Мережевий підхід у дослідженні зв’язків політичних акторів

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ПОЛІТИЧНИХ І ЕТНОНАЦІОНАЛЬНИХ

ДОСЛІДЖЕНь ім. І. Ф. КУРАСА

МЕРЕЖЕВИЙ ПІДХІД У ДОСЛІДЖЕННІ ЗВ'ЯЗКІВ ПОЛІТИЧНИХ АКТОРІВ

Спеціальність 23.00.01 - теорія та історія політичної науки

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

БОГУСЛАВСЬКА КАТЕРИНА ОЛЕКСАНДРІВНА

Київ - 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України.

Науковий керівник: доктор політичних наук, професор Кармазіна Марія Степанівна Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України головний науковий співробітник.

Офіційні опоненти: доктор політичних наук, професор Салтовський Олександр Іванович Київський національний університет імені Тараса Шевченка професор кафедри політичних наук;

кандидат політичних наук Лісничук Олесь Володимирович Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України молодший науковий співробітник відділу етнополітології.

Захист відбудеться “9” грудня 2008 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 26.181.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) політичних наук при Інституті політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України за адресою: 01011, Київ-11, Кутузова, 8, к. 202.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України за адресою: 01011, Київ-11, Кутузова, 8.

Автореферат розісланий “8” листопада 2008 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Г. І. Зеленько доктор політичних наук.

• ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
• Актуальність теми дослідження зумовлена, по-перше, тим, що всеохоплюючі зміни у соціальній, політичній, економічній, науково-технічній сферах сприяють зростанню у політичному процесі значення акторів третього сектору, численних груп інтересів, які беруть участь у формуванні політичних курсів та програм, впливають на особливості процесів як формального, так і неформального прийняття та реалізації політичних рішень державних органів влади. За таких умов актуалізується питання взаємодії різних типів акторів, як публічних, так і непублічних, у зв'язку з необхідністю спільного використання обмежених ресурсів задля реалізації визначених ними цілей. Але проблема осягнення зазначених процесів полягає в тому, що існуючі концепції та підходи (плюралістичні та корпоративістські або неокорпоративістські) до вивчення взаємодії державних органів влади та груп інтересів не забезпечують отримання задовільних наукових результатів через методологічну «вузькість» та постійну мінливість форми та змісту відносин між різними типами акторів. При цьому конкретні методи політичної науки, за допомогою яких дослідники концентрують увагу навколо виявлення відносин підпорядкування та панування, ієрархії та контролю у групах інтересів, також виявляють малу продуктивність у ході здобуття нового знання про оточуючий світ. Нові ж підходи та концепції, які виражають свій «погляд на світ» у нових поняттях та категоріях, є більш адекватними у врахуванні специфіки конкретних процесів політичної трансформації у тій чи іншій державі. До сучасних та актуальних підходів може бути віднесений і мережевий підхід, в основі якого лежить поняття політичної мережі.
• По-друге, мережевий підхід, пройшовши недовгий шлях розвитку, все ще не отримав достатньо визначеного статусу у науковому середовищі як на Заході, так і на вітчизняних теренах. На сьогоднішній день мережеві дослідження в політичній науці оформилися, з одного боку, як окремий напрямок у сучасному структуралізмі, насамперед, у вигляді мережевого аналізу, а з іншого - як політична теорія, що стосується вивчення ознак політичних мереж. Наявна розбіжність є свідченням того, що, незважаючи на велику кількість емпіричних і, трохи менше, теоретичних досліджень, та зростання інтересу до мережевої проблематики, наукове співтовариство все ще перебуває у пошуку загальновизнаних, певною мірою базових принципів, методики проведення аналізу політичних мереж та її поширення на нові види взаємодії політичних акторів. Таким чином, актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлена також необхідністю визначення наукового статусу та пізнавального потенціалу мережевого підходу у політичному дослідженні.
• По-третє, потребує вирішення проблема недостатнього рівня представленості наукових доробок у рамках мережевого аналізу у вітчизняній політичній науці: велика кількість відповідної англомовної літератури вражаюче контрастує з поодинокими публікаціями вітчизняних дослідників, насамперед, тих, хто займається проблемами соціології - О. Демків, О. Жулькевська, А. Горбачик, І. Щербина, В. Нікулін, В. Степаненко, Л. Лясота та тих, хто вивчає проблеми державного управління, зокрема, О. Молодцов. У зв'язку з цим вивчення та аналіз зарубіжного досвіду розвитку й застосування мережевого підходу у політичному дослідженні сприятиме подоланню розриву, що спостерігається між науковими здобутками українських та закордонних представників політичної науки.
• По-четверте, слід звернути увагу на практично цілковиту відсутність на вітчизняних теренах посібників математичного чи технічного характеру українською або російською мовами, які б допомагали вченим-суспільствознавцям у проведенні мережевого дослідження. Відсутній будь-який посібник щодо використання програмного забезпечення для аналізу мережевих даних. Наявні ж роботи є спеціалізованими виданнями для математиків та спеціалістів з комп'ютерних систем, які професійно займаються вивченням та застосуванням теорії графів. Вищевикладене й підтверджує необхідність дослідження, яке б дало досвід подолання вказаних недоліків.
• Ступінь наукової розробки проблеми. На сьогоднішній день у західному науковому полі існує велика кількість праць, присвячених мережевому підходу, однак більшість з них носить емпіричний та досить часто вузькоспеціалізований характер. Іншою проблемою є те, що напрямок аналізу соціальних мереж є набагато більше представленим у порівнянні з вивченням політичних мереж. Досить часто навіть у працях політичного характеру (присвячених вивченню мережевих структур у сфері політики) вчені обмежуються лише використанням терміну «політична мережа» як метафори для пояснення комплексності політичного процесу.
• Фундаментальні дослідження методології аналізу мереж були здійснені Р. Бартом, C. Боргатті, Р. Брейгером, Б. Веллманом, Л. Фріманом, Дж. Скоттом, Р. Ханнеманом, С. Вассерманом. Однак, незважаючи на те, що вказані роботи присвячені одній і тій самій проблематиці, вони презентують іноді неузгоджені підходи до проведення мережевого дослідження і представляють, насамперед, кількісні спроби застосування мережевого підходу, які є характерними для соціології.
• Теоретики-мережевики у сфері політичної науки, такі як К. Анселл, Дж. Бейдернікл, Т. Бьорцель, Ю. Брандес, Дж. Рааб, П. Кеніс, Б. Коулман, Е. Пьорл, К. Дінгверт, К. Даудінг, М. Іванс, Г. Фолкнер, Д. Хацлегурс, М. Гоулетт, М. Кастельс, А. Касца, Е. Клжін, Дж. Коппенжан, Т. Кьоніг, Т. Браунінгер, Т. Льовсет, Д. Марш, М. Матілла, М. Майлс, М. Савард, А. Нольк, Л. О'Тул, Є. Оханян, Л. Пал, С. Параскевопулос, М. Пьоркман, Р. Родес, Дж. Річардсон, Р. Роуз, Дж. Шнейдер, C. Віліс, Е. Лауманн та інші змушені спиратися на вироблену у межах соціології та теорії графів основу та використовувати її у цілях політичної науки. Така ситуація вимагає здійснення критичного аналізу літературних джерел під кутом зору систематизації методологічних засад та визначення інструментів проведення мережевого аналізу саме у сфері політичної науки.
• Російське наукове середовище в останній час також звертає пильну увагу до проблем використання мережевого підходу, зокрема - О. Алексєєнкова, І. Афанасьєв, В. Пугачов, С. Барсукова, Ю. Бризгунова, Г. Градосельська, І. Діскін, А. Давидов, А. Єгоров, Н. Косс, О. Зуєв, Л. Мяснікова, А. Коньков, Н. Лебедєва, О. Лановцева, М. Мирошниченко, В. Радаєв, А. Разумная, В. Сергєєв, К. Сергєєв, Л. Стрельнікова, С. Тихонова, Д. Ткачов, П. Шихарев, С. Щеглова, В. Печенкін однак учені здебільшого зосереджуються на проблемах соціального капіталу, на соціологічному аспекті кількісного використання мережевого підходу. Вивченням проблем концептуалізації політичної спільноти займаються П. Панов, Л. Сморгунов, В. Кот.
• Більш активному поширенню мережевої методики серед вчених-суспільствознавців заважає досить складний математичний апарат. Для того, щоб провести мережеве дослідження досліднику потрібно володіти базовими навичками побудови матриць, візуалізації графів та використовувати термінологію, прийняту в теорії графів. Проведення кількісних розрахунків вимагає вміння користуватися комп'ютерною програмою UCINET 6, яка пропонується лише в англомовній версії та містить чимало вузькоспеціалізованих індикаторів.
• Знайомство з дослідженнями науковців засвідчує, з одного боку, продуктивність мережевого підходу у вивченні політичних проблем, а, з іншого, - відсутність праць, в яких би обґрунтовувалася теоретична і практична доцільність і специфіка його застосування для вивчення взаємодії політичних акторів у мережах різних типів. З огляду на це, суть наукової проблеми, вирішуваної у дисертаційному дослідженні, полягає у доведенні необхідності і продуктивності використання мережевого підходу для вивчення політичних явищ, процесів, феноменів.
• Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано в рамках планової наукової теми «Суспільно-політичні трансформації в Україні в XX - на початку XXI ст. в історико-політологічному вимірі» (державний реєстраційний номер 0104U000845) відділу етноісторичних досліджень Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України.
• Метою дисертаційного дослідження є критичний аналіз теоретико-методологічних засад мережевого підходу, верифікація його можливостей у вивченні взаємодії політичних акторів.
• Дослідницькі завдання:
• * вивчити та проаналізувати ступінь наукової розробки теми, обраної для дослідження;
• * прослідкувати становлення мережевого підходу у політичних дослідженнях, виокремити напрями та школи, що склалися у науковому полі західної політичної науки; проаналізувати концептуальні засади і способи дослідження політичних мереж з виокремленням основних ідей, теорій, підходів, що лежать в основі мережевого підходу;
• * виокремити основні способи вивчення політичних мереж та інтерпретувати базові параметри мереж, що необхідні для аналізу зв'язків між політичними акторами;
• * з'ясувати сутність та проаналізувати причини виникнення політичних мереж, мету та принципи їх організації. Визначити специфіку функціонування політичних мереж у ліберальних демократіях та у нестабільних політичних режимах;
• * провести топологізацію та типологізацію політичних мереж з тим, щоб визначити особливості структурної організації мереж та поширити використання мережевого підходу на аналіз нових політичних структур; виокремити та обґрунтувати особливості кроків проведення мережевого дослідження, - зокрема у ході вивчення взаємодії політичних акторів;
• * на прикладі аналізу політичної мережі визначити основні складнощі та проблеми організації мережевого дослідження, виокремити обмеження мережевого підходу в оцінці взаємодії політичних акторів.
• Об'єктом дослідження є теоретико-методологічні засади мережевого підходу для аналізу політичних явищ, феноменів, процесів, базові параметри політичних мереж.
• Предметом дисертаційного дослідження є з'ясування сутності, цілей та можливостей мережевого аналізу у процесі вивчення взаємодії між політичними акторами.
• Методи дослідження. У роботі були використані такі методи дослідження: аналізу та синтезу (для формування теоретико-методологічних засад дослідження (/1.1, 1.2/), системний підхід - для аналізу основних способів дослідження політичних мереж (/2.1/), класифікаційний - для виокремлення основних типів політичних мереж (/2.2/), моделювання - для побудови моделі політичної мережі /3.1, 3.2/), методи візуалізації - для графічного зображення політичних мереж (/3.1/, /3.2/), теорія графів - для побудови структури відносин між політичними акторами (/3.1/, /3.2/), кількісний мережевий аналіз - для вивчення політичної егоцентричної мережі (/3.2/).
• Джерельна база дослідження є досить ємкою, її становлять, зокрема, праці науковців, які заклали основи виникнення мережевого підходу (Е. Дюркгейм, Г. Зіммель, Я. Морено, М. Мосс, А. Радкліфф-Браун та інші), які стали фундаторами аналізу соціальних мереж (Б. Веллман, С. Вассерман, С. Боргатті, Л. Фріман); які першими розробляли мережевий підхід у політичних дослідженнях, - Дж. Річардсон та Г. Джордан, і які ввели поняття «політичні мережі» та «політичні спільноти» в дискурс школи посередництва інтересів; крім того, - праці Т. Бьорцель, Р. Родеса та Д. Марша, які у подальшому розробляли основи мережевого аналізу, запропонувавши континуум політичних мереж, та довели ефективність використання мережевого підходу при проведенні емпіричних досліджень. Цінним джерелом для нас послужили праці Ф. Шарпфа та Дж. Шнейдера, О'Тула, які вже у межах управлінської школи розробляли мережевий підхід для аналізу процесів управління за умов існування ресурсної взаємозалежності між акторами мережі. Вказані дослідження беззаперечно лягли в основу подальшого інтенсивного розвитку теоретико-методологічної основи мережевого підходу.
• Наукова новизна дисертаційного дослідження:
• * вивчено, проаналізовано та введено в науковий обіг вітчизняної політичної науки ідеї західних фундаторів мережевого підходу в політичних дослідженнях та зарубіжних науковців, котрі доклали зусиль для його розвитку. У ході пошуку цих ідей, їх виокремлення та класифікації нами було перекладено близько 100 англомовних досліджень; обґрунтовано думку про вплив постмодерністських ідей мікровізики влади (М. Фуко), симулякрів (Ж. Бодрійяра), поля (П. Бурд'є), різоми (Ж. Дельоза та Ф. Гватаррі) на становлення та розвиток мережевого підходу. Виділено подальші можливі шляхи методологічного «підживлення» підходу і найперше: за допомогою залучення здобутків теорії ігор, дискурс-аналізу, неоінституціоналістських підходів (1.2);
• * дістало подальший розвиток визначення наукового статусу мережевого аналізу в політичній науці. Зокрема, доведено, що на сьогоднішньому етапі мережевий інструментарій має статус підходу, який поєднує теорію політичних мереж та власне мережевий аналіз (1.1);
• * проаналізовано особливості функціонування політичних мереж у нестабільних політичних системах. Зокрема, розвинена думка про те, що політичні мережі відіграють роль компенсаторів нерозвинених політичних інститутів, які забезпечують доступ до державних органів влади, сприяють виробленню стійких ідентифікаційних механізмів та забезпечують захист мережевим акторам, особливо у специфічних умовах акцій протесту, революцій та перебування в опозиції (2.1).
• * розвинуто думку про те, що динаміка функціонування політичної мережі залежить від комплексу причин: визначення та зміни цілей та мети існування мережі, конкуренції за встановлення пануючого внутрішньо-мережевого дискурсу, існуючих точок структурного розриву, наявних мережевих ресурсів, доступу до них та участі у розподілі отриманих мережею «прибутків» (як матеріальних, так і нематеріальних) (2.1);
• * вперше у вітчизняній політичній науці здійснено систематичний аналіз базових параметрів політичних мереж (структура, актори, влада, функції, стратегії та правила функціонування мережі) та розкрито їх зміст шляхом використання мережевих показників щільності, центрованості, еквівалентності, відстані, владного індексу В. Боначича (2.1); визначено обмеження мережевого підходу у дослідженні взаємодії політичних акторів, які полягають, зокрема, у спрощенні політичної реальності шляхом моделювання мережі та обмеження її кордонів і неможливості вивчення динаміки розвитку мережевої структури у переході від стану А до стану Б.
• * в ході топологізації політичних мереж розвинено ідею того, що мережеві контакти не є виключно горизонтальними, але можуть включати і вертикально побудовані зв'язки (2.2); обґрунтовується думка про доцільність поширення мережевого аналізу на нові політичні структури та явища - політичні партії, громадянське суспільство, революції та акції протесту, парламентську коаліцію, оскільки їх діяльність розгортається на основі мережевих «законів» (2.2);
• * удосконалено принципи дослідження кількісних (структура, актори) та якісних (функції, влада, стратегії акторів, процедурні правила) параметрів політичної мережі для вивчення взаємодії політичних акторів, оскільки це дозволяє отримати як конкретні числові значення мережевих показників, так і пояснити особливості функціонування мережі з точки зору довіри між мережевими учасниками, існуючих стратегій взаємодії акторів та врахувати конфліктні взаємини між ними (3.1).
• Практичне значення одержаних результатів. Розроблена послідовність проведення мережевого дослідження шляхом використання базових мережевих параметрів має практичну цінність для дослідників, які займаються емпіричним політичним аналізом, зокрема - вивченням впливовості політичних акторів, дослідженням структур взаємодій між політичними суб'єктами. Результати роботи можуть бути використані в практиці дослідження міжособистісних відносин між політичними учасниками у політичних організаціях та державних органах влади. Крім того, ці результати можуть слугувати базою для підготовки навчального курсу «Аналіз політичних мереж» або стати складовою курсу «Соціологія політики».
• Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації були оприлюднені на других Курасівських читаннях «Етнополітичні проблеми сучасності: теорія і практика» (м. Київ, листопад 2006), міжнародній конференції «Еліти та цивілізаційні процеси формування націй» (м. Київ, березень 2006), на конференції «Взаємодія бізнесу та влади» (м. Київ, березень 2007), на третіх Курасівських читаннях «Влада і суспільство в сучасній Україні: механізми взаємодії» (м. Київ, листопад 2007).
• Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладено у 5 публікаціях, з них чотири - у фахових виданнях.
• Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів (які поділяються на підрозділи), висновків, списку використаних джерел та літератури. Загальний обсяг дисертації - 196 стор., список використаних джерел та літератури включає 257 найменувань (27 стор.).
• ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
• Завдання, що вирішуються у першому розділі - Теоретико-методологічні засади дослідження, - пов'язане з необхідністю формування теоретико-методологічних засад дисертаційного дослідження.
• У параграфі 1.1. Огляд літератури по проблемі дослідницьке завдання полягало у вивченні стану наукової розробки обраної теми. Огляд літератури по проблемі засвідчив, що між вченими досі не знайдено порозуміння стосовно того, чим є політичні мережі - метафорою, підходом, аналітичним інструментом чи теорією. Активна наукова зацікавленість підтверджується постійно зростаючою кількістю англомовних мережевих досліджень, більшість з яких становлять статті у наукових журналах, публікації матеріалів конференцій та семінарів. Концепція політичних мереж використовується і російськими (Бризгунова Ю., О. Алексєєнкова, І. Афанасьєв, В. Пугачов, Г. Градосельська, А. Зуєв, Л. Мяснікова, Н. Лебедєва, О. Лановцева та інші) та вітчизняними вченими (О. Жулькевська, А. Горбачик, О. Демків, О. Молодцов), які тільки починають проявляти науковий інтерес до мережевих концепцій, концентруючи увагу на вивченні проблем соціального капіталу, реципрокних відносин та використовуючи мережевий аналіз в межах соціологічної проблематики та державного управління.
• Аналіз літератури дозволив виділити п'ять груп робіт. Взявши за критерій теоретичний аспект вивчення можливостей мережевого підходу, до першої групи праць ми віднесли дослідження, в яких такі науковці, як Р. Родес, Д. Марш, Т. Бьорцель, К. Даудінг, Т. Льовсет, П. Кеніс, Дж. Рааб, Е. Лауманн та Д. Ноук розробляли теоретичні засади підходу та визначали його дослідницькі можливості та обмеження.
• Дослідження, пов'язані з аналізом конкретних емпіричних прикладів (зокрема, питання взаємодії політичних акторів у межах конкретних програм і політик, проблема кооперації політичних акторів у різнорівневих політичних мережах) із застосуванням мережевого підходу, віднесли до другої групи робіт. Авторами праць, присвячених цим темам, є К. Дінгверт, К. Анселл, М. Пьоркман, П. Шихарев, Г. Фолкнер, М. Гоулетт, Д. Хацлехурс, Б. Асеведо та Р. Каммон, інші.
• До третьої групи досліджень включили ті, в яких здійснюється аналіз взаємодії мережевих акторів у контексті явищ позначених такими поняттями як партнерство, соціальний капітал, реципрокність, політична довіра, взаємозалежність тощо. Зокрема, проблемам соціального капіталу присвячені наукові доробки таких вчених, як Р. Барт, В. Радаєв, А. Коньков, С. Долуцька, Т. Ворожейкіна, О. Демків, О. Жулькевська та інші. Окремі аспекти реципрокної взаємодії, виникнення довіри (у тому числі і вимушеної) у політичних мережах розглядаються в працях Р. Патнама, Ю. Лі, А. Піклса, М. Саважа, П. Пакстона, М. Фрейтага, Н. Бучена, Р. Кроусона та Р. Дейвза, С. Барсукової та інших.
• До четвертої групи напрацювань по проблемі віднесені дослідження, предметом яких є вивчення причин виникнення членства у політичній мережі, а також визначення та аналіз її структурних характеристик, зокрема рольової диференціації. Ці питання становили науковий інтерес для таких вчених, як М. Матілла, Т. Кьоніг, Т. Браунінгер, К. Хей, Ф. Нунан, В. Ігальфуц, М. Ціммерманн, К. Села-Сонде.
• П'яту групу запропонованої класифікації склали дослідження, присвячені вивченню комплексності процесу формування, функціонування, зміни політичної мережі, тобто аналізу її динаміки - напряму, який тільки формується та має назву «networking». Цій проблемі, зокрема, присвячені праці Г. Фолкнер, М-Х. Чанга та Дж. Харрінгтона, В. Сергєєва та К. Сергєєва, О. Алексєєнкової та інших.
• Вивчення процесу становлення та розвитку мережевого підходу становило дослідницьке завдання параграфу 1.2. Концептуальні основи мережевого підходу.
• У процесі вивчення концептуальних основ мережевого підходу ми прийшли до висновку про те, що існуючі теорії та ідеї можна поділити на чотири групи. Перша група - теорії та ідеї, які заклали основи та забезпечили формування мережевих досліджень. Зокрема, ідеї Г. Зіммеля, Е. Дюркгейма, Я. Морено, А. Бейвласа та Г. Левітта, теорії соціальної антропології, теорії інформаційної інтеракції, теорії політичної комунікації, міжорганізаційні теорії, структурно-функціональний аналіз, теорії груп (плюралістський, корпоративістський/неокорпоративістські підходи), теорія графів). До другої групи було віднесено постмодерністську теорію, в межах якої частково розвивалася мережева концепція (зокрема, ідеї М. Фуко, Ж. Бодрійяра, П. Бурдьє, Ж. Дельоза та Ф. Гватаррі). До третьої групи включили теорії та ідеї, вироблені фундаторами мережевого підходу та розвинуті в межах існуючих шкіл - посередництва інтересів та управлінської школи, у межах останньої поступово виокремлюється напрямок досліджень, що проводяться представниками інституту М. Планка. Четверту групу склали теорії, що можуть бути запозичені для удосконалення методологічної основи мережевого підходу та підвищення його ефективності (теорія ігор, трансакційний аналіз, неоіституційний підхід, дискурс- аналіз).
• Дослідження концептуальних засад мережевих досліджень засвідчило, що між вченими досі не вироблено єдиної методологічної системи координат. Відносини між мережевими акторами можуть вивчатися з позицій структурного аналізу; неоіституційного підходу; теорії комунікацій; трансакційних витрат, теорії ресурсної залежності, а також з точки зору політичної економіки. У дисертаційному дослідженні ми розглядали мережевий аналіз в межах постструктуралістської парадигми, яка формує необхідну систему координат для вивчення мережевих позицій акторів.
• Визначення та інтерпретація базових мережевих параметрів, зокрема, аналіз особливостей структурної організації, процедурних правил, стратегій акторів, концентрації та поширення влади у політичних мереж, а також проведення топологізації та типологізації політичних мереж, стали дослідницькими завданнями, що вирішувалися у другому розділі дисертації - Інтерпретація політичних мереж та їх параметрів у дослідженні взаємодії політичних акторів. У параграфі 2.1 Параметри суспільно-політичних мереж було поставлено завдання витрактувати параметри мережі для дослідження взаємодії політичних акторів: виокремити, пояснити структурні характеристики мережі, мережеві позиції акторів, особливості владної організації, принципи утворення та стратегії функціонування мережевих структур.
• Оцінка сформованих на сьогодні підходів до вивчення базових характеристик політичної мережі підвела до висновку про те, що у межах політичної науки остаточно ще не вироблено єдиних підходів для дослідження основних мережевих властивостей, а також дозволила виділити, з одного боку, існуючі способи їх аналізу, а з іншого, - недоліки використання: а) недоліком дослідження атрибутів політичних акторів та зв'язків між ними є неможливість вивчення позицій та ролей суб'єктів політичної мережі у процесі їх взаємодії; б) обрахування та інтерпретація кількісних показників властивостей мережі не дозволяє аналізувати зміст відносин між мережевими акторами, пояснювати процеси обміну ресурсами у мережі, прослідковувати мережеву динаміку; в) вивчення лише якісних характеристик політичної мережі ускладнює аналіз особливостей структурної організації політичної мережі; г) аналіз мережевих логік (логіки структури, логіки суб'єктів, логіки інновацій) є цілком доцільним для вивчення динаміки мережі, однак занадто загальним для проведення кількісного дослідження взаємодії політичних акторів.
• Дослідження основних мережевих властивостей у дисертаційному дослідження ми проводили шляхом вивчення базових параметрів політичної мережі, зміст яких розкривали за допомогою використання більш конкретних мережевих показників або індикаторів. Зокрема, до параметру «структура» були включені інтерпретації мережевої щільності, значення та співвідношення кількості напівступенів входу/виходу вершин, відстані, геодезичної відстані, оптимальної мережевої структури, доступності вершини. У межах аналізу параметру «суб'єкти мережі» були пояснені такі поняття як: кліка, клан, блок, его- та альтер- актори, структурна та автоморфічна еквівалентність. Базовий параметр «функції мережі» включив аналіз ресурсів мережі, довіри, вимушеної довіри, соціального капіталу, координації. До параметру «процедурні правила» були віднесені характеристики змагальної, взаємовигідної, симбіозної взаємозалежності, внутрішньо мережевого дискурсу, мандатних правил, правил орієнтування. Для розуміння параметру «влада» у межах мережевого підходу ми проаналізували центрованість як посередництво, центрованість як близькість та центрованість як потік, а також владний індекс В. Боначича. Аналіз параметру «стратегії суб'єктів» включив дослідження проблем ідентифікації (свій-чужий), рамкову стратегію мережі, динаміку стратегій акторів.
• Вивчення взаємодії політичних акторів через дослідження параметрів політичних мереж дозволило поєднати переваги теорії політичних мереж та кількісного мережевого аналізу. Зокрема, вдалося не лише отримати кількісні показники структурних властивостей, дослідити сформовані правила взаємодії, визначити принципи функціонування мережі, але й, що важливо, змоделювати, спрогнозувати «віяло можливостей» розвитку мережі (у тому числі за рахунок дослідження точок структурних розривів та інтерпретації показників структурної та автоморфічної еквівалентності).
• Аналіз базових параметрів дозволив прийти до висновку, що динаміка та розвиток мережі значною мірою пов'язані з внутрішньо структурними змінами, ідейними протиріччями між учасниками, зовнішніми впливами на політичну мережу. За таких умов точки розриву у мережевих контактах виступають своєрідними точками біфуркації, які можуть як покращити координацію політичної мережі через залучення слабких контактів, так і призвести до її руйнування.
• Спираючись на обґрунтовані базові параметри політичних мереж та їх основні показники, у параграфі 2.2. Типологізація та топологізація політичних мереж ми поставили дослідницьке завдання класифікувати основні типи мереж, визначити принципи їх організації та функціонування, проаналізувати переваги і недоліки їх організаційних форм. У ході аналізу було зроблено висновок про те, що для класифікації політичних мереж важливим є не лише їх розрізнення за сферами, рівнями існування (типологією), але і за їх внутрішньою організацією (топологією). У дисертаційному дослідження було визначено, що найбільш поширеною є неповноз'язна структура, тобто мережі можуть бути представлені у вигляді «шини» чи «зірки», або у більш складних структурних організаціях - «деревовидної або розгалуженої шини» або «розгалуженої зірки». Більше того, у межах однієї політичної мережі можуть існувати як вертикальні, так і горизонтальні контакти між мережевими акторами, тобто окремі ділянки можуть бути побудовані за ієрархічним принципом.
• Аналіз існуючих типів політичних мереж показав, що базові типології ґрунтуються на загальному розумінні мереж у сфері політики як владнозалежних відносин між публічними та приватними акторами, які мають наступні базові ознаки: неформальність, дискретність, здебільшого горизонтальну координацію, децентралізацію ресурсних потоків, цілевстановлення (визначена політична мета, яка є недосяжною поза мережевою структурою), множинність рівнів політичної взаємодії, залученість публічних та непублічних акторів, існування поза межами офіційно визначених інституційних кордонів та рівнів організації державної влади, наявність спільних мережевих ресурсів, доступних здебільшого всім її учасникам.
• Проведене дослідження типологій та топологій політичних мереж дозволило обґрунтувати доцільність вивчення політичних партій, громадянських акцій протесту, революцій, політичних ідеологій з використанням мережевої проекції.
• Відсутність єдиної усталеної методики мережевого аналізу підвела нас до необхідності розв'язання проблеми алгоритмізації мережевого дослідження взаємодії політичних акторів, яку ми і намагалися вирішити у третьому розділі Мережевий підхід: особливості та проблеми здійснення. З огляду на це, у параграфі 3.1. Аналіз алгоритму застосування мережевого підходу була представлена наступна стратегія проведення мережевого дослідження: побудова математичної моделі зв'язків між політичними учасниками, яка ґрунтується на концепції дослідника та відображає структуру взаємодій між парами акторів; збір даних для проведення аналізу; маркування кордонів мережі для визначення контактів для вивчення; вибір величин вимірювання; побудова матриці зв'язків; візуалізація мережі за допомогою графічного зображення її структури; вибір параметрів для дослідження, проведення математичних розрахунків за допомогою використання комп'ютерної програми UCINET; інтерпретація отриманих результатів. У процесі алгоритмізації мережевого дослідження було доведено, що аналіз рівня центрованості політичних акторів у мережі змінює ракурс вивчення політичної влади та впливу. Необхідно відзначити, що використання програми UCINET пов'язано із значними труднощами для вченого-суспільствознавця, оскільки вимагає володіння навичками побудови матриць, розуміння лексики теорії графів, вибору необхідних для дослідження кількісних індикаторів, що особливо складно у межах єдино доступної англомовної версії цього програмного забезпечення.
• Характеристика запропонованої стратегії мережевого дослідження дозволила зробити висновок про те, що проведення вдалого мережевого дослідження значною мірою залежить від якості та способу отримання мережевих даних. У порівнянні з методом опитування респондентів, залучення біографічного методу є більш продуктивним для пошуку інформації щодо взаємин політичних акторів. Доцільним є також використання архівних даних, законодавчих актів, для вивчення проблеми взаємодії політичних акторів у межах різних форм державного правління.
• Іншим важливим висновком параграфу є те, що при аналізі взаємодій політичних акторів не слід зосереджувати увагу тільки на позитивних взаєминах. Ігнорування контактів негативного характеру зменшує важливість проведеного мережевого дослідження та показує неадекватні результати.
• Враховуючи вищевикладене, у параграфі 3.2 Основні труднощі проведення мережевого аналізу дослідницьким завданням було визначення основних складнощів і перешкод, що виникають перед дослідником у процесі аналізу взаємодії політичних акторів за допомогою використання мережевого інструментарію. Складнощі проведення мережевого аналізу виникають вже на перших етапах і пов'язані з обмеженням кордонів мережі, встановленням часових меж існування мережі, отриманням інформації щодо акторів мережі, вибором величин для вимірювання, проведенням візуалізації контактів. Під час оцінки отриманих результатів дослідник має зважати їх певну спрощеність і механістичність. Поза увагою залишається вплив динаміки політичного середовища на зміни позицій акторів у мережі, складно врахувати взаємодії з іншими мережами та їх вплив на зміну структурного розташування учасників мережі, а також відобразити особистісний аспект відносин між суб'єктами.
• Проведення мережевого аналізу взаємодії політичних учасників вимагає від дослідника не лише знання алгоритму його застосування, але і врахування тих труднощів, які виникають при сприйнятті результатів дослідження іншими аналітиками. По-перше, мережевий аналіз досить часто сприймається як інструмент для обробки даних, насамперед, представлених у вигляді матриць. По-друге, поки що слабко розвинені методики, що дозволяють відстежувати динаміку змін у мережевих структурах. По-третє, традиційні теоретичні концепції політичної науки ще не розглядаються за допомогою мережевої проекції. Наприклад, влада, ієрархічність, інтеграція, конфлікт та інші концепти політичної науки поки що не осмислені в термінах мережевого підходу. Як наслідок, ускладнюється адаптація та перехід загальнополітичних питань у площину мережевого підходу.
• Як загальні недоліки мережевого дослідження обґрунтовані такі: проблеми отримання та верифікації даних щодо контактів між мережевими учасниками, штучне спрощення і обмеження кордонів мережі, механістичність отриманих результатів, неможливість осягнути динаміку структурних позицій акторів, неврахування «мережевої спеціалізації» учасників при визначення схожості їх позицій за допомогою структурної чи автоморфічної еквівалентності, можливості суб'єктів (хоч і обмежені) діяти у відповідності з власними інтересами та преференціями.
• політичний мережевий суспільний типологізація
• ВИСНОВКИ
• Результати, отримані у ході дослідження теоретико-методологічних основ, можливостей та обмежень мережевого підходу, дозволяють зробити такі висновки:
• 1. Дослідження можливостей мережевого підходу у політичній науці ускладнено через відсутність узгоджених позицій між вченими щодо статусу, алгоритму, рівнів застосування та можливостей мережевих аналізів. Запропоноване у роботі поняття «мережевого підходу» дозволяє поєднати теорію політичних мереж та метод мережевого аналізу та розширити предметну галузь, не накладаючи обмеження щодо необхідного розрізнення політичної мережі, політичної спільноти чи проблемної мережі. Мережеві дослідження розвиваються в основному силами західних вчених. Представники російського наукового середовища зосереджують основну увагу на вивченні проблем соціального капіталу у суспільно-політичних мережах та тільки починають формувати нову дослідницьку нішу. Українські вчені також поступово звертаються до вивчення перспектив мережевого підходу, хоча обмежуються в основному галуззю соціології та сферою державного управління.
• 2. Мережевий підхід має глибокі теоретичні корені, що сягають формальної соціології Г. Зіммеля, ідейної спадщини Е. Дюркгейма, здобутків соціометрії, досліджень А. Бейвласа та Г. Левітта, теорії соціальної антропології, теорії обміну, міжорганізаційної теорії, структурно-функціонального аналізу, політичних теорій вивчення груп інтересів. Невід'ємною складовою, що забезпечила міждисциплінарну основу мережевих досліджень, стало залучення здобутків теорії графів. Важливим для розвитку мережевого підходу стали і постмодерністські ідей, зокрема, мікрофізики влади М. Фуко, політичного поля М. Бурдьє, соціальної мережі та симулякрів Ж. Бодрійяра, специфічне поняття «різома» Ф. Гваттарі та Ж. Дельоза. Становлення мережевого підходу відбувається в межах школи посередництва інтересів та управлінської школи, безвідносно до їх геоядра. «Підживлення» мережевого підходу можливо за рахунок використання здобутків теорії раціонального вибору, аналізу трансакційних витрат, неоінституціалізму, дискурс-аналізу.
• 3. Використання у політичній лексиці таких мережевих індикаторів як центрованість, владний індекс В. Боначича, дозволяє сформувати у політичній науці наступні критерії впливовості політичних акторів: вигідні структурні позиції, наявність коротких відстаней у контактах між акторами, позиція посередника, що може як сприяти, так і заважати налагодженню зв'язків. За такого підходу поняття політичної влади змінює своє значення та втрачає свій сакральний характер. Владний статус актора залежить від його ресурсів та здатності налагодити контакти між собою та своїми альтерами, а також з іншими підструктурами мережі, тобто від структурного розташування політичного суб'єкта та його взаємодії з іншими мережевими учасниками. Дослідження структурних позицій суб'єктів у мережі забезпечує можливість прогнозування стабільності або непередбачуваність їх поведінки. Вивчення автоморфічної та еквівалентної схожості розташування політичних учасників значно розширює футурологічні можливості підходу та дозволяє визначити, які мережеві ланки дублюють та взаємозамінюють одна одну, а які мають критичне значення для мережі, а їх вилучення здатне призвести до структурних трансформацій.
• 4. Інтерпретація мережевого підходу для потреб політичної науки дозволяє не лише збагатити дослідницький інструментарій останньої (зокрема, новим баченням та лексикою), але й забезпечує наступні можливості: виокремлення нових типів політичних мереж (нами запропоновані такі типи як: політичні партії, громадянське суспільство, масові акції протесту, парламентські коаліції); поширення поняття топологізації мереж на політичну сферу; використання кількісних мережевих індикаторів, що описують структуру та акторів, у поєднанні з якісними параметрами влади, функцій, стратегій та процедурних правил політичних мереж.
• 5. Аналіз специфіки функціонування політичної мережі дозволив виділити основні принципи взаємодії політичних акторів: а) очікування на взаємність у випадку надання своїх ресурсів іншим мережевим учасникам (як у симетричних, так і в асиметричних політичних мережах); б) принцип не завдання шкоди приватним інтересам конкретного учасника мережі; в) принцип вето - тобто блокування власних ресурсів або припинення посередництва у контактах між віддаленими учасниками мережі у разі понесення збитків або переорієнтації на іншу мережу; г) принцип підтримки «слабкого» у певний час (але «сильного» у перспективі) актора шляхом надання мережевої допомоги; д) принцип дотримання вироблених у мережі правил поведінки, а також мережевих зобов'язань, крім того принцип сповідування мережевих цінностей та ідейних засад у відносинах з іншими політичними мережами. У нестабільних політичних системах відносини між мережевими учасниками виконують роль компенсаторів нерозвинених політичних інститутів, які забезпечують доступ до державних органів влади, стимулюють розширення кола учасників політичного процесу, забезпечують стійкі ідентифікаційні механізми. В той же час за умов розвиненої ліберальної демократії політичні мережі посилюють тінізацію політичного процесу, зменшують підзвітність публічних політиків та легітимність політичних рішень.
• 6. Проведення мережевого дослідження має свої складнощі, пов'язані зі збором інформації, її перевіркою, обмеженням кордонів мережі, моделюванням її структури. Необхідно враховувати, що незначні неточності у структурі мережевих контактів призводять до значних відхилень у сукупному підсумку. При оцінці результатів дослідження необхідно враховувати обмеження мережевого аналізу, пов'язані із неврахуванням впливу політичного середовища на мережу, зі складністю аналізу динаміки мережевої структури, певною механістичністю в оцінці взаємодій між політичними акторами. Недостатність уваги до питань динамічного розвитку мережі викликає критику мережевого підходу як такого, що придатний лише для характеристики статичних політичних феноменів. На заваді методологічного розвитку та удосконалення підходу стоять також численні спроби його використання лише на рівні ідеї чи метафори політичної мережі, без застосування комплексної методики.
• СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Богуславська К. Застосування мережевого підходу у дослідженнях політичних еліт / К. Богуславська // Еліти і цивілізаційні процеси формування націй. - Т. 1. - К. : ТОВ УВПК«ЕКСОБ», 2006. - С. 351-360.

Богуславська К. Становлення та розвиток мережевого підходу до вивчення політичних процесів / К. Богуславська // Політичний менеджмент. - 2006. - №4 (19). - С. 80-88.

Богуславська К. Мережевий підхід: причини виникнення, напрями дослідження мереж та їх типологізація / К. Богуславська // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України: Збірник наукових праць. - К., 2006. - Вип. 32. - С. 402-414.

Богуславська К. Характеристика та інтерпретація параметрів політичних мереж для дослідження взаємодії політичних акторів / К. Богуславська // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України: Збірник наукових праць. - К.: Знання України, 2007. - Вип. 36. - С. 18-27.

Богуславська К. Проблема топологізації та типологізації політичних мереж / К. Богуславська // Гілея (науковий вісник): Збірник наукових праць. - К., 2007. - Вип. 9. - С.116-124.

• АНОТАЦІЯ
• Богуславська К.О. Мережевий підхід у дослідженні зв'язків політичних акторів. - Рукопис.
• Дисертація на здобуття наукового ступеню кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.01 - теорія та історія політичної науки. Національна академія наук України. Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса, м. Київ, 2008 р.
• Вперше у вітчизняній політичній науці здійснено систематичний аналіз базових параметрів політичних мереж (структура, суб'єкти, влада, функції, стратегії та правила функціонування мережі) та розкрито їх зміст шляхом використання мережевих показників (щільності, напівступені входу/виходу вершині, відстані, центрованості, еквівалентності, владного індексу В. Боначича та інші).
• Вдалося довести, що на сьогоднішньому етапі мережевий інструментарій має статус підходу, який поєднує теорію політичних мереж та власне мережевий аналіз.
• У роботі проведено топологізацію політичних мереж. Доведено, що мережеві контакти не є виключно горизонтальними, а можуть включати і вертикально побудовані зв'язки.
• На основі здійсненої типологізації виділено базові характеристики політичних мереж: неформальність, децентралізація ресурсних потоків, дискретність, цілепокладання, множинність рівнів політичної взаємодії, існування поза офіційно визначеними інституційними кордонами, залученість публічних та непублічних акторів.
• Обґрунтована думка про доцільність поширення мережевого аналізу на нові політичні структури та явища - політичні партії, громадянське суспільство, революції та акції протесту, парламентську коаліцію, оскільки їх діяльність розгортається на основі мережевих «законів».
• Ключові слова: мережевий підхід, взаємодія політичних акторів, типологія, топологія політичних мереж, базові параметри політичних мереж, логіка (послідовність) мережевого аналізу.
• АННОТАЦИЯ
• Богуславская Е.А. Сетевой подход в исследовании связей политических акторов. - Рукопись.
• Диссертация на соискание научной степени кандидата политических наук по специальности 23.00.01 - теория и история политической науки. Национальная академия наук Украины. Институт политических и этнонациональных исследований им. И.Ф. Кураса, г. Киев, 2008 г.
• В диссертационном исследовании предпринимается попытка интерпретировать сетевой подход для изучения взаимодействия политических акторов. В роботе удалось продолжить процесс определения статуса сетевых исследований. Было доказано, что сетевой инструментарий имеет статус подхода, который позволяет объединить теорию сетей и количественный сетевой анализ.
• В диссертации обосновывается влияние постмодернистского дискурса, в частности, идей микрофизики власти, поля, ризомы, симулякров на формирование сетевых исследований. Выделяется две школы становления сетевого подхода - школа посредничества интересов и управленческая школа безотносительно геоядра (Великобритания, Германия) исследований. Рассматривается перспективность усовершенствования подхода с помощью теории игор, неоиституционализма, дискурс-анализа.
• В работе представлены основные способы анализа политических сетей и их недостатки (анализ сетевых атрибутов, интерпретация количественных показателей, исследование качественных результатов, характеристика сетевых логик). Для характеристики политических сетей в работе использованы базовые параметры «структура», «субъекты», «власть», «функции», «процедурные правила», «стратегии участников», которые раскрываются с помощью сетевых показателей (плотности, соотношения полустепеня входа/выхода вершины, расстояния, геодезического расстояния, оптимальной структуры, автоморфической и структурной эквивалентности, центрированности, властного индекса В. Боначича и других).
• Проведена топологизация политических сетей, которая показала, что большинство политических сетей имеют неполносвязную структуру. Аргументирован тезис, что сети не являются исключительно горизонтальными структурами, отдельные контакты могут быть построены по иерархическому принципу. На основании проведенной типологизации основных типов политических сетей выделены их базовые характеристики: неформальность, децентрализация ресурсных потоков, дискретность, целеопределение (определена политическая цель, которую невозможно достичь вне сетевой структуры), множественность уровней политического взаимодействия, существование вне официально определенных институциональных границ, включенность публичных и непубличных акторов, существование общих сетевых ресурсов, которые в основном доступны всем участникам.
• В работе обосновывается мысль о перспективности распространения сетевого анализа на новые политические структуры и явления - политические партии, гражданское общество, революции, акции протеста, парламентскую коалицию, поскольку их функционирование происходит на основании сетевых «законов».
• В диссертации проанализировано особенности функционирования политических сетей в нестабильных политических системах. Была развита мысль о том, что политические системы в Украине играют роль компенсаторов неразвитых политических институтов, которые обеспечивают доступ к государственным органам власти, способствуют развитию идентификационных механизмов и обеспечивают защиту сетевым участникам, особенно в условиях акций протестов, революций или пребыванию в оппозиции.
• В работе рассмотрена последовательность сетевого анализа, выделены основные трудности, с которые исследователь сталкивается во время его проведения.
• Ключевые слова: сетевой подход, взаимодействие политических акторов, типология, топология политических сетей, базовые параметры политических сетей, логика (последовательность) проведения сетевого анализа.
• Annotation
• Boguslavska K.O. Network approach in the study of political actors' connections. - Manuscript.
• A thesis for the degree of candidate of Political Science in specialty 23.00.01 - Political Theory and History. I. F. Kuras Institute of Political and Ethnic studies. The National Academy of Science of Ukraine, Kyiv, 2008.
• Systematic analysis of the basic parameters of policy networks (structure, actors, power, functions, strategies, rules of functioning) is done. Basic parameters are characterized with a help of network indicators (density, distance, centrality, equivalence, Bonachich power index etc.).
• It is argued that for today network scientific instruments have status of approach that combines theory of policy networks and quantative network analysis.
• The network typology and topology are done. It is discovered that network connections are not only horizontal, but also include vertical connections.
• It is argued that network analysis can be spread over new political structures and phenomena - political parties, revolutions, protest movements, parliamentary coalitions, and civil society, because their activities are based on the network logic.
• Key words: policy network approach, political actors' connections, policy network typology and topology, basic network parameters.
• Размещено на Allbest.ur