Поняття політичної системи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Поняття політичної системи

2. Структура політичної системи

3. Функції політичної системи

4. Типологія політичних систем

5. Політична система України

Висновки

Список використаних джерел



Вступ

Різноманітні політичні явища в суспільстві є самодостатньою цілісністю. Ця їхня властивість втілена в понятті «політична система» суспільства, її завдання -- забезпечення неперервності, взаємопов'язаності й координації діяльності різних політичних суб'єктів для досягнення поставлених цілей. Вона гармонізує суспільні відносини, визначає механізми вирішення соціальних конфліктів і запобігання кризовим явищам. Теорія політичної системи важлива для розуміння політичного життя будь-якого суспільства, а надто для передбачення напрямів і перспектив розвитку вітчизняної реальності.

У науковій літературі побутують різні погляди, як на тлумачення поняття «політична система» суспільства, так і на сутність цього феномена. Прихильники соціологічної теорії обміну вважають політичну систему інститутом, який підтримує стабільність загальних правил щодо відносин обміну. Згідно з конфліктологічними концепціями, політична система е інструментом легалізації та продуктивного розв'язання соціальних конфліктів. політичний норма соціалізація україна

Система -- одне з основних понять політології, яке дає змогу скласти уявлення про суспільство у вигляді його абстрактної, спрощеної моделі чи окремих елементів. Поняття це запозичили з електроніки й кібернетики американські вчені Г. Алмонд, Д. Істон, В. Мітчел, вважаючи його універсальною категорією наукового аналізу, яка охоплює всі типи дій та орієнтацій, усю сукупність взаємопов'язаних елементів, дотичних до вироблення політичних рішень. Політологія розглядає систему як єдність структури (соціально-політичних інститутів) і процесів (поведінки спільнот та індивідів) за умови, що кожен відіграє свою роль у забезпеченні стабільності всієї системи.



1. Поняття політичної системи

Термін "політична система" поширився після того, як американський політолог Девід Істон 1953 р. опублікував однойменну працю, в якій першим застосував приклад біологічних систем для теоретичного аналізу політичного життя. На думку цього вченого, політичні системи схожі на біологічні, наявні у навколишньому середовищі, що складається з безлічі інших систем -- екологічної, економічної, духовно-ідеологічної тощо. Оскільки система -- це певна цілість, яка підлягає впливові середовища, вона також активно впливає на нього для власного самозбереження і розвитку.

Вивчення проблематики політичної системи має специфічні особливості в кожній країні. Так, американська політична наука основну увагу зосереджує на встановленні внутрішніх ресурсів і зовнішніх чинників впливу на стан та ефективність політичної системи, виявлення характеру взаємозв'язків і взаємозалежностей між компонентами системи, внутрішньосистемних і міжсистемних відносин. Німецькі політологи традиційно концентрують увагу на питаннях місця і ролі держави в політичній системі, особливо виділяючи функції політичної системи, проблеми її відносної самостійності щодо інших підсистем суспільства. У Франції, де вивчення політичної системи розпочалося дещо пізніше, в 70-х роках XX ст., цей напрям розглядають як новий етап у розвитку національної школи політичної науки. Оригінальність підходу французьких колег, які запровадили в науковий обіг категорію "політичний інститут", полягає в широкому використанні інституційної концепції, особливо притаманної для цієї національної школи, яка акцентує увагу на методі порівняльного аналізу. Це дозволяє розглядати політичне життя через структуру політичних інститутів і чітко відмежувати французьку від англо-американської політологічної школи. Навпаки, молода українська політологія активно й усебічно досліджує функціональний бік системи, пов'язаний із політичною діяльністю та політичними технологіями.

В сучасній науковій літературі особливо поширеними були три методологічно визначені концепції політичної системи:

1) інституційна (структурна);

2) біхевіористично-функціональна;

3) власне системна.

Натомість, пізнати якусь політичну систему означає розкрити її ознаки, структуру й зв'язки з зовнішнім (міжнародним) середовищем, історію виникнення, розвитку й занепаду, вивчити інтегративні, системні чинники, які забезпечують її цілісність, стабільне функціонування і саморозвиток. Тому система -- це впорядкована сукупність взаємодіючих компонентів, яка виникає і функціонує для досягнення певної мети й має інтегративні якості, не притаманні окремим компонентам, які її утворюють. Однією з найскладніших систем (або полісистемним комплексом) є політична система.

Суть політичної системи, різні аспекти функціонування можна виразити через сукупність визначень. У найширшому розумінні, політична система -- це цілісна впорядкована сукупність політичних інститутів, політичних ролей, взаємин, процесів, політико-правових норм, політичної культури, за допомогою яких утверджується і відбувається функціонування політичної влади, забезпечується соціальна і політична стабільність. Водночас, для досягнення певних дослідницьких цілей можна використовувати і більш вузьке визначення, згідно з яким політична система суспільства є сукупністю політичних інституцій, взаємодія і взаємовідносини між якими забезпечують реалізацію політичної влади. Це той механізм, за допомогою якого здійснюється регулювання суспільної системи, управління нею.

Політична система має низку характерних ознак, які її вирізняють від інших елементів суспільної системи:

а)залежність від суспільного середовища;

б) панівне становище в суспільстві;

в) національний колорит;

г) певна незалежність від інших суспільних підсистем.

Залежність від суспільного середовища. Політична система виникає на певному етапі розвитку суспільства, внаслідок його поділу на класи, виникнення держави і політики як такої. Внутрішні й зовнішні впливи на систему вимагають від неї відповідного реагування -- архаїчно-консервативного чи новаторсько-ліберального. Поява політичної системи суспільства засвідчила наявність у суспільстві відчуження як політичного явища, а також спроб ввести його в правові рамки з метою певного регулювання соціальних відносин, які вийшли на рівень суперечливих інтересів і потребують спеціального регулювання на основі об'єктивної необхідності у системній упорядкованості соціальних відносин.

Політична система здійснює найсуттєвіший вплив на суспільство, оскільки саме вона формує владу в суспільстві. Жодна інша суспільна підсистема не має засобів впливу, які б дорівнювали можливостям політичної.

Політична система історично формується у специфічних природно-кліматичних і матеріальних умовах. Кожна політична система має установи й організації, котрі утверджують вплив панівних соціальних груп та інститутів, а також виражають інтереси супротивних груп, які стають органами політичної боротьби проти установ і організацій, котрі панують у визначений проміжок часу.

Кожна система повинна бути функціональною і, згідно з Т.Парсонсом, має реалізовувати 4 функції, що служать задоволенню її елементарних потреб:

1. Функція адаптації - установлення зв'язків системи з навколишнім середовищем, система пристосовується до середовища і обмінюється з ним ресурсами.

2. Функція ціледосягнення - визначення цілей системи і мобілізація ресурсів для їх досягнення.

3. Функція інтеграції - підтримання координації взаємовідносин елементів системи.

4. Функція латентна - зберігання орієнтації суб'єктів системи на її норми і цінності.

Кожне суспільство є сукупністю підсистем (сфер):

- виробничої;

- соціальної;

- духовної;

- політичної, до якої належать інститути держави і влади.

Усі ці підсистеми наділені властивими лише їм структурою, функціями, цінностями, нормами, цілями тощо:

- виробнича забезпечує матеріальну основу життя суспільства;

- соціальна і духовна сприяють нормальному функціонуванню різних соціальних інститутів;

- політична покликана створювати сприятливі умови для ефективної діяльності всіх ланок суспільної системи, для повної реалізації інтересів усіх членів суспільства.

Кожна з підсистем може зберігати життєздатність лише за умови, що всі інші функціонуватимуть бездоганно чи хоча б задовільно. Політична система суспільства -- цілісна, інтегрована сукупність відносин влади, суб'єктів політики, державних та недержавних соціальних інститутів, структур і відносин, покликаних виконувати політичні функції щодо захисту, гармонізації інтересів соціальних угруповань, спільнот, суспільних груп, забезпечувати стабільність і соціальний порядок у життєдіяльності суспільства.

Основними ознаками політичної системи є:

-взаємозв'язок групи елементів;

-утворення цими елементами певної цілісності;

-внутрішня взаємодія всіх елементів;

-прагнення до самозбереження, стабільності та динамізму;

-самозбереження, стабільності та динамізму;

-здатність вступати у взаємовідносини з іншими системами.

Визначальним компонентом політичної системи є держава. Крім неї, у політичну систему суспільства входять законодавча, судова, виконавча системи, центральні, проміжні, місцеві системи управління (самоуправління), політичні партії, профспілки, асоціації, ініціативні групи, групи впливу й тиску, соціально-політичні рухи та інші об'єднання, змістом діяльності яких є політичні процеси.

Від інших систем політичну систему відрізняють:

-забезпечення неперервності, зв'язаності, ієрархічної координації діяльності різних політичних суб'єктів для досягнення визначених цілей;

- віднайдення механізму вирішення соціальних конфліктів і суперечностей, гармонізація суспільних відносин;

- сприяння досягненню консенсусу різних суспільних сил щодо основних цінностей, цілей та напрямів суспільного розвитку.

Процес становлення політичних систем обумовлений рядом змінних:

- зміною способу виробництва (зміною форм власності тощо);

- зміною в соціально-класовій структурі суспільства;

- політичною поляризацією суспільства (спочатку переважала економічна поляризація);

- збільшенням чисельності суб'єктів політики;

- зростанням робітничого руху і створенням буржуазних політичних партій, рухів тощо;

- загально гуманітарним прогресом, пов'язаним з роллю ЗМІ, преси, мистецтв тощо;

- зростанням ролі ідеології - світської і релігійної;

- глобалізацією проблем, що стоять перед людством.

Отже, поява політичної системи суспільства засвідчила наявність у суспільстві відчуження як політичного явища, а також спроб ввести його в правові рамки з метою певного регулювання соціальних відносин, які вийшли на рівень суперечливих інтересів і потребують спеціального регулювання на основі об'єктивної необхідності у системній упорядкованості соціальних відносин.

2. Структура політичної системи

Згідно з загальною теорією систем елементами системи вважаються її невід'ємні і взаємозв'язані складові. Наявність кожної з них необхідна для існування і функціонування системи, досягнення ЇЇ цілей. Такі елементи системи називаються підсистемами, кожна з яких водночас є й окремою системою. Оскільки кожна підсистема, у свою чергу, має складні внутрішні зв'язки й будову, то стосовно її власних складових використовується термін «елементи системи».

У політичній системі суспільства зазвичай розрізняють чотири основних групи елементів: політичні інститути; політичні відносини; політичні норми; політичну свідомість і політичну культуру3. Відповідно до цих елементів виокремлюються інституціональна (або організаційно-інституціональна), регулятивна, функціональна і комунікативна підсистеми політичної системи.

Інституціональну підсистему політичної системи складають політичні інститути -- формалізовані явища і процеси політичного життя суспільства, до яких належать як самі політичні установи -- держава та її структурні елементи (парламент, уряд тощо), політичні партії, громадсько-політичні організації, органи місцевого самоврядування тощо, так і процеси їх упорядкованого функціонування.

Інституціональна підсистема виступає основоположною як щодо політичної системи суспільства в цілому, так і стосовно її окремих складових. Це зумовлено тим, що саме вона є джерелом усіх найважливіших зв'язків, які виникають в межах політичної системи. Інституціональна підсистема визначає характер норм, які регулюють ці зв'язки. Саме стосовно неї політичні ідеї, погляди, уявлення, теорії виконують службові функції.

Оскільки політичні інститути є основними елементами політичної системи, то вона іноді визначається як «система інститутів (державних установ, політичних партій, громадських організацій), у межах якої відбувається політичне життя суспільства і здійснюється державна влада». Проте таке визначення, наголошуючи на структурному аспекті політичної системи суспільства, залишає поза увагою її функціональний аспект.

У своїй сукупності і взаємозв'язках політичні інститути утворюють політичну організацію суспільства, організаційну основу політичної системи. Деякі дослідники ототожнюють поняття «політична система суспільства» та «політична організація суспільства», однак при цьому затушовується організаційний аспект політичної системи, позначуваний поняттям «політична організація суспільства», а саме це поняття втрачає своє методологічне значення.

До політичної системи як її інститути входять не всі наявні в суспільстві громадські організації, а лише ті, що пов'язані з функціонуванням політичної влади. Залежно від ступеня залученості до політичного життя, здійснення влади розрізняють три види організацій: власне політичні, невласне політичні і неполітичні .

Власне політичні організації прямо й безпосередньо здійснюють політичну владу у повному обсязі або, у крайньому разі, прагнуть до цього. Здійснення влади або боротьба за неї є головним у їхній діяльності. Власне політичними організаціями виступають держава й політичні партії.

Невласне політичними організаціями є ті, участь у здійсненні політичної влади для яких є лише одним із аспектів їх функціонування. Це громадсько-політичні організації -- професійні спілки, об'єднання підприємців, творчі, молодіжні, жіночі, ветеранські об'єднання тощо.

Завдяки функціональним особливостям організацій першого і другого виду їх іноді називають відповідно монофункціональними і поліфункціональними Однак незалежно від назви очевидно, що інститутами політичної системи суспільства є лише ті організації та установи, які беруть активну участь у здійсненні політичної влади і для яких така діяльність є істотною характеристикою.

Центральна роль у політичній системі належить державі. Саме вона забезпечує політичну організованість суспільства, надаючи політичній системі цілісності і стійкості, орієнтуючи її на найважливіші суспільні цілі.

Особливе місце серед діючих у політичній системі суспільства організацій посідають партії. Політичні партії є виразниками певних соціальних інтересів. Вони ідеологічно та організаційно об'єднують людей з метою здобуття, використання й утримання державної влади для задоволення цих інтересів. Кожна партія прагне зайняти таке становище в політичній системі, яке надасть їй можливість визначати політику держави або хоча б впливати на неї.

Важливий структурний компонент політичної системи суспільства складає її регулятивна (або нормативна) підсистема. Цю підсистему утворює сукупність політичних норм, за допомогою яких здійснюється регулювання політичних відносин. Соціально-політичні норми є різновидом соціальних норм і вирізняються тим, що спрямовані на регулювання політичних відносин. Одні політичні норми безпосередньо цілеспрямовано створюються державою (правові норми), політичними партіями і громадськими організаціями (корпоративні норми), інші складаються й розвиваються поступово, під впливом як політичних, так і економічних, соціальних, духовних чинників. До них належать норми моралі, звичаї і традиції. Головною складовою регулятивної підсистеми політичної системи суспільства є норми національного права.

Поряд із нормами права як регулятори політичних відносин діють також норми партійного життя та правила, встановлені різними громадськими організаціями. Такі норми не мають правового, загальнообов'язкового характеру. Вони обов'язкові лише для членів відповідних партій і громадських організацій. Однак програмні настанови, сформульовані партією, можуть справляти істотний вплив на політику держави, політичну систему в цілому, особливо тоді, коли партія стає правлячою.

Істотний вплив на політичну систему країни справляють звичаї і традиції її політичного життя. Звичай -- це правило, що склалося на основі постійного, одноманітного повторення даних фактичних відносин. Звичаї і норми, що передаються від покоління до покоління, є традиціями. Хоча політичні звичаї не є формалізованими і не мають юридичного значення, вони можуть справляти значний вплив на реальні дії політичних інститутів. Так, порядок, за яким уряд утворюється лідером партії чи партійної коаліції, що перемогла на парламентських виборах, застосовується і в тих країнах з парламентарною формою правління, де він законодавством не передбачений. В останніх цей порядок утвердився як політичний звичай.

Політичний процес є практичною діяльністю, метою якої виступає досягнення певного політичного результату. Найважливіший елемент політичного процесу -- прийняття і реалізація політико-управлінських рішень, шо передбачає здійснення таких дій, як збирання й систематизація необхідної інформації, розробка на цій основі альтернативних пропозицій і проектів, формалізація рішення, тобто надання йому обов'язкової сили, втілення в життя і контроль за виконанням.

Функціональна підсистема знаходить свій вияв не лише в політичному процесі, а й у політичному режимі, під яким звичайно розуміють сукупність методів і засобів здійснення політичної влади. Найважливішими показниками політичного режиму є рівень і ступінь демократії та реальний політико-правовий статус особи. Детальніше про політичний режим та інститути політичної системи йтиметься у наступних главах.

Комунікативна підсистема політичної системи містить політичні відносини, тобто ті зв'язки між людьми та їх різноманітними спільностями, які складаються у процесі здійснення політичної влади або з її приводу. До цієї підсистеми входять як формалізовані відносини, що грунтуються на нормах права і регулюються ними, так і ті неформальні зв'язки, що не закріплені у праві, але відіграють істотну роль у політичному житті.

Суб'єктами політичних відносин є індивіди та їхні різноманітні об'єднання, соціальні спільності, політичні інститути. Залежно від суб'єктного складу політичні відносини поділяються на три основних групи. Передусім це відносини між соціальними спільностями -- суспільними класами, соціальними верствами і групами, націями, народностями тощо. Міжкласові, внутрікласові й міжнаціональні відносини складають соціальну основу політичної системи і відображаються у функціонуванні відповідних політичних організацій та їхніх взаємовідносинах.

Другу групу складають відносини, однією з сторін яких є політична організація. Ці так звані вертикальні відносини складаються у процесі здійснення політичної влади, впливу органів керівництва та управління на соціально-економічні, політичні й культурні процеси. Вони також мають важливе значення для характеристики сутності і функцій політичної системи, методів здійснення політичної влади.

До третьої групи політичних відносин входять ті відносини, які складаються між політичними організаціями та установами -- державою, партіями, громадськими організаціями, органами місцевого самоврядування тощо як усередині них, так і між ними. Якщо відносини між соціальними спільностями виступають як первинні, то відносини між політичними інститутами, що виражають їх інтереси, є вторинними.

До числа елементів політичної системи суспільства належать також політична свідомість і політична культура. Вони складають духовно-ідеологічну підсистему політичної системи.

Отже, політична культура, у тому числі й політична свідомість, відіграє надзвичайно важливу роль у функціонуванні політичної системи. З одного боку, політична система детермінує форми і типи політичної свідомості й поведінки, а з іншого -- зазнає їх відчутного зворотного впливу. Політична культура впливає на форми і функціонування політичних інститутів, зумовлює політичну поведінку індивідів і мас.

3. Функції політичної системи

Слід зазначити, що з політологів існує значний різні думки у сенсі функцій політичною системою. Очевидно, це є відбитком той факт, що це функції є постійними, вони видозмінюються з розвитком історичної обстановки. Одне з найважливіших характеристик політичною системою - це розгляд її як системи управління, покликаної гнучко адаптуватися до мінливих умов у суспільному розвиткові. Життєдіяльність політичною системою проявляється у процесі виконання її функцій з допомогою тих чи інших методів і коштів, що відбивають конкретно-історичну обстановку.

Функції політичною системою визначають її структуру, інститути та процес дії. У наукові дослідження функції, проте, виділяються дуже рідко. Можливо, це тому. Що розкриття природи політичною системою, покликаної втілювати влада класу, народу і досягати задоволення класових, громадських інтересів, визнається достатнім висловлення спрямованості її діяльність. Але цього замало, оскільки за такий підхід не виявляється повною мірою змістовність дії системи загалом. Адже функціонально-цільове єдність служить одній з її визначальних характеристик.

Визначення функцій політичною системою непроста справа, оскільки не можна механічно переносити функції складових частин на функції загалом, адже першим притаманний власний набір функцій. У зв'язку з вивченням функціональних аспектів розвитку політичною системою потрібно уточнити саме поняття «функції». Воно зазвичай використовують у трьох сенсах: як визначення завдання, як діяльність й як наслідок чи внесок. Адекватним визначенням поняття «функція» є характеристика його як властивості субстанції, знаходить своє прояв у певному роді діяльності.

Усі соціальні системи, відповідно до Т. Парсонсу , мають чотири загальних основних функції: система має відповідати своєї «моделі», особливо у аспекті управління і короля над суспільством; вона повинна переважно адаптувати і регулювати свої відносини з довкіллям та інші системами; вона повинна переважно інтегрувати своїх функцій і завдання, тобто, визначати відносини між складовими її елементами; система, маючи конкретну мету, має робити усе задля досягнення цього, саме: формулювати їх, здійснювати відповідних заходів, орієнтувати ними населення.

Стабільність політичною системою буває у тому випадку, коли його функціонування полягає в принципах, відповідних політичну культуру суспільства. Так, американська політична культура полягає в ряді міфів, ідеалів і уявлень, які зізнаються більшість населення країни попри релігійні і расові відмінності. Життєздатність системи забезпечується її здатність до адаптацію навколишньому середовищі, її можливостям. Функція адаптації може здійснювати з допомогою політичної рекрутування - підготовки й відбору суб'єктів влади (лідерів, еліт), здатних знаходити найефективніші шляхи вирішення актуальних труднощів і пропонувати їх суспільству. Так само важлива функція реагування. Завдяки цій функції політична система відповідає на імпульси, сигнали, що йдуть ззовні чи зсередини її.

Високорозвинена реагуюча здатність дозволяє системі швидко адаптуватися до мінливих умов функціонування. Особливо це тоді, коли з'являються нових вимог груп, партій, ігнорування яких можуть призвести до дезінтеграції і розпаду суспільства. Політична система здатна ефективно реагувати на виникаючі вимоги за наявності в неї ресурсів. Ці ресурси вона черпає із внутрішньої чи зовнішньої економічної, природної тощо. середовища. Ця функція називається экстракціонна . Отримані ресурси необхідно розподілити те щоб забезпечити інтеграцію і злагода інтересів різних груп у суспільстві.

Всі елементи політичної системи взаємодіють і утворюють політичну цілісність. Політична система взаємодіє із зовнішнім середовищем (суспільством), прагне забезпечити стабільність і розвиток цього середовища. Специфіка функціонування будь-якого суспільства виявляється через функції політичної системи:

1. Регулятивна - виражається в координації поведінки індивідів, груп, спільнот на основі введення політичних і правових норм, дотримання яких забезпечується виконавчою та судовою владою.

2. Інтеграційна - вироблення політичного курсу держави та визначення цілей і завдань розвитку суспільства; організація діяльності суспільства щодо виконання спільних завдань і програм.

3. Дистрибутивна (розподільницька) - передбачає розподіл системою матеріальних благ, соціальних статусів і привілеїв інститутам, групам і індивідам. Окремі соціальні галузі вимагають централізованого фінансового розподілу: кошти для покриття потреб армії, соціальної сфери і управління отримуються з економіки через оподаткування.

4. Реагування - відбивається у здатності системи сприймати імпульси, що

надходять з зовнішнього середовища. Вони набувають форми вимог, що висуваються до влади різними соціальними групами. Висуваються до влади різними соціальними групами.

5. Легітимізації - діяльність, спрямована на узаконення політичної системи, на досягнення в її межах взаємної відповідності політичного життя, офіційної політики і правових норм.

6. Політичної соціалізації - залучення людини до політичної діяльності суспільства.

Отже, розподіл політичної системою благ, послуг і статусів становить зміст її дистрибутивної (розподільній) функції. Нарешті, політична система здійснює впливом геть суспільство у вигляді управління, координації поведінки індивідів і груп. Управлінські дії політичною системою висловлюють сутність регулюючої функції. Вона реалізується шляхом введення і правил, основі яких взаємодіють індивіди, групи, і навіть шляхом застосування адміністративних та інших заходів щодо порушників правил.

4. Типологія політичних систем

Виходячи з того, що на процес формування і функціонування політики впливає досить багато чинників - історичні традиції, культура, економічний розвиток, правова система, геополітичні умови, зрілість громадянського суспільства та інші, у сучасному світі склалось певне різноманіття політичних систем.

Типологію політичних систем слід здійснювати на основі різних критеріїв. Якщо за базову ознаку прийняти характер взаємин політичної системи із зовнішнім середовищем, то можна виокремити зачинені політичні системи автаркії та відчинені системи.

Загальновизнаною в західній політології є типологія Г. Алмонда, в основі якої закладено комплексний критерій: тип політичної культури та вирізнення політичних ролей. Згідно цього він виокремив: англо-американську політичну систему з гомогенною цілісною політичною культурою, коли політичні цілі поділяє практично все суспільство; з розвинутою системою політичних відносин, інститутів та чіткою спеціалізацією їх функцій; з багатоманітною структурою політичних ролей, які диференційовані відповідно функцій політичної організації та різноманіттю форм політичної участі; влада і вплив розподілені між різними ланками політичної системи держава, партії, групи інтересів, опозиція, лобі тощо/; партійна система зазвичай двопартійна; висока політична стабільність;континентально-європейську політичну систему, яка характеризується фрагментарністю політичної культури; наявністю в середині національних культур протилежних ідеалів цінностей, орієнтацій, що притаманні певному соціальному шару, етносу, групі, партії; має місце також співіснування старих і нових культур.

Саме тому розподіл політичних ролей і функцій йде не у межах суспільства, а в середині класу, еліти, партії. Партії організовані в багатопартійну систему обмеженого чи поляризованого плюралізму, або тривалого домінування однієї найвпливовішої партії, блоку; суспільство і держава відносно стабільні, адже загальною політико-культурною основою є ліберальні чи соціал-демократичні цінності; доіндустріальні та частково індустріальні політичні системи мають змішану політичну культуру, в якій наявні різні види несучасних зразків традиційна, патріархальна, містечкова, хуторська тощо, а також включені політичні субкультури місцевого походження роду, племені, клану, громади.

Політичні ролі дуже слабо диференційовані, тому політична координація та комунікація є ускладненою; політична еліта має олігархічний клановий, аристократичний характер. Інтеграція суспільства йде за допомогою насильства, що веде до концентрації влади і впливу в руках вузької групи осіб політичному клану чи замкненої еліти; тоталітарні політичні системи - грунтуються на тоталітарній свідомості та політичній культурі, що утворює примусовий тип політичної активності. Політичні ролі практично не виокремлені; відсутні громадські політичні об'єднання, монолітна однопартійна система зорієнтована на пріоритет класових, національних, расових або релігійних цінностей, тому її моноідеологією може бути комунізм або фашизм; політична стабільність забезпечується тотальним контролем за масовою й індивідуальною свідомістю та поведінкою.

Отже, досить розповсюдженою є класифікація політичних систем за діючим політичним режимом, тобто на основі характеру і засобів взаємодії влади, суспільства й особистості.



5. Політична система України

Політична система тісно пов'язана із середовищем, у якому вона функціонує і розвивається, що зумовлює способи реалізації влади, сукупність прийомів, засобів і методів здійснення. Україна, як й інші постсоціалістичні країни, перебуває на етапі трансформації своєї суспільно-політичної системи. Йдеться про перехід від авторитарно-тоталітарного суспільно-політичного устрою до демократичної, соціальної, правової держави, а в майбутньому -- до високорозвиненого громадянського суспільства.

Політична еліта сучасної України, становлення якої відбулося здебільшого ще до проголошення незалежності, виявилася неспроможною вирішувати державні проблеми на рівні загально цивілізованих правил і норм.

Складна ситуація і в економічній сфері. Процес формування ринкової системи в Україні розпочався за відсутності зрілих ринкових структур, досвіду поведінки економічних суб'єктів у ринковому середовищі. За переважання державної власності значно деградувало державне управління значно деградувало державне управління економічними процесами, що разом з іншими чинниками призвело до гіперспаду, гіперінфляції. За роки незалежності Україна втратила майже половину промислового і сільськогосподарського потенціалу.

Економічні труднощі спричинені не тільки необхідністю подолання потворних явищ адміністративної системи, а й серйозними управлінськими помилками, яких припустилися останніми роками. Через малоефективну неузгоджену діяльність законодавчих і виконавчих владних структур, відсутність стратегії ринкових реформ, безоглядний розрив економічних зв'язків з пострадянськими державами, а також з державами Центральної і Східної Європи українська економіка ризикує опинитися на узбіччі світового економічного процесу.

У сфері ідеологічній посилюється криза духовності, невпевненість багатьох людей у своєму майбутньому. Деструктивно впливають на духовну сферу міжконфесійні конфлікти, правовий нігілізм, злочинність, корупція, наростання ідеологічного авторитаризму, монополізація ЗМІ, виникнення заборонених для критики зон, збідніння інформаційної сфери. Проте, сьогодні в нашій державі відбувається активний процес становлення нового типу політичної системи, що відображається у формуванні системи органів місцевого самоврядування, запровадженні інституту президентської влади, поділі політичної влади та наявності механізму стримувань і противаг.

Якщо узагальнити, то політична система України характеризується як:

- перехідна від неправового до правового типу;

- легітимна для більшості населення;

- перехідна до втілення консесуальної моделі соціальних конфліктів (але при збереженні можливості на практиці суто конфронтаційної моделі);

- миролюбна, неагресивна;

- позбавлена власної глобальної (загальнопланетарної) системи забезпечення національних інтересів;

- світська (на відміну від релігійної чи атеїстичної);

- етатизована (одержавлена);

- система, яка поки що нездатна забезпечити зростання рівня й якості добробуту усіх основних верств населення, але яка зберігає елементи "соціальної держави ";

- система з недостатньо високим інтелектуальним рівнем політики;

- система з політичним домінуванням певних соціальних верств "реформованої традиційної номенклатури ", нової "номенклатури " та ін.

Отже, політична система України сягає корінням у східнопра-вославну цивілізацію, історичні наслідки якої подолати у сучасному модернізаційному процесі значно важче, ніж тих політичних систем, що виросли на грунті західної культури. Політична система в Україні лише частково забезпечує реалізацію своїх функцій, оскільки її інститути не зазнали глибокої трансформації у сучасну плюралістичну політичну систему, не спрацьовують саморегулюючі механізми ринкової економіки і громадянського суспільства.



Висновки

Політична система -- це сукупність інститутів, які формують і розподіляють державну владу та здійснюють управління суспільними процесами, а також репрезентують інтереси певних соціальних груп у рамках віповідного типу політичної культури.

Особливості політичної системи полягають в тому, що вона володіє монополією на владу в масштабах усього суспільства, визначає стратегію суспільного розвитку, забезпечує політичне й адміністративно-державне управління суспільними процесами, формує правову систему. Політична система включає підсистеми: форму держави, органи регіонального та місцевого самоврядування (форму державного правління та адміністративно-державного устрою); партійну систему; виборчу систему; політичну культуру.

Політична система виконує функції: владно-політичну; національної інтеграції; стабілізації соціально-політичного життя; соціально-політичної модернізації; управління; правову. Сутність владно-політичної функції зводиться до формування механізму використання і підтримки державної влади відповідно до рівня політичної культури та інтересів суспільства. Влада тримається на примусі, ідеології і довірі до неї народу, тобто легітимності.

Функція національної інтеграції полягає у здатності політичної системи забезпечити формування нації. Цей процес може здійснюватися шляхом примусу, насильства або шляхом консолідації (що є характерною тенденцією сучасності). Функція стабілізації соціально-політичного життя виявляється у здатності політичної системи забезпечувати рівновагу між суспільними підсистемами, не допускати гострих конфліктів між соціальними суб'єктами. Такої рівноваги можна досягти або завдяки жорстокому контролю політичними інститутами суспільного життя, або шляхом узгодження соціальних інтересів. Функція соціально-політичної модернізації зводиться до того, що політична система забезпечує перехід суспільства від одного стану до іншого через реформування його інститутів. Успіх цього процесу залежить від попередньої культури, реформаторського потенціалу політичної еліти, а також геополітичних чинників. Функція управління передбачає наявність професійного апарату управління, який функціонує як на рівні державних органів, так і громадських інститутів. Висока ефективність політичного управління забезпечується через високий професіоналізм працівників апарату, розвинутий правовий контроль і жорстку конкуренцію між політичними елітами. Правова функція полягає в тому, що політична система формує право і функціонує у його рамках. Правотворча функція політичної системи залежить від здатності суб'єктів політичного процесу виробити такі правила гри, які забезпечували б зрівноваженість соціальних інтересів і реалізацію творчих потенцій людини. Якщо суб'єкти політичного процесу не оволоділи сучасною політичною культурою, котра передбачає принцип гармонізації інтересів особи і спільноти, то їм, як правило, не вдається витворити й сучасну правову систему.

Типологізацію політичної системи можна проводити на основі різних підходів до типологізації суспільства, а також за масштабом і характером здійснення власне політичних функцій у суспільстві, політичним режимом і політичною культурою.

Політична система в Україні є посткомуністичною. У ній поєднуються елементи старої командно-адміністративної, мафіозної і сучасної демократичної систем. Для неї характерні такі ознаки: 1) збереження структури і функцій старого адміністративного апарату, елементів тоталітарної культури у вигляді нетерпимості до опонентів, двомірної оцінки дійсності і догматизму; 2) великий обсяг мафіозних каналів розподілу матеріальних і фінансових ресурсів через пільгові податки, кредити, використання бюджетних коштів не за призначенням, створених органами державної влади для збагачення номенклатурних кланів взамін на отримання від них тіньових доходів; 3) поступова реалізація конституційних принципів для створення правових умов розвитку сучасної правової демократії.



Список використаних джерел

1. Бабкіна В. Д.. Політологічний енциклопедичний словник. За ред. Ю. С. Шемшученка,. -- Київ, видавництво «Генеза», 2012

2. Базар І. M. Політична етнологія як наука : історія, теорія, методологія, праксеологія.- К., 2012.

3. Бебик В. M. Базові засади політології: історія, теорія, методологія, практика: [Монографія]. - К.,2013.

4. Белов Г. А. Политология. -- М.," Наука", 2011, с.76 -- 79 (рос.)

5. Білоус А. Політико-правові системи: світ і Україна. - К.,2011.

6. Бодуен Ж. Вступ до політології. - К., 2010.

7. Борисов В. К. Теория политической системы.- М.,2012 (рос.) Політична система сучасної України. -- К.,2012 (рос.)

8. Брегеда А. Ю. Політологія : Навч.-метод, посібник для самост. вивч. дисц. - К., 2011.

9. Пірен M.I. Етнополітика. - К., 2010.

10. Потульницький В. Історія української політології. - К., 2012.

Размещено на Allbest.ru

...