Корпоративізм як модель взаємодії держави і громадянського суспільства

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 323.21:316.3

Корпоративізм як модель взаємодії держави і громадянського суспільства

Спеціальність 23.00.02 - політичні інститути та процеси

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Гончар Володимир Миколайович

Київ 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі політології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник - доктор політичних наук, професор

Цвих Володимир Федорович,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

завідувач кафедри політології

Офіційні опоненти: доктор політичних наук, професор

Корнієнко Валерій Олександрович,

Вінницький національний технічний університет,

завідувач кафедри політології і права;

кандидат політичних наук,

Стойко Олена Михайлівна,

Інститут держави і права імені В.М.Корецького,

молодший науковий співробітник відділу правових проблем політології

Захист відбудеться " 16 " лютого 2009 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.41 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60.

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці імені М.О.Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий "15" січня 2009 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Г.Ф.Постригань

АНОТАЦІЇ

Гончар В.М. Корпоративізм як модель взаємодії держави і громадянського суспільства. - Рукопис.

Дисертація на здобуття ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02 - політичні інститути та процеси. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2008.

Дисертація є першим у вітчизняній політичній науці дослідженням феномену корпоративізму як моделі взаємодії держави і громадянського суспільства в умовах індустріального суспільства та прослідковано ефективність та перспективи цого явища в постіндустріальному суспільстві на основі виявлення тенденцій трансформації держави і громадянського суспільства.

У роботі досліджено еволюцію історичних форм корпоративізму, виявлено його місце і значення в європейській політичній традиції та запропоновано авторське визначення цього суспільно-політичного феномену. З'ясовано практику неокорпоративних взаємодій та здійснено аналіз політичних умов неокорпоративізму.

Доведено, що процес соціально-політичних перетворень в українському суспільстві призвів до виникнення бюрократично-фінансової моделі корпоративізму, який поступово перетворюється у крайню свою форму - олігархічний корпоративізм.

Ключові слова: корпоративізм, громадянське суспільство, держава, соціальне партнерство, трипартизм, державна політика, індустріальне суспільство, постіндустріальне суспільство.

Гончар В.Н. Корпоративизм как модель взаимодействия государства и гражданского общества. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.02 - политические институты и процессы. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. Киев, 2008.

Диссертация является первым в отечественной политической науке исследованием феномена корпоративизма как модели взаимодействия государства и гражданского общества, являющейся альтернативной либеральной модели, которая не отрицает, а дополняет, стабилизирует и расширяет ее функциональные возможности. С использованием малоизвестных до этого времени в отечественной науке источников проведен сравнительный анализ явления корпоративизма с такими родовыми понятиями как «корпоративное государство», «социальное партнерство», «трипартизм», «социальный диалог» и предложено авторское определение данного общественно-политического феномена.

Исследовано эволюцию исторических форм корпоративизма: в эпоху средневековья он определялся как тип социальности, социальный порядок, который представляет органическое единство государства и гражданского общества; в эпоху индустриального общества главной его доминантой становится экономическая функция - служить инструментом взаимодействия между государством и социально-экономическими актерами (трудом и бизнесом), стабилизируя социально-экономическую ситуацию в стране; в эпоху постиндустриального общества осуществляется возвращение к социальной доминанте корпоративизма, которое представляет тип «включенности» личности в общественно-политические процессы с помощью функциональных ассоциаций.

Обосновано, что взаимодополняемость корпоративизма и либерального плюрализма привела к возникновению так называемой «неокорпоративной модели», которая стала важным элементом демократизации европейских стран, поскольку она расширила возможности диалога между государством и гражданским обществом с помощью функционального представительства, стабилизировала социально-экономические процессы внутри страны с помощью институтов социального партнерства.

Доказано, что в постиндустриальном обществе в корпоративизме происходит изменение модальности: в условиях сближения государства и гражданского общества, их постепенной конвергенции, корпоративизм можно определять как тип «социальной включенности» личности в общественно-политические и экономические процессы. В институциональном аспекте, это уже будет «мультиполярный корпоративизм», который объединяет в себе черты плюралистической и корпоративной модели, предусматривающий активизацию разного рода социальных институтов - функциональных ассоциаций, то есть профессиональных, секторальных групп по интересам, которые будут стараться самостоятельно решать проблемы экономической, политической и культурной жизни.

Выяснено, что поливариантность постиндустриального общества предполагает широкий диапозон перспектив для дальнейших исследований корпоративизма (перспективы «азиатского корпоративизма», корпоративизма как типа социальной включенности, развитие «олигархического корпоративизма» на наднациональном уровне, роль корпоративных структур в демократизации переходных режимов), включая полный пересмотр концептуальной модели корпоративизма в условиях постиндустриального общества.

Осуществлен анализ эволюции корпоративизма как модели взаимодействия государства и гражданского общества в Украине и доказано, что получив в наследство от Советского Союза модель бюрократического корпоративизма, переходные процессы от тоталитаризма к демократии, которые происходят в украинском обществе, привели к возникновению бюрократически-финансовой модели корпоративизма, который постепенно превращается в крайнюю свою форму - олигархический корпоративизм. Обосновано, что на данный момент в Украине существует угроза и тенденции перехода к авторитарному корпоративизму, что оптимальным путем развития для Украины было бы установление либерального корпоративизма.

Ключевые слова: корпоративизм, гражданское общество, государство, социальное партнерство, трипартизм, государственная политика, индустриальное общество, постиндустриальное общество.

Honchar V.M. Corporativism as a model of state and civil society interaction. - Manuscript.

The dissertation for Ph.D. in Political Sciences, speciality 23.00.02 - Political Institutes and Processes. - Kyiv National Shevchenko University, 2008.

The dissertation is the first in Ukrainian political science analysis of corporativism as a model of state and civil society interaction in the conditions of industrial society. Its effectiveness and perspective in postindustrial society are also analyzed on the basis of state and civil society transformation tendencies.

The evolution of corporativism historical forms, it's place and importance in European political tradition are analyzed in the dissertation. Authorial definition of this social-political phenomenon are proposed.

Neocorporative interactions and political conditions of neocorporativism are analyzed. It is proved that processes of social-economical reforms in Ukrainian society caused formation of bureaucracy-financial model of corporativism which gradually transform in it's ultimate form of oligarchic corporativism.

Key words: corporativism, civil society, state, social partnership, tripartism, state politics, industrial society, postindustrial society.

корпоративізм політичний громадянський

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. В останні десятиріччя спостерігається ряд тенденцій, які стосуються зміни ролі держави і структур громадянського суспільства в умовах глобалізації і переходу ряду країн на постіндустріальну сходинку розвитку, що дозволило вченим говорити про трансформацію політичної системи, яка базується на ліберальній парадигмі протистояння держави і громадянського суспільства.

Альтернативною ліберальній моделі взаємодії держави і громадянського суспільства став корпоративізм. Ще у 80-90-х роках минулого сторіччя в індустріально розвинених країнах намітились тенденції, які стосуються зміни ролі держави, структур громадянського суспільства, що зумовлює необхідність вивчення перспектив як ліберальної, так і корпоративної моделей, їхніх спроб до трансформації та уніфікації.

У зв'язку з цим особливого значення набувають питання, що стосуються умов, передумов та перспектив корпоративної моделі в рамках постіндустріального суспільства і можливостей пошуку нових форм взаємодії держави і громадянського суспільства загалом і в Україні зокрема, яка здійснює рішучі кроки до ринку і демократії, болісно шукає форми взаємодії між працею і капіталом. Зазначене є органічним продовженням системного підходу до аналізу корпоративізму як моделі взаємодії держави і громадянського суспільства, який все ще не отримав достатнього висвітлення у вітчизняній науковій літературі. Цим, у першу чергу, й обумовлена наукова і соціально-практична значимість спеціального звернення до зазначеної теми дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою частиною комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Наукові проблеми державотворення України”, науково-дослідної теми філософського факультету “Філософська та політологічна освіта в Україні на перетині тисячоліть” (01БФ041-1).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є виявлення особливостей корпоративізму як моделі взаємодії громадянського суспільства і держави в умовах індустріального суспільства та його перспектив у постіндустріальному суспільстві. Реалізація цієї мети передбачає вирішення таких завдань:

- дослідити еволюцію історичних форм корпоративізму, виявити його місце і значення в європейській політичній традиції;

- конкретизувати і дати власне тлумачення феномену „корпоративізм”;

- проаналізувати ефективність корпоративізму як моделі взаємодії держави і громадянського суспільства в умовах індустріального суспільства;

- прослідкувати перспективи корпоративізму в постіндустріальному суспільстві на основі виявлення тенденцій трансформації держави і громадянського суспільства;

- з'ясувати практику неокорпоративних взаємодій, здійснити аналіз політичних умов неокорпоративізму;

- розглянути еволюцію корпоративізму як моделі взаємодії держави і громадянського суспільства в Україні.

Об'єктом дослідження є взаємодія держави і громадянського суспільства.

Предметом дослідження є корпоративізм як модель взаємодії громадянського суспільства і держави в умовах індустріального суспільства, його перспективи в постіндустріальному суспільстві.

Методи дослідження. У роботі використано комплексну методологію, що базується як на загальнонаукових, так і на спеціальнонаукових методах. Сам же аналіз структури корпоративізму базується на методології вивчення політичної системи Д. Істона і концепції “ідеального типу” корпоративізму (A. Siaroff).

Діалектичний, ретроспективний та синергетичний методи дозволили простежити еволюцію історичних форм корпоративізму, виявити його місце і значення в європейській політичній традиції. Системний аналіз дав змогу точніше охарактеризувати зміст поняття корпоративізму. Структурно-функціональний метод використано для аналізу корпоративізму як моделі взаємодії держави і громадянського суспільства в умовах індустріального та постіндустріального суспільства. Критичний аналіз дозволив уточнити зміст окремих теоретичних положень вітчизняних і зарубіжних авторів. Використання порівняльного методу дозволило розглянути еволюцію корпоративізму як моделі взаємодії держави і громадянського суспільства в Україні.

Емпіричною базою дослідження є світова практика корпоративізму, результати соціологічних досліджень та дані офіційної статистики.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше у вітчизняній політичній науці системно проаналізовано корпоративізм як модель взаємодії держави і громадянського суспільства, його перспективи в умовах постіндустріального суспільства. Наукова новизна дисертаційного дослідження конкретизується у таких положеннях:

1. Поглиблено положення про те, що в епоху середньовіччя корпоративізм визначався як тип соціальності, соціальний лад, що представляв органічну єдність держави й громадянського суспільства; в епоху індустріального суспільства головною домінантою корпоративізму стає його економічна функція - бути інструментом взаємодії між державою, працею й бізнесом, стабілізуючи соціально-економічну ситуацію в країні. Доведено, що в країнах індустріального типу економіки корпоративізм зберіг свої позиції як інструмент соціального миру в колишньому інституціональному складі, при цьому змістившись із національного рівня на мезо-(галузевий) і мікрорівні.

2. Вперше у вітчизняній науковій літературі проаналізовано корпоративізм як модель взаємодії держави та громадянського суспільства, що є альтернативою ліберальній моделі, і при цьому не є її запереченням, а доповнює, стабілізує й розширює її функціональні можливості та запропоновано авторське визначення цього суспільно-політичного феномену. Корпоративізм - це ідеальний тип політичної системи, при якій панують комунітарно-етатистські цінності політичної поведінки, що визначають взаємодію держави й «груп інтересів» (що виступають як головні інститути самоорганізації громадянського суспільства), обминаючи інститути парламентської демократії.

3. Дістало подальше обґрунтування положення про те, що не завжди наявність партнерських відносин у державі дозволяє віднести ту або іншу країну до корпоративної, оскільки у корпоративних державах наявна, по-перше, особлива інституціональна система представництва інтересів бізнесу і праці, а по-друге, участь цих груп інтересів, нарівні з державою, у регулюванні політики доходів на національному рівні (приводячи у відповідність з ним галузевий, регіональний рівні й мікрорівень - на підприємстві) - різна.

4. Обгрунтовано, що взаємодоповнення корпоративізму й ліберального плюралізму призвело до виникнення так званої «неокорпоративної моделі», яка містить в собі: систему функціонального представництва, що доповнює парламентаризм, партійно-територіальне представництво; групи представництва бізнесу й праці як головних учасників неокорпоративних угод; інститути соціального партнерства на всіх рівнях - національному, регіональному (галузевому), локальному та доведено, що неокорпоративна модель стала важливим елементом демократизації європейських країн, адже вона розширювала можливості діалогу між державою й громадянським суспільством за допомогою функціонального представництва, стабілізувала соціально-економічні процеси усередині країни за допомогою інститутів соціального партнерства.

5. Поглиблено наукове положення про те, що в епоху постіндустріального суспільства в корпоративізмі відбувається зміна модальності: в умовах зближення держави й громадянського суспільства, їхньої поступової конвергенції корпоративізм можна визначати як тип «соціальної включеності» особистості в суспільно-політичні, економічні процеси. В інституціональному аспекті це вже буде «мультиполярний корпоративізм», який поєднує в собі риси плюралістичної й корпоративної моделі, що передбачає активізацію різного роду соціальних інститутів - функціональних асоціацій, тобто професійних, секторальних груп за інтересами, які намагатимуться самостійно вирішувати проблеми економічного, політичного і культурного життя.

6. Дістав подальшого розвитку аналіз еволюції корпоративізму як моделі взаємодії держави і громадянського суспільства в Україні: доведено, що отримавши у спадок від Радянського Союзу модель бюрократичного корпоративізму, перехідні процеси від тоталітаризму до демократії, що відбуваються в українському суспільстві, призвели до виникнення корпоративної бюрократично-фінансової моделі корпоративізму, який поступово перетворюється в олігархічний корпоративізм. Разом з тим не зникає загроза переходу і до авторитарного корпоративізму.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони дають можливість поглибити наукові знання про розвиток держави й громадянського суспільства в посттоталітарних соціально-політичних процессах. Теоретичні положення дослідження можуть бути використані в навчальному процесі вищих навчальних закладів при розробленні навчальних посібників з навчальних курсів та для викладання ряду навчальних дисциплін, наприклад спецкурсів "Громадянське суспільство", "Теорія демократії", "Політичні системи", "Політична культура", “Історія політичних вчень”. Висновки та рекомендації дослідження можуть бути використані для подальшого наукового аналізу можливостей інституціоналізації корпоративізму в сучасних умовах, слугувати методологічним джерелом вирішення актуальних суспільних проблем.

Апробація результатів дисертації. Основні положення й результати дисертаційного дослідження були оприлюднені на Міжнародних наукових конференціях у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка: Міжнародна наукова конференція “Дні науки філософського факультету - 2005” (Київ, 2005), Міжнародна наукова конференція “Дні науки філософського факультету - 2007” (Київ, 2007)

Публікації. За результатами дисертаційного дослідження опубліковано чотири наукові статті у фахових виданнях, визначених ВАК України та двоє тез виступів на наукових конференціях.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, який налічує 216 найменувань. Загальний об'єм дисертації становить 176 сторінок. Із них обсяг основного тексту - 156 сторінок.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, аналізується стан дослідження феномену корпоративізму в суспільних науках, формулюється мета і завдання дослідження, визначається його об'єкт, предмет і методологічна база, розкривається наукова новизна і практичне значення роботи, окреслюється рівень апробації її результатів та структура.

У першому розділі “Теоретичні засади дослідження корпоративізму як моделі взаємодії держави та громадянського суспільства“ досліджено еволюцію історичних форм корпоративізму, виявлено його місце і значення в в світовій та європейській політичній традиції і конкретизовано визначення корпоративізму.

Аналіз праць економічних шкіл і теорій дозволив з'ясувати, що в епоху середньовіччя корпоративізм визначався як тип соціальності, соціальний лад, що представляє органічну єдність держави й громадянського суспільства (С.Андерсон, Л.Бакун, С.Бартеньов, К.Гаджієв, Л.Гофф, В.Паньков, К.Холодковський); в епоху індустріального суспільства головною домінантою корпоративізму стає його економічна функція - бути інструментом взаємодії між державою, працею й бізнесом, стабілізуючи соціально-економічну ситуацію в країні (Р.Кнаак, В.Кузнєцов, У.Лафферти, Г.Лібман, Ш.Мийон-Дельсон, С.Перегудов, Г.Семигін, В.Шенаєв); в епоху постіндустріального суспільства можна говорити про повернення до соціальної домінанти корпоративізму, що представляє тип «включеності» особистості в суспільно-політичні процеси за допомогою функціональних асоціацій (Дж.Бхагвати, А.Володін, Д.Гелбрейт, В.Іноземцев,В.Кувалдін, А.Нєкіпелов, В.Пєфтієв, А.Рябов, В.Фішер, Г.Широков).

У науковій літературі (Л.Бакун, Є.Бєлокурова, Е.Дюркгейм, Дж.Кін, П.Кудюкін, Р.Патнем, І.Семененко, В.Цвих) існує кілька підходів до визначення значення і ролі корпоративізму. Корпоративізм розглядається: 1) як нова, відмінна від капіталістичної та соціалістичної, система політичної економії, яка базується на державному спрямуванні переважно приватизованої промисловості згідно з ідеологічними принципами єдності, порядку та успіху; 2) як форма держави, яка розвивається в капіталістичному суспільстві пліч-о-пліч з парламентаризмом (корпоративізм здійснює функціональне представництво держави-посередника); 3) як форма опосередкування інтересів, яка відрізняється від плюралістичної системи, за якої обмежена кількість ієрархічно впорядкованих монополістичних організацій представляє інтереси своїх членів у ході переговорів та втілює в життя їхню внутрішню політику.

Звичною ознакою корпоративізму є необхідність підтримання високого рівня оподаткування та державних витрат. Групами інтересів, що найбільшою мірою намагатимуться досягти корпоративних домовленостей з державою, виступатимуть організації, що представлятимуть інтереси передусім виробника, а не споживача та братимуть під свій контроль джерела інформації. Проте наслідком цього може стати укладення домовленостей стосовно делегування владних повноважень номінально приватним установам, що принципово відрізняє корпоративізм як від законодавчо-бюрократичної, так і від ринкової форми регулювання

Систематизуючи значну кількість дефініцій, виділено два підходи до визначення корпоративізму: інституціональний та функціональний.

Прихильники інституціонального підходу до корпоративізму визначали його через особливу організацію груп інтересів і держави. Йому притаманні: високий ступінь централізації інститутів представництва груп інтересів (профспілок, асоціацій підприємців); провідна роль "верхівкових асоціацій", що припускає низький ступінь автономії для союзів, рядових членів; централізована, сильна держава, що активно регулює економічні процеси. Так, Ф.Шміттер, основоположник цього підходу, запропонував таку дефініцію корпоративізму: "Корпоративізм - це система представництва інтересів, складові частини якої організовані в особливих, примусових, неконкурентних, ієрархічно впорядкованих, функціонально різних розрядах, офіційно визнаних або дозволених державою, що наділяє їх монополією на представництво інтересів в обмін на відомий контроль за підбором лідерів і артикуляцією вимог і прихильностей".

Прихильники функціонального підходу підкреслювали у визначенні корпоративізму його функціональний зміст, а саме особливу модель прийняття рішень, у якій групи інтересів нарівні з державою беруть участь у формуванні державної економічної стратегії. Функціональні характеристики: визнання учасниками взаємодії один одного як рівноправних соціальних партнерів; наявність інституціоналізованого соціального консенсусу між державою й інститутами громадянського суспільства; інституціоналізація участі бізнесу й праці у формуванні державної економічної стратегії; централізовані переговорні процеси з приводу заробітної плати на національному рівні за участю профспілок, підприємців і держави; практика виробничої демократії у ключових галузях економіки. Один із прихильників цього підходу Г.Лембрух визначив корпоративізм як "... інституціональнау модель вироблення політичних рішень, у якій великі організації інтересів співпрацюють один з одним і з представниками державної влади не тільки в артикуляції інтересів, але й у владному розподілі ресурсів".

Констатується, що з "традиційних" корпоративних цінностей у цих визначеннях відбиті, принаймні, такі: 1) активна держава; 2) провідна роль групи в політичному представництві інтересів; 3) стратегія співробітництва держави й груп інтересів.

На основі цих дискриптивних характеристик запропоновано власне визначення корпоративізму. Корпоративізм - це ідеальний тип політичної системи, при якій панують комунітарно-етатистські цінності політичної поведінки, що визначають взаємодію держави й «груп інтересів» (що виступають як головні інститути самоорганізації громадянського суспільства), минуючи інститути парламентської демократії. Термін „неокорпоративізм” використовується, як правило, для визначення форми співробітництва між урядом і соціо-економічними групами інтересів роботодавців і профспілок, націлених на досягнення консенсусу у визначенні економічної урядової стратегії, хоча частина сучасних дослідників схильні більш конкретизувати поняття корпоративізму, звужуючи його визначення до "переговорів з приводу заробітної плати" у централізованій формі (Дж.Бхагваті).

До країн найбільш наближених до цього ідеального типу відносять Австрію, Швецію, Норвегію, Нідерланди. Країни, у яких вищезгадані характеристики не виражені, відносять до ліберально-плюралістичної моделі взаємодії держави й громадянського суспільства.

Еволюція корпоративізму протікала у його тісній взаємодії з ліберальною доктриною. Ця взаємодія значною мірою сприяла визріванню інструментально-технологічного підходу до корпоративізму, що визначилась через інституціоналізацію взаємозв'язків держави й громадянського суспільства. Взаємодоповнення корпоративізму й ліберального плюралізму привели до виникнення так званої «неокорпоративної моделі» (Ю.Габермас, Ф.Гайнулліна, Е.Дюркгейм, С.Перегудов, Ф.Шміттер).

Неокорпоративізм містить у собі: систему функціонального представництва, що доповнює парламентаризм, партійно-територіальне представництво; групи представництва бізнесу й праці як головних учасників неокорпоративних угод; інститути соціального партнерства на всіх рівнях - національному, регіональному (галузевому), локальному. Неокорпоративна модель стала важливим елементом демократизації європейських країн, тому що розширювала можливості діалогу між державою й громадянським суспільством за допомогою функціонального представництва, стабілізувала соціально-економічні процеси усередині країни за допомогою інститутів соціального партнерства.

Переконливо доведено, що корпоративізм, виступивши на початку XX століття ідеологічним викликом лібералізму, зміг наприкінці XX століття «ужитися» в ліберальну політичну систему, засновану на протистоянні держави й громадянського суспільства, стабілізуючи й розширюючи її функціональні можливості.

У другому розділі “Корпоративізм як модель взаємодії держави та громадянського суспільства в індустріальних країнах“ досліджується ефективність корпоративізму як моделі взаємодії держави і громадянського суспільства в умовах індустріального суспільства.

Досліджено, що ренесанс корпоративізму в ряді країн Європи почався саме із середини ХХ століття (М.Лембрух), а не з першої половини, як стверджував румунський ідеолог корпоративізму Манулеску. Однак для того, щоб підкреслити принципову відмінність корпоративізму 60-х років ХХ століття від корпоративізму початку ХХ століття, починають використовувати терміни «неокорпоративізм», «ліберальний корпоративізм», «демократичний корпоративізм», що демонструвало принципову сумісність корпоративізму з ліберально-демократичним ладом. Практика таких корпоративних країн як Швеція, Голландія, Австрія показала, що корпоративізм не тільки не суперечить основам ліберальної демократії, але й значною мірою розширює її можливості, утверджуючи консенсусну модель політичної поведінки.

В епоху індустріального суспільства корпоративізм визначався економічною домінантою, представляючи інституціональний механізм вирішення конфлікту між працею і капіталом. Корпоративізм був використаний європейськими країнами як механізм урегулювання конфліктів між такими соціально-економічними групами як представники бізнесу та праці. Він спрямовує потенційний конфлікт між ними в русло переговорного процесу. Саме тому головними інститутами корпоративної моделі в другій половині XX століття стали представницькі організації праці й бізнесу.

Взаємовідносини між державою, профспілками й підприємницькими асоціаціями одержали назву «трипартизму» і практикувалися більшістю країн Європи в другій половині XX століття. Варто відзначити, що модель соціального партнерства нерідко ототожнюють з корпоративізмом, але не завжди наявність партнерських відносин у державі дозволяє віднести ту або іншу країну до корпоративної (П.Кудюкін. С.Перегудов).

У корпоративних державах наявна, по-перше, особлива інституціональна система представництва інтересів бізнесу і праці, а по-друге, участь цих груп інтересів, нарівні з державою, в регулюванні політики доходів на національному рівні, приводячи у відповідність з ним галузевий, регіональний рівні й мікрорівень - на підприємстві. Не у всіх державах Європи склалась подібна система корпоративних взаємин, незважаючи на те, що об'єктивно необхідний фон для цього - розвинутий капіталізм, був в наявності. Це підтверджує той факт, що для виникнення корпоративної моделі недостатньо певного рівня розвитку капіталізму, але необхідний цілий комплекс умов (наприклад, особливості політичного режиму, державно-територіального устрою, партійної системи та ін.), які розглядаються в цьому розділі.

З'ясовано, що існує взаємозв'язок між ступенем інституціоналізації підприємницьких структур бізнесу й ступенем розвиненості корпоративізму в кожній конкретній державі. Так, США - держава, у якій відсутні корпоративні інститути, тому, що для цього не склалася необхідна політична культура й недостатній рівень консолідованості бізнесу (В.Супян). З іншого боку, Швеція - безумовно корпоративна держава - відрізняється високим ступенем централізації інститутів представництва бізнесу (А.Волков, Г.Лібман). Німеччину (Є.Бєлокурова, В.Парідон, Р.Патнем) й Великобританію (В.Сорокіна) відносять до менш корпоративних держав, ніж Франція, Італія, Іспанія, Нідерланди (Я.Боренько, Р.Кнаак , І.Кузнєцов, У.Лафферті, Б.Лопухов, Ш.Майон-Дельсон, Г.Семігін, В.Шенаєв), хоча в цих країнах практика трипартизму використовується набагато частіше (Ф.Гайнулліна, Н.Маслова, А.Садовенко, А.Сілін). Зазначено неформальний характер корпоративних взаємин у цих країнах, нетривалість корпоративної практики, що використовується як тимчасовий інструмент стабілізації. Хоча в них і є сильні підприємницькі структури, у цілому система представництва бізнесу носить дисперсний характер.

Франція і Японія мають сильні організації бізнесу й корпоративних тенденцій. Однак особливістю корпоративізму в обох країнах є його «двосторонній» характер, тобто без представників праці. Тому не завжди ці держави відносять до корпоративних, оскільки для корпоративізму важлива наявність корпоративної системи представництва не тільки бізнесу, але й праці.

Показано, що до неокорпоративних держав відносяться країни з сильним робітничим рухом, активними профспілками, що беруть участь у політичному житті країни, а також з усталеною традицією соціал-демократичних урядів. Однією з особливостей робітничого руху в європейських країнах XX століття, на відміну від їхніх американських коллег, є високий рівень політизації. Це пояснюється впливом радикальних ідеологій, що вимагають перебудови суспільства для вирішення “конкретних” економічних завдань.

Досліджено, що зародження індустріального суспільства було тісно пов'язане з лібералізмом, ґрунтувалося на ідеях ліберального економічного й політичного порядку, тому наступні етапи розвитку індустріального суспільства супроводжувалися утвердженням у політичному житті європейських країн корпоративної моделі взаємодії держави й громадянського суспільства. Потреба у вирішенні масового конфлікту індустріального суспільства, активізація після світової економічної кризи 1929 року й практика державної військової економіки, економічної інтервенції держави актуалізували корпоративні цінності соціального консенсусу, партнерства, зумовивши становлення корпоративних структур взаємодії соціальних партнерів в економічній сфері, а також політичну інституціоналізацію взаємодії держави і груп інтересів.

Підсумовується, що в епоху індустріального суспільства головною домінантою корпоративізму стає його економічна функція - бути інструментом взаємодії між державою й соціально-економічними суб'єктами (працею й бізнесом), стабілізуючи соціально-економічну ситуацію в країні. Передбачається, що в країнах індустріального типу економіки корпоративізм збереже свої позиції як інструмент соціального миру в колишньому інституціональному вимірі, при цьому змістившись із національного рівня на мезо-(галузевий) і мікрорівні (Швеція, Норвегія, Данія).

Третій розділ дисертації “Корпоративізм в постіндустріальному суспільстві та перспективи його розвитку в Україні” присвячено дослідженню перспектив корпоративізму в постіндустріальному суспільстві на основі виявлення тенденцій трансформації держави і громадянського суспільства; з'ясуванню практики неокорпоративних взаємодій, аналізу політичних умов неокорпоративізму; розгляду еволюції корпоративізму як моделі взаємодії держави і громадянського суспільства в Україні.

Зарубіжні дослідники (Р.Белламі, Д.Белл, А.Бентлі, Д.Беррі, Дж.Бхагваті, Дж.Вінсент, Ю.Габермас, Д.Гелбрейт, Дж.Донелі, Е.Дюркгейм, М.Кастельс, Ж.Ліотар, Р.Патнем, Д.Ролз, В.Фішер, В.Швейцер), характеризуючи постіндустріальну епоху переважно як - «неомедіавелізм» (повернення до середньовіччя), відзначають наступні його особливості: наявність конкуруючих інститутів з перехресною юрисдикцією (держави, «трансурядових структур», «уряду приватних інтересів», ТНК); розмитість кордонів як усередині держав, так і між ними; спірні права власності й «екстериторіальність»; зростаючу ворожість між глобальними інноваціями комунікативного зв'язку; поглиблення соціальної нерівністі («мультикультуралізм»).

Політичним сценарієм епохи неомедіавелізму є «плюратералізм із елементами секторальної гегемонії», тобто замість державної гегемонії, головна роль у визначенні правил гри перейде до відносно автономних й добре дисциплінованих економічних інститутів - великих мультинаціональних корпорацій, глобальних фінансових ринків. Тобто тип політичної системи, заснований на протистоянні держави й громадянського суспільства, себе вичерпав. І, відповідно, колишні форми взаємодії між ними як ліберального порядку (вибори, партії, парламентаризм), так і корпоративного (трипартизм) поступово будуть втрачати свою актуальність.

З'ясовано, що потяг до корпоративізму в Україні зростає навіть за умов, коли країна переживає труднощі переходу до ринку та демократії й прагне до консолідації найбільш впливових політичних сил (Б.Андресюк, В.Андрущенко, А.Аслунд, М.Банчук, Я.Боренько, Ю.Загородний, А.Колодій, В.Коляденко, Д.Неліпа, М.Руженський, А.Сіленко). Влада та основні соціальні ресурси концентруються в руках невеликих за чисельністю груп, які прагнуть підвищити ступінь свого впливу в суспільстві на шляхах закритості. В основу взаємодії корпоративних груп стають відносини патронажу й клієнтальних зв'язків, які практикуються всередині еліти й субелітних груп.

Україна отримала у спадок від Радянського Союзу фактично модель бюрократичного корпоративізму (Я.Боренько, О.Долженков, В.Кремінь). Його специфіка полягає в тому, що групи інтересів являють собою частину державної машини, а взаємодія і досягнення згоди вибудовується на основі адміністративних зв'язків. Влада зосереджується в адміністративній вертикалі, яка й формує мобілізаційну економіку для досягнення державно значимих цілей та особистих вигод державних управлінців. Ті групи, які не мають відношення до адміністрування, позбавлені й реальної можливості впливу на владу. При цьому в країні можуть формально дотримуватися демократичних процедур виборів, однак вони не спроможні подолати розрив між елітою, корпоративними групами й позаелітною масою.

Доведено, що перехідні процеси в сучасній Україні від тоталітаризму до демократії, синтез різних елементів тоталітарного, бюрократичного ладу й капіталістичних структур, що народжуються, привели до виникнення такої специфічної форми корпоративної моделі як бюрократично-фінансовий корпоративізм (О.Лісничук, І.Рейтерович, О.Сушко, С.Телешун, М.Томенко). Особливостями останньої моделі вважаються злиття інтересів великих фінансово-промислових груп (які утворилися внаслідок переходу до ринкової економіки) і державної бюрократії при певному домінуванні все ще бюрократичних структур, слабка роль інститутів соціального партнерства, незважаючи на їхню зовнішню інституціоналізацію. У подальшому фінансово-бюрократичний корпоративізм в Україні поступово перетворюється в олігархічний корпоративізм, коли переважна маса ресурсів власності концентрується в руках економічної олігархії, а владні повноваження здійснюються контрольованою олігархією адміністративно-політичної еліти, «правила гри» між якими встановлюються за допомогою механізму корупції. За умов олігархічного корпоративізму устремління правлячого класу націлені насамперед на отримання власних матеріальних благ через канали політичної ренти, а держава перетворюється на заручника олігархічних сил, економіко-політичних кланів. Такий тип корпоративізму прослідковується в Україні впродовж усіх років незалежності На це звертають увагу і в дисертаційних дослідженнях останніх років (М.Бойчук, М.Буник, Т.Бутирська, С.Жданенко, О.Лісничук, І.Савченко, Л.Четверікова, Г.Щедрова, В.Якубенко).

Зазначається, що на даний момент в Україні, як не парадоксально, існує загроза і авторитарного корпоративізму, для якого характерна організація тотального державного політичного контролю над економікою й трудовими ресурсами на основі залякування бізнесу, промисловості та руйнування незалежних трудових та інших громадських об'єднань. Тенденції авторитарного корпоративізму реалізуються шляхом розподілу економіки на специфічні об'єднання («синдикати») роботодавців, професіоналів та робітників, очолюваних представниками правлячої партії або лояльними до неї лідерами. Як правило, в кожній галузі промисловості дозволяється функціонування лише одного синдикату, а корпорації об'єднують синдикати конкретних галузей. У такий спосіб система корпорацій повністю підпорядковує правлячій політичній еліті наявні бізнес-структури та тих, хто працює на них.

Аналіз нинішнього стану розвитку ринкових відносин в Україні дозволяє стверджувати, що оптимальним шляхом її розвитку було б встановлення ліберального корпоративізму, де існуватимуть належні інституціональні гарантії доступу до формування політики, при цьому забезпечується високий ступінь монополії та високий рівень внутрішньої організаційної координації і представлення груп інтересів конкретних секторів громадської та економічної діяльності. За такої моделі взаємодії держави і громадянського суспільства нерідко бізнесові структури, політичні та громадські лідери виступають в якості впливових суб'єктів або посередників у формуванні суспільних відносин. Їхня особлива роль у процесі узгодження інтересів, відсутність безпосередньої підзвітності членам групи приводить до появи нової владної ієрархії -- ієрархії лідерів домінантних груп, які вмонтовуються в традиційну елітну структуру. За таких умов правляча ієрархія демократизується, стає, по суті, функціональною, наближаючись за своїми якісними характеристиками до структури, що забезпечує відносини соціальної злагоди.

ВИСНОВКИ

1. Корпоративізм як суспільно-політичне явище виникає на певному етапі розвитку суспільства. Його еволюція відбувалася при тісній взаємодії з ліберальною доктриною. Ця взаємодія значною мірою сприяла визріванню інструментально-технологічного підходу до корпоративізму, що визначилась через інституціоналізацію взаємозв'язків держави й громадянського суспільства. Так, в епоху середньовіччя корпоративізм визначався як тип соціальності, соціальний лад, що представляє органічну єдність держави й громадянського суспільства; в епоху індустріального суспільства головною домінантою корпоративізму стає його економічна функція - бути інструментом взаємодії між державою й соціально-економічними суб'єктами (працею й бізнесом), стабілізуючи соціально-економічну ситуацію в країні. У країнах індустріального типу економіки корпоративізм збереже свої позиції як інструмент соціального миру в колишньому інституціональному вигляді, при цьому змістившись із національного рівня на мезо-(галузевий) і мікро-рівні.

2. Корпоративізм, виступивши на початку XX століття ідеологічним викликом лібералізму, зміг наприкінці XX століття «ужитися» в ліберальну політичну систему, засновану на протистоянні держави й громадянського суспільства, стабілізуючи й розширюючи її функціональні можливості. Систематизуючи інституціональний і функціональний підходи до визначення дефініції „корпоративізм” вважаємо, що - це ідеальний тип політичної системи, при якій панують комунітарно-етатистські цінності політичної поведінки, що визначають взаємодію держави й «груп інтересів» (які виступають головними інститутами самоорганізації громадянського суспільства), обминаючи інститути парламентської демократії.

3. Головними інститутами корпоративної моделі в другій половині XX століття стали представницькі організації праці й бізнесу. З погляду інституціональної організації, корпоративні угоди включали таких учасників: організації праці й бізнесу, і держава. Але не завжди наявність партнерських відносин у державі дозволяє віднести ту або іншу країну до корпоративної. У корпоративних державах наявна, по-перше, особлива інституціональна система представництва інтересів бізнесу й праці, а по-друге, участь цих груп інтересів, нарівні з державою, у регулюванні політики доходів на національному рівні (приводячи у відповідність з ним галузевий, регіональний рівні й мікрорівень - на підприємстві) - різна. Не у всіх державах Європи склалась подібна система корпоративних взаємин, незважаючи на те, що об'єктивно необхідний фон для цього - розвинутий капіталізм - був в наявності. Це підтверджує той факт, що для виникнення корпоративної моделі недостатньо певного рівня розвитку капіталізму, необхідний цілий комплекс умов (особливості політичного режиму, державно-територіального устрою, партійної системи тощо), які й визначають національну специфіку інституціоналізації бізнесу. Можна говорити про різний ступінь корпоратизації представницьких структур бізнесу. Існує взаємозв'язок між ступенем інституціоналізації підприємницьких структур бізнесу й ступенем розвиненості корпоративізму в кожній конкретній державі.

4. Взаємодоповнення корпоративізму й ліберального плюралізму призвело до виникнення так званої «неокорпоративної моделі». Неокорпоративізм містить в собі: систему функціонального представництва, що доповнює парламентаризм, партійно-територіальне представництво; групи представництва бізнесу й праці як головних учасників неокорпоративних угод; інститути соціального партнерства на всіх рівнях - національному, регіональному (галузевому), локальному. Неокорпоративна модель стала важливим елементом демократизації європейських країн, тому що розширювала можливості діалогу між державою й громадянським суспільством за допомогою функціонального представництва, стабілізувала соціально-економічні процеси усередині країни за допомогою інститутів соціального партнерства. До неокорпоративних держав відносяться країни з сильним робітничим рухом, активними профспілками, що беруть участь у політичному житті країни, а також з усталеною традицією соціал-демократичних урядів. Однією з особливостей робітничого руху в європейських країнах XX століття, на відміну від їхніх американських коллег, є високий рівень політизації. Це пояснюється впливом радикальних ідеологій (комунізму), що вимагають перебудови суспільства для вирішення конкретних економічних завдань.

5. В епоху постіндустріального суспільства можна передбачити зміну модальності корпоративізму : в умовах зближення держави й громадянського суспільства, їхньої поступової конвергенції корпоративізм можна визначати як тип «соціальної включенності» особистості в суспільно-політичні, економічні процеси. В інституціональному аспекті, це буде вже «мультиполярний корпоративізм», що поєднує в собі риси плюралістичної й корпоративної моделі, яка має за мету активізацію різного роду соціальних інститутів - функціональних асоціацій, тобто професійних, секторальних груп за інтересами, які намагатимуться самостійно вирішувати проблеми економічного, політичного та культурного життя.

Поліваріантність постіндустріального суспільства припускає широке поле перспектив для подальших досліджень корпоративізму (перспективи «азіатського корпоративізму», корпоративізм як тип соціальної включенності, розвиток «олігархічного корпоративізму» на наднаціональному рівні, роль корпоративних структур у демократизації перехідних режимів), включаючи повний перегляд концептуальної моделі корпоративізму в умовах постіндустріального суспільства.

6. На основі аналізу еволюції корпоративізму як моделі взаємодії держави і громадянського суспільства в Україні доведено: що отримавши у спадок від Радянського Союзу модель бюрократичного корпоративізму, перехідні процеси від тоталітаризму до демократії, що відбуваються в українському суспільстві, привели до виникнення корпоративної бюрократично-фінансової моделі корпоративізму, який поступово перетворюється в крайню свою фазу - олігархічний корпоративізм. На даний момент в Україні існує загроза і тенденції переходу до авторитарного корпоративізму, але оптимальним шляхом розвитку для України було б встановлення ліберального корпоративізму.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Гончар В.М. Політичні особливості корпоративізму в рамках сучасної індустріальної цивілізації / В.М.Гончар // Політологічний вісник. - 2006. - Вип. 22. - С. 304-315.

2. Гончар В.М. Корпоративізм як феномен політичного життя / В.М.Гончар // Політологічний вісник. - 2007. - Вип. 23. - С. 255-262

3. Гончар В.М. Корпоративізм постіндустріального суспільства: характер змін представництва інтересів між державою і громадянським суспільством // Нова парадигма. - 2007. - Вип. 70. - С. 97-109

4. Гончар В.М. Перспективи корпоративізму в постіндустріальній цивілізації / В.М.Гончар // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка: Філософія, політологія .- 2007. - Вип. 87-88. - С. 59-62.

5. Гончар В.М. Корпоративізм як дослідницька парадигма взаємодії держави і громадянського суспільства : матеріали доповідей та виступів міжнародної наукової конференції [«Дні науки філософського факультету - 2005»], (Київ, 26-27 квітня 2005 року) / Київський національний університет імені Тараса Шевченка . - К.: ВПЦ „Київський університет”, 2005. - Ч. VII. - С. 12-14.

6. Гончар В.М. Корпоративізм в індустріальній цивілізації: матеріали доповідей та виступів міжнародної наукової конференції [«Дні науки філософського факультету - 2007»], (Київ, 18-19 квітня 2007 року) / Київський національний університет імені Тараса Шевченка . - К.: ВПЦ „Київський університет”, 2007. - Ч. VIII. - С. 24-25.

Размещено на Allbest.ru