Референдум як основна форма прямого народовладдя в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

ВСТУП

Актуальність теми. Чому на мою думку ця тема є актуальною у нашому сучасному суспільстві? На даний момент референдуми набирають все більшу популярність в каїнах заходу. І це цілком зрозуміло, адже прийняття рішення шляхом проведення референдуму - це пряме втілення демократії, тобто влади народи. На мою думку, проведення референдуму, є тоді важливим і доцільним, коли потрібно дізнатися думку всього суспільства, а не тільки правлячої половини. Якщо референдум має консультативний характер, він допомагає органам влади прийняти таке рішення, яке б задовольнило більшу частину населення країни. Також референдум є тоді важливим для суспільства, коли вирішується питання яке потребує не тільки сухої розумової оцінки, а тоді, коли дійсно потрібно брати до уваги не тільки цифри, а також і людські почуття та емоції. Як приклад, можна привести не так давно проведений референдум в Греції, ї хоча його результати оцінюються не рівнозначно, але це був справжній вибір народу, і тільки час покаже чи був він вірним чи ні. В Україні таке явище як референдум, можна сказати, що тільки починає своє існування, але в майбутньому, я сподіваюсь, воно набере в нашій країні більшого значення , та буде частіше застосовуватись при прийнятті суспільно важливих рішень.

Мета дослідження. Визначення особливих рис референдуму, та з'ясування чи є він безпосередньою формою демократії.

Завдання дослідження :

Надати визначення поняттю «референдум» та зробити його історичну характеристику

Виокремити різновиди референдумів в Україні та світі

Охарактеризувати мету та принципи референдуму

Визначити порядок проведення референдумів

З'ясувати Правові наслідки та значення референдуму

Об'єкт дослідження. Референдум як безпосередня форма демократії

Методи проведення дослідження: формально-юридичний, порівняльно-історичний, порівняльно-правовий,метод системного аналізу, психологічний.

Ступінь дослідження теми. Питання місця та ролі референдумів у політичному житті українського суспільства стали предметом багатьох наукових досліджень. Серед них варто насамперед назвати праці В. Погорілка, В. Федоренко, М. Ставнійчук, де грунтовно досліджені різні аспекти правового врегулювання використання цієї форми безпосередньої демократії. Проблеми реалізації народом права визначати і змінювати конституційний лад через проведення референдуму висвітлювалися у статтях В. Шаповала Питання застосування референдної демократії в Україні знайшли своє дослідження у працях М. Оніщука. Гостра дискусія щодо безпосереднього здійснення влади через референдуми відбулася на сторінках тижневика «Дзеркало неділі» та газети «Голос України»



РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ, ІСТОРІЯ ТА ВИДИ РЕФЕРЕНДУМІВ

1.1 Поняття та історична характеристика референдумів

За Конституцією України народ є єдиним носієм суверенітету та джерелом влади в Україні (ст. 5). Чинна Конституція України вперше визнала не лише незалежність народу, але й його право здійснювати владу. Практика виробила різні форми здійснення безпосереднього народовладдя: мітинги, зібрання, революції. Проте найбільше визнання і поширення дістали вибори та референдуми.

Особливим інститутом демократії є референдум як один із засобів демократичного управління державними справами. Референдум (лат. - те, що повинно бути повідомленим) - це засіб вирішення шляхом голосування кардинальних проблем загальнонаціонального і місцевого значення (прийняття конституції, інших важливих законів або внесення до них змін, а також інших рішень з найважливіших питань). Референдум є одним із важливих інститутів безпосередньої демократії, проводиться з метою забезпечення народовладдя - безпосередньої участі громадян в управлінні державою і місцевими справами.[15, c. 270]

Не можливо вивчити природу референдумів не дослідивши історію становлення цього інституту народовладдя

Референдум є сучасною формою безпосередньої демократії, хоча у нього були історичні попередники. У Стародавньому Римі в період республіки існувала практика плебісцитів (лат. Plebiscitum), тобто рішень плебеїв, які приймалися зборами членів відповідного стану. Сьогодні термін «плебісцит», вважається синонімом терміна «референдум» або служить для позначення одного з різновидів референдуму.

Поняття референдуму вперше з'явився в XIV ст. у зв'язку з діяльністю новоутвореного Сейму Швейцарського Союзу.

Батьківщиною референдумів традиційно вважається Швейцарія. Перший у світі достовірно відомий референдум було проведено в 1439 р. у швейцарському кантоні Берн. На ньому вирішувалася проблема фінансового становища цього кантону, а саме: затвердження збору в розмірі одного ангетера на тиждень для погашення військових боргів кантону. Згодом позитивний досвід Берна був запозичений більшістю інших швейцарських кантонів. Перший у світі загальнодержавний референдум також був проведений у Швейцарії в 1802 р. Його предметом стало затвердження другої конституції Гальветичної республіки. З того часу в Швейцарії було проведено понад 400 референдумів і цю країну Іноді називають "батьківщиною референдумів".У Франції інститут референдуму почав застосовуватися під впливом теорії народного суверенітету, розробленою Ж.-Ж. Руссо. В період з 1789 р. по 1839 р. у країні було проведено 8 загальнонаціональних референдумів, більшість - з конституційних питань. У XIX ст. референдуми також поширилися в США, Австралії, Норвегії та інших країнах світу. Але, у 30-х роках XX ст. інститут референдуму був суттєво дискредитований голосуванням у Німеччині в 1933 р. виходу країни з Ліги Націй; в 1934 р. поєднанням посади президента і рейхсканцлера; в 1938 р. - аншлюсу Австрії Німеччиною. Ці антинародні по суті рішення були прийняті шляхом застосування найдемократичнішої форми безпосереднього народовладдя - референдуму. Референдум є порівняно новим інститутом безпосередньої демократії. До 1991 р. референдуми на терені України не практикувалися, хоча можливість їх проведення передбачалася Конституціями УРСР 1937 і 1978 рр.

Після I Світової війни інститут референдуму ввійшов у конституції ряду європейських держав. Після II Світової війни був даний новий поштовх процесу подальшого розвитку й удосконалювання референдуму практично у всіх високорозвинених країнах. Помітно зросла інтенсивність використання данного інституту, особливо в 60-80 р. минулого століття. У даний час референдум передбачений Конституціями більш 20 держав, ще в 13 він проводився, не будучи закріпленим в Основному Законі цих країн (напр. Великобритнія не має основного закону).[17]

Щодо законодавства нашої країни, яке дає визначення такому поняттю як «референдум», ним є Третій розділ Конституції України який має назву «Вибори. Референдум». У ньому закріплені такі основоположні форми прямого народовладдя, як вибори і референдум. Причому законодавець цей розділ у структурі Основного Закону поставив за розділами «Загальні засади» і «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина», що підкреслює особливу роль форм безпосередньої демократії. Крім того, третій розділ Конституції, згідно з ч. З ст. 156 Конституції України, змінюється в ускладненому порядку. Так, законопроект про внесення змін до цього розділу подається до Верховної Ради Президентом України або не менш як двома третинами від конституційного складу парламенту і, за умови його прийняття не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради, затверджується всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом України. Повторне подання законопроекту до цього розділу з одного й того ж питання можливе лише до парламенту України наступного скликання.

А також питання проведення референдуму, регламентуються статтями 5, 85, 106, 138, 143, 156 Конституції України та Законом України «Про всеукраїнський референдум» від 06 листопада 2012., у якому референдум визначається як одна з форм безпосередньої демократії в Україні, способом здійснення влади безпосередньо Українським народом, що полягає у прийнятті (затвердженні) громадянами України рішень з питань загальнодержавного значення шляхом таємного голосування (ст. 1). У першій в Україні монографії, присвяченій референдумам, зокрема, «Референдуми в Україні: історія та сучасність» В.Ф. Погорілко та В.Л. Федоренко визначили референдум як пріоритетну форму безпосередньої демократії, зміст якої полягає в прийнятті громадянами України нормативних положень Конституції, законів та інших найважливіших рішень загальнодержавного і місцевого значення шляхом голосування. Це ж визначення відстоюється правознавцями і у першому навчальному посібнику з виборчого права України. У першому в Україні навчальному посібнику з референтного права В.Ф. Погорілко та В.Л.Федоренко обґрунтовують, що визначення терміна «референдум» обов'язково повинно розкривати зміст цієї форми безпосередньої демократії і визначати її кваліфікуючі формально-юридичні ознаки з урахуванням таких положень: по-перше, референдум є однією з пріоритетних форм безпосередньої демократії, яка дає змогу трансформувати волю народу в державну, по-друге, референдум є самостійним інститутом конституційного права України, по-третє, зміст референдуму визначається окремими положеннями Конституції

України, законів України та інших нормативно-правових актів загальнодержавного та місцевого значення, по-четверте, потенційними учасниками референдуму є громадяни України, наділені правом голосу, по-п'яте, рішення референдуму носять імперативний характер, не вимагають санкціонування з боку будь-якого державного органу і є обов'язковими для виконання, по-шосте, референдум вважається легітимним виключно за умови дотримання чинного законодавства України на всіх стадіях референтного процесу.

Інститутом безпосередньої демократії є також вибори, але під час виборів об'єктом є людина (кандидат у депутати чи на виборну посаду). При референдумі об'єктом волевиявлення є не людина (кандидат), а певне питання, з якого проводиться референдум - конституція, поправка до конституції, закон, законопроект, будь-яка проблема, що стосується міжнародного статусу відповідної держави, або внутрішньополітична проблема.[16, с .25]

Підводячи підсумок по цьому питання можна сказати що інститут референдуму закріплений законодавством не всіх держав, відсутній і єдиний підхід щодо визначення кола питань, які можуть бути винесені на референдум. Проте у будь-якому випадку на референдуми виносяться найбільш важливі питання, зокрема - затвердження конституцій, визначення зовнішньополітичного курсу держави, обмеження державного суверенітету, врегулювання засад взаємовідносин між автономними утвореннями тощо.

1.2 Види референдумів в Україні та світі

Референдум є досить складним правовим явищем і практикується у різноманітних формах. Історія становлення і розвитку референдумів дає підстави стверджувати, що в різних країнах світу цей інститут безпосередньої демократії застосовувався для безпосереднього вирішення найрізноманітніших питань суспільного і державного життя - від введення додаткового військового податку до ратифікації Європейської конституції. У державах, де референдуми проводяться досить часто, цей інститут прямого народовладдя отримав нормативне закріплення у різних формах і, навпаки, країни, де референдуми є винятковим, певною мірою унікальним явищем, перелік питань, що вирішуються на референдумі, жорстко обмежений.

Але референдуми різняться не лише за предметом правового регулювання. Існує багато видів референдумів (залежно від критеріїв, покладених у основу класифікації), кожен з яких має свої юридичні особливості. Уявлення про сутність і зміст інституту референдуму в Україні буде повним лише за умови аналізу його видів. Із самого початку практикування референдумів у світі вчені звертали увагу на різноманітність цієї форми безпосередньої демократії. На час запровадження референдумів в Україні у світі було відомо декілька їх видів, які сформувалися та виокремилися історично й були закріплені в перших конституційно-правових актах зарубіжних країн. Так, вже на початку XX ст. А. Есмен поділяв референдуми на обов'язкові та факультативні, а К.М.Тахтарєв на установчі (конституційні) та законодавчі. Конституція України 1996 р. та Закон України "Про всеукраїнський та місцеві референдуми" від 1991 р., та навіть чинний Закон України «Про всеукраїнський референдум» від 06 листопада 2012, як і законодавчі акти більшості колишніх радянських республік, не передбачають самостійного нормативного положення про види референдумів. Хоча аналіз чинного референдного законодавства дозволяє зробити висновок, що референдуми в Україні різняться за предметом, суб'єктами ініціювання референдумів, територією та часом їх проведення.

Референдуми за предметом проведення:

* конституційний -- на всенародне голосування виноситься проект конституції або конституційні поправки;

* законодавчі -- на всенародне голосування виносяться проект закону або чинний закон;

* консультативний -- проводиться з метою виявлення громадської думки щодо принципового питанню державного життя.[9, c.257]

Референдуми за ступенем обов'язковості проведення:

-- обов'язковий -- предметом референдуму є питання, віднесені Конституцією до виключного вирішення в результаті всенародного опитування (наприклад, відповідно до ст. 73 Конституції України виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України);

-- факультативний -- проводиться з метою виявлення громадської думки щодо конкретного питання, яке цікавить певну частину населення регіону (наприклад, про встановлення вільної економічної зони у Миколаївській області).[8, c.124]

Якщо референдум проводиться з одного і того самого питання кілька разів, то за часом треба розрізняти:

1) повторний референдум з означеного питання проводиться у такому разі, якщо під час проведення всеукраїнського або місцевого референдуму були допущені грубі порушення законодавства про референдуми, Верховна Рада України у місячний строк, а відповідний орган місцевого самоврядування -- у 15-денний строк можуть призначити повторний всеукраїнський або місцевий референдум на всій території республіки, відповідної адміністративної одиниці або її частини;

2) новий (всеукраїнський) референдум з питань, що раніше виносились на референдум, може бути проведено не раніше як через 5 років, а місцевий -- не раніше, як через рік від дня попереднього референдуму з цих питань

За юридичною силою рішень референдуми в Україні поділяють на імперативні та консультативні. Перший відрізняється від другого тим, що рішення імперативного референдуму мають найвищу юридичну силу, є остаточними, обов'язковими для виконання на всій території країни і не потребують затвердження будь-яким державним органом. Причому рішення імперативного референдуму можуть бути змінені або скасовані лише новим всеукраїнським референдумом. Згідно із законом, консультативні референдуми проводяться з метою вирішення важливих питань загальнодержавного та місцевого значення. Результати дорадчого опитування (консультативного референдуму) розглядаються і враховуються при прийнятті рішень відповідними державними органами. Незважаючи на формально-обов'язковий характер, дорадче опитування має морально зобов'язуючу силу.[13]

Для правової характеристики референдуму істотне значення представляє коло питань, які на нього виносяться. З формальної точки зору у зв'язку з тим, що референдум є формою прямої демократії, безпосереднім народним волевиявленням, на нього можуть виноситься будь важливі теми державного життя. Однак на практиці це не так.

Отже, визначення референдуму є неповним без урахування особливостей різних видів референдумів. Відповідно до законодавства про референдуми існують такі їх види: всеукраїнський та місцеві референдуми; консультативні та імперативні референдуми; обов'язкові та факультативні референдуми; конституційний, законодавчий, з питань зміни території України, міжнародно-правовий та з питань довіри (недовіри) Верховній Раді України та Президенту України та інших питань, шо не суперечать ст. 74 Конституції України, всеукраїнські референдуми; дозаконодавчий та післязаконодавчий всеукраїнські референдуми; також ініціативні й імперативні та прості і складні за конструкцією питань референдуми. В основу цієї класифікації були покладені критерії території проведення, юридичної сили рішень, способу проведення, предмета, часу проведення, суб'єктів ініціювання та формули референдумів в Україні.



РОЗДІЛ 2. РЕФЕРЕНДУМ ЯК ОСНОВНА ФОРМА ПРЯМОГО НАРОДОВЛАДДЯ В УКРАЇНІ

народовладдя референдум волевиявлення

2.1 Предмет та принципи референдума

Предмет референдуму - це питання, що підлягає вирішенню на референдумі. Його формулювання в бюлетені називається формулою референдуму. Найбільш поширеними є два види формули референдуму. Перший являє собою питання, звернене до голосуючого, на яке він може відповісти тільки «так» чи «ні». Другий вид - це так званий народний вибір, тобто надання виборцю декількох варіантів вирішення питання, один з яких він може вибрати або відхилити.[19, c. 25]

Поняття предмету референдуму є вкрай важливим в житті кожної держави, адже ним є суспільні відносини в країні, на які завжди і спрямовані останній. Більшість вчених визначають предметом референдуму питання, яке підлягає з'ясуванню шляхом народного голосування. В статті 3 Закону України «Про всеукраїнський референдум» чітко визначено, що предметом всеукраїнського референдуму можуть бути будь-які питання за винятком тих, вирішення яких референдумом не допускається Конституцією України, законами України. На всеукраїнський референдум можуть виноситися декілька питань з однієї проблеми.

За предметом всеукраїнський референдум може бути:

1) про схвалення нової редакції Конституції України, внесення змін до Конституції України, скасування, втрату чинності чи визнання не чинним закону про внесення змін до Конституції України (конституційний референдум);

2) про зміну території України (ратифікаційний референдум);

3) щодо прийняття чи скасування закону України або внесення змін до чинного закону України (законодавчий референдум);

4) з будь-якого питання за винятком тих, щодо яких референдум не допускається згідно з Конституцією України (загальний референдум)

Дотримання принципів організації та проведення референдуму є лакмусом демократичності системи прийняття публічно владних рішень у державі. Вимоги, що висуваються до основних учасників кампанії (зокрема ті, що стосуються належного адміністрування), покликані забезпечити вільне волевиявлення громадян. Венеціанська комісія у своїх Рекомендаціях наголошує на тому, що право на участь у референдумах не порушується за таких умов: а) органи виконавчої влади мають організувати референдум відповідно до законодавчих вимог; це має особливе значення, якщо предметом референдуму не є ініціатива органів публічної адміністрації; б) референдум повинен проводитись протягом встановленого законом часу; в) результати референдуму повинні оголошуватися органом, відповідальним за проведення референдуму, та публікуватися в офіційному видання. [19, c.52]

На основі узагальнення практики європейських країн у 2006-му році Венеціанською комісією було розроблено та схвалено Рекомендації щодо проведення референдуму. Відповідно до цього документу народна ініціатива щодо проголошення референдум має відповідати ряду принципів:

1) кожен громадянин, наділений політичними правами, може підтримати ініціативу проведення референдуму; 2) всі зібрані підписи мають бути перевірені; з метою запобігання фальсифікації список підписів має містити інформацію про виборців; 3) час збору підписів (перший та останній дні), а також кількість підписів, які необхідно зібрати, мають бути чітко визначені;

4) оплата з приватних джерел процедури збору підписів, як правило, має бути заборонена; якщо законодавчо така можливість все ж передбачена, мають бути обмежені суми коштів на кожну особу та загальна сума коштів;

5) з метою запобігання визнання результатів референдуму недійсними уповноважений орган повинен мати право коригувати формулювання народної пропозиції відповідно до вимог законодавства.

Голосування на референдумі в Україні може вважатися легітимним тільки, якщо воно відповідає принципам закріпленим в ст. 5 Закону України «Про всеукраїнський референдум» :

1) загальне право голосу;

2) рівність;

3) законність;

4) пряме волевиявлення;

5) вільна участь у всеукраїнському референдумі;

6) таємність голосування;

7) особиста участь у голосуванні;

8) однократності голосування

Всі ці принципи мають зміст, аналогічний змісту відповідних принципів виборів. Так, свобода волевиявлення означає, що питання про участь у голосуванні і характері такого голосування громадянин вирішує виключно самостійно, контроль за його волевиявленням не допускається. З деяким протиріччям принципом свободи волевиявлення виступає обов'язковий вотум, встановлений у ряді країн.

Принцип загального волевиявлення передбачає, що право на участь у референдумі мають лише ті особи, що володіють активним виборчим правом. Якщо у виборах верхньої та нижньої палат парламенту бере участь різний коло виборців, то при проведенні загальнонаціонального референдуму право голосу мають особи, які володіють активним виборчим правом з виборів нижньої палати. Наприклад, згідно з Конституцією Італії 1947 року в референдумі беруть участь всі громадяни, правомочні брати участь у виборах Палати депутатів (у її виборах беруть участь повнолітні громадяни, а той час як у виборах Сенату - громадяни, які досягли 25 років). Частіше всього в референдумі вправі приймати участь повнолітні, дієздатні громадяни за деякими зазначеними в законі винятками (наприклад, це особи, які тримаються в місцях позбавлення волі, липа, позбавлені судом виборчих прав).[20]

Рівне волевиявлення характеризується тим, що кожен голосуючий має тільки один голос при вирішенні кожного питання на референдумі.

Рівність прав і можливостей суб'єктів процесу всеукраїнського референдуму брати участь у процесі всеукраїнського референдуму забезпечується:

1) забороною втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування у процес всеукраїнського референдуму, за винятком випадків, передбачених цим Законом;

2) неупередженим ставленням органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх службових та посадових осіб до ініціативної групи всеукраїнського референдуму, інших суб'єктів процесу референдуму;

3) забороною використання під час фінансування агітації всеукраїнського референдуму інших коштів, крім визначених цим Законом, виділених на забезпечення процесу всеукраїнського референдуму;

4) рівним та неупередженим ставленням засобів масової інформації до процесу всеукраїнського референдуму, об'єктивним та збалансованим висвітленням позицій на підтримку та проти питання всеукраїнського референдуму. Безпосереднє або пряме голосування означає, що громадяни голосують за пропоноване рішення питання або проти нього особисто. Нарешті, голосування проводиться на референдумі тільки таємно, тобто в спеціальній кабіні або кімнаті, де за загальним правилом заборонена присутність кого б то не було, крім самого виборця.

Однократність голосування, означає, що кожен громадянин України, який має право голосу на всеукраїнському референдумі, може реалізувати це право під час проведення такого референдуму лише один раз і лише на одній дільниці референдуму

Як висновок по цьому питання можна сказати, що питання, що виносяться на референдум, є важливим елементом функціональної складової інституту. Якщо їх перелік чітко зазначений у законодавстві, то проблем з визначенням предмету референдуму не виникає.

Зазвичай на референдум виносяться питання пріоритетного політичного чи конституційного значення, пов'язані із формою правління, конституцією, суверенітетом та міжнародними відносинами. При цьому, якщо рішення референдуму є факультативним, то предметне поле референдуму значно розширюється за рахунок об'єднання досить широкого кола питань, рішення щодо яких можуть прийматися народним голосуванням. Як правило, на референдуми виносяться такі питання: прийняття конституції, внесення змін до конституції;,прийняття законів або інших правових актів;,дострокове припинення або збільшення строків повноважень державних органів; питання, що стосуються міжнародних відносин, у тому числі - передачі,суверенних повноважень міжнародним організаціям;питання, що мають ключове значення для держави і суспільства

2.2 Порядок проведения референдума в Україні

У кампанії з організації та проведення референдуму умовно можна виділити чотири головні етапи, що відрізняються один від одного: метою; специфікою та діями, які здійснюються на відповідному етапі; суб'єктами, яким відводиться головна роль на відповідному етапі.[19, c.73]

У сучасній юридичній науці для позначення проведення референдумів використовують категорію «референтний процес» у її суб`єктивному значенні.

Референдний процес- сукупність низки нормативно визначених послідовних дій, спрямованих на реалізацію права громадян України на участь у референдумі.

Референтний процес, в першу чергу ґрунтується на загальних принципах безпосереднього народовладдя: принципах свободи, справедливості, рівності, гуманізму, демократизму, верховенству права, законності та ін. Ці принципи властиві для всіх правових явищ у нашій державі.

У разі народного ініціювання всеукраїнського референдуму утворюються додаткові стадії: створення або реєстрація ініціативних груп; збирання підписів громадян України на підтримку проведення референдуму і підрахунок та перевірка цих підписів та ін.[16, c. 86]

Першим етапом є ініціювання та прийняття рішення про проведення Референдуму

Цей етап зазвичай об'єднує дві фази: ініціативу провести референдум та його проголошення. Обов'язок проголосити референдум зазвичай покладають на посадову особу або державний орган.

У якості суб'єктів ініціювання референдуму можуть виступати громадяни (народна ініціатива) або органи влади (президент, парламент, уряд тощо).

Органи влади можуть бути ініціатором 2-х видів всеукраїнського референдуму : 1)Референдуму про внесення змін до Конституції України (Президент України протягом п'яти днів після отримання від Голови Верховної Ради України закону про внесення змін до розділів I, III, XIII Конституції України видає указ про призначення всеукраїнського референдуму про внесення змін до Конституції України із зазначенням дати його проведення.)

2) Референдуму про зміну території України(У разі прийняття закону про ратифікацію міжнародного договору про зміну території України, укладеного Президентом України, Верховна Рада України приймає рішення про призначення всеукраїнського референдуму про зміну території України. Постанова Верховної Ради України про призначення всеукраїнського референдуму про зміну території України має містити дату проведення всеукраїнського референдуму та сформульоване питання, що виноситься на референдум.)

На відміну від референдуму за ініціативою органу влади, порядок проведення референдумів за народною ініціативою не можна назвати універсальним. Схематично виділяють звичайний факультативний референдум та народну ініціативу. В обох випадках рішення приймаються всенародним голосуванням, однак на звичайний факультативний референдум виносяться рішення, попередньо схвалені органами державної влади, а предметом референдуму за народною ініціативою є текст, запропонований самими громадянами, тобто у другому випадку вплив органів влади на предмет референдуму є обмеженим. Однак втручання органів влади у процес проведення референдуму за народною ініціативою не є повністю виключеним. По-перше, у деяких державах практикується обмежена форма референдуму за народною ініціативою, яка передбачає право громадян попросити певний орган організувати референдум (наприклад Польща, Португалія, Угорщина). [12]

По-друге, референдум не проводиться, якщо акт, який є його предметом, було скасовано парламентом (Італія, Мальта). Підставою для проведення референдуму за народною ініціативою є висування громадянами відповідної вимоги - петиції, яка повинна бути підтримана певною кількістю виборців.

Найбільшого поширення референдуми за народною ініціативою набули у Швейцарії (на всіх рівнях управління) та Італії.

Згідно ст.29 ЗУ «Про всеукраїнський референдум», в нашій країні референдум за народною ініціативою також закріплений в законодавстві.

Народна ініціатива щодо проведення всеукраїнського референдуму здійснюється учасниками всеукраїнського референдуму шляхом збирання їх підписів під вимогою про проведення референдуму. Президент України зобов'язаний проголосити всеукраїнський референдум за народною ініціативою, якщо його питання не порушують вимог Конституції України, законів України та якщо під вимогою про його проведення підписалося не менше ніж три мільйони громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи під цією вимогою зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній області

Наступним етапом проведення референдуму є так звана підготовча та організаційна стадія. Цей етап має винятково важливий характер, так як дотримання всіх процесуальних вимог на цьому етапі значною мірою визначає факт проведення чи не проведення референдуму. Важливою частиною підготовчої стадії проведення всеукраїнського референдуму є інформування населення про проведення всеукраїнського референдуму, зміст якого полягає в доведенні уповноваженими органами через засоби масової інформації відомостей про хід організації та підготовки всеукраїнського референдуму.

Наступним етапом підготовчої стадії всеукраїнського референдуму є агітація, що передбачає безперешкодні звернення суб'єктів агітації до громадян України з метою оголошення чи не оголошення всеукраїнського референдуму з визначеного питання. [3]

З моменту прийняття рішення про проведення всеукраїнського референдуму починається етап його організації, що в процесуально-правовому аспекті визначається діями уповноважених на те осіб, які полягають у використанні їхніх процесуальних прав і обов'язків для забезпечення проведення референдуму.

Оголошення про початок процесу всеукраїнського референдуму здійснює Центральна виборча комісія на своєму засіданні, про що зазначається у протоколі засідання комісії. Офіційним оголошенням є відповідне оголошення головуючим на засіданні Центральної виборчої комісії про початок процесу відповідного всеукраїнського референдуму. Оголошення про початок процесу всеукраїнського референдуму здійснюється на наступний день після дня опублікування постанови Верховної Ради України про призначення всеукраїнського референдуму чи указу Президента України про призначення (проголошення) всеукраїнського референдуму.

Всеукраїнський референдум проводиться в єдиному загальнодержавному окрузі референдуму, який включає в себе всю територію України та закордонний округ.

Для проведення всеукраїнського референдуму Центральна виборча комісія утворює в єдиному загальнодержавному окрузі референдуму 225 територіальних округів.

Для підготовки організації і проведення голосування та підрахунку голосів учасників референдуму використовуються дільниці референдуму. Дільниці референдуму утворюються не пізніше як за тридцять п'ять днів до дня голосування на всеукраїнському референдумі.

На основній стадії проведення всеукраїнського референдуму винятково важливу роль відіграє агітація уповноважених осіб «за» або «проти» прийняття закону чи іншого рішення, що є предметом референдуму.

Агітація референдуму може здійснюватися в будь-яких формах і будь-якими засобами, що не суперечать Конституції України та законам України.

Громадяни України мають право вільно і всебічно обговорювати питання референдуму, офіційні інформаційні матеріали референдуму, можливі наслідки референдуму, вести агітацію за або проти питання референдуму.

Важливим етапом цієї стадії референтного процесу є складання списків громадян, що мають право голосу на референдумі.

Ці списки складаються органами ведення Державного реєстру виборців відповідно до Закону України "Про Державний реєстр виборців" та у порядку, встановленому Центральною виборчою комісією. о попереднього списку учасників референдуму на дільниці референдуму включаються громадяни України, яким виповнилося або на день голосування виповниться вісімнадцять років і які мають право голосу та виборча адреса яких відповідно до відомостей Державного реєстру виборців відноситься до цієї дільниці референдуму. Учасник референдуму може бути включений до списку учасників референдуму тільки на одній дільниці референдуму.

Не пізніше ніж за двадцять днів до дня голосування на всеукраїнському референдумі попередні списки учасників референдуму передаються до відповідних окружних комісій референдуму за формою, встановленою Центральною виборчою комісією з дотриманням вимог Закону України "Про Державний реєстр виборців". Окружна комісія референдуму не пізніш як за сімнадцять днів до дня голосування на всеукраїнському референдумі передає один примірник попереднього списку учасників референдуму відповідній дільничній комісії референдуму звичайної дільниці.

Не пізніше ніж за сім днів до дня голосування на всеукраїнському референдумі комісії референдуму здійснюють заходи щодо уточнення попередніх списків учасників референдуму та передають до відповідного органу ведення Державного реєстру виборців власні звернення, звернення учасників референдуму щодо невключення, неправильного включення до попереднього списку учасників референдуму чи неправильностей у відомостях про учасника всеукраїнського референдуму.

Найважливішим етапом проведення всеукраїнського референдуму є голосування, що в процесуальному відношенні закріплює трансформацію людської волі в закон або інший нормативний акт імперативного характеру. Вимоги та правила, що стосуються організації голосування під час референдуму, спрямовані на забезпечення вільного волевиявлення громадян, а також на досягнення об'єктивного результату з точки зору його відповідності як реальній позиції населення, так і позиції висловленій (йдеться про заохочення електорату взяти участь у голосуванні, а також уникнення загрози тиску на громадян або фальсифікації результатів).[17] Голосування на всеукраїнському референдумі здійснюється бюлетенями для голосування, форму і текст яких затверджує Центральна виборча комісія відповідно до питання, винесеного на всенародне голосування. Бюлетені є документами суворої звітності і підлягають обліку. Голосування проводиться в день голосування з восьмої до двадцятої години без перерви. На закордонних дільницях референдуму голосування проводиться за місцевим часом країни, де утворені ці дільниці. Голосування на референдумі здійснюється громадянами України особисто і безпосередньо в момент заповнення бюлетеня шляхом викреслювання в ньому одного із двох слів: «так» або «ні». Контроль за волевиявленням громадян на референдумі виключається. Наступним етапом всеукраїнського референдуму є встановлення його результатів. Тепер перед Центральною виборчою комісією постають два важливих питання: встановити, чи відбувся референдум і яким є його рішення.

Якщо встановлені Законом вимоги щодо порядку голосування на референдумі виконані, то індивідуальна воля виборців стає державною і має, в свою чергу, визначені юридичні наслідки.

Всеукраїнський референдум вважається таким, що відбувся, якщо в ньому взяли участь не менше половина громадян, внесених у списки для голосування.

Проект закону чи іншого рішення вважається ухваленим громадянами України, якщо за нього на референдумі проголосувала більшість виборців.

Остаточний результат всеукраїнського референдуму закріплюється постановою Центральної виборчої комісії на підставі протоколу про результати голосування. Постанова щодо рішення всеукраїнського референдуму публікується не пізніше ніж на десятий день після його проведення.

Рішення всеукраїнського референдуму мають імперативний характер і не потребують затвердження з боку будь-якого органу державної влади.

Рішення всеукраїнського референдуму мають вищу юридичну силу і є загальнообов'язковими для виконання. Невиконання або неналежне виконання рішень всеукраїнського референдуму тягне за собою юридичну відповідальність, передбачену чинним законодавством.

Отже процедура проведення всеукраїнського референдуму складається з послідовних і взаємозумовлених дій - підготовчої, основної та завершальної,що визначають порядок його підготовки, організації, проведення та реалізації його рішень. Рішення всеукраїнського референдуму мають вищу юридичну силу і є загальнообов'язковими для виконання. Невиконання або неналежне виконання рішень всеукраїнського референдуму тягне за собою юридичну відповідальність,передбачену чинним законодавством.

РОЗДІЛ 3. ПРАВОВІ НАСЛІДКИ ТА ЗНАЧЕННЯ РЕФЕРЕНДУМУ

У першу чергу потрібно зазначити, що референдум є одним з інструментом реалізації права народного суверенітету й легітимізації владних рішень. Легітимізація рішень здійснюється як шляхом прийняття рішень або законів під час референдуму, так і шляхом підтвердження рішень органів державної влади з питань, що ставиться до виняткової компетенції референдуму за допомогою додання вищої юридичної чинності в обох випадках законам і рішенням. Певний рівень легітимізації притримується при проведенні консультативних референдумів, оскільки, за законом, їхні результати розглядаються й ураховуються державними органами при прийнятті рішень.

Референдум також являється одною з форм реалізації права національного суверенітету, оскільки за умови виконання певної процедури, яка відноситься до всеукраїнського референдуму й виконання вимог закону про місцеві референдуми, громадяни України, представники відповідних націй і народності нашої країни можуть ініціювати проведення референдуму з питань, пов'язаним з конституційним або законодавчим регулюванням їхніх національних прав і свобод.[14]

По-третє, референдум є способом формування суспільної думки.

По-четверте, у демократичному суспільстві референдум може бути використаний народом як противага рішенням державних органів й органів місцевого самоврядування, які не задовольняють інтереси громадян.

Закони, інші рішення, прийняті референдумом, обнародуються у встановленому законодавством України порядку опублікування правових актів Верховної Ради України й місцевих Рад народних депутатів і вводяться в дію з моменту їхнього опублікування, якщо в самому законі, рішенні не визначений інший строк. Декларуючи будівництво правової держави, необхідно не тільки говорити про цьому, але й додержуватися певних принципів. Рішення референдумів як волю народу варто поважати й виконувати. Це не просте право, а й обов'язок всіх громадян країни, аксіома функціонування будь-якого демократичного суспільства. Відповідаючи на запитання: "Чи потрібно виконувати рішення проведених референдумів?" - вважаю, так, потрібно. У противному випадку нема рації їх проводити взагалі.

Згідно розділу Х Закону України «Про всеукраїнський референдум» Результати народного волевиявлення на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою є остаточними та не потребують затвердження або схвалення будь-якими органами державної влади і є обов'язковими для виконання громадянами України, органами державної влади України, яких воно стосується та до повноважень яких віднесено. У разі проведення конституційного, законодавчого референдуму Центральна виборча комісія протягом п'яти днів після оголошення результатів всеукраїнського референдуму оприлюднює в газетах "Голос України" та "Урядовий кур'єр" акт, схвалений (затверджений) всеукраїнським референдумом, або акт в редакції із врахуванням рішень, схвалених (затверджених) на всеукраїнському референдумі, у разі проведення ратифікаційного референдуму оприлюднює текст відповідного міжнародного договору України. При цьому у прикінцевих положеннях акта вказується, що він схвалений (затверджений) всеукраїнським референдумом, та зазначається дата проведення референдуму.

Україна - це держава з перехідною економікою, а тому використання референдуму обмежене економічними ресурсами. Останній референдум став марною тратою коштів з державного бюджету; не було внесено жодних змін до законодавства за наслідками прийнятих рішень. Постає логічне запитання: чи доцільно проведення таких референдумів? Відповідь однозначна: недоцільно. Проте відмовитися від референдуму - це означає відмовитися від демократії. Отже, слід дійти єдиного можливого висновку - слід реформувати інститут референдуму.[11]

Сьогодні Україна потребує не разового підходу до вирішення проблеми референдуму, не розрахунку на суб'єктивний фактор, а виваженого та цивілізованого підходу до визначення та закріплення у законодавстві поняття «всеукраїнський референдум». Лише розраховуючи на об'єктивний фактор (а саме - на узгоджене законодавство), можна побудувати демократичну державу.

Великий вклад в розвиток інституту референдуму вніс Закон України ««Про всеукраїнський референдум» від 06.11.2012 р. Закон розроблено з метою врегулювання правовідносин, пов'язаних із ініціюванням, призначенням (проголошенням), підготовкою та проведенням всеукраїнського референдуму відповідно до Конституції України, усунення невідповідності Закону України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» Конституції України, створення реальної можливості втілення рішень, прийнятих на всеукраїнському референдумі. Зокрема в Законі розрізняється конституційний, ратифікаційний, законодавчий і загальний всеукраїнські референдуми. Закон покликаний унормувати можливість проведення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою щодо прийняття нової редакції Конституції України (здійснення установчої влади Українського народу), а також законодавчого референдуму, у тому числі з метою скасовування окремих законів України. Закон України «Про всеукраїнський референдум» удосконалює механізм забезпечення реалізації громадянами України такої форми безпосередньої демократії як референдум, створює реальну можливість втілювати рішення, прийняті на всеукраїнському референдумі у сучасне політичне і економічне життя, сприяє подальшому розвитку громадянського суспільства в Україні.[4]

Зрозуміло, місце і роль інституту референдуму політичній системі будь-якого суспільства не слід перебільшувати, а тим більше абсолютизувати. Суперечливість відносини панівних кіл до референдумів, особливо після другої світової війни, пояснюється тим, що існує можливість використання їх, крім волі та бажання пануючого шару або класу, в інтересах інших шарів і класів. Можливість ця, як правило, досить незначна, в силу домінуючого положення правлячих кіл у всіх в сферах життя суспільства і в засобах масовоїі інформації.

Суперечливість відношення до референдуму з боку інших верств суспільства пояснюється в основному тим, що, незважаючи на свою зовнішню демократичність, вони не завжди відзначалась успіхами прогресивних сил. У багатьох випадках референдуми закінчувалися прийняттям далеко не найпрогресивніших законів або рішень, виступали як демократичний щит для прийняття офіційних антидемократичних акцій.

Про можливість використання референдумів в інтересах правлячих кіл, а не всього суспільства з усією очевидністю свідчить практика проведення їх на території колишніх союзних республік. Нерідко референдуми використовувалися і використовуються в сепаратистських та інших непорядних цілях. На підтвердження такої тези варто згадати референдуми часів Ш. де Голля у Франції. Так, Президент Франції Ш. де Голль у 1962 р. -- за три роки до закінчення терміну своїх повноважень -- ініціював референдум, предметом якого стали зміни до Конституції саме в частині переобрання Президента: главу держави пропонувалося обирати не розширеною колегією виборщиків, а шляхом всенародного голосування. Заради проведення такого референдуму Ш. де Голль навіть був вимушений розпустити національну асамблею . Однак референдум дозволив його ініціатору отримати можливість бути переобраним повторно.[13]

У числі проблем проведення референдуму можна вказати зокрема, на такі, як розуміння складності і суперечливості правотворчого та інших процесів на національному рівні, що вимагають від їх учасників спеціальних знань і підготовки; висока вартість референдумів; недостатня компетентність і поінформованість громадян в політичних та інших справах для того, щоб бути активними учасниками протікають на національному рівні процесів. Аналіз причин та факторів, що обумовлюють неоднозначне ставлення суспільства до референдуму, визначає його роль і місце в системі демократії, реальні можливості впливу інституту референдуму на конкретну політичну і соціальну середу. Крім того, він дозволяє уникнути в рівній мірі згубних для політичної теорії та практики крайнощів в оцінці значущості ролі референдумів, дає можливість зі значною часткою достовірності визначити фактори, що сприяють підвищенню ефективності референдумів в політичній системі суспільства або, навпаки, перешкоджають їх посиленню. Це має величезне не тільки теоретичне, а й практичне значення. Звідси можна відзначити, що роль референдуму може бути як позитивною, так і негативною. Це залежить насамперед від рівня правової культури суспільства, який у свою чергу залежить від економічної ситуації в країні і від якості реалізації народного суверенітету. Не можна говорити про однозначну позитивної ролі референдумів, коли низький рівень правової культури населення, коли недосконале законодавство та нестабільні економічні умови суспільства.



ВИСНОВКИ

1. Питання проведення референдуму, регламентуються статтями 5, 85, 106, 138, 143, 156 Конституції України та Законом України «Про всеукраїнський референдум» від 06 листопада 2012., у якому референдум визначається як одна з форм безпосередньої демократії в Україні, способом здійснення влади безпосередньо Українським народом, що полягає у прийнятті (затвердженні) громадянами України рішень з питань загальнодержавного значення шляхом таємного голосування (ст. 1).

Інститут референдуму закріплений законодавством не всіх держав, відсутній і єдиний підхід щодо визначення кола питань, які можуть бути винесені на референдум. Проте у будь-якому випадку на референдуми виносяться найбільш важливі питання, зокрема - затвердження конституцій, визначення зовнішньополітичного курсу держави, обмеження державного суверенітету, врегулювання засад взаємовідносин між автономними утвореннями тощо.

2. Відповідно до законодавства про референдуми існують такі їх види: всеукраїнський та місцеві референдуми; консультативні та імперативні референдуми; обов'язкові та факультативні референдуми; конституційний, законодавчий, з питань зміни території України, міжнародно-правовий та з питань довіри (недовіри) Верховній Раді України та Президенту України та інших питань, шо не суперечать ст. 74 Конституції України, всеукраїнські референдуми; дозаконодавчий та післязаконодавчий всеукраїнські референдуми; також ініціативні й імперативні та прості і складні за конструкцією питань референдуми. В основу цієї класифікації були покладені критерії території проведення, юридичної сили рішень, способу проведення, предмета, часу проведення, суб'єктів ініціювання та формули референдумів в Україні.

3. Зазвичай на референдум виносяться питання пріоритетного політичного чи конституційного значення, пов'язані із формою правління, конституцією, суверенітетом та міжнародними відносинами. При цьому, якщо рішення референдуму є факультативним, то предметне поле референдуму значно розширюється за рахунок об'єднання досить широкого кола питань, рішення щодо яких можуть прийматися народним голосуванням. Як правило, на референдуми виносяться такі питання: прийняття конституції, внесення змін до конституції;,прийняття законів або інших правових актів;,дострокове припинення або збільшення строків повноважень державних органів; питання, що стосуються міжнародних відносин, у тому числі - передачі,суверенних повноважень міжнародним організаціям;питання, що мають ключове значення для держави і суспільства

4. Процедура проведення всеукраїнського референдуму складається з послідовних і взаємозумовлених дій - підготовчої, основної та завершальної,що визначають порядок його підготовки, організації, проведення та реалізації його рішень. Рішення всеукраїнського референдуму мають вищу юридичну силу і є загальнообов'язковими для виконання. Невиконання або неналежне виконання рішень всеукраїнського референдуму тягне за собою юридичну відповідальність,передбачену чинним законодавством.

5. Можна відзначити, що роль референдуму може бути як позитивною, так і негативною. Це залежить насамперед від рівня правової культури суспільства, який у свою чергу залежить від економічної ситуації в країні і від якості реалізації народного суверенітету. Не можна говорити про однозначну позитивної ролі референдумів, коли низький рівень правової культури населення, коли недосконале законодавство та нестабільні економічні умови суспільства



СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України. Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року (Із змінами, внесеними згідно із Законом No 2222-ІV від 08.12.2004, ВВР, 2005, No 2, ст. 44).- Харків: Фоліо, 2015.

2. Закон України «Про всеукраїнський референдум» від 06.11.2012 № 5475-VI [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/5475-17

3. Буртяк Г.Я. Референдум як спосіб здійснення безпосередньої демократії/

[Електронний ресурс].- Режим доступу до сайту: http://www.info-library.com.ua/books-text-11274.html

4. Бреус Сергій, Новели законодавства [Електронний ресурс].- Режим доступу до сайту: http://justinian.com.ua/article.php?id=3926

5.Дашковська О. Референдум як інститут безпосередньої демократії: досвід зарубіжних країн / О. Дашковська // Вісник Академії правових наук України. [Електронний ресурс].- Режим доступу до сайту: http://dspace.nulau.edu.ua/bitstream/123456789/5684/1/Dashkovska_235.pdf

6. Колодій A.M., Олійник А.Ю. Державне будівництво і місцеве самоврядування в Україні: Підручник / За ред. Я.Ю. Кондратьева. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 464 с.

7. Конституційне (державне) право зарубіжних країн: Навч. посіб. / В.М. Бесчастний, О.В. Філонов, В.М. Субботін, С.М. Пашков; За ред. В.М. Бесчастного. - К.: Знання, 2007. - 467 с.

8. Конституційне право України: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / За ред. В. П. Колісника та Ю. Г. Барабаша. - Х.: Право, 2008. - 416 с.

Размещено на Allbest.ru

...