Імідж як складова політичної культури органу державної виконавчої влади України

Побудова внутрішнього (корпоративного) іміджу відбувається на рівнях: ідеологем (символів, традицій тощо); технік і технологій впровадження (механізми, їх організаційно-правове закріплення); концептуальному рівні, що уособлює собою певний управлінський цикл, який грунтується на розробці та легітимації механізмів впровадження внутрішньої (корпоративної) ідеології та формування внутрішнього (корпоративного) іміджу, виділенні організаційного та фінансового ресурсу для втілення в життя програм з підвищення внутрішнього (корпоративного) іміджу та створення ідеологічного продукту на рівні корпорації, моніторингу думок та настроїв всередині корпорації, соціологічних дослідженнях, що віддзеркалюють зміни у свідомості членів корпорації, виділенні т.зв. “лідерів думок”, через посередництво яких може відбуватися більш активне та успішне впровадження корпоративної ідеології та підвищення у свідомості престижу відповідної професії, обранні джерел ідеологічного впливу: ЗМІ, пропагандистські методи, виховні та освітні процеси тощо, коригуванні програм з підвищення внутрішнього іміджу, затвердженні та зміні планів ПР-заходів, поточному та остаточному контролі, розрахованому на всі стадії управлінського циклу з побудови внутрішнього (корпоративного) іміджу, що передбачає аналітичну роботу, метою якої є відмова від неефективних методів формування корпоративного іміджу та впровадження корпоративних ідеологічних настанов, а також пролонгації дії тих механізмів, що пройшли успішну апробацію та були перевірені на слушність. Це являє собою управлінський цикл.

Питання формування внутрішнього (корпоративного) іміджу органу державної виконавчої влади не менш важливе, ніж формування іміджу публічного, оскільки саме взаємодія цих двох аспектів іміджу створює повноцінне уявлення про роль органу державної виконавчої влади в процесах вітчизняного державотворення.

У підрозділі 3.3. - “Професійна деформація працівників міліції як детермінанта негативізації іміджу системи МВС” - зазначено, що явище професійної деформації відчутно заважає процесам побудови позитивного іміджу міліції, а подеколи зводить нанівець такі зусилля.

Розглянуто один з різновидів професійної деформації - суїцидальну поведінку працівників міліції. Сьогодні світова практика свідчить, що потреба в наданні психіатричної та психокорекційної допомоги працівникам силових структур неухильно зростає. І це входить у межі державних інтересів багатьох країн, адже належить до сфери внутрішньої національної безпеки. Та говорити про профілактику суїцидів лише в контексті організаційно-методичних або діагностико-психологічних заходів не варто. Це проблема соціальна і політична одночасно, вирішувати яку необхідно з усією серйозністю на державному рівні.

Інший фактор, що негативно впливає на формування іміджу системи МВС, - корумпованість, зловживання працівників міліції службовим становищем та порушення дисциплінарного характеру. Пропонується виробити загальнонаціональну правозахисну стратегію, магістральним напрямом якої має стати дієвий громадський контроль, який полягає в забезпеченні відповідності поведінки, діяльності інтересам, нормам певної групи людей, суспільства в цілому. Одним із способів подолання негативних проявів у корпорації є боротьба за підвищення дисципліни.

Зміцнення якості міліції завжди було одним із пріоритетних напрямів реформи міліцейського відомства. Практика тортур є небезпечною тим, що вона наче “затягує” працівників міліції в хибне коло злочинних стосунків. Європейський вектор розвитку України не може бути забезпечений без глибокого реформування правоохоронної системи. Згідно з Європейською конвенцією по захисту прав людини, заборона тортур, безумовне дотримання прав людини мають абсолютний характер, і саме ця презумпція, а не зміна мундирів та вивісок має бути покладена в підвалини реформи МВС.

У четвертому розділі - “Лобістська діяльність як складова політичної культури (на прикладі системи МВС України)” - розглянуто спеціалізовану технологію паблік рілейшнз - лобіювання, метою якого є побудова позитивного іміджу та формування сприятливої громадської думки. Крім того, лобіювання - це вплив на парламентарів з боку груп або приватних осіб з метою домогтися прийняття або відхилення певного законопроекту. Його мета - збудувати та підтримувати існуючі відносини з органами державної влади з метою вплинути на процес ухвалення потрібного для організації законодавчого або нормативного рішення.

У підрозділі 4.1. - “Лобіювання інтересів як чинник політичного впливу ” - подано логічні посилки, що розкриваються в тексті розділу (у вигляді блок-схеми):

На державному рівні явище лобізму не знайшло відображення в актах законодавства. Назріла необхідність відомчого регулювання цього процесу. Таким шляхом пішло МВС України. На державному рівні процеси взаємодії органів законодавчої і виконавчої влади регулюють Указ Президента “Про заходи щодо вдосконалення взаємодії органів виконавчої влади з Верховною Радою України”, розпорядження Кабінету Міністрів “Про додаткові заходи щодо забезпечення ефективної співпраці Кабінету Міністрів України з Верховною Радою України”; на відомчому - наказ МВС “Про заходи щодо вдосконалення взаємодії з Верховною Радою та Кабінетом Міністрів України”, наказ МВС “Про організацію взаємодії МВС України з Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, іншими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування”.

Принципами взаємодії МВС України з парламентом є суворе дотримання законності; гуманізм; конкретність; конституціоналізм (врахування думки громадян у законотворчій діяльності); системність; прозорість; оперативність розгляду і прийняття рішень з питань, що потребують спільного вирішення, та забезпечення їх виконання у межах визначеної компетенції; недоторканність народного депутата; поглиблення взаєморозуміння в інтересах громадян. Взаємодія з Верховною Радою та народними депутатами є важливим напрямом роботи структурних підрозділів центрального апарату та територіальних органів МВС України, засобом впливу на державну політику у сфері боротьби зі злочинністю та забезпечення правопорядку.

Аналізуються організаційні форми роботи в цій галузі. Зазначається, що однією з найдієвіших форм сьогодні є вплив, пов'язаний з порядком висвітлення діяльності народного обранця ЗМІ: законодавцю надається шанс отримати “гарну” пресу у тому разі, якщо він стане на бік організації, яка “робить добру справу”. Розкривається поняття “гарна преса” на прикладі Журналістського клубу, створеного при Департаменті Державної служби охорони (ДСО) при МВС України. Сьогодні видається слушним створити аналогічні клуби при всіх службах, до яких спостерігається непересічний інтерес з боку представників мас-медіа, як-от ДАСМ, ДКР, ДБОП тощо, оскільки інформаційна робота повинна вестися більш відкрито та оперативно, а іміджева стратегія реалізовуватися комплексно; слушно запровадити систему, за якої потік інформації матиме не лише односторонній характер. Якщо подібні клуби почнуть працювати і в інших службах системи МВС України, можливим стане і проведення спільних засідань, і спільне визначення тем, що виносяться на обговорення, з метою масованих “інформаційних ударів” силами кількох служб.

У підрозділі 4.2. - “Лобіювання інтересів за умов відсутності законодавчого регулювання процесу” - наведено ретроспективний аналіз законотворчої та лобістської діяльності МВС України над проектами законів “Про охоронну діяльність” та “Про внесення змін та доповнень до Закону України “Про банки та банківську діяльність”. Робота над законопроектами не дала позитивних наслідків: це стало серйозним ударом по іміджу МВС, довело неспроможність та неавторитетність “міліцейського лобі” в парламенті. Приватний капітал, на відміну від державного, має в наявності чимало гнучких форм заохочення своїх лобістів. За відсутності цивілізованого, законодавчо регульованого лобізму в Україні потерпають державні інтереси, створюються сприятливі умови для розвитку явища корупції, не створюються умови для належної реалізації прав споживачів охоронних послуг, порушуються і права рядових працівників як державних, так і приватних охоронних структур. Лобі противників закону про охоронну діяльність ось уже кілька років виявляється потужнішим, монолітним; лобі МВС України в особі кількох народних депутатів - вихідців із системи МВС та інших правоохоронних органів - не спроможне активно працювати на користь державних інтересів і на противагу інтересів корпоративних. У результаті, попри те, що в охоронному бізнесі в Україні працює від 500 тисяч до 1 мільйона чоловік, на законодавчому рівні досі не існує поняття “охоронна діяльність”.

Втрата позицій у галузі формування національного правового поля призводить до унеможливлення продуктивної роботи з боку підрозділів та служб МВС України у сфері надання специфічних послуг населенню, а також до суттєвої втрати міліцією іміджевих показників. Такі втрати відбуваються в два етапи: 1) на етапі неприйняття лобійованого МВС законопроекту (“розкрутка” інформаційного приводу опонентами), 2) на етапі діяльності за відсутності бажаного правового регулювання, коли за об'єктивних умов немає можливості здійснювати обов'язкові функції належним чином.

У підрозділі 4.3. - “Політико-правові засади регулювання вітчизняної лобістської практики ” - наголошено на необхідності офіційного визнання даного суспільного відношення юридичним, тобто його оцінка як правового, суб'єкти якого пов'язані взаємними правами та обов'язками.

Лобіювання не отримало належного врегулювання в усіх країнах. Лише в США, Канаді та Японії явище лобізму законодавчо закріплене; у Франції та Німеччині врегульовано лише певні аспекти лобістської діяльності; у великій кількості країн відповідного правового регулювання немає, але тривають активні дискусії, обговорюються проекти законодавчих актів (Італія, Швеція, Польща, Казахстан, Росія та інші). Щодо конституційних засад лобістської діяльності в Україні, то, хоча вона прямо не передбачена Конституцією, існує низка норм, з яких випливає відповідне право громадян: ч. 2 ст. 5; ч. 1 ст. 34; ч. 2 ст. 34; ч. 1 ст. 36; ч. 1 ст. 38; ч. 1 ст. 40; ч. 1 ст. 43.

Проаналізовано невдалі спроби в Україні визначити законодавчі засади лобіювання.

Лобіювання передбачає існування конфлікту інтересів між різними суспільними групами, створює великі можливості для зловживань. Тому, зокрема, неабияка увага приділяється неприпустимості діяльності політичних партій, рухів та інших громадських об'єднань, що мають політичну мету, у підрозділах міліції: під час виконання службових обов'язків працівники системи МВС України є незалежними від впливу політичних сил. Однак це не повинно обмежувати можливості для лобіювання інтересів системи МВС України, а також прийняття законів, що регулюють правоохоронні та правозастосовчі аспекти діяльності правоохоронних органів. Майбутній нормативний акт, що регулюватиме лобістську діяльність в України, повинен містити дозволи (детальну регламентацію), за якими органи державної влади матимуть змогу лобіювати свої інтереси на всіх рівнях законодавчої та виконавчої влади. У майбутньому законопроекті повинно бути детально регламентовано три основні напрями: 1) об'єкт лобіювання (ним можуть бути органи виконавчої влади всіх рівнів); 2) суб'єкт лобіювання (положення має містити дозвіл представникам органів державної влади лобіювати корпоративні та державні інтереси); 3) тематичний перелік питань, що підлягають лобіюванню (він має бути максимально деталізований, але містити дозвіл щодо лобіювання законопроектів, що стосуються правоохоронної, оборонної галузей держави та питань її безпеки, основ організації та діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, державної та військової служби).

Висновки

Проведене комплексне дисертаційне дослідження охопило кілька напрямків діяльності органів державної виконавчої влади України, зокрема, служб, органів, підрозділів системи МВС України щодо формування позитивного іміджу як в теоретичному, так і в практичному аспектах. Це дало можливість системно виконати всі накреслені завдання, досягти поставленої мети та зробити наступні висновки.

1. Політичний імідж (складова публічного іміджу) є штучно сформованим та керованим інтелектуальним (в тому числі ідеологічним) продуктом з потужною діяльнісною компонентою, котра має на меті формування в суспільній свідомості позитивного ставлення до суб'єкта політики (об'єкта позиціонування) як професійного учасника політичного процесу, схвалення більшістю громадян електорального віку його діяльності та заручення підтримкою з боку домінуючої частини політичної еліти. Поняття “політичний імідж” та “політична культура” тісно пов'язані між собою. Домінуючою складовою політичного іміджу об'єкта позиціонування є його політична культура, так само, як однією з найрепрезентативніших ознак політичної культури об'єкта позиціонування є його бажання формувати власний позитивний імідж (мотиваційна компонента), дії в цьому напрямі (застосування прозорих та чесних ПР- та комунікативних технологій).

2. Політична культура органу державної виконавчої влади - тема мало досліджена в сучасній політологічній науці. Нами пропонуються наступні складові політичної культури органу державної виконавчої влади: 1) політична культура як культура прийняття рішень на різних рівнях; 2) культура сприйняття політичних процесів та участі в них, зокрема, культура вирішення кризових (складних, конфліктних) ситуацій; 3) політична культура функціонерів органу державної виконавчої влади та першої особи - політика, політичного діяча; 4) створення та легітимація певного ідеологічного продукту, підкріплення його діяльнісною компонентою, тим самим визначення параметрів політичної культури в суспільстві; 5) створення певних моделей поведінки для громадян держави, модифікація таких моделей; 6) співпраця з громадськими організаціями та політичними партіями; 7) співпраця з представниками різних релігійних конфесій як форма політичної поведінки; 8) взаємодія із ЗМІ; 9) взаємодія з іншими гілками влади (в тому числі лобіювання власних інтересів); 10) цілеспрямована робота із зверненнями громадян тощо. Досліджено природу, характер, функції окремих елементів політичної культури в контексті специфічних проявів національних особливостей діяльності органу державної виконавчої влади України.

3. Реформування системи МВС України на сьогоднішній день є одним з аспектів втілення державної політики в правоохоронній галузі. Але реформа не має ні алгоритму (покрокового, поетапного плану), ні часових обмежень для здійснення відповідних етапів, ні визначення кола суб'єктів, відповідальних за результати перетворень. Іншими словами, продекларований реформаторський вектор не має під собою ідеологічних, організаційно-управлінських, ресурсних підвалин, котрі повинні міститися в програмному документі - Концепції реформування системи МВС України. Робота над програмним документом МВС України не здійснюється. Без визначення вектору руху та поетапності здійснення кроків з реформування системи МВС, ініціювання внесення змін та доповнень до Закону України “Про міліцію” та прийняття низки інших законів (зокрема, “Про органи внутрішніх справ України”) міліція й надалі перебуватиме під шквалом звинувачень у неефективності, невисокому рівні забезпечення законності під час здійснення своєї діяльності. Відтак страждатиме її імідж - бачення споживачами “міліцейських послуг” її соціальної ролі в суспільстві.

Запропоновано план дій (концепцію, програму), котра має чітко окреслити кінцевий результат, стандарти та строки досягнення результату, схваленого самим суспільством. І тільки розбіжності з прогнозованим результатом, а також факти порушення законності під час здійснення співробітниками міліції покладених на них обов'язків мають спричинювати зміни в суспільній свідомості щодо діяльності міліції в негативний бік.

Концепція реформування системи МВС України має бути політичним, ідеологічним, управлінським документом, що стане складовою Концепції політичної реформи держави. Разом з тим програмний документ правоохоронного відомства повинен бути самодостатнім і містити стратегічні напрямки, в руслі яких прийматимуться рішення, за які в подальшому, згідно Концепції адміністративної реформи України, нестиме відповідальність політик, котрий очолює ввірений йому орган державної влади.

4. Обгрунтовано створення Концепції інформаційної політики МВС України, котра слугуватиме магістральним документом для регулювання процесів взаємодії засобів масової інформації та органів і підрозділів внутрішніх справ. Метою створення Концепції інформаційної політики МВС України є: 1) вироблення єдиних підходів під час організації та здійснення взаємодії із засобами масової інформації (комунікації), а також регламентації та вдосконалення роботи з інформаційними ресурсами; 2) підготовка пропозицій нормативно-правового, методичного, наукового та організаційного характеру, спрямованих на вдосконалення та підвищення ефективності інформаційної політики, що проводиться МВС України; 3) всебічне висвітлення діяльності органів і підрозділів внутрішніх справ у ЗМІ.

5. Обгрунтовано слушність концептуального підходу до побудови іміджу органу державної виконавчої влади (на прикладі системи МВС України), доведено надзвичайну роль для формування іміджу вивчення громадської думки щодо діяльності міліції, наголошено на необхідності поглиблення партнерських відносин між міліцією і населенням та організації дієвого громадського контролю за діяльністю правоохоронних органів держави.

6. Визначено категоріальний апарат проблеми формування позитивного іміджу органу державної виконавчої влади. Зазначено, що ПР є сукупністю технологій і комплексом технік, об'єднаних в певний управлінський цикл, за допомогою яких здійснюється планомірна діяльність з позиціонування об'єкта в соціумі; кінцевою метою такого позиціонування є формування позитивного іміджу об'єкта, підняття його авторитету та встановлення статусу престижності для більшості контактів з таким об'єктом.

7. Акцентовано увагу на тому, що в контекст взаємодії громадської думки та влади включено велику кількість соціальних суб'єктів. ЗМІ виступають у ролі не лише посередника, а саме регулятора відносин між громадянами і державними, політичними, соціальними інститутами суспільства. На поведінку людей та діяльність організацій величезний вплив має громадська думка. Отримані дані опитувань дозволяють простежити окремі тенденції, що відображають взаємозв'язок органу державної виконавчої з соціумом.

8. Визначено, що ЗМІ належить найголовніша роль у поширенні правової інформації. Жодне інше джерело інформації про право не здатне суперничати за популярністю із ЗМІ. Думка, висловлена у ЗМІ про недостатню ефективність роботи правоохоронних органів, викликає сумнів у надійності правового захисту особистих і суспільних інтересів від злочинних посягань. Змалювання образу незахищеного представника охорони правопорядку викликає песимізм в одних і стимулює до протиправної поведінки інших. Одночасно обгрунтовано, що повністю “відкритою” система МВС України бути не може. Це може негативно позначитися на виконанні нею магістральних конституційних функцій. Демократичний контроль може перетворитися на мету руху. Натомість, контроль є засобом, мета -- це безпека: громадська, особиста, господарюючих структур тощо.

9. Подальший розвиток отримало судження про те, що індивідуальна та загальна профілактика злочинності зменшить в майбутньому витрати на саму боротьбу зі злочинністю. Залучення населення до охорони громадського порядку та профілактики правопорушень в Україні має стати одним з пріоритетних шляхів протидії злочинності, зменшення масштабів її розповсюдження, покращання криміногенної обстановки. Наголошено на тому, що ідеологія партнерства населення з міліцією не є масовою; заходи щодо поліпшення співпраці поки що не принесли відчутних результатів; кількісні зміни досі не трансформувались в якісні; дію Програми розвитку партнерських відносин між міліцією і населенням на 2000-2005 роки слід пролонгувати. Разом з тим не можна передавати громадськості магістральні функції міліції. Партнерство повинно мати свої межі, як законодавчо закріплені, так і такі, що відповідають здоровому глузду. Партнерство не повинно бути лазівкою для прикриття правопорушень, не повинно воно бути і компенсаторним елементом за умов відсутності законності чи низької ефективності діяльності міліції.

10. Вперше в теорії ПР розглянуто процес формування іміджу як управлінський цикл. Доведено та обгрунтовано, що організаційно-управлінські процеси побудови іміджу органу державної виконавчої влади та першої особи, яка його очолює, складаються з шести етапів (управлінський цикл): креативний, аналітико-управлінський, формуючий, констатуючий, аналітико-констатуючий та синтетичний. Процес побудови іміджу відбувається постійно. Концепція позиціонування, розроблена на певний термін, повинна плавно переходити в концепцію позиціонування, розроблену на наступний термін (пролонгуватися). Ця діяльність має бути безперервною; змінюються лише бюджетні ліміти, організаційні кадрові ресурси, матеріально-технічна база та умови (соціальні, політичні).

11. Вперше запроваджено поняття об'єкта та суб'єкта управління побудови іміджу системи МВС України. Об'єктом управління іміджем є громадська думка про діяльність української міліції, її роль у процесах державного управління в цілому. Суб'єкт (багаторівневий, складний) управління не може безпосередньо впливати на формування громадської думки.

12. Запропоновано стратегію реформування відомчої преси системи МВС України, наголошено на необхідності створення принципово нової газети, що потребує наукового підходу та врахування сукупної дії різноманітних факторів - соціальних, економічних, організаційних, навіть політичних, а також прогнозованих умов функціонування видання в майбутньому. Розроблено моделі організаційно-правових засад діяльності системи МВС України щодо розвитку відомчих інформаційних ресурсів та вдосконалення інформаційно-комунікативної інфраструктури. Значну увагу приділено закономірностям інноваційного процесу і його специфіці, цілеспрямованим змінам в підходах до позиціонування органів державної виконавчої влади та функціонування МВС України як системи. Запропоновано розмежовувати за смисловим наповненням проведення представницьких ПР-заходів - брифінгів і прес-конференцій, визначено спільне й відмінне в організаційних засадах цих заходів.

13. Розроблено комплексні організаційно-правові заходи щодо інформаційної підтримки підготовки та прийняття управлінських рішень, кадрового забезпечення інформаційної діяльності органу державної виконавчої влади; обгрунтовано, що внутрішній (корпоративний) та зовнішній (публічний) аспекти іміджу перебувають у постійному зв'язку, в процесі взаємодоповнення, їхня побудова потребує комплексних підходів.

14. Запропоновано концепцію демілітаризації підрозділів органів внутрішніх справ, що працюють над формуванням публічного іміджу міліції. Запропоновано не спрямовувати відомчі навчальні заклади системи МВС на підготовку відповідних спеціалістів, а налагоджувати співпрацю щодо підготовки необхідних системі МВС кадрів з цивільними навчальними закладами. Натомість, пропонується запровадити викладання в відомчих (системи МВС) навчальних закладах нового спецкурсу “Імідж міліції України”, що допоможе працівникам системи МВС України більш ефективно, з використанням новітніх підходів здійснювати управління, спрямовувати діяльність цивільних співробітників служб та підрозділів, до функціональних обов'язків яких входить формування позитивного іміджу системи МВС.

15. Досліджено закономірності ідеологічного сприйняття й світорозуміння окремої людини (на прикладі члена корпорації) та масового суспільства. Проаналізовано стан проблеми формування внутрішньої (корпоративної) ідеології та побудови корпоративного іміджу системи МВС України. Аналіз дав можливість дійти висновку, що ідеологія - це необхідна складова для будь-якого позиціонування (структури, товару, послуги), складова філософського продукту, на підставі якої виробляються комплексні програми (концепції) позиціонування, пристосовуються і коригуються універсальні матриці позиціонування, розробляються індивідуальні механізми впровадження - технології і техніки. В системі МВС України слушно розпочати процеси ревіталізації (модифікація старих механізмів) та інтеграції (запозичення кращих новозапроваджень в корпораціях на кшталт системи МВС, в тому числі зарубіжних) ідеологічних процесів. Ці процеси тісно пов'язані з побудовою іміджу системи МВС, оскільки кожна корпорація формує свою ідеологію.

16. Запропоновано аналіз трансформаційних процесів культурно-політичного та ідеологічного розвитку на міжнародному (близьке зарубіжжя) та внутрішньополітичному рівнях існування держави, а також в умовах державотворчих зрушень. Вперше піднято тему та обгрунтовано, що відмова від розробок на державному рівні основних засад суспільної ідеології може призвести до узурпування ідеологічної сфери однією з політичних сил (внутрішня ідеологічна експансія); насичення ідеологічної сфери чужими (з боку інших держав) для українського соціуму ідеологемами - насадження неприйнятного способу життя, культурних традицій тощо (зовнішня ідеологічна експансія); зіткнення протиборчих ідеологій, паралельне існування різновекторних ідеологем, що здатне спричинити підвищення рівня конфліктогенності соціуму (ідеологічний хаос). Кожен з перерахованих варіантів є руйнівним для системи МВС України, як і інших силових структур, котрі мають власну внутрішню (корпоративну) ідеологію. Без чітко визначених ідеологічних орієнтирів на державному рівні корпоративна ідеологія ще деякий час зможе існувати автономно, однак, будучи підсистемою, не підживлюючись ззовні, вона опиниться у вакуумі на рівні ідеологем, зазнає занепаду. Ідеологічна сфера - це сфера національної безпеки держави.

17. Вперше в теорії ПР запропоновано розглядати побудову внутрішнього (корпоративного) іміджу органу державної виконавчої влади на рівнях ідеологем; технік і технологій впровадження (механізми, їх організаційно-правове закріплення); концептуальному рівні, що уособлює собою певний управлінський цикл, котрий грунтується на розробці та легітимації механізмів впровадження внутрішньої (корпоративної) ідеології та формування внутрішнього (корпоративного) іміджу органу державної виконавчої влади; виділенні організаційного та фінансового ресурсу для втілення в життя програм з підвищення внутрішнього (корпоративного) іміджу та створення ідеологічного продукту на рівні корпорації; моніторингу думок та настроїв всередині корпорації, обранні джерел ідеологічного впливу, коригуванні програм з підвищення внутрішнього іміджу, затвердженні та зміні планів ПР-заходів; поточному та остаточному контролі, пролонгації дії тих механізмів, що пройшли успішну апробацію та були перевірені на слушність.

18. Розглянуто спеціалізовану технологію ПР - лобіювання, метою якої є також побудова позитивного іміджу та формування сприятливої громадської думки. Аналіз організаційно-правових засад лобістської діяльності органу державної виконавчої влади дав можливість дійти висновків, що у зв'язку з тим що на державному рівні явище лобізму не знайшло відображення в актах законодавства, назріла необхідність відомчого регулювання цього процесу. Таким шляхом пішло МВС України, розпочавши планомірну реалізацію завдання постійного узгодження політичних і соціально-економічних рішень з представниками іншої гілки влади - законодавчої. Обгрунтовано на нових засадах необхідність поглиблення співпраці з усіма депутатськими фракціями (групами) та позафракційними народними депутатами, дотримуючись принципів відкритості, прозорості й рівності народних обранців; налагодження конструктивного діалогу з усіма політичними партіями, представленими в парламенті, що сприятиме створенню клімату взаємної довіри і солідарної відповідальності між законодавчою та виконавчою гілками влади. Наголошено на слушності впровадження в дію не лише інтеграційних механізмів, а й реалізації всіх можливих ПР-технологій, що розроблені та апробовані в межах лобістської діяльності.

19. На нових методологічних засадах визначена стратегія забезпечення дієвого “міліцейського” лобі в радах усіх рівнів, що має відіграти позитивну роль щодо прийняття тих чи інших законопроектів, які стосуються оптимізації роботи системи МВС України. Втрата позицій у галузі формування національного правового поля призводить до унеможливлення продуктивної роботи з боку підрозділів та служб МВС України у сфері надання специфічних послуг населенню, а також до суттєвої втрати іміджевих показників. Такі втрати відбуваються в два етапи: 1) на етапі неприйняття лобійованого МВС України законопроекту; 2) на етапі діяльності за відсутності бажаного правового регулювання, коли за об'єктивних умов немає можливості здійснювати обов'язкові функції належним чином.

Список опублікованих праць

політичний економічний виконавчий влада

1. Порфімович О.Л. Імідж органів внутрішніх справ України (Організація. Управління): Монографія. - Б.Церква: ТОВ “Червона Рута-Турс”, 2004. - 288 с.

2. Порфімович О.Л. Корпоративний імідж міліції України: Монографія. - Б.Церква: АВРІО, ТОВ “Червона Рута-Турс”, 2005. - 144 с.

Наукові статті в фахових виданнях, затверджених ВАК України:

3. Порфімович О.Л. Організаційно-управлінські засади вдосконалення форм роботи з представниками журналістського корпусу України // Держава і право. - 2004. - №24. - С.209-214.

4. Порфімович О.Л. Організаційна матриця позиціонування ОВС та його керівника в контексті виборів до Верховної Ради України //Держава і право.- 2004. - №25. - С.217-223.

5. Порфімович О.Л. Концепція позиціонування системи МВС України (організаційно-управлінський аспект) // Держава і право.- 2004. - №26. - С.202-209.

6. Порфімович О.Л. Організаційно-управлінська модель побудови іміджу органів внутрішніх справ України //Держава і право.- 2005. - №27. - С.254-260.

7. Порфімович О.Л. Формування поточного іміджу представника вищого керівного складу системи МВС України на тлі конфліктогенності суспільства // Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. - 2003. - №1. - С.382-388.

8. Порфімович О.Л. Корумпованість та зловживання службовим становищем в органах внутрішніх справ як фактори впливу на формування негативного іміджу системи МВС України // Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. - 2003. - №2. - С.348-358.

9. Шаповал В.І., Порфімович О.Л. Наукові методи та практичні підходи до позиціонування структури на ринку послуг (на прикладі Державної служби охорони при МВС України) // Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. - 2004. - №1. - С.306-317.

10. Порфімович О.Л. Реформування періодичних видань, як елемент іміджевої стратегії ОВС // Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. - 2004. - №3. - С.362-370.

11. Порфімович О.Л. Лобістська діяльність МВС України (історія впровадження законопроекту “Про охоронну діяльність”) // Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. - 2005. - №1. - С.378-384.

12. Порфімович О.Л. Концепція реформування системи МВС України як політичний важіль та іміджеформуючий фактор// Трибуна. - 2005. - №7-8. - С.24-25.

13. Порфімович О.Л. Зв'язок політики, права та політичної культури в процесі формування демократичнх інститутів//Трибуна. - 2005. - №9-10. - С.28-29.

14. Порфімович О.Л. Політична складова іміджу органів державної виконавчої влади // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць. - 2005. - Випуск 53 (част.2). - С.47-51.

15. Порфімович О.Л. Інформаційна та іміджеві діяльність як вид політичної поведінки (на прикладі МВС України)// Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць. - 2005. - Випуск 56 (част.2). - С.35-41.

16. Порфімович О.Л. Органи державної виконавчої влади: політична культура та імідж// Трибуна. - 2005. - №11-12. - С.34-36.

17. Порфімович О.Л. Іміджеутворююча діяльність органів державної влади// Політичний менеджмент. - 2006. - №1(16). - С. 94-108.

18. Порфімович О.Л. Організація інформаційної та іміджевої роботи на прикладі окремої служби // Міліція України (Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях учених). - 2004. - №10 (№34). - С.26-31.

19. Порфімович О.Л. Робота з побудови іміджу ОВС (Організація. Управління) // Міліція України (Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях учених). - 2004. - №11 (№35). - С.17-20.

20. Порфімович О.Л. Роль соціологічних досліджень в побудові партнерських відносин між ОВС і населенням // Міліція України (Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях учених). - 2004. - №12 (№36). - С.19-23.

21. Порфімович О.Л. Ідеологічні настанови як складова формування іміджу системи МВС України // Міліція України (Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях учених). - 2005. - №2 (№38). - С.15-20.

22. Порфімович О.Л. Ідеологічний фактор в побудові іміджу міліції// Міліція України (Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях учених). - 2005. - №3 (№39). - С.27-31.

23. Порфімович О.Л. Фактори ідеології та духовності в побудові корпоративного іміджу міліції// Міліція України (Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях учених). - 2005. - №4 (№40). - С.11-16.

Статті у наукових виданнях:

24. Порфімович О.Л. Лобістська діяльність органів державної влади (на прикладі МВС України) // Міліція України (Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях учених). - 2004. - №6 (№30). - С.27-31.

25. Порфімович О.Л. Механізми лобіювання інтересів МВС України // Міліція України (Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях учених). - 2004. - №7 (№31) - С.16-20.

26. Порфімович О.Л. Процеси лобіювання інтересів МВС України (відомче регулювання) // Міліція України (Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях учених). - 2004. - №8 (№32). - С.26-30.

27. Порфімович О.Л. Оптимізація діяльності підрозділів МВС України, що виконують інформаційні функції// Міліція України (Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях учених). - 2004. - №9 (№33). - С.24-30.

28. Порфімович О.Л. Необхідність запровадження правового регулювання вітчизняної лобістської практики // Українське право. - 2004. - № 1(17). - С.123-129.

29. Порфімович О.Л. Соціологічні дослідження в контексті іміджевих програм ОВС// Міліція України (Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях учених). - 2005. - №1 (№37). - С.14-18.

30. Порфімович О.Л. Правове та організаційне забезпечення іміджеформуючої діяльності органів виконавчої влади // Міліція України (Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях учених). - 2005. - №5 (№41). - С.9-13.

31. Порфімович О.Л. Професійна деформація працівників міліції як негативний фактор для формування іміджу системи МВС України// Часопис Київського університету права.- 2005. - № 1. - С.57-62.

32. Порфімович О.Л. Правове регулювання діяльності міліції як фактор підвищення її соціальної ролі в державі // Міліція України (Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях учених). - 2005. - №8 (№44). - с.8-12.

33. Порфімович О.Л. Про концептуальні засади здійснення інформаційної політики МВС України // Міліція України (Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях учених). - 2005. - №9 (№45). - с.7-10.

34. Порфімович О.Л. Імідж міліції України: Навч.прогр.спецкурсу. - К.: Нац.акад.внутр.справ України, 2005. - 20 с.

35. Порфімович О.Л. Громадська думка про “силовиків”… Хто сформував? //Вісник журналістики-2000, Київ.нац. університет імені Тараса Шевченка, Інститут журналістики, 2001. - С.16-19.

36. Порфімович О.Л. Імідж Міністра внутрішніх справ // Ех рrofesso. Збірник наукових праць. - Вип. 3. -Дніпропетровськ, 2001.

37. Порфімович О.Л. Екстраполяція за матеріалами ЗМІ. Тема: “Наступний Президент України” // Наукові записки Інституту журналістики Київ.нац. університету імені Т.Шевченка. - 2000. - том 1 (жовтень-грудень). - С.31-34.

38. Порфімович О.Л. Духовність як напрямок реформування органів внутрішніх справ // Наукові записки Інституту журналістики Київ.нац. університету імені Т.Шевченка. - 2001. - том 3 (квітень-червень). - С.38-40.

39. Порфімович О.Л. Проблема “експорту злочинності” з країн колишнього СРСР до країн розвиненої демократії (підхід журналіста і правника) // Наукові записки Інституту журналістики Київ.нац. університету ім.Т.Шевченка. - 2001. - том 5 (жовтень-грудень). - С.103-105.

40. Порфімович О.Л. Вплив суїцидів серед окремих працівників міліції на формування іміджу системи МВС України в цілому // Наукові записки Інституту журналістики Київ.нац. університету імені Т.Шевченка. - 2002. - том 8 (липень-вересень). - С.149-156.

Матеріали конференцій:

41. Шаповал В.І., Порфімович О.Л. Наукові методи та практичні підходи до позиціонування структури на ринку послуг (на прикладі Державної служби охорони при МВС України) // Збірник доповідей та тез до 2-ї Всеукраїнської науково-практичної конференції “Від лідера - особистості до держави-лідера”. - Київ, 2003 - С.66-79.

42. Порфімович О.Л. Правове та організаційне забезпечення іміджеформуючої діяльності органів державної виконавчої влади (на прикладі Державної судової адміністрації України)\\ Збірник доповідей до науково-практичного семінару “Судова влада та ЗМІ”. - Рада Європи, Академія суддів України. - Київ, 2006. - С.16-23.

Размещено на Allbest.ru