.

3. С. Єфремов як учасник українського національного відродження, проявляв свої знання та вміння на багатьох підвалинах суспільного життя, поєднуючи теоретичні напрацювання з практичною роботою: активно співпрацював з українськими та російськими виданнями з метою висвітлення українських проблем на теренах усієї імперії, стояв біля витоків становлення українського книговидання та періодичної преси початку ХХ ст., виступав на захист рідної мови, працював над створенням літератури для української школи, був задіяний в діяльності культурницьких організацій, у формуванні першого українського уряду, став активним учасником партійного будівництва в Україні, беручи участь в утворенні та функціонуванні безпартійних організацій і власне українських партій, які формувались на патріотичних засадах.

4. На підставі вивчення творчого доробку вченого встановлено, що С. Єфремов був професійним дослідником українського суспільства та аналітиком його процесів. Написані ним огляди з життя українства на зламі двох століть й сьогодні є цінним матеріалом при аналізі українського політичного життя, формуванні української національної свідомості, є хорошою джерельною базою з історії української політичної думки.

5. Відзначено, що С. Єфремов залишив помітний слід в українській політологічній спадщині, зокрема в теорії нації, теоретично осмисливши поняття “нація”. До його визначення він підійшов у двовимірності, заклавши в основу терміну історичну спадковість (минуле, традиції, мову, звичаї), яка об'єднує народ у націю, та сучасні реалії (високий рівень самосвідомості, розуміння самобутності, культурної незалежності, вплив і значення усіх соціальних груп в об'єднанні навколо колективного цілого). Встановлено, що він став фундатором національної ідеології, побудованої на ліберально-демократичних засадах, одним з перших в історії української політичної думки визначив явище націоналізму як важливого фактора розвитку національної ідеї та охарактеризував його позитивні й негативні прояви.

6. Встановлено, що С. Єфремов визначав роль та місце українців як нації у світовому просторі з позиції демократичних прав і свобод. Провідну роль у процесі консолідації українського народу С. Єфремов відводив реалізації національної ідеї та виділив основні її чинники - мову, культуру, освіту. У своїх працях вчений обґрунтував неповторність і самодостатність української культури та мови і довів, що вони мають власний потенціал для розвитку.

7. Доведено, що політичні погляди С. Єфремова відзначалися послідовністю та демократизмом. Дві основні ідеї - автономії і федерації, виділені вченим у власній концепції державотворення, повинні реалізовуватись шляхом поступових еволюційних перетворень у суспільстві. Війна та революція як позитивні впливи на хід історії вченим не сприймались. Він був переконаний, що відстоювати національну самобутність потрібно, керуючись механізмами самореалізації, самоуправління, через демократично сформульовані права та обов'язки як інститутів держави, так і особистості як представника нації.

8. Визначено, що С. Єфремов, як представник народницької ідеології, чітко дотримувався її основ: народ був головним об'єктом його громадянської позиції, суспільно-політичної діяльності та основною рушійною силою державотворення. С. Єфремов вбачав у творенні національного суспільства одночасно й колективну основу, у якій формуються не лише національні пріоритети, а й особистість, громадянин загалом.

9. З'ясовано, що реалізація основних завдань для українців повинна здійснюватись з кредитом народної довіри до еліт, які формують програмні засади державотворення, шляхи та методи їх реалізації, і народної підтримки у їх вирішенні. А тому він виокремив найбільш реалістичний напрямок українського націєтворення - шлях консолідації суспільства. Об'єднання всіх соціальних верств та відмова від політичних амбіцій, на думку С. Єфремова, стануть оптимальним шляхом реалізації права нації на власне самовизначення.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Бойко Н. Р. Сергій Єфремов - представник української політичної еліти початку ХХ ст. (нарис політичної біографії) / Н. Р. Бойко // Людина і політика. - 2001. - № 3. - С. 144-151.

2. Бойко Н. Р. Для утвердження української державності можна і варто поступатися політичними амбіціями (Національне питання в політичних поглядах Сергія Олександровича Єфремова) / Н. Р. Бойко // Трибуна. - 2002. - № 1-2. - С. 33-35.

3. Бойко Н. Р. Якою бути Україні? (Кілька думок Сергія Єфремова про шляхи розвитку української державності) / Н. Р. Бойко // Трибуна. - 2002. - № 5-6. - С. 26-28.

4. Бойко Н. Р. Сергій Єфремов про самопізнання особистості в процесі становлення української державності / Н. Р. Бойко // Збірник наукових праць Науково-дослідного інституту українознавства. - К. : Фоліант, 2005. - Т. IY. - С. 209-215.

5. Бойко Н. Р. Участь С. О. Єфремова у формуванні й діяльності українських ліберально-демократичних партій на початку ХХ ст. (1900-1907 рр.) / Н. Р. Бойко // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса. - К. : ІПіЕНД ім. І.Ф. Кураса, 2008. - Вип. 40. - С. 363-375.

6. Бойко Н. Р. Українська національна свідомість ХХ-ХХI століть: історичний вплив і сучасні реалії / Н. Р. Бойко // Актуальні проблеми філософських, політологічних і релігієзнавчих досліджень (До 170-річчя філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка) : матеріали міжнародної наукової конференції [“Людина-світ-культура”] (м. Київ, 20-21 квітня 2004 р.). - К. : ЦНЛ, 2004. - С. 713-714.

7. Бойко Н. Р. До питання про “націю” в світоглядній концепції Сергія Єфремова / Н. Р. Бойко // Дні науки філософського факультету-2006 Київського національного університету імені Тараса Шевченка : міжнародна наукова конференція, 12-13 квітня 2006 р. : матеріали доповідей та виступів. - К. : ЦНЛ, 2006. - Ч. IV. - С. 53-54.

8. Бойко Н. Р. Вплив ментальних ознак на формування політичної культури українців / Н. Р. Бойко // Дні науки філософського факультету-2008 Київського національного університету імені Тараса Шевченка : міжнародна наукова конференція, 17-18 квітня 2008 р. : матеріали доповідей та виступів. - К. : ВПЦ “Київський університет”, 2008. - Ч. VI. - С. 48-49.

Анотація

Бойко Н.Р. Політичні ідеї Сергія Єфремова в контексті його суспільно-політичної діяльності. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.01 - теорія та історія політичної науки. - Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України. - Київ, 2009.

Дисертація присвячена комплексному дослідженню політичних ідей Сергія Єфремова у контексті його суспільно-політичної діяльності. На основі аналізу значного масиву першоджерел та літератури досліджуються політичні ідеї С. Єфремова. Проаналізовано науково-теоретичну спадщину вченого та визначено ряд чинників, які зробили вирішальний вплив на формування його світогляду, відіграли важливу роль у становленні його громадянської позиції.

У роботі детально розглянуто політичні погляди С. Єфремова стосовно демократичних основ утворення української державності, розкрито зміст сформованої вченим доктрини націоналізму як важливого фактора формування нації. Показано місце і роль народу й еліти у розвитку національної свідомості та національного руху. Проаналізована федералістська концепція С. Єфремова та виділені основні принципи формування української держави.

У дисертації охарактеризовано демократизм поглядів вченого щодо державотворчих проблем, наголошено на еволюційному підході до їх розв'язання.

Ключові слова: Сергій Єфремов, суспільно-політична діяльність, нація, національна ідея, національна свідомість, український національний рух, ідея державності, федералізм, автономія, демократизм.

Аннотация

Бойко Н.Р. Политические идеи Сергея Ефремова в контексте его общественно-политической деятельности. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.01 - теория и история политической науки. - Институт политических и этнонациональных исследований им. И.Ф. Кураса НАН Украины. - Киев, 2009.

Диссертация посвящена комплексному анализу политических идей Сергея Ефремова в контексте его общественно-политической деятельности.

В условиях современного развития украинского государства необходимым является изучение теоретического наследия ученых, занимающихся проблемами развития украинской государственности. Видное место среди них занимает общественный деятель, политик, литературовед и публицист, известный представитель украинской интеллектуальной элиты конца XIX - начала XX века Сергей Ефремов.

Анализ источников свидетельствует о том, что на сегодняшний день в истории украинской политической науки не существует комплексного исследования политических взглядов С. Ефремова по вопросам нации, национальной идеи и государственности.

В диссертации проведено исследование научно-теоретических работ ученого и определен ряд факторов, которые имели решающее влияние на формирование его мировоззрения, сыграли важную роль в становлении его гражданской позиции.

В работе детально рассмотрены политические взгляды С. Ефремова относительно демократических основ образования украинского государства, проанализирована национальная концепция, созданная ученым в процессе активной жизнедеятельности. Раскрыто содержание сформулированной ученым доктрины национализма как одного из важнейших факторов развития нации. В своих трудах С. Ефремов обосновал неповторимость и самодостаточность украинской культуры и языка, показал их самобытность и внутренний потенциал.

Главным фактором формирования украинской нации С. Ефремов считал процесс консолидации общества. Объединение всех общественных слоев и отказ от политических амбиций, по мнению ученого, должны стать самым оптимальным путем реализации права нации на самоопределение.

Проанализирована ефремовская концепция построения украинского государства, фундаментом которой выступают две идеи - автономии и федерации. Украинская национально-территориальная автономия в составе Российской федеративной республики, основанной на демократических свободах, стали основой политических взглядов ученого. Создание такого государства, по мнению С. Ефремова, возможно при условии высокого национального самосознания и внутренней консолидации, а также путем постепенных преобразований в обществе.

В диссертации охарактеризован демократизм взглядов С. Ефремова, касающихся проблем государственности и эволюционный подход к их решению. Ученый был убежден, что отстаивать национальную самобытность нужно с помощью механизмов самореализации, самоуправления, путем демократично сформулированных прав и обязанностей как институтов государства, так и личности как представителя нации.

Ключевые слова: Сергей Ефремов, общественно-политическая деятельность, нация, национальная идея, национальное сознание, украинское национальное движение, идея государственности, федерализм, автономия, демократизм.

Summary

Boyko Nataliya. The political ideas of Sergey Efremov in the context of his social and political activity. - Manuscript.

Dissertation for the degree of the Candidate of Political Sciences in speciality 23.00.01 - Theory and History of Political Sciences. - Kuras Institute of Political and Ethnic Studies. National Academy of Science of Ukraine. - Kyiv, 2009.

Dissertation is devoted to complex research of political ideas of Sergey Efremov in the context of his social and political activity. On the basis of analysis of significant amount of primary sources and literature S. Efremovs' political ideas are explored. The scientific-theoretical inheritance of scientist is analyzed and the row of factors which did deciding influence on forming of his world outlook is definite, an important role was played in becoming of his civil position.

In the dissertation S. Efremov's political views are considered in relation to the democratic bases of formation of the Ukrainian state system, maintenance of formed to the doctrine of nationalism is exposed as an important factor of forming of nation. It is shown the place and the role of people and elite in forming of national consciousness and national motion. The views of scientist are considered on ways, forms and methods of construction of the national state. In this context the federalist conception and selected basic principles of forming of the Ukrainian state are analyzed.

In the dissertation characterized democracy of views of the scientist according to the state-creative problems and evolutional approach to their decision.

Key words: Sergey Efremov, social and political activity, nation, national idea, national consciousness, Ukrainian national motion, idea of the state system, federalism, autonomy, democratism.

Размещено на Allbest.ru

...