Размещено на http://www.allbest.ru/

СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені Володимира Даля

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Електоральний процес у перехідних політичних системах: технологічний аспект

Спеціальність 23.00.02 - політичні інститути та процеси

Пилипенко Ганна Анатоліївна

Луганськ - 2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі філософських і соціальних наук Севастопольського національного технічного університету Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник:

доктор філософських наук, професор БАБІНОВ Юрій Олександрович, Севастопольський національний технічний університет, професор кафедри філософських і соціальних наук

Офіційні опоненти:

доктор політичних наук, професор НАУМКІНА Світлана Михайлівна, Південноукраїнський державний педагогічний університет імені К.Д. Ушинського, завідувач кафедри політичних наук

кандидат політичних наук, доцент МАЗУР Оксана Геннадіївна, Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля, доцент кафедри політології

Захист відбудеться 19.06.2009р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 29.051.09 у Східноукраїнському національному університеті імені Володимира Даля за адресою: 91034, м. Луганськ, кв. Молодіжний, 20а, Музей історії та досягнень університету (1-й корпус)

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля за адресою: 91034, м. Луганськ, кв. Молодіжний, 20а.

Автореферат розісланий 15.05.2009р.

Т.в.о. вченого секретаря спеціалізованої вченої ради, кандидат політичних наук Н.В. ПРОБИЙГОЛОВА

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Характер електорального процесу в перехідних політичних системах є важливим показником ступеня їх демократизації. Основним призначенням електорального процесу є здійснення політичного представництва інтересів соціальних груп у рамках політичних інститутів. Характер електорального процесу істотно впливає на стабільність політичної системи і є індикатором легітимності влади правлячої політичної еліти.

У західних демократіях електоральний процес відбувається в рамках правової системи, отже характеризується вищим ступенем визначеності, аніж у перехідних системах, де електоральні процеси слабо підтримуються правовою базою, характеризуються високим ступенем фрагментарності й використанням деструктивних технологій. У перехідних політичних системах кожен електоральний цикл має свої особливості й несхожий із попередніми виборчими кампаніями. Цю обставину обумовлює складність дослідження електорального процесу в перехідних політичних системах, зокрема, і в Україні.

Проблематика електорального процесу, виборчих кампаній у цілому й окремих електоральних технологій, зокрема, знайшла відображення в роботах українських учених. Різні аспекти цього напряму висвітлювали у своїх працях В. Гончарук, Т. Джига, Н. Лікарчук, Г. Малкіна, Д. Наріжний, І. Шовкун, К. Черкашин, В. Березинський, М. Потураєв, Ф. Кирилюк, Ф. Рудич, С. Наумкіна, Н. Пробийголова, О. Новакова, Г. Щедрова, В. Заблоцький, О. Чемшит, Ю. Бабінов та інші вчені.

Ступінь розробки зазначеної проблеми не можна вважати достатнім. По-перше, наявні роботи не дозволяють сформувати повну картину електоральних процесів в умовах демократизації політичної системи. Украй мало комплексних досліджень, в яких аналізуються технологічні сторони електоральних процесів на підставі адекватних методологічних баз. Зазначений недолік можна компенсувати за допомогою використання комплексного підходу до електорального процесу, розглядаючи його як різновид політичного процесу, похідного від характеру політичної системи, а його динаміку - як один з режимів функціонування політичної системи. По-друге, певна складність обумовлюється відсутністю об'єктивних оцінок політичних подій, застосування конкретних електоральних технологій в рамках виборчих кампаній. Звідси випливає необхідність розробки універсальних критеріїв оцінки електоральних процесів. По-третє, деякі аспекти використання електоральних технологій не відображені в роботах вітчизняних учених. Зокрема, важливим науковим завданням залишається аналіз електоральних технологій, які не відповідають правовим та етичним нормам, визначення їх структури і класифікація відповідно до структурних елементів, зокрема, за ресурсною складовою.

Таким чином, аналіз ступеня наукової розробки питань електорального процесу дає підстави зробити висновок, що дана тема в окремих своїх аспектах розглядалася лише деякими вченими. Її теоретико-методологічний інструментарій і фактична база потребують уточнення та доповнення. Вищезазначене дозволяє стверджувати, що комплексне дослідження технологічних аспектів електорального процесу дозволить заповнити наявні прогалини й подолати окремі суперечності в науковому осмисленні проблеми.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснене відповідно до наукової теми кафедри філософських і соціальних наук Севастопольського національного технічного університету Міністерства освіти і науки України "Оптимізація взаємодії інститутів держави і громадянського суспільства в сучасному модернізаційному процесі", номер державної реєстрації 0103U001611.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є виділення специфіки технологічного аспекту електорального процесу у перехідних політичних системах шляхом його теоретико-методологічного аналізу. Досягнення мети здійснюється розв'язанням комплексу наступних завдань:

проаналізувати основні підходи до розуміння політичного процесу, виявити чинники розвитку політичного процесу й визначити основні критерії його класифікації;

визначити основні види електоральних технологій, установити їх місце в політичному процесі;

вдосконалити методологію дослідження електорального процесу в перехідних політичних системах;

виявити основні напрями діяльності суб'єктів електорального процесу шляхом аналізу структури виборчої кампанії та її технологічних компонентів;

встановити особливості об'єкту електорального процесу як основного актора процесу політичної (електоральної) участі, визначити канали взаємодії суб'єкта і об'єкта в рамках виборчої кампанії;

проаналізувати динаміку електорального процесу в перехідних політичних системах на прикладі України;

виявити особливості розвитку електорального процесу в політичній системі України, а також запропонувати рекомендації для його оптимізації;

з'ясувати основні види деструктивних технологій, застосування яких має місце в перехідних політичних системах у рамках електорального процесу, класифікувати їх відповідно до технологічних компонентів.

Об'єктом дослідження виступає електоральний процес у перехідних політичних системах.

Предметом дослідження є технологічні аспекти електорального процесу в перехідних політичних системах.

Методи дослідження. Для вирішення поставлених мети та завдань у роботі був використаний комплекс методів наукового пошуку. Виходячи з особливостей теми, методологічна база дисертаційного дослідження ґрунтується на системному підході до аналізу політичних явищ. Застосування принципу системності в даному випадку може розглядатися з декількох позицій. По-перше, електоральний процес розглядається як рівень або різновид політичного процесу разом із двома його базовими видами: процесом політичної участі й процесом політичного функціонування. Із цього виходить, що між різними рівнями політичного процесу існує органічний зв'язок, що виражається у взаємовпливі цих рівнів. По-друге, електоральний процес можна розглядати як певний з'єднувальний елемент політичної системи, за допомогою якого також здійснюється трансляція імпульсів вимог і підтримки від навколишнього середовища до політичної системи.

У дослідженні використовувався структурно-функціональний метод, який дозволив розділити предмет дослідження - електоральну технологію - на складові частини й розглянути їх характеристики як взаємозв'язані, у той же час - достатньо автономні елементи. Цей метод дав можливість дослідити основні різновиди партійних і виборчих систем, види політичної культури й політичної участі з погляду на їх функції в електоральному процесі.

Застосування порівняльного методу дозволило встановити загальне і особливе в політичних інститутах і явищах, що порівнюються. В даному дослідженні порівняльний метод застосовувався під час вивчення особливостей розгортання електорального процесу в сучасній Україні.

Нормативний підхід дав можливість вивчити правове забезпечення електорального процесу й співвіднести його з реальною практикою, виявити норми, на основі яких функціонують політичні системи перехідного типу.

Наукова новизна результатів дисертаційного дослідження полягає у здійсненні комплексного підходу до вивчення технологічних аспектів електоральних процесів у перехідних політичних системах.

Наукова новизна конкретизується в наступних положеннях:

уточнено розуміння електорального процесу як похідного від політичної системи, характер якого є одним із чинників стабільності політичної системи. Зі змістовного боку електоральний процес інтегрує в собі елементи двох базових різновидів політичного процесу, за допомогою яких здійснюється динаміка політичної системи - політичної участі й політичного функціонування;

удосконалено методологічні підходи дослідження відповідності електоральних технологій щодо критерію конструктивності та деструктивності. Електоральна технологія може бути визнана конструктивною у випадку, якщо її процедурний компонент відповідає правовим нормам, а операційний компонент спрямований на вирішення завдань електорального процесу. У разі, коли процедурний або операційний компоненти технології, що класифікується, не відповідають зазначеним характеристикам, технологія є деструктивною;

визначено чинники характеру й змісту електорального процесу та електоральних технологій, зокрема. До основних чинників електорального процесу належать ступінь ефективності партійної системи, тип виборчої системи, наявність активістських установок у політичній культурі і політичній участі;

уточнено уявлення про структуру електоральної технології. Основними її компонентами є цілі, процедури, ресурси, операції й мотиви. Дані компоненти є універсальними, тобто вони властиві будь-якій електоральній технології. До найбільш варіативних компонентів належать ресурси й цілі;

обґрунтовано, що технології, які використовуються в ході електорального процесу в перехідних системах, реалізуються в умовах дефіциту правового забезпечення, більшість із них не відповідають критерію конструктивності, тоді як основним призначенням технологій в електоральному процесі є здійснення оптимізації взаємодії політичних інститутів і суспільства;

розроблено структурний зміст виборчої кампанії. Основними її компонентами є суб'єкт, об'єкт і ресурси. Характеристики суб'єкта виборчої кампанії розкриваються в ході його діяльності в рамках електорального процесу. Змістовна сторона об'єкта виборчої кампанії реалізується шляхом його партиципації в електоральному процесі.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони дозволяють поглибити знання про зміст і структуру електорального процесу, дають можливість класифікувати електоральні технології за критерієм конструктивності. Окремі положення дисертації можуть бути використані в навчальному процесі при викладанні дисциплін "Політологія", "Політичний процес", "Політична система суспільства", "Партійні системи", "Виборчі системи" тощо.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертаційної роботи оприлюднювалися на засіданнях кафедри філософських і соціальних наук Севастопольського національного технічного університету (2004-2008рр.) та під час виступів на наступних наукових конференціях: "Громадянське суспільство: можливості й перспективи становлення на пострадянському просторі" (м. Севастополь, 2004 р.); "Політична опозиція та суспільний ідеал" (м. Севастополь, 2005 р.); "Сучасні проблеми управління" (м. Київ, 2005 р.); "Світовий порядок ХХІ сторіччя і проблеми українсько-російських відносин" (м. Ялта, 2006 р.); "Канадсько-український проект "Розбудова демократії" (м. Ялта, 2006 р.).

Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження відображені в чотирьох статтях, які опубліковані в наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації складається зі вступу, трьох розділів, шести підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 191 сторінку, в тому числі список використаних джерел на 16 сторінках (178 найменувань).

політична система перехідна електоральний

Основний зміст роботи

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначається об'єкт, предмет, мета і основні завдання, описано методологію дослідження, визначено наукову новизну роботи, сформульовано теоретичне і практичне значення отриманих результатів, наведено відомості про апробацію результатів та їх публікації, а також про структуру дисертації.

У першому розділі "Місце електоральних технологій у політичному процесі: теоретико-методологічний контекст” аналізуються підходи до визначення категорії "політичний процес". Установлюються чинники політичного процесу, визначаються критерії класифікації його основних типів. Описується сутність політичних технологій, їх місце в політичному процесі. У рамках маркетингового підходу аналізуються електоральні технології дослідження й завоювання політичного ринку. Доповнюються методологічні підходи дослідження із електорального процесу відповідно до його специфіки в перехідних політичних системах.

У першому підрозділі "Електоральні технології як чинник політичного процесу: аналіз джерелознавчої бази” аналізується загальний політичний процес як динамічна складова політичної системи, яка включає безліч локальних політичних процесів, що відображають ті чи інші політичні відносини. Приділено увагу процесам політичної участі й політичного функціонування, модернізаційним та електоральним процесам тощо. В межах дослідження акцентується увага на електоральному процесі як різновиді загального політичного процесу, який у свою чергу складається з електоральних технологій. Таким чином, послідовність аналітичних дій щодо предмета дослідження повинна мати наступний вигляд: політичний процес - електоральний процес - електоральні технології.

Погоджуючись із думкою російських дослідників, у роботі виділено ряд виборчих технологій: дослідницькі технології (соціологічні опитування, фокус-групи, експертні інтерв'ю, моніторинг, контент-аналіз засобів масової інформації); технології безпосередньої роботи з виборцями (агітація "від дверей до дверей", зустрічі кандидата та його довірених осіб із виборцями, пікети, телефонування виборцям, збір підписів, наказів, побажань); рекламні технології, основними видами якої є директ-мейл, пряма реклама в засобах масової інформації (телебачення, радіо, газети, Інтернет), непряма реклама в засобах масової інформації, підтримка авторитетів, розповсюдження листівок, гасла, рекламні щити тощо; масові технології, які передбачають масштабне включення громадян у політичні акції - це демонстрації, пікетування урядових будівель, блокування магістралей; психотехнології, які включають кольорову й лінгвістичну технології (маніпуляції з кольоровою палітрою, звуками), використання асоціативних зв'язків (образів); юридичні технології, значення яких усе більше зростає, складаються з технологій маніпулювання законодавчими нормами (поріг явки, турова модель, списки виборців), технології "двійників" (клон), технології зняття опонентів через посередництво суда, технології опротестування підсумків виборів; технології формування політичного ландшафту (технології вищого порядку) тощо.

Праці українських та російських учених ми умовно розподілили на чотири групи, що дало змогу ґрунтовно підійти до проблеми дослідження електорального процесу в перехідних політичних системах і виокремити аспекти, які є недостатньо розробленими та потребують наукового уточнення.

Становлення нормативної й описової традиції в пізнанні політичного життя бере свій початок у працях таких мислителів як Арістотель, Платон, Полібій, Макіавеллі, де політичний процес представлений як діяльність людей, основною метою якої є реалізація інтересів і потреб. Більшість сучасних робіт з проблематики політичного процесу й електоральних технологій зводиться до узагальнення та порівняння досвіду демократичних і перехідних систем, визначення тенденцій і закономірностей розвитку електоральних технологій, особливостей їх застосування, а також впливу на ефективність виборчих кампаній. Дослідження перелічених напрямків має місце у працях Ю. Аверіна, І. Слєпєнкова, Б. Усманова, Е. Розенталя, В. Амєліна, А. Балашової, М. Бучина, К. Ващенка, М. Віскера, Ф. Гоулда, Н. Грішина, А. Джабасова, К. Жукова, А. Карнишева, А. Ковлера, О. Мазур, А. Максімова, К. Пєйна, К. Хеда, М. Школяра, Є. Юрченка та інших учених.

Другу групу джерел складають роботи, в яких досліджуються конкретні електоральні технології. Зокрема, аналізуються такі електоральні технології як політична реклама, паблік рилейшнз, іміджмейкінг та визначаються різні аспекти їх застосування. Дану проблематику запропонували такі автори, як-от: Т. Грінберг, Л. Браун, В. Зазикін, І. Бєлоусов, В. Шепель, В. Лукашев, А. Понідєлко, К. Луценко, Д. Ольшанський, І. Панарін, А. Попов, Г. Почепцов, Є. Тіхомірова, Л. Федотова, О. Фєофанов та інші.

До третьої групи належать роботи прикладного характеру, які становлять собою своєрідний інструментарій для вирішення тих чи інших політичних (електоральних) технологій. До цієї групи слід віднести роботи О. Абашкіної, К. Єгорової-Гантман, Ю. Косолапової, П. Богомолової, Т. Фоломєєвої, О. Березіної, В. Васильєвої, А. Постнікової, Д. Водотинського, Є. Головахи, О. Давидова, О. Демидова, Г. Зурабяна, М. Кошелюка, І. Кумеріва, С. Одарича, О. Негрова, В. Полторака, Н. Паніної, В. Полянської, С. Фаєра та інших.

Четверта група включає в себе наукові джерела, в яких досліджується проблематика електоральної участі. Частина робіт цього напрямку є дослідженням у галузі політичної психології, що віддзеркалюють мотиви політичної участі громадян в електоральних процедурах та ряд інших психологічних аспектів застосування електоральних технологій. Серед них слід відмітити праці М. Афанасьєва, В. Бебіка, Л. Гозмана, Є. Шестопала, Є. Доценка, С. Кара-Мурзи, О. Князєвої, Л. Кучми, Г. Орлової, Н. Ротар, О. Сергєєвої, А. Цуладзе та ін.

Таким чином, аналіз наукових джерел з проблематики дисертаційного дослідження дозволяє зробити висновок про те, що різні аспекти електорального процесу знайшли віддзеркалення в роботах українських і російських авторів. Проте, слід констатувати наявність прогалин у дослідженнях електорального процесу. По-перше, не встановлені чинники електорального процесу в контексті функціонування перехідних політичних систем. По-друге, у наявних працях недостатньо відображена методологія дослідження електоральних технологій, також залишається відкритим питання про класифікацію технологій за критерієм конструктивності. По-третє, у вивчених джерелах не повною мірою розкрито змістовний бік електоральних процесів.

У другому підрозділі "Електоральний процес у перехідних політичних системах: визначення основних понять і методологія дослідження”, серед різноманітних підходів до визначення політичних процесів, зважаючи на специфіку об'єкта дослідження, здійснено теоретичне обгрунтування електорального процесу в стабільних і перехідних політичних системах. Авторка звертає увагу на те, що основна відмінність стабільних і перехідних політичних систем полягає у відсутності в останніх механізмів підтримки стабільності через слабкорозвинуте громадянське суспільство та перевагу мобілізаційних установок щодо політичної участі; невисокий рівень політичної культури основних суб'єктів політики.

Проаналізовано основні чинники електорального процесу: тип партійної системи, яка в перехідних політичних системах є нестабільною і конфронтаційною; тип виборчої системи; ступень розвиненості політичної культури; стан правової системи та ступень забезпечення прав і свобод людини.

Установлено, що визначальне значення при класифікації тієї або іншої технології, як конструктивної або деструктивної, має процедурний і операційний компоненти технології. Аналіз процедурного компоненту дозволяє визначити, якою мірою ця технологія відповідає чинному законодавству, наскільки її реалізація здійснюється в рамках правової системи. Якщо процедурний компонент не відповідає правовому критерію, то електоральна технологія може вважатися деструктивною. Операційний компонент розкриває змістовний бік технології. Технологія є ефективною, коли досягається суспільно-значущий результат, а її застосування дозволяє стабілізувати політичний процес.

Авторка поділяє визначення компонентів технологій політичного процесу (цілей, процедур, ресурсів, дій і інтересів), які дозволяють аналізувати електоральні процеси в цілому і виборчі кампанії, зокрема. Це дає можливість аналізувати не тільки застосування окремих електоральних технологій у ході електорального процесу, але й розглядати виборчу кампанію як макротехнологію.

Структура й зміст другого розділу "Виборча кампанія як інструмент формування суб'єктно-об'єктних відносин електорального процесу" обумовлені методологічною основою дослідження, згідно з якою електоральний процес розглядається як різновид політичного процесу, основним призначенням якого є здійснення політичного представництва інтересів соціальних груп, що включає аспекти політичного функціонування й політичної участі.

У першому підрозділі "Організація виборчої кампанії як ключовий напрям діяльності суб'єктів електорального процесу" досліджується діяльнісний контекст електорального процесу, що реалізується його суб'єктами шляхом виборчої кампанії. Проведений у роботі аналіз наукових праць дозволив запропонувати визначення поняття "виборча кампанія", яка розглядається як інструмент боротьби за владу або її утримання; як специфічний вид політичного управління; як процес інформаційно-психологічного впливу на електорат; як система комунікацій; як маркетингова діяльність, що реалізується за допомогою технологій. Основна відмінність виборчої кампанії як макротехнології полягає в її високому ступені конфліктогенності, де концентруються практично всі види владних і білявладних відносин.

Аналізуючи технологічну структуру виборчої кампанії, яка визначається такими її елементами як стратегія і тактика, авторка здійснює комплексне дослідження їх частин. Стратегічна частина покликана визначити основний напрям кампанії, її головні ідеї. Зазвичай стратегія ґрунтується на певній моделі електоральної поведінки і є найбільш складною частиною виборчої кампанії. Це дає змогу констатувати, що для отримання якісної оцінки політичної ситуації в окрузі на етапі стратегічного планування необхідно проаналізувати демографічні особливості округу, вивчити засоби масової інформації в окрузі, дати оцінку іншим кандидатам, оцінити вплив основних політичних подій і певних проблем на хід виборчої кампанії.

При визначенні тактичної частини виборчої кампанії з'ясовано, що її зміст залежить від кількості ресурсів (фінансових, інформаційних та організаційних), яка доступна суб'єктові виборчої кампанії. Також тактика передбачає визначення завдань і конкретних дій для досягнення цілей кампанії та реалізації передвиборчої стратегії. Таким чином встановлено, що тактика більш інструментальна, а тактичний план має детальний характер.

Другий підрозділ "Політична участь як основна характеристика об'єкту електорального процесу" присвячений вивченню партиципаторного аспекту електорального процесу, який відображає його об'єктний компонент.

Основні характеристики об'єкта електорального процесу розкриваються через категорію політичної участі. Різноманіття теорій політичної (електоральної) участі дозволяє стверджувати, що електоральна поведінка виборця може бути мотивованою різними чинниками: досвідом участі у виборах, соціально-економічним статусом виборця, станом основних політичних інститутів у період виборчої кампанії тощо.

Теоретичне і практичне обґрунтування політичної участі знаходять своє відображення в основних зарубіжних теоріях: соціологічній, соціально-психологічній та теорії раціонального вибору, ідейними представниками яких є С. Верба, А. Маслоу, Р. Інглхарт, Е. Даунс та ін.

Проведений аналіз дозволив визначити взаємодію суб'єкта і об'єкта виборчої кампанії, яка реалізується за допомогою засобів масової інформації, масштаб використання яких визначається доступом суб'єктів виборчої кампанії до інформаційних ресурсів.

У роботі виділені особливості інформаційних технологій як засіб комунікації суб'єкта і об'єкта виборчої кампанії. Отже, суб'єкти виборчої кампанії можуть впливати на її об'єкт по-різному: або через друковані засоби масової інформації, або через телебачення, або через мережу Інтернет. Найбільш ефективними в плані впливу на виборця залишаються телевізійні технології, хоча й Інтернет-технології підтверджують свою ефективність і мають ряд переваг над рештою каналів комунікації.

За допомогою системного аналізу доведено, що технологічна структура виборчої кампанії є складнішою, ніж структура окремої технології, що реалізується у виборчій кампанії. Структура технології виборчої кампанії включає суб'єкт, об'єкт, ресурси, цілі, дії, процедури й мотиви. Авторка визначила, що основною відмінністю виборчої кампанії як макротехнології від мікротехнологій є те, що суб'єкт і об'єкт вписані в її структуру. Суб'єкт - як організуючий початок, об'єкт - як елемент структури, на який спрямована дія суб'єкта. Таке розуміння відповідає маркетинговому підходу, відповідно до якого об'єктом (покупцем) є електорат, а суб'єкт, у свою чергу, організовує дію на об'єкт з метою продати товар (кандидатів, програми партій тощо).

У третьому розділі "Особливості розвитку електорального процесу в перехідних політичних системах” обґрунтовується специфіка електорального процесу в перехідних політичних системах, аналізуються найбільш розповсюджені типи деструктивних електоральних технологій.

Вважаємо за необхідне підкреслити, що перехідними політичними системами є всі ті системи, які здійснюють демократизацію сфер суспільного життя із застосуванням тієї або іншої моделі модернізації. У рамках нашого дослідження науковий інтерес представляє встановлення основних відмінностей політичних систем перехідного й демократичного типів. Також, виходячи з динаміки політичного процесу, встановлюються тенденції розвитку даних систем.

До демократичних стабільних політичних систем відносяться політичні системи США, країн Західної Європи. Аналізуючи перехідні політичні системи, авторка визначає, що модернізаційний процес може здійснюватися або на підставі віддзеркаленої моделі (Україна, Російська Федерація, Грузія, Молдова та інші), або оригінальним незахідним шляхом (Китай, Республіка Біларусь, В'єтнам та інші). З'ясовано, що перехідні політичні системи характеризуються незавершеністю модернізаційних процесів і невисокою ефективністю функціонування. Причина неефективності системи полягає в дисбалансі політичних потужностей громадянського суспільства та держави.

У першому підрозділі "Основні етапи й специфіка електорального процесу в Україні" характеризуються основні етапи розвитку електорального процесу в сучасній Україні з властивими йому особливостями. Хронологічно витоки електорального процесу в Україні беруть свій початок із моменту отримання українською державою незалежності й включають декілька якісно різних електоральних циклів. Першим електоральним циклом можна вважати перші в історії сучасної України демократичні вибори Президента України, що припускали необмежену кількість кандидатів на пост глави держави. Другий електоральний цикл президентських виборів відбувся достроково в 1994 році. Вибори Президента України та народних депутатів були призначені після хвилі шахтарських страйків. Третій електоральний цикл президентських виборів мав місце в 1999 році, коли за президентську посаду боролися 13 кандидатів. Четверті президентські вибори відбулися в 2004 році. Вибори проходили в напруженій обстановці, яка характеризувалася масовими порушеннями чинного виборчого законодавства, звинуваченнями в фальсифікаціях тощо.

Змістовна сторона електорального процесу в Україні не обмежується тільки характеристиками президентських електоральних циклів, більше того, з внесенням поправок до Конституції України, які передбачають перехід від президентсько-парламентської форми правління до парламентсько-президентської, роль парламентських виборів і виборів в органи місцевого самоврядування значно зростає.

Встановлено, що за останнє десятиліття в Україні тричі проводилися чергові парламентські вибори (1998 рік, 2002 рік, 2006 рік) і одного разу позачергові (2007 рік). Хоча слід зазначити, що в 2008 році з розпадом коаліції БЮТ і НУНС планувалося проведення позачергових парламентських виборів, проте спочатку світова криза, а потім намагання формування коаліції в новому форматі, зняли цю проблему з порядку денного. Можна припустити, що електоральні процеси чергових і позачергових парламентських виборів мають технологічні відмінності. У першу чергу, вони пов'язані з політичною ситуацією, в якій стартує виборча кампанія, і часом її тривання.

Відповідно до методології дослідження електоральний процес визначається такими чинниками як тип партійної й виборчої системи, стан правової системи, ступінь розвиненості політичної культури, тип політичної участі. Авторка довела, що більшість впливових партій в сучасній Україні зорієнтовані на захист інтересів представників великого капіталу, а не середнього класу, крім того, слабке функціонування лівого політичного сегменту відтягує перспективи побудови повноцінної партійної системи на невизначений термін. Домінування інтересів великого капіталу на вищих позиціях системи політичної стратифікації при відсутності лівої противаги не сприяє розвитку демократичних тенденцій у ротації політичної еліти. Йдеться про те, що за допомогою електорального процесу легітимація і відтворення одного й того ж типу політичної еліти, що відстоює інтереси соціальних верств, які займають найвищі позиції в системі економічної стратифікації.

Другий підрозділ "Використання деструктивних електоральних технологій у перехідних політичних системах” присвячений аналізу деструктивних електоральних технологій у перехідних політичних системах, де визначається їх сутність та наводиться класифікація основних типів.

У перехідних політичних системах розгортання електоральних процесів характеризується специфічними рисами. Слабка правова забезпеченість процесу, невисокий рівень громадянської політичної культури, нестабільна багатопартійна система визначають особливості електоральних процесів у цілому, і виборчих кампаній, зокрема. Широкий масштаб й успішність застосування деструктивних електоральних технологій є наслідком вищезазначених чинників.

У роботі запропоновано певні заходи щодо оптимізації електорального процесу в перехідних політичних системах. По-перше, у сфері політичної культури й політичної участі необхідні дії щодо підвищення політичної активності й партиципації громадян у політиці, які мають здійснюватися шляхом політичної соціалізації та залучення громадян до участі в громадських організаціях. По-друге, в плані законодавчого забезпечення електорального процесу необхідна реформа виборчого законодавства. Назріла необхідність створення Кодексу виборчого права, що об'єднає в єдине ціле виборчі закони. По-третє, на інституційному рівні - вдосконалення в загальнонаціональному масштабі технології пропорційної виборчої системи з її подальшою еволюцією в бік преференційної системи, що дозволяє використовувати відкриті партійні списки; на місцевому рівні - заміна пропорційної системи змішаною, такою, що передбачає обрання 50% депутатів на пропорційній основі і 50% - за мажоритарною виборчою системою. По-четверте, підвищення рівня професіоналізму фахівців різних галузей, що беруть участь в організації й забезпеченні електорального процесу в сучасній Україні.

У Висновках дисертаційної роботи сформульовані основні результати і підсумки, які були отримані в ході дослідження:

1. Політичний процес як категорія політичної науки не має однозначного трактування. Основні підходи до визначення політичного процесу можуть бути узагальнені в три групи: інституційну, структурно-функціональну і поведінкову.

Електоральний процес як різновид політичного процесу повинен розглядатися з інтегральних позицій, тобто враховувати і поведінковий, і інституційний, і структурно-функціональний підходи. Використання лише одного з них є недостатнім, оскільки електоральний процес передбачає наявність суб'єктів (політичних еліт), політична поведінка яких є його важливим чинником. Стан політичної системи, фаза її становлення, рівень розвитку політичних інститутів суттєво впливають на хід політичних процесів.

В основу класифікації політичних процесів можуть бути покладені різні критерії. У контексті нашого дослідження актуальними є наступні: критерій розвиненості політичної системи, відповідно до якого політичний процес може бути стабільним, або перехідним; характер діяльності основних політичних акторів - відкриті й латентні; сфера реалізації, де політичний процес може набувати як форму політичної участі, так і форму політичного функціонування.

Електоральний процес може тлумачиться подвійно - як різновид процесу політичної участі, тому що в такий спосіб відбувається формування представницьких органів влади; і як різновид процесу політичного функціонування, оскільки норми електорального законодавства формуються на цьому рівні, а правляча політична еліта завжди зацікавлена в збереженні й зміцненні своїх владних позицій, продовженні своїх повноважень.

2. Політичний (електоральний) процес реалізується шляхом політичних (електоральних) технологій. Як відомо, політичний процес передбачає діяльнісні аспекти, а будь-яка діяльність, у свою чергу, технологічна. Електоральні технології є деякою мірою політичними технологіями і охоплюють усю сукупність процедур, дій, за допомогою яких здійснюється процес політичного представництва.

У сучасній політичній науці застосування електоральних технологій розглядається в контексті політичного маркетингу, основним призначенням якого є вплив на поведінку особи з метою трансформувати індивідуальні інтереси й потреби сторін шляхом їх взаємного пристосування і вироблення на основі консенсусу загального інтересу. До основних технологій дослідження і завоювання політичного ринку належать: іміджмейкінг, політична реклама, формування порядку денного тощо.

3. Технологія електорального процесу є системою скоординованих елементів: цілей - процедур - ресурсів - дій - інтересів. Метою електорального процесу, виходячи з його подвійної сутності, може бути як формування органів політичного представництва, так і реалізація волевиявлення громадян. Процедурний компонент електоральних технологій визначається Конституцією України й нормами виборчого законодавства. Ресурси електоральних технологій - це засоби, за допомогою яких здійснюється вплив суб'єкта електорального процесу на його об'єкт. У рамках електорального процесу застосовується широкий спектр ресурсів, починаючи від фінансових, інформаційних, адміністративних і закінчуючи ідеологічними та психологічними ресурсами. Дії відображають змістовний бік технології, вимірюються ефективністю, яка у свою чергу залежить від доступу до ресурсів. Мотиви - в електоральному контексті можуть бути визначені як інтереси суб'єктів електорального процесу. Політичний інтерес суб'єктів електорального процесу виступає ключовим компонентом технологічного ланцюга, оскільки дозволяє визначити призначення технології.

Поряд із структурним аспектом реалізації технології існує процесуальний аспект. Процесуальне застосування й ефективність електоральної технології залежать від стадії розвитку політичної системи, її стану, стабільного чи перехідного, ступеня відкритості політичних процесів і відповідності процесів політичної участі й політичного функціонування демократичним стандартам.

4. Доведено, що виборча кампанія є ключовим компонентом електорального процесу, основним видом діяльності суб'єктів електорального процесу. Змістовний бік виборчої кампанії розкривається через технології, що реалізуються в її ході, точніше, сама виборча кампанія як специфічний вид діяльності має структуру технології. Важливими складовими виборчої кампанії є стратегія й тактика. Стратегія відображає цілі виборчої кампанії. Тактика є тим компонентом виборчої кампанії, який включає дії, мікротехнології, застосування яких спрямоване на досягнення конкретних цілей.

Застосування електоральних технологій може бути спрямоване або на дослідження політичного ринку, або на його завоювання. Технології завоювання політичного ринку здійснюються в двох напрямах: оргмасовому і агітаційно-рекламному. Технології дослідження політичного ринку використовуються на різних етапах виборчої кампанії, як на початковому (з метою діагностики стану громадської думки, готовності голосувати певним чином тощо), так і на завершальному (у вигляді так званих "екзіт-пулів" - опитування на виході).

5. Відповідно до маркетингового підходу об'єктом електорального процесу виступають виборці. Залучення виборців у електоральний процес здійснюється за допомогою політичної (електоральної) участі. Існує декілька підходів до пояснення електоральної участі, крім того, кожен підхід акцентує увагу на тих чи інших характеристиках виборця і визначає їх як основний чинник при проведені електорального вибору. Існує три основні теорії політичної участі: соціологічна, соціально-психологічна й теорія раціонального вибору, які можуть бути доповнені й конкретизовані в ряді інших теорій політичної (електоральної) участі. До них належать: концепція виборчої географії (А. Зігфрід), біхевіоральний підхід (Ч. Мерріам), інституційний підхід (Ф. Півен, Р. Кловард), "теорія навчання електорату” (Р. Роуз, Я. Макаллістер), когнітивна модель електоральної участі (Г. Пушкарьова) тощо.

Партиципація об'єкту виборчої кампанії в електоральному процесі може набувати різних форм. Об'єкт може включатися у виборчу кампанію в активних, або в пасивних формах, або не брати участі в електоральному процесі зовсім (абсентеїзм). Участь виборців у електоральному процесі може бути конвенційною або не конвенційною. Виходячи з внутрішніх установок об'єкту виборчої кампанії, електоральна участь може бути автономною, або мобілізованою. Домінування тих чи інших характеристик політичної участі об'єкта електорального процесу визначає сукупність електоральних технологій, що використовується суб'єктом процесу.

6. Електоральний процес у сучасній Україні реалізується у формі президентських, парламентських (чергових і позачергових) виборів, референдуму, а також виборів в органи місцевого самоврядування. У цілому форми електорального процесу універсальні для різних політичних систем незалежно від стадії їх розвитку. Проте характер чинників електорального процесу специфічний і варіюється від системи до системи.

На базі цього електоральний процес в Україні визначається наступними чинниками:

а) якістю партійної системи, яка на сьогодні не відповідає критерію ефективності. У національній партійній системі слабко представлені політичні партії лівого спектру, внаслідок чого процес представництва інтересів соціальних груп не повною мірою адекватний політичній соціальній структурі українського суспільства;

б) типом виборчої системи, що еволюціонував за період незалежності України від мажоритарної до змішаної і від змішаної до пропорційної.

в) виборче законодавство в Україні характеризується недосконалістю, в окремих випадках навіть створює передумови для застосування деструктивних електоральних технологій;

г) політична культура, риси якої дозволяють встановити характер електоральної участі виборців, а також чинники, що визначають їх вибір. Українська політична культура не є повною мірою громадянською, хоча в електоральній культурі активістські риси є значними. Електоральний вибір українського виборця частіше визначається регіональним чинником і рідше соціально-демографічним.

д) тип політичної участі характеризується наявністю як автономних, так і мобілізаційних настанов. Проте автономні настанови не є домінуючими. Це свідчить про те, що електоральний вибір багатьма індивідами здійснюється не на підставі усвідомлення своїх інтересів, а на основі неполітичних мотивів.

7. До найбільш поширених технологій, що використовуються в рамках електорального процесу в Україні, належать: дослідницькі технології, технології безпосередньої роботи з виборцем, рекламні технології, масові технології, психотехнології, юридичні технології та технології формування ландшафту (стратегічне планування виборчої кампанії, створення іміджу кандидата або партії тощо).

8. Застосування деструктивних електоральних технологій у ході виборчих кампаній у перехідних політичних системах має широкі масштаби. Використанню деструктивних електоральних технологій суб'єктами виборчої кампанії сприяє ряд чинників: по-перше, низький рівень правової культури; по-друге, відсутність етичних норм застосування технологій; по-третє, перевага емоційних рис у політичній культурі.

Деструктивні технології можуть застосовуватися на різних етапах виборчої кампанії. До найбільш поширених деструктивних технологій належать підкуп виборців (прямий і непрямий), адміністративний ресурс, технології інформаційної блокади, зриву явки виборців, руйнування іміджу ("іміджбрейкінг"), антиреклами тощо.

Головні положення дисертаційного дослідження викладені в таких працях автора

Диссертация на соискание научной степени кандидата политических наук по специальности 23.00.02 - политические институты и процессы. Восточноукраинский национальный университет имени Владимира Даля, Луганск, 2009.

В диссертации осуществлен комплексный подход к изучению технологических аспектов электоральных процессов в переходных политических системах. Проанализированы основные критерии классификации политических процессов, в соответствии с которыми электоральный процесс может быть истолкован и как разновидность процесса политического участия, в силу того, что таким образом происходит формирование представительских органов власти; так и разновидность процесса политического функционирования, потому что нормы электорального законодательства вырабатываются на данном уровне, а правящая политическая элита всегда заинтересована в сохранении и укреплении своих властных позиций и полномочий.

В исследовании определены характер, структура и содержание электорального процесса и электоральных технологий. Эффективность электоральной технологии и ее процессуальное применение зависят от стадии развития политической системы, ее стабильного или переходного состояния, степени открытости политических процессов, типа избирательной системы, наличия активистских установок в политической культуре и др. Определено, что технология электорального процесса представляет собой систему жестко скоординированных элементов: целей - процедур - ресурсов - действий - интересов. Перечисленные компоненты универсальны и могут быть присущи любой электоральной технологии. К наиболее вариативным компонентам относятся ресурсы и цели.

Обосновано, что технологии, используемые в ходе электорального процесса в переходных системах, реализуются в условиях дефицита правового обеспечения, большинство из них не соответствуют критерию конструктивности, в то время как основным назначением технологий в электоральном процессе является осуществление оптимизации взаимодействия политических институтов и общества.

Усовершенствованы методологические подходы исследования соответствия электоральных технологий критерию конструктивности или деструктивности. Электоральная технология может быть признана конструктивной в случае, если ее процедурный компонент соответствует правовым нормам, а операционный компонент направлен на решение задач электорального процесса. В обратном случае, когда процедурный или операционный компоненты классифицируемой технологии не соответствуют приведенным характеристикам, технология является деструктивной.

Определены основные факторы и специфика электорального процесса в Украине. Одним из таких факторов является тип избирательной системы, эволюционировавший за период независимости Украины от мажоритарной к смешанной и от смешанной к пропорциональной.

Избирательное законодательство, как в Украине, так и в других переходных системах отличается несовершенством, в отдельных случаях даже создает предпосылки для применения деструктивных электоральных технологий. Электоральный процесс в переходных системах развертывается в условиях слабой правовой обеспеченности.

Ключевые слова: политический процесс, электоральный процесс, электоральные технологии, переходные политические системы, деструктивные технологии.

Pylypenko G.A. An Electoral Process in the Transitional Systems; Technological Aspect. - Manuscript.

The dissertation on the competition of the scientific degree of the candidate of political sciences on the specialty 23.00.02 - political institutions and processes. East Ukrainian National University Named After Volodymyr Dal. Lugansk, 2009.

In dissertation the complex approach is carried out to the study of technological aspects of electoral processes in the transitional systems. Certainly structure, character and maintenance of electoral process technologies, in have been determined particular.