Державна символіка як відбиття національної ментальності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державна символіка як відбиття національної ментальності

План

Вступ

Розділ 1. Особливості української ментальності

1.1 Поняття ментальності

1.2 Фактори формування ментальності

1.3 Своєрідність української ментальності

Розділ 2. Прояви національної ментальності в державних символах України

2.1 Основні державні символи України: прапор, гімн, герб

2.2 Державні символи з погляду відбиття в них ментальності

Висновок

Список джерел та використаної літератури

Вступ

Одним із найважливіших атрибутів будь-якої суверенної, незалежної держави є її державні символи. Державні символи представляють країну, ідентифікують її з-поміж інших, в них закладено глибокий зміст, пов'язаний з історією та сучасністю держави, ментальністю її народу, у них символічно відображено національну ідею. У державних символах зосереджені найважливіші цінності та ідеали нації, її прагнення, надії і сподівання. Саме тому громадяни поважають і пишаються державними символами своєї батьківщини, для них вони є священними.

Українська державна символіка відображає традиційну українську символіку, що формувалася протягом тисячоліть і належить до найбагатших та найзмістовніших символічних систем людства.

Державна символіка-це зовнішня атрибутика країни у формі знаків, символів, кольорів тощо, яка репрезентує національно-державницьку ідею. Основними атрибутами державності є герб, гімн та прапор.

Гімн поряд з Гербом держави, тризубом і синьо-жовтим прапором - офіційні символи держави. За своїм змістом вони є відображенням ідей боротьби за національну незалежність і спрямовані на виховання народу в дусі непокори іноземним загарбникам, гарячої любові до своєї землі, її героїчної історії, готовності до самопожертви в ім'я України.

Державна символіка відображає національну ментальність. Національна ментальність формується під впливом багатьох різноманітних факторів, серед яких - культурно-історичний, природно-кліматичний, соціологічний, політичний та інші. У свою чергу, національна ментальність виступає важливим чинником усталення суспільної свідомості. Найбільш стабільними і консервативними чинниками повсякденної національної свідомості виступають звичаї і традиції, що базуються на найбільш глибинних настановах, системі вартостей колишніх поколінь, а також на історичній пам'яті етнічної групи.

Актуальність. З часу відновлення незалежності України (1991 р.) актуальними залишаються питання, пов'язані з національними традиціями. Вивченню питань було приділено достатньо уваги, але, на наш погляд, усі публікації про державні символи потребують аналізу, узагальнення й об'єднання у єдиному дослідженні. У наш час багато вчених досліджують історію розвитку державної символіки України, втілені в ній ідеї історичної, політичної, національної та культурної самобутності українського народу, а також її значення у контексті української ментальності. Як визначив В. Січинський, “національний знак чи герб витворюється протягом віків і входить у свідомість народу як певна дорогоцінна традиція, що має зв'язок з національним державним життям та почуттям єдності цілого народу. Знак наглядним способом символізує походження, розвиток, ментальність, а також ціле культурне спрямування і геополітику народу”. Одна з найважливіших функцій державних символів України полягає у вихованні високого патріотизму, національної гідності і самосвідомості громадян України. Державні символи об'єднують, згуртовують український народ. Отже, актуальність нашої роботи зумовлюється вивченням державних символів країни та відбиття в них ментальності українців. Вивчення державної символіки дасть можливість глибше осмислити суспільно-політичні проблеми.

Новизна роботи полягає у постановці проблеми, яка недостатньо висвітлена в науці, а також не отримала узагальнення й об'єднання у єдиному дослідженні існуючих точок зору на історичне формування державних символів України і їхнього зв'язку з національною ментальністю.

Методи дослідження базуються на наукових принципах історизму, об'єктивності висвітлення історичних подій. Враховуються різні точки зору щодо історії формування й змісту державних символів України. Для вирішення сформульованих завдань використовуються такі методи дослідження, як:

генетичний метод,

джерелознавчий метод,

порівняльно-історичний метод,

а також аналіз змісту наукових досліджень та опис державних символів.

Об'єктом наукового дослідження є символіка держави Україна, яка затверджена в Конституції України, - Державний Герб, Державний Прапор, Державний Гімн, а також Державні Символи Президента України.

Предметом нашої наукової роботи є державна символіка з погляду відбиття в ній національної ментальності.

Мета дослідження полягає у вивченні історії розвитку державної символіки України та з'ясуванні її зв'язку з українською ментальністю. Нашій меті підпорядковуються такі завдання:

дослідити історію походження державних символів України,

визначити ідейний зміст символів,

з'ясувати зміст поняття “ментальність”,

дослідити особливості державної символіки України у контексті української ментальності.

Розділ 1. Особливості української ментальності

1.1 Поняття ментальності

Ментальність (від лат. mens -- розум, мислення, спосіб мислення, душевний склад) -- полісемантичне поняття для позначення глибинного рівня людського мислення, що не обмежується сферою усвідомленого і сягає в несвідоме; вірогідно, що вперше вжито Р. Емерсоном у 1856 р. Широкого вжитку в культурі й науці набуває з 20х pp. XX ст., передусім у Франції. Зокрема, фіксується М. Прустом у третьому томі його епопеї «В пошуках втраченого часу» (1921 p.).

Ментальність являє собою глибинний рівень колективної та індивідуальної свідомості, що включає і позасвідоме; відносно стійку сукупність настанов і схильностей індивіда або соціальної групи, що спонукають до певного типу сприйняття, мислення та дій. Якщо картина світу існує як усвідомлене уявлення, то ментальність більшою мірою реалізується у певних формах поведінки і переживається емоційно. Вона об'єднує раціональне та інтуїтивне, суспільне та індивідуальне, усвідомлене і неусвідомлене.

Ментальність формується століттями, залежно від традицій культури, соціальних структур і усього середовища життєдіяльності людини, і сама, у свою чергу, їх формує, виступаючи як важливий чинник культурно-історичної динаміки. Іншими словами, ментальність, з одного боку, є результатом культури і традицій, а, з іншого - сама є глибинним витоком розвитку культури.

Поняття «ментальність» у науковий обіг увійшло з 1958 року завдяки двом французьким дослідникам Ж. Люб'є і Р. Мандру. Категорія «ментальність» якнайширше використана у працях Леві-Брюля, який визначив цим терміном «пралогічне мислення дикунів». Треба зазначити, що у вітчизняному суспільствознавстві на сьогодні існує безліч оригінальних інтерпретацій категорії «ментальність». Н. Корнієнко висловлює думку, що «ментальність» є «весь устрій життя, його національних цінностей, матеріальної та духовної культури, ступінь відчуття особистості, свободи й незалежності, природні чи антиприродні умови існування та багато інших чинників[5, с. 3].

В. Храмова тлумачить ментальність як «спільне психологічне оснащення» представників певної культури, що дає змогу хаотичному потоку різноманітних вражень інтегрувати свідомість у певне світобачення[2, с. 4].

В. Васильєв пише, що менталітет «можна визначити одночасно як душу, серце і розум народу»[3, .с.51]. В енциклопедичному словнику з політології знаходимо трактування менталітету як «сукупності та специфічної форми організації, своєрідного складу різноманітних психічних властивостей і якостей, особливостей та проявів».[9, с.-174] В одному з філосовських словників менталітет витлумачується як «сукупність розумових установок, звичок мислення, фундаментальних вірувань»[6, с.-11].

Через цю категорію ми можемо аналізувати психічний склад людей у соціальному, політичному чи етнічному контексті. Ментальність орієнтує на певну поведінку, цінності та носить світоглядно-практичний характер. Отже, ментальність у широкому значенні, на наш погляд, можна витлумачувати як специфічний спосіб мислення, своєрідне світосприйняття, властиве представникам тієї чи іншої культури. У більш вузькому значенні ментальність можна розглядати на рівні нації, народу (чи будь-якої іншої соціальної групи, яка протиставляє себе іншим колективам на основі компліментарності-«підсвідомого відчуття взаємної симпатії і спільності людей, яке визначає протиставлення «ми/вони» і поділом на своїх і чужих»).

Таким чином, ментальність являє собою душевний устрій, типовий для людей даної культури, психологічні особливості, котрі лежать в основі звичаїв і моралі людей, виявляючись в автоматизмі психологічних реакцій на типові події і ситуації. Тому не випадково, що основними дослідниками ментальності виступили спеціалісти з історичної психології.

1.2 Фактори формування ментальності

Національна ментальність формується під впливом багатьох різноманітних факторів, серед яких:

культурно-історичний;

природно-кліматичний;

геополітичний;

соціологічний;

політичний та інші.

У свою чергу національна ментальність і сама виступає важливим чинником усталення суспільної свідомості та джерелом культурно-історичної, політичної динаміки тієї чи іншої нації.

Початок формування національної ментальності відбувається вже на ранній стадії етногенезу. У цей час виникає певне ментальне ядро-підйом, яке зберігається протягом усієї історії етногенезу. Цьому сприяє відносна незмінність географічного, геополітичного, біологічного факторів. Національна ментальність структурується із таких взаємопов'язаних та перехрещуваних компонентів, як національна свідомість, національний характер та етнічне півсвідоме.

Серед найважливіших факторів, які формують світосприйняття, можна виділити географічний та історичний.

Географічний фактор на ранніх стадіях формування етнічних груп відігравав вирішальну роль, оскільки визначав міфологічні уявлення про організацію світового простору. Під впливом географічних умов проживання формується характер того чи іншого етносу. Г. Лозко слушно зазначає, що родючі грунти України сприяли «закоханості в природу, ліризму, спогляданню і спокою»[7, с 13]. Рослинний і тваринний світ, зумовлений географічними чинниками, є невід'ємною частиною світоглядних уявлень людини. Флора і фауна впливають на формування релігійних вірувань і пов'язаних із ними магічно-обрядових дій та ритуалів.

Географічний фактор тісно пов'язаний з історичним. Історичний розвиток того чи іншого етносу (з усіма подіями, що його супроводжують) залишає відбиток у людській свідомості як певний життєвий досвід. Цілком прийнятною в цьому аспекті є думка Л. М. Гумільова про те, що засвоєні стереотипи поведінки становлять основну відмінність членів одного етносу від іншого[6, с. 17].

Географічний та історичний фактори певною мірою визначають економічний. Розвиток занять і ремесел того чи іншого етносу визначається природними умовами і відповідною історичною ситуацією. У свою чергу, економічні відносини впливають на формування світогляду людини в межах створеної нею соціально-економічної системи.

Важливим чинником формування ментальності є також релігійний. Будь-яка релігійна система дає людині, яка сповідує відповідну віру, уявлення про світоустрій, визначає статус людини у світі, формує уявлення про прекрасне і повторне, зумовлює певні ціннісні орієнтації та стереотипи поведінки. Загалом можна стверджувати, що кожна віруюча людина сприймає навколишній світ через призму своєї релігії. Всі фактори, які формують ментальність, виступають як певний комплекс, у межах якого спрацьовують досить складні механізми. Об'єктивність висновків про механізми формування ментальності залежить від усебічного аналізу взаємовпливів окреслених факторів.

1.3 Своєрідність української ментальності

Для розуміння феномена ментальності важливо простежити, як вона реалізується в тій чи іншій сфері людської діяльності. Можна з усією впевненістю стверджувати, що немає жодної сфери, яка не відображала б зв'язку діяльності людини з її способом мислення. Сприйняття часу, простору й людини, а також уявлення про прекрасне й повторне; властиве кожному типу культури, своєрідно втілюється в музиці, архітектурі, живописних творах, скульптурі, літературі тощо.

У формуванні ментальних установок українців був архетип Богині-Матері. Він став основою етнічної домінанти українського національного характеру. Архетип Матері позбавляє світогляд українців агресивної активності. Прийняття східного греко-візантійського варіанту християнства, релігії суто інтровертованої, орієнтованої на внутрішній світ, обумовило байдужість до зовнішнього благоустрою земної Батьківщини, нехтування раціональною силою. Саме схильність до рефлексії, яка узгоджується з емоційно-чуттєвим характером, зменшує роль раціонально-вольового компоненту психіки. Наслідком є пасивна терплячість, мала практичність, життєздатність і низькій зовнішньо-культурний стан[6, с. 25]. У ментальності українців виявляється недовіра до інтелекту і його недооцінка, перевага надається почуттям. Найвагоміші здобутки українців пов'язані з духовною культурою (філософія, мистецтво, лірична поезія, народні пісні). Майже всі дослідники (М .Костомаров, В. Липинський, В. Винниченко) визначають таку характерологічну рису українців, як індивідуалізм, що набуває крайніх форм асоціального егоцентризму. Він проявляється у схильності до непокори, в анархічному індивідуалізмі з його проявами в різних формах опосередкованого потягу до особистої свободи, з відсутністю організації, стійкої дисципліни. Ця риса є небезпечною для побудови державності[7,с. 10].

Серед негативних рис національного характеру виділяють взаємні непорозуміння, неузгодженість між словом і ділом, відсутність чіткої визначеності, соціальну відмежованість, мрійливість, імпульсивність[1, с.64].

Компромісним варіантом між егоцентризмом і формами колективної взаємодії є свободолюбство і гуманізм, який визначає тільки такі способи соціальної організації, що грунтуються на принципах добровільності та ні в чому не обмежують свободи волі. Сильний вольовий елемент ментальності українців породив інститут козацтва. Багато дослідників українського етносу наголошують на недостатньо розвинутій соціальній волі. Перевага емоційності, споглядальності, мрійливості над волею в характері українця часто призводить до того, що поставлені цілі не були досягнуті, або реалізувались не так, як були задумані.

Прояви екстернальності-інтернальності у ментальності українців залежать від ситуації, схиляючись то в один, то в інший бік. Емоційність, як підвищена чутливість української душі, схильність до образ породжують слабку вольову регуляцію. Національними позитивними рисами українців є працелюбність, гостинність, потяг до освіти, статичність сімейних стосунків, повага до старших, мужність, здоровий оптимізм, універсальність. Універсальність українського народу була сформована суспільно-політичними умовами розвитку. Однак, слід зважити на те, що характер українського етносу є синтезом декількох народів, що ускладнює виділення етнічних компонентів його психіки. Згідно класифікації К. Г. Юнга, інтровертованість з високим рівнем індивідуалізму характерна для народів сходу. Наприклад, деякі вчені схильні вважати, що зміни в ментальності українців пов'язані з періодом татаро-монгольської навали.

Отже,національний характер не може зводитись до будь-якої однієї домінуючої риси, і тому слід уникати акцентуації і абсолютизації в характеристиці національної психології будь-якого народу, тих негативно оцінюваних нами психологічних рис, які є результатами адаптації.

Вивчення і врахування національних особливостей людської психології має сьогодні важливе практичне значення у виробленні програм по попередженню міжнародних конфліктів.

Розділ 2. Прояви національної ментальності в державних символах України

2.1 Основні державні символи України :прапор, гімн, герб

Словник історії України тлумачить поняття "Державна символіка" як зовнішня атрибутика країни у формі знаків, символів, кольорів, тощо , яка

репрезентує національно-державницьку ідею.

Державні символи - це умовні знаки державності та суверенітету, частина більш широкого поняття - "атрибути державності". В поняття "атрибути державності" крім таких атрибутів як герб, гімн, прапор, столиця, включають також конституцію, парламент, уряд, законодавство, святкові церемонії та інше. ментальність український державний символ

У ст. 20 Конституції України передбачено, що державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України. Під державними символами України слід розуміти закріплені в законодавстві офіційні графічні чи звукові зображення, в яких втілюються національні ідеї, що символізують державність України. Державні символи затверджуються Верховною Радою України. Характерними ознаками їх є те, що вони: 1) виражають національний менталітет, національні ідеї політичного чи історичного змісту; 2) мають загальнообов'язковий характер. Основою державних символів є державний суверенітет.

Державні символи є складовою частиною більш широкого поняття "державні атрибути", до яких входять також столиця держави, офіційна назва держави, державна мова ,державна печатка, національні пісні, почесні значки, державні штандарти.

Національні символи - це свідчення високого духу нашого народу, його історичних прагнень, унікальності, своєрідний генетичний код нації. Державна символіка використовується досить широко при проведенні офіційних і урочистих заходів.

Державний Прапор - одна з офіційних емблем держави, що символізує її суверенітет.

Державний Прапор України -стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів із співвідношенням ширини прапора до його довжини 2:3. Значення синього та жовтого кольорів на прапорі можна трактувати як поєднання чистого, мирного, безхмарного неба,що простягнулося над жовтим кольором хлібного лану-символу мирної праці і достатку, це поєднання символів життя Золотого Сонця в Синьому Космосі. Нині Державний прапор постійно майорить на будинках органів державної влади та місцевого самоврядування, піднімається під час офіційних церемоній, при відкритті міжнародних конференцій, міжнародних спортивних змагань. При цьому всі присутні стоять струнко з рівнянням на прапор. Державний прапор ніколи і ніде не можна використовувати як прикрасу, декорацію. Під час проведення державних або національних свят дозволяється використовувати барви Державного прапора. Ним не можна салютувати або схиляти перед будь-якою особою або предметом. Державний прапор, спущений на півдревка (півщогли), означає жалобу.

Державний герб України -- це офіційна емблема держави, зображувана на офіційних документах, печатках, грошових знаках тощо. Існує близько 40 версій походження тризуба. Одна з них: герб є уособленням трьох природних сил -- повітря, землі, води. Перша згадка про державні знаки зустрічається ще до X століття. Посли київського князя Ігоря при укладенні угод з візантійцями мали печатки, які служили символами їх повноважень.

В епоху Київської Русі тризуб стає великокнязівським знаком. Його зображення відоме з печатки Святослава Ігоровича, де чітко вирізняється знак тризуба, а також із монет київського князя Володимира Великого. Тризуб можна зустріти на цеглинах Десятинної церкви в Києві, на плитах Успенської церкви у Володимирі-Волинському. Його зображення знайдено на гербі французької королеви Анни, дочки Ярослава Мудрого.

У зображенні тризуба можна побачити зброю: лук, меч. А якщо придивитись уважно, можна прочитати слово «воля». У тризубі відображено триєдність життя: це Батько, Мати, Дитя, які символізують Силу, Мудрість і Любов.

Герб держави України -- тризуб -- символізує мир і творчу працю, спорідненість поколінь. Він є продовженням глибоких геральдичних традицій українського народу.

Державний Гімн України-- це головна пісня, яка виконується під час усіх урочистих подій. Державний гімн України -- урочиста пісня -- символ нашої державної єдності.

Слова національного гімну «Ще не вмерла Україна…» написав у 60-х роках XIX століття відомий український поет, етнограф, фольклорист, член Російського географічного товариства, лауреат Золотої медалі Міжнародного географічного конгресу в Парижі й Уваровської премії Петербурзької академії наук Петро Чубинський (1839--1884). Поезія, вперше надрукована в 1863 році, швидко розійшлася в народі, серед інтелігенції, студентів, гімназистів. Деякий час її навіть приписували перу Т. Г. Шевченка.

Музику до гімну написав видатний західноукраїнський композитор і диригент Михайло Вербицький (1815--1870).

Особливо широко використовували гімн «Ще не вмерла України…» в роки встановлення влади Західно'Української Народної Республіки та Української Народної Республіки.

Національними гімнами вважаються також урочисті пісні на вірші

Т. Шевченка («Заповіт»), І. Франка («Вічний революціонер», «Не пора»),

В. Щурата («За тебе, Україно»).

Державний гімн України звучить під час урочистостей, святкування державних торжеств, військових парадів, ушанування переможців міжнародних спортивних змагань. Гімн звучить на ознаменування сили, слави й могутності держави. Слухати гімн треба стоячи, мовчки, з гордо піднятою головою.

Гімн «Ще не вмерла України…» поряд із Державним прапором і гербом є офіційним символом держави. За своїм змістом він є відображенням ідей боротьби за національну незалежність, гарячої любові до рідної землі, поваги до її героїчної історії. Після проголошення незалежності держави Україна Державний гімн відіграє роль заклику до затвердження самостійності та суверенітету України, надихає український народ на подальшу розбудову своєї держави.

Завдання справжнього громадянина України - знати і поважати символи своєї держави, свідомо дотримуватися почестей та правил поведінки щодо державних символів в повсякденному житті, під час урочистих і офіційних заходів, не дозволяти глумитися над ними, гордитися незалежною Українською державою.

2.2 Державні символи з погляду відбиття в них ментальності

Національні символи в усіх народів і в усі часи були відображенням високого духу народу, його духовних поривань, своєрідним генетичним кодом нації, його унікальністю. Зацікавленість громадянина країни історією виникнення символіки держави, вивчення її розвитку завжди свідчило про вірність обраного шляху, формування громадянських рис особистості, патріотизму, національної свідомості, активної життєвої позиції.

У наш час гостро постає проблема становлення людини - патріота. І тому саме вивчення історії символіки, виховання поваги до неї слугуватиме формуванню ідейно переконаного громадянина, справжнього патріота України .

Державні символи створюються, спираючись на історичне минуле народу, його національні традиції та ментальність.

Сьогодні українська культура є неповторним національним надбанням. Базові характеристики української культури закодовані в її національних символах та стереотипах. Вони настільки органічно вписані в канву суспільної свідомості, що люди навіть не замислюються над їх значенням та змістом. Нині акцент зміщується в дещо інші, більш політизовані сфери. Символами державності України сьогодні є синьо-жовтий стяг, тризуб та національний гімн.

Прапор як засіб сигналізації відомий ще з античних часів. Це допомагало рятувати поселення від ворогів. Говорячи про графіку української державної символіки, не можна оминути її кольорових характеристик. Кольори на стягах, прапорах завжди мають символічний колір. Це пояснюється тим, що барва як найпотаємніше включена в основу державних символів - національну символіку і має сакраментальне значення. [11, c. 43] Національною фарбою стала інтегруюча релігійна блакитно - жовта. У наш час уперше синьо-жовту стрічку, прикріплену на одяг, використали львів'яни під час мітингу 12 березня 1989 р. Згодом блакитно-жовті прапорці затріпотіли в руках учасників «людського ланцюга» 22 січня 1990 р. Таким чином у всенаціональному масштабі символічно було об'єднано землі Західної та Східної України [9, c.9]

Поєднання кольорів жовтого і синього трактується багатозначно: це і поєднання символів життя: золотого сонця у синьому космосі, і чисте, мирне безхмарне небо, що простягнулося над жовтим кольором хлібного лану - символом мирної праці і достатку.

Разом з тим, хліборобська свідомість частини українців прагнула бачити на своєму прапорі бажане - тобто саме пшеничне поле, і не була обізнана для того щоб прийняти глибинний символізм сонця і космосу. Тому, 28 січня 1992 року Постановою Верховної Ради України "Про Державний прапор України" було затверджено прапор, який не тільки звузив символізм національних кольорів, а й зменшив ту радість, яку вони випромінювали. Тобто, блакитний колір замінено на більш темніший та суворіший - синій. Таким чином, на противагу древній національній традиції, за якою в українському символізмі (показово це, наприклад - в культурі одягу) верх ніколи не буває темніший від низу, державний прапор України постав з темним верхом і світлим низом. Щоправда зберігся звичай називати прапор не синьо-жовтим, а історично - жовто-блакитним [12]

Гімн України -- річ унікальна: адже наш гімн має ознаки літургійності. Його створив церковний композитор Михайло Вербицький. Одного дня він написав патріотичну пісню, але, будучи церковним композитором, зберіг алілуйність, розспівування по складах. І коли ви чуєте спів: «...згинуть наші во-о-о-ріженьки», це, по суті, алілуя. Отже, в українському гімні -- національна мелодія, а загальнолюдське виявляється тут на літургійному рівні. Ось так вийшло, й у цьому його цінність! [8, c. 25]

Національна психологія, характер українців яскраво проявляються в самобутній мові. Українська мова справедливо вважається однією із наймелодійнішних мов світу. Лагідна вдача, поетичність українців витворили величезну кількість епітетів, зробили мову яскравою, колоритною, образною. Яка ще мова може похвалитися такою кількістю усталених порівнянь, як українська. Пестливі слова в мові українців зустрічаються у такому контексті, який передбачає якщо не згрубіле значення слова, то в крайньому разі -- нейтральне. Так, слово „ворог», яке, за тлумачним словником, означає „той, хто перебуває у стані ворожнечі з ким-небудь, противник», іноді в народній мові має пестливу форму, що, здавалось би, суперечить логіці. Але це закономірне явище і випливає воно із великодушності нашого народу, здатності прощати найболючіші образи.

…Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.

Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.

Де ще в світі є така країна, як терпляча Україна-ненька, щоб і тих, хто їй завдав руїни, звала незлобиво -- воріженьки ? [8, c. 23]

Українська ментальність характеризується тим, що все переводять у пісню. Але якщо про якусь подію не складена пісня, то це означає, що ця подія не прийнята народом.

Згідно зі статтею 20 Головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб України), тобто "тризуб".

Що ж це за символ такий- тризуб? Кожен намагається знайти пояснення походження такого символу і його значення. Напевне, для більшого розуміння значення цього символу, його сприйняття необхідно спочатку розібратись із значеням окремих його складових, та значенням, яке приймає символ у поєднанні цих елементів.

"Три" - означає Божественний порядок, повноту. У давніх єгиптян з числом три асоціювалась "Тріада". Наші предки мали багаті космогонічні уявлення і давні традиції поклоніння світотворчим началам, головними з яких вважалися вода та вогонь, що з'єдналися. До творення жіноче начало має блакитний колір (вода), а чоловіче - жовтий (вогонь). Після творення жіноче начало стає жовтим (земля), а чоловіче - блакитним (небо). З води та вогню й постало синьо-жовте Дерево світу наших предків.

Зображення тризуба було поширене на всіх землях Русі протягом багатьох століть. Він постійно був уживаний в побуті українців. Зокрема була традиція малювати його на стінах або дверях чи воротах під час релігійного свята -- Водохреща; віра в його силу є для людини спасіння від гріхів і зла, рятунок від небезпек. Священики так пояснювали значення цього символу:

Віра в Христа є початком усього в житті людей, а знак, що схожий на якір, означає: як на воді рятує судно й дає йому спокій, так і в житейському морі хрест і віра в його силу є для людини якорем спасіння від гріхів і зла, рятунок і пристановище в небезпеках.

Ось чому ці знаки, які кропляться святою водою, мають рятувати від злого духу, нещастя,біди.

Знак і справді має прадавню народну назву і цією назвою є слово "Трійця", яка в українській мові означає "Бог у трьох лицях". Тризуб сприймається як символ могутності, непереможності, як охорона проти всякої небезпеки, зла і нещастя, як сила, здатна подолати й спрямувати навіть стихійні й потойбічні сили [2, c. 30]

Як відомо, кожен з нас має біополе, яке в певних умовах можна побачити довкола нашого тіла у вигляді різнобарвного світіння - аури. В барвах аури відбивається стан нашої психіки - байдужість мигтить сірим, гнів спалахує червоно - чорним, інтелект світиться жовто - золотистим, духовність - голубим. Усе це здавна знали і бачили маги, рахмани всіх релігій, а сьогодні бачать екстрасенси і знає кожен, хто читає наукові і науково - популярні журнали, де часом вміщується ауро грами, кольорові аури тощо [2, c. 53]

Отже блакитно - жовта барва аури - це барва інтелектуально і духовно розвиненої людини. Наші предки, для яких вона була природною, побачили в них національний символ.

З часу проголошення незалежності нашої держави, Державні символи України є важливим атрибутом державності України. Вони є справжніми символами нашої держави, нації і народу. Державні символи України широко використовуються для представництва нашої держави у внутрішніх і зовнішніх відносинах, вони встановлені в приміщенях органів державної влади і місцевого самоврядування, офіційних представництвах України за кордоном; елементи державної символіки широко застосовуються у Збройних Силах України, органах внутрішніх справ, інших компетентних державних органах, вшануванням Державних символів розпочинаються і закінчуються офіційні державні церемонії та різноманітні публічні заходи, тощо.

Одна з найважливіших функцій Державних символів України полягає у вихованні високого патріотизму, національної гідності і самосвідомості громадян України. Державні символи України об'єднують, згуртовують український народ і надихають на розбудову незалежної, демократичної, сильної і заможної України!

Висновок

У ході нашого дослідження можна зробити висновок, що українська ментальність неабияк відбивається у державних символах. Національні символи є відображенням високого духу народу, його духовних поривань, своєрідним генетичним кодом нації, його унікальністю. Державні символи створюються, спираючись на історичне минуле народу,його національні традиції та ментальність. Формуючи свою сучасну ментальність, українство має зробити головними найкращі риси, що їх було виплекано впродовж сторіч нелегкої історичної долі. Але, прагнучи стати модерним етносом, українці повинні рішуче позбавлятися так званої «шароварщини». Модерний етнос повинен бути здатним піднести на високий рівень науку, культуру, мистецтво.

Аналіз праць вітчизняних науковців з досліджуваної проблеми свідчить, що вони надавали великого значення розвитку науки про дух, душу нації, її ціннісно-мисленєві устремління, оскільки вбачали в цьому реальний шлях удосконалення людських взаємовідносин, гармонії душі і тіла. Орієнтація на багатство “внутрішньої” людини, її моральні та релігійні прагнення, велич її безсмертного духу - це особливість не тільки народознавчої науки, а й української духовності в цілому.

Отже, ментальність - це не продукт чийогось індивідуального світобачення, а радше емоційний грунт, на якому виникають ідеї і символи. Пізнавальна цінність ментальності як психологічного субстрату якраз і полягає у тому, що вона являє собою відображення історичного процесу у суспільній психології - нехай і не завжди адекватне, здебільшого трансформоване пізнішими ідеологічними нашаруваннями, подекуди навіть спотворене. Вплив геополітичного становища на формування менталітету українців теж неоднозначний. Ним пояснюється надзвичайне прагнення свободи, стихія вільної самодіяльності особистості, природний демократизм.

Список джерел та використаної літератури

1. Баронин А.С. Этническая психология.- К.2000.

2. Братко - Кутинський О. А. Нащадки святої Трійці. - 85 с.

3. Васильєв В. Деякі роздуми з приводу терміну “менталітет” // Розбудова держави. - 1993. №11. - с. 50 - 53. 3

4. Ігнатова І. С. Символи Батьківщини. - Тернопіль: Астон, 2003. - 64 с.

5. Корнієнко Н.Українська та російська ментальність: проекція в сучасне // Слово і час. - 1991.-№7. - с. 3 - 9.8.

6. Кравченко Т. В., Клепалов Б. Я., Піддубська І . В., Шаповалова Н. П., Історія укр. культури: конспекти лекцій,хрестоматія,ілюстративний матеріал. - Донецьк: ДонНУ, 2011.-108с.

7. Кульчицький. А. Мировосприятие украинца. - К. 1992

8. Лепеха Т .В Українознавство. Навч. посібник. - К. 1993. - 323

9. Политология: Энцеклопедический словарь / Общ.ред. и сост. Ю.И.Аверьянов. - М. Изд-во Моск. Коммер. ун-та,1993. - 431 с. 9.

10. Супруненко В. Народнини. Витоки нації: символи, вірування, звичаї та побут. - К., 1999. -

11. Храмова В. До проблеми української ментальності // Українська душа. - К. Фенікс, 1992. - с. 4 - 35.14

12. http://www.patent.net.ua

Размещено на Allbest.ru