Концепції чорноморської орієнтації в українській політичній думці першої половини ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК З2.001.11 (477+560.6)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Концепції чорноморської орієнтації

в українській політичній думці першої половини ХХ століття

23.00.01 - теорія та історія політичної науки

Домащенко Леся Миколаївна

Київ - 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор політичних наук, доцент

Шульга Марина Андріївна,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

професор кафедри політології.

Офіційні опоненти: доктор політичних наук, професор

Кармазіна Марія Степанівна,

Інститут політичних і етнонаціональних досліджень імені І.Ф.Кураса,

Національної академії наук України

головний науковий співробітник;

доктор філософських наук, професор

Додонов Роман Олександрович,

Донецький національний технічний університет,

Міністерство освіти і науки України,

завідувач кафедри філософії.

Захист відбудеться «19 » січня 2009 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради 26.001.41 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, к.330.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці імені М.О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м.Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий «16 » грудня 2008 року.

Вчений секретар

Спеціалізованої вченої ради Постригань Г.Ф.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Україна, будуючи власну зовнішню політику, виходить, насамперед, зі своїх національних інтересів та власного геополітичного положення. З огляду на ресурсний, інтелектуальний і промисловий потенціал Україна є значною європейською країною, а як стратегічний транзитний маршрут енергоносіїв має стати важливою ланкою економічної безпеки Європи. Тому цілком обґрунтованою виглядає стратегічна перспектива включення її в усі структури Європейського Союзу.

Водночас розробка Україною свого євроінтеграційного курсу має враховувати той факт, що, зважаючи на так званий “фактор каспійської нафти”, в якості своєрідної несучої конструкції геополітичного простору ЄС дедалі частіше розглядається не стільки Балто-Чорноморський, скільки Балто-Чорноморсько-Каспійський регіон. У Стратегії національної безпеки України геополітичними пріоритетами нашої країни в цьому регіоні, поміж іншими, названі розширення двостороннього і багатостороннього співробітництва з його країнами щодо формування спільної енергетичної політики, зокрема у сфері транзиту енергоносіїв, та активізація взаємодії з європейськими регіональними організаціями, в тому числі і у питаннях утвердження тут демократії і безпеки.

Відтак євроінтеграційні прагнення України вимагають пошуку нею автентичних цим прагненням шляхів реалізації своїх геополітичних інтересів у Причорномор'ї та Прикаспії, виваженого підходу до здійснення своєї геостратегії у південно-східному напрямі загалом. Для цього важливо висвітлити не лише прикладні аспекти такого здійснення (економічний, безпековий, транспортно-енергетичний, правовий тощо), а й з'ясувати його концептуальні підстави, окреслити ті загальнотеоретичні положення, які можуть слугувати вихідним пунктом для ствердження Україною своїх геополітичних пріоритетів на теренах чорноморсько-каспійського геопростору.

Тому логічним є звернення до концепцій чорноморської орієнтації України, які мали місце у вітчизняній політичній думці першої половини ХХ століття і в яких вперше було виокремлено та осмислено чорноморський вектор діяльності незалежної української держави. З'ясування існуючих в їх царині особливостей визначення та обґрунтування цього вектора становить важливий крок у напрямі окреслення теоретичного підґрунтя його здійснення на новітньому етапі розвитку незалежної України.

Тема дисертаційного дослідження знайшла в тій чи іншій мірі відображення у наукових працях сучасних вітчизняних дослідників. Однак, безпосереднього звернення до аналізу існуючих звязків чорноморської орієнтації України у працях вітчизняних мислителів зроблено не було.

Зв'язок роботи з науковими програмами, темами, планами. Тема і зміст дисертаційного дослідження є складовою частиною комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Наукові проблеми державотворення України” та науково-дослідницької теми філософського факультету 01БФ041-1 “Філософська і політологічна освіта в Україні на перетині тисячоліть”.

Метою дослідження є розкриття змісту концепцій чорноморської орієнтації України у вітчизняній політичній думці першої половини ХХ століття.

Реалізація поставленої мети зумовила вирішення наступних задач дослідження:

- з'ясувати зміст поняття “концепція чорноморської орієнтації України” та обґрунтувати виправданість звернення до історичної ретроспективи передусім до текстів М. Грушевського, С. Рудницького та Ю. Липи;

- охарактеризувати покликання (смисл, призначення) чорноморської орієнтації України, як воно усвідомлюється в царині всіх аналізованих концепцій та на підставі цього розкрити співвідношення понять “чорноморська орієнтація” та “південно-східна орієнтація”;

- розкрити вузьке і широке визначення чорноморської орієнтації М. Грушевським, С. Рудницьким та Ю. Липою, зафіксувати спільне і відмінне в їх поглядах на мету чорноморської орієнтації України в межах її вузького та широкого витлумачення;

- проаналізувати особливості обґрунтування чорноморської орієнтації України у працях М. Грушевського, С. Рудницького та Ю. Липи, встановити та порівняти переважаючі тут аргументи на користь доцільності цієї орієнтації для української держави;

- виокремити ті моменти концепцій чорноморської орієнтації України першої половини ХХ століття, які, за умови їх творчого переосмислення, можуть бути використані для оптимізації сучасної української геополітики на південно-східному напрямку її здійснення.

Об'єктом дослідження є українська політична думка першої половини ХХ століття. чорноморський орієнтація україна липа

Предметом дослідження є концепції чорноморської орієнтації України, які мали місце у вітчизняній політичній думці першої половини ХХ століття.

Методи дослідження. Для вирішення поставлених задач у дисертаційній роботі використовується ряд методів, основними серед яких є:

- метод абстрагування, який дозволив зосередити увагу виключно на порівнянні особливостей визначення в межах аналізованих концепцій чорноморської орієнтації України та кола аргументів на його користь, оминаючи при цьому різного роду “контексти” - конкретно-історичний, історико-політологічний тощо, - що ці особливості зумовили;

- метод порівняння, який дозволив з'ясувати спільне і відмінне у визначенні та обґрунтуванні чорноморської орієнтації України вітчизняними мислителями першої половини ХХ століття. Зокрема, зробити висновок про солідарність цих мислителів щодо вузького розуміння чорноморської орієнтації та зафіксувати певні розбіжності між ними з приводу широкого її витлумачення;

- аксіоматичний метод, на підставі якого було встановлено, що своєрідною аксіомою всіх розглянутих концепцій є теза про природність чорноморської орієнтації для України, а решта їх положень є похідними від цієї тези й, як такі, різняться, передусім, у пункті пояснення зазначеної природності;

- системний підхід, який забезпечив цілісне осмислення доказової бази концепцій чорноморської орієнтації М. Грушевського, С. Рудницького та Ю. Липи та дозволив з'ясувати її своєрідний наскрізний принцип - аргумент, який поєднує воєдино решту аргументів і яким слід вважати тезу про важливість чорноморської орієнтації для утвердження і захисту незалежності української держави;

- синергетика, евристичний потенціал якої дозволив представити концепції М. Грушевського, С. Рудницького та Ю. Липи як такі, що сповнені полісемантичності та різних підходів до витлумачення прикінцевої мети чорноморської орієнтації України;

- критичний аналіз, використання якого дозволило уточнити деякі положення концепцій чорноморської орієнтації М. Грушевського, С. Рудницького та Ю. Липи, виокремити ті моменти цих концепцій, які за умови їх творчого прочитання можуть бути використані в зовнішньополітичній діяльності сучасної української держави;

- герменевтика, що уможливила реконструювання покликання (смислу, призначення) чорноморської орієнтації України, як він усвідомлювався в царині всіх проаналізованих концепцій.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у здійсненні порівняльного аналізу особливостей визначення та обґрунтування чорноморської орієнтації України у вітчизняній політичній думці першої половини ХХ століття.

У межах проведеного дослідження сформульовано наступні теоретичні положення, які визначаються новизною і виносяться на захист:

- запропоноване авторське визначення поняття “концепція чорноморської орієнтації України”, під яким пропонується розуміти систему поглядів щодо цілей української держави на південно-східному напрямі її діяльності, яка характеризується особливим способом розуміння місця цього напряму в структурі її зовнішньополітичних (геополітичних) пріоритетів та вміщує певний спосіб обґрунтування його важливості для утвердження і збереження української незалежності. Історична ретроспектива цього поняття представлена передусім творчим доробком М. Грушевського, С. Рудницького та Ю. Липи, в працях яких простежується саме система поглядів, а не окремі ідеї з приводу чорноморського напряму діяльності української держави на світовій арені;

- виявлено нові аспекти в розумінні змісту чорноморської орієнтації України в працях М. Грушевського, С. Рудницького та Ю. Липи. А саме: чорноморська орієнтація не може бути, попри чорноморський статус України, витлумачена буквально, як доконечність для української держави сповідування таласократичного принципу в своїй геополітиці, а полягає у замиканні на Україні морських (таласократичних) та сухопутних (телурократичних) комунікацій світового значення. З огляду на це чорноморська орієнтація тому є синонімом до південно-східної, що дозволяє Україні замкнути на собі сухопутні шляхи, які ведуть з Європи до Азії й поєднати їх із середземноморськими морськими магістралями. Південно-західне акцентування чорноморської орієнтації, що має місце, зокрема, у С. Шелухіна, саме по собі не забезпечує таких замикання і поєднання, а тому і не перетворює Україну на ключову точку системи світових комунікацій;

- вперше розкрито спільне й відмінне у поглядах М. Грушевського, С. Рудницького та Ю. Липи на тлумачення чорноморської орієнтації України. Дослідники сходяться між собою з приводу вузького витлумачення чорноморської орієнтації України, зміст якого полягає у необхідності для останньої закріпитися на чорноморському узбережжі та, з огляду на завдання збереження власної незалежності, зберегти Кримський півострів у складі своєї території. Натомість у широкому розумінні чорноморської орієнтації, яке вміщує окреслення її кінцевої мети, між ними простежуються певні розбіжності. Так, ціллю чорноморської орієнтації у М. Грушевського є організація кооперації чорноморських народів, яка дозволить Україні взяти участь у відновленні “старих природних торговельних шляхів”. У С. Рудницького - ініціювання Україною створення Балто-Чорноморської федерації, яка за допомоги західних країн у справі сполучення Чорного моря з Каспієм відкриє Україні вихід до Середньої Азії. І, тим самим, перетворить її на “ключову точку” системи євроазіатського сполучення, що своїм східним кінцем сягатиме Тихого океану. У Ю. Липи - заснування Чорноморської фортеці, яка за співпраці з народами Кавказу та “іранського помосту” забезпечить Україні “посув до Перської затоки” та опанування магістраллю “Атлантика - Індійський океан”;

- набуло подальшого розкриття тлумачення тези про природність чорноморської орієнтації для української держави. Різниця між концепціями полягає у способі обґрунтування зазначеної природності. У М. Грушевського переважає історична аргументація, у С. Рудницького - політико-географічна, у Ю. Липи - геополітична. На цій підставі в дисертаційному дослідженні пропонується наступна класифікація концепцій чорноморської орієнтації в українській політичній думці першої половини ХХ століття: історична концепція М. Грушевського, політико-географічна - С. Рудницького та геополітична - Ю. Липи. Осереддям першої є положення про антське походження українців, другої - про чорноморське побережжя як головний політико-географічний черен України, третьої - про здійснення Україною “геополітичної синтези” Чорного моря як умову здобуття нею незалежності;

- впереше систематизовано і узагальнено ті положення концепцій чорноморської орієнтації, викладені у працях М. Грушевського, С.Рудницького та Ю.Липи, які можуть бути використані у розробці сучасної геостратегії України. Зокрема при розробці південно-східного вектора сучасної української геостратегії. Так, думка М. Грушевського щодо можливості використання чорноморської орієнтації для протистояння ідеї “слов'янської єдності” шляхом ініціювання Україною свого варіанту цієї ідеї, який передбачав створення федерації українського, білоруського та литовсько народів на балтійсько-чорноморських шляхах, може бути використана сьогодні для пошуку культурно-історичних підстав оптимізації відносин України з Білоруссю та Литвою, в тому числі і у вирішення питання диверсифікації шляхів енергопостачання до Європи. Теза С. Рудницького про важливість подовження Балто-Чорноморської осі до Каспію, яка засвідчує присутність в орбіті південно-східного вектора України середньоазіатських країн, є актуальною сьогодні, зважаючи на важливість для України розбудови партнерських стосунків з державами Середньої Азії, що сприятиме вирішенню проблеми енергетичної залежності від Росії. Зважаючи на цю проблему, варто прийняти до уваги й міркування Ю. Липи про охоплення чорноморською орієнтацією України народів Кавказу та “іранського помосту”. Висновок Ю. Липи про “геополітичний синтез” Чорного моря як умову української незалежності також вартий уваги, зважаючи на важливість для сучасної України вміння використовувати переваги регіонального співробітництва, що передбачає, поміж іншим, і здатність ініціювати проекти, привабливі для тих його учасників, які, подібно до України, зацікавлені сьогодні у диверсифікації шляхів енергопостачання.

Практичне значення одержаних результатів визначається тим, що основні положення проведеного дослідження розширюють і поглиблюють знання про особливості визначення та обґрунтування чорноморської орієнтації України вітчизняними мислителями першої половини ХХ століття. Його висновки та окремі положення можуть бути використані для подальшого наукового аналізу концепцій чорноморської орієнтації, що мали місце в українській політичній думці першої половини ХХ століття, розробки шляхів оптимізації сучасної української геополітики на південно-східному напрямку її здійснення. Результати дослідження можуть бути використані в навчальному процесі у вищих навчальних закладах України при викладанні курсів з політології, історії української політичної думки, геополітики.

Апробація результатів дисертації. Головні ідеї дисертаційного дослідження доповідались на наукових конференція та семінарах:

- Міжнародній науковій конференції “ЛЮДИНА - СВІТ - КУЛЬТУРА” (20-21 квітня 2004 року, м. Київ);

- Міжнародній науковій конференції “Дні науки філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка” (2005-2008рр.);

- науково-теоретичних семінарах кафедри політичних наук та аспірантських семінарах кафедри політології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (2005, 2006, 2008 рр.).

Публікації. За результати дослідження опубліковані три статті у фахових виданнях, визначених переліками ВАК України, 3 тези за матеріалами конференцій.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаної літератури. Загальний обсяг дисертації становить 204 сторінки, з яких обсяг основного тексту - 187 сторінок, список використаних джерел включає 159 найменувань обсягом 17 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У “Вступі” обґрунтовується актуальність теми, її наукова новизна, визначаються об'єкт і предмет дослідження, його мета і задачі, розкрито методологічні засади дослідження та практичне значення отриманих у його межах результатів.

У першому розділі “Ступінь наукової розробки, джерельна база та методологія дослідження” розглядаються особливості висвітлення концепцій чорноморської орієнтації України першої половини ХХ століття у сучасній вітчизняній науковій літературі, характеризується джерельна база дослідження і його методологічна основа.

В структурі чорноморської орієнтації України, як вона осмислювалася у вітчизняній політичній думці першої половини ХХ століття, можна вирізнити дві складові - південно-східну (чорноморсько-каспійську) та південно-західну (наддунайсько-балкансько-адріатичну). Зважаючи на те, що в розвідках сучасних українських дослідників чорноморська орієнтація у цілому є синонімом південно-східного вектора української геополітики, а аналіз концепцій цієї орієнтації розглядається як одна із умов оптимізації зазначеного вектора на сучасному етапі його здійснення, в даному дисертаційному дослідженні терміни “чорноморська орієнтація” та “південно-східна орієнтація” будуть вживатися як синоніми. Виправданість такого вживання зумовлена і тим, що південно-західна орієнтація, як вона осмислювалася в першій половині ХХ століття, передбачала створення Україною федерації із народами, які сьогодні фактично представляють Західний світ. Тому аналіз її концептуального рівня, що представлений С. Шелухіним, мав би здійснюватися з огляду на забезпечення реалізації передусім європейського вибору України та з'ясування культурно-історичних підстав співробітництва з балканськими країнами.

Весь масив сучасної української наукової літератури, присвячений концепціям чорноморської (південно-східної) орієнтації, умовно можна поділити на два смислові блоки. До першого слід віднести праці, де їх зміст розкривається в контексті характеристики геополітичних та політико-географічних ідей, що мали місце в українській політичній думці першої половини ХХ століття, загалом та у руслі висвітлення історико-політологічних і державницьких поглядів їх авторів зокрема. Тут же робиться висновок, що, за задумом останніх, практична реалізація цих концепцій є важливою умовою ствердження і збереження української державності (В. Барладяну-Бирладник, С. Василенко, М. Дністрянський, Р. Додонов, М. Кармазіна, Ю. Кочубей, В. Крисаченко, Ю. Левенець, В. Масненко, В. Потульницький, П. Радько, О. Салтовський, В. Сергійчук, М. Хилько, О. Шаблій, О. Янчук та ін.).

До другого смислового блоку вітчизняної наукової літератури з тематики концептуального оформлення чорноморської орієнтації України першої половини ХХ століття, слід віднести розробки, в яких ті чи інші положення М. Грушевського, С. Рудницького чи Ю. Липи використані для з'ясування окремих, передусім зовнішньополітичних, аспектів українського державотворення на сьогоднішньому його етапі. Мова йде про праці, в яких доводиться важливість південно-східного вектора для сучасної української геополітики, окреслюються завдання та висвітлюються окремі питання оптимізації, інституціалізації й убезпечення цього вектора, налагодження взаємовигідних двосторонніх стосунків з країнами, що ним охоплені, з'ясовуються культурно-цивілізаційні підстави його здійснення (С. Андрущенко, С. Василенко, В. Горбулін, В. Дергачов, А. Зленко, О. Коппель, А. Кудряченко, В. Мадіссон, М. Михальченко, Б. Парахонський, Ф. Рудич, С. Федак, В. Храмов та ін.).

Варто відмітити низку дисертаційних досліджень, в яких так чи інакше - безпосередньо чи опосередковано - використані деякі положення концепцій чорноморської орієнтації України М. Грушевського, С. Рудницького та Ю. Липи. Це, зокрема, докторські дисертації С. Василенко “Геополітичні виміри України в загальноєвропейському політичному процесі” (2002), де чорноморська орієнтація розглядається як важлива складова української геополітики, спрямована на реалізацію процесу входження України до інтегрованої Європи через систему регіональних об'єднань і структур; О. Салтовського “Ідея української державності в історії вітчизняної політичної думки (від витоків до початку ХХ сторіччя” (2003), де доробок М. Грушевського, зокрема його праця “На порозі нової України”, аналізується в контексті розкриття змісту політичних концепцій засновників Української Народної Республіки; С. Федуняка “Політичний вимір системи безпеки євроатлантичного простору і нових незалежних держав” (2006), де доводиться, що Україна з огляду на свої транзитні можливості в Чорноморському регіоні може стати важливою “з'єднуючою” ланкою між Євроатлантичною та Євро-азійською підсистемами безпеки; М. Шульги “Сучасні російські геополітичні концепції: витоки, засади, еволюція” (2006), де робиться висновок про доцільність використання теоретичної спадщини С. Рудницького та Ю. Липи для оптимізації дискусії навколо “кримської проблеми”.

Серед кандидатських дисертацій у контексті даного дослідження заслуговують на увагу праці Н. Мхитарян “Чорноморське регіональне співробітництво як геополітичний чинник міжнародних інтеграційних процесів (1990-1998 р. р.)” (1999), де визначені передумови, проблеми і основні складові інтегрування чорноморських держав; Ю, Шмаленко “Геополітичні пріоритети України в сучасному світі” (2002), де аналізуються концепції М. Грушевського, С. Рудницького та Ю. Липи з огляду на перспективи України в якості однієї з ключових країн-комунікаторів між Європою, Кавказом і Азією; В. Булгакова “Концептуальні засади визначення геополітичних пріоритетів України” (2002), де концепції чорноморської орієнтації України першої половини ХХ століття проаналізовані в руслі висвітлення історичного виміру української геополітики; М. Хилька “Філософсько-світоглядні підвалини української геополітичної думки” (2004), де аналізуються праці М. Грушевського, С. Шелухіна, С. Рудницького та Ю. Липи в контексті проблематики класифікації основних напрямків української геополітичної думки першої половини ХХ століття; В. Шишкіної “Українсько-турецьке співробітництво як фактор регіональної безпеки” (2006), де з'ясована роль Чорного моря в системі міжнародних відносин та досліджено витоки і місце “чорноморської доктрини” у зовнішньополітичній діяльності України; Р. Петюра “Регіон Близького та Середнього Сходу в зовнішній політиці України” (2007), де фактично фіксується зв'язок “чорноморської орієнтації” та близькосхідної зовнішньої політики України передусім в пункті забезпечення енергетичної безпеки останньої; Д. Дорофеєва “Зовнішньополітична стратегія США в регіоні Центральна Азія” (2007), де робиться висновок про залежність успішності європейського (західного) вектора української геостратегії від ефективності її здійснення на південно-східному напрямі.

Таким чином, в сучасній вітчизняній науковій літературі здійснено доволі ґрунтовний аналіз концепцій чорноморської орієнтації України першої половини ХХ століття. В той же час можна констатувати практичну відсутність розвідок, де б зазначені концепції виступали самостійним предметом дослідження. Передусім у пункті порівняння особливостей визначення в їх межах чорноморської орієнтації України та кола аргументів на користь саме такого визначення, без прив'язки до тих чи інших “контекстів” - конкретно-історичного, історико-політологічного, прикладного, державотворчого тощо. Тому в даному дисертаційному дослідженні увага буде зосереджена на порівнянні концепцій чорноморської орієнтації, що мали місце у вітчизняній політичній думці першої половини ХХ століття, з метою з'ясування властивих їм особливостей визначення та обґрунтування цієї орієнтації.

Зважаючи на це, джерельну базу дослідження становлять, по-перше, праці М. Грушевського, С. Рудницького та Ю. Липи, де осмислюється проблематика чорноморської орієнтації України, обґрунтовується її доцільність та важливість для ствердження незалежності української держави. По-друге, роботи інших українських вчених першої половини ХХ століття, в яких містяться ідеї, співзвучні основному змісту концепцій чорноморської орієнтації, зокрема С. Томашівського, А. Синявського, І. Лисяка-Рудницького. По-третє, розвідки сучасних вітчизняних дослідників, в яких висвітлюються окремі аспекти концепцій чорноморської орієнтації М. Грушевського, С. Рудницького та Ю. Липи.

Для досягнення поставленої мети у дисертаційному дослідженні використані такі методи, як: абстрагування, аксіоматичний метод, системного підходу, синергетики, критичного аналізу і герменевтики.

В другому розділі “Історичне обґрунтування чорноморської орієнтації України в працях Михайла Грушевського” аналізуються основні положення концепції чорноморської орієнтації М. Грушевського; робиться висновок про переважно історичне її обґрунтування.

На думку М. Грушевського, чорноморська орієнтація України викликана до життя процесом освоєння Південної України слов'янською в нинішнім вигляді українською людністю. Початком цього процесу слід вважати IV століття, ознаменоване “великою слов'янською міграцією”, яка не лише заклала основи нинішнього розміщення народностей Східної Європи, а й дала поштовх для починання історичного життя українських племен. Останнє зумовлено тим, що рух на південь східнослов'янських племен мав своїм наслідком вирізнення в їх структурі південно-східної групи, яка у візантійських джерелах VI століття позначена терміном “Анти” і протиставлена терміну “Слов'яни”. Анти, за висновком М. Грушевського, є південною частиною східної вітки слов'ян, тобто представниками тих племен, які утворили етнографічну цілісність, відому нині як українська.

Великий рух антських племен мав епохальне значення для подальшої долі українських племен, оскільки, він, по-перше, дозволив цим племенам отримати територію, яку доля судила їм як “їх історичний верстат” і яку у загальному вигляді можна схарактеризувати як “битий шлях” з Передньої і Центральної Азії до Європи. По-друге, - зумовив факт “найбільшої орієнталізації” українського народу, що спричиняє його здатність до “власної творчості” у тих краях, які подібно до нього зазнали на собі впливів східної культури і знаходяться у сфері української чорноморської орієнтації.

Зважаючи на це, завданням останньої є ініціювання Україною економічного і культурного співробітництва народів Чорного моря, результатом якого могло б стати не лише створення сильної економічної бази, а й відновлення за допомогою сучасних технічних засобів старих природних торговельних шляхів до Індії, Середньої Азії й Китаю, до Перської затоки, Сирійського побережжя, Аравії та Єгипту. При цьому чорноморська орієнтація України не суперечить її західній орієнтації, й не є простим доповненням до неї. Вона забезпечує Україні “власну творчість” і “власне поле діяльності”, дозволяє Україні стати лідером “чорноморських країв”, ініціатором відновлення “старих природних торговельних шляхів”, що вкупі із західними прикметами українського характеру та з огляду на цікавість до цих шляхів з боку Заходу, робить її надзвичайно цікавою і привабливою для останнього. Крім того, чорноморська орієнтація, за висновком М. Грушевського, яка передбачає використання східної спадщини українців, не означає рух України у фарватері російської стихії, а сама ця спадщина, вільна від усілякого роду фінських і туранських домішок, не є такою собі модифікацією російського євразійства. Навпаки, будучи спрямованою виключно на створення “кооперації народів Чорного моря”, ця орієнтація позбавляє Росію права “особо благопріятствуємой” нації в цьому регіоні і у цілому надає можливість українській державі випростатися, щоб потім “уложитись в найбільш вигідній позі”.

Тим самим чорноморська орієнтація України дозволяє їй гідно виглядати як перед Заходом, так і перед Росією, не дозволяючи їм обом “зірвати” свою державність, пропонуючи взаємовигідні проекти спільної співпраці та лишаючи за собою право на “власну творчість”, зокрема на утворення федерації українського, білоруського та литовського народів на балто-чорноморських шляхах. Адже історично, як зазначалося вище, саме ця орієнтація, за висновком М. Грушевського, - рух на південь східнослов'янських племен - призвела свого часу до вирізнення в структурі цих племен Антів - предків українського народу. Тому згортання чорноморської орієнтації загрожує Україні забуттям свого власного історичного завдання, яке з часів Антів полягає в опануванні “чорноморською комунікацією, торгівлею, транзитом”, що поєднує Азію і Європу.

Таким чином, основні положення концепції М. Грушевського щодо чорноморської орієнтації України сформульовані ним передусім як висновки із ґрунтовного історичного дослідження як особливостей східнослов'янської колонізації загалом, так і специфіки та наслідків для подальшої історії України антського розселення зокрема. Це говорить про переважно історичне обґрунтування М. Грушевським важливості чорноморської орієнтації для незалежної української держави.

У третьому розділі “Степан Рудницький про політико-географічні підстави чорноморської орієнтації України” розглядаються політико-географічні підстави чорноморської орієнтації України, як вони визначені у концепції С. Рудницького.

Обґрунтування чорноморської орієнтації у С. Рудницького становить невід'ємну складову його політико-географічної системи, центральною для якої є теза про географічне положення країни як найважливіший природоописний елемент її політичного життя. Відповідно “найважнішою дійсністю” політико-географічних дослідів України слід вважати чорноморський статус її території. Завдяки йому Україна, по-перше, знаходиться на одній з найлегших і найкоротших сухопутних доріг із Західної Європи до Азії. По-друге, розташована на “межах расових, культурних, політично-державних кругів” трьох світів - західноєвропейського, орієнтально-мусульманського та кочового азійського. Особливості географічного положення України, за висновком С. Рудницького, якнайкраще можуть бути використані лише в одному напрямі - південно-східному, бо чорноморське побережжя є головним політично-географічним череном України, комунікаційні можливості якого перетворюють її на важливу складову “світової лучби”. Зважаючи на це, чорноморська орієнтація має реалізовуватися Україною з огляду на властивість цієї лучби “вертати назад по вікових перервах до своїх давніх шляхів”, які знову будуть затребуваними й безсумнівно матимуть величезне значення для всіх держав і економічних областей Європи.

Відповідно, Балто-Чорноморська федерація, яка, на перший погляд, і є метою чорноморської орієнтації України, становить у С. Рудницького проміжну ланку в реалізації більш далекосяжного плану створення комплексної - з поєднанням морських і сухопутних засобів - системи комунікацій між Європою і Середньою Азією за рахунок сполучення Чорного і Каспійського морів з метою відчинення Передньої Азії Європі. За умови такого сполучення ця “зв'язкова держава” починає забезпечувати лучбу між Європою і Середньою Азією в обхід Росії через Україну як свою “найважнішу державу”. Наслідком цього є, по-перше, втягування у орбіту чорноморської орієнтації України середньоазіатських країн, співпраця з якими виявляється однією з умов перетворення України на “найвагомішу одиницю” комунікацій між ними і Європою. По-друге, - підпорядкованість чорноморської орієнтації західній, оскільки успіх першої з огляду на зазначену вище її стратегічну мету багато в чому залежить від економічної підтримки західних країн, які мають значні інтереси в Передній Азії. Співробітництво з ними дозволить не лише якнайкраще використати “всі лучбові цінності, які дає Україна”, а й “виштовхнути” Росію з перехрестя світових комунікацій, зокрема із системи сполучення між Європою і Азією .

Отже, чорноморська орієнтація України, згідно з С. Рудницьким, має величезне значення як для неї самої, бо дає їй змогу з опорою на підтримку західноєвропейських країн, передусім на економічну співпрацю з ними, здійснити свій „великий прорив”, ствердити себе в якості транзитної держави, що бере участь у розвитку східно-західних світових шляхів. Так і для світової спільноти, яка зацікавлена у недопущенні російського домінування над системою цих шляхів і, загалом, в усуненні Росії від неї. Крім того, саме чорноморська орієнтація найбільш повно враховує статус України як “країни границь”, оскільки фактично є похідною від нього. Тому її дотримання, з одного боку, закріплює за Україною роль “головного осередку європеїзації Передньої і Центральної Азії” внаслідок забезпечення найкоротшого сполучення між ними та західним світом. Транзит, як відомо, - це не лише транзит товарів, а й певних культурних взірців. Їх, вважає С. Рудницький, Україна має шукати передусім у західних народів. Але “дерево-великан нової української культури й зосібна суспільно-політичної думки” має кидати свою тінь “аж до берегів Індійського і Тихого океану”. З іншого ж боку, ця орієнтація гарантує українському народу існування серед інших народів Європи в якості “самостійної одиниці”, народу, що має свою “окрімну історичну традицію” та свою “питому культуру”.

Таким чином, концепція чорноморської орієнтації С. Рудницького має переважно політико-географічне обґрунтування, оскільки основні її положення є похідними від особливостей географічного положення України, що узагальнені тезою С. Рудницького про Україну як “пай великого шляху азійських кочівників у Європу”.

У четвертому розділі “Геополітична концепція чорноморської орієнтації Юрія Липи” з'ясовується геополітична спрямованість концепції чорноморської орієнтації України Ю. Липи.

На думку Ю. Липи, морська культура і трипільське підложжя української раси зумовлюють зміст чорноморської орієнтації, що має забезпечити консолідуючу функцію українського народу в Чорноморському регіоні. Сам цей регіон окреслюється басейнами рік і морським узбережжям як системою транспортного зв'язку, культурними та історично-політичними традиціями. У своїх межах Чорноморський простір утворює цілісність. Його можна порівняти з фортецею, внутрішню єдність якої формує площа Чорного моря. Від цієї фортеці ідуть шляхи - ріки вглиб фортеці. Високі мури вона має на південному сході - це західні береги Каспію із Закавказзям і Дагестаном. Далі на північний схід ідуть “мури” Калмицько-Саратовських пустель і напівпустель та русло Волги; на півночі - болотисті пущі витоків Дону і Дніпра з їх притоками; захід і південь - оборонні вали Карпат, Балкан і Малоазіатського (Анатолійського) гірських масивів. Таким чином, Чорноморський простір становить цілісність, має свій геополітичний зміст, свою етнічну спільноту та власні вироблені торговельні, культурні і державні традиції, що водно поріднили психіку чорноморського населення.

Проблема ж, вважає Ю. Липа, полягає в тому, щоб у цій геополітичній і культурній спільноті в сучасній плинності міжнародних відносин знайти волю до єдності та динаміки. Навколо Чорного моря повинна з'явитися політична сила, яка б спромоглася відтворити волю цілого простору до власного буття як політичної спільноти і взяла б на себе історичну відповідальність за цей крок. Оскільки те “широке склепіння” Чорноморської фортеці, що оперте з одного боку на Дунай і Карпати, а з іншого - на Кавказ, є українським, то саме Україна - “українсько-понтійська політична партія”, відіграючи роль стін та інтер'єру Чорноморської фортеці, покликана зініціювати перетворення останньої з географічної реальності на реальність геополітичну, реалізувати ідею чорноморської федеративної великодержави на чолі з Україною.

Підставою провідної ролі України у створенні Чорноморської фортеці, - командний центр цієї фортеці, за задумом Ю. Липи, мав знаходитися у Криму, - є наявність в українській історії сталих геополітичних комбінацій, узагальнених так званим “політичним заповітом Митрадата IV”. Суть останнього полягає в тому, що імперії Митридата IV Чорне море дало єдність, потужність і назву - “Понтійська імперія”. Ця імперія презентувала економічні інтереси української території і всього Чорномор'я та стояла на чолі боротьби його народів за право “безпосередньої участі в обміні на магістралі Індійський океан - Атлантика”. Тому виконання “політичного заповіту Митрадата IV” означатиме перетворення України на точку перетину світових морських (магістраль Атлантика - Індійський океан) та сухопутних (залізниці через “Іранський поміст знад Каспію і Кавказу” до Перської затоки) комунікацій. І, тим самим, на “один із важливіших вузлів великих шляхів в історії світу”.

Таким чином, концепція чорноморської орієнтації Ю. Липи має переважно геополітичне обґрунтування, оскільки умовою ствердження незалежності України, згідно з Ю. Липою, є здійснення нею “геополітичного синтезу” Чорного моря, осереддя якого становить співпраця України з народами Кавказу та “іранського помосту” у справі спільного з ними “посуву до Перської затоки”.

ВИСНОВКИ

Здійснений порівняльний аналіз концепцій чорноморської орієнтації України, що мали місце у вітчизняній політичній думці першої половини ХХ століття, дозволив зробити наступні висновки.

1. Під поняттям “концепція чорноморської орієнтації України” варто розуміти систему поглядів щодо цілей української держави на південно-східному напрямі її діяльності, яка характеризується особливим способом розуміння місця цього напряму в структурі її зовнішньополітичних (геополітичних) пріоритетів та вміщує певний спосіб обґрунтування його важливості для утвердження і збереження української незалежності. Історична ретроспектива цього поняття представлена передусім творчим доробком М. Грушевського, С. Рудницького та Ю. Липи, в працях яких простежується саме система поглядів, а не окремі ідеї з приводу чорноморського напряму діяльності української держави на світовій арені. Аналіз концепцій перерахованих мислителів без прив'язки до різного роду контекстів - конкретно-історичного, історико-політологічного, прикладного, державотворчого тощо - дозволив зосередити увагу на порівнянні особливостей визначення та обґрунтування чорноморської орієнтації України у першій половині ХХ століття.

2. Розуміння покликання чорноморської орієнтації у концепціях М. Грушевського, С. Рудницького та Ю. Липи помічене певним “парадоксом”. А саме: чорноморська орієнтація не може бути, попри чорноморський статус України, витлумачена буквально, як доконечність для української держави сповідування таласократичного принципу в своїй геополітиці. Смисл чорноморської орієнтації, якщо узагальнити міркування М. Грушевського, С. Рудницького та Ю. Липи з цього приводу, полягає у замиканні на Україні морських (таласократичних) та сухопутних (телурократичних) комунікацій світового значення. З огляду на це чорноморська орієнтація тому є синонімом до південно-східної, що дозволяє Україні стати своєрідною точкою синтезу сухопутних шляхів, що ведуть з Європи до Азії, та середземноморських морських магістралей. Південно-західне акцентування чорноморської орієнтації, яке має місце у С. Шелухіна, саме по собі не забезпечує такого синтезу, а тому і не перетворює Україну на ключову ланку системи світових комунікацій.

3. М. Грушевський, С. Рудницький та Ю. Липа сходяться між собою з приводу вузького витлумачення чорноморської орієнтації України, зміст якого полягає, по-перше, в необхідності для останньої закріпитися на чорноморському узбережжі, “стати там міцною ногою” (М. Грушевський), “цупко триматися моря” (С. Рудницький), здійснювати “невпинний рух на східне побережжя Чорного моря” (Ю. Липа). По-друге, з огляду на завдання збереження власної незалежності, - в доконечності зберегти Кримський півострів у складі своєї території.

Натомість у широкому розумінні чорноморської орієнтації, яке вміщує окреслення її кінцевої мети, простежуються певні розбіжності. Так, ціллю чорноморської орієнтації у М. Грушевського є організація кооперації чорноморських народів, яка, по-перше, забезпечить Україні участь у відновленні “старих природних торговельних шляхів”. По-друге, - дозволить українській державі “емансипуватися взагалі”, випростатися з тим, щоб “потім уложитись в найбільш вигідній позі”. Крім того, М. Грушевський не виключав можливості використання чорноморської орієнтації для протистояння ідеї “слов'янської єдності” шляхом розробки Україною власного варіанту цієї ідеї, який передбачав створення федерації українського, білоруського та литовського народів на балтійсько-чорноморських шляхах. У С. Рудницького ця мета полягає в ініціюванні Балто-Чорноморської федерації, яка за допомоги західних країн у справі з'єднання Чорного моря з Каспієм забезпечить Україні вихід до Середньої Азії. І, тим самим, перетворить її на “ключову точку” системи євроазіатського сполучення, що своїм східним кінцем сягатиме Тихого океану. У Ю. Липи такою метою є заснування Чорноморської фортеці, яка за співпраці з народами Кавказу та “іранського помосту” забезпечить Україні “посув до Перської затоки” та долучення до магістралі “Атлантика - Індійський океан”.

4. Спільним для проаналізованих концепцій чорноморської (південно-східної) орієнтації України можна вважати тезу про природність цієї орієнтації для української держави. Різниця між цими концепціями полягає у способі її обґрунтування. Відповідно до цього в даному дисертаційному дослідженні запропоновано розрізняти історичну концепцію чорноморської орієнтації М. Грушевського, політико-географічну - С. Рудницького та геополітичну - Ю. Липи. Осереддям першої є положення про антське походження українців, другої - про географічне розташування України на одному з “найкоротших шляхів з Європи до Азії” та на межі “расових, культурних, політико-державних кругів”, третьої - про здійснення Україною “геополітичного синтезу” Чорного моря як умову здобуття нею незалежності.

5. Прийняття до уваги всіх нюансів розуміння чорноморської орієнтації, які існували в політичній думці України першої половини ХХ століття, може дозволити незалежній українській державі поєднати воєдино зусилля з активізації своєї діяльності та членства в міжнародних організаціях, з вироблення науково обґрунтованої концепції своєї близькосхідної політики та просування власних інтересів в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні (тези С. Рудницького про Україну як про “ключову точку Близького Сходу” та про завдання для української культури кинути свою тінь “аж до Тихого океану”), з оптимізації відносин України з Туреччиною, державами Кавказу та “іранського помосту” (тези Ю. Липи про Туреччину як про фундамент Чорноморської фортеці, про Іран як про її браму та про важливість співпраці з народами Кавказу для її заснування). Це, в свою чергу, сприятиме і посиленню ролі України як регіонального лідера в Чорноморському (Балто-Чорноморсько-Каспійському) регіоні, і буде вагомим кроком на шляху диверсифікації шляхів енергопостачання та забезпечення у такий спосіб енергетичної незалежності від Росії.

6. Використання доробку концепцій чорноморської орієнтації України, що мали місце у вітчизняній політичній думці першої половини ХХ століття, під час розробки південно-східного вектора сучасної української геостратегіі потребує подальшого вивчення та уточнення зв'язку їх основних положень. Зокрема, було б цікаво з'ясувати, як пов'язані між собою проекти участі країни в Балто-Чорноморській федерації та федерації Чорноморських народів у М. Грушевського; завдання подовження Балто-Чорноморської осі до Каспію та положення про межовий статус України у С. Рудницького та про можливість України з огляду на цей статус відіграти роль “головного осередку європеїзації Передньої і Центральної Азії”; можливість ініціювання проекту Чорноморської фортеці Україною з її здатністю, з одного боку продемонструвати народам Чорномор'я “приклад нового завершеного ладу”, а, з іншого, - віднайти культурно-історичні підстави для співробітництва з народами Кавказу та “іранського помосту”.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Домащенко Л. М. Степан Рудницький: від політичної географії до геополітики/ Л.М. Домащенко // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія: Філософія. Політологія. - К.: Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет", 2007. - Вип. 84-86. - С. 97- 99.

2. Домащенко Л. М. “Всеукраїнська трилогія” Юрія Липи: геополітичний ракурс/ Л.М. Домащенко // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія: Філософія. Політологія. - К.: Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет", 2007. - Вип. 84-86. - С. 166 -169.

3. Домащенко Л. М. Дещо про особливості обґрунтування чорноморської орієнтації України в працях Михайла Грушевського/ Л.М. Домащенко // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія: Філософія. Політологія. - К.: Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет", 2008. - Вип. 89-90. - С. 60-63.

4. Домащенко Л. М. Політико-географічне обґрунтування чорноморської орієнтації України у працях Степана Рудницького/ Л.М. Домащенко // Нова парадигма. - К.: Видавництво НПУ імені М.П. Драгоманова, 2008. - Вип. 74. - С. 164-175.

5. Домащенко Л. М. Юрій Липа про геополітичні підстави чорноморської доктрини України/ Л.М. Домащенко // Нова парадигма. - К.: Видавництво НПУ імені М.П. Драгоманова, 2008. - Вип. 75. - С. 150-160.

6. Домащенко Л.М. Зовнішньополітична діяльність України в міжнародних політичних відносинах/ Л.М. Домащенко // Матеріали Міжнародної наукової конференції “ЛЮДИНА - СВІТ - КУЛЬТУРА” (20-21 квітня 2004 року) - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - С. 734.

7. Домащенко Л. М. Україна у вітчизняних геополітичних концепціях першої половини ХХ століття/ Л.М. Домащенко// Міжнародна наукова конференція "Дні науки філософського факультету - 2005" Київського національного університету імені Тараса Шевченка (26-27 квітня 2005 року) Матеріали доповідей та виступів. - К. : Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2005. - Ч. V. - С 94.

8. Домащенко Л. М. Політико-географічні засади українського державотворення за С. Рудницьким/ Л.М. Домащенко// Міжнародна наукова конференція "Дні науки філософського факультету - 2006" Київського національного університету імені Тараса Шевченка (12-13 квітня 2006 року) Матеріали доповідей та виступів. - К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2006. - Ч. VI. - С. 105-107.

9. Домащенко Л. М. Основні положення чорноморської доктрини Юрія Липи/ Л.М. Домащенко// Міжнародна наукова конференція "Дні науки філософського факультету - 2008" Київського національного університету імені Тараса Шевченка (16-17 квітня 2008 року) Матеріали доповідей та виступів.- К.: Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет", 2008. - Ч. II. - С. 69-71.

АНОТАЦІЯ

Домащенко Л.М. Концепції чорноморської орієнтації України у вітчизняній політичній думці першої половини ХХ століття. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.01 - теорія та історія політичної науки. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2008.

У дисертації здійснено порівняльний аналіз концепцій чорноморської орієнтації України, що мали місце у вітчизняній політичній думці першої половини ХХ століття. З'ясовано, що спільною для них є теза про природність чорноморської орієнтації для української держави. Відмінним - спосіб її обґрунтування. На цій підставі запропоновано вирізняти історичну концепцію М. Грушевського, осереддям якої є положення про антське походження українців; політико-географічну С. Рудницького, яка виходить з того, що чорноморське побережжя - це головний політико-географічний вектор України; геополітичну Ю. Липи, де умовою незалежності України визнано здійснення нею “геополітичного синтезу” Чорного моря. Зафіксовані ті моменти проаналізованих концепцій, які у випадку їх творчого переосмислення, можуть бути використані для оптимізації українського геополітики на південно-східному напрямку її здійснення.

Ключові слова: українська політична думка, геополітика, історична концепція чорноморської орієнтації України М. Грушевського, політико-географічна концепція чорноморської орієнтації України С. Рудницького, геополітична концепція чорноморської орієнтації України Ю. Липи.

АННОТАЦИЯ

Домащенко Л.Н. Концепции черноморской ориентации Украины в отечественной политической мысли первой половины ХХ столетия. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата политических наук по специальности 23.00.01 - теория и история политической науки. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2008.

В диссертации осуществлён сравнительный анализ концепций черноморской ориентации Украины, которые в отечественной политической мысли первой половины ХХ столетия представлены именами М. Грушевского, С. Рудницкого и Ю. Лыпы. Сделан вывод, что понимание призвания черноморской ориентации Украины в рамках этих концепций отмечено неким парадоксом. А именно: черноморская ориентация, несмотря на черноморский статус Украины, не может быть истолкована буквально, как обязательность для украинского государства утверждения таласократического принципа в своей геополитике. Смысл черноморской ориентации заключается в замыкании на Украине морских (таласократических) и сухопутных (телурократических) коммуникаций. Соответственно черноморская ориентация поэтому есть синонимом юго-восточной, что позволяет Украине стать своеобразной точкой синтеза сухопутных путей, которые ведут из Европы в Азию, и средиземноморских магистралей.

В диссертации показано, что М. Грушевский, С. Рудницкий и Ю. Лыпа солидарны между собой относительно узкого понимания черноморской ориентации Украины, содержание которого заключается в необходимости для неё закрепиться на черноморском побережье и сохранить Крым в составе своей территории. Что касается широкого понимания черноморской ориентации, включающего определение её конечной цели, то между этими мыслителями прослеживаются некоторые расхождения. А именно: целью черноморской ориентации у М. Грушевского является организация кооперации черноморских народов, которая позволит Украине участвовать в реконструкции “древних естественных торговых путей”. У С. Рудницкого - создание Балто-Черноморской федерации, которая при помощи западных держав, в деле соединения Чёрного и Каспийского морей, откроет Украине выход к Средней Азии. И, тем самым, превратит её в “ключевую точку” системы евроазиатского сообщения, восточный конец которой будет касаться Тихого океана. У Ю. Лыпы - основание Черноморской крепости, которая при сотрудничестве с народами Кавказа и “иранского помоста” обеспечит Украине продвижение к Персидскому заливу и выход к магистрали “Атлантика - Индийский океан”.