Політична партія та партійні системи

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПОЛІТИЧНА ПАРТІЯ ТА ПАРТІЙНІ СИСТЕМИ

1. Поняття, виникнення та функції політичних партій

Політична партія -- організована група однодумців, яка виражає інтереси частини народу, класу, класів, соціальної верстви, верств, намагається реалізувати їх завдяки здобуттю державної влади або участі в ній.

Причинами виникнення партій є необхідність захисту соціально-класових, національних, а нерідко й племінних, релігійних, регіональних інтересів, а також цілі, пов'язані з виборчою боротьбою. Різноманітними є способи виникнення партій. Свого часу М. Вебер в історії становлення партії вирізняв три етапи: аристократичне угруповання, політичний клуб, масова партія. Партії виростали з депутатських клубів і фракцій у парламенті, орієнтованих на інтереси різних кіл нової політичної та економічної еліти.

Політичні партії утворюються:

· внаслідок об'єднання гуртків і груп однакового ідейно-політичного спрямування, які виникли та існували окремо в різних місцях країни;

· у надрах масових рухів;

· внаслідок розколу однієї партії на дві та більше чи об'єднання двох та більше партій в одну;

· під виливом міжнародної партійної системи;

· як своєрідне відродження партій, які існували раніше, що підвищує їхню легітимацію, створює певну наступність політичного розвитку;

· внаслідок діяльності лідерів, які організували партії "під себе";

· на основі регіональних організацій партії, яка існувала раніше;

· з ініціативи профспілок (лейбористські партії у Великобританії, Австралії, Канаді та інших країнах, які переважно виражають інтереси робітників, було створено саме з ініціативи профспілок, що стали колективними членами цих партій і фінансують їх).

Утворення партій, як і громадсько-політичних рухів, відбувається на установчих з'їздах або конференціях. Усні заяви про появу нової громадсько-політичної організації не вважаються достовірною інформацією. Нею є факт реєстрації партії державним органом -- в Україні, наприклад, Міністерством юстиції.

Основна мета діяльності політичної партії -- здобути політичну владу в державі та реалізовувати свої програмні цілі -- економічні, політичні, ідейно-теоретичні, моральні за допомогою законодавчої, виконавчої та судової гілок влади.

До основних функцій партій належать:

· Соціальна. (З'ясування, формулювання і обґрунтування інтересів великих суспільних груп).

· Активізації та об'єднання. (Представлення інтересів великих суспільних груп на державному рівні).

· Ідеологічна. (Формування ідеології та політичних доктрин: теоретичних концепцій, партійної програми, оцінок подій, закликів, соціально-політичних стратегій тощо).

· Політична. (Участь у формуванні політичних систем, їх спільних принципів, компонентів; участь у боротьбі за владу в державі і формування програм її діяльності).

· Управлінська. (Участь у здійсненні державної влади).

· Електоральна. (Організація політичної боротьби, спрямування її в цивілізоване русло).

· Виховна. (Інституалізація політичних конфліктів; формування громадської думки; політичне виховання суспільства або його частини).

· Кадрова. (Формування політичної еліти: підготовка й висунення кадрів для апарату держави, керівників громадських організацій, зокрема профспілок; рекрутування та соціалізація нових членів).

· Становлення багатопартійності в сучасній Україні. Перспектива утворення партійної системи.

2. Типологія політичних партій

За основу типологізації партій обрано трикомпонентний підхід -- виокремлено:

А) кадрові партії (партії нотаблів - люди, чиє становище в суспільстві забезпечується досягненнями, авторитетом у політичному житті), у яких домінують партійні функціонери;

Б) партії масові, що складаються з достатньої кількості рядових членів партії, які можна вважати продуктом загального виборчого права;

В) "партії виборців", виведені як ідеальний тип політологами США Венєром, Пал амба ра та іншими на основі того, що партія утворюється лише для виконання головного поточного завдання -- перемоги у виборах, об'єднуючи навколо популярних гасел достатню кількість населення. Судячи з попередніх політичних подій, такі партії утворились в Україні восени 2007 року на дострокових парламентських виборах -- "партія Л. Кучми", "блок Людмили Супрун" та інші.

В основу типології поклали більш широке коло ознак:

1. Соціальна база;

2. Політична ідеологія;

3. Політична програма;

4. Форма участі у діяльності парламенту;

5. Організаційні засади.

За критерієм соціальної бази партії поділяються на пролетарські, буржуазні, селянські, мілко буржуазні тощо. Вважається, що соціальні групи, інтересам яких відповідає програма діяльності партій, складають її соціальну базу -- остання скоріш об'єктивне, ніж суб'єктивне явище. Так, впевненість лідерів компартії України має основу не у відповідній агітаційно-пропагандистській та організаційній роботі, а у наявності стабільної групи колишніх комуністів, людей похилого віку, пенсіонерів, що живуть минулими спогадами та складають „не спалиму" базу партій комуністів. політичний партія дипломатичний коаліція

Згідно із політичною ідеологією, яку розробляють та дотримуються партії, вони можуть кваліфікуватись як комуністичні, соціалістичні, соціал-демократичні, націоналістичні, фашистські. Проблема сучасних ідейно-політичних течій буде розглядатись у окремій лекції. Зауважимо, що ідеологічна платформа партії може бути розпливчатою, нестандартною, як наприклад, у партії "Пора".

Програмні положення партій дозволяють поділяти їх на революційні, консервативні, реформістські і т.д. Це означає, що партії виступають або за рішучі зміни існуючого соціально-політичного устрою шляхом революції, або вимагають поступових, плавних змін деяких сторін суспільного життя (реформи), або за збереження (консервацію) основ існуючих порядків.

По формі участі у діяльності парламентів партії можуть поділятись на парламентські, опозиційні та альтернативні -- анархісти принципові противники участі у парламентській боротьбі.

За організаційною ознакою партії можна поділити на кадрові, масові, нелегального стану, закритого типу та інші.

3. Типологія партійних систем

Партійна система є сукупність взаємозв'язаних політичними відносинами партій певної країни, що об'єднана загальними підходами до вирішення найважливіших політичних проблем і складає підсистему політичної системи.

1 .Однопартійна система притаманна тоталітарним суспільствам, у яких ця єдина партія є надзвичайно потужна політична сила, що спирається на державу і забезпечує "партійну легітимність" правлячому режиму. Вона й дотепер зберігається на Кубі, у Північній Кореї, а тенденції до утворення фактично єдиної потужної проявляються в Лівії, Венесуелі, інших країнах.

2. Двопартійна система, у якій дві партії мають приблизно однакову політичну силу, фінансові, інформаційні, кадрові можливості впливати на електорат, функціонує у США, Великий Британії, Австралії та інших країнах.

З.Багатопартійна система з партією-гегемоном, яка начебто політичний гігант домінує у партійно-політичному житті країни, була в країнах колишнього соціалістичного табору -- Болгарії, Угорщині, Польщі, а також у Японії, де правляча ліберально-демократична партія знаходиться у руля влади більше 55 років.

4. Багатопартійна система з фіксованою, "обзорною" або "поміркованою" кількістю 6-10 партій, які мають майже рівні політичні сили та можливості у боротьбі за лідерство, функціонує у більшості країн Європи. Вважається, що така партійна система найбільш адекватна правовій державі, розвиненій демократії, громадянському суспільству.

5. Багатопартійна система "атомарного" типу або мультипартійна система, в структурі якої десятки мілких партій майже не пов'язані між собою.

4. Проблеми становлення партійної системи України

На сьогоднішній день можна стверджувати, що введення пропорційної виборчої системи не сприяло поліпшенню здійснення представницьких функцій політичними силами, загальному посиленню політичних партій як одного з ключових суб'єктів політичного процесу, структуруванню партійно-ідеологічних орієнтацій населення. Основними актуальними чинниками, що не сприяють удосконаленню партійної системи України, вітчизняні експерти визначають недоліки виборчої системи. Ані на загальнонаціональному, ані на місцевому рівні пропорційна система в тому вигляді, в якому вона існує на сьогоднішній день, не забезпечує ефективне представництво суспільних інтересів. Короткий проміжок часу, протягом якого розбудовується партійна система України, також не сприяв формуванню досконалих партій, створенню стійких партійних ідентифікацій у населення. Особливо це стосується незначної кількості часу від переходу до парламентсько-президентської політичної системи. Як відомо, формування партійних систем розвинених країн відбувалося протягом тривалого періоду і на основі чітких політичних, економічних, конфесійних інтересів певних соціальних верств, які потім трансформу- валися в конкретні ідеологічні напрями. Окремої уваги потребує аналіз загальної логіки розвитку партійних систем у посткомуністичних суспільствах. У ставленні населення до розвитку політичних партій та партійної системи загалом значно переважає негатив. Серед ключових негативних тенденцій є зниження оцінок щодо сприйняття політичних партій як інституту, який виражає інтереси широких верств населення. Починаючи з 90-х років українським партіям поки що не вдалося стати ефективними і визначальними суб'єктами суспільно-політичного розвитку. Основними об'єктивними чинниками, що гальмували розвиток досконалої партійної системи, були, зокрема, президентсько-парламентська форма правління до 2004 р., відсутність досвіду багатопартійності, розмитість ідеологічних принципів провідних політичних сил, недосконалість виборчої системи. Стабільно низький рівень довіри населення до політичних партій і багатопартійності загалом обумовлений й впливом самих громадян на процес удосконалення партійної системи, зокрема пасивністю позицій громадян щодо участі у суспільно-політичному житті. Невміння висловлювати (артикулювати) власні інтереси свідчить про збереження переваги патерналістських настроїв серед населення, що у свою чергу тісно пов'язане з низьким рівнем розвитку демократичної політичної культури в українському суспільстві. За умов відсутності демократичних традицій у суспільстві та недосконалості політичних партій щодо виконання ними основних функцій - відбиття та реалізації інтересів різних соціальних верств, а також мобілізації та політичної соціалізації громадян; особлива роль щодо збільшення участі громадськості у суспільно-політичних процесах належить громадським об'єднанням та іншим інститутам громадянського суспільства.

5. Моделі та механізми утворення партійних коаліцій у багатопартійних політичних системах

А. Раппапорт вважає, що “коаліція це угода двох чи більше акторів, які прийняли рішення кооперуватися між собою з метою максималізації власної користі”. Партійна коаліція є вибором такої партійної конфігурації, яка, спираючись на існуючі можливості та умови, в найбільш оптимальний спосіб служить реалізації поставленої мети.

Політичні партії, які беруть участь у формуванні партійної коаліції, ризикують в межах міжпартійної конфігурації втратити свою ідентичність, однак переконання, що остаточний результат принесе більше користі, у них переважає.

Виборчі коаліції. Формування виборчих коаліцій належить до числа найважливіших виборчих стратегій політичних партій. При формуванні виборчих коаліцій політичні партії виходять з того, що спільно вони досягнуть кращих результатів, ніж окремо. Учасники коаліції прагнуть об'єднанням своїх зусиль і ресурсів досягти такої нової якості, яка б давала їм можливість зібрати більшу кількість голосів виборців, ніж коли вони збирають їх окремо. У зв'язку з цим виборчі коаліції поділяються на: адитивні, субадитивні, суперадитивні.

Перший тип коаліцій найчастіше пов'язаний з об'єднанням споріднених партій, які борються на виборах за підтримку одного і того ж виборчого сегмента. Їхнє об'єднання не призводить до втрати ними своєї ідентичності, а тому не відбувається відпливу підтримки до інших політичних угруповань.

Другий тип коаліцій - коли характер коаліції не відповідає очікуванням виборців. Це відбувається переважно тоді, коли в межах коаліції задіяні такі політичні актори, які порушують програмну цілісність та ідентичність об'єднання, що призводить до відпливу від нього різних виборчих сегментів, які не вважають цю коаліцію своєю.

Третій тип коаліції означає, що її учасники зуміли зберегти свій електорат. До того ж додалися голоси тих, хто підтримує сам факт об'єднання політичних сил. Крім того, спрацьовує психологічний ефект, описаний М. Дюверже, - виборці охочіше голосують за сильніших учасників виборчих змагань. Сам факт порозуміння між політичними силами є явищем для суспільства позитивним оскільки засвідчує здатність еліт до гармонізації своїх стосунків заради суспільної користі. З правового погляду політичні партії можуть брати участь у виборах як: партійні коаліції, передвиборчі блоки, окремі партії. У кожному окремому випадку законодавець передбачає інші формальні вимоги до суб'єкта виборчого процесу, що теж може бути певним застереженням для формування виборчих коаліцій.

Парламентські коаліції. Коаліції, які створють партії для забезпечення своєї парламентської діяльності називаються парламентськими. На практиці існує кілька типів парламентських коаліцій:

1) коаліція як результат розпорошення партій;

2) коаліція в біполярному укладі партій;

3) коаліція в умовах домінуючої партії, яка виступає у двох виглядах: а) проти домінуючої партії; б) коаліція домінуючої партії.

Размещено на Allbest.ru