Інституціоналізація громадянського суспільства в Україні як чинник раціоналізації державної бюрократії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський національний університет імені Івана Франка

УДК 328.18:327.83:323.212]:35.08:(477)

Спеціальність 23.00.02 - політичні інститути та процеси

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

ІНСТИТУЦІОНАЛІЗАЦІЯ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В УКРАЇНІ ЯК ЧИННИК РАЦІОНАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ БЮРОКРАТІЇ

Тишкун Юрій Ярославович

Львів-2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі політології Національного університету "Львівська політехніка", Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник Дорошенко Сергій Іванович кандидат історичних наук, Національний університет "Львівська політехніка", доцент кафедри політології.

Офіційні опоненти:

- Тихомирова Євгенія Борисівна доктор політичних наук, Рівненський інститут слов'янознавства Київського славістичного університету, професор, завідувач кафедри міжнародної інформації.

- Рутар Степан Михайлович кандидат філософських наук, Львівська комерційна академія, доцент кафедри історії та політології.

Захист відбудеться "10" квітня 2009 р. о 15.30 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.051.17 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79000 м. Львів, вул. Університетська, 1. тел. 239-44-62.

Із дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: м. Львів, вул. Драгоманова, 5.

Автореферат розіслано 7 березня 2009 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат політичних наук О.М. Сорба

Анотації

Тишкун Ю.Я. Інституціоналізація громадянського суспільства в Україні як чинник раціоналізації державної бюрократії. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02 - політичні інститути та процеси. - Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів, 2008.

Дисертація становить комплексне дослідження проблеми впливу інституціоналізації громадянського суспільства на успішність раціоналізації державної бюрократії. В роботі побудовано цілісну авторську систему впливу інститутів (організацій) та інституцій (норм) громадянського суспільства на раціоналізацію бюрократії, яка включає в себе політичні, правові, соціокультурні впливи громадянського суспільства на апарат держави. В процесі аналізу підходів до розуміння інституціоналізації громадянського суспільства уточнено її значення для покращення функціонування державної бюрократії.

У роботі осмислено проблему взаємодії державної бюрократії та громадянського суспільства в Україні.

Ключові слова: громадянське суспільство, державна бюрократія, раціональність, раціональна бюрократія, неопатримоніалізм.

Тишкун Ю.Я. Институционализация гражданского общества в Украине как фактор рационализации государственной бюрократии. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.02 - политические институты и процессы. - Львовский национальный университет имени Ивана Франко, Львов, 2008.

Диссертация является собой комплексным исследованием влияния институционализации гражданского общества на успешность рационализации бюрократии. В работе построена целостная авторская система влияния институтов-организаций и институтов-норм гражданского общества на рационализацию бюрократии, которая включает в себя политические, правовые, социокультурные воздействия гражданского общества на аппарат государства. В процессе анализа подходов к пониманию институционализации гражданского общества уточнено ее значение для улучшения функционирования государственного аппарата. Исследовано значение институтов-организаций гражданского общества и его институтов-норм (формальных и неформальных) как средств достижения бюрократией показателей рациональности.

Рациональность бюрократии понимается как соответствие аппарата государства таким критериям (индикаторам), как классический (профессионализм, деполитизация, регламентация деятельности госслужащих, высокий уровень их материального обеспечения) и современный (прозрачность, подотчетность, подконтрольность, гражданское участие).

Под политическим воздействием гражданского общества на бюрократию понимается возможность влияния политических партий, СМИ, большого бизнеса, неправительственных организаций на процесс принятия политических решений государственной бюрократией, а также их влияние на формирование общественно-политического контекста функционирования госслужбы.

Правовое воздействие гражданского общества на бюрократию рассматривается как возможность ассоциаций гражданского общества влиять на формирование нормативно-правовой базы функционирования государственного аппарата.

Под социокультурным влиянием гражданского общества на бюрократию подразумевается влияние социокультурной основы гражданского общества - социального капитала на государственных чиновников, а также на формирование традиций и обычаев, свойственных бюрократам.

При анализе процесса институционализации гражданского общества уточнено его значение для улучшения функционирования государственной бюрократии. Общество сознательно конструирует аппарат управления с целью обеспечения предельно возможного соответствия бюрократии запросам граждан посредством рационализации государственной бюрократии.

В работе осмыслены проблемы взаимодействия государственной бюрократии и гражданского общества в Украине.

Определены главные направления влияния гражданского общества на государственную бюрократию в Украине, содействующие сближению показателей ее деятельности и критериев рациональности посредством увеличения влияния гражданских структур с помощью существующих политических партий, общественных организаций и СМИ, а также популяризации традиций взаимодействия бюрократии и свободных ассоциаций, граждан и госслужащих.

Но основании исследования добровольных организаций западной украинской диаспоры и истории гражданского общества в Украине установлена возможность создания инститов украинского гражданского общества, а также их влияния на государственную бюрократию. Влияние на бюрократию недостаточно реализируется вследствие слабого потенциала социального капитала и традиций гражданской активности, которые обусловлены функционированием патрон-клиентельных отношений. Необходимость осуществления подобного влияния гражданского общества объясняется иррациональным характером украинской государстенной бюрократии, недостаточной эффективностью исполнения ею своих функций, что нашло отражение в несоответствии украинской государственной бюрократии критериям рациональности.

Ключевые слова: гражданское общество, государственная бюрократия, рациональность, рационализация бюрократии, неопатримониализм.

Tyshkun Yuriy "Institutionalization of civil society in Ukraine as a factor of state bureaucracy rationalization". - Manuscript.

The candidate's degree thesis in political sciences, specialty 23.00.02 - the political institutes and processes. - Ivan Franko National University of L'viv, Lviv, 2008.

Thesis presents the complex research into the problem of the civil society influence on the state bureaucracy rationalization process. The integral author system of the civil society institutions (organizations) and institutes (norms) influence on the state bureaucracy rationalization has been built. The system includes political, judiciary and socio-cultural influences of the civil society on the state apparatus. Conducting the analysis of the approaches to the interpretation of the institutionalization of the civil society, the significance to functioning improvement by the state bureaucracy has been defined more precisely.

The dissertation research is devoted to the problem of the interaction between the state bureaucracy and civil society in Ukraine.

Key words: civil society, rationality, state bureaucracy, rationalization of the bureaucracy, neopatrimonialism.

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Складний процес формування демократії в сучасних глобальних умовах супроводиться зміною політичної ролі професійного апарату державного управління. Бюрократія розвинених держав світу децентралізується; її чисельність, а також перелік повноважень скорочуються.

Державам, які здійснюють "модернізацію навздогін", особливо важливо узгодити складові системи індикаторів вимірювання раціональності професійного апарату управління. Суперечності, які виникають при цьому, не сприяють виконанню головним інститутом політичної системи своїх управлінських функцій, оскільки використання відомих та успішних, за інших обставин, моделей раціоналізації бюрократії не може забезпечити досягнення всіх очікуваних політичних наслідків. Подолання зазначених суперечностей спрямовує представників соціо-гуманітарних наук на опрацювання понятійного апарату й дослідницького інструментарію, необхідних для теоретичного обґрунтування практичних шляхів і способів ефективного реформування сфери державного управління.

Апелюючи до ідеального або "чистого" типу раціональної бюрократії, сучасним дослідникам важливо представити як історичні, так і сучасні можливості громадянського суспільства як вагомого чинника політичної модернізації країн Заходу, актуальні вже від початку Нового часу. З цією метою необхідно використовувати теорії соціального капіталу, а також неоінституціоналізму новітнього походження. Так, теорія соціального капіталу аналізує соціокультурне підґрунтя громадянського суспільства, впливовість якого визначається рівнем соціалізації індивідів й передусім службовців державного апарату, яким забезпечується створення нових, якісно відмінних умов і стандартів діяльності в сфері управління. Теорія неоінституціоналізму розглядає формальні та неформальні інституції як необхідні засоби забезпечення ефективності "горизонтальних" відносин, політичним результатом яких в умовах сучасності постає поглиблення соціальної взаємодії політичної влади й громадських структур. Використання змістовних висновків теоретичної науки дає змогу представити процес інституціоналізації громадянського суспільства як формування і закріплення в суспільній свідомості соціальних норм, правил, статусів і ролей, які особливим чином спрямовують функціонування добровільних асоціацій, даючи їм змогу впливати на державний апарат з метою підвищення ефективності його діяльності. При цьому раціоналізація бюрократії - це процес співвіднесення дій чиновників з приписами закону й, водночас професійно визначеними інтересами цих представників влади. Актуальність дослідження також зумовлена невідповідністю рівня об'єктивного знання про феномен бюрократії і роль інститутів громадянського суспільства у її раціоналізації в умовах сучасності.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Загальний напрям дослідження пов'язаний з планом науково-дослідної роботи кафедри політології Національного університету "Львівська політехніка" в контексті галузевої теми "Проблеми розбудови правової держави і громадянського суспільства в Україні", номер державної реєстрації 0107U006222.

Мета дослідження - розробити модель раціоналізації державної бюрократії, в якій центральне місце займуть інститути громадянського суспільства.

Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких дослідницьких завдань:

· дослідити взаємозв'язок наукових категорій "інституціоналізація громадянського суспільства", "раціональна бюрократія", "раціоналізація бюрократії" і на основі цього уточнити їх зміст;

· спираючись на концептуальний підхід М.Вебера розкрити особливості впливу громадянського суспільства на державну бюрократію;

· дослідити процес наукової концептуалізації впливу громадянського суспільства на державну бюрократію в межах вітчизняної та західної наукових традицій;

· з'ясувати наявність та характеристики впливу громадянського суспільства на державну бюрократію в Україні;

· обґрунтувати критерії раціональності бюрократії і здійснити оцінку міри відповідності цим критеріям української бюрократії;

· дослідити ментальні і соціокультурні чинники розвитку інструментів громадянського впливу української громади на державну бюрократію в політико-правових умовах зарубіжних держав на прикладі української діаспори США та Росії;

· простежити еволюцію соціально-політичної взаємодії інститутів громадянського суспільства і державної бюрократії в період розвитку сучасної української державності (1991-2008 рр.).

Об'єкт дослідження - бюрократія і громадянське суспільство як історичні, соціально-культурні і політичні явища.

Предмет дослідження - моделі взаємовпливу інститутів громадянського суспільства і державної бюрократії.

Практичне значення одержаних результатів полягає в сприянні побудови системи раціональної державної бюрократії в Україні та трансформації політичних практик у країні.

Теоретичне значення одержаних результатів полягає у розкритті нових аспектів взаємодії громадянського суспільства і державної бюрократії, зокрема ролі соціального капіталу, а також практичних виявів цієї взаємодії у сучасному політичному процесі в Україні. Матеріали дисертації можуть бути використані для дослідження інших суспільних процесів та інститутів, системного узагальнення емпіричних досліджень політичних інститутів і процесів в Україні, у навчальних курсах політології, державного управління.

Методи дослідження. Крім традиційних для наукового дослідження загально-логічних методів, використовуються: функціональний підхід (аналіз явних функцій бюрократії як соціального інституту), який дає змогу на основі аналізу ефективності реалізації бюрократією власних функцій встановити необхідність втручання громадянського суспільства у процес раціоналізації бюрократії; історичний підхід, з огляду на потребу вивчення діяльності апарату державного управління на етнічних українських землях у його часовому розвитку і виявлення зв'язку минулого, сучасного та майбутнього; неоінституційний підхід (застосований для аналізу звичок і традицій, які визначають взаємодію апарату державного управління та соціальних структур в Україні), який дає змогу виявити соціокультурні чинники, які зумовлюють спроможність громадян згуртовуватись і впливати на бюрократію (в межах суспільства) та причини неефективності чиновництва (в межах бюрократичних організацій). Водночас, наголошується на плідності залучення інтерпретативної парадигми для вивчення деяких аспектів соціального капіталу (зокрема, його роль у формуванні психо-ментальних установок професійної діяльності державних чиновників). Порівняльний аналіз та здійснений на його основі синтез (застосовується для визначення різних аспектів соціальної взаємодії громадянського суспільства і державної бюрократії в країнах Заходу та в Україні), а також аналіз можливостей впливу індивідуальних і колективних представників української діаспори на професійний апарат державного управління країни перебування; при аналізі етапів становлення державної бюрократії і громадянського суспільства у різних країнах у визначених часових межах. Також використано емпіричні методи (вивчення даних результатів виборів, вивчення документів). Зазначені методи дали змогу охарактеризувати процес становлення державної бюрократії і структур громадянського суспільства в Україні, а також дослідити політичні наслідки їх взаємодії.

Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що в дисертації розкрито ще не висвітлений у вітчизняній політичній науці процес раціоналізації державної бюрократії в Україні та роль у цьому процесі інститутів громадянського суспільства.

У межах дослідження отримано наукові результати, які визначаються новизною і є логічним розв'язанням поставлених у роботі завдань:

- розширено інтерпретацію поняття "раціональна бюрократія", уведеного в науковий обіг М.Вебером. Під раціональною бюрократією ми розуміємо професійний апарат державного управління, результативність діяльності якого наближається до рівня ефективності, притаманного "ідеальному типу" бюрократії. Це досягається дією правових норм (формальних інституцій), котрі внаслідок формалізації, ієрархічності, регламентації функціональних обов'язків державних службовців забезпечують формування етносу чиновництва, тобто його звичок і традицій (неформальних інституцій), які закладають психо-ментальну основу для ефективного функціонування представників усіх ланок державного апарату;

- обґрунтовано перелік критеріїв, які дають змогу визначити відповідність державної бюрократії критеріям раціональності: професійність, деполітизація, правова регламентація діяльності чиновників, підвищення їх рівня матеріального забезпечення, підзвітність, прозорість функціонування, підконтрольність громадськості. На цій підставі встановлено функціонування в Україні ірраціональної, неопатримоніальної бюрократії, яка не відповідає показникам раціональності внаслідок: а) низького рівня матеріального забезпечення державних службовців,

б) високого рівня політизації державної служби, в) відсутності достатнього її правового регламентування;

- на підставі аналізу змістового наповнення теорії бюрократії М.Вебера визначено механізми політичного впливу структур громадянського суспільства на державну бюрократію, зокрема на її раціоналізацію, як за посередництвом представлених у владі політичних партій (здійснюють політичне керівництво реформами, формування їх законодавчої бази), так і безпосередньо - через громадські організації (розробляють програми реформ, надають їм кадрове забезпечення), ЗМІ і громадську думку (здійснюють контроль за реалізацією реформ);

- у рамках сучасних концепцій соціальних наук уточнено напрями соціокультурного впливу громадянського суспільства на раціоналізацію державної бюрократії: формальні (право) та неформальні (звичаї і традиції) інституції, соціальний капітал. Інституції визначають межі впливу громадянського суспільства на раціоналізацію державної бюрократії в конкретному суспільстві. Соціальний капітал сприяє згуртуванню індивідів у добровільні асоціації, які спроможні здійснювати тиск на державну бюрократію. З'ясовано, що високий потенціал соціального капіталу в суспільстві, за наявності відповідних інституцій, зумовлює визначальний вплив громадянського суспільства на раціоналізацію державної бюрократії, тоді як низький потенціал соціального капіталу, зокрема в Україні, зумовлює провідну роль у раціоналізації державної бюрократії політичної еліти країни та міжнародних організацій. Доведено, що зростання впливу громадянського суспільства на державну бюрократію в Україні зумовлює накопичення потенціалу соціального капіталу і формування традицій співпраці чиновників та громадських активістів;

- встановлено, що високий потенціал соціального капіталу західної української діаспори (за наявності відповідних політико-правових умов - демократичного політичного режиму) зумовив її спроможність згуртовуватись у добровільні асоціації та здійснювати тиск на бюрократію країн проживання, тоді як низький потенціал соціального капіталу східної української діаспори (зумовлений асиміляцією в етнічно спорідненому середовищі), навпаки, визначив її неспроможність згуртовуватись у громадські організації і здійснювати вплив на бюрократію країн проживання за умов функціонування недемократичних політичних режимів.

Апробація результатів дослідження. Основні ідеї та результати дисертаційного дослідження апробовані на міжнародних, всеукраїнських, регіональних та міжвузівських наукових конференціях: "Європейські інтеграційні процеси і транскордонне співробітництво: міжнародні відносини, економіка, політика, географія, історія, право" (Луцьк, 2005); "Людина, культура, техніка в новому тисячолітті" (Харків, 2006); "Інтелектуальний потенціал молоді в науці і практиці" (Хмельницький, 2006); "Політична культура суспільства: джерела, впливи, стереотипи" (Харків, 2008); "Роль суспільно-політичних дисциплін у формуванні світогляду працівника ОВС" (Львів, 2008); конференції, присвяченій 125-річчю В.Винниченка (Львів, 2006); "Формування органів влади як результат виборчого процесу 2006" (Львів, 2006); конференції, присвяченій 100-річчю О.Ольжича (Львів, 2007); "Державотворення та правотворення в Україні: проблеми та перспективи" (Львів, 2008); звітній науковій конференції "Державотворення та правотворення в Україні: проблеми та перспективи" (Львів, 2008); Круглому столі "Сучасне державотворення в Україні: проблеми теорії та історії" (Львів, 2007); Науковому семінарі, присвяченому 65-й річниці УПА та діяльності Р.Шухевича (Львів, 2008). Результати дослідження також обговорено на наукових семінарах та засіданнях кафедри політології Національного університету "Львівська політехніка".

Публікації. Результати дослідження відображені у 18 публікаціях. З них 6 статей вийшли в світ у фахових виданнях з політології, визначених переліком ВАК України.

Структура та обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, восьми підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Обсяг основної частини дисертації становить 158 сторінок, список використаних джерел налічує 310 позицій.

Основний зміст дисертації

У "Вступі" обґрунтовано актуальність, визначається наукова мета і завдання, їх теоретичне і практичне значення, розкривається ступінь наукової новизни отриманих результатів, сформульовано об'єкт і предмет, а також методологічну основу дисертаційного дослідження, висвітлюється апробація результатів дослідження та перелік публікацій, структура та обсяг роботи, її зв'язок із науковими планами.

У першому розділі "Теоретико-методологічні засади дослідження взаємовідносин громадянського суспільства і державної бюрократії" розглянуто основні методологічні підходи до вивчення обставин поглиблення соціальної взаємодії громадянського суспільства і державної бюрократії в умовах демократичного розвитку, проаналізовано наукові джерела з даної проблеми.

У підрозділі 1.1. "Концепції державної бюрократії в контексті розвитку світового демократичного процесу: теоретико-методологічний аспект" узагальнено та систематизовано підхід М.Вебера та його послідовників до розгляду проблематики взаємозв'язку громадянського суспільства та державної бюрократії. Особливу увагу зосереджено на виявленні політичного впливу інститутів (організацій) громадянського суспільства та соціокультурного впливу інституцій (звичок і традицій) громадянського суспільства на державну бюрократію в рамках демократичного процесу.

Зазначено, що раціоналізація державної бюрократії є тривалим процесом забезпечення необхідної правової бази діяльності управлінського апарату. Процес раціоналізації бюрократії становить частину ширшого процесу практичного освоєння дійсності, характерного для країн Заходу від початку Нового часу. Наслідком практичного освоєння дійсності є раціональність підходів щодо осмислення функціональної скерованості різноманітних політичних практик, що виявляється в можливості модифікації політичних інститутів, зокрема апарату державного управління, згідно з потребами людини як суб'єкта громадянського руху. В сфері державного управління процес раціоналізації полягає у забезпеченні трансформування бюрократичних структур згідно з теоретично обґрунтованими "ідеалами" раціональної бюрократії. Система показників або індикаторів засвідчує прогрес у напрямі раціоналізації бюрократії. До складу системи показників раціональності бюрократії входять професійність, деполітизація, регламентація діяльності чиновників, рівень їх матеріального забезпечення. Це досягається формуванням відповідних формальних (правові норми) та неформальних (звичаї і традиції) інституцій, які структурують і регулюють діяльність державних посадовців.

Доведено, що теоретичні висновки М.Вебера та його послідовників (Л. фон Мізеса, Ф. фон Гаєка, Ю. Габермаса та ін.) припускають можливість впливу громадянського суспільства на державну бюрократію, який здійснюється через політичні партії, ЗМІ та громадську думку. Важливим чинником формування раціональної бюрократії в країнах Європи визнано соціокультурний контекст, визначений як потенціал соціального капіталу, тобто соціокультурне підґрунтя громадянського суспільства.

У підрозділі 1.2. "Історіографічний огляд дослідження соціальної взаємодії громадянського суспільства і державної бюрократії" проаналізовано стан опрацювання пропонованої теми в українській та зарубіжній науковій літературі, виділено ключові аспекти виявлення можливостей впливу громадянського суспільства на державну бюрократію, що знайшли відображення у залучених до дисертації роботах М. Вебера, Л. фон Мізеса, Ф. фон Гаєка, Ю. Габермаса, Ф. Руоркі, Р. Патнема, Ф. Фукуями, П. Бурдьє, а також В. Римського, Л. Якобсона, О. Оболонського, В. Скиби, В. Цвєткова, В. Селіванова, М. Михальченка, І. Кресіної, Н. Бусової, В. Денисенка, І. Варзара, І. Бідзюри, С. Наумкіної, Є. Тихомирової, Г. Світи, А. Колодій, А. Карася, О. Долженкова та ін.

В ході джерелознавчого дослідження взаємовідносин громадянського суспільства і державної бюрократії автором стверджується, що класичні та сучасні дослідники громадянського суспільства та само приділяли увагу аналізу державній бюрократії. При цьому, розглядаючи її як окремий напрям наукових пошуків, вони лише опосередковано торкалися можливостей впливу на неї інститутів громадянського суспільства.

Досліджено основні теоретико-методологічні підстави обґрунтування різних векторів впливу громадянського суспільства на бюрократію. На основі аналізу сучасних наукових розвідок встановлено політичне значення ЗМІ, спроможних забезпечувати прозорість діяльності посадовців; громадської думки, яка об'єктивно оцінює діяльність бюрократії; політичних партій, які виступають ініціаторами раціоналізації бюрократії; неурядових дослідницьких організацій і приватних навчальних закладів, які, розробляючи відповідні програми реформування бюрократії, готують для цього професійні кадри; приватного бізнесу, спроможного готувати майбутніх фахівців державної служби.

Зроблено висновок, що українські та зарубіжні дослідники громадянського суспільства, обґрунтовуючи перспективність раціоналізації бюрократії в Україні під впливом громадянського суспільства і накреслюючи окремі напрями зазначеного процесу, оцінюють рівень впливовості громадянського суспільства на бюрократію як незначний.

У другому розділі "Український досвід раціоналізації державної бюрократії під впливом інститутів громадянського суспільства" осмислено різні аспекти функціонування, а також трансформування української державної бюрократії в умовах демократичного розвитку країни.

У підрозділі 2.1. "Державна бюрократія в Україні як об'єкт політичного впливу інститутів громадянського суспільства" стверджується, що апарат професійного управління в Україні загалом задовільно виконує такі функції: державного адміністрування, інформаційно-комунікативну, управлінську, тоді як менш ефективно реалізовані функції надання послуг та оперативного управління. На успішність виконання бюрократією своїх функцій негативно впливають такі чинники: 1) бюрократизм, традиційний для професійного апарату державного управління; 2) високий рівень корумпованості; 3) надмірна політизованість усіх ланок зазначеного апарату; 4) низький рівень професійності, зумовлений невідповідністю критеріїв оцінки ефективності нашої державної служби стандартам ЄС.

Тому наголошується на значенні активізації всіх напрямів діяльності чиновництва через наближення рівня його ефективності до кращих західних зразків, конкретизованих індикаторами рівня раціональності, що випливають з участі структур громадянського суспільства в таких важливих фазах політичного процесу, як заявлення вимог, підготовка, реалізація політичного рішення.

У рамках демократичного політичного процесу найуспішнішою є участь політичних партій, а також груп тиску у фазі заявлення вимог, що в умовах України реалізується оприлюдненням вимог громадськості до державних чиновників через представницькі органи влади, Інтернет та традиційні ЗМІ, а також прямі масові дії, укладення угод з урядом. Перспективність зростання впливу громадянського суспільства на чиновників визначається фактом втілення інтересів об'єднаної громадськості зокрема, на етапі реалізації владою своїх рішень.

Участь широкого кола зацікавлених груп у процесі прийняття політичного рішення бюрократією також передбачено фазою розробки такого рішення.

У підрозділі 2.2. "Соціально-політичні чинники раціоналізації державної бюрократії в суверенній Україні" розглядаються основні напрями і чинники діалектичного (неоднозначного) процесу раціоналізації державної бюрократії в Україні, актуальні для різних історичних етапів розбудови національної державності.

Зазначено, що починаючи з часів Київської Русі процес формування і раціоналізації державних управлінських структур на українських етнічних землях відбувався неодноразово. В Австро-Угорській імперії раціональна бюрократія існувала з кінця XVIII ст. В Російській імперії процес раціоналізації бюрократії тривав до 1917 р., коли її замінила ірраціональна тоталітарна бюрократія - номенклатура СРСР, яка стала соціально-політичною основою формування сучасної української бюрократії - постноменклатури.

Доведено факт існування в Україні неопатримоніальної державної бюрократії, яка за окремими показниками (політизованість, непрофесійність, відсутність регламентації діяльності службовців, відсутність етичних регуляторів і, навпаки, висока корумпованість чиновників) не відповідає вимогам раціональної бюрократії.

Досліджено основні напрями раціоналізації державної бюрократії в Україні. Це, по-перше, традиційний, який робить наголос на точному виконанні службовцями вимог права; по-друге, економічний, який робить наголос на відповідності дій чиновників запитам відвідувачів - клієнтів державних установ. Перший напрям представляють український парламент і верхівка державного чиновництва з Головного управління державної служби, другий - міжнародні партнери України з Програми розвитку ООН, ЄС, Світового банку та МВФ.

Встановлено, що найбільшою перешкодою для формування раціональної бюрократії в Україні є політизованість державної служби. Її наслідками є нестабільність і непрофесійність, висока корумпованість державної служби, а отже, недостатній рівень її ефективності.

У підрозділі 2.3. "Трансформаційний потенціал соціального капіталу української діаспори" аналізується практичний досвід розбудови руху добровільних асоціацій українською діаспорою, а також спроби впливу останніх на державну бюрократію країни перебування, що трактується як наслідок трансформаційного впливу соціального капіталу, притаманного громадськості країни перебування, на наших емігрантів.

Основні показники української ментальності (індивідуалізм та раціоналізм) демонструють узгодженість із рисами ментальності інших західно-європейських народів, що припускає потенційну спроможність українців долучитися до розбудови структур громадянського суспільства. Проте залишаються надзвичайно важливими економічні, політичні та правові передумови. Успішність розбудови громадського життя за вказаних об'єктивних і суб'єктивних обставин продемонстрували як українці західної, так і, в окремі періоди, східної української діаспор. Українські емігранти відзначені своєрідністю способів відстоювання власних інтересів як вторинних суб'єктів політики.

У третьому розділі "Розбудова громадянського суспільства в Україні: осмислення змісту політичного процесу 1991-2008 рр." аналізуються особливості соціальної взаємодії громадянського суспільства і державної бюрократії в період існування суверенної Української держави.

У підрозділі 3.1. "Етапи конституювання структур громадянського суспільства: український досвід збільшення впливу на державну бюрократію (1991-2004 рр.)" розглядається специфіка становлення громадянського суспільства в Україні. Відзначено, що історія прото-громадянського суспільства на українських землях сягає часів княжої держави, тоді як заснування структур громадянського суспільства було характерним для кінця XVIII ст. Зазначений процес сповільнено і, значною мірою, нівельовано впродовж 1917-1991 рр. Відновлення у 1991 р. суверенної державності супроводжувало відродження на етнічних українських землях структур громадянського суспільства.

Обґрунтовано суперечливість відносин громадянського суспільства і бюрократії в зазначений період. Провідна роль постноменклатурного чиновництва у владі зумовлювала консервацію радянських принципів відбору кадрів, звичок і традицій, наслідком чого було відчуження бюрократії від суспільства. Тому, згідно з класичними показниками, головну характеристику вказаного історичного періоду становить відсутність поступу на шляху раціоналізації бюрократії, тоді як сучасні показники вказують на незначний поступ на шляху раціоналізації державної бюрократії.

У підрозділі 3.2. "Особливості суспільно-політичної ситуації 2004 року та її значення для активізації демократичних перетворень в Україні" висвітлено особливості суспільно-політичного процесу, пов'язаного з президентською виборчою кампанією 2004 р., які активізували позитивну взаємодію громадянського суспільства і державної бюрократії.

Наголошено на позитивній ролі виборчої кампанії 2004 р. для формування в Україні електоральної демократії, а також конституційної реформи 8 грудня 2004 р. для забезпечення політичним партіям можливості впливати на апарат держави через формування уряду і реалізацію за його допомогою партійної програми реформування державної бюрократії.

Стверджується вагомість підтримки суб'єктів політики іноземного походження для розвитку окремих інститутів громадянського суспільства в Україні та їх спроможності чинити тиск на державну бюрократію в даний період. громадянський суспільство державний бюрократія

Відзначається негативна роль психологічних установок і надмірних соціальних очікувань, наслідком яких стало певне зниження потенціалу соціального капіталу, а отже, й спроможності тиску українського суспільства на державних чиновників після виборів 2004 р. Окреслено негативні наслідки політизації державної служби переможцями президентських виборів, що впродовж вказаного періоду мало наслідком зростання невідповідності українського чиновництва таким ключовим критеріям раціональності, як професійність та деполітизованість.

У підрозділі 3.3. "Інституалізація громадянського суспільства як передумова поглиблення демократичних перетворень в Україні наприкінці 2004-го-2008 рр." стверджується, що вплив громадянського суспільства на державну бюрократію загалом зріс завдяки активній взаємодії між групами інтересів, представленими великим бізнесом, а також політичними партіями, ЗМІ та асоціаціями. Неоднозначність цього процесу визначали низький рівень професіоналізму членів переважної частини громадських організацій, а також саботаж з боку чиновництва середньої та нижчої ланок. Згаданий період особливий і певним наближенням української державної бюрократії до її сучасних показників раціональності (прозорості, підзвітності та підконтрольності) заумовлений впливовістю інститутів громадянського суспільства. Проте зацікавленість політичних партій та потужних груп інтересу зумовлює збереження невідповідності української бюрократії критеріям раціональності та професійності.

Висновки

Виконання дослідження, аналіз і узагальнення отриманих результатів дали змогу дисертантові зробити низку висновків і теоретичних узагальнень.

Зокрема, уточнено зміст таких наукових категорій, як "раціональна бюрократія", "інституціоналізація громадянського суспільства", "раціоналізація бюрократії". Так, раціональна бюрократія розглядається як апарат державного управління, який відповідає таким критеріям (індикаторам), як професійність, деполітизація, регламентація діяльності чиновників, високий рівень матеріального забезпечення, прозорість, підзвітність, підконтрольність, громадська участь. Така бюрократія ставить метою а) виконання законів, б) реалізацію запитів громадян як "клієнтів".

Раціоналізація бюрократії - це забезпечення максимально можливих розподілу праці, спеціалізації і професіоналізації праці, через утвердження в сфері державного управління норм чинного права, чиновницької етики як спеціальних правил, що призначені регулювати діяльність державного апарату. Раціоналізація бюрократії є частиною ширшого процесу зміни мотивації ціннісно-раціональної соціальної дії (ментальну основу якої становлять звички і традиційні орієнтації людини на діяльність відповідно до певних цінностей і задля їх дотримання) на цілераціональну дію (як орієнтацію людини в своїй діяльності на досягнення певної мети і вибір адекватних засобів її досягнення).

Інституціоналізація громадянського суспільства - це процес формування і закріплення в суспільній свідомості соціальних норм, правил, статусів і ролей, які визначатимуть особливості функціонування добровільних асоціацій, зокрема рамки їх практичного впливу на державний апарат. Вона є наслідком інституалізації громадянського суспільства як виникнення і розвитку інститутів громадянського суспільства - різноманітних добровільних асоціацій (неурядових організацій та рухів, політичних партій, засобів масової інформації тощо), які діють в рамках правових норм (формальних інституцій), а також звичок і традицій (неформальних інституцій), що структурують діяльність цих організацій, регулюють їх функціонування, забезпечуючи раціональність впливу на державний апарат.

На основі концептуального підходу М.Вебера розкрито особливості політичного впливу громадянського суспільства на державну бюрократію, який здійснюється через участь політичних партій (розробка політичних рішень, які втілюють чиновники), груп інтересів (прагнення до втілення власних інтересів у діях органів влади) та ЗМІ (контроль за виконанням політичних рішень чиновниками) у політичному процесі.

Досліджено процес наукової концептуалізації впливу громадянського суспільства на державну бюрократію в рамках вітчизняної та західної наукових традицій, який включає в себе: а) вплив політичних партій на формування нормативно-правової бази державного управління загалом; б) діяльність дослідницьких неурядових організацій, які розробляють відповідні програми реформ та пропозиції, відслідковують їх здійснення; в) контроль над функціонуванням чиновництва з боку преси та правозахисних неурядових організацій; г) діяльність дослідницьких, а також просвітницьких неурядових організацій, університетів (в країнах, у яких ВНЗ мають право автономії) з підготовки та перепідготовки управлінських кадрів.

З'ясовано існування і зростання впливу громадянського суспільства на українську державну бюрократію впродовж 1991-2008 рр., наслідком чого стало підвищення раціональності державної бюрократії за такими сучасними критеріями, як прозорість, підзвітність, громадська участь. Водночас збереження впливу прихованих суб'єктів політики, а також надмірна політизованість процесу державного управління зумовлюють недостатню глибину та інтенсивність раціоналізації державної бюрократії в Україні за ключовими класичними показниками професійності та деполітизації.

Доведено, що український державний механізм визначається існуванням неопатримоніальної державної бюрократії, яка за певними показниками (політизованістю, непрофесійністю, відсутністю регламентації діяльності службовців, відсутністю етичних регуляторів, і навпаки, високою корумпованістю чиновників) не відповідає вимогам раціональної бюрократії. Українській бюрократії притаманні просування службовою ієрархією виключно на основі особистої відданості, а також прагнення присвоєння владних повноважень. Така бюрократія не користується довірою та авторитетом суспільства, водночас вона спроможна виконувати окремі функції державного апарату управління.

Аналіз обставин функціонування української діаспори в країнах Заходу доводить перспективність формування інститутів громадянського суспільства в Україні. Самоорганізовані вихідці з України, показниками ментальності яких є індивідуалізм та раціоналізм, продемонстрували накопичення соціального капіталу, високий потенціал якого в умовах демократії став основою політичної впливовості на державну бюрократію країн проживання. Низький потенціал соціального капіталу української діаспори в Росії за умов недемократичного політичного режиму зумовив обмеження її впливу на бюрократію країни проживання.

Автор характеризує історичну еволюцію форм взаємодії громадянського суспільства та державної бюрократії в Україні. Впродовж 1989-1991 рр. масові політизовані рухи та неформальні організації частково стали впливати на державну бюрократію. У 1991-2004 рр. активізувалися представники державного апарату, а також колишні громадські активісти - дисиденти. Водночас відбувалося становлення прихованих та явних груп інтересів, тоді як розвиток неурядових експертних організацій стимульовано міжнародними організаціями, а також державами Заходу. Впродовж 2004 р. державна бюрократія намагалася обмежити вплив структур громадянського суспільства на процес прийняття політичних рішень. Період 2005-2008 рр. характеризується поступовістю а) трансформування прихованих груп інтересів, представлених великим бізнесом, у явні групи інтересів; б) утвердження масових акцій як звичної та поширеної форми заявлення суспільних вимог; в) забезпечення свободи виборчого процесу; г) запровадження вільних політичних дискусій як форми обговорення розроблюваних або ж втілених політичних рішень; д) активізації участі політичних партій у процесі прийняття політичних рішень.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

1. Тишкун Ю.Я. Розбудова інститутів громадянського суспільства в Україні: деякі проблеми історії та політичної теорії / Тишкун Юрій // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку. - 2005. - №16. - С.98-102.

2. Тишкун Ю.Я. Адміністративний ресурс: контекст теорії демократії / Юрій Тишкун // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку. - 2006. - №17. - С.84-88.

3. Тишкун Ю.Я. Історіографія "Помаранчевої революції": нові перспективи дослідження громадянського суспільства в Україні / Юрій Тишкун // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку. - 2006. - №18. - С.214-218.

4. Тишкун Ю.Я. Раціоналізація державної бюрократії: російський досвід висвітлення проблеми / Ю. Тишкун // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку. - 2007. - №19. - С.148-153.

5. Тишкун Ю.Я. Актуальні проблеми функціонування державної бюрократії в Україні: історико-політологічний аспект / Ю. Тишкун // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку. - 2008. - №20. - С.133-139.

6. Тишкун Ю.Я. Налагодження співпраці громадянського суспільства і державної бюрократії: досвід США / Ю. Тишкун // Сучасна українська політика: політики і політологи про неї. - К.; Миколаїв, УЦПМ, 2008. - Вип. 14. - С.282-289.

Размещено на Allbest.ru