Роль засобів масової комунікації у конструюванні політичного поля

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна

УДК 32.019.51:070:323.22

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

Роль засобів масової комунікації у конструюванні політичного поля

23.00.02 - політичні інститути та процеси

Краснокутська Юлія Сергіївна

Харків - 2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі політології та соціології Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат філософських наук, доцент Власенко Тамара Трохимівна, Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди, завідувач кафедри політології та соціології, професор

Офіційні опоненти:

доктор політичних наук, професор Соснін Олександр Васильович, Національна академія державного управління при Президентові України, професор кафедри управління суспільним розвитком (м. Київ)

кандидат політичних наук, доцент Авксентьєва Тетяна Геннадіївна, Харківський національний університет радіоелектроніки, доцент кафедри філософії

Захист відбудеться 10 жовтня 2009 р. о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.051.22 Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, площа Свободи, 4, ауд. 2-49.

З дисертацією можна ознайомитися у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, площа Свободи, 4.

Автореферат розісланий „___” вересня 2009 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Г.М. Куц

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлена тим, що особливості механізму конструювання, функціонування та легітимації політичного поля є відображенням специфіки розвитку суспільства, його політичних, економічних, соціальних, правових, духовно-культурних зв'язків та відносин. Тому необхідним є дослідження суспільних детермінант політичних процесів, адже без врахування цих чинників неможливо створити ґрунтовну модель осмислення політичної дійсності, яка б слугувала оптимізації політичної теорії у контексті узгодження з емпіричними дослідженнями та практичними завданнями державотворення.

Інституціоналізація інформаційного суспільства характеризується інтенсифікацією принципів медіатизації політичної дійсності, актуалізацією ролі символічних та інформаційних обмінів у політичному просторі, посиленням потенції масових інформаційно-комунікативних потоків щодо опосередкування алгоритмів формування та динаміки розгортання політичних процесів і відносин, зростанням впливу засобів масової комунікації на діяльність політичних акторів та інституцій. Відповідно, кардинальні зміни у структурі, динаміці та характері відтворення політики сучасного світу, у тому числі й в українській державі, що пов'язані з трансфером до якісно нового етапу розвитку - інформаційного, вимагають нових теоретико-методологічних підходів до розгляду особливостей функціонального навантаження сучасної системи ЗМК у процесі конструювання політичного поля.

Таким чином, наукова рефлексія характеру та специфіки впливу засобів масової комунікації на конститутивні параметри, принципи організації та легітимації політичного поля постає однією із значущих у проблематиці політичної науки та потребує відповідних концептуально-аналітичних схем та методів дослідження.

Вагомий вплив на визначення теоретико-методологічних засад дослідження символічних та інституціональних структур політичного поля, особливостей його конструювання, відтворення та функціонування справили праці таких західних та українських науковців, як С. Барматова, П. Бергер, П. Бурдьйо, В. Бурлачук, Е. Гіденс, Ю. Качанов, Т. Лукман, Н. Наталіна, В. Панюта, В. Полянська, П. Шампань та ін.

Значну цінність для дисертаційного дослідження становить аналіз політичної комунікації презентований науковими розвідками Г. Алмонда, М. Вершиніна, Н. Горбатової, Т. Грінберг, К. Дойча, Д. Істона, Н. Лумана, О. Соловйова, Л. Станкевича та ін. Також необхідно виділити роботи українських теоретиків - В. Бебика, Ю. Ганжурова С. Кащавцевої, В. Королька, Н. Паніної, В. Полторака, О. Третяка та ін.

Плідний внесок у розуміння сутності ЗМК зроблений як українськими і російськими вченими (Т. Авксентьєва, Г. Бакулєв, В. Булацький, О. Гриценко, В. Демченко, Є. Землянова, В. Конецька Т. Науменко, Г. Почепцов, В. Пугачов, О. Соснін, Ю. Прилюк, Ф. Шарков, Л. Шкляр та ін.), так і представниками західної традиції (Т. Адорно, Ю. Габермас, Е. Катц, М. Кастельс, П. Лазарсфельд, Г. Ласуел, У. Ліпман, М. Маклюєн, М. Макоумз, Е. Ноель-Нойман, О. Тофлер, Л. Фестингер, Р. Харіс, М. Хоркхаймер, Д. Шоу та ін.).

Дослідження особливостей взаємодії мас-медійних дискурсів і процесів легітимації політичного поля спираються на наукові доробки Р. Барта, Т. А. ван Дейка, М. Догана, К. Завершинського, С. Ліпсета, Е. Ліча, Т. Мілевської, О. Русакова, А. Тузікова, Дж. Хартлі, Р. Шейона та ін. Значний науковий інтерес мають праці українських авторів ? О. Зернецької, Н. Костенко, А. Литовченко, С. Онуфріва, В. Петренко, Ю. Сороки, О. Толпигіна та ін.

Осмислення різних аспектів теоретичних та практичних питань діяльності ЗМК у період організації та проведення виборчих кампаній пов'язані з роботами українських дослідників (Т. Власенко, С. Демченко, О. Заславська, А. Купцов, І. Поліщук, О. Семченко, Т. Смирнова, Т. Хлівнюк та ін.).

У контексті дослідження певний науковий інтерес мають праці І. Денисенко, О. Куця, Л. Півневої, М. Сазонова, А. Фісуна та ін., у яких детально проаналізовані різні виміри суспільно-політичного життя.

Указані дослідження розширюють простір для наукового осмислення інформаційно-комунікативних чинників політичних процесів. Проте, попри значний інтерес до окремих тематичних контекстів зазначеної проблематики, стан науково-теоретичної розробки особливостей впливу ЗМК на процеси конструювання, функціонування та легітимації політичного поля, свідчить про відсутність його комплексного аналізу, що й зумовило вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в рамках комплексної науково-дослідницької теми кафедри політології та соціології Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди „Політична соціалізація в умовах посттоталітарних трансформацій”.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у виявленні ролі засобів масової комунікації у процесах конструювання політичного поля через актуалізацію специфіки його структурування, функціонування та легітимації.

Згідно з поставленою метою сформульовані основні завдання дослідження:

розкрити сутність політичного поля та встановити підґрунтя його конструювання;

виявити функціональні особливості політичної комунікації;

визначити специфіку ЗМК як суб'єкта політичної комунікації;

з'ясувати характер і особливості функціонального навантаження ЗМК у процесах автономізації та відтворення матеріально-об'єктивованих і символічно-інкорпорованих структур політичного поля;

розглянути можливості впливу засобів масової комунікації на інституціональні трансформації політичного поля;

розкрити значення діяльності ЗМК у контексті реалізації легітимаційних практик;

висвітлити специфіку взаємодії українських засобів масової комунікації з політичною системою.

Об'єктом дослідження виступають процеси конструювання політичного поля.

Предметом дослідження є політологічна експлікація функціональних інтенцій ЗМК як інформаційно-комунікативних чинників процесів конструювання, автономізації та легітимації політичного поля.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети застосовано комплекс загальнонаукових підходів та спеціальних методів, що використовуються в політичних науках. Методологія соціального конструктивізму дозволила розкрити сутність конструювання політичного поля. Соціально-психологічна природа та соціокультурний характер комунікативних процесів обумовили застосування когнітивного, біхевіористського та соціокультурного підходів. Системний підхід забезпечив дослідження взаємодії ЗМК та інституціональних і символічних структур поля політики. Для визначення специфіки інституціональних трансформацій політичного поля використовувався описово-аналітичний метод. Семіотичні, структуралістські та поструктуралістські методи дослідження були застосовані для аналізу мас-медійних дискурсів. Для розкриття ролі, яку відіграють засоби масової комунікації під час виборчих кампаній, використовувалися методики якісного соціологічного дослідження.

Наукова новизна одержаних результатів конкретизується у таких положеннях:

Уперше:

- запропоновано та обґрунтовано узагальнену схему інформаційно-комунікативної детермінації процесів конструювання політичного поля. Аргументовано, що сучасна система засобів масової комунікації, функціонування якої може розгортатися як за вектором технічно-допоміжного забезпечення, так і у форматі самостійної регулятивно-координаційної діяльності, здатна до опосередкування процесів, що пов'язані з відтворенням, функціонуванням та легітимацією конститутивно-утворюючих складових політичного поля;

Уточнено:

- категорію „політичне поле”, що експлікується, по-перше, як автономний структурований простір організаційно-функціональної взаємодії політичних акторів (індивідуальних і колективних), що відтворюється у матеріалізовано-об'єктивованому (задається інституціональними утвореннями та інституціоналізованими формами політичної активності) та символічно-інкорпорованому (формується смисловим континуумом ментально-віртуальних конструкцій, за допомогою яких відбувається ідентифікація, порівняння, протиставлення та практичне сприйняття індивідуальних, корпоративних і колективних диспозиційних властивостей політичних агентів) вимірах; по-друге, як символічний і фізичний простір боротьби, що спрямована на реалізацію принципів монопольного володіння засобами конструювання та поширення моделей легітимного бачення соціального світу;

- погляди щодо механізму конструювання поля політики, які ґрунтуються на дихотомічному розумінні його природи, що водночас є і об'єктивною реальністю - сукупністю інституціональних форм, і реальністю суб'єктивною - ансамблем інкорпорованих установок, значень, цінностей, уявлень та дій політичних агентів. Відповідно, механізм конструювання поля політики характеризується процесом подвійного конституювання як об'єктивованих, так і символічних структур.

Удосконалено:

- обґрунтування впливу сучасної системи засобів масової комунікації на процеси трансформації інституціональних структур поля політики, що простежується в опосередкуванні процесів домінування медіакратичних практик функціонування, у форматі яких інформаційно-комунікативна діяльність, сприяючи модифікації інституціональної взаємодії політичних агентів, віртуалізації та медіатизації політичного простору, перетворюється на конститутивний ресурс продукування нового нормативно-інституціонального порядку;

- погляди щодо функціонального зв'язку між діяльністю ЗМК та процесами легітимації, що розкривається через формування та актуалізацію громадської думки, інспірування у свідомість мас-медійних дискурсів та через вплив на вибори, які є провідним інститутом демократично-електоральної легітимації політичного поля.

Дістала подальшого розвитку:

- конкретизація характерних ознак взаємодії мас-медійної та політичної систем сучасного українського суспільства. Наголошується, що на сучасному етапі розвитку української держави відбувається формування та закріплення такої моделі функціонування інфраструктури засобів масової комунікації, формат діяльності якої сприяє легітимації принципів політико-владного домінування та, фактично, є інструментом політичного менеджменту.

Практичне значення одержаних результатів. Основні положення дисертаційного дослідження сприяють більш глибокому осмисленню сучасних проблем політичної науки та сприяють їх вирішенню. Аналітичний матеріал, узагальнення та висновки дисертації можуть бути використані на законодавчому рівні при розробці законів, які регулюють відносини в інформаційній сфері, а також застосовані виконавчими органами, партійними і громадськими організаціями, керівниками і працівниками ЗМК. Отримані результати можуть бути корисними при розробці навчальних програм і посібників з теорії політичної комунікації, політичних технологій, політичного маркетингу, паблик-рілейшнз тощо, у лекційних курсах, семінарах, спецкурсах, методичних рекомендаціях із цілісного викладу базового курсу теоретичної та прикладної політології.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею, в якій вирішується конкретне наукове завдання щодо політологічного аналізу ролі ЗМК в процесах конструювання, функціонування та легітимації політичного поля. Всі теоретико-методологічні, науково-аналітичні висновки та рекомендації зроблені автором самостійно на основі аналізу наукової літератури, опрацювання практичних даних і рекомендацій соціологічних досліджень. За темою дослідження автором одноосібно підготовлено одинадцять публікацій. Одна стаття написана у співавторстві: персональний внесок автора полягає в аналізі комунікативних процесів у політичному полі в умовах інформаційного суспільства, що складає 75% публікації.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи апробовано на ІХ та ХI Міжнародних наукових конференціях „Харківські соціологічні читання” (Харків, 2003 р, 2005 р.); Наукових конференціях молодих учених „Культура та інформаційне суспільство” (Харків, 2004 р, 2005 р.); VIІ Міжнародній науково-практичній конференції „Молодь в умовах нової соціальної перспективи” (Житомир, 2005 р.); ХVIІ конференції „Харківські політологічні читання” (Харків, 2005 р.); ІІІ політологічних читаннях, присвячених пам'яті професора М. Ф. Ніколаєвського, „Посткомуністичні трансформації: зміст, тенденції, перспективи” (Харків, 2007 р.). Окремі матеріали та проміжні результати дисертаційного дослідження було висвітлено на теоретико-методологічних семінарах та засіданнях кафедри політології та соціології Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди та на теоретико-методологічних семінарах кафедри політології філософського факультету Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна.

Публікації. Основні положення і результати дисертації відображенні у 12 публікаціях, з яких 5 статей опубліковано у періодичних фахових наукових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура і обсяг дисертаційного дослідження. Дисертація складається із переліку умовних скорочень, позначень, термінів, вступу, трьох розділів, висновків, 7 додатків (на 7 сторінках), списку використаних джерел, який налічує 273 найменування. Загальний обсяг роботи становить 234 сторінки, з яких основного тексту - 201 сторінка.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження обраної теми, з'ясовується зв'язок дослідження з науковими програмами, планами, темами, сформульовано мету і завдання, об'єкт і предмет дослідження, методологічні засади, наукову новизну одержаних результатів, їх практичне значення, подано відомості щодо апробації результатів дисертації, публікацій та структури роботи.

У першому розділі - „Теоретико-методологічні засади дослідження конструювання політичного поля: інформаційно-комунікативний вимір”, який складається з трьох підрозділів, визначаються теоретико-методологічні засади аналізу інформаційно-комунікативних чинників конструювання поля політики; розглядаються основні підходи до розкриття сутності, основних характеристик політичної комунікації та особливостей функціонування ЗМК.

У першому підрозділі - „Сутність процесу конструювання поля політики: експлікація концептуальних підходів” здійснено огляд концептуальних підходів до базового поняття „поле політики”. Особлива увага приділяється дослідженням П. Бурдьйо, Е. Гіденса, Ю. Качанова, С. Барматової та ін. Спираючись на теоретико-методологічні позиції зазначених авторів, політичне поле експліковано, по-перше, як автономний структурний простір організаційної взаємодії індивідуальних і колективних політичних агентів, позиційні властивості яких детерміновані системою „відмінностей”, що відтворюються у форматі матеріалізовано-об'єктивованих (репрезентовані політичними інститутами та інституціональними формами політичної активності), та символічно-інкорпорованих (задається конфігурацією розбіжностей індивідуальних, корпоративних і колективних диспозиційних властивостей політичних агентів) структур; по-друге, як символічний і фізичний простір боротьби, що спрямована на реалізацію принципів домінування, на підґрунті володіння монополією на конструювання та поширення моделі легітимного бачення соціального світу - з одного боку, а з іншого, - монополією на застосування об'єктивованих (інституціоналізованих) засобів та інструментів влади (права, армії, поліції та ін.).

Конкретизуються погляди щодо механізму конструювання політичного поля. Обґрунтовується думка, що відтворення конститутивно-утворюючих структур поля політики ґрунтується на дихотомічному розумінні його природи, що водночас є і об'єктивною структурою - системою інституціональних практик, і суб'єктивною - системою інкорпорованих ціннісних установок політичних агентів. Відповідно, процес конструювання пов'язаний не тільки з формуванням та структуруванням інституціональних компонентів, а й з політико-символічної сферою.

У другому підрозділі - „Політична комунікація: основні теоретико-методологічні інтерпретації та особливості функціонування” здійснено огляд теоретико-методологічних підходів до визначення політичної комунікації, сутність якої розкривається крізь концептуалізацію цього поняття у наукових розвідках К. Дойча, Д. Істона, Г. Алмонда, Н. Лумана, Ю. Габермаса, О. Соловйова, М. Вершиніна, С. Кащавцевої та ін. Викладено інтерпретацію концепту політичної комунікації у відповідності до логіки розв'язання основних завдань дисертаційного дослідження. Зокрема, зазначається, що у межах поля політики існують різні за своєю природою і характером функціонування інформаційні потоки, які є засобом актуалізації політичної комунікації як процесу, що структурує інформацію як за смисловим континуумом політичної взаємодії, так і за принципами її введення у політичну сферу. Відповідно, у контексті дослідження функціональна спрямованість політичної комунікації визначається через її здатність до встановлення та підтримки зв'язків і відносин на підґрунті активації, обґрунтування та мотивації політичних інтеракцій, які розгортаються та відтворюються у матеріалізовано-об'єктивованих та символічно-інкорпорованих структурах політичного поля.

У третьому підрозділі - „ЗМК як суб'єкт політичної комунікації” розкривається сутність поняття „засоби масової комунікації”. Підкреслюється, що у контексті дисертаційного дослідження доцільно застосувати термін „засоби масової комунікації” (ЗМК), а не „засоби масової інформації” (ЗМІ), який, на відміну від терміна ЗМІ, відображає не тільки функцію інформування населення, але і функції формування зв'язків і взаємовідносин між різними суб'єктами політичного простору, які реалізується на підґрунті масово-комунікаційної діяльності. Тобто, дослідження функціональної взаємодії індивідуальних і колективних політичних агентів через актуалізацію комунікаційних чинників, де інформація виступає як засіб ініціації комунікаційних обмінів, дає підстави стверджувати, що для аналізу комунікативних елементів як певних конструктивно-утворюючих складових системи організації політичних контактів і відносин, більш коректніше використовувати термін „засоби масової комунікації”, маючи на увазі всю множинність технічних каналів забезпечення масово-комунікативної діяльності.

Наголошується, що ЗМК - це соціально-політичний інститут, інтегрований у різні структури сучасного суспільства, що й вимагає застосування різних теоретико-методологічних підходів. Відповідно, дослідження сутності та особливостей функціонування засобів масової комунікації спирається на політико-соціологічний напрямок аналізу масової комунікації (Дж. Томпсон, Г. Шаттенберг, Р. Голдман та ін.), теорії Франкфуртської школи (М. Горкхаймер, Т. Адорно, Г. Маркузе та ін), теорію комунікативної дії Ю. Габермаса, соціокультурний підхід дослідження масової комунікації (С. Хол, М. Маклюен, А. Моль та ін.), дослідження ефектів мас-медіа (У. Ліпман, Г. Ласуел, Е. Катц, П. Лазарсфельд, Б. Берельсон та ін.) тощо.

У контексті дослідження ЗМК інтерпретуються як суб'єкт політичної комунікації, що включений до політичного дискурсу та здатний до виробництва та розповсюдження символічного капіталу. Відповідно, засоби масової комунікації, впливаючи на боротьбу між політичними акторами за символічну владу та політичні позиції, які є результатом об'єктивованого розподілу цієї влади, певною мірою опосередковують конструювання внутрішньої структури поля політики як своєрідної конфігурації капіталів, агентів, їхніх позиційних можливостей, зв'язків і відносин, що існує в даному просторово-часовому відрізку політичного буття.

У другому розділі - „Процеси конструювання політичного поля в контексті функціональних інтенцій ЗМК” - розкривається потенціал ЗМК щодо опосередкування процесів автономізації та відтворення матеріалізовано-об'єктивованих і символічно-інкорпорованих структур політичного поля; з'ясовується значення мас-медійної діяльності у контексті реалізації інституціональних трансформацій політичного простору.

У першому підрозділі - „Функціональні інтенції ЗМК в процесі автономізації політичного поля” виокремлюються атрибутивні характеристики політичного поля, які є базисом його автономізації та диференціації щодо інших полів соціального простору. Так, поле політики - це: 1) динамічна система функціональних зв'язків і відносин між індивідуальними і колективними політичними агентами; 2) сфера політичного виробництва; 3) система розбіжностей політичних індивідуальних і корпоративних диспозиційних властивостей, яка виявляється через співвіднесення, порівняння та протиставлення символічних трансфігурацій фактичних відмінностей - рангів, порядків, градацій тощо; 4) простір боротьби за політичну владу.

У контексті актуалізованої сукупності атрибутивних характеристик політичного поля здійснений аналіз особливостей функціонального навантаження системи засобів масової комунікації щодо його конструювання та функціонування. У підрозділі визначено, що ЗМК здатні: 1) формувати генералізовані символічні політичні коди, які, сприяючи встановленню смислових координат політико-комунікативної взаємодії агентів поля політики, утворюють підґрунтя для ефективних функціональних відносин і зв'язків; 2) виробляти, презентувати та інспірувати продукцію масової та професіональної систем політико-символічного виробництва у когнітивні пласти суспільної свідомості з метою орієнтації останньої у необхідному для політичних суб'єктів напрямку; 3) продукувати та систематизувати домінантні принципи найменування та нав'язувати їх як легітимні смислові конструкції перцепції та селекції фактичних позиційних відмінностей поля політики; 4) активізувати потенціал політичних акторів щодо символічного та фізичного домінування, що реалізується через підтримку та легітимацію існуючого соціополітичного порядку та інформаційно-комунікативне забезпечення діяльності державних/недержавних структур управління та соціального контролю.

У другому підрозділі - „Засоби масової комунікації у полі символічної політики” розкривається специфіка символіко-інкорпорованого виміру політичного поля, що постає як результат і процес взаємодії ціннісно-системних інтенцій політичних практик і яка представлена смисловим континуумом значень, змістів, ідей, символів, образів, знаків і понять та інших ментально-віртуальних утворень, за допомогою яких відбувається ідентифікація, розрізнення та ієрархізація структурно-функціональних імперативів політичного простору.

Доводиться, що одним із мас-медійних механізмів здійснення символічної діяльності є підтримка, активізація та трансляція публічного політичного дискурсу як комунікативно-знакової системи, що репрезентована своєрідною конфігурацією різних інтерпретаційно-когнітивних схем, функціональне навантаження яких полягає у виробництві та циркуляції універсальних смислових комбінацій.

Особлива увага приділяється дослідженню механізму номіналізації світу політики. Адже поле політики - це простір конкурентної боротьби між індивідуальними та колективними політичними агентами за символічну владу номінації політичного порядку, оскільки співвідношення політичних сил завжди прагне відтворитися у співвідношенні символічному, а саме, у певному алгоритмі політичної класифікації та диференціації. У результаті агенти апелюють до символічних стратегій номінації, які через акти символічно-вербального оформлення та їхню інкорпорацію здатні фіксувати і санкціонувати певну ієрархію асиметричних відносин „панування”/„підпорядкування”, надаючи тим самим можливості установлення монополії на визначення та обґрунтування характеру організації та розподілу політичного поля.

Підкреслюється, що сучасна система ЗМК здатна до опосередкування механізму номіналізації як шляхом продукування, експлікації та систематизації практичних домінантних принципів найменування, так і через нав'язування цих принципів як легітимних категоріальних систем перцепції, класифікації, диференціації і, відповідно, організації та репрезентації політичної реальності. політичний поле комунікація легітимаційний

У третьому підрозділі - „Роль ЗМК у трансформативних процесах політичного поля: інституціональний аспект” розглядаються особливості впливу ЗМК на інституціональні трансформації політичного поля. Зазначається, що в сучасному інформаційному суспільстві відбувається встановлення нового інституціонального порядку - медіакратії - як такого способу організації політико-владних відносин, за яким інформаційно-комунікативна діяльність перетворюється на конститутивний ресурс забезпечення ефективної взаємодії між політичними акторами та суспільством, а політична комунікація - на системоутворюючий фактор політики. Так, у форматі різних форм інформаційно-комунікативних обмінів, що актуалізуються за допомогою ЗМК, продукуються певні образи влади, виробляються відповідні ціннісні ієрархії, класифікаційні інформаційно-когнітивні схеми репрезентації та практичної перцепції атрибутивних характеристик політичного поля, формуються правила політичного ціледосягання та залежні від них системи інтеракцій між індивідуальними і колективними політичними агентами.

Підкреслюється роль засобів масової комунікації у відтворенні спеціалізованих, стійких видів спільної, складноорганізованої діяльності, які мають за мету вирішення групових і суспільних завдань, що реалізуються у рамках політико-інституціональних утворень. Тобто, колективний характер цілей потребує їхнього обов'язкового усвідомлення певною сукупністю розділених просторово-часовими характеристиками політичних суб'єктів та ефективної координації їхньої взаємодії, а це не можливе без постійних масових комунікацій. Відповідно, ЗМК, які характеризуються інтерактивністю, операціоналізацією інформаційно-смисловими конструкціями високого ступеня уніфікації, артикуляцією суспільних вимог і потреб, орієнтацією на масову, дифузну в часі та просторі аудиторію та ін., мають значні потенції щодо опосередкування процесів масово-комунікативної діяльності, та відповідно специфіки і динаміки цільового навантаження інституціонального структурного виміру поля політики.

У третьому розділі - „Вплив ЗМК на процеси легітимації політичного поля: український контекст” аналізується проблематика впливу ЗМК на процеси легітимації політичного поля та окреслюються його основні напрями; визначається специфіка розвитку сучасної української системи ЗМК та особливості її взаємодії з політичними структурами.

У першому підрозділі - „Громадська думка як чинник легітимації політичного поля: мас-медійний ракурс” відповідно до логіки дослідження процес легітимації інтерпретується як модус пояснення, оцінювання та виправдання претензій на соціальну значимість існуючих на даний момент історичного часу субстанціональних характеристик соціально-політичного порядку. Відповідно, громадська думка як стан масової свідомості, що містить у собі сукупність когнітивних нормативно-оцінювальних елементів перцепції об'єктивованої реальності, на підґрунті яких відбувається виробництво і відтворення соціально значимих суджень та оцінок відносно певних соціополітичних структур, виступає однією зі складових процесу легітимації політичного поля.

Вплив ЗМК на реалізацію легітимаційних практик полягає в операціоналізації інформаційно-комунікативними конструкціями, які є детермінантою формування, актуалізації та трансмісії громадської думки. При цьому, інтерпретаційні координати пояснювально-оцінювальних схем, що ініціюються та транслюються системою засобів масової комунікації, за допомогою відповідних технологій, зокрема маніпулятивних, здатні до опосередкування смислового континууму громадської думки, нав'язуючи, виправдовуючи та легітимізуючи тим самим порядок владного домінування.

Доводиться, що в Україні засоби масової комунікації у процесі своєї діяльності активно застосовують технології маніпулювання громадською думкою. Особлива увага приділяється дослідженню особливостей використання ЗМК результатів опитувань громадської думки щодо електоральних преференцій. У підрозділі здійснений аналіз презентованих у мас-медіа електоральних рейтингів партійно-політичних організацій, що представлені соціологічними службами, які працювали напередодні українських парламентських виборів 2007 р. У результаті аналізу виявлено значну погрішність показників, що дозволяє зробити висновок: апеляція до громадської думки, презентованої у вигляді електоральних досліджень партійно-політичних пріоритетів, є певною технологією маніпуляції масовою свідомістю.

У другому підрозділі - „Мас-медійні дискурсивні практики легітимації українського політичного поля” визначається певна ідеологічність мас-медійних дискурсивних практик, під якою розуміється інтерпретативна структура, що конструює значення за допомогою дії різних кодів та знакових систем. Підкреслюється, що ідеологічне навантаження медіадискурсу - це підґрунтя символічної репрезентації асиметричних відносин панування та підпорядкування. Ідеологічна конотація дискурсу засобів масової комунікації простежується у загальновизнаному репродукуванні та інкорпоруванні фреймів, які відображають позиції та підтримують інтереси домінантних груп, а також у застосуванні соціально-семіотичних конструкції символічного кодування та інтерпретації подій.

У підрозділі ідеологічна спрямованість українських ЗМК на легітимацію існуючого соціополітичного порядку підтверджується даними різних досліджень. Зокрема, наголошується, що для українських засобів масової комунікації характерними є уніфікація загальних тематичних пріоритетів основних випусків новин, однобічне та безальтернативне подання політичних подій, асиметричний розподіл ефіру на користь представників чинної влади, державних інститутів та ін.

У третьому підрозділі - „Діяльність ЗМК у контексті електоральних процесів сучасної України” зазначається, що на сучасному етапі суспільно-політичного розвитку вибори постають одним із засобів демократично-електоральної легітимації політичного поля. Підкреслюється, що у результаті загальної демократизації виборчої системи у політичному полі виникають нові специфічні компетенції політичних агентів - мати рейтинг, формувати громадську думку, конструювати та впроваджувати у масову свідомість іміджеві конструкції, демонструвати позиціювання відносно певного політичного сегменту тощо. За таких умов у виборчому процесі актуалізується роль засобів масової комунікації як одного з механізмів впливу на громадську свідомість та електоральну поведінку.

Аргументується, що однією із закономірностей еволюції електоральної системи в Україні є дедалі ширше застосування суб'єктами політичного процесу виборчих маніпулятивних технологій. Відповідно, під час виборчих кампаній українські ЗМК стають не стільки інструментом діалогу між політичними акторами, які претендують на обрання до владних структур, та виборцями, скільки засобом неперсоніфікованого маніпулятивного впливу комунікатора на раціональні та емоційні реакції певного сегменту електорату з метою детермінації відповідним чином політичних преференцій та установок на підтримку/непідтримку того чи іншого кандидата.

З огляду на особливості використання мас-медійних ресурсів у президентській кампанії 2004 р. та парламентських кампаніях 2006-2007 рр. окреслюються найбільш розповсюджені порушення виборчого законодавства з боку учасників виборчого процесу з використанням можливостей ЗМК. Серед них: проведення агітації через ЗМК особами, що заміщають державні (муніципальні) посади, або державними чи муніципальними службовцями з використанням привілеїв службового чи посадового положення; поширення через ЗМК представниками різних кандидатів анонімних агітаційних матеріалів; проведення передвиборної агітації через ЗМК у терміни заборонені виборчим законодавством; обнародування через ЗМК агітаційних матеріалів під видом інформаційних, не оплачуваних з виборчого фонду; невиконання редакціями у зазначені терміни і в повному обсязі умов, на яких засобам масової комунікації дозволяється надавати кандидатам регламентовані виборчим законодавством послуги тощо.

Наголошується на необхідності удосконалення українського законодавства стосовно регулювання принципів організації та діяльності засобів масової комунікації.

Висновки

Відповідно до поставлених теоретико-методологічних завдань дисертаційного дослідження були отримані результати теоретичного та практичного змісту, які відображені в таких положеннях:

1. Обґрунтовано, що „поле політики” - це, по-перше, автономний структурний простір організаційної взаємодії індивідуальних і колективних політичних агентів, позиційні властивості яких детерміновані системою „відмінностей”, що відтворюються у форматі матеріалізовано-об'єктивованих (репрезентовані політичними інститутами та інституціональними формами політичної активності), та символічно-інкорпорованих (задається конфігурацією розбіжностей індивідуальних, корпоративних і колективних диспозиційних властивостей політичних агентів) структур; по-друге, - символічний і фізичний простір боротьби, що спрямована на реалізацію принципів домінування, на підґрунті володіння монополією на конструювання та поширення моделі легітимного бачення соціального світу та застосування об'єктивованих (інституціоналізованих) засобів та інструментів влади.

Доведено, що у контексті концептуалізації категорії політичного поля процес конструювання характеризується відтворенням як матеріалізовано-об'єктивованих, так і символічно-інкорпорованих структур, що пов'язано з його дихотомічною, суб'єктивно-об'єктивною сутністю.

2. Зазначено, що різнорідність інформаційних потоків у межах політико-комунікативного континууму потребує використання певних принципів і методів перцепції та аналізу політичної інформації, відповідних технік та моделей комунікативної практики, які, забезпечуючи адекватну ідентифікацію інформаційно-політичних продуктів у свідомості політичних агентів, сприяють встановленню та підтримці осмислених і ефективних функціонально-рольових зв'язків і відносин. Відповідно, функціональна спрямованість політичної комунікації втілюється через встановлення смислового контексту політичної взаємодії, що розгортається та відтворюється у форматі як матеріалізовано-об'єктивованих, так і символічно-інкорпорованих структур політичного поля.

3. Наголошено, що критерієм віднесення ЗМК до сфери політичної комунікації слугує ступінь їхнього інформаційно-комунікативного навантаження в рамках політичного простору і, зокрема, включеність у політичний дискурс і систему символічного виробництва, здатність до ініціювання організаційної взаємодії індивідуальних і колективних політичних агентів та опосередкування принципів відтворення структурних властивостей інституціональних і символічних характеристик поля політики.

4. Обґрунтовано, що вплив ЗМК на процеси автономізації, відтворення та функціонування матеріально-об'єктивованих і символічно-інкорпорованих структур поля політики реалізується через: 1) формування інституціонально-функціонального простору загальноприйнятих символічних політичних кодів, які сприяють встановленню смислових координат політико-комунікативної взаємодії політичних агентів; 2) інформаційно-комунікативне забезпечення діяльності державних/недержавних структур управління та соціального контролю; 3) репрезентацію, селекцію, актуалізацію та інспірування продукції масової та професіональної систем політико-символічного виробництва у когнітивні пласти суспільної свідомості з метою орієнтації останньої у необхідному для агентів політичного поля напрямку, що досягається застосуванням відповідних технологій мас-медійного менеджменту; 4) підтримку, активізацію, розгортання та трансляцію публічного політичного дискурсу; 5) механізми номіналізації світу політики, що передбачають продукування, експлікацію, систематизацію практичних домінантних принципів найменування і визнання, нав'язування та інтеріоризацію цих принципів як загальноприйнятих легітимних смислових конструкцій сприйняття фактичних позиційних властивостей політичного поля.

5. Аргументовано, що в інформаційному суспільстві сучасна система ЗМК, сприяючи виникненню гіперреальності, віртуалізації та інтенсифікації принципів медіатизації політичної дійсності, у форматі якої інформаційно-комунікативні потоки виступають ресурсом актуалізації та операціоналізації функціональних практик індивідуальних і колективних політичних агентів, генерує нові алгоритми репродукції, формування та трансформації аксіонормативного та інституціонального порядку в політичному полі.

6. З'ясовано, що реалізація легітимаційних практик засобами масової комунікації здійснюється через: 1) нав'язування універсального принципу бачення і розподілу, нормативно-процедурних та когнітивно-оціночних структур перцепції різних феноменів об'єктивованої реальності, на підґрунті яких відбувається виробництво і відтворення соціально значимих суджень та оцінок; 2) формування та трансмісіїю громадської думки; 3) конструювання та впровадження в суспільну свідомість ідеологічних мас-медійних дискурсів; 4) вплив на вибори, які є одним з інструментів демократично-електоральної легітимації політичного поля.

7. Доведено, що в сучасній Україні засоби масової комунікації залучені до системи політичного менеджменту. Тобто, ЗМК, використовуючи певні механізми виробництва, організації та селекції соціокомунікативного дискурсу, наприклад, конструюючи певні мас-медійні нарративи, що знаходяться або у центрі інформаційних потоків, або на їх периферії, або взагалі перманентно вилучені з інформаційного простору шляхом препарування та редукції їхнього змісту, забезпечують циркуляцію та інспірування у суспільну свідомість мас-медійних репрезентацій структурно-ціннісних імперативів поля політики такої конотації, що нав'язують, виправдовують та легітимізують існуючі принципи соціополітичного порядку.

8. Зазначено, що в українському політичному полі використання ЗМК і контроль за змістом поширюваних ними повідомлень стають одними з обов'язкових умов здобуття/утримання та легітимації влади. Акцентовано, що під час виборів українські засоби масової комунікації орієнтовані на застосування маніпулятивної та пропагандистської моделей функціонування. Наголошено на необхідності удосконалення нормативно-правової бази принципів організації та функціонування ЗМК в Україні з метою обмеження можливостей втручання в їхню діяльність з боку влади.

9. Здійснено аналіз взаємодії українських засобів масової комунікації з політичною системою, що дало змогу визначити такі характерні ознаки: 1) потужний державний контроль над системою засобів масової комунікації, в тому числі і над недержавною її складовою; 2) функціональна підпорядкованість ЗМК владним інтенціям політичних груп; 3) зрощення та спорідненість представників політичних і медіа-бізнесових еліт; 4) політична заангажованість засобів масової комунікації, яка спричиняє відсутність об'єктивної, відкритої та збалансованої інформації, значну кількість замовлених та анонімних матеріалів, недотримання журналістських стандартів тощо.

Список праць, опублікованих за темою дисертації

Статті, опубліковані у фахових виданнях:

1. Краснокутська Ю. С. ЗМІ та виборчий процес: неоднозначність впливу / Ю. С. Краснокутська // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна „Питання політології”. -- Харків, 2004. -- № 643. -- С. 127--134.

2. Власенко Т. Т. Політична комунікація в умовах розвитку сучасного інформаційного суспільства / Т. Т. Власенко, Ю. С. Краснокутська // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна „Питання політології”. -- Харків, 2005. -- № 702. -- С. 127--134.

3. Краснокутська Ю. С. Політична реклама як комунікативний процес та її роль у виборчій кампанії / Ю. С. Краснокутська // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна „Питання політології”. -- Харків, 2006. -- № 737. -- С. 146--151.

4. Краснокутська Ю. С. Роль засобів масової комунікації у реалізації символічної політики / Ю. С. Краснокутська // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна „Питання політології”. -- Харків, 2007. -- № 760. -- С. 219--224.

5. Краснокутська Ю. С. Особливості інституціональних змін поля політики в умовах розвитку сучасного інформаційного суспільства: роль мас-медіа / Ю. С. Краснокутська // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна „Питання політології”. -- Харків, 2008. -- №796. -- С. 132--136.

Інші публікації:

6. Краснокутська Ю. С. Особливості становлення національної ідентичності в сучасному українському суспільстві / Ю. С. Краснокутська // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства : ІХ Міжнар. наук. конф. „Харківські соціологічні читання”, 12-13 лист. 2003 р. : зб. наук. пр. -- Харків, 2003. -- С. 276--279.

7. Краснокутська Ю. С. Глобальні трансформації та проблеми толерантності / Ю. С. Краснокутська // Культура та інформаційне суспільство : наук. конф. молодих учених, 22-23 квіт. 2004 р. : зб. матер. -- Харків, 2004. -- С. 46.

8. Краснокутська Ю. С. Функціонування ЗМІ у виборчій кампанії: проблеми та протиріччя / Ю. С. Краснокутська // Культура та інформаційне суспільство : наук. конф. молодих учених, 20-22 квіт. 2005 р. : зб. матер. -- Харків, 2005. -- С. 96.

9. Краснокутська Ю. С. Масова комунікація як соціальний феномен: теоретико-методологічний аналіз / Ю. С. Краснокутська // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна „Соціологічні дослідження сучасного суспільства: методологія, теорія, методи”. -- Харків, 2005. -- № 652. -- С. 53--56.

10. Краснокутська Ю. С. Internet як mass-media: основні теоретико-методологічні підходи / Ю. С. Краснокутська // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства : ХI Міжнар. наук. конф. „Харківські соціологічні читання”, 11-12 лист. 2005 р. : зб. наук. пр. -- Харків, 2005. -- С. 441--444.

11. Краснокутська Ю. С. Медіа-простір сучасного українського суспільства: проблеми та тенденції / Ю. С. Краснокутська // Молодь в умовах нової соціальної перспективи : VIІ Міжнар. наук.-практ. конф., 17-18 трав. 2005 р. : зб. матер. -- Житомир, 2005. - С. 121--123.

12. Краснокутська Ю. С. Політичний імідж як комунікативна стратегія виборчої кампанії / Ю. С. Краснокутська // Проблеми формування електоральної культури населення : ХVIІ конф. „Харківські політологічні читання”, 10 груд. 2005 р. : зб. наук. ст. -- Харків, 2005. -- С. 51--52.

Анотація

Краснокутська Ю. С. Роль ЗМК у конструювання політичного поля - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02 - політичні інститути та процеси - Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна. - Харків, 2009 р.

Дисертація присвячена дослідженню процесу конструювання політичного поля через опосередкування інформаційно-комунікативними чинниками. Здійснено аналіз і концептуальну інтерпретацію понять політичне поле та засоби масової комунікації. З'ясовано особливості функціонального навантаження ЗМК у процесах автономізації та відтворення матеріалізовано-об'єктивованих і символічно-інкорпорованих структур політичного поля. Виявлено вплив засобів масової комунікації на інституціональні трансформації політичного поля. Доведено здатність ЗМК сприяти процесу легітимації через формування та трансмісію громадської думки, через мас-медійні дискурси та вплив на виборчий процес.

Проаналізовано специфіку діяльності засобів масової комунікації в сучасній Україні. Підкреслюється наявність контролю з боку політико-владних структур над системою ЗМК. Наголошується на необхідності удосконалення нормативно-правової бази функціонування ЗМК.

Ключові слова: засоби масової комунікації, конструювання політичного поля, символічна політика, легітимація, громадська думка, дискурс, маніпуляційні технології, виборчий процес.

Аннотация

Краснокутская Ю. С. Роль СМК в конструировании политического поля -- Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.02 - политические институты и процессы - Харьковский национальный университет имени В. Н. Каразина. - Харьков, 2009 г.

Диссертация посвящена исследованию процесса конструирования политического поля через опосредование информационно-коммуникативными факторами. Осуществлен анализ и концептуальная интерпретация относительно понятий политическое поле, политическая коммуникация и СМК. Конкретизируется сущность процесса конструирования политического поля, что обусловлено его двойственной природой, сводимой и к объективным структурам (политическим институтам и институциональным формам политической активности), и к субъективным (системе символично-инкорпорированных ценностных установок, значений, оценок, суждений, действий политических агентов). Соответственно, процесс конструирования связан не только с институциональными компонентами, а и со сферой символической политики, что в совокупности и влияет на условия и принципы формирования, организации и структурирования политического поля.

Выделены атрибутивные характеристики политического поля, дифференцирующие его относительно других полей социального пространства. Выяснены характер и особенности влияния средств массой коммуникации на процессы автономизации и воспроизводства материализовано-объективированных и символически-инкорпорированных структур политического поля. Утверждается, что СМК способны формировать унифицированные символические политические коды, содействуя тем самым установлению смысловых координат политико-коммуникативного взаимодействия агентов поля политики; вырабатывать, презентовать и инспирировать продукцию массовой и профессиональной систем политико-символического производства; формировать и систематизировать доминантные принципы наименования и навязывать их в качестве легитимных смысловых конструкций перцепции и селекции фактических позиционных отличий политического поля; активизировать потенциал политических акторов относительно символического и физического доминирования, которое реализуется через поддержку и легитимацию существующего социополитического порядка и др.

Подчеркивается, что вследствие процессов демократизации, культурной глобализации, коммерциализации, десакрализации и технологизации механизмов символико-политического производства государственные структуры власти постепенно лишаются функций монопольного идеологического центра символического конструирования политической действительности и ее легитимной номинации, а влияние СМК, наоборот, интенсифицируется.

Выявлено специфику опосредования средствами массовой коммуникации институциональных трансформаций политического поля. Отмечается становление в современном информационном обществе нового институционального порядка - медиакратии как такого способа организации политико-властных отношений, в формате которого информационно-коммуникативная деятельность превращается в конститутивный ресурс обеспечения эффективного взаимодействия между политическими агентами и обществом, а политическая коммуникация - на системообразующий фактор политики.

Доказана способность СМК влиять на процессы легитимации политического поля через формирование, репрезентацию, актуализацию и трансмиссию общественного мнения, через конструирование и внедрение в когнитивные структуры индивидуального, корпоративного и массового сознания идеологических дискурсивных масс-медийных практик и через влияние на выборы, которые являются определенным инструментом реализации механизмов получение/удержание власти, и, соответственно одним из средств институционализации, структуризации и демократически-электоральной легитимации политического поля.

Проанализирована специфика деятельности средств массовой коммуникации в современной Украине. Подчеркивается наличие контроля со стороны политико-властных структур над государственными и негосударственными средствами массовой коммуникации, слияние представителей политической элиты и медиа-бизнеса, заангажированность, высокий уровень применения манипуляционных технологий, отсутствие объективной, открытой и сбалансированной информации, значительное количество заказных и анонимных агитационных материалов, несоблюдение журналистских стандартов и т. д. Акцентируется возрастающая роль средств массовой коммуникации в электоральных процессах украинского государства. Подчеркивается, что в период избирательных кампаний украинские СМК - это не столько инструмент общественно-политического диалога, являющегося доминантой коммуникативной связи между политическими акторами, претендующими на избрание во властные структуры, и избирателями как основными информационными контрагентами, а процесс неперсонифицированного манипуляционного влияния коммуникатора на рациональные и эмоциональные реакции определенного сегмента электората с целью детерминации соответствующим образом политических преференций и установок на поддержку того ли иного кандидата.