Взаємодія ЗМІ і влади в контексті реалізації права громадян на інформацію

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

Інститут політичних і етнонаціональних досліджень

ім. І. Ф. Кураса НАН України

УДК 321.01+659.3+342.57(477) “20”

ВЗАЄМОДІЯ ЗМІ І ВЛАДИ В КОНТЕКСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВА ГРОМАДЯН НА ІНФОРМАЦІЮ

23.00.02 - політичні інститути та процеси

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Пронченко Олександр Сергійович

Київ - 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України, відділ національних меншин

Науковий керівник - доктор політичних наук Котигоренко Віктор Олексійович, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України, головний науковий співробітник

Офіційні опоненти: доктор політичних наук, професор Бабкіна Ольга Володимирівна, Національний педагогічний університет ім. М. Драгоманова, завідувач кафедрою політичних наук

кандидат філософських наук Щербенко Едуард Васильович, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України, провідний науковий співробітник

Захист відбудеться “12” травня 2009 р. о 1400 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.181.01 в Інституті політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України за адресою: 01011, м. Київ - 11, вул. Кутузова,8.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН країни.

Автореферат розіслано “21” січня 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

доктор політичних наук Г.І. Зеленько

АНОТАЦІЯ

Пронченко О. С. Взаємодія ЗМІ і влади в контексті реалізації права громадян на інформацію. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02 - політичні інститути та процеси. - Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України, Київ, 2008. інформація право демократизація політичний

У тексті дисертації та автореферату представлено результати комплексного дослідження стану, тенденцій та імперативів взаємодії ЗМІ і держави у контексті забезпечення права громадян на інформацію як важливого чинника демократизації політичного процесу в Україні.

Проаналізовано еволюцію взаємин ЗМІ з органами влади в період утвердження державного суверенітету України. Аналіз охоплював аспекти, пов'язані з законодавчим регулюванням функціонування українських мас-медіа, глобалізацією світового інформаційного простору, деклараціями і реаліями державної політики в інформаційній сфері, динамікою змісту, способів і форм взаємодії ЗМІ з державними інституціями та іншим суб'єктами політичних відносин і бізнес-утвореннями.

Ключові слова: Засоби масової інформації, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, інформаційна сфера, інформаційне законодавство.

АННОТАЦИЯ

Пронченко О. С. Взаимодействие СМИ и власти в контексте реализации права граждан на информацию. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.02 - политические институты и процессы. - Институт политических и этнонациональных исследований им И.Ф. Кураса НАН Украины

Представлены результаты комплексного исследования состояния, тенденций, а также императивов взаимодействия ЗМИ и власти в контексте реализации права граждан на информацию как важного фактора демократизации политического процесса в Украине. Прослежена эволюция взаимоотношений между СМИ и государственными органами в ряде основополагающих аспектов этих взаимоотношений. В частности, проанализирована система законодательного обеспечения деятельности украинских масс-медиа и их участия в политических процессах в стране, выяснены особенности государственной политики в информационной сфере, а также пути оптимизации взаимодействия средств массовой информации и государственных учреждений в контексте обеспечения политических интересов и прав граждан. Изучены проявления государственного администрирования, политизации и коммерциализации в деятельности украинских СМИ, связанной с политическими отношениями. В частности, с формированием и функционированием органов государственной власти и местного самоуправления, политическим информированием граждан и их политическим участием, глобализацией информационной сферы и т.п. Исследованы отечественные особенности феномена обусловленности уровня политической культуры и политического сознания людей качеством информационного наполнения их жизненного пространства. Проанализирована роль электронных средств массовой информации в политической жизни современного украинского общества. Показано, что, подобно европейской и американской практике, в Украине Интернет усиливает свои позиции новейшего информационного ресурса и влиятельного фактора всей политической, экономической, культурной жизни. Информация становится самоценностным явлением, а скорость ее добывания, обработки и распространения становится важным фактором влияния на все сферы общественного взаимодействия. Формируется тенденция утверждения средств массовой информации в качестве самостоятельных политических акторов. В Украине этот процесс сдерживается административными и экономическими обстоятельствами, в частности, зависимостью СМИ от крупного бизнеса, центральной и региональных властей.

Ключевые слова: средства массовой информации, органы государственной власти, органы местного самоуправления, информационная сфера, информационное законодательство.

SUMMERY

Pronchenko A. S. Co-operation of MASS-MEDIA and power is in the context of realization of rights for citizens on information. - Manuscript.

Dissertations on the receipt of scientific degree of candidate after speciality 23.00.02 - political an institute and processes.

Dissertation is complex research of mutual relations between mass medias and organs of state power as an organic constituent of the political system. In dissertation research the evolution of approaches is analysed to the mutual relations of MASS-MEDIA with public organs. The process of forming of mutual relations is studied between mass medias and imperious institutes in modern Ukraine, the system of the legislative adjusting of activity of Ukrainian mass-media and their participating is Analysed in the political processes of Ukraine, the features of state administration of MASS-MEDIA, their mutual relations, activity are found out with private business and public organs. The role of mass-media is found out in the process of democratization of society.

Key words: Mass medias, organs of state power, organs of local self-government, informative sphere, informative legislation.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Масштабні трансформації, що впродовж останніх десятиліть тривають в усіх сферах суспільного життя України, так чи інакше пов'язані з швидким розвитком технічних засобів, які забезпечують доступ до основних комунікативних каналів. Особлива роль інформаційної складової в інфраструктурі суспільства посилюється тією обставиною, що саме через неї найбільш ефективно здійснюється вплив на ставлення людей до утвердження та розвитку ринкових механізмів, до посттоталітарних політичних трансформацій. Це актуалізує проблему взаємодії державної влади і засобів масової інформації в Україні. Від характеру і якості цієї взаємодії багато в чому залежить темп розвитку громадянського суспільства і демократичної політичної системи в цілому. Якість державної політики, загальна парадигма стосунків зі ЗМІ визначальним чином позначаються на перебігові демократичних трансформацій українського суспільства. Все це вимагає активізації наукових досліджень, спрямованих на оптимізацію взаємин державної влади та засобів масової інформації.

Реалії сучасного суспільства перетворюють засоби масової інформації з інструмента, контрольованого владою, на самостійну чинність. Звідси необхідність перегляду їхнього місця і ролі в модерному політичному процесі. Такий перегляд важливий, зокрема, з огляду на суттєві зміни в структурі регуляторів політичних відносин: адміністративний та інші примуси дедалі більше поступаються інформаційному тиску. При цьому мас-медійні ресурси контролюються переважно приватними власниками, інтереси яких далеко не завжди збігаються з інтересами і правами громадян в інформаційній сфері, а сама ця сфера глобалізується, національний інформаційний простір зазнає все потужніших впливів ззовні. За цих умов держава має турбуватися про інформаційну безпеку суспільства, брати активну участь у регулюванні інформаційних процесів для забезпечення національних інтересів і права громадян на інформацію. За своєю природою ЗМІ все частіше виконують дуалістичну функцію, беручи участь, з одного боку, в процесі коригування напрямів розвитку суспільства, а з іншого - у вирішенні завдань актуалізації відповідної інформації як чинника політичної поведінки громадян та інших суспільних суб'єктів. Ґрунтовне осмислення досвіду взаємодії державної влади та мас-медіа в Україні необхідне для прогнозування і моделювання перспектив розвитку комунікаційних ресурсів, зокрема, в контексті ролі цих ресурсів у забезпеченні права громадян на своєчасну, достовірну, повну і неупереджену інформацію.

Ступінь розробленості проблеми. Окремі аспекти взаємодії державної влади та засобів масової інформації з позицій реалізації права громадян на інформацію досліджували й досліджують фахівці з філософії, соціології, права, політології, історії, психології. Їхні напрацювання сформували необхідну емпіричну і теоретико-методологічну основу комплексного розроблення теми, якій присвячена дисертація.

Про рівень філософського та політико-правового осмислення вітчизняними науковцями інформаційних аспектів державного управління дають уявлення праці Г. Атаманчука, В. Бакуменка, В. Дрешпака, О. Валевського, В. Князєва, В. Матвієнка, Н. Нижник та інших авторів. Зокрема, О. Валевський у монографії «Державна політика в Україні» всебічно обґрунтував висновок, що на сучасному етапі суспільного розвитку, коли на зміну соціальним приходять інформаційні технології, відбувається „віртуалізація” багатьох складових політичного процесу. Відтак він запропонував зробити невід'ємною складовою реформування політичної системи розроблення спеціального Інформаційного кодексу України, в якому чітке правове тлумачення отримали б явища, пов'язані з інформаційною складовою політичної динаміки. Дослідник також приділив значну увагу питанням маніпуляції суспільною свідомістю, дезінформації громадської думки, інформаційного монополізму та ін.

Загальні проблеми політики Української держави у мас-медійній сфері в контексті сучасних світових і європейських тенденцій розвитку інформаційного простору досліджуються в роботах, авторами яких є, зокрема, О. Гриценко, В. Демченко, Є. Макаренко, А. Москаленко, Ю. Фінклер, С. Чукут. Ними та іншими науковцями проаналізовано зарубіжний досвід медіа-політики, вивчено можливості застосування цього досвіду в українських умовах, обґрунтовано напрями демократичних змін у мас-медійній сфері України, сформульовано базові принципи державної інформаційної політики та інформаційної безпеки.

Тему зростання ролі інформаційної безпеки і державного регулювання відповідної галузі у зв'язку з переходом суспільства до нової - інформаційної епохи досліджує О. Литвиненко. Г. Почепцов та Г. Чукут у розробленому для слухачів Української академії державного управління при Президентові України посібнику проаналізували місце засобів масової інформації в суспільних процесах, зробили спробу викладу засад здійснення державної інформаційної політики та з'ясування шляхів її вдосконалення. Значну увагу автори приділили порівнянню різних концепцій державної інформаційної політики на пострадянському просторі.

Науковий доробок попередників, які вивчали державну інформаційну політику, підсумовано у дисертаційному дослідженні О. Сосніна. Його праця «Державна політика в галузі управління інформаційним ресурсом України» показує, наскільки інформаційна інфраструктура важлива для оперативного управління суспільством, протидії загрозам національній безпеці. З погляду дослідника, одним з пріоритетних завдань Української держави у мас-медійній сфері є забезпечення інформаційного суверенітету шляхом вдосконалення державного регулювання відповідної галузі, створення оптимальних нормативно-правових та економічних умов для розвитку національної інформаційної інфраструктури, наповнення внутрішнього та світового інформаційного простору достовірною інформацією про Україну. Не менш важливим напрямом державної політики О. Соснін вважає активне залучення ЗМІ до процесу боротьби з корупцією, забезпечення неухильного дотримання конституційного права громадян на свободу слова, недопущення неправомірного втручання органів державної влади та місцевого самоврядування у діяльність засобів масової інформації.

Світовий та вітчизняний досвід участі у політичних процесах засобів масової інформації, зокрема, питання їхнього впливу на електоральну поведінку аналізують у своїх працях багато зарубіжних (Д. Белл, З. Бжезинський, Г. Беррелл, П. Маламуд, Б. Брук, Й. Тезінг) і українських (В. Бебик, А. Білоус, В. Іванов, В. Ковалевський, В. Котигоренко, Л. Кочубей, Ю. Левенець, Й. Лось, Е. Міцкевич, О. Мелещенко, А. Москаленко, О. Мукомела, Т. Приступенко, В. Різун, Ф. Рудич, М. Скуленко, М. Томенко, Е. Щербенко) дослідників. Так, Г. Почепцов системно дослідив комплекс проблем інформаційного протистояння та впливу на громадську думку, і в цьому контексті проаналізував варіанти захисту національного інформаційного простору України. Зупиняючись на ролі та значенні піар-кампаній, автор доходить висновку, що вони можуть лише супроводжувати реальні дії, але в жодному випадку не замінювати їх собою. У праці «Як стають Президентами» він яскраво змалював форми та методи використання засобів масової інформації у процесі політичної передвиборчої боротьби.

При виконанні дисертаційного дослідження автор спирався також на праці соціальних психологів та соціологів. Серед них - книга О. Доценка «Психологія маніпуляції: феномени, механізми, та захист». На великому фактичному матеріалі автор проаналізував механізми маніпулювання свідомістю особистості та суспільства, в тому числі із застосуванням засобів масової інформації. Оптимізувати теоретико-методологічний інструментарій дисертації допомогла також монографія В. Іванова «Соціологія масової комунікації». В ній виокремлено і описано основні компоненти масового комунікаційного процесу, запропоновано алгоритм застосування найефективніших методів їх дослідження, показано можливості використання евристичного потенціалу новітньої галузі наукового знання - соціології масової комунікації.

Опрацювання літератури, яка прямо чи опосередковано стосується теми дисертації, підтвердило теоретичну та праксеологічну значущість і необхідність подальшого наукового розроблення питань взаємодії державної влади і ЗМІ в Україні. Серед цих питань ті, зокрема, що стосуються фінансової, політико-правової та іншої взаємодії влади, мас-медіа і громадян. Метою дисертаційного дослідження стало з'ясування і наукове осмислення змісту та особливостей взаємодії державної влади і засобів масової інформації в сучасних політичних процесах з позиції ролі такої взаємодії у забезпеченні права громадян на інформацію. Мета дослідження зумовила його завдання, а саме:

- проаналізувати динаміку політичних умов функціонування засобів масової інформації в Україні;

- вивчити стан і визначити шляхи вдосконалення правових регуляторів вітчизняного інформаційного простору;

- з'ясувати проблеми і можливі та необхідні межі державного регулювання інформаційних ресурсів, що функціонують у вітчизняному інформаційному просторі;

- виявити і описати основні мас-медійні стратегії політичного впливу, їх роль у демократизації політичних відносин;

- розкрити роль інституту прес-служби в процесах взаємодії органів державної влади і засобів масової інформації;

- дослідити політичні технології медіакорпорацій, стан і стратегічні аспекти розвитку українського медіаринку та етичні засади діяльності ЗМІ;

- проаналізувати природу і особливості протиріч між владою та ЗМІ в умовах сучасної політизації інформаційного простору;

- розробити практичні рекомендації щодо демократизації відносин засобів масової інформації та структур державної влади.

Мета і завдання дисертації визначили вибір її об'єкта і предмета. Об'єктом дослідження стала масова комунікація в політичній сфері сучасної України, предметом - пов'язані з реалізацією права громадян на інформацію механізми, способи і форми політичної взаємодії держави та ЗМІ.

Основу методологічного інструментарію дисертації склали принципи системності, конкретності, об'єктивності, історизму, з'ясування причинно-наслідкових зв'язків, а також історико-порівняльний, структурно-функціональний та міждисциплінарний дослідницькі підходи. Дотримання вищеназваних принципів наукового аналізу дозволило оптимізувати синтетичне застосування загальнотеоретичних і спеціальних методів дослідження, необхідних для отримання достовірного теоретичного й емпіричного знання відповідно до мети і завдань дослідження.

Зокрема, дотримання принципу системності разом із застосуванням структурно-функціонального підходу дозволило осмислити предмет дослідження як структуровану цілісність і на цій основі сформувати логічно несуперечливу концепцію взаємодії влади та ЗМІ на загальнодержавному і регіональному рівнях. Принцип з'ясування причинно-наслідкових зв'язків у поєднанні з історико-порівняльним підходом сприяв виявленню етапності становлення й розвитку взаємин державної влади та ЗМІ як складника суспільно-політичної динаміки в країні та її регіонах. Міждисциплінарний підхід дозволив застосувати власне політологічні методи в органічному поєднанні зі спеціальними методами юридичної та інших наук.

Джерельна база дослідження включає нормативно - правові акти, положення яких регулюють інформаційні відносини на загальнодержавному і регіональному рівнях, а також статистичні дані, матеріали масових опитувань, повідомлення та інші матеріали мас-медіа про взаємодію державної влади і ЗМІ в сучасному політичному процесі. Використано результати наукових розробок проблематики, близької до теми реферованої роботи.

Наукова новизна дисертації полягає в такому:

- порівняно з іншими дослідженнями, автори яких розглядають взаємодію ЗМІ і державної влади, переважно, як співробітництво, в дисертації ця взаємодія представлена також як спосіб і форма вияву протиріч і конфліктів; встановлено, що ці протиріччя і конфлікти є системними, відбивають інституційно-правову недосконалість вітчизняного політичного та інформаційного простору;

- з'ясовано оптимальні межі правового регулювання взаємодії державної влади і засобів масової інформації як чинника, що визначає якість політичного процесу та впливає на його динаміку, в тому числі на характер і способи реалізації інформаційної політики держави, утвердження й розвиток громадянського суспільства;

- виявлено та описано тенденції і фактори функціональної взаємодії органів державної влади і мас-медіа, які сприяють або перешкоджають реалізації права громадян на інформацію; у відповідних контекстах детально проаналізовано роль інституту прес-служби;

- обґрунтовано авторську версію шляхів оптимізації взаємодії ЗМІ та держави.

З науковою новизною дослідження щільно пов'язана його теоретична і практична значущість. Здійснені в процесі розроблення теми узагальнення і концептуалізація емпіричного та аналітичного матеріалу, сформульовані висновки і рекомендації можуть бути використані для подальшого наукового осмислення змісту, особливостей і перспектив взаємодії державної влади та ЗМІ в Україні, для вдосконалення державної політики в інформаційній сфері всеукраїнського і регіональних рівнів, при розробленні навчальних курсів з політології, політичної соціології, соціології ЗМІ та ін.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами: виконувалася в рамках наукових планових тем Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України: «Політичне лідерство на постсоціалістичному просторі: національний і регіональний аспекти (2005-2007)» № ДР 0105U000046 та «Політичний клас в сучасній Україні: специфіка формування, тенденції розвитку(2008-2009)» № ДР 0108U001417.

Особистий внесок здобувача полягає в самостійному політологічному дослідженні ним комплексу теоретичних і прикладних аспектів взаємодії державної влади і ЗМІ у політичній сфері сучасної України з позиції значення цієї взаємодії для якнайповнішої реалізації права громадян на інформацію.

Апробація результатів дослідження. Проміжні й остаточні результати дослідження обговорювалися на засіданнях відділу теоретичних і прикладних проблем політології та відділу національних меншин Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України, представлені текстами шести статей у фахових виданнях з політології, оприлюднювалися на наукових зібраннях, серед яких: Всеукраїнська науково-практична конференція «Сучасна українська держава: історичні імперативи становлення, тенденції та проблеми розвитку», серпень 2006р.; VІІ Всеукраїнська науково-практична конференція «Державна етнонаціональна політика: правовий та культурологічний аспекти в умовах Півдня України», жовтень 2007р.; Всеукраїнська науково-практична конференція «Стратегічні виклики сучасності і Український проект ХХІ століття», 22 серпня 2007р.; Треті Курасівські читання «Влада і суспільство в сучасній Україні: механізми взаємодії», 4 жовтня 2007р.; Круглий стіл «Позачергові вибори міського голови і депутатів міської ради Києва: результати голосування як критерій ефективності виборчих технологій», 29 травня 2008р.; Науково-практичний круглий стіл «Політична система і політичні ризики в сучасній Україні», 8 липня 2008р.

Обсяг і структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку джерел та літератури. Повний обсяг роботи - 191 сторінка, список використаних джерел та літератури ( найменувань) - 20 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано наукову та політичну актуальність теми, проаналізовано стан і джерела її вивчення, визначено мету, завдання, об'єкт та предмет дисертаційного дослідження, розкрито новизну, теоретичне і прикладне значення здобутих результатів, повідомляється про їх апробацію та зв'язок роботи з науковими темами академічного інституту, де виконувалося дослідження.

Розділ І. «Державна інформаційна політика: тенденції становлення і розвитку» містить три підрозділи. У першому - «Політико - ідеологічні умови функціонування засобів масової інформації» - з'ясовуються особливості впливу на ЗМІ діяльності інших суб'єктів політичного процесу. Зроблено висновок, що проблеми у відносинах влади і мас-медіа після здобуття Україною державного суверенітету великою мірою зумовлені спадщиною тоталітарного минулого, повільним становленням громадянського суспільства. Недосформованість національного інформаційного простору, потужна присутність у ньому іноземних мас-медіа та контроль іноземним капіталом найвпливовіших ЗМІ країни спричиняли і спричиняють інформаційний дискурс, що стримує процеси громадянської консолідації населення країни та дезінтегрує соціум, особливо під час виборчих компаній. Подібним чином на суспільну ситуацію впливав пресинг вітчизняних ЗМІ владою. Такий пресинг здійснювався різними способами, зокрема, нав'язуванням медіа інструктивних меморандумів (так званих “темників”). Тривалий час, принаймні до кінця 2004 р. центральна і місцева влада прагнула використовувати ЗМІ як власний пропагандистський ресурс. Однак приватні медіа, а за ними державні і комунальні швидко інтегрувалися з рекламою та «PR», що формувало передумови для економічної самодостатності ЗМІ. Описані та інші обставини визначили українську специфіку становлення феномена, який дослідники називають «владою інформації». Усвідомлюючи умовність будь-якої періодизації, автор, тим не менш, виокремив чотири стадії державної політики в Україні щодо ЗМІ: перша - «період стихійного плюралізму» - від проголошення незалежності до початку 1995 р.; друга - «період нового регулятивізму» (відрізняється від прямого керування ЗМІ у радянські і перші пострадянські роки, але має лише формальні ознаки демократичного регулювання медіа-сфери) - з початку 1995 р. до 1999 р., третя - «маніпулятивна» - після президентських виборів 1999 р. до виборів Президента у 2004 р.; четверта - «період суперечливого наближення державної політики у медійній сфері до європейських стандартів» - з 2005 р.

У другому підрозділі - «Система законодавчого регулювання інформаційного простору» - проаналізовано нормативно-правову базу, на якій українські засоби масової інформації функціонують і взаємодіють з державою та іншими суб'єктами політичного процесу. Показано, що тільки на кінець 1990-х рр. формування масиву нормативно-правових актів щодо інформаційної сфери вийшло на рівень становлення профільних галузей законодавства. Виокремилися інститути комп'ютерного та рекламного права, інститут інформації з обмеженим доступом, інститут журналістського права та інші. Упродовж 1990 - 2000-х рр. було напрацьовано 30 самостійних (тобто таких, що не входять до жодного іншого галузевого законодавства) законів, а також велику кількість (понад сто) підзаконних актів. Інформаційна сфера регулюється також низкою положень новоухвалених цивільного, кримінального, адміністративного та інших кодексів. Після 1996 р. видано чотири збірки актів власне інформаційного законодавства. Велася підготовча робота до його кодифікації на основі сформульованих у Конституції України критеріїв правового функціонування інформаційного простору, принципів свободи слова, заборони цензури, свободи літературної, художньої, наукової і технічної творчості та ін. Закони України: «Про інформацію», «Про видавничу справу», «Про телебачення і радіомовлення», «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення», «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» та інші визначили гарантії свободи діяльності ЗМІ, а також право громадян вільно збирати та оприлюднювати інформацію через медійні ресурси. Встановлено заборону на використання ЗМІ для поширення закликів до насильницького повалення існуючого політичного ладу і порушення територіальної цілісності держави, до війни і насильства, посягання на честь і гідність громадян, розпалювання расової, національної, релігійної ворожнечі та ін. Однак аналіз реалій правозастосовної практики у медійний сфері виявив низку проблем, наявність яких перешкоджає повноцінній реалізації права громадян на інформацію. Серед цих проблем - неналежне невиконання законів, корупція, низька правова і політична культура працівників влади, ЗМІ, суспільного загалу.

У третьому підрозділі - «ЗМІ в політичному дискурсі незалежної держави» - з'ясовується вплив медіа на перебіг політичних дискусій в суспільстві і формування громадської думки. Аналізуються спроби використання ЗМІ для нав'язування громадянам певних моделей політичної поведінки. Показано, як через медійні ресурси актуалізуються суспільні проблеми, формується ставлення людей до тих чи інших політичних подій і суб'єктів політичних відносин. Описуються ситуації, коли медіа використовують не тільки для поширення неупередженої політичної інформації, але й для нав'язування заангажованих експертних оцінок. Відтак обґрунтовується висновок щодо переважних функцій ЗМІ у політичному процесі, це - «консолідуюча», «мобілізуюча», «конструктивна» та «деструктивна» функції.

ЗМІ відіграють одну з основних ролей у формуванні як позитивного, так і негативного іміджу політиків. Щодо останнього - використовуються такі прийоми, як «дискредитація», «навішування ярликів і прізвиськ», «згадування політиків у негативних інформаційних контекстах» тощо. В підрозділі зазначається, що ідеальною метою використання ресурсу медіа під час виборів є донесення до загалу оперативної, повної і достовірної інформації про суб'єктів виборчих змагань, а одним з основних завдань виборчих штабів - розроблення і реалізація стратегії інформаційного впливу на виборця. Насправді ж медіа нерідко стають співучасниками формування ілюзорних політичних образів і поширення недостовірної, але вигідної тим чи інших політичним фігурантам інформації.

Зміст Розділу ІІ. презентує його назва: «Інституційні впливи засобів масової інформації на вітчизняний політичний процес». У першому підрозділі - «Глобальні інформаційні ресурси: межі державного регулювання» - наголошується, що в сучасних умовах управління інформаційними потоками стає визначальним фактором здобуття й утримання влади. Чимдалі більшої значимості набуває культурно-інформаційний простір суспільних відносин. У реалізації геополітичних стратегій інформаційний ресурс не тільки посилює економічну та військову потугу країн і міждержавних утворень, нерідко він стає вирішальним. Це актуалізує завдання розроблення Україною ефективної політики інформаційної безпеки, зокрема, для своєчасного виявлення інформаційних викликів і адекватного реагування на них. У підрозділі проаналізовано економічні та адміністративні проблеми державного регулювання інформаційного простору України у контексті глобалізаційних тенденцій.

У другому підрозділі - «Мас-медійні стратегії політичного впливу» -проаналізовано, зокрема, потенціал впливу засобів масової інформації на динаміку соціально-психологічної складової політичних відносин. Розкривається роль ЗМІ в мобілізаційному забезпеченні політичних кампаній та акцій. З'ясовано, що ЗМІ, зазвичай, застосовують послідовний та фрагментарний способи подання політичної інформації. Перший властивий насамперед друкованим виданням, другий - переважає на радіо і телебаченні. Послідовний спосіб подання політичної інформації нерідко використовується для формування викривленого, упередженого ставлення людей до певних політичних явищ та подій, для маніпулювання їхньою свідомістю. Серед способів такого маніпулювання - нав'язування аудиторії політичних коментарів, актуалізація заангажованого матеріалу його подачею у жанрі сенсації, поширення міфів і стереотипів, дозоване, вибіркове подання матеріалу. В останньому випадку йдеться не про відверту брехню, а про так звану «напівправду», фрагментарне представлення достовірних відомостей у певній вигідній для того чи іншого політичного суб'єкта послідовності. Набувають поширення технології нейролінгвістичного програмування (НЛП).

У третьому підрозділі - «Роль ЗМІ в демократизації політичного процесу України» - проаналізовано актуальні проблеми функціонування мас-медіа як одного з найвпливовіших суб'єктів політичних відносин. Серед таких проблем на телебаченні - критерії відбору матеріалів у програмах новин, дотримання рівних умов для всіх суб'єктів виборчих змагань, ситуації надання переваг якомусь із цих суб'єктів, зокрема, в частині змістовного наповнення загальнополітичної і виборчої інформації тощо. Подібне властиве і діяльності друкованих ЗМІ.

Взаємозалежність політики та журналістики породжує різного роду загрози повномасштабній реалізації права громадян на інформацію. Зокрема, випадками, коли владні органи або пов'язані з певними політичними силами приватні власники медійних ресурсів застосовують цензуру, нав'язують ЗМІ заангажовану редакційну політику. Це тільки актуалізує роль ЗМІ в запровадженні в суспільний дискурс демократичних цінностей та ідей, становленні громадянського суспільства і суспільної думки як дієвої політичної сили. Ситуація в інформаційному просторі суттєво впливає на стан політичної, економічної, оборонної та інших складових національної безпеки держави. Діяльність ЗМІ може як сприяти консолідації соціуму, так і стимулювати його дезінтеграцію і навіть руйнацію. Небезпека останніх може стати реальністю в разі використання медіа для дезінформації та деструктивної маніпуляції громадською думкою, розмивання ціннісних, моральних основ суспільства.

У Розділі ІІІ. «Шляхи оптимізації взаємодії засобів масової інформації і держави» аналізуються відносини між засобами масової інформації і приватним капіталом та державними органами. Перший підрозділ - «Політичні технології медіакорпорацій і держава» - присвячений вивченню впливу процесу монополізації в українській економіці на ситуацію в медійній сфері. Досліджено систему взаємозв'язків між ЗМІ та великим бізнесом. Ці зв'язки ґрунтуються, головним чином, на залежності багатьох мас-медіа від додаткового (зовнішнього) фінансування, з одного боку, а з іншого, на заінтересованості великих корпорацій та бізнесових груп в інформаційній підтримці своєї діяльності. І не тільки для політичного лобіювання. В сучасному суспільстві будь-яка установа чи організація або підприємство не можуть розраховувати на тривалий і стабільний успіх, якщо не користуються ресурсами масової комунікації, зокрема, Інтернет-ресурсами.

Однією з найбрутальніших технологій монополізації вітчизняної інформаційної сфери стали так звані «темники» - вказівки про те, як висвітлювати ту чи іншу подію, оцінювати явище чи процес, кого з політиків запрошувати на ток-шоу, а кого ні та подібне. «Темники» показали себе як різновид цензури, що її можуть застосовувати засновники (співзасновники) газет, журналів, телеканалів, радіостанцій та Інтернет-видань, а також державні інституції або органи місцевого самоврядування, а точніше - їх окремі посадовці. Ще одним виявом монополізації в інформаційному просторі, що порушує права громадян на інформацію, є підпорядкована інтересам власників редакційна політика, яка встановлює перелік тем і проблем, що висвітлюються і аналізуються журналістами за пріоритетністю. Названі та інші технології монопольного впливу на діяльність засобів масової інформації, за своєю суттю, є різновидами цензури. Тим не менш, за сучасної економічної ситуації на медійному ринку журналісти і їх колективи не можуть повністю позбутися залежності від крупного бізнесу і навіть змушені шукати його підтримки.

У другому підрозділі - «Медіаринок України: формування та стратегія розвитку» - представлено результати дослідження причин конфліктної взаємодії української політичної влади та ЗМІ, проаналізовано шляхи оптимізації співпраці влади і мас-медіа. Встановлено, що основною причиною конфліктних відносин між владою і мас-медіа є намагання частини державних посадовців використовувати ЗМІ у своїх інтересах, в тому числі, щоб обмежити свободу медіа у висвітленні та аналізові їх діяльності. Обґрунтовується висновок, що найефективнішим шляхом розв'язання конфлікту між державною владою і мас-медіа є правове регламентування діяльності влади та ЗМІ на засадах транспарентності і дотримання демократичних принципів. ЗМІ та владні інститути за демократичного політичного режиму повинні функціонувати за чітко визначеними законом прозорими правилами. Ці правила мають враховувати ту обставину, що владні інституції за умов демократії зацікавлені в якнайповнішому висвітленні мас-медіа їхньої роботи. Таке висвітлення дозволяє посадовцям звітувати про свою діяльність перед громадянами, що наділили їх владою. Чесна і прозора влада не конфліктує з мас-медіа, якщо останні не порушують законодавства. Хоча ті чи інші протиріччя є природними і неминучими як вияв незбігу специфічних інтересів державно-політичної та медійної діяльності. Однак врегульовуватися вони мають виключно законними засобами, передовсім такими, що гарантують реалізацію права громадян на інформацію.

ВИСНОВКИ

1. Сформовані упродовж 1991 - 2007 рр. політико - правові основи діяльності українських ЗМІ мали сприяти інформаційній захищеності України і забезпеченню права її громадян на отримання достовірної та неупередженої інформації, посиленню ролі ЗМІ у формуванні позитивного міжнародного іміджу країни. Однак через різні об'єктивні і суб'єктивні чинники досягти необхідної якості функціонування національного інформаційного простору не вдавалося. Насправді ЗМІ не стали ні «четвертою владою», ні надійним єднальним «ланцюгом» між владою і громадянами. Рудименти і рецидиви державно-адміністративного тиску на ЗМІ у поєднанні з впливом на них олігархічних груп з їхніми специфічними економічними та іншими інтересами стримували, а в окремі періоди навіть блокували становлення вітчизняних засобів масової інформації як ресурсу забезпечення права громадян на отримання оперативної і достовірної політичної інформації.

2. Часто не дотримувалися офіційно формалізовані гарантії права громадян на інформацію та свободи діяльності ЗМІ. Також мали місце випадки недотримання виправданих і необхідних обмежень цієї свободи з метою відвернення та усунення імовірних загроз інформаційній безпеці країни і стабільності в суспільстві. На законодавчому рівні досить ліберально унормовувалася відповідальність працівників телерадіоорганізацій і друкованих ЗМІ за викривлення інформації, подання інформації упередженої і такої, що провокує соціальну ксенофобію. Законодавство, де-факто, не регламентувало інформаційну діяльність Інтернет-ресурсів.

3. Важко, долаючи адміністративні та економічні перешкоди, еволюціонувала інформаційно - аналітична, комунікативна функції ЗМІ у політичній сфері. Найдинамічніше посилювалася роль мас-медіа у виборчому і конституційному процесах, формуванні іміджу політиків. Державні, комунальні, партійні, приватні ЗМІ утверджувалися як потужний чинник впливу на суспільну свідомість. Під час виборів розроблялися й реалізовувалися стратегії інформаційного та емоційного впливу мас-медіа на електоральну поведінку, що суттєво позначалося на перебігові та результатах виборчих кампаній. При цьому, хоча й різними за інтенсивністю, але постійними були спроби влади чинити тиск на ЗМІ, маніпулювати їх інформаційними можливостями, аж до застосування так званих «брудних технологій». Спротив суспільства таким спробам, виявлений під час Помаранчевої революції, мав результатом розширення меж свободи ЗМІ. Останні стали подавати інформацію менш упереджену, більш повну і правдиву.

4. Послаблення тиску на ЗМІ з боку влади сприяло розвиткові конкуренції у мас-медійному просторі. Органи законодавчої та виконавчої влади зробили низку кроків у напрямі формування правових регуляторів діяльності Інтернет-ресрсів. Урізноманітнювалися технології впливу на свідомість і підсвідомість громадян з метою формування іміджу політиків тощо. Якість політичного інформування підвищилася. Суспільство почало отримувати більший і різноманітніший масив інформації про осіб і групи осіб у владі та опозиції, а також про їхню політичну поведінку. Проте зміст і характер цієї поведінки виявилися такими, що спричинили падіння довіри громадян не тільки до багатьох осіб і груп осіб з політикуму, а й до державних інституцій як таких.

5. Економічна і політична ситуація в країні розвиваються таким чином, що залежність діяльності ЗМІ від їх власників і оплачуваних «замовлень», в тому числі в інтересах пов'язаних з великими бізнесом політиків і політичних утворень, залишається сильною. Більша частина вітчизняного медіа-простору контролюється олігархічними групами, приватним (часто тіньовим) капіталом і практично унезалежнена від громадянського суспільства.

6. Політизація суспільних відносин, медіалізація політики і посилення конфліктності у стосунках влади і опозиції загострили протиріччя між ЗМІ і владними структурами. Наприкінці 2004 р., коли в Україні доходила апогею кампанія з виборів Президента держави, в інформаційному і широкому суспільному просторі стався гострий публічний конфлікт між тодішньою центральною владою і журналістськими колективами. Поствиборна динаміка політичних, інформаційних та інших відносин показала, що цей явний конфлікт відбивав ще одну площину протистояння - між владою, що поєднувала адміністративний ресурс впливу на ЗМІ з фінансовими «стимуляторами» необхідної для себе інформаційної поведінки мас-медіа, і опозицією. Остання не мала владних важелів. Однак вона володіла значними фінансовими можливостями, на неї «працювало» неприйняття найактивнішою частиною загалу працівників мас-медійної сфери брутального тиску з боку структур державної влади. В результаті відбулися зміни не тільки у персональному складі владної вертикалі. Помітно лібералізувалися умови функціонування інформаційного простору та форми взаємодії влади і ЗМІ.

7. Вітчизняні політичні реалії такі, що державна влада змушена постійно шукати нові підходи у відносинах з мас-медіа. Зваживши на досвід Заходу, вона включила до арсеналу легітимних засобів поширення актуальної і важливої для неї інформації порівняно новий «інструмент» - прес-службу. Відтак остання стала не лише офіційним рупором владних структур і посадовців. Вона інституювалася як реальний гравець на інформаційному полі, інструмент формування суспільної думки і суспільних настроїв. Цей інструмент влада поєднує з фінансовими важелями та іншими ресурсами і способами впливу на редакційну політику ЗМІ, зокрема в інтересах власної легітимації.

8. Важлива для повномасштабної реалізації права громадян на інформацію взаємодія держави і мас-медіа вимагає дотримання певних принципів кожним з учасників цієї взаємодії. Для держави такими принципами мають бути: визнання пріоритету інтересів громадянина і суспільства над будь-якими іншими інтересами; вдосконалення правових регуляторів стосунків влади і ЗМІ; забезпечення контролю діяльності органів державної влади і посадовців у мас-медійній сфері правозастосовними органами і громадянським суспільством, зокрема, в частині неухильного дотримання законів і захисту професіональних свобод, прав і життя працівників ЗМІ; залучення авторитетних представників медійної сфери до формування виваженої національної інформаційної політики та її правових основ; захист економічних інтересів вітчизняних ЗМІ і національного інформаційного простору від деструктивних зовнішніх впливів і недобросовісної конкуренції з боку закордонних мас-медіа. Для ЗМІ принципами співпраці з державою мають бути: пріоритет інтересів громадянина і суспільства над будь-якими іншими інтересами, в тому числі власними фінансовими; строге дотримання законодавства і участь у роботі з його удосконалення; сприяння участі громадян у політичному житті, зокрема, практичними діями із забезпечення громадянам умов для реалізації ними свого права на отримання повної, достовірної і оперативної політичної та іншої інформації, зокрема, про діяльність владних органів і посадовців; самоорганізація ЗМІ на основі дотримання професіональної етики журналіста, приведення мас-медійної діяльності у відповідність до європейських стандартів; співпраця з державою в захисті економічних та інших інтересів національної медіа-індустрії.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Пронченко О. Політична складова функціонування сучасних засобів масової інформації // Сучасна українська держава: історичні імперативи становлення, тенденції та проблеми розвитку / Збірник / Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України. - К., 2006. - С. 303 - 317.

2. Пронченко О. Інтернет-видання в Україні: правовий статус та вплив на масову свідомість // Нова парадигма: [журнал наукових праць] / Нац. пед. ун-т імені М.П. Драгоманова; Творче об'єднання «Нова парадигма». - Вип. 70. - К., 2007. - 166 - 176.

3. Пронченко О. Політико-правові засади функціонування засобів масової інформації в Україні: стан та перспективи розвитку // Гілея (науковий вісник): Збірник наукових праць. - Вип. 9. - К., 2007. - С. 167 - 175.

4. Пронченко О. Політична складова функціонування сучасних засобів масової інформації // Історичний журнал: Наукове громадсько-політичне видання. - К., 2007. - № 6 (36). - С. 34 - 41.

5. Пронченко О. Роль засобів масової інформації у процесах демократизації влади // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. - Київ; Миколаїв. - 2007. - Вип. 11. - С. 265 - 275.

6. Пронченко О. Вплив Інтернет-ЗМІ на політичну систему держави: світовий досвід та українські реалії // Історико-політичні проблеми сучасного світу. Збірник наукових статей / Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича. - Чернівці, 2008. - Т. 17 - 18. - С. 48 - 54.

Размещено на Allbest.ru