Інститут президентства в Україні: етапи трансформації

У висновках узагальнюються основні положення й формулюються підсумки проведеного дослідження, що дозволили реалізувати мету та виконати завдання дисертаційного дослідження.

Інститут президентства в Україні виник у зв'язку із здобуттям державою статусу незалежної та через це реформуванням усієї політичної системи, всі ці процеси відбувалися поступово, в ході політичної трансформації та модернізаційних процесів у державі. Складності становлення та еволюції президентури в Україні, як абсолютно нового державного інституту, були пов'язані не лише із досвідом існування в умовах радянської системи, для якої цей інститут був невластивий, а й з відсутністю чіткої визначеності щодо конкретного напряму трансформації президентських інституцій та процесом постійної боротьби між Президентом та парламентом за збільшення владних повноважень. В такій ситуації, для обрання моделі трансформації української президентури, важливе врахування досвіду (як позитивного, так і негативного) функціонування інституту президентства в інших країнах. Проте, необхідне врахування національних особливостей та рис, притаманних політичній системі нашої державі, адже не можна забувати про практику власного державного будівництва, бо займаючись дослідженням інституту президентства та виокремлюючи етапи його трансформації, варто вчитися на вже зроблених помилках та використовувати набутий досвід із максимальною ефективністю;

В дисертації визначено шість етапів становлення та розвитку української президентури:

1. 1991 - 1994 рр. Заснування посади Президента України та повноваження і діяльність першого українського глави держави. Складності цього етапу полягають у тому, що держава набуває самостійного статусу і постає перед проблемою виживання в нових умовах, будування абсолютно нових політичних інститутів, визначення необхідних механізмів існування цих інститутів;

2. 1995 - 1996 рр. Період дії Конституційного Договору між Президентом та Верховною Радою. Боротьба за зростання впливу між новим Президентом Л. Кучмою та депутатами парламенту призвела до підписання 8 червня 1995 р. договору, який суттєво розширив президентські повноваження, перетворивши Україну на президентську республіку. Саме цей етап стал початком «епохи кучмізму», для якої властива сконцентрованість влади в руках Президента, що призводило до дублювання повноважень державних інститутів, домінування неформальних дій та рішень, зниження довіри до владних структур в цілому й інституту президентства зокрема і до наслідку - чисельних криз у державі через постійне перетягування повноважень між основними гілками влади;

3. 1996 - 1999 рр. Прийняття Конституції України. Діяльність глави держави у цей період за наявності у нього надзвичайних повноважень. Конституція надала президентові визначні функції у керуванні державою, проте, в Україні не припинилися спроби боротьби за розширення президентських повноважень. В цей період з'явилося і таке нове явище, як лобіювання президентських інтересів в межах Верховної Ради, як засіб посилення влади глави держави;

4. 2000 - 2004 рр. Проголошення Всеукраїнського Референдуму. Намагання Президента збільшити свій вплив на прийняття стратегічно важливих державних рішень через зміну президентських повноважень та структури політичної системи країни. У цей період Україна вперше зіткнулась з таким явищем, як опозиція - в основі недовіри до інституту президентства і персонально до Л. Кучми лежало недотримання демократичного принципу реального розподілу влад, що призвело до «помаранчевої революції» - кризи 2004 р.;

5. кінець 2004 - 2005 рр. Президентські вибори та «помаранчева» революція. Прийняття змін до Конституції. Процес проведення ротації влади та переоформлення політичного устрою здебільшого за ініціативною нових еліт, які зацікавлені в більш гнучкому процесі прийняття рішень, можливостях опозиції, і не хочуть більше залежати від одного центру влади - президентури. Зміна обсягу повноважень глави держави та основних гілок влади. Прийняті зміни мали недоліки, які проявилися як в юридичному оформленні, так і в політичній практиці;

6. 2006 - 2007 рр. Період практичного застосування норм оновленої Конституції. Кризи відносин у владному трикутнику «Президент - парламент - уряд». Розвиток вітчизняного владного механізму супроводжувався, перш за все, з'ясуванням взаємин між владами (законодавчою і виконавчою) та в межах самих владних гілок. Криза взаємин між владами та в межах самих владних гілок закінчилася достроковим припиненням повноважень Верховної Ради президентським указом, який хоча й суперечить положенням Основного Закону, але відноситься до дискреційних повноважень (на основі не «букви», а «духу» закону) глави держави і може стати новим прецедентом у практиці конституційної інженерії.

Проведене автором дослідження дає можливість сформулювати деякі практичні рекомендації. Враховуючи досвід моделювання ефективної президентури в країнах світу та власну політичну практику, автор визначив ті правові норми, які в політичній практиці дозволять механізму інституту президентства працювати без криз та помилок. Концепція розвитку української президентури повинна враховувати такі основні моменти: 1. Кандидатуру прем'єр-міністра подає на призначення коаліцією саме президент - така норма є гарантією того, що прем'єр не буде в опозиції до глави держави або коаліційної більшості, що гарантуватиме стабільну роботу уряду. 2. Склад майбутнього уряду подає на призначення парламентом утверджений прем'єр-міністр. Уряд у своїй діяльності підзвітний парламенту та контролюється ним. Такий крок дає можливість уряду не «розриватися» у своїй підзвітності між главою держави та парламентом. 3. У разі виникнення в державі кризової ситуації або впровадження надзвичайного стану Президент може зможе бути арбітром між гілками влади та приймати рішення, які виходять за межі його компетенції (видання указів без необхідності ухвалення їх парламентом), проте з контрасигнацією глави парламенту та прем'єра, щоб позбавити главу держави спокуси вдатися в такій ситуації до диктатури. Якщо такої згоди Президент не має, тоді в країні призначаються одночасні парламентські та президентські вибори. 4. Напрям та межі діяльності Секретаріату Президента мають бути чітко визначені у відповідному законі, який ухвалюється парламентом. Повноваження глави та членів Секретаріату не повинні перетинатися та дублюватися з повноваженнями уряду та його окремих міністрів задля запобігання конфліктів у прийнятті протилежних рішень з одного питання різними державними інститутами. 5. Програма діяльності уряду має бути ухвалена парламентом. Президент має ухвалити цю програму шляхом контрасигнації. Якщо він не згоден з положеннями урядової програми, його незгода долається конституційною більшістю голосів у парламенті. У разі недостатності голосів уряд повинен врахувати усі зауваження глави держави. Це дозволяє заздалегідь визначитися з тим курсом, який буде проводити новий уряд, та отримати згоду на такий курс в парламенті та у Президента.

ГОЛОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ВИКЛАДЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА

Основні праці

1. Зелінська М.І. Визначення конституційного статусу Президента в політичній системі України // Нова парадигма: Журнал наукових праць / Гол. ред. В. П. Бех. - К.: Вид-во НПУ імені М.П. Драгоманова, 2005. - Вип. 49. - С. 177 - 187.

2. Зелінська М.І. Інститут президентства в Україні в контексті конституційної реформи // Політичний менеджмент / Гол. ред. Ю. Шайгородський. - К.: Вид-во Український центр політичного менеджменту, 2006. - № 3 (18). - С. 114 - 123.

3. Зелінська М.І. Трансформація інституту президентства: ретроспектива // Віче: Журнал Верховної Ради України / Гол. ред. С. Писаренко. - К. - 2006. - № 11 - 12. - С. 44 - 45.

4. Зелінська М.І. Напівпрезидентська система правління: досвід європейських країн // Нова парадигма: Журнал наукових праць / Гол. ред. В. П. Бех. - К.: Вид-во НПУ імені М.П. Драгоманова, 2006. - Вип. 57. - С. 142 - 151.

5. Зелінська М.І. Можливі моделі розвитку інституту президентства в Україні // Політичний менеджмент / Гол. ред. Ю. Шайгородський. - К.: Вид-во Український центр політичного менеджменту, 2007. - № 3 (24). - С. 69 - 77.

Додаткові праці

1. Зелінська М.І. Президентські форми правління в світі // Схід: аналітично-інформаційний журнал / Гол. ред. Г. Сімченко. - Донецьк: Вид-во Український культурологічний центр, 2007. - № 2 (80). - С. 116 - 119.

2. Зелінська М.І. Інститут президентства в Україні (визначення конституційного статусу Президента) // Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральної особистості: Матеріали XVI Міжнародної науково-практичної конференції / Відпов. ред. С. Б. Іванова. - Донецьк: ІПШІ «Наука і освіта». - 2005. - С. 41 - 44.

3. Зелінська М.І. Формування напівпрезидентської форми правління в Україні у 1991 - 1995 роках // Праці наукової конференції Донецького національного університету за підсумками науково-дослідної роботи за період 2003 - 2004 рр. Секція історичних наук / Відпов. ред. П. В. Добров. - Донецьк: Вид-во ДонНУ, 2005. - С. 147 - 148.

4. Зелінська М.І. Інститут глави держави у світі // Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральної особистості: Матеріали XVIІІ Міжнародної науково-практичної конференції / Відпов. ред. С. Б. Іванова. - Донецьк: ІПШІ «Наука і освіта». - 2006. - С. 85 - 88.

5. Зелінська М.І. Політико-правові наслідки політичної реформи в Україні // Історичні і політологічні дослідження / Гол. ред. П. В. Добров. - Донецьк: Вид-во ДонНУ, 2007. - № 1/2 (31/32). - С. 149 - 152.

Размещено на Allbest.ru