Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара

Спеціальність 23.00.02 - політичні інститути та процеси

УДК 328.182:364.467 (477)

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

Громадянська самоорганізація як чинник стабільності політичної системи України

Гороховський Ілля

Леонідович

Дніпропетровськ - 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі політології Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара Міністерства освіти та науки України

Науковий керівник:

доктор філософських наук, професор Токовенко Олександр Сергійович, Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, декан соціально-гуманітарного факультету

Офіційні опоненти:

доктор політичних наук, професор Денисенко Валерій Миколайович, Львівський національний університет імені Івана Франка, завідувач кафедри теорії та історії політичної науки кандидат політичних наук

Пазиніч Юлія Миколаївна, Національний гірничий університет (м. Дніпропетровськ), доцент кафедри філософії

Захист відбудеться “12” грудня 2008 р. о 14.00 на засіданні спеціалізованої вченої ради К 08.051.08 Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара за адресою: 49027, м. Дніпропетровськ, пл. Т.Г. Шевченка, 1 (парк ім. Т.Г. Шевченка), к. 30.

З дисертацією можна ознайомитись в Науковій бібліотеці ім. Олеся Гончара Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара за адресою: 49050, м. Дніпропетровськ, вул. Казакова, 8.

Автореферат розісланий “7” листопада 2008 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат філософських наук, доцент С.В. СТАВЧЕНКО

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Для більшості політичних інститутів, таких як політичні партії, місцеве самоврядування, неурядові організації та ін., громадянська самоорганізація є вихідним принципом, на якому базується їх існування та діяльність. Як явище, громадянська самоорганізація супроводжує всю історію існування людства, розвиваючись від її найпростіших форм до складних, багатофункціональних та інституціоналізованих в сучасному суспільстві. З часом формувалося розуміння її важливості для ефективного функціонування демократичних політичних режимів. На теоретичному рівні, в творах А. де Токвіля, Дж. Локка та інших дослідників, визначалося місце різних форм громадянської самоорганізації в політичному житті та обґрунтовувалася необхідність і доцільність спеціального режиму взаємовідносин між ними та державою. З часом громадянська самоорганізація стала сприйматися як цілком природна та органічна частина демократичних політичних режимів. Функції, які вона виконувала, набували дедалі більшої важливості, і її наявність стала не тільки звичним явищем, а чимось природним, Такі форми громадянської самоорганізації як політичні партії, професійні спілки, клуби за інтересами, різного призначення неурядові організації, споживчі спілки та кооперативи, лобістські організації отримали офіційний та легальний статус, який зрештою було закріплено в конституційних актах більшості демократичних держав. Відсутність або мала поширеність зазначених форм громадянської самоорганізації стали сприйматися як негативна оцінка рівня розвитку демократії, як її недолік чи серйозна вада.

В умовах Радянського Союзу громадянська самоорганізація не мала широкого простору для діяльності, що було зумовлено природою правлячого режиму, який прагнув до максимального контролю всіх сфер суспільного життя. Натомість, в другій половині 80-тих років ХХ століття і в перші роки існування України як незалежної держави, спостерігалося бурхливе пожвавлення в сфері громадянської самоорганізації. Два фактори - лібералізація режиму та загальне піднесення в суспільстві, надмірні сподівання на власну активність та використання нових для країни, але ефективних в демократичних суспільствах інститутів, призвели до появи численних нових профспілок, повсюдного поширення акцій протесту, зібрань трудових колективів, неурядових організацій та об'єднань. Активна діяльність цих інститутів стала чинником дестабілізації як політичної системи Радянського Союзу так і України в перші роки її незалежності. Проте, на зміну бурхливому розвитку досить швидко прийшло масове розчарування, пов'язане з низькою реактивністю держави по відношенню до запитів та вимог суспільства, а відтак, низькою ефективністю громадянської активності.

Пік громадянської активності в Україні минув на початку 90-тих років ХХ століття, - масове піднесення скінчилося, почалося помітне зниження інтенсивності процесів громадянської самоорганізації. Як наслідок, демократичні інститути, чиє існування та діяльність базуються саме на цих процесах, опинилися в скрутному становищі. Вони зіткнулися з суспільною апатією і не отримували достатньої для ефективної діяльності підтримки громадськості та необхідних для свого існування ресурсів. В умовах низької ефективності сукупності інститутів, базованих на принципі громадянської самоорганізації, таких як політичні партії, органи місцевого самоврядування, професійні спілки, неурядові організації, під питанням опинилася і стабільність політичної системи України. Відтак, перед дослідниками постало питання - який рівень громадянської самоорганізації потрібний для забезпечення стабільності політичної системи України, що зумовлює наявний рівень громадянської самоорганізації та які її перспективи розвитку?

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тему дисертаційного дослідження затверджено Вченою радою Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара. Виконана дисертаційна робота є частиною кафедральної науково-дослідної роботи «Методологічні засади, інституційні можливості та соціокультурні чинники забезпечення стабільного політичного розвитку України», яка виконувалася в 2007 - 2008 роках кафедрою політології Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара.

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є дослідження громадянської самоорганізації в Україні та визначення її впливу на стабільність політичної системи.

Досягнення поставленої мети зумовило необхідність вирішення комплексу таких завдань:

- проаналізувати основні теоретико - методологічні здобутки, накопичені в рамках теорії громадянського суспільства та концепції «соціального капіталу»;

- дослідити співвідношення понять «громадянське суспільство», «громадянська самоорганізація», «соціальний капітал», «громадянські організації»;

- визначити поняття, умови та складові стабільності політичної системи;

- виявити та охарактеризувати можливості впливу громадянської самоорганізації на стабільність політичної системи;

- визначити фактори, що впливають на розвиток громадянської самоорганізації в Україні;

- оцінити стан громадянської самоорганізації в Україні;

- визначити перспективи та можливі напрямки розвитку політичної самоорганізації в Україні.

Об'єктом даного дослідження є стабільність політичної системи України.

Предметом дослідження є вплив громадянської самоорганізації на стабільність політичної системи України.

Методи дослідження. Вибір методів дослідження безпосередньо пов'язаний з характером мети дослідження і дослідницьких завдань. Теоретичну та методологічну основу дисертаційної роботи складають теорія «громадянського суспільства» та концепція «соціального капіталу». Проблема теоретичного конструювання взаємодії громадянського суспільства, громадянської самоорганізації та соціального капіталу передбачає наявність декількох «шарів» у визначенні сутності явища що аналізується. Відтак необхідними складовими елементами дослідження є типологізація, теоретичне моделювання та функціональний аналіз.

Для вирішення поставлених завдань, в дисертації були використані загальнологічні методи наукового пошуку: аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, індукція, дедукція, теоретичне моделювання. Кожен з представлених у рамках даного дослідження методів виконує свою специфічну роль, а їх поєднання забезпечує евристичність теоретичних висновків.

Наукова новизна отриманих результатів зумовлена вибором предмету дослідження, який є недостатньо вивченим в українській політичній науці. Тому запропонована робота є однією з перших спроб розкриття місця громадянської самоорганізації в структурі громадянського суспільства та її впливу на стабільність політичної системи.

Наукова новизна роботи проявляється у тому, що:

- визначено поняття громадянської самоорганізації, як процесу вільної, раціональної взаємодії індивідів, що займають в його рамках рівні позиції, і беруть в ньому участь внаслідок усвідомлення власних інтересів та прагнення до їх задоволення;

- доведено, що результатом процесу громадянської самоорганізації є структури громадянського суспільства, в першу чергу організації «третього сектору», а умовами здійснення процесу - соціальні практики, суспільні цінності та чесноти, що є складовими соціального капіталу;

- встановлено, що процес громадянської самоорганізації не слід розглядати виключно як діяльність рівномірно активних та ініціативних громадян, оскільки модель «політичного підприємця» може бути складовою цього процесу, за умови, що ініціатива підприємця має своїм результатом самоорганізаційні процеси;

- визначено, що оцінювання діяльності «політичного підприємця» слід проводити в залежності від результату процесу громадянської самоорганізації, діяльність «підприємця» вважається «вдалою», якщо завдяки їй вдається ініціювати активність громадян і пропонована асоціація отримує та об'єднує активних членів, вона є «невдалою», коли проходить непоміченою для спільноти на яку орієнтувався «підприємець», і веде до утворення неурядової організації не заповненої дійсними, активними членами;

- при дослідженні співвідношення соціального капіталу та громадянської самоорганізації встановлено, що умови здійснення процесу громадянської самоорганізації є специфічним набором якостей, позицій та поведінкових орієнтацій, який включає певний стиль міжособистісної взаємодії та співробітництва. Цими умовами є ті соціально-психологічні якості, які перетворюють людину на громадянина: міжособистісна довіра, правова свідомість, толерантне ставлення до ціннісного світу, прав і свобод інших (що є умовою соціальної інтеграції і солідарності);

- встановлено, що основними складовими стабільності політичної системи мають бути: баланс стримувань і противаг, тактичний і стратегічний консенсус. Стратегічний означає згоду щодо основних цілей, цінностей та напрямків розвитку суспільства. Його наявність робить можливим налагодження балансу стримувань та противаг, який означає, в масштабах суспільства, визнання основними групами інтересів наявності опонентів та розуміння недоцільності протиборства і веде до формування тактичного консенсусу. Останній означає згоду стосовно стану справ в політиці та суспільстві, зайнятих позицій та статусів, поточного напрямку державної політики і розглядається як засіб досягнення стабільності політичної системи;

- визначено, що громадянська самоорганізація може справляти на стабільність політичної системи позитивний, негативний, деструктивний типи впливів. Позитивний полягає в забезпеченні легітимності владних інститутів, представництві суспільних інтересів тощо. Негативний вплив виникає тоді, коли надмірна інтенсивність громадянської самоорганізації перешкоджає ефективній роботі політичної системи, наприклад, коли масована участь громадян приводить до перенавантаження держави вимогами та запитами, висловлювання протестів дестабілізує систему взагалі. Деструктивний вплив полягає в таких результатах самоорганізації як «блат», клієнтелізм, клановість, що свідомо спрямовані на зниження ефективності політичної системи та на її руйнацію;

- встановлено, що результати громадянської самоорганізації здійснюють диверсифікований позитивний вплив на стабільність політичної системи суспільства: прямий, опосередкований та дотичний. Прямий полягає в участі в політичній системі результатів громадянської самоорганізації і забезпеченні агрегації, артикулювання, балансу інтересів суспільних груп. Опосередкований виникає коли вони не представлені в політичній системі, але мають вплив на фактори, які впливають на її стабільність, на наявність та поширеність деструктивних політичних ідеологій, баланс політичних сил та ін. Дотичний вплив виникає в тих ситуаціях, коли вони справляють вплив на загальну соціальну стабільність в суспільстві, на саму можливість стратегічного та тактичного консенсусів.

Практичне значення отриманих результатів дослідження визначається насамперед його актуальністю, новизною і сукупністю положень, що виносяться на захист. Теоретичні висновки з роботи та методологічні розробки автора можуть бути використані в подальшій роботі над визначенням можливостей розвитку громадянської самоорганізації та соціального капіталу в Україні. Створено потенціал для підвищення ефективності державної політики спрямованої на взаємодію з організаціями «третього сектору», розвиток громадянської самоорганізації. Визначено умови необхідні для подальшого розвитку політичної стабільності в Україні. Окремі положення роботи можуть бути використані при написанні узагальнюючих праць і навчальних посібників з політології; при читанні лекцій з політології, спецкурсів для студентів-політологів «Політична соціологія», «Політичне консультування», «Політичні технології».

Особистий внесок здобувача. Постановка і вирішення всього комплексу завдань даної дисертації здійснені самостійно. По темі дослідження автором одноосібно, без співавторів підготовлено 5 наукових праць.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертаційної роботи оприлюднювалися на Міжнародній науково-теоретичній конференції «Філософія освіти та сучасність» (Дніпропетровськ, 19-20 квітня 2007), Міжнародній науковій конференції «Соціально-гуманітарна освіта в контексті сучасних євро інтеграційних процесів» (Дніпропетровськ, 26-27 жовтня 2007), Всеукраїнській науковій конференції «Парламентські та позапарламентські способи представництва суспільних інтересів в Україні» (Дніпропетровськ, 25 квітня 2008 р.).

Основні результати дисертаційного дослідження обговорювалися на методичних семінарах кафедри політології та були оприлюднені на її засіданнях.

Публікації. Автором одноосібно опубліковано 5 наукових статей у виданнях, затверджених ВАК України як фахові з політичних наук, загальним обсягом 2,5 авт. арк..

Структура дисертації зумовлена характером проблематики, постановкою мети та завдань дослідження. Робота складається з вступу, трьох розділів, які містять десять підрозділів, висновків та списку використаних джерел, який налічує 329 найменувань. Загальний обсяг дисертації складає 220 сторінок, в тому числі список використаних джерел - 30 сторінок. В роботі наведено два малюнки та п'ять таблиць.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовуються актуальність теми дослідження, характеризуються теоретико - методологічні основи, формулюються об'єкт, предмет, мета і завдання роботи, визначаються наукова новизна та практичне значення результатів дослідження.

Перший розділ дисертаційної роботи «Теоретико-методологічні засади дослідження феномену громадянської самоорганізації» присвячено розгляду основних здобутків в сфері дослідження громадянського суспільства та соціального капіталу накопичених в вітчизняній і світовій політології та формулюванню теоретико-методологічних засад дослідження громадянської самоорганізації в політичній системі України.

У першому підрозділі «Громадянська самоорганізація як об'єкт дослідження в політичних науках» аналізуються праці та здобутки вітчизняних дослідників в рамках даної тематики - В. Горбатенка, Ф. Рудича, В. Цвиха, Г. Щедрової, О. Чемшита, Ю. Сурміна, М. Примуша, Ф. Кирилюка, В. Мадіссона, В. Якушика, М. Михальченка, С. Рябова, А. Колодій, Баркова В.Ю., Степаненко В., Пасько І.Т., Пасько Я.І. та інших.

Зазначається, що вперше громадянську самоорганізацію почали вивчати дослідники, які намагалися описати еволюцію людського суспільства як перехід від одного соціального стану до іншого - Г. Спенсер, К. Маркс, Е. Дюркгейм та ін. Серед них пильна увага приділяється Г. Спенсеру. На думку останнього суспільство в соціологічному розумінні цього слова утворюється тільки тоді, коли, крім суміжного існування, існує ще й співробітництво. Отже співробітництво отримує організацію, добровільну чи недобровільну, відмінну як за природою, так і за походженням.

Також проблему громадянської самоорганізації, за допомогою визначення ключової дихотомії в суспільному розвитку, досліджував Е. Дюркгейм. Кооперацію між людьми, яка й веде їх до самоорганізації він вважає наслідком існування такого морального феномену як солідарність. В той же час він наголошує на існуванні двох видів позитивної солідарності - органічної та механічної, які знаменують собою два різні типи суспільного устрою. Історичні передумови та можливості самоорганізації досліджував Е. Геллнер. На його думку основою самоорганізації є виникнення особливого типу людини - «модульної». Виникнення та поширення цього типу людини веде до появи громадянського суспільства і дозволяє відділяти його від свого антипода - «сегментарного» суспільства.

Стосовно досліджень громадянської самоорганізації в Україні, то сам цей термін, достатньо рідко використовується в українському науковому дискурсі, але в тих випадках, коли це відбувається, то його зазвичай пов'язують з дослідженнями громадянського суспільства.

Важливе значення в контексті нашої роботи мають праці В. Андрущенко, який досліджує стан, умови та перспективи розвитку громадянської самоорганізації в Україні, і вперше звертає увагу на її значимість та роль для стабільності політичної системи.

Однією з концепцій, що намагаються широко використовувати для дослідження громадянського суспільства та процесів самоорганізації є концепція «соціального капіталу».

Існують різні теоретичні трактування (П. Бурдьє, Дж. Колеман, І. Середжелдін, П. Дасгапта, Е. Сміт, П. Пакстон та ін.) і підходи (в межах соціології, економіки, менеджменту, теорії ігор, психології та антропології), що пояснюють природу цього явища. Основою соціального капіталу як суспільного явища є довіра - феномен, що сприяє впорядкуванню соціального життя, легітимації соціальних відносин. На сьогоднішній день концепція «соціального капіталу» поки що мало використовується в українській політичній науці. Можна згадати роботи А. Колодій, В. Степаненко, В. Сукачова та Х. Хачатуряна. Проте для нас важливим і головним є те, що концепція «соціального капіталу», є однією з дослідницьких конструкцій, яку можна застосовувати для дослідження громадянської самоорганізації, звісно з врахування особливостей українського суспільства та поставлених в рамках дисертаційного дослідження завдань, що потребує додаткової, особливої уваги до даної концепції.

В другому підрозділі «Громадянська самоорганізація та громадянське суспільство: співвідношення та особливості взаємовідносин» визначається, що теорію громадянського суспільства ми можемо вважати одним з провідних напрямків в дослідженнях громадянської самоорганізації. На думку науковців, зв'язок між громадянською самоорганізацією та громадянським суспільством існує, проте визначаючи природу цього взаємозв'язку вони розходяться у своїх судженнях. Це можна пояснити відмінностями в трактуванні самого поняття громадянського суспільства, яке є достатньо широким і різниться в залежності від позицій того чи іншого дослідника.

Громадянське суспільство ми можемо визначити як багаторівневе полісекторне поле самоорганізації індивідів. З іншого боку, громадянське суспільство можна розглядати як поле боротьби особистості за свої права. Тобто, самоорганізація громадян виступає засобом захисту індивідуальних і колективних прав.

Важливими індикаторами громадянського суспільства є ті соціально-психологічні якості, які ведуть до перетворення людини на громадянина. З нашої точки зору громадянська самоорганізація є основою створення та функціонування «третього сектору», а останній, в свою чергу, виступає основою, або складовою громадянського суспільства як феномена взагалі.

В третьому підрозділі «Методологія дослідження громадянської самоорганізації» наведено визначення соціального капіталу, як своєрідного ресурсу, який дозволяє людині завдяки залученню до соціальних зв'язків одержувати певні переваги та нові можливості для реалізації своїх шансів.

В соціальному капіталі знаходять свій вираз норми та цінності соціальних груп, які дають змогу їхнім учасникам діяти ефективніше, переслідуючи власні цілі. Такі групи можуть бути формальними (фірма, профспілка) і неформальними (родичі, друзі, сусіди), тож і соціальний капітал відповідно поділяється на формальний та неформальний. Варто підкреслити, що соціальний капітал здатен відігравати для соціуму як позитивну, так і негативну роль.

Якщо конкретизувати взаємозв'язок категорії «соціальний капітал» з одним з результатів громадянської самоорганізації, а також ключовим елементом демократії та громадянського суспільства - третім сектором, то прийдемо до наступних висновків. Більшість дослідників і практиків громадянської сфери підтримують визначення, що третій сектор виступає головним елементом «соціального капіталу», а відтак у такому дискурсі стає ключовою ланкою громадянського суспільства.

Громадянську самоорганізацію ми вважаємо процесом, в рамках якого важливими для нашого дослідження є результати та умови його протікання. Стосовно умов, які мають супроводжувати процес громадянської самоорганізації, то вони являють собою специфічний набір якостей, позицій та поведінкових орієнтацій відносно політики, включаючи певний стиль між особистісної взаємодії та співробітництва. Фактично цими умовами є ті соціально-психологічні якості, які перетворюють людину на громадянина: міжособистісна довіра, відносна цінність, яку громадяни надають особистій свободі, правова свідомість, підтримка верховенства закону, толерантне ставлення до ціннісного світу, прав і свобод інших (що є умовою соціальної інтеграції і солідарності), це раціоналізм, ступень інформованості з важливих соціально-політичних питань.

Результатами громадянської самоорганізації є інститути громадянського суспільства: добровільні громадянські організації та громадянські рухи, а також політичні партії на перших стадіях свого формування, поки вони ще не задіяні в механізмах здійснення влади; залежні від громадянськості елементи судової та правоохоронної системи, наприклад народні міліцейські загони, журі присяжних тощо. Результатом самоорганізації також можуть бути асоціації, організації, в випадку з церквою та закладами освіти - церковні громади, та опікунові товариства, що складаються довкола навчальних закладів.

Відтак головний акцент в нашому подальшому дослідженні має бути покладено на визначення результатів та умов процесу громадянської самоорганізації.

Другий розділ «Напрямки та можливості впливу громадянської самоорганізації на стабільність політичної системи сучасної України» спрямовано на визначення поняття, умов та складових стабільності політичної системи та можливостей впливу на неї громадянської самоорганізації в демократичних державах.

В першому підрозділі «Стабільність політичної системи суспільства: поняття та основні фактори дотримання» визначається, що стабільність відчуває на собі різний за мірою інтенсивності вплив зі сторони практично усіх діючих політичних суб'єктів країни, та зв'язків, що їх об'єднують. Відтак в контексті дослідження проблеми забезпечення політичної стабільності ми маємо звертати увагу практично на всі існуючі в країні політичні структури, в тому числі й ті, що базовані на принципах самоорганізації.

В західній політології існують різні підходи до визначення стабільності. Стабільність розглядається як неможливість існування в суспільстві реальної загрози нелегітимного насилля або наявності в держави можливостей, які дозволяють в кризових ситуаціях впоратися з нею; неможливість спалаху громадянських війн або інших форм військових конфліктів (мінімальна стабільність); здатність демократичних структур швидко реагувати на зміну суспільних настроїв; стабільність є функцією демократії, що включає участь громадян в управлінні державою через інститути громадянського суспільства (демократична стабільність); стабільність розглядається як функціонування одного уряду протягом тривалого часу; стабільність в демократичних країнах пов'язують з конституційним порядком; стабільність розглядається як наслідок існування легітимності влади; стабільність розглядається як відсутність структурних змін в політичній системі або як наявність здатності управляти ними; стабільність також розглядається як баланс політичних сил.

Основу стабільності становлять: високий рівень економічного розвитку, громадянська політична культура, наявність соціально значущого середнього класу, перехрещування розбіжностей у соціальній сфері, що запобігає абсолютизації та розростанню конфліктів, поєднанню конкурентності приватних прагнень і вимог досягнення загальносуспільних цілей, конституційно правові засади визначених «правил гри», розвинуті політико-організаційні форми. Зміст інституціонального механізму стабільності демократії становить баланс між двома необхідними умовами: створення інститутів, які б робили уряд підзвітним громадянському суспільству, з одного боку, і відсутністю у громадян можливостей прямого впливу на прийняття політичних рішень, - з другого.

Оцінка стабільності політичної системи має бути зосереджена на наступних факторах: порядок зміни політичного лідерства, рівень підтримки влади населенням (легітимності основних владних інститутів), здатність системи до самовідтворення, реагування й пристосування системи до змінних соціальних та економічних умов, міра консенсусу з приводу основних політичних, соціальних та економічних проблем, здатність політичної еліти до компромісу та консенсусу, наявність легальних механізмів пошуку компромісу, міра участі народу в політичних процесах, централізація процесу прийняття рішень і характеристика основних політичних партій та коаліцій, наявність та поширеність деструктивних політичних ідеологій, стан та можливості формування національної ідентичності.

В другому підрозділі «Значення, функції та можливості громадянської самоорганізації в світовій практиці та в Україні» зазначається, що громадянська самоорганізація, це в першу чергу процес, в рамках якого для нас найбільш важливими є умови його протікання та результати. Стосовно результатів, то в своїй сукупності вони утворюють те, що ми можемо назвати громадянським суспільством, принаймні в його мінімалістському сенсі, або важливу його складову, в більш широкому сенсі. Значення цих складників для політичної стабільності суспільства є дещо відмінним. Стосовно умов, то їх значення полягає в тому, що громадянська самоорганізація демонструє саму їх наявність і можливість результативного та ефективного їх використання, і таким чином пропагує їх. Тобто наявність процесу самоорганізації в рамках певної групи чи спільноти демонструє усім наявність у її членів певних якостей, надає зразок діяльності як членам цієї групи так і усім тим, хто став свідком даного процесу.

Говорячи безпосередньо про результати громадянської самоорганізації слід визнати, що вони можуть виконувати важливі функції в рамках політичної системи суспільства і бути достатньо важливими для підтримання політичної стабільності. Їх вплив можна помітити в різних складових цього стану, хоча звісно є серед факторів стабільності й такі, на які результати громадянської самоорганізації не мають жодного впливу. Серед них, наприклад, такий фактор як здатність системи до самовідтворення, порядок зміни політичного лідерства, відсутність структурних змін в політичній системі, або як наявність здатності управляти ними; міжнародне середовище і пов'язаний з ним зовнішньополітичний вплив. Решту факторів ми можемо поділити на такі, на які громадянська самоорганізація має прямий вплив, опосередкований, дотичний.

В третьому підрозділі «Фактори розвитку громадянської самоорганізації: світовий досвід та ситуація в Україні» нами встановлено що розвиток міжособистісної довіри, відносної цінності, яку громадяни надають особистій свободі, правовій свідомості, підтримці верховенства закону, толерантному ставленню до ціннісного світу, прав і свобод інших може стати передумовою розвитку процесів громадянської самоорганізації. На відміну від інших форм інтелектуального капіталу, соціальний капітал неможливо одержати як віддачу від того або іншого раціонального вкладення. Тому зростає роль так званого самоменеджменту особистості. Громадянське суспільство динамічно розвивається в тому випадку, коли особа бере повну відповідальність за своє майбутнє, планує своє життя і намагається досягти успіху, покладаючись перш за все на власні сили, а вже потім на державу.

В цьому сенсі, в Україні слід переглянути підходи до оцінювання діяльності «політичних підприємців». Оцінювання їх діяльності слід проводити в залежності від результату процесу громадянської самоорганізації. громадянський самоорганізація політичний

Слід відійти від дещо ідеалістичного розуміння процесів громадянської самоорганізації, яке веде до відкидання нами значущості ролі «політичних підприємців». Не слід вбачати процес громадянської самоорганізації обов'язково як діяльність рівномірно активних та ініціативних громадян. Рівень активності людей природно різний. Проте через ці особливості процес не втрачає статусу громадянської самоорганізації. В протилежному випадку частину організацій ми можемо даремно звинуватити в тому, що вони не є результатом громадянської самоорганізації.

Звинувачення щодо частини організацій, що вони є не результатом самоорганізації, а наслідком ініціативи лідера - одинака є несуттєвим, оскільки наявність ініціативи «політичного підприємця» може пройти непомітно для певної спільноти і тоді може бути утворена неурядова організація не заповнена дійсними, активними членами. Натомість в іншій ситуації лідер може стати ініціатором дійсного процесу громадянської самоорганізації, довкола організації яку він створює. Однак у тому випадку, коли ініціювати активність громадян не вдалося, тобто пропонована асоціація залишилася без активних членів - їх слід вважати «невдалим» результатом такого процесу.

Третій розділ «Політична система України та перспективи розвитку громадянської самоорганізації» спрямовано на аналіз стану громадянської самоорганізації в Україні, її інтенсивності, чинників, що її зумовлюють та напрямків розвитку.

У першому підрозділі «Громадянська самоорганізація в Україні: особливості походження феномену» визначаються причини, що обумовили слабкість соціального капіталу, а відтак і громадянської самоорганізації в Україні. Зважаючи на історичні особливості розвитку процесів громадянської самоорганізації в нашій країні до числа основних причин ми можемо віднести наступні:

1. Історико-культурний фактор. Господарська та релігійна практика в Україні розвивалася в іншому руслі, ніж в Європі. Де-факто відіграючи роль буферної зони між Європою, Росією (Московським царством) та мусульманським світом (Туреччиною), Україна не відрізнялася ані стійкістю правового порядку, ані згуртованістю національних еліт, ані ємністю ринків (купівельною спроможністю населення). В цілому, відсутність національної суб'єктності (зокрема - власної державності) та сприятливих умов для розвитку економіки зумовили відставання України від Європи у процесах формування громадянського суспільства.

2. Переривання традиції. Абсолютизм царської Росії всіляко придушував паростки громадянської ініціативи на території України, вбачаючи в них загрозу сепаратизму. Тим не менш, з кінця ХІХ різноманітні форми самоорганізації (окрім тих, що традиційно мали місце у сільській громаді) почали досить успішно розвиватися. Це виробничі та збутові кооперативи (включаючи товариства з обробки землі), каси взаємодопомоги, культурно-освітні та благодійні товариства, профспілки, політичні організації (у т.ч. - партії) тощо. Згодом органічний процес становлення громадянського суспільства був перерваний пануванням комуністичного авторитарного режиму. Після краху комуністичного режиму у пострадянських країнах, була зроблена спроба побудувати ринкову економіку, правову державу та громадянське суспільство за західними зразками. Однак, як свідчить практика, «модернізації навздогін» виявилася малоуспішною. Включення до економічної та політичної систем окремих модерністських моделей підірвало структуру пострадянського суспільства, однак не перетворило його на модерністське («західне»).

Інструментальні інновації за відсутності раціональної культури ділових відносин і демократичних цінностей виявилися малопродуктивними. Окремі соціальні інститути (зокрема, громадянські організації), що позиціонуються як сучасні, у дійсності продовжують функціонувати як традиційні (точніше, неотрадиційні). Виникає ефект «квазі» - квазіринок, квазіпредставництво, квазіпартії, квазігромадянськість. Непрозорість, непублічність, ірраціональність, парадоксальність, популізм лідерів та схильність населення до авторитаризму і патерналізму (точніше - клієнталізму), стали характерними рисами сучасної політичної та економічної культури в Україні.

В другому підрозділі «Соціальний капітал та громадянська самоорганізація в Україні: стан та індикатори» визначаючи рівень довіри громадян у 2003-2005 році до представників владних структур, який зріс, можемо цілком логічно стверджувати, що в Україні наприкінці 2004 року відбувся стрибкоподібний перехід з одного стану громадянського суспільства, неактивного, пасивного - до іншого, активного. Відбулося набуття громадянським суспільством якісно нових рис. Така якість зумовлена рівнем активності й політичної свідомості громадян під час «Помаранчевої революції». Цей рівень був досить високим, що давало змогу говорити про відповідний ступінь самоорганізації суспільства в той період. Але на жаль після подій на майдані багато їх учасників розчарувалися в своїх політичних ідеалах. На даний момент знову недовіра до органів влади та засобів масової інформації переважає довіру.

Політична система України, як наслідок, вразлива і з боку оцінки ефективності її досягнень, і з боку легітимності її рішень. Регулятивна компетенція політичної системи зазнає невдачі тоді, коли забезпечення правових програм залишається неефективним, або коли регулятивні засоби й засоби керування призводять до дезінтеграційного впливу на системи дій, що потребують регулювання. З іншого боку, політична система зазнає невдачі як управлінець соціальною інтеграцією, коли її рішення, навіть ефективні, не мають зв'язку з легітимним законом. Конституційно регульована циркуляція влади нівелюється, якщо адміністративна система унезалежнюється від комунікативно ґенералізованої влади; якщо ресурси життєвого світу, що забезпечують спонтанні публічні комунікації не можуть більше гарантувати непримусову артикуляцію соціальних інтересів. Незалежність нелегітимної влади й слабкість громадянського суспільства і політичної громадянської сфери загострюються в «легітимаційну дилему». Політична система втягується у вирій легітимаційного дефіциту й дефіциту управління, які взаємно підсилюють один одного.

В третьому підрозділі «Шляхи та перспективи розвитку громадянської самоорганізації в Україні як чинника зміцнення політичної стабільності» зазначається, що важливим чинником розвитку громадянської самоорганізації є мова і мовлення та утворюваний її історичним розгортанням дискурс, в якому здійснюється феноменологія знаків, значень, символів, кодів та інтенцій взаєморозуміння. Саме дискурсивна визначеність взаємин між людьми надає їм різного забарвлення, тональності, експресивності, емотивності, спонукає або до замовчування або до відкритості. Дискурс слугує підставою вибору і надання пріоритету одним значенням перед іншими. Проте не всякий дискурс і не всяка етичність забезпечує примноження соціального капіталу і відкритої громадянської активності, без високого рівня яких неможливий ефективний суспільний та економічний розвиток. Мережі громадянської активності є відображенням минулих успіхів у співпраці, які можуть правити за визначену культурою модель майбутньої співпраці. Саме в дискурсі відбувається встановлення колективної ідентичності людей як членів громадянського суспільства, а спільність може бути здобута передусім завдяки участі в обговоренні.

В контексті проблеми розбудови соціального капіталу в Україні заслуговують на увагу методи організації діяльності місцевих співтовариств. Громадянське суспільство характеризується встановленням елементарних соціальних зв'язків між індивідами, - кожна приватна особа, переслідуючи свій власний інтерес, вступає у взаємовідносини з іншим суб'єктом, який, у свою чергу, пов'язаний подібним чином з іншими. Тобто рішення вступати чи не вступати в ті чи інші форми соціальної інтеграції в межах громадянського суспільства є виключною прерогативою самого індивіда. Натомість у місцевому самоврядуванні вже сам факт проживання на певній території має наслідком залучення особи у відповідні соціальні відносини, що спрощує залученість та ідентифікацію кожного з числа мешканців міста. Факт належності до територіальної громади міста важко піддати сумніву. Активнішого залучення громадян до участі в місцевому самоврядуванні можна досягти завдяки впровадженню на основі статутів територіальних громад нових форм участі громадян у здійсненні місцевого самоврядування, які б стимулювали розвиток місцевої демократії, які б базувалися на інших засадах, ніж існуючі наразі, і давали б змогу проводити ефективні консультації з громадянськістю та залучати її до спільного прийняття рішень.

У висновках зазначається, що громадянська самоорганізація є основою створення та функціонування «третього сектору», а останній, в свою чергу виступає основою, або складовою громадянського суспільства як феномена взагалі. Соціальний капітал - це своєрідний ресурс, який дозволяє людині завдяки залученню до соціальних зв'язків одержувати певні переваги та нові можливості для реалізації своїх шансів. В основі соціального капіталу лежить концепт довіри - феномен, що сприяє впорядкуванню соціального життя, легітимації соціальних відносин.

Якщо конкретизувати взаємозв'язок категорії «соціальний капітал» з одним з результатів громадянської самоорганізації, а також ключовим елементом демократії та громадянського суспільства - третім сектором, то прийдемо до наступних результатів. Більшість дослідників і практиків громадянської сфери підтримують визначення, що третій сектор виступає головним елементом «соціального капіталу», а відтак у такому дискурсі стає ключовою ланкою громадянського суспільства.

Політична стабільність володіє можливістю збалансовувати конфліктну ситуацію в соціумі, а також містить у політичній системі механізми, які здатні коригувати досягнення цілісності елементів самої системи та виступати їх гарантом. Політична стабільність призводить до рівноваги стримувань і противаг, що дає можливість уникати військових сутичок, збройних повстань, насильства та інших негативних явищ.

Говорячи безпосередньо про результати громадянської самоорганізації слід визнати, що вони можуть виконувати важливі функції в рамках політичної системи суспільства і бути достатньо важливими для підтримання політичної стабільності. Їх вплив можна помітити в різних складових цього стану, хоча звісно є серед факторів стабільності й такі, на які результати громадянської самоорганізації не мають жодного впливу. Решту факторів ми можемо поділити на такі, на які громадянська самоорганізація має прямий, опосередкований або дотичний вплив.

Результати дослідження свідчать про зменшення формальної сторони соціального капіталу в Україні, яке проявляється у зниженні довіри до органів державної влади (а отже, і їхньої легітимності) та зменшенні кількості осіб, залучених до громадянської активності. Для українського суспільства притаманний стабільно низький рівень довіри громадян до організаційних складових громадянського суспільства - політичних партій, профспілок (традиційних та нових). Натомість, сфери наближені до приватного світу особи стабільно користуються більшою довірою громадян. Таким чином, в Україні розвивається переважно соціальний капітал, спрямований на неформальні практики.

В українському суспільстві на початку-середині 90-х рр. ХХ ст. глибока соціальна криза призвела до зниження рівня генералізованої довіри. У скрутних ситуаціях більшість представників українського суспільства могли покладатися на самих себе або ж найближче оточення - сім'ю, колег по роботі, людей зі схожими поглядами, інтересами. В ситуації кризового послаблення інтеграції та соціальної захищеності на перший план вийшли індивідуальні форми реагування, прагнення до суто індивідуальної вертикальної мобільності і соціального виживання за принципом «кожен сам за себе». Відносна успішність цих форм реагування призвела до їх закріплення в досвіді людей та їх легітимації і нормативного заохочення.

Забезпечення розгортання в Україні першого з зазначених типів етичності слід пов'язувати з відповідним чином спрямованою дискурсивною практикою, яка буде забезпечувати раціональне обґрунтування солідарності, довіри, толерантності. Таку практику нам може забезпечити місцеве самоврядування. Адже місце проживання є дуже важливим фактором формування спільнот на первинному, сусідському рівні. З утвердженням принципів місцевого самоврядування і поступовим зростанням довіри до місцевих органів самоврядування як органів влади в українському суспільстві інтенсивно відбуваються процеси колективної інтеграції та самоорганізації в межах локальних співтовариств - місцевих громад. Існуюча інфраструктура участі, в вигляді місцевих референдумів, відкритих слухань, місцевих ініціатив, не створює достатньо сприятливих умов для активного залучення громадян до участі в місцевому самоврядуванні. Тому доцільними, для консультації та спільного прийняття рішень, які передбачають тісну взаємодію з жителями є якісні дослідження різного роду, зокрема фокус-групи. Також до їх числа відносяться публічні зібрання та сусідські форуми, «воркшопи» та «Жюрі громадян» (групи планування).

Враховуючи такі перепони розвитку громадянської самоорганізації як неструктурованість українського суспільства, відсутність чіткого усвідомлення громадянами своєї соціальної приналежності і відповідних їй економічних і політичних інтересів, одним з суб'єктів розвитку дискурсивної практики солідарності та довіри слід вважати «політичних підприємців». Саме від них слід очікувати первинної ініціативи, імпульсу до самоорганізації, пропозиції до спільнот усвідомити свою соціальну приналежність та визначити політичні інтереси.

ГОЛОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ВИКЛАДЕНІ В ТАКИХ ПРАЦЯХ АВТОРА

Основні праці:

1. Гороховський І.Л. Європейський досвід суспільної самоорганізації в контексті консолідації демократії в Україні / І.Л. Гороховський // Політологічний вісник. Зб-к наук. праць. - К.: ТОВ «ІНТАС», 2008. - Вип. 35. - С. 136 - 145.

2. Гороховський І.Л. Інфраструктура громадянської політичної участі в Україні: муніципальний рівень / І.Л. Гороховський // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Політологія, Соціологія, Філософія. Вип. 10. - Ужгород: Вид-во УжНУ «Говерла», 2008. - С. 228 - 232.

3. Гороховський І.Л. Проблема суспільної самоорганізації в історії наукових досліджень / І.Л. Гороховський // Політологічний вісник. Зб-к наук. праць. - К.: ТОВ «ІНТАС», 2007. - Вип. 28. - С. 142 - 153.

4. Гороховський І.Л. Соціальний капітал у дослідженнях політичних процесів / І.Л. Гороховський // Грані. - 2008. - № 2. - С. 163 - 166.

5. Гороховський І.Л. Соціальний капітал як соціально-політичний феномен: структура та можливості розвитку / І.Л. Гороховський // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Політологія. Філософія. Соціологія. Вип. 9. - Ужгород: Вид-во УжНУ «Говерла», 2008. - С. 189 - 194.

АНОТАЦІЇ

Гороховський І.Л. Громадянська самоорганізація як чинник стабільності політичної системи України. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02 - політичні інститути та процеси. Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара. - Дніпропетровськ, 2008.

Дисертація присвячена дослідженню громадянської самоорганізації в Україні та визначення її впливу на стабільність політичної системи. Виокремлено та проаналізовано основні теоретико - методологічні здобутки теорії громадянського суспільства та концепції «соціального капіталу». Визначено поняття, умови та складові стабільності політичної системи. Виявлено та охарактеризовано можливості впливу на неї громадянської самоорганізації.

Визначені фактори, що впливають на розвиток громадянської самоорганізації в Україні. Надано оцінку стану громадянської самоорганізації в Україні, визначено перспективи та можливі напрямки її розвитку.

Ключові слова: громадянська самоорганізація, соціальний капітал, громадянське суспільство, «політичний підприємець», стабільність, політична система.

Гороховский И.Л. Гражданская самоорганизация как фактор стабильности политической системы Украины. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.02 - политические институты и процессы. Днепропетровский национальный университет имени Олеся Гончара. - Днепропетровск, 2008.

Диссертация посвящена исследованию гражданской самоорганизации в Украине и определению ее влияния на стабильность политической системы.

Описаны основные теоретико-методологические достижения, накопленные в рамках теории гражданского общества и концепции «социального капитала». Определено соотношение понятий гражданское общество, гражданская самоорганизация, социальный капитал, гражданские организации. Гражданская самоорганизация определена как процесс свободного, рационального взаимодействия индивидов, которые занимают в его рамках равные позиции, и принимают в нем участие вследствие стремления к удовлетворению собственных интересов.

Доказано, что результатом процесса гражданской самоорганизации являются структуры гражданского общества, в первую очередь - организации «третьего сектора», а условиями осуществления процесса - социальные практики, общественные ценности и достоинства, которые являются составляющими социального капитала.

Определено понятие, условия и составляющие политической стабильности. Охарактеризованы возможности влияния гражданской самоорганизации на стабильность политической системы. Определены факторы, влияющие на развитие гражданской самоорганизации в Украине.

Установлено, что процесс гражданской самоорганизации не следует рассматривать исключительно как деятельность равномерно активных и инициативных граждан, поскольку модель «политического предпринимателя» может быть составляющей этого процесса только при условии, что инициатива предпринимателя своим результатом будет иметь самоорганизационные процессы в группе.

Определено, что оценивание деятельности «политического предпринимателя» следует проводить в зависимости от результата процесса гражданской самоорганизации, то есть инициатива «предпринимателя» является «удачной», если ей удается инициировать активность граждан и предлагаемая ассоциация получает и объединяет активных членов, и она является «неудачной», если не является заполненной действительными, активными членами.

При исследовании соотношения социального капитала и гражданской самоорганизации установлено, что условия осуществления процесса гражданской самоорганизации представляют собой специфический набор качеств, позиций и поведенческих ориентаций, который включает определенный стиль межличностных взаимоотношений, взаимодействий и сотрудничества. Фактически этими условиями являются социально-психологические качества, которые превращают население в граждан: межличностное доверие, относительная ценность, которую граждане придают личной свободе, правовому сознанию, поддержке верховенства закона, толерантное отношение к ценностному миру, правам и свободам других, что является условием социальной интеграции и солидарности, рационализм, степень информированности по важным социально-политическим вопросам.

В качестве основных составляющих стабильности политической системы определены: баланс сдержек и противовесов, тактический и стратегический консенсус. При этом стратегический означает согласие по поводу основных ценностей и направления развития общества. Его наличие делает возможным нахождение баланса сдержек и противовесов. Наличие же последнего в масштабах общества означает признание основными группами интересов наличия оппонентов и понимание нецелесообразности противоборства и может привести к формированию тактического консенсуса, который означает соглашение касательно состояния дел в политике и обществе, занятых позиций и статусов, направлений государственной политики и рассматривается как средство достижения стабильности политической системы.

Определено, что гражданская самоорганизация может оказывать на стабильность политической системы позитивное, негативное, деструктивное влияние. Позитивное состоит в обеспечении легитимности властных институтов, представительстве общественных интересов и др. Негативное влияние возникает тогда, когда излишняя интенсивность гражданской самоорганизации вредит эффективной работе политической системы, например, когда массовое участие граждан приводит к перегрузке государства требования и запросами. Высказывание протестов дестабилизирует систему власти в целом. Деструктивное влияние состоит в таких результатах самоорганизации как «блат», клиентелизм, клановость, которые сознательно направлены на ухудшение состояния в стране, ее разрушение.