Мас-медіа в демократизаційних процесах перехідного суспільства (на прикладі українських і російських парламентських виборчих кампаній)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені В. Н. КАРАЗІНА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

23.00.02 - політичні інститути та процеси

МАС-МЕДІА В ДЕМОКРАТИЗАЦІЙНИХ ПРОЦЕСАХ ПЕРЕХІДНОГО СУСПІЛЬСТВА (НА ПРИКЛАДІ УКРАЇНСЬКИХ І РОСІЙСЬКИХ ПАРЛАМЕНТСЬКИХ ВИБОРЧИХ КАМПАНІЙ)

ГАРМАШ Наталя Сергіївна

Харків - 2009

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Вибори - один із провідних інститутів легітимації демократичної політичної системи і тому є значною подією у житті держави. Значущість їх для населення як для джерела народного суверенітету підтверджується як масовістю виборчої кампанії, так і надзвичайною увагою до неї з боку засобів масової комунікації. Тому основна боротьба передвиборчих перегонів фактично переноситься на віртуальний простір, через що значно актуалізується роль засобів масової інформації як одного з інструментів впливу на громадську свідомість і формування громадської думки. Засоби масової інформації створюють особливу медіа-реальність, яка може бути як об'єктивною, так і псевдореальною, формують ключові соціально-психологічні парадигми і, таким чином, конструюють суспільну свідомість та моделюють політичну кон'юнктуру в інтересах певних політичних сил.

Беззаперечною є роль ЗМІ у процесі та підсумках парламентських виборів, у формуванні громадської думки електорату, політичного іміджу кандидатів і виборчих блоків, яка була підтверджена під час останніх парламентських перегонів як в Україні, так і в Росії.

Актуальність дослідження зумовлюється необхідністю аналізу ролі мас-медіа в демократизаційних процесах перехідного суспільства, вивчення особливостей впливу ЗМІ на громадську думку під час парламентських виборів 2006-2007 рр. в Україні та 2007 р. в Російській Федерації.

Хоча взаємовідносини ЗМІ та влади вже тривалий час досліджуються науковцями, намагання політичних сил відверто використовувати мас-медіа для впливу на виборців вимагає ретельних досліджень методів і засобів впливу на свідомість громадян передусім для забезпечення виявлення у цьому процесі ролі ЗМІ.

У дисертації використовуються дослідження теоретико-методологічних проблем становлення теорії масової комунікації та її засобів у загальному аспекті, здійсненого такими дослідниками як Г. Альштулл, М. Кастельс, Г. Лебон, У. Ліппман, М. Маклюєн, Х. Ортега-і-Гассет, Т. Петерсон, Ф. Сіберт, Р.-Ж. Шварценберг та ін.

Вагомий вплив на визначення теоретико-методологічних підходів дослідження справили праці західних учених, присвячених як загальним питанням політики, а саме політизації інформаційних процесів і медіатизації, так і проблемам впливу мас-медіа на громадську свідомість у період організації та проведення виборчих кампаній. Серед них: Дж. Брайнт, К. Крос, Р. Міллс, Е. Ноель-Нойман, Т. Уайт, Р. Харріс, П. Шампань, Г. Шиллер.

Для здійснення компаративного аналізу виборчих кампаній були використані результати досліджень проблематики впливу засобів масової інформації на формування громадської думки російських учених Г. Бакулєва, К. Гаджієва, Г. Грачева, Е. Дьякова, С. Кара-Мурзи, І. Мельника, І. Панаріна, Н. Пономарьова, В. Пугачова, А. Соловйова, А. Трахтенберга, А. Улєдова, А. Цуладзе, М. Шкондіна та ін.

Значну цінність для дослідження становлять праці західних мислителів, які присвячені аналізу процесів демократизації у світі - Р. Даль, Т. Карл, Т. Карозерс, Дж. Кін, Н. Луман, А. Лейпхарт, А. Пшеворський, Д. Растоу, С. Хантінгтон, Й. Шумпетер. Також стає усе більш актуальною проблема діяльності ЗМІ як фактора впливу на політичний вибір громадянина в процесі демократизації українського суспільства, тому необхідно виділити роботи таких авторів як В. Бебик, Р. Гринберг, О. Гриценко, Л. Губерський, В. Іванов, Н. Латигіна, А. Москаленко, Г. Почепцов та ін.

Не менший інтерес для дослідження становлять праці таких західних дослідників електоральних технологій як Б. Берельсон, А. Даймонд, Ф. Лазерсфельд, Г. Лассуел, Ф. Шміттер. Значну цінність для дослідження становлять праці українських теоретиків - Н. Костенка, Л. Кочубей, І. Поліщука, Т. Семенюк, А. Сіленко, О. Чекмишева та ін.

Плідний внесок у розуміння й осмислення різних аспектів теоретичних і практичних питань діяльності ЗМІ в сучасних умовах презентовано працями українських авторів: М. Бабак, В. Бадрак, О. Ваганова, І. Гаврада, С. Демченко, О. Заславська, А. Костирєв, М. Каращук, Ю. Мовчан, І. Ненов, С. Онуфрів, О. Пронченко, О. Семченко, О. Соснін, А. Шинкарук, Д. Яковлев.

У контексті дослідження певний науковий інтерес мають праці Ю. Калиновського, О. Куця, C. Назаренка, С. Наумкіної, Т. Панченко, М. Сазонова, О. Фісуна та ін., в яких детально проаналізовані різні виміри суспільно-політичного життя.

Вказані наукові дослідження розширюють простір для всебічного наукового осмислення ролі мас-медіа в демократизаційних процесах та для пошуку нових рішень у галузі вивчення впливу мас-медіа на політичну діяльність. Саме тому назріла потреба в переосмисленні ролі медіа-політики в політичному процесі України, що й зумовило вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до комплексної наукової теми кафедри політології філософського факультету Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна: „Влада та її реалізація у незалежній Україні”.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у виявленні ролі мас-медіа в демократизаційних процесах перехідного суспільства крізь призму аналізу виборчих перегонів в Україні та Росії.

Згідно з поставленою метою сформульовані основні завдання дослідження:

розкрити специфіку поняття мас-медіа як суспільно-політичного інституту;

визначити домінантні методи впливу мас-медіа на електорат;

виявити можливості та межі використання маніпуляційних технологій мас-медіа в контексті виборчих перегонів;

порівняти діяльність мас-медіа під час парламентських виборчих кампаній в Україні 2006-2007 рр. та Росії 2007 р.;

визначити спільні та особливі риси виборчих кампаній, що притаманні засобам масової інформації у передвиборчий період;

висвітлити ґенезу та особливості процесу демократизації в Україні;

розглянути європейські моделі „громадського мовлення” та можливості створення і функціонування громадських медіа в Україні.

Об'єктом дослідження є мас-медіа як соціально-політичний інститут.

Предметом дослідження є роль мас-медіа в демократизаційних процесах перехідного суспільства на прикладі парламентських виборчих кампаній в Україні 2006-2007 рр. та Росії 2007 р.

Методи дослідження. Теоретико-методологічною основою дослідження стали як загальнонаукові, так і спеціальні методи, що використовуються в політичних науках. В основу роботи покладено принцип системного підходу, який забезпечив дослідження взаємодії засобів масової інформації та політичних інститутів як підсистем загальної соціальної системи. Цей підхід обумовив використання також методу структурно-функціонального аналізу для розкриття сутності медіа-системи та виявлення таких функцій мас-медіа, які забезпечують демократичний розвиток суспільства. Психологічний метод використовувався для аналізу впливу мас-медіа на громадську думку електорату. Застосування компаративного методу сприяло порівнянню впливів мас-медіа під час парламентських виборчих кампаній в Україні та Росії. Для дослідження ролі українських мас-медіа в передвиборчих парламентських кампаніях 2006-2007 рр. використовувалися методики соціологічного дослідження, зокрема контент-аналізу української преси.

Наукова новизна одержаних результатів конкретизується у таких положеннях:

Уперше:

запропоновано та обґрунтовано критерії для здійснення порівняльного аналізу виборчих кампаній: основні положення законодавчої бази щодо функціонування ЗМІ; виборчі технології, які застосовують політичні партії; інформаційні засоби впливу на суспільну свідомість, що формують уявлення про політичну силу; розподіл медіа-простору між суб'єктами соціально-економічного поля, якими детермінується висвітлення політичних фактів і подій; оцінка виборів спостерігачами, що дає можливість визначення відповідності виборчого процесу демократичним вимогам;

виділено засоби мас-медіа в електоральному процесі України 2006-2007 рр. та Росії 2007 р., виокремлено спільні та особливі риси виборчих кампаній, що застосовувались мас-медіа у виборчому контексті. Спільними рисами виступають: підвищений рівень застосування маніпуляційних технологій через мас-медіа; насичення телеефіру агітаційною рекламою; структура розподілу медіа-простору телеканалів (влада, медіа-бізнес, іноземні власники). Особливі риси визначаються такими відмінностями: надмірне використання українськими провладними політичними силами адмінресурсу; безпосередня участь президентів у парламентських виборах; зміни виборчого законодавства і, відповідно, прохідного відсоткового бар'єру.

Уточнено:

- поняття „мас-медіа”, що експлікується як соціально-політичні інститути сучасного суспільства, які створені для фіксації, обробки та висвітлення головних політичних подій, перетворення політичної інформації з метою формування громадської думки.

Удосконалено:

- погляди щодо євроінтеграційних процесів, ефективність яких обумовлена ініціюванням та успішним здійсненням реформ у сфері інформаційної державної політики, з урахуванням новітніх технологічних і технічних досягнень у глобальному медійному просторі;

- концепцію реформування інформаційної політики, оптимальну для демократизації українського медіа-простору; наголошено на пріоритетності обрання „британської моделі” громадського телебачення як найбільш ефективної й такої, що відповідає завданням сучасної інформаційної політики України.

Дістали подальшого розвитку:

- обґрунтування значимості громадського мовлення як чинника оптимізації та підвищення об'єктивності у діяльності мас-медіа під час виборчих кампаній, потреба впровадження якого зумовлена відсутністю консенсусу політичних еліт та пов'язаною з цим заангажованістю ЗМІ, що значно впливає на формування громадської думки.

Практичне значення одержаних результатів полягає у евристичності матеріалів дисертаційної роботи, що зумовлює використання її здобутків у подальших дослідження проблем медіа-простору. Основні положення й висновки дисертації можуть бути корисними при розробці навчальних курсів та спецкурсів для спеціальностей „Політологія”, „Соціологія”, а також можуть бути враховані при викладанні курсів „Виборчі технології”, „ЗМІ в політичному процесі”. Отримані результати можуть бути використані у подальших дослідженнях із проблем функціонування ЗМІ у виборчих кампаніях, у прикладній діяльності в електоральному процесі, для розробки стратегій щодо вдосконалення медіа регулювання в Україні. Розробка цієї теми забезпечує внесок до перспективного напрямку у вітчизняній політології.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею, в якій вирішується конкретне наукове завдання щодо політологічного аналізу ролі мас-медіа в демократизаційних процесах перехідного суспільства. Всі теоретико-методологічні, науково-аналітичні висновки та рекомендації зроблені автором самостійно на основі аналізу наукової літератури, опрацювання практичних даних і рекомендацій соціологічних досліджень. За темою дослідження автором одноосібно підготовлено вісім публікацій. Одна стаття написана у співавторстві: персональний внесок автора полягає в розробленні стратегії медійної системи, що складає 50% публікації.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи апробовано на ІІ Міжнародній науково-практичній конференції „ДНІ НАУКИ - 2006” (Дніпропетровськ, 2006 р.); ІІ Міжнародній науковій конференції „ДНІ НАУКИ філософського факультету - 2007” (Київ, 2007 р.); ІІІ політологічних читаннях, присвячених пам'яті професора М.Ф. Ніколаєвського „Посткомуністичні трансформації: зміст, тенденції, перспективи” (Харків, 2007 р.); Міжнародній науково-практичній конференції „Південне Приазов'я у філософсько-історичному та філологічному вимірі” (Бердянськ, 2008 р.); V Міжнародній науково-практичній конференції „Наука і соціальні проблеми суспільства: освіта, культура, духовність” (Харків, 2008 р.); Перших Слобожанських політологічних читаннях „Сучасна політична наука: стан, проблеми, перспективи розвитку” (Харків, 2008 р.). Окремі матеріали і проміжні результати були представлені на теоретико-методологічних семінарах кафедри політології філософського факультету Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна та теоретико-методологічних семінарах кафедри філософії та соціології Бердянського державного педагогічного університету.

Публікації. Основні положення і результати дисертації відображенні у 9 публікаціях, з яких 6 статей опубліковано у періодичних фахових наукових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура і обсяг дисертаційного дослідження. Дисертація складається із переліку умовних скорочень, позначень, термінів, вступу, трьох розділів, висновків, 5 додатків, списку використаних джерел, який налічує 233 найменування. Загальний обсяг роботи становить 216 сторінок, з яких основного тексту - 187 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження обраної теми, визначено стан розробки наукової проблеми, з'ясовується зв'язок дослідження з науковими програмами, планами, темами, сформульовано мету і завдання, об'єкт і предмет дослідження, методологічні засади, наукову новизну одержаних результатів, їх практичне значення, подано відомості щодо апробації результатів дисертації, публікацій та структури роботи.

У першому розділі - „Теоретико-методологічні засади дослідження мас-медіа”, який складається з двох підрозділів, розглянуто теоретико-методологічні засади аналізу сутності поняття „мас-медіа” та визначаються основні напрямки сучасних наукових досліджень відповідно до мети дисертації.

У першому підрозділі - „Сутність та ґенеза мас-медіа в історико-політичному контексті” розкривається сутність та здійснено огляд концептуальних підходів до базового поняття „мас-медіа”. Зазначається, що у цьому дисертаційному дослідженні поняття „мас-медіа”, „засоби масової інформації” виступають як синоніми. Автором дається визначення сучасних мас-медіа як соціально-політичних інститутів. Відзначено, що головна відмінність мас-медіа від засобів масової комунікації (ЗМК) пов'язана з колом акторів, яке охоплює кожне поняття. До ЗМК відноситься значно більш широкий спектр масових засобів зв'язку - телефон, телеграф, телетайп, факс, а також видовищні масові шоу - кіно, театр, цирк та ін. Це визначає переважно соціальні та соціокультурні функції ЗМК, на відміну від політичної спрямованості ЗМІ.

Підкреслюється складний характер генезису мас-медіа, тому автор спочатку в історичній ретроспективі дає визначення поняттю „політична комунікація”. Зазначається, що поступово дослідження у сфері політичної комунікації увійшли у сферу вивчення теорії масової комунікації та стали її складовим елементом. Здійснено аналіз теорій і підходів мас-медіа в історико-політичному контексті. Основна увага приділяється таким теоріям: викривлення новин (У. Ліппман), двоступінчастого порогу комунікацій (П. Лазерсфельд, Б. Берельсон, Х. Годе), встановлення порядку денного (М. Маккобс, Д. Шоу), вибіркового впливу та ін.

У розділі розкривається зміст основних функцій мас-медіа в демократичному суспільстві. Визначаються їхні важливі політичні функції, до яких відносяться: інформаційна (трансляція політичної інформації та формування громадської думки); виховна (поширення та укорінення політичних норм і цінностей); мобілізаційна (стимулювання людей до певних політичних дій, їх долучення до політики); контрольна (вираження будь-яких інтересів і потреб населення, спонукає мас-медіа піддавати інформаційний матеріал критичному аналізові, розглядати з позицій різних груп громадян). Усі ці функції покликані певним чином формувати громадську думку в сучасному суспільстві. Ефективному виконанню функцій мас-медіа у суспільстві сприяє їхня різноманітність, оснащеність новітніми засобами і конкуренція у завоюванні уваги та довіри аудиторії.

У другому підрозділі - „Домінантні методи впливу мас-медіа на електорат” розглядаються основні методи політичного впливу ЗМІ на громадську думку. Спираючись на висновки сучасних дослідників Г. В. Атаманчук, С. П. Кара-Мурзи, Г. Г. Почепцова, Г. Шиллера та ін., дисертант наголошує, що громадська думка є яскравим показником стану громадської свідомості. А під громадською свідомістю у сучасній політології прийнято розуміти спроможність соціуму співвідносити себе в почуттях і думках з навколишнім середовищем та людськими взаєминами, формування певних настроїв, уявлень. Політична свідомість є складовою громадської свідомості, що відтворює обличчя політики через призму політичних відносин.

Автор зазначає, що ЗМІ здійснює вплив на суспільство, на кожну людину, окремо формуючи схожі емоції та дії. Так, завдяки мас-медіа формується громадська думка - стан масової свідомості, що закріплює в собі відкрите ставлення різних соціумів до проблем і подій дійсності. У практиці медіа сьогодні широко використовують методи підсвідомого впливу, коли ставлення суспільства до тих або інших явищ навколишнього світу формується за допомогою стереотипних уявлень, які вносяться в потік новин, автоматично викликаючи в масовій свідомості або негативну, або позитивну реакцію на певні події.

Доводиться, що ЗМІ за тривалий час свого існування виробили велику кількість прийомів і методів маніпулювання громадською свідомістю, які дозволяють впливати на суспільство. Автором визначені такі домінантні методи впливу мас-медіа на електорат: формування інформаційного порядку денного, дезінформація, семантичне маніпулювання, інформаційне відволікання, фрагментація політичних подій, ефект „негайності” політичних повідомлень, метод резонансу, створення „образу ворога” або образу месії за допомогою політичної реклами, формування політичних стереотипів і політичних міфів та іміджу.

Обґрунтовується думка, про те, що зазначені методи впливу на свідомість електорату найчастіше застосовуються під час виборів. Тому для досягнення мети дослідження автором запропоновано перелік критеріїв, за якими можна здійснити порівняльний аналіз виборчих кампаній і вплив мас-медіа на електорат. Серед них: основні положення законодавчої бази щодо функціонування ЗМІ; виборчі технології, які застосовують політичні партії; інформаційні засоби впливу на свідомість електорату, що формують уявлення про політичну силу; розподіл медіа-простору між суб'єктами соціально-економічного поля; оцінка виборів спостерігачами, що дає можливість визначення відповідності виборчого процесу демократичним вимогам

У другому розділі - „Специфіка демократизаційних процесів перехідного суспільства” - розглядається специфіка демократизаційних процесів перехідного суспільства у контексті теорії „хвиль” демократизації та особливості процесу демократизації в Україні крізь призму медіа.

У першому підрозділі - „Політологічна експлікація демократизаційних процесів: еволюційний аспект” досліджено поняття „демократія” шляхом зіставлення різноманітних дефініцій. Автор зазначає, що у сучасній політології існують два підходи до виділення критеріїв демократичності суспільства. Прихильники першого підходу, серед яких Й. Шумпетер, С. Хантінгтон, А. Пшеворський, базовим критерієм демократії вважають вибори. Інша група вважає, що демократію не можна визначати виключно за допомогою критерію виборів. Остання модель знайшла своє втілення у сучасній плюралістичній концепції „поліархії” американського політолога Р. Даля, у підґрунті якої - акцент на реальних досягненнях, а не на нормативних ознаках демократії. Розглянуто різноманітні концепції демократії, серед яких значна увага приділяється теорії „теледемократії” та „кібердемократії”.

Для визначення специфіки процесів демократизації в перехідних суспільствах дисертантом розглянуто концепції „хвиль демократизації” С. Хантінгтона, Р. Даля, Ф. Шміттера. На думку С. Хантінгтона, демократизації сприяють певні економічні та культурні умови, зокрема відносно високий рівень економічного розвитку та переваги цінностей західної культури. Проте Л. Даймонд, Т. Карозерс висловили думку про те, що зафіксовано „відкат” третьої глобальної хвилі демократизації. Четверта хвиля розпочалась в 1989 - 1991 рр. у Східній Європі та країнах колишнього Радянського Союзу. Зазначається, що хвиля кольорових революцій у пострадянському просторі в 2004-2005 рр. підвела підсумок періоду політико-режимного розвитку пострадянських держав; саме в цей час у різних країнах світу відбувається своєрідний демократичний прорив, який завершує процес демократизації розпочатий у кінці 1980-х рр.

У другому підрозділі - „Особливості процесу демократизації в Україні в мас-медійному контексті” аналізуються фактори, що визначають характер і сутність демократизаційних процесів в Україні. З точки зору показників демократичності Україна загалом цілком відповідає головним із них. Підкреслено, що українська політична система наприкінці 2004 р. перебувала в стані крайньої нестабільності, у цей час, який можна визначити як період біфуркації, відбувався вибір моделі й напрямку подальшого розвитку країни. У рамках стратегічного вибору України на майбутнє стало створення демократичного суспільства європейського типу. Складовими її суспільного ідеалу мали б виступати державна самостійність, внутрішньополітична стабільність, громадянське суспільство, усебічний розвиток особистості. Але цей ідеал як єдине ціле поділяють не всі в Україні. Автор виокремив проблеми щодо особливостей побудови демократії в Україні.

Особлива увага приділяється мас-медійному чиннику. Зазначено, що від рівня відкритості українського інформаційного простору значною мірою залежить і відкритість суспільного устрою для демократичних перетворень. У демократичному суспільстві завданням мас-медіа виступає не підтримка будь-якої сторони в політичному протистоянні, а турбота про те, щоб підтримати саме поле дискусій і суперечок, дати висловитися всім, хто має право голосу і є політично коректним. Наголошується на тому, що під час виборчих кампаній ЗМІ відіграють вагому роль у формуванні громадської думки щодо кандидатів або партій, впливають на електоральну поведінку різноманітних соціальних груп і верств населення. Однак, зростання ролі телебачення в житті суспільства веде до медіатизації політики, що загрожує небезпечними наслідками в такій молодій демократії як Україна. Автором зазначаються причини, які гальмують або навіть унеможливлюють процес набуття українськими ЗМІ автономності й відкритості в суспільно-політичній системі суспільства.

У третьому розділі - „Електоральний вимір мас-медіа в контексті державотворчих процесів України та Росії” - розглядається медійний вплив на вибори в Україні та Росії шляхом порівняння та виявляються умови і можливості функціонування громадського телебачення в українському медіа-просторі.

У першому підрозділі - „Мас-медійний вплив на перебіг виборчих кампаній в Україні та Росії: компаративний ракурс” зазначається, що українське суспільство сьогодні перебуває у процесі трансформації. Серед очевидних позитивних змін в українській політичній системі можна відзначити вирішення найважливіших політичних питань мирним шляхом. Так, вибори стали одним з основних демократичних інструментів розв'язання проблем внутрішньополітичної боротьби. Спираючись на запропоновані автором критерії, здійснено порівняльний аналіз парламентських виборчих кампаній в Україні у 2006-2007 рр. і в Росії у 2007 р., що дало змогу виокремити спільні й особливі риси.

З огляду на результати дослідження підкреслено, що в електоральних процесах ЗМІ сприяють формуванню ілюзорних образів кандидатів, які є бажаними для виборців. Мас-медіа, завдяки своїм величезним можливостям впливу і охоплення аудиторії, створюють не лише точки зору щодо подій, а й перетворюють подію на новину, і, поміщуючи дію в символічний простір, відтворюють подію.

У другому підрозділі - „Громадські медіа як поступ до європейських цінностей” увага приділяється створенню та функціонуванню громадських медіа в Україні з урахуванням досвіду існуючих моделей громадського мовлення в Європі.

Аргументується, що сучасне українське телебачення останнім часом дуже часто викликає незадоволення і є об'єктом справедливої критики з боку населення (за заангажованість, залежність від влади і політиків, за перенасичення рекламою, низький моральний рівень передач, велику кількість криміналу на екрані, брутальність). Наголошується на необхідності впровадження громадського телебачення, що повинно стати свого роду символом перемоги демократичних сил, але головними перепонами залишаються політичні труднощі в прийнятті законів про громадське мовлення, економічна нестабільність і відсутність єдності суспільства.

Автор доходить висновку про необхідність удосконалення нормативно-правової бази громадських медіа в Україні з метою обмеження можливостей втручання в їхню діяльність з боку влади через систему управління й фінансування. Саме таке реформування системи мас-медіа і демократизація медіа відповідають завданням створення демократичної політичної системи й стратегічному курсу на європейську інтеграцію.

ВИСНОВКИ

медіа демократизаційний виборчий парламентський

У дисертаційному дослідженні проведено комплексний аналіз мас-медіа та його ролі в демократизаційних процесах перехідного суспільства. Особливості діяльності мас-медіа в сучасних демократичних умовах значною мірою визначаються глобалізаційними процесами, які проявляються у зростанні світових комунікаційних конгломератів, що утворюють глобальний інформаційний простір.

Теоретичні узагальнення західних і вітчизняних дослідників дали змогу по-новому розв'язати зазначену наукову проблему. Це дозволило проаналізувати й розробити рекомендації щодо шляхів реформування медіа-системи в Україні, використання яких сприятиме усуненню залежності ЗМІ від уподобань політиків. Відібрано критерії, за якими можна здійснити порівняльний аналіз виборчих кампаній і рівня застосування маніпуляційних технологій мас-медіа під час парламентських виборчих перегонів.

Комплекс методів, що був використаний для розв'язання поставлених завдань, дозволив отримати наукові результати, відображені в таких положеннях:

· Обгрунтовано, що невід'ємною складовою сучасної політики є масова комунікація, що зумовлено нагальною потребою у спеціальних засобах інформаційного обміну, у встановленні та підтриманні постійних зв'язків між її суб'єктами. Політика неможлива сьогодні без різних форм спілкування і спеціальних засобів зв'язку між носіями влади, а також між державою і громадянами, а, отже - без мас-медіа, які визначаються як соціально-політичні інститути сучасного суспільства, створені для фіксації, обробки та висвітлення головних політичних подій, перетворення політичної інформації з метою формування громадської думки.

· Зазначено, що мас-медіа являють собою інститут, який має владу завдяки конструюванню політичної реальності без застосування насильства чи економічного тиску, винятково комунікативними засобами. Особлива увага приділяється використанню ЗМІ великої кількості прийомів для маніпулювання свідомістю електорату, які дійсно ефективно впливають на аудиторію. Виокремлено такі основні методи впливу ЗМІ на електорат: формування інформаційного порядку денного, дезінформація, семантичне маніпулювання, інформаційне відволікання, фрагментація політичних подій, ефект „негайності” політичних повідомлень, метод резонансу, створення „образу ворога”, формування політичних стереотипів, політичних міфів та іміджу, політична реклама.

· Здійснено компаративний аналіз двох виборчих кампаній в Україні та Росії, що дало змогу визначити їхні спільні та особливі риси й засоби впливу, які застосовувались ЗМІ в передвиборчий період. Проведений аналіз дозволяє стверджувати, що хоча російські вибори були визнані такими, що відбулися з порушеннями, а українські відповідали демократичним вимогам міжнародного стандарту, методи використовувались аналогічні (застосування великої кількості маніпуляційних технологій різними політичними силами через мас-медіа; насичення телеефіру агітаційною рекламою; власниками телеканалів є не лише представники влади, а й представники вітчизняного медіа-бізнесу та іноземці).

Разом з тим, передвиборчі кампанії 2006-2007 рр. в Україні істотно відрізнялись від російських виборів такими особливостями:

- використання провладними політичними силами Росії та України адмінресурсу. Політичні партії Росії використовували його в більш завуальованій формі;

- участь президентів у виборах. Згідно із законодавством України, В. Ющенко як Президент не мав права у своїх виступах агітувати населення за будь-яку політичну силу, але він постійно наголошував на „правильному виборі” політичної партії, маючи на увазі Нашу Україну. У Росії В. Путін офіційно очолив виборчий список партії та взяв участь у виборах як її лідер. Більшість експертів погодилась з тим, що ці вибори є логічним етапом у „плані Путіна” утримати владу в своїх руках;

- в Україні у виборах 2007 р. брали участь 24 політичні партії, які представляли різноманітні політичні напрямки, але перетнути 3% перехідний бар'єр змогли лише п'ять: ПР, БЮТ, НУ-НС, КПУ, Блок Литвина. СПУ зазнала поразки.

У Росії підвищений до 7% прохідний бар'єр змогли перетнути лише чотири партії: „Єдина Росія”, КПРФ, ЛДПР, „Справедлива Росія”. Як видно, праві сили зазнали поразки.

· Виявлено, що серед держав з різним рівнем демократизму Україна має порівняно невеликий досвід демократії та нерозвинене громадянське суспільство. І саме спробою прискорити процес демократизації можна розглядати події в країні наприкінці 2004 року, проте, на жаль, інституціоналізація політичних інститутів демократії виявилася не завершеною.

Наголошено, що подальшому розв'язанню проблем консолідації та стабілізації демократичного політичного режиму в Україні можуть сприяти: досягнення суспільного консенсусу стосовно стратегічних пріоритетів розвитку української держави, розбудова нормативної бази демократії, удосконалення повсякденної демократичної практики, приєднання до „політичної” Європи.

З'ясовано, що розбудова демократії в Україні супроводжується комплексом актуальних проблем. По-перше, стабільність демократичного суспільства перебуває в прямій залежності від особливостей його структурування за соціально-економічними, релігійними, мовними та іншими ознаками. По-друге, утвердження стабільної демократії відбувається у складних соціально-економічних умовах. Бездіяльність влади щодо розв'язання цієї проблеми ускладнена відсутністю порозуміння в „міжособистісних” стосунках політичної еліти, а також політичних сил, що представляють різні соціально-економічні й бізнесові групи. По-третє, відсутність форм контролю за владою призводить до зростання аполітичності населення, що негативно позначається на рівні його політичної участі у виборчих перегонах. Зазначені проблеми, безперечно, гальмують поступ суспільства до створення демократії в Україні.

· Зазначено, що у сучасній Україні існує доволі широка мережа засобів масової інформації, яка сприяє зміцненню політичного плюралізму та діалогу між різними політичними силами і значною мірою впливає на формування думки електорату. Під час виборчих кампаній значно відчутною стає роль ЗМІ у формуванні громадської думки щодо кандидатів або партій, а також їх вплив на електоральну поведінку різноманітних соціальних груп і верств населення.

Виявлено низку нерозв'язаних проблем, пов'язаних із політичною заангажованістю ЗМІ, недостатністю об'єктивних і якісних аналітичних програм, гонитвою за сенсаціями тощо, що зрештою нівелює ті позитивні зміни, що відбулися в інформаційному просторі України за роки незалежності. Частина цих проблем зумовлена суцільною комерціалізацією мас-медіа, відсутністю в Україні громадського телебачення та несформованістю загалом громадянського суспільства, за якого опір аморальним і неправовим явищам є нормою поведінки для громадянина. Наголошено на нагальній потребі прискорення демократизації та невідворотності демократичних реформ упровадження громадських медіа.

· Політичні події 2004 р. надали сильний поштовх для перетворення українських мас-медіа на більш незалежні. Обгрунтовано, що для дійсної незалежності вітчизняних ЗМІ необхідно запровадити громадське мовлення.

На основі проведеного дослідження розроблено наступні рекомендації щодо шляхів реформування медіа в Україні:

– створення громадських медіа на основі державних через удосконалення і впровадження відповідної законодавчої бази (перша спроба прийняти відповідні закони була здійснена ще в 1997 р.);

– запровадження системи управління громадськими медіа на основі прикладу Великої Британії з найбільшою незалежністю управління і змішаною моделлю фінансування громадських медіа з використанням досвіду країн континентальної Європи;

– упровадження системи фінансування винятково на основі абонентської плати, а додатковим джерелом фінансування пропонується податок на рекламу для телерадіоорганізацій;

– завданням громадського телебачення буде не тільки заповнення інформаційної прогалини в телерадіомовленні, а насамперед - формування громадської думки, яка базувалась би на підсумку об'єктивного матеріалу щодо актуальних подій у світі загалом та в Україні зокрема.

У роботі обгрунтовано, що наявність громадського мовлення має знівелювати відсутність консенсусу політичних еліт і водночас пов'язану з цим заангажованість ЗМІ від політичних уподобань представників політичного класу. Будь-які реформи у сфері мас-медіа (трансформація державних мовників у суспільні чи роздержавлення друкованих ЗМІ) необхідно здійснювати відкрито, надаючи громадськості максимальний доступ до цього процесу. При цьому проблему фінансування слід також віднести до дискутивних та таких, що можуть бути розв'язані громадськістю.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті, опубліковані у фахових виданнях:

1. Гармаш Н. С. Феномен маніпулювання в мас-медіа / Н. С. Гармаш // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія: „Питання політології”. - Харків, 2006. - № 737. - С. 138-145.

2. Гармаш Н. С. Еволюція медійної системи: стратегія і тактика / Н. С. Гармаш, С. І. Назаренко // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія: „Питання політології”. - Харків, 2007. - № 760. - С. 212-218.

3. Гармаш Н. С. Основні методи політичного впливу мас-медіа на громадську думку / Н. С. Гармаш // Вісник Харківського національного університету імені В Н. Каразіна. Серія: „Питання політології”. - Харків, 2007. - № 785. - С. 85-91.

4. Гармаш Н. С. Роль мас-медіа в умовах демократизації суспільства / Н. С. Гармаш // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія: „Питання політології”. - Харків, 2008. - № 796. - С. 137-142.

5. Гармаш Н. С. Особливості використання маніпуляційних технологій мас-медіа в виборчих кампаніях 2006-2007 рр. в Україні / Н. С. Гармаш // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія: „Питання політології”. - Харків, 2008. - № 810. - С. 136-144.

6. Гармаш Н. С. Громадські медіа як поступ до європейських цінностей / Н. С. Гармаш // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія: „Питання політології”. - Харків, 2008. - № 825. - С. 160-168.

Інші публікації:

7. Гармаш Н.С. Роль мас-медіа в політичному житті / Н. С. Гармаш // ДНІ НАУКИ - 2006: ІІ міжнар. наук.-практ. конф., 17-28 квіт. 2006 р.: зб. наук. пр. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2006. - Том 24. Політологія. - С. 26-28.

8. Гармаш Н. С. Проблеми маніпулювання в системі виборчих технологій: вітчизняні реалії / Н. С. Гармаш // Дні науки філософського факультету-2007: міжнар. наук. конф., 18-19 квіт. 2007 р.: матер. доп. та вист. - К.: Видавничо-поліграфічний центр „Київський університет”, 2007. - Ч. VIII. - С. 21-22.

9. Гармаш Н. С. Культура мас-медіа у виборчому процесі України / Н. С. Гармаш // Наука і соціальні проблеми суспільства: освіта, культура, духовність: V міжнар. наук.-практ. конф., 20-21 трав. 2008 р., [у 2-х ч.]. - Харків: Харківський педагогічний університет імені Г. С. Сковороди, 2008. - Ч. ІІ. - С. 126-128.

Размещено на Allbest.ru