Інституціоналізація громадянського суспільства в умовах політичної модернізації в сучасній Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ВОЛОДИМИРА ДАЛЯ

ІНСТИТУЦІОНАЛІЗАЦІЯ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В УМОВАХ ПОЛІТИЧНОЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ

Спеціальність 23.00.02 - політичні інститути та процеси

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

МИХАЙЛОВСЬКА ОКСАНА ГЕОРГІЇВНА

УДК 321.6/8:061.2 (477)

Луганськ - 2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі політології Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор політичних наук, професор

ЩЕДРОВА Галина Петрівна,

Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля, проректор з науково-педагогічної, виховної і соціальної роботи

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор

РУДИЧ Фелікс Михайлович,

Інститут політичних і етнонаціональних досліджень імені І.Ф. Кураса НАН України, завідувач відділу теоретичних і прикладних проблем політології

кандидат політичних наук, доцент

АРХІПОВ Валерій Іванович,

помічник Міністра відділу регіонального контролю Управління моніторингу дотримання прав людини в діяльності органів внутрішніх справ Апарату Міністра

Міністерства внутрішніх справ України

Захист відбудеться 06.03. 2009 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 29.051.09 у Східноукраїнському національному університеті імені Володимира Даля за адресою: 91034, м. Луганськ, кв. Молодіжний, 20 а, Музей історії та досягнень університету (1-й корпус)

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля за адресою: 91034, м. Луганськ, кв. Молодіжний, 20 а.

Автореферат розісланий 03.02. 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

доктор політичних наук О.В. НОВАКОВА

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Сучасне українське суспільство переживає процес системної модернізації, що охоплює всі сфери суспільно-політичного життя, його інститути, норми, цінності. Масштаб та глибина перетворень породжують багато проблем у функціонуванні політичної системи, зокрема, сформувалася невизначеність та підвищена конфліктність політичного розвитку. Успішне вирішення завдань модернізації можливе лише за активної участі інституціоналізованого громадянського суспільства. Тільки воно здатне надати модернізаційним перетворенням органічного характеру, залучити до їх здійснення потенціал самоорганізації суспільства.

Аналіз політичної ситуації в Україні дозволяє зробити висновок про наявність суттєвих розбіжностей між формальною інституціоналізацією та реальною дієздатністю громадянського суспільства, його можливостями контролювати і впливати на процес вироблення і прийняття політичних рішень. Вирішення цієї проблеми актуалізує необхідність комплексного наукового дослідження сутності та специфіки інституціоналізації громадянського суспільства, визначення її етапів, виявлення основних напрямів перетворення формальних громадянських інститутів на активних суб'єктів політичної модернізації українського суспільства.

Розвиток функціональності та дієздатності інститутів громадянського суспільства потребує збільшення їх автономії, згуртованості, адаптованості до суспільних змін, появи нових потреб та інтересів. Відсутність власного досвіду й таких позитивних умов, як сформована правова держава і розвинена громадянська культура, значно ускладнюють даний процес. У цьому зв'язку дослідження інституціоналізації громадянського суспільства в межах українського модернізаційного процесу набуває додаткової актуалізації.

Важливість теми підтверджується увагою як зарубіжних, так і вітчизняних науковців до дослідження проблем теорії громадянського суспільства, його взаємодії з державою. Достатньо повно розглянуті аспекти становлення громадянського суспільства, створення державою відповідних умов розвитку та пошуку ефективних механізмів взаємодії. Разом із цим, існує потреба дослідження громадянського суспільства на новому, інституціональному рівні, створення цілісної картини формування, структурування та функціонування системи інститутів громадянського суспільства в сучасній Україні.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тему даного дисертаційного дослідження затверджено Вченою радою Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля. Дисертація виконана в рамках держбюджетної теми «Теоретична модель розвитку громадянського суспільства в контексті сучасних модернізаційних процесів політичної системи України» (ДН - 49 - 07) кафедри політології Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля.

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є формулювання основних напрямів подальшого розвитку інститутів громадянського суспільства на ґрунті аналізу сутності та механізмів його інституціоналізації як складової політичної модернізації в сучасній Україні.

Реалізація поставленої мети зумовила необхідність розв'язання наступних завдань:

- розкрити теоретико-методологічні засади дослідження інституціоналізації громадянського суспільства;

- визначити сутність інституціоналізації громадянського суспільства;

- з'ясувати роль інститутів громадянського суспільства у забезпеченні політичної модернізації в Україні;

- розкрити специфіку здійснення інституціоналізації громадянського суспільства та виявити основні етапи інституціональних змін в умовах політичної модернізації;

- проаналізувати інституціональні деформації в процесі розвитку громадянського суспільства;

- визначити шляхи подальшого розвитку інститутів громадянського суспільства в сучасній Україні.

Об'єктом дослідження є процес становлення інституціоналізованих форм громадянського суспільства в умовах політичної модернізації в Україні.

Предметом є специфіка функціонування інститутів громадянського суспільства як складової політичної модернізації в сучасній Україні.

Методи дослідження. Для вирішення поставлених мети і завдань у роботі був використаний комплекс методів наукового пошуку. Виходячи з особливостей теми, в основу дослідження було покладено інституціональний підхід. Він дозволив вивчити механізми нормативного регулювання діяльності суб'єктів політичного процесу, їх функцій в контексті інститутів громадянського суспільства. Також за його допомогою було виявлено формальні та сутнісні ознаки громадянських структур, специфіку їх діяльності в умовах політичної модернізації.

Застосування гносеологічного та критико-діалектичного підходів дало змогу сформулювати основні концептуальні засади щодо сутності інституціоналізації громадянського суспільства, його структури та механізмів у поступовому розвитку.

Використовуючи синергетичний підхід, було виявлено закономірний вплив політичної модернізації на самоорганізацію та саморозвиток інститутів досліджуваного феномену. Одним із критеріїв самоорганізаціі інститутів є відповідність складності системи її функціям. Тому, у поєднанні з синергетичним підходом, було застосовано структурно-функціональний метод, який сприяв вивченню функціональних залежностей інститутів громадянського суспільства, а також системний -- для декомпозиції громадянського суспільства на ряд підсистем та їх ієрархічного структурування.

Для уточнення досліджуваних понять та виділення основних етапів інституціональних змін використано термінологічний та історичний методи. Аналіз прикладних аспектів становлення громадянських інститутів був здійснений на основі застосування емпіричних методів аналізу документів, вторинного соціологічного аналізу тощо.

Наукова новизна результатів дисертаційного дослідження визначається комплексним аналізом інституціоналізації громадянського суспільства в умовах політичної модернізації сучасної України.

Наукова новизна конкретизується в наступних положеннях:

- уточнено визначення поняття «інститут громадянського суспільства» як сталої форми самоорганізації громадян, пов'язаної з реалізацією власних спільних інтересів та задоволенням зростаючих потреб в економічній, соціальній, політичній, культурній сферах, яка характеризується автономією по відношенню до держави та адаптованістю до суспільного середовища;

- визначено сутність та зміст інституціоналізації громадянського суспільства як процесу, що визначається розвитком кількісних і якісних ознак у формуванні інститутів, соціально-політичною мобілізацією та громадянською участю щодо реалізації їх специфічних функцій, зокрема, поширенням демократичних цінностей і норм;

- встановлено, що формування інституціоналізованого громадянського суспільства є визначальною ознакою та однією з основних цілей політичної модернізації; взаємозв'язок цих процесів детермінує забезпечення стабільності політичного життя та його позитивний динамічний розвиток;

- запропоновано авторське визначення основних етапів інституціональних змін громадянського суспільства в сучасній Україні. Перший етап (1985-1996 рр.) становить собою первинну інституціоналізацію. Другий етап (1996-2004 рр.) визначений формуванням інституціональної стабільності. На третьому етапі -- (з 2004 ріку і по цей час) триває формування функціональної дієздатності громадянського суспільства;

- встановлено, що громадянське суспільство в Україні набуло формальної інституціоналізації, хоча є ще слабко структурованим, неорганізованим порівняно з державою, нездатним до самостійного виконання основних функцій -- адаптації, ціледосягнення, відтворення, інтеграції, що дозволяє визначити його як організаційно представлене, але функціонально неефективне. Відносини держави і громадянського суспільства визначаються як нерівноправне партнерство;

- обґрунтовано, що за невизначеності цілей та відсутності необхідної інтеграції інститутів громадянського суспільства в політичну та соціокультурну структуру суспільства, їх діяльність набуває дисфункціонального характеру, інституціональних деформацій. Проявами їх є криза довіри у відносинах між державою та інститутами громадянського суспільства, державою і громадянами; унеможливлення забезпечення демократичної участі та представництва інтересів, відсутність зворотного зв'язку між державними інститутами і громадськістю;

- доведено, що роль громадянського суспільства в процесі політичної модернізації забезпечується завдяки задіянню механізмів громадянського контролю. Найважливіші з них -- громадський моніторинг, діяльність громадських рад, громадські слухання, які потребують чіткої інституціоналізації;

- розроблено основні напрями подальшого розвитку інститутів громадянського суспільства, що сприятиме оптимізації інституціоналізації та вдосконаленню механізмів децентралізації державної влади. Головними напрямами визначено надання інститутам громадянського суспільства права законодавчої ініціативи, запровадження принципу субсидіарності та активізація участі громадян у процесі вироблення і прийняття політичних рішень завдяки формуванню громадянської культури.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані в дисертації положення дають можливість розширити теоретико-методологічні уявлення про процес становлення й формування інститутів громадянського суспільства в умовах політичної модернізації та можуть бути використані в розробці концептуальних засад стратегії розвитку громадянського суспільства в сучасній Україні. Матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані для забезпечення навчального процесу в системі підготовки фахівців із політології.

Особистий внесок здобувача. Постановка і вирішення всього комплексу завдань даної дисертації здійснені самостійно. За темою дослідження автором одноосібно підготовлено сім наукових праць, які опубліковані у фахових виданнях.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертаційної роботи оприлюднювалися на засіданнях кафедри політології Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля, науково-практичній конференції з проблем вищої освіти «Університет і регіон» (жовтень 2005 р., м. Луганськ); Міжнародній науковій конференції «Еліти і цивілізаційні процеси формування націй» (березень 2006 р., м. Київ); І Міжнародній науково-практичній конференції «Наука і технології: крок у майбутнє - 2006» (березень 2006 р., м. Дніпропетровськ); ІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Дні науки - 2006» (квітень 2006 р., м. Дніпропетровськ); І та ІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції «Модернізація політичної системи України: стан та перспективи розвитку» (жовтень 2007 р., 2008 р., м. Луганськ); Міжнародній науково-практичній конференції «Інтелігенція та її роль у пошуках громадянської згоди в умовах суспільства перехідного періоду» (травень 2008 р., м. Сімферополь).

Публікації. Основні положення та висновки дисертації опубліковані автором у 13 наукових працях, сім із яких -- у фахових виданнях з політичних наук.

Структура дисертації складається зі вступу, трьох розділів, кожен із яких містить по три підрозділи, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 231 сторінку, в тому числі список використаних джерел на 33 сторінках (328 найменувань).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, характеризуються теоретико-методологічні основи, формулюються мета і завдання роботи, об'єкт і предмет, визначається наукова новизна та практичне значення результатів дослідження, наводяться дані про апробацію, публікації і структуру роботи.

У першому розділі «Теоретико-методологічні засади вивчення інституціоналізації громадянського суспільства» розглядаються основні підходи до проблеми дослідження громадянського суспільства, сучасні інтерпретації категорії «громадянське суспільство» через інституційний вимір та формулюються теоретико-методологічні засади дослідження.

У першому підрозділі «Теоретичні підвалини та джерельна база дослідження» здійснено аналіз та систематизацію точок зору і концепцій сутності громадянського суспільства. Приділено увагу визначенню дисциплінарної приналежності концепту громадянського суспільства; змістовним розходженням в його тлумаченні; розумінню громадянського суспільства як позадержавної сфери. Акцентована увага на формуванні «змішаної» моделі громадянського суспільства; політико-антропологічному підході, який надає особливого значення свідомості та почуттям індивіда, усвідомленню ним публічної політики та своєї ролі в політичному житті. Практично-прикладний підхід суттєво доповнює теорію та передбачає вивчення технологічного рішення проблем; інтегральний -- створення комплексної теорії громадянського суспільства.

Праці українських учених ми умовно розподілили на чотири напрями, що дало змогу ґрунтовно підійти до проблеми дослідження інституціоналізації громадянського суспільства і виокремити аспекти, які є недостатньо розробленими і потребують наукового уточнення.

До першого напряму робіт віднесено ті, в яких розробляється методологічний апарат дослідження громадянського суспільства, його сутність, структура, форми функціонування. До другого -- роботи з аналізу діалектики взаємодії громадянського суспільства і держави, їх співвідношення та механізмів взаємодії. Третій напрям складають дослідження процесів становлення громадянського суспільства, політичної модернізації, демократизації в контексті посткомуністичних трансформацій. До четвертого напряму робіт віднесли ті, в яких досліджуються власне інститути громадянського суспільства.

Витоки наукових поглядів про державу і суспільство представлені в політичних ученнях Арістотеля, Платона, Цицерона. Проблеми співвідношення свободи, права, обов'язку, моралі, власності громадянина і держави проаналізовані завдяки працям видатних мислителів минулого: Т. Гоббса, Дж. Локка, Ш. Монтеск'є, Ж.-Ж. Руссо, Г.-В. Гегеля, А. де Токвіля. Громадянським суспільством вони вважали відносно вільне суспільне життя поза державним наглядом.

Проблематику громадянського суспільства ефективно і послідовно розробляють західні дослідники -- Дж. Александер, А. Арато, Е. Геллнер, Р. Дарендорф, Дж. Кін, Д. Коген, Дж. Л. Коен, І. Шапіро, Ф. Шміттер та інші. Значний внесок у розробку концепту громадянського суспільства зробили російські дослідники -- В. Варивдін, В. Вітюк, К. Гаджиєв, Ю. Резнік, О. Ільїн, О. Кочетков, С. Перегудов та інші.

Аналіз наукової літератури з проблем розвитку громадянського суспільства показує, що дана проблематика достатньо активно досліджується вітчизняними науковцями. Загальнотеоретичні проблеми розвитку концепції громадянського суспільства, розробка проблем сутності, структури, функцій досліджуваного феномену відображені в працях В. Баркова, С. Кириченка, А. Колодій, М. Михальченка, Ф. Рудича, В. Ребкало, М. Рябчука, Г. Щедрової та інших.

Ґрунтовна розробка окремих аспектів дослідження проблем та перспектив розвитку інститутів громадянського суспільства міститься в працях В. Архіпова, О. Бабкіної, В. Бурдяк, В. Войналовича, О. Голобуцького, В. Горбатенка, М. Головатого, О. Дергачова, Г. Зеленько, І. Кресіної, Л. Кочубей, А. Некряч, О. Новакової, М. Обушного, Н. Паніної, В. Полохало, М. Примуша, Т. Татаренко, В. Цвиха, О. Чемшита, Ю. Шведи, В. Шинкарука, Ю. Шемшученка та інших учених.

Таким чином, більшість дослідників приділяють увагу визначенню сутності та ролі громадянського суспільства, в той же час проблеми інституціонального розвитку, інтеграції інститутів громадянського суспільства в політичну та соціокультурну структуру залишаються мало розробленими та потребують подальшого наукового розвитку.

У другому підрозділі «Сутність інституціоналізації громадянського суспільства» на основі загального аналізу поняття «інституціоналізація», яке стало частіше вживатися в політичній науці, здійснено теоретичне обґрунтування інституціонального змісту громадянського суспільства. Шляхом з'ясування змісту понять «організація», «інститут» та «інституція», які регулюють, стабілізують суспільно-політичні відносини, встановлюють і закріплюють певний порядок у суспільстві, уточнено структуру інституту громадянського суспільства. Ззовні він виглядає як сукупність осіб, які мають мету, володіють матеріальними засобами та здійснюють певні функції. Змістовно інститут становить сукупність різних соціально-політичних орієнтацій та соціальних ролей.

Проведений у роботі аналіз наукових праць Г. Дилигенського, Ю. Резніка, М. Кармазіної дозволив запропонувати визначення поняття «інститут громадянського суспільства» як специфічної форми самоорганізації громадян, що характеризується автономією по відношенню до держави та адаптованістю до суспільного середовища.

Дослідження ґрунтувалося на розумінні інституціоналізації як процесу визначення і оформлення організаційних, правових та інших структур для задоволення суспільних потреб. Виходячи з цього, інституціоналізація громадянського суспільства визначена як процес, що характеризується розвитком кількісних і якісних ознак у формуванні інститутів, соціально-політичною мобілізацією та громадянською участю щодо реалізації їх специфічних функцій, зокрема, поширенням демократичних цінностей і норм тощо.

Проаналізовано умови інституціоналізації громадянського суспільства, яка відбувається у певному навколишньому середовищі. Авторка поділяє визначення інституціонального середовища як комплексу взаємодії між окремими особами та інститутами, але вважає його дещо обмеженим. Тому, в роботі репрезентовано власний підхід щодо формулювання сутності інституціонального середовища, як сукупності всіх соціально-політичних інститутів суспільства, які взаємодіють з громадянськими структурами. Інституціональне поле є частиною навколишнього середовища громадянських структур, яке безпосередньо формує основні параметри їх діяльності та функціонування.

Конкретну форму інституціоналізація набуває, коли закріплюється правовий та організаційний статус, тобто формулюються цілі та функції, впорядковується внутрішня організаційна структура інститутів. Чинниками, які визначають ступінь та характер інституціоналізації громадянського суспільства є такі параметри, як кількість інститутів, що виникають у громадянському суспільстві, та умови їх утворення. Ефективність, у свою чергу, залежить від підтримки суспільством громадських організацій і процедур, від рівня їх інституціоналізації. На основі цього підходу вибудовується подальша логіка дослідження.

У третьому підрозділі «Методологічна основа дослідження», здійснюючи аналіз сутності та механізму інституціоналізації громадянського суспільства як складової політичної модернізації в сучасній Україні, застосовано комплексну методику, що охоплює філософські, загальнонаукові й спеціальні підходи та методи досліджень.

Продуктивність інституціонального підходу до дослідження проблем суспільної взаємодії визначається його увагою до якісних змін соціальної структури та зростаючої динаміки політичного розвитку суспільства. Він дозволив здійснити вивчення системної організації й механізмів нормативного регулювання суб'єктів політичного процесу в контексті інституціональних змін.

Аналізуючи сутність та механізм інституціоналізації громадянського суспільства за допомогою критико-діалектичного методу, авторка визначає його поступовість, здійснює критичний аналіз процесу формування та ймовірних змін досліджуваного феномену. Це дало змогу сформулювати основні напрями розвитку інститутів громадянського суспільства. З'ясовано, що ефективність політичної модернізації обумовлюється принципами управління складними системами, зокрема, й інституціоналізацією.

За допомогою термінологічного методу конкретизовані поняття «інститут громадянського суспільства», «інституціоналізація громадянського суспільства», «інституціональне середовище», «інституціональне поле».

Історичний метод застосовано для визначення сутності та особливостей етапів громадянської інституціоналізації українського суспільства. Дослідження сутності складної динаміки інституціоналізації здійснено на основі системного методу, який дав змогу виокремити ряд істотних ознак інституту громадянського суспільства та надати йому якісну характеристику.

При визначенні функціональної природи громадянських інститутів та виявленні інституціональних деформацій було використано структурно-функціональний метод. У роботі застосовані емпіричні дослідницькі методи, які охоплюють використання статистики, насамперед, електоральної, аналіз документів тощо. Також використано традиційні методи теоретичного та емпіричного дослідження, як абстрагування, аналіз і синтез, індукція і дедукція, порівняння.

Другий розділ «Інституціоналізація громадянського суспільства в контексті політичної модернізації в сучасній Україні» присвячено аналізу взаємозв'язків та функціональних взаємовпливів процесів політичної модернізації та інституціоналізації громадянського суспільства.

У першому підрозділі «Специфіка здійснення інституціоналізації громадянського суспільства в умовах політичної модернізації» проаналізована категорія «модернізація», зроблено висновок щодо диференціації самого поняття в ході розвитку теорій модерна. У рамках сучасної концепції виділяють два історичних типи модернізації -- первинну й вторинну; деякі дослідники вважають необхідним увести новий термін «навздогінна модернізація» для визначення специфіки неорганічної моделі.

Теоретичне і практичне обґрунтування процесів модернізації знаходять своє відображення як у працях зарубіжних дослідників: Г. Алмонда, С. Верби, Л. Пайя, С. Хантингтона, В. Цапфа, С. Ейзенштадта, так і українських науковців -- Є. Головахи, В. Горбатенка, Г. Зеленько, М. Михальченка, О. Новакової, Ф. Рудича та інших.

Проведений аналіз дозволив визначити сутнісний зв'язок процесів модернізації та формування інституціоналізованого громадянського суспільства. Саме організована, спеціалізована та диференційована участь громадян в політичному процесі може забезпечити успіх модернізаційних перетворень, здійснити реалізацію на практиці програм та ініціатив політичної влади. Особливої ваги роль інститутів громадянського суспільства набуває в умовах «навздогінної модернізації», для якої характерні слабкість політичної еліти та аморфність державних структур.

У роботі виділені особливості формування та розвитку громадянського суспільства як у цілому, так і окремих його інститутів у ході модернізаційних процесів. Визначено, що інституціоналізація громадянського суспільства є результатом ускладнення та диференціації соціально-політичної системи. Дієздатні інститути громадянського суспільства представляють собою ефективний механізм, який дозволяє оптимізувати процеси, що відбуваються у політичній системі, підвищити її стійкість та адаптаційні можливості.

На підставі систематизації та узагальнення даних наукової літератури та емпіричного матеріалу, авторка здійснила характеристику сучасного стану громадянського суспільства в Україні. Зокрема, визначено, що розвиток громадянських структур характеризується амбівалентністю, тобто одночасно має модернізаційні та антимодернізаційні тенденції. Перша з них виявляється у залученні до політичного життя різноманітних соціальних груп населення, друга - в авторитарних методах діяльності та менталітеті політичної еліти.

У другому підрозділі «Основні етапи інституціональних змін» запропоновано авторське визначення основних етапів інституціональних змін громадянського суспільства в сучасній Україні. І етап (1985-1996 рр.) -- первинна інституціоналізація. ІІ етап (1996-2004 рр.) -- формування інституціональної стабільності. ІІІ етап (з 2004 ріку і по цей час) -- формування функціональної дієздатності громадянського суспільства.

Перший етап (1985-1996 рр.) -- характеризується виникненням ідеологічного гасла демократичних змін через втілення ідеї громадянського суспільства, початком формування громадської думки щодо спільних нагальних інтересів, виникненням потреби в їх реалізації та захисті через створення асоціацій, об'єднань, спілок, кооперативів. У межах цього періоду було виділено два підетапи: перший -- сприйняття ідеї громадянського суспільства, час «так званого романтизму», який характеризується очікуванням швидкого створення «держави добробуту» і громадянського суспільства з високим рівнем життя, активною участю в політиці. Другий підетап характеризується інституціональною невизначеністю та нестабільністю. Зі зміною політичного режиму починається поступова трансформація політичної системи, що ускладнюється відсутністю нормативно-правової бази, стагнаційними процесами в економіці, девальвацією цінностей. Наслідком цього стало призупинення процесу зростання кількості інститутів громадянського суспільства в соціальній та культурній сферах.

На другому етапі (1996-2004 рр.) виокремлено також два підетапи. Перший -- активне законодавче закріплення інституціонального поля громадянського суспільства. Він характеризується високими темпами законотворчості щодо врегулювання відносин у політичній, економічній, соціальній, духовній сферах. Другий підетап починається з прийняття Закону України «Про основи національної безпеки України» (19.06.2003 р.), в якому вперше визначається громадянське суспільство як інститут, а його розвиток ухвалюється стратегічним пріоритетом державної політики.

На третьому етапі сформувалося протиріччя між зростаючою активністю громадян та реальним впливом інститутів громадянського суспільства на перебіг політичного процесу. Мобілізація громадян випереджає інституціоналізацію, що виступає джерелом підвищеної конфліктності та нестабільності політичної ситуації в Україні.

Виходячи з предмету дослідження, розглянуто взаємодію інститутів громадянського суспільства з державою як інституціональним середовищем. Одним із факторів ефективності політичної модернізації визначено створення багаторівневої системи відносин між органами державної влади та інститутами громадянського суспільства. Зроблено аналіз практичного досвіду взаємодії держави та інститутів громадянського суспільства, що є одним із етапів інституціоналізації останнього й виділено основні проблеми, що знижують її ефективність. По-перше, відсутність достатньої нормативно-правової бази, яка регламентує діяльність інститутів громадянського суспільства, а також роль держави як посередника в розв'язанні конфліктних ситуацій у громадянському суспільстві. По-друге, низький рівень довіри з боку громадян до інститутів громадянського суспільства; слабка взаємодія з представниками місцевої влади, відносно невисокий рівень конкурентності, відсутність чіткого розподілу сфер впливу.

Подолання визначених проблем та створення постійно діючих механізмів взаємодії та форм функціональної співпраці держави й інститутів громадянського суспільства є одним із етапів інституціоналізації останнього, яка є необхідним чинником модернізації держави.

У третьому підрозділі «Інституціональні деформації розвитку громадянського суспільства» проаналізовано умови діяльності інститутів громадянського суспільства та причини, які породжують їх дисфункціональний характер, тобто порушення взаємодії зовнішнього середовища й інституту громадянського суспільства з реалізації головної функції останнього -- задоволення конкретних суспільно-політичних потреб.

Авторка надає визначення інституціональної деформації, як інституціональної форми, що не відповідає функціональній природі інститутів і деструктивно впливає на інституціональну систему в цілому. У роботі здійснено аналіз чинників інституціональних деформацій в процесі розвитку громадянського суспільства. Серед них виділено: залежність неурядових організацій від західних донорів, низький фаховий рівень значної частини неурядових організацій, штучна політизація неурядових організацій, перетворення їх на маріонеток «зовнішнього впливу».

На базі цього визначені принципи та напрями формування в Україні стабільної основи відносин політичної влади і структур громадянського суспільства. Зокрема, підкреслена необхідність розширення функцій інститутів громадянського суспільства в сфері прийняття та реалізації політичних рішень, розвитку законодавчої бази, яка б трансформувала декларативні положення у зрозумілі документи; вирішення проблем відносин організацій громадянського суспільства і структур та осіб, що їх фінансують.

У третьому розділі «Основні напрями розвитку інститутів громадянського суспільства» наголошується на необхідності поєднання зусиль держави, інших політичних інститутів та широкої громадськості для створення ефективної державної політики, що вимагає вироблення теоретичних підвалин розвитку інститутів громадянського суспільства.

У першому підрозділі «Становлення інститутів громадянського суспільства як суб'єкта законодавчої ініціативи» зазначено, що в сучасному світі порівняно новим елементом у стосунках між державним і громадським секторами стало прийняття та впровадження спільних політичних рішень органами влади та неурядовими організаціями щодо їх співпраці.

Важливе значення для подальшого розвитку громадянського суспільства в його інституціональній формі має збалансоване функціонування безпосередньої та представницької демократії. У роботі зроблено висновок про формування в сучасній Україні своєрідної кризи представницької демократії, яка виявляється в зниженні легітимності влади, невизначеності владних повноважень, неконструктивності роботи парламенту. На основі аналізу соціологічних даних авторка визначає, що сучасний етап демократичних трансформацій в Україні потребує посилення механізмів безпосередньої участі громадян у суспільно-політичних процесах. Особливо важливою виступає роль інститутів громадянського суспільства, які можуть створити своєрідний баланс між прямою та представницькою демократією, унеможливити небажане переважання, з одного боку, стихійної безладності, з іншого -- безвідповідального маніпулювання та ігнорування інтересів громадян.

У дисертації доведено, що для оптимізації участі громадян в законотворчому процесі доцільно було б надати інститутам громадянського суспільства, як організованій формі громадянської участі, права виступати суб'єктом законодавчої ініціативи. Тому що в умовах недостатньої сформованості рис громадянської культури кожному окремому громадянину без підтримки організації однодумців складно реалізувати свої права та захистити свої інтереси.

Інститути громадянського суспільства в Україні виявляють свою здатність активно впливати на формування політики у сфері законотворчості. До прикладів такої участі можна віднести традиційну практику залучення неурядових експертів до підготовки щорічних послань Президента України тощо.

Важливим завданням державної політики в процесі підвищення ефективності політичної системи і стратегічною метою інституціоналізації громадянського суспільства є удосконалення механізмів прямої демократії. Звернення до реалізації механізмів прямої демократії має бути чітко внормованим, оскільки залучення широких верств населення до вирішення певних суспільно-політичних проблем може мати небезпечні наслідки для стабільності політичної системи, особливо, у випадку маніпуляцій громадською думкою та діями з боку зацікавлених сил для отримання певних політичних переваг.

Саме інститути громадянського суспільства, з огляду на наявність у них організаційного ресурсу та практичного досвіду, здатні ефективно врівноважити тенденції прямої та представницької демократії в українському державотворенні, активно сприяти подоланню кризи представництва та виробленню реальної демократичної політики органами влади.

На сучасному етапі політичних трансформацій становлення інститутів громадянського суспільства як рівноправних суб'єктів законодавчої ініціативи є актуальним інструментом впливу населення з метою посилення контролю за діяльністю органів влади у міжвиборчий період, забезпечення реальної участі у прийнятті важливих суспільно-політичних рішень.

Зміст другого підрозділу «Удосконалення механізму розподілу повноважень між державою та інститутами громадянського суспільства» містить аналіз взаємовідносин між державою та інститутами громадянського суспільства на сучасному етапі.

Важливим напрямом стратегії подальшого розвитку інститутів громадянського суспільства є створення механізмів розподілу повноважень між політичними інститутами та громадянським суспільством. Природна сутність інститутів громадянського суспільства зводиться до децентралізації влади і наявності дійових механізмів реалізації інтересів громадян та захисту їх прав.

Першочерговим завданням політичної модернізації в Україні сьогодні стає модернізація державних інститутів. Тому має бути створена концепція ефективної взаємодії на горизонтальному і вертикальному рівнях усіх структур громадянського суспільства із чітко зорієнтованою діяльністю та функціями його інститутів.

Визначено, що провідним принципом формування демократичної, правової держави, ефективного розподілу повноважень між владою та інститутами громадянського суспільства в сучасній Україні має виступати принцип субсидіарності. Держава, яка дотримується цього принципу, гарантує своїм громадянам активну участь у місцевому та регіональному самоврядуванні, захист прав і свобод. У практичній площині ефективна система розподілу повноважень між державою та інститутами громадянського суспільства полягає в розробці програм, що націлені на удосконалення механізмів залучення населення до вирішення поточних справ, закріплення сфер, форм, видів і напрямів їхньої роботи за сучасних умов.

Таким чином, подальший інституціональний розвиток громадянського суспільства потребує поступового удосконалення механізму розподілу повноважень між державними та громадянськими інститутами через запровадження принципу субсидіарності та ресурсоспроможності.

Аналізуючи взаємодію між державою і громадянським суспільством, визначено, що між ними поки не сформувалися партнерські відносини, не відбулися інституціоналізація структур громадської участі та запровадження чітких процедур консультацій із громадськістю. Значною мірою громадяни відчужені від влади і не впливають на її дії. Тому, наступним напрямом розвитку інститутів громадянського суспільства є формування громадянської культури. Аналіз цього процесу є метою третього підрозділу «Формування громадянської культури українського суспільства». Дана проблема є однією з найважливіших як у теоретичному, так і в практичному відношенні. Адже формування громадянського суспільства, яке розглядається в якості основи демократії та вияву свободи, можливе лише за умови функціонування громадських інституцій та панування цінностей громадянської культури. Саме від змін у сфері культури, які зумовлюють становлення громадянського суспільства, залежить якість здійснюваних перетворень та їх стійкість. Формування громадянської культури -- це суперечливий і тривалий процес, але це ключ, який дає можливість запрацювати громадянському суспільству й демократії.

Аналіз реалій сучасного українського суспільства дозволяє стверджувати, що, по-перше, основний зміст громадянської культури повинен полягати в формуванні раціонального патріотизму, який ґрунтується на максимальному зближенні інтересів кожного громадянина та суспільства в цілому. По-друге, провідним засобом створення такої єдності загальнодержавних та особистих інтересів виступає залучення громадян до реальної, практичної участі в управлінні на всіх рівнях суспільно-політичного життя.

У роботі запропоновано систему заходів формування рис громадянської культури. Зокрема, підкреслено необхідність створювати механізми демократичної політичної свідомості, набуття громадянами досвіду та навичок активної політичної поведінки, подолання існуючої фрагментарності історичної пам'яті й становлення на цій основі громадянської політичної культури. Нагальною потребою стала розробка й прийняття довгострокової інформаційно-освітньої програми, яка б поєднала в собі елементи політичної, правової і моральної освіти. Пропонується створити відкритий універсальний реєстр громадських об'єднань на сайті Міністерства юстиції України.

У Висновках дисертаційної роботи сформульовані основні результати і підсумки, які були отримані в ході дослідження.

1. Проаналізовано різні підходи до розуміння концепту громадянського суспільства в роботах західних, російських і вітчизняних науковців, висвітлена ґенеза й сучасні інтерпретації категорії «громадянське суспільство» через інституціональний вимір. При визначенні структури та механізмів інституціоналізації громадянського суспільства авторка використовувала наступні категорії: «інституціоналізація громадянського суспільства», «інституціональне середовище», «інституціональне поле». Внесені пропозиції щодо збагачення змісту поняття «інститут громадянського суспільства» як специфічної форми самоорганізації громадян, що регулює процеси поза сферою діяльності держави через певні норми та правила.

2. Інституціоналізація громадянського суспільства в дослідженні визначена як процес, що характеризується розвитком кількісних і якісних ознак у формуванні інститутів, соціально-політичною мобілізацією та громадянською участю щодо реалізації їх специфічних функцій, зокрема, поширення демократичних цінностей і норм тощо.

3. Проведене дослідження дозволило виділити специфіку інституціонального розвитку громадянського суспільства в сучасній Україні. Зокрема, визначено, що на відміну від західних країн, де всі процеси були переважно поступовими й органічними, елементи громадянського суспільства, що виникають в Україні, значно більш фрагментарні, слабо збалансовані й у багатьох випадках страждають істотною амбівалентністю.

4. Інституціоналізація громадянського суспільства відбувається в рамках процесу модернізації, тобто комплексу соціальних, економічних, політичних, культурних, інтелектуальних трансформацій, які не просто ведуть до формування сучасного суспільства, на відміну від традиційного, але й означають удосконалення сучасного суспільства, його постійного творчого перетворення у відповідності з новими потребами та умовами. Особливість цих процесів пов'язана з так званою «навздогінною модернізацією», провідними суб'єктами якої виступають держава та політична еліта.

5. Визначені етапи інституціональних змін та їх особливості в українському суспільстві. Перший етап (1985-1996 рр.) -- первинна інституціоналізація. Другий етап (1996-2004 рр.) -- формування інституціональної стабільності. Третій етап (з 2004 року і по цей час) -- формування функціональної дієздатності громадянського суспільства. Здійснена етапізація показала наявність в суспільстві розбіжності між мобілізацією громадян та інституціоналізацією громадянських структур, що виступає постійним джерелом нестабільності та ускладнює модернізаційні процеси.

6. Дисертантка довела, що інститути громадянського суспільства є слабко структурованими, нездатними до самостійного виконання основних функцій. Це дозволило визначити їх організаційно представленими, але функціонально неефективними. Така ситуація пов'язана з інституціональними деформаціями, сутність яких полягає у структурних змінах або виникненні іншої, не властивої інституту, функції. Одним із проявів інституційних деформацій громадянського суспільства є криза довіри у відносинах між державою та інститутами громадянського суспільства, державою і громадянином.

7. У дисертації визначено характер сучасної моделі взаємодії інститутів громадянського суспільства і держави, який відповідає перехідному стану суспільно-політичної системи, та може бути визначений як нерівноправне партнерство. Аналіз практичного досвіду взаємодії держави та інституціоналізації громадянського суспільства дозволив виділити основні проблеми, що знижують її ефективність, та дійти висновку, що нерозвиненість структурування інститутів громадянського суспільства веде до послаблення їх суспільно-політичної активності та впливу на процеси прийняття політичних рішень.

8. Для поліпшення умов формування функціональної дієздатності громадянського суспільства та механізмів ефективної взаємодії його інститутів із державою сформульовано основні напрями подальшого розвитку інститутів громадянського суспільства. Зокрема, запропоновано наділити інститути громадянського суспільства правом законодавчої ініціативи, що дасть змогу ефективно врівноважити форми прямої та представницької демократії і активізувати залучення громадян до процесів формування й реалізації політичних рішень.

9. Актуалізовані процеси вдосконалення механізмів розподілу повноважень між державою та інститутами громадянського суспільства через запровадження принципу субсидіарності. Сутність цього принципу полягає в розподілі повноважень «знизу-догори», тобто дієздатна громада повинна передавати владним органам тільки ті функції, які знаходяться за межами її ресурсоспроможності та компетентності. Підвищення ролі інститутів громадянського суспільства забезпечується через необхідне зростання ефективної участі громадян на місцевому рівні, основними формами якої є діяльність територіальних громад, робота дорадчих структур -- громадських рад і колегій. Назріла необхідність створення постійнодіючого представницького форуму організацій громадянського суспільства, який може стати впливовим каталізатором його розвитку в Україні.

10. Політична модернізація в Україні має невизначений характер, оскільки демократична політична культура громадян залишається низькою. Формування громадянської культури є назрілою та необхідною умовою політичної модернізації, демократизації держави та інституціоналізації громадянського суспільства, що є шляхом до політичної стабільності держави.

Головні положення дисертаційного дослідження викладені в таких працях автора

інституціоналізація громадянський суспільство політичний

Основні праці

1. Михайловська О. Держава і розвиток інститутів громадянського суспільства // Політичний менеджмент. -- 2005. -- № 3 (12). -- С. 108-114.

2. Михайловська О. Інститути громадянського суспільства і формування ідеології модернізації в Україні // Політичний менеджмент. -- 2006. -- № 3 (18). -- С. 76-85.

3. Михайловська О. Політична модернізація, інститути громадянського суспільства та стратегія їх розвитку // Віче. -- 2006. -- № 13-14. -- С. 34-38.

4. Михайловська О. Роль політичної еліти у процесах інституціоналізації громадянського суспільства // Політичний менеджмент. Спеціальний випуск. -- 2006. -- С. 73-81.

5. Михайловська О. Специфіка становлення структурних елементів громадянського суспільства в Луганській області // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. -- Київ-Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П. Могили, 2006. -- Вип. 8. -- С. 14-20.

6. Михайловська О. Г. Інститути громадянського суспільства: до питання історіографії дослідження проблеми // Грані. -- 2006. -- № 5 (49). -- С. 95-102.

7. Михайловська О. Г. Інституційні деформації у процесі розвитку громадянського суспільства в Україні // Грані. -- 2008. -- № 4 (60). -- С. 160-165.

Додаткові праці

8. Михайловська О. Г. Історико-політологічні передумови формування інститутів громадянського суспільства в Україні // Вісник Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля. -- 2005. -- № 4 (86). -- С. 102-111.

9. Михайловська О. Г. Роль ідеологеми громадянського суспільства у формуванні духовності сучасної молоді // Матеріали ХІ науково-практичної конференції «Університет і регіон» -- Луганськ, 2005. -- С. 121-124.

10. Михайловська О. Г. Інституціональний вимір громадянського суспільства // Материалы І Международной научно-практической конференции «Наука и технологии: шаг в будущее - 2006». Том 24. -- Белгород : Руснаучкнига, 2006. -- С. 19-24.

11. Михайловська О. Г. Механізми взаємодії держави і інститутів громадянського суспільства // Матеріали ІІ Міжнародної науково-практичної конференції «Дні науки - 2006». Том 24. Політологія. -- Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2006. -- С. 28-32.

12. Михайловська О. Г. Інститути громадянського суспільства як чинник модернізації політичної системи // Матеріали І Всеукраїнської науково-практичної конференції «Модернізація політичної системи України: стан та перспективи розвитку». -- Луганськ, 2007. -- С. 28-32.

13. Михайловська О. Г. Роль інститутів громадянського суспільства у забезпеченні модернізації державної влади в Україні // Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. Том 21 (60). -- Симферополь, 2008. -- № 3. -- С. 225-232.

АНОТАЦІЇ

Михайловська О.Г. Інституціоналізація громадянського суспільства в умовах політичної модернізації в сучасній Україні. -- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02 -- політичні інститути та процеси. Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля, Луганськ, 2009.

У дисертації здійснено комплексний аналіз інституціоналізації громадянського суспільства в умовах політичної модернізації сучасної держави. Визначено сутність, структуру, функції інститутів громадянського суспільства. Розглянуто новітні тенденції взаємовідносин інститутів громадянського суспільства та держави в умовах політичної модернізації.

Проведено історико-політологічний аналіз розвитку громадянського суспільства в сучасній Україні та виділено основні етапи його інституціонального становлення. Визначено, що сутність сучасного стану інституціоналізації громадянських структур полягає в формуванні їх функціональної дієздатності.

У роботі обґрунтовані основні напрями подальшого розвитку інститутів громадянського суспільства.

Ключові слова: громадянське суспільство, інститут громадянського суспільства, інституціоналізація, політична модернізація.

Михайловская О.Г. Институционализация гражданского общества в условиях политической модернизации в современной Украине. -- Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата политических наук по специальности 23.00.02 -- политические институты и процессы. Восточноукраинский национальный университет имени Владимира Даля, Луганск, 2009.

В диссертации осуществлен комплексный анализ институционализации гражданского общества в процессе политической модернизации современной Украины. Проанализированы новейшие тенденции взаимоотношений институтов гражданского общества и государства в политической модернизации. При исследовании структуры и механизмов институционализации гражданского общества, автор уточнила определения категорий «институционализация», «институциональная среда», «институциональное поле».

Внесены предложения относительно обогащения содержания понятия «институт гражданского общества» -- как специфической формы самоорганизации граждан, которая регулирует процессы вне сферы деятельности государства через определенные нормы и правила. В ходе исследования отмечено, что сегодня в Украине гражданское общество еще не сложилось, многие его институты и элементы еще очень слабы и неполностью выполняют собственные функции.

В исследовании определены признаки, структура, характеристика, роль, функции институтов гражданского общества как акторов политического процесса в Украине. На основе анализа политической модернизации и институционализации гражданского общества сделан вывод о важности социокультурного фактора, на котором они базируются.

Результаты исследования показали, что на современном этапе развития Украины становление демократического, правового государства и институционализация гражданского общества идут одновременно и параллельно, взаимодополняя друг друга. Особенностью модернизации социальной и политической сфер стал их неорганичный характер, доминирование имитационных механизмов реформирования. Это привело к кризисным явлениям во всех сферах жизни общества и к институциональным деформациям, выражением которых стал кризис доверия между государством и институтами гражданского общества, государством и гражданином, отсутствие обеспечения демократического участия и представительства интересов, обратной связи между государственными институтами и гражданами.

Для решения поставленных задач предложены основные направления дальнейшего развития институтов гражданского общества в современной Украине. Одним из таких направлений определено предоставление институтам гражданского общества права законодательной инициативы, что даст возможность совершенствования механизмов непосредственного участия граждан в общественно-политических процессах. Ведущим принципом государственной политики должна стать субсидиарность. Это предоставит возможность активно привлекать граждан к участию в разработке и принятии жизненно важных для них решений. Одним из направлений развития институтов гражданского общества должно стать формирование гражданской культуры. Это даст возможность поддерживать в политической системе баланс участия, влияния граждан на политические решения и ответственность политических элит.

...