Становлення гендерної демократії в сучасному українському суспільстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ІМ. В.М. КОРЕЦЬКОГО

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

Спеціальність 23.00.02 - політичні інститути та процеси

Становлення гендерної демократії в сучасному українському суспільстві

Виконала Венгер Ольга Миколаївна

Київ - 2009

АНОТАЦІЯ

паритетний демократія гендерний політичний

Венгер О.М. Становлення гендерної демократії в сучасному українському суспільстві. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02 - політичні інститути та процеси. - Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, Київ, 2009.

Дисертацію присвячено проблемі впровадження ідей та принципів гендерної демократії в сучасному українському суспільстві. На основі дослідження сучасних західних теорій і застосування вітчизняних досягнень проаналізовані основні концепції гендерної теорії, виявлено вплив гендеру на суспільно-політичний розвиток суспільства.

В роботі розглядаються історико-культурні, політичні, економічні фактори гендерної демократії. Визначені основні стратегічні напрями України на шляху до політики гендерної рівності. Проаналізовано досвід провідних країн світу щодо питань вирішення гендерного дисбалансу, розглянуті основні національні механізми впровадження принципів гендерної демократії. Проаналізовано роль держави, політичних партій та громадських організацій щодо поглиблення гендерного розвитку українського суспільства, творення держави соціальної злагоди та гендерної рівності. На основі політологічного аналізу сформульовані основні напрями політики гендерної рівності в сучасному українському суспільстві.

Ключові слова: гендер, гендерна рівність, гендерна нерівність, паритетна демократія, гендерна демократія, гендерні стереотипи масової свідомості, державна гендерна політика, політика позитивних дій, політична поведінка.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИї

Актуальність теми дослідження. Актуальність обраної теми обумовлена наступним.

1. Демократизація суспільства, становлення громадянського суспільства та держави соціальної злагоди неможливі без вивчення та врахування гендерної проблематики, адже розвинуте громадянське суспільство - це перш за все суспільство з рівними можливостями для самовизначення та самореалізації як чоловіків, так і жінок.

2. Гендерна демократія є системою волевиявлення двох статей - жінок і чоловіків - у громадянському суспільстві як рівних у правах і можливостях, що законодавчо закріплені й реально проявляються в усвідомленні політико-правових принципів, у діях, розбудові громадських і державних структур з урахуванням гендерних інтересів і потреб.

3. Гендерна рівність - це один з індикаторів рівня демократизації суспільства, його цивілізованості. Суть проблеми полягає не в тому, щоб надати однакові права особам різної статі (адже рівність прав забезпечується Конституцією України), а насамперед створити такі умови суспільного життя, щоб жінка і чоловік були спроможні реалізувати себе повноцінно в особистому, громадському, професійному житті, адже гендерна рівність це перш за все рівність можливостей та рівність результатів.

4. Незважаючи на те, що в Україні прийнята низка законів щодо поліпшення становища жінок в українському суспільстві, реалії свідчать про те, що жінки все ще в значній мірі відчужені від участі в громадському і політичному житті суспільства. Більше того, в нашій державі проблеми гендерної нерівності розглядаються лише в рамках окремих наукових досліджень, дослідження цих проблем не мають системного характеру, на відміну від зарубіжних досліджень, що мають статус національних програм і проектів.

5. В нашій державі майже відсутні державні механізми забезпечення гендерної рівності задля реалізації стратегії сталого розвитку, а також механізми імплементації здобутків гендерної теорії та практики в практику державотворення сучасного українського суспільства.

Теоретико-методологічну основу досліджуваної проблеми закладено насамперед у працях класиків феміністичної та гендерної теорії. Велика увага поняттю гендера та його соціокультурного конструювання приділяється у працях таких вчених як Дж. Батлер, Р. Столер, О. Вейнінгер, М. Мід, Е. Берн, С. Бем, Т. Парсонс, Р. Бейлс, Р. Коллінз, які заклали основу гендерної теорії та впроваджували гендерні дослідження до різноманітних сфер життєдіяльності суспільства. Значний внесок у розвиток гендерної теорії зробили такі вчені як К. Пейтмен. Р. Брайдотті, М. Шейлі, С. Окін, А. Філіпс, Е. Кіс, А. Лейпхарт, які вивчали вплив демократизації суспільства на представництво та просування жінок у різних системах. Дослідженням гендерних стереотипів займалися західні вчені: Дж. МакКі, А. Шерис, Д. Хартлі, а також українські: Т. Виноградова, В. Семенов, Н. Лавриненко та ін.

Починаючи з кінця 80-х - початку 90-х рр., активізуються дослідження становища жінок, в яких все частіше і глибше використовується гендерна методологія. Це праці Т. Клименкової, О. Вороніної, З. Хоткіної, С. Айвазової, А. Посадської, М. Малишевої, О. Мещеркіної, Н. Лавриненко, Т. Мельник, Л. Кобелянської, О. Тюрюканової, Л. Смоляр, О. Ярош, О. Іващенко та інших авторів. Саме в них гострі питання функціонування суспільства, статусу в ньому жінок, чоловіків та дітей починають розглядатися з гендерних позицій, основні зусилля спрямовуються на обґрунтування необхідності проведення гендерної політики.

Тематика вітчизняних досліджень є доволі різноманітна та специфічна. Так можна виділити праці О. Яременко, Е. Лібанової, В. Костриці, О. Руднєва, Ю. Тодики, В. Гошовської, Ю. Грошевого, О. Балакірєвої, які присвячені проблемам прав жінок в економічній та політичній сферах; О. Бандурки, В. Венедиктова, Я. Кондратьєва, Ю. Римаренка, В. Куц, В. Олефіра, що присвячені запобіганню гендерному насильству та торгівлі людьми. Активно досліджуються історія жіночого руху, його основні проблеми та перспективи, а також проблеми жінок в освітянській сфері (С. Павличко, Л. Смоляр, О. Ярош, О. Кісь, М. Богачевська-Хомяк та інші). Питання гендерної політики висвітлюються в роботах К. Левченко, Т. Мельник, В. Дягілева. Серед українських вчених, роботи яких присвячені представництву жінок у владних структурах, можна виділити О. Ярош, Т. Мельник, Н. Грицяк, Н. Гапон, О. Сорокопуд, Е. Луценко, О. Кісь, А. Колодій.

В політичному механізмі модернізації важливу роль відіграє співвідношення держави та інститутів громадянського суспільства, їх вплив на основні шляхи демократизації суспільства. Ці питання активно досліджуються українськими вченими. Значний інтерес, зокрема, становлять монографії та колективні наукові розвідки В. Баркова, С. Бобровник, О. Богинича, В. Горбатенка, Т. Довгунь, А. Колодій, Н. Оніщенко, М. Патей-Братасюк, Ф. Рудича, М. Рябчука.

Аналізуючи фактори, які впливають на демократизацію суспільства та розвиток громадянського суспільства, слід виокремити запорізьких вчених, які аналізують наступні проблеми: вплив держави на впровадження принципів гендерної демократії в практику державотворення сучасного українського суспільства - В. Воронкова; детермінанти оптимізації історичного процесу розвитку суспільства - В. Воловик; ментальність народу - Р. Додонов; ідеологія державотворення - В. Таран; проблеми сталого розвитку та трансформації українського суспільства - О. Кіндратець, проблеми гендеру як соціокультурної характеристики біологічної статі - С. Катаєв; проблеми забезпечення гендерного паритету у сфері політичного життя України - В. Зуєва, О. Постол. Розробляючи проблему українського державотворення, використано також соціологічні дані, надруковані в пресі, журналах, довідниках, інформаційних бюлетенях.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана відповідно до плану науково-дослідної роботи кафедри менеджменту організацій Запорізької державної інженерної академії «Формування концепції сталого економічного розвитку як основи досягнення нової якості та стандартів життя в контексті євроінтеграції» (0106U002916)-(2006-2008). Тему кандидатської дисертації було затверджено на засіданнях вченої ради Запорізької державної інженерної академії (протокол № 6 від 08.01.2004 р.; в остаточному варіанті - протокол № 10 від 05.03.2009 р.).

Мета і завдання дисертаційного дослідження. Метою дисертаційного дослідження є аналіз та узагальнення досвіду становлення та функціонування паритетної демократії в країнах Заходу та в Україні, виявлення специфіки розвитку гендерних відносин в сучасному українському суспільстві.

Досягнення мети дисертаційного дослідження реалізується через розв'язання таких основних завдань:

- проаналізувати стан та особливості дослідження проблем гендеру та паритетної демократії в науковій літературі;

- розглянути основні теоретико-методологічні підходи до вивчення проблем становлення гендерної демократії;

- розкрити національні механізми забезпечення гендерної рівності в країнах Заходу;

- проаналізувати основні чинники та особливості функціонування паритетної демократії як фактора сталого розвитку українського суспільства;

- виявити особливості політичної поведінки та політичного лідерства в контексті реалізації принципів гендерної рівності;

- розкрити загальні тенденції становлення та розвитку гендерного паритету в Україні;

- виявити основні детермінанти гендерного дисбалансу українського суспільства;

- дослідити шляхи підвищення ефективності гендерних стратегій в контексті реалізації принципів паритетної демократії.

Об'єктом дослідження є проблеми демократизації суспільства перехідного типу в контексті функціонування гендерної демократії.

Предмет дослідження - основні шляхи становлення гендерної демократії і особливості її функціонування в сучасному українському суспільстві.

Методологічною основою дисертації є сукупність методів та засобів наукового пізнання. Дослідження базується на методологічних засадах сучасних напрямів правової, філософської та політологічної думки. Вихідними методологічними принципами дослідження є як класичні для вітчизняної науки принципи історизму, єдності історичного та логічного, розвитку від абстрактного до конкретного, аналізу та синтезу, порівняння та узагальнення, системності та структурності, так і елементи некласичних напрямків (принципи цілісності, додатковості тощо).

Структурно-функціональний підхід застосовувався при розгляді особливостей функціонування паритетної демократії та впливу політичних інститутів держави на становлення гендерної рівності, їх специфічних ролей та функцій, спрямованих на задоволення відповідних потреб суспільства. Для розкриття закономірностей розвитку паритетної демократії в сучасних умовах використовувався системний підхід. Використання синергетичного підходу дало можливість подолати стійкі стереотипи, сформовані минулим досвідом і перенесені у часи сьогодення. Синергетичний підхід також сприяв переосмисленню традиційних уявлень про статус і роль чоловіків та жінок в сучасних умовах. Порівняльний аналіз використовувався при зіставлені різних механізмів провадження принципів гендерної демократії, різних способів реалізації цих принципів з метою виявлення їх загальних рис і специфіки для оптимізації політики гендерної рівності в сучасних умовах. В дисертації використано також соціологічні методи, аналізуються дані соціологічних досліджень.

Джерельною та емпіричною базою дисертації слугували нормативно-правові акти окремих зарубіжних держав, узагальнення практики застосування адміністративного законодавства з питань формування державної політики щодо жінок та гендерної політики, академічні та спеціалізовані аналітичні огляди матеріалів стосовно впровадження принципів гендерної рівності в Україні, звіти міжнародних та неурядових організацій, публікації в періодичних виданнях, довідкова література, статистичні матеріали, поточні (робочі) матеріали, які проходять процес обговорення на різних рівнях законодавчої та виконавчої влади; аналізи сучасних політичних рішень тощо. Поряд з правовими джерелами дисертантом широко використано наукові розробки з політології, теорії управління, філософії, галузевих правових наук, економіки, соціології.

Наукова новизна одержаних результатів. Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в комплексному аналізі сутності, змісту, механізмів дії і напрямків практичної реалізації процесу становлення і функціонування гендерної демократії в умовах трансформації українського суспільства. У рамках здійсненого дослідження отримано результати, які є певним внеском у розвиток вітчизняної політичної науки:

1. Обґрунтовано теоретичні засади політологічних досліджень процесу становлення та функціонування гендерної демократії за допомогою аналізу особливостей цих процесів у західній та вітчизняній політичній думці, розкрито поняття «гендерна рівність», «гендерна демократія», «гендерний підхід».

2. Досліджено основні концепції становлення гендерної демократії та виявлено їх вплив на становлення принципів гендерної демократії в сучасному українському суспільстві. Дістали подальший розвиток методологічні підходи щодо ефективності реалізації принципів гендерної демократії, що ґрунтуються на впроваджені ідей гендерної рівності до практики державотворення сучасного українського суспільства. Йдеться про підвищення статусу жінок у суспільстві, правове забезпечення гендерної рівності, розширення можливостей доступу жінок до владних ресурсів, подолання стереотипу щодо первинності чоловічої статі в суспільстві.

3. Доведено, що в сучасних умовах в Україні спостерігається невідповідність між формальним і реальним ступенем гендерної рівності, виявлено основні причини цієї невідповідності (гендерна асиметрія в системі державного управління, збереження елементів патріархальності, відсутність пропорційного представництва щодо жінок у виборчому законодавстві, низька активність українських жіночих партій та рухів та ін.).

4. З'ясовано рівень політичної участі жінок у процесі прийняття рішень, у тому числі через їх присутність в органах влади і місцевого самоврядування; доведено, що в Україні органи місцевої влади демонструють значно більшу гендерну чутливість порівняно з центральними органами; розкрито роль громадських організацій у подоланні гендерного диспаритету в органах державної влади;

5. Зроблено висновки, що гендерна рівність є однією з передумов демократизації суспільства і становлення Української держави, тому необхідно підвищити роль та статус жінок в українському суспільстві через впровадження відповідних механізмів, тобто необхідна виважена державна гендерна політика щодо захисту жінок та забезпечення їх рівного представництва на різних рівнях прийняття політичних рішень.

6. Зроблено висновки щодо стратегічних напрямків розвитку гендерної демократії в Україні та запропоновано деякі механізми впровадження принципів гендерного паритету до практики українського державотворення (введення квоти на представництво жінок в органах державної влади, зміцнення жіночого політичного лідерства, забезпечення гендерного паритету через гендерно-правову експертизу та ін.).

Теоретичне та практичне значення отриманих результатів. Зроблені висновки дозволяють осмислити процес становлення і розвитку гендерної демократії в сучасному українському суспільстві та визначити шляхи розв'язання проблем гендерного диспаритету. Проведене дослідження сприяє поглибленому пізнанню особливостей функціонування гендерної демократії в умовах розбудови демократичної держави.

Проведений аналіз проблеми дає змогу зробити висновок, що отримані результати поглиблюють і уточнюють поняття «гендерна рівність», «гендерна нерівність», «гендерна справедливість», «гендерна демократія». Отримані теоретичні результати дисертації можуть бути підставою для подальшої розробки цієї проблеми, а також для їх використання як при викладанні спецкурсів політології з питань демократизації в Україні, так і в практичній роботі вітчизняних політиків, управлінців різного рівня.

Особистий внесок. Дисертаційне дослідження є самостійною науковою роботою, яка характеризується авторськими підходами до аналізу процесів інтеграції та дезінтеграції сучасного суспільства в контексті українського державотворення.

Апробація результатів дисертації. Основні результати та висновки дисертації обговорювалися на методологічних семінарах кафедри менеджменту організацій, філософії та політології Запорізької державної інженерної академії, використовувалися автором у науково-педагогічній діяльності, у виступах на науково-теоретичних конференціях і семінарах: Міжнародна науково-практична конференція «Основні тенденції розвитку гендерної політики у ХХІ столітті» (м. Запоріжжя, 2005 р.); Х Науково-технічна конференція студентів, магістрів, аспірантів і викладачів ЗДІА (м. Запоріжжя, 2005 р.); Міжнародна науково-практична конференція «Особливості євроінтеграційної політики України: політичні, економічні, соціальні, культурні, правові чинники» (м. Запоріжжя, 2006 р.); Міжвузівська студентська наукова конференція «Сучасні екологічні проблеми та молодь - ІІІ» (м. Запоріжжя, 2006 р.); VI Всеукраїнська науково-методична конференція «Реалізація принципів і завдань Болонського процесу в Україні» (м. Запоріжжя, 2006 р.); ХІІ Науково-технічна конференція студентів, магістрів, аспірантів і викладачів ЗДІА (м. Запоріжжя, 2007 р.); VI міжнародна науково-теоретична конференція «ХХІ століття: альтернативні моделі розвитку суспільства. Третя світова теорія» (м. Київ, 2007 р.); ХІІІ Науково-технічна конференція студентів, магістрів, аспірантів і викладачів ЗДІА (м. Запоріжжя, 2008 р.); Всеукраїнська конференція «Громадський рух та становлення громадянського суспільства в Україні» (м. Сімферополь, 2008 р.); Міжнародна науково-практична конференція «Формування парадигми євроінтеграційної політики України ХХІ століття» (м. Запоріжжя, 2008). Всі тези опубліковано.

Окремі наукові положення і висновки дисертаційного дослідження апробовані у процесі розробки та викладання загальних курсів «Політології», «Соціології», «Теорії та історії державного управління» в Запорізькій державній інженерній академії. Важливі для даного дослідження наукові положення реалізовані в методичному посібнику з «Соціології» для студентів ЗДІА за. ред. В.Г. Воронкової (м. Запоріжжя, 2008 р.).

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі показано актуальність теми дослідження, характеризуються теоретико-методологічні основи, формулюються мета та завдання дослідження, характеризується рівень апробації результатів та структура дисертаційного дослідження.

Перший розділ - «Теоретико-методологічні засади осмислення теорії та практики розвитку гендерної демократії» - складається з трьох підрозділів і присвячений аналізу основних понять гендерної теорії, виявленню закономірностей становлення та функціонування гендерної демократії в країнах Заходу.

У підрозділі 1.1. - «Теоретико-методологічні засади аналізу гендерної демократії» - розглядаються актуальні питання гендерної теорії, зроблено аналіз літератури з теми дослідження, на основі якого уточнюються поняття «гендер», «гендерна ідентичність», «гендерні ролі та стереотипи», «гендерна демократія». Обґрунтовується відмінність у гендерних ролях в залежності від ступеня гендерної диференціації в суспільстві або від ступеня маскулинності чи фемінності того або іншого суспільства.

Основна проблема, що підлягає дослідженню - вивчення впливу держави та політичних інститутів на гендерні взаємодії в різних сферах суспільного життя, їхні трансформації в сучасних умовах і прогнозування можливих моделей суспільного розвитку у зв'язку з гендерним корегуванням. Виявлено, що відразу ж з виникненням поняття гендеру виявився його політичний характер, адже гендер - це політична технологія, за допомогою якої в суспільстві конструюються певні образи чоловіків і жінок, їх правила поведінки, норми відхилень від загальноприйнятих норм тощо.

У підрозділі 1.2. - «Еволюція концепцій гендерної теорії в історії політичної думки щодо впровадження принципів гендерної демократії» - розглядаються різні підходи до інтерпретації ролі та статусу жінок в політичному та суспільному житті суспільства. Незважаючи на те, що гендерна теорія почала розвиватися лише в 60-ті роки ХХ ст., ще починаючи з епохи Античності думки мислителів та вчених щодо місця жінок в політичному та публічному житті суспільства були досить суперечливі: від повного ігнорування та заперечення до визнання необхідності залучення і неможливості ігнорування жіночого досвіду в управлінні державою. Так, історично в політичних, філософських, правових концепціях чоловік завжди розглядався як головна діюча сила суспільного, державного, громадського життя. Норма, що властива чоловікам, є нормою властивою для всього соціуму. Більшість мислителів виходили з первинності чоловічої статті, ототожнювали чоловіка з людиною, а жінку розглядали як тілесний додаток до нього (Аристотель, Фома Аквінський, Августин, Ф. Ніцше, Г.В.Ф. Гегель та ін.). Однак були і прихильники егалітарного принципу, які хоча і визнавали наявність відмінностей статей, однак не вважали їх перешкодою на шляху встановлення рівності чоловіків і жінок. Відмінності визнавалися на біологічному рівні, а принцип рівності затверджувався на соціальному (Платон, Т. Кампанелла, Т. Мор, Ш. Фур'є, Р. Оуен, А. де Сен-Сімон та ін.).

Великий вплив на розвиток теорії гендерної демократії мав феміністичний рух, який в свою чергу пройшов кілька етапів у своєму розвитку: від руху за рівні виборчі права, радикального фемінізму до гендерного руху, які вплинули на становлення гендерної демократії в більшості країн Заходу. Отже, простежується зв'язок між становленням демократії і громадянського суспільства та підвищенням статусу й місця жінок у такому суспільстві. А відтак демократизація суспільства залежить не в останню чергу від можливості доступу жінок до владних ресурсів та змоги брати активну участь у громадському житті суспільства.

В цьому ж підрозділі також розглядається історія становлення феміністичного та гендерного руху в Україні, обґрунтовується його відмінність від західної традиції. Розвиток феміністичної теорії на українських теренах почав свою історію наприкінці ХІХ ст. в Західній Україні. Під час існування Української Народної Республіки жінки входили до складу Української Центральної Ради, створили «Український жіночий союз». Одним із значних вкладів українського жіноцтва є те, що в Конституції Української Народної Республіки («Статут про державний устрій, права і вольності УНР») було задеклароване утвердження гендерної демократії шляхом правового забезпечення принципів гендерної рівності.

Але встановлення в Україні тоталітарної системи панування звели ці здобутки нанівець. І справа не в тому, що законодавство Радянської держави не гарантувало принципу рівності статей (що було закріплено в Конституції СССР), а в тому, що тоталітарна система пригнічувала особистість (незалежно від статі), не надавала права розвитку індивідуальності. За радянської системи чоловік і жінка були безправні, підкорені загальній ідеології колективізму, де право на інакомислення строго каралося, виправдовувався стереотип масової свідомості, коли жінка мала подвійне навантаження: жінку звеличували як «трудівницю» і разом з тим на неї лягав основний тягар ведення господарства та виховання дітей.

Відродження жіночого руху почалося наприкінці 80-х років ХХ ст., коли виникла нова хвиля створення громадських жіночих організацій. Однак, фемінізм в Україні, на думку лідерів українських жіночих організацій, хоча і є складовою міжнародного жіночого руху, має свої особливості. Він відрізняється від західного передусім тим, що українські жінки є глибоко вкоріненими у національно-визвольні і державотворчі процеси своєї нації. Гілка ж західного фемінізму (західний означає передусім ліберальний та радикальний напрям) не має шансів прижитися в Україні. На думку багатьох дослідників більш перспективним для України є гендерний рух.

У підрозділі 1.3. - «Стан і умови розвитоку гендерної демократії в країнах Заходу» - акцентується увага на основних механізмах функціонування гендерної демократії в країнах Заходу. Сам приклад впровадження таких механізмів з урахуванням національних особливостей розвитку та ментальності нашого народу може дати поштовх подальшому розвитку та імплементації принципів гендерної демократії в державну політику нашої країни. Сьогодні в більшості країн світу питання гендерного дисбалансу в державних органах влади залишається досить актуальним, тому система держаного регулювання питань впровадження механізмів забезпечення гендерної демократії потребує цільового механізму управління гендерними процесами. Саме ці механізми розкриваються в цьому підрозділі, характеризуються основні документи Європейського Союзу на шляху розвитку паритетної демократії, що є актуальним питанням для України на шляху до євроінтеграції.

Другий розділ - «Концепції становлення гендерної демократії в сучасному українському суспільстві» - складається з трьох підрозділів і присвячений розгляду основних сутнісних проблем впровадження ідей гендерної рівності в сучасному українському суспільстві.

У підрозділі 2.1. - «Гендерна рівність як умова соціальної справедливості та гендерної демократії» - проаналізовано проблеми гендерного дисбалансу в сучасному українському суспільстві, які певним чином залежать від існування стереотипів масової свідомості та існуючої державної політикою. Наведені різні погляди на проблему рівності. Зокрема, «рівність» розглядалась з позиції «рівності прав», «рівності можливостей» та «рівності результатів». Отже, гендерна рівність - це поєднання трьох взаємодоповнюючих компонентів. Разом з тим, сьогодні в більшості країн світу рівність прав та рівність можливостей забезпечується конституціями й іншими законодавчими актами, а тому головним дискусійним питанням є питання рівності результатів та шляхів втручання держави, суспільства й політичних партій задля забезпечення цього основоположного принципу.

У підрозділі 2.2. - «Процес становлення та особливості функціонування гендерної демократії» - досліджуються головні аспекти становлення гендерної демократії на теренах сучасної Української держави. Доводиться, що існування демократії неможливе без урахування фактору рівності та справедливості за ознакою статі. Водночас розбудова демократичного суспільства неможлива без активної участі громадян у політичному процесі державотворення новітньої Української держави. Крім того, як свідчить світова практика, держава, в якій жінки беруть участь в управлінні справами нарівні з чоловіками, має більш соціальну направленість, у ній більше уваги приділяється питанням соціального благополуччя, захисту навколишнього середовища, менш помітна тенденція до конфронтації та конфліктів. Основою гендерної демократії є принцип гідності чоловіків та жінок, відповідно до якого стосовно кожного з них має бути встановлена соціальна справедливість. Справедливість виступає як внутрішній принцип, що пронизує всю систему реальної демократії в суспільстві. Можна зробити висновок, що для становлення суспільства гендерної рівності необхідним є широке залучення всього населення, як жінок, так і чоловіків, до політичного життя суспільства, підвищення ролі держави щодо впровадження принципів гендерної рівності і справедливості, а також впровадження відповідної державної політики. Саме держава через свої інститути повинна стати каталізатором суспільних зрушень в бік гендерного вирівнювання. І тут постає проблема межі втручання держави, яка залишається досить дискусійною як у вітчизняних, так і в зарубіжних дослідженнях.

Аналізуються концепції егалітарної, патерналістської, патріархальної державної політики щодо жінок. Характер державної політики зумовлює зміст гендерних стратегій та розробку відповідної до них політики в усіх сферах життя, наявність механізмів її втілення, ставлення до гендерних перспектив. В характері державної політики закладено те, який гендерний вибір втілює держава.

У підрозділі 2.3. - «Гендерні особливості політичної поведінки та політичного лідерства» - розглядаються особливості політичної поведінки представників різних статей, проаналізовані теорії політичного лідерства, за допомогою яких виявлено характерні риси жіночого та чоловічого стилю лідерства. Також автор наводить дані соціологічних досліджень щодо сприйняття населенням України жінок-лідерів, та рівня довіри до політичних лідерів обох статей.

Особливості жіночого лідерства та поведінки перш за все залежать не від біологічних відмінностей, а від тих стереотипів та ролей, що панують у певному суспільстві в певний проміжок часу. Крім того, жінки-лідери дуже часто намагаються діяти у «чоловічому» світі, використовуючи «чоловічі» стандарти поведінки, які є нормою. При цьому жіночий тип лідерства є більш толерантним, схильним до компромісів, соціально-орієнтованим тощо.

Сьогодні в багатьох дослідженнях з питань політичного лідерства відзначається, що сучасний політичний лідер - це політик, який зможе поєднати найкращі риси притаманні обом стилям лідерства, як чоловічого, так і жіночого. За даними соціологічних досліджень, для переважної більшості громадян України стать лідера політичної партії не є важливою, і, власне, не може істотно вплинути на успішне майбутнє будь-якого політичного об'єднання. Майже половина населення України демонструє гендерну «індиферентність» стосовно статі лідера політичного об'єднання, який може привести своїх прихильників до перемоги. При цьому рівень довіри до політика, на думку більшої частини населення України, також не залежить від статі політика, що свідчить про гендерну толерантність населення. Разом з тим, треба зазначити, що рівень політичної участі жінок в Україні залишається досить низьким. Для багатьох жінок політика серед інших ціннісних орієнтацій залишається на останньому місці, що свідчить про глибоке вкорінення стереотипів масової свідомості. Сьогодні для нашої держави є актуальним привернення уваги загалу до проблем гендерної рівності через громадські слухання, освітянські програми, залучення жінок і чоловіків до діяльності громадських організацій та рухів. Успіх практичного втілення принципів гендерної рівності у всі сфери життя залежить як від самих жінок, їхньої життєвої позиції, суспільної, ділової, професійної активності, так і від позиції чоловіків, їхньої підтримки ідей і практик гендерного паритету.

Третій розділ - «Стан, умови інституціалізації і стратегічні напрями розвитку гендерної демократії в Україні» - складається з трьох підрозділів і присвячений впровадженню механізмів реалізації принципів гендерної демократії в сучасному українському суспільстві.

У підрозділі 3.1. - «Стан, умови становлення і перспективи забезпечення гендерного паритету в Україні» - характеризується сучасний стан проблеми гендерної рівності в українському соціумі, аналізуються проблеми та бар'єри на шляху України до держави гендерної рівності, дається характеристика представництва жінок на вищих рівнях управління державою.

Сьогодні в Україні склалася дуалістична картина впровадження принципів гендерної демократії: з одного боку - в законодавстві немає жодного натяку на гендерну асиметрію (прийняті відповідні закони та ратифіковані міжнародні угоди щодо поліпшення становища жінок), з іншого - реальна ситуація демонструє чіткий дисбаланс представництва жіночої половини населення на всіх рівнях управління державою (про що свідчить зокрема рівень представництва жінок у Верховній Раді, Кабінеті Міністрів України).

Однією з причин, що зумовлює такий стан справ, є перш за все патріархальність українського суспільства, складність просування по драбині влади, небажання багатьох чоловіків допускати жінок до влади і бізнесу, але не тому, що вони вважають їх нижчими істотами, а тому, що бояться їхньої конкуренції і не хочуть займатися тими непрестижними, невидимими, другорядними (з погляду чоловічої цивілізації) видами діяльності, якими традиційно займалась жінка. Випередження жінкою чоловіка у суспільній сфері розглядається принаймні як таке, що не робить чоловікові честі (а це є звичайним пережитком патріархату). Крім того, жінки в силу економічних, культурно-психологічних, організаційних чинників не вміють добиватися реалізації своїх прав.

Також досліджується проблема залежності типу виборчої системи та рівня представництва жінок. Так, міжнародний досвід переконує, що пропорційне представництво жінок є найважливішим чинником у відборі їх до органів представницької влади в демократичних країнах із тривалою історією, тобто в країнах сталої демократії. В Україні введення пропорційної виборчої системи докорінним чином не змінило ситуацію. І це пов'язано, перш за все, з тим, що представництво жінок в партійних списках (особливо, що стосується першої половини списку) є доволі низьким.

Досліджуються причини низької активності українських жіночих партій та рухів. Незважаючи на те, що їх кількість в Україні постійно збільшується, це не призводить до позитивних зрушень у бік гендерного паритету. Дається аналіз передвиборчих програм політичних партій та блоків щодо висвітлення ними проблем гендерної нерівності. Проведений аналіз дає можливість зробити висновок, що ці проблеми або взагалі не розглядаються, або розглядаються так званими «жіночими» партіями, і тільки як вузьке коло питань. Причинами цього є економічне становище України та проблеми соціального характеру, з якими зіткнулася наша держава. Однак і в умовах кризи не варто забувати, що без вирішення питань рівноправного внеску статей в розбудову держави, як засвідчила міжнародна практика, неможливий ні соціальний, ні економічний, ні політичний розвиток держави.

У підрозділі 3.2. - «Інституціональні механізми забезпечення принципів гендерної демократії» - дається характеристика поняття «національні механізми впровадження гендерної демократії», обґрунтовується необхідність їх створення, визначаються основні вимоги до цих механізмів.

У попередні роки головна роль інституційних механізмів полягала у прийнятті законодавства щодо забезпечення рівних можливостей та антидискримінаційних законів, у спостереженні за їхнім виконанням, а також у просвітницькій діяльності, в реалізації програм та проектів щодо поліпшення статусу жінок. Сьогодні для інституційних механізмів бачать нову роль - вони мають бути каталізатором інтеграції гендерної проблематики в систему управління в цілому.

Досліджуються основні механізми впровадження принципів гендерної демократії - політика позитивних дій, введення квот на представництво жінок на всіх рівнях влади, політика лобіювання інтересів, створення спеціальних урядових структур з проблем гендерної рівності тощо. Аналізуються різні погляди вчених на впровадження цих механізмів та їх вплив на розвиток демократії.

Таким чином, національні механізми впровадження гендерної рівності і справедливості багатогранні та різноманітні, залежать від конкретної ситуації, історичного розвитку, політичної культури того чи іншого суспільства. Крім того ці механізми не є сталими, вони змінюються у часі, в залежності від традицій суспільства, можливостей і волі політичної влади.

У підрозділі 3.3. - «Стратегії впровадження принципів гендерної демократії в сучасному українському суспільстві» - досліджується проблема реалізації державних стратегій щодо впровадження принципів гендерної демократії в сучасному українському суспільстві.

Гендерні стратегії та відповідна їм гендерна політика є пріоритетними в системі відтворення й реформування державного й громадського життя. При розробці державних стратегій, програм і механізмів їхнього застосування повинні враховуватися гендерні фактори. Гендерні стратегії визначають розвиток жінок і чоловіків як співтовариств, поліпшення становища жінок і його вирівнювання з становищем чоловіків, врахування гендерного фактору в правовому регулюванні соціально-статевих відносин.

Основними стратегічними цілями щодо впровадження принципів гендерної демократії в Україні повинні стати наступні: забезпечення рівної участі і гендерної рівності в сфері управління, економіки та прийняття політичних рішень; забезпечення гендерної рівності доступу і контролю над економічними та соціальними активами і ресурсами; забезпечення повного втілення і дотримання прав людини, включно з безпекою і свободою від насильства; сприяння інтеграції гендерних стратегій і створення методології зміцнення можливостей відстеження і оцінки результатів, що досягнуті у цій сфері.

ВИСНОВКИ

1. Сьогодні до основних складових демократизації суспільства та його сталого розвитку належить принцип гендерної рівності та справедливості. Будь-яке суспільство, що проголошує себе демократичним, мусить забезпечувати надання рівних можливостей кожному із своїх членів, воно повинне поважати гідність та чесноти кожної жінки та кожного чоловіка, так само як і право усіх та кожного на самовиявлення та самореалізацію. Рівноправність між жінками та чоловіками є не лише умовою соціальної справедливості та справжньої демократії; рівноправність варто розглядати також з позиції ефективної реалізації прав людини.

2. Основною перешкодою на шляху до впровадження принципів гендерної демократії є сталі стереотипи, що панують у тому чи іншому суспільстві, і які виправдовують той порядок володарювання та підкорення, що існує. Причому, слід зауважити, що гендерні стереотипи хоча і є достатньо сталими, вони можуть змінюватися з часом під впливом економічних, політичних, моральних, соціальних факторів. Крім того, гендерні ролі та стереотипи значною мірою залежать від історичного розвитку і культури того чи іншого народу. Те, що в одному суспільстві може вважатися характеристиками притаманними чоловікові, в іншому може вважатися жіночими.

3. З позиції гендерного бачення й гендерного аналізу політична сфера найбільше висвітлює зміни гуманітарного характеру в суспільстві, насамперед у волевиявленні й життєствердженні прав, свобод та обов'язків людини - жінки і чоловіка. Їхня участь у політиці - як пасивна, так і активна - один із важливих напрямків творення ними своєї власної гендерної сутності, політичної самоідентифікації й гендерно-свідомого політичного середовища.

4. Сьогодні питання щодо рівності статей розглядається в трьох основних напрямках - це гендерна рівність (рівність статей), рівність можливостей та рівність результату. Проте принцип гендерної рівності, констатуючи, що всі люди рівні як представники людства, як носії загальнолюдських прав і свобод, водночас передбачає їхню нерівність за здібностями, нахилами, чеснотами, внеском у загальну справу. Справедлива рівність можлива лише як рівність можливостей у реалізації здібностей, як надання рівних прав для розвитку тих природних та набутих якостей, якими люди наділені, як справедливий розподіл прав і обов'язків, тобто як доступність справедливості.

5. Паритетна демократія - це політико-правова форма організації соціально-статевих відносин у суспільстві, за якої жінки і чоловіки мають рівний правовий та політичний статус і як рівноправні представлені й здійснюють діяльність у гендерно збалансованих органах влади та управлінських структурах. Для успішного досягнення гендерного балансу необхідне впровадження державної політики гендерної рівності. А для цього перш за все необхідне впровадження національного механізму забезпечення рівноправності.

Досліджуючи проблему гендерної нерівності в сучасному українському суспільстві, було виявлено, що для сталого розвитку держави та становлення гендерної демократії, преш за все необхідним є підвищення рівня політичної культури та політичної активності представників обох статей. Жінки практично не беруть участі у вироблені державної політики, відіграючи ролі переважно пасивних спостерігачів і виконавців. Аналіз офіційних даних щодо представництва жінок у вищих щаблях української влади дає підстави говорити про чоловіче панування в цій сфері.

6. Залучення все більшої кількості жінок у практику політичної та державної діяльності може відбуватися через активізацію кількох політичних механізмів і технологій: введення квоти на представництво жінок у державних органах влади (розглядається як тимчасова, перехідна форма підтримки паритетної демократії); активізацію роботи жіночих політичних партій, громадських організацій, які підтримують розвиток жіночого політичного лідерства, координацію дій державних і недержавних організацій; формування не лише у жіночої, але й у чоловічої частини електорату лояльного, позитивного ставлення до розвитку та зміцнення жіночого політичного лідерства; посилення підтримки з боку політичних партій, громадських організацій процесу балотування та обрання жінок у депутати всіх рівнів влади.

Механізми забезпечення гендерної рівності можна визначити як інституційну урядову та парламентську структуру, яка створюється з метою сприяння посиленню ролі жінок та повноцінній реалізації жінкою своїх прав. Їхнім основним завданням є простежити і забезпечити застосування закону, зокрема принципу недискримінації і рівності між жінками і чоловіками.

7. Виходячи із результатів дослідження, можна визначити основні гендерні стратегії України до встановлення гендерної демократії та суспільства сталого розвитку, серед яких основними є: розвиток й удосконалення національного законодавства щодо забезпечення гендерного паритету шляхом гендерно-правової експертизи, що дає змогу оцінювати ті чи інші законодавчі та нормативно правові акти з точки зору відображення в них принципу рівності в тій чи іншій сферах суспільного життя; регулярний порівняльний аналіз українського законодавства з міжнародним досвідом гендерної правотворчості з урахуванням національних особливостей з метою гармонізації національного права з міжнародним щодо гендерного аспекту; аналіз та дискусійне обговорення кола питань, пов'язаних з введенням квотування задля паритетного представництва представників обох статей в різних гілках державної влади; розробка та впровадження у суспільстві для всіх верств населення освітньої програми задля поінформованості громадян стосовно таких питань як поняття гендеру, гендерного розуміння рівності жінок і чоловіків; підвищення через засоби масової інформації, освітні програми гендерної політичної культури та свідомості, що впливає на рівень гендерної толерантності та активізації політичної активності жінок, позитивного ставлення до їх участі в процесах управління державою; врахування гендерного підходу при формуванні та здійсненні демографічної, соціальної й економічної політики держави, для дотримання гендерного паритету задля підвищення рівня доступу до матеріальних ресурсів; розробка системи індикаторів гендерної рівноваги в суспільстві й технології моніторингу їх змін у напрямі гендерного прогресу в суспільстві; розробка системи заходів з підвищення гендерної свідомості керівників різних рівнів соціальних інституцій з метою вироблення гнучких систем міжструктурних і міжрівневих відносин, спрямованих на підвищення рівності жінок і чоловіків, як при розробці стратегічних, так і тактичних планів. Стимулювання діяльності керівників цих установ до впровадження ними гендерного балансу в кадровій політиці та в інших видах гендерних питань; забезпечення державного фінансування механізму впровадження гендерної політики, який включатиме витрати на навчання працівників з питань реалізації рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, проведення гендерного аналізу поточної ситуації в суспільстві.

ПУБЛІКАЦІЇ

1. Венгер О.М. Фемінізм як джерело гендерної політики / О.М. Венгер // Держава і право : зб. наук. праць. - К. : Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2006. - Вип. 34. - С. 635-643.

2. Венгер О.М. Гендерна рівність та паритетна демократія як чинники сталого розвитку / О.М. Венгер // Політологічний вісник : зб. наук. праць. - К. : Знання України, 2006. - Вип. 21. - С. 16-27.

3. Венгер О.М. Стратегії впровадження принципів гендерної демократії в сучасному українському суспільстві / О.М. Венгер // Політологічний вісник : зб. наук. праць. - К. : «ІНТАС», 2009. - Вип. 39. - С. 181-194.

4. Венгер О.М. Національні механізми впровадження ідей гендерної демократії: позитивний досвід західних країн / О.М. Венгер // Нова парадигма : журнал наук. праць / [гол. ред. В.П. Бех]. - К. : Вид-во НПУ імені М.П. Драгоманова, 2009. - Вип. 83. - С. 177-188.

5. Венгер О.М. Особливості становлення гендерної демократії в Україні / О.М. Венгер // Політичний менеджмент. - 2009. - №3 (36). - С. 145-152.

6. Венгер О.М. Гендерний аналіз соціально-політичних відносин в Україні / О.М. Венгер : матеріали Міжнародної наук.-практ. конф. [«Основні тенденції розвитку гендерної політики у ХХІ столітті»] (22-23 вересня 2005 р.) - Запоріжжя : Вид-во ЗДІА, 2005. - С. 149-151.

7. Венгер О.М. Фемінізм як джерело гендерної політики / О.М. Венгер : Х Наук.-техн. конф. студентів, магістрів, аспірантів і викладачів ЗДІА (м. Запоріжжя, 18-22 квітня 2005 р.). - Запоріжжя : Вид-во ЗДІА, 2005. - С. 24

8. Венгер О.М. Європейська гендерна політика: порівняльний аналіз / О.М. Венгер : матеріали міжнародної наук.-практ. конф. [«Особливості євроінтеграційної політики України: політичні, економічні, соціальні, культурні, правові чинники»], (м. Запоріжжя, 23-24 березня 2006 р.). - Запоріжжя : Вид-во ЗДІА, 2006. - С. 101-104.

9. Венгер О.М. Феміністичний вектор екологізму / О.М. Венгер : Матеріали міжвузівської студентської наук. конф. [«Сучасні екологічні проблеми та молодь - ІІІ»] (м. Запоріжжя, 21-22 листопада 2006 р.) - Запоріжжя : Вид-во ЗДІА, 2006. - Ч. 4. - С. 45-46.

10. Венгер О.М. Інтеграція вищої освіти: проблеми і перспективи вирішення в Україні / О.М. Венгер : Збірник доповідей учасників VI Всеукраїнської наук.-метод. конф. [«Реалізація принципів і завдань Болонського процесу в Україні»] (м. Запоріжжя, 2006). - Запоріжжя : Вид-во ЗДІА, 2006. - С. 171-175.

11. Венгер О.М. Роль жінки у владі, політиці, науці, бізнесі / О.М. Венгер : ХІІ Наук.-техн. конф. студентів, магістрів, аспірантів і викладачів ЗДІА (м. Запоріжжя, 16-20 квітня 2007 р.). - Запоріжжя : Вид-во ЗДІА, 2007. - С. 82-84.

12. Венгер О.М. Культура гендерної рівності в сучасному українському суспільстві / О.М. Венгер : Матеріали шостої міжнародної наук.-теор. конф. [«ХХІ століття: альтернативні моделі розвитку суспільства. Третя світова теорія» (м. Київ, 8-9 червня 2007 р.). - К. : Фенікс, 2007. - Кн. 2. - С. 210-213.

13. Венгер О.М. Гуманістичні виміри гендерної політики / О.М. Венгер // ХІІІ Наук.-техн. конф. студентів, магістрантів, аспірантів і викладачів ЗДІА (м. Запоріжжя, 14-18 квітня 2008 р.). - Запоріжжя : Вид-во ЗДІА, 2008. - С. 30.

14. Венгер О.М. Жіночий рух в Україні: особливості становлення та перспективи розвитку / О.М. Венгер : матеріали Всеукраїнської конф. [«Громадський рух та становлення громадянського суспільства в Україні»] (м. Сімферополь, 8 жовтня 2008 р.). - Сімферополь : ЦРОНІ, 2008. - С. 31-36.

15. Венгер О.М. Інституціональні механізми забезпечення принципів гендерної демократії / О.М. Венгер: Матеріали міжнародної наук.-практ. конф. [«Формування парадигми євроінтеграційної політики України ХХІ століття»] (Запоріжжя, 23-24 жовтня 2008 р.). - Запоріжжя: Вид-во ЗДІА, 2009. - С. 175-177.

16. Венгер О.М. Соціологія гендерної рівності / О.М. Венгер // Соціологія : навч.-метод. посібник для студ. ЗДІА всіх спец. / [укл.: В.Г. Воронкова, С.Л. Катаєв, О.М. Кіндратець, Д.Є. Швець та ін ]. - Запоріжжя : Вид-во ЗДІА, 2008. - С. 179-191.

17. Венгер О.М. Політичні режими сучасності / О.М. Венгер // Політологія : навч. посібник / [за ред. В.Г. Воронкової]. - Запоріжжя : Вид-во ЗДІА, 2008. - С. 74-83.

Размещено на Allbest.ru