Регіональне лідерство та його вплив на розвиток політичної конкуренції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

Інститут держави і права ім. В.М. Корецького

УДК 321.014:316.46.058.8 (043)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

Регіональне лідерство та його вплив на розвиток політичної конкуренції

Спеціальність 23.00.02 - політичні інститути та процеси

Біленко Вікторія Анатоліївна

Київ 2009

Загальна характеристика дисертаційної роботи

Актуальність досліджуваної теми. На сьогоднішній день в Україні відбувається низка інтенсивних перетворень: демократичних, соціально-економічних, державно-правових, регуляторно-децентралізаційних, етносоціальних. Ці перетворення пов'язані з істотною зміною ролі суб'єктів влади, що зумовлює необхідність вирішення двох взаємопов'язаних завдань: по-перше, забезпечити шляхом конкуренції ефективну діяльність регіональних політичних лідерів; по-друге, підвищити роль регіональних суб'єктів державно-владних відносин у реформуванні місцевого самоврядування через унормування потужного, дієздатного політичного лідерства в регіонах та посилення його конкурентоздатності у відносинах з центральною владою.

Реформаційні процеси в Україні актуалізували проблеми внутрішньодержавних відносин, зокрема взаємин центру і регіонів, а також гармонійного партнерства останніх між собою. Напрями і форми розв'язання даних проблем значною мірою визначатимуть структуру держави, впливатимуть на досягнення політичної стабільності, зниження напруги в суспільстві. Важливу роль у процесах державотворення повинні відіграти регіональні політичні лідери. Процес їхнього становлення потрібно прискорити, бо саме від них залежить те, наскільки швидко завершиться процес децентралізації органів місцевого самоврядування. За цих умов домінуючою стає проблема всебічного забезпечення конкурентоздатного, ефективного регіонального лідерства на місцевому рівні.

Значущість теми дослідження також визначають:

- зростання впливу регіональної еліти на конкуренцію регіонів з центральними політико-владними структурами;

- активізація політичного життя регіонів і розширення повноважень органів місцевого самоврядування, зростання їх впливу на формування державної політики, соціально-економічний розвиток держави;

- необхідність розмежування компетенцій регіональних лідерів з метою покращення ефективності та правомірності їх діяльності;

- посилення ролі й відповідальності регіональних політичних лідерів за рахунок удосконалення нормативно-правової бази, що стосується відносин між центром і регіонами.

Актуальність теми зумовлена як соціально практичною значущістю регіонального політичного лідерства для будь-якого суспільства, так і невирішеністю ряду теоретико-методологічних проблем дослідження. Конкурентоздатне регіональне політичне лідерство є предметом розгляду широкого спектра політичних, психологічних, історичних, соціологічних, соціально-філософських досліджень, що, у свою чергу, визначає багатоаспектний, міждисциплінарний характер аналізу регіонального політичного лідерства як інституту влади й потребує насамперед ґрунтовних політологічних досліджень.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в межах планової наукової теми «Проблеми політичної модернізації і трансформації: світовий досвід і українські реалії», здійснюваної кафедрою політичних наук Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова у 2005-2008 роках, науковий напрям - «Дослідження проблем гуманітарних наук». Тема дисертаційного дослідження затверджена вченою радою Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова (протокол № 2 від 30 жовтня 2008 року).

Мета й завдання дослідження: Мета дисертаційної роботи полягає в науково-теоретичному обґрунтуванні динаміки становлення і функціонування регіонального політичного лідерства в умовах реформування місцевого самоврядування, а також визначенні ступеню його впливу на розвиток політичної конкуренції.

З огляду на мету поставлено наступні дослідницькі завдання:

- визначити теоретико-методологічну основу дослідження політичного лідерства як такого та регіонального політичного лідерства зокрема у вітчизняній і зарубіжній літературі;

- уточнити сутнісні характеристики, принципи та співвідношення загальнонаціонального і регіонального політичного лідерства;

- розкрити основний зміст, особливості функціонування і тенденції розвитку регіонального політичного лідерства в Україні;

- виявити закономірності взаємодії між центром і регіонами у європейських країнах та можливості щодо застосовування їхнього досвіду для побудови конкурентоздатної моделі регіональної політики в Україні;

- визначити напрями вдосконалення нормативно-правової бази відносин центру і регіонів з урахуванням інтересів регіональних еліт та населення, яке вони представляють;

- дослідити шляхи і механізми формування ефективної місцевої влади з урахуванням потенціалу регіональних лідерів;

- проаналізувати взаємовідносини представницьких органів влади з політичними партіями й громадськими організаціями.

Об'єктом дослідження є регіональне політичне лідерство в умовах модернізації суспільства.

Предметом дослідження є процес становлення регіонального політичного лідерства та його вплив на розвиток політичної конкуренції в контексті суспільно-політичних перетворень незалежної України.

Методи дослідження. У дисертаційному дослідженні використано концепції, положення й висновки, що містяться в наукових публікаціях вітчизняних і зарубіжних філософів, соціологів, політологів, правознавців, управлінців із проблем регіонального політичного лідерства. Для вирішення завдань дослідження застосовано наступні методи.

Структурно-функціональний метод використано для вивчення функціональних можливостей конкурентоспроможного регіонального лідерства. Завдяки компаративному методу вдалося порівняти практичну взаємодію між центром і регіонами у європейських країнах, виявити її спільні риси й специфічні особливості та запропонувати орієнтири для подальшого розвитку України. Історико-структурний метод відкрив можливість простежити в хронологічній послідовності еволюцію категоріального насичення політичного лідерства та його перетворення, а також послугував основою для теоретико-методологічного аналізу філософської, соціологічної, політологічної літератури з питань політичного лідерства, регіональної політики, місцевого самоврядування, конкуренції й суміжних з ними питань. Використання системного аналізу виправдано необхідністю розглядати регіональне політичне лідерство як чинник цілісності системи місцевого самоврядування. Нормативно-ціннісний підхід дозволив прослідкувати значення діяльності регіональних політичних лідерів в контексті загального блага та відповідальності. У роботі використовується міждисциплінарний підхід щодо дослідження феномену регіонального політичного лідерства, у зв'язку з чим залучені фундаментальні положення філософії, політології, соціології і правознавства.

Нормативну базу дослідження склали Конституція України, Європейська Хартія місцевого самоврядування, Закони України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про статус депутатів місцевих рад», «Про органи самоорганізації населення» та інші нормативно-правові акти. У дослідженні також використані дані вторинної обробки соціологічної інформації, отриманої в результаті опитувань населення провідними соціологічними службами країни. Аналіз та інтерпретація даних Держкомстату України, Міністерства фінансів України і Фінансового управління Київської обласної державної адміністрації дозволили визначити дійсний рівень соціально-економічного розвитку регіонів, їх фінансової забезпеченості й дійти певних висновків щодо засад відповідної державної політики.

Наукова новизна дисертаційної роботи полягає у створенні політологічної концепції розвитку регіонального політичного лідерства в умовах демократизації українського суспільства, орієнтованої на визначення ролі децентралізації системи місцевого самоврядування і політико-стабілізаційного потенціалу регіональних лідерів в умовах політичної конкуренції, а також їхньої прямої участі у формуванні ефективної місцевої влади шляхом розподілу компетенцій між регіональними суб'єктами політики. В рамках розробленої концепції одержано такі результати:

1. На основі аналізу різноманітних концептуальних підходів, які існують у зарубіжній і вітчизняній науці, визначається підґрунтя дослідження проблем становлення політичного лідерства в Україні як системна єдність історичних, національних, регіональних цінностей, реальних політичних дій і психологічних особливостей суб'єктів політики, які, проходячи процес ідентифікації, відчувають себе все більше в ролі політичних діячів регіонального масштабу, а не просто чиновниками, які виконують вказівки уряду.

2. Запропоновано трактування поняття «регіональне політичне лідерство» як такого, що відображає складний феномен, обумовлений регіональними особливостями, які безпосередньо визначають специфіку території і здійснюють істотний вплив на загальнодержавні процеси у зв'язку з поняттями і категоріями «централізація», «децентралізація», «автономізація», «регіональна політика». В процесі побудови демократичної, соціальної, правової держави регіональне політичне лідерство набуває змісту як фактор стабільності, інтеграції інтересів різних груп населення, і саме регіональні лідери є ключовими фігурами в побудові конкурентоспроможної влади на місцевому рівні. Тому взаємодія політичного лідерства й політичної конкуренції є необхідною умовою для динамічного соціально-економічного розвитку регіону, забезпечення стабільного, поступального розвитку Української держави.

3. Дістало подальший розвиток вивчення взаємодії центральної і регіональної влади в Україні на прикладі європейських країн, де інструментами діалогу можуть бути спільні тематичні засідання, постійні консультативні органи, висновки місцевих органів влади на проекти національного законодавства і пов'язані з ними рішення, законодавчі ініціативи. При цьому в переважній більшості країн закон вимагає від урядів обов'язкового попереднього інформування регіонів і місцевих влад про проекти законодавчих і виконавчих актів, що зачіпають їх інтереси. Це все було б доречним для реалізації моделі децентралізації в сучасній Україні.

4. Доведено вплив регіональної еліти на конкуренцію регіонів з центральною владою за рахунок наступних принципів: субсидіарності - перерозподілу компетенцій між центром і периферією, спрямованого на подолання жорсткого бюрократичного розмежування повноважень та надцентралізації, здатного забезпечити підхід до вирішення місцевих проблем; гнучкого фінансування - наділення регіональних органів управління своєрідними функціями підприємницької діяльності, що дає змогу здійснювати часткове самофінансування; солідарності - забезпечення безпосередньої участі регіонів не лише у проведенні, а й у формуванні державної політики.

5. В ході аналізу регіонального самоврядування в сучасній Україні виділяються шляхи і механізми формування ефективної місцевої влади. Доведено, що сучасна регіональна політика має бути визначена як така діяльність держави, що спрямована на адміністративно-економічну оптимізацію регіональної структури країни та гармонізацію відносин між центром і територіями з метою забезпечення збалансованого розвитку за рахунок максимально ефективного використання наявних внутрішніх і залучення зовнішніх ресурсів. При цьому основними засадами державної регіональної політики мають стати:

- чітке розмежування законами України повноважень щодо управління регіонами між центральними та місцевими органами державної влади, органами самоврядування відповідно до принципів децентралізації та з додержанням загальнодержавних інтересів;

- створення фінансових та організаційно-правових умов для реалізації повноважень органів місцевого самоврядування;

- запровадження дієвого механізму участі місцевих органів державної влади та місцевого самоврядування у процесі прийняття рішень з регіональних проблем на державному рівні;

- розробка формалізованого механізму державної підтримки програм розвитку регіонів.

6. Аргументовано необхідність розмежування компетенцій регіональних лідерів при досягненні самодостатності територіальних громад. В іншому разі це зумовлює дублювання повноважень місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування. Неузгодженість між ними означає невизначеність їхньої відповідальності, послаблює державний і громадський контроль за результатами їх практичної діяльності, породжує зайву напругу в стосунках між головами обласних і районних рад, а також між ними і міськими головами, між останніми та головами обласних і районних держадміністрацій. Тому саме перерозподіл повноважень і допоможе визначитися з «силою повноважень» та унормувати систему стримувань і противаг.

7. Виявлено, що політичні партії, громадські організації є найефективнішим і найдешевшим способом залучення громадян до процесу взаємодії з представницькими органами на місцях, а також найпотужнішим інструментом побудови демократичної держави. Усе це вимагає не лише виявляти, а й враховувати різноманітність думок, пропозицій політичних партій, громадських рухів, що дозволить мати більш широке уявлення про їх спрямованість, форми і технології впливу на самоврядний процес. У ході взаємодії між самоврядними структурами, громадськими організаціями та політичними партіями утворюються складні відносини, коли кожна із структур впливає одна на одну. Причому ця взаємодія може відволікати політичні партії, громадські організації на пошук спільних шляхів і способів впливу на населення: від напрацювання форм і методів співпраці до задоволення потреб та інтересів територіальних спільнот.

8. Представлена модель регіональної політичної репрезентації України в світі з урахуванням удосконаленої нормативно-правової бази. Рівень розвитку регіонального самоврядування не може бути однаковим. Він характеризується ступенем незалежності, розуміння і розподілу відповідних повноважень у політичній, економічній і територіальній сферах визначення меж дії механізму правового регулювання, взаємодії з органами державної влади. Серед важливих завдань, які розв'язує регіональна політика у сфері місцевого самоврядування - подальше вдосконалення розмежування компетенцій органів місцевого самоврядування й органів регіональної державної влади, а це можливо за рахунок делегування державних повноважень органам місцевого самоврядування. Таке передавання влади - один із засобів розв'язання важливої проблеми - фінансової, оскільки муніципальні органи забезпечують ефективність використання фінансових ресурсів, визначають місцеві потреби і мають нагоду швидше розв'язати проблеми, що виникають.

Теоретичне та практичне значення отриманих результатів визначається спрямуванням дисертаційного дослідження на вивчення надзвичайно актуальної в сучасній Україні проблеми. В теоретичному контексті дана робота є спробою заповнити певні прогалини та виступити базою у вивченні специфіки проблеми становлення регіонального лідерства та його впливу на розвиток політичної конкуренції. Практичне значення дисертації полягає в тому, що результати дослідження можуть бути використані при аналізі політичної ситуації в Україні, з'ясуванні напрямків та тенденцій розвитку регіональної політики, при рекрутуванні конкурентоспроможних регіональних лідерів. Прикладний аспект дослідження полягає також у тому, що дослідження регіональних лідерів, їх компетенцій і діяльності може представляти інтерес для політиків, спеціалістів, які займаються організацією політичних кампаній, виборчими технологіями, спеціалістів-аналітиків. Матеріали дисертації будуть доречні для розробки вузівських спецкурсів з теорії політики, прикладної політології, регіональної політики.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження апробовані автором на IX Всеукраїнській науково-практичній конференції «Роль регіональної еліти в процесі децентралізації політичної влади» (Київ, 25-27 квітня 2006 р.); Міжнародній науковій конференції: «Неурядові громадські об'єднання - передача локальної влади місцевому самоврядуванню» (Київ, 25-26 квітня 2007 р.), Науковій конференції «Роль держави у сучасних процесах централізації та децентралізації регіонів України» (Київ, 3-4 квітня 2008 р.); Міжнародній науково-теоретичній конференції «Особливості формування іміджу політичного лідера в сучасній Україні» (Київ, 8-9 лютого 2006 р.); Міжнародно-практичній конференції «Значення традиції в особистому житті людини» (Київ, 7-8 грудня 2008 р.); Науковій конференції «Проблеми легітимності політичної влади в процесі формування регіональних лідерів в сучасній Україні» (Київ, 20-21 квітня 2006 р.).

Публікації за темою дисертації. За темою дисертації опубліковано 10 робіт, із них 5 - у фахових виданнях ВАК України, 5 - тези та статті наукових конференцій, опубліковані в інших наукових виданнях.

Структура й обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів (І розділ має внутрішній проблемний розподіл на три підрозділи, ІІ і ІІІ розділи містять по чотири підрозділи), висновків, списку використаних джерел. Обсяг основного змісту дисертації становить 214 сторінок. Використано 208 джерел, у тому числі 16 - іноземними мовами.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, її значущість, показано зв'язок із науковими програмами й темами наукових досліджень, сформульовано гіпотезу, мету й завдання, визначено об'єкт, предмет і методи дослідження, розкрито наукову новизну отриманих результатів і їх практичне значення, подано інформацію про апробацію і впровадження роботи, відомості про публікації з теми дисертаційного дослідження, зазначено структуру дисертації та її обсяг.

У першому розділі - «Теоретико-методологічні засади дослідження регіонального політичного лідерства в умовах політичної конкуренції» - подається аналіз зарубіжної та вітчизняної наукової літератури за темою дослідження; визначаються концептуальні підходи до аналізу прояву політичного лідерства як ефективної політичної влади; обґрунтовується взаємопроникнення й розмежування понять «лідер» і «вождь»; аналізується динаміка взаємовідносин між центром та регіонами в умовах незалежності України; уточнюється зміст понять «регіональна політика», «регіональне політичне лідерство», виокремлюються етапи та особливості їх становлення; визначається загальна методологія дослідження регіонального політичного лідерства.

Фундаментальні ідеї політико-організаційних та конституційно-правових форм забезпечення «ідеального політичного устрою» розроблялись у працях: античних філософів; мислителів Нового часу: Ш.Монтеск'є, американських «федералістів», Т.Гоббса, Дж.Локка, Г.В.Ф.Гегеля, А.Шопенгауера, Ф.Ніцше, З.Фрейда, О.Шпенглера; основоположників марксизму. Для осмислення національних традицій та особливостей лідерства велике значення мають праці російських філософів та істориків: М.Бердяєва, Т.Грановського, О.Герцена, М.Карамзіна, В.Ключевського, П.Лаврова, М.Михайловського, В.Соловйова, М.Сперанського, П.Струве, В.Татищева, В.Ткачова, Б.Чичеріна. Важливе значення для вивчення лідерства мають також концепції формування національної аристократії, запропоновані українськими філософами В.Липинським та Д.Донцовим.

Основи самостійної концепції політичного лідерства були закладені наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. М.Вебером, Г.Лассуелом, Г.Лебоном, Р.Міхельсом, Г.Тардом, З.Фрейдом. Вони зробили значний внесок у розвиток політичної науки, політичної психології та політичної соціології. Їх увага до проблем політичного лідерства була обумовлена змінами в суспільно-політичному устрої європейських країн, зростанням ролі особистості у політичному житті суспільства, розширенням участі мас у політичному процесі.

В період формування незалежної Української держави відродився науковий інтерес до проблеми функціонування органів державної влади та становлення місцевого самоврядування як важливого елемента всієї системи державного управління. Дисертант розглядає з цієї проблематики праці: О.Батанова, В.Кампо, А.Коваленка, Ю.Крестєвої, А.Некряч, О.Ніколаєва, В.Шаповала, Г.Лебединської. Проблеми адміністративно-територіального устрою країни розглядають у своїх працях В.Авер'янов, О.Клинченко, І.Коліушко.

Безпосередньо роль регіонального чинника в сучасному політичному та суспільному житті досліджують Т.Кучеренко, З.Варналій, О.Габріелян, С.Романюк, Д.Стеченко, С. Максименко, М.Гладій, М.Дацишин, М.Долішній, С.Писаренко, М.Чумаченко, М.Янків, О.Стегній, М.Чурилов, А. Береза, Л.Приходченко, які суттєво вплинули на формування основних підходів до вирішення проблеми, що досліджується в дисертації. Однак, не зважаючи на загальний інтерес до цієї теми, її спеціальне дослідження є новим напрямком політологічної науки.

На ґрунті критичного огляду теоретичних та емпіричних здобутків західної політичної науки в дисертації визначено основні підходи до вивчення лідерства:

1. Лідерство як різновид влади, особливістю якого є керованість зверху вниз, влада, що здійснюється одним чи декількома індивідами з тим, щоб спонукати інших членів нації до дії .

2. Лідерство як конкуруючі групи, які, постійно замінюючись, не дозволяють узурпувати владу.

3. Лідерство як персоніфікований вплив на інших людей, на соціальні групи, партії, суспільство, що характеризується явним пріоритетом у здійсненні впливу, який опирається на авторитет.

4. Лідерство як особливий вид підприємництва на специфічному ринку, де політичні програми і шляхи їх реалізації обмінюються на владні посади.

5. Лідерство як символ спільності та зразок політичної поведінки певної групи, партії, руху, політичної еліти, що відображає сподівання широких народних мас чи більшості суспільства.

Оцінюючи ступінь вітчизняної наукової розробки політичного лідерства, слід зазначити, що, не дивлячись на порівняно невеликий період існування в умовах демократизації, маємо суттєві досягнення як у теоретичному, так і в практичному вивченні політичного лідерства національного рівня. Та, разом з тим, є й критичні зауваження щодо:

- відсутності цілісної вітчизняної концепції політичного лідерства;

- недостатнього рівня теоретичних узагальнень, які б розкривали специфічні, владно-статусні, соціокультурні та інші риси, що характеризують багатоаспектність феномену політичного лідерства;

- теоретичної невирішеності багатьох проблем формування та функціонування політичного лідерства в процесі адміністративного реформування з точки зору його впливу на місцеве самоврядування;

- браку практичних досліджень, які б дали можливість чітко визначити сутність та природу, характерні риси загальнонаціонального та регіонального лідерства в період становлення незалежності України.

Підсумовуючи короткий огляд здобутків зарубіжних та вітчизняних вчених з проблематики політичного лідерства, зазначимо, що лідерство - це комплексне поняття, засноване на вірі в лідера, підпорядкуванні, готовності людей йти за ним, брати участь у виконанні поставлених завдань, і разом з тим передбачає генерування нових ідей, керування ними. Лідерство це об'єктивна необхідність в організації спільної діяльності людей. Воно існує скрізь, де є групова, колективна діяльність. Розкриваючи суть поняття «лідер», варто мати на увазі принаймні три моменти: а) феномен лідера; б) принцип лідерства; в) інститут лідерства.

Феномен лідера полягає у визнанні природних відмінностей людей - психофізичних, розсудливо-розумових, розпорядчо-організаційних. У суспільстві вони переростають у соціально-політичну нерівність. Принцип лідерства - це правило діяльності відповідним чином організованих великих і малих суспільних груп, правило, що формує тип владних відносин у групах та між суспільними групами. Інститут лідерства полягає у визнанні ієрархічного способу організації політичного життя суспільства, що характеризується існуванням певних установ, наділених владними повноваженнями та специфічними функціями.

Психологічні механізми лідерства реалізуються в чотирьох основних формах, які передбачають: 1) зараження - емоційний вплив, здійснюваний через передачу певного психічного стану, його несвідоме засвоєння і відтворення; 2) навіювання - емоційно-вольовий, цілеспрямований, не аргументований вплив, що здійснюється через передачу некритично сприйнятої інформації і припускає її прийняття і виконання; 3) переконання - вербальний вплив, здійснюваний у раціональних чи псевдораціональних формах через пропоновану інформацію і досягнення свідомої згоди з нею; 4) наслідування - вплив, здійснюваний через демонстрацію конкретних, наочних зразків поведінки та їхнє прийняття і відтворення.

Ступінь та ефективність впливу політичних лідерів на суспільно-політичні, окремі державотворчі процеси в країні, а також на політику за межами держави, з одного боку, істотно залежать як від оточення, певних соціальних груп та регіонів, які їх підтримують у суспільстві, так, з іншого боку, - від повноти владних повноважень, можливостей сповна використати ситуацію, відчути зміни і адекватно відреагувати на них. Науковці зазначають, що регіональна політика центру все більше буде виходити з геополітичної ситуації в Україні, ближньому та далекому зарубіжжі, регіонах країни. Безпосередньо здійснювати великі заходи буде все складніше, тому проведення в життя просторової стратегії та регіональної політики об'єктивно потрапляє в залежність від центру, в чому й полягає сутність здійснення реформ в Україні. Зростання ролі регіональних політичних лідерів є природнім результатом реформування суспільства, його демократизації. Центральна влада покладає на регіони не тільки свої політичні надії, але й перекладає на них відповідальність, яка б співвідносилась з новим розподілом ресурсів на користь регіонів. Саме цим пояснюється і посилення інтересу дослідників, у тому числі й автора, до вивчення політичного лідерства на регіональному рівні.

Таким чином, проведений автором аналіз дає підстави стверджувати, що всі концепції вивчення політичного лідерства, зокрема регіонального політичного лідерства, мають різний ступінь повноти та обґрунтованості, що вимагає поєднання теоретичних та емпіричних основ дослідження. Тобто розгляду взаємодії і взаємовпливу політичного лідерства і політичної конкуренції в межах системного підходу; статусної легітимності, що залежить від ступеню узгодженості інтересів населення та регіональних політичних лідерів і впливає на здатність до політичної конкуренції між регіональними лідерами; емпіричної типології політичного лідерства, що спиратиметься на систематизацію і узагальнення даних, отриманих шляхом соціологічних досліджень з метою виявлення стійких ознак чи груп властивостей даного явища.

У другому розділі - «Забезпечення конкурентоспроможності регіонального політичного лідерства як невід'ємна складова процесу демократизації українського суспільства» - обґрунтовується актуальність теоретичного осмислення впливу досвіду країн-членів ЄС, які мають у своєму складі регіони з тією чи іншою мірою адміністративно-політичної автономії, або з обмеженою політичною автономією, щодо забезпечення конкурентоспроможності політичного лідерства в наявних умовах активізації процесу регіоналізації в рамках ЄС. Врахувавши особливості та специфіку досвіду країн ЄС, можна забезпечити шляхом удосконалення нормативно-правової бази конкурентноспроможних регіональних політичних лідерів і для нашої держави.

Автор наголошує, що навіть у межах найбільш централізованих унітарних держав існує тиск для руху в напрямі залучення регіонів до створення законів та їх виконання. На функціонування регіонів, формування регіональної політики значний вплив справляють політичні лідери, в тому числі регіональні еліти. Взаємодія регіонів у межах національної держави здійснюється відповідно до принципу солідарності: забезпечення безпосередньої участі регіонів не лише у проведенні, а й у формулюванні державної політики. Організаційно цей принцип дістає вираження майже у всіх країнах Європи - у контактних чи координуючих організаціях регіональних і місцевих влад, що оперують на національному, субнаціональному чи обох рівнях.

Рівень економічного розвитку стимулює рішучість місцевих еліт добиватися ширшої участі у прийнятті рішень і того, щоб бути почутими не лише в своїй країні, а й за її межами, отримати можливість реалізувати широкомасштабні проекти, які не співпадають із конфігурацією кордонів. Чисельні трансрегіональні угоди - результат такого руху регіонів назустріч один одному. Створені для реалізації спільних проектів у сфері освіти, науки, туризму, розвитку єдиної інфраструктури трансрегіони одночасно виступають від імені групових регіональних інтересів як лобістські структури. Практика реалізації регіональної політики у країнах Західної Європи має спільні та особливі риси. Насамперед слід зазначити, що феномен різношвидкісного розвитку окремих регіонів такий же давній, як і сама державність, проте усвідомлення його небезпеки, в тому числі самими державами, відбулося значно пізніше, приблизно з початку 1970-х років. Доти вважалося, що цю проблему, як і інші, може автоматично вирішити «невидима рука ринку».

Зростання ролі регіональних урядів частково відображає важливість принципу субсидіарності у ході дебатів про розподіл функцій між різними рівнями управління в межах ЄС. Принцип субсидіарності, тобто механізм перерозподілу компетенцій між центром і периферією через несприйняття жорсткого бюрократичного розмежування повноважень, спрямований проти надцентралізації і забезпечує гнучкий підхід до вирішення місцевих проблем. Інакше кажучи, субсидіарність характеризують як критерій «уряду, максимально наближеного до громадян». Принцип співучасті (партнерства) означає узгодженість дій між європейськими інститутами, зацікавленою державою-членом і регіональними автономіями - партнерами у досягненні спільної мети. Принцип гнучкого фінансування наділяє регіональні органи управління своєрідними функціями підприємницької діяльності, що дає змогу здійснювати часткове самофінансування. При цьому важливо мати на увазі, що ці положення поширюються лише на органи місцевого самоврядування, створені відповідно до національного законодавства. Узагальнюючи європейський досвід регіональної політики, автор виділяє наступні її особливості:

- втручання держави, спрямоване на розв'язання територіально-просторових проблем (просторова селективність);

- дискримінація обраних територій (як правило, позитивна);

- політика базується на просторовій стратегії розвитку країни;

- політика визначається у центрі, а реалізується на різних територіальних рівнях;

- поставлені цілі (в тому числі політичні й соціальні) досягаються винятково завдяки розвитку економіки;

- час отримання результатів вимірюється десятиліттями;

- врахування географічних реальностей;

- наявність офіційного проблемного районування та чітких кількісних критеріїв, покладених в його основу;

- наявність наукової бази й аналітичних розробок.

Аналіз проблем реформування політичної системи доводить, що багато у чому недосконалість української демократії обумовлена недостатньою політичною присутністю регіонів у загальнонаціональному політичному просторі. Розбудова нової моделі регіональної політичної репрезентації - і є завданням номер один, бо вона є гарантією розвитку ефективної демократичної системи країни в цілому. Політичним девізом XXI сторіччя є: «Мислити глобально - діяти регіонально». Саме це складає зміст нового регіоналізму - як актуального стилю і етики державної політики сучасної держави. Фактично регіоналізм - це нова парадигма сучасної політики, яка, так би мовити, змінила її полюси. Таким чином відбулася векторна переорієнтація внутрішньої політики, зміна її ритміки і циклів. Перехід сучасних демократичних суспільств від унітарно-централістської адміністративно-політичної моделі до більш мобільної унітарно-регіоналістської та федеративної моделі обумовлений об'єктивними парадигмальними змінами в соціально-економічній структурі сучасного постіндустріального суспільства.

Сучасна регіональна політика має бути визначена як така діяльність держави, що спрямована на адміністративно-економічну оптимізацію регіональної структури країни та відносин між центром і територіями з метою забезпечення збалансованого розвитку за рахунок максимально ефективного використання наявних внутрішніх і залучення зовнішніх ресурсів. Теорія політичного суверенітету, її критика і подальші інтерпретації дають підстави стверджувати, що вертикальний розподіл влади є реалією не лише для федеративних країн. Як свідчить світовий досвід, деякі унітарні країни є більш децентралізованими, ніж окремі федерації, але завжди в останніх розмежування повноважень і компетенцій між федеральними і місцевими органами влади більш-менш урегульоване конституційно, а в унітарних країнах ні. Хоча це не відбивається в конституційному тексті, в них, як і в федеративних країнах, існує взаємозалежність між центральними і регіональними органами влади, яка виражається через обов'язок взаємодії між державою і регіонами, якщо сторони прагнуть до пошуку ефективності при втіленні в життя прийнятих рішень. регіональний лідерство політичний конкуренція

У третьому розділі - «Роль регіонального лідерства у формуванні системи конкурентоспроможного місцевого самоврядування» - аргументується необхідність вирішення проблеми розгортання самоврядності, яка є однією з передумов, важливим напрямом формування регіонального політичного лідерства, утвердження демократії, подолання існуючого кризового стану, досягнення суспільної злагоди, компромісу. Цей процес неможливо провести безболісно, без реформування системи конкурентоспроможного самоврядування, його виконавчо-управлінських органів, додержання законності, порядку та дисципліни. У свою чергу це об'єктивно вимагає органічного поєднання державних і самоврядних засад, їх взаємодії та співпраці.

Необхідність кардинального реформування успадкованої старої системи влади викликана низкою причин і обставин. Основними з них є відмова від колишньої форми правління, перехід до сучасних самодостатніх ринкових реформ, переорієнтація соціальних цінностей, підмурівок яких складають ідеї демократії, правової держави, громадянського суспільства, національного суверенітету. Проте усім відома істина: самі по собі ідеї, якими б прогресивними вони не були, так і залишаться побажаннями, якщо не буде необхідного механізму для їх реалізації.

Як свідчить практика, реформування місцевих органів і структур в Україні невиправдано затягнулось у часі. Представницькі органи (ради) ще не мають реальних владних важелів, вони більше уособлюють символ демократії, покликаної прикрашати політичний фасад держави. А виведені з-під контролю місцеві держадміністрації стали більш схожими на корпоративно-бюрократичні органи, що через свою відірваність від народу не здатні повним обсягом вирішувати конкретні проблеми тих чи інших територій і населення, яке проживає на них.

З'ясовуючи суб'єктивні причини, що стримують демократичні перетворення на місцевому рівні, ми прагнули одночасно шукати й об'єктивні. Практика країн, які мають сталі надбання з питань розбудови місцевого управління, підтверджує, що модель правової, демократичної держави, побудованої на розподілі влади, вимагає врахування переліку умов.

У пошуках своєї геополітичної ідентичності у світовій цивілізації наша держава розуміє, що майбутнє її демократичного розвитку - в децентралізації державної влади, реформуванні податкової, банківської систем, подоланні економічної експлуатації регіональних соціально-економічних комплексів, прискоренні якісної трансформації бюджетних стосунків між центром та регіонами, відпрацюванні реальних економічних, фінансових, інноваційних важелів впливу на регіони, заміні авторитарно-бюрократичного управління на професійно-демократичне. Новій регіональній політиці немає кращої альтернативи, ніж відмова від жорсткої управлінської підпорядкованості областей та міст урядовому центру і заміна її на партнерську взаємодію у межах єдиної загальнодержавної соціально-економічної стратегії. Це основа, що має забезпечити розвиток самостійного і незалежного місцевого та регіонального самоврядування.

В багатьох сучасних працях із місцевого управління відбувається переоцінка традиційного трактування цінностей місцевої автономії та муніципальних свобод у дусі природно-правової доктрини, котра дедалі частіше замінюється тезою про походження місцевого управління від державної влади. Місцеве самоврядування розглядається не стільки як загальнодемократична мета, скільки як засіб розв'язання локальних проблем реалізації інтересів місцевих громад, здійснення на місцях загальнодержавного політичного курсу. Управління за допомогою муніципальних органів практично перестало трактуватися як справжнє місцеве самоврядування, оскільки останнє виступає переважно як місцеві установи з властивими їм політико-правовими якостями. Муніципальні органи дедалі більше інтегруються в державні структури.

Існує певна дуалістичність у поглядах щодо ролі місцевого самоврядування в системі державного механізму. З одного боку, місцеве самоврядування є частиною єдиної публічної адміністрації, децентралізованим і організаційно відособленим елементом державного механізму, залежним від центру, та адміністративною організацією з надання послуг населенню відповідно до загальнонаціональних стандартів і загального політичного курсу центрального уряду. На відміну від суб'єктів держави, автономія місцевих утворень носить не конституційний, не законодавчий, а лише адміністративний характер. Місцеві органи не мають так званої компетенції встановлювати свою компетенцію, тобто не можуть самостійно визначити коло своїх повноважень, оскільки останні встановлюються вищими органами і судами. З іншого боку, місцеві органи мають свою власну легітимність, оскільки формуються безпосередньо населенням або за участю населення та є виразниками інтересів місцевих громад. Проте вони володіють певною самостійністю, оскільки мають у розпорядженні власні ресурси - фінансові (місцеві податки на користь місцевих громад, позики та інші грошові надходження), матеріальні (муніципальна власність) і людські (штат місцевих службовців), а також юридичні повноваження.

У дисертації, з урахуванням зовнішніх і внутрішніх факторів впливу, наголошується на розмежуванні повноважень між центром, регіонами, органами місцевого самоврядування, що є надзвичайно важливою проблемою для кожної держави. Оптимальне її розв'язання забезпечує, з одного боку, цілісність держави і її керованість, з іншого - самостійність регіонів, місцевих органів у розв'язанні питань, що входять у сферу їх предметів відання.

Слід зазначити, що в середовищі, у якому функціонує місцеве самоврядування, діє безліч громадських утворень - приватних та інтегративних. Окремі з них є наслідком реалізації індивідуальних інтересів, інші - громадської ініціативи. Одна частина визнана законодавством, друга перебуває за межами правового поля. Це інколи полярні за змістом діяльності формування. Усе це вимагає не лише виявляти, а й враховувати різноманітність думок, пропозицій політичних партій і громадських рухів, що дозволить мати більш широке уявлення про їх спрямованість, форми і технології впливу на самоврядний процес. В Україні склалися достатньо сприятливі об'єктивні та суб'єктивні передумови для якісно нового етапу місцевого та регіонального розвитку. Головним його змістом має стати розвиток демократичних засад, оскільки місцеве самоврядування та громадянське суспільство не можуть будуватись за наказом з центру, а лише формуватися на основі громадської ініціативи. Одночасно, як підтвердило перше десятиріччя реформування, використання демократичних атрибутів зовсім не означає поглиблення самої демократії. Бюрократизм у поєднанні з консерватизмом, що міцно засів на багатьох рівнях представницьких органів, слабкий зв'язок останніх з масами, інертність посадових осіб перешкоджають створенню належних умов для свободи і волевиявлення населення територіальної громади, підвищенню його творчої активності. Це те базове підґрунтя, без якого неможливо успішно трансформувати суспільні відносини.

Висновки

У висновках автором формулюються концептуальні положення дисертаційного дослідження, узагальнюються пропозиції щодо вдосконалення шляхів формування регіонального політичного лідерства в Україні, окреслюються можливі напрямки цієї роботи. На основі проведеного дослідження зроблено наступні висновки:

1. Аналіз вітчизняної та зарубіжної літератури дає підстави стверджувати, що всі концепції вивчення політичного лідерства, зокрема, регіонального політичного лідерства, мають різний ступінь повноти та обґрунтованості, що вимагає поєднання теоретичних та емпіричних основ дослідження. Тобто розгляду взаємодії і взаємовпливу політичного лідерства і політичної конкуренції в межах системного підходу; статусної легітимності, що залежить від ступеню узгодженості інтересів населення та регіональних політичних лідерів і впливає на здатність до політичної конкуренції між регіональними лідерами.

2. Сучасні регіональні політичні лідери є нечисленною групою політиків, які володіють монополізованим правом на прийняття стратегічно важливих для регіону рішень. Це особи, які мають формально-посадовий статус, що пов'язаний з отриманням влади, виконують суб'єктну діяльність соціально-політичної ролі та цілеспрямованого впливу на політичну свідомість і поведінку певних соціальних груп у межах свого регіону.

3. Закономірності взаємодії між центром і регіонами у європейських країнах дозволили визначити шляхи і методи застосовування їхнього досвіду для побудови нової моделі регіональної політики в Україні. Реформування відносин влади на рівні центр-регіон і усередині регіону має здійснюватися за трьома напрямками:

- По-перше, через запровадження інституту регіонального самоврядування, що передбачає посилення ролі виборних органів влади, а також надання реальних повноважень обласним радам, що дозволить розвантажити центр і надасть можливість компетентно і у демократичний спосіб вирішувати проблеми конкретного регіону.

- По-друге, шляхом досягнення відповідності між повноваженнями органів місцевого самоврядування і обсягом коштів для їх реалізації з метою забезпечення економічної самостійності регіону. Пріоритетними напрямками бюджетної політики мають бути децентралізація загальнодержавних податків і збільшення частки місцевих податків у бюджетах адміністративних одиниць. Вирішення питання «регіональної справедливості» полягає у співвідношенні та взаємозв'язку економічної ефективності та соціальної справедливості при бюджетному перерозподілі коштів.

- По-третє, засобами впорядкування владних відносин на рівні регіону. Надання економічної самостійності може бути недостатнім без вироблення дієвого механізму представництва і захисту регіональних інтересів на державному рівні. За умов сучасної України таким механізмом може бути впровадження в перспективі другої палати парламенту. Спосіб формування, функції і принцип роботи верхньої палати мають бути узгоджені з вимогами до нижньої палати з метою запобігання дублювання. В іншому випадку втрачається будь-яка відмінність між депутатами різних палат і сам сенс утворення палати регіонів.

4. Сучасний стан співвідношення центрального і місцевого рівня державно-владних відносин потребує окреслення напрямів удосконалення нормативно-правової бази відносин центру і регіонів, визначення впливу регіональної еліти на їх постійно діючу конкуренцію. Динаміка взаємовідносин між центром і регіонами дає підстави узагальнити основні принципи ефективної місцевої влади на основі конкурентоспроможного регіонального лідерства: принцип соціальної орієнтації регіонального самоврядування, що забезпечило б створення умов для поліпшення рівня життя населення; принцип подолання відчуження, що сприятиме цілеспрямованій роботі щодо подолання відсторонення населення від засобів виробництва; принцип самоорганізації та доцільності, який закладає підґрунтя утворенню таких регіональних підсистем, що могли б діяти на основі самоорганізації, а не за вказівками, усвідомлювали б власну мету та інтереси і мали ресурси для їх реалізації; принцип рівного партнерства, який зумовлює чіткий розподіл прав та відповідальності між різними рівнями регіонального управління; принцип економічного плюралізму та демократизації системи регіонального самоврядування, що означає господарську активність на основі рівних прав та різних форм власності, включаючи муніципальну власність, створення дієвих органів народовладдя, що задовольняють інтереси територіальної громади; принцип самообмеження, який більше орієнтований на виявлення та запобігання можливих негативних наслідків для суспільства, держави, місцевого та регіонального самоврядування.

5. Аналіз взаємовідносин представницьких органів влади з партіями, громадськими організаціями дозволив зробити висновок про наступне. На процес становлення і розвитку місцевого самоврядування істотно впливає рівень співпраці та зацікавленості різноманітних асоціацій, об'єднань, громадських організацій. Активізація спільної діяльності розширює спектр пошуку форм на засадах партнерства, співробітництва, кооперації, а не підзвітності та підпорядкованості, що мало місце в історичному минулому.

6. Збалансованість та врівноваженість місцевих гілок влади має забезпечуватись через інструменти впливу на систему «стримувань і противаг». За таких умов жодна з них не матиме змоги домінувати, обмежувати права іншої й діятиме в межах взаємоконтролю. Подальша широка демократизація суспільства, шляхом повного подолання командно-бюрократичних, волюнтаристських методів політичного керівництва і управління, утвердження демократичних традицій і норм, сучасної політичної культури і поведінки людей можливі за умови створення системної, комплексної підготовки професіоналів політичної діяльності, за якої міцно засвоєні політичні знання стали б логіко-методологічним інструментом для глибокого аналізу й оцінки політичних процесів, пошуку оптимальних шляхів вирішення тих чи інших політичних завдань, для визначення стратегії і тактики на найближче майбутнє, врахування довгострокової перспективи.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

1. Біленко В. А. Нова модель регіональної політичної репрезентації України / В. А. Біленко // Політологічний вісник : зб. наук. праць. - К. : «ІНТАС», 2007. - Вип. 28. - С. 58-69.

2. Біленко В. А. Проблеми реформування інституту регіонального самоврядування: світовий досвід і Україна / В. А. Біленко // Нова парадигма : журнал наук. праць. - К. : Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2007. - Вип. 63. - С. 158-167.

3. Біленко В. А. Регіональні еліти у системі взаємовідносин між центром і регіонами / В. А. Біленко // Нова парадигма : журнал наук. праць. - К. : Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2007. - Вип. 70. - С. 118-127.

4. Біленко В. А. Соціально-політичний зміст регіоналізму / В. А. Біленко // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв : наук. журнал. - 2008. - № 1. - С. 133-137.

5. Біленко В. А. Теорія та практика економічного розвитку регіонів України / В. А. Біленко // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв : наук. журнал. - 2008. - № 4. - С. 136-141.

6. Біленко В. А. Роль регіональної еліти в процесі децентралізації політичної влади / В. А. Біленко // Матеріали ІХ Всеукраїнської науково-практичної конференції «Молодь, освіта, наука, культура і національна свідомість». - К.: Європейський університет, 2006. - С. 3-6.

7. Біленко В. А. Особливості формування іміджу політичного лідера в сучасній Україні / В. А. Біленко // Міжнародна науково-теоретична конференція «Трансформація політичних систем на постсоціалістичному просторі». - Київ.: Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2006. - С. 155-157.

8. Біленко В. А. Неурядові громадські об'єднання - передача локальної влади місцевому самоврядуванню / В. А. Біленко // Міжнародна наукова конференція «Треті юридичні читання». - К.: Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2007. - С. 6-8.

9. Біленко В. А. Роль держави у сучасних процесах централізації та децентралізації регіонів України / В. А. Біленко // Міжнародна наукова конференція «Четверті юридичні читання». - К.: Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2008. - С. 380-383.

10. Біленко В. А. Значення традиції в особистому житті людини / В. А. Біленко // Міжнародна науково-практична конференція «Інформаційно-культурний простір: європейський вибір України». - К.: ДАККіМ, 2007. - С. 93-96.

Анотація

Біленко В.А. Регіональне лідерство та його вплив на розвиток політичної конкуренції. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02 - політичні інститути та процеси. - Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, Київ, 2009.

У дисертації вперше в Україні системно проаналізовано процес становлення й формування регіонального лідерства, визначено напрями його впливу на розвиток політичної конкуренції. Автором окреслено етапи, специфічні особливості й провідні тенденції регіонального лідерства як явища, процесу та феномену. В роботі подано ґрунтовний аналіз досвіду країн-членів ЄС щодо формування потенційних політичних лідерів для державного управління регіонального рівня, виявлення й формування лідерських якостей і навичок адміністрування.

В роботі обґрунтовано застосування системного підходу до визначення ролі та шляхів впливу регіонального лідерства на перебіг політичної конкуренції, показано взаємодію цих явищ, що складає один із головних аспектів функціонування системи державного управління, має прямий і опосередкований вплив на ефективне управління діяльністю всіх гілок влади.

Ключові слова: регіональне лідерство, політична конкуренція, регіон, регіональна політика, регіоналізм, регіоналізація, державна влада, управлінські відносини, легітимність, лідер, лідерська якість, еліта, елітарність.

Аннотация

Биленко В.А. Региональное лидерство и его влияние на развитие политичнской конкуренции. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.02 - политические институты и процессы. - Институт государства и права им. В.М. Корецкого НАН Украины, Киев, 2009.

В диссертации впервые в Украине системно проанализирован процесс становления и формирования регионального лидерства, определены направления его влияния на развитие политической конкуренции. Автором очерчены этапы, специфические особенности и ведущие тенденции регионального лидерства как явления, процесса и феномена. В работе предоставлен глубокий анализ опыта стран-членов ЕС, который свидетельствует о формировании потенциальных политических лидеров для государственного управления регионального уровня, выявления и формирования лидерских качеств и навычек администрирования. Региональное политическое лидерство рассматривается как особенная прослойка политиков, которые владеют монопольным правом на принятие стратегически важных для региона решений, а также особыми возможностями целенаправленного влияния на политическое сознание и поведение определенных социальных групп в пределах своего региона.