Зовнішньополітичний та безпековий феномен рейганізму

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ І МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНИЙ ТА БЕЗПЕКОВИЙ ФЕНОМЕН РЕЙГАНІЗМУ

Годлюк Альона Миколаївна

Київ - 2009

Анотація

Годлюк А.М. Зовнішньополітичний та безпековий феномен рейганізму. Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.04 - політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку. - Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України - Київ, 2009.

У дисертації досліджено особливості зовнішньополітичного і безпекового вимірів Доктрини Р. Рейгана з урахуванням впливу її реалізації на глобальні зміни політико-системного характеру, завершення „холодної війни”, становлення однополюсності у міжнародних відносинах. Представлено авторське уточнення поняття „рейганізм”. Виявлено причинно-наслідкові зв'язки між фактором розділення властей та рішеннями і діями адміністрації США в умовах „холодної війни”. Обґрунтовано доцільність пріоритетного застосування політичного аналізу і праксеології у встановленні рівнів ефективності геополітики США за умов системного протистояння та міжнародного курсу двох республіканських адміністрацій після розпаду СРСР.

Показано дихотомічний характер демократизаційної ідеї для зовнішнього світу в політиці 40-го і 43-го президентів США. Підтверджено, що центральна ідея Доктрини Рейгана полягала у руйнації ідеологічної основи радянської політичної системи та зупиненні експансіонізму СРСР у третьому світі, а не розчленуванні Радянського Союзу. Такий пріоритет обумовив порушення конституційних обмежень на рішення і дії президента у проведенні таємних операцій у Нікарагуа та Анголі, підтримці відносин із деякими диктаторськими режимами у Південній Америці та Африці.

З'ясовано рівень відповідності історичним реаліям тези про виняткову ефективність зовнішньої політики адміністрації Р. Рейгана у її основному зрізі - курсі на знищення комуністичної системи, припинення глобальної радянської експансії, поширення євро-американської моделі демократії на інші регіони світу. Представлено причинно-наслідкові зв'язки між такою складовою Доктрини Рейгана, як демократизація зовнішнього світу, та наданням допомоги окремим авторитарним режимам у третьому світі.

Проведено критичний аналіз ревізіоністських підходів до загальних концептуальних засад зовнішньої політики США, здійснено уточнення концептуального положення американської політичної думки про відтворення Доктрини Рейгана в епоху президентства Дж. Буша-молодшого, структуровано постійне і плинне в зовнішньополітичних стратегіях США в 1980-ті - на початку 2000-х років.

Ключові слова: США, СРСР, зовнішня політика, міжнародна безпека, комуністична експансія, третій світ.

Аннотация

Годлюк А.Н. Феномен рейганизма во внешней политике и политике безопасности. Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата политических наук по специальности 23.00.04 - политические проблемы международных систем и глобального развития. Институт мировой экономики и международных отношений НАН Украины. - Киев, 2009.

В диссертации исследованы особенности внешней политики и политики безопасности c учётом влияния Доктрины Р. Рейгана на глобальные изменения политико-системного характера, окончание „холодной войны”, становление однополюсности в международных отношениях. Проанализирована существующая источниковая база по исследованиям рейганизма, показан уровень исследования проблемы, углублено понимание мотивации планов, решений и действий администрации Р. Рейгана. Представлено авторское уточнение понятия „рейганизм”. Определены причинно-следственные связи между фактором разделения властей и решениями и действиями администрации США в условиях „холодной войны”. Обосновано целесообразность приоритетного использования политического анализа и праксеологии для установления уровней эффективности геополитики США в условиях системного противостояния и международного курса двух республиканских администраций после распада СССР. Подвержено критике популярное в политологии международных отношений утверждение о стремлении администрации Р. Рейгана развалить Советский Союз.

Показан дихотомический характер демократизационной идеи для внешнего мира в политике 40-го и 43-го президентов США. Представлена аргументация авторского вывода о том, что в стремлении подорвать идеологические основы коммунистической системы и не допустить советской экспансии в третьем мире администрация 40-го президента США принимала решения и предпринимала действия, противоречащие внешнеполитической традиции Соединенных Штатов. Доказано, что центральная идея Доктрины Рейгана заключалась в разрушении идеологической основы советской политической системы и приостановлении экспансионизма СССР в третьем мире, а не развале Советского Союза. Такой приоритет обусловил нарушение конституционных ограничений на решения и действия президента в проведении секретных операций в Никарагуа и Анголе, поддержании отношений с рядом диктаторских режимов в Южной Америке и Африке.

Установлен уровень соответствия историческим реалиям тезиса об исключительной эффективности внешней политики администрации Р. Рейгана в её основном срезе - курсе на уничтожение коммунистической системы, приостановлении глобальной советской экспансии, распространении евро-американской модели демократии на другие регионы мира. Представлены причинно-следственные связи между такой составляющей Доктрины Рейгана, как демократизация внешнего мира, и предоставление помощи отдельным авторитарным режимам в третьем мире. Доказано, что идеологическая наступательность в совокупности с системными преимуществами капитализма сыграли решающую роль в эффективности антикоммунистической стратегии администрации 40-го президента США.

Проведён критический анализ ревизионистских подходов к общим концептуальным принципам внешней политики США, уточнено концептуальное положение американской политической мысли о воплощении Доктрины Рейгана в эпоху президентства Дж. Буша-младшего, структурировано постоянное и текущее во внешнеполитических стратегиях США в 1980-х - начале 2000-х годов. Выявлены постоянные и контекстуальные элементы во внешнеполитических стратегиях США последних двух десятилетий ХХ-го - начала ХХІ-го столетий с учетом особенностей эволюции международной системы.

Ключевые слова: США, СССР, внешняя политика, международная безопасность, коммунистическая экспансия, третий мир.

Annotation

Godlyuk A.M. Foreign policy and security phenomenon of reaganism. - Manuscript.

The Thesis for a scientific degree of the Political Sciences. Field of Specialization 23.00.04 - political problems of international systems and global development. - Institute of World Economy and International Relations, National Academy of Sciens of Ukraine. - Kyiv, 2009.

Dissertation for the degree of the candidate of political sciences in 23.00.04 - political problems of international systems and global development. - Institute of Global Economics and International Relations of the National Academy of Sciences of Ukraine - Kyiv, 2009.

The dissertation studies the specific features of the foreign policy and security dimensions of R. Reagan's Doctrine with account of the impact of its realization on the global changes of political and system kind, cease of the Cold War, and development of unipolarity in international relations. Presents the author's specification of the notion “reaganism”. Finds out the causal relationships between the factor of division of powers and decisions and actions of the US administration during the Cold War. Reasons the practicability of the foreground use of political analysis and praxeology in specifying the levels of effectiveness of the American geopolitics in conditions of system confrontation and international policy of the two republican administrations after the USSR breakup.

Shows the dichotomic nature of the democratizational idea for the foreign world in the policy of the 40^th and 43^rd presidents of the US. Confirms, that the central idea of the Reagan Doctrine was to ruin the ideological basis of the soviet political system and stop the expansionism of the USSR in the third world, but not to dismember the Soviet Union. Such a priority caused the breach of constitutional restrictions to the decisions and actions of the president in conducting of covert operations in Nicaragua and Angola and in maintaining of relations with a number of dictatorial regimes in South America and Africa.

Determines the extent of historical reality of the statement about the exceptional effectiveness of the foreign policy of R. Reagan's administration in its basic plane, i.e. the aim to destroy the communist system, stop the global soviet expansion and implement the European American model of democracy in other regions of the world. Presents the causal relationships between such an element of the Reagan Doctrine as democratization of the foreign world and the assistance to certain authoritarian regimes in the third world.

Carries out a critical analysis of the revisionist approaches to the general conceptual principles of the US foreign policy, specifies the conceptual position of the American political thought about the recreation of the Reagan Doctrine during the presidency of G. Bush Junior, structurally constant and unsteady in the US foreign policy strategies in 1980s and at the beginning of 2000s.

Key words: US, USSR, foreign policy, international security, communist expansion, the third world.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження насамперед визначається тим, що:

1. Зберігаючи популярність серед політиків, фахівців із міжнародних відносин, в американському суспільстві рейганізм як політична доктрина по-різному, часом із протилежних позицій, тлумачиться в політичній науці, у той час як відповідну зовнішньополітичну стратегію прагнуть відтворювати наступники 40-го президента США від республіканської партії у Білому домі.

2. Суперечності в оцінках та односторонні підходи до дипломатичної спадщини Рейгана призводять до плутанини, яка не дозволяє правильно розуміти політичну історію і робити адекватні прогнози. Скажімо, в науковій школі американістики Інституту США й Канади РАН рейганізм розглядається переважно в рамках консервативної ідеології та революційної економічної стратегії.

3. Доктрині Рейгана приписують радикальну модифікацію економічної складової, помилково асоціюючи окремі зміни в тогочасній економічній стратегії США з доктринальною революцією.

4. З досі остаточно і належним чином не з'ясованих причин зовнішня політика Р. Рейгана знаходить доволі високу підтримку серед американських громадян, що проявляється у постійному перебуванні нині покійного 40-го президента США серед лідерів існуючих рейтингів глав держави.

5. В Україні досі доволі популярною є помилкова теза про те, що головною метою адміністрації 40-го президента США було розчленування СРСР.

6. В українській політичній думці переважає оцінювання Доктрини Рейгана і його стратегії на міжнародній арені здебільшого в рамках продовження стратегії стримування СРСР та відриву від нього його сателітів у Східній Європі, хоча де-факто у 1980-ті роки у зовнішній політиці США мав місце новаторський комплекс планів і дій, спрямованих на повне припинення радянського ідеологічного експансіонізму в третьому світі.

7. Загалом спостерігаються періодичні відтворення проблематики зовнішньої політики Рейгана та спроби її актуалізації в американській політичній науці, у ході чого допускаються протилежні оцінки і висновки, чим диктується цілісне критичне переосмислення відповідних напрацювань.

8. В Україні у дисертаційних працях за спеціальністю 23.00.04 і в цілісних монографічних дослідженнях поки що не знайшла свого відображення тематика, пов'язана з оцінкою рівнів й ефективності застосування адміністрацією Дж. Буша-молодшого політико-ідеологічної й доктринальної спадщини рейганізму.

9. Окремий аспект актуальності бачиться у тому, що американська дипломатія епохи президентства Р. Рейгана демонструє приклад високої ефективності національної дипломатії та застосування потенціалу спеціальних служб. З огляду на це, дисертант суттєву увагу в роботі приділяє принциповому розгляду проблеми через політичний аналіз функціональних повноважень виконавчої і законодавчої влади у сфері зовнішньої політики, а також залучення президентською гілкою влади потенціалу ЦРУ для реалізації ухвалених рішень.

Зв'язок дисертації з науковими програмами, темами. Дисертація виконана в рамках планової державної тематики відділу трансатлантичних досліджень Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України 2007-2008 років: „Геополітичний вимір посттоталітарних трансформацій у контексті євро-американських стратегій суспільного розвитку” (державний реєстраційний номер 01050002591) та „Порівняльний вимір глобальних стратегій США, Росії, ЄС у контексті національних інтересів України” (державний реєстраційний номер 0107U011797).

Об'єктом дослідження виступають міжнародна стратегія адміністрації Р. Рейгана та її актуалізоване застосування адміністрацією Дж. Буша-молодшого.

Предметом дослідження є зовнішньополітичний та безпековий аспект Доктрини Рейгана в її еволюційному розвитку та в контексті впливу на зміни міжнародної системи.

Хронологічні рамки дисертації охоплюють два показових етапи у розвитку зовнішньої політики США - епохи президентств Р. Рейгана (1981-1988) та Дж. Буша-молодшого (2001-2008). Це обумовлено змінами у міжнародній системі внаслідок реалізації Доктрини й стратегії Р.Рейгана та Стратегій національної безпеки (2002 і 2006 рр.) адміністрації Дж. Буша-молодшого. У першому випадку йдеться про фактичне завершення „холодної війни” і політико-системного протистояння між очолюваним СРСР соціалістичним блоком і західними демократіями, у другому - про крах одновимірного американського глобалізму і гегемонізму й початок формування багатополюсної системи міжнародних відносин.

Мета дослідження - виявити і розкрити особливості зовнішньополітичної складової Доктрини 40-го президента США Р. Рейгана з урахуванням впливу її практичної реалізації на глобальні зміни політико-системного характеру та спроб застосування відповідної спадщини адміністрацією 43-го глави американської держави Дж. Буша-молодшого. Реалізація поставленої мети здійснювалася шляхом розв'язання взаємозв'язаних і взаємообумовлених завдань:

· вивчити й систематизувати стан наукової розробки теми та джерельну базу, аргументувати доцільність вибору методу політичного аналізу в сукупності з праксеологічним підходом до дослідження доктринальної спадщини адміністрації Р. Рейгана;

· розробити й подати авторське уточнення до існуючих дефініцій рейганізму з наголосом на зовнішньополітичному та безпековому вимірах Доктрини 40-го президента Сполучених Штатів;

· довести, що центральні ідеї Доктрини Рейгана полягали у руйнації ідеологічної основи радянської політичної системи та зупиненні ідеологічного наступу СРСР у так званому третьому світі;

· актуалізувати розуміння суті, цілей і наслідків наступального курсу адміністрації Р. Рейгана в країнах третього світу (на прикладі політики США щодо Нікарагуа та Анголи);

· уточнити причинно-наслідкові зв'язки між такою складовою Доктрини Рейгана, як демократизація зовнішнього світу, та підтримкою відносин і наданням допомоги окремим авторитарним режимам;

· виявити рівень відповідності популярної в західній політичній думці тези про зовнішню політику адміністрації Дж. Буша-молодшого як актуалізовану версію міжнародної доктрини Р. Рейгана;

· порівняти ефективність реалізації зовнішньополітичних стратегій 40-го і 43-го президентів США.

Теоретико-методологічна основа дисертації ґрунтується на системному оцінюванні сучасних міжнародних відносин та врахуванні чинника особистості лідера великої держави з президентською формою правління і пріоритетними повноваженнями керівника адміністрації США у сфері зовнішньої політики і безпеки. Відтак, дисертант обрав для свого дослідження двоєдиний методичний підхід, який полягає у застосуванні а) методу політичного аналізу у формі деталізованого розгляду окремих деталей у системі зовнішньої політики адміністрації Рейгана з наступним виходом на синтезовані уявлення, висновки і прогнози; б) праксеологічного підходу, який базується на системному баченні світової політики видатним французьким дослідником Т. Монбріалем і передбачає обов'язковість врахування фактора зовнішньополітичної дії на філософському і практичному рівнях. У третьому розділі дисертації, у якому розглядається відповідність зовнішньої політики адміністрації 43-го президента США базовим постулатам Доктрини Рейгана і механізмам їх реалізації 40-им президентом Америки, контекстуально застосовується метод історико-порівняльного аналізу.

Наукова новизна дослідження базується на авторському тлумаченні актуальності дисертації, присвяченої новаторській зовнішньополітичній доктрині глобальної держави, якою Сполучені Штати остаточно стали в епоху „холодної війни” і біполярності, посиливши таку позицію в останнє десятиліття ХХ ст. і зберігши суттєвий потенціал для збереження такої ролі у видимій історичній перспективі розвитку міжнародних відносин. Концентрація існуючих досліджень зовнішньої політики США напередодні розпаду біполярної системи міжнародних відносин на двосторонніх відносинах із СРСР призвела до доволі одностороннього бачення тогочасних реалій світової політики. У дослідженні розширено й уточнено існуючі уявлення про причинно-наслідкові зв'язки між реалізацією Доктрини Рейгана, наступним розпадом СРСР і сутнісними змінами в міжнародній системі, внесено корективи у розуміння терміна „рейганізм”, що зберігає свою практичну значимість у сучасному світі й набуває нового сплеску зацікавленості в умовах глобальної фінансово-економічної кризи. Дисертант через політичний аналіз практичної діяльності адміністрації 40-го президента США вносить нові підходи до оцінювання ефективності зовнішньої політики, базованої на певних ідеологічних пріоритетах. Наукова новизна дисертації визначається також критичним переосмисленням популярних у політичній науці концептів і конкретних положень, автори яких недооцінюють або перебільшують стратегічний вплив зовнішньополітичної стратегії адміністрації Р. Рейгана на перспективи світового розвитку. В дисертації здійснено актуалізацію оцінок тогочасної політики США щодо країн так званого третього світу на основі політичного аналізу дій цієї держави для розв'язання ангольської та нікарагуанської проблем, пов'язаних із американо-радянським політико-ідеологічним протистоянням як боротьбою між консервативно-ліберальною і марксистсько-ленінською моделями суспільного розвитку, з одного боку, та боротьбою наддержав за регіональне і глобальне лідерство, з другого боку. Окремим аспектом наукової новизни є критичне оцінювання концепту про зовнішню політику адміністрації Дж. Буша-молодшого як продовження і розвиток Доктрини Рейгана у докладанні до специфічних умов сучасної міжнародної системи.

Практичне значення дослідження полягає у тому, що проаналізований і представлений фактичний матеріал, авторський методичний вибір, положення і висновки, які стали наслідком цілісного підходу до вивчення зовнішньополітичної спадщини одного з найбільш популярних президентів США, визначення параметрів оцінювання ефективності міжнародної стратегії глобальної держави в різних міжнародних системах можуть бути враховані у діяльності української дипломатії на американському і російському векторах, внесенні коректив у представлені в підручниках уявлення про зовнішню політику США. Окремий аспект практичної новизни полягає у тому, що цілісний розгляд Доктрини Рейгана, переосмислення та актуалізація через праксеологічний і порівняльний виміри зовнішньої політики США напередодні розпаду СРСР і через майже два десятиліття існування світу в постбіполярних умовах диктують внесення змін в існуючі політологічні оцінювання причинно-наслідкових зв'язків між планами і діями представників ідеологізованої і прагматичної моделей зовнішньої політики.

Апробація результатів дослідження. Робота апробована у відділі трансатлантичних досліджень Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України. Основні положення і висновки дослідження доповідалися на міжнародній науковій конференції „Дні науки філософського факультету” (Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, 18-19 квітня 2007 року), науковій конференції „Інституційні моделі відкритої економіки: проблеми теорії та практики” (Київ, Науково-дослідний інститут міжнародних відносин, 24 жовтня 2007 року), Шостій міжнародній науково-практичній конференції молодих учених (Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, 20-21 березня 2008 року), та міжнародній науковій конференції „Міжнародна інформація: історія, теорія, практика” (Київ, Інститут міжнародних відносин Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, 7 грудня 2008 року).

Структура дисертації включає вступ, три розділи, перші два з яких складаються з трьох підрозділів, а третій включає в себе два підрозділи та розширені висновки, а також висновки та список використаних джерел. Загальний обсяг дисертації - 178 стор., з яких 15 - список джерел, що складається з 204 найменувань.

2. Основний зміст дисертації

У першому розділі - „Концептуальний і методологічний виміри президенства США епохи Р. Рейгана” - представлена глибинна сутність американського президентства, відображено вплив президентської моделі державного управління на зовнішню і безпекову політику Сполучених Штатів. Спеціально розкривається контекстуальний зміст дуалізму розподілу влади в США як конституційного чинника, що обмежує потенційний радикалізм рішень і дій президента можливостями Конгресу. Показані концептуальні особливості політичної стратегії, політичної ідеології та практичної діяльності 40-го президента США Р. Рейгана. Детально подані праці, у яких автори виходять на теоретико-методологічні узагальнення проблеми рейганізму. Дисертант загалом врахував концептуальні позиції вітчизняних американістів та дослідників міжнародних систем і глобалістики Є.Є. Камінського, Б.М. Гончара, Б.І. Канцелярука, А.В.Дашкевича, І.Д. Дудко, М.М. Рижкова, С.В. Юрченка, О.В. Зернецької, В.К. Гури, С.О. Шергіна, а також розробників планових тем відділу трансатлантичних досліджень ІСЕМВ НАН України у сенсі прагнення не допускати повторень завершених положень і висновків. З огляду на постановку об'єкта і предмета, цілей і завдань дослідження, головна увага зосереджена на аналізі американських джерел, значна частина яких вводиться в науковий обіг уперше. Доведено доцільність вивчення феномену рейганізму переважно через застосування двоєдиного методу, в основу якого покладено політичний аналіз і напрацювання праксеології, оскільки таким чином уможливлюється проведення лінії розподілу між деклараціями і діями, проголошуваними концепціями і стратегіями, здобутками і промахами. Показано, що між власне Доктриною рейганізму і політичними поглядами 40-го президента США не можна ставити знак рівності. Також мав місце високий вплив керівників державного департаменту, членів РНБ, спецслужб тощо.

Американська політична система і організація влади доволі складні, проте відрізняються гнучкістю. Конгрес за будь-яких умов залишає за собою право скасувати рішення глави держави, якщо вони нестимуть загрозу національним інтересам і безпеці. Важливу роль відіграє особистісний фактор конкретного глави Білого дому та готовність його діяти саме в кризових ситуаціях. Американський федералізм досить потужний, доказом слугує той факт, що в Америці відсутній інститут представників президента в штатах. У критичних ситуаціях, наприклад, в умовах фінансово-економічних криз, президент стає ключовою фігурою у всій системі влади, а конгрес виконує контрольну функцію та внесення поправок у президентські законопроекти. Творці Конституції США і батьки-засновники держави розглядали президента як головну посадову особу в державі. Винятковість його повноважень полягала у тому, що президент поєднував роль глави держави (політична функція) і керівника уряду (переважно господарська функція). Такий статус, з одного боку, наділяв президента безпрецедентною владою, а з другого боку, чітко формулював відповідальність і звітність за все, що діється в державі. Президент цієї держави уособлює її єдність, є гарантом Конституції, символом нації і правопорядку. Він формує адміністрацію, тобто уряд, призначає вищих посадових осіб, суддів федеральних суддів і генерального прокурора, спрямовує всю діяльність державного апарату, політичними засобами і законодавчими ініціативами забезпечує зайнятість населення і стабільність економічного зростання, розробляє і втілю в життя власну зовнішньополітичну і безпекову стратегію, слідкує за дотриманням законності, накладає вето на деякі законопроекти, виступає в конгресі зі щорічним зверненням „Про становище Союзу” та іншими урядовими заявами.

Сфера зовнішньої політики належить до числа пріоритетних справ у діяльності держави, тому роль президента у її здійсненні особливо важлива. Він має практично всю повноту повноважень для ведення міжнародних переговорів за власним бажанням, але в той же час на його стратегію і практичні дії у сфері зовнішньої політики суттєво впливають лобістські структури. У контексті силової зовнішньої політики особливо важливим є те, що тільки президент може віддати наказ про використання ядерної зброї або про залучення армії для миротворчих операцій.

Праксеологічний підхід дозволяє стверджувати, що американська поведінка на міжнародній арені справді принципово залежить від оцінки ступеня викликів і загроз американській безпеці, а інші аспекти займають наступні місця за ступенем впливу на рішення і практичну дію адміністрації. Сполучені Штати є унікальною державою в тому розумінні, що буквально всі головні засади внутрішньої, зовнішньої й оборонної політики, також економічна стратегія, культурна політика, дво-багатосторонні відносини тощо закріплюються у цілісному документі під назвою „Стратегія національної безпеки США”.

У цій частині дисертації виходимо із високого ступеня залежності внутрішньої і зовнішньої політики керівництва певних держав від стану економіки, що робить неминучим і навіть обов'язковим урахування цього чинника при дослідженні міжнародно-політичної доктрини і стратегії США. З погляду дисертанта, цим і деяким послабленням безумовного економічного лідерства Сполучених Штатів більшою мірою, ніж ідеологією антикомунізму визначалися основні стратегічні напрямки та орієнтири адміністрації Білого дому, яка приступила до виконання своїх обов'язків у січні 1981 року.

З другого боку, наразі загальним є визнання того, що через низку причин наприкінці 1970-х років у Сполучених Штатах стався очевидний зсув політичного спектру в напрямку поступової радикалізації позицій республіканської партії на тлі помітного поправіння поглядів політичних і ділових еліт. Давалися взнаки і поетапні (циклічні) доволі глибокі економічні кризи, котрі, як здавалося, після великої депресії 1930-х відійшли в минуле або принаймні були знайдені форми протидії їх появі через посилення державного втручання в економіку, торгівлю, бізнес, фінансову систему. Однак кейнсіанська модель почала явно пробуксовувати.

Наскільки складна і водночас значима проблема становлення і здійснення президентських повноважень можна судити з того, що в 1979 р. у США була створена спеціальна Група дослідження президентства, до складу якої входили провідні науковці, котрі спеціалізуються на вказаній проблемі. За 30 років існування Група настільки розширила свої впливи, що останнім часом бере участь у різних державних дорадчих органах, серед яких ті, що формують концептуальне забезпечення діяльності Білого дому, готують президентські виступи і документи, мають доступ до окремих державних таємниць і користуються привілеями на рівні державних службовців. Для нас особливо важливо і те, що Група є структурним підрозділом Американської асоціації політичної науки, забезпечуючи один із найважливіших напрямків її наукових проектів і розробок.

У другому розділі - „Доктринальний і перспективний контексти зовнішньополітичної стратегії Р. Рейгана” - суть Доктрини Рейгана у її зовнішньополітичній частині визначена в рамках примітивного політичного концепту, пов'язаного з первинністю протидії головному ідеологічному опонентові - Радянському Союзу - над усіма іншими складовими процесу. Із приходом до влади Р. Рейгана уже повною мірою переходить у русло практичної міжнародної стратегії ідея американської винятковості. Ідейно-політичний наступ стає ще однією принциповою рисою його президентства. Особливості методологічного підходу дисертанта до уточнення суті глобальної доктрини Рейгана через політичний аналіз рішень та праксеологічний вимір конкретної дії дозволяють стверджувати про значні труднощі, які доводилося долати президентові Сполучених Штатів для реалізації власних планів подолання комуністичної загрози та недопущення її поширення на нові регіони й країни. Це підтверджує авторське положення про те, що радикальні особливості і складові зовнішньополітичної доктрини Рейгана наштовхувалися на серйозні перешкоди у конгресі як інституційній основі американської демократичної системи. Змістовно доктрина 40-го президента США у представленій нами частині передбачала обов'язкове застосування можливостей і потенціалу ЦРУ.

Щодо СРСР, Доктрина Рейгана мала обмежену мету - призвести ззовні до радикальних реформ радянської політичної системи, не допускаючи хаотичного розпаду СРСР. Ідея глобальної демократизації у рамках практичної реалізації Доктрини Рейгана полягала у недопущенні до влади чи усуненні від влади представників і адептів марксистської ідеології. Встановлено, що практичні дії американської адміністрації на підтримку антикомуністичних повстанців у різних регіонах і країнах третього світу, де реально існувала перспектива соціальних революцій, доволі часто суперечили міжнародному праву й американським законам. Підтвердженням є проведення таємних операцій із арсеналу спецслужб, насамперед - ЦРУ. Показано, що найвиразніше проявився абсолютний пріоритет ідеології антикомунізму в міжнародній стратегії Р. Рейгана у діях щодо Нікарагуа, Анголи, Ель-Сальвадору, Чилі, Південної Кореї, Філіппін. Виявлено й уточнено причинно-наслідкові зв'язки між загальною антикомуністичною стратегію адміністрації Рейгана та підтримкою нею нікарагуанських контрас. Доведено, що хоча адміністрації Р. Рейгана не вдалося повалити діючий в Анголі політичний режим, була досягнута така базова мета офіційного Вашингтона, як недопущення встановлення на півдні Африки прорадянського режиму та відвернення радянського домінування в Африці загалом. Доктрина Рейгана і відповідна зовнішньополітична стратегія позначені дихотомією між сприянням демократизації зовнішнього світу і доцільністю кооперування із тими диктатурами, авторитарними режимами, політичними силами і різного роду повстанцями, які заявляли про повну відданість боротьбі з комунізмом, незалежно від того, що самі вони переважно були запеклими ворогами демократичного устрою. Нерідко ставиться під сумнів сама доцільність досягнення такої мети, як сприяння демократизації авторитарних режимів. Якщо у часи „холодної війни” такий варіант зовнішньої і безпекової політики пояснювався необхідністю консолідації спільних можливостей протистояння загрозі поширення комуністичної ідеології, то у постбіполярній системі міжнародних відносин знайдено інший аргумент, а саме: безпекова, енергетична та фінансово-економічна доцільність. 40-й і 43-й президенти США сповідували підхід, який полягав у тому, що стабільність у країні, на яку спрямовано увагу американської адміністрації, сприймається більш важливою, ніж послаблення авторитарного режиму із наступною дестабілізацією, яка потребуватиме американського втручання, витрат і втрат. Історії відомо багато фактів, коли політичні і державні діячі США йшли на кооперативні відносини з авторитарними режимами саме для стабілізації ситуації в певній державі, розлад і хаос у якій може дати негативні наслідки для американської безпеки.

У третьому розділі - „Рейганізм як модель зовнішньої політики і безпеки для наступних президентів США” - головним принципом авторського підходу виступає актуалізація рейганізму, тобто спроба визначити і сформулювати постійні чинники моделі національної безпеки Сполучених Штатів, які практично не піддаються сумнівам, незалежно від того, представник якої політичної сили приходить до влади у цій державі. Особливість полягає в тому, що для адміністрації Рейгана й тогочасної американської дипломатії психологічний чинник часто був вирішальним. Стратегія подолання комунізму була сформована на відповідному усвідомленні, що зумовило розробку і запровадження справді дієвих механізмів політико-ідеологічної руйнації основ радянської політичної системи. З другого боку, маємо підстави стверджувати, що адміністрація Рейгана будувала свою геополітику з певним знанням чи все тим же інтуїтивним відчуттям доцільності застосування положень геополітичних концепцій Спікмена. Йдеться про те, що наявність безпосередніх чи гіпотетичних загроз тій чи іншій державі призводить до потреби у постійному підтримуванні потужних збройних сил, що були б здатні і спроможні захистити її від зовнішнього втручання. В епоху Рейгана почав безпосередньо запроваджуватися у політику концепт однополюсного світу під американським гегемонізмом. У цьому аспекті найважливішими були різноманітні зусилля, спрямовані на політико-системну модифікацію СРСР водночас із зв'язуванням Радянського Союзу та інших країн договорами в галузі контролю над озброєннями.

Стратегія поетапного втягування СРСР у світове співтовариство демократичних держав включала комплекс складових політики, серед яких варто виділити знесилення противника мирними засобами, ідеологічний наступ і позбавлення СРСР впливів в інших регіонах і країнах світу. Акцентуючи на ідеологічному вимірі національної безпеки та застосуванні, де це тільки можливо, цілого комплексу таємних операцій, адміністрація Білого дому успішно привернула на свою сторону великі держави, що були прямими чи потенційними противниками Радянського Союзу. Багатий емпіричний матеріал доводить концепт, за яким Сполучені Штати намагались змінити свою стратегію та перейти від балансу сил до поступового „зв'язування” СРСР міжнародними угодами, послаблення радянської політичної системи, внесення ідеологічного розмаїття в соціалістичну спільноту й, врешті, перетворення „комуністичної імперії” у державу європейського зразка.

Встановлено, що суб'єктивні оцінки і підходи Р. Рейгана та Дж. Буша-молодшого не мали більш вирішального впливу на позицію їх адміністрацій щодо національної і міжнародної безпеки, ніж реалії зовнішнього світу, пов'язані з конкретною дією радянського керівництва (спроба скористатися розрядкою для забезпечення переваги над Америкою і Заходом загалом, війна в Афганістані тощо). Доведено, що: політико-ідеологічна риторика і взаємне політико-системне заперечення соціалізму і капіталізму відігравали первинну роль в аргументації доцільності гонки озброєнь обома вирішальними сторонами протистояння і конфлікту; адміністрація 40-го президента США вважала пріоритетом для себе такі політичні зміни в СРСР, які б уможливили співробітництво і кооперування із модернізованою „пострадянською” федерацією для відвертання війни на знищення; Р. Рейган всередині 1980-х років усвідомив, що продовження наступальної безпекової політики у відносинах із СРСР може призвести до деструктивних наслідків для обох сторін і світу загалом; у десятиліття президентства Ніксона - Форда - Картера Москва прагнула порушити важко досягнутий паритет в озброєннях, що додатково спонукало 40-го президента США до збільшення частки Пентагона у державному бюджеті; не можна звужувати гонку озброєнь у 1980-ті роки до спроби Білого дому економічно знесилити СРСР, оскільки з боку радянського керівництва збільшення витрат на оборону виглядало обов'язковим у контексті Доктрини Брежнєва, яка передбачала радянське втручання для надання підтримки соціальним революціям і їх організаторам повсюдно у світі. Мобілізація громадської думки в державах євроатлантичної спільноти проти комуністичної „імперії зла” дозволяла Р. Рейгану та його адміністрації заручатися підтримкою конгресу при розробці і прийнятті чергових державних бюджетів, насамперед у питаннях фінансування потреб міністерства оборони. У контексті боротьби з міжнародним тероризмом адміністрація Дж. Буша практично повністю відтворила такий підхід, але з меншою ефективністю. В плані актуалізації рейганізму здійснено спеціальне порівняльне дослідження проявів цієї політичної ідеології в рішеннях і діях адміністрації Дж. Буша-молодшого. Було встановлено відносність такої постановки питання 43-м президентом США з огляду на радикальну відмінність у характері міжнародних систем, цілей, форм і механізмів їх реалізації, суттєвих відмінностей в ефективності дій. На основі історико-порівняльного аналізу показано, що: а) у глобальному дуумвіраті - США і СРСР - останнього етапу епохи „холодної війни” виразно визначилися такі три первинні елементи ефективного вибору методів і механізмів державної дії на міжнародній арені: 1) Баланс воєнної сили. 2) Економічна перевага США. 3) Відносно вища політико-ідеологічна консолідація євроатлантичної спільноти порівняно з так званим соціалістичним табором; б) у американо-російських відносинах постбіполярної епохи адміністрація Буша спробувала відтворити такий підхід, однак остаточним наслідком стало радикальне погіршення американо-російських відносин та наростання антиамериканізму в Російській Федерації. Американські ресурси, базовані на конкурентній перевазі капіталістичної моделі розвитку, виявилися значно потужнішими, що не було враховано керівництвом СРСР і спричинилося до розпаду соціалістичної наддержави, а на початку ХХІ століття американо-російські відносини формуються і здійснюються в умовах відносного посилення економічного потенціалу Росії та появи серйозних викликів американському гегемонізмові у світі.

Висновки

Базові особливості зовнішньополітичної складової Доктрини 40-го президента США Р. Рейгана полягають у наступному:

· Високий ступінь ідеологізації та одновимірність, спричинений тотальним запереченням комуністичної ідеології.

· Політично та ідеологічно одновимірне оцінювання і подання викликів і загроз національним інтересам США.

· Глобальний підхід до оцінювання радянської загрози як вирішальної, такої, що може проявлятися у будь-якому регіоні світу.

· Помітний суб'єктивізм в оцінках зовнішнього світу та розгляд політико-системного протистояння вирішальним зіткненням сил добра і зла.

· Наявність концепту економічного виснаження СРСР укупі з активізацією зовнішньополітичної пропаганди.

· Прагнення забезпечити Сполученим Штатам ідеологічну, економічну та воєнну перевагу в протистоянні з СРСР епохи „холодної війни”.

· Очевидне бажання довести всі антикомуністичні постулати Доктрини до логічного завершення.

Разом з тим у документованій частині Доктрини Рейгана відсутні:

· Підтверджена подальшими практичними діями готовність не тільки застосовувати всі традиційні методи і механізми зовнішньої і безпекової політики, але й виходити за рамки таких традицій і вдаватися до використання можливостей і потенціалу спецслужб без відповідного затвердження конгресом.

· Реалізований у міжнародній практиці курс на підтримку відносин з авторитарними режимами, які декларували відданість антикомуністичній ідеології.

· План сприяння розпадові Радянського Союзу та підтримки сепаратистських настроїв у більшій частині неросійських республік, за винятком трьох прибалтійських республік.

У ході дослідження були розв'язані такі взаємообумовлені завдання:

1. Систематизація й вивчення документів зовнішньої політики 1980-х років дозволяють стверджувати про доцільність пріоритетного вибору методу політичного аналізу в сукупності з праксеологічним підходом до вивчення доктринальної спадщини адміністрації Р. Рейгана. У такий спосіб збільшується ефективність застосування порівняльного виміру й уточнення змісту збігу й розходжень між політичними деклараціями і державними рішеннями, з одного боку, та практичними діями американського президента й керованих ним урядових інститутів, з другого боку. Переважне і концентроване використання тільки наукової літератури не дозволяє вийти на цілісне розуміння рейганізму як певної політичної ідеології. Водночас принциповий вибір для аналізу тільки документів зовнішньої політики обмежує дослідника у плані застосування новітніх концептуальних та методичних оцінювань як ще одного суттєвого фактора ефективності політологічного дискурсу.

2. Авторське уточнення існуючих дефініцій рейганізму з наголосом на зовнішньополітичному вимірі Доктрини 40-го президента Сполучених Штатів дозволило розробити такі положення: рейганоміка і зовнішньополітичний рейганізм є водночас двома відмінними і взаємозв'язаними складовими цієї президентської доктрини; економічне переважання Сполучених Штатів було для Рейгана одним із елементів реалізації антикомуністичного хрестового походу, а успіх у політико-ідеологічному протистоянні з СРСР розглядався фундаментом для подальшого нарощування американського лідерства в економічній сфері.

3. Центральні і принципові ідеї та практичні складові Доктрини Рейгана полягали у руйнації ідеологічної основи радянської політичної системи та зупиненні ідеологічного наступу СРСР у так званому третьому світі. 40-й президент США не сумнівався у тому, що радянське керівництво планувало ідеологічну експансію для послаблення західних демократій, розколу між ними та забезпечення „російського” гегемонізму на глобальних просторах. Тим самим глава американської держави прийшов до висновку про доцільність концентрації всіх легітимних і нелегітимних методів і механізмів у протидії комуністичній експансії.

4. Популярна в політології міжнародних відносин теза про обов'язковість для всіх президентів США дотримання демократичних заповітів батьків-засновників американської держави у сфері міжнародної стратегії не може бути абсолютизована. Своїми діями на міжнародній арені Р. Рейган показав вкрай високий ступінь суб'єктивізму в президентських оцінюваннях зовнішнього світу та можливість ситуативних рішень, які виходять за рамки євро-американської демократії у порушення декларованої традиції. Доктрина і стратегія цього президента США у практичному вимірі не можуть бути адекватно відображеними і зрозумілими без урахування психологічного чинника та особливостей його прояву в особистій позиції Р. Рейгана.

5. Зовнішня політика адміністрації Р. Рейгана у її основному зрізі - курсі на знищення комуністичної системи та її експансії на країни третього світу, а також поширення євро-американської моделі демократії на інші регіони світу - була відносно ефективною. Адже насправді президент США ставив перед собою і своєю адміністрацією мету, яка полягала у демократизації радянської політичної системи без підтвердженого документами і заявами курсу на розчленування „радянської імперії”. Йшлося про ліквідацію політичної системи, побудованої на ідеології марксизму-ленінізму, чим підтверджується логічність занепокоєння наступного республіканського президента США Дж. Буша-старшого перспективою розпаду СРСР як єдиної держави, чітко виявлене у його промові у Києві 1 серпня 1991 року.

6. Демократизація зовнішнього світу була для президента Сполучених Штатів Р. Рейгана вторинною порівняно з подоланням комуністичної експансії, що підтверджується підтримкою відносин і наданням допомоги окремим авторитарним режимам у Латинській Америці, Азії та Африці.

7. Спроба адміністрації Дж. Буша-молодшого (2001-2008) відтворити ключові аспекти зовнішньополітичного рейганізму, базуючись на умовній і часом прямій аналогії між комуністичною загрозою і міжнародним тероризмом, виявилася невдалою через штучність порівняння, радикальну відмінність між міжнародними системами епохи „холодної війни” і початку ХХІ століття, відносними перевагами Рейгана в умінні підбирати урядову команду і мобілізувати її на виконання центральної мети. З другого боку, притаманна адміністрації Буша декларація про готовність будь-що реалізовувати поставлену стратегічну мету аналогічно до позиції Рейгана виявила порівняльний брак у сенсі ефективності через стратегічно помилковий і навіть згубний вибір механізмів реалізації. Це особливо чітко підтверджується втягуванням США у військову операцію проти політичного режиму Іраку, яка укупі з іншими помилками 43-го президента призвела до поширення антиамериканських настроїв у світі.

президент рейган буш політичний

Список опублікованих праць за темою дисертаційного дослідження

8. Рудюк А.М. Інститут президенства в політичному урядуванні США” // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Зб. наукових праць. - Вип. 68. (Частина I). - К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Інститут міжнародних відносин. - 2007. - С. 116 - 120.

9. Рудюк А.М. Роль західної цивілізації і США у теорії “зіткнення цивілізацій” С. Хантінгтона” // Дослідження світової політики. Зб. наукових праць. - Вип. 35. - К.: ІСЕМВ НАН України. - 2006. - С. 156 - 165.

10. Рудюк А.М. Роль аналітичних інститутів у зовнішній політиці США // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Зб. наукових праць. - Вип. 78. (Частина II). - К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Інститут міжнародних відносин. - 2008. - С. 30 - 32.

11. Рудюк А.М. Конференція в Рейк`явіку як переломний момент трансформації Рейганізму // Дослідження світової політики. Зб. наукових праць. - Вип. 39. - К.: ІСЕМВ НАН України. - 2007. - С. 135 - 145.

12. Рудюк А.М. Американський федералізм і розподіл владних повноважень // Політологічний вісник. Зб. наукових праць. - Вип. 32. - К.: Київський національний університету імені Тараса Шевченка. - 2008. - С. 137 - 146.

13. Рудюк А.М. Глобальний контекст зовнішньополітичної стратегії Р. Рейгана // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Зб. наукових праць - Вип. 81. (Частина II). - К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин. - 2008. - С. 119 - 122.

Размещено на Allbest.ru