Порівняльний аналіз політичних інститутів Арабської Республіки Єгипет та Королівства Саудівська Аравія

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

Спеціальність 23.00.02 - Політичні інститути та процеси

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

Порівняльний аналіз політичних інститутів Арабської Республіки Єгипет та Королівства Саудівська Аравія

Поліщук Христина Мілетіївна

Львів - 2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі політології Львівського національного університету імені Івана Франка МОН України

Науковий керівник:

доктор політичних наук, професор

Романюк Анатолій Семенович,

Львівський національний університет

імені Івана Франка, професор кафедри політології

Офіційні опоненти:

доктор політичних наук, професор

Горбатенко Володимир Павлович

Інститут держави і права імені В.М. Корецького

НАН України, заступник директора

кандидат філософських наук, доцент

Рутар Степан Михайлович,

Львівська комерційна академія,

доцент кафедри історії та політології.

Захист відбудеться “21” січня 2010 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.051.17 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79000, м. Львів, вул. Університетська,1, ауд. 301.

Із дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка (м. Львів, вул. Драгоманова, 5)

Автореферат розіслано “18” грудня 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

кандидат політичних наук О.М. Сорба

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Визначальною складовою політичних систем є політичні інститути. Розвиток політико-порівняльного аналізу у ХХ столітті сприяв комплексному вивченню політичних інститутів багатьох країн світу. Однак, одним із найменш досліджених залишається регіон Близького Сходу: впродовж 1989-2004 рр. частка вивчення проблематики Близького Сходу в загальній компаративістиці становила 11,5% Романюк А. С. Порівняльний аналіз політичних інститутів країн Західної Європи: Монографія / Анатолій Романюк. - Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2007. - 391 с. [с.18].

В умовах „ущільнення світу” одна з найактуальніших проблем - безпека. Близький Схід - один із найменш стабільних у міжнародній системі, оскільки позначений багатьма військовими діями. Не меншу увагу привертає і те, що близькосхідний регіон є „батьківщиною” багатьох радикальних і терористичних організацій („Джамма-і-ісламі”, „Брати-мусульмани”, „Аль-Каїда” та ін.). Увага до країн регіону суттєво зросла після трагічних подій 11 вересня 2001 р. та наступних терористичних атак з боку цих організацій, які у регіоні найбільше поширилися.

Це призвело до формування уявлення “ісламської загрози” не лише в громадській думці країн Європи, США, але й серед науковців. Специфікою регіону є те, що в ідейному і практичному плані упродовж ХХ ст. простежується протистояння світського та фундаменталістського ісламізму. Поразки в арабо-ізраїльських війнах сприяли поширенню критичного сприйняття модерністського напряму не лише в концептуальному, але й у практичному плані. Фундаменталізм поставив під питання доцільність застосування західних зразків: і інституційних, і поведінкових.

Це призвело до формування проблем: наскільки політичні інститути, які є у державах регіону, відповідають зразкам, поширеним у демократичних країнах; якою мірою концептуальні положення теорії модернізації можуть трактуватися як універсальні і здатні функціонувати відповідно до матриці, встановленої у західних країнах.

Додаткова особливість регіону в тому, що тут наявні різні форми державного правління: абсолютні та дуалістичні монархії, світські та релігійні республіки. Така багатоманітність передбачає варіативність, плюралізм досвіду політичної діяльності. Також одночасно ставить питання про коректність застосування наукових конструкцій: інститут, політична система щодо монархічних держав та республік, у яких потужну роль відіграє релігія. Незважаючи на багатоманітність форм правління, спільним для більшості країн є авторитарний характер режимів. Численні спроби демократизації не були досить успішними. Стійкий імунітет до розуміння демократичності, ролі фундаменталізму роблять дослідження регіону особливо актуальним.

Для дослідження обрано Арабську Республіку Єгипет та Королівство Саудівська Аравія. У першому випадку - найбільш світська з арабських республік, у другому - абсолютна монархія. Проте, незважаючи на контрастність у формі державного правління, ці країни - однотипні, оскільки можуть бути аналогіями щодо республік та абсолютних монархій у регіоні.

На наш вибір вплинули і такі фактори як геополітичне становище цих держав, ресурсний потенціал, ступінь розробленості даної тематики, доступність літератури тощо.

Отже, проблематика вивчення близькосхідного регіону і політичних систем його окремих держав стає все актуальнішою серед науковців у світі. На жаль в Україні вона все ще залишається малоопрацьованою. Відтак, наша дисертація може стати своєрідним внеском до близькосхідних досліджень і стати дослідницькою базою для подальших наукових напрацювань.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано згідно з плановими науково-дослідними темами кафедри політології у межах комплексної теми “Політичний процес в умовах трансформації: світовий досвід і Україна”, номер державної реєстрації № 0108U008916.

Мета і завдання дослідження - аналіз стану та основних тенденцій формування і розвитку політичних інститутів АР Єгипет та КСА; визначення спільних та відмінних властивостей політичних інститутів обох країн, з'ясування коректності застосування моделі “політичний інститут” та “політична система”, розроблених на підстав аналізу розвитку демократичних (переважно європейських та американських) країн щодо політичного життя АР Єгипет та КСА.

Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

На підставі аналізу теоретико-методологічних засад теорій політичних систем та неоінституціоналізму протестувати існуючі політичні інститути АР Єгипет і КСА.

Дослідити місце і роль традиційних політичних інститутів, характерних для демократичних країн, такі як інститут глави держави, інститут уряду, парламенту, судових органів та ін. у політичному житті АР Єгипет і КСА.

З'ясувати роль релігійних інститутів у системі владних відносин і суспільства обох країн.

Виявити перелік особливих, невластивих для існуючих поліархій суспільно-політичних інститутів та визначити їхнє місце в політичному житті АР Єгипет і КСА. політичний саудівський єгипет

Вивчити специфіку системи цінностей у політичному житті Єгипту і Саудівської Аравії.

Визначити співвідношення понять „громадянин”, „підданий” та „правовірний”; дослідити стан справ із питанням прав людини та громадянина в АР Єгипет і КСА.

Проаналізувати спільні та відмінні характеристики політичних інститутів АР Єгипет та КСА.

Об'єкт дослідження - політичні інститути Арабської Республіки Єгипет та Королівства Саудівська Аравія.

Предмет дослідження - визначення сутності і трансформації політичних інститутів АР Єгипет та КСА.

Методологічна основа дослідження. Дослідження грунтується на наукових принципах об'єктивності, системності, новизни. Мета й завдання дослідження зумовили використання загальних і особливих методів політології, соціології та загальнофілософських методів.

Базовий метод - політико-порівняльний аналіз, у межах якого застосовувалися вивчення конкретних випадків (кейс-стаді); а також кантрі-стадіс; бінарний аналіз; біхевіоральний метод. Застосовувались особливі методики, характерні для соціологічних близькосхідних досліджень, як от „снігова лавина” та активістська модель. Також використовувалися загальнофілософські методи дедукції та індукції, аналізу й синтезу, метод екстраполяції, системний метод.

Наукова новизна визначається сукупністю поставлених завдань і способами їх розв'язання:

1. Вперше в українській політичній науці одержано висновок, що:

* політичні інститути, властиві західним демократичним суспільствам, через які може відбуватися модернізаційний процес, мають лише формальну подібність із політичними інститутами в АР Єгипет та КСА і несуть різне функціональне навантаження.

* конструкція політичної системи є коректною щодо політичної сфери АР Єгипет і лише умовно може бути застосована щодо КСА. Одночасно обгрунтовано, що політичні системи арабських країн повинні розглядатись як окремий тип політичних систем.

2. Удосконалено:

* розуміння етапів порівняльних близькосхідних досліджень (20-30-ті рр. ХХ ст., арабо-ізраїльські війни, 60-ті рр. - входження близькосхідних досліджень у сферу порівняльного аналізу, 70-90-ті рр. - вивчення окремих країн внаслідок зростаючої популярності кейс-стаді, події 11 вересня 2001 р. у США), обгрунтовано необхідність їхнього подальшого проведення в Україні. Проаналізовано значну кількість важкодоступних в Україні наукових джерел, переважно іншомовних.

* науковий аналіз політичних інститутів АР Єгипет і КСА. Доведено, що спільними властивостями є визначальна роль глави держави, проблема наступництва влади, існування дорадчих органів, діяльність терористичних угруповань тощо, а відмінними - існування парламенту і політичних партій в АР Єгипет і їхня відсутність у КСА, роль мечеті, різний ступінь незалежності громадського сектора, ЗМІ тощо.

3. Дістали подальший розвиток положення:

* у політичному житті АР Єгипет та КСА одночасно діють традиційні (глава держави, інститути виконавчої, законодавчої та судової гілок влади) й особливі (родина глави держави, інститути дорадництва, мечеть, клани) інститути.

* що у системі політичних інститутів АР Єгипет та КСА провідний - інститут глави держави, який, фактично, виконує інтегративну функцію. Цим, значною мірою, і зумовлений авторитарний характер політичних режимів.

* положення особи в АР Єгипет та КСА характеризується дихотомічно як „громадянин” і „правовірний”. Доведено, що статус „громадянина” - незначний, оскільки в КСА він рівний „підданству”. Релігійність є первинною щодо громадянства (підданства), однак у КСА єдино дозволена релігія - іслам (суннізм), в АР Єгипет - іслам, християнство, юдаїзм.

Практичне значення одержаних результатів зумовлене двома напрямами. Зокрема, теоретичні напрацювання стануть внеском для розробки окремих спецкурсів у політичній науці. На основі зроблених теоретичних висновків, для поліпшення процесу навчання в українських внз та нагромадження аналітичних даних про близькосхідний регіон, можливе видання навчальних посібників, статей тощо. Емпіричні результати полягають у скеруванні висновків даного дослідження до діючих носіїв влади - МЗС України та членів депутатських груп міжпарламентських зв'язків „Україна - Єгипет” та „Україна - Саудівська Аравія” з метою врахування новітніх наукових розробок при формуванні стратегії розвитку двосторонніх відносин між Україною та цими країнами. Планується розміщення окремих результатів роботи на сайтах Асоціації близькосхідних досліджень і близькосхідного форуму (англійською мовою).

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійно виконаною науковою роботою. У статті, опублікованій у співавторстві з А. Романюком, здобувач розглядає становлення близькосхідних досліджень у межах компаративістики, виділено етапи політико-порівняльних близькосхідних досліджень. Ці результати не суперечать отриманню самостійних висновків дисертаційної роботи в цілому.

Апробація результатів дисертації. Дисертація виконана на кафедрі політології Львівського національного університету імені Івана Франка й обговорена на засіданнях цієї кафедри. Основні положення і висновки дисертації були апробовані на науково-практичних конференціях, семінарах, засіданнях круглих столів, серед яких -„Політична наука в Україні: стан і перспективи” (Львів, 10-11 травня 2007 р.); “Регіональний вимір політичного процесу в Україні” (Львів, 10 листопада 2007 р.); “Міжвузівська науково-практична конференція, присвячена 100-річчю О. Ольжича” (Львів, 14 червня 2007 р.); “Демократичні стандарти врядування й публічного адміністрування” (Львів, 4 квітня 2008 р.); “Соціально-економічні, політичні та культурні оцінки і прогнози на рубежі двох тисячоліть” (Тернопіль, 16 квітня 2008 р.); “Роль суспільно-політичних дисциплін у формуванні світогляду працівника ОВС” (Львів, 23 травня 2008 р.); “Науковий семінар, присвячений 60-ій річниці УПА та діяльності Романа Шухевича” (Львів, 22 травня 2008 р.); “Україна-НАТО: регіональний вимір” (Львів, 6 грудня 2008 р.)

Публікації. Основні положення дисертації висвітлено у шестьох статтях у наукових збірниках, що входять до переліку ВАК України.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, п'ятнадцяти підрозділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Обсяг основного тексту дисертації становить 184 сторінки, список використаних джерел налічує 162 позиції.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У Вступі обгрунтовано актуальність теми дисертації, проаналізовано ступінь її розробленості в Україні та на пост-радянському просторі і закордоном, визначається об'єкт і предмет дослідження, мета та завдання. Розкривається новизна результатів та зв'язок дисертації з науковими програмами й темами, висвітлюється апробація результатів та кількість публікацій, пояснено структуру роботи.

У першому розділі “Теоретико-методологічні засади дослідження політичних інститутів” розглянуто концептуальні основи і джерельну базу стану вивчення політичних інститутів АР Єгипет та КСА, подано основні підходи до розуміння категорій “політичний інститут” та “політична система”. Обгрунтовано вибір об'єктів дослідження, пояснено логіку застосування методології політико-порівняльного аналізу, конкретних методик в її межах (кейс-стаді, кантрі-стадіс, бінарний аналіз та ін.), особливих методів близькосхідних досліджень.

У підрозділі 1.1. - “Огляд літератури” окреслено існуючі напрацювання та погляди щодо стану та тенденцій трансформаційних процесів політичних інститутів АР Єгипет та КСА і окремих сусідніх держав. Для дотримання принципу наукового об'єктивізму проаналізовано праці науковців із різних держав - США, країн Західної Європи, Арабського Сходу, Ізраїлю, пост-радянського простору. Виявлено відмінності у розумінні як змісту категорії “політичний інститут”, так і трансформаційних процесів у них. Зокрема, дослідники Заходу підтримують позицію щодо лібералізаційних змін “зверху” з ініціативи носіїв влади і міжнародних акторів (С. Хантінгтон, Дж. Еспозіто, П. Меркл, Р. Макрідіс, частково - А. Пшеворський). Проаналізувавши їхні доробки, виділяємо тенденцію високого рівня узагальнення та розгляду держав близькосхідного регіону вцілому.

Арабські автори аналізують діяльність сучасних політичних інститутів крізь призму доцільності копіювання західних стандартів демократичного врядування та можливості аналогічного функціонування інститутів, характерних для західних політичних систем у близькосхідних країнах, де потужну роль відіграє іслам (М. Хейкал, М. Теграніан, А. Ібрагім, А. Шнабель та ін.).

Проблема політичних інститутів у близькосхідному регіоні досліджується і в Ізраїлі (Л. Берес, Е. Халеві, І. Шамір, А. Брегман, М. Бенвеністі та ін.). У працях ізраїльських авторів переважає тема взаємодії інститутів у політичних системах в контексті палестино-ізраїльського конфлікту, що не є предметом нашого дослідження. Однак ці напрацювання носять високу інформативну цінність для нашої дисертації.

Іншу підгрупу становлять дослідження науковців із держав СНД. Вони стосуються, здебільшого, проблем ісламізації Росії та міжнародної співпраці (М. Сапронова, М. Жданов, Г. Модестов, Р. Силантьєв та ін.). Дослідження політичних інститутів арабських країн серед українських авторів поки що перебувають на етапі становлення. Цією проблематикою займались В. Гура, А. Веселовський, І. Хижняк, М. Харитончук та ін. Попри зростаючу актуальність досліджень близькосхідних країн, констатовано недостатній рівень теоретичних напрацювань (в Україні та за кордоном) із проблематики політичних інститутів цього регіону.

Підрозділ 1.2 - “Логіка розвитку порівняльної політології в контексті близькосхідних досліджень” присвячений аналізу причин “відставання” близькосхідних досліджень (в середньому на 30-40 років), які характеризувались окремою еволюційною логікою. У контексті компаративістики виділили етапи близькосхідних досліджень:

1. Міжвоєнний період (20 -30-ті рр. ХХ ст.) - зародження вивчення окремих країн Близького Сходу у США, започаткування І арабо-ісламського центру Північної Америки.

2. Арабо-ізраїльські війни: починаючи з 1948 р., регіон став постійною гарячою точкою. За таких умов поштовху набрали контекстні дослідження, присвячені питанням арабо-ізраїльського конфлікту, тероризму тощо. Цей етап й досі триває. Тут набув розвитку так званий орієнталізм.

3. 50-ті рр. XX ст.: поширення теорії модернізації, пошук універсальної парадигми в компаративістиці, дискусії щодо єдиної методології відволікали увагу західних компаративістів від теми Близького Сходу, тому ці дослідження носили вибірковий характер.

4. 60-ті рр.: входження близькосхідних досліджень у сферу порівняльного аналізу. Цей етап характеризується описовістю і єдністю орієнтальних досліджень без конкретного поділу на політичну та інші сфери. Близькосхідні дослідження ще не відділені від „орієнтальних”, де вивчають не лише Близький, але й Далекий Схід.

5. 70-90-ті рр.: популярність кейс- та кантрі-стадіс сприяла вивченню специфіки держав регіону (вибірково). Проте, відсоток нагромаджених даних на сьогодні - значно менший, порівняно з тим же етапом щодо інших держав.

6. Події 11 вересня 2001 р.: на жаль, трагічні події дали початок бурхливому розвитку близькосхідної компаративістики, появі комплексних досліджень при використанні специфічних методик орієнтальних досліджень. Переважає швидке нагромадження даних.

У підрозділі 1.3 - “Загальні та особливі методи дослідження” пояснюється необхідність застосування таких методів як кейс-стаді, кантрі-стадіс у межах політико-порівняльного аналізу, а також біхевіорального методу, який ми застосовуємо в ході досліджень конкретних персоналій (глав держав АР Єгипет ат КСА). Він є дуже важливим в умовах проведення близькосхідних досліджень, тому що особисті цінності та поведінка авторитарних лідерів часто виступають домінуючим фактором у прийнятті політичних рішень та перебігу політичного процесу вцілому. Оскільки порівнюються між собою політичні інститути контрастних, тому однотипних країн, то застосовується компаральний метод бінарного аналізу та інституційного підходу. В зв'язку зі специфікою регіону, ми користуємось напрацюваннями соціологів по вивченню громадської думки, застосовуючи специфічно близькосхідні методики “снігова лавина” та активістська модель. Також послуговуємось загальнофілософськими методами аналізу і синтезу, дедукції та індукції.

Підрозділ 1.4 - “Політичні системи: структура, типологія, функції. Політичні інститути” розкриває зміст категорій “політичний інститут” та “політична система”. Зокрема встановлено, що політичні інститути - різновид інститутів соціальних; можуть мати формальні та неформальні ознаки, діяти на основі законодавства або ж утворюватись і функціонувати відповідно до потреби і вимог часу. Політична система - цілісний організм, складається з внутрішньопов'язаних елементів і взаємодіє з оточенням, відрізняючись від нього. Вивчалася західними політологами, як от Д. Істон, Г. Алмонд, Дж. ЛаПаломбара, А. Хейвуд та ін., які визначили зміст політичних систем, їхню структуру та функції. Західні науковці здійснили типологію політичних систем країн світу. В останнє десятиліття є тенденція до виділення близькосхідних систем в окремий тип (А. Хейвуд).

У підрозділі 1.5 - “Вибір досліджуваних країн: обгрунтування” пояснюються підстави вибору для дослідження політичних інститутів АР Єгипет та КСА, що зумовлений такими чинниками:

- наявність спільного індикатора: АР Єгипет і КСА - держави з різною формою державного правління (республіка та абсолютна монархія), але однотипні, оскільки належать до умми;

- репрезентативність: АР Єгипет і КСА представляють групи держав - арабські республіки та абсолютні монархії;

- історична схожість: обидві держави мають спільне колоніальне минуле, тому що тривалий час перебували у британському метропольному правлінні;

- потенціал та геополітична роль: АР Єгипет та КСА характеризуються значним економічним потенціалом: у КСА - найбагатші в регіоні нафтові запаси, в Єгипті - людські. Також КСА - центр духовного життя умми (через наявність двох святих для мусульман міст - Мекки та Медини), а Єгипет - лідер лібералізаційних змін серед арабських країн;

Розділ другий “Традиційні інститути політичних систем Арабської Республіки Єгипет та Королівства Саудівська Аравія” присвячений аналізу інститутів, які притаманні західним демократичним суспільствам, тобто є для них традиційними. Зокрема, це інститути глави держави, уряду, політичних партій, парламенту, судової гілки, ЗМІ та неурядових організацій. Вони також є і в АР Єгипет. У КСА парламенту і політичних партій немає.

У першому підрозділі - “Виконавча влада: глава держави” проаналізовано норми, які окреслюють процес отримання та широту повноважень глав держав у Єгипті (Президент) та КСА (Король) на основі Конституції АР Єгипет, Базового закону про врядування КСА та ін. Встановлено, що інститут глави держави - найвпливовіший серед владних інститутів. Між ними виділено спільності: право накладання вето главою держави; головувати на засіданнях уряду; запроваджувати надзвичайний стан; видавати нормативно-правові акти, що мають силу закону; Глави держав мають визначальну роль у здійсненні зовнішньої політики; можливість призначати членів парламенту (10 - у Єгипті); лояльну більшість у парламенті (АР Єгипет) та цілком залежних від монарха членів Меджлісу аш-Шура (КСА). Є такі відмінності: можливість обирання глави держави всенародним голосуванням (АР Єгипет); право розпуску меджлісу главою держави (КСА); строковість каденції (АР Єгипет); право поєднувати посаду глави держави та прем'єр-міністра (КСА). Здійснено кількісну оцінку повноважень глав держав за методикою А. Сіарофа, внаслідок чого виявлено майже рівність обсягу повноважень Короля КСА і Президента Єгипту, що вказує на тенденції трансформації республіки Єгипет із президентсько-парламентської у суперпрезидентську.

Підрозділ 2.2 - “Виконавча влада: уряд” спрямований на вивчення інститутів урядів АР Єгипет та КСА, які є другими за впливовістю після глави держави. Тут розглянуто структури урядів, їхній особовий склад, широту повноважень прем'єр-міністрів. Виділено ряд особливостей: зокрема, в обох урядах є міністерства, що контролюють релігійне життя (у КСА - в ісламських справах та проводу; паломництва і релігійних фондів. У Єгипті - у справах вакф (власність мечетей). Специфіка структури уряду КСА - наявність 7 міністрів держави без повноважень - переважно дітей діючих міністрів. Їх ми вважаємо наступним поколінням урядовців. Особовий склад із числа осіб королівської крові свідчить про 2 тенденції: спадковість не лише королівської влади, але й міністерських посад та перевагу кровних зв'язків над фаховістю. Уряд Єгипту не відзначається присутністю родичів глави держави. Обидва уряди - жорстко підконтрольні главі держави. У КСА сам монарх є офіційним главою Ради міністрів (виконавча гілка влади - моністична). В Єгипті є інститут прем'єр-міністра, але він перебуває під контролем глави держави, що також змушує вважати єгипетську виконавчу гілку моністичною.

У підрозділі 2.3 - “Законодавча влада: інститути представництва” розглянуто парламент в АР Єгипет, оскільки у КСА він не існує. Зокрема, проаналізовано структуру Народної асамблеї; виборчу систему, що застосовується при проведенні парламентських виборів (змішана). Виділено етапи єгипетського парламентаризму (“французький” (1798-1799 рр.); “змішаний” (1805-1952 р.) та “новітній” (з 1952 - до сьогодні). На основі єгипетського досвіду та історії розвитку парламентаризму встановлено, що законодавчий орган може бути заснований з ініціативи діючої влади (як це було зроблено Наполеоном у 1798 р.) Навіть нетривалий період його існування (до 1799 р. у межах “французького” періоду) - достатній, щоб він став звичною формою представництва громадян у майбутньому. Діюча Народна асамблея перебуває у стані постійної трансформації. Вона де-юре є самостійним органом і повноцінним парламентом. Але де-факто, внаслідок складних конституційних механізмів і присутності в асамблеї абсолютної проурядової більшості, парламент стає сателітом глави держави й уряду.

У підрозділі 2.4 - “Судова влада” розглянуто систему судочинства АР Єгипет та КСА, яка умовно поділяється на дві гілки - адміністративну та шаріатську, де адміністративна підпорядковується главі держави. Структури судів у КСА та Єгипті - подібні, хоча й дещо відрізняються за повноваженнями й функціями. В Єгипті шаріатські норми регулюють лише сімейні питання. На рівні з шаріатськими, працюють цивільні судді (від сумарних до апеляційних судів). Їхні рішення мають однакову юридичну силу. Інститути адміністративного судочинства відзначаються тенденцією поступового перебирання на себе функцій розгляду справ із різних галузей права (не лише адміністративного). При цьому законодавчі норми стають більш м'якими, формалізованими та адаптованими до світової практики.

Підрозділ 2.5 - “Політичні партії в Єгипті”: проведено аналіз становлення багатопартійності в АР Єгипет, оскільки у КСА політичних партій немає. Окремої уваги надано конституційним змінам 2007 р., відповідно до яких заборонено утворювати партії на релігійній основі. Підкреслено, що ці зміни сприятимуть зміцненню багатопартійності, адже з 2007 р. політичні партії отримали монопольне право висунення кандидатів у Президенти Республіки. Також здійснено класифікацію єгипетських політичних партій на ліберально-демократичні (НДП, “Міср-2000”, “Такафул” та ін.); соціалістично-релігійні (“Умма”, „Національна консолідація” та ін.); „ліві” („Аль Тагамоа”).

У підрозділі 2.6 - “Неурядові організації та ЗМІ” розглянуто діючі громадські організації та проаналізовано умови, в яких розвиваються єгипетські та саудівські ЗМІ. Стан розвитку НУО і в Єгипті, й у КСА перебуває на невисокому рівні, оскільки ГО піддаються контролю з боку уряду. Так, у КСА дозволено утворювати так звані “суспільства благодійності”, які фінансуються профільним міністерством, а самі організації повністю підзвітні уряду. Найбільш впливова організація КСА - “Ансар аль Марах”. В АР Єгипет НУО також піддаються контролю і стикаються із рядом труднощів (непопулярність волонтерства, нестача фахових управлінців НУО, недостатні економічні ресурси). Найбільш відомі єгипетські НУО - “Асоціація захисту навколишнього середовища”, “Арабський жіночий альянс”, “Об'єднання юристів-арабів” та ін.

У третьому розділі - “Особливі інститути політичних систем Арабської Республіки Єгипет та Королівства Саудівська Аравія” проаналізовано інститути дорадництва, групи тиску на клановій, мілітарній та духовній основах, радикальні організації. Їх називаємо особливими, тому що вони притаманні лише близькосхідному політичному простору. Їх немає у західних політичних системах і для них ці інститути - нові та особливі. Також у цьому розділі проаналізовано співвідношення понять “мусульманин” та “громадянин” (“підданий” у КСА).

У підрозділі 3.1 - “Інститути дорадництва” розглянуто консультативні органи Меджліс аш-Шура в КСА та Шура в Єгипті. Традиція дорадництва базується на коранічних приписах і сунні. Сьогодні, в умовах шаріатського законодавства, Меджліс аш-Шура в КСА покликаний вносити пропозиції з розширення ісламської законодавчої бази, у той час як єгипетський дорадчий орган працює у межах світського законодавства та створений для розширення бази акторів політичного процесу. Члени інститутів дорадництва можуть бути звільнені главою держави. Порядок набуття членства в Меджлісі аш-Шура КСА та Шура в АР Єгипет - різний. У першому дорадчому інституті всіх членів призначає монарх; у другому - 2/3 складу обираються прямим голосуванням в округах, а довибори проводяться кожні чотири роки. Єгипетський досвід дорадництва доводить, що цей інститут не може еволюціонувати в парламент.

Іншими особливими інститутами є групи тиску на клановій, мілітарній та духовній основах, які проаналізовані у підрозділі 3.2 - “Групи тиску”. Найвпливовіші - групи на клановій основі (приналежні до клану Саудів або сім'ї Мубараків); лише члени кланової групи у КСА мають реальний вплив на прийняття вагомих політичних рішень та розвиток власного бізнесу. Лідерами саудівської економіки є компанії, власники яких належать до клану Саудів. Єгипетські бізнесмени об'єднані в декілька асоціацій, що намагаються вести з владою партнерський діалог, особливо з питань оподаткування. Сім'я глави держави справді у КСА - єдиний колегіальний орган, що бере участь у квазі-виборчому процесі глави держави. Групи тиску на духовній основі належать до 2 формацій - формальних духовних лідерів та оголошених поза законом екстремістів, які виступають контрелітою духовенства; групи тиску на мілітарній основі утворюються переважно з метою вдосконалення армії, збільшення фінансових видатків на неї.

Особливі інститути - це також радикальні організації, діяльність яких розглянуто у підрозділі 3.3. На жаль саме через радикальні організації значною мірою реалізовується політична участь громадян і в АР Єгипет, і в КСА. Проаналізувавши діяльність таких радикальних угруповань як “Брати-мусульмани”, “Гаммаа Ісламійя” та “Аль-Каїда”, ми виділили ряд спільних змінних, характерних для поширення радикального мусульманського руху, що загрожує стабільності політичних систем держав регіону: благородна початкова місія: радикальні об'єднання першопочатково грунтуються на соціальних цілях, чим завойовують прихильність народу і привертають увагу носіїв влади; зростання у підпіллі: посилення урядового контролю за радикальною організацією змушує її переходити у підпілля; тоді радикальне об'єднання утворює „дочірні” організації, що розпорошує увагу влади і ускладнює процес контролю; здобуття стутусу і відчуття вседозволеності: на останньому етапі організація поширює свій вплив за межі країни походження та діє на міжнародному рівні. Тут застосовуються екстремістські та терористичні методи боротьби.

У підрозділі 3.4 - “Мусульманин” та “громадянин”: визначення пріоритетності” проаналізовано дихотомію цих категорій. У КСА поняття “громадянина” - рівне поняттю “підданого”. Встановлено, що релігійність - це важлива умова отримання громадянства, однак у КСА єдино допустима релігія - іслам, а в АР Єгипет - ще й християнство та юдаїзм. Поняття „мусульманин” є первинним щодо „громадянина” та „підданого”. Щоправда, мусульмани-шиїти також піддаються дискримінації, особливо у КСА, де перевага надається суннітам. Для оптимального поєднання прав громадянина юридично і на практиці потрібно бути одночасно і підданим КСА, і мусульманином. В АР Єгипет - громадянином республіки та мусульманином або християнином чи юдеєм. У КСА не-мусульмани не стають громадянами, отже не мають політичних прав підданого цієї держави, а в Єгипті для отримання всіх прав і свобод громадянина, в т.ч. і політичних, вірним ісламу бути необов'язково, хоча це - один із допоміжних пунктів під час проходження процедури набуття єгипетського громадянства.

ВИСНОВКИ

У висновках дисертаційної роботи підведено підсумки здійсненого дослідження, узагальнено ряд індикаторів та виділено об'єднуючі положення дисертації. Зокрема визначено таке:

Політичні інститути - це різновид соціальних інститутів, які мають формальні (закріплені законодавством) та неформальні (легітимовані традицією) ознаки. Це - одні з компонентів політичних систем, що перебувають у стійкій єдності; належать до внутрішнього середовища систем і відрізняються від оточення. Політичні інститути вивчалися західними дослідниками (С. Хантінгтон, А. Пшеворський, П. Меркл та ін.), арабськими (М. Теграніан, М. бен Барка, М. Х. Хейкал та ін.), ізраїльськими (І. Шамір, Д. Епштейн, А. Брегман та ін.), також науковцями пост-радянського простору (М. Сапронова, М. Жданов, М. Кармазіна, Р. Гейнутдін та ін.). Звенено увагу на панування мілітарних груп, діяльність інститутів в умовах високого ризику через військові конфлікти у регіоні, єдність світської і духовної влад тощо. Політичні інститути - складові політичних систем АР Єгипет і КСА, які відзначаються особливостями своїх структур і функцій, що виконують. Наприклад, функція політичної соціалізації справджується для обмеженого кола акторів політичного процесу, що зумовлює виникнення нових форм політичної участі. Подібно виконується і функція агрегації інтересів: відбувається узагальнення пріоритетів домінантних політичних інститутів. Слабкі зв'язки із зовнішнім середовищем роблять політичні системи АР Єгипет і КСА уразливими до сильних поштовхів іззовні, тому нестійкими та закритими. Єгипетська та саудівська політичні системи містять ознаки, непритаманні західним системам: присутність особливих політичних інститутів; інтегрованість елементів шаріату в політико-правові норми; однорідність політичної культури на основі ісламських цінностей; юридична (КСА) та фактична (АР Єгипет) моністичність виконавчої гілки влади. Відрізняються і умови зовнішнього середовища: для близькосхідного регіону характерне часте військове напруження, що впливає на структуру політичних систем - утворюються нові політичні інститути і посилюється авторитарний режим правління. Підтримуючи новітні тенденції у компаративістиці з виділення політичних систем близькосхідних країн в окремий тип (А. Хейвуд), ми відносимо їх до політичних систем ісламського устрою. З огляду на це, західне розуміння категорії „політична система” для близькосхідних країн значною мірою формалізується. Концептуальні положення теорії модернізації на близькосхідному політичному просторі реалізуються з особливостями, притаманними для регіону. Досліджувати політичні системи близькосхідного політичного простору необхідно з врахуванням і особливих інститутів, які є органічною частиною інституційної складової політичних систем досліджуваних країн. Так категорія політичної системи цілком може бути застосована щодо характеристики політичної сфери АР Єгипет та лише незначною мірою як синонім політичної сфери щодо КСА, оскільки у цій державі політична влада виступає власністю Дому Саудів.

У досліджуваних державах діють традиційні для демократичних країн інститути (глави держави, уряду, суди, ЗМІ, НУО). Деяких традиційних інститутів у КСА немає (парламенту та політичних партій). Відзначено дисбаланс між інститутами, де найбільш впливовий - інститут глави держави. Це випливає з аналізу законодавчих норм, політичної практики та кількісного методу перевірки впливовості (за методикою А. Сіарофа). Інститут уряду в КСА та АР Єгипет - 2 за вагомістю у вертикалі виконавчої влади і підконтрольний главі держави. У КСА монарх - глава Ради міністрів. Вагомим феноменом саудівського уряду є робота в ньому 7 міністрів держави, які не наділені державними обов'язками, однак їм відведена функція набуття досвіду управління. Суди, як традиційні інститути, працюють і в КСА, і в Єгипті. Відзначаються ієрархічністю та географією юрисдикції. Парламент і політичні партії - традиційні інститути АР Єгипет, однак їх немає в КСА. В історії єгипетського парламентаризму ми виділили 3 етапи (французький, змішаний та новітній). Відповідно до єгипетського досвіду, законодавчий орган може бути заснований „зверху” носіями влади чи внаслідок дії об'єктивних обставин. Тобто, для перспектив парламентаризму в КСА потрібна ініціатива глави держави та міжнародних організацій. Політичні партії в Єгипті ми класифікували на ліберальні, соціалістично-релігійні та ліві. З ініціативи Х. Мубарака відбувається зміцнення партійної системи (політичні партії отримали пріоритетне право висування кандидатів у президенти країни). Майбутнє становлення багатопартійності в КСА залежить від волі діючого монарха, на даному етапі у цій країні партій немає. У КСА і АР Єгипет діють неурядові організації. За НУО в АР Єгипет встановлено жорсткий контроль, а в КСА вони знаходяться під повним державним контролем, у т.ч. й фінансовим. Отож, не представляють громадський сектор, а є елементом державної конструкції. Для політичних інститутів АР Єгипет і КСА характерна проблема клановості. У КСА ми виділили таку тенденцію: поділ державних повноважень відбувається, зазвичай, по лінії братів: саме брати монарха є міністрами; неповнокровні брати переважно стають заступниками. Їхні діти - асистентами та радниками власних батьків, щоби пізніше зайняти цю ж посаду. В АР Єгипет прийняті конституційні зміни, що уможливлюють прихід до влади сина президента Х. Мубарака Гамаля. Цьому стану речей сприяє ментальне тяжіння членів умми до авторитарного та прогнозованого лідера.

Політика та релігія в АР Єгипет і КСА - переплетені. Елементи шаріату включені у законодавство досліджуваних країн, хоча різною мірою: у КСА законодавчі норми базуються на основі релігійних догм у всіх сферах правовідносин, а в АР Єгипет духовні судді займаються лише питаннями сімейного законодавства. Іслам проник і в інституційну складову політичних систем: тут діють релігійні інститути - групи тиску на релігійній основі (радикальні мусульманські організації та ради духовенства - вища рада улеми в КСА й ісламська дослідницька рада в Єгипті, які відрізняються метою діяльності та широтою повноважень). В обох політичних системах ми відзначили процес вивільнення судів від клерикальних впливів за ініціативою глави держави. Втім, це не переміщує судові інстанції в напрямку становлення незалежної гілки влади, а лише поступово залучає її до меж виконавчої.

Окрім традиційних, у політичних системах близькосхідних країн діють особливі інститути (групи тиску, інститути дорадництва, радикальні та терористичні організації). Найбільш впливові - групи тиску на клановій основі. Також діють групи на духовній та мілітарній основах, але коло їхнього впливу обмежене, оскільки вони не мають на меті зміни діючого режиму. Дорадчі органи Меджліс аш-Шура в КСА та Шура в Єгипті - особливі інститути політичних систем близькосхідних країн, створені для консультування виконавчої гілки влади з важливих державних питань. Станом на сьогодні вони розширюють базу акторів політичного процесу. Дорадчі органи не мають перспектив переростання в парламент, отож їхнє функціонування не вважаємо підвалинами розвитку парламентаризму в КСА. Терористичні та радикальні мусульманські організації - це інститути, які виступають специфічною формою участі громадян у політичному житті своєї держави, хоча й використовують недозволені методи впливу.

Особливості системи цінностей для традиційних єгипетських та саудівських суспільств проявляються у таких факторах як тісний взаємозв'язок політичної і релігійної сфер ( звідси і вплив шаріатських норм на прийняття політичних рішень); панування в громадській думці уявлень про сильного правителя, що сприяє зміцненню авторитарних режимів навіть в арабських республіках; підвищені впливи родини (що в політико-інституційному відношенні продукує групи тиску на клановій основі, включаючи найвищий владний рівень); схильність деяких членів єгипетського та саудівського суспільств бути акторами політичного та громадського життя, однак в умовах панування авторитаризму і жорсткого контролю за громадським сектором і неширокими політичними правами громадян Єгипту (підданих Саудівської Аравії), вони приєднуються до особливих інститутів, діяльність яких несанкціонована - радикальних та терористичних угруповань.

Ключовий для демократичного суспільства інститут „громадянина” (у КСА - підданого) та „мусульманина” (правовірного) - взаємопов'язані, де релігійність - первинна. У КСА для набуття підданства людина повинна бути „ментально відповідною”, (поділяти ваххабітські релігійні цінності КСА). В АР Єгипет громадянин також повинен належати до одного з 3 визначених законом віросповідань - ісламу, християнства, юдаїзму. В інших випадках людина повинна вказати у посвідченні особи, що не сповідує жодної релігії, отож, представники інших віросповідань піддаються обмеженням прав людини. У той же час у КСА приналежність до мусульманської релігії за відсутності саудівського підданства не означає рівності прав із підданими. Це особливо позначається на мусульманській меншості шиїтів, котрі піддаються обмеженням у професійній діяльності і актам насилля.

Між політичними інститутами АР Єгипет та КСА існують спільні та відмінні характеристики.

Спільності:

- приналежність обох держав до умми;

наявність традиційних інститутів (глави держави, уряду, судів, НУО та ЗМІ);

присутність особливих інститутів (дорадчі органи, групи тиску на релігійній, мілітарній, клановій основі);

судоустрій АР Єгипет та КСА має елементи шаріату. Однак, існує тенденція до звуження частки шаріату та поступового посилення контролю виконавчої гілки влади над судовою;

комунікації носять, переважно, односторонній характер з центру, що робить політичні системи даних країн закритими;

домінуючим інститутом є глава держави; каденції - тривалі у часі;

і в КСА, і в АР Єгипет є проблема спадкування державних посад;

недостатній рівень вивчення політичних інститутів АР Єгипет та КСА у компаративістиці.

Відмінності:

присутність в АР Єгипет та відсутність у КСА деяких політичних інститутів (парламенту, політичних партій);

шаріат регулює в АР Єгипет лише сімейні спори, а в КСА є основою законодавства;

групи тиску на релігійній основі (вища рада улемів у КСА та ісламська дослідницька рада в АР Єгипет) мають різний ступінь впливу;

в АР Єгипет відбуваються періодичні вибори (глави держави, парламенту, Шура (в т.ч. і довибори), місцевих та регіональних органів влади). У КСА обіцяні у 2003 р. вибори до місцевих органів влади поки що не відбулися.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ТА ВИСНОВКИ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО У ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Романюк А.С., Поліщук Х.М. Становлення політико-порівняльних близькосхідних досліджень // Науково-теоретичний і громадсько-політичний альманах “Грані”. - Дніпропетровськ: Вид-во “Грані”. - Січень-лютий, 2007. - Том № 1(51). - С. 135-139.

2. Поліщук Х. Клан як квазі-інститут політичних систем близькосхідних країн // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку. - Львів: Видавництво Національного Університету “Львівська політехніка”. № 19, 2007. С. 130-135.

3. Поліщук Х. Порівняльний аналіз лібералізаційних процесів Арабської Республіки Єгипет та Королівства Саудівська Аравія // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія “Політологія. Соціологія. Філософія”. - Ужгород : Видавництво Ужгородського національного університету “Говерла”. - № 9, 2008. - С. 292-297.

4. Поліщук Х. Особливості становлення та функціонування радикальних організацій на Близькому Сході // Ефективність державного управління. Вісник Львівського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України. - Львів: Видавництво ЛРІДУ НАДУ при Президентові України. - Вип. 16-17, 2008. - С. 130-139.

5. Поліщук Х. Особливості груп тиску в політичному процесі Арабської Республіки Єгипет та Королівства Саудівська Аравія // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія “Політологія. Соціологія. Філософія”. - Ужгород: Вид-во Ужгородського національного університету “Говерла”. - № 11, 2009. - С.125-130.

6. Поліщук Х. Порівняльний аналіз політичних інститутів глав держав Арабської Республіки Єгипет та Королівства Саудівська Аравія // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку. - Львів: Видавництво Національного Університету “Львівська політехніка”. № 21, 2009. С. 155-160.

АНОТАЦІЯ

Поліщук Х. М. Порівняльний аналіз політичних інститутів Арабської Республіки Єгипет та Королівства Саудівська Аравія. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02 - політичні інститути та процеси. - Львівський національний університет імені Івана Франка. - Львів, 2009.

Проведено комплексний порівняльний аналіз політичних інститутів АР Єгипет та КСА, виділено етапи близькосхідних досліджень, проаналізовано праці з проблем політичних інститутів близькосхідних країн західних, ізраїльських, арабських науковців і дослідників з пост-радянського простору.

Здійснено класифікацію інститутів на традиційні (глава держави, уряд, парламент та ін.) і особливі (ін-ти дорадництва, групи тиску тощо). Досліджено співвідношення понять “мусульманин” та “громадянин” (“підданий” у КСА). Виділено спільне та відмінне між політичними інститутами досліджуваних країн. Ці висновки - коректні і для інших держав регіону, адже АР Єгипет та КСА виступають прототипами у своїх групах через геополітичне становище, впливовість у регіоні тощо.

Ключові слова: політичний інститут, політична система, Близький Схід, клан, умма, іслам, близькосхідні дослідження, порівняльний аналіз.

АННОТАЦИЯ

Полищук Х. М. Сравнительный анализ политических институтов Арабской Республики Египет и Королевства Саудовская Аравия. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.02 - политические институты и процессы. - Львовский национальный университет имени Ивана Франко. - Львов, 2009.

Проведено комплексное сравнительное исследование политических институтов АР Египет и КСА, выделены этапы ближневосточных исследований, проанализированы работы по вопросам политических институтов ближневосточных стран западных, израильских, арабских научных сотрудников и исследователей из пост-советского пространства. Осуществлена классификация институтов на традиционные (глава государства, правительство, парламент и др.) и особые (консультационные институты, группы давления и др.). Исследованы соотношение понятий "мусульманин" и "гражданин" ("подданый" в КСА). Выделен ряд общих характеристик и отличий между политическими институтами исследуемых стран. Эти выводы - корректные и для других государств региона, ведь АР Египет и КСА выступают прототипами в своих группах в связи из геополитическим положением, влиятельностью в регионе и др.

Ключевые слова: политический институт, политическая система, Ближний Восток, клан, умма, ислам, ближневосточные исследования, сравнительный анализ.

ABSTRACT

Polishchuk K.M. Comparative analysis of political institutes of Arab Republic of Egypt and Kingdom of Saudi Arabia. - A manuscript.

Thesis for the degree of candidate on the political science (speciality 23.00.02 - political institutes and processes. - Ivan Franko National University of L'viv, 2009.

A complex comparative analysis of political institutes in Arab Republic of Egypt and Kingdom of Saudi Arabia was conducted. The stages of Middle East studies were defined. They were named as the following: interwar period (the 20-30th years of the XX cent.); the Period of Arab-Israeli wars (starting from 1948 - continues till now); 50th years of the XX cent.; 60th years of the XX cent.; 70-90th years of the XX cent.; the 11th of September 2001.

The writings concerning the matters of institutional component of the political systems by western (American and European) as well as Israely, Arab and Post-Soviet space scientists' were analysed. Our dissertation is based on the scientific comparative workings out by J. Esposito, J. LaPalombara, D.Easton, G. Almond, I. Shamir, D. Bukay, M. Benvenisti, A. Bregman, J. Azarva, M. Tehranian, E. Said, M. ben Barka, A. Hamed, M. Sapronova, N. Zhdanov, A. Yemelianov, V. Litvinov, I. Khyzhniak, R. Sharipova and others.

The author classification on traditional and special political institutes has been done. Particularly the institutes of the head of the state, government, parliament and parties, judicial branch institutes as well as NGOs and mass media were classified as traditional because they are an integral and very traditional part of western and democratic political systems. Among these institutes the institute of head of the state was proved to be dominant. This current situation facilitates strengthening of authoritarian political regime in the Middle East. Also special institutes were analysed, such as consultative institues, pressure groups on clan, military and religious base, radical organizations. We called them “special” as they are absent in western systems and so far not well-known to the West. In the same time they are actively acting in the Near East region and have their own function such as broadening the range of political actors and being a form of political participation.

The correlation between the concepts of “a muslim” and “a citizen” were researched. The last concept equalls the concept of “a national” in KSA. The range of similarities (inclusion of AR Egypt and KSA to umma (islamic community), presence of some traditional institutes, using of special sharia norms in judicial process, one-side direction of commuinications in the political systems, a dominant place of head of the state, inheritance of state positions (including the leading ones), etc.) and differences (the absence of some political institues, the level of sharia's effect onto political life, activity of pressure groups and their influence, periodicity of elections, etc.) between the political institues of these countries were selected. That allowes making generalization for modern status and the perspectives of development of researched institutes.

These conclusions will be correct for other Middle eastern countries, as Arab Republic of Egypt and Kingdom Saudi Arabia are clear representants of their groups (Arab republics and Arab absolute monarchies) on the base of such criteria as geopolitical location, similarities in their colonial past, human and other resource potential, influence in the region, etc.

Keywords: political institute, political system, Middle East, clan, umma, islam (islamic), Middle East studies, comparative analysis.

Размещено на Allbest.ru

...