Громадські організації України, Росії та Білорусі в умовах системної політичної трансформації пострадянських суспільств

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

23.00.04 - політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

ГРОМАДСЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ УКРАЇНИ, РОСІЇ ТА БІЛОРУСІ В УМОВАХ СИСТЕМНОЇ ПОЛІТИЧНОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ ПОСТРАДЯНСЬКИХ СУСПІЛЬСТВ

Пожидаєв Євген

Донецьк - 2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Донецькому національному університеті

Науковий керівник - кандидат історичних наук, доцент Чарських Ігор Юрійович доцент кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики Донецького національного університету

Офіційні опоненти:

доктор політичних наук, Гон Максим Мойсейович завідувач кафедри політичних наук Рівненського державного гуманітарного університету кандидат політичних наук, Прокопець Людмила Станіславівна доцент кафедри економічної теорії

Чернівецького торгівельно-економічного інституту Київського національного торгівельно-економічного університету

Захист відбудеться “_28_” _____серпня_____2009 р. о __13.00__ годині на засіданні спеціалізованої ради Д 76.051.03 у Чернівецькому національному університеті ім. Федьковича за адресою: 58012 м.Чернівці, вул. Кафедральна, 2, корп.14, ауд.18

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича за адресою: 58012 м.Чернівці, вул. Лесі Українки, 23

Автореферат розісланий “_24_” _______липня_________2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Катеринчук П.М.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Демократичні зміни, прагнення до розбудови повноцінної політичної системи, формування правової держави в Україні зумовлюють необхідність з'ясування загальних закономірностей і локальної специфіки соціальних, політичних, культурних процесів на пострадянському просторі, визначення змісту та спрямованості сучасної трансформації соціальної і політичної систем, способів взаємодії ключових державно-владних інститутів з громадськими структурами в різних країнах, механізмів стримувань та противаг у контексті досягнення динамічної рівноваги політичної системи.

Політологічну проблематику активності громадських організацій України, Росії та Білорусі в умовах системної політичної трансформації можна звести, по суті, до визначення межі залучення громадських структур до суспільно-політичних процесів, яка б задовольняла і суспільство, і державу. Таким чином, актуальність теми визначається: по-перше, зростанням ролі громадянської активності у визначенні успіху розвитку демократії, як чинника долучення до сучасної розвинутої європейської і світової спільноти; по-друге, тими суперечностями, які загострюються у поглядах науковців, громадськості, політичного істеблішменту на роль неурядових організацій у суспільно-політичному процесі, а отже - очевидна необхідність теоретичного обґрунтування реальності феномену громадянського суспільства та дієвості його інститутів; і, по-третє, нагальною суспільною потребою побудови в Україні (також як і в Росії та Білорусі) ефективного діалогу між владою і громадськістю.

Проблеми трансформації політичних систем і суспільств посткомуністичного зразку привернули увагу чималого числа західних дослідників, таких як З. Бжезинський, П. Д'Аньєрі, Л. Даймонд, Р. Інглхарт, Дж. Каллберг, Т. Карл, Р. Кравчук, Т. Кузьо, Д. Лінц, С. Ліпсет, М. Макфол, Є. Мачкув, Г. О'Доннелл, Я. Пакульскі, А. Пржеворський, Д. Растоу, Р.Скідельські, А. Степан, С. Хантінгтон, Дж. Хіглі, Л. Холмс, Ф. Шміттер. Певним чином теоретичні положення та висновки західних науковців впливають на подальшу розробку означених питань у вітчизняному суспільствознавстві та серед російськомовних дослідників. З'ясуванню зазначеної проблематики в своїх роботах приділили увагу В. Ворона, Є.Головаха, В. Горбатенко, С. Катаєв, О. Категоренко, О. Кіндратець, І.Курас, О. Куценко, М. Михальченко, В. Полохало, Ю. Руденко, В.Селиванов, В. Степаненко, В. Танчер, В. Єлизаров, А. Мельвиль, В.Гельман, І. Биков, Д. Тренин, А. Циганков, А. Данилов, Е. Коростельова, В.Ровда.

З іншого боку, проблематика громадянського суспільства та активності громадських організацій також отримала значного розвитку в наукових дослідженнях учених всього світу. Серед великого обсягу англомовної літератури слід виділити праці Ю. Габермаса, К. Поппера, Р. Дарендорфа, А.Турена, Р. Путнама, Г. Алмонда, С. Верби, Е. Гелнера, Х. Апхайера, Е.Арато, Д. Когена, Дж. Кіна, А. Селігмена, Ч. Тейлора, І. Шапіро, Ф.Шміттера, М. Едвардса, Н. Еліаса, Т. Карозерса, Дж. Кіна. Серед україно- і російськомовних дослідників значний вклад в розробку проблематики внесли Б. Андресюк, В. Барков, Г. Зеленько, М. Калініченко, А. Колодій, Ю.Левенець, Т. Розова, В. Степаненко, С. Тимченко, В. Пащенко, В.Новохацький, О. Алексеєва, О. Аузан, І. Брянцев, С. Грін, Ю. Качалова, Я.Кузьмінов, М. Ліборакина, В. Лукін, С. Перегудов, О. Сунгуров, В.Якимець та ін.

Втім, слід відзначити недостатність наукового пояснення ролі громадських організацій в трансформаційних процесах перехідних країн, зокрема, порівняльного аналізу суспільно-політичної активності неурядових організацій в пострадянських суспільствах. Висвітленню цих питань присвячена дана наукова робота.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження проведене в рамках наукової теми кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики Донецького національного університету „Міжнародні відносини в умовах глобалізації: регіональні виміри” (№ Г - 01/44). Робота також пов'язана із загальнодержавними програмами розвитку і підтримки громадянського суспільства і її результати використані у підготовці комплексних щорічних досліджень „Україна: стратегічні пріоритети. Аналітичні оцінки” (у 2005 - 2008 рр.), а також підготовці Послання Президента України Верховній Раді у 2006 р., які реалізуються Національним інститутом стратегічних досліджень.

Мета дослідження - встановити роль громадських організацій у трансформаційних процесах в суспільно-політичній сфері пострадянських держав на прикладі України, Росії та Білорусі.

Виходячи з цього, перед дисертантом постають наступні завдання:

- розкрити особливості системної політичної трансформації пострадянських суспільств у Росії, Україні та Білорусі: трансформації політичних режимів, політичних та суспільних інститутів, соціально-політичних умов суспільного розвитку;

- надати кількісну та якісну оцінку структури „третього сектору” в Україні, Росії та Білорусі;

- визначити правове підґрунтя функціонування громадських організацій в Україні, Росії та Білорусі;

- з'ясувати особливості ставлення населення до громадських організацій в перехідних суспільствах України, Росії та Білорусі;

- визначити роль зовнішньополітичних чинників у діяльності громадських організацій та значення їх взаємодії з владними інститутами в України, Росії та Білорусі;

- визначити проблемні та сприятливі чинники у взаємодії неурядових організацій України, Росії та Білорусі з державними інститутами;

- окреслити перспективи і напрямки розвитку „третього сектору” в Україні, Росії та Білорусі на основі вітчизняного і закордонного досвіду.

Об'єктом дослідження є трансформація політичних систем і суспільних відносин в пострадянських Україні, Росії і Білорусі.

Предметом дослідження виступає роль та місце громадських організацій в суспільно-політичному процесі в Україні, Росії та Білорусі.

До методологічної основи дослідження закладено комплексний міждисциплінарний підхід, принципи діалектики та соціального детермінізму. Застосування комплексного міждисциплінарного підходу в цьому дослідженні означає використання концептуальних підходів, наукових принципів та методологічних досягнень низки наукових дисциплін - політичної науки, соціології, права. В залежності від проблем, цілей і завдань дослідження використані як теоретичні, так й емпіричні наукові методи. Методом структурного аналізу дисертант досліджує особливості системної політичної трансформації в Україні, Росії та Білорусі через аналіз окремих її аспектів, а також функціональної специфіки діяльності різних типів громадських організацій. Порівняння виступає одним з ключових методичних прийомів у даному дослідженні з огляду на потрійний характер об'єкта і предмета дисертації: дослідження ситуації в трьох різних країнах, вивчення трьох різних зразків взаємодії влади і громадянського суспільства. За допомогою синтезу вивчається співвідношення понять та взаємозв'язків громадських організацій, громадянського суспільства та політики. Редукцію, як зведення складних явищ та процесів до подібних, але простіших, дисертант застосовує, наприклад, беручи на озброєння універсальні порівняння з використанням кількісних методів аналізу. Моделювання застосовується в якості інструменту прогнозу можливих варіантів подальшої ролі „третього сектору” в політичній та соціальній сферах в Україні, Росії та Білорусі. Серед емпіричних методів дослідження використано метод вивчення документів, завдяки чому враховано та проаналізовано низку законодавчих актів, концепцій, звітів, декларацій та повідомлень. За допомогою статистичного (кількісного) методу в роботі вивчається кількісний бік трансформаційних процесів і „третього сектору” поряд з їхнім якісним змістом.

Наукова новизна результатів дослідження. У дисертації за допомогою методів та інструментарію політичної науки:

вперше здійснюється порівняльне дослідження суспільно-політичної активності громадських організацій України, Росії та Білорусі в контексті системної політичної трансформації пострадянських країн;

удосконалено:

- вивчення та співставлення особливостей системної політичної трансформації в Україні, Росії та Білорусі, що дозволило комплексно відтворити відображення суспільно-політичні характеристики трьох типів політичних режимів - напівконсолідованої демократії, напівконсолідованого авторитаризму і консолідованого авторитаризму, які характерні для пострадянських країн;

- теоретичне обґрунтування доцільності громадсько-політичної активності неурядових організацій в пострадянських країнах, як важливого чинника демократизації суспільства.

дістало подальшого розвитку:

- дослідження стану правового регулювання діяльності неурядових організацій в пострадянських країнах, зокрема можливостей тиску з боку влади та рівнів ресурсної підтримки;

- визначення головних проблемних питань, пов'язаних з іноземними джерелами фінансування громадянської активності в пострадянських країнах;

- визначення перспектив „третього сектору” в суспільно-політичних відносинах, принципів та пріоритетів формування громадянського суспільства в Україні як стратегічного завдання системної політичної трансформації країни.

Практичне значення здобутих результатів дослідження полягає у можливості їх використання державними органами влади у концептуальних документах, які стосуються розвитку громадянського суспільства в Україні, відповідності вітчизняної політичної системи європейським демократичним стандартам; громадськими організаціями - у визначенні пріоритетів взаємодії з владою і суспільством; а також при подальшій науковій розробці проблем громадянської активності на пострадянському просторі.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є одноосібно виконаною науковою працею, у якій викладено авторські розробки щодо напрямів активності громадських організацій України, Росії та Білорусі в умовах системної політичної трансформації пострадянських суспільств. Обсяг особистого внеску в публікаціях за темою дисертації у фахових наукових збірниках і журналах, збірниках матеріалів наукових конференцій та в інших наукових та науково-публіцистичних виданнях складає 85%. Наукові положення, висновки та рекомендації, представлені в роботі, отримані автором самостійно, і є його особистим внеском у розвиток політичної науки.

Апробація роботи. Окремі аспекти дисертації знайшли своє відображення у виступах автора на конференціях, круглих столах: Міжнародна наукова конференція „Розвиток політичного процесу в постсоціалістичних країнах”, Донецьк, 21-22 квітня 2000 р.; круглий стіл „План розвитку країни” (ініційований ВГО „Віче України”), м. Донецьк, 2 березня 2005 р.; Міжнародні громадські дебати „Україна, Польща та Словаччина: обмін досвідом з європейської інтеграції”, Донецьк, 22 березня 2005 р.; круглий стіл „Участь неурядових організацій регіону у процесі європейської інтеграції”, Донецьк, 8 квітня 2005 р.; Міжнародна науково-практична конференція „Трансформація місцевого самоврядування - обмін досвідом Чехії і України”. Донецьк, 17-18 вересня 2007 р.; Міжнародна наукова конференція „Інноваційний розвиток суспільства за умов крос-культурних взаємодій”, Суми, 20-21 лютого 2008 р.

Публікації. Основні результати дисертації викладено у 12 публікаціях загальним обсягом 10 друк. арк. (обсяг особистого внеску 8,5 друк. арк.) Серед них 3 у фахових наукових збірниках і журналах, 4 у колективних монографіях, 2 у збірниках матеріалів наукових конференцій, 3 в інших наукових та науково-публіцистичних виданнях.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи 205 сторінок, з них 164 сторінок основного тексту, на яких розміщено 6 рис. Список використаних джерел налічує 379 назв (з них 67 англійською мовою).

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, визначено ступінь наукової розробленості проблематики, указано на зв'язок роботи з науковими програмами, сформульовано мету, завдання та гіпотезу дослідження, визначені його об'єкт і предмет, охарактеризовано методологічну базу, висвітлено наукову новизну отриманих результатів роботи, її наукове та практичне значення, подано інформацію про апробацію і впровадження результатів роботи, відомості про публікації за темою дисертації, зазначено структуру дисертації та її обсяг.

У першому розділі „Теоретико-методологічні засади дослідження” розглянуто наукову літературу і джерела, проаналізовано ступінь вивченості проблеми, представлено теоретико-методологічну базу.

Проблеми перехідних політичних систем у політологічній науці традиційно вивчаються в рамках теорії модернізації, що на сучасному етапі прийняла вигляд транзитології, покликаної в західній політичній науці обґрунтувати перехід від авторитарних політичних систем до демократичних (Г. Алмонд, С. Верба, Р. Інглхарт, С. Ліпсет, Д.Растоу, С. Хантінгтон, Д. Лінц, А. Степан, Т. Карл, Ф. Шміттер, Г.О'Доннелл, А. Пржеворський). Проте, конструктивна критика привела до істотного перегляду ряду положень транзитології та дозволила зробити важливі висновки відносно самобутності переходу в пострадянських країнах у порівнянні з „класичними” моделями переходу від авторитаризму до демократії країн Латинської Америки й Південної Європи (П. Д'Аньєрі, Р.Кравчук, Т. Кузьо, Т. Карозерс, М. Макфол, З. Бжезинський, Є. Мачкув, Р.Скідельські, Дж. Каллберг, Дж. Хіглі, Я. Пакульскі, Л. Холмс). Спираючись на досягнення західних вчених і власні здобутки, українські дослідники вивчають такі питання: причини і соціальні наслідки розпаду СРСР; ілюзії і провали ліберальних реформ; соціокультурні проблеми суспільно-політичної трансформації; характер форсованих реформ та соціальні наслідки їхнього втілення (А. Вайнштейн, В. Гельман, О. Фісун, В. Степаненко, І. Кресіна, М.Михальченко, В. Полохало, А. Мельвиль, А. Циганков, А. Данилов, Є.Коростельова, В. Ровда).

Друга група наукових праць висвітлює питання діяльності громадських організацій в перехідних, зокрема пострадянських країнах. Сучасний дискурс щодо розгляду основних інституційних основ неурядових організацій (НУО) та способів їх взаємодії з державою у процесі формування політичних відносин на новій демократичній основі базується на концепціях відкритого суспільства, соціального капіталу, політичної культури, політичної участі громадян, дорадчої демократії, „третього сектору”, які представлені у працях К. Поппера, Р. Дарендорфа, А. Турена, Р. Патнама, Г. Алмонда, С. Верби, Ю.Габермаса та ін. Сьогодні теорія громадянського суспільства застосовується як інструмент дослідження сучасного стану пострадянського соціуму, його проблем та шляхів їх розв'язання на засадах європейської демократії (Б. Андресюк, В. Барков, Г. Зеленько, М. Калініченко, А. Колодій, Ю. Левенець, Т. Розова, В. Степаненко, С. Тимченко, В. Фісанов, О.Алексеєва, О. Аузан, І. Брянцев, С. Грін, С. Перегудов, О. Сунгуров). Немало вчених займаються безпосередньо проблемами становлення неурядових організацій та їх значення для розбудови громадянського суспільства в Україні та інших пострадянських країн (Л. Лойко, А. Винников, М. Лациба, О. Кіндратець, О. Михайловська, В. Новохацький, В. Пащенко, Н.Ротар, Ю. Загородній, С. Кириченко, О. Тинкован, Т. Пошевалова, Ю.Качалова, М. Ліборакина, І. Чарських).

Таким чином, огляд політологічної літератури і джерел, що стосуються тематики, пов'язаної з проблемами розвитку політичної системи і неурядових організацій засвідчує значні здобутки вітчизняної і закордонної політичної науки у цій царині. Разом з тим глибшого дослідження потребують наступні напрями: комплексна оцінка ролі НУО як мережі організацій громадянського суспільства в процесі трансформації політичної системи; функціональний аналіз ефективності НУО як чинника трансформації політичної системи і громадянської свідомості в суспільстві; порівняльний аналіз декількох пострадянських країн та визначення проблем і тенденцій розвитку, спільних для окремого субрегіону; вплив історично обумовлених ментально-психологічних особливостей населення на втілення різних варіантів політичної модернізації; з'ясування впливу ідей громадянського суспільства на геополітичну орієнтацію пострадянських країн.

Широкий спектр проблем, які розглядаються в дисертації, потребує опрацювання різноманітних джерел. Джерельну базу дослідження діяльності громадських організацій України, Росії та Білорусі в умовах системної політичної трансформації складають наступні типи документів: міжнародні нормативно-правові акти, що гарантують право на свободу об'єднання; національне законодавство, яке визначає правовий статус громадських організацій і регулює основні умови їх діяльності; концептуальні документи, що задають напрям суспільно-політичним змінам і зокрема визначають пріоритети розвитку громадянської свідомості й активності; офіційні дані державних органів статистики і юстиції, які слугують базою для кількісних оцінок „третього сектору”; результати соціологічних досліджень, які виступають джерелом вивчення громадської думки щодо діяльності громадських організацій та стосовно розвитку суспільства; індекси розвитку держав світу, що складаються міжнародними моніторинговими організаціями на базі низки різноманітних показників суспільно-політичного і соціально-економічного характеру; документи громадських організацій, які відображують еволюцію їх розвитку, цікаві аспекти її діяльності; документи міжнародних неурядових і міждержавних організацій, що безпосередньо стосуються громадської діяльності як на національному так і на міжнародному рівні відносин.

В якості концептуально-методологічної бази дисертантом обрано, по-перше, концепцію транзиту, цінність якої полягає в аналізі комбінації внутрішніх (ендогенних) і зовнішніх (екзогенних) факторів, які обумовлюють поведінку та дії політичних акторів. При цьому необхідне розуміння того, що для кожного етапу демократизації та для кожного регіону існує власний алгоритм успішного переходу до демократії. І, по-друге, дослідження дисертанта базуються на концепції „третього сектору”, триланковій моделі суспільства (держава - ринок - громадянське суспільство). „Третій сектор” і громадянське суспільство розглядаються як важливий чинник системної політичної трансформації оскільки об'єднують у собі нову, дуалістичну (як радикально реформістську, так і еволюціоністську) стратегію трансформування авторитарних режимів на підставі ідей про самоорганізацію суспільства, перебудову суспільних зв'язків поза межами державного авторитаризму шляхом апеляцій до незалежної громадськості паралельно офіційним, державним, контрольованим партіями каналам спілкування.

У другому розділі „Третій сектор” України, Росії та Білорусі в умовах системної політичної трансформації” проаналізовано основні параметри трансформаційних процесів в українському, російському та білоруському суспільствах, структурні особливості „третього сектору”, правове середовище і ставлення населення до громадських організацій в Україні, Росії та Білорусі.

Системна трансформація в суспільно-політичній сфері означає зміни в політичній системі та суспільному устрої, які стосуються всього спектру суспільного життя. Системність трансформації слід розглядати, перш за все, як ступінь її повноти у всіх суспільних механізмах, яка б повністю корелювала з особливостями стану того чи іншого суспільства, тієї чи іншої країни, з їх історичними реаліями, національними інтересами і т. ін. Трансформаційні процеси в суспільствах України, Росії та Білорусі, безумовно, слід розглядати також і в контексті глобальної тенденції демократизації. Одним з найважливіших чинників гальмування трансформації як реальної структурної модернізації суспільно-політичних і державних інститутів є незавершеність формування основних інститутів громадянського суспільства. Тому однією з необхідних передумов для реальної демократичної консолідації влади і суспільства виступає наявність розгалуженої та дієвої мережі структур громадянської активності.

„Третій сектор” як в Україні, так і в Росії та Білорусі перебуває на етапі становлення. Більшість суспільно активних громадських організацій ставлять собі за мету побудову розвинутого громадянського суспільства, створення демократичної, соціальної, правової держави. Можна стверджувати, що на сьогодні як в Україні, так і в Росії та в Білорусі сформована розгалужена мережа НУО по всій їх території. Проте, за експертними оцінками, суспільно активних і незалежних громадських організацій нараховується значно менше, ніж офіційно зареєстрованих. Для всіх трьох країн характерна диспропорція у щільності мережі НУО між великими містами та сільською місцевістю, а для Російської Федерації також і між різними регіонами.

Умови діяльності НУО в Україні і Росії сьогодні можна оцінити як прийнятні, але не як сприятливі. Більшість існуючих громадських об'єднань і особливо НУО важко вважати осередками низової громадської самоорганізації та солідаризму. Вкрай рідко подібного роду організації створюються „знизу”, самими людьми для реалізації своїх інтересів. Саме тому багатьма вони не розглядаються в якості „агентів” демократичної участі. Переважна більшість громадян України, Росії та Білорусі ніколи не створювали НУО і мають споживацьке ставлення до них. Громадяни не хочуть усвідомлювати, що НУО мають створюватися саме ними для вирішення власних проблем, і очікують вирішення їхніх проблем існуючими організаціями. Тобто громадське життя не стало елементом звичайного людського життя громадян. Поряд з історико-культурним чинником у ставленні населення до неурядових організацій, важливу роль грає також вплив правлячої еліти, який багато в чому змінює напрями розвитку громадянської свідомості попри нормативні очікування.

Зафіксовані кількісні та якісні зміни білоруських громадських організацій свідчать про акцент на регулятивній і контрольній функції держави у відношенні „третього сектору” Білорусі. В середовищі громадських об'єднань республіки звертає увагу недостатність таких напрямів діяльності, як контроль за виборами до органів державної влади та місцевого самоврядування, висвітлення та обговорення дій влади, визначення стратегії розвитку країни. Громадські об'єднання більше спрямовуються на досягнення тактичних цілей суспільного розвитку, ніж стратегічних.

Сьогодні громадяни досліджуваних країн, хоча і зустрічаються з певною складністю та перешкодами, проте, все ж таки мають можливість створити різні форми громадських асоціацій. Існує певний рівень свободи у визначенні цілей діяльності НУО і видів діяльності. На законодавчому рівні існують закріплені податкові пільги для непідприємницьких організацій (звільнення від сплати податку на додану вартість і прибуткового податку). Проте, разом з тим варто відзначити, що умови створення й діяльності НУО значно гірші, ніж умови для бізнес-організацій. Держава фактично відмовилася підтримувати діяльність широкого загалу НУО, натомість зосередившись на прямому фінансуванні деяких громадських організацій, що наближені до влади. Бізнес тільки розпочинає підтримку ініціатив НУО і тільки в соціальній сфері.

Гарантоване право на свободу об'єднань, однак, реалізація цього права занадто зарегульована й ускладнена державою. Це призводить до відмови громадян створювати НУО та реалізовувати соціально значимі ініціативи і формування кола неформальних громадських груп, що мають обмежені можливості захисту своїх прав. Побоювання владної еліти втратити контроль над громадськими ініціативами та діяльністю організацій громадянського суспільства зумовлює небажання влади реформувати довгі, складні й дорогі процедури реєстрації та діяльності НУО.

Політико-правові умови в Білорусі змушують значну частину політично активних громадських організацій діяти неформально, або приймати інші альтернативні форми легалізації - громадські рухи, політичні партії. В Росії відчутність політизації питання громадської активності, очевидно, більша, порівняно з Україною, через відображення у законодавстві побоювань влади щодо зростання зовнішньополітичного впливу „Заходу” саме завдяки активності НУО. Втім політичний чинник діяльності НУО відображається і в правовому полі України: передусім у концептуальних документах і деклараціях щодо євроатлантичного курсу країни.

Суспільно-політична активність громадських організацій в пострадянських країнах гальмується цілою низкою чинників, які великою мірою є відображенням перехідного етапу розвитку країн на шляху від авторитарної до демократичної моделі політичного режиму. Загалом причина слабкої легітимності організацій громадянського суспільства полягає в тому, що переважна більшість громадян ще не готова брати на себе відповідальність за розбудову демократичної держави, громадянського суспільства, в той час, як найбільш активна меншість громадян не в змозі конкурувати на рівних із політичною елітою у формуванні „порядку денного” для розвитку суспільства.

У третьому розділі „Взаємодія громадських організацій і влади” аналізуються зовнішньополітичні та внутрішньополітичні чинники взаємодії громадських організацій з державною владою, перспективи і напрямки розвитку „третього сектору” в Україні, Росії та Білорусі.

Дослідження виявляє недостатність розвитку громадянського суспільства України, Росії та Білорусі для значного впливу на життя людей та змін у державній політиці. Проблеми українського, російського та білоруського „громадських секторів” багато в чому перекликаються. Ні органи державної влади, ні НУО не мають достатнього досвіду і навичок використання процедур публічної політики та консультацій, що призводить до неефективних рішень і незрозумілої політики. Далеко не всі групи інтересів мають оформлення у вигляді професійних НУО, що утруднює процес публічних консультацій та врахування інтересів громадськості. Наявні правові механізми консультацій із громадськістю не використовуються повною мірою й органами влади та НУО. Переважна кількість громадян позбавлена можливості реалізувати свої права на участь у вирішенні питань місцевого значення.

Проте, поряд з цим очевидні і деякі відмінності, які випливають передусім з політичних чинників. В Росії та Білорусі НУО сприймаються значною мірою крізь призму політики, як основний елемент, що ускладнює відношення із „Заходом”, розглядаються як політична зброя XXІ століття. У цьому контексті фундаментальним чинником, який впливає на шлях розвитку „третього сектору” є формування фінансової основи діяльності НУО. В Білорусі та Росії воно йде шляхом все більш жорсткого розмежування вітчизняної бюджетної і закордонної грантової підтримки. НУО з іноземними джерелами фінансування (в якості основних) піддаються значному адміністративному тиску. В Україні ж цей процес не отримав значного розвитку. Настільки радикальну позицію не підтримало ні суспільство, ні більшість політичної еліти.

Попри те, що ініціатива формування громадських консультаційних рад при органах державної влади і місцевого самоврядування в Україні та Росії піддавалася різкій критиці громадських правозахисників через побоювання виникнення чергового „фасадного” інституту демократії та ізоляції незручних для влади НУО, час показав, на нашу думку, що така форма роботи надає певний рівень реальних можливостей залучення громадськості до процесу прийняття владних рішень. Безумовно, не слід забувати про те, що вертикаль влади в Росії значно більш жорстка, порівняно з українською, і саме це може зіграти вирішальну роль у долі громадських рад. Проте, демократизація суспільства і політичної системи, все ж таки, неможлива без повноцінного інституційного оформлення громадянського представництва.

Важливу роль в процесі консолідації громадянського суспільства в Україні, Росії та Білорусі, грає проєвропейська активність громадських організацій, спрямована на наближення пострадянських суспільств до забезпечення демократичних стандартів. Європейська Комісія (а в Україні і Північно-Атлантичний альянс) приділяють чимало уваги підтримці цього напрямку громадянської активності. Передусім це стосується правозахисної та інформаційно-освітньої діяльності НУО. Отже європейський напрям діяльності громадських організацій в досліджуваних країнах уявляється одним з найважливіших елементів їх потенціалу як організацій громадянського суспільства.

Перспективи розвитку „третього сектору” в пострадянських країнах є досить різними: від надто песимістичних, тобто фактичного поглинання НУО державою і закріплення цього становища на законодавчому рівні (реальна загроза для Білорусі та меншою мірою - для Росії) до перспективи утвердження моделі соціального партнерства, яка означає швидкий розвиток „третього сектору” у вигідних суспільству сферах. Утвердження моделі соціального партнерства в Україні вимагає визначення і закріплення принципів та пріоритетів суспільного розвитку України щодо формування громадянського суспільства як стратегічного завдання системної політичної трансформації країни.

Підводячи підсумки дисертаційного дослідження, автор робить висновки, які виносяться на захист.

Сучасні трансформаційні процеси в Україні, Росії та Білорусі мають схожий характер, який обумовлений домінуванням політичної боротьби над соціально-економічними чинниками. Політична еліта розпочинала процес реформування системи, не маючи чіткої збалансованої програми дій, насамперед щодо використання ресурсів. При цьому, слабкість державних інститутів і громадянського суспільства обумовили, певною мірою, схильність влади до авторитаризму.

Суспільні та політичні перетворення останніх років в Україні свідчать про покращення її демократичних перспектив. Однопартійне домінування як показник неокомуністичного авторитарного режиму в Україні вже не є визначальним. Демократизація охоплює країни пострадянського простору нерівномірно. Констатувати реалізацію „четвертої хвилі розповсюдження демократії” на пострадянському просторі завчасно. В країнах простежується не-сформованість основних інститутів громадянського суспільства. В Україні та Росії відбувається етап формування передумов для реальної демократичної консолідації влади. Збереження негативних явищ, пов'язаних із порушенням громадянських та загальних прав людини у Білорусі, дозволяє віднести її до потенційних учасників лише „третьої хвилі розповсюдження демократії”.

Порівняльний аналіз суспільно-політичної активності громадських організацій в Україні, Росії та Білорусі дозволив виявити спільні та специфічні характеристики структури „третього сектору”. Приклади цих трьох країн свідчать, що велика чисельність НУО, широкий спектр їх суспільних інтересів ще не забезпечують високих якісних показників дієвості „громадського сектору”. Ключову роль у розвитку всього „третього сектору ” як чинника формування громадянського суспільства відіграють правозахисні організації, групи громадянського контролю та інфраструктурні центри. З цієї точки зору, найбільш повноцінно представлений „третій сектор” України. Натомість підвищена складність умов роботи ресурсних центрів, правозахисних організацій та груп громадянського контролю, що є характерними для Російської Федерації та Білорусі, знижують ефективність мережі громадських організацій в цілому.

Аналіз правових аспектів функціонування інституцій громадянського суспільства визначив коло спільних проблем: процедура реєстрації, ресурсне забезпечення НУО, рівень інформаційної відкритості щодо громадської активності. Узагальнююча причина поширення зазначених проблем у досліджуваних країнах визначається певним упередженим ставленням владних політичних еліт до представників „третього сектору” як до потенційних ідеологічних конкурентів. Незважаючи на невисокий наявний рівень впливу НУО на суспільні процеси, приклади „кольорових революцій” демонструють можливість різкого підвищення потенціалу громадянських структур і мереж за наявності певних умов, зокрема у період кризи. У Росії є більш відчутним політизація питання громадської активності у законодавстві, що пояснюється сприйняттям владою НУО в якості зовнішньополітичного чинника зростання впливу західних країн. В України політичний чинник діяльності НУО на законодавчому рівні простежується у концептуальних документах і деклараціях щодо євроатлантичного курсу країни. Найбільші законодавчі обмеження суспільно-політичної діяльності НУО є поширеними у Білорусії.

Психологічні та культурно-ціннісні чинники гальмування суспільно-політичної активності громадських організацій в обраних для дослідження країнах великою мірою є відображенням перехідного етапу розвитку на шляху від авторитарної до демократичної моделі політичного режиму. Ставлення до західних цінностей та інститутів (таких, як свобода, демократія, ринкова економіка, права людини, багатопартійність, інститут вільних виборів) продовжують визначати основні ціннісні й ідейно-політичні розмежування в українському та російському суспільствах і, відповідно, впливати на загальну конфігурацію політичних сил, на характер і ступінь конфліктності внутрішньополітичного життя.

Поряд із історико-культурним чинником у визначенні легітимності організацій громадянського суспільства, важливу роль відіграє також вплив правлячої еліти. Комплексна причина слабкої легітимності організацій громадянського суспільства полягає в тому, що переважна більшість громадян ще не готова брати на себе відповідальність за розбудову демократичного, громадянського суспільства. Найбільш активна меншість громадян не в змозі конкурувати на рівних із політичною елітою у формуванні пріоритетів для розвитку суспільства.

Справедливу критику (і самокритику з боку громадських активістів) викликає схема розвитку громадянського суспільства за участі міжнародних донорських організацій в досліджуваних країнах. “Націоналізація” проектів громадянського суспільства і пошук оптимальних моделей зв'язку специфічних національних інтересів з універсальними демократичними ідеалами - це єдиний оптимальний шлях формування ефективного поля громадянської політики в різних країнах, зокрема і в Україні.

Сфера взаємодії громадських організацій з владними структурами в Україні, Росії та Білорусі має чимало спільних проблем, які обумовлені недостатнім розвитком як демократичних інститутів держави, з одного боку, так і самих організацій громадянського суспільства, з іншого. Організації громадянського суспільства не мають достатнього впливу на процес прийняття державних рішень. Необхідне запровадження процедур публічної політики як шляхом проведення адміністративної реформи, так і шляхом впровадження механізмів залучення громадян до процесу прийняття рішень. Переважна більшість громадян позбавлена можливості реалізувати свої права на участь у процесі вирішення питань місцевого значення. При цьому, важливу роль в процесі консолідації громадянського суспільства в Україні, Росії та Білорусі, відіграє проєвропейська активність громадських організацій, спрямована на наближення пострадянських суспільств до забезпечення демократичних стандартів. Європейський напрям діяльності громадських організацій в досліджуваних країнах уявляється одним з найважливіших елементів їх потенціалу як організацій громадянського суспільства. трансформація політичний громадський організація

Розвиток сектору неурядових організацій та їх активна участь у суспільно-політичному житті свідчить про вирішальний момент у розвитку демократичних інститутів, коли відбувається перехід від державної політичної демократії до демократизації суспільства. Різноманітність і розбіжність інтересів різних груп та організацій, що їх представляють, є чинником зростання соціальної конфліктності у суспільстві. В цих умовах завдання неурядових організацій - попередження негативних наслідків конфліктності. Відзначимо також, що у посткомуністичних країнах і, зокрема, в сучасній Україні, неурядові організації повинні розглядатися як ядро, центральна частина громадянського суспільства.

Перспективи розвитку співтовариства громадських організацій в перехідних суспільствах пострадянських країн є досить різними: від песимістичних, тобто фактичного поглинання НУО державою і закріплення цього становища на законодавчому рівні (реальна загроза для „третього сектору” Білорусі і, певною мірою, Російської Федерації), до перспективи утвердження моделі соціального партнерства, яка означає швидкий розвиток „третього сектору” у вигідних суспільству сферах. Утвердження моделі соціального партнерства в Україні вимагає визначення і закріплення принципів та пріоритетів суспільного розвитку щодо формування громадянського суспільства як стратегічного завдання системної політичної трансформації країни. Виконанню цієї мети значною мірою сприяє аналіз вітчизняного і закордонного досвіду стану „третього сектору” в суспільно-політичних відносинах, оцінка їхніх перспектив.

Форми і засоби взаємодії влади і громадських організацій, що базуються на наведених нижче принципах та пріоритетах, можуть бути використані на практиці державними органами влади та НУО у втіленні в життя політики соціального партнерства держави і суспільства.

Принципами стабільної взаємодії виконавчої влади та структур громадянського суспільства в Україні мають бути: відкритий та збалансований механізм прийняття рішень, прозорість прийняття рішень; забезпечення вільного доступу громадян і громадських організацій до інформації про діяльність та рішення органів державної влади; громадський контроль за органами виконавчої влади та їхня підзвітність суспільству; участь громадських організацій на всіх етапах підготовки, ухвалення та впровадження рішень органів виконавчої влади; субсидіарність як основний принцип організації влади та розподілу між її структурними складовими та рівнями.

Для запровадження цих засадничих принципів у повному обсязі потрібна політична воля і значні організаційні зусилля. Визначальними кроками на цьому шляху мають бути: затвердження національної стратегії сприяння становленню громадянського суспільства з доопрацюванням та прийняттям законодавчої бази, яка б трансформувала декларативні положення у зрозумілі законодавчі документи та дієві нормативні акти; створення спеціального владного органу вищого рівня для реалізації політики щодо сприяння становленню громадянського суспільства; забезпечення доступу громадських організацій на конкурентних засадах до реалізації державних соціальних та гуманітарних програм поряд з бюджетними організаціями; проведення загальнодержавної кампанії щодо розповсюдження знань та розуміння ролі організацій громадянського суспільства серед широкої громадськості, надання державою повноцінного фінансування для розвитку потенціалу НУО як на національному, так і на місцевому рівні; впровадження інноваційних методів та програм з європейських країн з подібними до України історичними, суспільно-політичними та соціально-економічними характеристиками, які продемонстрували позитивний ефект на розвиток громадянського суспільства і його організацій.

ОСНОВНІ НАУКОВІ ПОЛОЖЕННЯ, ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРАКТИЧНІ ВИСНОВКИ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО У НАСТУПНИХ ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА

1. Пожидаєв Є.О. Громадянський потенціал недержавних організацій // Україна: стратегічні пріоритети. Аналітичні оцінки - 2005: Монографія / Є.О. Пожидаєв. - К.: Знання України, 2005. - С. 323-344.

2. Пожидаєв Є.О. Роль громадських організацій у формуванні і розвитку оновленої системи місцевого самоврядування в Україні // Україна: стратегічні пріоритети. Аналітичні оцінки - 2006: Монографія / Є.О. Пожидаєв, І.М. Доля. - К.: НІСД, 2006. - С. 98-102.

3. Пожидаєв Є.О. Взаємодія органів влади і структур громадянського суспільства // Україна в 2007 році: щорічні оцінки суспільно-політичного та соціально-економічного розвитку: Монографія / Є.О. Пожидаєв. - К.: НІСД, 2007. - С. 92-97.

4. Становлення громадянського суспільства: критерії, стан та тенденції розвитку / [Держалюк О.М., Опалько Ю.В., Пеліванова Н.І., Пожидаєв Є.О., Фіщук А.В.]; під ред. Ю.Г. Рубана. - Україна в 2008 році: щорічні оцінки суспільно-політичного та соціально-економічного розвитку: Монографія. - К.: НІСД, 2008. - С. 101 - 118.

5. Пожидаєв Є.О. Неурядові організації у суспільно-політичному житті України: межі участі та пріоритети діяльності / Є.О. Пожидаєв // Стратегічні пріоритети. - 2007. - №4. - С. 19-26.

6. Пожидаєв Є.О. Особливості структури „третього сектору” в Україні, Росії та Білорусі / Є.О. Пожидаєв // Буковинський журнал. - 2009. - №1-2. - С. 131-139.

7. Пожидаєв Є.О. Міжсекторне партнерство влади та громадських організацій в Україні, Росії та Білорусі / Є.О. Пожидаєв // Гілея. - Вип. 23. - 2009. - С. 425-432.

8. Пожидаев Е.А. Роль региональных общественных организаций в содействии обеспечению прозрачности политики: пример Донецка / Е.А. Пожидаев // Региональная панорама. - 2004. - №4-5. - С. 36-42.

9. Пожидаєв Є.О. Проблеми і досягнення НДО Донеччини щодо взаємодії з місцевими владними органами / Є.О. Пожидаєв // Аспекти самоврядування. - 2005. - №3. - С. 29-32.

10. Співіснування партій та неурядових організацій в політиці: дублювання чи взаємодоповнення? / Є.О. Пожидаєв // Вступ до міжнародних відносин. Наукові праці історичного факультету Донецького національного університету (Серія „Міжнародні відносини”). - 2007. - №6. - С. 77-84.

11. Пожидаєв Є.О. Співпраця органів місцевого самоврядування з громадськими організаціями в Україні / Є.О. Пожидаєв // Трансформація місцевого самоврядування - обмін досвідом Чехії і України: Зб. матер. міжнар. наук.-практ. конф. - Донецьк: АРР „Донбас”, 2007. - С. 51-55.

12. Пожидаєв Є.О. Проблеми розвитку російського третього сектору: досвід для України / Є.О. Пожидаєв // Інноваційний розвиток суспільства за умов крос-культурних взаємодій: матер. наук. конфер. У 6 ч. Ч. 3. - Суми: СОІППО, 2008. - С. 109-111.

АНОТАЦІЇ

Пожидаєв Є.О. Громадські організації України, Росії та Білорусі в умовах системної політичної трансформації пострадянських суспільств. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеню кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.04. - Політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку. - Донецький національний університет. - Донецьк, 2009.

В дисертації досліджується суспільно-політична активність громадських організацій України, Росії та Білорусі в умовах реформування політичних систем і суспільних інститутів у цих країнах. Найбільш характерною рисою сучасного етапу трансформаційних процесів виступають не стільки соціально-економічні категорії, скільки політична боротьба за певну спрямованість процесів. За цих умов актуалізувалося питання забезпечення широкого впливу громадян на визначення стратегічних пріоритетів розвитку держави і суспільства, формування партнерської взаємодії влади і суспільства у вирішенні соціально важливих завдань. Громадські неурядові організації (НУО) мають у цьому контексті значний потенціал. Сучасні мережі НУО, „третій сектор” широко розповсюджені у досліджуваних країнах, відзначаються функціональною і структурною розвиненістю. Більшість суспільно активних НУО ставлять собі за мету побудову розвинутого громадянського суспільства, демократичної, соціальної, правової держави. Проте суспільно-політична активність НУО в Україні, Росії та Білорусі в різній мірі ускладнюється комплексом взаємообумовлених чинників, пов'язаних з недостатністю організаційної спроможності громадських організацій, з низьким і нестабільним рівнем громадянської активності в пострадянських суспільствах, з авторитарними проявами політичних систем, які заважають НУО стати повноправним партнером влади. У досліджуваних країнах спостерігаються різні темпи і напрями розвитку „третього сектору”, що визначає відповідно песимістичні та оптимістичні перспективи. Перші мають на увазі фактичне поглинання НУО державою і закріплення цього становища на законодавчому рівні; вбудовування „третього сектору” в „тіньову” економіку, його підпорядкування інтересам приватного підприємництва й обслуговування державних структур як наслідок подальшої неструктурованості державної політики стосовно НУО. Інші пов'язані з утвердженням моделі соціального партнерства, яка означає швидкий розвиток „третього сектору” у вигідних суспільству сферах.

Висновки дослідження можуть бути використані державними органами влади у концептуальних документах щодо розвитку громадянського суспільства в Україні, відповідності вітчизняної політичної системи європейським демократичним стандартам; громадськими організаціями - у визначенні пріоритетів взаємодії з владою і суспільством; а також при подальшій науковій розробці проблем громадянської активності на пострадянському просторі.

Ключові слова: системна політична трансформація, перехідні суспільства, пострадянський простір, громадські організації, громадянське суспільство, третій сектор, міжсекторна взаємодія.

Пожидаев Е.А. Общественные организации Украины, России и Беларуси в условиях системной политической трансформации. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата политических наук по специальности 23.00.04. - Политические проблемы международных систем и глобального развития. - Донецкий национальный университет. - Донецк, 2009.

В диссертации исследуется активность общественных организаций Украины, России и Беларуси в условиях реформирования политических систем и общественных институтов в этих странах.

В первом разделе "Теоретико-методологические основы исследования" рассмотрены научная литература и источники, проанализирована степень изученности проблемы, представлена теоретико-методологическая база. Обзор политологической литературы и источников, которые касаются тематики, связанной с проблемами развития политической системы и общественных неправительственных организаций (НПО), удостоверяет значительные достижения отечественной и заграничной политической науки в этой сфере. Вместе с тем, в более глубоком исследовании нуждаются следующие направления: комплексная оценка роли НПО как сети организаций гражданского общества в процессе трансформации политической системы; функциональный анализ эффективности НПО как фактора трансформации политической системы и гражданского сознания в обществе; сравнительный анализ нескольких постсоветских стран и определение проблем и тенденций развития, общих для отдельного субрегиона; влияние исторически обусловленных ментально-психологических особенностей населения на воплощение разных вариантов политической модернизации; выяснение влияния идей гражданского общества на геополитическую ориентацию постсоветских стран. В качестве теоретико-методологической базы диссертантом избраны, во-первых, концепция транзита, ценность которой заключается в анализе комбинации внутренних (эндогенных) и внешних (экзогенных) факторов, которые обуславливают поведение и действия политических акторов. И, во-вторых, исследование диссертанта базируется на концепции „третьего сектора”, трёхзвенной модели общества (государство - рынок - гражданское общество).

Во втором разделе „Третий сектор” Украины, России и Беларуси в условиях системной политической трансформации” проанализированы основные параметры трансформационных процессов в украинском, российском и белорусском обществах, структурные особенности „третьего сектора”, правовая среда и отношение населения к общественным организациям в Украине, России и Беларуси. Характерной чертой современного этапа трансформационных процессов выступают не столько социально-экономические категории, сколько политическая борьба за определённую направленность процессов. Неправительственные организации имеют в этом контексте существенный потенциал. Современные сети НПО („третий сектор”) широко распространены в исследуемых странах, отличаются функциональной и структурной развитостью. Большинство общественно активных НПО ставят перед собою цель построения развитого гражданского общества, демократического социального правового государства. В этих условиях всё более актуальным становится вопрос обеспечения широкого влияния граждан на определение стратегических приоритетов развития государства и общества, формирование партнёрского взаимодействия власти и общества в решении социально значимых задач.

В третьем разделе „Взаимодействие общественных организаций и власти” анализируются внешне- и внутри-политические факторы взаимодействия общественных организаций с государственной властью, перспективы и направления развития „третьего сектора” в Украине, России и Беларуси. Общественно-политическая активность НПО в изучаемых странах в разной мере усложняется комплексом взаимообусловленных факторов, связанных с недостаточностью организационной способности общественных организаций, низким и нестабильным уровнем гражданской активности в постсоветских обществах, с авторитарными проявлениями политических систем, которые мешают НПО стать полноправным партнёром власти. В исследуемых странах наблюдаются разные темпы и направления развития „третьего сектора”, что определяет соответственно пессимистические и оптимистичные перспективы. Первые связаны с возможностью фактического поглощения НПО государством и закрепления этого положения на законодательном уровне; встраивания „третьего сектора” в „теневую” экономику, приспособление его к интересам частного предпринимательства и обслуживание государственных структур как следствие несовершенной структуры государственной политики относительно НПО. Другие перспективы проистекают из возможности утверждения модели социального партнёрства, которая означает быстрое развитие „третьего сектора” в удобных обществу сферах.