Геополітичні ідеї в Україні: джерела та еволюція

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми. Від 1991 року розпочинається якісно новий етап самостійного розвитку України, на якому Українська держава постає як самостійний “гравець” із власним геополітичним позиціонуванням на міжнародній арені. Суть останніх полягає в інтенсивному переході світового співтовариства до створення планетарного соціального організму. Як наслідок цих перетворень - проблема історичного осмислення глобалізаційних процесів та геополітики, що ввійшла до числа провідних тем сучасних досліджень як на світовому рівні, так і в Україні. Це обумовлено цілою низкою процесів, пов'язаних з динамікою зовнішніх та внутрішніх соціально-політичних та історичних вимірів державотворення України, а також з трансформацією її геополітичної самоідентифікації та потребою у самопозиціонуванні на світовій арені. Зазначене актуалізує наступна низка питань.

По-перше, Українській державі необхідно подолати синдром “лімітрофності” через визначення геополітичних пріоритетів суспільного розвитку шляхом здійснення геополітичної самоідентифікації. По-друге, геополітичне становище України потребує виваженої зовнішньої та внутрішньої політики з метою попередження і прогнозування політичних наслідків відстоювання геополітичних інтересів у Європі сучасними центрами впливу - США, РФ, ЄС. По-третє, недосконалість системи формування геополітичної стратегії у структурах законодавчої та виконавчої влади в Україні спонукає до реформування системи геополітичної освіти та виховання, яке має враховувати зміну парадигм геополітики.

Актуальність теми також посилюється і тому, що дослідження історії становлення та розвитку наукових основ геополітики не тільки формує й доповнює загальну неупереджену вітчизняну історію геополітики, а й сприяє процесу духовного відродження нації. Досвід минулого у всій його багатогранності сприяє об'єктивному усвідомленню сучасного стану та перспектив у прогнозуванні геополітичного майбутнього України. Крім того, дослідження вказаної теми дозволяє враховувати у геополітичному прогнозуванні основні тенденції розвитку геополітичної науки, які, в свою чергу, полягають у такому:

- перша тенденція - сучасні дослідники зайняті осмисленням геополітики як системи, досліджують основні елементи геополітики в їх єдності, тобто цілісно принципи, категорії, закони, ідеї, при цьому здійснюється так званий інтенсивний підхід до теоретичних питань геополітики, що дозволяє виявити сутність більш вищого рівня у геополітичних явищах, які раніше в тій чи іншій мірі були досліджені (Р. Арон, П. Галлуа, З. Бжезинський, С. Хантінгтон, Г. Кіссінджер та ін.);

- друга тенденція виражає діяльність тих дослідників, котрі йдуть шляхом постановки нових проблем у теорії геополітики ( Е. Кочетов, М. Неклесса та ін.);

- третя тенденція характеризується вирішенням складних завдань і поєднанням в одному дослідженні проблем інтенсивного та екстенсивного розвитку геополітики. Дана тенденція найбільш життєво важлива, оскільки близька до практики і забезпечує глибоке, комплексне вирішення основних геополітичних проблем: саме в її рамках і на її основі передбачається проведення осмислення теорій класичної та посткласичної геополітики (М. Михальченко, Ф. Рудич, О.Бодрук, В. Смолянюк, С. Василенко, М. Багров, В. Булгаков, Ж. Панченко, М. Шевченко, С. Шергін, М. Шульга та ін.).

Аналіз літератури з проблем геополітики засвідчує, що переважна більшість сучасних робіт з даної проблематики є своєрідною сумішшю геополітичних та неореалістичних поглядів, або, незважаючи на модну назву роботи, де фігурує слово “геополітика”, є дослідженням міжнародних відносин країни з іншими державами світу.

Поряд з високим рівнем загального осмислення геополітики в зарубіжних наукових колах й у вітчизняних теоретичних здобутках в Україні майже відсутні дослідження механізмів геополітичної самоідентифікації та самопозиціонування України на світовій арені, які, по-перше, базувалися б на вітчизняному досвіді і традиціях і, по-друге, були б спрямовані на пошуки оптимальної моделі сучасного геополітичного розвитку України.

Отже, недостатня теоретико-методологічна розробленість цих проблем у поєднанні з високою практичною значимістю зумовила вибір теми дисертаційного дослідження, визначення мети та завдань роботи.

Об'єкт дослідження - геополітичні ідеї в Україні.

Предмет дослідження - джерела та еволюція геополітичних ідей в Україні.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексний аналіз джерел та еволюції геополітичних ідей в Україні від найдавніших часів до сьогодення.

Завданнями дослідження є:

- визначити ступінь наукової розробки проблеми та провести історико-політологічний аналіз геополітичних ідей у політичній науці;

- з'ясувати джерела походження теорії геополітики на теренах України;

- прослідкувати еволюцію української геополітики у світовому контексті й здійснити її періодизацію;

- проаналізувати концептуальні засади національних геополітичних шкіл Заходу та Росії у другій половині ХХ - початку ХХІ століть;

- відтворити цілісну картину історії досліджень з геополітики в Україні у ХХ та на початку ХХІ століття;

- виявити організаційні форми становлення й розвитку науково-дослідних установ у галузі геополітики в суверенній Україні;

- проаналізувати внесок вітчизняних учених у розробку теорії геополітики та впровадження у зовнішньополітичну практику геополітичних технологій;

- розробити рекомендації, які сприятимуть вдосконаленню системи наукового забезпечення зовнішньополітичної безпеки України.

1. Теоретико-методологічні засади дослідження геополітичних ідей

Присвячений науково-теоретичному осмисленню рівня дослідження проблем становлення вітчизняної геополітики у світовому контексті.

Сучасні роботи з геополітичної проблематики можна умовно поділити на дві групи.

Першу групу складають наукові дослідження академічної геополітики, основною метою якої є представлення геополітичної аргументації у вигляді всезагальних закономірностей і традицій геополітичних відносин. Такі дослідники, як Дж. Модельські, В. Томсон, В.Л. Цимбурський схильні розглядати геополітичну структуру світу як циклічно розвиваючу систему, що постійно переходить від одного до іншого “світового устрою”.

До другої групи, що становить переважну більшість геополітичних досліджень, відносяться роботи, присвячені практичній геополітиці, яка служить створенню геополітичних кодів держав. Цю проблему розглядали З. Бжезинський, Г. Кіссінджер, Л. Івашов, В. Kолосов та ін.

Стверджується, якщо протягом всього ХХ ст. на Заході геополітика була предметом наукових досліджень, то у Радянському Союзі геополітика була прерогативою лише спецслужб та аналітичних центрів вищого державного керівництва.

Стверджується, що в Україні окремого історико-політологічного дослідження за темою роботи на час написання дисертації не було створено. Деякі аспекти проблеми частково висвітлено в низці монографій, докторських і кандидатських дисертаціях, написаних С. Василенко, М. Багровим, Ж. Панченко, В. Булгаковим, М. Шульгою, М. Шевченком, збірниках наукових праць, інших періодичних виданнях.

Однією з методологічних особливостей історико-політологічного аналізу геополітичної проблематики стало критичне опрацювання широкого кола питань, які прямо або опосередковано відбивають історичні, соціально-економічні, політико-правові аспекти проблеми, що розглядається. За напрямами та методологією досліджень усі джерела інформації можна поділити на сім груп.

До першої групи наукових робіт віднесено праці істориків та політичних діячів від часів Київської Русі до другої половини ХІХ ст., де вивчаються геополітичні аспекти становлення Української держави.

До другої групи наукових робіт віднесено роботи дослідників першої половини ХХ ст., що за своїм змістом безпосередньо пов'язані з темою дослідження. Окрему підгрупу другої групи становлять праці, що вийшли друком у закордонних наукових установах..

Третю групу становлять праці, що вийшли друком у незалежній Україні. Перша підгрупа даної групи - це праці, в яких висвітлюються питання української геополітики в історичній ретроспективі. Другу підгрупу становлять праці прикладної геополітики України.

До четвертої групи літератури внесено праці науково-педагогічних працівників навчальних закладів та вчених наукових установ України, де показано, як створювалися і впроваджувалися у життя наукові розробки з геополітики.

П'ята група - це публікації вітчизняних вчених і громадсько-політичних діячів, які аналізували тенденції розвитку світової та української геополітики.

Шосту групу складають сучасні докторські та кандидатські дисертації, у яких висвітлюються окремі аспекти розвитку світової та вітчизняної геополітики.

Сьому групу складають законодавчі та нормативні акти України з основних питань зовнішньої і внутрішньої політики.

Зазначена джерельна база дозволила всебічно висвітлити поставлену у дисертаційному дослідженні проблему.

2. Формування геополітичних ідей в історії української політичної думки

Розглядається розвиток української геополітичної думки протягом всього періоду існування українського народу.

Першу доктрину геополітичного бачення України-Руси викладає Нестор у своєму “Літописі Руському”. Нестор цілком усвідомлює насамперед історичну спадкоємність “руського племені” з попередниками, з одного боку, та причетності його до найбільших верств цивілізованого світу.

Значний вплив на українську геополітичну думку ХVІ ст. мав сарматизм. В українській думці ця концепція мала довести відмінність українців від великоросів і близькість українського народу до культури давньої Греції.

Геополітичні підходи простежуються також в історичних працях таких авторів Нового часу, як Г. Кониського, членів Кирило-Мефодіївського братства, М. Гоголя, М. Драгоманова.

Засновником української геополітики можна вважати М. Грушевського, котрий один із перших серед українських авторів, формулюючи основні вектори української геополітики (західний та чорноморський), розробив безперервну схему українського геополітичного процесу.

В історії України ми можемо простежити три основні групи геополітичних доктрин: західну (власне західна, пропольська), південну (чорноморська) та східну (промосковська, протатарська), а також синтетичні (балтійсько-чорноморська, доктрина панславізму) та геоцентрична.

Стверджується, що українська геополітика як наука в періоди бездержавності розвивалася в першу чергу за рахунок вчених емігрантів. Серед них був і С. Рудницький, котрий розробив проект системи організації та здійснення геополітичних досліджень. У виданнях Українського Чорноморського інституту, очолюваного Ю. Липою у 1940-1942 рр., визначені основи досліджень проблем розвитку Української державності та її політики після здобуття самостійності.

3. Світовий контекст розвитку геополітики у другій половині ХХ - початку ХХІ століть

Досліджуються геополітичні доктрини в період після Другої світової війни на Заході та в СРСР і Російській Федерації.

Стверджується, що в повоєнний період на розвиток геополітичної думки визначний вплив спричинило формування біполярної системи, що характеризувалася протистоянням двох воєнно-політичних блоків НАТО та ОВД.

Західна геополітика другої половини ХХ ст. - початку ХХІ ст. виходить з таких парадигм: дуалістичної; циклічної; цивілізаційної; геоекономічної та інформаційної. У цілому, сучасна західна геополітична думка все більш відмовляється від ідей географічного детермінізму і за основу бере соціокультурні, цивілізаційні, економічні та інформаційні чинники.

Досліджується розвиток геополітичних поглядів в Радянському Союзі та після його розпаду в Російській Федерації.

Стверджується, що в період існування СРСР можна спостерігати три основні геополітичні доктрини, які послідовно змінювали одна одну. До 1960-х рр. СРСР можна розглядати як державу регіонального рівня. В доктрині Л. Брежнєва мова велася вже не лише про оборону Радянського Союзу та захист всіх соціалістичних країн, а й передбачалося втручання Радянського Союзу у внутрішні справи зарубіжних країн. Доктрина М. Горбачова передбачала перехід від біполярного світу до “безполюсного”, у якому жодна країна не претендувала на світове домінування і який базувався на гармонії та міжнародній злагоді.

Здійснений аналіз російської школи геополітики дозволяє стверджувати, що в ній мають місце дві суперечливі тенденції - прозахідна, яка ґрунтується на світоглядних засадах лібералізму, та антизахідна, яка ґрунтується на геополітичних теоріях та ідеях, що розвивалися в царській Росії та СРСР.

4. Становлення геополітики як галузі політичних досліджень в сучасній Україні

Розглянуто формування геополітики як науки в умовах сучасної Української держави.

Стверджується, що найбільш впливовими аналітичними центрами, які займаються питаннями геополітики є: 1) Національний інститут стратегічних досліджень (НІСД); 2) Національний інститут проблем міжнародної безпеки (НІПМБ).

Аналіз публікацій НІСД та НІПМБ дає підстави стверджувати, що у своїй поточній діяльності зазначені організації дотримуються певних правил, а саме: 1) всі дослідження інститутів обов'язково супроводжуються окресленням можливих сценаріїв подальшого розвитку подій або явищ міжнародного життя, що вивчаються. Самі дослідження будуються у рамках дуалістичної, геоекономічної, цивілізаційної, інформаційної парадигм геополітики за схемою “минуле-теперішнє-майбутнє”, причому найбільша увага приділяється прогнозуванню майбутнього. У більшості випадків отримані результати подаються у формі теоретичного обґрунтування для прийняття урядових або корпоративних рішень щодо досліджуваного явища; 2) для вдосконалення шляхів розв'язання проблем, що досліджуються, НІСД та НІПМБ діють шляхом об'єднання зусиль спеціалістів різних фахів.

Розглядається становлення геополітики як науки в установах НАН України. Діяльність Національної академії наук України характеризується широким і відкритим розповсюдженням результатів досліджень. Одними з перших наукових досліджень з проблем геополітики є праці науковців Інституту народознавства НАН України. Безпосередньо стан міжнародних відносин та проблеми геополітики вивчаються Інститутом держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, Інститутом політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф.Кураса НАН України, Інститутом світової економіки і міжнародних відносин (ІСЕМВ) НАН України. Серед здобутків вказаних інститутів у сфері міжнародних відносин привертають увагу: дослідження геополітики та геоекономіки України; інформаційно-аналітична підтримка діяльності уряду України; застосування системного аналізу для прогнозування міжнародних відносин.

Розглядається питання наукових досліджень та викладання проблем геополітики у вищих навчальних закладах України. До установ, де найбільш плідно вирішуються ці завдання, належать Національна академія державного управління при Президентові України (НАДУ) та Національна академія оборони України (НАОУ).

В НАДУ на кафедрі національної безпеки викладаються навчальні дисципліни “Геополітичні аспекти національної безпеки України”, “Геополітичний аналіз та прогнозування”. Викладанням і науковою розробкою проблем геополітики та національної безпеки України займаються такі науково-педагогічних працівники, як Г. Ситник, В. Богданович та ін.

У НАОУ викладанням і науковою розробкою проблем геополітики та воєнної безпеки займалися В. Смолянюк, М. Шевченко, В. Косевцов, Г. Костенко та ін.

У Київському національному університеті імені Т. Шевченка геополітика стала предметом ґрунтовних досліджень науковців М. Шульги, М. Багрова, В. Булгакова, Ж. Панченко.

Завдання вивчення геополітики як явища, що відіграє істотну роль у житті українського народу, було покладено на колектив відділу геополітики та геостратегії Науково-дослідного інституту українознавства (НДІУ). Нинішня концепція роботи відділу базується на синтетичному понятті “геополітична реальність”, яке введено в науковий обіг В. Крисаченком.

Висновки

геополітичний національний концептуальний

Вперше в політологічній науці відтворено цілісну історико-наукову картину розвитку української геополітики у світовому контексті, виявлено основні історичні закономірності та тенденції формування теорії та практики національної школи геополітики.

1. З'ясовано, що джерелами походження теорії геополітики на теренах України є твори мислителів Давньої Русі, в яких розкривається визначальний вплив географічного фактора на історичний розвиток суспільства та твори українських мислителів Нового часу, котрі здійснювали вивчення політики держави, виходячи з географічного положення, із зайнятої нею території.

2. Дослідження джерел, що висвітлюють етапи становлення геополітики як наукового пізнання, показує певну закономірність та спадковість у розвитку основних геополітичних ідей та їх тісний зв'язок із розвитком світу й конкретної держави, що й сприяло зародженню національних геополітичних шкіл. Особливості останніх виражаються в акцентах поглядів на геополітику і її практичних рекомендаціях. При цьому, зазвичай, виокремлюють три найбільші школи, які відрізняються своїми принциповими положеннями: німецьку, французьку, англо-американську. На відміну від інших геополітичних шкіл, для німецької та англо-американської характерною особливістю є конструювання глобальних геополітичних моделей світу. Суть пошуків французької школи геополітики зводиться до визначення ролі Франції у інтеграційних процесах Європи, ідентичності Європи у цивілізаційних координатах та визначення шляхів і методів організації європейського простору. Суть же пошуків представників російської геополітичної школи зводиться до визначення ідентичності Росії у цивілізаційних координатах та визначення шляхів і методів організації євразійського простору.

3. Концептуальні засади української геополітичної школи та її історія значно відрізняються від традиційно структуризованих і поступово прогресуючих у своєму кумулятивістському русі за обсягом накопичених знань геополітичних шкіл країн Заходу і Росії. Феномен української геополітики парадоксальний у тому відношенні, що вона протягом майже всієї своєї історії перебувала в непевному стані буття-небуття. Її динамізм був не стільки науково-суттєвим, скільки науково-буттєвим. “Бути чи не бути?” - питання, яке визначало не тільки зусилля подвижників української геополітики, отже, і виживання останньої та Української держави загалом, а й значною мірою, сам зміст цих зусиль, тобто характер та динаміку її компонентів і структури. Тільки з огляду на постійне відтворення головних складників української геополітики вона могла існувати й існувала за часів бездержавності, але за цих умов важко було сподіватися на її постійний і значний прогрес.

Розроблено періодизацію еволюції вітчизняних геополітичних ідей, яка включає: загальнофілософський етапи (від найдавніших часів - ХVІ ст.), який характеризується зародженням географічного детермінізму; географічний етап (ХVІІ - остання третина ХІХ ст.), характеризується вивченням політики держави, виходячи з географічного положення; геополітичний етап (кінець ХІХ - початок ХХІ ст.) характеризується вивченням держав як просторово-географічних феноменів і осягнення природи їхньої взаємодії між собою.

4. Історико-політологічний аналіз поглядів у країнах-членах НАТО на розвиток міжнародних відносин дозволив констатувати, що одвічний дуалізм - протистояння сухопутної могутності (СРСР) морській (США) досяг максимальної напруги в часи “холодної війни” 1946 - 1991 рр. і трактувався у рамках традиційної дуалістичної парадигми геополітики. Процеси глобалізації, що відбуваються у сучасному світі, не завжди знаходять адекватне відображення в теоретичних побудовах геополітиків, які ґрунтуються лише на дуалістичній парадигмі геополітики. Відповідно, з кінця 1990-х рр., процеси глобалізації трактуються у контексті цивілізаційної, геоекономічної та інформаційної парадигм геополітики.

Встановлено, що сьогодні існують певні протиріччя між геополітичними школами Заходу та Росії щодо бачення перспектив розвитку світового геополітичного простору. Це обумовлено державноцентричними світоглядно-доктринальними настановами та відмінними національними традиціями структуризації геополітичного простору. Разом з тим формування геополітики і геостратегії провідними державами Заходу та Росії в умовах глобалізації ґрунтуються на дуалістичній, цивілізаційній, геоекономічній та інформаційній парадигмах геополітики.

5. Відтворено цілісну картину історії досліджень з геополітики в Україні у ХХ та на початку ХХІ століття і запропоновано такий хронологічний поділ геополітичного періоду розвитку української геополітики: підготовчий етап (1900 - 1918 рр.) характеризується появою нових геополітичних ідей стосовно державного суверенітету України; класичний етап (1919-1990 рр.) характеризується багатою і різноманітною науковою та практичною спадщиною, що включила в себе відповідно вчення про географічні образи державно-територіальних утворень, геополітичну структуру світу та ідеї контролю над простором, котрі утворюють засади кожної національної школи геополітики. Особливістю даного періоду є збереження за радянських часів геополітичної наукової спадщини України переважно у закордонних наукових установах; етап геополітичного романтизму (1991-1994 рр.) пов'язаний з вибором України зовнішньополітичної стратегії й визначення власних національних інтересів. Головний геополітичний інтерес України на той час - бути поза Росією. Де бути й з ким - це вважалося питанням другорядним. Цей період характеризується відсутністю ефективних аналітичних систем для орієнтації в геополітичному просторі, що супроводжувалося езотеричними техніками створення геополітичної картини світу. До таких можна віднести всякого роду глобалістські візії та доктрини, міфологічні образи постбіполярного світу; етап геополітичної ідентифікації (1995-2000 рр.) характеризується трансформацією чорно-білих схем геополітичного мислення у більш різноманітний досвід стратегічного планування політики. Цей період пов'язаний із становленням геополітики як науки та навчальної дисципліни у системі державного управління, а також у системі НАН України та системі вищої освіти України. Особливістю даного етапу є активне використання традиційних схем української геополітики у пошуках рішень у контексті трикутника “Захід - Росія - Україна”; етап інституалізації геополітики в науковому просторі України (2000 р. - по даний час), що характеризується функціонуванням ефективних аналітичних схем для орієнтації у сучасному геополітичному просторі. Цей етап пов'язаний із розвитком геополітичної науки України в контексті світової геополітики, що репрезентовано переходом від дуалістичної парадигми геополітики до цивілізаційної, геоекономічної та інформаційної.

6. Визначено роль провідних наукових установ і організацій у проведенні системних досліджень з геополітики в Україні. Зокрема: Національного інституту стратегічних досліджень, Національного інституту міжнародних проблем, Інституту народознавства НАН України; Інституту держави і права імені В.М. Корецького НАН України; Інституту політичних і етнонаціональних досліджень імені І.Ф. Кураса НАН України; Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України; Національної академії державного управління при Президентові України; Національної академії оборони України; Київського національного університету імені Т. Шевченка; Науково-дослідного інституту українознавства МОН України.

7. Значний внесок у розвиток геополітики суверенної України зробили такі вітчизняні вчені, як С. Василенко, М. Багров, В. Булгаков, О. Бодрук, П. Масляк, М. Михальченко, В. Смолянюк, Г. Ситник, Ж. Панченко, В. Крисаченко, М. Кулініч, Ф. Рудич, М. Шевченко, М. Шульга та ін. Вони розробили теоретичні основи геополітики й практичні рекомендації щодо формування перспективної моделі геополітичної стратегії сучасної України. В той же час єдина геополітична концепція в Україні відсутня.

8. Розроблено і запропоновано рекомендації для ефективного вирішення проблем національної та міжнародної безпеки, провідними ідеями яких виступають: об'єднання потенціалу різних державних і соціальних інститутів з метою дослідження і розробок актуальних питань взаємодії різних країн і народів в економічній, екологічній і соціальних галузях; обґрунтування єдиних моделей оцінки обороноздатності держави і стану збройних сил, правового регулювання і контролю їхньої діяльності. На нашу думку, важливою складовою цього механізму має стати секція “Геополітика і безпека”, яка об'єднувала б у собі інститути, центри і асоціації. Її діяльність, перш за все, повинна забезпечувати формування наукової бази для вироблення оптимальних рішень державної і міжнародної політики. У роботі секції також необхідно передбачити організацію низки внутрішніх і міжнародних дослідницьких проектів; проведення національних і міжнародних конгресів; видання спеціалізованого журналу “Геополітика і безпека”, наукових праць і монографій; формування енциклопедичних знань в галузі геополітики, геоекономіки та проблем національної безпеки і оборони.

Література

1. Луценко А.В. Геополітика: роль і можливості системи освіти в підготовці магістрів державного управління / А.В. Луценко // Політологічний вісник. Зб-к наук. праць. - К.: “ІНТАС”, 2009. - Вип. 40. - С. 103-112.

2. Луценко А.В. Становлення геополітики як науки в системі національної академії наук України / А.В. Луценко // Науковий вісник Ужгородського університету. - 2009. - Випуск 12. - С. 155-158.

3. Луценко А.В. Витоки української геополітики та особливості її розвитку / А.В. Луценко // Збірник наукових праць Науково-дослідного інституту українознавства. - 2008. - Том ХХ. - С.488-495.

4. Луценко А.В. Геополітичний образ України у науковій та навчальній літературі сучасної Росії / А.В. Луценко // Збірник наукових праць Науково-дослідного інституту українознавства. - 2008. - Том ХХІ. - С.424-431.

5. Луценко А.В. Еволюція геополітичної думки у країнах-членах НАТО у другій половині ХХ століття / А.В. Луценко // Вісник Національної академії оборони України. Збірник наукових праць. ? 2007. - № 1(3). - С.39-44.

6. Луценко А.В. Історичні традиції та сучасні тенденції розвитку геополітичної думки у країнах Заходу / А.В. Луценко // Воєнна історія. - 2007. - № 4-6. - С. 67-75.

7. Луценко А.В. Історія України під геополітичним кутом зору в працях вітчизняних дослідників / А.В. Луценко // Військово-науковий вісник. Випуск 9. - Львів: ЛВІ, 2007. - С. 100-109.

8. Луценко А.В. Досвід геополітичного виховання в Росії / А.В. Луценко / Філософсько-соціологічні та психолого-педагогічні проблеми формування особистості офіцера Збройних Сил України: Збірник наукових праць. - К.: НАОУ, 2007. - С. 62-65.

Размещено на Allbest.ru