Концептуальні засади іміджування Росії американськими "мозковими" центрами

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ І МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

АВТОРЕФЕРАТ

КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ІМІДЖУВАННЯ РОСІЇ АМЕРИКАНСЬКИМИ «МОЗКОВИМИ» ЦЕНТРАМИ

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі міжнародної інформації Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник:

доктор політичних наук, професор МАКАРЕНКО Євгенія Анатоліївна, Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, провідний науковий співробітник

Офіційні опоненти:

доктор політичних наук, професор ЮРЧЕНКО Сергій Васильович, Таврійський національний університет імені В.І.Вернадського, професор кафедри нової та новітньої історії зарубіжних країн

кандидат історичних наук, доцент АСАТУРОВ Сергій Костянтинович, Київський славістичний університет, завідувач, професор кафедри міжнародної інформації

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, 01030, м. Київ, вул. Леонтовича, 5.

Автореферат розісланий «_15_» жовтня 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат політичних наук О.В. Сушко

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження зумовлюється принциповим характером протистояння американського і російського сценаріїв розвитку сучасної системи міжнародних відносин, яка визначається як нестаціонарна, тобто незавершена - така, що, на думку політологів, тимчасово перебуває у хаотичній стадії свого формування у зв'язку з розпадом великих федеративних держав. З одного боку, адміністрація Б.Обами, зокрема, за поданням Центру американського прогресу та засновника і багатолітнього керівника Центру стратегічних і міжнародних досліджень Зб.Бжезінського, прагне зберегти євро-американську політико-системну домінанту побудови міжнародних відносин з переходом до багатосторонніх механізмів розв'язання накопичених і новітніх проблем, які заважають стабільності і миру на міжнародній арені, а з другого боку, як показують перші дії американської дипломатії після інавгурації 44-го президента США, не виключає так званого американо-китайського кондомініуму у світовій політиці. Водночас російське керівництво вже на нормативно-правовому рівні затвердило курс на формування міжнародної системи, в рамках якої планується створити регіональні полюси лідерства, зокрема, йдеться про російське домінування в нових незалежних державах, що постали на теренах колишнього СРСР.

У боротьбі за впливи у світовому співтоваристві націй відбувається іміджеве протиборство зазначених акторів міжнародних відносин, від наслідків якого високою мірою залежить позиціонування багатьох інших держав у сфері зовнішньої політики, зокрема, України. Враховуючи статус США як глобальної держави, що й надалі відіграватиме суттєву, часом вирішальну роль у світовій політиці, від іміджування Російської Федерації американськими аналітичними центрами, які впливають на зовнішню і безпекову політику Америки, залежить здійснення російського проекту повного регіонального домінування, сприяння йому на інституційно-організаційному рівні чи обмеження глобальних прагнень сучасної Росії.

Зіткнення інтересів сторін проявляється й у протилежних, а головне - непередбачуваних оцінках перспектив забезпечення безпеки в європейському і євразійському просторі, оскільки новий президент Сполучених Штатів вперше за весь період американської зовнішньої політики постбіполярної доби демонструє певну готовність зменшити питому вагу нових незалежних держав, окрім Російської Федерації, у євразійській стратегії США, що у перші роки ХХІ століття була чітко спрямована на сприяння членству України і Грузії в НАТО. Існують підстави стверджувати, що така позиція викликана новим концептуальним пріоритетом, який поки що не оформився у доктрину чи стратегію, тобто йдеться про те, що офіційний Вашингтон у перші місяці перебування при владі 44-го президента готовий визнати особливі права Російської Федерації на теренах колишнього СРСР. Фактично у цьому політико-ідеологічному та концептуальному протистоянні формується нова архітектура світової політики і системи міжнародних відносин.

Вагома роль в іміджевому забезпеченні зовнішньополітичної стратегії Сполучених Штатів щодо Російської Федерації належить провідним американським «мозковим» центрам (під «мозковими» центрами розуміється група, інститут або центр, організовані для інтенсивних досліджень і концептуального забезпечення політичних і безпекових стратегій США), які розробляють сценарії американської поведінки у світі, створюють фундаментальні засади для політичного оцінювання міжнародної стратегії щодо Росії, надають рекомендації з більшості питань двосторонніх американо-російських відносин та зовнішньої політики загалом.

Відтак, наукова проблема дослідження полягає у спробі концептуального осмислення особливої ролі американських незалежних дослідницьких центрів в процесах здійснення зовнішньої політики США щодо іміджування пострадянських держав, зокрема, Російської Федерації. Авторське бачення проблеми ґрунтується на доцільності розгляду базових пріоритетів стратегічного оцінювання Росії «мозковими» центрами США та з'ясування їх реальної рольової функції як своєрідного чинника розв'язання складних геополітичних проблем сучасності.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота здійснена в рамках комплексної програми науково-дослідних робіт Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Наукові проблеми державотворення України» (номер державної реєстрації 019U015201), програми Інституту міжнародних відносин «Інтеграція України у європейські правові, політичні та економічні системи» (номер державної реєстрації 06БФ048-01).

Мета і завдання дослідження. З урахуванням науково-теоретичної, концептуальної та прикладної (політичної) актуальності теми дисертації її мету визначено у подвійному контексті. По-перше, це узагальнення і структуризація методологічних підходів американських «мозкових» центрів до оптимізації дослідження зовнішньої політики великої держави, якою є Росія, із застосуванням політичного аналізу у сукупності із стратегічним оцінюванням і практичними рекомендаціями. По-друге, йдеться про з'ясування і систематизацію базового концептуального позиціонування здійснюваних цими центрами політологічних вимірів російської зовнішньої і безпекової політики під час президентства В.Путіна та Д.Медведєва.

Досягнення двоєдиної мети зумовило необхідність розв'язання таких дослідницьких завдань:

систематизувати та поглибити теоретичні підходи до сутності базових методів дослідження зовнішньої і безпекової політики «мозковими» центрами США в контексті стратегічного оцінювання ключових акторів міжнародних відносин й прогнозування перспектив американо-російського співробітництва;

з'ясувати й актуалізувати принципові складові у використанні базових методів дослідження зовнішньої і безпекової політики «мозковими» центрами США щодо оцінювання й прогнозування перспектив американо-російських відносин; виявити і структуровано представити найбільш ефективні складові політико-системного аналізу та з'ясувати критерії його пріоритетності в дослідженнях зовнішньої політики Росії «мозковими» центрами США;

здійснити рейтингування незалежних американських дослідницьких центрів за основними показниками, які застосовуються політологією і соціологією міжнародних відносин у Сполучених Штатах Америки та визначити ступінь їх впливу на процеси забезпечення зовнішньої політики держави;

представити авторські пояснення щодо виокремлення статусум Ради зовнішніх відносин США як інституту громадянського суспільства у сенсі впливу на засади політики Сполучених Штатів щодо Російської Федерації; систематизувати концептуальні пріоритети Ради зовнішніх відносин і журналу «Форін Афферс», виокремивши таке підзавдання, як причини і наслідки віднесення в американській політології міжнародних відносин до одного синонімічного ряду визначення політичного змісту понять «СРСР» і «Росія»;

з'ясувати сутнісне значення для зовнішньої політики США щодо України усталених уявлень про двоєдину сутність Російської Федерації та Радянського Союзу як провідних держав сучасного світу;

встановити базові елементи концептуальної еволюції оцінювань «мозковими» центрами США зовнішньої політики Росії часів президентства В.Путіна і Д.Медведєва.

виявити причинно-наслідкові зв'язки між концептуальними імперативами рекомендацій американських незалежних дослідницьких центрів щодо іміджування Росії та характером їх пропозицій для адміністрації Б.Обами щодо відносин з Росією, включаючи такий постійно значимий аспект, як політизація поставок природного газу в Україну.

Відтак, об'єктом дослідження визначено концептуальні напрацювання американських «мозкових» центрів, спрямованих на забезпечення зовнішньополітичної і безпекової стратегії США, а предметом - теоретико-методологічні та політико-ідеологічні особливості оцінювання й іміджування ними зовнішньополітичного курсу Російської Федерації.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є політико-системний підхід і відповідний метод, у рамках якого окремого значення надається залученню прескриптивного і дескриптивного методів та принципу стратегічного оцінювання зовнішньополітичної дії американської та російської адміністрацій на початку ХХІ століття. За допомогою сукупності методів, окремі з яких подаються у новітніх доповненнях, здійснених американськими «мозковими» центрами, досліджено стан і перспективи розвитку політики США у поданні провідних політологів цієї держави, що мають статус незалежних.

З метою означеного стратегічного оцінювання використовуються базові складові нормативного методу для врахування елементу політико-системних критеріїв і ціннісних орієнтирів, які впливають на остаточні положення, висновки і рекомендації «мозкових» центрів США органам влади на тему розробки, прийняття і реалізації рішень щодо російського вектора в американській зовнішній політиці.

Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що дисертаційна робота є самостійним дослідженням концептуальних засад іміджування Росії американськими «мозковими» центрами, яке містить політичний аналіз новітніх тенденцій теорії і практики діяльності незалежних аналітичних установ США та впливу їх досліджень на систему міжнародних відносин. Наукова новизна роботи визначається також уведенням у науковий обіг в Україні новітніх джерел і політологічної літератури з проблематики дослідження, що уможливлює збагачення аргументаційної бази дисертації, авторських положень, висновків і узагальнень.

Результати, які були одержані під час дослідження та найповніше визначають його наукову новизну, розкриваються у таких положеннях:

систематизовано та поглиблено на основі залучення широкого кола оригінальних джерел, зарубіжної та вітчизняної політологічної літератури теоретичні підходи до сутності дослідницьких методів американських «мозкових» центрів щодо зовнішньої політики і безпеки США в контексті стратегічного оцінювання ключових акторів міжнародних відносин і доведено, що вони полягають у використанні політико-системного аналізу як одного з найбільш ефективних методів політологічних досліджень, який набуває значного поширення в американській політичній науці;

представлено базові визначення методу політичного (політико-системного) аналізу та виявлено причини його пріоритетності в дослідженнях зовнішньої політики Росії незалежними дослідницькими центрами США; актуалізовано розуміння цього методу та виокремлено особливості його застосування в американській політології;

уперше на оригінальних джерелах системно досліджено вплив рейтингів американських незалежних «мозкових» центрів на зовнішньополітичні і безпекові рішення американських адміністрацій початку ХХІ століття; встановлено їх конструктивну роль у процесах забезпечення зовнішньої політики держави;

з'ясовано концептуальні пріоритети Ради зовнішніх відносин США у контексті її фундаментального впливу на політичні рішення і дії американських адміністрацій і доведено її визначальну роль та особливий статус як інституту громадянського суспільства серед інших незалежних аналітичних центрів;

акцентовано на сутнісному значенні для зовнішньої політики США щодо України усталених уявлень про двоєдину сутність Російської Федерації і Радянського Союзу як провідних держав сучасного світу.

набуло подальшого розвитку теоретичне осмислення базових складових оцінювань провідними дослідниками США зовнішньополітичної стратегії адміністрації Російської Федерації на прикладі адміністрацій В.Путіна та Д.Медведєва;

виявлено причинно-наслідкові зв'язки між концептуальними підходами американських «мозкових» центрів щодо іміджування Росії та характером їх пропозицій для адміністрації Б.Обами на російському векторі зовнішньої політики США.

Хронологічні рамки дослідження переважно охоплюють період від приходу В.Путіна на посаду президента Російської Федерації (2000), з чим пов'язано повернення Кремля до відновлення великодержавного статусу Росії, - і до участі «мозкових» центрів США у концептуальній підготовці й прогнозуванні наслідків першого візиту президента Б.Обами до Росії 2009 року. Водночас для повнішого розуміння американського позиціонування щодо Росії контекстуально в рамках аргументації авторських положень і висновків здійснюються окремі ретроспективні оцінки, пов'язані зі спробою з'ясувати причинно-наслідкові зв'язки між нинішньою політикою США щодо Росії і американською традицією проводити знак рівності між СРСР і Росією в добу «холодної війни» та системного протистояння.

Практичне значення одержаних результатів зумовлене його актуальністю, спробою оптимізації методичних підходів та представленою науковою новизною отриманих результатів. Основні положення і висновки дисертації уможливлюють системність у принципових підходах до оцінювання досліджень американських «мозкових» центрів та їх впливу на зовнішню і безпекову політику Сполучених Штатів щодо іміджування ключових акторів міжнародної системи. Це дозволяє розширити методичну базу досліджень зовнішньої політики не тільки США, а й Росії, де у складних умовах формується і розвивається критичний напрямок вивчення й оцінювання запроваджених адміністраціями Російської Федерації стратегій іміджування зовнішньої політики країни. Одержано позитивні відгуки на впровадження результатів дослідження.

Матеріали, основні положення, висновки і узагальнення можуть бути використані у вітчизняній політології для підвищення рівня аргументованості аналітичних розробок з проблем міжнародних відносин. Теоретичні узагальнення, матеріали, висновки та рекомендації дисертаційної роботи можуть доповнити зміст навчальних курсів політологічного характеру, зокрема, з теорії геополітики та міжнародних відносин, міжнародних інформаційних відносин, аналізу зовнішньої політики, інформаційно-аналітичної діяльності в міжнародних відносинах, політичної експертизи, практики сучасних комунікативних технологій та інших дисциплін для студентів вищих навчальних закладів України.

Апробація результатів дисертації. Результати наукового дослідження було оприлюднено на міжнародних, всеукраїнських та студентських науково-практичних конференціях, зокрема: науковій конференції молодих вчених «Актуальні проблеми міжнародних відносин» (Київ, 24 жовтня, 2006 р.); міжнародній науковій конференції «Міжнародна інформаційна безпека: сучасні виклики та загрози» (Київ, 7 грудня, 2006 р.); П'ятій міжнародній конференції студентів, аспірантів та молодих вчених «Шевченківська весна» (Київ, 2 березня, 2007 р.); науковій конференції молодих вчених «Актуальні проблеми міжнародних відносин» (Київ, 18 жовтня, 2007 р.); Шостій міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів та молодих вчених «Шевченківська весна» (Київ, 21 березня, 2008 р.); круглому столі «Аналітичні дослідження сучасних міжнародних відносин» (Київ, 22 квітня, 2008 р.); міжнародній конференції «Культурне та медійне різноманіття в добу глобалізації: український контекст» (Київ, Україна, 21-22 лютого 2008 р.); міжнародній науковій конференції «Міжнародна інформація: історія, теорія, практика» (Київ, Україна, 7 листопада 2008 р.); Сьомій міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів та молодих вчених «Шевченківська весна» (Київ, Україна, 26 березня 2009 р.); міжнародній науковій конференції «60-річчя ради Європи: осмислення звершень та перспективи діяльності в ХХІ столітті» (Київ, 9 квітня 2009 р.); Другій міжнародній науково-практичній конференції «Сучасні комунікативні технології: теорія, практика, українські реалії» (Київ, 22 квітня 2009 р.), а також на засіданнях кафедри міжнародної інформації Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Публікації. Основні наукові положення дисертації викладено у 5 наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структурно дисертація складається зі вступу, трьох розділів, поділених на підрозділи, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації складає 191 сторінку, з них обсяг основного тексту - 170 сторінок, список використаних джерел налічує 202 найменування українською, англійською та російською мовами.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність тематики, розкрито зв'язок з науковими планами і темами, сформульовано мету та завдання, предмет, об'єкт і методологічні засади дослідження, представлено проблему, що вирішується, визначено наукову новизну, теоретичне і практичне значення дисертації, наведені відомості про апробацію результатів дослідження.

Перший розділ «Методологічні засади дослідження» присвячено з'ясуванню стану розробки наукової проблеми, формулюванню концептуально-методологічних підходів дослідження, аналізу джерел і літератури з проблематики дисертації. Слід відзначити, що окреслена у назві дисертації проблема у зарубіжній та вітчизняній політичній науці досліджена фрагментарно, проте, вона знаходить часткове і загалом сутнісне відображення у працях відомих фахівців, які представляють різні академічні та університетські школи політології.

Використані в дисертації джерела можна поділити на такі групи: теоретичні роботи зарубіжних науковців, дослідження яких присвячено аналізу концептуальних засад забезпечення зовнішньополітичних стратегій на міжнародній арені з використанням високого потенціалу «мозкових» центрів, зокрема, оцінювання і прогнозування зовнішньої і безпекової політики Росії та політики США щодо Російської Федерації, - Дж.Бейкера, Зб.Бжезинського, Г.Кіссінджера, Р.Купера, Дж.Макмілана, Г.Моргентау, Дж.Ная, Дж.Нельсона, С.Райс, Дж.Розенау, Д.Ростоу, Дж.Сороса, К.Уолтца, С.Хантінгтона тощо; концептуальні та прикладні праці російських фахівців з проблем політико-правового і нормативного забезпечення зовнішньої політики та її складових щодо ухвалення й реалізації загально значимих рішень - С.Благова, І.Данченка, М.Делягіна, В.Демидова, І.Леонова, В.Лі, В.Мілова, Б.Семенова та ін.; вітчизняні дослідження міжнародних систем та глобального розвитку - О.В.Потєхіна, Є.Є.Камінського, С.О.Шергіна, Б.М.Гончара, Б.І.Канцелярука, О.В. Зернецької, А.В. Дашкевича, І.М.Коваля, С.В.Юрченка, І.А.Хижняка, С.Г.Федуняка, М.М.Рижкова, І.Д.Дудко, О.В.Шевчука та ін., в яких з'ясовано діяльність глобальних акторів міжнародної системи на світових і регіональних просторах.

У розділі також обґрунтовано пріоритетність політичного аналізу та причини його віднесення до одного синонімічного ряду з політико-системним аналізом; розглянуто актуальні особливості застосування дослідницьких методів американськими центрами у сфері зовнішньої політики і безпеки. Пріоритет політико-системного аналізу, що в авторському тлумаченні є синонімом поняття «політичний аналіз», у дослідницьких проектах провідних «мозкових» центрів Сполучених Штатів обумовлений складністю цілісного оцінювання суті нинішньої міжнародної системи, яка демонструє початкові і суперечливі тенденції під час свого формування.

Політичний аналіз у конкретних розробках таких центрів передусім розуміється як концентровані зусилля з метою дослідження і виявлення ключових властивостей альтернативних версій політичного курсу на основі стратегічного осмислення проблеми з використанням нормативного методу. У такий спосіб посилюється точність прогнозування наслідків дії тієї чи іншої держави на міжнародній арені для учасників дво- та багатосторонніх відносин і для системи загалом. Політико-системний аналіз досліджень російського вектора у діяльності провідних американських аналітичних центрів охоплює значне коло обов'язкових методичних і концептуальних елементів, що стосуються віднесення Росії до категорії великих держав, які мають високу вагу у розробці, прийнятті та реалізації рішень регіонального і глобального характеру, а також можуть суттєво впливати на принципові показники міжнародної системи.

Для оптимізації стратегічного оцінювання досліджень американських «мозкових» центрів важливого значення було надано їх рейтингуванню, що здійснюється соціологічними службами і політологами. Місця в рейтингу, які відведено аналітичним центрам, насамперед визначаються такими факторами, як ступінь впливу на органи державної влади та обсяги фінансування, від яких суттєво залежить спроможність залучення науковців вищої кваліфікації до постійної роботи або до виконання конкретних проектів на контрактних засадах. Існуючі рейтинги тривалий час залишаються практично незмінними у тому сенсі, що перші місця посідають Корпорація RAND, Брукінзький інститут, Рада зовнішніх відносин, фундації Карнегі та «Спадщина», Центр стратегічних і міжнародних досліджень, Центр американського прогресу.

На передові позиції в аналітичному процесі центрів виноситься проблема відповідності тих чи інших дій адміністрації США національним інтересам держави у трьох їх вимірах - життєвому, головному та периферійному. Високою залишається роль суб'єктивного фактора, тобто вплив персонального світосприйняття на оцінки, положення і висновки, відтак у дослідженнях превалює авторська експертна оцінка щодо діяльності поточного керівництва Сполучених Штатів. До концептуальних підходів американських «мозкових» центрів належить обов'язкове виокремлення і акцентування викликів, загроз і небезпек Сполученим Штатам від певної дії інших акторів міжнародних відносин. Отже, зовнішня політика в американському специфічному вимірі покликана бути інструментом забезпечення національної безпеки у цілісному розумінні поняття.

Невід'ємним атрибутом опрацювання емпіричного матеріалу, включно з документальними джерелами, виступає елемент вибору, що полягає у максимальному «відсіюванні» наявних у них особистих оцінок і зосередженні на чистому інформаційному полі. Вагомого значення надається осмисленню інформаційних матеріалів, які готуються спеціальними службами США і є доступними для дослідників. Водночас у першому розділі дисертації диференційовані поняття «наявність» інформації та «володіння» нею, причому змістовне наповнення останнього залежить від творчого досвіду науковця. Точний вибір об'єкта дослідження обумовлюється базовими цілями, котрі, в свою чергу, значною мірою визначають його предмет. Ця частина підготовки до реалізації дослідницького проекту посідає ключове місце.

Перший розділ постановкою проблеми, аналізом та обґрунтованими висновками доводить, що найбільш ефективними складовими політико-системного аналізу, що застосовується провідними американськими «мозковими» центрами, які проводять концептуальне оцінювання і забезпечення щодо російського вектора зовнішньої політики США, є узалежнення положень і висновків від авторського стратегічного оцінювання національних інтересів США.

У другому розділі «Особливий статус Ради зовнішніх відносин США» з'ясовано концептуальні пріоритети Ради зовнішніх відносин США і журналу «Форін Афферс» стосовно СРСР/Російської Федерації у контексті їх фундаментального впливу на політичні рішення і дії американських адміністрацій, доведено її визначальну роль та особливий статус як інституту громадянського суспільства серед інших незалежних аналітичних центрів, проаналізовано причини пріоритетності Ради зовнішніх відносин США як інституту громадянського суспільства в існуючих рейтингах «мозкових» центрів. З'ясовано, що до складу Ради, яка організовує і здійснює практично значимі фундаментальні дослідження з використанням солідної емпіричної бази та найсучасніших теоретико-методологічних підходів, на постійних засадах входять справді відомі і впливові особистості американського державно-політичного істеблішменту та інтелектуальної еліти.

Представлено авторський підхід до виокремлення практичних розробок і рекомендацій Ради вищим ешелонам влади глобальної держави, які значною мірою враховуються в стратегіях зовнішньої і безпекової політики США. Зазначено, що представники інших незалежних «мозкових» інституцій постійно беруть участь в аналітичних проектах Ради зовнішніх відносин та передають кращі напрацювання для публікації у журналі Ради «Форін Афферс». Зокрема, саме в публікаціях Ради зовнішніх відносин з'явилися перші аргументовані прогностичні оцінювання з проблематики можливого розпаду комуністичної наддержави, яким був СРСР. Визначено, що інтелектуальна спільнота, об'єднана в Раді або причетна до реалізації її проектів, традиційно виходила з певної російської національної ідентичності комуністичної імперії, поєднуючи такі оцінки з ідеологічними константами, на кшталт авторитаризму, однопартійності, командної економіки тощо.

Доведено, що перебудова в СРСР, яка в розробках Ради, з огляду на діяльність М.Горбачова, розглядалася як шлях до радикального реформування політичної системи, в подальшому могла б зумовити запровадження ліберальних принципів господарювання в контексті стратегії глобальної демократизації. Підкреслено, що розпад СРСР в рамках проектів і публікацій Ради не визначався як ключова мета у зв'язку з високою популярністю і достатнім рівнем аргументації можливості великої війни, спричиненої ортодоксальним крилом у керівництві КПРС. Такий принциповий підхід призвів до автоматичного сприйняття Росії як правонаступниці СРСР внаслідок його розпаду відповідно до ситуації, що мала місце після створення Союзу у 1922 році як своєрідного ідеологічного перевтілення царської імперії.

Поряд з таким концептуальним принципом важливого значення для розуміння позицій Ради зовнішніх відносин набуває аспект американо-радянських відносин, які без особливих проблем формалізувалися й набули традиційних форм міждержавної дипломатії. Російська Федерація у переважній більшості публікацій Ради зовнішніх відносин була сприйнята традиційним актором світової політики, на відміну від неросійських республік колишнього СРСР. Тлумачення різними «мозковими» центрами США зовнішньої і безпекової політики Б.Єльцина, стратегії Російської Федерації доби В.Путіна та його наступника Д.Медведєва переважно збігається у ключових концептуальних вимірах, тому у дисертації не виокремлюються особливості концептуальної позиції авторів проектів і публікацій під егідою Ради зовнішніх відносин з цих питань. При цьому досліджено п'ять базових етапів американського оцінювання та іміджування зовнішньої політики Російської Федерації після розпаду СРСР: а) етап сподівань і надій на швидку демократизацію та ліберальне реформування економіки у перші кілька років з жорсткою позицією стосовно Росії як єдиної пострадянської держави, яка може претендувати на ядерний статус; б) етап, пов'язаний з певною ідеалізацією демократичних поглядів і відповідних можливостей російських лібералів, до числа яких відносився перший президент РФ Б.Єльцин, з кінцевим розчаруванням щодо ефективності їхніх програмних постулатів і діяльності; в) етап високих сподівань щодо консолідованої позиції РФ та США у боротьбі з міжнародним тероризмом після трагічних для США терористичних актів 11 вересня 2001 року; г) етап розчарування в політичній стратегії другого президента Російської Федерації В.Путіна, з гострими критичними оцінками і висловлюваннями на цю тему та спробами організувати зовнішній демократизаційний вплив на Росію; д) етап різкого погіршення двосторонніх відносин з новими сподіваннями, основою для яких став прихід до влади нового покоління політиків в обох країнах - Д.Медведєва та Б.Обами.

Таким чином, аналіз відносин між двома значимими і багато в чому вирішальними у контексті подальшого розвитку України акторами міжнародної системи зумовив зосередження основної уваги у дослідженні на іміджуванні американськими «мозковими» центрами зовнішньої політики Росії саме доби В.Путіна. Спеціальний наголос робиться на двох етапах сучасної зовнішньої політики керівництва Російської Федерації: першому - після промови В.Путіна на Глобальному безпековому форумі у Мюнхені 10 лютого 2007 року; другому - після приходу до влади в Росії Д.Медведєва та у США Б.Обами під час президентських виборів 2008 року.

У третьому розділі «Зовнішня політика Росії в оцінюваннях і стратегічних рекомендаціях «мозкових» центрів США» розглянуто еволюцію базових пріоритетів стратегічного оцінювання Росії «мозковими» центрами США в контексті зовнішньої і безпекової політики Російської Федерації, виокремлено концептуальні імперативи пропозицій «мозкових» центрів США для адміністрації Б.Обами щодо відносин з Росією, до принципових пріоритетів яких віднесено високий ступінь впливу чинника сприйняття Російської Федерації як правонаступниці царської імперії і Радянського Союзу, що породжує різновимірні тлумачення позиціонування адміністрації В.Путіна в оцінюванні самостійних рішень, планів і дій нових незалежних держав.

З'ясовано, що базовим концептуальним пріоритетом у підготовці й розробці пропозицій «мозкових» центрів США адміністрації Б.Обами щодо відносин з Росією безперечно є первинність безпекового чинника у двосторонніх відносинах. Зокрема, у контексті певних впливів Зб.Бжезінського на зовнішню політику нової адміністрації, є врахування і використання базових положень і висновків спеціального проекту Центру стратегічних і міжнародних досліджень під назвою «Альтернативне майбутнє для Росії до 2017 року» за умови його актуалізації і адаптації до нового курсу адміністрації США щодо Росії. Доведено, що така можливість може посилитися у зв'язку з ймовірною появою серйозних суперечностей у двосторонніх американо-російських відносинах. Здійснене дослідження уможливлює окреслення базових оцінок і рекомендацій автора зазначеного проекту Е.Качінса для зовнішньої політики США на наступні десять років, а саме: можливість появи у сусідніх з Росією державах зацікавленості у поглибленні партнерства з Москвою; закономірність прагнень інших сусідніх до Росії держав підтримувати й розвивати економічні відносини з нею; можливість руйнування такої масштабної взаємозалежності внаслідок великих шокових подій, включно з активізацією і поширенням задіяності Заходу в регіоні чи відверте повернення до політики «російського імперіалізму» щодо нових незалежних держав. Визначено, що у випадку реалізації останнього сценарію, Сполучені Штати будуть змушені розробити нову стратегію підтримки так званих «дружніх режимів» на пострадянському просторі, яка має включати три нові цілі США в регіоні: надання Україні, Молдові й Вірменії можливості самим визначати свої довгострокові стратегії; сприяння здатності тих нових незалежних держав, які висловлять відповідне бажання, протистояти російському тискові, включаючи питання членства в НАТО і ЄС або альтернативні сценарії зближення; переконання Росії в тому, що втрата контролю в нових незалежних державах не завдаватиме шкоди її інтересам на міжнародній арені.

У розділі доводиться, що тривалий час зберігатиметься високий рівень залежності якісних показників політики США щодо Росії від спроможності її політичного керівництва сприймати нові незалежні держави пострадянського простору самостійними акторами міжнародних відносин відповідно до російського позиціонування щодо інших сусідніх держав, які належать до категорії незалежних уже тривалий історичний період.

У Висновках представлено основні підсумки дослідження:

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми концептуальних засад іміджування Росії американськими «мозковими» центрами, що виявляється в багатовимірному дослідженні основних детермінантів політичної системи в добу трансформації політичних інститутів та світового порядку. Застосування політологічних методів переважно політичного аналізу і синтезу та державоцетричного підходу неореалістської школи у поєднанні з нормативними оцінками дало можливість реалізувати обраний теоретико-методологічний підхід: розглянути іміджеві складові позиціонування Росії американською політичною думкою в контексті формування й реалізації стратегії зовнішньої політики США щодо Російської Федерації.

Основні наукові й практичні результати дисертації полягають у наступному:

1. Сутність дослідницьких методів американських «мозкових» центрів щодо зовнішньої політики і безпеки США в контексті стратегічного оцінювання ключових акторів міжнародних відносин полягає у використанні політико-системного аналізу як одного з найбільш ефективних методів політологічних досліджень, який набуває значного поширення в американській політичній науці, зокрема, в актуалізованих версіях він одержав суттєвий розвиток у новітніх напрацюваннях М.А.Сен-Жермена. До методичних новацій, які дозволяють підвищити рівень ефективності політології міжнародних досліджень в цілому і досліджень зовнішньої політики великих держав, зокрема, відносяться й такі засоби, як визначення і врахування чинника пріоритетності суспільних цінностей, ідентифікація та оцінка всіх політичних альтернатив з метою обрання та запровадження у політичну дійсність найбільш оптимальної альтернативи. Базовими принципами ефективності політико-системного аналізу в актуалізованій формі виступають також чітка й максимально проста у поданні ідентифікація базової мети, яка зумовлює: ухвалення конкретного висновку або рішення; уникнення одновимірного підходу, тобто застосування не одного, а кількох методів; надання аналітичному процесові ясності через контекстуальне підтвердження емпіричних деталей; повторні перевірки фактів через використання різних джерел та аналітичних трикутників; врахування аргументації опонентів на заключному етапі дослідження, що виключає упередженість у ставленні до певних політичних цінностей, рішень і дій.

Дослідження російської зовнішньої і безпекової політики на початку ХХІ століття американськими «мозковими» центрами супроводжується періодичними змінами в їх концептуальному позиціонуванні, оскільки зовнішня політика США, яка формулюється аналітичними центрами в рамках безпекового пріоритету, пояснюється сприйняттям сучасної міжнародної системи більш небезпечною і менш прогнозованою, ніж та, що їй передувала, а Росії у цьому відводиться диференційована роль. У даному контексті обов'язково враховується суттєве піднесення ролі і значення російської політики щодо нових незалежних держав у формуванні нової системи міжнародних відносин. Політичний аналіз сучасної зовнішньої політики Росії стає ефективнішим за умови авторського нормативного оцінювання, яке в американській політології визначається як стратегічне і передбачає врахування політичних опцій, що дозволяють уникнути в основних положеннях і висновках загрози одновимірності та ідеологізації. Особливість американського досвіду політичного аналізу у сфері міжнародних відносин полягає і в тому, що незалежні дослідницькі центри часто включають до емпіричного матеріалу дані розвідувальних служб США.

2. Спостерігається багатовимірність концептуального позиціонування різних «мозкових» центрів США щодо зовнішньої політики Російської Федерації, однак, незалежно від інших цілей і завдань, зберігається початковий пріоритет оцінювання викликів і загроз американській безпеці та національним інтересам. Існує залежність між якістю первинного обґрунтування концептуального вибору, ефективністю політичного аналізу та рекомендацій державним інститутам. Пріоритетна значимість Російської Федерації у зовнішньополітичній і безпековій стратегії Сполучених Штатів є загальною у позиціонуванні «мозкових» центрів і обумовлюється безпековим імперативом, але знаходить різні концептуальні пояснення і цільові виміри в американській політології міжнародних відносин. Не підтверджується теза про те, що більшість «мозкових» центрів у США обстоюють ідею демократизаційного тиску на Росію.

Найбільш ефективними складовими політико-системного аналізу, що застосовується провідними «мозковими» центрами США, які проводять концептуальне оцінювання і забезпечення російського вектора американської зовнішньої політики, є узалежнення положень і висновків від авторського стратегічного оцінювання національних інтересів держави, серед яких особливого концептуального значення набувають життєві, головні і периферійні. Від тлумачення рівня впливу певної російської дії на міжнародній арені на ці інтереси суттєво залежить концептуальна ідентифікація певного «мозкового» центру. Значним є вплив суб'єктивного фактора, тобто персонального світосприйняття дослідника, що ніколи не позбавляє його можливості бути критичним в оцінюванні позиціонування і дій поточного керівництва Сполучених Штатів. Політико-системний аналіз діяльності «мозкових» центрів щодо російського вектора американської зовнішньої та безпекової політики обов'язково базується на віднесенні Російської Федерації до категорії великих держав, які впливають на розробку, ухвалення та реалізацію рішень регіонального і глобального характеру, а також на сутнісні виміри міжнародної системи.

3. Вирішальними елементами точності прогнозування перспектив розвитку зовнішньої політики Російської Федерації «мозковими» центрами США є: оцінювання стабільності політичної системи, яка дедалі виразніше тлумачиться як авторитарна; врахування базових політико-ідеологічних і стратегічних пріоритетів у позиціонуванні президента і прем'єра, і водночас політичної й соціально-економічної ситуації в різних регіонах Російської Федерації і в окремих соціальних стратах як найбільш значимих складових впливу внутрішнього курсу на зовнішню і безпекову політику; рівень відносин між Росією та європейськими союзниками США; виявлення реальних цілей, планів і дій російського керівництва щодо нових незалежних держав, які постали на теренах колишнього СРСР; ретельне вивчення безпекових концепцій і поточної стратегії національної безпеки Росії з наголосом на таких вимірах, як позиціонування у питаннях нерозповсюдження зброї масового ураження, дотримання міжнародних договорів і двосторонніх угод з питань стратегічних та інших видів озброєнь.

Періодичне рейтингування американських «мозкових» центрів соціологічними службами і політологами здійснюється через пріоритет таких факторів, як ступінь впливу на органи державної влади та обсяги фінансування, від чого залежить залучення науковців вищої кваліфікації до постійної роботи або до виконання конкретних проектів на контрактних засадах. Існуючі рейтинги тривалий час є практично незмінними, а перші місця в них за вказаними факторами посідають Корпорація RAND, Брукінзький інститут, Рада зовнішніх відносин, фундації Карнегі та «Спадщина», Центр стратегічних і міжнародних досліджень, Центр американського прогресу з періодичними змінами місць у рейтингах. Саме ці центри найбільшою мірою і з постійністю визначають концептуальні позиції поточних адміністрацій США у ставленні до СРСР і Російської Федерації.

4. Базовим «мозковим» і впливовим центром у державно-політичних колах Сполучених Штатів є Рада зовнішніх відносин, яка проводить практично значимі дослідження з використанням солідної емпіричної бази та найсучасніших теоретико-методологічних підходів, практичні розробки і рекомендації якої складають основу зовнішньої і безпекової політики США, зокрема, саме у публікаціях Ради з'явилися перші аргументовані прогнози з проблематики можливого розпаду комуністичної наддержави, якою був Радянський Союз. Інтелектуальна спільнота, об'єднана в Раді або причетна до реалізації її проектів, у ставленні до СРСР виразно керується концептуальним пріоритетом, який полягає у тлумаченні російської національної ідентичності комуністичної імперії. Нове політичне мислення і перебудова в СРСР пов'язувалися у дослідженнях «мозкових» центрів переважно з поглядами і діяльністю М.Горбачова та сприймалися як шлях до радикального реформування політичної системи і запровадження ліберальних принципів господарювання.

Важливого значення в оцінюванні позиціонування і розробок Ради набуває початкове заперечення доцільності тлумачити Росію (поряд з трьома колишніми прибалтійськими республіками СРСР) новою незалежною державою. Російська Федерація від самого початку її нового суверенного статусу після розпаду СРСР була сприйнята традиційним актором світової політики, на відміну від інших республік колишнього Радянського Союзу. Це - очевидний базовий концептуальний аспект у позиціонуванні Ради зовнішніх відносин США.

5. Сутнісного значення для зовнішньої політики США щодо України набуває наявність усталених уявлень про двоєдину сутність Російської Федерації та Радянського Союзу як провідних держав сучасного світу, що підтверджується рекомендаціями Центру американського прогресу для нової адміністрації США та президента Б.Обами, за якими адміністрація Б.Обами повинна продемонструвати твердість свого курсу щодо України, доповнити свою політику «перезавантаження» підтвердженням своїх зобов'язань щодо України цілком конкретними діями і показати, що покращення відносин з Москвою не тягне за собою відмову від тісних зв'язків з іншими партнерами Сполучених Штатів у регіоні. Натомість аналітики інших дослідницьких центрів підходять до оцінювання Росії в контексті україно-американських відносин більш диференційовано: одні пропонують повернутися до стратегії стримування з урахуванням американської позиції щодо України наприкінці 2004 року, оскільки поведінка Росії, на їх думку, під час політичної кризи в Україні зумовила появу ідеології російського неоімперіалізму, другі - в контексті інспірованого Москвою сепаратизму в східній Україні висловлюють побоювання щодо політики неостримування у відносинах з Росією. мозковий зовнішній політика політичний

6. Базовими елементами концептуальної еволюції оцінювань та іміджування «мозковими» центрами США зовнішньої політики Росії часів президентства В.Путіна і Д.Медведєва можна вважати: а) завищені надії на швидку демократизацію та ліберальне реформування економіки у перші кілька років з жорстким відстоюванням виняткового права Росії претендувати на ядерний статус; б) ідеалізація можливостей російських лібералів з кінцевим розчаруванням щодо ефективності їхніх програмних постулатів і діяльності; в) високі сподівання, зумовлені консолідованою позицією Кремля і Білого дому у питаннях боротьби з міжнародним тероризмом після терористичних актів 11 вересня 2001 року; г) розчарування в політичній стратегії другого президента В.Путіна, критичні оцінки його планів і дій, спроби організувати зовнішній демократизаційний вплив на Росію; д) різке погіршення двосторонніх відносин, основою для яких став прихід до влади Д.Медведєва у Росії та Б.Обами у США.

7. Поряд з первинністю безпекового чинника у побудові рекомендацій американських незалежних «мозкових» центрів для адміністрації Б.Обами щодо відносин з Росією, до особливо значимих віднесено: позиціонування європейської політики адміністрацій В.Путіна і Д.Медведєва; відхід від верховенства принципу демократизаційного впливу на Російську Федерацію; готовність за певних умов і обставин погодитися на регіональне лідерство Росії на теренах колишнього СРСР; визначення Російської Федерації як перспективного стратегічного партнера, відносини з яким можуть посприяти розв'язанню низки базових проблем сучасних міжнародних відносин, пов'язаних із забезпеченням дотримання принципу нерозповсюдження зброї масового ураження. Базові авторські висновки, які випливають з політичного аналізу американських аналітичних напрацювань та порівняльного аналізу енергетичної політики Росії й відповідних державних документів полягають у тому, що упродовж президентства В.Путіна поступово відбувалася і не припинилася з приходом до влади Д.Медведєва політизація енергетичної сфери, зокрема, того її аспекту, що пов'язаний з експортом ресурсів та їх транспортуванням; паралельно з цим спостерігалося прагнення представників нафтових і газових компаній тим чи іншим чином ставати причетними до формулювання й реалізації зовнішньої політики Російської Федерації; на тлі фактично повного державного контролю накопичувався і накопичується потенціал опору нинішній енергетичній стратегії Кремля всередині Росії і за її межами; політичне застосування експорту нафти для російського керівництва є більш обмеженим, ніж поставки природного газу за кордон; російська концепція енергетичної безпеки не обмежується винятково нафтою і природним газом, а диференціація внутрішнього енергопостачання може дозволити Росії нарощувати експорт енергоресурсів. Запропоновані рекомендації американських «мозкових» центрів для адміністрації Б.Обами зумовили перегляд практики трансатлантичного співробітництва США, застосування кулуарної двосторонньої дипломатії щодо вирішення важливих міжнародних проблем сучасності.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Прохоренко О.М. Аналітичні оцінки без пекової політики Росії в дослідженнях «мозкових центрів» США / О.М. Прохоренко // Актуальні проблеми міжнародних відносин. (Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка). - К., 2008. - Випуск 78. Частина ІІ. - С. 226-230.

2. Прохоренко О.М. Реалістична оцінка політики Кремля у політологічних дослідженнях США / О.М. Прохоренко // Актуальні проблеми міжнародних відносин. (Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка). - К., 2008. - Випуск 79. Частина І. - С. 210-214.

3. Прохоренко О.М. Концептуальні витоки американського іміджування «СРСР-Росії» / О.М. Прохоренко // Актуальні проблеми міжнародних відносин. (Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка). - К., 2008. - Випуск 80. Частина І. - С. 209-213.

4. Прохоренко О.М. Політичний аналіз доповіді В.Путіна з проблеми тотальної безпеки в сучасному світі / О.М. Прохоренко // Актуальні проблеми міжнародних відносин. (Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка). - К., 2008. - Випуск 81. Частина І. - С. 80-83.

5. Прохоренко О.М. Теоретико-методологічні аспекти сучасних комунікативних технологій / О.М. Прохоренко // Актуальні проблеми міжнародних відносин. (Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка). - К., 2009. - Випуск 84. Частина І. - С. 3-12.

Анотація

Прохоренко О.М. Концептуальні засади іміджування Росії американськими «мозковими» центрами. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.04 - політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин. - Київ, 2009.

Дисертація присвячена дослідженню концептуальних напрацювань американських «мозкових» центрів, спрямованих на забезпечення зовнішньополітичної і безпекової стратегії США, а також теоретико-методологічних та політико-ідеологічних особливостей оцінювання й іміджування ними зовнішньополітичного курсу Російської Федерації. Використовуючи потенціал таких центрів, адміністрації США забезпечують плюралізм думок, ідей та рекомендацій, які кладуться в основу міжнародного курсу Білого дому, зазнаючи коригувань під впливом суб'єктивного бачення президента і його оточення.

У дисертації проаналізовано особливості ієрархії сучасної системи формування і діяльності «мозкових» центрів у США, виявлено і систематизовано базові методологічні засади у їхній дослідницькій діяльності, представлено рейтинг цих центрів за рівнем впливів на рішення і дії американської влади на світовій арені, виявлено і структуровано причинно-наслідкові зв'язки між експертним іміджуванням зовнішньої політики Росії та особливостями політичного курсу США щодо цієї великої євразійської держави. Представлено причини і наслідки особливого статусу Ради зовнішніх відносин США та систематизовано і структуровано концептуальні особливості іміджування зовнішньої політики Російської Федерації цією специфічною організацією громадянського суспільства.

Здійснено цілісний політико-системний аналіз еволюції базових пріоритетів стратегічного оцінювання Росії «мозковими» центрами США, виявлено концептуальні імперативи пропозицій «мозкових» центрів США для адміністрації Б.Обами щодо відносин з Росією. Дослідження здійснено з урахуванням стратегічних пріоритетів у відносинах України зі США та РФ.

Аннотация

Прохоренко А.М. Концептуальные основы имиджирования России американскими «мозговыми» центрами. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.04 - политические проблемы международных систем и глобального развития. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Институт международных отношений. - Киев, 2009.

Диссертация посвящена исследованию концептуальных разработок американских «мозговых» центров, проводимых с целью научного обеспечения внешнеполитической стратегии США и проблем международной безопасности. Специальное внимание уделено комплексному изучению и систематизации методологических особенностей исследования внешней политики России ведущими американскими аналитическими центрами, выявлению более высокой эффективности целевого применения метода политико-системного анализа, когда речь идет о внешней политике Соединенных Штатов и Российской Федерации, ориентированной на определенные критерии и ценности, вступающие в существенные противоречия при их реализации дипломатией двух стран.

Используя возможности и потенциал таких центров, администрации США обеспечивают плюрализм идей и рекомендаций, которые кладутся в основу международного курса Белого дома, претерпевая коррекции под влиянием субъективного мировосприятия президентов и их окружения. Отдельное внимание в работе уделено уровням и особенностям существующих взаимосвязей и противоречий между разработками ведущих аналитических центров, заявляющих о независимости своего статуса, и реальной политикой Соединенных Штатов на международной арене и в сфере международной безопасности. Осуществлена попытка установить причинно-следственные связи между имиджированием этими центрами внешней политики Российской Федерации и характером двусторонних отношений двух государств.