Витоки та теоретичні засади ленінізму

Размещено на http://www.allbest.ru/

РОЗДІЛ 1. ВИТОКИ ТА ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ЛЕНІНІЗМУ

Про Леніна написано і сказано так багато, що в потоці інформації давно змішалися правда і вигадка, легенди та анекдоти, вигадане і дійсне. Культ особистості Леніна, створений свого часу його соратниками, прихильниками для їх власної зручності і самозвеличення, залишився формально невизначеним. Ленін стоїть на політичному п'єдесталі, з якого, як виявилось не так то і легко його скинути.

Рисою характеру Леніна слід назвати прагнення до розколу. Нечисленність революціонерів, їх смертельний конфлікт з урядом, заслання, в'язниці та еміграція, здавалося повинні були слот цих людей, які ставили перед собою спільну мету: повалення самодержавства. Тим дивніше, що Ленін робить основою своєї тактики -- організацію розколу всередині Російської соціал-демократичної робочої партії (РСДРП) [8, с. 4]. Ленін Володимир Ілліч (Ульянов) народився 10(22) квітня у губернському місті Симбірську, в сім'ї високопосадового губернського держчиновника і особистого дворянина . Сім'я в якій виховували революціонера складалася з інтелігенції . Батько Володимира Ілліча -- Ілля Миколайович Ульянов був у той час інспектором, а потім директором народних училищ Симбірської губернії. Він походив з бідних міщан міста Астрахані. Його ж батько раніше був кріпаком-селянином. Мати Леніна -- Марія Олександрівна була дочкою лікаря А.Д. Бланка. Родовід Ульянових складався з представників різних національних груп: євреїв, росіян, німців, шведів, чувашів , калмиків. Після смерті Ульянова Іллі Миколайовича голови сім'ї опікою сина зайнявся Федір Михайлович Керенський -- друг сім'ї, директор гімназії де навчався молодший Ульянов. Настояв на тому, щоб вчителі виставили Володимиру в атестаті найвищі оцінки та йому було видано «Золоту медаль», що не відповідало реальним знанням та здібностям майбутнього «вождя революції». Також допоміг вступити до Казанського університету, незважаючи на те, що сам вступ був закритий Володимиру, як «політично неблагонадійному елементу», адже його старший брат був страчений за участь у плануванні вбивства царя Олександра ІІІ. Згодом був виключений за участь у студентському страйку.

За основу політичних поглядів стали твори К. Маркса. У 1895 Ленін за доручення петербурзьких марксистів виїхав у Швейцарію для встановлення зв'язків з групою «Визволення праці». За його ініціативою всі марксистські гуртки об'єдналися у організацію - петербурзький «Союз боротьби за визволення робітничого класу». «Союз боротьби» став зародком революційної партії, почав поєднання теорії соціалізму з практичним робітничим рухом [3, c.106] .

Діяльність Леніна у 90-х рр., його аналіз нових явищ у суспільному житті, в розвиткові капіталізму, висунуті ним положення про створення партії, виховання соратників і робітничих мас у революційному дусі - все це поклало початок ленінському етапові розвитку марксизму.

Партія створена Леніним не була суспільною організацією. Як тільки більшовики захопили владу після жовтневого перевороту, партія стала головним елементом новоствореної держави. Ленін хотів саме цього. Безмежна монополія і тотальна влада ордену, створеного лідером російської революції, могли розраховувати( і не без основи), що при низькому рівні політичної культури суспільства, слабкості демократичних традицій, збереженні царських поглядів у свідомості багатьох людей, партія має великі шанси стати осередком панівного стану людей. Про це відкрито не говорили, та було зрозуміло: не тільки класовий принцип визначав життя радянського суспільства , але й станово-партійний. Майже сім десятиліть симбіоз партії і держави , зцементований розчином бюрократії і догматизму, чіпко тримав у своїх обіймах гігантську країну. Режим тримався на людях , перетворених в люмпенів, величезної армії чиновництва і на спецслужбах [6, с. 16].

Його партія диктаторство як політичний феномен вважала фактором позитивним, якщо воно сприяло реалізації марксистських догм, справі революції. На засіданні Політбюро і Оргбюро ЦК 10 липня 1919, на якому був присутній і Ленін, було підтверджено положення про те, що «Риков призначений диктатором по військовому постачанні»7. Влада для Леніна це насамперед диктатура, диктаторство, диктатори. Але сам вождь не був диктатором в поширеному понятті цього слова. Ленін віддавав перевазі залишатися в тіні диктаторства, хоча в його руках була диктатура партії [6, с. 19].

Його «ленінізм» про який так трублять більшовицькі пропагандисти , є нічим іншим, як зручно замаскованою формою розперезаного російського імперіалізму.

Ленінізм - це продовження огидного царського імперіалізму з його «православієм, самодержавієм і народностью» очевидно тільки російською. Ленінізм це ніщо інше, як випробовування пропагандивно-теоретичної зброї зброї для обману і завоювання інших народів [2, с. 2]. C. Морозний висловився, що на той час 1950р. Москва стала новим Римом, яка хоче накинути ленінізм, як «найвище досягнення світової культури», не тільки Східній і Західній Європі, але й всьому світові.

Ленінізм - цю ідеологію російського імперіалізму хоче накинути світові народ, який по характеристиці самого Горського «ліниво і недбало лежав на своїй землі…, народ, що дойняв штуки жити навдивовижу по-жебрацьки серед казково багатої землі [5, с. 17].

Ленін був одним з тих азійських європейців, який знав, що в Росії марксистська теорія хіба чудом може здійснитись, що комунізм Маркса - це для Росії нездійсненна утопія. Але Ленін як ніхто вірив в особливу долю для Росії. Там, де душили українців, поляків, грузинів, вірмен, де топили лікарів, що приїздили на епідемії, де бабусі замовляли всі хвороби, де свистіла нагайка і по-поліцейським дільницям вибивали зуби, там запровадження соціалізму за приписами Маркса було нереальним, маячінням божевільного [2, с. 4]. То ж не дивно, що для Леніна необхідне було самостійне розроблення Маркса, що «категорії марксизму» він замінив категоріями свого «ленінізму», категоріями ідеалізму російського імперіалізму. І цей «ленінізм», або «марксизм епохи імперіалізму і пролетарських революцій» сталінські більшовики називали «найбільшим досягненням російської і світової науки» [2, с. 5].

Що ленінізм був «досягненням російської культури», що він є хитро замаскований російський імперіалізмом, який з марксизмом або соціалізмом має хіба те спільне, що його назва закінчується на «ізм». Але, що ленінізм є «найвищим досягненням світової культури і науки» - це хіба написане, як колись писав Хвильовий, «куркам на сміх…»

1.1 Трактування «держави» у марксизмі

Найбільш великою соціальною організацією суспільства є держава. Держава виникає з визначених соціальних потреб, з визначеною цільовою спрямованістю, у ній досить чітко здійснюється соціальна стратифікація, виявлення соціальних статусів і позицій, є в наявності яскраво виражені керуюча і керована підсистеми й інші ознаки соціальної організації. Найбільш розробленим є марксистське вчення про державу як соціальну організацію класово-антагоністичного суспільства [15, с.374]. Його основоположниками були використані ідеї французьких істориків про історію як боротьбу класів, ідеї французьких соціалістів і комуністів про соціалізм і комунізм, їх критика сучасного суспільства і держави, німецька філософія права, вчення про державу і право Нового часу тощо.

Вчення про державу взагалі і державу диктатури пролетаріату, зокрема, посідає центральне місце в марксизмі. К. Маркс і Ф. Енгельс виходили з того, що за своєю сутністю держава -- це знаряддя класового панування, «організація для систематичного насильства одного класу над іншим». Виникла вона в результаті появи приватної власності на засоби виробництва і поділу суспільства на класи й існує як знаряддя політичного панування над усім суспільством того класу, який панує економічно, тобто володіє основними засобами виробництва. Такою за своєю природою є й держава диктатури пролетаріату, яка приходить на зміну зламаній старій буржуазній державній машині. її принципова відмінність від буржуазної держави полягає в тому, що вона покликана покінчити з поділом суспільства на класи і з державою взагалі. З подоланням класових відмінностей, зникненням класів у майбутньому комуністичному суспільстві поступово відімре й держава, поступившись місцем громадському самоврядуванню.

Проблеми походження, сутності та історичних перспектив держави всебічно аналізуються Ф. Енгельсом у працях «Походження сім'ї, приватної власності і держави» (1884), «Анти-Дюрінг» (1877), «Розвиток соціалізму від утопії до науки» (1880), К. Марксом -- у працях «Класова боротьба у Франції з 1848 по 1850 р.» (1850), «Вісімнадцяте брюмера Луї Бонапарта» (1852), «Громадянська війна у Франції» (1871) та ін. Критично ставлячись до буржуазної державності у будь-яких її формах, К. Маркс у праці «Громадянська війна у Франції» на противагу їй та як приклад держави диктатури пролетаріату подає Паризьку Комуну. На його думку, заслуга Комуни полягає в тому, що вона проголосила виборність і змінюваність усіх державних службовців, порвала з принципом поділу влади, з'єднавши в одному органі законодавчу і виконавчу владу, і стала зразком не парламентарної, а працюючої корпорації.

Значну увагу К. Маркс і Ф. Енгельс приділяли розробленню принципів організації майбутнього соціалістичного суспільства. Вони виходили з того, що новий суспільний лад ґрунтуватиметься на суспільній власності на засоби виробництва, колективній праці, плановому розвитку виробництва, поступовому подоланні класових відмінностей з досягненням у перспективі соціальної рівності людей, тобто рівності за їх становищем у суспільстві [20, с.480].

Ленін залишив для дослідників фантастично величезний документальний матеріал, який до недавнього часу строго, жорстко регламентувався для для використання. Дивовижна річ: самим вождем і про нього написані тисячі томів книг: монографій, спогадів, досліджень всіляких збірників. Але читало їх в СРСР вражаюче мало людей.

К. Маркс, Ф. Енгельс і В. І. Ленін виходили з передумови, що в основі усіх форм суспільних відносин, у тому числі і політичних відносинах, що насамперед організують державу, лежать соціальні інтереси. Інтереси -- це реальні життєві прагнення індивідів, шарів, груп, класів та інших спільнот, якими воно усвідомлено чи не усвідомлено керується у своїх діях і якими визначається їхнє об'єктивне становище в системі суспільного виробництва.

Основу соціальних інтересів складає та чи інша форма власності. Вольове, авторитарне вираження інтересу суб'єкта власності, що виявляється в організації соціального керування, є соціальна влада. Основні функції влади -- це здійснення інтересів суб'єкта власності за допомогою організації керування. Засобами здійснення влади виступають різні соціальні інститути, що функціонують з метою реалізації владної волі [15, с. 377].

В основі життя суспільства, лежить виробництво матеріальних благ, необхідних для існування людей. Люди насамперед вимушені їсти, мати житло, вдягатись, тільки потім вони вже можуть займатися політикою, мистецтвом, науками і т.п. Тому виробництво матеріальних засобів до життя й економічний лад суспільства складають основу, на якій розвиваються державні, правові та інші установи й ідеї.

Економічна основа визначає історичний тип, характер і особливості суспільства, тієї чи іншої суспільної формації. Абстрактного суспільства не буває. Історія суспільства є природно-історичний процес розвитку і зміни суспільно-економічної формації. Первісне суспільство, античне, феодальне, буржуазне, соціалістичне суспільство -- кожна формація являє собою певну ланку в єдиному всесвітньо-історичному процесі розвитку суспільства по висхідній лінії. Загальним законом суспільного розвитку є закон боротьби антагоністичних класів як рушійної сили такого розвитку.

Саме походження держави, за Марксом і Енгельсом, обумовлено утворенням антагоністичних класів. Держава, писав Енгельс у книзі «Походження сім'ї, приватної власності і держави» (1864 p.), виникла в результаті появи приватної власності і зв'язаного з цим розколом суспільства на класи з непримиренними інтересами. Вона -- сила, що стоїть над суспільством і примирює зіткнення класових інтересів. Панівний клас складається з представників нової «аристократії багатства», відтісняючи на задній план стару родову знать [14, с. 304].

Суспільний розподіл праці порушив цілісність суспільного інтересу, сприяв розподілу щодо самостійних інтересів і соціальних груп, відбувся процес класоутворення. У своїй основі процес класоутворення є процесом відчуження основних засобів виробництва від безпосередніх виробників, у результаті чого докорінно змінюється відношення однієї групи людей до іншої, а також відбуваються процеси відокремлення цих груп. Суб'єкт власності конституюється як клас, що протистоїть безпосереднім виробникам, відчуженим від засобів виробництва. Інтереси цих двох класів непримиренні, розпалюється класова боротьба. Щоб ці протиріччя і протилежні класи «не пожирали один одного в марній боротьбі», відзначав В.І. Ленін, виникає сила, що стоїть, очевидно, над суспільством -- держава. Таким чином, унаслідок відчуження власності в процесі класоутворення соціальна влада також відчужується від суспільства і знаходить спосіб своєї реалізації в державі як формі відчуженої влади. у класовому суспільстві влада в її структурно-функціональному вимірі виражає політичні відносини, в інституціональному плані -- влада є державою як публічно-владна форма організації класового суспільства. Класове розшарування зажадало наділення соціальних інститутів додатковими функціями, зокрема, уведення розпоряджень, що вимагають безумовного їм підпорядкування. Для цієї мети норм релігії, моралі, звичаїв і традицій виявилося недостатньо. Треба було формування інституціональних норм, тобто норм, що створюються особливими інститутами, які наділені на це особливими прерогативами. У випадку, коли таким складним типом соціального інституту виступає держава, нормативна діяльність реалізується у формі правової регламентації. Основним елементом правової системи є правові норми. Головна функція держави складається у формуванні такого соціального середовища, яке містило б у собі передумови розвитку пануючих виробничих відносин і самого класу власників. Марксизм стверджує, що організація суспільства у формі держави є інституціоналізація в політичній формі економічної могутності панівних класів, концентроване вираження цієї могутності і створення на його основі принципових умов існування даного способу виробництва [16, с. 113].

Сутність держави це -- суспільний інститут, за допомогою якого економічно панівний клас стає також політично пануючим, набуваючи тим самим нові засоби для реалізації своїх класово-історичних задач. На їх думку, будь-яка експлуататорська держава «в усі типові періоди є державою виключно пануючого класу і у всіх випадках залишається, власне кажучи, машиною для придушення пригнобленого, експлуатованого класу». Вона виступає як політична організація панівних класів, що служить для утримання в покорі експлуатованої більшості. Така сутність держави зберігається у всіх історичних типів державності -- рабовласницької, феодальної, капіталістичної.

Сучасна держава, писав Маркс у «Капіталі», -- «сукупний капіталіст загальних справ». Або: «Сучасна державна влада -- це тільки комітет, керуючий загальними справами всього класу буржуазії». К. Маркс і Ф. Енгельс стверджували, що капіталізм вже в середині XIX ст. став гальмом суспільного розвитку, громадянського суспільства. Силою, здатною вирішити протиріччя між зростаючими продуктивними силами і гальмуючими їх зріст капіталістичними відносинами, вони вважали пролетаріат. Він «за допомогою насильницького повалення буржуазії» здійснить всесвітню комуністичну революцію, побудує нове, прогресивне суспільство без класів і політичної влади. «Першим кроком у робітничій революції є перетворення пролетаріату в панівний клас, завоювання демократії». Пролетаріат, вказували основоположники марксизму, використає своє політичне панування для того, щоб вирвати в буржуазії крок за кроком весь капітал, централізувати всі знаряддя виробництва в руках пролетарської держави, як можна швидше збільшити суму продуктивних сил, що уможливить перехід до безкласового, комуністичного суспільства. Диктатура пролетаріату -- вищий тип демократії, яка виражає інтереси і спирається на підтримку величезної більшості народу [14, с. 306].

Ленін «відкрив» марксизм як символ і Біблію звільнення людей від експлуатації людини людиною і схиляння перед соціальною справедливістю. Однак, ще на самому початку, коли молодий Ульянов розглядав в туманному серпанку цілий континент марксизму, він більше думав про владу на цьому материку, ніж про свободу від неї [6, с. 84]. Ленін заявляв: «Усі колишні революції удосконалили державну машину, а її треба розбити, зламати. Цей висновок є головне, основне у вченні марксизму про державу» [14].

1.2 Соціально-політична концепція марксизму

До появи марксистських груп революційну роботу в Росії вели народники, які були противниками марксизму. Перша російська марксистська група з'явилася в 1883 році. Це була група «Звільнення праці», організована Г.В. Плехановим за кордоном, у Женеві, куди він змушений був виїхати від переслідувань царського уряду за революційну діяльність. Плеханов сам був перед цим народником.Та познайомившись в еміграці з марксизмом, він порвав з народництвом і став видатним пропагандистом марксизму. Група «Звільнення праці» виконала велику роботу з поширення марксизму в Росії. Вона переклала на російську мову роботи Маркса й Енгельса: «Маніфест комуністичної партії», «Наймана праця і капітал», «Розвиток соціалізму від утопії до науки» та інші, надрукувала їх за кордоном і стала таємно поширювати в Росії.

У творах періоду формування марксизму, особливо в «Маніфесті Комуністичної партії», Маркс та Енгельс формулюють розуміння історичного процесу як суспільно-політичної діяльності народних мас, обґрунтовують необхідність заміни капіталізму та переходу до комуністичного суспільства. Тут дається аналіз шляхів розвитку робітничого класу, його ролі в історії, робиться висновок про необхідність пролетарської революції для соціалістичних перетворень суспільства. У «Маніфесті» сформульовано одне з центральних положень соціально-політичної теорії марксизму - ідея диктатури пролетаріату, намічено контури майбутнього суспільства [10, с. 88].

Марксизм - струнка й цілісна система філософських, економічних та соціально-політичних поглядів. Марксизм виник у 40-х роках XIX ст. на ґрунті визвольної боротьби робітничого класу і став теорією, що виражає докорінні інтереси робітничого класу, всіх трудящих, став програмою боротьби робітничого класу та всіх соціальних верств суспільства за революційне перетворення суспільства на принципах свободи, соціальної справедливості, рівності й гуманізму. Виникнення марксизму стало великим революційним переворотом в науці й природі суспільства. Основоположники марксизму - великі мислителі Карл Маркс і Фрідріх Енгельс, здійснили науковий подвиг у сфері людського знання: філософії, політичної економії, вченні про соціалізм, теорії соціальних класів та ін. Вчення приділяло особливу увагу революційним (насильницьким) методам переходу від капіталізму до соціалізму, обґрунтувало диктатуру пролетаріату, сформувало основи і принципи стратегії і тактики революційного робітничого руху. Карл Маркс сформулював ідеологію, що складається з трьох елементів: економічної теорії, теорії класів та історичної теорії [9, с. 429].

Основна ідея соціально-політичних поглядів Маркса та Енгельса полягала в тому, що в результаті внутрішнього розвитку капіталізму будуть зруйновані вузькі рамки класових та національних відносин, створяться умови для розкріпачення людини. Свобода та всебічний розвиток людини, з погляду засновників марксизму, можливі тільки в асоціації та через асоціацію. Але просування до звільнення людини здійснюється через класову боротьбу і революцію, знищення одного класу іншим, через установлення влади робітничого класу, який остаточно усуне поділ суспільства на соціальні класи, а приведе до однорідного, соціально-справедливого суспільства.

Проблема визволення людини, формування цілісної, гармонійної, всебічно розвиненої людини -- головна ідея Маркса та Енгельса. Уже в своїх ранніх працях Маркс писав про необхідність установлення принципово нового суспільного устрою, який би зробив вихідним моментом розвитку саме людину. Енгельс також у своїх перших творах виступав як послідовний прихильник гуманізму [10, с. 89].

Будучи жерцем класової магії і диктатури одного класу над іншим, Ульянов, природно, своє сприйняття марксизму не міг здійснити інакше як в боротьбі з романтизмом народництва. Ульянов справедливо критикує народників за їх неприйняття капіталізму в Росії і ідеалізацію селянської громади [13, с. 532-533].

У багатьох роботах Ульянова, доводячи, обґрунтовуючи, підтверджуючи «необхідність» диктатури пролетаріату, не намагається задуматися над елементарним питанням: хіба сумісна справедливість (а марксизм плекає цю головну ідею!) з диктатурою? За яким правом один клас беззастережно командує іншим? Чи можна за допомогою диктатури досягти пріоритету головної цінності -- свободи ? Союз робітничого класу і селянства при диктатурі пролетаріату просто нісенітниця ... Саме по собі рівність прав і обов'язків -- хороша ідея. Але користуючись цими правами і виконують свої обов'язки люди чомусь по-різному [6, с.76].

Але ці питання не хвилюють молодого Ульянова. Марксизм з самого початку прийнятий ним остаточно і безповоротно. Погоджуючись з дійсно науковою основою аналізу економічного базису суспільства, Ульянов жодного разу не піддав сумніву соціально-політичну концепцію марксизму, засновану в кінцевому рахунку на насильстві, ставкою на силове вирішення будь-яких протиріч в інтересах одного класу. Зустрівшись і прийнявши марксизм, молодий соціал-демократ не засумнівався в історичній порочності й обмеженості силовий методології створення нового суспільства. Не випадково, що, коли він стане вождем, в руках якого буде зосереджена вся повнота влади, предметом його постійної і особливої турботи стануть ЧК, ГПУ, інші органи диктатури пролетаріату [6, с. 76-77].

Головним ідейним перешкодою на шляху поширення марксизму та соціал-демократичного руху в той час були народницькі погляди, що переважали тоді серед передових робітників і революційно налаштованої інтелігенції. У 1895 році Ленін об'єднав в Петербурзі все марксистські робочі гуртки (їх було вже близько 20) в один «Союз боротьби за визволення робітничого класу». Цим він підготував створення революційної марксистської робітничої партії. Під керівництвом Леніна «Союз боротьби за визволення робітничого класу» пов'язував боротьбу робітників за економічні вимоги - за поліпшення умов праці, за скорочення робочого дня, за підвищення заробітної плати з політичною боротьбою проти царизму. Тут же пред'являлися і відповідні політичні вимоги. Восени 1895 року Ленін написав листівку до страйкуючих робітників і робітниць фабрики Торнтона. За короткий час «Союз боротьби» були надруковані десятки таких листівок, звернень до робочих різних фабрик. Кожен такий листок сильно піднімав дух робітників. Наслідком у 1894 році утворюється в Москві московський «Робочий союз». У Сибірі в кінці 90-х років організувався сибірський «Соціал-демократичний союз». У 90-х роках в Іваново-Вознесенську, Ярославлі, Костромі виникли марксистські групи, об'єднані згодом у «Північний союз соціал-демократичної партії». У Ростові-на-Дону, Катеринославі, Києві, Миколаєві, Тулі, Самарі, Казані, Орєхово-Зуєва і в інших містах створюються в другій половині 90-х років соціал-демократичні групи та спілки [11, с. 133].

Володимир Ленін пішов далі Маркса: узагальнюючи небачений в історії досвід створення суспільних відносин, нового суспільного ладу, дає філософське обґрунтування моделі гуманного, справедливого суспільства, поклавши в її основу «більш високий тип суспільної організації праці порівняно з капіталізмом». На початку соціальних перетворень намічалось введення самоуправління, відмова від товарних відносин, тобто воєнний комунізм, заснований на примусовій праці, насильстві. Невдачі штурмового переходу до соціально справедливого, гуманного суспільства привели до глибокої економічної й політичної кризи, і Володимир Ленін докорінно переглядає модель гуманного, соціально-справедливого суспільства, пропонує нову економічну політику. Головне питання: економічний союз робітників з селянством, торгівля з селянством на основі твердого податку. Приватник допускався до дрібної промисловості і торгівлі. Визнавалась кооперація і збереження різних соціальних спільностей, верств і класів. І головне: введення державного регулювання комерційних і підприємницьких відносин. Думка про комерційну і підприємницьку функції раніш не згадувалась у книгах з наукового соціалізму. Нове, сказане Володимиром Леніним, не зрозуміли його прихильники [12, с. 78].

Уже перше знайомство з марксизмом привернуло Леніна революційністю, заснованої на солідному економічному фундаменті. Ленін вбирав ідеї та постулати марксизму як переконаний прагматик. Його мало цікавили ранні Маркс і Енгельс з їх гуманістичними пошуками. Він був у захваті від стихії класової боротьби. Ленін ще в молодості твердо повірив в те, що соціальне питання не може вирішуватися на гуманістичній основі. На порозі століття, коли молодий Ульянов, зустрівшись з марксизмом, з захватом занурився у світ його категорій, законів, принципів, легенд і міфів, він з благоговінням ставився до Г.В.Плеханова. Можливо, й тому, що черпав з його праць ідеї Маркса, звільнені від чисто «західного» бачення історичної еволюції[6, с. 83].

Маркс і Енгельс були теоретиками. Ленін їх вчення перетворив на катехізис класової боротьби. Безсумнівно, якби Маркс міг подивитися звідти на Леніна і на російську сектантський, азіатський більшовизм - він повторив би знамениту фразу: «Вибачте, мосьє, я не марксист».

РОЗДІЛ 2. МІСЦЕ ТА РОЛЬ ДЕРЖАВИ У ВЧЕННІ В.УЛЬЯНОВА(ЛЕНІНА)

Тим часом держава, як і раніше, залишалась машиною, яка допомагає капіталістам тримати в покорі бідніше селянство і робітничий клас, але зовнішньо вона була вільна. Вона оголошує загальне виборче право, заявляє устами своїх поборників, проповідників, учених і філософів, що це держава не класова. Навіть тепер, коли проти неї почалась боротьба Радянських соціалістичних республік, вони обвинувачують нас, ніби ми -- порушники свободи, що ми будуємо державу, засновану на примусі, на придушенні одних другими, а вони є держава всенародна, демократична. Ось це питання -- про державу -- тепер, під час початку соціалістичної революції в усьому світі, і якраз під час перемоги революції в деяких країнах, коли особливо загострилась боротьба із всесвітнім капіталом -- питання про державу набуло найбільшого значення і стало, можна сказати, найболючішим питанням, фокусом усіх політичних питань і всіх політичних спорів сучасності. Хоч би яку партію ми взяли в Росії або в будь-якій більш цивілізованій країні -- майже всі політичні спори, розходження, думки крутяться зараз навколо поняття про державу. Чи є держава в капіталістичній країні, в демократичній республіці,-- особливо такій, як Швейцарія або Америка -- в найвільніших демократичних республіках, чи є держава виразом народної волі, зведенням загальнонародного рішення, виразом національної волі і т. д., -- чи ж держава є машина для того, щоб тамтешні капіталісти могли тримати свою владу над робітничим класом і селянством? Це -- основне питання, навколо якого зараз точаться в усьому світі політичні спори. Що говорять про більшовизм? Буржуазна преса лає більшовиків. Ви не знайдете жодної газети, яка не повторила б ходячого обвинувачення проти більшовиків у тому, що вони є порушникам народовладдя. Якщо наші меншовики, соціалісти-революціонери в простоті душі (а може, і не в простоті, або, може, це така простота, про яку сказано, що вона -- гірша від злодійства) думають, що вони є відкривачі й винахідники обвинувачення проти більшовиків у тому, що вони порушили свободу і народовладдя, то вони якнайсмішніше помиляються. Тепер немає жодної з найбагатших газет найбагатших країн, які десятки мільйонів віддають на їх розповсюдження і в десятках мільйонів примірників сіють буржуазну брехню і імперіалістичну політику-- немає жодної з цих газет, яка не повторила б цих основних доводів і обвинувачень проти більшовизму: що Америка, Англія і Швейцарія, це -- передові держави, основані на народовладді, більшовицька ж республіка є держава розбійників, що вона не знає свободи і що більшовики є порушниками ідеї народовладдя і навіть дійшли до того, що розігнали засновник. Ці страшні обвинувачування більшовиків повторюються в усьому світі. Обвинувачування ці підводять нас цілком до питання: що таке держава? Щоб ці обвинувачування зрозуміти, щоб у них розібратись і цілком свідомо до них поставитись і розібратися не з чуток тільки, а мати тверду думку, треба ясно зрозуміти, що таке держава. Тут ми маємо всякі капіталістичні держави і всі ті вчення на захист їх, які створились до війни. Щоб правильно підійти до вирішення питання, треба поставитися критично до всіх цих учень і поглядів.

Саме у творі «Походження сімёї, приватної власності і держави» говориться, що всяка держава, в якій існує приватна власність на землю і на засоби виробництва, де панує капітал, хоч би яка демократична вона була,-- вона є держава капіталістична, вона є машина в руках капіталістів, щоб тримати в покорі робітничий клас і бідніше селянство. А загальне виборче право, Установчі збори, парламент -- це тільки форма, свого роду вексель, який анітрохи не міняє справи по суті [25, с. 20 - 22].

2.1 Сутність та значення держави у працях Леніна

Ленін (Ульянов) Володимир Ілліч (1870-1924) - політик, філософ, що сприйняв марксизм у науково-раціональній, об'єктивній формі та поєднав його з російською месіанською ідеєю. Ленін є ідеологом та організатором соціалістичної революції та соціалістичної держави. Ленін виходить з того, що філософія (у її марксистському варіанті) являє собою методологічну та світоглядну основу революційної практики пригнічених класів (перед усім пролетаріату). Відношення до діяльності та творчості Леніна є не одностайним. Ленін опублікував безліч робіт самого різного жанру з питань політики, влади, держави. Перерахувати їх все немає практичної можливості. Але не можна не назвати такі з них, як «Імперіалізм як вища стадія капіталізму» (1916), «Держава і революція. Вчення марксизму про державу і завдання пролетаріату в революції» (1917), «Пролетарська революція і ренегат Каутський» (1918), «Дитяча хвороба «лівизни» в комунізмі» (1920)[18, с.248]. Ленін залишив для дослідників фантастично величезний документальний матеріал, який до недавнього часу строго, жорстко регламентувався для використання. Дивовижна річ: самим вождем і про нього написані тисячі томів книг: монографій, спогадів, досліджень всіляких збірників. Але читало їх в СРСР вражаюче мало людей. Основна маса ленінських документів цікавила тільки фахівців пропаганди. Але оскільки інша духовна, ідейна їжа була заборонена, Система впродовж десятиліть за допомогою ленінського спадщини формувала елементарно мислячих в політиці людей. марксизм імперіалізм ленінський революція

Ленін сам не видавав своїх творів. Це робили його послідовники і шанувальники. Ми ні коли не дізнаємося скільки випадкового сміття вони туди помістили! Дріб'язкові записки, нотатки на полях, підкреслення, начерки планів... Ленінські документи шукали, збирали цілі десятиліття, виплачуючи за кордоном великі суми золотом, шедеврами живопису за окремі листи, книги з ленінськими позначками, його побутові та особисті записи. За кордон відряджалися цілі «експедиції» з пошуку ленінських документів[19, с.30-31].

Розгляд комплексу поглядів В. Леніна на державу і владу потрібно починати з питання про класову природу держави. Саме цьому питанню і присвячений перший параграф першої частини праці «Держава і революція» [22], де він підкреслює, що невід'ємною рисою такого соціального інституту, як держава є особлива класовість. Вона властива державі з ряду «об'єктивних» причин. Перша з них -- втілення у державі антагонізму класів, що розкололо суспільство від часу утворення в ньому приватної власності і суспільних груп із суперечливими економічними інтересами. Найважливішим моментом, на думку В. Леніна, є той факт що, держава є продуктом і проявом класової непримиренності. Друга причина, під впливом якої держава є за своєю суттю класовим творінням, -- це комплектування апарату держави (і насамперед верхніх ешелонів державної влади) особами із середовища панівного класу. Водночас В. Ленін зазначав, що зовсім не весь державний апарат заповнили одні тільки вихідці з цього класу. Склад адміністрації російського самодержавства служив прикладом того, що бюрократія могла рекрутуватися також із інших соціальних верств [21, с. 282-283]. Третьою причиною, яка робить державу, за В. Леніним, організацією наскрізь класовою (пануючого класу), є здійснення державною машиною політики, вигідної, головним чином, для пануючого класу, яка відповідає його корінним економічним, політичним та ідеологічним інтересам. В. Ленін не відкидав і те, що ця державна машина виконувала і національні завдання, спрямовані на забезпечення добробуту всього населення, але вважав це не суттєвим, чимось другорядним, нетиповим для держави [4, с. 318].

Зворотний бік марксистсько-ленінської трактування сутності держави як класової диктатури -- це сприйняття і оцінка демократії, свободи, права, принципів гуманізму, зокрема склалися в досоціалістичну епоху, як малозначних компонентів суспільно-політичного життя. З точки зору Леніна, майже все, на що вони здатні -- бути провідниками диктатури класу, прикривати її зовні привабливими атрибутами і тим самим вводити в оману трудящих, народні маси, ховаючи від них гнобительський характер держави. Різні демократично-правові інститути та норми гідні викриття і заперечення. В кращому випадку деякі з них (скажімо, парламентаризм) слід намагатися використовувати в боротьбі проти диктатури панівного класу [20, с. 482].

Характеризуючи сутність царського державного апарату, В. Ленін зазначав, що він обстоює інтереси панівного класу і тому його необхідно замінити новим апаратом -- диктатурою пролетаріату, що є необхідною умовою придушення опору поваленого класу багатіїв, У праці «Держава і революція» [22] він надав розробку ідеї К. Маркса й Ф. Енгельса про класову сутність держави та її апарату, про те, що держава законодавчо закріплює нерівність у суспільстві, використовуючи спеціальні органи примусу -- армію, поліцію, тюрми. В. Ленін визначив функції держави, як-от: придушення опору повалених експлуататорських класів; демократичне й раціональне керівництво суспільством у цілому, виробничою сферою, економікою країни; здійснення контролю за мірою праці, розподілом і споживанням; охорона загальнонародної власності на засоби виробництва; зміцнення нової дисципліни праці та ін. [18, с. 221].

Держава, за Леніним, -- продукт непримиренності класових протиріч. «Держава виникає там, тоді й остільки, де, коли й оскільки класові протиріччя об'єктивно не можуть бути примирені». Вона виникає як орган класового панування і гноблення одного класу іншим, створює порядок, що узаконив це гноблення. Держава є особлива організація сили, машина для підтримки панування одного класу над іншим. Це панування не може обходитися без насильства. Таким чином, для Леніна є малозначними об'єктивні потреби суспільства в державі, у вирішенні загальнонаціональних, соціальних завдань.

2.2 Роль та завдання пролетаріату

«Привид бродить по Європі -- привид комунізму» -- цими словами розпочинається документ, який змінив геополітичну карту світу та свідомість мільйонів людей. 21 лютого 1848 року в Лондоні Карл Маркс та Фрідріх Енгельс опублікували «Маніфест Комуністичної партії», у якому проголосили невідворотність загибелі капіталізму від рук пролетаріату. Робота вийшла німецькою мовою і декларувала цілі, завдання та методи боротьби комуністичних організацій. Закінчувався маніфест знаменитим гаслом «Пролетарі всіх країн, єднайтеся». Того ж року програмний документ перевидали у Франції, Італії, Данії. Маніфест таємно розповсюджували у багатьох країнах, його текст перекладено більш ніж 100 мовами. Його неодноразово перевидавали, однак до тексту не внесли жодної правки. Маркс та Енгельс вважали, що маніфест є історичним документом, змінювати який ніхто не має права. Маркс та Енгельс оголошували війну буржуазії. При цьому автори документа відзначали -- досягти своєї мети пролетаріат міг виключно шляхом насильства і революційної боротьби. Та якими б святими не були ідеї німецьких філософів, історія засвідчила інше. За десятки років існування СРСР його вожді методично винищували не лише буржуазію. Шлях побудови комунізму перетворився на катастрофу світового масштабу із мільйонами людських жертв. Історія всіх товариств -- це історія боротьби класів. Вільний і раб, патрицій і плебей, поміщик і кріпак, майстер і підмайстер -- гнобитель і пригноблений перебували у вічному антагонізмі один до одного, вели то приховану, то явну боротьбу, яка завжди кінчалася революційною перебудовою всього суспільного будинку або загальною загибеллю класів [26, с. 32].

Пролетаріат створює власну державу не для встановлення свободи в суспільстві. Йому вона потрібна для насильницького придушення своїх супротивників. У супротивники пролетаріату Ленін включив усіх підряд, навіть тих, хто, так чи інакше, обслуговував буржуазію. Спекулянти, шахраї, бюрократи, ледарі, хулігани попадали під буржуазний вплив, їх теж зараховував Ленін у супротивники пролетаріату, і вони піддавалися насильству, навіть якщо за походженням були потомственими пролетарями. При такому підході майже кожен у Росії міг виявитися і нерідко проголошувався ворогом пролетаріату, «шкідливою комахою», від яких робітничий клас мав очистити російську землю навіть шляхом сваволі, учив Ленін. Сваволя ліквідувала свободу навіть для пролетаріату. Сваволя і режим будуть триматися в основному за допомогою репресій і терору. Ленін був найрішучішим прихильником терористичних методів здійснення пролетарської диктатури. Терор важливий не тільки в умовах збройного протиборства, але його, терор, треба розширювати і в мирні роки. Усе це Ленін пояснював тим, що диктатура пролетаріату знищує буржуазний демократизм і при цьому забезпечує «максимум демократизму для робітників і селян» [14]. Наша епоха, епоха буржуазії, відрізняються, однак, тим, що вона спростила класові суперечності: суспільство все більш і більш розколювалося на два великі ворожі табори, що стоять один проти одного -- буржуазію і пролетаріат. Колишня феодальна, або цехова, організація промисловості більш не могла задовольнити попиту. Буржуазія створила людей, які тільки тоді можуть існувати, коли знаходять роботу, а знаходять її до тих пір поки їх раця збільшує капітал. Такі робітники змушені продавати себе поштучно, представляти собою такий товар, як будь-який предмет торгівлі. Робітник стає придатком машини. З усіх класів, які протистоять буржуазії, тільки пролетаріат представляє собою справжній революційний клас. Невеликий промисловець, дрібний торговець, ремісник, селянин -- всі вони борються з буржуазією для того, щоб врятувати своє життя. Пролетаріат засновує своє панування за допомогою насильницького повалення буржуазії [26, с. 45-46].

Державною формою диктатури пролетаріату, залучення трудящих до політичного життя повинна бути, згідно з Леніним, Республіка Рад. У ній поєднуються елементи представницької і безпосередньої демократії. Ради -- установи, які одночасно є і законодавцями, і виконавцями законів, і самі ж контролюють виконання своїх законів. Цей тип республіки будується на основі демократичного централізму, що означає виборність усіх органів влади знизу доверху, підзвітність їх і підконтрольність, змінюваність депутатів. Політико-юридичні, конституційно-правові аспекти устрою системи Рад мало цікавили Леніна. Головне для нього -- наскільки Ради фактично спроможні бути інструментами диктатури пролетаріату. При цьому, беззаперечно, Ради мають бути під керівництвом більшовицької партії. Без цього Ради, в очах Леніна, ніякої цінності не мають. Гасло «Ради -- без комуністів!» -- контрреволюція, смертельно небезпечне для диктатури пролетаріату. Роль комуністичної партії в загальному механізмі пролетарської державної влади визначалася Леніним так: «Диктатуру здійснює організований у Ради пролетаріат, яким керує комуністична партія більшовиків». Партією керує Центральний Комітет. Усередині ЦК утворяться ще більш вузькі колегії -- Політбюро, Оргбюро. Повинна існувати тільки Диктатура однієї партії. «Ми на цьому стоїмо і з цього грунту зійти не зможемо», так писав, учив і втілював у життя свої політико-правові ідеї Ленін [14]. У 1923-1924 pp. уже практично державою керував Й. В. Сталін (1879-1953) Генеральний секретар ЦК ВКП(б). Країна жила за формулою: «Сталін -- це Ленін сьогодні». На ідеї диктатури пролетаріату Сталін створи1в фундамент зміцнення культу влади і усунення своїх опонентів і супротивників. У диктатурі пролетаріату він виділив такі аспекти: 1. Влада. 2. Насильство. 3. Придушення. 4. Примус. Але найголовніше в диктатурі пролетаріату, підкреслив Сталін, це насильство. Для вірного учня Леніна диктатура пролетаріату є не обмежене законом панування пролетаріату, що спирається на насильство над буржуазією. Сваволя і насильство, не обмежені законом, породжують в тоталітарну владу, залізна п'ята якої давить все й усіх. Диктатура пролетаріату, за Сталіним, це ще й організаційний аспект.

Держава -- машина в руках пануючого класу для придушення опору своїх класових супротивників, -- учив «великий Сталін» «просту людину». У держави є дві функції: внутрішня (головна) -- тримати буржуазію у вузді і зовнішня (неголовна) -- розширювати територію свого панівного класу пролетаріату за рахунок території інших держав чи захищати територію своєї держави від нападів з боку інших держав.

РОЗДІЛ 3. ЛЕНІНІЗМ ЯК ПОЛІТИЧНА ІДЕОЛОГІЯ

Ленінізм сформувався в період різкого загострення кризи всієї системи капіталізму і пожвавлення через це революційного руху. Таку ситуацію В.І. Ленін та його однодумці сприйняли як канун соціалістичної революції, щодо успіху якої в них не було жодних сумнівів. Незрілість матеріальних передумов для такої революції, низький рівень масової політичної культури Ленін намагався компенсувати активною діяльністю пролетарської партії, котра, на його думку, могла внести в робітничий рух передову соціалістичну свідомість. Зростаюча конфронтація між класами, посилення збройної боротьби породили водночас ідею про неминучість і доцільність використання насилля для здійснення соціалістичних перетворень. Згодом поняття революційного насилля і його носія -- диктатури пролетаріату, були абсолютизовані. А це, у свою чергу, призвело до впровадження однобічного класово-партійного підходу до всіх явищ дійсності, особливо до науки і культури, нетерпимості до релігії та інакомислення. Відбулася канонізація ленінської теоретичної спадщини та створення культу особи Й.В. Сталіна з його численними злочинами проти свого народу та народів світу. Суспільна практика показала, що історично обмеженими виявилися положення марксизму про насилля як бабу-сповитуху історії, про всесвітньо-історичну місію пролетаріату та його диктатуру, про зникнення товарно-грошових відносин за соціалізму. Проте і нині залишаються актуальними діалектичний метод аналізу суспільних явищ, ідеї соціальної справедливості і солідарності, положення про те, що вільний розвиток кожного є умовою вільного розвитку всіх та багато іншого.

Марксизм-ленінізм поставив національне питання у зв'язок з революційною класовою боротьбою пролетаріату, у зв'язок з боротьбою за нове і справедливе безкласове суспільство -- комунізм. Ленін, побачивши наростання російського шовінізму в Радянській країні, вдарив на сполох й оголосив йому «бій не на життя, а на смерть». Згадаймо, як він радив ширше залучити «націоналів» до вироблення національної політики та її практичного здійснення на місцях, радитись з ними, прислухатися до них і підіймати їхню ініціативу.

Національна справа -- це справа всього народу і справа кожного громадянина: це корінний інтерес усього народу і громадянства, совість кожного з нас; вона не відсуває всіх інших справ, інтересів та ідеалів, але нерозривно з ними пов'язана, і ніхто не має права мовчати, коли бачить щось неподобне, так само як ніхто не має права затуляти вуха від тривожних голосів.

Марксизм-ленінізм -- це абсолютно здеградований, вульгаризований, але все ж таки варіант європейського гуманізму. Певного напряму, який виник, можна сказати, спочатку в католицькій церкві, потім в протестантській, а також у кабінетах ренесансних, потім барокових інтелектуалів. Будучи перехідним етапом між капіталізмом і комунізмом, соціалізм, за визначенням К. Маркса, несе на собі відбиток старого, буржуазного суспільства. Усунувши найгостріші суперечності капіталізму, в тому числі між класами, соціалізм не ліквідував соціальну неоднорідність суспільства. А це неминуче призводило до існування, поряд з загальними інтересами, специфічних інтересів різних соціальних груп [29, c. 177].

3.1 Імперіалізм як вища стадія капіталізму

Твір В. І. Леніна, в якому він першим з марксистів розкрив економічну і політичну сутність Імперіалізму, нової стадії, в яку до початку ХХ ст. вступив в своєму розвитку капіталізм. Робота Леніна -- пряме продовження і подальший розвиток «Капіталу» К. Маркса, де Маркс досліджував капіталістичний спосіб виробництва, капіталістичні виробничі відносини в їх виникненні та розвитку, відкрив закон руху буржуазного суспільства, дав аналіз протиріч капіталізму і науково довів неминучість його загибелі і перемоги соціалізму. В. І. Ленін у своїй праці підсумував розвиток капіталізму за півстоліття, що минув з часу виходу в світ першого тому «Капіталу». Спираючись на відкриті Марксом і Енгельсом закони розвитку капіталізму, Ленін показав, що імперіалізм -- вища і остання стадія капіталізму, переддень соціалістичної революції. Дослідження імперіалізму було протягом багатьох років невід'ємною частиною боротьби Леніна за розвиток революційного руху в Росії, за революційну лінію в міжнародному робітничому русі. Нові явища в розвитку капіталізму Ленін відзначав задовго до початку першої світової війни 1914-18. У ряді робіт, написаних у 1895-1913 («Проект і пояснення програми соціал-демократичної партії» (1895-96), «Китайська війна» (1900), «Уроки кризи» (1901), «Внутрішній огляд» (1901), «Марксизм і ревізіонізм» (1908), «Концентрація виробництва в Росії» (1912), «Зростання капіталістичного багатства» (1913), «Відстала Європа і передова Азія» (1913), «Історичні долі учення Карла Маркса» (1913) і др.), Ленін розкривав і аналізував новітні явища, характерні для епохи імперіалізму. Всебічним дослідженням монополістичної стадії розвитку капіталізму Ленін зайнявся у зв'язку з аналізом причин першої світової війни 1914-18. Без цього були неможливі правильне керівництво революційним рухом, успішна боротьба з ідеологією імперіалістичної реакції і з реформістської політикою угодовства, не можна було прокласти шлях до соціалізму [30, с. 437-438].

3.2 Ленінська ідея соціалістичної революції

Серед широкого кола питань суспільного розвитку, якими цікавився і які досліджував В. І. Ленін, особливе місце належить теорії соціалістичної революції. Він робить висновок, що капіталізм з кінця XIX ст. вступає у черговий етап свого розвитку -- імперіалізм, який об'єктивно створює умови для соціалістичної революції. Революція трактується ним як якісний стрибок, що забезпечує перехід суспільства на принципово новий ступінь свого розвитку і передбачає кардинальну зміну форм та характеру власності на засоби виробництва, соціального, політичного і духовного життя суспільства. Жовтнева соціалістична революція 1917 р. у Росії готувалась і здійснювалась відповідно до ленінської теорії. Нового трактування в ленінських роботах набуває держава. Вона розглядається як спеціальний орган, машина, за допомогою якої здійснюється управління суспільством в інтересах пануючого класу. В. І. Ленін постійно підкреслює класовий характер і класову сутність держави, значною мірою розглядає її в контексті революційних змін існуючих суспільних відносин. Особливо це виявляється в праці «Держава і революція» (1917 р.), в якій він робить висновок про необхідність заміни після перемоги соціалістичної революції старої державної машини новою, яка буде відповідати потребам класів і соціальних сил, що здійснюватимуть революцію, обґрунтовує необхідність такої конкретної форми державного управління, як диктатура пролетаріату. Історія згодом покаже, до яких трагічних наслідків може призвести абсолютизація даної форми управління. В. І. Ленін вважав, що у майбутньому держава відімре, але це буде не раніше, ніж люди звикнуть дотримуватись елементарних норм поведінки без примусу.

Теоретичні основи соціалістичної держави і права були закладені в працях основоположників наукового комунізму до К. Маркса і Ф. Енгельса і розвинуті в творах В. І. Леніна, а також в документах комуністичних партій і наукових дослідженнях вчених, що стоять на марксистсько-ленінських позиціях. Соціалістична держава і право, згідно теорії марксизму, виникають не еволюційним шляхом, шляхом поступового переростання буржуазної держави в соціалістичне, а шляхом здійснення соціалістичної революції. Найближчою ціллю комуністів, говорилося в «Маніфесті Комуністичної партії», є «скинення панування буржуазії, завоювання пролетаріатом політичної влади». А «першим кроком в робочій революції» є «перетворення пролетаріату в пануючий клас, завоювання демократії».

В роботах класиків марксизму-ленінізму докладно розроблена теорія соціалістичної революції -- її цілі, форми здійснення, основні напрями, методи. Ще в ранніх творах К. Маркса і Ф. Енгельса розвивалися, наприклад, ідеї про необхідність дотримання послідовності і безперервності соціалістичної революції. Наші інтереси і наші задачі, писали вони, полягають в тому, «щоб зробити революцію безперервною до тих пір, поки все більш класи не будуть усунені від панування, поки пролетаріат не завоює державною владою».В їхніх більш пізніх роботах наводилася думка про необхідність використовування в процесі здійснення соціалістичної революції різних -- мирної і немирної -- форм. Повстання було б безумством там, доводив, зокрема, Ф. Енгельс, «де мирна агітація привела б до цілі більш швидким і вірним шляхом». Використовуючи тезу марксистів про безперервність революції, В. І. Ленін розробив доктрину про переростання буржуазно-демократичної революції в соціалістичну. «Від революції демократичної -- писав він -- ми зараз же почнемо переходити і якраз в міру нашої сили, сили свідомого і організованого пролетаріату, почнемо переходити до соціалістичної революції. Ми стоїмо за безперервну революцію» [31, с. 24-27]. Важливою закономірністю і одночасно передумовою становлення і розвитку соціалістичної держави, згідно доктрини марксизму, є злам старої державної машини, знищення буржуазного державного апарату. Всі перевороти, писав у зв'язку з цим К. Маркс, лише удосконалили стару державну машину «замість того, щоб зламати її. Партії, які, змінюючи одна одну, боролися за панування, розглядали захоплення цієї величезної державної будівлі, як головну здобич, при своїй перемозі».