Політико-культурна парадигма державної інформаційної політики

Размещено на http://allbest.ru

Автореферат

дисертації на здобуття наукового

ступеня кандидата політичних наук

Політико-культурна парадигма державної інформаційної політики

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

державний інформаційний політика

Актуальність теми дослідження зумовлюється зростанням ролі інформаційного чинника у сучасній політичній, економічній, науково-технологічній та інших важливих сферах життєдіяльності України. Показовими в цьому відношенні є теоретико-методологічне обґрунтування та практика реалізації державної інформаційної політики, які мають суттєве значення для розвитку політичної стабільності, формування політичної культури влади і суспільства, інноваційного економічного зростання держави, забезпечення конкурентоспроможності українських інформаційних продуктів та послуг, оптимізації інтелектуального потенціалу України.

Потреба комплексного дослідження інформаційної політики держави як складової політичної культури випливає з реалій діяльності сучасної української влади, оскільки держава вирішує доленосну проблему вибору оптимального вектора свого політичного розвитку на основі фундаментальних реформ, зміцнення демократії, утвердження верховенства права, ринкової економіки та відродження духовних цінностей українського народу.

Громадянське суспільство, демократичні інститути та політична влада постають перед наслідками поглиблення і розширення європейської інтеграції та необхідністю перегляду концептуальних і практичних підходів до перспективного розвитку інформаційної сфери, тому важливим є і компаративне дослідження європейської інформаційної політики як особливої форми політичної культури в умовах євроінтеграції та інформаційної політики України як складової політичної культури транзитивної держави.

Вибір дослідження політико-культурного виміру державної інформаційної політики зумовлений й тим, що стратегія європейської інтеграції та транзитивний стан політичної системи України впливає на політичні та економічні пріоритети і програми співробітництва держави з європейськими інституціями у сфері інформації і комунікації, зокрема, на розвиток інформаційної демократії з урахуванням специфіки політичної культури, ідеології та ментальності українського суспільства.

Таким чином, наукова гіпотеза роботи полягає у спробі обґрунтувати доцільність творчого, але критичного запозичення досвіду здійснення європейської інформаційної політики для України, тобто у визначенні рольової функції інформаційного чинника у формуванні стабільної політичної системи перехідного періоду. Цим обумовлюється авторський підхід до розуміння концепцій формування і реалізації державної інформаційної політики, який характеризується визнанням пріоритетності європейської політико-культурної парадигми у сфері інформації і комунікації, яка виступає як модель вирішення суспільно-політичних проблем в умовах інформаційної інтеграції.

Оскільки євроінтеграційна стратегія є пріоритетом зовнішньої і внутрішньої політики України і, відповідно, інформаційної політики держави, інноваційний досвід Європи може сприяти інтенсифікації співробітництва України з європейськими інтеграційними інституціями, тобто загалом вирішенню актуальної проблеми політичної та інформаційної інтеграції української держави в європейський політичний та інформаційний простір.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукове дослідження виконане в рамках комплексної програми науково-дослідних робіт Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Наукові проблеми державотворення України» (номер державної реєстрації 019U015201), програми Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Системи масової комунікації та світовий інформаційний простір» (номер державної реєстрації 01БФ045-01).

Мета дослідження полягає у з'ясуванні теоретичної суті інтерпретації політико-культурної парадигми державної інформаційної політики як цілісної системи, у виявленні сутнісних детермінантів європейської інформаційної політики як особливої форми політичної культури в умовах євроінтеграції та інформаційної політики України як складової політичної культури, у з'ясуванні визначення реальної рольової функції інформаційного чинника у сучасних політичних процесах в Україні.

Досягнення поставленої мети зумовило вирішення таких завдань:

· узагальнити концептуальні підходи до поняття політико-культурна парадигма державної інформаційної політики та визначити роль цього концепту в умовах транзитивної держави;

· систематизувати та долучити до вітчизняного політологічного дискурсу теоретичні положення і висновки зарубіжної суспільно-політичної науки з проблем інформаційної політики;

· розкрити особливості базових підходів до консолідованих детермінантів європейської інформаційної демократії на сучасному етапі політичного розвитку;

· дослідити сутнісні складові державної інформаційної політики України з врахуванням її регулятивних, економічних, безпекових та соціокультурних чинників;

· з'ясувати роль засобів масової інформації та комунікації у формуванні політичної культури влади і суспільства;

· визначити перспективи формування і здійснення інформаційної політики України в умовах реалізації стратегії європейської інтеграції;

· на підставі експертного опитування визначити основні критерії політико-культурної парадигми інформаційної політики України та подати відповідні узагальнення і рекомендації для суспільно-політичних інституцій держави.

З урахуванням зазначеної мети і завдань об'єктом дослідження є політична культура українського суспільства в умовах державотворчих зрушень, а предметом дослідження є політико-культурна парадигма інформаційної політики України.

Методи дослідження. Для вирішення завдань, поставлених у дисертаційній роботі, були використані такі наукові методи, як: загальнонаукові - описовий, герменевтико-політологічний, системний, структурно-функціональний, компаративний, інституційно-порівняльний; загальнологічні - емпіричний, статистичний, прогностичного моделювання та аналізу; спеціальні методи політології, найбільш ефективні для пізнання політичної та інформаційної сфери, зокрема, політологічний нормативно-ціннісний метод, який було використано з метою оцінки значення для суспільства інформаційної політики держави, її ролі в політико-культурному розвитку країни. Перевага надавалась системному методу, який дозволив провести комплексний аналіз концептуальних і структурно-функціональних вимірів інформаційної політики України як складової політичної культури держави.

Для емпіричного дослідження було використано фактологічну базу, яку склали дані опитувань Українського центру економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова та авторське дослідження експертних оцінок українських фахівців-політологів.

Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що дисертаційна робота є оригінальним комплексним дослідженням проблеми інформаційної політики України як складової політичної культури, яке містить аналіз новітніх тенденцій теорії і практики формування і здійснення державної інформаційної політики.

Результати, які були одержані під час дослідження та найповніше визначають його наукову новизну, розкриваються у таких положеннях:

1. узагальнено, систематизовано та структуровано концептуальні підходи до поняття «політико-культурна парадигма державної інформаційної політики», представлено державну інформаційну політику як елемент політичної культури влади і суспільства в умовах транзитивної держави. Концептуальні підходи до державної інформаційної політики як складової політичної культури характеризується визнанням пріоритетності інформаційної демократії з одночасною підтримкою громадянського суспільства та зміною суспільної свідомості;

2. проаналізовано методологічні засади дослідження державної інформаційної політики в умовах суспільно-політичних змін, визначено концепт євроінтеграційної політики України за напрямом «інформаційне суспільство» в рамках виявлення її залежності від політико-системної модернізації держави;

3. досліджено на основі компаративного аналізу консолідовані детермінанти європейської інформаційної політики і доведено, що вони поєднують регіональні інтеграційні тенденції і національну специфіку інформаційної демократії європейських держав на сучасному етапі політичного розвитку;

4. з'ясовано пріоритети інформаційної політики України, яка враховує ціннісні орієнтації та зміну масової свідомості суспільства з часу проголошення незалежності, інформаційне об'єднання регіонів, демонополізацію інформаційного сектору, впровадження нових мультимедійних засобів зв'язку в усі сфери державного управління. Концептуальні засади інформаційної політики потребують активної реалізації і впровадження основних принципів національної інформаційної політики (гарантованості права на інформацію, відкритості, доступності та вільного обігу інформації у суспільстві, законності одержання, використання і зберігання інформації, захисту та безпеки інформаційного простору) в політичну, економічну і соціальну сфери України, щоб забезпечити участь держави в європейському інформаційному просторі, розвинути власний інформаційний простір на рівні держав, які прямують до інформаційного суспільства.

5. запропоновано авторський підхід до з'ясування ролі засобів масової інформації та комунікації у формуванні політичної культури з врахуванням їх впливу на суспільно-політичні інститути держави, що передбачає необхідність вдосконалення і остаточного прийняття на рівні законодавчої гілки влади Концепції інформаційної політики України та реалізації її базових засад;

6. здійснено аналіз державної інформаційної політики України у сфері європейської та євроатлантичної інтеграції, який відображає експертні позиції представників центральних органів виконавчої та законодавчої влади, державних та неурядових дослідницьких структур в рамках соціологічного опитування Українського центру економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова і доведено необхідність подальшого розвитку державної інформаційної політики як вагомої складової політичної культури перехідного суспільства;

7. на основі авторського емпіричного дослідження представлено моніторинг експертної думки щодо ефективності державної інформаційної політики як складової політичної культури та розроблено рекомендації для політичних і суспільних установ України.

Практичне значення одержаних результатів. Узагальнений досвід здійснення інформаційної політики України як складової політичної культури держави може бути використаний для поглиблення подальших наукових досліджень, врахований у діяльності урядових, політичних і суспільних інституцій, в практиці політичних партій, громадських об'єднань та інших організацій, які займаються питаннями державної інформаційної політики в умовах реалізації євроінтеграційної стратегії України. Одержано позитивні відгуки на впровадження результатів дослідження.

Матеріали, висновки та рекомендації дисертаційної роботи впроваджено у навчальні нормативні та спеціальні курси, зокрема, «Теорія масової комунікації», «Теорія і практика журналістики», «Інформаційна політика», «Інформаційне суспільство», «Соціальні комунікації», «Міжнародна журналістика», «Медіа-право» для студентів Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Апробація результатів дисертації. Результати наукового дослідження було оприлюднено на міжнародних наукових, всеукраїнських та студентських науково-практичних конференціях, зокрема: міжнародній конференції «Європейський Союз як новий сусід: можливості, проблеми і кордони» (Київ, 21-22 травня, 2004 р.); міжнародній науково-практичній конференції «Україна у постбіполярній системі міжнародних відносин» (Київ, 18-19 листопада, 2004 р.); міжнародній конференції «Університети - інформаційне суспільство - ЮНЕСКО» (Київ, 2-3 грудня, 2004 р.); третій міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів та молодих вчених «Шевченківська весна» (Київ, 10 березня, 2005 р.); науковій конференції молодих вчених «Актуальні проблеми міжнародних відносин» (Київ, 27 жовтня, 2005 р.); науковій конференції молодих вчених «Актуальні проблеми міжнародних відносин» (Київ, 24 жовтня, 2006 р.); міжнародній науковій конференції «Міжнародна інформаційна безпека: сучасні виклики та загрози» (Київ, 7 грудня, 2006 р.); четвертій міжнародній конференції студентів, аспірантів та молодих вчених «Шевченківська весна», секція «Міжнародні відносини» (Київ, 3 березня, 2006 р.); міжнародній науковій конференції «Україна - Росія - Європа» (Київ, 13-15 квітня, 2006 р.); п'ятій міжнародній конференції студентів, аспірантів та молодих вчених «Шевченківська весна», секція «Міжнародне право» (Київ, 2 березня, 2007 р.); науковій конференції молодих вчених «Актуальні проблеми міжнародних відносин» (Київ, 18 жовтня, 2007 р.); наукових читаннях «Інформаційна безпека у структурі сучасних міжнародних відносин» (Київ, 27 листопада, 2007 р); науково-практичній конференції до 90-річчя української дипломатії «Дипломатія України: історія та сучасність» (Київ, 20 грудня, 2007 р.); міжнародній конференції «Культурне та медійне різноманіття в добу глобалізації: український контекст» (Київ, 21-22 лютого, 2008 р.); шостій науково-практичній конференції студентів, аспірантів та молодих вчених «Шевченківська весна» (Київ, 21 березня, 2008 р.); круглому столі «Аналітичні дослідження сучасних міжнародних відносин» (Київ, 22 квітня, 2008 р.), а також на засіданнях кафедри міжнародної журналістики Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Публікації. Основні наукові положення дисертації викладено у 10 наукових статтях, 9 з яких опубліковано у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структурно дисертація складається зі вступу, трьох розділів, поділених на підрозділи, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації складає 195 сторінок, із них обсяг основного тексту - 175 сторінок, список використаних джерел налічує 224 найменування (українською, англійською та російською мовами) і займає 20 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У «Вступі» обґрунтовано вибір теми, актуальність, сутність наукової проблеми і сучасний стан її дослідження, сформульовано мету і завдання роботи, визначено об'єкт, предмет, методологічні засади та методи дослідження, сформульовано концептуальні положення проблеми, відображено наукову новизну, практичне значення одержаних результатів, розкрито характер апробації, подано загальну характеристику роботи.

У першому розділі «Концептуальні та методологічні засади державної інформаційної політики в умовах політичних і суспільних змін» обґрунтовано концепцію наукової проблеми; з'ясовано специфіку процесів, явищ і понять, що характеризують сферу дослідження, подано класифікацію та критичний аналіз теоретичних і методологічних підходів до політичної природи і характеру державної інформаційної політики; доведено, що політико-культурна парадигма інформаційної політики визначає її закономірності та системний характер.

У розділі представлено аналіз наукової думки з проблем формування політичної культури транзитивних держав, розвитку інформаційної демократії, розглянуто підходи зарубіжних і вітчизняних науковців до сутності державної інформаційної політики та її політико-культурної парадигми, зокрема, Д. Белла, І. Валлерстайна, Д. Елазара, Р. Інглегарта, М. Кастельса, Р. Кеохейна, Дж. Ная, Дж. Нейсбіта, С. Хантінгтона та ін.; М. Делягіна, М. Грачова, Т. Желевської, О. Панарина, Ю. Яковця, Г. Шахназарова, І. Кравченка, М. Рибакова тощо; Є. Камінського, О. Зернецької, Л. Губерського, М. Михальченка, В. Різуна, А. Чічановського, В. Іванова, О. Мелещенка, В. Шкляра, О. Гриценко, В. Хилька, Ф. Кирилюка, Г. Почепцова, Є. Макаренко, М. Ожевана, М. Розумного, С. Асатурова, О. Сосніна, В. Набруска, Г. Сащук, М. Потураєва, Г. Несвіт, М. Конончук, Н. Дніпренко, О. Яхно та ін., праці яких свідчать, що наукова думка розглядає державну інформаційну політику як чинник міжнародної взаємодії і прогностичного лідерства на глобальному та регіональному рівнях, оскільки інформаційна політика в умовах транзитивних процесів стала пріоритетом політичного, економічного та соціокультурного розвитку держав, світових і регіональних інституцій.

Результати досліджень викладено у різнопланових теоретичних і прикладних наукових працях, в яких з'ясовано концептуальні засади національної політики в сфері інформації і комунікації в умовах інтеграції сучасного політичного середовища, представлено окремі проблеми формування державної інформаційної політики, визначено специфіку її реалізації у державних політичних програмах.

З огляду на різні підходи науковців до спеціальної термінології, у дисертаційній роботі «політична культура» розглядається як сукупність політичних цінностей, норм і способів поведінки; сукупність орієнтацій членів якогось суспільства по відношенню до політики в цілому, політичної системи, а також стосовно своєї ролі в цій системі; сукупність поширених фундаментальних, поведінкових, політичних цінностей, що поділяються членами суспільства; як вірування і уявлення, що впливають на поведінку людей в межах існуючих політичних інститутів;

«інформаційна демократія» тлумачиться як ідеальна гіпотетична модель, заснована на цінностях інформації в поєднанні з “соціалізованими” технологіями, що означають можливість для суспільства брати участь у прийнятті важливих політичних рішень; як структура, де розгортається ефективна система взаємної відповідальності всіх соціально-політичних елементів;

«інформаційна політика» визначається як складова внутрішньої і зовнішньої політики держави, як сукупність завдань, напрямів та способів діяльності владних та суспільних інститутів, спрямованих на розвиток інформаційної сфери. Під державною інформаційною політикою також розуміється регулююча діяльність державних органів, спрямована на розвиток інформаційної сфери суспільства, яка охоплює не тільки ЗМІК, але й телекомунікації, інформаційні системи і ресурси, всю сукупність виробничих відносин, пов'язаних зі створенням, зберіганням, обробкою та передачею інформації у всіх її видах.

З огляду на вищезазначене, інформаційна політика покликана забезпечити: по-перше, плюралізм організаційних форм діяльності ЗМІК; по-друге, актуалізацію суспільних функцій мас-медіа; по-третє, створення суспільних структур з аналізу законодавства, що регулює діяльність ЗМІК.

Концептуальною основою змін визнаються теорії інформаційної демократії, критичне осмислення яких уможливило поєднання політичної ідеології держави з новими тенденціями інформаційної інтеграції, що впливає на динамічний розвиток політичної культури влади і суспільства. Такі підходи виокремлюють специфіку наукових теорій вітчизняних дослідників, які вважають зміни, що відбуваються у всіх сферах життєдіяльності держави, відображенням нових закономірностей формування політичної системи держав транзитивного типу і потребують новацій щодо аналізу політичних і соціальних зрушень на національному рівні та сучасного розуміння суперечностей політичного розвитку.

У вітчизняній політології політико-культурна парадигма розуміється як початкова концептуальна схема, модель постановки суспільно-політичних проблем і їх рішень, сформована на етапі реформування українського суспільства, яка відіграє важливу роль у реалізації та оптимізації державної інформаційної політики. Сутність авторського підходу полягає в тому, що політико-культурна парадигма інформаційної політики держави поєднує тенденції розвитку інформаційної демократії, лібералізації інформаційного середовища, трансформації політичної культури влади і суспільства під впливом інформаційної інтеграції.

Перший розділ постановкою проблеми, аналізом та обґрунтованими висновками доводить, що транзитивні політичні процеси в умовах швидкоплинних державотворчих зрушень впливають на формування політичної культури українського суспільства, яка характеризуються появою інформаційної демократії, зміною політико-культурної парадигми державної інформаційної політики, збільшенням політичної взаємозалежності суб'єктів міждержавної взаємодії, поєднанням національних пріоритетів та світових трендів інформаційного розвитку.

У другому розділі «Змістовні особливості політико-культурної парадигми інформаційної політики держави» розглянуто консолідовані детермінанти європейської інформаційної політики як особливої форми політичної культури в умовах євроінтеграції та інформаційної політики України як складової політичної культури транзитивної держави, компаративний аналіз яких дає підстави обґрунтувати висновки і пропозиції про необхідність формування національних пріоритетів політичної культури на основі концепції інформаційної демократії, враховуючи особливості реалізації внутрішньої інформаційної політики та забезпечення національних інтересів у співробітництві з іншими державами та європейськими інтеграційними інституціями.

Досліджено сутнісні характеристики інформаційної політики як складової політичної культури в рамках європейських організацій, яка реалізується в політичній (вдосконалення нового політичного і суспільного середовища, поглиблення трансформацій у сфері політичної культури), економічній (побудова економіки знань, використання національного наукового потенціалу для забезпечення конкурентоспроможності на основі інформаційних технологій), соціальній (забезпечення соціальних і трудових прав національної спільноти у зв'язку зі зміною технологічного укладу), безпековій (усвідомлення, що нова інформаційна реальність має сприяти захисту інформаційного середовища як чинника політичної системи та національної ідентичності) та культурній (формування нової політичної культури в умовах європейської інтеграції) площинах.

На основі структурно-функціонального, статистичного і описового методів проаналізовано домінанти державної інформаційної політики України, зокрема, з'ясовано, що в умовах транзитивної держави інформаційна політика реалізується через інтеграційну модель, яка передбачає різні підходи, проте спрямована на однаковий політичний результат - забезпечення національних інтересів країни у сучасних політичних процесах.

З'ясовано, що державна інформаційна політика України характеризується «м'якою» модернізацією, частковою лібералізацією інформаційної сфери, інформатизацією державних підприємств, прискореним розвитком інформаційно-комунікаційної інфраструктури та інформаційної індустрії, що дозволяє зберегти визначальні атрибути сучасної політичної системи та забезпечити інноваційний розвиток.

Зважаючи на особливості євроінтеграційної стратегії, Україна здійснює реформування інформаційно-комунікаційної сфери для забезпечення національної участі в міжнародних програмах інформаційного суспільства, для розв'язання внутрішніх державотворчих проблем, для трансформації політичної культури та політичної ідентичності українського суспільства, розвитку інформаційної економіки та інтелектуального потенціалу держави.

Вплив інформаційно-комунікаційних чинників на суспільну політичну сферу зумовлює нові шляхи реалізації стратегії європейської інтеграції держави на рівні інформаційної демократії. Як свідчить аналіз, політичні зміни в транзитивних суспільствах супроводжуються непростими політичними колізіями об'єктивного та суб'єктивного характеру, однак визначальним є те, що державна інформаційна політика стає пріоритетом національної моделі політичного розвитку.

З'ясовано роль засобів масової інформації та комунікації у формуванні політичної культури з огляду на змістове наповнення інформаційного простору держави, яке стосується духовності, ідеології, світогляду, патріотизму, розуміння національних інтересів; доведено, що практикам і теоретикам, законодавцям і політикам необхідно визначити перспективу українського інформаційного простору як інструменту утвердження державницьких національно-культурних цінностей.

У розділі доведено, що детермінанти європейської інформаційної політики та державної інформаційної політики України мають спільні і відмінні риси, відображають тенденції, які визначають як суто національні, так й інтеграційні інформаційні чинники формування політичної культури.

Третій розділ «Державна інформаційна політика як складова політичної культури влади і суспільства» присвячено політичному аналізу державних програм інформування громадськості з питань європейської та євроатлантичної інтеграції та впливу державної інформаційної політики на основні показники політичної системи України.

З'ясовано, що інформаційна політика у державних програмах характеризується як найбільш ефективна складова зовнішньої та внутрішньої політики України, пріоритетними напрямами якої є забезпечення національних інтересів шляхом реалізації європейської моделі політичного розвитку. Включення концепції державної інформаційної політики в урядові програми, на думку експертів, дає Україні можливість реформувати політичну систему на основі доктрини цілісності держави, забезпечення інформаційної безпеки суспільства і влади, трансформації політичної культури на базових засадах інформаційної демократії.

У розділі, на основі фактологічної бази соціологічного дослідження Центру економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова, визначаються експертні позиції щодо державної інформаційної політики у сфері європейської та євроатлантичної інтеграції, в яких підкреслюється, що ідея європейської інтеграції та прагнення стати повноправним членом європейського співтовариства активно декларується українською політичною елітою, а запорукою реалізації політичного курсу України на європейську інтеграцію вважається об'єктивне і масове інформування населення про стандарти життя, правовий і соціальний захист та норми політичної культури в європейських державах, де роль соціальних медіаторів й універсальних агентів соціальних зв'язків виконують засоби масової інформації та комунікації.

Проте в експертному середовищі переважає критична думка щодо інформаційного забезпечення державних програм підтримки європейської та євроатлантичної інтеграції, зокрема, відзначається неналежна координація дій органів виконавчої влади, неврахування суспільного запиту на інформацію, недостатній рівень ефективності публічних заходів, незадовільне використання можливостей засобів масової інформації та комунікації.

Інтегральним показником позицій експертів може слугувати загальна оцінки державної інформаційної політики на європейському та євроатлантичному напрямах: більшість (70,6%) експертів негативно характеризують рівень інформаційного забезпечення євроінтеграційного процесу; 15,7% - однозначно негативно; 54,9% - скоріше негативно. Лише близько чверті (23,5%) респондентів обрали позитивні варіанти відповіді. Критичною також є експертна оцінка інформаційної політики у сфері євроатлантичної інтеграції: негативно характеризує її абсолютна більшість (85,3%) експертів; майже третина (30,4%) - однозначно негативно, більше половини (54,9%) - скоріше негативно. Лише 11,8% - дотримуються протилежної думки.

У розділі доведено, що курс на підтримку євроінтеграції, зокрема, у сфері інформаційної політики, не був системно прорахованим, не було передбачено можливості гальмування процесу розширення ЄС щодо України, а також не враховані проблеми перманентної політичної нестабільності в державі та неоднозначне ставлення до процесу інтеграції України в ЄС як самого Співтовариства, так і української влади, тобто чинники політичні, соціально-економічні та технологічні.

Для підтвердження компетентних висновків щодо розвитку державної інформаційної політики як складової політичної культури було також проведене авторське експертне опитування вітчизняних політологів, яке мало на меті визначити основні критерії політико-культурної парадигми інформаційної політики України.

Зведені дані результатів експертного опитування щодо ролі інформаційної політики як складової політичної культури показали, що: державна інформаційна політика, перш за все, вважається складовою суверенітету та національної безпеки держави, по-друге, є складовою природного ресурсу України, по-третє, складовою ринкових відносин та пріоритетом діяльності фінансово-промислових груп, по-четверте, складовою політичної культури влади і суспільства, в подальшому - складовою світогляду українського суспільства, національної ідентичності, моральних імперативів, внутрішніх політичних трансформацій, а коефіцієнт конкордації щодо узгодженості думок експертів свідчить про напівузгоджене рішення та на відсутність єдиного формалізованого погляду на проблему і є наслідком фрагментарності наукових розвідок, в яких предметом дослідження визначається саме інформаційна політика як складова політичної культури.

На основі дослідження зроблено висновок про те, що державна інформаційна політика як складова політичної культури має стати оптимальним засобом формування світоглядних позицій транзитивної держави, політичним інструментом збереження і вдосконалення ціннісно-моральних імперативів українського суспільства, чинником реалізації державних стратегій європейської та євроатлантичної інтеграції.

У Висновках представлено основні підсумки дослідження:

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та запропоновано нове вирішення наукової проблеми дослідження державної інформаційної політики, її політико-культурної парадигми в умовах державотворчих зрушень. Застосування політологічних методів аналізу дало можливість реалізувати обраний концептуальний підхід: розглянути державну інформаційну політику України як складову політичної культури.

Основні наукові й практичні результати дисертації полягають у наступному:

1. Транзитивні політичні процеси в умовах швидкоплинних державотворчих зрушень впливають на формування нової системи політичної культури, що характеризуються появою інформаційної демократії, збільшенням політичної взаємозалежності суб'єктів міждержавної взаємодії, зміною політико-культурної парадигми державної інформаційної політики. Транзитивні процеси мають неоднозначні наслідки: з одного боку, вони забезпечують сучасні взаємозв'язки та взаємовпливи, сприяють демократизації інформаційного розвитку; з іншого боку, - вони формують нові типи поляризації в сучасному світі, спричиняють маргіналізацію інформаційно бідних країн і національних спільнот, що призводить до асиметрії інформаційного розвитку.

2. Визнання концепції «інформаційної демократії» дає підстави вважати, що ця теорія стала результатом взаємодії і розвитку численних політологічних, економічних та соціокультурних концепцій другої половини ХХ початку ХХІ століття, істотно вплинула на формування державної інформаційної політики більшості країн перехідного типу. Дослідження показало, що на сучасному етапі склалася ситуація, коли в умовах державотворчих зрушень посилюється конвергенція всіх параметрів життєдіяльності суспільства і водночас проявляється асиметрія національного розвитку за інформаційною ознакою.

В контексті зазначених теорій та підходів українська політико-культурна парадигма інформаційної політики поєднує в собі суперечливі тенденції: з одного боку, держава сприяє розвитку інформаційної демократії в країні, з іншого, - відбувається поступове впровадження елементів ринкової економіки та вільної конкуренції в інформаційному середовищі України. Сучасні підходи до політико-культурного виміру інформаційної політики визначаються різноаспектним баченням проблеми, однак більшість дослідників під політико-культурною парадигмою державної інформаційної політики розуміють концептуальну модель, сформовану на етапі реформування української політичної системи.

3. Дослідження політичних імператив європейських інституцій дає підстави зробити висновок про нові тенденції європейського співробітництва в галузі інформації і комунікації, які об'єктивно вказують на реалізацію інформаційної політики на регіональному рівні і формують нову ідеологію європейської інтеграції.

Стратегічною метою європейської інформаційної політики, яка містить інтеграційні та національні стратегії, є прискорене формування європейського інформаційного суспільства, інтеграція і конкурентоспроможність у світовому інформаційному співтоваристві, розвиток інформаційного суспільства шляхом впровадження соціально-спрямованих проектів на основі національного сегменту мережі Інтернет за умови збереження багатокультурності і національної самобутності європейської спільноти, забезпечення вільного вираження поглядів і свободи засобів масової комунікації, доступу населення Європи до надбань цивілізації у цифровій формі.

4. Трансформація традиційних політичних та економічних відносин, вплив високих технологій на соціально-культурну сферу обумовлюють нові детермінанти інформаційної політики України, які полягають у визначенні специфіки формування політичної культури в умовах транзитивної держави. Водночас практика інформаційної політики України зумовлюється потребою забезпечення національних інтересів шляхом реалізації європейської моделі інформаційного розвитку, а включення пріоритетів державної інформаційної політики в урядові програми дає Україні можливість реформувати політичну систему відповідно до сучасних трансформацій. Доведено, що участь України в процесах європейської інтеграції формує політико-культурну парадигму, яка полягає в одночасній інтеграції до європейського інформаційного середовища і практичній реалізації національної моделі інформаційного суспільства.

5. Авторський підхід до з'ясування рольової функції інформаційного чинника у формуванні політичної культури українського суспільства ґрунтується на тому, що засоби масової інформації і комунікації виступають самодостатнім суб'єктом інформаційної політики, відіграють значну роль у складних процесах формування суспільної думки та масової свідомості, сприяють подоланню політичної фрагментарності українського суспільства та становленню на цій основі громадянської політичної культури як елементу політичного розвитку України.

6. Фактори включення України в процеси міжнародної та європейської інтеграції формують стратегію економічного і соціального розвитку держави, обумовлюють пріоритети динамічного зростання в умовах трансформації демократичних інститутів, ринкової економіки та культурної сфери. Глибока взаємодія в інформаційній сфері, входження України в світовий інформаційний простір впливають на інформаційні концепції, розвиток інфраструктури, інформаційний потенціал та виробництво національних інформаційних продуктів.

Сутність політики європейської інтеграції України полягає у запровадженні досвіду розвинутих країн щодо використання інформаційних і комунікаційних технологій в суспільно-політичну, соціально-економічну та культурну сфери і в приватний сектор. Європейська та євроатлантична інтеграція як вектор міжнародної політики держави, співробітництво з міжнародними організаціями сприяють впровадженню стратегії і програми дій інформаційного суспільства для України, створенню сучасних інформаційних магістралей, розвитку ринку електронної комерції та інформаційних послуг, демократизації політичних інститутів. Міжнародні прагнення України потребують законодавчого забезпечення і спрямованого впливу на усвідомлення суспільством нових можливостей інформаційної цивілізації.

Концептуальні розробки, емпіричні дослідження, використання даних соціологічних опитувань Центру економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова свідчать, що курс на інформаційну підтримку євроінтеграції повинен відповідати принципам науковості, системності та диференційованості, які передбачають: об'єктивне інформування про позитивні наслідки європейської та євроатлантичної інтеграції для України; перспективи розвитку її відносин з країнами регіону; забезпечення національних інтересів держави; цілісність інформаційних структур, що діють за єдиним планом і цілями; змістовну послідовність та єдність інформаційного матеріалу; врахування професійних, етнічних, вікових, конфесійних та інших особливостей соціальних груп, на які спрямовано інформаційний вплив. Такий підхід забезпечить єдність загальносуспільних, групових та особистих інтересів щодо європейської і євроатлантичної інтеграції.

7. Експертне опитування фахівців-політологів дозволило визначити перспективи України щодо національної інформаційної політики як складової політичної культури, які розглядаються в державно-управлінському, ціннісно-нормативному та технологічному аспектах.

На думку експертів, інформаційно-частотний ресурс має розглядатися як державний феномен одного рівня з надрами, землею, повітрям, водою; інформаційна політика вважається запорукою інформаційного суверенітету, тобто, базової складової національної безпеки; ефективним державним інструментом у подоланні внутрішніх суспільно-політичних викликів та зовнішніх загроз. Мас-медіа визначаються як засіб формування світоглядних позицій транзитивного суспільства, збереження традиційних моральних імперативів та носій національно-патріотичних настроїв та почувань, а держава має прогнозувати очікувані виклики в системі комунікативної політики і передбачати дійову систему впливу та ефективного реагування, механізм захисту національних інтересів.

Підвищенню ефективності інформаційної політики як складової політичної культури, зазначається в експертному дослідженні, сприятимуть нові державні цільові програми інформування громадськості з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України на 2008-2011рр., в яких запропоновано представляти європейську та євроатлантичну інтеграції не лише як зовнішньополітичні прагнення держави, а й пріоритети внутрішньої політики; розробити нові підходи до якості щорічних заходів на виконання програм; спрямувати частину програми на роботу з мас медіа для поширення інформації із залученням експертних оцінок; забезпечити координацію процесу європейської та євроатлантичної інтеграції задля оптимального управління процесами інформування громадськості щодо європейської перспективи.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографії

1. Європейські комунікації: Монографія / [Макаренко Є.А., Рижков М.М., Кисарець І.А. та ін. ]. - К.: Центр вільної преси, 2007. - 536с. (особистий внесок автора - 0,75 авт.арк.)

Статті у наукових фахових виданнях, збірниках наукових праць

2. Кисарець І.А. Вплив українських мас-медіа на політичну культуру суспільства //Актуальні проблеми міжнародних відносин. Випуск 59. Ч.ІІ. - К., 2006. - С. 149-152.

3. Кисарець І.А. Інформаційна політика України в ХХІ столітті //Актуальні проблеми міжнародних відносин. Випуск 61. Ч.ІІ. - К., 2006 - С. 72-75.

4. Кисарець І.А. Європейський ринок електронної комерції та телекомунікацій: можливості економічного співробітництва між Україною та ЄС //Актуальні проблеми міжнародних відносин. Випуск 63. Ч.ІІ. - К.. 2006. - С. 264-276.

5. Кисарець І.А. Безпека інформаційного простору України в контексті протидії маніпулятивним технологіям у ЗМІ //Актуальні проблеми міжнародних відносин. Випуск 64. Ч.І. - К., 2006. - С. 189-192.

6. Кисарець І.А. Європейський медіа-бізнес на регіональному інформаційному ринку //Актуальні проблеми міжнародних відносин. Випуск 64. Ч.ІІ. - К., 2006. - С. 204-208.

7. Кисарець І.А. Е-демократія в сучасній концепції європейської інформаційної політики //Актуальні проблеми міжнародних відносин. Випуск 65. Ч.І. - К., 2006. - С. 178-183.

8. Кисарець І.А. Потенційні методи проведення інформаційних кампаній в Україні щодо НАТО та роль третіх країн світу у формуванні позитивного образу альянсу //Актуальні проблеми міжнародних відносин. Випуск 71. Ч.І. - К., 2007. - С. 154-163.

9. Кисарець І.А. Політико - культурна парадигма державної інформаційної політики //Актуальні проблеми міжнародних відносин. Випуск 78. Ч.ІІ. - К., 2008. - С. 179-186.

10. Кисарець І.А. Технології впливу ЗМІ на консолідацію громадської думки Республіки Польща у процесі євроінтеграції / І.А. Кисарець // Zeszyty Naukowe Doktorasntуw. - Toruс, 2008. - № 1(2). - S.129-141.

Размещено на Allbest.ru