Співвідношення традиції і модернізації у процесі становлення громадянського суспільства в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В. М. КОРЕЦЬКОГО

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

СПІВВІДНОШЕННЯ ТРАДИЦІЇ І МОДЕРНІЗАЦІЇ У ПРОЦЕСІ СТАНОВЛЕННЯ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В УКРАЇНІ

Спеціальність 23.00.03 - політична культура та ідеологія

НІКІТІН Володимир Олександрович

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі політичних наук Інституту політології та права Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова.

Науковий керівник: доктор політичних наук, професор

ГОРБАТЕНКО Володимир Павлович,

Інститут держави і права ім. В. М. Корецького

НАН України, заступник директора.

Офіційні опоненти: доктор політичних наук, доцент

ПОБОЧИЙ Іван Андрійович,

Національна металургійна академія України,

завідувач кафедри соціології та політології;

кандидат політичних наук, доцент

ВІЛЬЧИНСЬКА Ірина Юріївна,

Київський національний університет культури і мистецтв, професор кафедри теорії та історії держави і права.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. В умовах сучасного суспільно-політичного розвитку, постійної зміни інфраструктури та якісних характеристик суспільства в процесі його становлення на особливу увагу заслуговує феномен оптимального поєднання традиції та модернізації, оскільки саме ці тісно пов'язані між собою чинники складають підґрунтя процесу становлення підвалин громадянського суспільства в Україні. Виходячи з вищезазначеного, актуальність даної теми обумовлена декількома аспектами.

Сучасне українське суспільство поступово стає поліваріантним. Суспільство, в якому контрастують прагматична раціональність та віра, перебуває у вирі динамічних подій у середовищі політичної, соціальної та економічної сфер життєдіяльності людини. А це, зрештою, призводить до посилення гетерогенності (процес розпорошення та урізноманітнення спектра інтересів), внаслідок чого процеси стають менш прогнозованими. Відповідно ситуація, яка реально складається на сьогодні в Україні, потребує всебічного аналізу соціальної поведінки громадян. Особливо детального та фахового розгляду вимагають суперечності між ціннісними основами перетворення суспільства, що породжує невідповідність потреб та їх реального задоволення.

Важливе значення має розв'язання проблеми інтегративних цінностей, з огляду на перехідний стан українського суспільства та зміну соціальних парадигм. Саме різка зміна ціннісної основи суспільства призводить до втрати традиційних зв'язків, спільних цілей, життєвих орієнтирів, а це важливі фактори впевненого та комфортного існування громадянина не лише сьогодні, а й на майбутнє. У зв'язку з цим вирішення потребує проблема знаходження правильного балансу в поєднані традиційної діяльності з інноваційними процесами, тобто віднайдення «золотої середини» в контексті прагнення до «вищої» якості життя та справжнього суспільного блага.

Дослідницькі завдання щодо розв'язання цієї проблеми мають вирішуватись у рамках підвищення вартості «громадянськості» та цінності людини-громадянина. Розбудова громадянського суспільства неможлива без цих системовизначальних початків та продуцентів багатьох еволюційних зрушень. Декларування та чітка диференціація цінностей в громадянському суспільстві (зокрема, інструментальних та цінностей-цілей) має стати пріоритетним напрямом у цьому процесі.

Здійснюючи пропоноване дослідження, автор виходив з того, що, не дивлячись на значну кількість досліджень з проблем становлення громадянського суспільства, недостатньо висвітленим залишається питання пошуку ціннісно-культурного та ідейно-політичного оптимуму щодо співвідношення у процесі становлення вітчизняної демократії елементів традиції і модернізації з урахуванням успіхів і прорахунків аналогічних процесів в інших країнах світу.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема і зміст дисертаційного дослідження є складовою частиною комплексної науково-дослідної теми кафедри політичних наук Інституту політології та права Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова «Проблеми політичної модернізації і трансформації: світовий досвід і українські реалії», що входить до Тематичного плану науково-дослідних робіт університету «Дослідження гуманітарних наук», який затверджений Вченою радою 27 січня 2005 року (протокол № 5).

Мета та основні завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є з'ясування становлення та оптимізації ціннісної складової громадянського суспільства у процесі його інституціоналізації в сучасній Україні.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:

- проаналізувати праці українських і зарубіжних авторів з даної проблеми, а також політичну практику і досвід інших держав світу щодо процесу становлення громадянського суспільства;

- розглянути співвідношення традиції та модернізації у процесі становлення громадянського суспільства в Україні;

- здійснити аналіз політичних, соціальних, культурних факторів, що детермінують формування громадянського суспільства в Україні;

- розкрити питання співвідношення традиції та модернізації в дотичних до даної проблеми політичних процесах;

- визначити структуру і особливості організації процесу становлення громадянського суспільства в Україні;

- окреслити основні напрями подолання традиційно-модернізаційних суперечностей, показати ступінь їхнього впливу на формування вітчизняної моделі взаємодії держави і громадянського суспільства.

Об'єктом дослідження є ціннісні детермінанти становлення громадянського суспільства.

Предметом дослідження є співвідношення елементів традиції і модернізації у процесі формування основ громадянського суспільства в Україні.

Методи дослідження. Теоретичну та методологічну основу дослідження складають публікації провідних зарубіжних та вітчизняних вчених, присвячені політичному аналізу соціальних змін. В дослідженні застосовувались: загальнонаукові методи, які визначили логіку і системність дисертаційного дослідження; метод системного аналізу, який забезпечив розгляд феноменів традиції і модернізації в їх цілісності, дозволив виявити й обґрунтувати їх місце та роль у процесі здійснення соціальних перетворень; порівняльний та історичний методи, які дозволили здійснити порівняння евристичних можливостей теорії політичної модернізації, політичної аксіології, транзитології та інших напрямів дослідження сучасного політичного простору України; діалектичний метод, завдяки якому автор отримав можливість побачити і представити предмет дослідження у всіх його соціальних та інших взаємних зв'язках і залежностях; синергетичний метод, що дозволив реалізувати погляд на суспільство як систему, якій властиві взаємопроникнення, відкритість, самоорганізація, наявність асиметричних структур, нерегулярність зв'язків і функціональна нестабільність; аналітико-прогностичний метод, на основі якого дисертантом зроблені певні висновки та узагальнення, теоретичні та практичні рекомендації.

Наукова новизна отриманих результатів полягає у комплексному аналізі сутності, змісту, механізмів і напрямків практичної реалізації ціннісних елементів традиції і модернізації як основи процесу становлення громадянського суспільства в Україні; визначенні на основі систематизації досвіду інших країн напрямків подальшого здійснення системної модернізації з наданням цьому процесові загальнонаціонального характеру. В межах здійсненого автором дослідження одержано результати, які відзначаються науковою новизною і виносяться на захист.

1. Запропоновано осмислення теоретичних підходів щодо співвідношення традиції і модернізації. З'ясовано причини розуміння в державах, які модернізувались, традиції як такої, що шкодить розвитку суспільства, а також несприйняття людьми традиційних суспільств будь-яких інновацій, модернізації як таких, що руйнують звичний, перевірений спосіб життя, здатних негативно впливати на усталені порядки. Визначено чинники співвідношення традиції і модернізації, які не суперечать одне одному і сприяють становленню громадянського суспільства як найважливішої складової суспільно-політичної трансформації.

2. Систематизовано здобутки теорій, спрямованих на забезпечення партнерських взаємовідносин між державою і громадянським суспільством, концепції правового суспільства, ідейного потенціалу, орієнтованого на врахування традицій в процесі української модернізації. З'ясовано, що питанням вивчення традиційної основи розвитку українського суспільства приділяється недостатньо уваги, наявна відсутність комплексних розробок ключових політичних проблем (формування виборчої, партійної систем, адміністративно-територіального устрою, форми правління), які б системно враховували українську ментальність і національні цінності.

3. На основі порівняльного аналізу досвіду запровадження ідеології і практики лібералізму та консерватизму доведено, що зосередження реформаторів на збереженні «чистоти» ідеологічних програм не приводить до успішного розвитку держави, оскільки сутність модернізації як основи лібералізму і традиції як основи консерватизму змінюється під впливом їх застосування на практиці у конкретно взятих країнах. Обстоюється думка, що політична модернізація відбувається ефективно там, де максимально враховуються сутнісні особливості суспільного організму.

4. Визначено комплекс вимог, яких повинна намагатися дотримуватися політична еліта, зосереджена на соціальних перетвореннях. До таких вимог, зокрема, віднесено: недоцільність одномоментного руйнування відносин, які реально склалися в певному суспільстві; необхідність забезпечення співпадіння соціально-політичних реформ та їх адекватного сприйняття громадянами; неприпустимість механічного перенесення запозичених демократичних інститутів лише на підставі ефективності їхнього функціонування в розвинених демократичних державах; запровадження інновацій з урахуванням ментальності суспільства, традицій і поведінки людей, які проживають на конкретно взятій території.

5. Розглянуто ризики процесу становлення громадянського суспільства, у зв'язку з чим з'ясовано, що держава не будує громадянське суспільство, а лише створює для його розвитку передумови. У зв'язку з цим важливою проблемою постає необхідність подолання у масовій свідомості патерналізму, що включає розуміння держави як системи органів влади, які повністю контролюють суспільне життя, забезпечують громадян всім необхідним і вирішують їх проблеми. З'ясовано, що постійні політичні кризи в Україні є результатом, по-перше, відокремленої побудови держави і громадянського суспільства, по-друге, надмірного захоплення західними варіантами модернізації політичної системи без урахування українських традицій.

6. Доведено, що гармонізація відносин між державою і громадянським суспільством в Україні відбудеться тоді, коли основною цінністю для них стане людина, коли держава буде створювати умови для кожного індивіда, узгоджувати різноспрямовані інтереси і слідкувати, щоб реалізація прав однієї людини не порушувала прав і свобод іншої. Тільки самодостатня, вільна людина, входячи до певної громади, організації, групи інтересів може бути основою громадянського суспільства. Успіх політичної модернізації тісно пов'язаний з повноцінним діалогом держави і громадянського суспільства щодо шляхів і напрямів модернізації України із застосуванням таких основоположних цінностей як толерантність, верховенство права, справедливість і відповідальність. Місцеві органи влади повинні прискіпливо вивчати потреби територіальних громад і лише тоді пропонувати певні зміни в рамках функціонування політичної системи. Водночас громадяни повинні активніше проявляти свою позицію щодо важливих для них питань, відстоювати свої права і завжди контролювати владу.

7. Виявлено, що в українському суспільстві більшість проблем виникає через теоретичну плутанину понять, нерозуміння концептуальної суті певних політичних інститутів, їх призначення, що в результаті породжує проблеми на практиці. З'ясовано, що в Україні часто втілюються інноваційні рішення, створюються нові установи, закріплюються певні механізми і лише потім, після низки невдач, починається теоретичне вивчення цих питань. Насправді кожне явище потрібно спочатку детально вивчити, методами прогнозування передбачити наслідки і лише потім застосовувати на практиці. Теорія повинна йти попереду практики, а не навпаки.

Теоретико-практичне значення отриманих результатів. Теоретичне значення дисертації полягає в тому, що її наукові положення і висновки дозволяють проникнути в глибинну природу й сутність співвідношення традиції і модернізації; виявити їх дійсне місце в системі теоретичного політичного пізнання та політичної практики; з'ясувати евристичні можливості, механізми та межі застосування зазначених сутнісних елементів вдосконалення суспільного організму. Дослідження дає реальне уявлення про політичний процес України, його внутрішню і зовнішню спрямованість. Практичне значення дисертації визначають положення, сформульовані автором у якості конкретних рекомендацій, зокрема, щодо можливостей і меж застосування елементів традиції і модернізації у формуванні моделі соціально-політичного реформування українського суспільства. Результати дослідження можуть бути використані в навчально-виховному процесі як при читанні курсів з політичних наук, так і в якості спеціальних курсів для студентів соціально-гуманітарних спеціальностей.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Дослідження отримало апробацію у виступах автора на наукових конференціях, зокрема: Науково-практичній конференції за міжнародною участю «Національно-культурні традиції України в контексті Європейської інтеграції» (м. Запоріжжя, 17-19 квітня 2008 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Сучасні проблеми політичного менеджменту» (м. Київ, 15-16 жовтня 2008 р.); Міжнародній науковій конференції «Людина. Світ. Суспільство (до 175-річчя філософського факультету). Дні науки філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка» (м. Київ, 21-22 квітня 2009 р.).

Публікації. Основний зміст дослідження викладено у 6 публікаціях, з яких 5 оприлюднено у фахових виданнях з політичних наук.

Структура дисертації. Проблеми, які стали об'єктом даного дослідження, визначили логіку і структуру роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, кожен з яких містить по два підрозділи, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 186 сторінок, список використаних джерел - на 20 сторінках (192 позиції).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, показано сучасний стан наукової розробки проблеми, розкрито зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, сформульовано мету і завдання дослідження, наукову новизну одержаних результатів, їх практичне значення.

Перший розділ - «Наукове обґрунтування проблеми в контексті суспільно-політичної трансформації України» - складається з двох підрозділів та спрямований на всебічне осмислення понять «традиція» і «модернізація» як ключових позицій, спрямованих на розуміння логіки і змісту суспільно-політичних трансформацій, а також на розкриття їх співвідношення у процесі становлення громадянського суспільства в Україні.

У підрозділі 1.1. - «Концептуальні підходи до розуміння дихотомії «традиція--модернізація» в контексті суспільно-політичних трансформацій» - на широкому аналізі дотичних до проблеми джерел показано, що розуміння традиції і модернізації в контексті суспільно-політичних трансформацій було різноманітним. Теорії співвідношення цих двох понять виникали під впливом реального суспільного життя. В державах, які модернізувались, традиція вважалася такою, що шкодить розвитку суспільства. Водночас люди традиційних суспільств не сприймали будь-яку інновацію, оскільки вважали, що вона руйнує звичний перевірений спосіб життя, є невідомою, а тому може негативно впливати на усталені порядки. Згодом, з розвитком міждержавних відносин, стає зрозумілим, що одні держави відстають від інших, зокрема за економічними, технологічними показниками. Безперечно, еліти традиційних суспільств розуміють, що для того, щоб конкурувати з розвинутими державами в умовах глобалізації, вони не можуть залишатися незмінними, тому повинні модернізуватися.

Приклади модернізації традиційних суспільств довели, що реформування завершувалося успішно тоді, коли введення інновацій відбувалося обережно, не порушуючи традицій. Відповідно приходить розуміння, що традиція не суперечить демократичному розвитку, а навпаки - сприяє ефективності процесу модернізації. На сьогодні традиція і модернізація сприймаються як дві важливі складові суспільно-політичної трансформації. Це, зокрема, знайшло відображення у працях зарубіжних вчених, таких як: Ш. Ейзенштадт, Д. Лернер, Є. Шацький, А. Етціоні, Е. Гідденс, С. Ліпсет, В. Цапф, Р. Інглегарт, а також пострадянських, таких, зокрема, як: Є. Бабосов, О. Данілов, В. Іноземцев, О. Панарін, В. Хорос, В. Красильщиков, Б. Курашвілі, А. Медушевський, К. Гаджиєв, А. Мельвіль, Т. Алєксєєва, В. Федотова, О. Ахієзер, Ж. Сааданбеков та ін.

Українські вчені активно вивчають зарубіжні теорії щодо співвідношення традиції і модернізації. На початку нашої незалежності в науці практично не було ґрунтовних досліджень з питань розвитку держави, громадянського суспільства і осмислення традиції та модернізації. Така ситуація призвела до плутанини в розумінні цих понять і неадекватного їх вживання в суспільно-політичній практиці. Сьогодні по кожному з названих явищ є певна кількість досліджень. В наукових розробках в Україні спостерігаються тенденції такі ж, як і в зарубіжній науці. Зокрема, набули поширення теорії партнерських взаємовідносин між державою і громадянським суспільством, правового суспільства, модернізації, транзитології. Зазначені проблеми плідно досліджують: С. Катаєв, В. Горбатенко, В. Бабкін, В. Селіванов, П. Кутуєв, С. Кальцева, Г. Зеленько, О. Фісун, М. Шаповаленко, О. Новакова, О. Бабкіна, В. Храмов, Ф. Рудич, О. Ткач, М. Михальченко та ін.

Сучасне суспільство, яке є суспільством участі, відрізняється від традиційного тим, що функціонує на основі консенсусу. В такому суспільстві індивідуальні суб'єкти приймають персональні рішення, які є важливими для всього суспільства. Тому вони повинні часто вступати у відносини з іншими індивідами і групами. Відповідно суспільство, для того, щоб мати можливість існувати, повинне в тій чи іншій формі забезпечувати консенсус. При цьому, варто пам'ятати, що риси, які вважалися характерними тільки для сучасності, притаманні були і традиційним суспільствам, а тому модернізацію потрібно сприймати не як антитезу традиції, а як результат зміщення акцентів в уявленні про відносну значимість культурних комплексів, весь набір яких у тій чи іншій формі наявний у багатьох людських культурах. громадянський суспільство держава

В сучасних умовах модернізація перестає бути односпрямованим універсальним рухом до єдиної мети, а розглядається швидше як багатомірний процес, який визначається різноманітними і своєрідними традиційними інститутами і культурами, що породжує різноманітні і несподівані кінцеві результати. Перш за все кардинальному переосмисленню піддається основне положення модернізаційної теорії про те, що процес модернізації завжди підриває, послаблює і витісняє традицію. Разом з тим, очевидно, що пам'ять, традиція більш стійко та ефективно передаються в соціальному середовищі, яке більш згуртоване, структуроване. В ньому людина піддається більш концентрованому впливу, образу поведінки та мислення. Вступ у партію, союз, об'єднання це не тільки приєднання до однієї лише програми, але й одночасно інтеграція в певну суспільну пам'ять, в історію, як її бачить даний колектив, в традиції, які він пропагує. Передача традиції ніколи не проходить без мутації, форма може залишитися сталою, але зміст зміниться. Саме змінюваність, варіативність, гнучкість змісту традиції робить її більш стійкою та дієвою, бо в таких умовах вона завжди готова відповісти на найнепередбачуваніші виклики сьогодення. Відповідно, теорія модернізації, як у ранніх, так і в сучасних формах, підлягає загальним вимогам суспільних норм. Критерієм успіху теорії, концепції, парадигми є не стільки політичний успіх, скільки їх практична спрямованість.

У підрозділі 1.2. - «Теоретико-методологічний аналіз проблеми співвідношення традиції і модернізації у процесі становлення громадянського суспільства в Україні» - з'ясовано, що асинхронність модернізаційних процесів і відсутність відповідних історичних традицій негативно вплинули на становлення громадянського суспільства. Після багатьох років реформ поняття «громадянське суспільство» в Україні залишається віртуальною категорією. Хоча плідними для його реального розуміння можна вважати дослідження таких науковців як: І. Кресіна, Є. Перегуда, В. Барков, Т. Розова, Ф. Рудич, Г. Зеленько, А. Єрмоленко, В. Сіренко, Г. Щедрова, А. Колодій, А. Кудряченко, В. Цвих, В. Бебик, С. Рябов та ін. Серед українських науковців набуває поширення теорія правового суспільства як суспільного ідеалу в умовах демократичних трансформацій. Правове суспільство розуміється як саморегульоване суспільство, в якому обмеженням свободи одного суб'єкта є лише така ж сама свобода іншого суб'єкта, або суспільство, в якому утверджено принцип панування права. Правовим вважається таке суспільство, в якому всі підкоряються праву, але не заради самого підкорення, а заради можливості висловлювати свою думку, ухвалювати власні рішення, відчувати себе самостійним і незалежним від волі тих, хто має владу. Правова держава розглядається як складова правового суспільства. Право як форма відносин між людьми має знайти своє здійснення за межами держави, у сфері громадянського суспільства і визнаватися як цінність.

Загалом теоретичне осмислення модернізації в Україні вже не розглядається як однозначно позитивний процес вдосконалення суспільства. Цей процес постійно супроводжують конфліктні і кризові явища, які нерідко не тільки ставлять під питання його можливі позитивні наслідки, а іноді відкидають суспільство назад у його суспільно-політичному розвитку. Подібні ситуації, як правило, виникають внаслідок вторгнення готових зразків, напрацьованих модернізованим світом, у соціально-історичний контекст суспільства, яке не встигло пройти стадію модернізації за рахунок внутрішніх процесів. Таке відставання породжує протиріччя між залишками минулого й наслідками реформ. На відміну від розвинених країн Заходу, в Україні, як і в більшості постсоціалістичних країн, лише починає формуватися тип громадянського суспільства, в якому химерно переплітаються авторитарні й демократичні властивості та ознаки. Його перехідний характер особливо виразно постає в незахищеності від втручання держави і політичної влади у життя і діяльність громадян. З огляду на це гармонізація відносин держави і громадянського суспільства в умовах реформування українського суспільства постає як життєво вирішальна необхідність.

Другий розділ - «Осмислення досвіду подолання конфлікту традиції та модернізації в умовах переходу від авторитаризму до демократії» - складається з двох підрозділів і присвячений розгляду консерватизму як основи збереження традиції та лібералізму, з яким пов'язані модернізаційні перетворення у більшості країн світу.

У підрозділі 2.1. - «Консервативна політика як чинник збереження традиції і стабілізаційний резерв організованого суспільства» - зазначається, що політична модернізація, яка інтенсивно почала проводитись у ХХ-ХХІ ст., довела, що зосередження реформаторів лише на консерватизмі або лібералізмі не приводить до успішного розвитку держави. Сутність таких понять як «консерватизм», «політична модернізація», «традиція» змінилась під впливом їх застосування на практиці в певних країнах. В результаті різноманітних проявів одного і того ж теоретичного явища виникли нові теорії. Стало зрозумілим, що політична модернізація відбувається ефективно там, де максимально враховуються ментальність суспільства, його звичаї та традиції.

Корисною і логічно обґрунтованою є «органічна модернізація», коли зміни вводяться поступово, не руйнуючи усталені відносини. Якщо держава за будь-яку ціну намагається в короткий термін покращити суспільний устрій, то результат часто буває прямо протилежний. «Навздогінна (неорганічна) модернізація» містить багато небезпечних проявів. Її практика засвідчує, що за умови поспішного впровадження демократичних інститутів і механізмів нівелюється основне призначення модернізації - покращити суспільне життя. Безперечно, не так легко визначити, які види демократичних інститутів є найкращими для певного суспільства. Однак правляча еліта повинна намагатися дотримуватися, зокрема, таких правил:

1. Не руйнувати одномоментно механізм відносин, який склався в певному суспільстві. Спочатку потрібно підготувати суспільство до соціально-політичних змін, за допомогою соціологічних опитувань перевірити чи є сприйняття і розуміння у громадян необхідних перетворень. Без підтримки суспільства будь-які реформи будуть невдалими, приреченими на провал.

2. Не обов'язково запроваджувати у суспільстві певний демократичний інститут тільки тому, що так зробили більшість демократичних держав. Суспільний інститут, який не створився історично, а був механічно перенесений з інших держав, може не принести користі для розвитку держави.

3. Запроваджуючи інновації, потрібно обов'язково врахувати ментальність суспільства, звички і традиції людей. Навіть якщо реалізуються найкращі зразки демократії, без урахування особливостей суспільства вони будуть діяти непередбачувано, можуть зумовлювати стагнацію.

4. Нагальною проблемою правлячої еліти є вивчення можливостей застосування відповідних реформ у кожній сфері суспільного життя конкретної країни. Спочатку потрібно використати всі методи політичного прогнозування, створити модель змін, а лише потім застосовувати її на практиці.

Аналізуючи явище консерватизму як основи модернізаційних перетворень, можна стверджувати, що він як ідеологія є «свідомим» традиціоналізмом кожної стійкої (вже створеної) групи, як правило, народу. Якраз у цьому й криється різниця в систематизації консерватизму, бо об'єкт консервації для кожної країни свій, що якраз і рухає консерватизм уперед. Кожна нація в певну історичну епоху вносить свою специфіку, своє розуміння до загальної характеристики консерватизму.

Отже, головною родовою рисою консерватизму є його національно-феноменальний характер. Держава для «культурного консерватизму» є вищим вираженням загальної культури, інститутом, на який покладено завдання підтримки і захисту її від внутрішніх і зовнішніх ворогів. Завданням «культурного консерватизму» є врахування природної нерівності, здібностей людей, легітимація практики конкретної культури, ствердження віри в здатність свідомості детермінувати політичний порядок.

Соціальна філософія консерватизму глибоко пронизана відчуттям етнологічної катастрофи, розірваності звичних і перевірених віковим досвідом людських зв'язків і моральних норм. У зв'язку з цим в сучасних умовах в якості головного завдання модернізації висувається вимога цілеспрямованої соціалізації індивіда, але не шляхом саморозкриття його внутрішнього емоційного та інтелектуального потенціалу, а при посередництві його «впровадження» в дану суспільну систему. Таке адаптоване бачення комфортного та продуктивного майбутнього для консерватизму, а точніше для сучасних норм моралі та ціннісних орієнтирів, є гостро необхідним.

Спільність та консолідованість дій суспільства, що утримує в собі ознаки консерватизму, сприяє формуванню універсальної нації з тільки їй притаманними властивостями та цінностями, що пропонують та встановлюють правила і межі взаємовідносин, на основі яких поступово виникає феномен спонтанної солідарності. Однак, не слід забувати, що громадянське суспільство є соціальною організацією, яка коливається між радикальним індивідуалізмом і безкомпромісним колективізмом. Гостре протистояння колективного та індивідуального може привести до плутанини в розумінні справедливості, свободи, рівності.

У підрозділі 2.2. - «Політична модернізація як ліберально-демократичний проект: інтегральні характеристики і способи уникнення навздогінного характеру» - з'ясовано, що процес модернізації має альтернативний характер, тобто припускає певні варіанти перебігу оновлювальних заходів, в залежності від умов їх протікання, традицій та національних цінностей. Але існуючий світовий досвід дозволяє все ж таки вести мову про певні стандарти в організації економіки, політики, соціальних відносин. Хоча наявність універсальних норм не означає наявності якоїсь однієї обов'язкової програми розвитку для всіх країн, що перебувають у стадії розвитку. Мова йде про те, що універсальні норми - це комплекс цілей, спираючись на які, країни, в яких відбуваються процеси модернізації, будуть спроможні проводити інституціоналізацію, відповідну потребам часу.

Але, безперечно, всі модернізаційні перетворення повністю залежні від історичних особливостей розвитку того чи іншого суспільства, його націо-ментальних характеристик. Різні варіанти модернізації свідчать якраз про неможливість механічного відтворення досвіду розвинутих держав у процесі модернізації політичної та економічної сфер конкретної країни, яка має свою специфічну економіку, політичні інститути, певні традиції і систему цінностей. Отже, для успішної модернізації вирішальну роль відіграють не зовнішні чинники, а внутрішній потенціал суспільства, що модернізується.

Третій розділ - «Механізми поєднання традиції і модернізації як засобу подолання кризових явищ у процесі становлення громадянського суспільства в Україні» - складається з двох підрозділів і розглядає специфічні проблеми становлення і ціннісного забезпечення громадянського суспільства в Україні, а також зосереджує увагу на основних напрямах у процесі формування вітчизняної моделі взаємодії держави і громадянського суспільства.

У підрозділі 3.1. - Специфіка інституціоналізації і ціннісного забезпечення громадянського суспільства в Україні - зазначається, що концепція «громадянського суспільства» в Україні на початку 90-х років ідеологічно замінила «комунізм». Всі публічні діячі розпочали побудову «громадянського суспільства», не зовсім розуміючи, що це таке. Це було першою, найбільшою помилкою, оскільки держава не будує громадянське суспільство, а лише створює для його розвитку умови. Крім того, суспільство повинно прагнути стати громадянським. У посткомуністичній Україні певний час громадяни розуміли державу як систему органів державної влади, які повністю контролюють суспільне життя, забезпечують громадян всім необхідним і вирішують їх проблеми. Безумовно, проживши стільки років у складі Радянського Союзу, більшість українців не змогли швидко адаптуватися до нових умов, за яких потрібно було відстоювати свої права та обов'язки.

Після проголошення незалежності України і держава, і громадянське суспільство розвивалися паралельно, тому що досвіду співжиття в нових умовах не було ні в державних діячів, ні в звичайних громадян. Не варто звинувачувати тільки державу в тому, що вона поглинула суспільство, останнє не повинно дозволяти такого, тільки тоді воно заслуговує вважатися громадянським. Політичну модернізацію потрібно здійснювати дуже обережно. Громадяни не можуть в один момент забути як вони жили протягом тривалого часу і почати жити зовсім по-іншому. Це і не потрібно. Нові схеми суспільного життя повинні враховувати традиції, цінності, досвід попередніх років. Тільки у тісному поєднанні традиції і модернізації можливе становлення громадянського суспільства в Україні.

Часті політичні кризи в Україні є результатом, по-перше, відокремленої побудови держави і громадянського суспільства на початку 90-х років ХХ ст., по-друге, захоплення західними варіантами модернізації політичної системи без урахування українських традицій. Реформи в державі повинні проводитися в результаті широкого обговорення кожної проблеми певної галузі із залученням безпосередніх працівників, фахівців, активних громадян. Досвіду реформування в нових умовах не було як у державних службовців, так і в представників громадянського суспільства. Тим більше, будь-які рішення потрібно було приймати дуже обережно, не ламаючи повністю попередню систему, а лише поступово модернізуючи її, враховуючи українські традиції суспільного життя.

Через першочергову необхідність розбудови незалежної держави, розвиток громадянського суспільства у нас не є на належному рівні. Хоча найбільш істотним двигуном політичної реформи повинно бути саме громадянське суспільство. Часто люди свідомо відкладали свої повсякденні соціальні потреби, поки завершиться формування держави. Громадянське суспільство в Україні відстало у своєму розвитку від становлення державності, що й стало спричиняти деформації останньої. Плюралістична демократія заснована на прагненнях людей і їхньому виборі, а не на «спущених» згори цілях. Умовою її консолідації та успішного функціонування є наявність розвиненої мережі інститутів громадянського суспільства. Однак воно не обмежується інститутами. Як соціокультурний феномен воно є певним типом (моделлю) соціальної організації і взаємодії. Його якісними характеристиками є: довіра, взаємодопомога, толерантність, здатність до кооперованих дій, віра людей у свої сили, зорієнтованість на громадські справи, почуття відповідальності.

У підрозділі 3.2. - «Основні напрями подолання традиційно-модернізаційних суперечностей та їх вплив на формування вітчизняної моделі взаємодії держави і громадянського суспільства» - зазначається, що продукція, яка створюється владою, є нематеріальним, творчим продуктом, публічним благом, на основі якого формується суспільний організм з усіма його перевагами й недоліками. Одним із завдань перехідного періоду є стримування зла, деградації і хаосу. Від якості еліти безпосередньо залежить статус нації і образ держави. Головним завданням еліти є стратегічне управління суспільством, здатність народжувати контури майбутнього, уміння кваліфіковано діяти в обставинах, що реально складаються. В умовах зловживань владою і політичного безправ'я створення повнокровного громадянського суспільства - справа нездійсненна. А творення правового поля - завдання знову ж таки для еліти. Саме низький рівень громадянськості української еліти, що проявляється передусім у її нездатності поставити інтереси суспільства вище приватних інтересів та амбіцій, є головною перешкодою на шляху становлення громадянського суспільства в Україні.

Сьогодні протиставлення держави, як узаконеного примусу, і громадянського суспільства, як вільної асоціації громадян, не відповідає реаліям суспільного життя. Взагалі розрізнення цих понять є певною ідеалізацією. Громадянське суспільство трактується як механізм соціальної взаємодії. Держава також є наслідком розвитку соціальної взаємодії, а сама вона є таким самим її механізмом, як і будь-які інші. В Україні процес розбудови Української держави без належного змістовного наповнення став лише множенням і відтворенням бюрократичних структур. Відсутність у держави дійового партнера - громадянського суспільства - призвела до суттєвого гальмування трансформаційних процесів і до їх неправильного спрямування. Однією з проблем суспільно-політичної трансформації в Україні є спроба штучно відокремити й розбудувати окремо демократичну, правову державу і окремо, - громадянське суспільство, після чого вони нібито почнуть ефективно взаємодіяти. Але при цьому ігнорували те, що тільки у демократичній, правовій державі з розвиненим громадянським суспільством досягається гармонія у взаємовідносинах держави і суспільства, влади і громадян. Адже лише демократична держава може забезпечити необхідні умови для існування громадянського суспільства і лише громадянське суспільство здатне підтримати демократичну державу.

Формування громадянського суспільства, з одного боку, залежить від свободи, яка існує в суспільстві, з другого, воно саме забезпечує її існування. Свобода забезпечує індивіду можливість обирати свою ідентичність, жити згідно з цінностями і прагнути до цілей, які він сам обрав. В модерному суспільстві свобода індивіда полягає в тому, що він радше обирає свою ідентичність, ніж наслідує. Відтак, нерозвиненість громадянського суспільства проявляється не тільки у слабкості політичних партій, немічності та безпорадності громадських об'єднань, заангажованості засобів масової комунікації, а й у відсутності ключової постаті такого суспільства - громадянина. Для того, щоб останній з об'єкта політичного впливу перетворився на повноцінного суб'єкта, є потреба появи потужного середнього класу, представники якого не лише усвідомлювали б власні інтереси, а й могли б ефективно та своєчасно їх обстоювати, маючи для цього відповідні матеріальні та організаційні ресурси. Гармонізація відносин між державою і громадянським суспільством в Україні відбудеться тоді, коли основною цінністю для них стане людина, коли держава буде створювати умови для кожної людини, узгоджувати різноспрямовані інтереси і слідкувати, щоб реалізація прав однієї людини не порушувала прав і свобод іншої. Тільки самодостатня, вільна людина, входячи до певної громади, організації, групи інтересів може бути основою громадянського суспільства.

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження співвідношення традиції та модернізації у процесі становлення громадянського суспільства в Україні дає підстави зробити наступні висновки:

1. Сучасне розуміння традиції і модернізації в контексті суспільно-політичних трансформацій є неоднозначним. Теорії співвідношення досліджуваних понять, пов'язаних із соціальними перетвореннями, виникали під впливом реального суспільного життя. В державах, які модернізувались, традиція вважалася такою, що шкодить розвитку суспільства. Водночас люди традиційних суспільств не сприймали будь-яку інновацію, оскільки вважали, що вона руйнує звичний перевірений спосіб життя, є невідомою, а тому може негативно впливати на усталені порядки. З розвитком міждержавних відносин стало зрозумілим, що одні держави відстають від інших, зокрема за економічними, технологічними показниками. Це посприяло усвідомленню традиційними суспільствами істини: для того, щоб конкурувати з іншими державами в умовах глобалізації неможливо залишатися незмінними, необхідно модернізуватися. Разом з тим, приклади модернізації традиційних суспільств доводять, що реформування завершується успішно лише тоді, коли введення інновацій здійснюється обережно, без порушення традицій модернізаторськими елітами. Відповідно, слід пам'ятати про те, що традиція не суперечить розвитку, а навпаки сприяє ефективності процесу модернізації. Традиція і модернізація повинні сприйматися як дві важливі складові суспільно-політичної трансформації.

2. В сучасній Україні науково-теоретичне забезпечення процесу вітчизняної модернізації зумовлене відсутністю парадигми розвитку суспільства, а також небажанням влади звертатися до наявних концептуальних розробок і відповідного досвіду, що призводить до постійних протиріч і криз в політичному процесі. Однак це не означає, що українські вчені не вивчають зарубіжних теорій щодо співвідношення традиції і модернізації. На початку нашої незалежності в науці практично не було ґрунтовних досліджень з питань розвитку держави, громадянського суспільства і осмисленості традиції та модернізації. Така ситуація, власне, й призвела до плутанини в розумінні цих понять і неадекватного їх вживання в суспільно-політичній практиці. Сьогодні по кожному з названих явищ є певна кількість досліджень. В наукових розробках в Україні спостерігаються тенденції такі ж, як і в зарубіжній науці. Зокрема, набули поширення теорії партнерських взаємовідносин між державою і громадянським суспільством, теорія правового суспільства. Значна увага приділяється врахуванню традицій у процесі української модернізації. Хоча крім теоретичного обґрунтування цієї проблеми, питанням вивчення українських традицій приділяється дуже мало уваги. В нашій державі немає комплексних розробок найкращої виборчої, партійної систем, адміністративно-територіального устрою, форми правління, які б спиралися на традиції в Україні, враховували нашу ментальність і цінності. В Україні відсутні фундаментальні дослідження співставлення запроваджуваних інновацій з традиціями та ментальністю українського суспільства. Зважаючи на це, слід зазначити, що проведення державних реформ за формулою - все, що у нас було раніше є поганим, а все краще знаходиться в розвинених державах, не привело ще жодну країну до успіху. Навпаки, тільки ті держави, які враховували традиції свого суспільства, здійснили успішну модернізацію.

3. Діалог держави і громадянського суспільства щодо шляхів і напрямів модернізації України на сьогодні є неповноцінним. Місцеві державні органи повинні вивчати потреби територіальних громад і лише тоді пропонувати певні зміни політичної системи. Водночас громадяни повинні активніше проявляти свою позицію щодо важливих для них питань, відстоювати свої права і завжди контролювати владу. Часті політичні кризи в Україні є результатом, по-перше, відокремленої побудови держави і громадянського суспільства, по-друге, захоплення західними варіантами модернізації політичної системи без урахування українських традицій. Реформи в державі повинні проводитися в результаті широкого обговорення кожної проблеми певної галузі із залученням безпосередніх працівників, фахівців, активних громадян. Слід нарощувати досвід реформування суспільства в середовищі державних службовців і представників громадянського суспільства. Будь-які рішення необхідно приймати дуже обережно, не ламаючи повністю попередню систему, враховуючи українські традиції суспільного життя. Отже, важливим аспектом успішної модернізації в Україні має стати рівноправний діалог держави і громадянського суспільства, в якому основними будуть такі цінності як толерантність, верховенство права, відповідальність.

4. У нашому суспільстві більшість проблем виникає через теоретичну плутанину понять, недостатнє розуміння концептуальної суті певних політичних інститутів, їх призначення, що в результаті приводить до проблем на практиці. В Україні часто втілюються інноваційні рішення, створюються нові установи, закріплюються певні механізми і лише потім, як правило, після певних невдач, починається теоретичне вивчення цих питань. Насправді кожне явище потрібно спочатку детально вивчити, методами прогнозування передбачити наслідки і лише потім застосовувати на практиці. Теорія повинна йти попереду практики.

5. Здійснюючи суспільно-політичні перетворення, необхідно пам'ятати про те, що розуміння консерватизму змінювалося протягом суспільного розвитку. Існує безліч теорій, які трактують його з різних позицій. Наприклад, психологічна теорія визначає консерватизм як тип відчуттів, стиль життя людей, які сприймають суспільство як органічну цілісність. Структурно-функціональний підхід розглядає консерватизм як засіб закріплення статусу-кво існуючої структури суспільства та його інститутів. Ідейно-теоретичний підхід сприймає консерватизм як ідеологію, яка ґрунтується на таких універсальних цінностях як справедливість, порядок, рівновага, стримування. Консерватизм у кожному суспільстві має свої особливості, оскільки об'єкт збереження у кожної групи, народу свій. Існує підхід, що культурно-історичний розвиток, основою якого є традиція визначають цивілізації. Отже, консерватизм в сучасних умовах доцільно ідентифікувати як національний феномен або навіть ширше - цивілізаційний. В сучасному суспільстві поширеним є неоконсерватизм, який основну увагу зосереджує на соціокультурних та релігійних проблемах сучасності і своїм основним завданням вважає повернути західному суспільству стабільність і посилити вплив мислячої інтелігенції. Консерватизм у його сучасному розумінні надає можливість використовувати природні можливості кожного суспільства, оскільки зосереджений на його ціннісних аспектах, звичаях, традиціях. Консервативна політика підтримує органічний розвиток суспільства, де перевага надається колективним принципам і цінностям співжиття. Захист мирного і справедливого порядку у суспільстві покладений на державу, яка вважається вищим виявом загальної культури. Консерватори визнають природну нерівність людей, їх різні здібності і вірять, що свідомість здатна визначити політичний порядок. Про це слід пам'ятати, здійснюючи модернізацію українського суспільства.

6. Зосередження реформаторів лише на консерватизмі або лібералізмі не приводить до успішного розвитку держави. Сутність таких понять як «консерватизм», «політична модернізація», «традиція» змінилась під впливом їх застосування на практиці в певних країнах. В результаті різноманітних проявів одного і того ж теоретичного явища виникли нові теорії. Стало зрозумілим, що політична модернізація відбувається ефективно там, де максимально враховуються ментальність суспільства, їх звичаї та традиції. Корисною і потрібною є органічна модернізація, коли зміни вводяться поступово, не руйнуючи усталені відносини. Якщо держава за будь-яку ціну намагається в короткий термін покращити суспільний устрій, тоді результат часто буває прямо протилежним. Політичну модернізацію потрібно проводити дуже обережно, оскільки громадяни не можуть в один момент забути як вони жили протягом тривалого часу і почати жити зовсім по-іншому. Нові схеми суспільного життя повинні враховувати традиції, цінності, досвід попередніх років.

7. Навздогінна (неорганічна) модернізація містить багато небезпечних проявів. Нівелюється основне призначення модернізації - покращити суспільне життя. Безперечно, не так легко визначити які види демократичних інститутів є найкращими для певного суспільства. Однак, правляча еліта повинна намагатися дотримуватися, зокрема таких правил: 1) не руйнувати одномоментно механізм відносин, який склався в певному суспільстві; 2) цілеспрямовано готувати суспільство до соціальних змін за допомогою соціологічних опитувань, перевірки сприйняття громадянами необхідних змін; 3) не допускати запровадження у суспільстві певних демократичних інститутів тільки тому, що так зробили більшість демократичних держав, пам'ятаючи про те, що суспільний інститут, який не створився історично, а був механічно перенесений з інших держав, може не принести користі для розвитку держави; 4) запроваджуючи інновації, потрібно обов'язково врахувати ментальність суспільства, звички і традиції людей.

8. Концепція «громадянського суспільства» в Україні на початку 90-х років ідеологічно замінила ідею «комунізму». Всі публічні діячі розпочали побудову «громадянського суспільства» не зовсім розуміючи, що це таке. Це було першою найбільшою помилкою, оскільки держава не будує громадянське суспільство, а лише створює для його розвитку умови. Крім того, суспільство повинне прагнути стати громадянським. У посткомуністичній Україні певний час громадяни розуміли державу як систему органів державної влади, які повністю контролюють суспільне життя, забезпечують громадян всім необхідним і вирішують їх проблеми. Безумовно, проживши стільки років у складі Радянського Союзу, більшість українців не змогли швидко адаптуватися до нових умов, за яких потрібно було відстоювати свої права та обов'язки. За цих умов необхідно гармонізувати існуючі західні стандарти громадянського суспільства з наявними можливостями соціального організму в Україні. Гармонізація відносин між державою і громадянським суспільством в Україні відбудеться тоді, коли основною цінністю для них стане людина, коли держава буде створювати умови для кожної людини, узгоджувати різноспрямовані інтереси і слідкувати, щоб реалізація прав однієї людини не порушувала прав і свобод іншої. Тільки самодостатня, вільна людина, входячи до певної громади, організації, групи інтересів може бути основою громадянського суспільства.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

1. Нікітін В. О. Вплив традиції на характер модернізації суспільства / В. О. Нікітін // Політологічний вісник : зб. наук. праць. - К. : «ІНТАС», 2008. - Вип. 34. - С. 106-118.

2. Нікітін В. О. Консервативна політична свідомість як модернізаційний резерв організованого суспільства / В. О. Нікітін // Сучасна українська політика: політики і політологи про неї. - К. : Український центр політичного менеджменту, 2008. - Спецвипуск: Політичний менеджмент. - С. 126-135.

3. Нікітін В. О. Консерватизм як чинник розвитку громадянського суспільства / В. О. Нікітін // Сучасна українська політика: політики і політологи про неї. - К. : Український центр політичного менеджменту, 2008. - Вип. 12. - С. 212-224.

4. Нікітін В. О. Політологічне осмислення дихотомії «традиція - модернізація» як основи суспільно-політичної трансформації / В. О. Нікітін // Політологічний вісник : зб. наук. праць. - К. : «ІНТАС», 2007. - Вип. 27. - С. 120-128.

5. Нікітін В. О. Цінності та ідеали в комунікативній теорії Юргена Хабермаса / В. О. Нікітін // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв. Щоквартальний науковий журнал. - 2006. - № 4. - С. 161-166.

6. Нікітін В.О. Політичний ритуал як чинник стабілізації соціальних відносин / В.О. Нікітін : матеріали доповідей та виступів на Міжнародній наук. конф. [«Людина. Світ. Суспільство (до 175-річчя філософського факультету - 2009)»] (21-22 квітня 2009 р.) - К. : Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2009. - Ч. VIII. - С. 43-45.

АНОТАЦІЇ

Нікітін В.О. Співвідношення традиції і модернізації у процесі становлення громадянського суспільства в Україні. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.03 - політична культура та ідеологія. - Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України - Київ, 2009.

У дисертації проаналізовано співвідношення традиції і модернізації в працях українських і зарубіжних авторів, а також політичну практику становлення громадянського суспільства в Україні та досвід інших держав світу щодо цього процесу. Здійснено аналіз політичних, соціальних, культурних факторів, що детермінують формування громадянського суспільства в Україні. Розкрито співвідношення традиції та модернізації в сучасних політичних процесах. Визначено шляхи подолання конфлікту традиції та модернізації в умовах переходу від авторитаризму до демократії. Проаналізовано консервативну політику як чинник збереження традиції і політичну модернізацію як ліберально-демократичний проект. Визначено особливості організації процесу становлення громадянського суспільства в Україні. Окреслено основні напрями подолання традиційно-модернізаційних суперечностей, показано ступінь їхнього впливу на формування вітчизняної моделі взаємодії держави і громадянського суспільства.