Актуальність теми дослідження. Із переходом до парламентсько-президентської форми правління в Україні перед політичними партіями постають нові завдання, серед яких найбільшу актуальність набуває створення повноцінної, дієздатної організації. По-перше, наявність організаційної структури партії допомагає їй зайняти місце в політичній системі країни, забезпечити певні форми балансу між лідером та членами партії, встановити канали комунікації між її основними структурними елементами. По-друге, вона дозволяє подолати комунікаційні розриви між рядовими членами та лідерами у процесі збільшення партії, визначити ступінь партійної лояльності членів та скорегувати внутрішню легітимність її керівних органів. По-третє, організаційна структура партії, у випадку перемоги на виборах, значним чином визначає результативність та ефективність її діяльності в уряді.

Актуальність даного дослідження зумовлена й тим, що сьогодні політичні партії, які виступають з позицій публічності, залишаються достатньо закритими структурами. Стан внутрішньопартійної демократії, відносини між керівними органами партій та їхніми фракціями, практика вироблення політичних рішень залишаються значною мірою утаємниченими. Партійні рішення набувають характеру закритості, участь рядових членів у виробленні базових засад партійної політики є номінальною. Ознайомлення широкого загалу громадян з партійною документацією суттєво обмежується.

Проблема ефективності управління суспільством завжди пов'язана з пошуком балансу між відповідальністю влади та її функціональністю. Перша складова забезпечується шляхом встановлення контролю за владою з боку суспільства. Друга характеризується застосуванням механізмів її дієздатності та функціональності, які можна забезпечити тільки свідомим виконанням громадянами своїх обов'язків. Екстраполяція дуалізму тенденцій влади в суспільстві на відносини всередині партії дозволяє стверджувати, що проблема побудови організаційної структури партії пов'язана з вирішенням такого питання. З одного боку, партійна організація може бути дієздатною та функціональною тільки через ієрархічність структури, підконтрольність місцевих організацій центральному керівництву, посилення дисципліни виконання партійних рішень. З іншого - необхідно запобігати відчуженню керівництва від рядових партійців, обмежувати зосередження влади в його руках. Такий баланс демократичних та авторитарних тенденцій розвитку партійної організації може створювати умови для ефективної реалізації стратегічних цілей.

Політичні партії і еліта сучасної України не завжди адекватно реагують на суспільно-політичні зміни через відсутність достатнього досвіду демократичних механізмів управління, принципів розбудови демократичної організаційної структури. Внутрішня організація політичної партії значним чином визначає ефективність її роботи на державному та регіональному рівнях. Необхідність перетворення партій із авторитарних жорстко замкнених структур на демократичні, максимальне забезпечення реалізації внутрішньопартійних засад роботи партійних організацій зумовлює актуальність здійсненого дослідження. Партійне будівництво в Україні вимагає підвищення функціональної дієздатності партій, які на основі розвинених регіональних структур і професійного партійного активу зможуть не тільки впевнено перемагати на виборах, але й вирішувати суспільні завдання.

Проблема функціонування політичних партій достатньо повно розглянута науковцями щодо з'ясування аспектів становлення політичних партій, специфіки їх ідеологічного спрямування, ролі в системі державного управління. Разом із цим, існує потреба більш ґрунтовного дослідження організаційної складової функціональності та дієздатності політичних партій в сучасній Україні.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тему даного дисертаційного дослідження затверджено Вченою радою Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля. Дисертаційне дослідження здійснене в рамках держбюджетної теми "Теоретична стратегія модернізації політичної системи України в контексті сучасних євроінтеграційних процесів" (ДН - 46 - 04) кафедри політології Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля.

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є визначення специфіки, сучасних тенденцій та перспектив розвитку політичних партій в Україні на основі організаційних критеріїв та розробка моделі демократичної організації політичної партії. Реалізація поставленої мети зумовила необхідність розв'язання наступних завдань:

дослідити еволюцію наукових уявлень про організаційні засади побудови та функціонування політичних партій;

запропонувати систему критеріїв організаційної зрілості політичних партій;

проаналізувати чинники організаційного формування партій в сучасній Україні;

здійснити політологічний аналіз установчих та програмних документів політичних партій України з точки зору організаційного аспекту;

визначити особливості та перспективи розвитку сучасного процесу партійного будівництва;

з'ясувати роль партійного лідерства, основних форм та методів демократизації партійного життя у процесі організаційного функціонування сучасних політичних партій в Україні;

на основі формулювання актуальних завдань, що постали перед партіями в нових політичних умовах, розробити теоретичну модель демократичної організації політичних партій.

Об'єктом дослідження є процес розвитку інституту політичних партій.

Предметом дослідження є організаційні критерії функціонування політичних партій в сучасній Україні.

політична партія організаційний критерій

Методи дослідження. Відповідно до вимог сучасної науки, дисертантка послідовно застосовує ряд методів для дослідження організаційного функціонування політичних партій України. За допомогою неоінституціонального методу досліджуються сучасні тенденції розвитку та взаємовпливу основних структурних елементів партійної організації, вивчаються взаємозв'язки партійного лідерства, партійного керівництва, інституту членства. За допомогою синергетичного методу досліджені політико-правові механізми вироблення публічного регулювання внутрішньої організації партії, які є запорукою підвищення модернізаційного потенціалу та здатності партії до самоорганізації. Порівняльний метод дозволив виявити загальні та специфічні риси організаційного профілю політичних партій.

У дисертації також використані історичний, структурно-функціональний, термінологічний методи. За допомогою історичного методу досліджена еволюція партій, що дозволило запропонувати власну етапізацію їх організаційного становлення. Структурно-функціональний метод дозволив встановити зв'язки між керівництвом політичної партії та її рядовими членами, роль партійного лідерства в управлінні партійними організаціями. Застосовуючи контент-аналіз, проаналізовано установчі та програмні документи політичних партій в Україні, що дозволило визначити зміст, характер та тенденції розвитку внутрішньопартійних відносин.

Використання описаних методів дозволило переосмислити сутнісний аспект побудови вертикальних та горизонтальних зв'язків партійної організації і на цій основі запропонувати створення моделі демократичної організації політичної партії.

Наукова новизна результатів дисертаційного дослідження полягає в комплексному вивченні організаційного аспекту феномену політичних партій України на основі узагальнення науково-теоретичного доробку західних і вітчизняних учених, широкої емпіричної бази та розробці моделі демократичної організації політичної партії. В межах здійсненого дисертантом дослідження одержано наступні результати:

узагальнено теоретичні розробки організаційних засад функціонування політичних партій і запропоновано систему критеріїв їхньої організаційної зрілості, яка включає: модель формування керівних органів, тип відносин між ними та взаємне підпорядкування, рівень автономії структурних елементів партії, тип членства, партійну дисципліну, механізм легітимації партійного лідерства, правила та процедури прийняття рішень;

запропоновано використовувати для характеристики рівня розвитку політичних партій такі поняття як "органічна партійна дисципліна" та "політична воля партії". В роботі наведене їх наукове обґрунтування. Органічна партійна дисципліна розглядається як система мотивів виконання партійних рішень, що ґрунтується, передусім, на демократичному узгодженні альтернативних поглядів та формуванні спільної думки. Політична воля партії представлена як здатність забезпечувати функціональність і досягнення поставленої мети незалежно від зміни умов діяльності шляхом організованої співпраці керівництва і рядових членів партії;

запропоновано етапізацію організаційного оформлення партій в сучасній Україні: етап організаційного становлення (1991 - 1996 рр.), етап організаційного розвитку (1996 - 2004 рр.), етап організаційної модернізації (з 2004 р. і по цей час);

уперше, на основі аналізу статутних і програмних документів політичних партій України та за допомогою визначення організаційних критеріїв, проаналізовано співвідношення формальних і неформальних відносин в партійних структурах. З'ясовано, що неформальна структура партійних відносин свідчить про перевагу централізованої форми управління. Зокрема, виявлено протиріччя між формально закріпленим в статутах принципом внутрішньопартійної демократії та фактичним зосередженням влади в руках лідера і вищого виконавчого органу партії;

установлено, що сучасна практика партійного розвитку в Україні демонструє організаційну подібність партій на основі трьохрівневої структури, яка будується за адміністративно-територіальним принципом. В той же час партії відрізняються моделями формування керівних партійних органів (спрощена, класична та розширена), ступенем формалізації внутрішньопартійних відносин (слабкий, жорсткий, обмежений, тотальний);

проаналізовано систему відносин між центральними органами партій та місцевими партійними організаціями і визначено недостатній ступінь залученості місцевих організацій у процес вироблення основних засад партійної стратегії;

сформульовано основні обмеження внутрішньопартійної демократії в практиці партійних організацій України. Серед них визначені: надмірне зосередження влади в руках партійного керівництва та контрольованість процесів кадрової ротації; обмеження залученості рядових членів до вироблення партійного курсу та можливостей впливати на прийняття рішень; низький рівень відповідальності партійних керівників перед рядовими членами; обмеження статусу автономності місцевих організацій;

обґрунтовано посилення ролі лідерства у процесі формування партійних організацій. Визначено, що домінування авторитарних тенденцій у функціонуванні партійних організацій України викликане специфікою перехідного етапу політичного розвитку суспільства. Дослідження виявило як позитивні, так і негативні наслідки використання авторитарного стилю лідерства у формуванні партійних організацій в сучасній Україні;

на основі критеріїв організаційної зрілості запропоновано теоретичну модель демократичної організації політичної партії, яка ґрунтується на застосуванні відкритих конкурентних механізмів формування керівних органів партійної організації; балансі між вертикальними та горизонтальними зв'язками структурних підрозділів всередині партійної організації; удосконаленні функціональності місцевих партійних організацій; децентралізації прийняття рішень; розвитку партійної дисципліни як обов'язкової умови організаційної стабільності партії; підвищенні відповідальності та підзвітності партійних лідерів перед рядовими членами; удосконаленні системи навчання партійних функціонерів.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що положення і висновки дисертації можуть використовуватись дослідниками, що вивчають питання політичного менеджменту, які стосуються формування партійних організацій. Результати дослідження також розвивають специфічний підхід до проблеми залежності рівня ефективності роботи партійної організації від моделі організаційного устрою в контексті модернізації політичної системи України. Висновки та результати роботи можуть бути використані при розробці навчальних програм із спеціальності "Політологія", у викладанні навчальних дисциплін "Партологія", "Загальна теорія політики", "Політичні режими та системи сучасності", "Політичне лідерство та еліти" тощо.

Особистий внесок здобувача. Постановка і вирішення всього комплексу завдань даної дисертації здійснені самостійно. За темою дослідження автором одноосібно підготовлено п'ять наукових праць, які опубліковані у фахових виданнях.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації викладені в наукових статтях, доповідях та наукових повідомленнях на науково-практичних конференціях, "круглих столах": І Всеукраїнській науково-практичній конференції "Модернізація політичної системи" (Луганськ, 2008 р.); Міжнародній науково-практичній конференції "Історія та сучасність: погляд крізь віки" (Донецьк, 2007 р.); І Міжнародній науково-практичній конференції "Дні науки - 2006" (Дніпропетровськ, 2006 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції "Шлях України: колізії новітнього поступу" (Тернопіль, 2006 р.); Міжнародній науково-практичній конференції "Розвиток освітніх процесів та становлення громадянина в контексті європейської інтеграції" (Луганськ, 2004 р.). Окремі положення досліджуваної проблеми висвітлювались на засіданнях "круглого столу" професорсько-викладацького складу Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля (2003-2008 рр.).

Публікації. Основні положення та висновки дисертації опубліковані автором у дев'яти наукових працях, п'ять із яких - у фахових виданнях з політичних наук, а також у чотирьох публікаціях в інших наукових виданнях, збірках матеріалів наукових конференцій.

Структура дисертації складається зі вступу, трьох розділів, кожен із яких містить по три підрозділи, висновків, додатків та списку використаних джерел із 324 найменувань, розміщених на 36 сторінках. Загальний обсяг дисертації становить 227 сторінок, із них основного тексту - 186 сторінок, додатки - 5 сторінок.

Основний зміст роботи

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, характеризуються теоретико-методологічні основи, формулюються об'єкт, предмет, мета і завдання роботи, визначається наукова новизна та практичне значення результатів дослідження, наводяться дані про апробацію, публікації та структуру роботи.

У першому розділі "Теоретико-методологічні основи дослідження організаційних засад політичних партій" розглядається основна проблематика дослідження інституту "політичної партії", висвітлюються сучасні підходи до формування її організаційних моделей, створення методологічної концепції дослідження та формулюються критерії організаційної зрілості політичної партії.

У першому підрозділі "Еволюція наукових уявлень про сутність та роль політичних партій" здійснено аналіз та систематизацію концепцій дослідження сутності політичної партії. Витоки наукових поглядів про партії представлені у політичних ученнях Аристотеля, Платона, Цицерона. Дисертація базується на роботах Ф. Бекона, Е. Берка, Г. Гегеля, Т. Гоббса, Н. Макіавеллі, Ш. Монтеск'є, А. де Токвіля, Б. Чичерина, Д. Юма та ін. учених.

Дисертантка підкреслює, що вивчення класичних робіт М. Вебера, М. Дюверже, Р. Міхельса, М. Острогорського, Дж. Сарторі створило ґрунт для виділення організаційних критеріїв функціонування політичних партій. У ході дослідження було акцентовано увагу на механізмах формування партійної еліти, зокрема, виборах, кооптації та делегуванні; відтворенні у внутрішній структурі політичних партій олігархічних тенденцій; професіоналізації та бюрократизації політичних партій. Актуалізована теза Дж. Сарторі, згідно якій дисципліна голосування в партії не суперечить принципам внутрішньопартійної демократії.

Значна увага при аналізі літератури приділена вивченню проблематики розвитку партійних організацій, яку ефективно і послідовно розробляють західні дослідники - С. Волінец, Р. Гантер, Л. Даймонд, К. Джанда, Р. Катц, Р. Кімбер, О. Кіркхаймер, Р. Кооле, І. Ліс, П. Меір, О. Нідермайер, А. Панеб'янко, Й. Тензінг, Х. Хесс та інші.

Значний внесок у розробку інституту "політичної партії" зробили російські дослідники - В. Бикова, О. Гаман-Голутвіна, І. Глєбова, В. Грановський, С. Дацюк, С. Заславський, Б. Ісаєв, Ю. Коргунюк, Є. Малкін, М. Рагозін, В. Сєрєбрянніков, Є. Сучков, К. Холодковський, А. Чадаєва, Ю. Юдін та ін.

Аналіз наукової літератури з питань функціонування політичних партій показує, що дана проблематика достатньо активно досліджується вітчизняними науковцями. Загальнотеоретичні проблеми розвитку партійних організацій, розробка сутності, структури, класифікації, функцій досліджуваного феномену відображені в працях В. Базіва, Є. Базовкіна, В. Бичека, А. Білоуса, Д. Видріна, О. Гараня, О. Голобуцького, В. Журавського, С. Здіорука, В. Кременя, В. Литвина, О. Майбороди, В. Мейтуса, О. Новакової, М. Обушного, А. Пахарєва, М. Примуша, М. Томенка, О. Хімченко, Ю. Шведи, К. Шкуренко, В. Якушика.

Ґрунтовна розробка окремих аспектів дослідження проблем та перспектив розвитку інституту політичної партії міститься в працях О. Бойка, М. Головатого, Л. Дунаєвої, Г. Зеленько, М. Кармазіної, В. Кафарського, І. Кресіної, М. Михальченка, І. Поліщука, В. Ребкала, Ф. Рудича, О. Траверсе, Г. Щедрової та інших учених.

Таким чином, більшість дослідників приділяють увагу визначенню сутності та ролі політичних партій, історичному аспекту їх становлення, особливостям ідеологічного виміру їх функціонування. В той же час проблеми забезпечення функціональності, організаційної ефективності політичних партій досі мало досліджені.

У другому підрозділі "Сучасні підходи до вивчення організаційних засад діяльності політичних партій" проаналізовані критерії організаційної побудови партій, які пропонуються в науковій літературі. Методика аналізу організаційної структури М. Дюверже визначається авторкою як базова для дисертаційного дослідження. Вона включає такі критерії: природа головних організаційних одиниць, тип партійного членства, залученість рядових членів у вироблення партійного курсу, природа лідерства, централізація влади. Концепція дисертаційної роботи доповнена та розширена способами вимірювання організації політичної партії, які запропонували К. Джанда, А. Панеб'янко, Е. Уелхофер, характеристикою організаційних моделей "всеядної партії" О. Кіркхаймера, картельної - П. Меіра та Р. Катца, електорально-професійної - А. Панеб'янко, оновленої модернізованої кадрової партії - Р. Кооле, програмної та клієнтилістської - Дж. Ішіями.

У дослідженні запропоновано розуміння партії як організаційно оформленої спільності людей з метою завоювання державної влади для реалізації інтересів певних соціальних груп. Проведений в роботі аналіз наукових праць О. Нідермайера, Й. Тензінга, Х. Хесса дозволив запропонувати визначення поняття "політичної волі партії" як, з одного боку, здатності рядових членів брати участь у прийнятті партійних рішень, формуванні керівних органів, мати гарантовану можливість для реалізації своїх прав та, з іншого - здатності керівництва визначати і реалізовувати засади стратегічної діяльності партії, встановлювати і підтримувати конструктивні зв'язки структурних ланок партійної організації, контролювати виконання прийнятих рішень низовими структурами, встановлювати, а іноді посилювати дисципліну голосування.

Авторка стверджує, що особливості демократичної дисципліни полягають в її органічному характері, і пропонує використовувати термін "органічної партійної дисципліни" як похідної від механічної М. Дюверже та ситуативно примусової Дж. Сарторі. Аналізуючи дисципліну в партії, дисертантка не має на увазі тотальне підкорення світосприйняття, ідеології, свідомості. Ієрархічність партії вимагає від неї забезпечення організованості, яку підтримує дисципліна. На думку дисертантки, варто говорити про демократичну дисципліну як заснований на добровільному характері обов'язок виконання партійних рішень, що ґрунтуються на обговоренні та врахуванні альтернативних думок. Це означає, що рядовий член партії не може бути виключений із її лав за розходження його поглядів з думками керівництва, але несе відповідальність за невиконання партійних рішень.

Актуалізується необхідність ефективного поєднання авторитарних та демократичних тенденцій у розвитку партій. Дисертантка доводить, що використання партійними елітами авторитарних методів обґрунтовано у випадках, коли розвиток партії потребує високого рівня мобільності та оперативності прийняття рішень, вимагає подолання хаотичних процесів з метою підвищення адаптивності її базових елементів до сучасних реалій. У повсякденному ж партійному житті повинні домінувати демократичні методи управління, які надають можливості рядовим партійцям відстоювати свою точку зору, а місцевим партійним організаціям створюють умови для стимуляції ініціативності. Саме таке поєднання авторитарних та демократичних тенденцій дозволить партії як забезпечувати життєздатність та оновлюваність, так і організаційну функціональність. На основі цього підходу вибудовується подальша логіка нашого дослідження.

У третьому підрозділі "Методологія дослідження організаційних критеріїв функціонування політичних партій" запропоновано комплексну методику, що охоплює філософські, загальнонаукові й спеціальні підходи та методи політичних досліджень. Основним методом дослідження виступає неоінституціональний. За його допомогою вивчаються сучасні тенденції розвитку та взаємовпливу основних структурних елементів інституту політичної партії, аналізуються взаємозв'язки інституту партійного лідерства, партійного керівництва, інституту членства.

Використання системного методу дозволило розглянути взаємовідносини "лідер - рядові члени", "центральний орган політичної партії - місцева партійна організація" як систему, взаємопов'язаність якої зумовлюється компетенцією повноважень та обов'язків. За допомогою структурно-функціонального підходу дисертантка досліджує структуру партій в сучасній Україні, аналізує повноваження центральних, регіональних та місцевих організацій, їх вищих керівних органів. Для розгляду статутних документів, програм, партійної документації був застосований метод контент-аналізу.

На основі аналізу наукових концепцій та за допомогою визначених методів дослідження в роботі були сформульовані наступні критерії організаційної зрілості партії: модель формування керівних органів, тип їх відносин та взаємного підпорядкування, рівень автономії структурних елементів, тип членства, партійна дисципліна, механізм легітимації партійного лідерства, правила та процедури прийняття рішень.

Другий розділ "Характеристика процесів організаційного оформлення політичних партій в сучасній Україні" присвячено розгляду й аналізу процесів становлення та розвитку організаційної структури політичних партій в Україні. У першому підрозділі "Чинники розвитку організаційних засад діяльності політичних партій" проаналізовані основні фактори, що впливають на спосіб організації партій.

У дисертаційному дослідженні авторка звернула увагу на те, що політичні партії в Україні пройшли значний шлях становлення власних організаційних структур. Особливе місце відведено аналізу нормативно-правової бази функціонування партій. Це, передусім, Конституція України, Закон України "Про політичні партії в Україні" тощо. В роботі також розглядається вплив таких чинників розвитку організаційних засад діяльності партій, як рівень розвитку демократії в країні, тип виборчої системи, рівень політичної культури. Обґрунтована теза щодо необхідності модернізації організаційної структури партій в Україні в контексті зміни форми державного правління і відповідно зміни ролі інституту політичних партій.

Проведений авторкою аналіз дозволив запропонувати власне бачення етапізації організаційного оформлення політичних партій в сучасній Україні: етап організаційного становлення (1991-1996 рр.), етап організаційного розвитку (1996-2004 рр.), етап організаційної модернізації (з 2004 р. і до цього часу). На першому етапі політичні партії розпочали процес розбудови своїх осередків, залучення нових членів до своїх лав. Цей процес почався з діяльності Народного Руху України та Української Республіканської партії. Однак, побудова партійних організацій відбувалась безсистемно та непослідовно через більшу увагу партій до програмних засад свого існування. Процес організаційного становлення партій відбувався в трьох напрямках під впливом особливостей їх походження. Партії першого напрямку, які вийшли з лав Комуністичної партії, дублювали її організаційну структуру. Другий напрям опозиційних партій вибудовував відносини партійного центру та місцевих організацій шляхом встановлення автономії місцевих організацій та їх контролю за партійним керівництвом. Третій напрямок представляли партії антикомуністичного та антирадянського спрямування, зародження яких мало як власну, так і еміграційну природу та походження.

Другий етап (1994-1998 рр.) характеризувався появою партій, створених "зверху", установчі з'їзди яких були фактично початком їхнього формування. Організаційна структура таких партій будувалась за принципом доцільності. Діяльність первинних осередків носила формальний характер. Серед тенденцій партійного життя на цьому етапі - внутрішньопартійні конфлікти, які призводили до розколу в партійних рядах, створення партійних організацій за допомогою адміністративного ресурсу, посилення персоніфікації партійної політики. Кількість партійних організацій збільшувалась, але це не позначалось на якості їх організаційних стратегій. Значним досягненням, що вплинуло на організаційне оформлення партій, стало прийняття Закону України "Про політичні партії в Україні" від 5 квітня 2001 року, який окреслив зовнішні параметри організаційної моделі керівних органів партії, їх функції, права та обов'язки члена тощо. Але деструктивність організаційного розвитку партій виявилася у нестабільності партійного членства, звуженні автономної сфери місцевих партійних організацій, сприйнятті партії як трампліну до влади.

На сучасному етапі (з 2004 р. і до цього часу), формуючи організаційну структуру, партії України більше уваги приділяють створенню вертикальних зв'язків між первинними організаціями та центральними органами, що забезпечує більшу монолітність партії. Визначено, що для втілення основних засад конституційної реформи в Україні необхідні функціонально дієздатні партії. Їхня функціональність повинна проявлятися, насамперед, у виробленні політичного курсу, мобілізації та агрегації суспільних інтересів, забезпеченні дисципліни голосування у парламенті відповідно до попередньо прийнятого рішення, представленні суспільству концепції його розвитку та втіленні її в життя. Всі ці завдання, на думку авторки, політичні партії зможуть виконувати лише у тому випадку, якщо будуть організовані за принципом внутрішньопартійної демократії на основі відкритого формування політичного курсу та його широкого обговорення за участі їх рядових членів.

У другому підрозділі "Політологічний аналіз статутних документів партій за організаційними критеріями" на основі вивчення партійної документації, зокрема, установчих та програмних документів, авторкою запропоновано декілька існуючих в Україні моделей формування керівних партійних органів. Спрощена модель передбачає таку схему: найвищий керівний орган - з'їзд, на якому обираються координаційний орган, голова партії, який зосереджує повноваження і виконавчо-розпорядчого органу, та центральна контрольна ревізійна комісія.

Класична модель є найбільш розповсюдженою і фіксує наступну структуру: з'їзд партії - вищий орган, координаційний - вищий орган партій між з'їздами, виконавчо-організаційний - постійно діючий орган політичного керівництва, виконком чи секретаріат - постійно діючий виконавчо-технічний орган, який формує апарат і керує його роботою, контрольно-ревізійна комісія - контрольний орган. Зазначається, що в рамках застосування цієї структури існує два типи взаємовідносин та взаємного підпорядкування основних елементів партійної організації. Для першого характерна підзвітність та підконтрольність голови партії, координаційного органу, виконавчо-розпорядчого органу та ревізійної комісії з'їзду партії - вищому керівному органу, тому що всі вони обираються безпосередньо на ньому. В свою чергу, виконавчо-розпорядчий орган підконтрольний голові партії. Другий тип взаємовідносин характеризується підзвітністю та підконтрольністю з'їзду тільки голови партії, координаційного органу та ревізійної комісії. А виконавчо-розпорядчий орган, який формується безпосередньо координаційним органом, підзвітний та підконтрольний останньому. Зроблено висновок, що класична модель дозволяє забезпечувати швидке прийняття оперативних рішень і в той же час контроль за партійною стратегією з боку функціонерів партії.

Розширена модель формування керівних органів поряд зі структурними елементами класичної передбачає формування додаткових керівних органів, які мають дорадчий характер: рада старійшин, рада голів регіональних організацій, кадрова рада. Дорадчі органи формуються на з'їзді і тому підзвітні виключно йому.

Проведений аналіз дозволив визначити механізм легітимації лідерства в партійних організаціях України. Він має наступну схему. Голова партії обирається на з'їзді. Лідер партії підзвітний, підконтрольний та відповідальний перед з'їздом, тобто фактично перед рядовими членами партія, які делегуються з партійних осередків. Рішення на зборах партійних організацій всіх рівнів приймається простою більшістю, окрім випадків виключення з партії, незгоди з рішенням керівного органу партії, прийняття програми, статуту, ліквідації партійної організації. На практиці недосконалість механізмів формування партійного керівництва проявляється у значному обмеженні участі рядових членів, контролі партійної еліти у формуванні списків делегатів, попередньому ухваленні керівництвом кандидатур, узгодженні позицій з низовими членами з застосуванням маніпулятивних технологій.

У результаті аналізу статутних документів політичних партій України авторкою визначено, що формування керівних органів місцевих та регіональних організацій відтворює структуру формування центрального керівництва; в основній більшості політичних партій України закріплений жорсткий рівень формалізації внутрішньопартійних відносин.

У дослідженні зроблено висновок, що в умовах низького рівня культури внутрішньопартійних відносин, розуміння демократії крізь призму вседозволеності, механічне розширення прав члена партії на практиці може призвести до безконтрольності та безвідповідальності рядових членів. Тому створення функціональних партійних організацій потребує встановлення балансу авторитарних та демократичних тенденцій розвитку партійних організацій, і не може бути забезпечене через автоматичне розширення прав рядових членів, обмеження функцій керівництва. Для реалізації завдань демократизації організаційних моделей партій в Україні необхідна політична воля як керівників, так і рядових членів виконувати статутні приписи.

У третьому підрозділі "Характеристика організаційних стратегій діяльності політичних партій" проаналізовано структуру неформальних відносин в партіях, історичну складову формування їх організаційних стратегій, специфіку реалізації на сучасному етапі в Україні.

Під організаційною стратегією політичної партії авторка пропонує розуміти сукупність правил, положень, схем, які розробляються з урахуванням можливих варіантів зміни зовнішнього середовища, вірогідних ситуацій його розвитку. Наголошується, що основна мета ефективної організаційної стратегії полягає у забезпеченні функціональності партії та здатності досягати цілі незалежно від зміни умов діяльності.

Авторка вважає доцільним аналіз діяльності партійних організацій обмежити тими, які мають достатньо визначену соціальну базу та за які населення впродовж останніх двох електоральних циклів віддавало свої голоси. Серед таких визначається Партія Регіонів, Всеукраїнське об'єднання "Батьківщина", Партія "Народний союз "Наша Україна", Комуністична партія України, Соціалістична партія України.

Зазначається, що всі визначені політичні партії володіють значним організаційним потенціалом. Історія їх створення демонструє використання мінімум трьох різновидів організаційних стратегій. Перша характеризується злиттям партій і створенням на їх основі єдиної партійної організації. Як правило, воно носить штучний характер, що позначається на зниженні функціональності роботи партій. Така стратегія характерна для партії "Народний союз "Наша Україна". Другий тип організаційної стратегії передбачає виникнення нової партії шляхом виходу частини партійців з лав існуючої. Підкреслюється, що прикладом реалізації такого типу є Всеукраїнське об'єднання "Батьківщина". Третій різновид організаційної стратегії характерний для Соціалістичної партій України та Комуністичної партії України. Він передбачає побудову партії власним шляхом на ґрунті розбудови власних організаційних структур.

На підставі аналізу структури неформальних відносин виявлені протиріччя між формально закріпленим у статутах принципом внутрішньопартійної демократії та фактичним зосередженням влади в руках лідера та вищого виконавчого органу партії. З одного боку, більшість партій проголошуються партіями із внутрішньопартійною демократією. З іншого - всередині партії посилюються авторитарні тенденції, розширюється застосування технологій кооптації.

У третьому розділі "Сучасні тенденції та перспективи розвитку партійних організацій України" визначено основні тенденції подальшого розвитку партійних організацій та виявлені чинники підвищення їх функціональної та організаційної здатності.

У першому підрозділі "Домінування партійного лідерства в процесі формування партійних організацій" показано, що посилення ролі лідера у процесі формування партійної організації обумовлює домінування партій лідерського типу. Авторкою доведено, що сучасне українське життя демонструє перевагу авторитарних партійних лідерів, які зосереджують в своїх руках усі важелі управління партійними структурами, практично одноосібно ухвалюють рішення і вимагають підкорення та виконання прийнятих рішень. Посилення ролі партійного керівництва, контрольованість процесів кадрової ротації пояснюється специфікою демократичних перетворень в Україні, рівнем розвитку політичної культури та свідомості, відсутністю ініціативи з боку рядових членів, прагненням партійної еліти зберегти єдність партії.

Дослідження показало, що характерним для українських партійних лідерів є відсутність комплексної реалізації ними суспільно важливих функцій: стратегічної, інтегративної, комунікативної, мобілізаційної, функції оцінки. Відповідним чином визначено, що це зменшує рівень відповідальності лідерів партії і посилює авторитарні тенденції в діяльності партійних організацій, особливо на місцевому рівні. Недостатньо деталізовані нормативи партійного будівництва практично унеможливлюють контроль за виконанням партійних рішень як з боку громадськості, так і з боку рядових членів партії. На сучасному етапі розвитку політичного життя роль партійного лідерства полягає в застосуванні демократичних механізмів для створення ефективної та результативної організації.

Зміст другого підрозділу "Роль демократизації форм та методів внутрішньопартійної діяльності" містить аналіз тенденцій, що визначають специфіку організаційного функціонування партійних організацій в Україні на сучасному етапі. Передусім, звертається увага на контрольованість процесів кадрової ротації з боку партійного керівництва. В дисертації доводиться, що кадрове просування партійних активістів, як правило, перебуває у повній залежності від партійного керівництва. Система формування списків не є прозорою і відкритою. Усі парламентські партії побудовані за принципом переважання інтересів та впливу тієї частини, що представлена у Верховній Раді України, всупереч засадам підзвітності й залежності фракційної групи депутатів від партії.

Дисертантка вважає, що реалізація внутрішньопартійної демократії гальмується загостренням партійних відносин у період виборів, прагненням керівництва обмежувати просування рядових партійців до вищих керівних посад, збільшуючи кількість фільтрів механізму кадрової ротації. Привернута увага до того, що вироблення та реалізація партійної політики в Україні відбувається практично без впливу рядових громадян. Формальний характер їх участі у процесі прийняття рішень обумовлений розбіжностями між змістом прав, обов'язків рядового члена та реалізацією їх на практиці.

У дослідженні доведено, що відносини між центральним керівництвом та місцевими партійними організаціями в Україні носять невизначений характер. З одного боку, вертикальна структура партії, її ієрархічність передбачає необхідність встановлення жорсткого контролю з боку центральних керівних органів. З іншого - процеси демократизації політичного життя вимагають від керівництва надавати автономію місцевим організаціям, розширювати межі їх самостійності, ініціативності, свободи дії. Авторкою з'ясовано, що тенденції централізації посилюються в кризові моменти розвитку партії, наприклад, вибори, внутрішньопартійні конфлікти, організаційна реорганізація тощо.

У той же час в дослідженні визначено, що загальні тенденції демократизації політичного життя вимагають від партій підвищувати ефективність та будувати організаційну структуру на таких засадах внутрішньопартійної демократії, як виборність керівних органів; періодична звітність керівництва перед рядовими членами партії; колегіальність у роботі керівних органів; персональна відповідальність кожного члена партії за виконання обов'язків та доручень; верховенство з'їзду партії як вираження волі всієї партії; демократичність на етапі обговорення і дисциплінованість у виконанні рішень; критика знизу доверху; гласність і публічний характер дій.

На підставі аналізу наукової літератури, вивчення програмних та установчих документів політичних партій в Україні та на основі критеріїв їх організаційної зрілості в роботі, у третьому підрозділі "Теоретична модель демократичної організації політичної партії", власне й запропонована модель демократичної організації партії.

Вона має такі риси:

1. Відкритий конкурентний механізм формування керівних органів партійної організації. Закріплення в статуті технологій обрання делегатів для забезпечення права рядових членів приймати участь у процесі вироблення внутрішньопартійної політики. Закріплення прав внутрішньопартійних фракцій та можливість їх реалізації на практиці сприятимуть появі альтернативних кандидатів в лідери та створенню конкурентних засад для проведення виборів усередині партії.

2. Баланс між вертикальними та горизонтальними зв'язками структурних підрозділів усередині партійної організації. Застосування ситуативного підходу до вибору методів управління партією гарантуватиме, з одного боку, посилення централізації в реалізації виборчої стратегії, вирішенні внутрішніх конфліктів, з іншого - децентралізацію у розширенні ініціативи рядових партійців на місцях.

3. Удосконалення функціональності місцевих партійних організацій. Розширення їх статусу автономності забезпечить можливість вирішувати питання без домінуючого впливу центрального керівництва.

4. Децентралізація прийняття рішень. Розвиток місцевої ініціативи, високий ступінь автономії рядового члена, місцевої партійної організації в виборі методів та форм здійснення програмних цілей створить умови для формування організаційної ідентичності партії.

5. Розвиток партійної дисципліни як обов'язкової умови організаційної стабільності партії, що характеризується, з одного боку, підтримкою вільного обговорення партійних рішень як платформи для узгодження альтернативних поглядів; з другого - добровільно усвідомленою або вимушеною обов'язковістю їх приймати та виконувати.

6. Удосконалення системи навчання партійних функціонерів. Кваліфікація керівних кадрів підвищить ступінь впливу політичних партій, її статус на політичному ринку.

У Висновках дисертаційної роботи сформульовані основні результати і підсумки, які були отримані в ході дослідження.

1. Проаналізовано різні підходи до побудови організаційних моделей політичних партій в роботах західних, російських і вітчизняних науковців, висвітлена ґенеза й сучасні інтерпретації інституту "політична партія" через організаційний вимір. У дослідженні були визначені та уточнені наступні категорії: "внутрішньопартійна демократія", "організаційні критерії", "організаційна стратегія", "політична воля партії", "органічна партійна дисципліна".

2. Внесені пропозиції щодо формування системи критеріїв організаційної зрілості політичної партії. Зокрема, авторкою запропоновано використовувати в якості таких критеріїв: модель формування керівних органів, тип їх відносин та взаємного підпорядкування, рівень автономії структурних елементів, тип членства, партійна дисципліна, механізм легітимації партійного лідерства, правила та процедури прийняття рішень.

3. Проведене дослідження дозволило виділити чинники розвитку організаційних засад діяльності політичних партій в Україні. Акцентовано увагу на нормативно-правовій базі, рівні демократії в країні, типі виборчої і партійної систем, ролі політичної ідеології та рівні політичної культури. Зазначається, що найбільший негативний вплив на процес організаційного оформлення політичних партій здійснюють недосконалість, суперечливість законодавства та тип виборчої системи.

4. Визначені етапи організаційного оформлення політичних партій в сучасній Україні. Перший етап (1991-1996 рр.) - організаційне становлення. Другий етап (1996-2004 рр.) - організаційний розвиток. Третій етап (з 2004 року і по цей час) - організаційна модернізація, яка полягає, передусім, у формуванні функціональної дієздатності політичних партій.

5. На основі аналізу партійної документації установчого та програмного характеру, системи критеріїв організаційної зрілості сформульовано спрощену, класичну та розширену моделі формування центральних керівних партійних органів, визначено механізм легітимації партійного лідерства і основні параметри технології формування первинних організацій.

6. У дисертації визначено домінування централізованої форми управління партією, де влада фактично зосереджена в руках лідера або вищого виконавчого органу партії. Проте, централізація в партії є виправданою у виборчий період. Її посилення обумовлюється необхідністю оптимального використання шансів на виборах, підвищення ефективності та функціональності організаційної складової реалізації виборчої стратегії.

7. Виділено наступні сучасні тенденції функціонування партійних організацій в Україні: посилення ролі партійного лідерства, зосередження влади в його руках, прийняття рішень одноосібно; переважання технологій кооптації при формуванні керівних партійних органів через контрольованість кадрової ротації в партійній організації; обмеженість контролю за діями партійного керівництва з боку рядових членів та їх права об'єднуватися в групи для відстоювання альтернатив; посилення дисципліни у кризові моменти функціонування партійної організації; звуження автономності місцевих організацій; бюрократизація партій; низький рівень відповідальності керівників перед рядовими членами.

8. Запропоновано теоретичну модель демократичної організації політичних партій. Вона ґрунтується на відкритому конкурентному механізмі формування керівних органів партійної організації; балансі між вертикальними та горизонтальними зв'язками структурних підрозділів всередині неї; вдосконаленні функціональності місцевих партійних організацій; децентралізації прийняття партійних рішень на всіх рівнях; розвитку партійної дисципліни органічного характеру; удосконаленні системи навчання партійних функціонерів.

9. Для поліпшення умов формування функціональної дієздатності політичних партій в сучасній Україні сформульовано основні рекомендації щодо подальшого розвитку партійних організацій. Зокрема, запропоновано розширити сферу автономності місцевих партійних організацій за рахунок права самостійного складання виборчих списків без додаткового погодження з керівництвом, оперативного вирішення нагальних проблем на місцевому рівні; закріпити процедури таємного голосування, проведення партійного референдуму з принципово важливих питань партійної політики; визначити права внутрішньопартійної опозиції в достатньому обсязі; врегулювати порядок висунення кандидатів на вибори до парламенту.

Головні положення дисертаційного дослідження в наступних публікаціях автора