Громадсько-політичні об’єднання як суб’єкти політичної нормотворчості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Громадсько-політичні об'єднання як суб'єкти політичної нормотворчості

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Підвищення ролі громадсько-політичних об'єднань в політичних процесах, насамперед у сфері політичної нормотворчості є однією з найважливіших та характерних особливостей розвитку сучасних держав та функціонування політичних систем.

З початку 90-х років минулого століття через поширення процесів інформатизації суспільства соціальні та політичні системи стали поступово переходити на більш високий рівень складності своєї структури. Ці процеси у великій мірі нагадують біологічну диференціацію, що відбувається в процесі еволюції. Вони допомагають пояснити важливий феномен розвитку суспільства, який на сучасному етапі відзначається політологами, соціологами, психологами та філософами як розпад громадянського консенсусу.

Консолідація стає проблемою не тільки соціуму чи держави, але й масових політичних організацій. Локалізація та структура електоральної бази ускладнюється, оскільки місцеві політичні спільноти мають нетривалий характер. Вони швидко виникають та розколюються, так само швидко змінюються тому їх важко проаналізувати. Таким чином, поєднання прискорення та різноманітності породжує абсолютно новий вимір політики.

На політичну арену все активніше та впевненіше виходять громадсько-політичні об'єднання, які створюються здебільшого ситуативно та мають на меті вирішення локальних проблем окремих меншин. На відміну від традиційних учасників політичного процесу - класичних політичних партій, громадсько-політичні об'єднання, які актуалізують важливі питання сьогодення та мобілізують (хоча й на порівняно короткий час) соціальні групи, які зазвичай не проявляють політичної та соціальної активності, більш мобільні та послідовні, а через це й більш результативні в реалізації власних інтересів.

Зростання ролі громадсько-політичних об'єднань як в політичному процесі в цілому, так і в сфері політичної нормотворчості зокрема, розглядалося вченими Європи та Північної Америки, його прогнозували та очікували українські політологи та соціологи, які вбачали в громадсько-політичних об'єднаннях чинники збалансування домінантного державного впливу. Однак, через ряд об'єктивних причин, які зумовлені специфікою трансформування політичної системи та політичних інститутів України, активізація громадсько-політичних об'єднань в сфері творення політичних норм відбулася з певним запізненням. У зв'язку з цим, у вітчизняній політичній науці виник істотний вакуум в галузі дослідження та осмислення вищевказаного процесу.

Недостатня вивченість окремих аспектів політичної діяльності громадсько-політичних об'єднань, зокрема, їх суб'єктності в сфері політичної нормотворчості, спричинена на думку автора тим, що в Україні між фундаментальною теоретичною політологією та дослідженням сфери практичної політичної діяльності існує певна невідповідність у темпах розвитку, обумовлена складністю пристосування класичної теоретичної науки до нових за формою та змістом політичних та суспільних явищ сьогодення. Зразком подолання дистанції між політологічною теорією та дослідженням політичних практик слугують сучасні політологічні розробки американських та окремих європейських вчених, що представляють собою приклади міждисциплінарного синтезу, нетрадиційного ставлення до предметної сфери та вибору нестандартної методології.

В умовах, коли сучасні політичні системи та режими перебувають в фазі стрімких та різноспрямованих трансформацій, адаптуючись до викликів часу, коли традиційні суб'єкти політичного процесу та творці політичних норм залишають місце новим, більш гнучким та адекватним політичній глобалізації, дослідження громадсько-політичних об'єднань як суб'єктів політичної нормотворчості розглядається автором як актуальне.

Вивчення аспектів діяльності громадсько-політичних об'єднань в сфері створення політичних норм в умовах сучасної України, які характеризуються політичною дезорієнтацією суспільства, політичною нестабільністю та невизначеностю пріоритетів розвитку, бачиться вкрай актуальною необхідністю та має цінність для політичних, соціологічних та психологічних наук в загально-гуманітарному вимірі, оскільки це дослідження створює умови для встановлення змісту та специфіки ключових політичних процесів, які обумовлюють масову участь громадян у політиці.

Звернення до проблематики діяльності громадсько-політичних об'єднань в сфері політичної нормотворчості має сприяти й вирішенню актуальних проблем українського суспільства: підвищенню відповідальності влади, підвищенню рівня реальної участі громадян в прийнятті політичних рішень, подоланню відчуження між сферою політичного менеджменту (політичної еліти) та соціальним середовищем як сферою життя звичайних громадян-індивідів - основи демократичного суспільства.

Проблематика існування громадсько-політичних об'єднань в якості принципових учасників політичних процесів викликає гострий інтерес у провідних учених України, Росії, Європи та Північної Америки. Дослідження істотно важливих аспектів діяльності громадсько-політичних об'єднань як суб'єктів політичної нормотворчості здійснювали такі відомі вітчизняні та зарубіжні науковці як Г. Алмонд, А. Бентлі, Я. Боренько, Ф. Бородкіна, Є. Вятр, О. Гаман-Голутвіна, В. Горяінов, Р. Даль, Л. Зуєва, К. Кулі, В. Лапкін, Ч. Ліндблом, О. Ліснічук, П. Одегард, Р. Патнем, А. Попов, М. Примуш, Ю. Сурмін, М. Стріжньова, Е. Тоффлер, Д. Трумен, О. Шахтемірова, О. Чемшит, Г. Щедрова. Попри ґрунтовну розробку даних окремих аспектів, на сучасному етапі розвитку відчизняної політичної науки стан розробленості проблеми є далеким від вичерпного. Тому, в якості нагальної потреби виступає дослідження громадсько-політичних об'єднань як суб'єктів політичної нормотворчості, що сприятиме створенню передумов для якісного зростання вітчизняних досліджень політичних інститутів та процесів.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тему дисертаційного дослідження затверджено Вченою радою Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара. Дослідження заявленої тематики пов'язане із розробкою наукової теми «Методологічні засади, інституційні можливості та соціокультурні чинники забезпечення стабільного політичного розвитку», яку здійснює кафедра політології Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є вивчення ролі та перспектив громадсько-політичних об'єднань як суб'єктів політичної нормотворчості.

Реалізацію мети дослідження зумовлюють такі завдання:

- визначити зміст еволюції концептуального обґрунтування політичних норм та громадсько-політичних об'єднань у сучасній політичній науці;

- виділити та класифікувати основні підходи до визначення місця та ролі громадсько-політичних об'єднань в сфері політичної нормотворчості;

- встановити специфіку та сутність взаємин між громадсько-політичними об'єднаннями та іншими суб'єктами нормотворчості;

- визначити рівень активності громадсько-політичних об'єднань в сфері політичної нормотворчості у періоди інтенсифікації політичних процесів;

- виявити традиції та специфіку політичної нормотворчості в сучасній Україні в контексті діяльності громадсько-політичних об'єднань;

- визначити мотиви, інтереси та особливості участі громадсько-політичних об'єднань в політичній нормотворчості в сучасній Україні та вказати перспективи участі громадсько-політичних об'єднань в створенні політичних норм в умовах сучасної України.

Об'єкт дослідження. Об `єктом дисертаційного дослідження виступає функціонування та розвиток громадсько-політичних об'єднань в сучасній Україні.

Предметом дослідження є специфіка та перспективи діяльності громадсько-політичних об'єднань як суб'єктів політичної нормотворчості з урахуванням політичних процесів в сучасній Україні.

Методи дослідження. При виконанні дисертаційної роботи окрім традиційних загальнонаукових (структурно-функціонального, системного, інституціонального, нормативно-цінністного, діяльністного, порівняльного, пояснювального, описового, герменевтико-філосовського методів), загально-логічних (аналізу, синтезу, гіпотези, дедукції, індукції, екстраполювання та моделювання), предметних (історичного, соціологічних, психологічних та культурологічних методів) та методів емпіричних досліджень особливого значення набула достатньо поширена в країнах Європі та Північної Америки інституційна парадигма. Через орієнтацію на іноваційні, нестандартні моделі вирішення традиційних проблем політичної науки, інституціоналізм в повній мірі відповідає завданню поєднання сфери діяльності громадсько-політичних об'єднань з багатовимірним світом політичних норм. Окремі елементи та методологія інституційної парадигми сприяють проясненню таких ключових моментів участі громадських об'єднань в створенні нових політичних норм як об'єктивність та суб'єктивність нормотворчого процесу, питання взаємного впливу політичної системи та громадських об'єднань та, нарешті, прогнозування перспектив участі громадсько-політичних об'єднань в створенні політичних норм.

Наукова новизна отриманих результатів полягає у тому, що вперше у вітчизняній політичній науці здійснено концептуалізацію діяльності громадсько-політичних об'єднань як суб'єктів політичної нормотворчості. Науковий пошук в даному напрямку розкриває значення та істотні риси суб'єктного рівня діяльності об'єднань громадян як чинника детермінації демократичної нормування та раціонального функціонування сфери політичних відносин.

Наукова новизна отриманих результатів конкретизується у наступних положеннях:

- уточнено визначення поняття громадсько-політичних об'єднань під яким слід розуміти об'єднання громадян, які відіграють ключову роль у формуванні політичного порядку денного місцевих самоврядних спільнот (територіальних громад) у процесі відстоювання інтересів соціальних груп, здійснюють функції підтримання високого рівня ідейного плюралізму та конкуренції у політичному житті сучасної України, залучення до політичної участі широких верств населення та формування його політичної культури;

- визначено, що політичними нормами є затверджені у правовій та етико-моральній системах суспільства правила політичної взаємодії, зразки, стандарти, заборони та регулятиви, які регламентують політичну участь індивідів і соціальних груп, зміцнюють стабільність та інтегрованість політичної системи шляхом підвищення рівня легітимності нормотворчості держави через широке визнання і підтримку громадськості;

- з'ясовано, що суб'єктність громадсько-політичних об'єднань в сфері політичної нормотворчості не є іманентною, оскільки вона не присутня в їх діяльності з моменту утворення, а конституюється шляхом організаційного утвердження, критерієм якого є визнання державою та іншими учасниками політичного процесу її суспільної необхідності, що зумовлює набуття статусу суб'єктності громадсько-політичними об'єднаннями як творцями політичних норм і відбувається в момент становлення політичної системи країни та в період інтенсифікації політичних процесів;

- доведено, що потенціал продукування нових зразків соціальної та політичної поведінки, які стають основою політичних норм, залежить від стійкості системи цінностей суспільства на масовому, груповому та особистісному рівні. Наявність культурно-ціннісного підґрунтя визначає інваріантність матриці потреб у політико-правовій та політико-моральній формалізації інтересів суспільних груп, які представляють громадсько-політичні об'єднання;

- визначено, що в сучасній Україні творення нових політичних цінностей та норм має значною мірою символічний характер, що проявляється у підвищенні статусу правових та етико-моральних норм (прийнятих за сприяння громадсько-політичних об'єднань), у суспільній свідомості та пов'язане з тенденціями розвитку політико-технологічних проектів. Зміст символічного значення політичних норм в умовах пострадянського суспільства розкривається через їх виняткову мобілізаційну та інтеграційну спроможність на тлі втрати значення та легітимності політичними нормами тоталітарного суспільства;

- встановлено, що самодіяльна громадянська активність в контексті політичної нормотворчості громадсько-політичних об'єднань в сучасній Україні має статус одного з провідних детермінаційних чинників, який зумовлює демократичний характер процедур прийняття нормотворчих рішень, формує консенсусне бачення нормотворчої діяльності, забезпечує контрольні функції, послідовність та рівноправ'я у висуванні новацій у сфері політичних норм.

Практичне значення отриманих результатів полягає у визначенні теоретичних основ, специфіки та перспектив діяльності громадсько-політичних об'єднань в якості суб'єктів політичної нормотворчості. Основні ідеї і висновки роботи сприятимуть більш глибокому осмисленню особливостей сучасних проблем політичної науки та їх вирішенню.

Матеріали дисертації та отримані результати можуть бути підставою для подальшої розробки проблематики дослідження, а також використовуватися при викладенні курсів «Громадсько-політичні об'єднання», «Політична нормотворчість», «Політичні технології» у вищих навчальних закладах, для підготовки спецкурсів для студентів спеціальності «Політологія».

Висновки та рекомендації дослідження можуть мати практичне застосування при розробці та укладенні установчих документів громадсько-політичних об'єднань, удосконаленні взаємодії з органами державної влади, місцевого самоврядування, комерційними організаціями тощо.

Особистий внесок здобувача. Постановка і вирішення всього комплексу завдань дисертаційної роботи здійснені автором самостійно. За темою дослідження автором одноосібно, без співавторів, було підготовлено 5 публікацій у фахових виданнях ВАК України.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи, її результати та висновки були викладені автором і обговорювалися на засіданні кафедри політології Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара, доповідалися й обговорювалися на міжнародних і всеукраїнських наукових і науково-практичних конференціях: Всеукраїнській науковій конференції «Парламентські та позапарламентські засоби відстоювання політичних інтересів» (Дніпропетровськ, 2008 р.), Міжнародній науковій конференції «Актуальні проблеми політичної науки» (Луганськ, 2008 р.), Міжнародній науковій конференції «Роль держави у демократизації політичної системи» (Чернівці, 2009 р.).

Публікації. Автором одноосібно опубліковано 5 статей у виданнях, затверджених ВАК України як фахові з політичних наук, загальним об'ємом 3,2 авт. арк.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури. Загальний обсяг дисертації становить 213 сторінок, з них 28 - список використаних джерел (300 найменувань).

Основний зміст роботи

політичний громадський нормотворчість

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначено мету та завдання роботи, розглядаються об'єкт та предмет, методи дослідження, формулюється наукова новизна дослідження, характеризується практичне значення отриманих результатів, їх апробація, наводяться дані про структуру роботи.

Перший розділ «Теоретичні та методологічні основи дослідження громадсько-політичних об'єднань як суб'єктів політичної нормотворчості» присвячено з'ясуванню питань термінології, розгляду джерельної бази та стану наукової розробленості теми в науковій літературі, а також аналізу основних підходів до визначення міста та ролі громадсько-політичних об'єднань в сфері політичної нормотворчості, а також показано методологічні засади дослідження громадсько-політичних об'єднань громадян як суб'єктів політичної нормотворчості.

У першому підрозділі «Громадсько-політичні об'єднання та політичні норми: еволюція понять в політичній науці» визначаються базові поняття дисертаційної роботи. Так, у роботах С. Костюка, В. Малєєва, А. Ткачука під громадсько-політичними об'єднаннями розуміються об'єднання громадян, в статутах яких у числі основних цілей повинні бути закріплені участь у політичному житті суспільства за допомогою впливу на формування політичної волі громадян, участь у виборах до органів державної влади та органи місцевого самоврядування шляхом висування кандидатів та організації їх передвиборної агітації, участь в організації та діяльності зазначених органів. Громадсько-політичні об'єднання на відміну від політичних партій, вказують О. Барановський та Б. Вагнер, не прагнуть до оволодіння владою та керівництва державою, вони використовують політичні засоби для реалізації власних інтересів, при цьому громадська складова об'єднання має пріоритет над політичною.

Громадсько-політичні об'єднання, згідно праць О. Сіткіна, С. Свєтлової, Дж. Райта, є різновидом недержавних організацій «третього сектору», при цьому вони зорієнтовані на вирішення власних проблем в тому числі й політичними засобами. Крім цього дані об'єднання є різновидом груп політичного інтересу та груп тиску.

Однією з функцій громадсько-політичних об'єднань є створення політичних норм - правил політичної поведінки, очікування та стандарти, заборони та регулятиви, які регламентують політичну діяльність індивідів і соціальних груп відповідно до цінностей конкретної політичної культури, також, на думку В. Білецького, А. Гриценка, Г. Джеймса, вони зміцнюють стабільність і єдність політичної системи суспільства.

Наслідком поширення викладеного розуміння змісту активізації об'єднань громадян на предметну сферу політичної науки є розкриття нових ресурсів конструктивності політичної діяльності, які можуть стати підґрунтям подолання дистанції, відмежування та непорозуміння між політичними елітами та суспільством, а в наслідок цього - підставою для досягнення політичної консолідації суспільства в державі та встановлення соціальної злагоди, що є запоруками сталого демократичного розвитку.

У підрозділі також визначено, що політична нормотворчість - вихідна функція громадсько-політичних об'єднань, яка є видимою ознакою політичної суб'єктності цих об'єднань.

В другому підрозділі «Основні підходи до визначення місця та ролі громадсько-політичних об'єднань у сфері політичної нормотворчості» розглядаються основні здобутки досліджень даної проблематики в межах наявних методологічних підходів та наукових дисциплін. Визнається наявність споріднених, таких що взаємно перекликаються, та прямо протилежних підходів до дослідження участі громадсько-політичних об'єднань в створенні політичних норм.

До числа основних підходів дослідження громадсько-політичних об'єднань належать: класичний ліберально-демократичний доби Просвітництва (Т. Пейн, Ж.Ж. Руссо, Б. Франклін); плюралістичний (Г. Ласкі, П. Одегард); теорії груп (А. Бентлі, К. Кулі, Д. Трумен); теорії конкуренції або суперництва (Р. Даль, Ч. Ліндблом); економіко-детерміністський (К. Маркс, А. Здравомислов); соціологічний (Ф. Бородкін, Н. Горяїнов, В. Лапкін); політико-культурологічний (О. Гаман-Голутвіна, Л. Зуєва, А. Попов, М. Стріжньова, О. Шахтемірова).

Особливу увагу привертає підхід футуролога Е. Тоффлера, що заснований на теорії детермінізму І. Пригожина, згідно якому поширення участі громадсько-політичних об'єднань в створенні політичних норм спричинене переходом від масової до мозаїчної демократії, коли традиційні політичні інститути та політичні еліти не здатні своєчасно та вичерпно вдовольняти різноманітний спектр інтересів та очікувань глибоко диференційованих меншин чи спільнот, на відміну від більш гнучких та динамічних громадсько-політичних об'єднань.

В третьому підрозділі «Методологія та методика дослідження» викладено обґрунтування сукупності методологічних настанов, у відповідністю з вимогами яких відбувається застосування комплексу методів для дослідження громадсько-політичних об'єднань як суб'єктів політичної нормотворчості.

Основними інструментами наукового вивчення громадсько-політичних об'єднань як суб'єктів політичної нормотворчості є системний, інституційний, структурно-функціональний нормативно-цінністний, історичний, порівняльний, гіпотетико-дедуктивний методи.

Розгляд громадсько-політичних об'єднань (суб'єктів політичної нормотворчості) як окремого предмету, який належить одночасно як до політичної реальності, так і до реальності наукової, вимагає оцінки придатності основних традиційних засобів дослідження. Наприклад, системний метод в даній роботі використаний для створення цілісного уявлення щодо функціонування громадсько-політичних об'єднань в сфері політичної нормотворчості. За допомогою системного аналізу здійснено синхронізацію діяльності громадсько-політичних об'єднань як суб'єктів політичної нормотворчості та пріоритетів розвитку політичної системи, які є провідними та базовими з точки зору наукової парадигми політологічного дослідження.

Методологія дослідження базується на засадах раціональності та на використанні наукових здобутків інституційної парадигми, яка дозволяє під новим кутом зору розглянути питання специфіки суб'єктності громадсько-політичних об'єднань в сфері нормотворчості.

Другий розділ «Функціонування громадсько-політичних об'єднань у сфері політичної нормотворчості» містить аналіз діяльності громадсько-політичних об'єднань в галузі продукування нових політичних норм. У розділі розкриваються специфіка політичної нормотворчості об'єднань громадян, особливості їх взаємин з іншими нормотворцями та питання активізації нормотворчої діяльності під час інтенсифікації політичних процесів.

У першому підрозділі «Діяльність громадсько-політичних об'єднань як чинник політичної нормотворчості» здійснено огляд специфіки політичної нормотворчості об'єднань громадян. Встановлено, що діяльність громадсько-політичних об'єднань як суб'єктів політичної нормотворчості залежить від особливостей політичної системи конкретної держави. Так, у країнах з тоталітарною політичною системою громадсько-політичні об'єднання є маріонетковими та фактично інтегрованими до системи державних інститутів. У країнах з авторитарною політичною системою існування громадсько-політичних об'єднань припускається, як і можливість створення ними політичних норм, хоча лише в тому ступені, коли це не становить загрози існуючому режиму. Більш прийнятними є умови держав з ліберально-демократичною політичною системою, які не виключають опікування діяльністю об'єднань громадян та спостереження за ними, але роблять при цьому ставку на їх суверенність, реалізацію суб'єктного потенціалу. При цьому громадсько-політичні об'єднання змушені діяти в конкурентному полі разом з іншими учасниками політичного процесу.

У підрозділі обґрунтовується, що громадсько-політичні об'єднання - це добровільні асоціації індивідів, які відрізняються від політичних партій тим, що не є зосередженими на досягненні політичної влади. Їхня мета - впливати на уряд та інші політичні органи, формально залишаючись поза ними. Головний спосіб дій - переконання, поради тим, хто керує, інформування громадськості та політичних лідерів про потреби й погляди тих чи інших соціальних груп, організовані дії на підтримку своїх інтересів (страйки, мітинги тощо). Підставою для створення таких об'єднань може стати будь-який соціально значимий статус чи ознака - вік, стать, етнічність, професія.

Разом з політичними партіями громадсько-політичні об'єднання певною мірою вирішують і завдання агрегації інтересів, тобто узгодження за допомогою дискусій безлічі окремих вимог і встановлення між ними певної ієрархії та пріоритетів. Особливого значення ця функція набуває в умовах нерозвиненої партійної системи.

Показано, що в ліберально-демократичних державах втілені дві основні моделі діяльності громадсько-політичних об'єднань - корпоративістська (неокорпоративістська) та плюралістична. Перша передбачає залучення об'єднань громадян до участі в політичному процесі в співпраці з державними інституціями, друга заснована на рівних можливостях конкуренції учасників політичного процесу.

Вплив на сферу політичної нормотворчості, як вказується у підрозділі, громадсько-політичні об'єднання здійснюють зазвичай через реалізацію комунікативної та контролюючої функцій. Комунікативна функція здійснює інформування влади про вимоги суспільства, таким чином впливаючи на появу нових політичних норм. Контролююча функція здійснюється через контроль над іншими учасниками політичного процесу та запобігання ними порушення чинних правил.

У підрозділі також аналізуються перспективи розвитку громадсько-політичних об'єднань як суб'єктів політичної нормотворчості в Україні з точки зору проблеми пошуку ідеї соціальної консолідації. Подібна ідея встановлює зв'язок між світоглядом і нормами поведінки людей, надає зміст змінам, які відбуваються в суспільстві, пояснює і виправдує суспільні реалії через співвіднесення їх з вищими цінностями. За допомогою об'єднуючої ідеї територіально-культурна та політична громадськість підноситься до усвідомлення себе як етнічної спільноти, до з'ясування свого місця і ролі в історії регіону, людства, починає зіставляти свою діяльність із діяльністю інших народів.

Другий підрозділ, «Особливості відносин співпраці та конкуренції громадсько-політичних об'єднань із суб'єктами політичної нормотворчості», містить питання про взаємини між громадсько-політичними об'єднаннями та іншими суб'єктами політичної нормотворчості. У підрозділі зазначається, що співпраця об'єднань з державними інституціями, політичними партіями та неурядовими організаціями призводить до ефекту рівноваги, вираженого у взаємовигідній реалізації спільних інтересів та встановленні потрібних політичних норм.

Співпраця припускає перш за все орієнтацію на компроміс, на потреби партнера, тобто, на потреби влади чи інших суб'єктів політичного процесу, виявлення їх зацікавленості у впровадженні нових політичних норм та спробу сполучити інтереси влади з інтересами суспільних об'єднань за класичним принципом «виграти може кожен». Більшість громадсько-політичних об'єднань готові обрати саме цей спосіб, або, як правило, саме з нього вважають за краще починати відносини, коли мова йде про правотворчі ініціативи.

У підрозділі вказується, що поряд із співпрацею, громадсько-політичні об'єднання здебільшого перебувають в стані жорсткої політичної конкуренції як з органами державної влади, так і з політичними партіями та неурядовими організаціями.

Політична конкуренція є особливою формою політичної взаємодії, в якій суб'єкти політики в рамках правових (або не правових) правил змагаються за перевагу у розподілі влади, матеріальних ресурсів і престижу. Стверджується, що політична конкуренція в межах цивілізованих правил політичної гри є однією із рушійних сил суспільного прогресу, оскільки сприяє виробленню механізмів взаємного політичного контролю одних політичних сил над іншими, забезпечує розширення сфери громадського контролю над політичною владою, а також стимулює конкуренцію в інших сферах суспільного життя.

Конкуренція також призводить до позитивних результатів, оскільки в наслідок змагальної природи політики відбувається контакт влади з суспільством, а учасники політичного процесу отримують стимули для подальшого розвитку.

В третьому підрозділі «Активність громадсько-політичних об'єднань в сфері політичної нормотворчості в періоди інтенсифікації політичних процесів» з'ясовується, що рівень активності громадсько-політичних об'єднань як суб'єктів політичної номотворчості зростає у кризові моменти політичного процесу.

Нерідко статус громадсько-політичних набувають організації та структури, які до моментів інтенсифікації політичного процесу не мали інтересу до політичної діяльності та ніколи раніше не були залучені до творення політичних рішень та формування нового ідейного змісту політичних норм та цінностей.

У підрозділі обґрунтовується положення, що нормотворча активність громадсько-політичних об'єднань проявляється у вигляді захисту прав на політичне волевиявлення (під час виборів та референдумів), а також в акціях громадської непокори, які змушують інших суб'єктів політичного процесу рахуватися з вимогами та потребами членів громадсько-політичних об'єднань. В наслідок оновлення політичної влади та акцій громадської непокори відбувається створення та легітимізація нових політичних норм, як таких, що більш адекватні вимогам суспільства.

У підрозділі зосереджується увага на примноженні результативності реалізації спільних інтересів громадян та встановлення необхідних політичних норм. Результативність сприяє поглибленню справжнього та взаємокорисного контакту влади із суспільством, а учасники політичного процесу отримують стимули для власного подальшого розвитку; відбувається диверсифікація традиційного політичного управління за рахунок залучення альтернативних гравців.

У третьому розділі «Політична суб'єктність громадсько-політичних об'єднань сучасної України: аспект творення політичних норм» головну увагу було приділено вітчизняним аспектам суб'єктності громадсько-політичних об'єднань у створенні нових політичних норм: історичним витокам феномену, специфіці участі українських об'єднань громадян в політичній нормотворчості, перспективам подальшого залучення даних об'єднань до нормотворчої діяльності.

В першому підрозділі «Традиції та особливості політичної нормотворчості в сучасній Україні: місце та роль громадсько-політичних об'єднань» встановлено, що Україна має традиції діяльності громадсько-політичних об'єднань, які беруть коріння від початків становлення української державності. Зі здобуттям українською державою незалежності почалася нова доба функціонування політичних об'єднань громадян, з'явилися можливості для їх впливу на творення політичних норм на основі цінностей та потреб суспільства.

На сучасному етапі громадсько-політичні об'єднання України посідають місце повноцінного суб'єкта політичного процесу, важливого інституту громадянського суспільства та демократизації держави. Їх роль у творенні політичних норм та цінностей сучасного українського соціуму полягає у реактуалізації змісту традиційних політичних понять та явищ (яка проявляється у розширенні кількості учасників політичних процесів і підвищенні їх інтенсивності) на основі запитів та інтересів суспільних груп, які вони представляють.

Функцією непартійних або допартійних об'єднань громадян, які мають державну реєстрацію та беруть відносно регулярну участь у політиці в творенні політичних цінностей, є якраз наповнення абстрактних політико-психологічних та політико-культурних настанов конкретним змістом. Цей зміст в українських умовах полягає у подоланні інтровертного ставлення громадян до влади за рахунок підвищення рівня політичного активізму.

Інструментом таких змін є включення у політичний процес громадських об'єднань, які раніше не були до нього залучені та стають альтернативними щодо існуючих політичних інститутів. Зазначену функцію громадсько-політичні об'єднання реалізують за рахунок включення вимог своїх членів до програмних документів, а також шляхом поширення інформації у суспільстві щодо вказаних об'єктів суспільної свідомості. Виявленнями активності зазвичай стають захист прав суспільства на участь в управлінні державою, виражений в проведенні інформаційних, юридичних заходів, в наслідок чого з'являються політико-нормові прецеденти, а також в акціях громадської непокори, що змушують інших суб'єктів політичних процесів погоджуватись з вимогами та потребами учасників громадсько-політичних об'єднань. Через оновлення політичної влади та акції громадської непокори відбувається створення та легітимізація нових політичних норм, як таких, що більш адекватні вимогам суспільства.

У другому підрозділі «Мотиви, інтереси та засоби участі громадсько-політичних об'єднань в політичній нормотворчості в сучасній Україні» доводиться, що основними мотивами участі громадсько-політичних об'єднань в процесах творення політичних норм в умовах сучасної України є прагнення досягти більшої результативності в реалізації найрізноманітніших інтересів, задоволенні потреб та вимог громадян, які їх створили, та збільшення рівня впливу на перебіг політичних процесів, насамперед тих, що сприяють розвитку громадянського суспільства, модернізації та демократизації держави.

Досліджується як самодіяльна громадянська активність спроможна розвиватись на регіональному та місцевому рівні за рахунок актуалізації культурних особливостей та просування до порядку денного місцевих проблем.

Встановлено, що поряд з позитивним впливом на розвиток демократії, розбудову державності та вдосконалення функціонування інституцій громадянського суспільства, громадсько-політичні об'єднання здатні в окремих випадках негативно впливати на дані процеси через корумпованість та фіктивність власної діяльності, змістом якої є посилення кризових тенденцій в державі.

Діяльність таких об'єднань наносить значної шкоди ідеям громадянського суспільства та демократії, підриває довіру до громадсько-політичних інституцій, викликає соціальну апатію та зневіру суспільства в успіх соціальних ініціатив. В умовах становлення громадянського суспільства в Україні вказана діяльність становить загрозу суспільним інтересам та мимоволі спонукає державу до підвищення контролю над змістовною частиною функціонування громадських рухів.

Істотною мотивацією діяльності громадсько-політичних об'єднань є тенденція до визнання винятково важливою ролі соціальних прав як підґрунтя нових політичних норм. Ця тенденція буде сприяти становленню громадянського суспільства в Україні тому, що вона робить більш реальною перспективу переходу від державного патерналізму до відповідного демократичному суспільству соціального партнерства. Традиції сподівання на турботу та піклування з боку держави є досить міцними в масовій свідомості та у практиці соціальних відносин.

У третьому підрозділі «Перспективи участі громадсько-політичних об'єднань в створенні політичних норм в умовах сучасної України» обґрунтовується, що в умовах політико-економічної кризи в Україні саме громадсько-політичні об'єднання мають достатній потенціал для подолання негативних явищ суспільного розвитку та продукування політичних норм та ідей, спрямованих на підвищення рівня консолідації місцевих спільнот (територіальних громад).

Діючи самостійно, громадсько-політичні об'єднання можуть перехопити естафету політичного лідерства від партій та державних інституцій, якщо ті залишаться недостатньо ефективними в плані пошуку оптимальних політичних рішень, при цьому дуже важливо, щоб об'єднання діяли ненасильницьким шляхом, оскільки еволюційний розвиток дозволяє передбачити наслідки дій принаймні у середньотерміновій перспективі.

У підрозділі було окреслено, що в країнах з тоталітарною політичною системою громадсько-політичні об'єднання де-факто є несамостійними та інтегрованими до системи державних інститутів. Єдиним суб'єктом творення політичних норм виступає держава, а не суспільні інституції, такі, як політичні об'єднання громадян. В авторитарних державах діяльність громадсько-політичних об'єднань допускається, як і можливість створення ними політичних норм, хоча лише в тій мірі, коли це не становить загрози існуючому режиму. В умовах ліберальної демократії об'єднання як частина структури представництва суспільних інтересів мають можливість відігравати суб'єктні ролі та безпосередньо впливати на політичне нормотворення, саме з цієї причини ліберально-демократичні держави є оптимальним середовищем для діяльності інституцій громадянського суспільства.

В умовах сучасної України, які характеризуються відсутністю стійких інтегративних зв'язків у сфері громадянського суспільства, роль держави в розвитку громадянського суспільства різко підсилюється у порівнянні з іншими країнами. Самі інститути громадянського суспільства, такі, наприклад, як громадсько-політичні об'єднання, вимагають наявності сильної державної влади, яка могла б забезпечити їхнє функціонування, у першу чергу шляхом створення необхідних правових, політичних, організаційних умов, а також виступити гарантом їхнього існування.

Поєднання зусиль з боку інститутів макрополітичного управління, громадсько-політичних об'єднань та інших суб'єктів політичного процесу спроможне сприяти встановленню рівноваги між державою та громадянським суспільством, яка позитивно відобразиться на розвитку держави та суспільства, оскільки таким чином буде подолано дистанцію між політичними елітами та громадянами. Нормативне закріплення цінностей українського соціуму призведе до консолідації суспільства навколо ідеї гуманізму та демократії. Адже предметом консолідації виступають завдання збереження та розвитку України, вирішення яких можливе лише за умов ефективної взаємодії всіх учасників політичного процесу.

У висновках зазначається, що громадсько-політичні об'єднання громадян заради реалізації інтересів своїх учасників вдаються до цілеспрямованої політичної діяльності, реактуалізуючи зміст та сутнісне наповнення усталених понять та явищ політичного активізму на основі запитів та цінностей соціальних груп, які вони собою репрезентують, призводять до появи якісно нових актуалізованих політичних норм.

У зв'язку з цим на основі дослідженого матеріалу автор пропонує наступні висновки.

1. Однією з основних функцій громадсько-політичних об'єднань громадян є наповнення абстрактних політико-психологічних та політико-культурних правил та норм конкретним змістом. Цю функцію громадсько-політичні об'єднання реалізують за рахунок включення вимог та цінностей своїх учасників до програмних документів, а також шляхом поширення інформації у суспільстві щодо вказаних об'єктів суспільної свідомості.

2. Громадсько-політичні об'єднання набувають суб'єктності в сфері політичної нормотворчості через визнання державою та іншими учасниками політичного процесу її суспільної важливості та необхідності. Це насамперед залежить від способу взаємодії влади та суспільства в цілому та обумовлено особливостями політичної системи кожної конкретної країни. Адже конфігурація впливу органів державної влади на стурктури представництва соціальних інтересів залежить саме від режиму функціонування політичної системи.

3. Відносини між громадсько-політичними об'єднаннями та іншими суб'єктами політичної нормотворчості розкриваються в категоріях співпраці та конкуренції. Співпраця об'єднань громадян з іншими учасниками політичного процесу є цілком позитивним явищем з точки зору досягнення суспільної злагоди та ефективного діалогу влади з суспільством. Проте заради недопущення перетворення діалогу на монолог громадсько-політичні об'єднання не повинні втрачати контроль над діяльністю влади чи ставати філіями політичних партій.

4. Доведено, що активність громадсько-політичних об'єднань як суб'єктів політичної нормотворчості зростає у кризові моменти інтенсифікації політичного процесу, оскільки в саме цей період суспільство мобілізує всі ресурси для вирішення проблем власного збереження та розвитку. В наслідок цього об'єднання, які до моментів інтенсифікації політичного процесу не мали інтересу та ніколи раніше не були залучені до творення політичних рішень та формування нового ідейного змісту політичних норм та цінностей, змушені набувати статус громадсько-політичних. Крім того в такі моменти найефективніше реалізується одна з основних функцій громадянського суспільства - контроль за діяльністю влади та захист конституційних прав і свобод громадян.

5. Об'єктивними обставинами зростання впливу громадсько-політичних об'єднань на політичну нормотворчість є сучасні тенденції суспільно-політичного розвитку: атомізація суспільства та суспільних інтересів; відсутність адекватного зворотного зв'язку між потребами та інтересами суспільних груп та владою; нездатність партійних організацій враховувати різноманіття суспільних інтересів, а також нездатність партій мобільно та вчасно їх реалізовувати; невідповідність класичних політичних інститутів вимогам часу та суспільних груп.

6. Не зважаючи на усталені історичні традиції діяльності громадсько-політичних об'єднань в Україні, лише після створення незалежної держави розпочалося повноцінне функціонування політичних об'єднань українських громадян, суспільство отримало можливості впливати на процеси приведення політичних норм у відповідності до власних цінностей, правил та потреб. Проте на сьогоднішньому етапі розвитку української державності творення нових політичних цінностей та норм набуло здебільшого символічного характеру та майже повністю пов'язане з тенденціями розвитку політико-технологічних проектів. Це насамперед пов'язано з відсутністю ефективних важелів контролю за дотриманням норм, недостатньою ефективністю судової гілки влади, а також тим, що механізм громадського контролю знаходиться в стадії формування.

7. Серед чинників, які відображаються на недостатній ефективності нормотворчої діяльності окремих українських громадсько-політичних об'єднань є перш за все їх низька активність та неспроможність реально впливати на ситуацію на рівні регіону та країни. До множини проблем, які заважають ефективній діяльності політичних об'єднань громадян належать: брак необхідного фінансування, невідповідний професійний рівень учасників об'єднань, відсутність досяжної для широкого загалу інформації про їх діяльність, фінансові зловживання керівного складу цих об'єднань, їх залежність від одного джерела надходжень (держави, підприємства, спонсора, міжнародної донорської агенції), відсутність підтримки їхньої діяльності з боку населення.

8. В умовах політико-економічної кризи в Україні, саме громадсько-політичні об'єднання, як інститут порівняно молодого громадянського суспільства, змушені будуть стати локомотивом оновлення країни та подолання кризових наслідків. Від усвідомлення цього залежить шлях, яким в подальшому буде розвиватися політична система. Якщо найбільш активні та відповідальні в політичному сенсі громадяни не зможуть відреагувати на виклики часу, маятник суспільних очикувань може хитнутися в бік більш звичного патерналізму держави, яка в даних умовах в особі політичних еліт стане наполягати на наданні надзвичайних зверхлегітимних повноважень.

9. Через інтенсифікацію політичних процесів в сучасній Україні в наслідок поширення кризових явищ, громадсько-політичні об'єднання отримали реальні можливості стати чинником подолання негативних явищ та продукування політичних норм та ідей, здатних сприяти консолідації суспільства, системній модернізації політичної системи в напрямку її демократизації. Діючи самостійно, громадсько-політичні об'єднання спроможні перейняти естафету політичного лідерства від політичних партій та державних інституцій, в разі їх невідповідності потребам збереження держави та очікуванням суспільства.

Головні положення дисертаційного дослідження викладені в наступних працях автора

Кудіна О.О. Роль громадсько-політичних об'єднань у реалізації електоральних прав громадян України / О.О. Кудіна / Грані. - 2008. - №6. - С. 87 - 91.

Кудіна О.О. Зростання впливу громадсько-політичних об'єднань на політичні процеси: витоки феномену/ О.О. Кудіна / Науковий вісник Ужгородського національного університету. - Соціологія. Філософія. Політологія. - Ужгород, Вид-во УжНУ «Говерла», 2009. - Випуск 11. - С. 111 - 114.

Кудіна О.О. Проблема участі громадсько-політичних об'єднань у процесі політичної нормотворчості на місцевому рівні/ О.О. Кудіна /Політологічний вісник. - Київ: «ІНТАС», 2009. - Випуск 39. - С. 268 - 277.

Кудіна О.О. Проблема зниження активності громадсько-політичних об'єднань у сфері політичної нормотворчості/ О.О. Кудіна / Вісник Дніпропетровського університету. - Соціологія. Філософія. Політологія. - 2009. - Випуск 17. - С. 305 - 310.

Кудіна О.О. Громадсько-політичні об'єднання в контексті формування політичних цінностей демократичного суспільства/ О.О. Кудіна / Політологічний вісник. - Київ: «ІНТАС», 2009. - Випуск 40. - С. 245 - 254.

Размещено на Allbest.ru