Мовна політика у двомовному суспільстві (на прикладі України)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут політичних та етнонаціональних досліджень

ім. І.Ф. Кураса НАН України

УДК 323: 342.725+81'272

Спеціальність 23.00.02 - політичні інститути та процеси

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

МОВНА ПОЛІТИКА У ДВОМОВНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

(на прикладі України)

Шумлянський Станіслав Вікторович

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі політології Національного університету "Києво-Могилянська академія".

Науковий керівник:

доктор політичних наук, професор Якушик Валентин Михайлович, Національний університет "Києво-Могилянська академія", професор кафедри політології

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор Майборода Олександр Микитович, Інститут політичних та етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАНУ, заступник директора з наукової роботи

кандидат політичних наук, доцент Корж Антоніна Василівна, Київський національний університет внутрішніх справ, доцент кафедри юридичного документознавства

Захист відбудеться "10" березня 2009 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.181.01 Інституту політичних та етнонаціональних досліджень НАНУ за адресою: 01011, м. Київ, вул. Кутузова 8, к. 202.

Із дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Інституту політичних та етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАНУ за адресою 01011, м. Київ, вул. Кутузова 8.

Автореферат розісланий: "7" лютого 2009 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради, доктор політичних наук Г.І. Зеленько

Анотації

Шумлянський С.В. Мовна політика у двомовному суспільстві (на прикладі України). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02 - політичні інститути та процеси. - Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України. - Київ, 2009.

Дисертація присвячена аналізу політичного аспекту співіснування мов в Україні як у його специфіці, так і в контексті інших двомовних суспільств. При цьому предмет дослідження поділено на дві складові: політику навколо мови та мовну політику, які, попри тісний взаємозв'язок, розглядаються окремо. Аналізуючи мовну ситуацію, автор звертається до таких проблем, як мовна структуризація суспільства та конфліктність відносин між носіями української та російської мов, роблячи висновок про відсутність чіткої структуризації українського суспільства за ознаками мови. Окремий розділ роботи присвячено дослідженню політики навколо мови - характеристиці та типології її складових (суб'єктів, цілей, засобів) загалом та, зокрема, в українській ситуації. У роботі також визначаються сутність та специфіка державної мовної політики, аналізуються заходи української держави у мовній сфері та їхня ефективність. Проаналізувавши стратегічний та тактичний рівні здійснення державної мовної політики, автор робить висновок про такі її риси як політизація, непріоритетність, неврахування інтересів носіїв мов, декларативність. Також подано рекомендації щодо підвищення ефективності державної мовної політики в Україні.

Ключові слова: мовна політика, політика навколо мови, двомовність, мовна ситуація, мовне структурування, мовні групи, мовні конфлікти, "мовне питання". мова політичний співіснування

Шумлянский С.В. Языковая политика в двуязычном обществе (на примере Украины). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.02 - политические институты и процессы. - Институт политических и этнонациональных исследований им. И.Ф. Кураса НАН Украины. - Киев, 2009.

Диссертация посвящена анализу политического аспекта сосуществования языков в Украине как в его специфике, так и в контексте других двуязычных обществ. При этом предмет исследования разделен на две составляющие: политику вокруг языка и языковую политику, которые, несмотря на тесную взаимосвязь, рассматриваются отдельно. Анализируя языковую ситуацию, автор касается таких проблем, как языковая структуризация общества и конфликтность отношений между носителями украинского и русского языков, делая вывод об отсутствии четкого структурирования украинского общества по языковому признаку. Отдельный раздел работы посвящен исследованию политики вокруг языка - характеристике и типологии её составляющих (субъектов, целей, средств) вообще и, в частности, в украинской ситуации. В работе также определяется сущность и специфика языковой политики, анализируются меры, предпринимаемые украинским государством в языковой сфере и их эффективность. Проанализировав стратегический и тактический уровни осуществления государственной языковой политики, автор делает вывод о таких её чертах как политизация, неприоритетность, игнорирование интересов носителей языков, декларативность. Также приводятся рекомендации по повышению эффективности государственной языковой политики в Украине.

Ключевые слова: языковая политика, политика вокруг языка, двуязычие, языковая ситуация, языковая структуризация, языковые группы, языковые конфликты, "языковой вопрос".

Stanislav Shumlianskyi. Language Politics and Policy in Bilingual Society (the Case of Ukraine). - Manuscript.

Dissertation for the Candidate Degree of Political Science in specialty 23.00.02 - Political Institutions and Processes. - Kuras Institute of Political and Ethno-national Studies, National Academy of Sciences of Ukraine, 2009.

The dissertation analyses language politics and policy in Ukraine in the context of other bilingual societies and in its specifics as well. According to methods and vision of political science, author pays attention to language situation in Ukraine, language issue in Ukrainian politics and to the language policy of the state authorities in different periods mainly focusing on the last 7 years. In the framework of language situation the author analyses such issues as language grouping of the society, language contact and conflict, language balance, language shift. He claims that Ukrainian society is not as structured and divided along the "linguistic lines", as it is usually presented. Moreover, the causes of the sharp division of political actors' positions in language debates mostly lie in politics itself, but not in the language division of the society. Paying attention to different aspects of co-existence of Ukrainian and Russian languages in Ukraine, the author draws the conclusion about absence of real language conflict in Ukrainian society, unlike other bilingual ones, although some tensions in language sphere are present.

Studying language politics in Ukraine, the dissertation starts from describing language politics in general and in bilingual and multilingual countries in particular. The author pays attention to such its' components as actors, goals, methods, and different types of them. Brief description of language debates, their agendas and participants are followed by the detailed analysis of the language factor during the last 5 electoral campaigns. Basing on a study of political programmes in presidential and parliamentary elections (years 1999-2007), the author draws the conclusion that "Russophile" orientation is gaining popularity over "Ukrainophile" amongst political actors as well as amongst Ukrainian voters. At the same time, the analysis of the programmes and their comparison show the tendency of paying more attention to "language question" by parties and candidates.

Following the hypothesis that the reason of conflict between two political camps - Russophiles and Ukrainophiles - is not the competition of languages, the author searches for it among the arguments used to protect each of the main Ukraine's languages. Articles and proclamations with the most concrete ideas on Ukrainian and Russian languages role in Ukraine, their speakers, current and future coexistence were analysed with the aim to define main discourses of language politics. These are called "maximalism" and "pragmatism" among the Ukrainophiles and "equalism" and "superiorism" among Russophiles. As the analysis of these discourses shows, tensions in the language sphere lie not only in their conflicting agendas of language grouping from the standpoint of one language, Russian or Ukrainian, but in the competition concerning the identity and even existence of the represented groups.

Language policy in Ukraine, being the second objective of the dissertation, is also analysed in the framework of language policy studies of other bi- and multilingual societies. First of all, the author briefly describes the most popular definitions of language policy (as well as public policy in general) and language planning, showing the frameworks and dimensions of the activities in language domain. Different types and examples of policies in other countries (such as Spain, Belgium, Canada, and Great Britain) are given.

The dissertation analyses language policy of Ukrainian state, main approaches, goals and measures, taken by the governments in the language sphere. Describing language policy of Ukraine after 1991, the author divides it into five periods, giving main features and peculiarities of each period. Language policy of Ukrainian state in general, as he claims, is not a systematic activity with planned objectives, being rather rhetorical, than practically-oriented. That is why the author takes for analysis two periods, when the policies were the most explicit and evident. The first one is the Viktor Yushchenko's governing in 2000, and the second one concerns the language policy concepts, that were produced by the different state institutions in 2005-2006.

On the basis of the analysis both strategic level of language policy and particular measures taken in this domain, the author describes language policy of Ukraine as politicized, having low priority for the authorities, implicit and rhetoric. As the author claims, language policy by any prime-minister or president of Ukraine was not based on real interests or demands of the language speakers - either of Ukrainian or of Russian. Recommendations how to make language policy more effective in the future are given in the final part of the dissertation.

Key words: language policy, language politics, bilingualism, language situation, language grouping, language groups, language conflicts, language issue, language contact.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Значення, яке посідає мова у житті як окремої особи, так і соціуму загалом, зумовлює й роль мови у політиці. Навіть у суспільстві, де переважає одна мова, її існування часто стає предметом політики - у вигляді боротьби прихильників різних варіантів її правопису, чи за те, який саме діалект обрати за основу літературного варіанту мови, унормування державою різноманітних аспектів функціонування мови. У суспільствах, де співіснують дві й більше мов, мовна політика виступає неодмінним складником внутрішньополітичного життя. Адже, з одного боку, ситуація дво- та багатомовності вимагає регулювання мовних процесів, регламентування статусів мов та сфер їхнього функціонування, забезпечення гарантій збереження мов та дотримання прав їхніх носіїв - тобто державної політики. З іншого боку, співіснування мов пов'язане з питаннями ідентичності (групової та індивідуальної), настановами та уявленнями щодо мов, втратою та набуттям мов, а також потребою захисту своїх прав носіями різних мов, а значить і представництва цих інтересів певними особами чи організаціями - усі ці питання стають важливим компонентом політичного життя суспільства.

В Україні, де мешкають носії понад 130 мов, але лише дві мови - українська та російська - визначають характер мовної ситуації на всій території держави, мовні проблеми відіграють велику роль як у суспільстві, так і у політиці. "Мовне питання" є одним з найбільш значущих у політичному та загалом суспільному дискурсі в Україні. Попри відсутність в Україні (на відміну від деяких інших країн, де в суспільстві співіснують дві мови) гострого суспільного протистояння щодо мовних питань, політичне протистояння, яке закорінене або торкається мовної проблематики, є важливим фактором внутрішньополітичного життя держави. Мовні проблеми, зокрема, опиняються у політичному порядку денному під час виборчих кампаній, при чому політичні сили не лише пропонують різні шляхи розв'язання мовної проблеми, а й по-різному формулюють саму проблему та виступають як представники різних (зокрема, й за мовою) складових українського суспільства.

За таких умов першочергової ваги набуває питання наукових досліджень політичного аспекту мовної ситуації, а також політики навколо мови й здійснюваної досі державної мовної політики не лише як важливої проблеми в рамках політичної науки та прикладної політології, а й як необхідної передумови для вироблення будь-якої моделі державної політики у цій галузі та зниження рівня конфліктності мовних проблем для суспільства.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано в контексті навчально-методичних програм політологічних дисциплін "Теорія поділу влади" (державний реєстраційний номер ПЛ 34878), "Політологічна теорія держави" (державний реєстраційний номер ПЛ 85645) та планової наукової теми "Сучасні концептуальні підходи до дослідження політики" (державний реєстраційний номер 0108U010243) кафедри політології Національного університету "Києво-Могилянська академія".

Ступінь наукової розробки теми. Серед українських та закордонних дослідників, праці яких присвячені вивченню мовної ситуації в Україні й ролі "мовного питання" в українській політиці, можна назвати Б. Ажнюка, Д. Ареля, Н. Бернсанда, Л. Біланюк, В. Васютинського, Е. Вілсона, В. Городяненка, В. Євтуха, Т. Журженко, Г. Залізняк, А. Корж, В. Котигоренка, В. Кулика, В. Лісового, О. Майбороду, Л. Масенко, Е. Огар, М.Ожевана, А. Погрібного, М. Рябчука, Ю. Сапліна, М. Севік, О. Тараненка, О. Ткаченка, Ю. Тищенко, В. Хмелька. Серед праць, присвячених окремим аспектам державної мовної політики в Україні - статті Д. Ареля, Ю. Бестерс-Дільґер, О. Калиновської, А. Корж, В. Кулика, О. Медведєва, Л. Нагорної, О. Ткаченка, Є. Плахути, В. Радчука, М. Стріхи, С. Шульмана, Й. Янмаата. Мовним проблемам в Україні, окрім статей у фахових виданнях з політології, соціології та мовознавства було присвячено багато колективних монографій та збірок матеріалів наукових конференцій, серед яких окремо слід відзначити видану 2008 р. за підсумками дворічного дослідження мовної ситуації й мовної політики колективну працю "Мовна політика та мовна ситуація в Україні: Аналіз та рекомендації".

Водночас взаємний зв'язок мови й політики, а особливо - державна мовна політика - всупереч значній актуальності цього питання досі залишаються недостатньо дослідженими. Тож нагальними є як глибші дослідження тих аспектів проблеми, що досі залишалися поза увагою науковців, так і узагальнення наявних результатів для отримання системної картини проблеми.

Об'єктом дисертаційного дослідження є мовна політика, яка розглядається у двох самостійних (але тісно пов'язаних) вимірах: 1) як політична боротьба, що точиться навколо мовних проблем; 2) як систематична діяльність держави щодо регулювання такої сфери суспільного життя, як мовна.

Предметом дослідження у роботі обрано мовну політику (у двох описаних вище розуміннях цього терміна) в Україні, яка належить до категорії двомовних країн.

Мета роботи полягає у виявленні сутності, основних тенденцій та факторів, що зумовлюють політичну боротьбу навколо статусу та функціонування російської та української мов в Україні (політику навколо мови), а також з'ясуванні характеру та ефективності заходів, що вживаються державою у сфері мовних відносин (мовної політики).

Завдання дослідження, які спрямовані на досягнення поставленої мети, полягають у:

- з'ясуванні характеру взаємного зв'язку між політикою навколо мови та державною мовною політикою;

- виявленні основних параметрів мовної ситуації в Україні, які зумовлюють дискусії навколо мови у політикумі, характеру та особливостей взаємодії носіїв двох провідних мов в Україні - української та російської, причин та факторів, що зумовлюють наявну або перспективну конфліктність у цих відносинах;

- з'ясуванні сутності, особливостей та складових політичної боротьби навколо мови у двомовному суспільстві загалом і, зокрема, в українській ситуації;

- визначенні основних рис державної мовної політики в Україні;

- встановленні значення мовної політики для суспільства та у діяльності держави;

- розробці рекомендацій щодо підвищення ефективності державної мовної політики в Україні.

Хронологічні рамки роботи охоплюють період після здобуття Україною незалежності до 2008 р. Водночас найбільше уваги приділено процесам та тенденціям останніх 8 років. Обрання для більш детального дослідження саме цього періоду обумовлене двома причинами. По-перше, меншим (у порівнянні з періодом 1990-х рр.) ступенем дослідженості проблеми. По-друге, тенденціями розвитку мовної політики - зокрема, зростанням ролі партій у виборчих кампаніях й увиразненню їхніх позицій у мовних питаннях, а також спробам концептуального вираження мовної політики та цілеспрямованого впровадження певних її заходів, які були зроблені українськими урядами у 2000 та 2005-2007 рр.

Методи. З'ясування сутності та характеру політики навколо мови було проведено на матеріалі політичних текстів (передвиборчих програм, заяв та інтерв'ю) інструментами якісного та кількісного контент-аналізу, а також дискурс-аналізу. Дослідження державної мовної політики проведено із застосуванням інструментарію аналізу державної політики, зокрема, інституційного та системного методів, а також текстуального аналізу (у вигляді контент- та фрейм-аналізу).

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає у чотирьох аспектах.

По-перше, запропоновано новий підхід до розгляду предмету дослідження. При цьому його розділено на дві окремі сфери: політичної боротьби (яку названо "політикою навколо мови") та мовної політики. Першу проаналізовано із застосуванням інструментарію дослідження політичних інститутів та процесів, другу - методами аналізу державної політики.

По-друге, досліджено стан мовного структурування українського суспільства. На підставі розгляду цього питання різними авторами, а також аналізу статистичних даних та соціологічних опитувань автор дійшов висновку про несформованість мовного поділу в Україні, а значить і безпідставності трактування мовних груп як головних суб'єктів політики навколо мови в Україні.

По-третє, вперше запропоновано типологію суб'єктів політики навколо мови із застосуванням критеріїв типологізації суб'єктів політики загалом, а також специфічних критеріїв, властивих її окремій ділянці - політиці навколо мови.

По-четверте, заходи держави у мовній сфері вперше проаналізовано не лише з точки зору спрямованості (на захист певної мови), а й з точки зору ефективності - зокрема, відповідності проголошеним цілям обраних для їхнього досягнення засобів.

Теоретичне та практичне значення дослідження полягають у застосуванні отриманих результатів, окрім суто наукової, і з практично-політичною метою, а також при розробці та здійсненні мовної політики державними органами. Авторські висновки щодо тенденцій та складових політики навколо мови, зокрема й у виборчих кампаніях, можуть бути використані різними політичними суб'єктами при формулюванні їхніх програм з мовних питань. Висновки щодо ролі "мовного питання" у політичній боротьбі можуть також бути враховані й розробниками державної політики у мовній сфері. Окрім того, окреслення предмету дослідження, запропоновані підходи до його вивчення та отримані результати можуть бути використані науковими установами та аналітичними центрами для започаткування окремого напряму досліджень, а науково-навчальними установами - для створення окремих навчальних курсів із вивчення мовної політики.

Апробація результатів. Головні положення та окремі аспекти дисертації були викладені на таких наукових заходах: всеукраїнська студентська наукова конференція "Українська мова в студентському середовищі України" (Київ, 30 вересня - 2 жовтня 1999 р.), "Дні науки в НаУКМА" (2000 р., 2004 р., 2006 р.), Друга всеукраїнська науково-практична сходознавча конференція (Київ, 25-27 квітня 2000 р.), науковий семінар "Характер та особливості державної мовної політики в Україні (1991-2000)" у рамках конференції "Українське суспільство у XX столітті: проблеми цілісності" (Київ, 2 червня 2000 р.), міжнародна наукова конференція "Державність української мови і мовний досвід світу" (Київ, 11-12 травня 2000 р.), науково-практична конференція "Становлення ліберального суспільства в Україні: традиції, сучасність, перспектива" (Київ, 27 квітня 2001 р.), наукова конференція "Мовні конфлікти й гармонізація суспільства" (Київ, 28-29 травня 2001 р.), наукова конференція "Взаємодія мов: гармонія і конфлікт" (Київ, 28 травня 2005 р.), "круглий стіл" Інституту національної пам'яті "Державна мовна політика: український і світовий досвід" (Київ, 20 лютого 2008 р.) та міжнародна конференція, присвячена завершенню проекту INTAS "Мовна політика в Україні: антропологічні, лінгвістичні та інші підходи" (Київ, 16-17 квітня 2008 р.).

Публікації. Статті за темою дисертації було надруковано у наукових журналах, збірках матеріалів наукових конференцій та навчальному посібнику. Загалом вийшло друком 7 наукових публікацій, зокрема 3 з них - у фахових виданнях, 1 - у навчальному посібнику, затвердженому до друку Вченою радою НаУКМА.

Структура. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, трьох розділів, що поділяються на підрозділи та пункти, висновків, списку використаних джерел та літератури. Обсяг основної частини дисертації складає 189 сторінок, список використаних джерел та літератури містить 260 найменувань на 27 сторінках.

Основний зміст дисертації

У Вступі обґрунтовано актуальність дисертаційного дослідження, розкрито зв'язок із науковими програмами та темами, визначено мету і завдання, методи, об'єкт і предмет дослідження, хронологічні рамки, сформульовано наукову новизну, теоретичне та практичне значення дисертації, а також наведено дані щодо апробації, основних наукових публікацій здобувача за темою дослідження, структури та джерельної бази роботи.

У першому розділі - "Мовна ситуація в Україні: особливості українсько-російської двомовності" розглядаються основні аспекти мовної ситуації в Україні, зокрема, така її базова складова, як взаємодія української та російської мов та їхніх носіїв.

Підрозділ 1.1 "Мовна ситуація та її особливості у двомовному суспільстві" присвячено визначенню терміна "мовна ситуація", основним науковим підходам до опису її складових, специфіці ситуації взаємодії двох мов та обґрунтуванню віднесення українського суспільства до категорії двомовних.

Підрозділ 1.2 "Основні підходи до визначення мовних груп українського суспільства" присвячено базовому аспекту мовної ситуації - структурному - в Україні. Зокрема, наводяться підходи до визначення спільнот, пов'язаних з українською та/або російською мовою у внутрішньому законодавстві (Конституція України, закон "Про мови") та ратифікованій Україною "Європейській хартії регіональних мов або мов меншин", переписі населення, соціологічних опитуваннях, працях соціологів, політологів та мовознавців. Посилаючись на праці, зокрема, В. Василенка, В. Хмелька, А. Констан, В. Труба, Е. Вілсона, Д. Ареля, В. Васютинського, М. Севік автор розглядає різні критерії поділу українського суспільства на групи, а також наявність множинних, несформованих та змішаних ідентичностей (фактор суржику). Робиться висновок про несформованість мовних груп та необґрунтованість тез про те, що саме мовний поділ суспільства обумовлює характер політичної боротьби навколо мов в Україні.

У підрозділі 1.3 "Особливості взаємодії мовних груп у двомовному суспільстві" розглядається питання взаємодії носіїв мов у суспільствах з більш ніж однією мовою. Зокрема, звертається увага на такі поняття, як "мовний контакт" та "мовний конфлікт", наслідки, до яких призводить взаємодія мовних груп, питання, які викликають напругу у багатомовному суспільстві.

Підрозділ 1.4 "Конфліктогенні складники мовної ситуації в Україні" присвячено специфіці взаємодії носіїв двох основних мов - української та російської - в українському суспільстві. Зокрема, наводяться фактори, що зумовлюють конфліктність міжмовних відносин, історичне підґрунтя мовних суперечностей, позамовні обставини, що впливають на мовну сферу. З'ясовується, у чому полягає конфліктність для носіїв (прихильників) кожної з мов - української та російської.

Підрозділ 1.5 "Функціональний аспект українсько-російської двомовності" присвячено описові функціонування двох провідних мов у найважливіших сферах суспільства: офіційній, освітній, інформаційній (мас-медіа, реклама, Інтернет), книговидавництві та кінопрокаті тощо. Кожна з цих сфер аналізується з точки зору "балансу мов" (категорія, запропонована в українському контексті О.Медведєвим) - відсотка присутності кожної з мов у відповідній сфері. Наприкінці підрозділу зачіпається проблема "справедливості" чинного співвідношення мов у кожній зі сфер як базової категорії, що зумовлює вимоги до зміни цього співвідношення з боку прихильників як російської, так і української мов.

У другому розділі - "Політика навколо мови у двомовному суспільстві" - на прикладі України проводиться дослідження ролі "мовного питання" у політичному житті двомовного суспільства. "Політика навколо мови" (запропонований дисертантом переклад англомовного терміна "language politics") розглядається у кількох аспектах: як дебати провідних політичних гравців навколо статусу мов, як суперництво програм та заяв у передвиборчих кампаніях та як взаємодії дискурсів захисту кожної з панівних мов.

Підрозділ 2.1 "Складові політики навколо мови у двомовному суспільстві: характеристика та типологія" присвячено змісту та складовим політики навколо мови, що визначають її характер та особливості перебігу у конкретній ситуації. Розглядаються такі основні складові політики навколо мови, як суб'єкти, цілі та засоби. Із урахуванням як емпіричного досвіду інших багатомовних (і, зокрема, двомовних) країн, так і теоретичних ймовірностей, наводиться типологія суб'єктів політики навколо мови (серед них, зокрема, називаються політичні партії, центральні та регіональні органи держави, громадські та міжнародні організації, наукові інституції та окремі особи), цілей та засобів їхнього досягнення.

У підрозділі 2.2 "Мовне питання" у політичному житті України" дається загальний огляд дебатів навколо статусів та стану мов в Україні, починаючи з 1991 р., ролі у цих дебатах політичних партій, громадських організацій (зокрема, таких як Товариство української мови ім. Т.Шевченка та ВУТ "Просвіта", Конгресу захисту української мови, руху "Не будь байдужим!"), держави та експертів, визначається характер перебігу "мовних дебатів" в Україні.

Підрозділ 2.3 "Мовний фактор у виборчих кампаніях (1999-2007 рр.)" присвячено аналізові дебатів навколо мов у точках найбільшого напруження - президентських та парламентських виборчих кампаніях. Зокрема, детально розглядаються передвиборчі програми кандидатів на предмет як присутності "мовного питання", так і конкретних позицій у ньому. На підставі зібраних даних робляться узагальнення щодо важливості мовних проблем для суб'єктів виборів, а також тенденцій змін орієнтацій політичних партій та виборчих блоків у мовному питанні за останні 8 років, а також популярності відповідних ідей (більшої підтримки української мови, більшої підтримки російської мови чи збереження чинної ситуації) серед виборців. Аналіз доводить, що загалом зацікавленість політичних суб'єктів мовними питаннями зростає, а серед політичних суб'єктів орієнтація на підтримку російської мови значно переважає над орієнтацією на підтримку української мови, так само як і електоральна підтримка "русофілів" у порівнянні з "українофілами".

У підрозділі 2.4 "Політика навколо мови в Україні: дискурсивний аспект" політика навколо мови в Україні розглядається не як результат відповідного мовного структурування українського суспільства (підхід деяких як західних, так і українських та російських дослідників), а як боротьба певних платформ (дискурсів), що не лише обумовлені особливостями мовних практик та настанов у суспільстві, а й, у свою чергу, значною мірою обумовлюють останні. У рамках загальноприйнятого поділу активних суб'єктів політики навколо мови на прихильників української ("українофілів") та російської ("русофілів") мов дисертант виділяє по два окремих дискурси - "гегемонії" та "прагматизму" (розглядаються у пункті 2.4.1) й "зверхності" та "рівності" (розглядаються у пункті 2.4.2) у рамках цих двох дискурсів відповідно. У цих пунктах проведено аналіз картин мовного групування, а також програм бажаних дій у мовній сфері, які виступають підґрунтям стратегій провідних гравців на мовному полі. Робиться висновок про зумовленість конфлікту навколо мови у політиці не лише налаштованістю на захист або однієї, або іншої мови, але й змістом представлень мовного структурування, яке лежить у основі кожної з програм. При цьому позиція у "мовному питанні" провідних політичних сил країни (передусім "Нашої України" та Партії регіонів) значною мірою ґрунтується на основних тезах одного з аналізованих дискурсів, що зумовлює й характер їхнього протистояння.

У розділі 3 - "Державна мовна політика в Україні" досліджується мовна політика як окрема галузь державної діяльності. При цьому узагальнюються підходи до визначення мовної політики та окремих її компонентів у світі, й проводиться аналіз діяльності у мовній сфері української влади загалом та у періоди найбільшої уваги держави до мовної сфери зокрема.

Підрозділ 3.1 "Мовна політика: підходи до визначення" присвячено огляду основних підходів до визначення мовної політики як одного з напрямів державної політики. При цьому автор побіжно торкається проблем визначення державної політики як такої, а щодо мовної політики, зачіпає також наявність та підходи до визначення інших термінів на позначення діяльності у цій царині - таких, як "мовне планування".

У підрозділі 3.2 "Типи, сфери та цілі мовної політики у світі: теоретичні та практичні аспекти" наводяться різні підходи до типологізації мовної політики, дається короткий перелік її можливих цілей, а також сфер функціонування мов, які є найбільш типовими для здійснення державного втручання у ці сфери у різних країнах.

Підрозділ 3.3 "Державна мовна політика в Україні 1991-2007 рр. (загальний огляд)" має на меті дати загальне уявлення про характер та сутність державного регулювання мовної сфери від часів здобуття Україною незалежності. Розподіляючи досліджуваний період на п'ять етапів, дисертант у хронологічній послідовності дає характеристику дій держави на кожному етапі, подає відмінності між різними етапами мовної політики та специфіку кожного.

У підрозділі 3.4 "Програма "українізації" (на прикладі мовної політики "гуманітарного

блоку" уряду В.Ющенка 2000 р.)" для ретельного аналізу обрано короткий період найбільш інтенсивного, на думку дисертанта, втручання держави у мовній сфері. Зокрема, аналізуються запропоновані урядом проекти нормативно-правових актів, заходи із українізації інформаційної сфери та реформування правопису української мови, що мали загальну мету підвищення статусу та розширення сфер функціонування української мови у порівнянні з російською, а також ефективність кожного із заходів.

Підрозділ 3.5 "Стратегічний вимір мовної політики (на прикладі проектів концепцій державної мовної політики 2005-2006 рр.)" присвячено розглядові кількох проектів Концепцій державної мовної політики, що у період 2005-2006 рр. були запропоновані різними державними органами. У підрозділі детально аналізуються два з трьох проектів - розроблених Державним комітетом телебачення та радіомовлення та Національної комісії зі зміцнення демократії та верховенства права при Міністерстві юстиції. Зокрема, розглядаються мета, завдання та пріоритети державної мовної політики, що пропонуються в одному та другому документах, звертається увага на те, яким є бачення розробниками місця Концепції у рамках державної мовної політики, а також пропоновані механізми та ресурси для виконання поставлених цілей та завдань. Порівнюючи обидва проекти головних документів у галузі державної мовної політики, дисертант робить висновок про їхню однозначну спрямованість на підтримку української мови, трактування російської мови суто як мови національної меншини й потенційну неефективність.

Висновки

Дисертаційне дослідження має своїм результатом з'ясування сутності двох явищ, що обумовлені відношенням "мова-політика", а саме: політики навколо мови та державної мовної політики. При цьому досліджено також мовну ситуацію, яка одночасно зумовлюється і зумовлює як політику навколо мови, так і державну мовну політику.

1. Головною тенденцією мовної політики в Україні є особливість стану та взаємозв'язку між двома складовими досліджуваного предмета, що в англомовній літературі здебільшого визначаються як language policy/planning та language politics, і можуть бути охарактеризовані українською як "мовна політика" та "політика навколо мови/мовне питання" відповідно.

У будь-якому двомовному суспільстві мовна політика та політика навколо мови є тісно пов'язаними та справляють взаємний вплив. Так, зокрема, розробка та впровадження заходів у мовній сфері значною мірою є результатом боротьби різних політичних позицій, а процес впровадження та результати мовної політики - предметом критики та дискусій зацікавлених політичних сторін. З іншого боку, політичні дискусії так само значною мірою зумовлені тим, як саме регулювання мовної сфери здійснюється (чи не здійснюється) державою.

Водночас в українському випадку можна говорити про розвиненість політики навколо мови й нерозвиненість мовної політики, а також підпорядкований стан другої стосовно першої. Такий стан досліджуваного предмета справляє вплив і на його дослідження, у переважній більшості з яких політична боротьба у царині мови та заходи державної політики постають як складові єдиної "мовної політики" без розрізнення перших та других. Наявною в Україні є "політизація мовної політики", за якої рішення у мовній царині обумовлюються виключно перебігом політичної боротьби та наявністю інтересів політичних суб'єктів, у той час як політичні дискусії навколо мови перебувають в окремому дискурсивному полі, й, маючи зв'язок із здійснюваними заходами/проголошеними рішеннями, розвиваються, однак, зі специфічними особливостями.

2. Більшість передумов як сучасного стану політичних дискусій навколо мови, так і особливостей здійснюваної мовної політики містяться у мовній ситуації в Україні. Вона, з одного боку, демонструє схожі ознаки з іншими двомовними суспільствами світу, а з іншого боку, має ряд специфічних ознак. Серед її рис та тенденцій можемо виділити такі.

а) Статуси двох приблизно однаково поширених мов країни - української та російської - є різними. Перша є державною мовою й переважає у більшості регульованих державою сфер, причому російська мова займає у цих сферах позиції, які є значно меншими за реальну кількість її носіїв. Друга законодавчо визначена як "мова національної меншини" (хоча й виділена з-поміж них у Конституції) й переважає у сферах, які є менш регульованими державою, причому її позиції є значно більшими, ніж реальна кількість її носіїв за будь-яким із критеріїв.

б) Мова не є домінантною ознакою суспільного поділу, більше того, наявні мовні поділи (за мововжитком, настановами до мов і т.ін.) не збігаються між собою. Тобто україномовність чи російськомовність (у розумінні переважного вживання однієї з мов) не виступає для громадян обов'язковою передумовою для відповідних настанов на захист "своєї" мови. Ця обставина відіграє важливу роль у характері міжмовних відносин, зокрема, у відсутності мовного конфлікту. Водночас це не виключає ймовірності виникнення конфлікту між "ядрами" провідних мовних груп країни вже у найближчому майбутньому.

в) Теперішній відносно низький рівень конфліктності мовної ситуації в Україні, зокрема, відсутність мовного поділу суспільства, значною мірою обумовлений поширеністю індивідуальної двомовності у багатьох сферах, яка є асиметричною за рахунок носіїв української мови. Разом з тим відсутність формального закріплення статусу російської мови та її носіїв державою створює у них побоювання його втрати у майбутньому.

Таким чином, передумови для зростання конфліктності мовних відносин наявні серед носіїв обох провідних мов країни. При цьому подальший характер міжмовних взаємин визначатиметься, зокрема, й тим, якою мірою задовольнятимуться мовні права носіїв двох провідних мов країни, а також державною політикою у мовній сфері.

3. Присутність "мовного питання" в українському суспільстві можна охарактеризувати як "фонову", а зростання уваги до мовних проблем найчастіше відбувається під час виборчих кампаній, рідше - ініціатив влади чи партій у "позавиборчий" час. Проведений у дисертаційній роботі аналіз позицій з "мовного питання" провідних суб'єктів політичного життя, зокрема, ролі мовного чинника під час останніх п'яти виборчих кампаній Україні, відображає ряд тенденцій, серед яких:

а) загальне зростання уваги політичних суб'єктів до мовного питання й збільшення електоральної підтримки політичних сил, які надають увагу мовному питанню, пропонуючи різні шляхи розв'язання мовних проблем у порівнянні з тими, хто не згадує це питання у своїх програмах;

б) значне кількісне переважання на всіх виборах (окрім парламентських 2006 р.) захисників російської мови над захисниками української мови із тенденцією до зростання цього переважання;

в) невідповідність реальних кроків у мовній сфері проголошуваним на виборах обіцянкам та програмам, властиву як прихильникам російської, так і української мов;

г) невідображеність у передвиборчих програмах та дискусіях реального стану конфліктних питань - як у суспільстві, так і у політикумі, ширше коло яких виявив проведений у роботі аналіз політичних дискурсів з мовних питань.

4. Мовна політика держави хоча й відрізнялася на різних етапах, проте мала значно більше спільних для всіх її етапів рис. Серед них можемо відзначити головні:

а) "Політизація". Мовна політика й політика навколо мови, зрозуміло, є взаємопов'язаними й взаємопроникними у будь-якому суспільстві, тож за будь-яких умов встановлення чітких меж між ними є не більше, ніж утопією. Проте у випадку України можна говорити про нерозвиненість мовної політики як стратегічної ланки діяльності держави й практично повну її підпорядкованість тенденціям та потребам політичної боротьби навколо мови. Українська держава в усі роки незалежності (незалежно від конкретної політичної сили, що перебувала при владі) більшою мірою виступала суб'єктом політики навколо мови, ніж генератором мовної політики.

б) Імпліцитність. У більшості випадків зміна пріоритетів мовної політики із приходом до влади нового уряду чи Президента не ґрунтувалася на внесенні відповідних змін до законодавства - такий намір часто декларувався, проте не був обов'язковою умовою здійснення певного курсу у мовній сфері. Проголошення цілком відмінних програм підтримки української чи російської мов (останньої - лише у вигляді утримання від підтримки української, оскільки активних дій на підтримку російської мови державною владою досі не здійснювалося) різними урядами та президентами не супроводжувалося відповідними законодавчими змінами, тобто мовна політика у досліджуваний період мала переважно імпліцитний характер.

в) Непріоритетність. Мовна політика як один із багатьох напрямів діяльності держави за наявністю програм та планів дій, місцем у найважливіших політичних документах, інституційному та ресурсному забезпеченні постає як менш пріоритетна щодо інших (соціальної, аграрної, освітньої, зовнішньої і т.ін.). А відсутність окремого органу мовної політики, часте передання мовної сфери з компетенції одного органу до компетенції іншого, відсутність (у вигляді чіткого плану або достатньо конкретних цілей) орієнтирів мовної політики у програмах урядів, незначний обсяг ресурсів та відсутність контролю за їхнім цільовим та ефективним використанням узагалі свідчить про відсутність мовної політики серед пріоритетів держави.

г) "Непідкріплене просування" та "хитке прийняття". Розвиток та підтримка української мови закріплено у Конституції й постійно проголошувалися серед пріоритетів держави - незалежно від прізвищ Президента чи керівника уряду. Водночас таке просування здійснювалося у різні періоди за допомогою нормативних та/або адміністративних заходів без необхідного ресурсного забезпечення, або ж здійснювалося лише "на папері". Що стосується російської мови, то державна політика щодо неї в усі періоди мала характер "прийняття" й ніколи - навіть після приходу до влади політиків із русофільською програмою - не мала вигляду просування. Водночас фактичне прийняття російської мови державою не підкріплювалося ані на законодавчому рівні, ані в будь-який інший спосіб. Таким чином, мовна політика української держави має вигляд просування української мови, не підкріпленого відповідними засобами, за одночасного прийняття позицій, які займає у суспільстві російська мова, проте без закріплення гарантій непорушності цих позицій у майбутньому.

д) Неврахування інтересів носіїв мов. Державна мовна політика жодного з періодів не виходила з пріоритетності головного суб'єкта мовних відносин - носіїв мов. При цьому певні стратегії мовної політики чи окремі заходи у мовній сфері, проголошувані в інтересах держави, суспільства, чи великої його частини, здебільшого слугували засобом для досягнення тактичних та значно вужчих за проголошувані інтересів: партійних, кланових чи особистих.

е) Декларативність. Як засвідчив аналіз планів втілення конкретних рішень (підрозділ 3.4) та пропонованих концепцій (підрозділ 3.5) державної мовної політики, і перші, і другі мали декларативний характер. Це означає, що у них була відсутня головна риса, властива державній політиці - спрямованість на результат (яке б конкретне вираження цей результат не мав). Таким чином, і цілі, і засоби, і заходи, що декларувалися представниками влади, були такими лише за формою, а за змістом можуть бути кваліфіковані як погляди/побажання, що впливають на мовну сферу лише опосередковано.

5. Державна мовна політика відіграє ключову роль у задоволенні мовних прав громадян, гармонізації міжмовних відносин та зменшення ступеня гостроти мовних протиріч між політичними суб'єктами. Розв'язання проблем у мовній сфері матиме позитивний вплив на стан суспільства та держави загалом, зокрема, сприятиме становленню громадянського суспільства та його стабільності, а також покращенню внутрішньої та зовнішньої безпеки української держави. І, навпаки, відсутність мовної політики держави або її неефективність сприятиме загостренню проблем у мовній сфері й створюватиме серйозні загрози для цілісності та стабільності суспільства, а також держави та її громадян.

6. Ключовим фактором у дослідженні мовної ситуації та аналізу мовної політики має стати збільшення уваги до цієї сфери з боку науково-дослідних, експертно-аналітичних та освітніх установ, консолідації зусиль науковців різних галузей для формування спільного предметного поля, обговорення інструментів та методів вивчення досліджуваних явищ. При цьому важливим є врахування наукових здобутків інших країн (Європи, Північної Америки, Азії та Африки), у яких дослідження мовних проблем вже протягом кількох десятиліть існує як окрема галузь науково-експертного знання.

Запорукою ефективної мовної політики держави є підвищення її пріоритетності та інституціоналізація зусиль у цій галузі. Як і будь-яка інша галузь державної політики, регулювання мовної сфери має супроводжуватися пошуком головних проблем, що у ній існують, вивченням наявних альтернатив, вибором оптимальних шляхів досягнення поставлених цілей, встановленням пріоритетності здійснюваних заходів та оцінки досягнутих результатів. При цьому необхідним на усіх етапах є ресурсне забезпечення здійснюваної діяльності в усіх його аспектах: матеріальному, кадровому, організаційному, аналітичному.

Список опублікованих наукових праць здобувача за темою дисертації

1. Шумлянський С. До питання про відносини між мовними групами у двомовних суспільствах (на прикладі України) / Станіслав Шумлянський // Наукові записки НаУКМА. - Т. 57. Політичні науки. - 2006. - С. 30-36.

2. Шумлянський С. Мовна ситуація: виміри конфліктності / Станіслав Шумлянський // Віче. - 2006. - № 1-2. - С. 39-42.

3. Шумлянський С. "Мовне питання" після парламентських виборів: від політичної кон'юнктури до державної політики / Станіслав Шумлянський // Політичний менеджмент. - 2006. - № 3 (18). - С. 97-104.

4. Шумлянський С. Влада мови та мова влади: newspeak, руссояз та укрмова / Станіслав Шумлянський // Квіт С. Основи герменевтики: Навч. посіб / Сергій Квіт. - К. : Вид. дім "КМ Академія", 2003. - С. 177-189.

5. Шумлянський С. Мови та мовна політика в Індії / Станіслав Шумлянський // Державність української мови і мовний досвід світу: Матеріали міжнар. конф. - К., 2000. - С. 121-129.

6. Шумлянський С. Державна мовна політика у багатомовних суспільствах: плюралістичний підхід (на прикладі Індії та Південно-Африканської Республіки) / Станіслав Шумлянський // Маґістеріум. - Вип.10. Політичні студії. - 2002. - С. 92-100.

7. Шумлянський С. Діяльність "гуманітарного блоку" уряду В. Ющенка в контексті "дерусифікаційної" моделі мовної політики в Україні / Станіслав Шумлянський // Мовні конфлікти і гармонізація суспільства: Матеріали наук. конф., 28-29 травня 2001 р. / Тов-во укр. мови Київ. нац. ун-ту ім. Т. Шевченка, Гром. доброд. фонд ім. І. Білозора. - К. : Київ. універ., 2002. - С. 46-54.

Размещено на Allbest.ru