Розвиток Інтернету як комунікативного засобу та його вплив на діяльність суб'єктів політичного процесу в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В.М.КОРЕЦЬКОГО

УДК 004.738.5:32.001(477)

РОЗВИТОК ІНТЕРНЕТУ ЯК КОМУНІКАТИВНОГО ЗАСОБУ ТА ЙОГО ВПЛИВ НА ДІЯЛЬНІСТЬ СУБ'ЄКТІВ ПОЛІТИЧНОГО ПРОЦЕСУ В УКРАЇНІ

Спеціальність 23.00.02 - політичні інститути та процеси

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

МАЛІС Олександр Владиславович

Київ 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі політології Одеської національної академії зв'язку ім. О.С. Попова.

Науковий керівник - доктор політичних наук, професор Сіленко Алла Олексіївна, Одеська національна академія зв'язку ім. О.С. Попова, проректор з навчальної та виховної роботи

Офіційні опоненти:

доктор політичних наук, професор Бебик Валерій Михайлович, Університет «Україна», проректор з інформаційно-аналітичної роботи

кандидат політичних наук Бутовська-Ілюшко Ірина Олександрівна, Трудова партія України, керівник аналітичного відділу

Захист відбудеться « 27 » лютого 2009 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) політичних наук в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розісланий « 24 » січня 2009 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат політичних наук М. Д. Ходаківський

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Нові інформаційно-комунікаційні технології (ІКТ) та Інтернет є одними з найбільш важливих факторів, що визначають формування суспільства XXI століття. Їхній стрімкий розвиток і поширення набули сьогодні характеру глобальної інформаційної революції, що впливає на політику, економіку, управління, культуру й інші сфери життєдіяльності суспільства. Результатом цієї революції є становлення суспільства нового типу, в якому інформація й знання стають головним ресурсом подальшого розвитку. Телекомунікації за допомогою Інтернету відкривають для суспільних і гуманітарних наук принципово новий сегмент соціальної реальності.

Поки що дослідження Інтернету провадять здебільшого соціологи й психологи. А предметне поле дослідження проблематики «Інтернет і політика» в Україні ще тільки формується, внаслідок чого політичні аспекти розвитку Інтернету, що відображають новий рівень суспільно-політичних відносин, досліджені поки що недостатньо. Ще не остаточно визначено теоретико-методологічні принципи таких досліджень з урахуванням української специфіки. Сьогодні всі органи державної влади, практично кожна українська партія, політико-консультативні центри мають власний сайт в Інтернеті. Уже накопичено значний емпіричний матеріал з дослідження Інтернет-простору, веб-сайтів, аудиторії Інтернету. Однак тема Інтернету як комунікативного засобу і його ролі в діяльності суб'єктів політичного процесу, незважаючи на свою актуальність, у вітчизняній політичній науці поки що вивчена вкрай недостатньо.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дослідження пов'язаний з розробкою планової наукової теми «Соціально-політичні й правові аспекти модернізації українського суспільства» (№ держреєстрації 0103Y004502), що здійснюється кафедрою політології Одеської національної академії зв'язку ім. О.С. Попова (2003-2008) і одним з виконавців якої є дисертант. Тема дисертаційного дослідження затверджена вченою радою Одеської національної академії зв'язку ім. О.С. Попова 28 квітня 2006 р., протокол № 8.

Мета дисертаційного дослідження полягає у виявленні комунікативної ролі Інтернету в діяльності суб'єктів сучасного політичного процесу в Україні.

Досягнення цієї мети обумовило необхідність вирішення таких дослідницьких завдань:

- проаналізувати стан дослідження політичного сегмента Інтернету в сучасних наукових працях вітчизняних і зарубіжних учених;

- розглянути відносини «Інтернет - суспільство - політика» крізь призму концепцій постіндустріального й інформаційного суспільства;

- дослідити функціональні характеристики Інтернету, його сутність і особливості впливу на діяльність суб'єктів політики;

- проаналізувати структуру політичного сегмента Інтернету України;

- розглянути політичний сайт як посередника комунікаційних відносин між суб'єктами політики й суспільством;

- дослідити сайти державних органів влади, політичних мережевих і традиційних ЗМІ, політичних партій і політиків у контексті відображення їхньої політичної діяльності;

- проаналізувати динаміку розвитку політичного Інтернету в Україні;

- виявити переваги й ризики впливу Інтернету на інформаційно-політичні відносини;

- визначити роль політичної складової Інтернету в процесі виборчих кампаній.

Об'єктом дослідження є політична діяльність, здійснювана за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій.

Предметом дослідження є комунікативний влив Інтернету на діяльність суб'єктів політичного процесу в Україні.

Методи дослідження. Теоретико-методологічною основою дослідження є система філософських, загальнонаукових і спеціальних наукових методів, найбільш ефективних для реалізації поставлених наукових завдань. інтернет політика виборчий кампанія

Структурно-функціональний аналіз застосовувався для вивчення функцій, виявлення особливостей, основних тенденцій і перспектив розвитку політичної складової Інтернету в Україні.

Системний підхід дозволив розглянути Інтернет як механізм, що перебуває в безперервній взаємодії з навколишнім середовищем через вхід (який сприймає вимоги користувачів, їхню підтримку й несхвалення) і вихід (прийняті політичні рішення й дії) системи.

Інституціональний підхід дав можливість виявити інститути, що впливають на розвиток Інтернету (держава, структури громадянського суспільства, традиційні й мережеві засоби масової інформації).

Соціологічний підхід дозволив дослідити соціально-політичні наслідки впровадження інфокомунікаційних технологій, визначити ступінь впливу користувачів Інтернету на політичний процес.

Історичний підхід застосовувався при аналізі ефективності використання Інтернет-технологій в українських виборчих кампаніях.

Порівняльний підхід посприяв виявленню загальних та особливих рис, зіставленню тенденцій розвитку політичного сегмента Інтернету в Україні й у світі.

Контент-аналіз текстів сайтів політичних партій і політиків дав змогу визначити характеристики автора тексту (політичної партії або політика), його мету, можливого адресата, зв'язок з подіями в суспільному житті.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що вперше у вітчизняній політичній науці в рамках єдиного комплексного й цілісного дослідження здійснено спробу системного аналізу політичного сегмента вітчизняного Інтернету, що дало можливість дисертантові запропонувати й обґрунтувати основні положення, які відображають наукову новизну дослідження й особистий внесок здобувача в розробку проблеми.

1. Доведено, що Інтернет - це потужний інформаційно-пропагандистський засіб здійснення політичної діяльності, який фактично поєднує функції телебачення й друкованих видань. Можливості забезпечення оперативності публікації інформації при практично необмежених обсягах і незначних витратах на поширення, доступність для користувача, мультимедійні можливості, візуалізація й інтерактивність перетворюють Інтернет на наймогутніший інструмент політики.

2. Обґрунтовано підхід, згідно з яким розвиток політичної складової Інтернету залежить від активності споживача політичної інформації. На відміну від традиційних ЗМІ, Інтернет припускає не пасивне сприйняття політичної інформації, а її одержання на певний запит. З одного боку, це відкриває величезні можливості цільового пошуку потрібної інформації, а з іншого, з огляду на обсяги інформації, що міститься в Інтернеті, висуває підвищені вимоги до навичок користувача. При цьому рядовий користувач Інтернету може виступати не тільки активним споживачем, а й продуцентом інформації.

3. Виявлено, що стрімкий розвиток українського політичного сегмента Інтернету обумовлений, по-перше, раціонально немотивованим прагненням політиків прилучитися до Інтернету як до явища інформаційного суспільства, що сприймається як символ прогресу; по-друге, функціональним підходом до мережевого середовища. Багато політичних партій і політики, що раніше використовували для зв'язків із громадськістю традиційні ЗМІ, визнали Інтернет ефективним засобом комунікації. Подібний підхід до Інтернету особливо зарекомендував себе в реалізації інформаційно-пропагандистських кампаній під час парламентських і президентських виборів.

4. Показано, що найбільш сучасною й затребуваною формою політичної комунікації Мережі є політичні Інтернет-сайти, що володіють унікальними можливостями для публічної комунікації суб'єктів політики. Виявлено, що тільки інтерактивний сайт здатний стати ефективним засобом комунікації між суб'єктами політики й суспільством. Інструментами створення інтерактивної комунікації є електронна пошта, форум, гостьова книга, система пошуку, розділ для засобів масової інформації, реєстрація, он-лайн-опитування тощо.

5. Проаналізовано політичні тексти, розміщені на сайтах провідних політичних партій і блоків. Виявлено, що вони спрямовані на вирішення таких завдань: привертання уваги, ідеологічне супроводження та шляхи вирішення певних проблем), переконання аудиторії в правильності поставлених проблем і запропонованих шляхів їх вирішення; мобілізація аудиторії на підтримку пропозицій автора.

6. З'ясовано, що мережеве співтовариство слабо інтегроване в реальну політичну систему. Виявлено, що спочатку серед самих користувачів Інтернету наявною була домінуюча тенденція до протиставлення (в тому числі й у політичній сфері) «он-лайну» й «оф-лайну», акцент робився на незалежності й непідконтрольності віртуального простору урядові будь-якої країни. З розширенням Інтернет-аудиторії й розмиванням її ядра опозиція «он-лайн - оф-лайн» поступово втрачає і популярність, і жорсткість.

7. Встановлено, що політична складова українського сегмента Інтернету розвинена значно слабше від інформаційної. Вона складається із скупчення окремих ресурсів, значна частина яких є або онлайновими представництвами офлайнових структур і гравців, або тимчасовими проектами, орієнтованими на вирішення переважно офлайнових завдань.

8. Доведено, що поява досконаліших технологій, які полегшують включення громадян у політику, поки що не привела ні до прямого мережевого представництва інтересів, ні до помітного розвитку кібердемократії в українському суспільстві. Хоча політики й державні діячі використовують інтерактивні форми політичної комунікації, цей спосіб спілкування громадян із владою ще малоефективний. Елементи онлайнової демократії й електронного уряду використовуються сьогодні головним чином для рекламування окремих структур влади.

9. На широкому матеріалі аргументовано висновок про те, що на даний момент немає підстав говорити не тільки про який-небудь політичний вплив українських користувачів Мережі як особливої соціальної групи, але навіть про значний інтерес до політики з їхнього боку. Більшість Інтернет-користувачів обмежується відносно регулярним відвідуванням новинних ресурсів, причому за непрямими ознаками можна дійти висновку, що споживання в он-лайні значного обсягу політичної інформації є лише реалізацією однієї з комунікативних можливостей Мережі, а не формою політичної участі.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що положення й висновки дисертації створюють основу для подальшого теоретичного дослідження проблем розвитку політичного Інтернету в Україні. Робота може бути використана при підготовці загальних і спеціальних курсів у вищих навчальних закладах, написанні підручників і навчальних посібників з політології.

Окремі положення роботи й рекомендації можуть бути використані органами державної влади в практичній діяльності, пов'язаній з питаннями розвитку інфокомунікаційних технологій, електронного уряду й електронної демократії.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Дисертація виконана й обговорена на кафедрі політології Одеської національної академії зв'язку ім. О.С. Попова. Теоретичні й методологічні аспекти дослідження доповідалися на І Всеукраїнській науково-практичній конференції «Проблеми й реалії інформаційного суспільства в умовах глобалізації» (14 березня 2008 р., м. Кіровоград); Перших Слобожанських політологічних читаннях «Сучасна політична наука: стан, проблеми, перспективи розвитку» (Харків, 2-3 жовтня 2008 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Сучасні проблеми політичного менеджменту» (Київ, 15-16 жовтня 2008 р.).

Публікації. Основні результати здійсненого дослідження викладені в п'яти наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях з політичних наук, затверджених ВАК України.

Структура дисертації обумовлена метою й завданнями, які були поставлені дисертантом у процесі науково-теоретичної розробки обраної теми. Дослідження включає вступ, три розділи, перший і третій з яких мають по три підрозділи, другий - чотири підрозділи, висновок і список використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 205 сторінок (без списку використаних джерел). Список використаних джерел включає 207 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовуються актуальність теми, рівень наукової розробки проблеми; визначаються об'єкт, предмет, мета й завдання дослідження, теоретико-методологічні засади дисертації, наукова новизна, теоретичне й практичне значення роботи; подається характеристика її апробації.

Перший розділ «Теоретико-методологічні аспекти дослідження політичної складової Інтернету в сучасному світі та в Україні» присвячений розгляду рівня розробки проблеми в дослідженнях вітчизняних і зарубіжних учених, осмисленню концепцій постіндустріального й інформаційного суспільства, аналізу поняття, сутності й структури політичного Інтернету.

У підрозділі 1.1. «Проблематика політичного Інтернету в дослідженнях вітчизняних і зарубіжних учених» проаналізовано вітчизняні й зарубіжні наукові праці, політичні документи, монографічні, дисертаційні дослідження, електронні ресурси, що стосуються обраної автором теми.

Відзначається, що розвиток нових інформаційних і телекомунікаційних технологій у другій половині ХХ ст. викликав до життя проблеми, теоретичне осмислення яких знайшло відображення в концепціях інформаційного суспільства, авторами яких є Д. Белл, З. Бжезинський, Д. Гелбрейт, М. Кастельс, Г.-М. Маклюен, Ф. Махлуп, М. Порат, Т. Стоуньєр, Е. Тоффлер, А. Турен та ін.

Інтернет як політичний інститут у контексті становлення інформаційного суспільства досліджували такі російські автори, як А. Акопов, Є. Горний, Є. Вартанова, І. Давидов, І. Засурський та ін. Політична комунікація в Інтернеті стала предметом досліджень І. Богдановської, М. Вершиніна, М. Грачова, С. Зуєва, Д. Іванова, Б. Овчинникова, Д. Пєскова, А. Шадрина, А. Чугунова та ін. Роль Інтернету у виборчих кампаніях досліджується в працях російських дослідників А. Водолагина, Б. Докторова, Д. Іванова, І. Кузнецова, Є. Лобзи, І. Морозова, Д. Пєскова, Н. Соленикової С. Туронка, А. Чеснакова, А. Чугунова та інших, українських дослідників - В. Бебика, В. Коляденка, Л. Кочубей, В. Недбая, А. Семченка та ін.

Останнім часом у вітчизняній і зарубіжній політології з'явилися роботи, у яких автори аналізують окремі аспекти застосування Інтернет-технологій у політичному процесі - наукові праці російських учених Г. Акопова, В. Ачкасова, Л. Василенко, М. Грачова, Б. Докторова, В. Кравченко, М. Павлютенкової, Д. Пєскова, А. Чугунова й інших, українських учених О. Дубаса, О. Ємельяненко, А. Колодюка, Н. Коритникової, О. Сосніна й ін.

Огляд наявних наукових досліджень політичного Інтернету, проведених вітчизняними й зарубіжними вченими, дозволяє дійти висновку, що вони зробили суттєвий внесок у розробку даної проблематики. Водночас поки що недостатньо досліджена роль політичного Інтернету в діяльності суб'єктів сучасного політичного процесу. Саме цим і пояснюється вибір теми дисертантом.

У підрозділі 1.2. «Взаємозв'язок «Інтернет - суспільство - політика» у концепціях постіндустріального й інформаційного суспільства» відзначається, що поширення цифрових комунікаційних технологій, таких як електронна пошта, передача даних і текстів, інформаційний обмін у режимі он-лайн і т. ін., дало підставу деяким дослідникам стверджувати, що народжується новий тип суспільства. Особливо багато приводів так думати дав Інтернет, завдяки якому стало можливим у реальному часі використовувати економічний успіх, сприяти навчанню й демократичним процесам.

Постіндустріалізм та інформаційні процеси сприяли виникненню концепції інформаційного суспільства, що відбиває новий стан цивілізації. Її суть полягає в тому, що стрімкий розвиток інформаційних технологій перевів постіндустріальне суспільство на новий якісний рівень - інформаційну стадію.

Зіставлення концепцій, фактів і аргументів прихильників і противників теорії інформаційного суспільства дає підстави визнати більш обґрунтованою точку зору, відповідно до якої інформаційне суспільство є лише новітньою стадією в розвитку капіталізму, що визначається як глобальний, корпоративний капіталізм та іменується також «інформаційним капіталізмом». Головна відмінна риса «інформаційного капіталізму» - домінуюче становище у світовій економіці й політиці нечисленних, вертикально й горизонтально інтегрованих транснаціональних корпорацій (ТНК). Маючи величезні багатства й будучи найбільшими споживачами й водночас виробниками інформації та нових інформаційних технологій (НІТ), саме ТНК в кінцевому підсумку визначають, яка інформація виробляється і хто отримує до неї доступ, де і які види «електронного уряду» й «електронної демократії» існують або повинні існувати. Водночас НІТ створюють певні технічні передумови здійснення не тільки ширшої представницької, а й якнайширшої безпосередньої демократії, у тому числі у світовому масштабі.

У підрозділі 1.3. «Політичний Інтернет: поняття, сутність, структура» підкреслюється, що Інтернет є настільки складним феноменом, що дати йому одне конкретне визначення дуже важко. Інтернет включає технічні, соціальні й політичні характеристики. Поняття «політичний Інтернет» визначається як новітній електронно-комп'ютерний різновид засобу масової комунікації в сфері політико-владних відносин, який створений на основі принципу зворотного зв'язку і є як віртуальним простором для швидких і різноспрямованих потоків політичної інформації й комунікації, так і сучасним ресурсом та технологією політичного впливу, завоювання довіри й підтримки громадськості, політичної участі й політичної боротьби.

Уточнюється структура політичного Інтернету, що містить у собі: сайти органів державної влади; сайти мережевих і традиційних ЗМІ; сайти політичних партій і політиків; сайти дослідницьких та аналітичних служб.

У розділі 2 «Інтернет у системі сучасної політичної комунікації України» розглядаються переваги й ризики розвитку Інтернету як засобу політичної комунікації, аналізується процес розвитку Інтернету в Україні, показано роль політичного Інтернету у виборчих кампаніях.

У підрозділі 2.1. «Інтернет та інформаційно-політичні відносини: переваги й ризики» обґрунтовується теза, що Інтернет підвищує ступінь особистої свободи індивіда, радикально змінює характер відносин між керуючими й керованими. Розвиток Мережі розширює «сферу суспільного» і зокрема сферу приступної увазі громадськості політики та політичної інформації. Дозволяючи індивідові отримувати надзвичайно швидкий і до того ж такий, що практично не знає жодних обмежень і захищений від втручання будь-яких посередників доступ до різних джерел інформації, Всесвітня Мережа зумовлює децентралізацію влади, сприяє послабленню вертикальних, ієрархічних моделей соціальної організації й подоланню відстороненості мас від повсякденного політичного процесу. Водночас багаторазово зростають можливості розширення й зміцнення системи горизонтальних суспільних зв'язків. Прилучаючись до новітніх комунікаційних технологій, рядові громадяни знаходять винятково ефективний засіб самоорганізації, у тому числі політичної, що дає змогу активізувати їхню участь у суспільно-політичному житті.

Однак, відкриваючи перед суспільством нові можливості вирішення нагромаджених соціальних і економічних проблем, Інтернет породив принципово нові загрози, такі як цифровий розрив на національному й глобальному рівнях, що поглиблює соціальну нерівність, загроза маніпулювання суспільною думкою за допомогою електронних ЗМІ й тотального контролю над громадянами, загроза інформаційній безпеці особистості й держави, використання Інтернету терористичними організаціями, можливість безконтрольного збору й нагромадження інформації про користувачів, відстеження їхньої «неблагонадійної» з погляду державних структур діяльності.

Ряд небезпек пов'язаний зі спробами певних політичних сил використовувати інформаційні можливості Мережі для формування суспільної думки, впливу на маси з метою досягнення своїх інтересів. Не менш загрозливою, на думку автора дисертації, є небезпека залежності державного апарату від використовуваних інформаційних комунікацій. Впровадження в систему управління ІКТ супроводжується появою безлічі нових варіантів для зовнішнього втручання в роботу органів державної влади й місцевого самоврядування, неузгодженості їхньої діяльності, дестабілізації загальної політичної обстановки.

Потенційно небезпечною може виявитися й здатність Інтернету формувати навколо того чи того інформаційно-аналітичного або інформаційно-культурного ресурсу стійкі й активні мікро- і макросоціальні групи: чати, форуми й навіть так звані «мережі друзів». Однак більш показовими є інтенсивно створювані закриті й тому мало відомі непосвяченій аудиторії квазімережі віртуального спілкування, що мають, як правило, і локальний рівень, закритий для інших, і шлюз доступу в Інтернет.

Викладене актуалізує питання про регулювання Інтернету, які поки що залишаються відкритими. Це пов'язано з такими обставинами:

- глобальністю Інтернету (будь-яке регулювання на національному рівні без урахування глобального характеру Інтернету приведе лише до виключення країни із світового інформаційного обміну, а цінність цього простору полягає саме в можливості з'єднати гіперпосиланням два будь-яких місця);

- історичними особливостями регулювання Інтернету, роллю культурного фактора й індивідуальними особливостями людей, які створили й розвивали його в 1990-і роках;

- загальною складністю й постійною еволюцією Інтернету (швидкість перебігу його внутрішніх процесів набагато перевершує можливості оперативного регулювання з боку держави);

- принциповими протиріччями між поняттями суверенітету й особистості в Інтернеті й у світі.

У підрозділі 2.2. «Аналіз динаміки розвитку Інтернету в Україні» констатується, що в Україні, на відміну від Заходу, Інтернет поки що не став засобом масової інформації. Незважаючи на появу досконаліших технологій, що полегшують включення громадян у політику, ні пряме мережеве представництво інтересів, ні кібердемократія так і не одержали в українському суспільстві помітного розвитку.

На сьогодні немає підстав говорити не тільки про будь-який політичний вплив українських користувачів Мережі як особливої соціальної групи, а хоча б навіть про значний інтерес до політики з їхнього боку. Більшість Інтернет-користувачів обмежується відносно регулярним відвідуванням новинних ресурсів, причому за непрямими ознаками можна зробити висновок, що споживання в он-лайні значного обсягу політичної інформації є лише реалізацією однієї з комунікативних можливостей Мережі, а не формою політичної участі.

Політична складова українського сегмента Інтернету розвинена значно слабше інформаційної. Вона складається зі скупчення окремих ресурсів, значна частина яких є або онлайновими представництвами офлайнових структур і акторів, або тимчасовими проектами, орієнтованими на вирішення переважно офлайнових завдань.

Низьку популярність політичної тематики в українському сегменті Інтернету можна пояснити тим, що відсутні очевидні результати політичної активності в Мережі. Не зважаючи на полегшення доступу до інформаційних потоків і прискорення самих цих потоків, Інтернет на практиці досі не доносить до виборців точно і яскраво сформульованих і оформлених поглядів певного кандидата; не сприяє формуванню іміджу кандидата; не спростив зворотний зв'язок між суспільством і владою - висловлювані в он-лайні думки й ідеї поки що не виходять за межі мережевого співтовариства. Для найбільш амбіційної частини користувачів Інтернету важливо й те, що подібна активність не дає ніяких очевидних кар'єрних перспектив.

Варто також ураховувати й слабку інтеграцію мережевого співтовариства в реальну політичну систему.

У підрозділі 2.3. «Інтернет в українських виборчих кампаніях» аргументується, що сучасні технології мережевого просування даних і оптимізації пошукових запитів, банерної реклами й вірусного маркетингу дозволяють домогтися значних успіхів у «ідеологічній обробці» потрібного контингенту Інтернет-користувачів. Ті політичні сили, які приділяють увагу онлайновим можливостям Інтернету, отримують досить швидкий і відчутний ефект, що виражається в зростанні їхнього суспільного визнання, підвищенні рейтингових показників, збільшенні числа прихильників, а отже розширенні їхньої електоральної бази та збільшенні кількості відданих за них на виборах голосів.

Виділяються основні цілі використання інтернетівських веб-сайтів у ході виборчої кампанії: донесення до виборців точно і яскраво сформульованих і оформлених поглядів певного кандидата; рекрутування добровільних помічників; презентація політичних ініціатив і програм кандидата; контрпропагандистська діяльність; організація суспільно-політичних дискусій.

У ході дослідження ролі Інтернету в українських виборчих кампаніях виявлено, що в 1999 р. під час виборів Президента України Інтернет уперше був широко використаний як засіб масової комунікації. Велику роль Інтернет відіграв у виборчій кампанії 2004 р. по виборах Президента України. «Помаранчеві» сили ефективно застосовували Інтернет. Ця ефективність визначалася всіма трьома складовими системи: соціальною, змістовою й технічною. Незважаючи на те, що доступ до Інтернету мало не більше 10% населення України, мережевому співтовариству вдалося зробити суттєвий внесок у перемогу «помаранчевих» політичних сил. І насамперед завдяки оперативності висвітлення подій.

У 2006 р. під час парламентських виборів роль Інтернету, як відзначають спостерігачі, значно знизилася в порівнянні із президентською кампанією 2004 р. На появу політиків у тих чи тих Інтернет-ЗМІ впливав новий, комерційний підхід керівників мас-медіа. Обсяг доступу партій визначався подвійним критерієм: впливово - невпливово, цікаво - нецікаво для користувачів. Найчастіше в Інтернеті з'являлися новини від Партії регіонів, НУ-НС та БЮТ. Під час парламентських виборів 2007 р. Інтернет виявився «за бортом», оскільки учасники виборчої кампанії практично не використовували його потенціалу.

У розділі 3 «Інформаційні ресурси як відображення діяльності суб'єктів політичного процесу в Україні» розглядається роль політичного сайту як посередника між суб'єктами політики й суспільством, проведено дискурс-аналіз сайтів державних органів влади, політичних партій, політичних мережевих і традиційних ЗМІ в Інтернеті.

У підрозділі 3.1. «Політичний сайт Інтернету як посередник між суб'єктами політики й суспільством» відзначається, що політичні Інтернет-сайти є найбільш сучасною й затребуваною формою політичної комунікації мережі. Унікальні можливості політичних Інтернет-сайтів дозволили деяким авторам назвати їх «принципово новим і навіть революційним способом публічної комунікації суб'єктів політики».

Зазначена оцінка заснована на таких особливостях політичних сайтів: на сайті можна розмістити будь-яку кількість матеріалів без часових і просторових обмежень; сайт дозволяє прямо звернутися до величезної аудиторії; низька вартість доставки інформації в будь-яку точку світу; інформація сайту легко оновлюється; доступність сайту в цілодобовому режимі для користувачів усього світу; можливість (завдяки сучасним Інтернет-технологіям) зробити частину сайту відкритою для всіх користувачів, а іншу частину - тільки для авторизованих користувачів.

Показано, що основне наповнення політичних сайтів - це політичні тексти, у яких мова йде про актуальні політичні проблеми і які звернені до масової аудиторії. Мета політичного тексту - вплинути на політичну ситуацію, на розстановку сил, на думку суспільства щодо політичних проблем, явищ, подій, постатей.

Аналіз політичних текстів, розміщених на сайтах, показав, що в текстах багатьох політичних діячів відсутній яскравий мобілізаційний початок. Звідси можна зробити висновок, що послаблена мобілізаційна функція сучасних українських політичних текстів свідчить про нерозвиненість демократії: вона існує поза активною взаємодією та взаємним інтересом між аудиторією й політиками. Політики в кращому разі сумлінно інформують населення про свої плани й наміри, залишаючи мобілізацію на відкуп політтехнологам.

У підрозділі 3.2. «Сайти державних органів влади» досліджено офіційні сайти Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, «Урядовий портал», через який можна вийти на сайти всіх міністерств, відомств і установ, сайти обласних державних адміністрацій.

Автор вважає, що відкриття «Урядового порталу» створило нові можливості для політичної участі громадян. Зокрема, для них стало можливим брати участь у публічних обговореннях, громадських слуханнях і засіданнях круглих столів, а з їхніми результатами знайомити на порталі Кабінету Міністрів України. Особливо слід відначити організацію й проведення Інтернет-конференцій членами уряду, участь у яких може брати будь-який громадянин країни. На сайті Кабінету Міністрів України працює консультативний веб-сайт Управління організації роботи із зверненнями громадян Секретаріату Кабінету Міністрів, що є першим спеціалізованим сайтом-сателітом «Урядового порталу». У мережі Інтернет представлені всі центральні органи виконавчої влади (ЦОВВ), обласні державні адміністрації (ОДА) і 96% районних державних адміністрацій (РДА). При цьому власні сайти має 67% районних державних адміністрацій, а інші представлені на сайтах обласних державних адміністрацій. Найбільш інформаційно наповненими з погляду експертів є сайти Міністерства транспорту і зв'язку України й Міністерства економіки України. Найбільш інформаційно закритими є сайти Міністерства охорони навколишнього середовища України, Міністерства вугільної промисловості України, Міністерства оборони України.

У підрозділі 3.3. «Сайти політичних партій і політиків» підкреслюється, що присутність політичних партій в українському політичному сегменті Інтернету становить важливий блок політичних ресурсів. В Україні партійна система ще не втратила своєї привабливості й має значні межі зростання на відміну від західних демократій. Особливо яскраво це проявляється напередодні виборів.

Аналіз змістової частини сайтів провідних політичних партій України показав, що більшою чи меншою мірою практично у всіх партій виставлено програми, передвиборні платформи, статути, звернення, бюлетені, матеріали з'їздів тощо. Сайт став політичним представництвом партії, блоку в інформаційному просторі, засобом спілкування і взаємозв'язку з електоратом. Практично кожна значна партія створила власний інформаційний ресурс.

У підрозділі 3.4. «Сайти політичних мережевих і традиційних ЗМІ» показано, що розвиток мережі Інтернет сприяв появі нових ЗМІ, які поєднують властивості традиційних медіа й досягнення сучасних інформаційних технологій. Це дає змогу повніше й різноманітніше здійснювати комунікативні процеси. Традиційні ЗМІ зацікавлені в тому, щоб закріпитися в Мережі, тому що це відкриває нові можливості у взаємодії з читачем, слухачем, глядачем, дозволяє більш комплексно й ефективно виконувати свою роль у поширенні інформації та розширити аудиторію. Перспективи взаємодії з Глобальною Мережею великі, і розуміння цього прискорює конвергенцію традиційних ЗМІ з мережевими технологіями.

У дисертації обґрунтовано висновок про те, що мережеві засоби масової інформації мають деякі особливості в порівнянні з традиційними ЗМІ. По-перше, вони доставляють контент окремим групам аудиторії. По-друге, значну частину їхньої аудиторії становить молодь. По-третє, інтерактивність мережевих ЗМІ дозволяє журналістам спілкуватися з аудиторією, користувачам - між собою, а аудиторії впливати на контент, брати участь у соціальному контролі за ЗМІ. Інтернет-ЗМІ відрізняються від звичайних засобів масової інформації тим, що там можна публікувати новини не тільки дешево й оперативно, а ще й анонімно, що також дуже важливо.

Дисфункціональність взаємин оф- і онлайнових ЗМІ проявляється в тому, що з'являється можливість легалізації дезінформації й компромату. Відомо, що деякі Інтернет-ЗМІ, які спеціалізуються на поширенні чуток, компромату, пліток, використовують унікальну в порівнянні з традиційними ЗМІ можливість - вони можуть опублікувати будь-яку інформацію, не перевіряючи її і не вказуючи джерело. А офлайновий ЗМІ, що претендує на респектабельність, не буде розміщувати на шпальтах або в ефірі неперевірений факт, однак може дозволити собі поширити його з посиланням на Інтернет-джерело.

У висновках викладаються основні результати дисертаційного дослідження.

Аналіз ступеня дослідження теми політичного Інтернету в сучасних наукових працях вітчизняних і зарубіжних учених показав, що у вітчизняній політичній науці вивчення політичного Інтернету як нового явища соціально-політичного життя тільки починається. Наявні наукові праці стосуються лише окремих аспектів даної теми.

Різні трактування інформаційного суспільства містять політичні конотації. Водночас слабкою стороною більшості концепцій є нечітке розрізнення інформації й самого інформаційного суспільства. Сучасні концепції інформаційного суспільства виходять із того, що Інтернет стає основою нової соціально-технічної парадигми, яка фактично творить матеріальний базис системи соціальних взаємозв'язків і політичних відносин.

Структура українського політичного Інтернету складається із сайтів структур, що здійснюють політику (виробляють первинні політичні тексти): 1) органів державної влади; 2) політичних партій і рухів; 3) сайтів політичних мережевих і традиційних ЗМІ; 4) сайтів аналітичних і дослідницьких організацій. Провідну роль у структурі політичного Інтернету відіграють мережеві ЗМІ, які стали основними джерелами політичної інформації.

Більшість сайтів органів державної влади містять загальну інформацію про діяльність органу, про її нормативно-правові основи. Однак частота й оперативність оновлень на сайтах ряду міністерств і відомств різко знизилися. З погляду інтерактивності перевагу слід віддати офіційному сайту Кабінету Міністрів, що заснований на сучасній технології роботи із зверненнями громадян.

Аналіз сайтів політичних мережевих і традиційних ЗМІ показав, що: 1) Інтернет формує новий вид ЗМІ, які принципово відрізняються від традиційних ЗМІ; 2) традиційні ЗМІ переміщаються в Інтернет. Однак традиційні ЗМІ поступаються мережевим ЗМІ в популярності серед користувачів Інтернету. Інтернет-ЗМІ мають ряд переваг у порівнянні із традиційними ЗМІ: низька вартість, доступність, швидкість, інтерактивність, глобальність, вибірковість тощо. Інтерактивність дозволяє ЗМІ по-новому вибудовувати взаємини з аудиторією, встановлювати персональні взаємини з кожним читачем. Мережеві ЗМІ змінили стиль політичної журналістики та сприяли розвитку журналістики в стилі «он-лайн».

У результаті дискурс-аналізу сайтів українських політичних партій і блоків зроблено висновок про те, що їхня діяльність активізується, головним чином, під час виборчих кампаній. Проводяться збір засобів, рекрутування нових членів партії, соціологічні опитування, рекламні політичні кампанії тощо. Організовується інтерактивна взаємодія з виборцями, політичними активістами, засобами масової комунікації й т. ін.

Ступінь впливу політичних сайтів на користувачів перебуває в прямій залежності від рівня професіоналізму творців сайтів і наявності інтерактивності. Стає очевидним, що Інтернет впливає на аудиторію за допомогою присутніх у Мережі в інтегрованому вигляді всіх інструментів реалізації політтехнологій - ЗМІ й центрів політичного консультування.

У цілому якість присутності в Мережі політичних партій і лідерів, суспільно-політичних організацій відображає реальну розстановку політичних сил в українській політиці. Найбільш помітно в українському політичному Інтернеті представлені провідні політичні партії й блоки. Водночас сайти політичних партій не повністю відображають їхню реальну діяльність, що можна пояснити скоріше не відсутністю діяльності як такої, а політичним прагматизмом партій, які збирають сили для виборчої кампанії.

Інтернет відкриває широкі можливості для політичного самовираження, але їх використовують лише політично активні громадяни. Проблема полягає не тільки в політичній пасивності Інтернет-користувачів, а й у відсутності на даний момент відлагоджених механізмів ефективних і продуктивних онлайнових дискусій і реально діючих механізмів політичного впливу на владу, тобто відсутністю нормативно-правової бази, що регламентує або зобов'язує державні структури до діалогу з громадянами.

Можна зробити висновок, що український політичний Інтернет поки що не справляє помітного впливу на політичний процес. Очевидно, що вплив Інтернету на політичну сферу суспільства буде зростати в міру збільшення користувачів Мережі. Однак інформаційні технології здатні лише допомогти особистості в реалізації своїх інтересів, надавши максимум можливостей для творчої діяльності в політиці.

Розгляд політичного сайту як посередника комунікаційних відносин між суб'єктами політики й суспільством дозволив виявити комплекс функцій сайту в процесі політичної комунікації: інформаційно-комунікаційна функція, презентативна функція (представлення політичної структури або політика), агітаційно-мобілізаційна функція (залучення прихильників), дискусійна функція (форум), функція громадської приймальні, рекламна функція (забезпечення зв'язків із громадськістю під час виборчих кампаній), функція політичної соціалізації.

Можна зробити висновок, що в Україні в цілому спостерігається позитивна динаміка розвитку Інтернету. Процес зростання кількості Інтернет-користувачів підтримується, насамперед, факторами соціально-економічного характеру: розвитком системи освіти, рівнем доходів, структурою витрат і рівнем зайнятості населення, рівнем розвитку інформаційних технологій. Регіональна структура Інтернет-користувачів в Україні показує, що більшість з них зосереджена у великих містах. Практично не охоплені новими технологіями малі міста й сільські райони, оскільки там важко очікувати швидкої фінансової віддачі.

Аналіз використання Інтернету у виборчих кампаніях в Україні показав, що з кожною наступною виборчою кампанією органи державної влади, політики, політичні партії й рухи все більш активно використовують Інтернет-технології. З огляду на безперервне зростання числа Інтернет-користувачів, ця тенденція збережеться і в майбутньому. Проте є деякі проблеми, пов'язані з використанням виборчих Інтернет-технологій. Відсутня правова регламентація Інтернет-технологій. Можливості Інтернету використовуються не повною мірою.

Дослідження показало, що Інтернет, як і будь-яка інша система, має свої позитивні й негативні сторони, а тому не може оцінюватися однозначно. Безперечно те, що Інтернет впливає на суспільство, у тому числі й на політичні відносини.

Основні положення дисертації викладені в таких публікаціях

1. Маліс О. Інтернет як новий політичний феномен // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. Вип. 12. К., 2008. С. 250-259.

2. Маліс О. Молодь як користувач і творець інформаційного суспільства // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. Вип. 14. К., 2008. С. 125-129.

3. Маліс О. Тема політичного Інтернету в дослідженнях вітчизняних і зарубіжних учених // Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Серія «Питання політології». Збірник наукових праць. Вип.12. Х., 2008. С. 116-122.

4. Маліс О. Особливості застосування Інтернету у виборчих кампаніях // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. Спецвипуск. К., 2008. С. 336-345.

5. Маліс О. Політичний сайт як посередник між суб'єктами політики та суспільством // Віче. Журнал Верховної Ради України. 2008. № 20. С. 27-28.

АНОТАЦІЯ

Маліс О. В. Розвиток Інтернету як комунікативного засобу та його вплив на діяльність суб'єктів політичного процесу в Україні. - Рукопис (225 с.).

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02 - політичні інститути та процеси. - Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Київ, 2008.

Вперше у вітчизняній політичній науці в рамках єдиного комплексного й цілісного дослідження здійснено спробу системного аналізу українського політичного сегмента Інтернету.

Доведено, що Інтернет - це потужний інформаційно-пропагандистський засіб ведення політичної діяльності, який фактично поєднує функції телебачення й друкованих видань.

Показано, що специфіка політичного Інтернету полягає в активності споживача політичної інформації.

Виявлено, що стрімкий розвиток українського політичного сегмента Інтернету зумовлений, по-перше, раціонально немотивованим прагненням політиків прилучитися до Інтернету як до явища інформаційного суспільства та символу прогресу; по-друге, функціональним підходом до мережевого середовища.

Аргументовано, що найбільш сучасною й затребуваною формою політичної комунікації мережі є політичні Інтернет-сайти, що володіють унікальними можливостями для публічної комунікації суб'єктів політики. Проаналізовано політичні тексти, розміщені на сайтах провідних політичних партій і блоків.

Обґрунтовано, що мережеве співтовариство слабко інтегроване в реальну політичну систему. Показано, що політична складова українського сегмента Інтернету розвинена значно слабше від інформаційної.

Доведено, що поява досконаліших технологій, що полегшують включення громадян у політику, ще не привела ні до прямого мережевого представництва інтересів, ні до помітного розвитку кібердемократії в українському суспільстві

Ключові слова: Інтернет, інформаційні можливості Мережі, політичний Інтернет, політичний сайт, мережеві ЗМІ, політична комунікація, джерела політичної інформації, мережеве співтовариство.

АННОТАЦИЯ

Малис А.В. Развитие Интернета как коммуникативного средства и его влияние на деятельность субъектов политического процесса в Украине. - Рукопись (225 c.).

Диссертация на соискание научной степени кандидата политических наук по специальности 23.00.02 - политические институты и процессы. - Институт государства и права им. В.М. Корецкого НАН Украины, Киев, 2008.

Впервые в отечественной политологической науке в рамках единого комплексного и целостного исследования осуществлена попытка системного политологического анализа украинского политического Интернета.

Доказано, что Интернет - это мощное информационно-пропагандистское средство ведения политической деятельности, фактически совмещающие функции телевидения и печатных изданий.

Обосновано, что специфика политического Интернета состоит в активности потребителя политической информации. В отличие от традиционных СМИ, Интернет предполагает не пассивное восприятие политической информации, а ее получение по определенному запросу.

Выявлено, что стремительное развитие украинского политического сегмента Интернета обусловлено, во-первых, рационально немотивированным стремлением политиков приобщиться к Интернету как явлению информационного общества, воспринимаемого в качестве символа прогресса; во-вторых, функциональным подходом к сетевой среде. Многие политические партии и политики, ранее использовавшие для связей с общественностью традиционные СМИ, признали Интернет эффективным средством коммуникации.

Аргументировано, что наиболее современной и востребованной формой политической коммуникации сети являются политические Интернет-сайты, обладающие уникальными возможностями для публичной коммуникации субъектов политики. Выявлено, что только интерактивный сайт способен стать эффективным средством коммуникации между субъектами политики и обществом.

Проанализированы политические тексты, размещенные на сайтах ведущих политических партий и блоков. Выявлено, что они направлены на решение следующих задач: привлечение внимания, идеологическая функция (видение ситуации: какие проблемы надо решать и пути решения проблем); убеждение аудитории в правильности поставленных проблем и предложенных путей их решений; мобилизация аудитории на поддержку предложений автора.

Обосновано, что сетевое сообщество слабо интегрировано в реальную политическую систему.

Показано, что политическая составляющая украинского сегмента Интернета развита значительно слабее информационного. Она состоит из скопления отдельных ресурсов, значительная часть которых является либо онлайновыми представительствами оффлайновых структур и акторов, либо временными проектами, ориентированными на решение преимущественно оффлайновых задач.

Доведено, что появление более совершенных технологий, облегчающих включение граждан в политику, пока еще привело ни к прямому сетевому представительству интересов, ни к заметному развитию кибердемократии в украинском обществе. Элементы онлайновой демократии и электронного правительства используются сегодня главным образом для создания рекламного облика отдельных структур власти.

Обосновано, что в настоящий момент нет оснований говорить не только о каком-либо политическом влиянии украинских пользователей Сети как особой социальной группы, но даже о значимом интересе к политике с их стороны.

Ключевые слова: Интернет, информационные возможности Сети, политический Интернет, политический сайт, сетевые СМИ, политическая коммуникация, источники политической информации, сетевое сообщество.

SUMMARY

Malis A.V. The political Internet and its role in the individuals' activities of modern political process in Ukraine. - The Manuscript.

...