Особливості партійної боротьби в Україні

Проте на практиці цей пункт жодного разу не застосовувався, тож, такий шлях є непродуктивним у вирішенні конфліктів, хоча й передбачає санкції за порушення роботи парламенту.

2. Створення коаліцій добровільних об'єднання кількох партій в парламенті для досягнення спільної мети чи реалізації поставлених цілей на основі узгодження політичних позицій, спільної відповідальність за прийняття рішень на основі виробленого компромісу, поділ відповідальності,задля врегулювання радикальних настроїв і знаходження консенсусу. Так, до складу коаліції входить більшість народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради.

Таким чином, коаліція є певною зв'язковою ланкою парламенту, депутатів з урядом, всією системою виконавчої влади, засобом створення спільної парламентсько-урядової стратегії, першим кроком якої є схвалення урядової програми. Її існування та вплив залежать не лише від волі депутатів, але й передусім від чинної в державі форми правління, стилю взаємовідносин між парламентом, президентом та урядом, а також від особливостей поточної політичної ситуації та способів вирішення політичних конфліктів у владних структурах.

Існування коаліційної більшості значною мірою залежить від вміння і здатності налагодити неконфронтаційні взаємовідносини з депутатською меншістю, залучити її до прийняття суспільно значущих рішень, законів тощо.Роль правових норм і регуляторів у цьому випадку полягає не у створенні перешкод для діяльності коаліції, а в гарантуванні взаємостримуючих важелів поведінки депутатської більшості та меншості, недопущення узурпування коаліцією прав всього депутатського корпусу, ігнорування прав опозиції на вільне висловлення поглядів, на критику курсу коаліції, на її участь у формуванні парламентських органів тощо.

У цьому варіантіроль опозиції полягає в створенні стримуючого важеля для коаліційної більшості в парламенті, а сама коаліція, як добровільне утворення, автоматично передбачає здійснення вільного волевиявлення суб'єктів на основі власних домовленостей і погодження політичних позицій, пошуку компромісу тощо. [19, c.139]Конфлікт коаліцій є головною причиною нестабільності українськогопарламенту. Якщо така система формування та діяльності коаліційних об'єднань діятиме надалі, це призведе до втрати парламентом своїх базових функцій та засад і призведе до феномена антипарламентаризму.[20, c.8]

3. Також, мирне врегулювання найбільш реально за наявності політичних інститутів, які забезпечують переговори. Для успішного врегулювання конфлікту, на думку політолога Е. Нордлінджера, необхідно дотримуватися 6 принципів: 1) стабільна коаліція, 2) принцип пропорційності, 3) деполітизація, 4) взаємне право «вето», 5) компроміс, 6) концесія (надання права врегулювання конфлікту третій стороні).

Вважаючи, що управління є одним із загальних концептуальних підходів до конфлікту, можна сказати, що стосовно конфлікту на парламентському рівні може і повинен бути застосований переважно нормативний або морально-правовий підхід. За такої умови конфлікт вирішується при використанні набору правових, моральних чи етичних норм. Результат залежатиме від того, чи є між суб'єктами парламентського процесу згода щодо цих норм. Тобто, за умови, що правила приймаються всіма і мова йде лише про їх застосування до конкретного випадку. Однак, якщо виникає розбіжність і неможливо використовувати консенсус, бо всі можливі норми відкидаються як невідповідні для всіх учасників суб'єктів парламентського процесу , то виникає необхідність їх нав'язування або вирішення конфлікту іншим шляхом , бажано конституційним: в демократичній державі вступає в дію конституційна норма про розпуск парламенту. В результаті, при нормативному підході, рішення конфлікту наступає шляхом компромісу або консенсусу, чи розпуском парламенту, як необхідним за випадком правовим методом.

Так, конфлікт, який вирішується на рівні парламенту, має бути за своєю природою інституціоналізованим, пов'язаним з нормативним підходом і впливом норм права на поведінку учасників. Якщо конфлікт характеризується відсутністю принципів або правил і являє собою стихійний, такий, що не піддається контролю, вибух невдоволення , то при інституціоналізованому конфлікті несумісність сторін виражається в межах встановлених норм і правил та існуванні чітких умов для його завершення. У юридичномуаспектіумовамиінституалізаціїконфліктунапарламентському рівні є різногороду законодавчі та нормативні акти, які були перераховані, такі, що встановлюють певні норми і правила та дозволяють створити механізм вирішення конфлікту або самі становлять суть цього механізму. Процесуальний характерцих норм передбачає створення певних парламентських процедурправил організації та діяльності парламенту, закріплених у Конституції, регламентах, інших правових актах.

Для успішного своєчасного вирішення протиріч провладній партії та опозиції необхідно досягти трьох консенсусів: 1) у толерантному ставленні до різнонаправлених стратегій суперників у розвитку України.; 2) у встановленні норм для безконфліктного обговорення цілей суспільного розвитку; 3) у визначенні правил «політичної гри» у парламенті.

Досягнення таких соціально-політичних консенсусів залежить від мистецтва правлячих та опозиційних сил вести діалог і знаходити суміжні інтереси. Якщо консенсуси стають реальністю, зростає здатність влади до мобілізації людських і матеріальних ресурсів для проведення реформ, стабілізується правлячий режим, ширше використовуються правові технології у здійсненні управлінських рішень. Консенсус стає принципом взаємодії громадських сил тільки в демократичних системах. Ступінь його поширення у суспільстві є показником розвиненості демократії. Авторитарні, і тим більше, тоталітарні режими, не звертаються до цього способу вирішення політичних конфліктів.

Тож, консенсус не означає безконфліктності суспільного розвитку. Цінності, складові базові основи консенсусу, лише окреслюють межі «безконфліктного» простору і визначають принципи, способи, засоби, що використовуються для врегулювання колізій. Загальним принципом вирішення конфліктів в умовах демократії є орієнтація на компроміс, а не підпорядкування або тотальне знищення протилежної сторони.

Список літератури

1. Культурологічні аспекти політичної діяльності/ [Сухотеріна Л.І., Тиганій К. А., Чистякова І. М., Мамонтова Е. В., Кудінова Н. В., Грицюта О. О., Власенко А. В.] -- [2-е изд.].--Издательство АО БАХВА, 2005. --172 с.

2. В. Д. Бабкін Політологія як наука і навчальна дисципліна, Нечай, В. І. Політичні партії (розділ 3.6. стаття) /В. Д. Бабкін,Нечай В. І. ; под. ред. О.В. Бабкіної -- К.: «Академія», 2001.--528 с.

3.Гаджиев К.С.Политология: Учебник для высшихучебных заведений/ Гаджиев К.С.-- М.: Логос, 2001. --488 с.

4.Шведа Ю.Р. Теорія політичних партій та партійних систем. / Шведа Ю.Р. - Львів: Видавничий центр ЛНУ іменіІвана Франка, 2003. - 325 с.

5. Опозиція в Україні / [Аналітичнадоповідь Центру стратегічних і політичнихдослідженьім. О.Разумкова] --Національнабезпека і оборона, 2002. - №7.

6. A. М. Кирилюк, М. І. Обушний, М. І. ХилькоПарламент і парламентаризм: поняття й сутність / A. М. Кирилюк, М. І. Обушний, М. І. Хилько та ін. ; за ред. : Ф. М. -- К. : Здоров'я, 2004. -- 775 с.

7.В. Ф. ПогорілкоКонституційне (державне) право/В. Ф. Погорілко- К.: Юрид. кн., 2002, 2003. - 600 с.

8.І. С. Дзюбко, К. М. Левківський, В. П. АндрущенкоПолітологія: Підручник/ І. С. Дзюбко, К. М. Левківський, В. П. Андрущенкота ін.; -- за заг. ред. Горлача М. І.-- Харків: Друкарський центр «Єдіно-por», 2001.-- 640 с.

9.Дюверже М. Политические партии / М. Дюверже; --пер. с фр. Л. А. Зимина. - М. : Академический. Проект, 2002. - 560 с.

10. Козер Л. Функции социального конфликта / Козер Л. --пер. с англ. - М.: Идея-Пресс, Дом интеллектуальной книги, 2000. - 208 с.

11. Фельдман Д. М. Политология конфликта./Фельдман Д. М. - М.: Стратегия, 1998. - 348 с.

12. Коваленко Б. В., Пирогов А. И., Рыжов О. А. Политическая конфликтология: Для вузов./Коваленко Б. В., Пирогов А. И., Рыжов О. А. - М.: Ижица, 2002. - 400 с.

13. Павко А. І. Повчальний досвід вітчизняної історії: Політичні партії і організації у громадському житті України модерної доби. / Павко А. І. - К.: Плеяди, 2002. - 552 с.

14.МодернізаціяУкраїни - наш стратегічнийвибір: ЩорічнеПослання Президента України до Верховної Ради України. - К.: НІСД, 2011. - 432 с.15.Барановський Ф. Партійна система України: необхідністьоптимальності/Барановський Ф.- Віче. - 2004. - № 7.

16. Примуш М. В. Політичні партії: механізми інституціоналізації і структурної трансформації: Автореф. дис.д-ра політ. наук. / Примуш М. В. - Львів, 2003. - 35 с.

17. Примуш М. В. Загальнасоціологія: Навч. посіб./Примуш М. В. -- К.: "Професіонал", 2004. -- 592 с.§ 18.4

18. Опозиція в Україні / [Аналітичнадоповідь Центру стратегічних і політичнихдослідженьім. О.Разумкова] --Національнабезпека і оборона, 2002. - №8.

19. Лінецький С.В., Крижанівський В.П. Законотворчість: Коментардо Регламенту

Верховної Ради України /Лінецький С.В., Крижанівський В.П - Частина І - К.: «К.І.С.», 2008. - 400 с.

20.Бронніков В. Д., Степаненко О. Г.КОНФЛІКТИ КОАЛІЦІЙ ЯК УМОВАНЕСТАБІЛЬНОСТІ ПАРЛАМЕНТУ В УКРАЇНІ / Бронніков В. Д., Степаненко О. Г-2012. - 8 c.

21. Журнал «Віче» [Електронний ресурс] / Режим доступу до журн. :http://www.ifp.kiev.ua/doc/journals/ upj.htm .

22.КонституціяУкраїни [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/

23. Патлатий П. В. В Українінайбільшакількістьполітичнихпартій у світі? [Електронний ресурс] / П. В. Патлатий - Режим доступу :

http://www.marazm.org.ua/polit/1_160.html .

24. Верховної Ради України[Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://rada.gov.ua/ru

25. Сайт комітету з питань регламенту, депутатськоїетики та забезпеченнядіяльностіВерховної Ради України[Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://reglament.rada.gov.ua/

Размещено на Allbest.ru